ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ ОФІЦІЙНИХ СПОСТЕРІГАЧІВ У ПРОЦЕСІ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ :



  • title:
  • ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ ОФІЦІЙНИХ СПОСТЕРІГАЧІВ У ПРОЦЕСІ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
  • The number of pages:
  • 206
  • university:
  • «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
  • The year of defence:
  • 2010
  • brief description:
  • ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
    «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»


    На правах рукопису



    Шкіря Ганна Юріївна


    УДК 342.843.4 (043.3)


    ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ ОФІЦІЙНИХ СПОСТЕРІГАЧІВ У ПРОЦЕСІ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ


    Спеціальність 12.00.02. – Конституційне право;муніципальне право




    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук









    Науковий керівник
    Опришко Віталій Федорович,
    доктор юридичних наук, професор,
    член-кореспондент НАН України,
    заслужений діяч науки і техніки України




    Київ - 2010




    ЗМІСТ



    ВСТУП с. 3
    РОЗДІЛ 1. УЧАСТЬ ОФІЦІЙНИХ СПОСТЕРІГАЧІВ У ВИБОРЧОМУ ПРОЦЕСІ – ОДНА З УМОВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ с. 10
    1.1. Інститут Президента України в системі органів державної влади с. 10
    1.2. Місце інституту офіційних спостерігачів у процесі обрання Президента України с. 27
    Висновки до розділу 1 с. 51
    РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ОФІЦІЙНИХ СПОСТЕРІГАЧІВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРОЦЕСУ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ с.55
    2.1. Правове забезпечення участі офіційних спостерігачів від кандидатів та блоків с.55
    2.2. Правове регулювання участі офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій у виборчому процесі с.85
    2.3. Інші форми спостереження с.106
    Висновки до розділу 2 с.126
    РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ВИСНОВКІВ ОФІЦІЙНИХ СПОСТЕРІГАЧІВ с.129
    3.1. Реалізація висновків національних офіційних спостерігачів с.129
    3.2. Реалізація висновків офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій с.154
    Висновки до розділу 3 с.179
    ВИСНОВКИ с.181
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ с.189




    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Становлення України як демократичної, соціальної, правової держави, створення нового суспільства, орієнтованого на пріоритет загальнолюдських цінностей, потребує подальшого вдосконалення всіх без винятку інститутів демократії, серед яких важливе місце займає інститут виборів. Легітимність державної влади, довіра до неї з боку населення багато в чому залежать від вільних виборів, що відбуваються на засадах рівного, прямого виборчого права. Конституція України закріпила, що референдум і вільні вибори є вищим безпосереднім проявом влади народу. При цьому прозорість і відкритість виборчого процесу багато в чому обумовлена наявністю широкого та ефективного громадського контролю за відповідними процедурами, що в свою чергу потребує відпрацювання надійних правових механізмів його реалізації.
    Практика свідчить, що сьогодні випадки порушень законодавства про вибори, на жаль, непоодинокі і контрольна діяльність в цій сфері не завжди результативна. Багато в чому це обумовлено прогалинами в правовому регулюванні діяльності офіційних спостерігачів, недостатнім усвідомленням їх ролі та значення для забезпечення належного ходу і результатів виборчого процесу. Не можна не звернути увагу на динамічний розвиток виборчого законодавства в Україні, однак питання правового статусу офіційних спостерігачів законодавець, вочевидь, вважає другорядними. І хоча останнім часом правовий статус спостерігачів певною мірою деталізується, діяльність цього суб’єкта виборчого права, покликаного гарантувати виборчі права громадян, безперечно потребує глибшого теоретичного обґрунтування та правового регулювання. З огляду на це, виникає потреба у всебічному осмисленні та суттєвому поліпшенні діяльності офіційних спостерігачів, забезпеченні їх ефективної співпраці з іншими суб’єктами виборчого процесу. Зазначене зумовлює актуальність питань, пов’язаних із визначенням місця та ролі офіційних спостерігачів у виборчому процесі, вдосконаленням правового регулювання їх участі у виборах, необхідністю підвищення їх гарантуючого впливу на рівень забезпечення законності в цій сфері.
    Окремі аспекти зазначеної проблеми досліджувались в роботах таких авторів як С. А. Авакьян, І. А. Андрєєва, М. В. Баглай, А. А. Бєлкін, В.І. Борденюк, В. І. Васильєв, Ю. А. Дмитрієв, Б. С. Ебзеєв, А. В. Іванченко, В. Т. Кабишев, Е. І. Козлова, А. І. Ковлер, В. В. Комарова, О. Є. Кутафін, Н. І. Руда, М. М. Рябець, В. І. Лисенко, В. В. Маклаков, Г. О. Мурашин, В. С. Основін, В. Ф. Опришко, П.Б. Єврафов, В. Ф. Погорілко, Н. Г. Плахотнюк, Ю. М. Тодика, В. А. Туманов, І. А. Умнова, Л. М. Антін, В. Е. Чіркин, О. О. Чуб, В.М. Безсумнівно, наукові праці названих вчених мають важливу наукову й практичну цінність і служать удосконаленню законодавства та правозастосовної практики, адже до теперішнього часу теоретичні і правові проблеми становлення і розвитку інституту спостерігачів в українському виборчому праві практично не були предметом спеціального наукового аналізу. Тому актуальність теми зумовлена також необхідністю проведення глибоких науково-теоретичних досліджень у даному напрямку. Комплексний аналіз і теоретичне узагальнення зазначеної проблеми, на думку дисертанта, є одним із перспективних напрямків наукових пошуків у цій сфері.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі правового регулювання економіки юридичного факультету ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» згідно з комплексним планом науково-дослідних робіт за темою: «Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України» (державний реєстраційний номер 0102U006315).
    Мета й завдання дисертаційного дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних здобутків вчених різних галузей права, насамперед конституційного, а також чинного законодавства України, узагальнення практики його реалізації визначити сутність, зміст та особливості діяльності офіційних спостерігачів як важливих суб’єктів виборчого процесу, розробити пропозиції та рекомендації щодо усунення недоліків у правовому регулюванні, вдосконалення чинного законодавства в цій сфері.
    Відповідно до зазначеної мети наукового дослідження поставлені такі завдання:
    - дослідити правовий статус офіційних спостерігачів як важливих суб’єктів виборчого права;
    - розкрити зміст правового статусу офіційних спостерігачів з урахуванням загальної структури виборчого процесу та місця інституту офіційних спостерігачів в процесі обрання Президента України;
    - визначити роль і місце у виборчому процесі офіційних спостерігачів від громадських організацій;
    - проаналізувати правові основи участі офіційних спостерігачів від кандидатів та блоків під час виборів Президента України;
    - визначити правовий статус спостерігачів від іноземних держав, та міжнародних організацій у процесі виборів Президента України та їх взаємодії з іншими суб’єктами виборчого права;
    - з’ясувати особливості реалізації інших форм спостереження у виборчому процесі;
    - дослідити правові питання реалізації висновків офіційних спостерігачів;
    - розробити на основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності офіційних спостерігачів, вдосконалення законодавства в цій сфері.
    Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у ході здійснення спостерігачами відповідних повноважень у процесі виборів Президента України.
    Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади, правові основи та особливості діяльності офіційних спостерігачів щодо забезпечення законності в ході виборів Президента України.
    Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Головним із них виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання, який дає змогу досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових аспектів у сфері, що є предметом дослідження. Поряд із цим використовувався весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній правовій науці. При вирішенні поставлених задач з урахуванням специфіки теми, мети і завдання дослідження, були застосовані наступні методи: історико-правовий дозволив розкрити генезис інституту офіційних спостерігачів та його залежність від історичного етапу розвитку держави і суспільства; порівняльно-правовий (компаративний) надав можливість визначити загальні та спеціальні функції національних офіційних спостерігачів та спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій.
    Із спеціальних методів в ході дослідження застосовувалися системний, структурно-функціональний, логічний метод. При визначенні місця і ролі офіційних спостерігачів у виборчому процесі застосований системний метод дослідження. Структурно-функціональний метод дозволив проаналізувати правову думку щодо інституту Президента в системі органів державної влади. Застосування логічного методу дозволило отримати нове юридичне знання про природу інституту офіційного спостерігача як логічно завершеного поняття.
    Для дослідження юридичних властивостей спостерігача як суб’єкта виборчого права залучались роботи по загальній теорії права і по теорії конституційного права. Емпіричне дослідження здійснювалась на основі аналізу змісту Конституції України, законів, інших чинних нормативно-правових актів, міжнародно-правових актів, рішень Конституційного Суду України, а також законодавства СРСР, співвіднесених з обраною темою. Завдяки названим методам у процесі дослідження теми з’явилася можливість вирішити теоретичні та практичні завдання роботи.
    Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим з’ясуванню сутності, механізму реалізації повноважень та особливостей діяльності офіційних спостерігачів у виборчому процесі, визначенню їх в якості важливих самостійних суб'єктів, що здійснюють від імені інших суб'єктів виборчого права контрольну функцію.
    Наукова новизна знайшла своє відображення в таких положеннях:
    вперше:
    комплексно досліджено правову природу інституту офіційних спостерігачів, їх місце і роль у виборчому процесі;
    з урахуванням міжнародних стандартів в галузі виборчого права, досліджено та проаналізовано зміст відповідності діяльності та поведінки офіційних спостерігачів правилам (стандартам) на державному рівні;
    обґрунтовується необхідність виділення такого виду офіційних спостерігачів як спостерігачів від громадських організацій та закріплення їх правового статусу;
    систематизовано правила (стандарти), що складають правовий зміст діяльності офіційних спостерігачів у виборчому процесі, а саме: правовий статус спостерігачів до початку проведення голосування, правовий статус спостерігачів в день голосування, правовий статус спостерігачів при підбитті підсумків голосування та правовий статус спостерігачів при визначенні результатів виборів;
    сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення чинного конституційного законодавства з урахуванням необхідності підвищення ефективності діяльності офіційних спостерігачів по забезпеченню законності в ході проведення виборів Президента України;
    пропонується і наводиться аргументація щодо необхідності створення асоціації офіційних спостерігачів, діяльність якої може суттєво підвищити ефективність функціонування інституту спостерігачів, шляхом створення асоціації незалежних спостерігачів.
    дістало подальший розвиток:
    питання про кодифікацію виборчого законодавства, зокрема про доцільність розробки і прийняття Виборчого Кодексу України з урахуванням необхідності акцентування в ньому уваги на питаннях належної правової регламентації діяльності національних та міжнародних офіційних спостерігачів;
    питання про особливості правового статусу офіційних спостерігачів як суб’єктів конституційних правовідносин;
    питання стосовно впровадження та функціонування електронної системи «Вибори» на основі бази даних Державного реєстру фізичних осіб;
    удосконалено:
    підходи до визначення тенденцій розвитку інституту офіційних спостерігачів з урахуванням необхідності підвищення якості контролю за ходом та результатами виборчого процесу та посилення їх самостійності в межах відповідних правовідносин;
    теоретичні підходи до визначення поняття «офіційний спостерігач», на основі яких сформульована відповідна авторська позиція.
    Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю й новизною висвітлених у дисертації проблем, а також пропозиціями щодо їх якнайшвидшого вирішення.
    Так, матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем діяльності офіційних спостерігачів у виборчому процесі; у правотворчій та правозастосовчий діяльності – для удосконалення чинного законодавства; у навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять з курсу «Конституційне право України» (довідка про впровадження 09.03.2010 р. № 183/10).
    Апробація результатів дисертації дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі правового регулювання економіки Державного вищого навчального закладу «Київський Національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана».
    Основні наукові положення й висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені у доповідях на наукових і науково-практичних конференціях: на Першій всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми фінансово - господарського контролю» присвяченій 40-й річниці Криворізького економічного інституту КНЕУ, (м. Кривий Ріг 30 березня 2005 р. доповідь опубліковано); Інтернет-конференції «Сучасний соціокультурний простір 2006» від 25-27 вересня 2006 р., доповідь опубліковано на web-сторінці; Всеукраїнській науково - практичній конференції «Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування», м.Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 р.; 10-й Всеукраїнській науково-практичній конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції», (Кривий Ріг, 16-18 травня 2007 р. доповідь опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економічна політика України в умовах євроінтеграції», (Кривий Ріг, 18-19 вересня 2008 р. доповідь опубліковано).
    Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в 9 наукових публікаціях, з них чотири статті, опубліковані в фахових виданнях та п’ять тез доповідей у наукових збірках.
    Структура дисертації визначена предметом і логікою наукових пошуків. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків до роботи, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 188 сторінки, в тому числі список використаних джерел 17 сторінок ( 163 найменування ).
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у дослідженні стану законодавчого забезпечення участі офіційних спостерігачів у процесі виборів Президента України, у результаті чого отримані такі найважливіші результати.
    1. З огляду на роль і значення інституту президента в сучасній державі, проблему вдосконалення правового статусу та правових процедур, які забезпечують легітимність його виборів, слід визнати одним із пріоритетних напрямків вітчизняної науки конституційного права на сучасному етапі розвитку українського суспільства.
    2. Встановлення місця інституту Президента України у системі органів державної влади необхідно здійснювати з огляду на зміст понять державної влади та інституту Президента. З урахуванням такого підходу, Президента України можна визначити як одноособовий орган державної влади, який формально займає відповідне місце в системі вищих органів державної влади, конституційно наділений державою відповідними державно-владними повноваженнями для реалізації наданих йому державою завдань та функцій, і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому.
    Таким чином, інститут Президента України у системі органів державної влади – це перш за все уособлення глави держави суб’єктом, який за своїм змістом являє собою одноособовий орган, наділений відповідним статусом, функціями та спеціальними повноваженнями в системі вищих органів державної влади, конституційно наділений державою відповідними державно-владними повноваженнями для реалізації наданих йому державою завдань і функцій та водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. Інститут президентства, при цьому становить сукупність правових норм, що регулюють відносно відокремлену групу суспільних відносин щодо організації та здійснення президентської влади у конституційно-правовому аспекті. Місце інституту Президента України у системі органів державної влади визначається відповідно до форми правління, яка складається залежно від політико-правової ситуації у державі.
    3. Одним з найбільш важливих аспектів осмислення суспільних процесів, що відбуваються, слід визнати визначення місця інституту президентства в системі державної влади. Поняття інституту президентства слід розглядати крізь призму співвідношення загального і часткового. При цьому інститут президентства становить основу юридичного статусу інституту Президента України, у той час як інститут Президента України прямо пов’язаний з фактичним статусом глави держави.
    4. Правовий статус глави держави та його реальна роль у процесі здійснення влади залежить від форми правління і характеру державного режиму. Президент України не належить до жодної з гілок влади, що є відображенням специфіки встановленої в Україні парламентсько-президентської форми правління. При цьому, Президент опосередковує собою здійснення самостійного виду державної влади – президентської влади, оскільки Президент України самостійно видає нормативні акти (укази), здійснює функції і повноваження, властиві лише йому і не може їх делегувати та має підпорядковані йому органи й служби. Доцільність визнання наявності у Президента самостійної – президентської – функції обґрунтовується тим, що Президент є главою держави і не належить до жодної гілки влади, а виконує лише йому властиві функції.
    5. Одним із головних чинників, що забезпечує легітимність діяльності глави держави, якість функціонування органів державної влади, є наявність досконалого правового регулювання процедур, пов’язаних із виборами Президента України, які в своїй сукупності складають поняття виборчого процесу.
    6. Виборчий процес являє собою складне правове явище, різновид юридичного процесу, який характеризується специфічною системою суб’єктів, відповідними особливостями нормативного регулювання, притаманними йому цілями і завданнями та іншими ознаками, які дозволяють виокремити його серед інших процесуальних форм діяльності.
    7. Удосконалення правового статусу суб’єктів виборчого процесу безпосередньо залежить від ступеня визначення взаємозв’язків та взаємозалежності між правами та обов’язками кожного із суб’єктів процесу, що в свою чергу спрямовано на досягнення певного балансу інтересів, досягнення цілей процесу та вирішення необхідних завдань. Особливого значення це набуває в контексті суттєвих змін виборчого законодавства, які були здійснено останніми роками.
    8. Одним із важливих аспектів розвитку законодавства про вибори є стійка тенденція, пов’язана з поступовим розвитком правового статусу таких суб’єктів виборчого процесу як спостерігачі. Однак і дотепер правовий статус спостерігачів свого належного і чіткого закріплення в законодавстві не отримав. З огляду на це доцільним і необхідним є законодавче закріплення інституту офіційних спостерігачів та чітка регламентація статусу як вітчизняних, так і (міжнародних) спостерігачів від іноземних та міжнародних організацій.
    9. Найбільш перспективним щодо визначення та законодавчого закріплення правового статусу офіційних спостерігачів вважається відображення цих питань у Виборчому кодексі України, розробка проекту якого має бути одним із пріоритетних напрямків сучасної правової політики держави.
    10. Дисертантом доведено, що офіційний спостерігач – це громадянин України або іноземний громадянин, що є представником від кандидатів на пост Президента України, від політичних партій (блоків), громадських організацій, від іноземних держав та міжнародних організацій, що бере участь у виборчому процесі і діє на підставі норм національного законодавства та міжнародного права, реалізує контрольні функції щодо забезпечення законності в ході виборів.
    А інститут офіційних спостерігачів – це система норм, що регулюють діяльність офіційних спостерігачів у виборчому процесі, пов’язані між собою і діють у межах галузі конституційного права.
    11. Правовий статус офіційних спостерігачів охоплює їх права, обов’язки та відповідальність. Аналіз прав офіційних спостерігачів як важливу та невід’ємну складову правового статусу здійснено з урахуванням відповідних стадій виборчого процесу, які відображають його динаміку, що дало можливість виділити :
    • Правовий статус спостерігачів до початку проведення голосування.
    • Правовий статус спостерігачів у день голосування:
    а) права і обов’язки спостерігачів при здійсненні спостереження в приміщенні для голосування;
    б) права і обов’язки спостерігачів при здійсненні спостереження поза приміщенням для голосування.
    • Правовий статус спостерігачів при підбитті підсумків голосування:
    а) права і обов’язки спостерігачів при підрахунку голосів;
    б) права і обов’язки спостерігачів при складанні протоколу про підсумки голосування;
    в) права і обов’язки спостерігачів при спостереженні у вищестоящій комісії;
    г) спостереження при повторному підрахунку голосів виборців.
    • Правовий статус спостерігачів при визначенні результатів виборів.
    12. Важливим чинником розвитку інтеграційних процесів входження України в європейське співтовариство є плідна співпраця в сфері втілення в життя відповідних стандартів виборчого процесу, дієвість яких підтверджена багаторічним досвідом найбільш розвинутих країн світу. Окремою складовою таких стандартів є участь офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій з метою неупередженої перевірки законності виборів.
    13. При характеристиці державно-правового статусу офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій в Україні слід враховувати ряд важливих аспектів, зокрема:
    - легітимність представництва іноземної або міжнародної організації на виборах в Україні;
    - адміністративно-правовий статус;
    - здійснювані функції;
    - матеріальне право на здійснення спостереження за підготовкою і проведенням виборів відповідно до встановленого законом порядку;
    - сукупність процесуальних повноважень, що сприяють реалізації права на здійснення спостереження за підготовкою і проведенням виборів в Україні;
    - місце і строки реалізації даних прав.
    14. Певного коригування потребують положення законодавства щодо роботи з протоколами про підрахунок голосів, зокрема такі:
    а) Законом на ЦВК покладено здійснення повноважень територіальної виборчої комісії в окремому закордонному виборчому окрузі. Однак частина 4 статті 81 Закону «Про вибори Президента України» встановлює, що зміст протоколу про підрахунок голосів виборців на закордонній виборчій дільниці після підписання його членами дільничної виборчої комісії невідкладно передається дільничною виборчою комісією за допомогою технічних засобів зв'язку до відповідної територіальної виборчої комісії з обов'язковою наступною передачею до неї першого і другого примірників протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці через відповідні центральні органи виконавчої влади в порядку, установленому ЦВК. Зрозуміло, що як зміст протоколу, так і інша документація із закордонних виборчих дільниць повинні передаватися до ЦВК, а не до ТВК. Таким чином, це положення Закону має бути доопрацьоване з урахуванням зазначеного вище;
    б) потребують змін частина перша і друга статей 83, 84 та частина 7 статті 85 Закону України «Про вибори Президента України». Зокрема, ч. 1 і ч. 2 статті 83 встановлюють, що територіальна виборча комісія вносить до протоколу відомості про підсумки голосування в межах територіального округу на підставі, у тому числі, повідомлень про зміст протоколів дільничних виборчих комісій, переданих із закордонних виборчих дільниць за допомогою технічних засобів зв'язку. Ні до однієї з територіальних виборчих комісій зміст протоколів ДВК закордонних виборчих дільниць не надійде. Тому є необхідність у положеннях цієї статті передбачити, що ЦВК після прийняття й розгляду протоколів про підрахунок голосів виборців на закордонних виборчих дільницях та повідомлень про зміст таких протоколів, переданих за допомогою технічних засобів зв'язку, встановлює відповідні відомості про підсумки голосування в межах окремого закордонного виборчого округу цифрами і прописом, які заносяться до протоколу ЦВК про підсумки голосування в межах окремого закордонного виборчого округу;
    в) у частині 2 статті 84 Закону також слід зазначити, що відомості про підсумки голосування вносяться до протоколу ЦВК не тільки по кожному територіальному виборчому округу, а ще й по окремому закордонному виборчому округу. Зміни, аналогічні змінам у частині першій статті 84, необхідно внести й у частину сьому статті 85, яка стосується повторного голосування.
    15. Важливим чинником забезпечення належної реалізації громадянами активного виборчого права може стати створення єдиного електронного реєстру. Найбільш оптимальним вбачається усунення зазначених проблем при реалізації громадянами активного виборчого права шляхом створення єдиного електронного реєстру виборців на основі бази даних Державного реєстру фізичних осіб. Застосування такої системи дає змогу в найменший термін вносити необхідні зміни до списку виборців у відповідності з їх переміщенням, оперативно здійснювати перевірку шляхом співставлення окремих баз даних та усувати виявлені порушення.
    16. Нормативно-правові акти, що регулюють впровадження електронної системи «Вибори» необхідно систематизувати, уніфікувавши при цьому термінологію, встановити гарантії виборчих прав громадян, надати достатньою мірою незалежність фахівцям, які ведуть автоматизований підрахунок голосів виборців, від посадовців, зацікавлених у певних результатах.
    17. Поняття реалізації права слід пов’язувати з категорією цілеполягання. Тому аналіз поняття «реалізація права» необхідно пов'язувати з категорією цілеполягання, оскільки законодавець, формулюючи певні правові приписи, безумовно пов'язував їх дію з досягненням відповідної цілі (мети). Таким чином, кінцевий результат реалізації права нерозривно пов'язаний і має відповідати заздалегідь визначеним цілям. З огляду на це можливо так сформулювати поняття реалізації права. Реалізація права – це заснована на приписах правових норм та забезпечена відповідними процесуальними можливостями поведінка суб'єктів права, кінцевим результатом якої є досягнення цілей правового регулювання.
    18. Якщо здійснення (використання), виконання та дотримання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань, то застосування права належить до компетенції державних органів і посадових осіб, а у деяких випадках – громадських організацій. Не можуть бути суб'єктами застосування права громадяни, однак якщо державний орган передасть частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то у процесі реалізації права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.
    19. Актуалізація відокремлення національних офіційних спостерігачів пов'язана з низкою чинників, зокрема наданням спостерігачам легальної (законної) форми, яка дозволить поглибити розуміння юридичного змісту конституційних прав і свобод політичного характеру та надасть більшої ваги заключним висновкам спостерігачів щодо їх реалізації на державному рівні. Так, повноваження, які складають основу статусу спостерігачів, є засобом практичного втілення політичних прав громадян України з участі в управлінні справами держави, обирати та бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування. Тому закріплення на законодавчому рівні незалежності національних офіційних спостерігачів є кроком на шляху до забезпечення вільних і чесних виборів.
    20. Окреме значення має проблема реалізації висновків офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій з огляду на актуальність інтеграції України в європейські і євроатлантичні структури; питання стосовно наближення законодавства України до європейських стандартів є важливим чинником у цьому процесі. Саме висновки міжнародних спостерігачів, зокрема, їх реалізація, посідають чільне місце в приведенні національного законодавства у відповідність до норм міжнародного права.
    21. Одним з найбільш важливих питань вдосконалення виборчого законодавства є необхідність розробки і прийняття Виборчого кодексу України. Безсумнівно, кодифікація вітчизняного виборчого законодавства має відбуватися шляхом визначення загальної частини, яка б охоплювала «рамкові» норми, що стосуються регулювання загальних, принципових питань виборів, пов'язаних з реалізацією громадянами своїх виборчих прав, вибором типу виборчої системи, демократичністю проведення виборів (визначення строків й етапів виборчого процесу, складання списків виборців, принципів виборів, критеріїв формування і виборчих округів та виборчих комісій, їх статус та організація роботи, встановлення результатів виборів і т.д.), та особливої частини, норми якої регулювали б специфіку проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних та міських голів.
    Важливо також детально закріпити в Кодексі процедури, які більш детально регламентують порядок участі у виборах України національних та міжнародних офіційних спостерігачів. Виборчий кодекс України повинен увібрати в себе також новітні здобутки зарубіжного і вітчизняного конституціоналізму в галузі виборчого права, і тоді його прийняття сприятиме зміцненню конституційних гарантій подальшого розвитку демократичних процесів в Україні, становленню в нашій країні громадянського суспільства та формуванню державності на демократичних засадах.






    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



    1. Кравченко А.В. Історія інституту президента. / Бюлетень Мін. Юст. України. – 2005. - № 7 – С.102 - 107.
    2. Декларація про державний суверенітет України / Вісник міжнародних відносин – К.: Політ. видав. України, 1993. – С.4-8.
    3. Державне управління: теорія і практика / НАН України. Ін-т ім.Корецького / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком-Інтер, 1998. – 431 с.
    4. Закон України про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР Президента Української РСР / Відом. Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 33 – С. 445.
    5. Закон України про Президента української РСР / Відом. Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 33 – С. 446.
    6. Закон України про вибори Президента Української РСР / Відом. Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 33 – С. 448.
    7. Ткаченко О. Конституційне становлення України: теорія, традиції, сучасність // Голос України. – 1996.- 28 трав.
    8. Цвік М., Процюк І., Про державно - правову природу влади Президента України в системі розподілу влад // Вісник Академії правових наук України.- Х., 1999. - № 1 (16). – С.51-61.
    9. Серьогіна С.Г. Теоретично - правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні: Монографія. – Х.: Ксілон., 2001. – 278 с.
    10. Агафонов С. А. Інститут президента в системі державної влади України: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / С.А. Агафонов. – К., 2003. – 15 с.
    11. Шатіло В. А. Теоретичні проблеми інституту президентства в Україні: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / В.А. Шатіло. – К., 2005. – 15 с.
    12. Елисеев Б.П. Институт Президента Российской Федерации: автореф. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституционное право» / Б.П.Елисеев. – М. 1992. – 20 с.
    13. Плахотнюк Н.Г. Інститут президентства в Україні: конституційно – правовий аспект: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституционное право» / Н.Г.Плахотнюк. - Харків, 1999. – 20 с.
    14. Плахотнюк Н.Г., Мельниченко В.І. Інститут президентства в Україні: становлення та розвиток – К.: Вид. дім. «Максимус», 2004. – 224 с.
    15. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: зб. наук. праць / наук. кер. Нижник Н.Р.. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 5-23.
    16. Шаповал В. Конституція України як форма адміністративного права // Право України. – 2000. - № 1. - С.13-15.
    17. Сушинський О. Влада та інститут президентства: концептуальні аспекти // Вісник Української Академії державного Управління при Президенті України. – 2001. - № 1. - С.27-33.
    18. Сушинський О. Інститут президентури в Україні в контексті влад // Вісник Української Академії державного Управління при Президенті України. – 2001. - № 2. - С.63-72.
    19. Сушинський О. Інститут президентури в Україні в контексті влад// Вісник Української Академії державного Управління при Президенті України. – 2001. - № 3. - С.36-46.
    20. Юридична енциклопедія. Т. 4. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 2002. – С.286 – 287.
    21. Шрубенко А., Кобяк Ф., Осмоловський В. Основні напрямки вдосконалення державної служби в Республіці Білорусь // Вісник УАДУ при Президентові України. – 1998. - № 3 - С. 36.
    22. Шугарт М. С., Кери Дж. М. Президентские системы // Современная сравнительная политология. – М., 1997.
    23. Сартрі Дж. Порівняльна конституційна інженерія. Дослідження структур, мотивів і результатів / пер. з 2-го англ. вид. – К.: Артек, 2001. – 211 с.
    24. Кривенко Л.Т. Доктрина прийнята, доктрина порушена // Голос України. – 1996. – 28 трав.
    25. Конституция Российской Федерации: Комментарии. – М.: Юрид. Лит., 1994.
    26. Скуратов Ю.И. Конституционная система государственных органов Российской Федерации // Государственное право Российской Федерации / Под. ред. О.Е. Кутафина. – М.: Юрид. лит., 1996. – 580 с.
    27. Скуратов Ю.И. Президент Российской Федерации // Государственное право Российской Федерации – М.: Юрид. лит., 1996. – 293 с.
    28. Окуньков Л.А. Президент Российской Федерации. Конституція и политическая практика. – М.: ИНФРА – М - НОРМА, 1996. – 243 с.
    29. Ноздрачев А.Ф. Исполнительная власть в Российской Федерации: Науч.- практ. пособие. – М.: БЕК, 1996. – VIII, - 258 с.
    30. Тодыка Ю.Н., Яворский В.Д. Президент Украины: конституционно – правовой статус / Нац. юрид. акад. Украины им.Ярослава Мудрого, Академия правовых наук Украины. – Харьков: Факт, 1999. – 254 с.
    31. Конституционное право: Ученбник для студентов юрид. вузов и факультетов / отв. ред. А.Е. Козлов – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 446 с.
    32. Конституція України: за станом на 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. ст.141.
    33. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран: ученик (7-е издание перераб. и дополн.) – М.: Белые альвы, 1998. – 476 с.
    34. Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політолог. вісн. – Вип. 1. – К., 1993. – С.18.
    35. Маклаков В.В. Избирательное право и избирательные системы буржуазных и развивающихся стран: Учебное пособие. – М.: Всесоюзный юридический заочный институт, Министерство высшего и среднего соціального образования СССР, 1987. – 64 с.
    36. Барабашев Г.В. Избирательная кампания: цели и средства // Сов. государство и право. – 1987. – № 4. – С.3–13.
    37. Барабашев Г.В., Шеремет К.Ф. Непосредственная демократия в СССР. – М.: Знание, 1984. – 240 с.
    38. Руда Н.І. Конституційно-правові основи виборів до органів місцевого самоврядування / Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. - С. 62-86.
    39. Перло М. Конституційне право Франції. – М., 1987. – С. 399.
    40. Конституційне право України: Підручник / За ред. док. юридич. наук, проф. В.Ф.Погорілка, 2-ге видання. – К.: Наукова думка, 2000. – 734 с.
    41. Доган М., Пеласси Д. Сравнительная политическая социология. Перевод с английского // Соц.-полит. журнал  М.: Ин-т соц.-полит. исслед. РАН, – 1994.  272 с.
    42. ЗМІ та вибори Президента України–2004: правове регулювання діяльності / [Дніпров О., Замніус В., Панібратов О., Шевченко Т.]. – К., 2003. – 153 с.
    43. Еремин И. Предвыборная агитация: нормы и коллизии: Рос. Федерация) // Власть. – 1996. – № 7. – С. 6–10.
    44. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЕС. Порівняльний аналіз.: Пер. з франц. – К.: Основи,1996. – 420 с.
    45. Дуда А. До питання правового регулювання статусу спостерігачів від громадських організацій на виборах Президента України 2004 року / Огляд нової редакції Закону України «Про вибори Президента України» / Правове регулювання проведення виборів Президента України: Матеріали конф. 28 квітня 2004. – К.: Нора –друк 2004. – С. 77 – 79.
    46. Давидова Р.К. Проблеми правового забезпечення в Україні вільного і незалежного спостереження за підготовкою та проведенням виборів і всеукраїнського референдуму // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: 2001. - С. 266 – 273.
    47. Положення про статус офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій України та кандидатів у депутати на виборах народних депутатів України затверджене постановою Верховної Ради України від 13 січня 1998 року № 8 // Відом. Верховної Ради України, -1998, - № 5, - С. 21.
    48. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 17 грудня 1997 р. // Відом. Верховної Ради України, - 1998, - № 5, - С. 17.
    49. Постанова Центральної виборчої комісії «Положення про статус офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій, а також громадських організацій України та кандидатів у народні депутати на виборах народних депутатів України» на вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 9 лютого 1998 року № 52 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    50. Постанова Центральної виборчої комісії «Положення про статус офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій, а також громадських організацій України та кандидатів у народні депутати на виборах народних депутатів України на вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 20 березня 1998 року № 107 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    51. Постанова Центральної виборчої комісії «Про зразки посвідчень офіційних спостерігачів на повторних виборах народних депутатів України та виборах народних депутатів України замість тих, які вибули» від 27 червня 1998 року № 319 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    52. Положення про порядок реєстрації та статус офіційних спостерігачів на виборах Президента України, затверджене постановою Центральної виборчої комісії від 28 травня 1999 року № 59 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    53. Положення про порядок акредитації і статус офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій на всеукраїнському референдумі, затверджене постановою Центральної виборчої комісії від 15 лютого 2000 року № 17 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    54. Постанова Центральної виборчої комісії «Про втрату чинності окремих постанов Центральної виборчої комісії» від 24 січня 2002 року № 63 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    55. Закон України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 7 липня 2005 року із змінами від 11 листопада 2005 року та від 19 січня 2006 року // Відом. Верховної Ради України. - 2005, - № 38-39, - С. 449.
    56. Постанова Центральної виборчої комісії «Про зразки посвідчень офіційних спостерігачів на повторних виборах народних депутатів України та виборах народних депутатів України замість депутатів, які вибули» від 6 серпня 1998 року № 326 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    57. Постанова Центральної виборчої комісії «Про зразок посвідчення офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій на повторних виборах, виборах депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули» від 27 червня 1998 року № 319 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    58. Парламентська реформа: теорія та практика. Збірка наукових праць / Інститут законодавства; Ред. Опришко В.Ф. // Вип. 6. – 2001. – С. 125-135.
    59. Мурашин Г. Гарантії прийняття і реалізації актів безпосереднього народовладдя. Держава та право України: історія, теорія та практика розбудови. // Вісник Академії правових наук України. – 2000, № 1- С. 61-69.
    60. Постанова Центральної виборчої комісії «Роз’яснення щодо порядку реєстрації та статусу уповноважених представників і довірених осіб кандидатів на пост Президента України, офіційних спостерігачів від кандидатів на пост Президента України та політичних партій, виборчих блоків політичних партій, які висунули кандидатів на пост Президента України, на виборах Президента України 31 жовтня 2004 року» від 8 липня 2004 року № 164 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    61. Постанова Центральної виборчої комісії «Роз’яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про вибори Президента України» під час організації підготовки та проведення повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року» від 31 жовтня 2004 року [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    62. Виборчий кодекс Республіки Албанія // Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. - Вашингтон: Міжнародна фундація виборчих систем (IFES), 2002. - С. 1-39.
    63. Закон про вибори членів Парламенту Республіки Болгарія // Збірник виборчих законів країн Центральної та східної Європи. - Вашингтон: Міжнародна фундація виборчих систем (IFES). - 2002. - С. 39-71.
    64. Виборчий Закон Федерації Боснії та Герцеговини // Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. - Вашингтон: Міжнародна фундація виборчих систем (IFES), 2002. - С. 71-113.
    65. Закон Про вибори до Парламенту Республіки Македонія // Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. - Вашингтон: Міжнародна фундація виборчих систем (IFES), 2002. - С. 209-231.
    66. Виборчий кодекс Республіки Молдова // Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. - Вашингтон: Міжнародна фундація виборчих систем (IFES), -2002. - С. 231-237.
    67. Федеральный Закон «О выборах Президента Российской Федерации». - М: Редакционно издательский отдел Аппарата ЦИК РФ, 2000. - 276 с.
    68. Избирательный кодекс Республики Армения. - Ереван: ЦИК Республики Армения, 2002. - С. 84.
    69. Избирательный кодекс Республики Беларусь от 11.02.2000, № 370-3 // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://ncpi.gov.by/
    70. Мурашин Г. Міжнародне сприяння здійсненню безпосередньої демократії (участь іноземних спостерігачів у підготовці і проведенні виборів та референдуму в Україні). // Право України. - 2000,- № 8 - С.6 – 10.
    71. Алексеев С.С. Теория государства и права: Учебник для вузов и факультетов / Алексеев С.С., Архипов С.И., Корельский В.М.; Отв.ред. Корельский В.М.. - М.: ИНФРА – М - 1998.- VIII – 558 с.
    72. Денисов А.И. Теория государства и права: Учебник для вузов по специальности «Правоведение» / Денисов А.И., Зорькин В.Д., Кененова А.А.; Под ред. Денисова А.И.. - М.: Юридическая литература, 1980. – 430 с.
    73. Тищенко Н.М. Административно – процесуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования. // Нац.юр.акад. Украины им. Ярослава Мудрого. - Харьков: «Право», 1998.– 268 с.
    74. Князев С.Д. Очерки теории российского избирательного права. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1999. - 414 с.
    75. Белкин А.А. Избирательный процесс // Вестник Санкт-Петербургского ун-та. Сер.6. Философия, политология, социология, психология, право.1993.№ 4. С.93 – 101.
    76. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах./ Моск. гос. ун – т им. М.В.Ломоносова. Юрид.факультет / Борисов В.В., Витрук Н.В., Гранат Н.Л.: Под ред. Марченко М.М.. - М.: Зерцало, 2001. - Т.З. – 518 с.
    77. Теория права и государства: Учебник для студентов и аспирантов юридических вузов и факультетов / Бототв С.В., Варламова Н.В., Лазарев В.Р.: Під ред. Манова Г.Н.; НИИ правовой политики и проблем правоприменения. – М.: БЕК, 1996 – XI – 323 с.
    78. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации. Учебник для вузов / отв.ред. – Вешняков А.А. – М.: Изд-во НОРМА, 2003. - 816 с.
    79. Веденєєв Ю.А., Князев С. Д. Виборчі правовідносини // Держава і право. 1999. № 5.
    80. Явич Л. С. Историческое и логическое в познании государства и права / Королев А.Н., Луковская Д.И., Явич Л.С.; Под ред. А.Н.Королева: ЛГУ им. А.А. Жданова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. – 156 с.
    81. Байтин М.И. Теория государства и права: Курс лекций / Байтин М.И., Борисов В.В., Григорьев Ф.А.; Под ред. Матузова Н.И., Малько А.В..- 2-е изд. – М.: Юрист, 2001. – 771 с.
    82. Теория государства и права: Учебник / Под ред. Корельского, Перевалова. – М.: ИНФРА, 2002. – 586 с.
    83. История политических и правовых учений: Учебник для студентов заведений, обучающихся по спец. и направлению «Юриспруденция» / Графский В.Г., Золотухин Н.М., Мамут Л.С.; Под ред.Нерсесянца B.C.. - М.: Норма - Инфра, 1999. – 727 с.
    84. Постников Л.Е. Система избирательного законодательства в Российской Федерации. - Дисс. в форме научного доклада на соискание ученой степени доктора юр. наук., 1997.
    85. Сравнительное избирательное право: Учебное пособие / Под.ред. В.В.Маклакова. – М.: Изд-во НОРМА, 2003. - 208 с.
    86. Закон України “Про вибори народних депутатів України”, 18 жовтня 2001 р №2766-ІІІ.
    87. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України»» від 18 березня 2004 року // Відом. Верховної Ради України. - 2004, - № 20-21, - С. 291.
    88. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року із змінами від 21 грудня 2005 року та від 19 січня 2006 року // Відом. Верховної Ради України. - 2004, - № 30-31, - С. 382.
    89. Закон України, «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року» від 21 листопада 2004 року.
    90. Руководство БДИЧП по наблюдению за выборами. Четвертое издание, Апрель 1999 [Електроний ресурс].
    91. Указ Президента України «Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні», №1322/2000, від 8 грудня 2000 р. [Електроний ресурс].
    92. Права человека. Основные международные документы. М.: Международные отношения.-1989. - С.139.
    93. Конвенция о защите прав человека и основных свобод и Протокол к ней./ Составители Игнатенко Г.В., Лазутин Л.А.-Екатеринбург: Информационный Центр Совета Европы, 2001.- С.231.
    94. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ (извлечения). Копенгаген, 29 июня 1990.- Правовая система «Гарант».
    95. Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе. Руководство БДИПЧ ОБСЕ по наблюдению за выборами. Изд. 4-е Апрель, -Варшава, 1999. - 49 с.
    96. Руководящие принципы относительно выборов норм при проведении выборов. Руководящие принципы и пояснительный доклад (52-ая сессия. Венеция. 18-19 октября. 2002. Страсбург, 30 октября 2002.).
    97. Пояснительный доклад (52-ая Пленарная сессия. Венеция, 18-19 октября 2002г.). П.3.2.
    98. Декларація принципів міжнародного спостереження за виборами від 27 жовтня 2005р.
    99. Руководство по наблюдению за выборами пятое издание // Опубликовано Бюро ОБСЕ по демократическим институтам и правам человека (БДИПЧ),- ОБСЕ/БДИПЧ, 2005 – 97с.
    100. Римский В.Л. Наблюдение за выборами: руководство для индивидуальных наблюдателей. -М.: Фонд ИНДЕМ, 1999.
    101. Пояснительный доклад (52-я сессия. Венеция, 18-19 октября 2002г.) п.3.2.
    102. Рішення Конституційного Суду у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України „Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року”. – Урядовий кур'єр, від 30.12.2004, № 250
    103. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України(справа щодо прописки) від 14.11.2001р. N 15-рп/2001 Справа N 1-31/2001 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    104. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання» від 16 січня 2003 р. № 35 [Електрнний ресурс]
    105. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від // Відомості Верховної Ради України, - 2004, -№ 15, - С. 232.
    106. Федай В. Проблеми вдосконалення виборчого процесу в Україні / Вісник Національної академії державного управління при Президенті України. 2004. - № 4. – С. 404 – 408.
    107. Постанова Центральної виборчої комісії „Про затвердження Концепції Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Вибори" від 21.03.2003 N 16 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    108. Постанова Центральної виборчої комісії „Про концепцію та технічне завдання на створення інформаційних систем Центральної виборчої комісії” N 81 від 25.02.98 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    109. Демяненко М.І. Прозорість виборчого процесу як важливий фактор чесних виборів // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. / Ред.. кол.: Рябець М.М; Центр. вибор. коміс.– К. – 2001.- 351 с.
    110. Постанова Центральної виборчої комісії „Про забезпечення контролю за використанням автоматизованої інформаційної системи під час проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2002 року” N 739 від 30.03.2002 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    111. Постанова Центральної виборчої комісії „Про Порядок надання, обробки, захисту та збереження інформації щодо підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні з використанням засобів Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Вибори" N 60 від 21.12.2001 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    112. Постанова Центральної виборчої комісії „Про Роз’яснення з питань діяльності представників кандидатів у Президенти України в Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу, довірених осіб кандидатів у Президенти України, уповноважених осіб політичних партій (виборчих блоків), ініціативних груп виборців” N 105 від 08.07.99 [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua
    113. Конституційне право України: Підручник для студ. спец. вузів / О.В.Городецький, О.Ф. Фрицький; Під ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 733 с.
    114. Авоков Г.С. Применение автоматизированих систем в избирательном процессе.Проблемы и решение. [Електрнний ресурс] – Режим доступу: http://www.pravorus.ru
    115. Матеріали спостереження комітету виборців України. Повторне голосування на виборах президента України 26 грудня 2004 року. Пам’ятка щодо здійснення спостереження спостерігачами комітету виборців України на виборах Президента України 31 жовтня 2004 року. / Комітет виборців України. – К.; 2004. – 130 с.
    116. Гузь С. Свобода преси і свобода слова. // Україна і світ сьогодні. – 2004. – 13-19 березня. (№ 19). – С. 2 - 4.
    117. Кичкевич М. Титров под полит. рекламу нет: 100 тыся
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины