Сокоринський Юрій Володимирович Доктрина правового регулюван­ня пенсійного забезпечення в Україні

brief description

Сокоринський Юрій Володимирович, командир вій­ськової частини А 4263: «Доктрина правового регулюван­ня пенсійного забезпечення в Україні» (12.00.05 - трудо­ве право; право соціального забезпечення). Спецрада Д 26.001.46 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
СОКОРИНСЬКИЙ ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
Прим. №
УДК 349.2
ДОКТРИНА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ
12.0. 05 - трудове право; право соціального забезпечення (081 - Право)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор Щербина В.І.
Київ - 2019

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ 21
1.1 Методи дослідження основ правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні 21
1.2 Г енезис правового регулювання пенсійного забезпечення на території України 39
1.3 Ретроспектива розвитку спеціального пенсійного
забезпечення 67
Висновки до Розділу 1 84
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 88
2.1 Наукова інтерпретація системи пенсійного забезпечення та її характерні ознаки 88
2.2 Система принципів і гарантій правового регулювання пенсійного
забезпечення 11
3
2.3 Види систем пенсійного страхування 141
Висновки до Розділу 2 173
РОЗДІЛ 3. СПЕЦІАЛЬНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 176
3.1 Поняття, значення та особливості спеціального пенсійного забезпечення 176
214
3.2 Правова природа спеціального пенсійного забезпечення 
3.3 Класифікація принципів і гарантій спеціального пенсійного забезпечення 247
3.4 Система форм спеціального пенсійного забезпечення 267
Висновки до Розділу 3 305
РОЗДІЛ 4. НЕДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 310
4.1 Поняття та сутність недержавного пенсійного
забезпечення 310
4.2 Особливості та зміст недержавного пенсійного забезпечення 317
4.3 Види недержавних пенсійних фондів 338
Висновки до Розділу 4 363
РОЗДІЛ 5. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 369
5.1 Проблеми правового регулювання пенсійного
забезпечення 369
5.2 Тенденції розвитку правового регулювання пенсійного
забезпечення 406
Висновки до Розділу 5 420
ВИСНОВКИ 422
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 436
ДОДАТКИ 475
ВСТУП
Актуальність теми. Здійснення в Україні системних демократичних, соціально орієнтованих перетворень, із урахуванням необхідності подолання наслідків воєнних дій, фінансово-економічної кризи в нашій державі, постійної трудової міграції працездатного населення за кордон, передбачає продовження ефективного реформування пенсійного забезпечення як найбільш важливої складової соціального забезпечення, а також вирішення усіх наявних на сьогодні у даній сфері проблем. Існуюча нормативно-правова база, яка регулює систему пенсійного забезпечення, була поступово приведена у відповідність із сучасними світовими тенденціями щодо побудови відповідних систем, але це не вирішило усіх існуючих проблем пенсійного забезпечення населення.
Довгий час основною проблемою правового регулювання пенсійного забезпечення була успадкована з радянської доби солідарна основа, яка є у повній мірі неконкурентоспроможною у різних сферах суспільного життя, враховуючи сучасні реалії. Втім, в 2003 році в Україні із прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV була запроваджена трьохрівнева система пенсійного забезпечення: перший рівень - солідарна система пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду; другий рівень - накопичувальна система пенсійного страхування, заснована на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб’єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат; третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка полягає у добровільній участі громадян, роботодавців та їх об’єднань в формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Це породило низку нових проблем правового регулювання пенсійного забезпечення. По-перше, другий і третій рівні фактично до недавніх пір залишались в Україні формально-декларативними. Накопичувальна система пенсійного страхування набула запровадження лише з 1 січня 2019 року із набуттям чинності відповідного положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, а третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення так і не набула значного поширення серед населення. При цьому, очевидними є тенденції зростання чисельності пенсіонерів по відношенню до працюючого населення в силу демографічних, військових, соціальних та інших чинників, а також складність наповнення бюджету Пенсійного фонду України через низку інших типових для нашої держави проблем.
Тож, актуальність доктрини правового регулювання пенсійного забезпечення визначається необхідністю поглибленого вивчення чинних на сьогодні проблемних питань у сфері пенсійного забезпечення з метою створення надійної і адекватної ринковим умовам системи соціального захисту населення.
Процес здійснення останніх пенсійних реформ в Україні мав складний та неоднозначний характер, тому сьогодні у вітчизняній правовій літературі спостерігається наукова дискусія щодо його подальшого продовження. Специфіка пенсійної системи полягає у тому, що сучасний стан її правового регулювання та практика реалізації мають постійно реагувати на зміни в політиці, економіці, суспільстві тощо. Тож, сучасні соціально-політичні процеси в українському суспільстві та проблеми правового регулювання пенсійного забезпечення спонукають вітчизняну науку здійснювати пошук шляхів його удосконалення, які врахують актуальні чинники сьогодення.
Відзначимо вагомий внесок у дослідження правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні таких науковців, як: С.А. Ачкасова,
Н.Ю. Баланюк, С.Я. Вавженчук, С.В. Вишновецька, В. С. Венедиктов, С.
В. Венедиктов, С.В. Дріжчана, М.І. Іншин, Т.А. Калита, А.Г. Корбутяк,
H. П. Коробенко, Н.К. Королевська, В.Л. Костюк, Т.В. Кравчук, О.Я. Лаврів, Л.І. Лазор, Є.О. Малишко, Л.Ю. Малюга, К.В. Павлюк, Н.В. Саінчук, Я.В. Сімутіна, А.В. Скоробагатько, Н.Я. Сокровольська, М.П. Стадник, Г.В. Татаренко, О.В. Тищенко, І.О. Федоров, Н.М. Хуторян, С.М. Черноус, І.З. Шах, В.О. Швець, В.І. Щербина, М.М. Шумило, М.Я. Яструбський тощо. Тобто, у цілому наявність такої великої кількості праць свідчить: по-перше, про те, наскільки очевидною є проблематичність правового регулювання пенсійного забезпечення; по-друге, дозволяє сформувати уявлення необхідності вирішення існуючих проблем правового регулювання пенсійного забезпечення. Із іншої сторони, кількість існуючих праць не означає втрату актуальності подальших досліджень, адже правове регулювання пенсійного забезпечення поступово удосконалюється, старі проблеми вирішуються, з’являються нові. Тож, подальша розробка комплексу теоретико-практичних проблем правового регулювання пенсійного забезпечення, а також формулювання законодавчих конструкцій щодо їх вирішення є нагальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі муніципального права та адміністративно- правових дисциплін Навчально-наукового інституту права ім.
I. Малиновського Національного університету «Острозька академія» згідно з кафедральною темою «Адміністративний метод правового регулювання у фінансових, адміністративних та трудових відносинах», (державний реєстраційний номер 0113U001049).
Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016-2020 рр., схваленої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 року.
Мета і завдання дослідження. Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-практичних пропозицій та рекомендацій щодо вирішення проблем правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні.
Для досягнення поставленої мети у дисертації необхідно, насамперед, виконати наступні завдання:
- визначити сутність методів дослідження основ правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні;
- дослідити генезис правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні;
- проаналізувати ретроспективу спеціального пенсійного забезпечення в Україні;
- встановити поняття та ознаки системи пенсійного забезпечення;
- охарактеризувати принципи, гарантії, мету, завдання та функції правового регулювання пенсійного забезпечення;
- виокремити види систем пенсійного страхування;
- дослідити поняття, значення та особливості спеціального пенсійного забезпечення;
- визначити принципи та форми спеціального пенсійного забезпечення;
- проаналізувати сутність і зміст недержавного пенсійного забезпечення;
- здійснити теоретико-правову характеристику видів недержавних пенсійних фондів;
- сформувати проблеми правового регулювання пенсійного забезпечення та шляхи їх вирішення;
- вивести тенденції подальшого розвитку правового регулювання пенсійного забезпечення.
Об’єктом дослідження є система суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.
Предметом дослідження є доктрина правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає комплекс сучасних як загальних, галузевих, так і спеціальних теоретико-методологічних методів наукового дослідження правових явищ та процесів, які мають місце загалом на практиці і правовій доктрині зокрема. Так, історичний метод застосовувався при визначенні особливостей генезису пенсійного забезпечення й аналізі ретроспективи спеціального пенсійного забезпечення на території нинішньої України (розділ 1). За допомогою логіко-семантичного методу визначено понятійно-категоріальний апарат у роботі (надано авторські дефініції понять “пенсія”, “пенсійне забезпечення”, “система пенсійного забезпечення”, “гарантії правового регулювання пенсійного забезпечення”, “спеціальне пенсійне забезпечення”, “недержавне пенсійне забезпечення”). Формально-логічний метод (метод аналізу, класифікації, індукції та дедукції) застосовувався при наданні загально- правової характеристики правової природи системи пенсійного забезпечення, а також спеціального та недержавного пенсійного забезпечення (розділи 2-4). Формально-догматичний та метод моделювання, системно-структурний метод, метод синтезу та метод емпіричного пізнання спостереження застосовувалися під час дослідження проблем правового регулювання пенсійного забезпечення (п. 5.1), внаслідок чого було виведено законодавчі конструкції щодо їх вирішення для оптимізації існуючої практики у вказаній царині. Порівняльно-правовий метод застосовувався при співставленні норм та положень національного законодавства щодо регулювання пенсійного забезпечення, а також розробок провідних фахівців у доктрині соціального забезпечення для формування тенденцій подальшого розвитку правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні (п. 5.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою спробою комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, з урахуванням новітніх досягнень науки трудового права дослідити теоретико-практичні проблеми правового регулювання пенсійного забезпечення та сформувати концептуальні тенденції подальшого розвитку правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні. За результатами дисертаційного дослідження сформульовано авторські основні положення, що виносяться на захист і які містять елементи наукової новизни. Основними з них є такі:
вперше:
- сформовано комплекс тенденцій розвитку правового регулювання пенсійного забезпечення, якими названо наступні: 1) тенденція збільшення навантаження на працездатне населення через поступове старіння населення; 2) тенденція досконалішого впровадження трирівневої пенсійної системи; 3) тенденція кодифікації пенсійного законодавства шляхом прийняття Пенсійного кодексу України; 4) тенденція скорочення витрат держави на утримання пенсіонерів; 5) тенденція зменшення кількості сфер, для яких притаманне спеціальне пенсійне забезпечення; 6) тенденція полегшення страхового навантаження на роботодавців; 7) тенденція перетворення ролі держави із забезпечувача населення пенсіями, на роль гаранта, регулятора та організатора функціонування пенсійної системи;
- запропоновано всеохоплюючу класифікацію систем пенсійного страхування: 1) за способом фінансування: солідарні, накопичувальні та змішані; 2) за суб’єктним складом або за формою участі: державні, недержавні, змішані; 3) за формою участі: обов’язкові, добровільні, змішані; 4) за організаційно правовими формами: виробничі, професійні, індивідуальні; 5) за кількістю учасників: індивідуальні, колективні; 6) за підставою виникнення: на підставі закону, на підставі договору; 7) за кількістю рівнів: однорівневі, багаторівневі; 8) за складовими елементами пенсійних виплат: базові, додаткові; 9) за територією дії: загальнодержавні, локальні.
- деталізовано роль недержавних пенсійних фондів в недержавному пенсійному забезпеченні, а також специфіку їх функціонування, що дозволило вирізнити правову природу даного елементу недержавного пенсійного забезпечення з-поміж інших елементів: 1) недержавний пенсійний фонд функціонує в рамках пенсійної системи; 2) недержавний пенсійний фонд створюється у формі юридичної особи, а саме непідприємницького товариства; 3) недержавний пенсійний фонд є неприбутковою організацією, яка акумулює страхові внески застрахованих осіб, не має на меті одержання прибутку та унеможливлює використання фондів у комерційних цілях; 4) недержавний пенсійний фонд здійснює свою діяльність виключно з метою збору та акумулювання пенсійних внесків, втім до його функцій також відноситься здійснення виплат при досягненні пенсійного віку чи на вимогу у випадку важливої необхідності, адміністрування, управління, обслуговування та убезпечення пенсійних активів від впливу зовнішніх і внутрішніх загроз; 5) процедура недержавного пенсійного забезпечення за участі недержавних пенсійних фондів немає нічого спільного із продажем послуг фінансового забезпечення після настання пенсійного віку;
- встановлено, що роль страхових компаній в недержавному пенсійному забезпеченні характеризується наступною специфікою: 1) страхові компанії вступають у недержавне пенсійне забезпечення як суб’єкт, що здійснює страхування життя, або як недержавний пенсійний фонд; 2) страхові компанії мають можливість здійснювати довічну (більш звичну для фізичних осіб і єдино правильну з точки зору суті пенсійного забезпечення) виплату пенсій; 3) страховики гарантують мінімальний розмір майбутньої пенсії, періодичність виплат, а також весь обсяг допомоги, який буде надано сім’ї страхувальника після його смерті; 4) страхові компанії надають значно ширше коло послуг, аніж недержавні пенсійні фонди та банки; 5) страхові компанії надають значно більше коло можливостей щодо інвестування, і відповідно приросту майбутнього пенсійного забезпечення;
- детально окреслено роль банків у недержавному пенсійному забезпеченні, а також специфіку їх функціонування, у результаті чого визначено таку характеристику: 1) згідно положень чинного
законодавства, банки є одним із суб’єктів, які беруть участь у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення; 2) участь банків в недержавному пенсійному забезпеченні є двох аспектною - із однієї сторони, вони є одним із трьох рівноправних учасників ринку недержавного пенсійного забезпечення, а із іншої сторони вони є зберігачами пенсійних фондів; 3) на сьогодні участь банку у правовідносинах недержавного пенсійного забезпечення як учасника ринку недержавного пенсійного забезпечення є менш розповсюдженою у вітчизняних реаліях, і вони переважно виконують роль зберігачів коштів недержавного пенсійного забезпечення; 4) правове регулювання участі банків у недержавному пенсійному забезпеченні містить низку прогалин, і як наслідок діяльність даних суб’єктів у багатьох моментах врегульовується на загальних умовах - тобто, спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності банків, як суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення, відсутнє; 5) гранична сума депозитного пенсійного рахунку є порівняно незначною, що не дозволяє особам у повній мірі забезпечити безбідну старість, проте із іншої сторони - банк гарантує клієнту дохідність, на відміну від недержавних пенсійних фондів;
- визначено, що принципи спеціального пенсійного забезпечення - це керівні засади щодо суспільних відносин з обов’язкового, грошового, щомісячного, як правило, довічного надання спеціального пенсійного забезпечення окремим категоріям осіб у випадках та на умовах, зазначених у спеціальному законодавстві, яке має здійснюватися державою та за рахунок суспільства з метою забезпечення життя та здоров’я даних категорій осіб на рівні соціальних стандартів;
- розкрито основні завдання, які покладаються на принципи спеціального пенсійного забезпечення: 1) вони покликані забезпечувати нормальне функціонування системи пенсійного забезпечення як в цілому, так і в конкретному її прояві - спеціальному пенсійному забезпеченні; 2) матеріальне та соціально-побутове забезпечення громадян окремої категорії у разі непрацездатності, незалежно від віку, але зважаючи на професійні заслуги; 3) забезпечення прозорості здійснення пенсійного забезпечення окремих категорій громадян; 4) поширюють загальноправові принципи в сферу спеціального пенсійного забезпечення; 5) підтримка соціальної справедливості в даній сфері; 6) допомагають в забезпеченні виконання вимог спеціального пенсійного законодавства; 7) забезпечують правильну і законну функціональну діяльність основного органу, що здійснює як загальне пенсійне забезпечення, так і спеціальне - Пенсійного фонду України;
- обґрунтовано, що гарантіями правового регулювання пенсійного забезпечення є передбачені правовими нормами зобов’язання держави надати особі належний соціальний захист у випадку настання певних соціальних умов (у зв’язку з настанням пенсійного віку, із інвалідністю, у випадку втрати годувальника, за вислугою років) у формі щомісячних грошових виплат спеціально уповноваженими органами у сфері пенсійного забезпечення за рахунок коштів Пенсійного та інших спеціально створених фондів або соціальних послуг, а також встановити міру юридичної відповідальності за порушення, недотримання законодавства чи порушення основоположних прав та свобод людини і громадянина;
- розкрито комплекс проблем теоретично-практичного характеру щодо пенсійного забезпечення в Україні;
удосконалено:
- характеристику наступних видів недержавних пенсійних фондів:
1) недержавного пенсійного фонду, у якому адміністрування здійснює юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор); 2) недержавного пенсійного фонду, у якому адміністрування здійснює юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду; 3) недержавного пенсійного фонду, у якому адміністрування здійснює компанія з управління активами;
- поділ недержавних пенсійних фондів за критерієм управління активами на такі: 1) недержавний пенсійний фонд, у якому управління активами здійснюється компанією з управління активами; 2) недержавний пенсійний фонд, у якому управління активами здійснюється банком; 3) недержавний пенсійний фонд, у якому управління активами здійснюється Національним банком України; 4) недержавний пенсійний фонд, у якому управління активами здійснюється професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами;
- розуміння змісту спеціальної пенсії, під якою слід розуміти пенсійну виплату, що здійснюється щомісячно, яка отримується особою у разі наявності особливих заслуг перед державою, інвалідами, у зв’язку виконанням державних або суспільно-значимих функцій з метою компенсувати втрачений заробіток;
- трактування системи принципів спеціального пенсійного забезпечення - це певна сукупність взаємно обумовлених та взаємозалежних принципів, які являють собою керівні ідеї та основи та направлені на врегулювання суспільних відносин, які виникають у сфері спеціального пенсійного забезпечення щодо окремих категорій громадян;
- аналіз системи принципів спеціального пенсійного забезпечення, яку складають такі елементи: 1) принцип загальності та доступності умов реалізації права на отримання спеціальної пенсії (полягає у визначенні кола осіб, що мають право на отримання спеціальної пенсії без дискримінаційних обмежень та специфічних причин); 2) принцип загальнообов’язкового соціального страхування або сплати страхових внесків на обов’язкове державне пенсійне забезпечення (принцип, що створений для нормального функціонування накопичувальної системи пенсійного забезпечення); 3) принцип багатоманітності видів спеціального пенсійного забезпечення (вказує на можливість отримання різних видів пенсій, зважаючи на відповідні факти і обставини: пенсії за віком, по інвалідності, за вислугу років, у зв’язку із втратою годувальника); 4) принцип надання спеціального пенсійного забезпечення, як правило, довічно у грошовій формі шляхом щомісячних виплат, що не оподатковуються (означає постійну матеріальну підтримку особи, яка
вийшла на пенсію, для нормального проживання у суспільстві); 5) принцип права вибору спеціальних пенсійних виплат та об’єднання пенсійного забезпечення з іншими соціальними виплатами (полягає у можливості вільного вибору системи спеціального пенсійного забезпечення та отримання додаткових надбавок у зв’язку з переліченими у законодавстві обставинами); 6) принцип здійснення спеціального пенсійного
забезпечення за рахунок державних коштів, що формуються у відповідних фондах (вказує на функціонування та діяльність спеціального органу державної влади, а також на джерела формування коштів для фондів пенсійного забезпечення); 7) принцип солідарності поколінь та паритетності у спеціальному пенсійному забезпеченні (полягає у
налагодженні «зв’язку» між працюючими особами і нинішніми
пенсіонерами); 8) принцип індексації розміру спеціальних пенсій відповідно до зростання споживчих цін (полягає у можливості перерахунку пенсій, зважаючи на соціально-суспільні ризик (підвищення заробітної плати у працюючих та ріст цін на споживчому ринку);
- обґрунтування, що прийняття Пенсійного кодексу України у тій формі, яка була передбачена проектом № 4290а від 16.07.2014 дозволило б вирішити одразу комплекс проблем, пов’язаних із пенсійним
забезпеченням: 1) об’єднати норми усього масиву нормативно-правових актів, що врегульовують функціонування пенсійної системи України; 2) вирішити проблему надання переваг у пенсійному забезпеченні окремим категоріям громадян; 3) зробити більш справедливими розміри мінімальної та максимальної пенсії; 4) полегшити розуміння громадянами сутність чинної пенсійної системи України;
- твердження про те, що накопичувальна система пенсійного страхування покликана забезпечити отримання особою додаткової пенсії, що буде прямо залежати від розміру страхових внесків. У такий спосіб держава заохочує працівників потурбуватись про своє майбутнє шляхом здійснення відповідних відрахувань, які в подальшому інвестуються в економіку цієї країни. Тобто таку форму співпраці обирають країни із стабільною економікою, які налаштовані побудувати систему пенсійного страхування на взаємовигідних умовах;
- пропозиції законодавчих конструкцій щодо вдосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні;
дістали подальшого розвитку:
- твердження про те, що пенсійне забезпечення - це суспільні відносини щодо належного матеріального забезпечення окремих категорій населення, у випадку настання певних соціальних умов, які законодавчо визначені (пенсійний вік, у зв'язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років тощо), шляхом надання щомісячних грошових виплат спеціально уповноваженими органами у сфері пенсійного забезпечення за рахунок коштів Пенсійного та інших спеціально створених фондів;
- аналіз змісту загальноправових принципів правового регулювання пенсійного забезпечення, зокрема таких: принцип законності, принцип єдності прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин; принцип гарантованості прав і свобод громадян; принцип відповідальності та принцип пріоритетності міжнародних норм над національними;
- положення про те, що ознаками форм спеціального пенсійного забезпечення є: 1) наявність спеціального законодавства; 2) обов’язковість їх надання зі сторони держави; 3) наявність законодавчо визначених юридичних фактів, як підстав виникнення відповідних правовідносин; 4) фінансування з різних фондів та бюджетів, залежно від форми відповідного забезпечення; 5) наявність визначеного законом спеціального трудового стажу на окремих роботах або посадах;
- аргументація, що у часи СРСР спеціальні пенсії виконували функцію соціальної допомоги для певних категорій громадян (учених, інвалідів, солдатів та їх родин), які не мали інших засобів для існування. Такі чинники, як освіта, стаж, вік, кваліфікація, соціально-професійні навички, не брались до уваги при встановленні пенсій. Попередній заробіток та наявність трудової участі не відігравали ніякої ролі при отриманні пенсій, тому що аж занадто загрозливою була соціально- економічна обстановка в Україні;
- аргументація, що Пенсійний кодекс України дозволив би систематизувати всі форми спеціального пенсійного забезпечення. Прийняттям зазначеного нормативного акту законодавець забезпечить встановлення справедливої залежності між розміром пенсійної виплати та тривалістю страхового стажу; впорядкування системи призначення спеціальних та пільгових пенсій у відповідності до принципу рівності всіх перед законом; фінансову стабільність пенсійної системи; конституційний рівень пенсійних виплат і дотримання положень Європейського кодексу соціального забезпечення; розширення напрямків інвестування пенсійних активів, а також збільшення обсягу високоякісних інструментів інвестування; запровадження міжнародних стандартів інвестиційної діяльності та звітності для суб’єктів системи пенсійного страхування;
- деталізація, що у державних системах пенсійного страхування питанням акумуляції та розподілу коштів займається спеціально створений орган із відповідною компетенцією. Страхові внески сплачуються у спеціальний фонд, дефіцит якого потривається державою. Недержавні системи пенсійного страхування побудовані на приватних засадах, тобто кошти перебувають в управлінні суб’єктів приватного сектору. Участь в системі недержавного пенсійного страхування базується на договірних засадах. Проте держава здійснює жорсткий контроль та ліцензування діяльності таких суб’єктів. Змішана система містить елементи як державного, так і недержавного пенсійного страхування;
- обґрунтовання, що принцип державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених законом, за своїм юридичним змістом та правовою природою схожий до загальногалузевого принципу гарантованості прав і свобод людини і громадянина. На державу покладається обов’язок щодо гарантування та надання кожній особі певних прав у сфері пенсійного забезпечення, а такі права не можуть бути звужені чи скасовані у випадку внесення певних змін до законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері - для подальших загальних і спеціальних наукових досліджень теоретичних та практичних проблем правового регулювання пенсійного забезпечення;
- у правотворчості - при перегляді та вдосконаленні положень чинного Кодексу законів про працю, Закону України «Про пенсійне забезпечення», доопрацюванні проекту Трудового кодексу України;
- у правозастосовній діяльності - результати дослідження сприятимуть вдосконаленню практики застосування норм чинного законодавства щодо пенсійного забезпечення;
- у навчальному процесі - тези, положення, висновки, пропозиції, зроблені в дисертації, можуть бути використані у процесі наукових конференцій та диспутів, під час вивчення таких наукових дисциплін, як «Соціальне забезпечення в Україні», «Проблеми соціального забезпечення в Україні», «Державна служба», у вищих юридичних закладах освіти, при підготовці лекційних та семінарських занять, у науково-дослідній роботі студентів, слухачів та курсантів, при розробці методичних рекомендацій, у процесі підготовки робочих програм та планів, підручників, навчальної та прикладної літератури.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем самостійно, усі сформульовані в ній положення і висновки отримані дисертантом особисто. Усі наукові публікації є одноосібними.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки обговорювались на кафедрі трудового права та права соціального забезпечення, а також були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних конференціях: «Актуальні проблеми правового регулювання економічної безпеки (Присвячена 80-ти річному ювілею професора кафедри економіко- правових дисциплін Кухаренка Володимира Дмитровича)» (м. Київ, 2 жовтня 2013 р.), «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» (м. Дніпропетровськ, 22-23 листопада 2013 р.), «Право: історія, теорія, практика» (м. Львів, 14-15 березня 2014 р.), «Дотримання прав людини: Сучасний стан правового регулювання та перспективи його вдосконалення» (м. Київ, 5 березня 2015 р.), «Пріоритетні проблеми юридичної науки: сучасний стан та перспективи вдосконалення» (м. Київ, 18-19 червня 2015 р.), «Пріоритетні проблеми реформування системи законодавства України» (м. Київ, 23-24 липня 2015 р.), «Актуальні проблеми сучасного правознавства» (м. Київ, 28-29 січня 2016 р.), «Проблеми теорії права і практики правореалізації на шляху України до ЄС» (м. Київ, 25-26 лютого 2016 р.), «Теорія і практика розвитку правових інститутів» (м. Київ, 10-11 березня 2016 р.), «Актуальні проблеми реформування системи законодавства України» (м. Запоріжжя, 27-28 січня 2017 р.), «Пріоритетні напрямки розвитку правової системи України» (м. Львів, 27-28 січня 2017 р.).
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції знайшли відображення в одноосібній монографії, шістнадцятьох статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, шістьох статтях - у наукових виданнях іншої держави, а також у восьми тезах доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із анотації, вступу, п’яти розділів, що логічно поєднані у 15 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації становить 479 сторінки. Список використаних джерел складається із 369 найменувань і займає 39 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, яке полягало в тому, щоб на підставі аналізу чинного національного законодавства та здобутків у правовій доктрині розкрити проблеми правового регулювання пенсійного забезпечення, а також розробити пропозиції щодо їх вирішення. За результатами дослідження сформульовано нижченаведені основні висновки.
1. Особливостями етапу розвитку правового регулювання пенсійного забезпечення на українських землях у складі СРСР (1917-1991 рр.) є наступні: 1) усі ресурси та повноваження було централізовано та жорстко регламентовано; 2) на початкових порах основна увага законодавця приділялась максимальному охопленню пенсійним забезпеченням різноманітних категорій громадян; 3) було встановлено пенсійний вік; 4) нормативно-правове регулювання пенсійного забезпечення здійснювалось як в законодавчому, так і в підзаконному порядку; 5) з часом було проголошено право всіх громадян на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби чи втрати працездатності, а пенсійне забезпечення стало загальним для робітників і службовців; 6) держава набула функцій регулятора даної сфери, здійснюючи контроль та управління пенсійного забезпечення; 7) держава централізувала свої функції у сфері пенсійного забезпечення населення шляхом створення органів, компетентних реалізовувати політику у даній сфері, а джерелом фінансування пенсій став Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями, а також страхових внесків громадян; 8) було встановлено надбавки до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку; 9) була створена єдина всеохоплююча система пенсійного забезпечення, яка характеризувалась поєднанням принципів соціального
страхування і соціальної допомоги, а пенсійна система була остаточно відокремлена від держбюджету.
Етап незалежної України генезису правового регулювання пенсійного забезпечення характеризується наступними особливостями: 1) ухвалено низку законодавчих актів із метою формування власного вітчизняного інституту пенсійного забезпечення; 2) розвиток даного інституту відбувався в умовах економічної кризи в державі, та відсутності коштів для належного пенсійного забезпечення громадян; 3) роль держави змінилась - хоча окремі інститути були їй підконтрольними, проте їх управління внаслідок реформ стало децентралізованим; 4) стимульовано перехід з неформального і тіньового сектора економіки до легального сектора; 5) перерозподілено фінансову відповідальність за соціальне забезпечення між державою, працівниками та роботодавцями; 6) подальші зміни пов’язуються із новим етапом пенсійної реформи.
2. Основні етапи розвитку спеціального пенсійного забезпечення: 1) спеціальне пенсійне забезпечення за часів Київської Русі (ІХ-Х століття) - зародження прототипу сьогоднішніх виплат через втрату годувальника; 2) спеціальне пенсійне забезпечення в часи перебування України під впливом Російської імперії (XVIII-XX століття) - розповсюдження норм Російської імперії в аспекті здійснення спеціального пенсійного забезпечення на територію України, що була підвладна їй; 3) спеціальне пенсійне забезпечення в часи перебування України під впливом Австро-Угорської імперії (ХІХ-ХХ століття) - та частина території України, що відносилася до Австро-Угорської імперії, зазнає тотального повторення норм у сфері спеціального пенсійного забезпечення; 4) спеціальне пенсійне забезпечення в часи перебування України в складі СРСР (1919-1991 рр.) - абсолютний вплив правової системи СРСР на УРСР; 5) спеціальне пенсійне забезпечення за часів незалежності України (1991-понині) - специфіка сучасного стану спеціального пенсійного забезпечення характеризується його самостійністю, однак недосконалістю у зв’язку з певною сукупністю чинників, найважливішим з яких є відсутність систематизованого законодавства.
3. Система пенсійного забезпечення - це сукупність правових, економічних, організаційних, соціальних інститутів та норм права, які мають складну та чітку ієрархічну структуру, що характеризується імперативним методом підпорядкування, має на меті надання матеріального забезпечення певним категоріям населення у випадку настання соціальних випадків, перелік яких затверджений законодавством, наділена адміністратором коштів і здійснює виплати з джерел їх формування. Її елементом є пенсійне забезпечення, мета якого полягає в реалізації правоздатною особою права на той чи інший вид пенсії, виплати.
Основними ознаками пенсії є: 1) регулярність; 2) нормативність; 3) соціально-аліментарне призначення; 4) грошова форма вираження; 5) призначається за певних умов.
4. Принцип цільового та ефективного використання коштів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування полягає в раціональній реалізації програмно-цільового методу і здійсненні лише на цілі, передбачені нормами права. Учасники системи пенсійного забезпечення повинні прагнути досягати цілі, заплановані на основі розвитку економіки, і забезпечувати якісне надання соціальних послуг, гарантованих державою, та отримувати максимальні результати при використанні коштів пенсійного забезпечення. Ефективне використання коштів має свій вияв в отриманні максимальних благ від наявних ресурсів.
Принцип відповідальності суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків є втіленням загальноправового принципу юридичної відповідальності, який побудовано на суворому дотриманні всіма суб’єктами даних відносин вимог закону, усвідомленні значимості настання наслідків за неналежну поведінку, прояви порушень, а також можливості нести відповідальність за свої діяння, яка передбачена законодавством України і включає всі види юридичної відповідальності.
Гарантіями правового регулювання пенсійного забезпечення є такі: 1) гарантія права на пенсійні виплати; 2) гарантія встановлення пенсійного віку; 3) гарантія зарахування страхового стажу; 4) гарантія належного юридичного захисту у випадку порушення основоположних прав.
5. Запропоновано таку класифікацію видів систем пенсійного страхування:
1) за способом фінансування: солідарні, накопичувальні та змішані;
Солідарні системи пенсійного оподаткування побудовані на основі
принципів солідарності і накопичення, страхові платежі сплачуються до централізованого фонду та одразу спрямовуються на виплату пенсій пенсіонерам. Страхові внески в солідарній системі пенсійного страхування обліковуються в системі персоніфіковано обліку і їх розмір враховується при призначенні пенсій, проте вони не є власністю застрахованої особи. В накопичувальній системі пенсійного страхування страхові внески, що сплачуються до накопичувальних фондів є безпосередньою власністю застрахованої особи і обліковуються на її персональному рахунку. Акумульовані кошти інвестуються, а дохід від отриманих інвестицій спрямовується на покриття інфляції, витрат по адмініструванню фонду та на збільшення страхових виплат. Змішана система пенсійного страхування побудована одночасно на принципах солідарності та накопичення, а тому особа частково отримує пенсійну виплату із солідарної системи пенсійного страхування і частково від заощаджених коштів в системі накопичувального пенсійного страхування.
2) за суб’єктним складом або за формою участі: державні, недержавні, змішані;
У державних системах пенсійного страхування питанням акумуляції та розподілу коштів займається спеціально створений орган із відповідною компетенцією. Страхові внески сплачуються у спеціальний фонд, дефіцит якого потривається державою. Недержавні системи пенсійного страхування побудовані на приватних засадах, тобто кошти перебувають в управлінні суб’єктів приватного сектору. Участь в системі недержавного пенсійного страхування базується на договірних засадах. Проте держава здійснює жорсткий контроль та ліцензування діяльності таких суб’єктів. Змішана система містить елементи як державного, так і недержавного пенсійного страхування.
3) за формою участі: обов’язкові, добровільні, змішані;
Обов’язковій системі пенсійного страхування притаманна
відповідальність за недотримання обов’язку із сплати страхових внесків, а обов’язок участі в такій системі передбачений у нормативно-правових актах країни. Участь і системі добровільного пенсійного страхування базується на договірних засадах і залежить від волевиявлення конкретної особи. Відповідальність за не участь у системі добровільного пенсійного страхування не передбачена. Змішана система пенсійного страхування передбачає обов’язкову участь особи в системі пенсійного страхування задля забезпечення мінімальних пенсійних виплат, а можливість отримання додаткових пенсійних виплат від участі в системі добровільного пенсійного страхування залежить від бажання особи.
4) за організаційно-правовими формами: виробничі, професійні, індивідуальні;
У виробничій системі пенсійного страхування роботодавець сплачує частину страхових внесків на користь своїх працівників до спеціально створеного фонду, який в подальшому інвестує залучені кошти, в тому числі в акції самого підприємства на базі якого створено такий страховий фонд. Взяти участь в системі професійного пенсійного страхування можуть особи об’єднані за професійною ознакою, тобто асоціація працівників конкретної професії може створити спеціальний пенсійний фонд для забезпечення додаткових пенсійних виплат. В індивідуальній системі пенсійного страхування особа самостійно обирає страховика і на підставі укладеного договору реалізує своє право на пенсійне забезпечення.
5) за кількістю учасників: індивідуальні, колективні;
Особа може взяти участь в системі індивідуального пенсійного забезпечення шляхом укладення договору із відповідною страховою організацією. В той же час, з метою забезпечення додатковими пенсійними виплатами своїх працівників, конкретне підприємство може укласти відповідний договір із страховою організацією.
6) за підставою виникнення: на підставі закону, на підставі договору;
Право на участь в добровільній системі пенсійного страхування
може бути реалізовано шляхом укладення договору із відповідною страховою організацією, а в системі пенсійного страхування, яка виникає на підставі закону, участь в такій системі є обов’язком і не залежить від волевиявлення особи.
7) за кількістю рівнів: однорівневі, багаторівневі;
Однорівнева система пенсійного страхування побудована лише на одній із вище описаних систем, зокрема особа може бути застрахована в системі державного пенсійного страхування або взяти участь в лише в накопичувальній системі пенсійного страхування. Багаторівнева система передбачає страхування особи в декількох системах пенсійного страхування паралельно.
8) за складовими елементами пенсійних виплат: базові, додаткові;
Базова пенсія спрямована на отримання особою мінімальної
страхової виплати, яка надає особі можливість забезпечити базові життєві потреби. Такий вид пенсійних виплат виплачується переважно в системі державного пенсійного страхування. Додаткова отримується шляхом участі особи в накопичувальній системі пенсійного страхування і є додатковою по відношенню до основної пенсійної виплати.
9) за територією дії: загальнодержавні, локальні.
Загальнодержавна система пенсійного страхування діє на території всієї країни, а адмініструванням пенсійних фондів займається спеціально створений орган державної влади. Система локального пенсійного забезпечення може бути створена в межах конкретно визначеної територіальної одиниці (наприклад, федеративної землі).
6. Виділено наступні особливості спеціального пенсійного забезпечення як правового явища: 1) регулярність спеціальних пенсій (процес виплат є регулярним); 2) систематичність спеціального пенсійного забезпечення (спеціальні пенсії мають систематичний характер, тобто вони є постійними); 3) періодичність спеціальних виплат; 4) чітко визначені категорії осіб, які можуть бути суб’єктами спеціального пенсійного забезпечення. В деяких визначеннях слово «особи» вжито без уточнення щодо спеціальних груп суб’єктів. З нашої точки зору, потрібно акцентувати увагу саме на тому, що суб’єктами спеціальних пенсій виступають не всі громадяни України, коло таких суб’єктів є вичерпним і воно передбачається спеціальними законами; 5) зовні спеціальне пенсійне забезпечення виражається у грошовій формі, проте може мати дещо інший вияв, наприклад, у наданні певних послуг; 6) спеціальні пенсії, як і будь які інші, мають індивідуальний характер, тобто їх отримує одна особа, яка відповідно до закону має на це право; 7) грошові кошти виділяються із спеціально створених фондів (Пенсійного фонду України), Державного бюджету чи з обох зазначених джерел - при змішаній системі; 8) розмір спеціальної пенсії встановлюється для кожної особи в індивідуальному порядку; 9) спеціальні пенсії виплачуються за умови досягнення пенсійного віку, набуття відповідного трудового стажу.
7. Обґрунтовано, що завдання принципів матеріального та побутового забезпечення окремих категорій громадян на пенсії (спеціального пенсійного забезпечення): 1) покликані забезпечувати нормальне функціонування системи пенсійного забезпечення як в цілому, так і в конкретному її прояві - спеціальному пенсійному забезпеченні; 2) матеріальне та соціально-побутове забезпечення громадян окремої категорії в разі непрацездатності, незалежно від віку, але зважаючи на професійні заслуги; 3) забезпечення прозорості здійснення пенсійного забезпечення окремих категорій громадян; 4) поширюють загальноправові принципи в сфері спеціального пенсійного забезпечення; 5) підтримка соціальної справедливості в даній сфері; 6) допомагають в забезпеченні виконання вимог спеціального пенсійного законодавства; 7) забезпечують правильну і законну функціональну діяльність основного органу, що здійснює як загальне пенсійне забезпечення, так і спеціальне - Пенсійного фонду України; 8) визначають систему спеціального пенсійного забезпечення як підвид соціального забезпечення населення; 9) визначають спектр прийомів та засобів законодавчої техніки, які використовують при побудові так званих «соціальних» норм в спеціальному пенсійному законодавстві; 10) дають уявлення про метод підгалузі - спеціального пенсійного забезпечення окремих категорій громадян; 11) обумовлюють системний відбір ознак та рис, притаманних спеціальним пенсіям та іншим виплатам.
8. Форма спеціального пенсійного забезпечення працівників - це законодавчо встановлений спосіб організації уповноважених суб’єктів пенсійних правовідносин щодо спеціального порядку щомісячного отримання окремими категоріями осіб спеціальних пенсій.
Ознаками форм спеціального пенсійного забезпечення є: 1) наявність спеціального законодавства; 2) обов’язковість їх надання зі сторони держави; 3) наявність законодавчо визначених юридичних фактів, як підстав виникнення відповідних правовідносин; 4) фінансування з різних фондів та бюджетів, залежно від форми відповідного забезпечення; 5) наявність визначеного законом спеціального трудового стажу на окремих роботах або посадах.
9. Систему форм спеціального пенсійного забезпечення становлять наступні:
1) форма пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
2) форма пенсійного забезпечення шахтарів;
3) форма пенсійного забезпечення працівників авіації і льотно- випробного складу;
4) працівників водного транспорту;
5) працівників залізничного транспорту;
6) військовослужбовців.
Донедавна до форм спеціального пенсійного забезпечення відносились: 1) форма пенсійного забезпечення державних службовців; 2) форма пенсійного забезпечення народних депутатів; 3) форма пенсійного забезпечення працівників прокуратури; 4) форма пенсійного забезпечення суддів.
10. Недержавне пенсійне забезпечення - це третій рівень системи пенсійного забезпечення в Україні, який являє собою добровільне накопичення грошового пенсійного забезпечення учасникам трудових відносин протягом трудової діяльності за участі недержавних пенсійних фондів, страхових організацій, банків та/або страхових організацій, що дозволяє отримувати його учасникам додаткові до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійні виплати.
11. Виділено наступні особливості недержавного пенсійного забезпечення, які водночас надають можливість розрізняти його із іншими видами пенсійного забезпечення, а також розкривають його специфіку:
1) воно є складовою накопичувального пенсійного забезпечення;
2) недержавне пенсійне забезпечення являє собою додаткове накопичення грошового пенсійного забезпечення протягом трудової діяльності.
3) недержавне пенсійне забезпечення характеризується добровільною участю його учасників;
4) участь у системі недержавного пенсійного забезпечення не виключає можливість участі в загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні;
5) недержавне пенсійне забезпечення здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями, банками, та/або страховими організаціями за договорами страхування довічної пенсії.
12. Найбільш фундаментальний доктринальний підхід охоплюють наступні критерії поділу недержавних пенсійних фондів на види:
1) за правовою природою:
- відкритий пенсійний фонд - недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи;
- корпоративний пенсійний фонд - недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники;
- професійний пенсійний фонд - пенсійний фонд, засновником (засновниками) якого можуть бути організації роботодавців, їх об'єднання, об'єднання громадян, професійні спілки, їх об'єднання або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду; учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду, а також фізичні особи, які є працівниками організацій роботодавців, їх об'єднань, членами або працівниками професійних спілок, їх об'єднань, які створили такий фонд.
2) за структурою управління:
- однорівневі недержавні пенсійні фонди - у яких, управління діяльністю фонду здійснюється без делегування повноважень іншим установам;
- дворівневі недержавні пенсійні фонди - у яких управлінські повноваження передаються радою фонду адміністраторові, банку- зберігачеві чи компанії з управління активами;
3) за доступністю участі у фонді:
- відкриті недержавні пенсійні фонди - їх учасниками можуть стати всі бажаючі;
- закриті недержавні пенсійні фонди - перелік учасників визначається засновниками фонду;
- недержавні пенсійні фонди із обмеженим доступом громадян до участі - фонди, участь у яких обмежена працівниками певного підприємства (корпоративні), професії (професійні), галузі економіки (галузеві) або громадянами, що проживають у межах певної території (територіальні).
13. До загальних проблем правового регулювання пенсійного забезпечення віднесено наступні:
1) розгалуженість системи пенсійного законодавства, що ускладнює розуміння пенсійної системи для пересічних громадян;
2) надання переваг у пенсійному забезпеченні окремим категоріям громадян (існування спеціального пенсійного забезпечення);
3) прив’язка розміру пенсії за віком до рівня прожиткового мінімуму, що не узгоджується із зростанням заробітної плати, реальними фінансовими можливостями Пенсійного фонду та страховими внесками впродовж трудової діяльності.
14. Вирішення проблеми надання переваг у пенсійному забезпеченні окремим категоріям громадян можливо вирішити двома шляхами:
1. Шляхом прийняття спеціального нормативно-правового акту, який або чітко диференціює та обґрунтує відмінності у пенсійному забезпеченні різних категорій осіб, або ж встановить однакові стандарти для усього працюючого населення.
Вбачається два можливих шляхи реалізації запропонованого: 1) прийняття Закону України «Про спеціальне пенсійне забезпечення»; 2) прийняття Пенсійного кодексу України. У першому випадку, даний нормативно-правовий акт має об’єднати у своєму змісті правове регулювання виходу на пенсію різних категорій осіб; розміри, порядок нарахування та виплат пенсійного забезпечення. В свою чергу, в проекті Пенсійного кодексу України № 4290а від 16.07.2014 розділ IV присвячено саме особливостям пенсійного забезпечення деяких категорій осіб, і на нашу думку здійснено цілком прийнятно. Вибір такого шляху вирішення проблеми надання переваг у пенсійному забезпеченні окремим категоріям громадян дозволить по-перше, зробити механізм виплат спеціальних пенсій більш прозорим; по-друге, спростить законодавцю процедури подальшого зменшення кількості сфер, у яких застосовується спеціальне пенсійне забезпечення; по-третє, дозволить більш обґрунтовано обрати сфери, в яких спеціальне пенсійне забезпечення є дійсно необхідним.
2. Шляхом зрівняння усіх громадян у правах на пенсійне забезпечення, залишивши єдиним критерієм щодо визначення її розміру - розмір заробітної плати, що отримувала особа під час своєї трудової діяльності.
15. Тенденція збільшення навантаження на працездатне населення через поступове старіння населення полягає у тому, що в Україні співвідношення працездатного та непрацездатного населення змінюється в сторону останнього. Враховуючи, що на сьогодні в Україні повноцінно працює лише солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, основний тягар навантаження щодо формування бюджету Пенсійного фонду України лягає на меншу частину населення держави, а також на Державний бюджет України. Тому, очевидно, що подальші зміни до пенсійного законодавства будуть спрямовані на зменшення навантаження на працездатне населення та на Державний бюджет України.
Тенденція досконалішого впровадження трирівневої пенсійної системи по суті реалізовується сьогодні. Так, одним із проявів даного напряму є запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування із 1 січня 2019 року з набуттям чинності відповідного положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017. Також передбачається подальший розвиток даної системи, а також системи недержавного пенсійного забезпечення, оскільки в держави відсутні можливості й надалі здійснювати підтримку бюджету Пенсійного фонду України у тих самих обсягах, в яких вона здійснюється сьогодні.
Тенденція кодифікації пенсійного законодавства шляхом прийняття Пенсійного кодексу України по суті є доволі оптимістичним прогнозом. По-перше, про існування такої тенденції свідчить проект Пенсійного кодексу України № 4290а від 16.07.2014. По-друге, чимало вітчизняних науковців наголошують на тому, що прийняття Пенсійного кодексу України вирішить більшість із існуючих проблем правового регулювання пенсійного забезпечення. По-третє, однією із основних проблем правового регулювання пенсійного забезпечення є складність та заплутаність пенсійного законодавства. Тому, на нашу думку, вітчизняний законодавець ще повернеться до питання прийняття Пенсійного кодексу України.
Тенденція скорочення витрат держави на утримання пенсіонерів мала місце в Україні протягом останніх декількох років. Втім, в Законі
України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII до Державного бюджету України на 2019 рік закладена сума в 166,5 мільярдів гривень. Тобто, значно більше, ніж було до того. Разом із тим, довгоочікуване запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування із 1 січня 2019 року свідчить про те, що законодавець намагається скоротити втрати на утримання пенсіонерів. Тому, зробимо припущення, що тенденція скорочення витрат держави на утримання пенсіонерів у майбутньому продовжиться.
Тенденція перетворення ролі держави із забезпечувача населення пенсіями, на роль гаранта, регулятора та організатора функціонування пенсійної системи по суті окреслює в своєму змісті більшість із виділених нами тенденцій. Вона полягає у тому, що всі подальші зміни до пенсійного законодавства України будуть здійснені із метою зменшення ролі держави у пенсійному забезпеченню населення. Поступово здійснюється звуження функцій держави, та залучення до пенсійної системи недержавних елементів для того, щоб розвантажити і без того проблемний Державний бюджет України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Казакевич Т.А. Целесообразность и цель в общественном развитии. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1969. 96 с.
2. Костицькии М.В. Філософсько-правові питання методологіі ' юридичної’ науки. URL: http:www.nbuv.gov.ua/old_jm/
soc_gum/Fmpp/2011_2/kostit.htm (дата звернення: 17.06.2017).
3. Селіванов В. М. До проблеми методологічного забезпечення теоретичного аналізу державотворення і правотворення в Україні. Право України. 2006. № 4. С. 21 -28.
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. Х.: Еспада, 2006. 776 с.
5. Фальковський А.О. Внесок Баденської філософської школи у становленні аксіологічного підходу в історичному пізнанні права. Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. О.: Юрид. лра, 2009. Вип. 48. С. 29-33.
6. Мінка Т.П. Адміністративно-правові режими та іх забезпечення органами внутрішніх справ: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.07. Дніпропетровськ, 2011. 614 с.
7. Лукач Р. Методология права: пер. с сербско-хорват. / под ред. и с вступ. статей чл.-кор. АН СССР Д.А. Керимова. М.: ПРОГРЕСС, 1981. 304 с.
8. Діденко Ю.Ю. Соціально-економічні особливості системи пенсійного забезпечення в умовах перехідної економіки: автореф. дис. на здобуття наук . ступеня канд. екон. наук : спец. 08.01.01 «Економічна теорія» / Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «ХАІ». Х., 2003. 20 с.
9. Буряченко О.Є. Пенсійна система в Україні: історія становлення і теоретичні засади розвитку на сучасному етапі національного державотворення: автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр.: спец. 25.00.01 /
Одес. регіон. інт держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. О., 2017. 20 с.
10. Соломка О.М. Пенсійне забезпечення в системі соціального захисту населення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.01.01 «Економічна теорія»/ Хакрківський національний університет. Х., 2006. 20 с.
11. Фещук В.В. Правове регулювання та організація пенсійного страхування в Україні: дис. ... канд. юрид. наук. К.: б. в., 2010. 224 с.
12. Шумило М.М. Правове регулювання пенсійного забезпечення державних службовців: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / кер. роботи Н.М. Хуторян. О., 2009. 244 с.
13. Татаренко Г.В. Договірне регулювання пенсійного
забезпечення в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / СНУ ім.
В.Даля. Луганськ, 2009. 198 с.
14. Скоробагатько А.В. Правове регулювання пенсійного
забезпечення наукових працівників: автореф. дис. ... канд. юрид. наук:
12.0. 05. О., 2004. 20 с.