Лукач Ірина Володимирівна. Господарсько-правове регулювання корпоративних відносин в Україні: теоретичні проблеми

brief description

Лукач Ірина Володимирівна. Назва дисертаційної роботи: "Господарсько-правове регулювання корпоративних відносин в Україні: теоретичні проблеми"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЛУКАЧ ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 346.12:346.2(477)
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ:
ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ
Спеціальність 12.00.04 – господарське право,
господарсько-процесуальне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Щербина Валентин Степанович,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1. Корпорація як економіко-правова
категорія ринкової економіки
1.1. Історія становлення корпорацій 16
1.2. Поняття корпорації в юридичній науці 42
1.3. Корпорація як системоутворююча категорія
корпоративного права 63
1.4. Корпоративна соціальна відповідальність як
основа розвитку сучасного корпоративного права 76
Розділ 2. Корпоративні відносини: поняття
та суб’єктно-об’єктний склад
2.1. Корпоративні відносини як предмет правового
регулювання 102
2.2. Правовий статус суб’єктів корпоративних
відносин і проблеми його вдосконалення 119
2.3. Проблеми визначення об’єкта корпоративних відносин 145
Розділ 3. Проблеми удосконалення змісту
корпоративних правовідносин
3.1. Зміст корпоративних правовідносин 180
3.2. Проблеми удосконалення використання прав і
здійснення обов’язків акціонерів 196
3.3. Правові проблеми удосконалення корпоративного
управління в Україні 214
3.4. Державне регулювання здійснення корпоративних
прав і корпоративного управління 233
3.5. Форми і способи захисту суб’єктивних прав та
3
інтересів суб’єктів корпоративних відносин 258
3.6 Основні напрями удосконалення правового
становища товариств з обмеженою відповідальністю 324
Розділ 4. Теоретико-практичні аспекти корпоративного
права України
4.1. Предмет, метод і місце корпоративного права в
системі права України 353
4.2. Джерела корпоративного права України та напрями
удосконалення корпоративного законодавства 375
Висновки 400
Список використаної літератури 417
4
Вступ
Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах перед
Україною постають важливі стратегічні соціальні завдання: побудова
громадянського суспільства, підвищення добробуту громадян, вступ до
Європейського Союзу (далі – ЄС). Вирішення цих завдань неможливе без
регулюючого впливу держави. Проте всі намагання запровадити високі
соціальні стандарти будуть марними за відсутності економічної
стабільності та зростання статків населення. Це неможливо без залучення
корпорацій як суб’єктів, що забезпечують ринок праці та надходження до
державного бюджету України. З огляду на викладене корпорації –
стратегічний внутрішній партнер держави у сфері сталого економічного
розвитку, що є основою для побудови політики ЄС. Проте в сучасному світі
співпраця між державою та корпораціями не має зводитися лише до сплати
податків і створення робочих місць. Світовий досвід свідчить, що
платформою для взаємодії між державою, суспільством і корпораціями
може стати концепція корпоративної соціальної відповідальності (далі –
КСВ). Однак ініціативу з її впровадження має взяти на себе держава, як це
відбулося у багатьох країнах Західної Європи.
Вирішення теоретичних проблем корпоративного права має також і
практичне значення. Адже від визначення структурних елементів
корпоративних правовідносин залежить захист прав їх суб’єктів. Останні
зміни до законодавства у сфері регулювання здійснення корпоративних
прав і корпоративного управління спрямовані на приведення цього
законодавства у відповідність до положень acquis communautaire. Проте
чинні директиви, регламенти та рекомендації ЄС не завжди системно
враховані у нових законах і законопроектах, розробка яких не базується на
критичному аналізі української економіки та імплементації положень acquis
communautaire у законодавство окремих країн ЄС. Отже, постала потреба
комплексного дослідження проблем удосконалення правового регулювання
елементів корпоративних правовідносин з урахуванням економічної
5
ситуації в Україні, acquis communautaire та правозастосовчого досвіду
окремих країн ЄС. Іноземні інвестори бажають здійснювати свої права, а
також захищати їх у спосіб та у формах, які є традиційними для країн ЄС і
США, що посилює необхідність адаптації українського законодавства до
норм ЄС.
Теоретичне обґрунтування окремих положень дисертації ускладнив
науковий інтерес до проблем корпоративного права. Думки сучасних
українських вчених щодо розуміння природи корпоративних відносин, їх
структурних елементів і категоріального апарату різняться. Зокрема, це
стосується ігнорування управлінського елементу в корпоративних
відносинах, що призводить до відмінностей у визначенні об’єктносуб’єктного складу цих правовідносин. Із наведеного випливає
загальнотеоретична проблема з’ясування місця корпоративного права в
системі права України та визначення його зовнішньої сторони – джерел
корпоративного права, а також побудови взаємопов’язаної структури
корпоративних актів з однотипним категоріальним апаратом.
Існують суттєві розбіжності у визначенні елементів корпоративних
правовідносин у Господарському кодексі України (далі – ГК), Цивільному
кодексі України (далі – ЦК) і Господарському процесуальному кодексі
України (далі – ГПК). Звідси – потреба в аналізі матеріалів судової
практики щодо визначення підвідомчості спорів, що виникають із
корпоративних відносин. Актуальною є проблема не тільки судового
захисту інтересів учасників корпоративних правовідносин, а й забезпечення
альтернативних форм вирішення цих спорів. Проте, з огляду на виключну
підвідомчість корпоративних спорів господарським судам у контексті ч. 2
ст. 12 ГПК, можливість застосування таких альтернативних форм
законодавчо ускладнена. У світлі судової реформи в Україні варто
проаналізувати зарубіжний досвід розгляду корпоративних спорів
міжнародними арбітражами, третейськими судами та у процесі медіації.
6
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано на кафедрі господарського права юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
відповідно до бюджетної науково-дослідної роботи з теми: «Доктрина права
в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (номер
теми 11 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0101 U 003 579).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у
визначенні поняття та структури корпоративних правовідносин, які
становлять предмет правового регулювання корпоративного права –
підгалузі господарського права, а також основних напрямів удосконалення
правового регулювання корпоративних відносин.
Для досягнення мети дослідження сформульовано такі задачі:
– обґрунтувати поняття, ознаки та види корпорації як
системоутворюючої категорії корпоративного права на основі історичного
розвитку, економічних та юридичних теорій корпорації;
– обґрунтувати концепцію КСВ;
– визначити поняття, ознаки й види корпоративних правовідносин та
їх місце у системі правовідносин;
– з’ясувати особливості правового статусу суб’єктів корпоративних
правовідносин;
– обґрунтувати подвійну природу об’єкта корпоративних
правовідносин;
– охарактеризувати моделі, мету та засоби державного регулювання
корпоративних відносин;
– обґрунтувати напрями удосконалення джерел корпоративного права
України;
– виявити окремі проблеми удосконалення змісту корпоративних
правовідносин;
– визначити положення acquis communautaire законодавства про
компанії, що потребують імплементації у законодавство України;
7
– визначити предмет і принципи корпоративного права, з’ясувати
його місце в системі права України.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що
виникають у процесі здійснення корпоративних прав і корпоративного
управління.
Предмет дослідження – система нормативно-правових актів України,
зарубіжних країн, міжнародних організацій і положення acquis
communautaire, матеріали правозастосовчої практики, господарсько-правові
проблеми правового регулювання корпоративних відносин в Україні.
Методологічною основою дослідження є комплекс
загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Системноструктурний метод застосовано для дослідження поняття, ознак,
структурних елементів та місця корпоративних правовідносин у системі
господарських правовідносин (підрозділ 2.1 роботи). Історичний метод
дослідження використано з метою визначення поняття корпорації як
системоутворюючої категорії корпоративного права (підрозділ 1.2 і 1.3). За
допомогою порівняльно-логічного методу досліджено шляхи
удосконалення змісту корпоративних правовідносин (підрозділ 3.1).
Формально-логічний метод використано під час дослідження стану
правового регулювання корпоративних відносин в Україні та
правозастосовчої практики (підрозділи 3.2 і 3.3). Метод аналізу
використано для визначення окремих правових аспектів державного
регулювання здійснення корпоративних прав (підрозділ 3.4) і
корпоративного управління (3.3); метод синтезу – для з’ясування загальних
правових особливостей і тенденцій регулювання корпоративних відносин
(підрозділи 3.6, 4.1, 4.2). Міждисциплінарний аналіз дав змогу комплексно
висвітлити окремі проблеми правової регламентації корпоративних
правовідносин (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2, 2.3) та перспективи їх врегулювання
на основі теоретичних і практичних досліджень науки економіки та
соціології (підрозділи 1.2, 1.4, 3.3).
8
Теоретичну основу дослідження становлять присвячені правовому
регулюванню корпоративних відносин праці таких вчених як: В. А. Бєлов,
О. А. Беляневич, А. Г. Бобкова, В. А. Васильєва, О. М. Вінник, О. П. Віхров,
О. А. Воловик, С. М. Грудницька, С. Ф. Демченко, В. В. Долинська,
Ю. М. Жорнокуй, А. І. Камінка, О. Р. Кібенко, С. С. Кравченко,
В. М. Кравчук, Н. С. Кузнєцова, Д. В. Ломакін, В. В. Луць, Р. А. Майданик,
О. М. Переверзєв, Г. В. Пронська, І. Б. Саракун, А. В. Сороченко,
І. В. Спасибо-Фатєєва, І. Т. Тарасов, Г. Ф. Шершеневич, І. C. Шиткіна,
Т. Б. Штим, В. С. Щербина, J. Armour, J. S. Davis, F. Easterbrook,
D. R. Fischel, R. Kraakman, W. Haarmann, R. Romano та ін. У роботі
використано праці вчених-економістів, зокрема: О. Ю. Засенка,
В. П. Мазуренко, Г. Ю. Штерн, A. A. Berle, A. B. Carroll, H. Coase,
H. G. Manne, G. C. Means та ін.
Емпіричною основою дослідження послужили Конституція
України, ГК, ЦК, закони, підзаконні та локальні нормативно-правові акти,
які регулюють корпоративні відносини, рішення Конституційного Суду
України, постанови пленумів Верховного Суду України і Вищого
господарського суду України, судова практика, підзаконні нормативні акти,
законодавство зарубіжних країн, джерела міжнародного права та
положення acquis communautaire.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в
Україні комплексним господарсько-правовим дослідженням корпоративних
правовідносин, в якому наведено їх концептуальне обґрунтування як
комплексних господарських відносин, що виникають у процесі здійснення
корпоративних прав і корпоративного управління, та яке спрямовано на
вирішення важливих наукових і практичних проблем удосконалення
правового статусу суб’єктів та змісту корпоративних правовідносин,
узагальнено і систематизовано напрацьовані правовою та економічною
наукою концепції поняття корпорації як системоутворюючої категорії
корпоративного права. Наукову новизну одержаних результатів
9
конкретизовано у теоретичних положеннях і висновках, найважливішими з
яких є такі:
Вперше:
1) визначено подвійну природу об’єкта корпоративних
правовідносин: здійснення корпоративних прав і корпоративного
управління;
2) сформульовано ознаки корпорації: статус юридичної особи;
обмежена відповідальність учасників корпорації; частка учасників у
статутному капіталі; наявність органів корпоративного управління
корпорацією; майно корпорації відокремлено від майна її членів. Наведені
ознаки властиві акціонерним товариствам, товариствам з обмеженою
відповідальністю і товариствам з додатковою відповідальністю;
3) встановлено ознаки суб’єктів корпоративних правовідносин:
вступають у відносини з корпоративного управління та/або здійснення
корпоративних прав; виключність суб’єктного складу; наявність суб’єктів зі
спеціальним статусом;
4) запропоновано поділ суб’єктів корпоративних правовідносин: за
участю суб’єктів в інших господарських правовідносинах – учасники
корпоративних та інших господарських правовідносин, учасники виключно
корпоративних правовідносин; за об’єктом – суб’єкти управління та
здійснення корпоративних прав; за кількісним складом – індивідуальні та
колективні;
5) виокремлено ознаки органів корпоративного управління як
суб’єкта корпоративних правовідносин: є суб’єктом виключно
корпоративних відносин; має спеціальну правоздатність, що здійснюється в
рамках корпоративних правовідносин, а саме під час корпоративного
управління; внутрішній характер відносин за участю таких органів; інтереси
не завжди збігаються з інтересами корпорації чи її учасників;
6) з огляду на подвійну природу об’єкта та розширене тлумачення
кола суб’єктів корпоративних правовідносин аргументовано критерії
10
виникнення корпоративних правовідносин залежно від: об’єкта
корпоративних правовідносин – виникнення корпоративних прав і
корпоративного управління; кола суб’єктів корпоративних правовідносин –
загальні або спеціальні; моменту виникнення – попередні, з
безпосереднього здійснення корпоративних прав і корпоративного
управління, а також наступні корпоративні відносини; юридичних фактів –
із договору, з попереднього договору (наміру), з рішення загальних зборів,
із рішення органу корпоративного управління, зі статуту, із закону;
7) запропоновано поділ механізмів корпоративного управління за
такими напрямами: залежно від суб’єкта – корпоративне управління
учасників та органів корпоративного управління; функціонально – власне
управління діяльністю корпорації та функція контролю; за способами
здійснення внутрішнього корпоративного управління – управління
учасниками через скликання загальних зборів та через органи
корпоративного управління; перевірка господарської діяльності корпорації;
правове регулювання деяких видів правочинів, що мають особливе
значення для корпоративного управління. Корпоративне управління
холдинговою компанією є окремим видом корпоративного управління;
8) визначено поняття КСВ як взаємного впливу держави,
суспільства і суб’єктів корпоративних відносин, за якого корпорація та інші
суб’єкти корпоративних відносин беруть на себе певні економічні, соціальні
та юридичні зобов’язання за вплив на суспільство, а держава та суспільство
гарантують свою підтримку за їх виконання;
9) аргументовано доцільність законодавчого закріплення звіту про
КСВ для публічних акціонерних товариств;
10) встановлено напрями державної стратегії розбудови
корпоративних відносин: 1) єдиний підхід до визначення основних термінів
корпоративного права у законодавстві; 2) дерегуляція участі органів
державної влади у корпоративних відносинах із посиленням саморегуляції;
3) удосконалення державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб –
11
підприємців із застосуванням електронних засобів реєстрації;
4) удосконалення забезпечення прав акціонерів; 5) досягнення балансу
інтересів у корпоративному управлінні; 6) захист прав усіх учасників
корпоративних правовідносин; 7) забезпечення реформи правового
становища товариств з обмеженою відповідальністю;
11) запропоновано юридичні механізми для запровадження
похідного позову: 1) забезпечення такого рівня розвитку корпоративного
управління у державі, щоб відповідальність не стала механізмом
рейдерських атак; 2) підтримання належного рівня корпоративної
свідомості акціонерів та учасників товариств з обмеженою
відповідальністю; 3) встановлення у законодавстві обов’язків (або ж
принципів) діяльності органів корпоративного управління та вимог щодо їх
кваліфікації; 4) конкретизація цих обов’язків; 5) визнання підставою для
настання відповідальності не тільки порушення загальних принципів
роботи відповідного органу, а й конкретного обов’язку.
Удосконалено:
12) визначення поняття корпорації як юридичної особи, статутний
капітал якої поділено на частки, що належать учасникам на праві власності
та можуть відчужуватися згідно із законом, майно якої відокремлено від
майна учасників, які несуть обмежену відповідальність за боргами такої
юридичної особи, у частині обґрунтування здійснення управління органами
корпоративного управління через їх посадових осіб;
13) поділ корпорацій на два види: акціонерне товариство і
товариство з обмеженою відповідальністю у частині доведення, що
обов’язковим для корпорації є наявність корпоративного управління, а її
майно відокремлено від майна учасників корпорації;
14) визначення органів корпоративного управління як суб’єктів
корпоративних відносин зі спеціальною компетенцією, які здійснюють
корпоративне управління корпорацією у частині доведення, що такі особи
здійснюють не корпоративні права, а корпоративне управління;
12
15) визначення корпоративних правовідносин як урегульованих
нормами права суспільних відносин, що виникають виключно між
суб’єктами корпоративних правовідносин у процесі набуття, здійснення та
припинення корпоративних прав і корпоративного управління в частині
виключності та об’єкта правовідносин;
16) обґрунтування доцільності впровадження електронної форми
комунікації з акціонерами в частині врахування положень Директиви ЄС
про використання певних прав акціонерів у лістингованих компаніях
№ 2007/36/ЄС (далі – Директива № 2007/36/ЄС);
17) положення щодо регламентації правового статусу незалежного
директора у частині: 1) визначення мінімальної кількості членів наглядової
ради; 2) встановлення мінімальної кількості директорів наглядової ради;
3) уточнення поняття «дочірнє підприємство» в Законі України «Про
акціонерні товариства»; 4) визначення системи вимог до кваліфікації складу
наглядової ради; 5) встановлення вимог до діяльності, складу, компетенції,
доступних ресурсів, відвідання засідань комітету та прозорості усіх
комітетів акціонерного товариства загалом і кожного зокрема;
6) закріплення можливості обрання незалежного директора виконавчого
органу, якщо законодавцем буде запроваджено можливість створення
наглядової ради публічних акціонерних товариств за вибором акціонерів.
Дістали подальшого розвитку:
18) обґрунтування, що момент виникнення і припинення
корпоративних відносин не пов’язаний із державною реєстрацією
корпорації та набуттям корпоративних прав;
19) положення, згідно з яким пропонується звернутися до
зарубіжного досвіду і передбачити альтернативні способи вирішення
деяких корпоративних спорів шляхом внесення комплексних змін до
законодавства;
13
20) визначення частки статутного капіталу в частині визнання її
подвійної природи: з одного боку – це належний обсяг прав учасника, з
другого – це майнове право учасника;
21) широке тлумачення здійснення корпоративних прав – це
юридичні можливості, що випливають із частки учасника у статутному
капіталі корпорації, а саме набуття, користування та припинення
користування часткою в статутному капіталі.
Практичне значення одержаних результатів полягає у
формулюванні висновків і пропозицій, що можуть бути використані для
вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин в Україні,
зокрема у законотворчій діяльності, при розробці нормативно-правових
актів, у правозастосовчій і судовій практиці. Результати дослідження
використовуються в навчальному процесі на юридичному факультеті
Київського національного університету імені Тараса Шевченка під час
викладання дисциплін «Господарське право», «Актуальні проблеми
господарського права», «Корпоративне право», «Вирішення корпоративних
спорів».
Окремі висновки та пропозиції, обґрунтовані у дисертації, взято до
уваги Вищим господарським судом України (довідка про впровадження від
27 січня 2016 р. № 012).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною,
завершеною науковою роботою. Усі сформульовані в дисертації теоретичні
положення, висновки, пропозиції і рекомендації обґрунтовано на основі
власних досліджень. У монографії «Система органів державного управління
та регулювання в сфері підприємницької діяльності» підготовлено підрозділ
«Особливості визначення правового статусу органів державного
регулювання та управління, наділених господарською компетенцією в
окремих сферах господарювання», де проаналізовано систему органів
державного управління та регулювання здійснення корпоративних відносин
і корпоративного управління (м. Київ, 2010 р.). У науково-практичному
14
коментарі Господарського кодексу України проаналізовано статті щодо
правового становища підприємств та об’єднань підприємств (м. Київ,
2010 р.). У збірнику наукових праць «Засоби державного регулювання
господарської діяльності» авторкою підготовлено главу «Засоби
регулюючого впливу держави на здійснення корпоративних прав» (м. Київ,
2013 р.). Решту праць виконано одноособово. Для аргументації окремих
положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які зроблено
посилання.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки
дисертації було обговорено і схвалено на засіданнях кафедри
господарського права юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення дисертації
доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Проблеми модернізації господарського законодавства» (м. Київ, 2008 р.),
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Удосконалення правового
статусу учасників відносин у сфері господарювання» (м. Київ, 2009 р.),
круглому столі «Проблеми модернізації господарського законодавства»
(м. Київ, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Роль
права та закону у сучасному суспільстві» (м. Київ, 2012 р.), круглому столі
«Діалектика публічних і приватних інтересів у державному регулюванні
економіки» (м. Київ, 2013 р.), круглому столі «Правовий порядок у
підприємницьких відносинах: засоби забезпечення» (м. Київ, 2014 р.),
науково-практичній конференції «10 років застосування Господарського
кодексу України: сучасний стан та перспективи вдосконалення кодифікації»
(м. Одеса, 2014 р.), круглому столі «Проблеми розвитку науки
господарського права і вдосконалення господарського законодавства» (м.
Київ, 2015 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено в
одноосібній монографії «Теоретичні проблеми правового регулювання
корпоративних відносин в Україні» (2015 р.), 22 статтях, опублікованих у
15
фахових виданнях, 2 з яких – у фахових періодичних виданнях інших
держав, у матеріалах і тезах науково-практичних конференцій та круглих
столів, інших працях.
Структура роботи зумовлена метою і предметом дослідження.
Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які охоплюють
п’ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний
обсяг роботи – 474 сторінок, із них основного тексту – 416 сторінок. Список
використаних джерел налічує 521 найменування.

bibliography

Висновки
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано
нове вирішення теоретичних та практичних проблем господарськоправового регулювання корпоративних відносин в Україні, сформульовано
нові наукові положення, пропозиції щодо внесення змін і доповнень до
законодавства України у сфері захисту суб’єктів корпоративних відносин,
викладені у наведених нижче висновках:
1. Корпоративні правовідносини – це врегульовані нормами права
суспільні відносини, що виникають виключно між суб’єктами
корпоративних правовідносин у процесі набуття, здійснення та припинення
корпоративних прав і корпоративного управління.
2. Корпорація є системоутворюючою категорією корпоративного
права. Корпорація – це юридична особа, статутний капітал якої поділено на
частки, що належать учасникам на праві власності та можуть відчужуватися
згідно із законом, майно якої відокремлено від майна учасників, які несуть
ризик обмеженої відповідальності за її боргами, а управління здійснюється
органами корпоративного управління та учасниками товариства. Поняттю
корпорації відповідають акціонерні товариства, товариства з обмеженою
відповідальністю, а також товариства з додатковою відповідальністю. З
огляду на те, що за українським законодавством правовий статус товариств
з додатковою відповідальністю максимально наближений до товариств з
обмеженою відповідальністю, при дослідженні правовий статус товариств з
додатковою відповідальністю прирівнювався до товариств з обмеженою
відповідальністю (якщо чинним законодавством не передбачено інше).
3. Критеріями розмежування корпоративних та інших відносин є
здійснення корпоративних прав і корпоративного управління. Доведено,
що корпоративні відносини можуть виникати до моменту створення
корпорації, оскільки суб’єктами корпоративних відносин можуть бути не
тільки учасники товариства або акціонери, а й засновники та учасники, що
виявили намір стати учасниками товариства.
401
4. Корпорації відповідають таким ознакам: 1) статус юридичної
особи дає змогу корпорації максимально відокремитися від особи її
учасників, як і учасникам дистанціюватися від самої корпорації; 2)
обмежена відповідальність учасників дає змогу відокремити акціонерні
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю від таких
організаційно-правових форм як повні та командитні товариства; 3) частка
учасника в статутному капіталі дозволяє відділити корпорації від інших
юридичних осіб, де немає статутного капіталу, поділеного на частки; 4)
можливість вільного переходу частки в статутному капіталі корпорації
(такий перехід частки корпорації може бути обмежено законом чи
статутом); 5) наявність органів корпоративного управління корпорацією
такі важливі процеси, як: а) автономна поточна робота корпорації
незалежно від присутності учасників; б) розподіл функцій між органами
управління; в) оперативний та незалежний порядок скликання та прийняття
рішень (доведено, що у повному та командитному товаристві управління
діяльністю здійснюють не органи, а учасники); 6) майно корпорації
відокремлено від майна її учасників і передається корпорації шляхом
внеску до її статутного капіталу.
5. Об’єктом корпоративних відносин є неоднорідні за своєю суттю
блага: здійснення корпоративних прав та корпоративного управління.
Основою для розвитку корпоративного права спершу були корпоративні
права. Таким чином, до об’єкта корпоративних відносин слід відносити не
тільки відносини зі здійснення корпоративних прав, а й корпоративного
управління.
6. Юридичною наукою напрацьовано вузьке і широке розуміння
стосовно кола суб’єктів корпоративних правовідносин. Згідно з вузьким
підходом учасниками корпоративних відносин є лише учасники корпорації
та/або сама корпорація. Широке розуміння дає змогу включити до
корпоративних відносин інших заінтересованих осіб, з метою
максимального забезпечення інтересів різних заінтересованих осіб.
402
7. Суб’єктам корпоративних правовідносин притаманні такі
ознаки: 1) суб’єкти корпоративних правовідносин вступають у відносини з
корпоративного управління та здійснення корпоративних прав; 2)
формалізація суб’єктів; 3) виключність; 4) наявність суб’єктів зі
спеціальним статусом; 5) підпорядкованість суб’єктів; 6) конфлікт інтересів
суб’єктів корпоративних правовідносин. На основі виділення ознак
суб’єктів корпоративних правовідносин визначено, що ними є особи, які
мають визначені у нормативних актах суб’єктивні права та обов’язки і
вступають у відносини зі здійснення корпоративних прав і корпоративного
управління.
8. Класифіковано суб’єктів корпоративних правовідносин за
критерієм: 1) участі суб’єктів в інших господарських правовідносинах: а)
учасники корпоративних та інших господарських правовідносин (власне
корпорація, її учасники, кредитори, органи державної влади та місцевого
самоврядування, трудовий колектив) б) учасники виключно корпоративних
правовідносин (органи корпоративного управління, суб’єкти управління,
групи акціонерів, асоційовані особи, колишні учасники й особи, що мають
намір стати учасниками корпорації); 2) об’єкта корпоративних
правовідносин: суб’єкти управління та суб’єкти здійснення корпоративних
прав; 3) кількісним складом: індивідуальні (наприклад, акціонер, учасник,
наглядова рада) та групові (наприклад, особи, що у сукупності володіють
певним пакетом акцій).
9. До ознак органів корпоративного управління як суб’єкта
корпоративних правовідносин належать такі: 1) є суб’єктом виключно
корпоративних відносин; 2) має спеціальну правосуб’єктність, що
здійснюється в рамках корпоративного права, а саме під час здійснення
корпоративного управління; 3) внутрішній характер відносин за участю цих
органів; 4) інтереси не завжди збігаються з інтересами корпорації чи її
учасників.
10. Органи корпоративного управління є суб’єктами господарських
403
правовідносин зі спеціальною правоздатністю, які здійснюють
корпоративне управління корпорацією.
11. З огляду на подвійну природу об’єкта та розширений підхід до
кола суб’єктів корпоративних правовідносин запропоновано такі критерії
класифікації виникнення корпоративних правовідносин залежно від: 1)
об’єкта корпоративних правовідносин: виникнення корпоративних прав і
корпоративного управління; 2) кола суб’єктів корпоративних
правовідносин: загальні (поширюються на всіх суб’єктів корпоративних
правовідносин, наприклад, створення товариства є підставою для
потенційного виникнення прав та обов’язків усіх суб’єктів корпоративних
правовідносин) та спеціальні (лише для окремих суб’єктів, наприклад,
прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства з
обмеженою відповідальністю є підставою для виникнення корпоративних
відносин у кредиторів цього товариства); 3) моменту виникнення:
попередні (наприклад, відносини засновників корпорації або попередні дії
майбутніх учасників під час купівлі значного пакета акцій), з
безпосереднього здійснення корпоративних прав і корпоративного
управління (що випливають безпосередньо з володінням частки в
статутному капіталі або участі в корпоративному управлінні), а також
наступні корпоративні відносини (захист прав учасника, який вибув); 4)
юридичних фактів: із договору (наприклад, акціонерної угоди), із
попереднього договору (наміру) (наприклад, повідомлення учасників
приватного акціонерного товариства про намір продажу акцій), з рішення
загальних зборів, із рішення органу корпоративного управління, зі статуту,
із закону.
12. Механізми корпоративного управління поділяються за такими
напрямами: 1) корпоративне управління учасників та органів
корпоративного управління (учасники мають право на участь у
корпоративному управлінні, що випливає зі здійснення корпоративних
прав, однак обсяг цих прав може бути різним; 2) залежно від напряму:
404
власне управління діяльністю корпорації (виконавчий орган) та функція
контролю (ревізійна комісія, проте один і той самий орган може бути
наділений одночасно обома цими функціями, наприклад, наглядова рада);
3) за способами здійснення внутрішнього корпоративного управління:
управління учасниками через скликання загальних зборів; через органи
корпоративного управління; перевірка господарської діяльності корпорації;
правове регулювання деяких видів правочинів, що мають особливе
значення для корпоративного управління. На підставі аналізу зарубіжного
законодавства та літератури зроблено висновок, що термін «корпоративні
права» притаманний лише законодавству пострадянських країн.
Аргументовано, що на теоретичному рівні корпоративними правами та
обов’язками наділені всі суб’єкти корпоративних правовідносин, а з огляду
на ст. 167 ГК – тільки учасники корпорації. Правова природа частки в
статутному капіталі є подвійною: з одного боку частка – це належний обсяг
прав учасника, з другого – це майнове право учасника.
13. Воля юридичної особи в римському праві ще не була
відокремлена від волі сім’ї та держави, що відрізняє таку особу від
сучасних корпорацій, в яких воля формується або їх учасниками, або
органами корпоративного управління. Англійське право заклало основи для
розвитку сучасного корпоративного права, сформувавши такі юридичні
конструкції: акціонери; обмежена відповідальність акціонерів; акціонерне
товариство у вигляді юридичної особи, майно якої відокремлено від майна
учасників; рада директорів акціонерного товариства. В американському
праві вперше з’явився термін «корпорація», під яким до сьогодні
розуміються акціонерні товариства. У німецькому законодавстві вперше
з’явилися такі органи корпоративного управління як наглядова рада та
ревізійна комісія, а також виникла одна із найбільш поширених у
підприємництві форм юридичної особи – товариство з обмеженою
відповідальністю.
14. У процесі становлення корпорацій в сучасній Україні можна
405
виділити три періоди, пов’язані із прийняттям законодавчих актів, які
характеризуються якісно різним регулюванням діяльності корпорацій: 1)
Закону України «Про господарські товариства»; 2) ГК і ЦК; 3) Закону
України «Про акціонерні товариства».
15. Основою досліджень американських юристів стала економічна
теорія розподілу в корпорації інтересу між власниками (тобто акціонерами)
та її посадовими особами. Ця теорія разом із теорією стейкхолдерів
(заінтересованих осіб) суттєво вплинула на формування сучасного
корпоративного права та дала змогу зробити теоретичний висновок про
участь у корпоративних відносинах крім учасників і корпорації й інших
осіб. Сучасна природа корпорації не охоплюється загальними шаблонами
приватної власності, а акціонери часто вже не можуть контролювати
діяльність такої корпорації і в будь-який спосіб впливати на неї.
16. Головним досягненням теорій корпорації в американській
юридичній літературі є переосмислення традиційних інститутів власності,
ролі учасників і контролю в корпорації, а також її соціальної
відповідальності. Зазначені дослідження спонукали до розвитку теорій
КСВ, стейкхолдерів, корпоративного контракту, ворожих поглинань,
корпоративного управління та агентських проблем, які розглянуті в
дослідженні. Ці теорії вплинули на формування не тільки американського
права, а й права ЄС і його країн-учасниць, а також суттєво позначилися на
останніх трансформаціях українського корпоративного права.
17. Інститут КСВ широко застосовується у світі, а його
впровадження є однією з умов, що встановлені Угодою про асоціацію між
Україною та ЄС. Наразі КСВ активно пропагується Глобальним договором
ООН 2000 р., Тристоронньою декларацією Міжнародної Організації Праці
щодо засад, які стосуються багатонаціональних корпорацій та соціальної
політики 1977 р., зі змінами і доповненнями, внесеними у 2006 р., та
Керівними принципами Організації економічного співробітництва та
розвитку для багатонаціональних підприємств 1976 р., зі змінами і
406
доповненнями, внесеними у 2000 р.
18. КСВ не є юридичною (ретроспективною) відповідальністю,
проте за умови законодавчої підтримки КСВ може стати юридичним
механізмом взаємного впливу між корпораціями, державою та
суспільством.
19. Юридичними напрямами КСВ є: забезпечення максимізації
прибутку корпорації, учасників корпорації, посадових осіб органів
корпоративного управління, працівників; дотримання прав усіх
заінтересованих осіб (міноритаріїв, кредиторів, конкурентів, працівників,
держави та суспільства); дотримання екологічних, соціальних, технічних
стандартів; забезпечення інновацій в економіці; сплата податків та інших
обов’язкових платежів; спонукання корпорацій до благодійності.
20. Запровадження правової стратегії КСВ може відбуватися на
трьох рівнях: державний – затвердження програм із КСВ, законів, а у
перспективі – комплексного закону з КСВ; громадський – запровадження
громадського контролю, нагляду, регулювання та заохочення КСВ;
корпоративний – великі підприємства мають виявляти активність та
ініціативність у заходах КСВ. Згідно з міжнародної ініціативи ООН
«Сталий розвиток фондових бірж», до якої наразі долучилися вже 18
світових фондових бірж, важливе місце при впровадженні КСВ віддається
біржам, проте наразі у правилах українських фондових бірж комплексні
складові КСВ відсутні. З урахуванням міжнародного досвіду вважаємо за
доцільне запровадити КСВ на фондових біржах України в рамках ініціативи
ООН сталого розвитку фондових бірж.
21. Основою для розвитку КСВ має стати запровадження звіту про
КСВ, який має бути обов’язковим для публічних акціонерних товариств.
Якщо тпублічне акціонерне товариство відмовляється складати звіт про
КСВ, то воно має зазначити причини такої відмови. Окремо увагу має бути
приділено соціальній відповідальності великих корпорацій і перспективам її
посилення, а також зміні їх ідентифікації з огляду на важливий соціальний
407
рівень.
22. КСВ є взаємним впливом держави, суспільства й суб’єктів
корпоративних відносин, за якого корпорація та інші суб’єкти
корпоративних відносин беруть на себе певні економічні, соціальні та
юридичні зобов’язання за вплив на суспільство, а держава та суспільство
гарантують свою підтримку за їх виконання.
23. Корпоративні права є права акціонера чи учасника товариства з
обмеженою відповідальністю, зумовлені їх часткою в статутному капіталі
такого товариства. Часткою в статутному капіталі товариства є частина
статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю чи
акціонерного товариства, що належить учасникам таких товариств і
позначає ступінь їх участі в товаристві, а також належний обсяг їх
корпоративних прав. Предметом відчуження є саме частка в статутному
капіталі, а не корпоративні права. В акціонерному товаристві частка в
статутному капіталі посвідчується акцією, а в товаристві з обмеженою
відповідальністю – статутом товариства. Констатовано, що корпоративних
прав учасника на етапі створення не виникає, допоки товариство не набуде
статусу юридичної особи, проте виникають інші корпоративні відносини –
засновницькі.
24. Підтримано доцільність умовного поділу корпоративних прав та
обов’язків учасників корпоративних відносин на організаційногосподарські та майново-господарські. До організаційно-господарських
належать права: брати участь в управлінні справами товариства;
одержувати інформацію про діяльність товариства. До майновогосподарських належать права: на отримання дивідендів; на отримання у
разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна
товариства; вийти у встановленому порядку із товариства або здійснити
відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних
паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому
законом. Корпоративні права учасників реалізуються індивідуально (право
408
на голосування на загальних зборах товариства) або колективно.
25. До організаційно-господарських обов’язків корпорації
відносяться: 1) реєстраційні обов’язки: повідомити орган, що провів
реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру про
внесення змін до установчих документів; зобов’язання встановлювати свого
кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і
зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у
випадках та в обсязі, передбачених законом; 2) інформаційні: на вимогу
учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні
баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи; порядок надання
акціонерним товариством зобов’язань. Майново-господарськими
обов’язками корпорації є: виплата дивідендів; розподіл майна після
ліквідації; зобов’язання з формування статутного капіталу.
26. Серед положень acquis communautaire законодавства про
компанії, які потребують імплементації у законодавство України,
першочерговими слід визнати положення стосовно узгодження
реєстраційної процедури корпорацій, електронної комунікації з
акціонерами, похідного позову, незалежних директорів акціонерного
товариства і КСВ.
27. З урахуванням положень Директиви № 2007/36/ЄС правова
позиція щодо застосування електронних засобів зв’язку в акціонерних
товариствах полягає у такому: 1) вбачається за доцільне встановити у
Законі України «Про акціонерні товариства» можливість електронної
комунікації з акціонерами, зокрема щодо повідомлення про проведення
загальних зборів; подання пропозицій до порядку денного загальних зборів;
документів, які надаються акціонерам; дистанційного голосування;
проведення загальних зборів у режимі реального часу; посвідчення
довіреності; 2) можливість електронної комунікації з акціонерами також
має бути передбачено статутом; 3) якщо акціонер надав свою адресу
електронної поштової скриньки чи іншого електронного засобу комунікації,
409
це слід вважати згодою на повідомлення його за допомогою засобів
електронного зв’язку; 4) законодавством і статутом акціонерного
товариства може бути передбачено право акціонера письмово звернутися до
товариства з вимогою про надання певної інформації із зазначенням
проміжку часу, який має бути надано для реалізації цього права; 5) у
дистанційному голосуванні пріоритет необхідно надавати електронним
засобам зв’язку; 6) дистанційне голосування варто також дозволити шляхом
обміну листами; 7) пріоритет має бути надано проведенню загальних зборів
у режимі реального часу, проте у товариствах з обмеженою
відповідальністю та приватних акціонерних товариствах голосування може
бути проведено шляхом опитування; 8) голосування шляхом опитування
(без проведення загальних зборів у реальному часі) не може бути проведено
з питань, що вимагають наявності кваліфікованої більшості голосів, а також
з питання про виключення учасника із товариства з обмеженою
відповідальністю; 9) у ЦК доцільно передбачити механізм посвідчення
довіреності за допомогою електронних засобів зв’язку; 10) відповідні зміни
до законодавства України мають бути розроблені Національною комісією з
цінних паперів та фондового ринку спільно з фахівцями у галузі права,
економіки і програмного забезпечення.
28. З огляду на низьку концентрацію банківського капіталу в
структурі акціонерного капіталу, а також через привабливість одноланкової
моделі для англо-американських інвесторів, запропоновано впровадити в
Україні змішану модель для публічних акціонерних товариств. З
урахуванням потреб практики, пропонується визначити у проекті Закону
України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» можливість
створення наглядової ради.
29. У частині внесення змін до Закону України «Про акціонерні
товариства» щодо запровадження посади незалежних директорів наглядової
ради, зазначимо, що ці особи є важливими суб’єктами забезпечення балансу
інтересів в акціонерному товаристві, проте законодавче закріплення їх
410
інституту потребує значного доопрацювання в частині: 1) визначення
мінімальної кількості членів наглядової ради; 2) встановлення мінімальної
кількості директорів наглядової ради; 3) уточнення поняття «дочірнє
підприємство» в Законі України «Про акціонерні товариства»; 4)
визначення вимог до кваліфікації складу наглядової ради; 5) встановлення
вимог до діяльності, складу, компетенції, доступних ресурсів, відвідання
засідань комітету та прозорості діяльності всіх комітетів акціонерного
товариства загалом і кожного зокрема; 6) закріплення можливості
передбачити обрання незалежного директора виконавчого органу, якщо
законодавцем буде запроваджено можливість створення наглядової ради
публічних акціонерних товариств за вибором акціонерів.
30. Оскільки аудитор компанії або її працівник є заінтересованою
особою, запропоновано розширити перелік осіб, які не можуть бути
представниками інших акціонерів товариства на загальних зборах, і
доповнити абз. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про акціонерні товариства»
після слів «посадові особи органів товариства» словами «та аудитор чи його
працівник, який проводить аудиторську перевірку річної фінансової
звітності».
31. Держава застосовує засоби регулюючого впливу на здійснення
корпоративних прав і корпоративного управління усіма учасниками
корпоративних відносин, а не лише суб’єктами господарювання. Виходячи
з наведеного, запропоновано у ч. 2 ст. 12 ГК словосполучення «суб’єктів
господарювання» замінити словосполученням «учасників відносин у сфері
господарювання».
32. Класифіковано засоби впливу держави на здійснення
корпоративних прав і корпоративного управління: 1) за джерелом
закріплення у: законах, підзаконних нормативних актах, корпоративних
кодексах і принципах, модельних статутах, типових статутах та договорах,
у локальних нормативних актах (у тому числі, в установчих документах); 2)
за об’єктами відповідної форми власності корпорації: об’єкти приватної
411
власності, державної власності (організаційно-дозвільні; організаційнозаборонні; організаційно-контрольні), комунальної власності; 3) за
напрямами здійснення: а) внутрішні засоби, які застосовуються учасниками
корпоративних відносин: внутрішнього контролю з боку органів
товариства: повноваження загальних зборів, наглядової ради, виконавчого
органу та органів внутрішнього контролю; внутрішнього контролю з боку
учасників на ті, що реалізуються індивідуально та колективно; внутрішніх
засобів корпоративного управління на: встановлення рівноваги сили в
корпорації; задоволення вимог кредиторів; забезпечення інтересів
учасників; забезпечення інтересів трудового колективу; інститут пов’язаних
осіб; б) зовнішні засоби: державні програми з корпоративного розвитку,
державна реєстрація, засоби із захисту економічної конкуренції, державне
замовлення (державні закупівлі), емісія акцій, ліцензування деяких видів
підприємницької діяльності.
33. Спір про обрання і припинення повноважень органів
корпоративного управління за своєю природою є корпоративним, а не
трудовим. У результаті дослідження елементів та природи корпоративних
відносин запропоновано п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК викласти у такій редакції:
«спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі що
виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, спори
між учасниками корпоративних відносин (юридичною особою,
засновником, акціонером, учасником юридичної особи, учасником, який
вибув, особою, яка має намір стати учасниками юридичної особи,
посадовою особою органів управління та контролю юридичної особи)
пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності
такої юридичної особи, крім трудових спорів. Спори, пов’язані з
призначенням або обранням, припиненням, зупиненням повноважень і
відповідальністю осіб, які входять або входили до складу органів
управління та органів контролю юридичної особи, а також спори, що
виникають із господарських правовідносин між зазначеними особами та
412
юридичною особою у зв’язку зі здійсненням, припиненням, призупиненням
повноважень зазначених осіб, визнаються корпоративними». Статтю 15
ЦПК запропоновано доповнити ч. 5 такого змісту: «Спори, що визнаються
корпоративними згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК, не підлягають розгляду
загальними судами».
34. Наразі законодавство забороняє альтернативний розгляд
корпоративних спорів лише в третейських судах, проте правозастосовча
практика унеможливлює такий розгляд в міжнародному комерційному
арбітражу. На основі аналізу наукової літератури та зарубіжної практики
аргументовано, що джерелом права, в якому може бути наведено третейське
чи арбітражне застереження, може стати статут. У такому разі, вступаючи в
корпоративні правовідносини, їх учасники автоматично погоджуються із
цим застереженням шляхом додержання загального корпоративного
обов’язку – дотримуватися статуту. Також запропоновано передбачити
альтернативні способи вирішення корпоративних спорів через внесення
комплексних змін до процесуального законодавства. З огляду на потреби
практики та зарубіжний досвід обґрунтовано необхідність виключення із з
ч. 2 ст. 12 ГПК словосполучення «спорів, передбачених п. 4 ч. 1 цієї статті».
35. Аналіз досвіду ЄС щодо застосування медіації при вирішенні
корпоративних спорів свідчить, що медіація може бути дієвою формою
вирішення корпоративних спорів в Україні, проте для цього необхідне
законодавче закріплення відповідного механізму. На основі статистичних
даних зроблено висновок, що примусова медіація у країнах ЄС не
засвідчила своєї ефективності. Натомість необхідно стимулювати сторони
до вирішення спорів шляхом медіації через зниження судових витрат та
підвищувати її значущість за умови запровадження медіації в межах суду.
36. Власне корпоративними способами захисту суб’єктивних прав
та інтересів суб’єктів корпоративних прав (притаманними виключно або
переважно корпоративному праву) є: 1) визнання недійсними рішень
органів корпоративного управління акціонерного товариства (загальних
413
зборів акціонерів, наглядової ради, виконавчого органу товариства); 2)
визнання статуту та змін до статуту недійсними; 3) виключення учасника із
товариства з обмеженою відповідальністю; 4) визнання судом правочину,
щодо вчинення якого є заінтересованість, недійсним; 5) відшкодування
збитків, завданих посадовими особами товариству.
37. На підставі аналізу американського та європейського досвіду
застосування похідного позову зроблено висновок, що повною мірою
спектр його можливостей реалізовано у США, а в країнах ЄС лише триває
відповідний процес імплементації. Зроблено висновок, що запровадження
похідного позову в Україні є передчасним, а для його реалізації
обов’язковим є ряд економічних передумов та юридичних механізмів: 1)
корпоративне управління в державі має бути на такому рівні, щоб
відповідальність не стала механізмом рейдерських атак; 2) корпоративна
свідомість акціонерів та учасників товариства має бути на високому рівні;
3) у законодавстві слід визначити обов’язки (або ж принципи) діяльності
органів корпоративного управління та вимоги щодо їх кваліфікації; 4) ці
обов’язки має бути конкретизовано; 5) відповідальність повинна мати не
загальний характер, а наставати в результаті конкретного порушення
обов’язків.
38. З огляду на суспільну значущість та популярність товариств з
обмеженою відповідальністю аргументовано доцільність прийняття
окремого Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю»,
до якого запропоновано включити такі положення: 1) питання щодо
доцільності збереження мінімального розміру статутного капіталу в
товариствах з обмеженою відповідальністю має вирішуватися за
результатами економічного аналізу доцільності; 2) товариствам слід надати
можливість визначати порядок скликання загальних зборів, у тому числі
обирати спосіб, час повідомлення, можливість виносити питання на
порядок денний та визначати порядок надання інформації, що стосується
проведення загальних зборів. При цьому має бути збережено право
414
міноритаріїв вимагати проведення позачергових загальних зборів і право
будь-якого учасника ставити питання на голосування; 3) законодавець має
відійти від поняття кворуму як підстави для визнання дійсності загальних
зборів, натомість має бути запроваджено принцип прийняття рішення
загальних зборів більшістю від загальної кількості учасників; 4) у випадках,
передбачених статутом, учасники товариства можуть змінювати порядок
прийняття рішень загальних зборів більшістю від загальної кількості
учасників, якщо такі зміни будуть ухвалені всіма учасниками товариства; 5)
при підрахунку голосів на загальних зборах до уваги береться кількість
голосів учасників, визначена пропорційно розміру їх часток у статутному
капіталі, що встановлений статутом товариства, незалежно від вартості
реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року
із дня державної реєстрації товариства; 6) загальним зборам має бути
надано право виключати учасника, який систематично не виконує своїх
обов’язків. Таке рішення має бути затверджено судом; 7) доцільно
запровадити судовий порядок виключення учасника із товариства з
обмеженою відповідальністю за наявності клопотання про це не менш як 10
% учасників; 8) вартість майна і розмір частини прибутку товариства,
належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватися на
дату волевиявлення учасника вийти із товариства, тобто на дату подання
учасником заяви про вихід із товариства; 9) учаснику товариства має бути
надано право вимагати проведення з ним розрахунків при виході із
товариства з урахуванням дійсної (ринкової) вартості майна товариства.
39. Корпоративне право у системі права України є підгалуззю
господарського права. Підтримано теорію, що для розподілу права на галузі
приватно-публічний метод не є переважним, а наразі використовуються
об’єктивні процеси галузевої та функціональної спеціалізації. Тому
доцільно розглядати розподіл права на публічне і приватне не через призму
законів, які дедалі більшою мірою базуються на спеціальному галузевому
принципі, а через норми права. Тож публічне і приватне право мають
415
характер горизонтальних норм права. Так, поєднання в рамках одного
закону приватного та публічного права має найбільш очевидний прояв у
корпоративних законодавчих актах.
40. Корпоративне право не набуло ознак окремої галузі через
відсутність власних методів правового регулювання і використання
загальних методів господарського права. На основі новітніх досліджень в
теорії права щодо поділу права на галузі, підгалузі та інститути зроблено
висновок, що норми корпоративного права набагато більші за обсягом, ніж
цього достатньо для інституту, до того ж лише у своїй системі
корпоративне право утворює два великі інститути – корпоративне
управління та здійснення корпоративних прав. Корпоративне право – це
підгалузь господарського права, яка регулює корпоративні відносини, тобто
відносини зі здійснення корпоративних прав і корпоративного управління.
41. Корпоративному праву притаманні як загальні принципи
господарського права, так і власні корпоративні принципи, а саме:
поєднання приватних і публічних інтересів; максимізації прибутку
корпорації; пропорційності вкладу учасника в статутний капітал обсягові
прав участі у корпорації; КСВ; відповідності корпоративного права вимогам
права про компанії ЄС; базових корпоративних прав на участь в управлінні
товариством та отриманні прибутку корпорації у кожного учасника
товариства; ефективне корпоративне управління з урахуванням інтересів як
більшості, так і меншості; контролю учасників за діяльністю корпорації.
42. Система джерел корпоративного права має свою специфіку, а
саме: 1) визначення основних понять корпоративного права в ЦК, ГК,
законах України «Про господарські товариства» і «Про акціонерні
товариства» і конкуренція норм між деякими законодавчими актами; 2)
велике значення локальних нормативних актів; 3) важливість для судової
системи актів Вищого господарського суду України та Верховного Суду
України через лакуни у законодавстві; 4) особлива роль кодексів
корпоративного управління, поведінки та правил фондових бірж; 5) процес
416
адаптації корпоративного законодавства України до вимог ЄС триває, проте
ще залишається чимало питань, що потребують вирішення; 6) значний
вплив підзаконних нормативних актів на правове становище акціонерних
товариств, великих товариств з обмеженою відповідальністю та державних
товариств.