ШЕВЧЕНКО Наталія Миколаївна. СУБ’ЄКТИ ОХОРОННИХ ВІДНОСИН У ТРУДОВОМУ ПРАВІ

brief description

ШЕВЧЕНКО Наталія Миколаївна. Назва дисертаційної роботи: "СУБ’ЄКТИ ОХОРОННИХ ВІДНОСИН У ТРУДОВОМУ ПРАВІ"

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ШЕВЧЕНКО НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА
Прим. № ____
УДК 349.2
ДИСЕРТАЦІЯ
СУБ’ЄКТИ ОХОРОННИХ ВІДНОСИН У ТРУДОВОМУ ПРАВІ
12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
(081 – Право)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
(доктора філософії)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
Занфірова Тетяна Анатоліївна
Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП...................................................................................................................11
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОХОРОННИХ
ВІДНОСИН У ТРУДОВОМУ ПРАВІ..............................................................22
1.1 Підходи до визначення охоронних відносин у трудовому праві та їх
особливості.………………………….…………………………………………...22
1.2 Значення, зміст та система охоронних відносин у трудовому праві..........39
1.3 Завдання і функції охоронних відносин у трудовому праві........................57
Висновки до Розділу 1.........................................................................................75
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ ОХОРОННИХ ВІДНОСИН У
ТРУДОВОМУ ПРАВІ.........................................................................................78
2.1 Поняття й особливості суб’єктів охоронних відносин у трудовому
праві…………………………………………………………………………........78
2.2. Система суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві.......................86
2.3 Мета і функціональна основа діяльності суб’єктів охоронних відносин у
трудовому праві………………………………………………………………...104
Висновки до Розділу 2.......................................................................................118
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ СУБ’ЄКТІВ
ОХОРОННИХ ВІДНОСИН У ТРУДОВОМУ
ПРАВІ…………………………..………………................................................121
3.1. Удосконалення системи суб’єктів охоронних відносин у трудовому
праві…………...………………………………………………………………...121
3.2 Проблеми та напрямки удосконалення нормативно-правового
регулювання діяльності системи суб’єктів охоронних відносин у трудовому
праві.…………………………………………………………………………….139
13
3.3 Позитивний досвід зарубіжних країн в аспекті оптимізації нормативноправової бази стосовно суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві
України……………………………………………………………………….....158
Висновки до Розділу 3.......................................................................................178
ВИСНОВКИ........................................................................................................183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................187
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...206
14
ВСТУП
Актуальність теми. Перехід України до ринкової економіки, неминуча
модифікація існуючих та поява нових суспільних відносин обумовлює
необхідність забезпечення сучасної правової бази для врегулювання даних
відносин шляхом адаптації існуючого законодавства до сьогоднішніх
соціально-економічних реалій.
Актуальність наукової роботи виявляється у тому, що сучасна
тенденція до конвергенції, єдності і різноманітності в регулюванні системи
суб’єктів охоронних відносин станом на сьогодні визначає рівень демократії
в суспільстві на глобальному рівні, а на локальному – клімат відносин між
роботодавцем і уповноваженими органами та їх посадовими особами, між
роботодавцем та кожним окремим працівником. Тому питання активізації і
вдосконалення системи суб’єктів охоронних відносин є нагальною
проблемою сьогодення, а позитивний результат його вирішення – умова
вступу України до кола держав європейської спільноти.
Недосконалі охоронні відносини у трудовому праві станом на сьогодні
стали однією з причин відсутності ефективних правових та економічних
методів управління в державі та їх наслідком. Серед причин розвитку
виникнення колізій правового регулювання і прогалин у сфері охоронних
правовідносин у трудовому праві є відсутність стимулювання до праці
працівників, свавілля роботодавців та низька трудова дисципліна.
Значимість проблеми напрямів удосконалення законодавства у даній
сфері полягає у нерозривному зв’язку з реформуванням трудового
законодавства, його ревізією, новелізацією і адаптацією до мінімальних
європейських стандартів у контексті реалізації повноважень суб’єктів
охоронних правовідносин трудового права України.
Дослідження правового регулювання системи суб’єктів охоронних
відносин у трудовому праві України здійснювали такі вчені: В.М. Андріїв,
С.Я. Вавженчук, В.С. Венедіктов, С.В. Венедіктов, С.В. Вишновецька,
15
О.О. Гаврилова, Ю.М. Гришина, І.В. Гріненко, К.Н. Гусов, Т.А. Занфірова,
Ю.Ю. Івчук, М.І. Іншин, І.Я. Кисельов, І.О. Костян, В.Л. Костюк, В.В. Лазор,
Л.І. Лазор, П.Д. Пилипенко, Є.Ю. Подорожній, С.М. Прилипко,
О.І. Процевський, Л.А. Сироватська, В.Н. Толкунова, Ю.Ю. Томілова,
М.П. Трофімова, Н.М. Хуторян, І.І. Шамшина, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко
та інші. Не применшуючи значення досліджень науковців з даної тематики,
слід зазначити, що фундаментального вивчення потреби удосконалення
системи суб’єктів охоронних відносин у сфері трудового права так і не було
здійснено.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до основних положень
Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових
інститутів на 2015–2020 роки, затвердженої Указом Президента України від
20 травня 2015 року № 276/2015, Стратегії розвитку наукових досліджень
Національної академії правових наук України на 2016–2020 роки,
затвердженої Постановою загальних зборів Національної академії правових
наук України від 3 березня 2016 р. Дисертація виконана в межах науководослідної теми Донецького юридичного інституту МВС України
«Теоретико-прикладні проблеми наукового забезпечення діяльності МВС
України» (0115U007082)».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретичне
узагальнення та розв’язання комплексного науково-прикладного завдання,
що полягає у формуванні цілісної концепції з розробленням пропозицій і
рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства та відповідної
правозастосовної практики щодо діяльності суб’єктів охоронних відносин у
трудовому праві.
Для досягнення поставленої мети у дисертації необхідно, насамперед,
виконати наступні завдання:
 визначити сутність охоронних відносин у трудовому праві;
 дослідити зміст та систему охоронних відносин у трудовому праві;
16
 охарактеризувати завдання і функції охоронних відносин у
трудовому праві;
 з’ясувати особливості суб’єктів охоронних відносин у трудовому
праві;
 розкрити та конкретизувати мету та функціональну основу діяльності
суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві;
 виокремити напрями удосконалення нормативно-правового
регулювання діяльності системи суб’єктів охоронних відносин у трудовому
праві;
 вивести шляхи запозичення зарубіжного досвіду суб’єктів охоронних
відносин у трудовому праві.
Об’єктом дослідження є система трудових правовідносин, які
виникають у процесі захисту і охорони трудових прав працівників.
Предметом дослідження є суб’єкти охоронних відносин у трудовому
праві.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач
використовувались загальнонаукові та спеціально-правові методи.
Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод
наукового пізнання, за допомогою якого розглянуто специфіку діяльності
суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві в їх динаміці. На цьому
методологічному підґрунті застосовувались окремі спеціальні методи
наукового пізнання, зокрема: за допомогою системно-структурного методу
проаналізовано сутність досліджуваних категорій, їх предметнокомпонентний склад (розділи 1, 2); компаративістський метод застосовано
для виявлення особливостей доктринального розуміння специфіки діяльності
суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві в європейських та інших
зарубіжних країнах, а також оцінки можливостей упровадження зарубіжного
досвіду у вітчизняне законодавство (підрозділи 3.2, 3.3); догматичний метод
використано при тлумаченні правових категорій, удосконаленні понятійнокатегоріального апарату дослідження (розділи 1, 2, 3); логіко-нормативний
17
метод застосовано для аналізу законодавчих та відомчих (міжвідомчих)
нормативно-правових актів з питань діяльності суб’єктів трудових відносин у
трудовому праві (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1, 3.1); метод системного аналізу –
при розгляді теоретичних і практичних проблем функціонування системи
суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві (підрозділ 3.1); за
допомогою статистичного методу проаналізовано зібрані емпіричні дані, а
також офіційну статистичну звітність (розділи 1, 2, 3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є першою спробою комплексно, з використанням сучасних
методів пізнання, а також з урахуванням новітніх досягнень науки трудового
права дослідити правове регулювання суб’єктів охоронних відносин у
трудовому праві. За результатами дисертаційного дослідження
сформульовано авторські основні положення, що виносяться на захист та
містять елементи наукової новизни. Основними з них є такі:
вперше:
 арґументовано, що суб’єкт охоронних відносин у трудовому праві –
це уповноважений учасник трудових відносин, діяльність якого спрямована
на запобігання правопорушень у сфері застосування найманої праці, на
встановлення міри обов’язкової і належної поведінки, у тому числі
визначення заходів із її дотримання, на захист права у разі його порушення, а
також відновлення;
 здійснено обґрунтування, що при запозиченні позитивного
зарубіжного досвіду щодо удосконалення діяльності суб’єктів охоронних
відносин у сфері праці необхідно враховувати наступні фактори: 1) поряд із
примусом як засобом забезпечення функціонування охоронних
правовідносин потрібно здійснювати і забезпечення дієвості цих відносин,
використовуючи заходи стимулювання суб’єктів; 2) утворюючи нові органи
державної влади, необхідно відходити від позиції передбачення для них
декларативних повноважень; 3) слід застосовувати основні положення
«механізму стримувань і противаг» у чинному законодавстві України з
18
метою забезпечення контролю і нагляду за дотриманням законодавства
самими контролюючими суб’єктами; 4) важливо розширити сферу
локального регулювання трудових відносин; 5) необхідно врегулювати
відшкодування моральної шкоди роботодавцем працівникові за
невиконання обов’язку по створенню безпечних умов праці як інституту
трудового права; 6) варто зміцнити інститут захисту грошових вимог
працівників у разі банкрутства роботодавця; 7) потрібно імплементувати
положення директив ЄС стосовно створення інституційного забезпечення
функціонування охоронних правовідносин;
 узагальнено комплекс факторів, які слід враховувати при
вдосконаленні законодавства щодо діяльності суб’єктів охоронних
правовідносин у трудовому праві;
удосконалено:
 характеристику функцій охоронних відносин у сфері трудового
права, якими є наступні: 1) превентивна функція, яка спрямована на
попередження порушення законних прав та інтересів суб’єктів трудових
правовідносин; 2) правовідновлююча функція, що має на меті відновлення
вже порушених законних прав та інтересів трудящих; 3) запобіжна функція,
яка передбачає запобігання порушенню закону шляхом профілактичних та
інших заходів; 4) карна функція, котра спрямована на покарання
правопорушника (стосується відносин з матеріальної відповідальності);
 визначення переліку питань, що вимагають законодавчого
закріплення у сфері діяльності суб’єктів охоронних відносин у трудовому
праві, до яких належать такі: 1) надання реальних правових способів і
засобів захисту права працівника на компенсацію при порушенні його
права на здорові та безпечні умови праці; 2) розширення підстав
матеріальної відповідальності роботодавця за порушення законодавства
про охорону праці, умов трудового договору; 3) оптимізація механізму
регулювання сплати роботодавцем страхових внесків до Фонду
соціального страхування України; 4) забезпечення раціонального
19
поєднання державного і договірного механізму регулювання охоронних
правовідносин; 5) удосконалення порядку, умов, норм договору про повну
матеріальну відповідальність та обмеження роботодавця щодо
самовільного укладення таких договорів, що повинно регулюватися не на
рівні постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику
в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам,
організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 № 14, яка, очевидно, не
поширює свою дію на фізичних осіб-роботодавців, а на рівні відповідного
закону; 6) забезпечення делегування питань формування і реалізації
трудових та соціальних гарантій залежно від рівня та адресності
управління; 7) розробка системи стимулювання охорони праці як
підсистеми загального стимулювання роботодавців; 8) пошук варіантів
рішень щодо забезпечення виплат по відшкодуванню збитків здоров’ю
тим, хто постраждав на виробництві, при виключенні цих витрат із
собівартості; 9) удосконалення системи нормування та оплати праці; 10)
вибір із багатоваріантних розробок раціональних з економічних позицій
комплексних програм по охороні праці; 11) врегулювання співвідношення
різних видів нагляду за дотриманням законодавства про охорону праці;
дістали подальшого розвитку:
 розуміння значення соціального, матеріального та економічного
завдання охоронних відносин у сфері трудового права, яке проявляється у
тому, що: 1) по-перше, суспільство розвивається через трудові відносини, від
якості та спрямованості правового регулювання яких залежить рівень його
прогресу/деградації в цілому; 2) по-друге, через трудові відносини
задовольняються матеріальні потреби, а в разі їх порушення мають місце
охоронні відносини, які використовуються для захисту тих же законних
матеріальних інтересів всіх учасників (суб’єктів) трудових відносин;
3) по-третє, відносини між різними соціальними класами залежать від
спрямування, якості та дієвості регулювання трудових відносин в цілому та
охоронних відносин зокрема;
20
 характеристика ознак контролю суб’єктів охоронних правовідносин
у трудовому праві, що проявляються в наступному: у спостереженні за
функціонуванням підконтрольних об’єктів, отриманні об’єктивної інформації
про виконання ними правил і доручень, про їх стан; у можливості втручатися
в поточну діяльність контрольованого об’єкта; у застосуванні заходів
запобігання порушенням законності та їх припинення; у виявленні причин і
умов, що сприяють скоєнню правопорушень; у самостійному застосуванні
заходів відповідальності до осіб, винних у порушенні законності;
 аналіз активізації системи суб’єктів охоронних відносин у
трудовому праві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшого дослідження
проблематики діяльності суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві;
– у правотворчості – з метою удосконалення правових норм,
спрямованих на регулювання діяльності суб’єктів охоронних відносин у
трудовому праві;
– у правозастосовній діяльності – для розробки рекомендацій щодо
діяльності суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві;
– у навчальному процесі – тези, положення, висновки, пропозиції,
зроблені в дисертації, можуть бути використані в ході наукових конференцій
та диспутів, під час вивчення таких наукових дисциплін як «Трудове право»,
«Проблеми трудового права» у вищих юридичних закладах освіти, при
підготовці лекційних та семінарських занять, у науково-дослідній роботі
студентів, слухачів та курсантів, при розробці методичних рекомендацій, у
процесі підготовки робочих програм та планів, підручників, навчальної і
прикладної літератури.
Апробація результатів дисертації. Окремі висновки та положення
дисертації були оприлюднені на міжнародних науково-практичних
конференціях: «Актуальні проблеми сучасного правознавства» (м. Київ, 28–
21
29 січня 2016 року), «Проблеми теорії права і практики правореалізації на
шляху України до ЄС» (м. Київ, 25–26 лютого 2016 року).
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції
знайшли відображення у п’ятьох статтях, опублікованих у наукових
фахових виданнях України, одній статті – у науковому виданні іншої
держави, а також у двох тезах доповідей і повідомлень на науковопрактичних конференціях

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення й
нове вирішення наукового завдання, яке полягало в тому, щоб на підставі
аналізу чинного національного й зарубіжного законодавства розкрити
особливості суб’єктів охоронних правовідносин у трудовому праві. За
результатами дослідження сформульовано нижченаведені основні висновки.
1. Охоронні правовідносини у сфері трудового права – це самостійний
вид трудових правовідносин, основу яких складають охоронні норми, що
створюють передумови щодо налагодження і збереження законності у сфері
праці, недопущення порушень трудових прав, а також відновлення останніх у
разі їх порушення.
2. До основних ознак охоронних правовідносин у сфері трудового
права віднесено наступні: 1) правова ознака; 2) ознака системності; 3) ознака
цілеспрямованості; 4) ознака постійності; 5) утверджувальна ознака;
6) вирівнююча ознака.
Змістом охоронних відносин є урегулювання у правовому полі захисту
законних прав та інтересів усіх суб’єктів трудових відносин, особливо
працівників, а також забезпечення існування дієвих механізмів захисту та
відновлення прав у разі їх порушення.
3. Основними завданнями охоронних правовідносин у сфері трудового
права є такі: 1) захист законних прав та інтересів суб’єктів трудових
відносин; 2) гарантування законності у сфері трудового права в цілому.
До функцій охоронних відносин у сфері трудового права належать
наступні: 1) превентивна функція, яка спрямована на попередження
порушення законних прав та інтересів суб’єктів трудових правовідносин;
2) правовідновлююча функція, що має на меті відновлення вже порушених
законних прав та інтересів трудящих; 3) запобіжна функція, яка передбачає
запобігання порушенню закону шляхом профілактичних та інших заходів;
184
4) карна функція, котра спрямована на покарання правопорушника
(стосується відносин з матеріальної відповідальності).
4. Суб’єкт охоронних відносин у трудовому праві – це уповноважений
учасник трудових відносин, діяльність якого спрямована на запобігання
правопорушень у сфері застосування найманої праці, встановлення міри
обов’язкової й належної поведінки, в тому числі визначення заходів із її
дотримання, захист права у разі його порушення, а також відновлення.
5. За повноваженнями систему суб’єктів охоронних відносин у
трудовому праві поділено на такі групи: 1) основна – до неї відносяться
безпосередні учасники охоронних відносин, головними з яких є:
а) працівник; б) роботодавець; в) професійні спілки; г) організації
роботодавців; 2) допоміжна – та, діяльність якої виконує забезпечувальну
функцію по відношенню до останніх у межах компетенції, а саме: а) у
межах загальних повноважень – суб’єкти охоронних відносин, котрі
здійснюють охорону трудових прав у загальному порядку (Президент
України, Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України); б) у межах
загальних повноважень, але із додатковими спеціальними повноваженнями
у сфері контролю за дотриманням саме трудових прав (місцеві державні
адміністрації тощо); в) у межах спеціальних повноважень – суб’єкти
охоронних відносин, які спеціально створені для нагляду та контролю за
дотриманням законності у сфері охорони трудових прав (служба охорони
праці на підприємстві).
6. До переліку питань, що вимагають законодавчого закріплення у сфері
діяльності суб’єктів охоронних відносин у трудовому праві, віднесено
наступні: 1) надання реальних правових способів і засобів захисту права
працівника на компенсацію при порушенні його права на здорові і безпечні
умови праці; 2) розширення підстав матеріальної відповідальності
роботодавця за порушення законодавства про охорону праці, умов трудового
договору; 3) оптимізація механізму регулювання сплати роботодавцем
страхових внесків до Фонду соціального страхування України; 4) забезпечення
185
раціонального поєднання державного і договірного механізму регулювання
охоронних правовідносин; 5) удосконалення порядку, умов, норм договору
про повну матеріальну відповідальність та обмеження роботодавця щодо
самовільного укладення таких договорів, що повинно регулюватися не на рівні
постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в
справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам,
організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 № 14, яка, очевидно, не
поширює свою дію на фізичних осіб-роботодавців, а на рівні відповідного
закону; 6) забезпечення делегування питань формування і реалізації трудових
та соціальних гарантій залежно від рівня та адресності управління; 7)
розробка системи стимулювання охорони праці як підсистеми загального
стимулювання роботодавців; 8) пошук варіантів рішень по забезпеченню
виплат щодо відшкодування збитків здоров’ю тим, хто постраждав на
виробництві, при виключенні цих витрат із собівартості; 9) удосконалення
системи нормування та оплати; 10) вибір із багатоваріантних розробок
раціональних з економічних позицій комплексних програм по охороні праці;
11) врегулювання співвідношення різних видів нагляду за дотриманням
законодавства про охорону праці.
7. При запозиченні в Україну позитивного зарубіжного досвіду
необхідно враховувати такі фактори: 1) на сьогодні поряд із примусом як
засобом забезпечення функціонування охоронних правовідносин варто
ставити забезпечення дієвості цих відносин, використовуючи заходи
стимулювання суб’єктів; 2) утворюючи нові органи державної влади,
необхідно уникати надання їм декларативних повноважень (досвід США);
3) слід застосовувати основні положення «механізму стримувань і
противаг» у чинному законодавстві України з метою забезпечення
контролю і нагляду за дотриманням законодавства самими контролюючими
суб’єктами; 4) важливо розширити сферу локального регулювання трудових
відносин; 5) існує потреба у врегулюванні відшкодування моральної шкоди
роботодавцем працівникові за невиконання обов’язку по створенню
186
безпечних умов праці як інституту трудового права (врахування досвіду
Люксембургу і Швеції); 6) доцільно зміцнити інститут захисту грошових
вимог працівників у разі банкрутства роботодавця (досвід ФРН); 7) слід
враховувати необхідність імплементації положень директив ЄС стосовно
створення інституційного забезпечення функціонування охоронних
правовідносин.