Любчик Олександр Антонович Проблеми ко­дифікації трудового законодавства України

brief description

Любчик Олександр Антонович, докторант Донецько­го юридичного інституту МВС України: «Проблеми ко­дифікації трудового законодавства України» (12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення). Спецрада Д 26.001.46 у Київському національному уні­верситеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЛЮБЧИК ОЛЕКСАНДР АНТОНОВИЧ
Прим. № ____
УДК 349.2
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРОБЛЕМИ КОДИФІКАЦІЇ
ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
(081 – Право)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий консультант
доктор юридичних наук, доцент
Міщук Михайло Олександрович
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….……4
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
КОДИФІКАЦІЇ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЯК ОСОБЛИВОЇ
ФОРМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ПРАВА...........................................................16
1.1 Сутність, значення та роль кодифікації трудового законодавства.............16
1.2 Методологічні основи дослідження кодифікації трудового
законодавства.........................................................................................................34
1.3 Генезис кодифікації трудового законодавства.............................................51
1.4 Порівняльно-правовий аналіз кодифікації трудового законодавства з
іншими формами його систематизації.................................................................71
Висновки до розділу 1.........................................................................................85
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТІВ КОДИФІКАЦІЇ ТРУДОВОГО
ЗАКОНОДАВСТВА............................................................................................88
2.1 Адміністративно-правовий статус суб’єктів кодифікації трудового
законодавства.........................................................................................................88
2.2 Система суб’єктів кодифікації трудового законодавства..........................107
2.3 Принципи діяльності суб’єктів кодифікації трудового законодавства....127
2.4 Завдання та функції суб’єктів кодифікації трудового законодавства......149
Висновки до розділу 2.......................................................................................167
РОЗДІЛ 3 ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ КОДИФІКАЦІЇ
ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ............................................171
3.1 Значення, сутність та ознаки правовідносин у сфері кодифікації трудового
законодавства.......................................................................................................171
3.2 Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин у сфері
кодифікації трудового законодавства................................................................194
3
3.3 Об’єкт та зміст правовідносин у сфері кодифікації трудового
законодавства.......................................................................................................225
3.4 Класифікація правовідносин у сфері кодифікації трудового
законодавства.......................................................................................................246
Висновки до розділу 3.......................................................................................271
РОЗДІЛ 4 ОПТИМІЗАЦІЯ КОДИФІКАЦІЇ ТРУДОВОГО
ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ.......................................................................273
4.1 Оптимізація законодавчої техніки кодифікації трудового законодавства
України.................................................................................................................273
4.2 Основні тенденції розвитку взаємодії суб’єктів кодифікації трудового
законодавства.......................................................................................................294
4.3 Напрями удосконалення правовідносин у сфері кодифікації трудового
законодавства......................................................................................................314
4.4 Європейська інтеграція та врахування позитивного міжнародного досвіду
щодо кодифікації трудового законодавства.....................................................334
Висновки до Розділу 4…………………………………….…………………..355
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………357
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...…………366
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...…409
4
ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі в юридичній науці і
нормативно-правових актах національного трудового законодавства однією з
ключових тенденцій стала євроінтеграційна спрямованість зовнішньої та
внутрішньої національної політики. Впровадження ринкових механізмів
правового регулювання праці шляхом внесення змін до певних законодавчих
актів, внесення на розгляд проектів Трудового кодексу в цілому сприяє до
виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань перед Європейським
Союзом. Реалії сьогодення дозволяють констатувати необхідність залучення
сторін трудових та пов’язаних з ними відносин до нормотворчого процесу,
адже в результаті впроваджені в дію норми трудового законодавства
вплинуть на взаємовідносини працівників і роботодавців, що в цілому є
одним із факторів дестабілізації економічної кризи.
Одним із завдань України як незалежної правової держави є створення
ефективної правової бази, яка буде врегульовувати трудові відносини у
відповідності із потребами сьогодення. Законодавство України, яке
врегульовує трудові правовідносини, відрізняється наявністю великої
кількості нормативно-правових актів, які є такими, що не відповідають
сучасному стану суспільного розвитку, а кодифікований нормативноправовий акт, який наразі є основним зібранням положень спрямованих на
врегулювання даного виду правовідносин є застарілим, тому існує
необхідність проведення кодифікації трудового законодавства та
розроблення нових концептуальних підходів щодо правового регулювання
трудових відносин.
Актуальність нашого дослідження полягає у встановленні зв’язку між
трудо-правовою та законодавчою технікою у процесі правотворення,
оптимізація засобів і правил конструювання трудо-правових норм,
встановлення відповідності між загальновизнаними принципами трудового
5
права (наприклад, свободою праці, забороною примусової праці, рівності,
заборони дискримінації, єдності і диференціації тощо) як загальними
правовими приписами і спеціальними нормами, що забезпечують
впровадження відповідних міжнародних та європейських стандартів у
національне законодавство. Також, необхідність прийняття нового Трудового
кодексу України назріває протягом декількох десятиліть, а тому розробка
рекомендацій із оптимізації законодавчої техніки у сфері кодифікації
трудового законодавства є основним рушієм його реформування.
Зокрема, це обумовлено потребою з’ясування необхідності усунення
колізій, протиріч, заповнення прогалин правового регулювання з
врахуванням потреби збалансування інтересів сторін трудового договору
та участі держави у процесах праці. Саме для з’ясування місця таких
відносин постає питання вдосконалення правовідносин у сфері кодифікації
трудового законодавства.
Питання кодифікації трудового законодавства України досліджували
наступні вчені-правники: А.С. Амеліна, М.Г. Александров, В.М. Андріїв,
Ю.В. Баранюк, О.О. Білоус, С.Я. Вавженчук, В.С. Венедіктов,
С.В. Венедіктов, С.В. Вишновецька, Л.П. Гаращенко, В.О. Голобородько,
А.С. Гоменюк, Н.Д. Гетьманцева, О.М. Дарморіс, С.В. Дріжчана, М.О.
Жильцов, Д.В. Журавльов, Т.А. Занфірова, С.О. Іванов, М.І. Іншин, М.О.
Карданова, М.М. Клемпарський, О.Я. Копиленко, В.Л. Костюк, Є.В. Краснов,
Д.Є. Кутоманов, О.Я. Лаврів, І.П. Лаврінчук, Л.І. Лазор, С.С. Лукаш,
К.Ю. Мельник, Н.О. Мельничук, М.О. Міщук, Л.В. Могілевський,
П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, О.В. Пятаков, М.П. Стадник, О.А. Трюхан,
Н.М. Хуторян, Ф.А. Цесарський, Г.І. Чанишева, Н. Ф. Чубоха, І. І. Шамшина,
О. М. Ярошенко та інші. Названі нaукoвцi тa їх прaцi мaють нaукoву цiннiсть,
проте сучасні тенденції вимагають вироблення якісно нових підходів до
дослідження кодифікації трудового законодавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до основних положень
6
Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових
інститутів на 2015–2020 роки, затвердженої Указом Президента України від
20 травня 2015 року № 276/2015, Стратегії розвитку наукових досліджень
Національної академії правових наук України на 2016–2020 роки,
затвердженої Постановою загальних зборів Національної академії правових
наук України від 3 березня 2016 р. Дисертація виконана в межах науководослідної теми Донецького юридичного інституту МВС України «Теоретикоприкладні проблеми наукового забезпечення діяльності МВС України»
(0115U007082)».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
розробка теоретико-практичних пропозицій та рекомендацій щодо вирішення
проблем кодифікації трудового законодавства України.
Для досягнення поставленої мети у дисертації необхідно, насамперед,
виконати наступні завдання:
 визначити місце і роль кодифікаційної діяльності у системі трудового
права України;
 розкрити методологічні підходи до розуміння кодифікації трудового
законодавства;
 встановити ґенезу розвитку кодифікації трудового законодавства;
 охарактеризувати специфіку співвідношення кодифікації трудового
законодавства з іншими формами систематизації права;
 з’ясувати сутність правового статусу суб’єктів кодифікації трудового
законодавства та конкретизувати їх систему;
 виокремити принципи, завдання та функції діяльності суб’єктів
кодифікації трудового законодавства;
 проаналізувати особливості правовідносин у сфері кодифікації
трудового законодавства;
 здійснити характеристику підстав виникнення, зміни і припинення
правовідносин у сфері кодифікації трудового законодавства;
7
 виділити види правовідносин у сфері кодифікації трудового
законодавства;
 здійснити аналіз оптимізації законодавчої техніки кодифікації
трудового законодавства України;
 виявити основні тенденції розвитку взаємодії суб’єктів кодифікації
трудового законодавства;
 узагальнити аспект вдосконалення правовідносин у сфері
кодифікації трудового законодавства;
 сформулювати шляхи запозичення позитивного європейського та
міжнародного досвіду щодо кодифікації трудового законодавства.
Об’єктом дослідження є система суспільних відносин у сфері праці.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми
кодифікації трудового законодавства України.
Методи дослідження. Положення, висновки та рекомендації, що
містяться у роботі, достатньою мірою аргументовані, науково обґрунтовані і
достовірні.
Наукове дослідження побудовано на застосуванні загального
системно-структурного методу, основні елементи якого забезпечили
високий ефект побудови моделей розв’язання поставлених задач. В основі
системи методології наукового аналізу проблеми кодифікації трудового
законодавства України лежать наступні методи: 1) діалектичний метод – дає
змогу досліджувати внутрішню сутність речей в процесі їх розвитку, а також
внутрішніх та зовнішніх суперечностей, зокрема, за допомогою даного
методу проаналізовано кодифікацію трудового законодавства як особливої
форми систематизації права (підрозділи 1.1–1.4); 2) системний метод –
дозволив здійснити повне та об’єктивне дослідження відповідного конкретно
окресленого предмету, зокрема, дав змогу дослідити механізм специфіку
суб’єктів кодифікації трудового законодавства (підрозділи 2.1–2.4);
3) порівняльно-правовий метод – використано для аналізу позитивного
зарубіжного досвіду кодифікації трудового законодавства і визначення
8
шляхів їх запозичення в Україну (підрозділ 4.4); 4) логічні методи і прийоми
– дедукція, індукція, аналогія, аналіз, синтез простежуються впродовж
здійснення усього наукового аналізу. У науковому дослідженні
використовувалися й інші методи пізнання, наприклад, за допомогою логікосемантичного методу поглиблено понятійний апарат в означеній сфері,
зокрема, визначено такі поняття: «кодифікаційна діяльність у системі
трудового права України», «система трудового законодавства»,
«адміністративно-правовий статус суб’єктів кодифікації трудового
законодавства», «суб’єкт кодифікації трудового законодавства», «система
суб’єктів кодифікації трудового законодавства», «принципи діяльності
суб’єктів кодифікації трудового законодавства», «правовідносини у сфері
кодифікації трудового законодавства», «підстави виникнення, зміни та
припинення правовідносин у сфері кодифікації трудового законодавства»,
«об’єкт правовідносин у сфері кодифікації трудового законодавства»,
«вдосконалення правовідносин у сфері кодифікації трудового законодавства»
(підрозділи 1.1, 1.2, 2.1–2.3, 3.1–3.3, 4.3). Застосування структурно-логічного
методу та моделювання дозволили виділити аспекти оптимізації
законодавчої техніки кодифікації трудового законодавства (підрозділ 4.1).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є першою спробою комплексно, з використанням сучасних
методів пізнання, з урахуванням новітніх досягнень науки трудового права
дослідити специфіку проблем кодифікації трудового законодавства. За
результатами дисертаційного дослідження сформульовано авторські основні
положення, що виносяться на захист і які містять елементи наукової новизни.
Основними з них є такі:
уперше:
– визначено систему суб’єктів кодифікації трудового законодавства
як сукупність осіб та груп осіб, які об’єднані спільною метою, а також
наділені певним обсягом прав та обов’язків, які надають можливість брати
участь у процесі кодифікації трудового законодавства і які відрізняються
9
адміністративно-правовим статусом, що обумовлює певні закономірності їх
розташування та функціонування по відношенню одне до одного;
– встановлено, що підстави виникнення, зміни та припинення
правовідносин у сфері кодифікації трудового законодавства – це передбачені
нормами права події, стани та дії (як правило, правомірні), що вчиняються
суб’єктами, уповноваженими на здійснення правотворчих функцій держави, з
настанням або здійсненням яких (як окремих фактів, так і їх сукупності)
пов’язується виникнення, зміна або припинення правовідносин у сфері
кодифікації трудового законодавства;
– визначено, що тенденцією взаємодії суб’єктів кодифікації
трудового законодавства є напрям розвитку зв’язку між учасниками
кодифікаційних процесів із приведення трудового законодавства у
формальну та змістовну, структурну і функціональну відповідність з метою
стабілізації економіки, забезпечення балансу ринкових процесів, інтересів
працівників та роботодавців;
– розкрито сутність поняття «вдосконалення правовідносин у сфері
кодифікації трудового законодавства» як процесу покращення, підвищення
ефективності, внесення змін у законодавство, що регулює трудові й пов’язані
з ними відносини з метою підвищення ефективності правового регулювання,
зміни змістових характеристик нормативно-правових актів у сфері праці,
встановлення пропорційності у співвідношенні індивідуальних та
колективних інтересів працівників, роботодавців і їх об’єднань;
удосконалено:
– характеристику кодифікації трудового законодавства, до ознак якої
віднесено наступні: 1) це діяльність компетентних державних органів, тобто
державна діяльність, результат якої має бути належним чином
санкціонований і введений в дію за допомогою правових інструментів, які
узгоджуються в єдиному механізмі запровадження цього результату в життя,
тобто мати офіційний характер; 2) кінцевим результатом такої діяльності є
новоутворений кодифікований акт, який буде містити правові норми, що
10
були належними способами та методами системно оброблені, при цьому
діючі норми, які є дієвими та ефективними, упорядковуються та вносяться в
цей акт, а застарілі норми – скасовуються і замінюються новими, тобто
наслідком такої діяльності є впорядкування змісту та форми законодавства;
3) зведений кодифікований акт може мати зовнішню форму у вигляді
кодексу, положення, статуту; 4) кодифікований акт повинен мати вищу
юридичну силу порівняно з іншими нормативно-правовими актами, що
регулюють суспільні відносини у даній сфері, а також нормативно-правові
акти, що будуть створюватись в майбутньому, повинні відповідати
основному кодифікованому акту задля уникнення колізій та прогалин;
– класифікацію кодифікації трудового законодавства за такими
критеріями: 1) залежно від регулювання трудових відносин: а) часткова
(кодифікація певного інституту трудового права, що регулює трудові
відносини); б) повна (здійснюється упорядкування всього обсягу
нормативного матеріалу, що регулює відносини у системі трудового
права); 2) залежно від часу дії: а) постійна (на необмежений строк дії); б)
тимчасова (строк дії зазначений); в) перехідна (ця потреба може виникнути
із зобов’язань України перед міжнародними органами здійснити
кодифікацію трудового законодавства з 20.. року по 20.. рік для адаптації
трудового права до міжнародних норм); 3) залежно від характеру
юридичних норм, що регулюють трудові відносини: а) норми Загальної
частини системи трудового права; б) норми Спеціальної частини
(регулювання робочого часу тощо); 4) залежно від направленості на певну
категорію осіб: а) регулювання трудових відносин жінок та неповнолітніх;
б) регулювання трудових відносин інвалідів; в) регулювання трудових
відносин осіб без громадянства тощо;
– обґрунтування, що оптимізація законодавчої техніки в межах
кодифікації трудового законодавства повинна передбачати: 1) удосконалення
законодавчої термінології шляхом стислого і логічного конструювання
визначень основоположних понять трудового права у єдиному
11
законодавчому акті – Трудовому кодексі України; 2) побудову законодавчих
конструкцій із врахуванням насамперед інтересів працівників як соціально
незахищеної верстви; 3) оптимальне збалансування виробничої і захисної
функцій трудового права через зведення до мінімуму застосування єдності
правових норм у формулюванні їх змісту; 4) удосконалення мови та стилю
нормотворення в межах нормативно-правового регулювання праці;
5) узгодження змістових норм з різних нормативно-правових актів різної
юридичної сили – інкорпорація в Трудовий кодекс ключових законів
(наприклад, «Про оплату праці», «Про охорону праці» тощо);
– аналіз принципів кодифікації трудового законодавства, якими
названо такі: 1) чітка ієрархічність нормативно-правових актів; 2) логічна
структурованість елементів; 3) адаптація норм національного трудового
законодавства до норм законодавства Європейського Союзу; 4) однаковість
тлумачення кодифікованої норми; 5) техніко-юридична досконалість;
6) довершеність та утвердженість суспільних відносин у даній сфері;
– трактування правовідносин у сфері кодифікації трудового
законодавства – це врегульовані нормами права суспільні відносини
правотворчого характеру між суб’єктами кодифікації – уповноваженими
органами законодавчої та виконавчої влади (а у передбачених
законодавством випадках – народом України як суб’єктом всенародного
референдуму), а також факультативними учасниками процесу кодифікації,
спрямовані на систематизацію, а також формальну та сутнісну переробку
чинних нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини в
Україні, з метою усунення застарілих норм, неточностей, прогалин, колізій,
недоліків юридичної техніки таких актів для забезпечення регулювання
основних елементів трудових правовідносин одним або декількома
кодифікованими актами законодавчого та/або підзаконного характеру, що
сприятимуть підвищенню рівня забезпечення трудових прав людини і
громадянина в Україні шляхом врахування як національного, так і
міжнародного досвіду регулювання трудових правовідносин;
12
– пропозиції щодо врахування міжнародного досвіду щодо
кодифікації трудового законодавства, що передбачає: 1) врахування
міжнародного досвіду правового регулювання в частині положень, що
регламентують антидискримінаційну політику в частині розширення
переліку дискримінаційних дій та факторів; 2) закріплення в Статуті МОП
повноваження Комітету експертів, включаючи функцію тлумачення
міжнародних норм про працю, зобов’язувати держави-учасниці змінювати
національне законодавство; 3) посилення інформаційної взаємодії,
зменшення кількості законодавчих актів, посилення відповідальності у сфері
охорони праці; 4) створення центру з трудової міграції та розширення прав
трудових мігрантів в Україні, зокрема в частині їх соціального забезпечення;
5) механізми підвищення мінімальної заробітної плати повинні корелюватися
зі зміною «споживчого кошика»;
дістали подальшого розвитку:
– арґументація, що система трудового права України містить в собі не
лише юридично закріплені законодавцем норми, а й неофіційні джерела:
погляди та обґрунтування вчених, а також міжнародно-правові акти, зокрема
конвенції, рекомендації Міжнародної організації праці, стандарти та звичаї,
що регулюють суспільні відносини у сфері праці;
– тлумачення інкорпорації трудового законодавства, яка полягає у
систематичній обробці нормативного матеріалу, що склалась за роки нашої
незалежності у сфері праці, для більш зручного способу використання цих
норм у більш доступній, лаконічній і чіткій формі (можливо, навіть
порівняльній) для роботодавців, працівників і т.д., однак при цьому
об’єднуючи в єдине ціле, але не змінюючи зміст норм трудового
законодавства;
– твердження про те, що принципи діяльності суб’єктів кодифікації
трудового законодавства – це основні засади, правила, які покладені в основу
створення, а також забезпечення функціонування суб’єктів систематизації
норм трудового законодавства, а також сукупність вимог, які зумовлені
13
об’єктивними та суб’єктивними умовами існування суспільства та ставляться
до суб’єктів упорядкування трудового законодавства з метою чіткого
визначення змісту формування таких суб’єктів, а також належного поєднання
інтересів цих суб’єктів з інтересами інших суспільних груп;
– положення про те, що функція суб’єктів кодифікації трудового
законодавства – це діяльність суб’єктів кодифікації трудового законодавства,
напрями якої визначають призначенням, метою створення і завданнями, які
ставляться перед суб’єктами кодифікації трудового законодавства, а також
задля виконання і досягнення яких вони наділяються відповідним колом
повноважень;
– характеристика системи суб’єктів кодифікації трудового
законодавства, до якої входять (входять у випадку створення): 1) Верховна
Рада України; 2) Кабінет Міністрів України; 3) Президент України; 4)
комітети Верховної Ради України; 5) Апарат Верховної Ради України; 6)
міністерства; 7) робоча група; 8) Голова Верховної Ради України; 9)
центральні органи виконавчої влади; 10) органи місцевого самоврядування;
11) наукові установи, навчальні заклади, науковці, юристи-практики;
громадські організації, об’єднання громадян; особи, зацікавлені у тому, щоб
взяти участь у кодифікаційному процесі, які були залучені до участі в
робочій групі відповідного комітету ВРУ.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальших загальних і спеціальних
наукових досліджень теоретичних та практичних проблем кодифікації
трудового законодавства;
– у правотворчості – при перегляді та вдосконаленні положень
чинного Кодексу законів про працю, доопрацюванні проекту Трудового
кодексу України;
14
– у правозастосовній діяльності – результати дослідження
сприятимуть вдосконаленню практики застосування норм чинного
законодавства щодо кодифікації трудового законодавства;
– у навчальному процесі – тези, положення, висновки, пропозиції,
зроблені в дисертації, можуть бути використані в ході наукових конференцій
та диспутів, під час вивчення таких наукових дисциплін як «Трудове право»,
«Проблеми трудового права», у вищих юридичних закладах освіти, при
підготовці лекційних та семінарських занять, у науково-дослідній роботі
студентів, слухачів та курсантів, в процесі підготовки робочих програм та
планів, підручників, навчальної та прикладної літератури.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем
самостійно, з використанням останніх досягнень теорії права та науки
трудового права. Усі сформульовані в ній положення і висновки
обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У дисертації ідеї та
розробки належать автору. Усі публікації здійснені без співавторства.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в
цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були
оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних конференціях: «Сучасний
вимір держави і права» (м. Львів, 30–31 травня 2014 р.), «Актуальні
проблеми сучасного правознавства» (м. Київ, 28–29 січня 2016 р.),
«Проблеми теорії права і практики правореалізації на шляху України до
ЄС» (м. Київ, 25–26 лютого 2016 р.), «Теорія і практика розвитку правових
інститутів» (м. Київ, 10–11 березня 2016 р.), «Реформування національного
та міжнародного права: перспективи та пріоритети» (м. Одеса, 20–21 січня
2017 р.), «Актуальні проблеми реформування системи законодавства
України» (м. Запоріжжя, 27–28 січня 2017 р.), «Пріоритетні напрямки
розвитку правової системи України» (м. Львів, 27–28 січня 2017 р.).
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції
знайшли відображення в одноосібній монографії, сімнадцятьох статтях,
опублікованих у наукових фахових виданнях України, п’ятьох статтях – у
15
наукових виданнях інших держав, а також у семи тезах доповідей і
повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із анотації,
вступу, чотирьох розділів, що логічно поєднані у 16 підрозділів, висновків,
списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації становить
412 сторінок. Список використаних джерел складається із 415 найменувань і
займає 43 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення й
нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розкритті теоретикопрактичних проблем кодифікації трудового законодавства, а також розробці
пропозиції щодо їх вирішення. За результатами дослідження сформульовано
нижченаведені основні висновки.
1. Кодифікація трудового законодавства – це офіційна діяльність щодо
вдосконалення та упорядкування змісту та форми юридичних норм, які є
предметом врегулювання трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних
відносин, шляхом їх систематичної обробки у зведений єдиний внутрішньо і
зовнішньо узгоджений кодифікований акт, який має найвищу юридичну силу
у системі трудового права серед інших законодавчих актів, окрім Основного
Закону держави.
Кодифікація трудового законодавства є складною формою
систематизації, що може містити елементи правотворчості, яка полягає у
цілеспрямованій державній діяльності, направленій на обробку та
приведення форми та змісту неупорядкованої або частково неупорядкованої
сукупності нормативно-правових актів з метою їх узгодження з потребами
часу, уникнення прогалин, колізій, дефектів та розробки й прийняття
єдиного, логічно побудованого та внутрішньо узгодженого акта, який
максимально повно охоплюватиме суспільні відносини у сфері праці.
2. Об’єктом кодифікації трудового законодавства є чинне трудове
законодавство, що регулює весь комплекс суспільних відносин у сфері праці і
соціальної політики, які існують і розвиваються на теренах нашої країни, а
предметом кодифікації трудового законодавства (не потрібно плутати з
предметом інкорпорації трудового законодавства) виступають правові приписи
нормативно-правових актів трудового законодавства, які потребують
оброблення і вдосконалення свого змісту для їх якісно-організаційного
оновлення.
358
Декодифікація трудового законодавства негативно позначається на
розвитку і узгодженні норм між собою. Це процес навмисної діяльності
органів державної влади щодо прийняття і введення в дію норм, які фактично
суперечать чинному законодавству, не враховують принципових положень і
по новому санкціонують суспільні відносини у сфері праці. Тобто це ті дії
державних органів, які призводять до виникнення суперечностей та колізій у
системі трудових нормативно-правових актів.
Особливістю рекодифікації є те, що у її процесі кодифікація фактично
здійснюється вдруге. Головною причиною такого явища є невдала спроба
першої кодифікації, що є неприпустимим у правовій державі, і за це
компетентні органи, на яких покладалось проведення першої кодифікації,
мають притягуватись до відповідальності. Однак, на відміну від негативних
наслідків декодифікації, рекодифікація повинна оновлювати трудове
законодавство, а отже, сприяти позитивним змінам у розвитку суспільства.
3. Процес розвитку кодифікації трудового законодавства охоплює п’ять
етапів: 1) І етап (кінець ХІХ століття – 1917 р.) – формується трудове право
як окрема галузь, відбувається відхід від так званого фабричного
законодавства, яке було сформовано наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.; 2) ІІ етап
(1918–1921 рр.) – було прийнято перший Кодекс законів про працю 1918
року; 3) ІІІ етап (1922 р. – 1950-ті рр.) – характеризується, перш за все,
прийняттям Кодексу законів про працю 1922 року; 4) ІV етап кодифікації
трудового законодавства (1950-ті рр. – 1971 р.) – сутність його полягає у
процесах, які призвели до прийняття Кодексу законів про працю у 1971 році,
який є чинним і основним на сьогоднішній день кодифікованим актом у
галузі праці і соціальної політики незалежної України; 5) V етап (триває з
кінця ХХ століття) – прийняття великого обсягу спеціальних законодавчих
актів, які регулюють певні інститути трудового права.
4. Систематизація трудового законодавства характеризується таким:
1) це діяльність державних органів або компетентних органів; 2) основна її
мета полягає у впорядкуванні та вдосконаленні діючого законодавства; 3) в
359
результаті її проведення утворюється якісно нова правова база, що не
переобтяжена тимчасовими нормативно-правовими актами і актами
локального характеру, тобто містить найважливіші правові норми певної
галузі і не є громіздкою за обсягом; 4) її результат оформлений у вигляді
єдиної внутрішньо узгодженої системи, в якій відсутні протиріччя, дефекти і
прогалини; 5) для неї характерний високий рівень застосування на практиці,
тобто можливість запровадження та використання здобутків такого процесу
на практиці і, якщо є потреба, санкціонування такого процесу компетентними
органами, а також доступність, чіткість та зрозумілість мови
систематизованого акта для пересічної особи.
Надано наступну класифікацію форм систематизації законодавства:
1) залежно від мети і спрямованості систематизації: а) зовнішня, що
передбачає зміну змісту нормативно-правових актів, тобто є кодифікацією;
б) внутрішня, яка спрямована на упорядкування форми нормативного
матеріалу, тобто є інкорпорацією законодавства; 2) залежно від проведення
змін: а) інкорпорація законодавства; б) кодифікація законодавства.
5. Адміністративно-правий статус суб’єктів кодифікації трудового
законодавства – це встановлений на нормативно-правовому рівні комплекс
прав та обов’язків суб’єктів кодифікації трудового законодавства, утворених
для досягнення чітко визначеної мети шляхом виконання встановлених
завдань, реалізація яких забезпечується встановленням відповідних гарантій,
а також здійснюється із дотриманням встановленої законами форми.
Виділено наступні ознаки суб’єктів кодифікації трудового
законодавства: 1) вони є учасниками особливого виду правовідносин –
правовідносин із кодифікації трудового законодавства; 2) наділяються
певним колом прав, а також обов’язків, які дають їм змогу бути учасниками
процесу кодифікації трудового законодавства; 3) можуть бути як
обов’язковими учасниками процесу систематизації (наприклад, Верховна
Рада України або комітети Верховної Ради України), так і добровільними
360
учасниками процесу кодифікації трудового законодавства (наприклад,
наукові установи, вищі навчальні заклади тощо).
6. Систему суб’єктів кодифікації трудового законодавства
класифіковано за наступними критеріями: 1) залежно від виду кодифікації,
який здійснюється відповідними суб’єктами: а) коло суб’єктів, які
здійснюють офіційну кодифікацію; б) коло суб’єктів, які здійснюють
неофіційну кодифікацію; 2) залежно від обсягу прав та обов’язків, якими
наділені суб’єкти кодифікації трудового законодавства: а) суб’єкти, які
наділені правом ініціації розробки кодифікованого нормативно-правового
акта; б) суб’єкти, які здійснюють розробку кодифікованого нормативноправового акта; в) суб’єкти, які здійснюють перевірку кодифікованого
нормативно-правового акта; г) суб’єкти, які здійснюють розгляд та
затвердження розробленого кодифікованого нормативно-правового акта; ґ)
суб’єкти, які наділені правом ініціації внесення змін до затвердженого
кодифікованого нормативно-правового акта; д) суб’єкти, які наділені правом
затверджувати зміни, які внесені до кодифікованого нормативно-правового
акта; 3) залежно від складу учасників, які здійснюють кодифікацію: а)
індивідуальні; б) колективні; 4) залежно від кількості функцій, які
здійснюються в процесі кодифікації трудового законодавства: а)
монофункціональні; б) поліфункціональні.
7. Класифікація принципів діяльності суб’єктів кодифікації трудового
законодавства поділяється за наступними критеріями: 1) за універсальністю
дії принципів діяльності суб’єктів кодифікації трудового законодавства:
загальні; спеціальні; 2) за необхідністю застосування при здійсненні
діяльності суб’єктами кодифікації трудового законодавства: обов’язкові;
факультативні; 3) за значенням принципів, на яких базується діяльність
суб’єктів кодифікації трудового законодавства: основні; допоміжні; 4) за
призначенням принципів діяльності суб’єктів кодифікації трудового
законодавства: загальносоціальні; спеціально соціальні; 5) за способом
361
закріплення принципів діяльності суб’єктів кодифікації трудового
законодавства: безпосередні; опосередковані.
8. Завдання суб’єктів кодифікації трудового законодавства
класифіковано за такими критеріями: 1) залежно від етапів проведення робіт
з кодифікації трудового законодавства: а) завдання, які виконуються з метою
початку процесу систематизації трудового законодавства; б) завдання, які
виконуються в процесі розробки кодифікованого нормативно-правового акта;
в) завдання, які виконуються в процесі перевірки кодифікованого
нормативно-правового акта, його поглибленого аналізу; г) завдання, які
виконуються у процесі розгляду кодифікованого нормативно-правового акта;
ґ) завдання, які виконуються в процесі прийняття кодифікованого
нормативно-правового акта трудового законодавства; д) завдання, які
виконуються в процесі редагування кодифікованого нормативно-правового
акта; 2) залежно від обов’язковості виконання завдань суб’єктами
кодифікації трудового законодавства: а) обов’язкові; б) факультативні; 3)
залежно від значення завдання на шляху досягнення мети – створення
кодифікованого нормативно-правового акта: а) головні (першочергові); б)
другорядні.
Поділ функцій кодифікації трудового законодавства здійснено за
такими критеріями: 1) залежно від напрямів діяльності суб’єктів кодифікації
трудового законодавства: а) законопроектні; б) організаційні; в) контрольні;
2) залежно від правового статусу суб’єктів кодифікації трудового
законодавства: а) загальні; б) спеціальні; 3) залежно від етапів проведення
робіт з кодифікації трудового законодавства: а) функції, які виконуються на
початку процесу систематизації трудового законодавства; б) функції, які
виконуються у процесі розробки кодифікованого нормативно-правового акта;
в) функції, які виконуються у процесі перевірки кодифікованого нормативноправового акта, його поглибленого аналізу; г) функції, які виконуються у
процесі розгляду кодифікованого нормативно-правового акта; ґ) функції, які
виконуються у процесі прийняття кодифікованого нормативно-правового
362
акта трудового законодавства; д) функції, які виконуються у процесі
редагування кодифікованого нормативно-правового акта.
9. До переліку ознак правовідносин у сфері кодифікації трудового
законодавства відносяться наступні: 1) нормативна врегульованість відносин у
сфері кодифікації трудового законодавства; 2) фактичне залучення не лише
офіційних суб’єктів кодифікації, а й основних суб’єктів трудового права;
3) неінтегрованість у структуру трудових правовідносин; 4) придатність для
усунення існуючих недоліків та для створення запобіжних механізмів у
системі трудового законодавства; 5) відносна гнучкість меж між підзаконною
та законодавчою кодифікацією норм трудового законодавства;
6) спрямованість на покращення стану реалізації трудових прав людини і
громадянина.
10. До особливостей підстав виникнення правовідносин у сфері
кодифікації трудового законодавства відносяться такі: альтернативність;
множинність; взаємозалежність.
Особливостями підстав зміни правовідносин у сфері кодифікації
трудового законодавства є наступні: взаємообумовленість;
різноспрямованість; факультативність (щодо деяких підстав зміни
правовідносин).
Особливостями підстав припинення правовідносин у сфері кодифікації
трудового законодавства є такі: тимчасовість (щодо окремих юридичних
фактів); альтернативність; множинність.
11. Зміст правовідносин у сфері кодифікації трудового законодавства
характеризується наступним: вираження змісту через правовий статус
суб’єктів кодифікації трудового законодавства; орієнтованість змісту на
забезпечення трудових прав і свобод людини; наділення повноваженнями
структурних одиниць суб’єктів кодифікації; реалізація змісту правовідносин
незалежно від їх кінцевого результату; динамічність змісту правовідносин у
сфері кодифікації трудового законодавства.
363
12. Види правовідносин у сфері кодифікації трудового законодавства
класифіковано за такими критеріями:
за ознакою природи суб’єкта, що приймає кодифікований акт
трудового законодавства, поділяти їх на відносини, які: 1) реалізуються лише
через уповноважені органи державної влади: а) через законодавчий орган
державної влади; б) через спеціально уповноважені виконавчі органи
державної влади; 2) реалізуються під час всеукраїнського референдуму за
участі органів державної влади;
за об’єктом правовідносини у сфері кодифікації, що спрямовані на
прийняття: 1) основного кодифікованого акта трудового законодавства;
2) додаткових кодифікованих актів;
за своєю спрямованістю правовідносини, що мають місце в процесі
кодифікації трудового законодавства, пропонується поділяти на такі, що:
1) стосуються кодифікованого акта трудового законодавства; 2) спрямовані
на приведення інших нормативно-правових актів у відповідність до норм
кодифікованого акта.
13. Оптимізація законодавчої техніки у сфері кодифікації
законодавства – це покращення, встановлення найбільш прийнятних засобів,
правил, методів, принципів і характеристик у сфері кодифікації як
систематизації правового матеріалу із зміною форми та змісту нормативного
матеріалу з метою досягнення мети правового регулювання, що будується на
принципах такого регулювання в певних межах, з урахуванням комплексного
пошуку реальних та ефективних правових рішень.
14. Тенденціями взаємодії суб’єктів кодифікації трудового
законодавства є такі: 1) залучення представників громадськості, а саме
працівників, роботодавців та їх об’єднань до процесу прийняття нового
Трудового кодексу України; 2) підвищення авторитетності кодифікації в
частині розширення трудових прав працівників; 3) делегування розв’язання
питань, що вирішуються на централізованому рівні, на локальний рівень
шляхом створення кодексів практики; 4) узгодження взаємодії суб’єктів
364
офіційної кодифікації трудового законодавства в Україні та Ради Європи,
Європейської комісії як інституції Європейського Союзу, на яку покладаються
функції виконавчого органу; 5) посилення колективно-договірного
регулювання в межах соціального діалогу, що впливає на формування нових
положень проекту Трудового кодексу України; 6) спільна спрямованість на
узгодження норм галузі трудового права та норм трудового законодавства; 7)
необхідність створення єдиного кодифікаційного органу в Україні – Вищої
кодифікаційної комісії.
15. До аспектів вдосконалення відносин щодо кодифікації українського
законодавства про працю віднесено такі: 1) розмежування на рівні нового
Трудового кодексу України трудових та пов’язаних з ними відносин шляхом
встановлення відповідних розділів; 2) розмежування на рівні нового
Трудового кодексу України сфери чинності закону та предмету трудового
права в цілому; 3) ускладнення способу внесення змін до перспективного
Трудового кодексу України; 4) встановлення місця в межах кодифікації
правового регулювання трудових процесуальних правовідносин поряд із
відповідними матеріальними; 5) забезпечення кодифікації з врахуванням
децентралізованих відносин працівника і роботодавця із забезпечення
локального регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин – надання
ширших повноважень роботодавцям і працівникам як суб’єктам неофіційної
кодифікації; 6) встановлення принципів такої кодифікації у поєднанні з
врахуванням виробничих відносин на підприємстві, установі та організації.
16. Європейська інтеграція щодо кодифікації трудового законодавства
охоплює: 1) інформаційну взаємодію працівників і роботодавців
здійснюється за ініціативи роботодавця; 2) створення загальних стандартів і
підтримку рівноправ’я у сфері зайнятості і праці потребує розширення
положень щодо протидії дискримінації; 3) всебічну регламентацію на рівні
проекту Трудового кодексу в частині закріплення принципу заборони
дискримінації у сфері праці наступних положень: забезпечення рівного
ставлення до чоловіків і жінок, осіб різного релігійного віросповідання, раси,
365
кольору шкіри, мови, віку, політичних переконань і світогляду, сексуальної
орієнтації, інвалідності, майнового і соціального статусу, етнічного і
територіального походження тощо; 4) систему оплати праці на підприємстві,
яка повинна бути прозорою і відкритою, в іншому випадку роботодавець
може бути змушений доводити відсутність непрямої дискримінації; 5)
підвищення на рівні національного законодавства вимог щодо безпеки праці
вагітних жінок і їх роботу з важкими умовами праці; 6) обов’язкове
створення професійних спілок або обрання профспілкових представників на
будь-якому підприємстві за критерієм чисельності працівників.