Новіков Євген Андрійович Господарсько-правове регулювання діяль­ності мереж трансферу технологій

brief description

Новіков Євген Андрійович, молодший науковий співро­бітник НДІ правового забезпечення інноваційного розвитку НАПрН України: «Господарсько-правове регулювання діяль­ності мереж трансферу технологій» (12.00.04 - господар­ське право, господарсько-процесуальне право). Спецрада Д 26.500.01 у НДІ приватного права і підприємництва іме­ні академіка Ф. Г. Бурчака

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА ІМЕНІ АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
НОВІКОВ ЄВГЕН АНДРІЙОВИЧ
Прим. №
УДК 346.2:001.895
ДИСЕРТАЦІЯ
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МЕРЕЖ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ
Спеціальність 12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Є. А. Новіков
Науковий керівник: Атаманова Юлія Євгенівна,
доктор юридичних наук, доцент
Київ - 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 13
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1 МЕРЕЖА ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ЯВИЩЕ ПРАВОВОЇ ДІЙСНОСТІ 25
1.1 Історичний розвиток мереж трансферу технологій 25
1.2 Господарсько-правова характеристика мережі трансферу технологій 45
1.3 Діяльність мереж трансферу технологій в Україні: питання правового забезпечення на сучасному етапі 66
1.4 Зарубіжний досвід функціонування мереж трансферу технологій 90
Висновки до розділу 1 108
РОЗДІЛ 2 ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ПОВ’ЯЗАНИХ З ДІЯЛЬНІСТЮ МЕРЕЖІ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ .. 112
2.1 Організаційно-правові форми діяльності мереж трансферу технологій 112
2.2 Загальна характеристика відносин у мережах трансферу технологій та
їх елементи 138
2.3 Державна політика у сфері регулювання і підтримки мереж трансферу
технологій 148
Висновки до розділу 2 167
ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 177
ДОДАТОК А СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ТА ВІДОМОСТІ ПРО АПРОБАЦІЮ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ 199
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ТТ - трансфер технологій
НДДКР - науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи NASA - Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору
MPG - Товариство Макса Планка
CNRT - Національні центри в області технологічних досліджень CRITT - Регіональні центри інноваційних досліджень і трансферу технологій
НВО - науково-виробничі об’єднання
МНТК - міжгалузеві науково-технічні комплекси
МТТ - мережа трансферу технологій
EEN - Європейська мережа підприємцтва
OECD - Організації з економічного співробітництва та розвитку СТТ INDEV - Мережа регіональних центрів інноваційного розвитку Державного агентства України з інвестицій та розвитку EIC - Euro Info Centres IRC - Innovation Relay Centres
NTTN - Національна мережа трансферу технологій України РЦТТ - Республіканський центр трансферу технологій Республіки Білорусь
RTTN - Російська мережа трансферу технологій
УІСТТ - Українська інтегрована система трансферу технологій
ТЗ/ТП - технологічні запити / технологічні пропозиції
ГК - Господарський кодекс
UTTN - Українська мережа трансферу технологій
АСФІМІР - Автоматизована система формування інтегрованих міждержавних інформаційних ресурсів
COSME - європейська програма підтримки малого та середнього бізнесу МСП - малі та середні підприємства
UkroRosNet - Українсько-Російська міжуніверситетська мережа трансферу технологій
EBN - Європейська мережа бізнес-інноваційних центрів IRE - Інноваційні регіони Європи
EACI - Виконавчt Агентством з конкурентоспроможності та інновацій
POD - Partnership Opportunities Data base
RTTCs - регіональні центри трансферу технологій
ЦК - Цивільний Кодекс
EFG - фонд справедливості для зростання
SBIR - Програма інноваційних досліджень в малому бізнесі
STTR - Програма трансферту технологій малого бізнесу
SBIC - Програма Інвестиційні компанії малого бізнесу
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Новітні технології давно виступають основними факторами формування конкурентних переваг та економічного розвитку не лише окремих підприємств, але й сучасних країн у світі. Законодавство у сфері інноваційної діяльності в розвинених державах (США, Китаю, провідних держав-членів ЄС, Японії, Південної Кореї тощо) традиційно розглядається як засіб реалізації економіко-правової політики, що визначена у довго- та середньострокових стратегіях, програмах, планах розвитку окремих галузей економіки, розвитку науки, які визначають загальні орієнтири і стратегічні пріоритети країни на відповідний період.
Європейський Союз спрямовує основні зусилля на стимулювання підвищення інноваційної та економічної різноманітності економіки держав- членів. Підсумком цих зусиль стала підготовка рішень і стратегій, які були ухвалені на форумах у Лісабоні (2000 р.) та Гьотеборзі (2001 р.). У 2012 р. Європейський Союз затвердив більш амбітну стратегію «Європа 2020 - стратегія інтенсивного, стійкого та об’єднуючого зростання», головною метою якої було проголошено створення «Інноваційного Союзу». Розроблені національними урядами програми і плани реформ для інновацій, економічного зростання та зайнятості містили постановку претензійної мети: закріпити місце відповідної країни в групі держав, які займають провідні позиції в сфері високих технологій, що має стати одним з вирішальних факторів у забезпеченні стійкого довгострокового економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності, створення нових робочих місць, а отже, збереження провідних позицій у глобалізаційному змаганні. Такі стратегічні цілі ЄС додатково актуалізують вірність напряму геополітики України щодо набуття членства в ЄС.
В Україні законодавче підґрунтя, подовження інноваційного шляху економічного розвитку надає Стратегія сталого розвитку «Україна - 2020», в якій задекларовано: «Україна має стати державою з сильною економікою та з передовими інноваціями». Однак Стратегія, нажаль, не містить вказівки на шляхи досягнення цієї мети. Вказується лише на необхідність проведення реформи захисту економічної конкуренції. В умовах відсутності змістовно опрацьованих та детальних документів щодо довгострокового інноваційного розвитку економіки прогресивні положення, закріплені у законодавчих актах, що ініційовані Міністерством освіти і науки України та науковою спільнотою, або вихолощуються під час погодження, або їхні найважливіші норми з часом відміняються. Хоча аналіз стану національного законодавства та діяльності органів влади у сфері інновацій неодноразово ставав предметом розгляду під час парламентських слухань, а також засідань РНБО України, при цьому досягти реального прогресу у вирішенні цих питань досі не вдається.
Новітні технології слугують рушієм розвитку країни в цілому, окремих галузей, регіонів, суб’єктів господарювання. Трансфер технологій виступає ключовою ланкою між інноваціями, розробленими науковцями, та передачею їх у виробничу сферу. Ефективність трансферу технологій напряму залежить від зв’язків між постійними учасниками цих процесів та інформаційною складовою технологій. Розвинені країни, використовуючи трансфер технологій, прагнуть змінити як свої позиції, так і структуру своєї присутності на міжнародному ринку. Для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, розвиток трансферу технологій є важливим кроком на шляху до реструктуризації економіки, способом збільшення експортних надходжень до державного бюджету.
До основних причин гальмування процесу трансферу технологій в Україні належить відсутність ефективної мережі трансферу технологій та регламентації її діяльності на законодавчому рівні. Вирішення цієї проблеми значною мірою залежить від нормативної регламентації діяльності мереж трансферу технологій. Викладене зумовлює нагальну потребу в комплексному вивченні сутності мереж трансферу технологій, правовому регулюванні їх діяльності в Україні та світі, що свідчить про актуальність теми цієї наукової роботи.
Вирішення проблеми трансферу технологій в Україні лежить у площині створення ефективної мережі трансферу технологій, що передбачає здійснення законодавчої регламентації її діяльності. Це зумовлює нагальну потребу комплексного вивчення сутності мереж трансферу технологій, правового регулювання їх діяльності в Україні та світі, що свідчить про актуальність теми цієї наукової роботи.
Наукові пошуки визначення факторів розвитку економіки мають глибокі коріння. Концептуальною розробкою моделі інноваційної економіки займалися відомі вітчизняні (М. І. Туган-Барановський, М. Д. Кондратьєв) і зарубіжні (К. Жугляр, І. Л. Гельфанд, В. Паретто, Я. ван Гельдерен, Дж. Кітчин, Й. Шумпетер, Ф. Бродель, С. Кузнець, Г. Менш, А. Клайнкнехт, Я. ван Дайн та ін.) економісти. Наукові праці вчених-економістів дали змогу з’ясувати зміст низки господарсько-правових категорій.
Проблематику інноваційних відносин та їх об’єктів досліджували Ю. Є. Атаманова, О. М. Вінник, Д. В. Задихайло, В. А. Устименко, О. М. Давидюк, К. Ю. Іванова. З позиції науки господарського права мережу трансферу технологій розглядають вітчизняні вчені К. О. Січкаренко, Л. Ю. Тітов, В. С. Лисенко, С. О. Єгоров, В. К. Хаустов, В. Я. Козаченко, Н. Г. Георгіаді, О. В. Лукша,
H. О. Вернидуб, В. А. Омельяненко, В. М. Геєць, В. П. Семиноженко, О. В. Гук,
I. І. Рудченко, С. С. Слава та ін.
Попри наявність певного масиву публікацій з цієї проблематики, питання господарсько-правового регулювання створення й функціонування мереж трансферу технологій у науковій літературі викладено недостатньо повно. Відсутність належного всебічного дослідження господарсько-правового регулювання діяльності мереж трансферу технологій в сучасних умовах обумовлює необхідність здійснення комплексної розробки даної проблематики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертація виконана відповідно до фундаментальної науково-дослідної програми «Правове та законодавче забезпечення національної технологічної безпеки України» (номер державної реєстрації 0115U002626) та «Правове забезпечення віртуалізації інфраструктури національної економіки України» (номер державної реєстрації 0117U002508). Тему дисертації затверджено вченою радою Науково- дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку
Національної академії правових наук України 11 листопада 2014 р. (протокол № 11) та уточнено 02 лютого 2018 р. (протоколом № 1).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне науково-практичне дослідження правової природи мереж трансферу технологій, з’ясування організаційно-правових форм та визначення особливостей господарсько-правового регулювання їх діяльності із розробленням пропозицій щодо удосконалення національного законодавства в цій сфері.
Відповідно до визначеної мети поставлено такі завдання:
- виявити основні ознаки історичного розвитку мереж трансферу технологій для встановлення передумов та завдань їх виникнення;
- сформулювати визначення, встановити ознаки та надати господарсько- правову характеристику мережі трансферу технологій;
- охарактеризувати особливості правового статусу та господарської діяльності мереж трансферу технологій в Україні;
- визначити особливості функціонування мереж трансферу технологій в зарубіжних країнах та встановити їх правовий статус;
- визначити організаційно-правові форми діяльності мереж трансферу технологій;
- встановити суб’єктний склад відносин, які виникають у зв’язку із функціонуванням мережі трансферу технологій та надати господарсько-правову характеристику кожному з учасників мережі;
- визначити ефективні механізми реалізації державної політики у сфері регулювання і підтримки мереж трансферу технологій для України.
Предметом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі створення мереж трансферу технологій та здійснення ними господарської діяльності.
Об’єктом дослідження є господарсько-правове регулювання діяльності мереж трансферу технологій.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять міждисциплінарний і комплексний підходи. Міждисциплінарний підхід заснований на використанні теоретичних розробок юриспруденції, філософії, історії та економічної теорії, які сприяли всебічному дослідженню інноваційного розвитку, виявленню його впливу на створення мереж трансферу технологій. Комплексний підхід дозволив виявити і розкрити багатофакторність онтологічних детермінант сучасного інноваційного процесу, з’ясувати зв’язки між постійними учасниками трансферу технологій. Вказані підходи обумовили вибір відповідних загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів. Так, діалектичний метод дав змогу розглянути предмет дослідження з різних аспектів у їхній єдності та суперечності. Герменевтичний метод використовувався під час тлумачення вітчизняного і зарубіжного законодавства в аспекті уточнення підходів до правового регулювання питань, пов’язаних із діяльністю мереж трансферу технологій. Застосування системно-структурного і структурно-функціонального методів сприяло розкриттю взаємозв’язків елементів мережі трансферу технологій. Історико-правовий метод використовувався при розгляді еволюції підходів до організації мереж трансферу технологій. Порівняльно- правовий метод застосовувався при дослідженні зарубіжного досвіду правового регулювання створення та функціонування мереж трансферу технологій. Для розробки пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства використовувався метод теоретичного моделювання. Формально-логічні прийоми (аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, узагальнення) допомогли спрогнозувати перспективи еволюції мереж трансферу технологій.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній правовій науці визначено господарсько-правову природу мереж трансферу технологій, розкрито їх ознаки, систему правовідносин, що складаються у зв’язку із їх діяльністю, та організаційно-правові форми.
У результаті дослідження автором сформульовано й обґрунтовано низку нових наукових положень і висновків, що виносяться на захист.
Уперше:
1) надано господарсько-правове визначення поняття «мережа трансферу технологій», що становить об’єднання осіб - професійних учасників ринку трансферу технологій (зі створенням або без створення юридичної особи) з метою консолідації інформаційних ресурсів у технологічній сфері шляхом об’єднання нематеріальних об’єктів та/або інформації про них на електронному майданчику, спільних дій учасників та їх мережевої організації співпраці, в результаті діяльності якого відбувається передача прав інтелектуальної власності від авторів (розробників) до суб’єктів господарської діяльності, які використовують їх об’єкти при виробництві товарів, виконанні робіт та наданні послуг;
2) сформульовано ознаки мереж трансферу технологій, до яких належать:
а) мета - консолідація інформаційних ресурсів у технологічній сфері та координація дій в інноваційній сфері; б) учасниками мережі є два або більше суб’єктів господарювання, пов’язаних з інноваційною діяльністю та/або трансфером технологій; в) обов’язкова наявність власної електронної платформи, на якій розміщуються технологічні профілі (технологічні запити та пропозиції); г) наявність суб’єкта, який здійснює організацію та управління діяльністю мережі (адміністратора, координатора); д) виникнення двох видів правовідносин у зв’язку із функціонуванням мережі: зовнішніх та внутрішніх (організаційних відносин й відносин, пов’язаних з трансфером технологій); е) об’єднання учасниками мережі немайнових об’єктів та/або інформації про них; є) відсутність обов’язкового об’єднання майна та, у зв’язку з цим, нівелювання необхідності управління ним;
3) визначено організаційно-правові форми діяльності мереж трансферу технологій: інституційну, що припускає створення мережі як самостійного суб’єкта господарювання - юридичної особи (найчастіше в формі об’єднання підприємств, як комерційного, так і некомерційного характеру) та договірну, підставою якої є договір про спільну діяльність на реалізацію проекту;
4) проведено класифікацію правовідносин, які виникають у зв’язку із функціонуванням мережі трансферу технологій: на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх правовідносин, які складаються між учасниками мережі трансферу технологій, належать правовідносини: (1) між адміністратором та партнерами; (2) між адміністратором та учасниками: технологічними посередниками та сервісними організаціями; (3) між цими учасниками та клієнтами (розробниками та користувачами технологій). До зовнішніх правовідносин належать зобов’язальні відносини між самими клієнтами мережі трансферу технологій, які виникають на підставі відповідного договору щодо надання/передання майнових прав інтелектуальної власності, виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських, технічних робіт, виконання послуг (сертифікаційних, інжинірингових, з авторського нагляду та ін.), договорів про спільну діяльність на реалізацію проекту, а також відносини між адміністратором, який діє в інтересах розвитку мережі, та іншими регіональними та міжнародними мережами трансферу технологій;
5) надано господарсько-правову характеристику внутрішніх відносин, які виникають у зв’язку із функціонуванням мережі трансферу технологій: відносини між адміністратором та технологічними посередниками й сервісними організаціями мережі є організаційно-господарськими відносинами, пов’язаними із забезпеченням функціонування мережі; відносини, які виникають між адміністратором та партнерами мережі, а також між технологічними посередниками та сервісними організаціями мережі з клієнтами - кінцевими суб’єктами трансферу технологій (розробниками/«покупцями» та користувачами технологій/«покупцями») належать до горизонтальних господарських (майново-господарських) відносин, в яких відбувається реалізація предмету діяльності мережі щодо надання відповідних послуг клієнтам, пов’язаних з трансфером технологій.
Удосконалено:
6) визначення суб’єктного складу правовідносин, які виникають у зв’язку із функціонуванням мережі трансферу технологій, в частині встановлення господарсько-правової положення кожного з них залежно від предмету та задач діяльності в рамках мережі. До учасників мережі трансферу технологій належать: (1) координатор або адміністратор мережі, діяльність якого спрямована на управління, організаційне та методичне забезпечення взаємодії всіх інших учасників мережі, належну роботу технічної платформи та веб-сайту мережі, виконання завдань та дотримання внутрішніх документів роботи мережі всіма її учасниками та іншими суб’єктами; (2) технологічні посередники (агенти) - учасники мережі, які здійснюють посередницьку (агентську) діяльністю, як технологічні брокери щодо передачі (надання) майнових прав на результати науково-технічної діяльності, об’єкти права інтелектуальної власності, технології та інші інноваційні продукти;
(3) сервісні організації - учасники, які надають допоміжні послуги у трансфері технологій (інформаційні, консалтингові, маркетингові, фінансові, юридичні та інші); (4) клієнти - кінцеві суб’єкти трансферу технологій: розробники та користувачі результатів науково-технічної діяльності, об’єктів права інтелектуальної власності, технологій та інших інноваційних продуктів, - які часто іменуються як «продавці та покупці технологій» (включаючи ліцензіарів та ліцензіатів); (5) партнери - національні організації (юридичні особи), органи державної влади, місцевого самоврядування, міжнародні організації, які здійснюють майнові та/або немайнові вклади, вчиняють дії, які спрямовані на розвиток діяльності мережі та залучення нових учасників та клієнтів;
7) наукові положення в частині обґрунтування необхідності допуску національними мережами трансферу технологій до їх діяльності технологічних брокерів як учасників, які здійснюють індивідуальну господарську діяльність як фізичні особи-підприємці, оскільки в сучасних умовах, за відсутності в Україні нормативно-встановлених вимог до діяльності та кваліфікації технологічних брокерів, вони не можуть бути самостійними учасниками національних мереж трансферу технологій, у зв’язку із положеннями внутрішніх (локальних) документів самих мереж щодо їх учасників;
8) правову характеристику консорціуму в частині визначення його як неінституційного об’єднання осіб, що утворюється в науковій та інноваційній сферах на професійній основі на підставі відповідного договору з метою досягнення спільної мети учасників щодо реалізації науково-дослідницького проекту шляхом поєднання досвіду, знань та ресурсів, як трудових, виробничих, так і інтелектуальних. Договір консорціуму належить до договорів організаційного типу і є різновидом договору про спільну діяльність, який має відмінні характеристики від простого товариства, а тому може бути визначений у главі 77 розділу ІІІ Цивільного кодексу України як окремий поіменований договір для здійснення спільної діяльності.
Дістало подальшого розвитку:
9) наукові положення щодо функцій та предмету діяльності суб’єктів, залучених до функціонування мереж трансферу технологій. З’ясовано, що адміністратор визначає засади діяльності мережі ТТ та забезпечує її відповідно до поставлених цілей із формуванням матеріально-технічної, програмної та фінансової основи мережі ТТ, встановлює правила приєднання до мережі учасників, вимог до їх кваліфікації та надання ними послуг та наділений певним колом організаційно- господарських повноважень щодо учасників мережі, які ґрунтуються на укладених між ними договорах про приєднання до мережі (або договорів участі у мережі). Предметом діяльності сервісних організацій як учасників мережі є надання клієнтам- суб’єктам господарської діяльності допоміжних послуг (інформаційних, фінансових, консалтингових та інших) щодо трансферу технологій, які сприяють передачі (наданню) майнових прав на них від розробників до інших суб’єктів господарювання та їх використанню на всіх стадіях просування технологій та/або їх складових на ринок. Функції партнерів мережі полягають у безпосередньому розвитку мережі завдяки здійсненню майнових та/або немайнових вкладів, вчиненню дій з покращення організації її діяльності, просування, налагодження міжнародних зв’язків. Партнери не надають послуги безпосередньо клієнтам, а тільки її адміністратору, іншим партнерам чи самій мережі;
10) пропозиції в частині розширення кола учасників мереж трансферу технологій шляхом допуску до діяльності мереж трансферу технологій науковців, які створюють технології та інноваційні продукти під час власних досліджень поза межами наукових установ. Зараз науковець-фізична особа не належить до самостійних учасників мережі трансферу технологій, маючи можливість бути залученим до неї тільки як працівник наукової організації чи навчального закладу. Відповідно мережа трансферу технологій не є професійною установою або організацією, що об’єднує фізичних осіб за фахом чи спеціалізацією, однак при цьому, належить до правового механізму об’єднання їх знань, навичок та дій для подальшого удосконалення та використання в реальному секторі економіки отриманих ними результатів наукової та науково-технічної діяльності, що містять об’єкти права інтелектуальної власності та технології.
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання: а) у науково-дослідницькій сфері - при подальших дослідженнях суб’єктів інноваційних правовідносин, особливостей господарсько-правового регулювання у сфері трансферу технологій; б) у нормотворчій діяльності - для удосконалення національного інноваційного законодавства з питань регулювання відносин, що виникають під час трансферу технологій, при створенні і діяльності мереж трансферу технологій, як суб’єктів національної інноваційної системи; в) у навчальному процесі - при викладанні навчальних курсів «Інноваційне право», підготовці навчальної та навчально-методичної літератури (підручників, посібників, методичних рекомендацій); г) у правозастосовній діяльності - для упорядкування правового статусу та діяльності мереж трансферу технологій, застосування договорів під час трансферу технологій.
Апробація матеріалів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на засіданні вченої ради Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України. Положення дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях та «круглих столах»: «Правове забезпечення розвитку інноваційної системи в умовах глобалізації» (м. Харків, 11 грудня 2015 р.); «Адаптація до права ЄС регулювання економіки України в сучасних умовах» (м. Харків, 26 травня 2015 р.); «Правове забезпечення розвитку національних інноваційних систем в умовах глобалізації» (м. Харків, 14 листопада 2016 р.); «Децентралізація публічного адміністрування в умовах інтеграції України до європейської спільноти: проблеми та перспективи» (м. Сєверодонецьк, 6-7 жовтня 2017 р.).
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів, що містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг роботи становить 205 сторінок. Список використаних джерел (229 найменувань) міститься на 22 сторінках. Додаток міститься на двох сторінках

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішено наукове завдання, що полягає в отриманні нових результатів у вигляді наукових висновків щодо теоретичних питань, пов’язаних із господарсько-правовим регулюванням діяльності мереж трансферу технологій. Проведене дослідження дає можливість сформулювати такі висновки і пропозиції.
1. Періодизація розвитку мереж трансферу технологій в ЄС із включає такі
етапи:
- з 1984 по 1996 роки, протягом яких відбулося створення перших мереж трансферу технологій ;
- з 1996 по 2008 роки, які характеризуються динамічним розвитком інформаційних технологій з усе більшим залученням до їх поширення та комерціалізації мереж трансферу технологій;
- з 2008 по теперішній час, головною особливістю якого є об’єднання мереж трансферу технологій у більш складні суб’єкти та їх вихід на новий міжнародний рівень.
2. Мережа трансферу технологій - це об’єднання осіб - професійних учасників ринку трансферу технологій (зі створенням або без створення юридичної особи) з метою консолідації інформаційних ресурсів у технологічній сфері шляхом об’єднання нематеріальних об’єктів та/або інформації про них на електронному майданчику, спільних дій учасників та їх мережевої організації співпраці, у результаті діяльності якого відбувається передача прав інтелектуальної власності від авторів (розробників) до суб’єктів господарської діяльності, які використовують такі об’єкти при виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.
3. Кваліфікуючими ознаками мереж трансферу технологій є: 1) мета - консолідація інформаційних ресурсів у технологічній сфері та координація дій в інноваційній сфері; 2) учасниками мережі є два або більше суб’єктів господарювання, пов’язаних з інноваційною діяльністю та/або трансфером технологій; 3) обов’язковою є наявність власної електронної платформи, на якій розміщуються технологічні профілі (технологічні запити та пропозиції);
4) обов’язкова наявність суб’єкта, який здійснює організацію та управління діяльністю мережі (адміністратора, координатора); 5) виникнення двох видів правовідносин у зв’язку із функціонуванням мережі: зовнішніх відносин між клієнтами, що виникають на підставі договору щодо трансферу технологій, та між адміністратором, який діє в інтересах розвитку мережі, з іншими регіональними та міжнародними мережами трансферу технологій, з одного боку, та внутрішніх відносин усередині мережі між учасниками, які, у свою чергу, поділяються на підвиди: організаційні (щодо створення мережі, управління та участі) та відносини, пов’язані з трансфером технологій (у широкому і вузькому значенні);
5) об’єднання учасниками мережі немайнових об’єктів та/або інформації про них;
6) відсутність обов’язкового об’єднання майна та у зв’язку із цим нівелювання необхідності управління ним.
4. В Україні відсутня єдина загальнонаціональна мережа трансферу технологій. Діяльність кожної з мереж часто здійснюється без статусу юридичної особи шляхом укладення окремих договорів про реалізацію проектів між його суб’єктами. При цьому кожна з українських мереж має свою окрему базу даних, певне коло учасників, що створює перешкоди на шляху до вільного та швидкого доступу до всіх наявних технологічних профілів для потенційного покупця та продавця.
5. Функції та завдання мережі трансферу технологій здійснюються за допомогою діяльності її учасників, які надають широкий перелік послуг як щодо забезпечення трансферу технологій у широкому розумінні, так й інших допоміжних (які йменують сервісними) послуг розробникам та користувачам результатів науково-технічної діяльності. Предмет діяльності учасників мережі становить надання клієнтам-суб’єктам господарської діяльності допоміжних послуг (інформаційних, фінансових, консалтингових та інших) щодо трансферу технологій, які сприяють передачі (наданню) майнових прав на них від розробників до інших суб’єктів господарювання та їх використанню на всіх стадіях просування технологій та/або їх складових на ринок.
6. Суб’єктний склад відносин, які виникають у зв’язку із функціонуванням мережі трансферу технологій, охоплює: 1) координатора або адміністратора мережі, діяльність якого спрямована на управління, організаційне та методичне забезпечення взаємодії всіх інших учасників мережі, належну роботу технічної платформи та веб-сайту мережі, виконання завдань та дотримання вимог внутрішніх документів роботи мережі всіма її учасниками та іншими суб’єктами;
1) технологічних посередників (агентів) - учасників мережі, які здійснюють посередницьку (агентську) діяльністю як технологічні брокери щодо передачі (надання) майнових прав на результати науково-технічної діяльності, об’єкти права інтелектуальної власності, технології та інші інноваційні продукти;
2) сервісних організацій - учасників, які надають допоміжні послуги у сфері трансферу технологій (інформаційні, консалтингові, маркетингові, фінансові, юридичні та інші); 4) клієнтів - кінцевих суб’єктів трансферу технологій: розробники та користувачі результатів науково-технічної діяльності, об’єктів права інтелектуальної власності, технологій та інших інноваційних продуктів, - які часто іменуються як продавці та покупці «технологій» (включаючи ліцензіарів та ліцензіатів); 5) партнерів - національні організації (юридичні особи), органи державної влади, місцевого самоврядування, міжнародні організації, які роблять майнові та/або немайнові вклади, вчиняють дії, спрямовані на розвиток діяльності мережі та залучення нових учасників та клієнтів.
7. В Україні діяльність технологічних посередників виконується суб’єктами трансферу технологій, у тому числі учасниками мереж трансферу технологій, за відсутності нормативно встановлених вимог до їх діяльності та кваліфікації. Така ситуація пояснює доцільність застосування мережами внутрішніх процедур сертифікації їхніх учасників як договірний механізм забезпечення виконання суб’єктом господарювання послуг технологічного посередництва. При цьому індивідуальні технологічні брокери, які здійснюють господарську діяльність у формі фізичної особи-підприємця, не можуть бути самостійними учасниками мережі трансферу технологій, що ґрунтується тільки на вимогах до учасників, встановлених внутрішніми (локальними) документами самої мережі. На наш погляд, такий підхід доцільно змінити та рекомендувати національним мережам допустити як учасників й технологічних брокерів, які здійснюють індивідуальну господарську діяльність як фізичні особи-підприємці.
8. Необхідною умовою набуття статусу партнера мережі ТТ є наявність досвіду діяльності у сфері трансферу технологій та/або створення інноваційної продукції, що підтверджується результатами внутрішньої сертифікації, що відповідає принципам побудови мережі трансферу технологій, зокрема, щодо професійності учасників та добровільності участі. Правове положення партнера як учасника мережі трансферу технологій не має єдиних засад у різних мережах, воно визначається на підставі положень регламенту та інших внутрішніх положень цієї організації та залежить від конкретних цілей та організаційно- правової форми діяльності мережі. До функцій партнерів мережі слід відносити участь у безпосередньому розвитку мережі залежно від організаційно-правової форми діяльності майновими та/або немайновими вкладами, вчиненням дій з покращення організації її діяльності, просуванню, налагодженню міжнародних зв’язків. Партнери не мають надавати послуги безпосередньо клієнтам, а навпаки її адміністратору, іншим партнерам чи самій мережі.
9. Науковець-фізична особа не належить до самостійних учасників мережі трансферу технологій, будучи залученим до неї як працівник наукової організації чи навчального закладу. Відповідно мережа ТТ не є професійною установою або організацією, що об’єднує фізичних осіб за фахом чи спеціалізацією для визначення, реалізації та захисту їх прав та законних інтересів, однак при цьому належить до правового механізму об’єднання їх знань, навичок та дій для подальшого удосконалення та використання в реальному секторі економіки отриманих ними результатів наукової та науково-технічної діяльності, що містять об’єкти права інтелектуальної власності та технології.
10. Основною організаційно-правовою формою, в якій створено мережі трансферту технологій у США та ЄС, є об’єднання підприємств - асоціація, а також їм притаманне активне використання для реалізації спільних проектів учасниками мереж договору консорціуму.
11. Договір консорціуму є організаційним договором, основна мета укладення якого полягає в об’єднанні дій, а не майна. У сфері інновацій та трансферу технологій такі договори найчастіше оформлюють кооперацію суб’єктів наукової діяльності для проведення спільних досліджень, у результаті яких вони одержують права на об’єкти інтелектуальної власності та технології або на підставі факту їх створення, або на ліцензійних умовах, у разі якщо майнові права на такі об’єкти належать іншим учасникам консорціуму. Однак у будь-якому разі відбувається розширення кола суб’єктів, які мають права використання таких нематеріальних об’єктів, а, отже, досягається основна мета мережі трансферу технологій - передача майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності та технології. Майновий аспект договірних відносин консорціуму часто стосується порядку використання коштів, які надійшли як гранти або благодійні внески або як надходження від надання послуг, пов’язаних з трансфером технологій (допоміжних та супутніх).
12. Утворення мережі трансферу технологій як самостійного суб’єкта господарювання найчастіше відбувається у формі об’єднання підприємств як комерційного, так і некомерційного характеру. Однак інституційні форми мереж трансферу технологій є занадто «традиційними» для регулювання нових та складних відносин у сфері трансферу технологій. Головними передумовами виникнення інституту юридичної особи історично була «тріада елементів», які відбивали потреби фізичних осіб у сфері господарського обороту: необхідність об’єднання майна учасників господарської організації, управління цим майном та самостійна майнова відповідальність такої організації, відокремлена від відповідальності її учасників. У силу особливої інформаційної природи мереж трансферу технологій та організації їх діяльності, а саме об’єднання нематеріальних об’єктів та/або інформації про них, спільних дій учасників та їх мережевої організації співпраці, - необхідність об’єднання майна та управління ним у межах такого колективного утворення істотно зменшується. На наш погляд, інформація стає тим головним об’єктом разом із об’єктами права інтелектуальної власності (результатами інтелектуальної діяльності), заради одержання та володіння яким відбувається утворення мережі трансферу технологій. Трансформація потреб суб’єктів при утворенні останньої зумовлює модифікацію класичних ознак юридичної особи в діяльності такої мережі. Враховуючи цю підставу створення мереж трансферу технологій в організаційно-правовій формі юридичної особи в перспективі стане незатребуваним та неефективним у силу процесів інформатизації та глобалізації відносин на міжнародному рівні.
13. Відносини, які виникають у зв’язку із функціонуванням мережі трансферу технологій, слід класифікувати за суб’єктним складом на відносини: 1) між адміністратором та учасниками: технологічних посередників та сервісних організацій; 2) між адміністратором та партнерами; 3) між учасниками та клієнтами (розробниками та користувачами технологій). Їх особливістю слід визнати те, що частина з них належить до горизонтальних господарських (майново-господарських) відносин, в яких відбувається реалізація предмета діяльності мережі щодо надання відповідних послуг клієнтам, пов’язаних із трансфером технологій, а інші - організаційні господарські відносини, пов’язані із забезпеченням її функціонування. При цьому незалежно від виду зобов’язальних відносин у мережі всі вони мають своєю підставою договір. Наслідком такого характеру відносин між учасниками мережі трансферу технологій стає мобільність та гнучкість цієї організації, яка легко пристосовується до запитів та потреб національного та міжнародного ринків.
14. Адміністратор мережі трансферу технологій визначає засади діяльності мережі трансферу технологій та скеровує її відповідно до поставлених цілей. Ним формуються необхідні внутрішньоструктурні підрозділи (органи) для здійснення загальної політики у мережі, для прийняття рішень з поточної діяльності та моніторингу за результатами діяльності. Адміністратор забезпечує формування матеріально-технічної, програмної та фінансової основи мережі трансферу технологій, підтримує та просуває сайт, здійснює пошук та розподіл фінансів та відповідає за їх використання. Ним приймаються рішення про приєднання до мережі інших учасників та укладаються договори з учасниками про вступ (приєднання) до мережі або про членство із забезпеченням, у разі якщо це передбачено внутрішніми документами мережі, проходження навчання та сертифікації. Саме адміністратор встановлює правила приєднання до мережі учасників, вимоги до їх кваліфікації та надання ними послуг. Адміністратор, керуючи діяльністю мережі, здійснює моніторинг та забезпечує обробку звітності діяльності всіх її учасників. Отже, адміністратор наділений певним колом організаційно-господарських повноважень щодо учасників мережі, які ґрунтуються на підставі укладених між ними договорів про приєднання до мережі (або договорів участі у мережі).
15. В технологічно розвинених країнах світу реалізація державної політики щодо комерціалізації та трансферу технологій відбувається через інноваційні мережі, у тому числі й через мережі трансферу технологій, шляхом запровадження спеціальних програм їх фінансування та надання таким мережам широких повноважень щодо залучення до процесу трансферу державних і недержавних наукових установ, закладів вищої освіти, інвесторів та фахівців у цій сфері. Саме тому Національна мережа трансферу технологій в Україні має стати головним суб’єктом (виконавцем) державної політики у сфері реалізації і підтримки трансферу технологій з делегуванням їй повноважень з акредитації фахівців у цій сфері - технологічних брокерів. При цьому, фактично існуючі мережі трансферу технологій в Україні цю функцію вже виконують в частині підготовки і допуску спеціалістів до кожної окремої мережі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Лушников А. В. Роль центров трансфера технологий в развитии малого и среднего бизнеса. Наука. Инновации. Образование. 2012. № 11. С. 111-123.
2. Титов В. В. Трансфер технологий : учеб. пособие. М. : ВНИИПИ, 2000. URL: http://www.innovbusiness.ru/content/document_r_933C769A-D81C-44A1-8447- 3233A834476F.html (дата звернення 11.04.2016).
3. Белоусов В. И., Белоусов А. В. О роли технологического фактора и модернизации отечественной экономики в преодолении экономического кризисна. Проблемы современной экономики. 2010. № 2 (34). С. 19-21.
4. Чертопруд С. Научно-техническая разведка от Ленина до Горбачева. М. : Олма-Пресс, 2002. 444 с.
5. Лапкин В., Пантин В. Драма российской индустриализации. Знание - сила. 1993. № 5.
6. Технологическая отсталось СССР и страховые компании США URL: http://cat-779.livejournal.com/72861.html (дата звернення 15.04.2016).
7. Балуев Д. Г. Политика в войне постиндустриальной епохи. «Международные процессы». Сентябрь-декабрь 2005. №3(9). URL: http://www.intertrends.ru/ nineth/ 002.htm (дата звернення 16.04.2016).
8. Ахиезер А., Клямкин И., Яковенко И. История России: конец или новое начало? 3е изд., испр. и доп. М.: Новое издательство, 2013. 496 с.
9. Шевашкевич Д. С. Формирование сетевых инновационных структур как условие перехода к новым технологическим укладам. Вестник СГСЭУ, 2013. № 2(46). С. 156-159.
10. Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. 4-е пересмотренное издание. Смоленск. Издание Книжного Кооперативного Т-ва при Смолгубкоме РКП. 1923. 430 с.
11. Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидении.М: Экономика, 2002. 767 с.
12. Кондратьев Н. Д. Мировое хозяйство и его конъюнктуры во время и
после войны. Вологда, 1922. 258 с.
13. Schumpeter J.A. (1939), Business Cycles: a Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process, (2 volumes), McGraw Hill, New York.
14. Braudel F. Civilisationmaterielle, economie et capitalisme, XVe-XVIIIe siecles Civilisationmaterielle, economie et capitalisme, XVe-XVIIIe siecle. Paris, Armand Colin, 1979. 3 vol. T. 3 - Le temps du monde. 607 p.
15. Kuznets S. (1930), Secular Movements in Production and Prices, Boston;
16. Kuznets S. (1930) Equilibrium Economics and Business Cycle Theory. Vol. 30 (N.2) pp.257-271.
17. Mensch G. (1971) ZurDynamik des technischenFortschritts. In: ZeitschriftfurBetriebswirtschaft 41, S. 295 - 314;
18. Mensch G. (1972) Basisinnovationen und Verbesserungsinnovationen. In:ZeitschriftfurBetriebswirtschaft 42, S. 291 - 297;
19. Mensch G. (1975) Das technologischePatt: Innovationenuberwinden die Depression. Frankfurt a.M.
20. Mensch G. (1976) Gemischtwirtschaftliche Innovationspraxis: Alternative Organisationsformen der staatlichen Forschungs und Technologiepolitik. Gottingen (Kommissionfurwirtschaftlichen und sozialenWandel);