ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису
УДК 001.8:330.15:006.063

СКРИПЧУК Петро Михайлович

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

Спеціальність 08.00.06 – економіка природокористування та охорони навколишнього середовища

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Науковий консультант –
Кожушко Леонід Федорович,
доктор технічних наук, професор

Суми - 2012

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДСТР – Державна служба технічного регулювання України
Мінприроди – Міністерство екології та природних ресурсів України
НПС – навколишнє природне середовище
ЕА – екологічний аудит
ВВП – валовий внутрішній продукт
ОВНС – охорона і використання навколишнього середовища
ДСТУ ІSО – запис гармонізованого стандарту України з міжнародним
ІЕС – Міжнародна електротехнічна комісія
СЖС – Міжнародна служба сертифікації
ІSО (ІСО) – Міжнародна організація зі стандартизації
СЕN – Європейський комітет зі стандартизації
ТК/ПК – Технічний комітет зі стандартизації та його підкомітет
UN/ECE – Європейська економічна комісія ООН
TQM – Total Quality Management (Всеохоплюючий менеджмент на основі якості)
ЄЕС – Європейське економічне співтовариство
WFSO – Світова організація безпеки харчових продуктів
IQNet – Міжнародна мережа сертифікації
FAO – Установа ООН з продовольства і сільського господарства
EOTC – Європейська організація з випробувань та сертифікації
ANSI – Американський інститут стандартів
AFNOR – Французька Асоціація із стандартизації
DIN – Німецький інститут стандартизації
JISC – Японський комітет промислових стандартів
НАССР (Hazard Analysis Critical Control Point) – Система контролю критичних точок
ІFОАМ – Міжнародна федерація органічного сільського господарства
GEN – Глобальна мережа екологічного маркування
ТК – 207 – Технічний комітет ISO із розробки стандартів в галузі управління навколишнім середовищем

ЗМІСТ

ВСТУП .…………………………………………………………........................ 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ…
17
1.1. Екологізація економіки як передумова екологічної сертифікації ………………………………................................
17
1.2. Еволюція стандартизації показників нормативного забезпечення якості НПС .............................................................
43
1.3. Екологічна сертифікація в системі управління природокористуванням: понятійний апарат та імплементація розвитку ……………………......................................................
Висновки до розділу 1 …………………………………………

64
80
РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ …………………………………………………
86
2.1. Концепція становлення екологічної сертифікації ……… 86
2.2. Методологічний інструментарій запровадження екологічної сертифікації ………………………………………
108
2.3. Економічне обґрунтування розвитку екологічної сертифікації ……………………………..……………………..
2.4. Системний підхід в процедурі законодавчо-нормативного забезпечення екологічної сертифікації ………
Висновки до розділу 2 …………………………………….…..
124

141
156
РОЗДІЛ 3. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ ……………………………..
162
3.1. Інформаційне забезпечення екологічної сертифікації в сфері природокористування …………………………………..
162
3.2. Екологічний аудит і сертифікація природно-господарських систем …………………………………………
3.3. Теоретичні і практичні засади моделювання в процедурі екологічного аудиту природно-господарських систем ……..
Висновки до розділу 3 ………………………………..……….
185

208
240
РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ ………………………………………………..
246
4.1. Інноваційно-інвестиційний розвиток економіки ………..
4.2. Економічні основи стандартизації нормативних документів із екологічної сертифікації …..................................
4.3. Стимулювання розвитку екологічної сертифікації……..
4.4. Економічна ефективність екологічної сертифікації органічного виробництва ……………………………………….
Висновки до розділу 4 ………………………………………….. 246

258
276

309
331
РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ …….
5.1. Інституційні інструменти, організаційна та інформаційна основи розвитку …………………………………….………….
5.2. Екологічна сертифікація як інструмент забезпечення безпеки природокористування ……………………………….
5.3. Організаційні передумови забезпечення екологічної сертифікації екологічно безпечної продукції, послуг та у сфері природокористування ……………………………….….
5.4. Організаційно-економічний механізм екологічної сертифікації ..……………………………………….………..…..
Висновки до розділу 5 ……………………...............................
337

337

357

373

384
409
ВИСНОВКИ ……………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….
ДОДАТКИ …………………………………………………….. 417
424
457

ВСТУП
Актуальність теми. На початку нового тисячоріччя розвиток економіки України відбувається під впливом глобалізації світових економічних відносин, характеризується зростанням темпів використання природного капіталу, збільшенням антропогенного забруднення об’єктів навколишнього природного середовища (НПС). В той же час спостерігається збільшення запитів суспільства щодо екологічно безпечних територій, технологій, продукції, послуг, які реалізуються через впровадження положень екологічних стандартизації і сертифікації. Зазначені об’єктивні передумови засвідчують актуальність розроблення принципово нових організаційно-економічних засад екологічної сертифікації як інструменту управління природокористуванням.
Дослідження наукових основ управління та економіки природокористування знайшли своє відображення у наукових працях вітчизняних учених: І.О. Александрова, О.Ф. Балацького, Б.В. Буркинського, Т.А. Васильєвої, Т.П. Галушкіної, Л.С. Гринів, В.В. Дергачової, С.М. Ілляшенка, Л.Ф. Кожушка, В.С. Кравціва, Л.В. Кривенко, Є.В. Лапіна, Л.Г. Мельника, Є.В. Мішеніна, П.В. Тархова, Ю.Ю. Туниці, О.С. Тєлєтова, О.М. Теліженка, В.І. Павлова, О.В. Прокопенко, І.М. Синякевича, М.А. Хвесика, Є.В. Хлобистова та інших вітчизняних вчених. Зазначені питання також вирішують такі відомі західні вчені, як Р. Костанза, С. Ель Серафі, З. Гул, М. Джа쬬пет¬ро, Г. Дейлі, Дж. Кобб, М. Лазарович та інші.
Розроблені вченими теоретико-методологічні засади управління природокористуванням і природоохоронною діяльністю є підґрунтям переходу економіки країни та її регіонів на шлях сталого розвитку. В цих умовах набуває подальшого розвитку сертифікація систем управління якістю та екологічно спрямованого управління підприємствами.
Проте на теперішній час в Україні та світі не існує цілісної, теоретично і методологічно обґрунтованої концепції екологічної сертифікації, яка б включала організаційно-економічний механізм, еколого-економічне обґрунтування, законодавчо-нормативні основи та інституціональні передумови стимулювання і розвитку екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. Особливої уваги вимагає вирішення проблем щодо використання природного капіталу, інноваційно-інвестиційного розвитку та забезпечення екологізації економіки на всіх рівнях. Екологічно збалансована економіка має використовувати організаційно-економічні засади екологічної сертифікації з метою стабілізації стану НПС.
Зокрема вступ України до СОТ, розвиток економіки та екологічні негаразди спричиняють необхідність вирішення зазначених методологічних проблем щодо екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. Актуальність зазначених питань, їх теоретична важливість і практична значущість обумовили вибір теми дисертаційної роботи та окреслили коло завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до положень Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 р., державних, регіональних програм і тем досліджень. Зокрема, тема та зміст дослідження відповідають тематиці науково-дослідницьких робіт Національного університету водного господарства та природокористування: „Розробка і обґрунтування методології менеджменту якості довкілля” (державна реєстрація за № 0210U001215), де здобувачем розроблено науково-методичний підхід до формування системи екологічної сертифікації у сфері природокористування та обґрунтовано практичні засади моделювання в процедурі екологічного аудиту природно-господарських систем; „Актуальні проблеми теорії і практики виробничого та екологічного менеджменту” (державна реєстрація за № 0107U004184), де здобувачем доведено доцільність використання системного підходу в екологічному аудиті і сертифікації продукції, послуг та у сфері природокористування; „Обґрунтування та розробка системи екологічного менеджменту при реконструкції і експлуатації меліоративних систем зони Полісся України” (державна реєстрація за № 0207U002826), де здобувачем розроблено організаційні основи і методичні підходи до розробки стандартів органічного виробництва, методологічні засади екологічного менеджменту в системі управління природокористуванням згідно директив ЄС.
Теоретичні і методологічні положення дисертації розроблені згідно з планами науково-дослідних робіт Державного підприємства „Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості” (підкомітету (ПК 2) „Системи управління довкіллям” щодо розроблення економічного обґрунтування розвитку екологічної стандартизації і сертифікації).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних та методологічних основ організаційно-економічного забезпечення екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. Для досягнення мети поставлено такі наукові завдання:
– розвинути понятійний апарат щодо екологічної стандартизації і сертифікації в сфері управління природокористуванням;
– розробити концепцію розвитку екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій та у сфері природокористування в контексті задач реалізації національної екологічної політики;
– науково обґрунтувати формування системи екологічної сертифікації у сфері природокористування;
– обґрунтувати теоретичні та науково-методичні підходи щодо економічної оцінки ефективності впровадження екологічної сертифікації;
– розробити критерії щодо проведення екологічної сертифікації природно-господарських систем;
– розвинути теоретичні та практичні підходи до проведення екологічного аудиту природно-господарських систем як інструменту екологічної сертифікації;
– обґрунтувати організаційно-економічні засади і методичні підходи до оцінки ефективності впровадження стандартизації в галузі екологічної сертифікації;
– розвинути науково-методичні підходи до визначення вартості проведення екологічної сертифікації у сфері природокористування;
– розробити теоретичні та методичні положення щодо формування економічного механізму стимулювання розвитку екологічної сертифікації у сфері природокористування;
– розробити еколого-економічні інструменти, інформаційні та інституційні чинники, обґрунтувати джерела фінансування для запровадження екологічної сертифікації у сфері природокористування;
– розробити науково-методичні засади щодо проведення маркування продукції в системі екологічної сертифікації;
– розробити науково-методичні положення щодо організаційно-економічного механізму впровадження екологічної сертифікації у сфері управління природокористуванням;
– забезпечити впровадження теоретичних і науково-методичних положень екологічної сертифікації в системі агропромислового комплексу України.
Об’єктом дослідження є процеси формування та розвитку екологічної сертифікації у системі управління природокористуванням в Україні.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні та науково-методичні засади екологічної сертифікації як основи формування системи управління природокористуванням.
Методи дослідження. Для досягнення мети дисертаційної роботи використаний міждисциплінарний методологічний інструментарій, який ґрунтується на аналізі результатів новітніх теоретичних і прикладних розробок вітчизняних і закордонних вчених про оптимізацію управління соціо-еколого-економічними системами. У процесі дослідження використано такі наукові методи логіко-структурні – для розроблення концепції екологічної сертифікації у сфері природокористування, розроблення інструментарію екологічної політики та стимулювання розвитку екологічної сертифікації; аналізу і синтезу – при визначенні соціо-еколого-економічного ефекту від запровадження екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій та у сфері природокористування а також для розробки методології формування організаційного механізму запровадження екологічної сертифікації; математичного моделювання – при дослідженні стану і тенденцій розвитку природно-господарських систем; статистичного та порівняльного аналізу – для обґрунтування економічної ефективності органічного виробництва; експертних оцінок та порівняння – для обґрунтування переваг екологічно маркованої продукції та організаційних передумов просування екологічно безпечної продукції; розрахунково-аналітичний при обґрунтуванні економічної ефективності економічних основ стандартизації нормативних документів із екологічної сертифікації; сценаріїв – для оцінки динаміки і стану основних економічних, соціальних та екологічних показників; кореляційно-регресійного аналізу та прогнозування – для прийняття виважених рішень в системі управління природокористуванням.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні документи України, директиви ЄС, стандарти Міжнародної Організації зі Стандартизації і Державної Служби Технічного Регулювання України, статистичні джерела та інформація органів екологічного контролю, дані регіональних інформаційно-аналітичних центрів моніторингу різного відомчого підпорядкування, монографії та наукові статті. Опрацювання та моделювання наукових розробок здійснено з використанням пакетів MS Exсel та Statistica for Windows.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробленні нових, удосконаленні існуючих теоретичних і методологічних засад формування екологічної сертифікації та обґрунтування організаційно-економічного механізму її реалізації в системі управління природокористуванням.
У дисертаційній роботі:
вперше:
– розроблено концепцію екологічної сертифікації, яка включає комплекс організаційно-економічних засад: податкові і фінансові інструменти, інституційні заходи, науково-методичне забезпечення та механізм запровадження екологічної сертифікації. Вона спрямована на реалізацію державного управління в системі природокористування;
– запропоновано і обґрунтовано науково-методичний підхід до формування системи екологічної сертифікації природно-господарських об’єктів, який передбачає проведення екологічного аудиту, кластерне моделювання, механізм прийняття управлінських рішень завдяки розв’язанню оптимізаційних задач за соціальними, економічними, екологічними показниками і розробленими критеріями, інституційному забезпеченні та організаційному механізмові запровадження екологічної сертифікації;
– розкриті теоретичні основи і науково-методичні положення щодо стимулювання розвитку екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням, які включають три блоки: а) економічні стимули, що забезпечують мотивацію до екологічної сертифікації (податок за забруднення і використання природних ресурсів, податкові пільги, екологічна декларація, гарантування позики, гранти, реклама тощо); б) економічні санкції до суб’єктів природокористування (штрафи, відшкодування збитків, заміна неякісної продукції на якісну тощо); в) організаційно-правові заходи проведення екологічної сертифікації, а саме: інструменти екологічної політики (обов’язкові і добровільні), дозволи на використання природних ресурсів, ціноутворення на екологічно сертифіковану продукцію, екологічне страхування, екологічне управління, сертифікація систем управління, стандарти екологічної сертифікації;
– розроблено системи добровільної екологічної сертифікації у сфері природокористування: декларація щодо відповідності поданим документам підприємства як природокористувача з контролювання роботи сертифікованої системи (систем) управління; декларація щодо відповідності поданим документам підприємства як природокористувача з проведенням процедури екологічного аудиту; декларація суб’єкта природокористування щодо відповідності поданим документам про екологічно безпечний стан НПС в територіальному аспекті з проведенням процедури екологічного аудиту. Системи екологічної сертифікації реалізують алгоритм управління в системі природокористування;
– запропоновано науково-методологічний підхід до оцінювання економічного ефекту для держави від експорту сільськогосподарської продукції та сертифікованої біомаси, які будуть отримані після використання запропонованих проектів стандартів, розроблених систем екологічної сертифікації сільськогосподарських земель, врахування вартості її проведення й витрат на відновлення родючості ґрунтів. Запропонований підхід узгоджується із директивами та програми („зеленої скриньки”) щодо екологізації продовольчого та енергетичного секторів економіки ЄС;
удосконалено:
– принципи формування екологічної сертифікації, які одночасно із існуючими передбачають такі: превентивності, функціональності, цілісності, структурованості, ієрархічності, що в комплексі забезпечують досконале інформаційне середовище та відповідність національної системи екологічної сертифікації міжнародним вимогам;
– науково-методичні положення щодо оцінки економічної ефективності впровадження екологічної сертифікації в сфері управління природокористуванням, які на відміну від існуючих, передбачають співставлення економічних переваг в частині створення передумов стабілізації економічної, екологічної, соціальної ситуації в певному регіоні, вигод від додаткових надходжень до державного бюджету в різних галузях економіки та витрат на проведення екологічної сертифікації щодо розробки і гармонізації законодавчо-нормативної бази, очікуваних і додаткових суспільних витрат на реалізацію управлінських впливів із покращання параметрів стану природно-господарських систем тощо та відвернених еколого-економічних збитків внаслідок її реалізації;
– методичні підходи до оцінювання ефективності стандартизації у галузі екологічної сертифікації за коефіцієнтами вагомості об’єктів і видів стандартів, на підставі доходів та витрат, за системою балів, що дає змогу визначити пріоритетність їх розробки й гармонізації з міжнародними;
– науково-методичні положення Закону України „Про Стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року”, у яких відображено запропоновані пропозиції еколого-економічних інструментів, інформаційні та інституційні чинники, джерела фінансування, напрями реалізації державної екологічної політики для запровадження екологічної сертифікації у сфері природокористування;
– науково-методологічний підхід до удосконалення системи управління природокористуванням, який на відміну від існуючих, передбачає розвиток виробничих відносин за логістичною моделлю забезпечення безпеки природно-господарських систем на різних рівнях відповідно до еволюції стратегій економічного розвитку;
дістали подальшого розвитку:
– науково-методичний підхід до розподілу екологічних ризиків за рівнями в процедурі екологічної сертифікації, який на відміну від існуючих, базується на ранжуванні ризиків стану природно-господарських систем (від найнижчого до найвищого) та використанні коефіцієнта перевищення ГДК, що забезпечує прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень в системі природокористування;
– науково-методичні засади екологічного маркування в системі екологічної сертифікації, які на відміну від існуючих: враховують переваги від участі України в Глобальній мережі екологічного маркування (GEN) і глобалізацію економічного простору; полягають у визначенні напрямів його розвитку щодо задоволення вимог споживачів на якісну продукцію і послуги, оцінки існуючого рівня запровадження екологічного маркування в Україні і світі, положень інформаційного суспільства; надають можливість реалізувати державну протекціоністську політику та соціальну відповідальність бізнесу в інноваційно-інвестиційній моделі розвитку економіки;
– науково-методологічний підхід до формування організаційно-економічного механізму впровадження екологічної сертифікації, який на відміну від існуючих, включає цілі інвестування, призначення і ступінь дієвості економічних інструментів, інституційне забезпечення її функціонування, алгоритм визначення ефективності для запровадження екологічної сертифікації, що дозволяє зменшувати витрати на впровадження національної системи екологічної сертифікації та системно поєднує ключові вектори соціо-еколого-економічного розвитку держави;
– методичний підхід до оцінки ефекту від запровадження екологічної сертифікації з використанням даних про „вигоди”, „затрати” і чистої приведеної вартості вирощування органічних зернових в екологічно безпечних умовах, який на відміну від існуючих передбачає проведення розрахунків за запропонованим оптимістичним та песимістичним сценаріями, визначення співвідношення коефіцієнтів вигоди-затрати, що засвідчує доцільність скорочення перехідного періоду для органічного виробництва й утворення системного еколого-економічного ефекту в аграрному природокористуванні;
– науково-методичний підхід до оцінювання рентабельності вирощування органічної пшениці в Україні із врахуванням залежності рентабельності від валового збору всіх зернових та реверсивно-циклічного характеру її врожайності;
– структурно-логічна побудова понять: „екологічна стандартизація” і „система екологічної сертифікації” в частині сучасних особливостей природокористування та „екологічна сертифікація в системі управління природокористуванням” під якою, на відміну від існуючих визначень, розуміється системна діяльність третьої сторони з метою встановлення відповідності природно-господарських об’єктів до соціальних, економічних та екологічних критеріїв і потреб суспільства згідно законодавчо-нормативних документів України та світу з використанням процедури екологічного аудиту, що забезпечує економічно доцільне та екологічно виважене управління природокористуванням.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони дають змогу реалізувати стратегічні положення державного регулювання у системі управління природокористуванням як якісну і кількісну характеристику життєзабезпечення населення та превентивний механізм збереження природного капіталу.
Концепція, понятійний апарат, методичний підхід до оцінки очікуваного економічного ефекту від запровадження екологічної сертифікації, науковий метод управління природокористуванням використовуються в роботі Міністерства екології та природних ресурсів України (довідка № 863/08/10-12 від 18.01.2012 р.), при підготовці і перепідготовці фахівців у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів України (довідка № 526 від 06.07.2010 р.), для гармонізації національних стандартів України (ДСТУ ISO 14040:2006, ДСТУ ISO 14044:2006, ДСТУ ISO 14048:2002; ISO 14064-1:2006; ISO 14064-2:2006 та інші) у Державному підприємстві „Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості” (довідка № 4-10/4-2862 від 16.04.2010 р.).
Методика екологічного аудиту і сертифікації у сфері управління природокористуванням, методичні підходи до обґрунтування органічного виробництва дають змогу вдосконалювати наукову, виробничу практику у сфері природокористування, безпеки харчової сировини і продукції та використовуються Рівненським обласним державним проектно-технологічним центром охорони родючості ґрунтів і якості продукції „Облдержродючість” з метою формування системи екологічної сертифікації сільськогосподарських земель (довідка № 313 від 14.10.2010 р.). Положення організаційно-економічного механізму стимулювання і розвитку екологічної сертифікації були використані для процедури підтвердження відповідності сільських садиб у галузі „зеленого” туризму Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації (довідка № 624/01.14 від 23.06.2011 р.) та в інших організаціях.
Теоретичні та методичні розробки дисертації використовуються у навчальному процесі Національного університету водного господарства та природокористування при викладанні дисциплін: „Екологічний менеджмент”, „Стандартизація та сертифікація в екологічних системах”, „Товарознавство”, (акт № 1 від 23. 09. 2010 р.) та дисциплін „Метрологія і стандартизація в екології” (акт № 2 від 26. 09. 2010 р.).
Результати дослідження увійшли до 7-ми монографій, 5-ти підручників, 4-х навчальних посібників, що дозволяє використовувати їх для широкого загалу користувачів.
Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача. У даній роботі матеріали і висновки кандидатської дисертації автора не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані й отримали позитивну оцінку на 30-ти міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, основними з яких є: Друга міжнародна науково-практична конференція „Еnvironmental – довкілля – окружающая среда – 2004. Екологічний менеджмент. Сертифікація. Аудит” (м. Одеса, 2004 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища” (м. Львів, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції”, (м. Суми, 2005 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 45-ій річниці Полтавського університету споживчої кооперації України „Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: Загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти”, (м. Полтава, 2006 р.); 6-та щорічна Всеукраїнська наукова конференція „Екологічний менеджмент у загальній системі управління” (м. Суми, 2006 р.); International scientific conference „Management and engineering'07” (Созополь, Болгарія, 2007); Міжнародна науково-практична конференція „Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства” (м. Харків, 2007 р.); Международная научно-практическая конференция «Устойчивое социально-экономическое развитие региона» (м. Гродно, Білорусь, 2008 г.); 8-ма Міжнародна науково-практична конференція „Сучасні інформаційні технології управління екологічною безпекою, природокористуванням, заходами в надзвичайних ситуаціях” (Київ - Харків, 2009 р.); The fourth international scientific conference. Rural development – 2009 (Kаунас, Литва, 2009); Міжнародна наукова конференція „Глобальні зміни клімату: загрози людству та механізми відвернення” (м. Львів, 2009 р.); „Актуальні проблеми економіки та менеджменту: теоретичні і практичні аспекти” (м. Хмельницький, 2010 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону” (м. Суми, 2011 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Екологічна безпека та збалансоване природокористування в агропромисловому виробництві” (м. Київ, 2011 р.) та ін.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 4 індивідуальні та 3 монографії у співавторстві, 29 статей у наукових виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові, 47 публікацій в матеріалах конференцій та інших виданнях. Загальний обсяг публікацій – 105 друкованих аркушів, з яких особисто автору належить 102 друковані аркуші.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 308 найменувань на 33 сторінках і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 498 сторінок (в т. ч. основний обсяг – на 367 сторінках). Дисертація містить 44 таблиці на 56 сторінках, 82 рисунки на 52 сторінках, 17 додатків на 41 сторінці.

bibliography

ВИСНОВКИ
Дисертаційну роботу присвячено розв’язанню важливої економічної проблеми – розробленню теоретико-методологічних, науково-практичних засад формування екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. Проведене наукове дослідження дозволило обґрунтувати ряд наукових положень і практичних рекомендацій щодо удосконалення організаційно-економічних механізмів оптимізації і стимулювання раціонального природокористування. Головні результати дисертації:
1. Обґрунтовано структурно-логічну побудову понять: „екологічна стандартизація”, „система екологічної сертифікації” та „екологічна сертифікація в системі управління природокористуванням” в частині сучасних особливостей природокористування. Зокрема, науково обґрунтовано, що під „екологічною сертифікацією в системі управління природокористуванням” розуміють системну діяльність третьої сторони з метою встановлення відповідності природно-господарських об’єктів до соціальних, економічних та екологічних критеріїв і потреб суспільства згідно законодавчо-нормативних документів України та світу з використанням процедури екологічного аудиту, що забезпечує економічно доцільне та екологічно виважене управління природокористуванням. Під системою екологічної сертифікації запропоновано розуміти сукупність учасників, які проводять сертифікацію та методик, правил і процедур, що забезпечують оцінку відповідності природно-господарських систем встановленим вимогам природоохоронного законодавства й екологічного управління. Розроблено системи сертифікації: декларація щодо відповідності поданим документам підприємства як природокористувача з контролювання роботи сертифікованої системи (систем) менеджменту; декларація щодо відповідності поданим документам підприємства як природокористувача з проведенням процедури екологічного аудиту; декларація суб’єкта природокористування щодо відповідності поданим документам про екологічно безпечний стан навколишнього природного середовища в територіальному аспекті з проведенням процедури екологічного аудиту.
2. Урахування сучасних еколого-економічних тенденцій, методологічних підходів в Україні і світі дозволило розробити теоретичні та методологічні засади, які полягають у формуванні концепції екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій, об’єктів навколишнього природного середовища та у системі управління природокористуванням, що є визначеною сукупністю комплексу організаційно-економічних засад: податкові і фінансові інструменти, інституційні заходи, науково-методичне забезпечення та спрямована на реалізацію державного управління в системі природокористування.
3. Розвиток екологічної сертифікації запропоновано здійснювати з трансформацією її в добровільну процедуру підтвердження відповідності у сфері природокористування до законодавчо-нормативних вимог національної й міжнародної стандартизації на фоні зростання ціни природного капіталу та посилення позитивної цінності якості навколишнього природного середовища. Для реалізації зазначених положень розроблено інституційні передумови, обґрунтовано вимоги до інформаційного забезпечення, удосконалено принципи формування екологічної сертифікації, запропоновано індекс вмотивованості екологічної сертифікації, актуалізовано положення екологічної політики щодо екологічної функції держави, стратегічних завдань міністерств і відомств із реалізації положень концепції екологічної сертифікації.
4. Запропоновано теоретико-методичні підходи до оцінки ефекту від впровадження екологічної сертифікації у сфері природокористування. Поглиблено наукові основи щодо визначення сумарних позитивних вигод від проведення екологічної сертифікації і затрат, необхідних для отримання запланованих вигод, які залежать від мети, об’єктів і масштабів екологічної сертифікації. Втрачені вигоди внаслідок відсутності гармонізації вітчизняних стандартів із сертифікації в торгівлі пшеницею продовольчого класу для України складуть 653635 та 319300 тис. дол. США у 2015/2016 маркетинговому році відповідно за прогнозами експорту „Агропрофі” і Food and Agricultural Policy Research Institute (FAPRI) за цінами експорту 2011/2012 року.
5. Із врахуванням соціо-еколого-економічних тенденцій в світі та Україні розроблено організаційний механізм формування стандартів із екологічної сертифікації. Запропоновано методичні підходи оцінювання економічної ефективності стандартів із екологічної сертифікації матричним методом та (або) аналізу економічних переваг, порівняння обсягу виробництва певної кількості і якості продукції та гармонізації законодавчо-нормативних документів різного рівня. Обґрунтовано економічну ефективність розроблених проектів стандартів із екологічної сертифікації у сфері природокористування на прикладі вирощування та експорту ріпаку за непрямим методом на державному рівні. В результаті експорту за світовими цінами держава отримає в 1,27 більше прибутку порівняно з ціною в Україні, що складатиме 177,2 млн. доларів США (перший варіант). За другим варіантом, який відображає становлення інституційного забезпечення екологічної сертифікації сільськогосподарського виробництва в системі аграрного природокористування, ефект не суттєво відрізняється від першого варіанта. Проте витрати на інституційне забезпечення екологічної сертифікації у 98 разів менші ніж за першим варіантом, що є результатом системного підходу до виконання робіт із екологічної сертифікації у сфері природокористування.
6. Розроблено науково-методичний підхід до формування системи екологічної сертифікації природно-господарських об’єктів, який передбачає: проведення екологічного аудиту і кластерного моделювання відповідно до запропонованих показників, врахування рівнів екологічних ризиків, прийняття управлінських рішень за розробленими соціальними, економічними та екологічними критеріями, інституційне забезпечення і модель управління екологічною сертифікацією в природно-господарських системах. Економічний ефект в результаті екологічної сертифікації полягає в науково обґрунтованому розвитку економіки, використанні довершених управлінських рішень, проведенні в подальшому екологічної сертифікації окремих територій, адміністративних районів, природно-господарських систем та в системі управління природокористуванням.
7. Екологічну сертифікацію у сфері природокористування запропоновано проводити за критеріями у балах та кількістю відповідності показників у відсотках. За умови, якщо середнє значення показників в балах не перевищує 1,7, природно-господарську систему можна сертифікувати. При значенні оцінки відповідності в балах 1,7 до 4,0 природно-господарські системи характеризуються задовільним соціо-еколого-економічним станом (заключні управлінські рішення приймають фахівці з екологічного аудиту і сертифікації щодо можливості сертифікації і подальшого функціонування природно-господарських систем). Вище значення ніж 4,1 показники засвідчують депресивну соціо-еколого-економічну ситуацію (природно-господарські системи не можуть бути сертифіковані). Із врахуванням, що економічна, екологічна, соціальна ситуації можуть суттєво відрізнятись одна від одної, для визначення певного стану відповідності запропоновано використовувати коефіцієнт перевищення критеріїв екологічної сертифікації та розроблену блок-схему алгоритму реалізації процедури екологічної сертифікації.
8. Вартість проведення екологічної сертифікації у сфері природокористування запропоновано розраховувати за формулою, що враховує: вартість проведення аудитів та інспекцій; разову плату за видачу сертифікату, організації, яка видає сертифікат і коефіцієнти, що враховують еколого-економічні особливості природокористування. Ефективність проведення екологічної сертифікації сільськогосподарських земель (на прикладі вирощування зернових у Рівненській області) у відношенні до отриманого доходу з потенційно родючими ґрунтами є більшою для Млинівського району – у 8,6 рази, Радивилівського району у – 9 разів а Костопільського району, що характеризується низькою родючістю ґрунтів, – у 5 разів. Встановлено, що вартість проведення екологічної сертифікації сільськогосподарських земель порівняно з витратами на їх відновлення найбільше відрізняється для районів із значними втратами родючості та потенційно малородючих земель.
9. Стимулювання розвитку екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням запропоновано проводити із використаннями трьох блоків: а) економічні стимули, що забезпечують мотивацію до екологічної сертифікації (податок за забруднення і використання природних ресурсів, податкові пільги, екологічна декларація, гранти, реклама тощо); б) економічні санкції до суб’єктів природокористування (штрафи, відшкодування збитків, заміна неякісної продукції на якісну тощо); в) організаційно-правові заходи проведення екологічної сертифікації такі, як інструменти екологічної політики (обов’язкові і добровільні), ціноутворення на екологічно сертифіковану продукцію, екологічне страхування тощо. Доведено, що найбільш прийнятним у сучасних економічних умовах є ліцензування, акредитація, нагляд за діяльністю державних і приватних організацій на право проводити роботи із екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій, об’єктів навколишнього природного середовища, у сфері природокористування в Державній Службі Технічного Регулювання України за виконанням законодавчо-нормативних документів України та світу.
10. Систематизовано способи запровадження екологічної сертифікації на різних рівнях, що удосконалюють систему управління природокористуванням та гарантування екологічної безпеки, обґрунтовують вдосконалення інституціональної системи управління якістю навколишнього природного середовища та екологізації економіки, розкривають пріоритети міністерств, відомств при формуванні інформаційного забезпечення екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. З цією метою розроблено логістичну модель забезпечення безпеки у сфері природокористування. Доведено, що при цьому доцільно використовувати обґрунтовані моделі й проекти державно-приватного партнерства.
11. Запропоновано науково-методичні засади стимулювання розвитку екологічного маркування в системі екологічної сертифікації, елементами яких є оцінювання економічних переваг екологічно сертифікованої та відповідним чином маркованої продукції в Україні та світі за 5-ти бальною шкалою. Визначені економічні переваги екологічно маркованої продукції як завершальної ланки життєвого циклу екологічної сертифікації за національними та міжнародними стандартами, що вирішує стратегії чистого виробництва, екологічної ефективності, положення інформаційного суспільства, сталого розвитку тощо.
12. Функціонування екологічної сертифікації у сфері управління природокористуванням запропоновано здійснювати з використанням розробленого організаційно-економічного механізму функціонування екологічної сертифікації в сфері управління природокористуванням (у контексті пропозицій автора до національної екологічної політики України на період до 2020 року), який включає положення обов’язкової і добровільної сертифікації, економічні закони і категорії, соціо-еколого-економічні передумови, інновації галузі екологічного управління, інформаційне середовище, що дозволяє ефективно застосовувати податкові пільги, платежі, екологічне кредитування, субсидії і гранти, екологічне страхування, цінові інструменти, економічні санкції та екологічні квоти до суб’єктів природокористування. У зазначеному контексті охарактеризовано еколого-економічну значимість екологічної сертифікації з метою розробки методологічних засад якості життєзабезпечення населення.
13. Обґрунтовано положення й етапи запровадження системи добровільної екологічної сертифікації виробництва, реалізації, споживання екологічно безпечно продукції в Україні, що дозволяє реалізувати запропоновані положення на практиці. Доведено, що вирішення таких питань можливе із залученням екологічної сертифікації у сфері природокористування, як процедури, що гарантує безпеку продукції, використання об’єктів навколишнього природного середовища та є особливо актуально у контексті великої конкуренції на ринку продовольства, постійного збільшення її попиту в світі й поряд з цим фактичної відсутності екологічно безпечної харчової продукції в Україні.
14. Розкрито науково-методичні положення оцінки ефекту впровадження екологічної сертифікації в галузі агропромислового комплексу України щодо показників „вигоди”, „затрати” та чистої приведеної вартості вирощування органічних зернових в екологічно безпечних умовах Рівненської області й в цілому України за розробленими оптимістичним і песимістичним сценаріями. Значення вигод перевищує відповідне значення затрат, починаючи з 4-го року, а у наступних роках така тенденція досягає значення у 1,6 рази. Відношення коефіцієнтів вигоди-затрати через 3 роки для оптимістичного сценарію перевищує аналогічні значення для песимістичного в 1,37 рази, що засвідчує доцільність використання авторських пропозицій із скорочення перехідного періоду для органічного виробництва. При переході на органічне землеробство можливо зменшити площу під існуючими посівами зернових залежно від їх рентабельності за роками, наприклад, на 30-60% і отримувати такий самий сукупний прибуток, як при традиційному землеробстві.
15. З врахуванням теоретичних і методичних підходів до оцінювання додаткових здобутків держави від експорту сільськогосподарської продукції та сертифікованої біомаси, вимог членства України в СОТ ¬(програма „зеленої скриньки”) запропоновано способи підвищення конкурентоспроможності вітчизняного агропромислового сектору економіки за рахунок використання запропонованих проектів стандартів, розроблених систем сертифікації сільськогосподарських земель, що враховують вартість проведення екологічної сертифікації, витрати на відновлення родючості ґрунтів та доходи від вирощування зернових культур.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Том Тиненберг. Экономика природопользования и охрана окружающей среды / Тиненберг Том. [пер. с анг. К. В. Папенова]; под ред. А. Д. Думного и И. М. Потравного. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. – 591 с.
2. Управління екологічними ризиками інновацій: [монографія] / С. М. Ілляшенко, В. В. Божкова // За ред. Ілляшенка С. М. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2004. – 214 с.
3. Медоуз Д. Х. За пределами роста / Д. Х Медоуз, Д. Л. Медоуз, Й. Рендерс. – М.: Пангея, 1994. – 303 с.
4. Реймерс Н. Ф. Екология. Теория, законы, принципы и гипотезы / Н. Ф. Реймерс. – М.: Россия молодая, 1994. – 367 с.
5. Mesarovic V., Pestel E. Mankind at the turning point: The second report to the Club of Rome. N.Y, 1974, p. 143.
6. Подолинский С. А. Труд человека и его отношение к рас¬тлению энергии // Слово. – СПб., 1880. – № 4–5 (апрель-май). – С. 135–211.
7. Вернадский В. И. Размышление натуралиста. Научная мысль как планетарное явление. Несколько слов о ноосфере / В. И. Вернадский. – М.: Наука, 1994. – 191 с.
8. Телентинов В. Е. Концепции и механизмы управления охраной природной среды / В.Е. Телентинов // Экономика природопользования. – 1999. – № 2. – С. 8-19.
9. Брюмлей M. Будущие проблемы охраны окружающей среды: Европейские перспективы // Устойчивое развитие: обзорная информация. – М.: ЮНИТИ, 1999. - № 3. – С. 63-82.
10. Волошин В., Трегопчук В. Коцептуальні засади сталого розвитку регіонів України / В. Волошин, В. Трегобчук // Регіональна економіка. – 2002. – № 1. – С. 7-22.
11. Мельник Л. Г. Экономика развития : [монографія] / Л. Г. Мельник. – Сумы : ИТД «Университетская книга», 2006. – 662 с.
12. Основи стійкого розвитку : [навч. посіб] / за заг. ред. Л. Г. Мельника. – Суми : ВТД „Університетська книга”, 2005. – 654 с.
13. Агафонов Н. Т., Исляев Р. А. Региональная экологическая политика // Изв. РГО. – 1994.– Т. 126.– Вып. 2. – С. 41-52.
14. Мельник Л. Г. Основи стійкого розвитку : [навч. посіб. для післядипломної освіти] / Л. Г. Мельник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006. – 383 с.
15. Социально-экономический потенциал устойчивого развития : [учебник] / Под. ред. проф. Л. Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2007. – 1120 с.
16. Герасимчук З. В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації : [монографія] / Луцьк : Надстир’я, 2001. – 528 с.
17. Згуровський М. З. Сталий розвиток у глобальному і регіональному вимірах: Аналіз за даними 2005 р. – К.: НТУУ „КПІ”, 2006. – 84 с.
18. Кравців В. С. Екологічна безпека як об’єкт регіональної політики / В. С. Кравців // Регіональна економіка. – 1999. – № 1. – С. 124-135.
19. Основные положения концепции ресурсно-экономической безопасности Украины (проект) / Буркинский Б. В., Степанов В. Н., Круглякова Л. Л., Харичков С. К., - Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2001. – С. 13-14.
20. Синякевич І. М. Екологізація розвитку: об’єктивна необхідність, методи, пріоритети / І. М. Синякевич // Економіка України. – 2004. – № 1. – С. 57-63.
21. Стадницький Ю. І. Екологічні основи управління оздоровленням довкілля (методологія і практика) / Ю. І. Стадницький. – Львів, ДУ „Львівська політехніка”. – 1999. – 260 с.
22. Інституціональна модель природокористування в умовах глобальних викликів : [монографія] / М. А. Хвесик, В. А. Голян – К.: Кондор, 2007. –480 с.
23. Скрипчук П. М. Екологічна сертифікація як інструмент виробництва та споживання екологічно чистої продукції / П. М. Скрипчук // Економіка України. 2006. – № 3. – С. 55-63.
24. Корнилов А. Г. Проблемы формирования экономического механизма управления природопользованием. – Чебоксары: Институт НИОИ «Экология», «Клио», 1997. – 182 с.
25. Мельник Л. Г. Информационная экономика : [підручник] / Л. Г. Мельник. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2003. – 288 с.
26. Еханурова Е. А. Оценка экологических выгод на территориях с особым режимом природопользования / Е. А. Еханурова // Экономика природопользования. – 2005. – № 4. – С. 29-55.
27. Скрипчук П. М., Рибак В. В. Екологічна сертифікація як передумова конкурентоспроможного виробництва сільськогосподарської продукції/ П. М. Скрипчук, В. В. Рибак // зб. наук. пр. Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. Серія: Економіка АПК і природокористування. – 2007. – № 4. – С. 274-279.
28. Буркинский Б. В. Природопользование: основы экономико-экологической теории / Б. В. Буркинский, В. Н. Степанов, С. К. Харичков. – Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 1999. – 350 с.
29. Збагерська Н. В. Удосконалення методологічних та методичних основ економічної оцінки природних ресурсів: Автореф. дис. ... кандидата екон. наук / НУВГП, Рівне. – 2003. – 22 с.
30. Веклич О., Яхеєва Т. Урахування природного капіталу як базового компонента економічного розвитку України / О. Веклич, Т. Яхеєва // Економіка України. – 2004. – № 12. – С. 73-80.
31. Методические и нормативно-аналитические основы экологического аудирования в Российской Федерации: Учебное пособие по экологическому аудированию, Ч. I. Научно исследовательский центр по проблемам экологической безопасности (НЦЦ «Экобезопасность»). Карелов А. М., Беллер Г. А., Бусыгина В. М. и др., М.: 1998. – 529 с.
32. Методические и нормативно-аналитические основы экологического аудирования в Российской Федерации: Учебное пособие по экологическому аудированию, Ч. IІ. Научно исследовательский центр по проблемам экологической безопасности (НЦЦ «Экобезопасность»). Карелов А. М., Бутолина Т. А., Беспалов М. С. и др., М.: Тройка 1999. – 766 с.
33. Методические и нормативно-аналитические основы экологического аудирования в Российской Федерации (Учебное пособие по экологическому аудированию, Ч. ІІІ). Научно-исследовательский центр по проблемам экологической безопасности (НИЦ «Экобезопасность»). Карелов А. М., Бутолина Т. А., Бусыгин В. П. и др. М.: Эльзевир. 2000. – 432 с.
34. Особенности воспроизводства национального богатства в начале ХХІ века / Отв. Ред. Л.И. Нестеров. – М.: Наука, 2006. – 215 с.
35. Природо-ресурсна сфера України: проблеми сталого розвитку та трансформацій / Під загальною редакцією чл.-кор. НАН України Б. М. Данилишина. К.: ЗАТ „Нічлава”. 2006. – 704 с.
36. Горшков В. Г., Кондратьев К. Я., Лосев К. С. Глобальные экологические перспективы // Вест. РАН. – 1992. – № 5. – С. 70-81.
37. Зубаков В. А. В поисках пути к «Устойчивому развитию» // Изв. РГО. – 1996. – Т. 128. – Вып. 5, С. 58-66.
38. Устойчивое развитие: теория, методология, практика : [учебник] / под ред. проф. Л. Г. Мельника . – Сумы : «Университетская книга», 2009. – 1216 с.
39. Гринів Л. С. Теоретико–методологічні засади формування екологічно збалансованої економіки. Автореф. дис. ... доктора екон. наук / Інститут регіональних досліджень НАН України – Львів – 2002 – 40 с.
40. Хлобистов Є. В. Екологічна безпека трансформаційної економіки / Є. В. Хлобистов // РВПС України НАН України / Відп. ред. Дорогунцов С. І. - К.: Агентство "Чорнобильінтерінформ", 2004. – 336 с.
41. Веклич О. О. Аналіз ефективності вітчизняного економічного механізму природокористування щодо ідеї сталого розвитку / О. О. Веклич // Економічні реформи України в контексті переходу до сталого розвитку: Матеріали 2-х конференцій та рекомендацій до проекту Національної стратегії: Інститут сталого розвитку. – К.: Інтелсфера, 2001. – С. 95.
42. Экономический потенциал административных и производственных систем : [монографія] / Под общей ред. О. Ф. Балацкого. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2006. – 973 с.
43. Прокопенко О. В. Соціально-економічна мотивація екологізації інноваційної діяльності : [монографія] / О. В. Прокопенко. – Суми : Вид-во СумДУ, 2010. – 395 с.
44. Харичков С. К. Экономико-экологическая концепция как методологический базис организации и управления природопользованием / С. К. Харичков // Эконология: истоки, проблемы и перспективы: сб. науч. трудов. Одесса, ИПРЭЭИ. – 1995. – С. 96-108.
45. Синякевич І. М. Концепція щодо формування системи інструментів національної екологічної політики / І. М. Синякевич // Економіка України. – 2002. – № 7. – С. 70-77.
46. Гринів Л. С. Екологічно збалансована економіка: проблеми теорії : [монографія] / Л. С. Гринів. – Львів: видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 240 с.
47. Туниця Ю. Ю., Семенюк Е. П., Туниця Т. Ю. Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу / Ю. Ю. Туниця, Е. П. Семенюк, Т. Ю. Туниця // Вісник НАН України. – 2008. – № 2. – С. 8-24.
48. Экономическая эфективность развития России / Под ред. проф. К. В. Папенова. – М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2007. – 942 с.
49. Грановська Л. М. Еколого-збалансоване природокористування в умовах поліфункціональності територій : [монографія] / Л. М. Грановська. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2009. – 414 с.
50. Costanza, R. 1992 Ecological Economics. New York. Columbia University Press. – P. 5-15.
51. Costanza, R., Cleveland, C., Perrings, C. (Ed), 1997. The Development of Ecological Economics. Edwin Elgar, London. – P. 10-14.
52. Daly H. E., 1991. Elements of environmental macroeconomics. In: Costanza, R. (Ed), Ecological Economics: The Science and Management of Sustainability. Columbia University Press, New York, – P. 32-46.
53. Daly H. E., 1991. Steady-State Economics, 2nd ed. Island Press, Washington. – P. 38-42.
54. Daly H. E., 1993. Postcript: some common misunderstand-ings and further issues concerning a steady-state economy. In: Daly H.E., Townsend, K.N.(Eds.), Valuing the Earth. MIT Press, Cambridge. – P. 365-382.
55. Daly H. E., 1996. Georgescu-Roegen versus Solow-Stiglitz. Paper presented at the 4th Bennial Meeting. Int. Soc., Ecol., Econ., Boston University, Boston, MA, August 4-7. – P. 5-12.
56. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини”. Відомості Верховної Ради № 48, – 2002. – С. 1066-1071.
57. Скрипчук П. М. Менеджмент якості довкілля : [монографія] / П. М. Скрипчук. – Рівне : НУВГП, 2006 – 350 с.
58. Лайко П. А., Бабієнко М. Ф., Бузовський Є. А. Безпека харчування – запорука здоров’я / П. А. Лайко, М. Ф. Бабієнко, Є. А. Бузовський // Економіка АПК. – 2004. – № 10. – С. 37-46.
59. Скрипчук П. М. Социально-экономические основы экологической сертификации в Украине / П. М. Скрипчук // Устойчивое социально-экономическое развитие региона: Междунар. науч.–практ. конф. Гродно, 16-17 мая 2008 г. – Гродно ГрГУ им. Я. Купалы / Скрипчук П. М. Гродно: ГрГУ, 2008. – В 2 ч. Ч. 1. – С. 167-172.
60. Страшинська Л. В. Розвиток екологічного землеробства як важлива складова підвищення якості вітчизняних харчових продуктів / Л. В. Страшинська // Економіка природокористування і охорони довкілля : Щорічник наук. пр. / НАН України. Рада по вивченню продуктивних сил України. – К., 2005. – С. 262-267.
61.

62.
Концепція державної політики у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг), затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 447-р. Офіційний вісник України. № 34, 2002. – С. 238-243.
Грицюк П.М. Аналіз, моделювання та прогнозування динаміки врожайності озимої пшениці в розрізі областей України: [монографія] – Рівне: НУВГП, 2010. – 350 с.
63. Регламент (ЄС) № 854/2004 Європейського Парламенту та Ради Європи від 29 квітня 2004 року „Про встановлення спеціальних правил гігієни продовольчої продукції” // Інформаційний бюлетень міжнародної стандартизації. – 2005. – № 2. – С. 124.
64. Скрипчук П. М. Екологічний маркетинг як інструмент та інформаційне забезпечення якості життєзабезпечення / П. М. Скрипчук, В. В. Рибак // Вісник Хмельницького національного університету. Економіка. – Хмельницький: ХНУ, 2009. – № 5, Т. 3 (140). – С. 234-238.
65. Скрипчук П. М. Теоретичні засади екологічної сертифікації територій / П. М. Скрипчук // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2007. – № 2. – С. 28-36.
66. Долішній М. І., Кравців В. С. Економічний розвиток і екологічна безпека: шлях України // Проблеми сталого розвитку України. – К.: Наукова думка, 1998. – С. 69-80.
67. National Commission on the Environment. Choosing a Sustainable Future: The Report of the National Commission on the Environment. – Washington D. C.: Island Press. – 1993. – 158 p.
68. 1. Тодоро М. П. Экономическое развитие. – М.: ЮНИТИ, МГУ, 1997. – 595 с.
69. Туниця Ю. Щодо ідеї глобального правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку // Стан світу 2001 / Л. Браун та ін., пер. З анг.: ВГО „Україна. Порядок денний на ХХІ століття” та Інститут сталого розвитку. – К.: Унтелсфера, 2001. – 308 с.
70. Kozhushko L. F, Skripchuk P. M., Shevchuk G. M. Ecological audit and certification of agricultural lands: actuality, economic efficiency. The fourth international scientific conference. Rural development – 2009. 15-17 October, 2009. Lithuanian University of Agriculture Akademija, Kaunas. Volume 4, Book 1. Р. 230-234.
71. Браун Л. та ін. Стан світу 2001 / ВГО Україна. Порядок денний на XXI століття та Інститут сталого розвитку. К.: „Інтелсфера”, 2001. – 308 с.
72. Тарарико Ю. А. Формирование устойчивых агроэкосистем : [монографія] / Ю. А. Тарарико. – К.: ДИА, 2007. – 560 с.
73. Скрипчук П. М. Концепція екологічної сертифікації продукції, послуг, об’єктів і територій навколишнього природного середовища / П. М. Скрипчук // Стандартизація, сертифікація, якість. – № 4. – 2009, С. 41-51.
74. Павлов В. І. Політика регіонального розвитку в умовах ринкової трансформації (теоретико-методологічні аспекти та механізми реалізації) / Під заг. ред. Долішного М. І. – Луцьк: „Надстир’я”, 2000. – 580 с.
75.

1. Віскузі, В. Кіп та ін. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика: Пер. З англ. / В. Кіп Віскузі, Джон. М. Верном, Джозеф Е. Гарингтон (мол.); Наук. ред. пер. та авт. передм. О. Кілієвич. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 1047 с.
76. 2. Скрипчук П. М. Теоретико-методологічні основи формування системи екологічної стандартизації і сертифікації : [монографія] / П. М. Скрипчук. – Рівне : НУВГП, 2011 – 367 с.
77. Синякевич І. М., Ковалишин В. Р. Екологізація торгівлі: погляд крізь призму екологічної політики / І. М. Синякевич, В. Р. Ковалишин // Регіональна економіка. – 2005. – № 2. – С. 172-177.
78. Галушкина Т. П. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика) : [монографія] / Т. П. Галушкина. – Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2000. – 280 с.
79. Екологічне управління : [підручник] / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. – К.: Либідь, 2004. – 432 с.
80. Екологічний менеджмент : [підручник] / [Л. Ф. Кожушко, П. М. Скрипчук] – Київ : Видавничий центр „Академія”, 2007. – 432 с.
81. Впровадження європейських стандартів і нормативів у Державну систему моніторингу довкілля України : [наук. метод. посіб.] / [О. І. Бондар, О. Г. Тараріко, Є. М. Варламов та ін.] – К.: Інрес, 2006. – 264 с.
82. Кравців В. С., Павліха Н. В., Павлов В. І. Концептуальні засади розробки програми використання та охорони природо-ресурсного потенціалу регіону / В. С Кравців, Н. В. Павліха, В. І. Павлов // Регіональна економіка. – 2005. – № 1. – С. 107-115.
83. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 229 „Про затвердження Державної програми стандартизації на 2006 – 2010 роки” / Офіційний вісник України. – 2006. № 9. – С. 87-93.
84. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року № 1001 „Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року”. Офіційний вісник України. – 2006. – № 30. – С. 36-78.
85. Закон України „Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року”. Від 21 грудня 2010 року № 2818-VI. № 2818-VI. [Електронний ресурс]. Режим доступу http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2818-17
86. Закон України „Про інформацію” // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 48. – С. 650.
87. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”. Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього середовища. У 3-х томах. Том 1 (випуск 2). – Чернівці: Зелена Буковина, 1997. – С.78-97.
88. Закон України „Про екологічний аудит” // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 45. – С. 500.
89. Закон України „Про підтвердження відповідності” // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 32. – С. 169.
90. Закон України „Про стандартизацію” // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 31. – С. 145.
91. Скрипчук П.М. Екологічна сертифікація в сфері природокористування: еколого-економічні засади розвитку : [монографія] / П.М. Скрипчук. – Рівне : НУВГП, 2011 – 358 с.
92. Концепція системи стандартизації та нормування у сфері сталого землекористування. За ред. Балюка С. А., Національний науковий центр „Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського” УААН., Харків, 2005. – 28 с.
93. Указ Президента України „Про стратегію національної безпеки України”. Офіційний Вісник України, № 11. 2007. – С. 7-17.
94. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) „Шляхом Європейської інтеграції” / Авт. кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег, дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.
95. Указ Президента України „Про Концепцію держаної промислової політики” / Офіційний вісник України. – 2003. – № 7. – С. 27-39.
96. Скрипчук П. М. Нормативне забезпечення менеджменту якості довкілля / Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти // Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-прак. конф. присвяченої 45 річниці Полтавського університету споживчої кооперації України. Полтава, 10-12 травня 2006 р. – Полтава: ПУСКУ, 2006. – С. 14-15.
97. Кузминых Ю. В. Экономические основы формирования рынка экологических услуг в РФ (на примере лесных углеродных сертификатов): Автореф. дис. … д-ра экон. наук. – М.: МГУП., 2005. – 34.
98. Інституційна розбудова лісової сертифікації в Україні / [Кравець П. В., Лакида П. І., Кременецька Є.О. та ін.] ; за ред. П. В. Кравця. – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – 250 с.
99. Скрипчук П. М. Економічні засади екологічної стандартизації / П. М. Скрипчук // Вісник соціально-економічних досліджень. Одес. держ. екон. ун-т / П. М. Скрипчук. – Одеса : Видавництво ОДЕУ, 2007 – Вип. 26. – С. 307-313.
100. Скрипчук П. М. Організаційно-економічні засади сертифікації об’єктів навколишнього природного середовища / П. М. Скрипчук // Вісник Сумського державного університету. Серія економіка / П. М. Скрипчук. – Суми : Видавництво СумДУ, 2006. – № 7 (91). – С. 162-169.
101. Скрипчук П. М. Економічні механізми становлення і розвитку екологічної сертифікації / П. М. Скрипчук // Економіка і держава. – 2006. – № 7. – С. 33-34.
102. Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. – К.: Основа, 1998 в 2-х томах. Том 1. – 368 с.
103. Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. – К.: Основа, 1998 в 2-х томах. Том 2. – 416 с.
104. Якість ґрунту. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Оцінювання та встановлення категорії якості земельної ділянки. Загальні положення: СОУ 73.1–37–223:2007. – [Чинний від 2008-05-01]. –К.: Мінагрополітики України, 2007. – 10 с.
105. Якість ґрунту. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Технічний нагляд за використанням земельних ділянок, що сертифіковані. Загальні положення: СОУ 73.1–37–224:2007. – [Чинний від 2008-05-01]. –К.: Мінагрополітики України, 2007. – 13 с.
106. Якість ґрунту. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Номенклатура показників: СОУ 73.1–37–225:2008. – [Чинний від 2008-09-01]. – К.: Мінагрополітики України, 2008. – 8 с.
107. Якість ґрунтів. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Вимоги до органів з сертифікації земель та порядок їх акредитації: ГСТУ 46.081–2004.– [Чинний від 2004-11-01]. – К.: Мінагрополітики України, 2004. – 17 с.
108. Якість ґрунтів. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Правила визначення вартості робіт з сертифікації земель: СОУ 73.1–37–216:2005. – [Чинний від 2005-10-01]. – К.: Мінагрополітики України, 2005. – 13 с.
109. Якість ґрунтів. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Вимоги до аудиторів з сертифікації земель та порядок їх атестації: СОУ 73.1–37–217:2005. – [Чинний від 2005-10-01]. – К.: Мінагрополітики України, 2005. – 21 с.
110. Якість ґрунтів. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Порядок реєстрації об'єктів сертифікації земель (земельних ділянок): СОУ 73.1–37–218:2005. – [Чинний від 2005-10-01]. – К.: Мінагрополітики України, 2005. – 8 с.
111. Якість ґрунту. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Вимірювальні лабораторії. Загальні положення: СОУ 73.1–37–228:2008.– [Чинний від 2008-09-01].– К.: Мінагрополітики України, 2008. – 9 с.
112. Скрипчук П. М. Організаційно-економічні основи стимулювання розвитку метрології, стандартизації та сертифікації / П. М. Скрипчук // Економіка і держава. – 2008. – № 10. – С. 43-46.
113. Скрипчук П. М. Глобализация и экологическая стандартизация / П. М. Скрипчук // Стратегія якості у промисловості і освіті. ІІІ Міжнар. конф. – Варна, 1 – 8 червня 2007 р. – Фортуна – TV – Дніпропетровськ-Варна, 2007. – У 2-х томах. Том І. – С. 641-644.
114. Ілляшенко С. М. Аналіз ринку для товарних інновацій / С. М. Ілляшенко // Механізм регулювання економіки. – 2007. – № 1. – С. 63-75.
115. Экономические проблемы природопользования на рубеже ХХІ века / Под ред. К. В. Папенова. – М.: ТЕИС, 2003. – 762 с.
116. Данилко В. К. Методологічні засади екологічної статистики. Автореф. дис. ... доктора екон. наук / КНЕУ . – К., 2005. – 32 с.
117. Экологическая экспертиза: [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / В. К. Донченко, В. М. Питулько, В. В. Растоскуев и др.; Под ред. В. М. Питулько. – 2-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 480 с.
118. Vitousek, P., Human Appropriation of the Products of Photosynthesis. Bioscience, Gune, – 1986 PRB, 1990 World Population Data sheet. – P. 50.
119. Скрипчук П. М. Квалітологія – наука про якість життя / П. М. Скрипчук, М. А. Михальчук, Т. Ю. Гринюк // Сучасний стан та проблеми розвитку підприємства в регіоні: Міжнар. наук.-практ. конф. Дніпропетровськ, 10 –11 листопада 2005 р. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – Том 4. – С. 10-12.
120. Койфман Ю. І., та ін. Міжнародні та європейські системи сертифікації і акредитації: Організація діяльності, норми та правила / Довідник. Львів-Київ, 1995. – 266 с.
121. Управление качеством: учеб. пособие для студен. вузов / И. И. Мазур, В. Д. Шапиро, - М.: Изд-во „Омега-Л”. – 2006. – 400 с.
122. Скрипчук П. М. Екологічний аудит територій як інструмент збалансованої регіональної економіки / П. М. Скрипчук // Наук. вісник НЛТУУ : зб. наук.-техн. праць / П. М. Скрипчук. – Львів : НЛТУУ України. – 2005, Вип. 15.7. – С. 230-238.
123. Екологічний менеджмент та аудит рекреаційних територій (концептуальні засади та організаційний механізм) : [монографія] / Під редакцією д.е.н. Т. П. Галушкіної – Одеса: Видавництво ТОВ «ІНВАЦ», 2006. – 184 с.
124. Скрипчук П. М. Екологічне маркування: інноваційні та організаційні аспекти / П. М. Скрипчук // Механізм регулювання економіки. – 2007. – № 1 (29). – С. 104-115.
125. Скрипчук П. М. Економічні аспекти екологічного маркування / П. М. Скрипчук // Маркетинг в Україні. – 2006. – № 6. – С. 34-38.
126. Прокопенко О. В. Екоатрибуативне споживання: типи за мотивацією, психологічні методи стимулювання / О. В. Прокопенко // Механізм регулювання економіки. – 2007. – № 1. – С. 91-103.
127. Тарасович В. Постнекласична наука та економічна теорія / В. Тарасович // Економіка України. – 2004.- № 2. – С. 59-65.
128. Скрипчук П. М. Методичні засади розробки і сертифікації інтег