НОЖЕНКО Каріна Володимирівна. ПРИНЦИПИ ТА СУБ’ЄКТИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

brief description

НОЖЕНКО Каріна Володимирівна. Назва дисертаційної роботи: "ПРИНЦИПИ ТА СУБ’ЄКТИ ОХОРОНИ ПРАЦІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
НОЖЕНКО КАРІНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 349.2
ПРИНЦИПИ ТА СУБ’ЄКТИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Спеціальність: 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Мельничук Наталія Олексіївна
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАЦІ..................11
1.1 Поняття, сутність та ознаки охорони праці........................................................11
1.2 Історико-правовий аналіз становлення та розвитку охорони праці.................25
1.3 Сучасний стан нормативно-правового регулювання охорони праці...............47
Висновки до розділу 1...............................................................................................64
РОЗДІЛ 2 ПРИНЦИПИ ОХОРОНИ ПРАЦІ........................................................67
2.1 Поняття та ознаки принципів охорони праці......................................................67
2.2 Система принципів охорони праці.......................................................................81
2.3 Зміст принципів охорони праці............................................................................95
Висновки до розділу 2.............................................................................................116
РОЗДІЛ 3 СУБ’ЄКТИ ОХОРОНИ ПРАЦІ.........................................................118
3.1 Сутність та види суб’єктів охорони праці........................................................118
3.2 Правовий статус суб’єктів охорони праці.........................................................134
3.3 Зарубіжний досвід організації та діяльності суб’єктів охорони праці: напрями
його запозичення для України..................................................................................159
Висновки до розділу 3.............................................................................................182
ВИСНОВКИ..............................................................................................................186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................191
3
ВСТУП
Актуальність теми. Праця відігравала і продовжує відігравати
важливу роль у становленні людини та суспільства в цілому. Вона розвиває
волю людини, сприяє задоволенню її соціально-побутових і матеріальних
потреб, а також створенню та накопиченню цінностей. Безумовно, праця в
житті людини становить базис, який впливає на усі подальші життєві
процеси. Виходячи з цього, особливої актуальності набувають усі питання,
що мають безпосередній зв’язок із працею, зокрема забезпечення безпеки
здоров’я працівників та охорона їх праці.
Беручи до уваги нинішній стан нормативно-правового регулювання
охорони праці, потрібно зауважити, що в Україні створено систему
законодавчих актів у сфері охорони праці. Однак до сих пір наявні недоліки
та прогалини, серед яких можна назвати розпорошеність і подвійність
законодавства, що потребує негайного вирішення. Таким чином, для того
щоб виявити слабкі, а також зрозуміти сильні сторони сучасного стану
нормативно-правового регулювання охорони праці, треба провести його
ґрунтовне теоретичне дослідження, яке має значення як для доктрини
трудового права, так і для практики.
У сучасних реаліях розвитку ринкової економіки все частіше
зростають вимоги як до професійної підготовки працівників, так і до
фахової компетенції з охорони праці. Державна політика в галузі охорони
праці ґрунтується на головному принципі – пріоритетності життя та
здоров’я працівників перед будь-якими результатами виробничої діяльності.
Реалізація таких процесів здійснюється завдяки участі суб’єктів охорони
праці на підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють
покладені на них функціональні обов’язки.
Зважаючи на те, що в кінці ХХ ст. більшість країн з високим
розвитком промисловості розпочала звертати увагу на безпечні умови праці,
4
зокрема охорону праці на виробництві, то, відповідно, наразі в
європейських та пострадянських країнах головна увага на дане питання
звертається як з боку держави, так і з боку відповідних суб’єктів. Це
проявляється у встановленні великої кількості технічних стандартів та
правил, що стосуються вимог до виробничих аспектів діяльності
підприємств, установ чи організацій.
Слід зазначити, що питанням принципів та суб’єктів охорони праці у
тій чи іншій мірі займались такі відомі вчені як В.М. Андріїв, Н.Б. Болотіна,
С.Я. Вавженчук, В.С. Венедіктов, С.В. Венедіктов, С.В. Вишновецька,
І.В. Власенко, Є.О. Геврик, Г.Г. Гогіташвілі, В.Г. Грибан, Ю.М. Гришина,
А.А. Гробова, В.В. Жернаков, Т.А. Занфірова, Ю.Ю. Івчук, П.О. Ізуїта,
М.І. Іншин, М.М. Клемпарський, В.Л. Костюк, Л.А. Катренко,
А.С. Кашлакова, Ю.В. Кіт, Р.М. Ковтун, Р.І. Кондратьєва, М.П. Кулик,
І.В. Лагутіна, С.С. Лукаш, К.Ю. Мельник, Н.О. Мельничук, М.О. Міщук,
О.М. Обушенко, Ю.П. Орловський, В.В. Осокін, П.Д. Пилипенко,
І.П. Пістун, С.М. Прилипко, О.І. Процевський, О.М. Роїна Я.М. Семчук,
І.В. Сорока, О.В. Тищенко, В.О. Третьяков, Н.М. Хуторян, С.М. Черноус,
В.І. Щербина, З.М. Яремко, О.М. Ярошенко та інші.
Все ж, необхідно відмітити, що досі в науці трудового права не були
присвячені ґрунтовні праці щодо визначення принципів та суб’єктів
охорони праці і здійснені наукові дослідження лише поверхнево та
фрагментарно стосувалися окреслених питань. Донині в правовій доктрині
комплексно не було проаналізовано теоретико-правових аспектів принципів
та суб’єктів охорони праці, а також не запропоновано цілісної концепції
напрямів оптимізації чинного законодавства у зазначеній сфері.
Зокрема, науковцями досі не надано чітких пропозицій щодо
імплементації позитивного зарубіжного досвіду в Україну, не визначено
проблем діяльності суб’єктів охорони праці. Проблематика наукового
дослідження принципів охорони праці, розкриття їх системи і змісту
5
кожного з них, а також специфіки суб’єктів охорони праці та їх призначення
є яскраво вираженою і потребує оновленого доктринального розгляду. З
огляду на викладене зазначимо, що питання визначення принципів та
напрямів запозичення зарубіжного досвіду у сфері діяльності суб’єктів
охорони праці набирає особливої актуальності. Нагальність дослідження
даного питання для теорії та практики обумовлена її дискусійним та
багатозначним характером.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана на кафедрі трудового права та права
соціального забезпечення юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до теми
«Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний
аспекти» (№ 11БФ042-01), затвердженої на період з 1 січня 2011 року по 31
грудня 2015 року.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
визначення змісту принципів та особливостей діяльності суб’єктів охорони
праці, а також напрямів реформування та оптимізації національного
законодавства у даній сфері відповідно до міжнародних стандартів. Мета
дослідження зумовила необхідність постановки та досягнення наступних
задач:
 навести авторське визначення поняття охорони праці та виокремити
її ознаки;
 проаналізувати періодизацію історико-правового генезису розвитку
та становлення охорони праці;
 виділити особливості сучасного стану нормативно-правового
регулювання охорони праці;
 надати загальну характеристику принципів охорони праці;
 сформулювати визначення поняття суб’єктів охорони праці;
 з’ясувати правовий статус суб’єктів охорони праці;
6
 запропонувати шляхи використання позитивного зарубіжного
досвіду у сфері організації та управління охорони праці.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають у сфері
охорони праці.
Предметом дослідження є принципи та суб’єкти охорони праці.
Методи дослідження. Наукове дослідження побудовано на
застосуванні загального системно-структурного методу, основні елементи
якого забезпечили високий ефект побудови моделей розв’язання
поставлених задач. В основі системи методології наукового аналізу
принципів та суб’єктів охорони праці лежать наступні методи: 1)
діалектичний метод – сприяв визначенню правової природи охорони праці,
її принципів та суб’єктів (підрозділи 1.3, 2.3, 3.1); 2) системний метод – за
допомогою нього здійснено системне, повне та об’єктивне дослідження
принципів та суб’єктів охорони праці (підрозділи 2.1, 2.2, 3.2); 3)
історичний метод – сприяв визначенню тенденцій розвитку охорони праці у
хронологічній послідовності і виявленню загальнотеоретичних та
практичних закономірностей еволюції інституту охорони праці (підрозділ
1.2); 4) логічні методи і прийоми – дедукція, індукція, аналогія, аналіз,
синтез застосовано для наукової аналітики та правової характеристики
різних аспектів принципів та суб’єктів охорони праці. У науковому
дослідженні використовувалися й інші методи пізнання: за допомогою
логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат в означеній
сфері (підрозділи 1.1, 2.1–2.3); метод моделювання дав змогу сформулювати
пропозиції щодо запозичення в Україну позитивного зарубіжного досвіду
діяльності суб’єктів охорони праці (підрозділ 3.3).
Нормативним підґрунтям дисертації є норми Конституції України,
міжнародно-правових актів, законів України та інших нормативно-правових
актів, які містять положення з охорони праці. Об’ємно застосовано правові
положення країн Європейського Союзу та СНД з окресленої тематики.
7
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у
дисертаційному дослідженні подано теоретичне узагальнення та нове
вирішення наукової задачі, яка полягає в необхідності удосконалення
діяльності суб’єктів охорони праці та вирішення існуючих проблем з даного
питання. У межах здійсненого дослідження найбільшою мірою наукова
новизна відображена у наступних положеннях:
уперше:
– визначено специфічні ознаки суб’єктів охорони праці, що
притаманні лише їм, до яких віднесено наступні: 1) є особами (фізичними
або юридичними), які здійснюють діяльність, направлену на забезпечення
та реалізацію норм із охорони праці; 2) вони наділені правосуб’єктністю:
правоздатністю, тобто здатністю мати права та нести обов’язок, і
дієздатністю, тобто здатністю самостійно реалізовувати права та обов’язки
в сфері охорони праці й створювати для працівників належні і безпечні
умови праці; 3) можуть бути учасниками правовідносин із охорони праці
лише на підставі норм, визначених спеціальними нормативно-правовими
актами; 4) мають домінуюче становище в системі учасників трудових
правовідносин, оскільки вони представляють державу і реалізують політику
в сфері охорони праці; 5) можуть притягнути правопорушника до
юридичної відповідальності; 6) законодавством чітко передбачено
контрольно-наглядові повноваження суб’єктів (органів державної влади та
їх посадових осіб) щодо охорони праці; 7) безперервний характер діяльності
(вони не мають права відлучатися від трудового процесу);
– комплексно виокремлено та охарактеризовано проблемні питання
правового регулювання охорони праці, а саме: 1) декларативний характер
більшості норм у сфері охорони праці; 2) відсутність механізму реалізації
окремих норм у сфері охорони праці, а також забезпечення реального
контролю та нагляду за охороною праці на виробництві; 3) відсутність
чіткого переліку заходів у сфері охорони праці, які повинні здійснюватися
8
на державному та виробничому рівнях; 4) наявність прогалин, колізій та
дублюючих норм у законодавстві у сфері охорони праці;
– виділено ознаки системи принципів охорони праці, до яких
віднесено: 1) зумовленість суспільних відносин, які регламентуються
вказаною системою, предметом правового регулювання; 2) цілісність, що
розглядається як організаційно-структурна єдність усіх принципів охорони
праці; 3) самостійність кожного окремого принципу охорони праці; 4)
ієрархічна структурованість принципів охорони праці у їх системі;
удосконалено:
– поняття і значення охорони праці, під яким слід розуміти складну
система правових, соціально-економічних, культурних, політичних,
екологічних, наукових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, які реалізовуються
спеціально уповноваженими юридичними та фізичними особами для
забезпечення належних умов праці з метою запобігання загрози життю та
здоров’ю працівника у процесі виконання ним трудової діяльності, а також
збереження та сприяння підвищенню його працездатності;
– дефініцію поняття «суб’єкти охорони праці», яка трактується як
сукупність органів (державних та недержавних) або уповноважених осіб
підприємства, установи, організації, що покликані гарантувати та
забезпечувати реалізацію законодавчо визначених норм і правил,
спрямованих на попередження виробничого травматизму й професійних
захворювань, а також регулювати нагляд та контроль за дотриманням
законодавства про охорону праці;
– поняття «принципи охорони праці», яке тлумачиться як засадничі
ідеї, що визначають спрямованість та зміст державного регулювання у сфері
охорони праці та характеризуються системністю й взаємоузгодженістю,
загальнозначущістю, загальнообов’язковістю, стабільністю, предметною
визначеністю, універсальністю, регулятивністю;
9
дістали подальшого розвитку:
– визначення ознак охорони праці, до яких віднесено: 1) соціальну;
2) економічну; 3) правову; 4) контрольно-наглядову; 5) зв’язок з іншими
науками;
– узагальнення системи принципів охорони праці, які поділено за
наступними критеріями: 1) загальноправові принципи: принцип гуманізму,
принцип соціальної справедливості, принцип рівності, принцип взаємної
відповідальності держави і особи, принцип законності; 2) принципи
державної політики в галузі охорони праці (передбачені Законом України
«Про охорону праці»);
–класифікація суб’єктів охорони праці за рівнями, а саме: 1) суб’єкти
охорони праці на рівні держави; 2) суб’єкти охорони праці на рівні
підприємства; 3) суб’єкти охорони праці на рівні працівника (громадський
контроль);
– визначення правового статусу суб’єктів охорони праці, під яким
запропоновано розуміти регламентоване та гарантоване державою правове
становище, що складається з чіткого переліку прав та обов’язків (а також
відповідальності за їх невиконання і недотримання), у відповідності до яких
суб’єкт охоронних правовідносин обирає та координує власну поведінку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
вони можуть бути використані:
 у науково-дослідній діяльності  як підґрунтя для подальшого
дослідження інституту охорони праці;
 у правотворчій діяльності сформульовані висновки, пропозиції та
рекомендації можуть використовуватися у процесі вдосконалення трудового
законодавства України, зокрема Закону України «Про охорону праці»;
 у правозастосовній діяльності одержані результати допоможуть
підвищити рівень ефективності охорони праці на підприємствах, в
установах та організаціях;
10
 у навчальному процесі – для вдосконалення навчально-методичного
забезпечення дисциплін «Трудове право України», «Право соціального
забезпечення», «Проблеми трудового права», «Проблеми права соціального
забезпечення».
Апробація результатів дисертації. Робота виконана й обговорена на
кафедрі трудового права та права соціального забезпечення юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Результати дослідження знайшли відображення в наукових публікаціях
автора, а також були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних
конференціях: «Дотримання прав людини: сучасний стан правового
регулювання та перспективи його вдосконалення» (м. Київ, березень 2014
р.), «Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права» (м. Львів,
червень 2014 р.), «Актуальні питання розвитку правової держави в умовах
сучасного становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Львів,
липень 2014 р.).
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції
знайшли відображення у п’яти статтях, опублікованих у наукових
фахових виданнях України, одній статті – у науковому виданні іншої
держави, а також в трьох тезах доповідей і повідомлень на науковопрактичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні представлене теоретичне узагальнення
та нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні
концептуальних засад модернізації та оптимізації у сфері організації та
діяльності суб’єктів охорони праці. Основними науковими і практичними
результатами роботи є наступні висновки і пропозиції.
1. Охорона праці – це складна система правових, соціальноекономічних, культурно-політичних, екологічних, наукових,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувальнопрофілактичних заходів та засобів, які реалізовуються спеціально
уповноваженими юридичними та фізичними особами для забезпечення
належних умов праці з метою запобігання загрози життю та здоров’ю
працівника у процесі виконання ним трудової діяльності, а також
збереження та сприяння підвищенню його працездатності.
Охороні праці властиві наступні ознаки: 1) соціальна – ставлення до
людини, її життя та здоров’я як до найвищої соціальної цінності у процесі
виконання останньою трудової діяльності повинно сприйматися як один
із фундаментальних напрямів діяльності соціальної політики держави;
2) економічна – полягає у забезпеченні роботодавцем належних та
безпечних умов праці, за яких найбільш ефективно будуть
реалізовуватися економічні інтереси працівника, а отже, і держави в
цілому; 3) правова – гарантії забезпечення збереження життя і здоров’я
працівника прямо передбачені нормативно-правовими актами,
встановлюються й утверджуються ними; нормативно-правові акти
регулюють суспільні процеси у сфері запобігання загрозам для найвищої
соціальної цінності у нашій країні – людини; 4) контрольно-наглядова –
держава створює ряд вимог до роботодавця щодо забезпечення останнім
належних умов праці і перевіряє їх виконання на рівні підприємства,
установи чи організації через спеціально уповноважені на те органи з
187
метою забезпечення утвердження трудового потенціалу людини у процесі
здійснення нею трудової діяльності; 5) зв’язок з іншими науками
(соціологія, безпека життєдіяльності, екологія, гігієна й фізіологія праці,
психологія, інженерна психологія, технічна естетика тощо).
2. Історико-правовий аналіз становлення та розвитку охорони праці
охоплює 4 етапи, а саме: І етап (з IV століття до нашої ери до XVII століття
нашої ери) – формується фундаментальне усвідомлення людиною потреби
створити умови праці, які б забезпечили збереження її життя і здоров’я; ІІ
етап становлення та розвитку охорони праці (XVIII століття –початок ХХ
століття) характеризується формуванням масштабної соціальної потреби
працівників багатьох країн світу у контексті забезпечення належних умов
праці, які будуть максимально охороняти їх життя та здоров’я; ІІІ етап
становлення та розвитку охорони праці (початок-кінець ХХ століття)
характеризується тенденцією поширення ідеї охорони праці серед усіх країн
світу, особлива роль відводиться законодавству у сфері праці, в більшості
країн у конституціях відображають право на безпеку праці, на здорові
умови праці і, природно, на охорону праці; приймається ряд нормативноправових актів, які спрямовані на урегулювання багатьох аспектів охорони
праці; впродовж ІV етапу становлення та розвитку охорони праці (1991 р. –
до сьогодення) формується і вдосконалюється національне законодавство у
сфері праці, активно розвиваються процеси євроінтеграції та орієнтації на
міжнародні цінності і стандарти в соціальній сфері. Здійснюються різні
заходи щодо вдосконалення умов праці, зміцнення їх безпеки та
комфортності для працівників. Набувають динаміки тенденції щодо
становлення України як соціальної та правової держави.
3. Сучасному стану нормативно-правового регулювання охорони
праці притаманні наступні ознаки: 1) декларативний характер більшості
норм у сфері охорони праці; 2) відсутній механізм їх реалізації, а також
забезпечення реального контролю та нагляду за охороною праці на
виробництві; 3) відсутність здійснення широкого спектру заходів щодо
188
охорони праці як з боку держави, так і з боку роботодавця; 4) наявність
прогалин і колізій у законодавстві у сфері охорони праці; 5) існування поряд
із главою «Охорона праці» в Кодексі законів про працю Закону України
«Про охорону праці», у зв’язку з чим точаться численні дискусії з приводу
систематизації законодавства у сфері праці.
4. Принципи охорони праці – це вихідні засади, керівні
основоположні ідеї, які визначають напрями та зміст державного
регулювання у сфері охорони праці й характеризуються системністю і
взаємоузгодженістю, загальнозначущістю, загальнообов’язковістю,
стабільністю, предметною визначеністю, універсальністю, регулятивністю,
а також послідовністю у реалізації.
Виділено наступні ознаки принципів охорони праці: 1) історичний
характер; 2) об’єктивна зумовленість; 3) регулятивність; 4) нормативність;
5) універсальність; 6) обов’язковість; 7) системність; 8) стабільність;
9) предметна визначеність.
5. Суб’єкт охорони праці – сукупність органів (державних та
недержавних) або уповноважених осіб підприємства, установи, організації,
що покликані гарантувати та забезпечувати реалізацію законодавчо
визначених норм та правил, спрямованих на попередження виробничого
травматизму та професійних захворювань, а також здійснювати нагляд та
контроль за дотриманням законодавства про охорону праці.
6. До специфічних ознак, що притаманні у своїй сукупності лише
суб’єктам охорони праці, належать наступні: 1) є особами (фізичними або
юридичними), які здійснюють діяльність, направлену на забезпечення та
реалізацію норм із охорони праці; 2) вони наділені правосуб’єктністю:
правоздатністю, тобто здатністю мати права та виконувати обов’язки і
дієздатністю, тобто здатністю самостійно реалізовувати права та обов’язки
в сфері охорони праці й створювати для працівників належні і безпечні
умови праці; 3) можуть бути учасниками правовідносин із охорони праці
лише на підставі норм, визначених спеціальними нормативно-правовими
189
актами; 4) мають домінуюче становище в системі учасників трудових
правовідносин, оскільки вони представляють державу і реалізують політику
в сфері охорони праці; 5) можуть притягнути правопорушника до
юридичної відповідальності; 6) мають чітко передбачені законодавством
контрольно-наглядові повноваження суб’єктів (органів державної влади та
їх посадових осіб) щодо охорони праці; 7) їх діяльність носить
безперервний характер (вони повинні постійно контролювати трудовий
процес).
До суб’єктів охорони праці відносяться: 1) на рівні держави:
а) державні органи управління охороною праці (Кабінет Міністрів України;
Державна служба України з питань праці; міністерства і інші органи
центральної влади; місцеві державні адміністрації та органи місцевого
самоврядування); б) державні органи по нагляду і контролю за охороною
праці (Державна служба України з питань праці; Державна інспекція
ядерного регулювання України; Державна служба України з надзвичайних
ситуацій; Державна санітарно-епідеміологічна служба України); 2) на рівні
підприємства: а) власник (роботодавець) або уповноважений ним орган;
б) служба з охорони праці; в) комісія з питань охорони праці; г) керівники
відповідних структурних підрозділів підприємства; 3) на рівні
громадського контролю: а) працівник; б) професійні спілки, їх об’єднання
в особі виборних органів та представників (у разі відсутності профспілки –
уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці);
в) уповноважений трудового колективу з охорони праці на підприємстві.
Правовий статус суб’єктів охорони праці – це регламентоване та
гарантоване державою правове становище, що складається з чіткого
переліку прав та обов’язків (а також відповідальності за їх невиконання і
недотримання), у відповідності до яких суб’єкт охоронних правовідносин
обирає та координує власну поведінку.
7. Враховуючи досвід зарубіжних країн у сфері організації охорони
праці, запропоновано: 1) покладення усіх функцій щодо нагляду та контролю
190
за станом охорони праці на підприємствах, в установах та організаціях на
Державну службу з питань праці (на основі законодавства Швейцарії);
2) прийняття нового Закону України «Про охорону праці», в якому будуть
диференційовано врегульовані правовідносини щодо забезпечення належних
і безпечних умов праці відповідно до кожної галузі суспільного виробництва
та встановлення солідарної відповідальності роботодавця і служби охорони
праці або уповноваженого з техніки безпеки, в тому числі передбачення
спільного узгодження із зацікавленими сторонами у безпеці на робочому
місці негативних наслідків у разі накладення стягнення (на основі
законодавства Німеччини); 3) надання службі охорони праці повноваження
щодо можливості подання до суду документів та відомостей про притягнення
до відповідальності як роботодавців, так і працівників у разі вчинення ними
правопорушення та закріплення можливості створення на підприємствах,
установах, організаціях соціальних служб з проблем праці для створення та
забезпечення сприятливого психологічного клімату в колективі шляхом
надання допомоги працівникам у вирішенні соціальних та психологічних
проблем, особливо жінкам, молоді, інвалідам, літнім трудящим (на основі
законодавства Франції); 4) створення доступної, простої та лаконічної
ієрархічної структури суб’єктів охорони праці, що складатиметься з двох
ключових рівнів: державного та корпоративного (приватного) (на основі
законодавства Польщі); 5) проведення планових перевірок фірм
уповноваженими органами за спеціальною незалежною рейтинговою
системою, яка враховує різні характеристики підприємства, у тому числі й
ефективність системи управління охороною праці (на основі законодавства
Великої Британії); 6) віднесення працівника до повноцінних суб’єктів
охорони праці на підприємстві, в організації чи установі (на основі
законодавства Білорусі).