Шевченко Наталія Павлівна Державне управління процесами реформування системи пенсій­ного забезпечення України в контексті євроінтеграції

brief description

Шевченко Наталія Павлівна, помічник адвоката Лю- так Л. Л., м. Калуш, Івано-Франківська обл.: «Державне управління процесами реформування системи пенсій­ного забезпечення України в контексті євроінтеграції» (25.00.01 - теорія та історія державного управління). Спец­рада К 20.052.07 в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НАФТИ І ГАЗУ

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

ШЕВЧЕНКО Наталія Павлівна
УДК [351:368.914]+339.92(4+477)(043.3/.5)
ДИСЕРТАЦІЯ

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
25.00.01 - теорія та історія державного управління
ЇЄ управління

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
Шевченко Н.П.
(підпис)
Науковий керівник: Малімон Віталій Іванович,
кандидат наук з державного управління, доцент
Івано-Франківськ - 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК ПОЗНАЧЕНЬ І СКОРОЧЕНЬ 16
ВСТУП 17
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ 27
1.1 Сутність поняття «пенсійного забезпечення» в науковому дискурсі державного управління 27
1.2 Джерельна база системи пенсійного забезпечення 39
1.3 Історичні аспекти становлення та розвитку системи пенсійного
забезпечення в Україні 58
Висновки до розділу 1 70
РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ 74
2.1 Основні етапи реформування системи пенсійного забезпечення України 74
2.2 Реалізація прав громадян на призначення пенсії 91
2.3 Труднощі впровадження пенсійної реформи в Україні 107
Висновки до розділу 2 135
РОЗДІЛ 3 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНИХ СИСТЕМ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ... .139
3.1 Основні моделі пенсійних систем країн Європейського Союзу 139
3.2 Новітні тенденції реформування пенсійних систем окремих країн ЄС .162
3.3 Запровадження нових підходів до державного управління системою пенсійного забезпечення в процесі реалізації євроінтеграційної політики
України 178
Висновки до розділу 3 197
ВИСНОВКИ 200
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 205
ДОДАТКИ 235 
ПЕРЕЛІК ПОЗНАЧЕНЬ І СКОРОЧЕНЬ
ВВП Валовий внутрішній продукт
ВРУ Верховна Рада України
ВСУ Верховний Суд України
ДФС Державна фіскальна служба України
ЄК Європейська Комісія
ЄС Європейський Союз
ЄСПЛ Європейський суд з прав людини
ЗУ Закон України

ЗДПС Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування
КМУ Кабінет Міністрів України
МВС Міністерство внутрішніх справ
МВФ Міжнародний валютний фон
МОП Міжнародна організація
МСЕК Медико-соціальна експертна комісія
НПА Нормативно-правовий акт
НПФ Недержавний пенсійний фонд
ПКМУ Постанова Кабінету Міністрів України
ПС Пенсійна система
ПФУ Пенсійний фонд України
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЧАЕС Чорнобильська атомна електростанція
ЧК Чорнобильська катастрофа
PAYG Система поточних платежів
ВСТУП
Актуальність теми. Наприкінці XX - на початку ХХІ століття пенсійне забезпечення населення стало основним атрибутом соціальної політики будь- якої цивілізованої держави. Завданням більшості пенсійних систем є створення умов для забезпечення гідного добробуту населення у пенсійному віці, скорочення бідності, зниження рівня споживання та формування інвестиційного ресурсу економіки, тобто забезпечення надійного соціального захисту населення. В країнах Європейського Союзу пенсійне забезпечення є важливою складовою не тільки політики держави, а й її економіки, витрати на яку безпосередньо залежать від валового внутрішнього продукту.

Найбільш розвинуті та адаптовані до викликів сучасності пенсійні системи мають країни ЄС. У більшості цих країн процес трансформації пенсійних систем, адаптації її до нових соціально-економічних та демографічних реалій відбувається при усталеній системі цінностей суспільства та індивіда, самодостатній матеріальній основі. В Україні соціально-економічні перетворювання відбуваються в кризових умовах, в умовах руйнування звичної розподільчої системи пенсійного забезпечення, зниження рівня доходів населення, недостатності бюджетних засобів на пенсійне забезпечення населення.
Важливою умовою реформування системи пенсійного забезпечення в Україні зараз може стати саме зарубіжний досвід організації систем додаткового пенсійного забезпечення, коли формується декілька джерел отримання доходу після виходу на пенсію. Існування такого додаткового пенсійного доходу у різних формах в країнах ЄС свідчить про ефективність підходу, коли фінансовий тягар забезпечення соціального захисту в країні розподіляється між державою, працівником і роботодавцем. Додаткові системи пенсійного страхування використовують, в основному, накопичувальний принцип як основу фінансування і можуть бути реалізовані в різних видах: як у вигляді пенсійних програм державного пенсійного забезпечення, так і у вигляді
професійно-галузевих схем пенсійного страхування. Основною перевагою функціонування багатокомпонентної пенсійної системи є можливість чіткого співвідношення розмірів і термінів виплат внесків з розмірами майбутніх пенсій, а також можливістю застрахованої особи особисто здійснювати контроль за збереженням коштів на індивідуальних накопичувальних рахунках. Це дасть можливість оптимізувати фінансові потоки, пов'язані з соціальним захистом непрацездатного населення і, у перспективі, вирішити проблеми макроекономічного характеру.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на теоретико-методологічних підходах провідних науковців у сфері державного управління: В. Бакуменка, Т. Безверхнюк, Т. Бутирської, К. Ващенка, Д. Дзвінчука, Ю. Ковбасюка, С. Кравченка, І. Лопушинського, В. Малімона, О. Молодцова, П. Надолішнього, О. Радченка, С. Серьогіна, О. Шаптали та ін.
Вагомий внесок у дослідження основних засад та механізмів державного управління сферою соціального захисту та пенсійного забезпечення здійснили такі українські науковці як: В. Бульба, О. Буряченко, В. Верещак,
М. Кравченко, О. Линдюк, Н. Луговенко, О. Макаренко, Н. Мартиненко, Г. Нагорна, В. Скуратівський, В. Толуб’як та інші. Питанням становлення, розвитку, реформування та функціонування вітчизняної пенсійної системи присвячені наукові праці таких учених, як: Б. Зайчук, Т. Дідковська, О. Зарудний, Є. Калюга, О. Коваль, Т. Кравчук, Е. Лібанова, М. Мальований, С. Мельніков, О. Міндова, Б. Надточій, В. Оверчук, О. Петрушка, С. Прилипко, М. Ріппа, О. Руденок, Ю. Сокоринський, О. Соломка, Б. Сташків, Л. Стожок, С. Теслюк, К. Черненок, О. Чернявська, М. Шумило та інші.
Проте, незважаючи на велику кількість наукових праць, слід зауважити, що проблеми розвитку пенсійної системи на сьогодні до кінця не вирішені, потребують поглибленого усестороннього вивчення та обґрунтування концептуальних підходів до реформування саме в контексті здійснюваних інституціональних трансформацій, з урахуванням досвіду європейських країн та національних особливостей. 
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
V
збґрунтуї
Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи кафедри публічного управління та адміністрування !вано-Франківського національного технічного університету нафти і газу «Публічне врядування в Україні в умовах європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0118U005403), де автором проаналізовано особливості державного управління процесами реформування системи пенсійного забезпечення України в контексті євроінтеграції.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування науково-прикладних рекомендацій до реформування національної системи пенсійного забезпечення в контексті євроінтеграції.
Мета дослідження зумовила необхідність постановки наступних завдань:
- визначити і поглибити понятійно-категоріальний апарат сутності поняття «пенсійне забезпечення», його основних функцій, джерел, в науковому дискурсі державного управління;
- здійснити ретроспективний аналіз національних традицій та вітчизняного досвіду становлення та розвитку системи пенсійного забезпечення в Україні;
- дати характеристику основних етапів реформування вітчизняної пенсійної системи на прикладі аналізу нормативно-правого регулювання в Україні в період з 1991 р. по 2019 р.;
- виявити основні проблеми, які виникають у громадян при реалізації права на призначення пенсії, та труднощі впровадження пенсійних реформ в Україні;
- узагальнити класифікації моделей пенсійних систем, виявити європейські тенденції розвитку пенсійного забезпечення і кращі зарубіжні практики державного управління системами пенсійного забезпечення;
- запропонувати шляхи розвитку та реформування вітчизняної пенсійної системи в контексті євроінтеграційної політики України.
новки нас 
Об’єкт дослідження - процес становлення та реформування системи пенсійного забезпечення України.
Предмет дослідження - наукові та прикладні аспекти державного управління процесами реформування національної пенсійної системи в контексті євроінтеграції.
Методи дослідження. У дисертації використано сукупність спеціальних, конкретно-наукових, загальнонаукових і загальних методів, що сприяло забезпеченню концептуальної єдності дослідження: метод комплексного аналізу (для забезпечення цілісності вивчення предмета дослідження); системно-структурний та логіко-семантичний методи аналізу (для дослідження сутності понять «пенсія», «пенсійна система», «пенсійне забезпечення», «пенсійне страхування»); методи порівняння та узагальнення (у процесі формування теоретичної бази дослідження на основі аналізу зарубіжного досвіду, дослідження та оцінки показників розвитку пенсійної системи України); метод історіографічного аналізу (для узагальнення інформації з метою опрацювання історико-культурних традицій у сфері пенсійного забезпечення, оцінювання його стану та визначення напрямів подальшого розвитку); методи статистичного і графічного аналізу (для дослідження, порівняння й оцінки розмірів пенсійних виплат за роками та категоріями);метод класифікації (для проведення систематизації джерел пенсійного забезпечення, видів пенсій, моделей пенсійних систем); метод абстрактно-логічного аналізу (для узагальнення результатів дослідження та вироблення рекомендацій щодо реформування пенсійної системи України).
Інформаційну основу дослідження становлять Конституція України, чинні нормативно-правові акти, що регламентують функціонування пенсійної системи; звітні дані й аналітичні матеріали Пенсійного фонду України, матеріали Державної служби статистики України, наукові праці зарубіжних і вітчизняних вчених із проблем державного пенсійного забезпечення.
Наукова новизна проведеного дослідження. Дисертаційна робота є комплексним дослідженням, що полягає в обґрунтуванні науково-прикладних
рекомендацій до реформування національної системи пенсійного забезпечення в контексті євроінтеграції. В результаті проведеного дослідження:
вперше:

- розроблено пропозиції щодо внесення змін до пенсійного законодавства шляхом прийняття Кодексу пенсійного забезпечення та страхування на основі діючих Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про недержавне пенсійне забезпечення» та норм спеціального законодавства, що регулюють окремі питання пенсійного забезпечення;
удосконалено:
- класифікацію джерел пенсійного забезпеченняза юридичною силою, за колом осіб, за змістом, в залежності від фінансових джерел;
- періодизацію розвитку пенсійного забезпечення в Україні в частині структуризації основних етапів його становлення і функціонування;
- типологічну класифікацію пенсійних систем, що існують у зарубіжних країнах, з урахуванням тенденцій їх розвитку;
набули подальшого розвитку:
- дослідження дефініцій «пенсія», «пенсійне забезпечення», «пенсійне страхування», що,додатково до існуючих, дало можливість визначити функціональне призначення пенсійного забезпечення та виділити три основні аспекти поняття пенсійного забезпечення з позиції науки державного управління: як конституційної гарантії, як гуманітарної складової державної політики та як фінансової складової державної політики; запропоновано розмежовувати поняття «пенсійне забезпечення» та «пенсійне страхування» у контексті співвідношення як «ціле до частки»;
- узагальнення та систематизація досвіду розвитку та реформування системи пенсійного забезпечення, її складових, у вітчизняній та європейській практиці;
- комплексний аналіз розвитку системи пенсійного забезпечення в 1991-2019 роках, що дозволило виявити та оцінити основні труднощі та 
недоліки державного управління даною сферою, що, додатково до існуючих,дало можливість обґрунтувати теоретичні та практичні положення подальшого реформування вітчизняної системи пенсійного забезпечення в контексті євроінтеграції;
- положення про реформування вітчизняної пенсійної системи на основі трирівневої структури: солідарної та накопичувальної
складової(загальної накопичувальної та професійної накопичувальної), а також недержавного пенсійного забезпечення;
♦ .
ичувального
V
чого законо
положення щодо необхідності розвитку накопичувального рівня пенсійної системи з урахуванням національних особливостей та зарубіжного досвіду;
- розробки щодо внесення змін до діючого законодавства України в частині створення дієвої трирівневої пенсійної системи, в якій фінансовий тягар пенсійного забезпечення буде розподілятися між державою, працівником і роботодавцем у вигляді обов’язкового базового державного пенсійного забезпечення, професійно-галузевих схем пенсійного страхування та індивідуальних пенсійних програм. На відміну від існуючих, обґрунтовано, що функціонування даної пенсійної системи буде можливим за умови надання пільг та компенсацій в оподаткуванні при здійсненні пенсійного планування за участю роботодавців та самозайнятих осіб.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення та висновки, сформульовані у дисертаційній роботі, мають як теоретичне, так і практичне значення. Отримані наукові результати можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері - для подальшого дослідження науково- прикладних проблем пенсійного забезпечення;
- у правотворчості - для розробки нових, внесення змін та доповнень у чинні нормативно-правові акти, зокрема, для розробки та ухвалення проекту Кодексу пенсійного забезпечення та страхування; 
- у правозастосовній діяльності - з метою вдосконалення практики використання положень пенсійного законодавства;

Основні положення та результати дослідження викорис
- у навчальному процесі - під час вивчення у вищих навчальних закладах таких навчальних дисциплін, як: «Право соціального забезпечення», «Право соціального захисту», «Пенсійне право», при підготовці лекційних та семінарських занять, у науково-дослідній роботі студентів, слухачів, курсантів, у процесі розробки робочих програм, планів, підручників, навчальної та прикладної літератури.
Калуським об’єднаним управлінням Пенсійного фон вано-
Франківської області в процесі розробки аналітичних матеріалів, проведенні інформаційно-роз’яснювальної роботи з населенням, підготовці відповідей на звернення громадян, а також проведенні оперативних нарад з керівниками структурних підрозділів та спеціалістами управління (довідка №5731/01 від
24.04.2019 р.);

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в процесі розробки аналітичних матеріалів, проведенні семінарів-нарад з працівниками територіальних управлінь та при підготовці ситуаційних завдань для проведення конкурсу на заміщення вакантних посад керівників та спеціалістів у головному управлінні Фонду (довідка №7534/03 від
Пенсійного фонду України в Закарпатській
області в процесі розробки аналітичних матеріалів, проведенні семінарів-нарад з працівниками територіальних управлінь (довідка №6573/06.01 від
14.05.2019 р.);
Департаментом соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації в процесі розробки аналітичних матеріалів, проведенні семінарів-нарад, здійсненні інформаційно-роз’яснювальної роботи (довідка №751/02-29/09 від 15.05.2019 р.); 
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в процесі розробки аналітичних матеріалів, проведенні семінарів-нарад з працівниками територіальних управлінь (довідка №15974/01 від 23.05.2019 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, зокрема й ті, що характеризують наукову новизну, зроблені автором особисто на основі досліджень у сфері теорії та практики державного управління системою пенсійного забезпечення України, аналізу відповідної вітчизняної та зарубіжної літератури, а також нормативно-правової бази, що регулює окремі питання пенсійного забезпечення в Україні.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи викладені в наукових доповідях і повідомленнях на таких комунікаційних заходах, як науково-практичні конференції, у тому числі за міжнародною участю, а також на семінарах, круглих столах. Це, зокрема: Міжнародна науково-практична конференція «Правова держава: історія,
сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Ужгород, лютий 2015 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми прав людини, держави та вітчизняної правової системи» (м. Дніпропетровськ, квітень 2015 р.); II Всеукраїнська науково-практична Інтернет-конференція «Організаційно-правові аспекти публічного управління в Україні» (м. Полтава, квітень 2015 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права» (м. Київ, червень 2016 р.); Міжнародна науково- практична конференція «Актуальні питання розвитку правової держави в умовах сучасного становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Харків, червень 2016 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування» (м. Київ, липень 2016 р.); Всеукраїнська науково- практична конференція «Напрями вдосконалення механізмів державного управління в умовах сучасних реформаційних процесів» (м. Запоріжжя, грудень 2016 р.); VIII Всеукраїнська міжвузівська конференція студентів та молодих учених «Становлення публічного адміністрування в Україні» (м. Дніпро, квітень 2017 р.); VI Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми державного управління» (м. Івано-Франківськ, травень 2017р.); Міжнародна науково-практична конференція «Традиції та новації юридичної науки: минуле, сучасність, майбутнє» (м. Одеса, травень 2017 р.); круглий стіл «Взаємозв’язок політики і управління: теоретичний і прикладний аспект» (м. Дніпро, червень 2017 р.); II Всеукраїнська науково-практична конференція «Адаптація правової системи України до права Європейського Союзу: теоретичні та практичні аспекти» (м. Полтава, листопад 2017 р.); 11-а науково- практична конференція за міжнародною участю «Проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком» (м. Дніпро, листопад 2017 р.); IX Всеукраїнська міжвузівська конференція студентів та молодих вчених «Становлення публічного адміністрування в Україні» (м. Дніпро, квітень 2018 р.); XV регіональна науково-практична конференція «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України» (м. Дніпро, травень 2018 р.); круглий стіл «Взаємозв’язок політики і управління: теоретичний і прикладний аспект» (м. Дніпро, червень 2018 р.); XII регіональна науково- практична конференція за міжнародною участю «Проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком» (м. Дніпро, листопад 2018 р.); XI щорічна науково-практична конференція «Теорія та практика публічної служби» (м. Дніпро, грудень2018 р.);Х конференція студентів та молодих учених за міжнародною участю «Становлення публічного адміністрування в Україні»(м. Дніпро, травень 2019 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані у 25 наукових працях, з них: 6 статей у наукових фахових виданнях України та виданнях, внесених до наукометричних баз; 19 публікацій - у збірниках тез доповідей конференцій та круглих столів.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 263 сторінки. Основний зміст дисертаційного дослідження викладено на 189 сторінках. Дисертація містить 8 таблиць, 5рисунків та 11 додатків. Список використаних джерел налічує 286 найменувань, з яких - 20 іноземними мовами.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено актуальне наукове завдання - здійснено теоретичне узагальнення та сформульовано практичні рекомендації щодо реформування національної системи пенсійного забезпечення в контексті євроінтеграції.
Узагальнення результатів дослідження дало підстави сформулювати низку висновків і рекомендацій, що мають теоретичне і практичне значення.
1. Досліджено понятійно-категоріальний апарат сутності поняття «пенсійного забезпечення» у контексті формування та реалізації цілей соціальної політики держави. Виокремлено широке та вузьке визначення даного поняття. Доведено, що у широкому розумінні пенсійне забезпечення включає в себе всі види пенсій, які формуються і виплачуються в рамках пенсійної системи, з урахуванням виплат із солідарного та накопичувального рівнів, а також за рахунок внесків до недержавних пенсійних фондів. У вузькому - пенсійне забезпечення розуміється як виплата пенсій за рахунок коштів державного бюджету, та не включає в себе поняття пенсійного страхування.
Обґрунтовано, що метою державного управління у сфері пенсійного забезпечення є: проведення єдиної та ефективної державної політики у цій сфері; забезпечення реалізації прав громадян на пенсійне забезпечення; створення умов для ефективного функціонування та розвитку загальнообов’язкового державного та недержавного пенсійного страхування; забезпечення дотримання суб’єктами системи пенсійного забезпечення вимог законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері; адаптація системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування до міжнародних стандартів.
Доведено, що поняття «джерело пенсійного забезпечення» є вужчим від поняття «джерело права» та відрізняється від останнього сферою регулювання та колом осіб, на яких воно поширюється. Вдосконалено класифікацію джерел
пенсійного забезпечення за юридичною силою: Конституція України,
ратифіковані міжнародні договори у сфері соціального та пенсійного забезпечення, закони України, акти Президента України та Кабінету міністрів, відомчі нормативно-правові акти, локальні нормативно-правові акти; за колом осіб: універсальне та спеціальне законодавство; за змістом: галузеве і комплексне законодавство; в залежності від фінансових джерел: правові акти, що регулюють пенсійне забезпечення за рахунок сплати загальнообов’язкових страхових внесків (тобто за рахунок власних надходжень до ПФУ), за рахунок бюджетних асигнувань (тобто за рахунок дотацій із державного бюджету), за рахунок власних коштів громадян (недержавне пенсійне забезпечення), за рахунок коштів підприємств, установ, організацій (витрати на відшкодування та виплату пільгових пенсій).
2. Визначено основні тенденції формування та реалізації державної політики пенсійного забезпечення на території України з урахуванням історичних і географічних особливостей та доведено, що його розвиток пройшов кілька етапів: від виникнення кас взаємодопомоги, створення добровільних страхових організацій до запровадження солідарної та багаторівневої систем пенсійного забезпечення. Доведено, що найбільш прогресивним на початку ХХ ст. можна вважати австро-угорське соціальне страхування, в той час як соціальна політика на землях, які входили до складу Російської імперії, була менш розвинутою.
Обґрунтовано, що перші значущі зміни, які стосувались соціальної політики та створення державної система пенсійного забезпечення населення, були пов’язані з проведенням уніфікації пенсійного законодавства шляхом прийняття законів «Про державні пенсії» 1956 року та «Про пенсії і допомоги членам колгоспу» 1964 року. З прийняттям Закону «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» у 1990 році було закладено страхові основи пенсійної системи та відокремлено її від держбюджету.
3. На основі аналізу нормативно-правого регулювання в період з 1991 р. по 2019 р. виділено 6 основних етапів реформування вітчизняної системи пенсійного забезпечення, поділ на які обумовлений принциповими змінами у пенсійному законодавстві (ухвалення нових нормативно-правових актів з питань пенсійного забезпечення на страхових засадах, функціонування та діяльності органів ПФУ, запровадження трирівневої пенсійної моделі, зміни параметричних вимог щодо віку та стажу роботи тощо): 1 етап (1991 - 1997) - формування, розвиток та удосконалення пенсійної системи у перші роки незалежності України; 2 етап (1998 - 2003) - впровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, об’єднання в складі єдиного органу - Пенсійного фонду України всіх необхідних підсистем; 3 етап (2004 - вересень 2011 ) - запровадження нової трирівневої пенсійної системи; 4 етап (жовтень 2011 - березень 2014) - внесення змін до пенсійного законодавства в частині підвищення пенсійного віку жінок, збільшення тривалості страхового стажу, обмеження максимального розміру пенсії тощо; 5 етап (квітень 2014 - вересень 2017) - реформування пенсійного законодавства в умовах економічної кризи; 6 етап (жовтень 2017 - до сьогодні) - проведення масштабних змін пенсійного законодавства, що спрямовані на підняття пенсійного віку та збільшення страхового стажу.
4. Доведено, що для пенсійної системи України характерні непослідовність і циклічність, залежність від низької результативності реформ у політичній, економічній та соціальній сферах. Негативний вплив справляють невисока для більшості зайнятого населення заробітна плата, великі обсяги тіньових виплат. Система обов’язкового пенсійного страхування не є збалансованою між страховими внесками й пенсійними виплатами. Проведене практичне дослідження довело, що розмір пенсії не відповідає трудовому внеску людини, адже навіть при більш як 40-річному стажі роботи, та повній сплаті страхових внесків починаючи з 1992 року, обчислений розмір пенсійної виплати може становити навіть менше рівня прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Доведено, що існують значні системні недоліки у пенсійному законодавстві, що створюють глибокий дисбаланс між пенсійними виплатами, призначеними за нормами універсального та спеціального законодавства. Так, чинний механізм фінансового забезпечення виплати дострокових пенсій зазвичай передбачає перекладання (повне або часткове) відповідних зобов’язань на державний бюджет. Окремі категорії осіб одержують значні преференції, пов’язані з достроковим виходом на пенсії, у вигляді більш раннього призначення пенсійних виплат та більшого періоду їх отримання, які оплачують здебільшого за рахунок коштів державного бюджету. Це дає змогу роботодавцям встановлювати оплату праці на нижчому рівні, порівняно з тим, який би спостерігався в разі відсутності подібних преференцій. Таким чином, реальну вигоду від застосування механізму дострокового виходу на пенсії одержують підприємства, зокрема ті, які створюють своїм працівникам важкі умови праці.
5. Досліджено моделі і стратегії пенсійного забезпечення та обґрунтовано, що різні комбінації моделей пенсійних систем зумовлені поєднанням базових інститутів пенсійного забезпечення (соціальна пенсія, обов’язкове соціальне страхування та приватне добровільне страхування пенсії, що передбачає існування двох основних функцій державної системи пенсійного забезпечення: перерозподілу доходів і заощадження коштів на виплату пенсій (солідарна і накопичувальна системи).
Доведено, що загальна тенденція всіх реформ пенсійних систем європейських країн - це поступовий перехід від зрівняльних систем до індивідуально-накопичувальних, які засновані на принципах особистої відповідальності за своє матеріальне забезпечення в старості і на капіталізації тих коштів, які працівник надає пенсійним фондам. Однак, державні «солідарні» схеми продовжують існувати, хоча і в значно скороченому вигляді.
Обґрунтовано, що провідними тенденціями розвитку зарубіжних пенсійних систем в останні роки є: послаблення впливу держави на здійснення соціального захисту, розширення участі громадянського суспільства в процесі формулювання завдань соціальної політики, розвиток недержавних форм соціального захисту, поступове зростання ролі самої особи у створенні власного добробуту, розбудовою сфери надання пенсіонерам нефінансових послуг. Ці тенденції реалізуються через диверсифікацію джерел формування пенсійної виплати і поступове збільшення накопичувального компоненту пенсійних програм.
6. Доведено, що у результаті реформування в Україні має бути створена така пенсійна система, що буде відповідати основним принципам побудови пенсійних систем країн ЄС та таким вимогам: по-перше, вона має поєднувати ефективність і економічну самодостатність із соціальною орієнтованістю; по-друге, раціонально поєднувати розподільні і накопичувальні елементи; по-третє, формувати відповідальне і мотивоване ставлення працівників і роботодавців до накопичення коштів для фінансування майбутніх пенсій. Роль держави повинна полягати у створенні організаційно-правових основ надійного функціонування системи, накопичення працездатним населенням власних пенсійних заощаджень, гарантуванні їх збереження.
Обґрунтовано необхідність скасування пільг та привілеїв для окремих категорій громадян та зняття навантажень з ПФУ щодо виплати пенсій, які невластиві його функціональному призначенню.
Запропоновано авторське бачення змін до пенсійного законодавства шляхом прийняття Кодексу пенсійного забезпечення та страхування на основі діючих Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про недержавне пенсійне забезпечення» та норм спеціального законодавства, що регулюють окремі питання пенсійного забезпечення: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про донорство крові та її компонентів», «Про статус гірських населених пунктів в Україні», «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», «Про соціальний захист дітей війни».