Клименко Анастасія Леонідівна Міжнародно-правові стандарти соціального забезпечення

brief description

Клименко Анастасія Леонідівна, аспірант НДІ правового забезпечення інноваційного розвитку: «Міжнародно-правові стандарти соціального забезпечення» (12.00.05 - трудове пра- во; право соціального забезпечення). Спецрада Д 26.001.46 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КЛИМЕНКО АНАСТАСІЯ ЛЕОНІДІВНА
УДК 349.3 : 006.032
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
Прилипко Сергій Миколайович
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………………………………..4
ВСТУП…………………………………………………………………………….5
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНІ ПРАВА Й СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ В
СИСТЕМІ ПРАВ ЛЮДИНИ: ЇХ ЮРИДИЧНИЙ ВЗАЄМОЗВ`ЯЗОК…..15
1.1. Соціальні права людини: поняття, сутність, міжнародне
визнання………………………………………………………………………….15
1.2. Значення міжнародних і європейських стандартів для реалізації
соціальних прав громадян України…………………………………..…………30
Висновки до розділу 1…………………………………………………….........46
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА
ЛЮДИНИ НА СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ……………………….…..51
2.1. Всеосяжність права на соціальне забезпечення та його роль у розбудові
моделі соціальної і правової держави…………………………………………..51
2.2. Право людини на соціальне забезпечення й право достатній життєвий
рівень: механізм взаємодії міжнародного й національного
законодавства…………………………………………………………………….75
Висновки до розділу 2………………………………………………………...103
РОЗДІЛ 3. ЗАСАДНИЧІ ПРИНЦИПИ Й КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ
У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЗА УМОВ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ
МІЖНАРОДНИХ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ ……………………….107
3.1. Принципи соціального захисту в умовах інтеграційних процесів до
європейської спільноти ………………………………………………………..107
3.2. Конституційно-правові засади соціального захисту в
Україні………....127
3
3.3. Проблеми реалізації міжнародних стандартів у національному
соціальному законодавстві…………………………………………………….149
Висновки до розділу 3………………………………………………………...166
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….176
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:
ЄС – Європейський Союз
ЄСХ(п) – Європейська соціальна хартія (переглянута)
КМУ – Кабінет Міністрів України;
КСУ – Конституційний Суд України;
МОП – Міжнародна організація праці;
ООН – Організація Об’єднаних Націй.
5
ВСТУП
Актуальність теми. На шляху інтеграції України до ЄС одним із
пріоритетних її завдань є забезпечення реалізації визначених Конституцією
прав та свобод людини і громадянина. Удосконалення вітчизняного
законодавства та приведення його у відповідність до світових правових
стандартів прав людини – одне з найважливіших цілей України. Це
викликано певними чинниками: по-перше, відходом української правової
доктрини від соціалістичної до природної концепції; по-друге, набуттям
Україною в 1995 р. членства в Раді Європи, що зумовило виникнення для
держави міжнародних зобов’язань щодо додержання міжнародних стандартів
у царині прав людини й еволюційних процесів зміни юридичної природи
низки прав.
Міжнародні норми з прав людини вважаються критерієм, якому мають
відповідати законодавство і юридична практика всіх держав міжнародної
спільноти. Такі норми мають діяти постійно й здійснюватися у відповідності
зі зміною уявлень про права людини та їх зміст, міжнародних органів, що
уповноважені проводити тлумачення міжнародних договорів. Якщо у ХХ ст.
ще вважалось, що право людини – це внутрішня справа кожної держави, то
зараз – розвиток міжнародних відносин викликає зміни меж внутрішньої
юрисдикції держав, які самі встановлюють їх рамки, передаючи низку питань
у відання міжнародно-правового регулювання.
Соціально-економічна ситуація в Україні, стан забезпечення прав
людини в соціальній сфері й розвиток правового регулювання соціальної
політики за роки незалежності трактувались переважно як політичні
категорії, що приймаються здебільшого для швидкого реагування на прямі
загрози в соціальній сфері, а не для подолання системних диспропорцій, що
сформувалися в державі й суспільстві. Завдання це є досить складним з
6
огляду на те, що в Україні досі не вироблено концепції соціального розвитку,
яка відповідала б сучасному періоду економічних перетворень і враховувала
б їх кінцеву мету. Наукове осмислення сутності та змісту такого важливого
поняття, як «міжнародно-правові стандарти соціального забезпечення»,
дозволить визначити ключові параметри майбутньої загальнодержавної
концепції соціального розвитку.
Сьогодні перед наукою права соціального забезпечення стоїть
комплекс завдань, що випливають з нових умов економічного, суспільного й
державного розвитку. Основним із них є критичний перегляд і
переосмислення чинного законодавства, що регулює відносини в соціальній
царині, актуалізує реальну необхідність його кодифікації й розроблення
концептуальних підходів створення нового соціального законодавства, яке
відповідало б реаліям сучасного суспільного розвитку й міжнародноправовим стандартам соціального забезпечення.
Юридична наука мусить знайти шляхи стимулювання активності
громадян, зміцнення законності і правопорядку, забезпечення розвитку
правосвідомості й підвищення іміджу правової системи держави в умовах
інтеграційних процесів до європейської спільноти соціально орієнтованих
держав і соціально–економічних викликів сьогодення.
В основу дисертаційної роботи покладені дослідження в зазначеній
сфері таких учених-правознавців, як: В. М. Андріїв, В. С. Андрєєв,
Є. І. Астрахан, В. А. Ачаркан, І. А. Безклубий, Н. Б. Болотіна, М. О. Буянова,
С. Я. Вавженчук, Л. Ю. Величко, В. С. Венедіктов, С. В. Венедіктов,
М. А. Вігдорчик, Т. З. Гарасимів, В. О. Гончаров, Ю. М. Гришина,
І. В. Гущин, Д. В. Журавльов, О. Д. Зайкін, Т. А. Занфірова, М. Л. Захаров,
М. Л. Захарова, Р. І. Іванова, М. І. Іншин, С. С. Лукаш, О. Є. Мачульська,
Н. О. Мельничук, О. В. Москаленко, Т. О. Постовалова, С. М. Прилипко,
О. І. Процевський, В. Д. Роїк, С. М. Синчук, І. М. Сирота, Б. І. Сташків,
О. В. Тищенко, Е. Г. Тучкова, С. М. Черноус, О. Г. Чутчева, В. І. Щербина,
Л. П. Шумна, О. М. Ярошенко та ін.
7
Однак, незважаючи на їх вагомі здобутки, в Україні (як і в країнах
близького зарубіжжя) немає жодної комплексної наукової роботи,
присвяченої ґрунтовному вивченню теоретичних і практичних проблем
реалізації соціальних прав у системі прав людини та їх юридичного
взаємозв`язку з міжнародно-правовими стандартами соціального
забезпечення.
Соціальна-економічна ситуація, що склалася в суспільстві, свідчить про
нагальну потребу подальшого розвитку й удосконалення фундаментальних
наукових знань, у тому числі правових. Саме цим можна пояснити особливу
актуальність монографічного дослідження зазначених проблемних питань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана у Науково-дослідному інституті правового
забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук
України відповідно до таких тем як: «Концептуальні засади правового
забезпечення інноваційної політики України в контексті європейської
інтеграції»
(№ 0110U000882), затвердженої на період з 1 січня 2010 р. по 31 грудня 2014
р.,
Мета й задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в
тому, щоб на підставі доктринального доробку юридичної науки загалом і
права соціального забезпечення, зокрема, а також порівняльного аналізу
національного й міжнародного законодавства й опрацювання
правозастосовної практики визначити і всесторонньо охарактеризувати
міжнародно–правові стандарти соціального забезпечення, виявити напрямки
розвитку нормативно–правового забезпечення цієї царини і сформулювати
конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.
Для реалізації зазначеної мети в дисертаційній роботі вирішувалися
такі задачі:
8
опрацювати еволюцію соціальних прав у міжнародних актах і в
зарубіжному законодавстві, здійснити їх порівняльний аналіз із
законодавством України;
проаналізувати становлення вчення про основні соціальні права
людини у вітчизняній науці права соціального забезпечення й визначити
місце цих прав у системі прав людини, їх загальні риси та юридичний
взаємозв`язок з міжнародно–правовими стандартами соціального
забезпечення;
висвітлити теоретичну базу всеосяжності права на соціальне
забезпечення і встановити його роль в розбудові моделі соціальної та
правової держави;
охарактеризувавши механізм взаємодії міжнародного й національного
законодавства розкрити специфіку права людини на соціальне забезпечення і
її права на достатній життєвий рівень;
сформулювати дефініції правових конструкцій «соціальні права»,
«міжнародно-правові стандарти соціального забезпечення», «всеосяжність
права на соціальне забезпечення», «достатній життєвий рівень»;
проаналізувати зарубіжний досвід правового нормування обсягу і
змісту соціальних прав індивіда і визначити перспективи його використання
в Україні;
розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо нормативного
закріплення соціальних прав в актах чинного соціального законодавства
України з урахуванням міжнародно-правових стандартів соціального
забезпечення.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, у сфері
реалізації конституційно–правових засад соціальних прав, що пов’язано з
проблемами теоретичного і практичного функціонування міжнародно–
правових стандартів соціального забезпечення.
9
Предметом дослідження послужили міжнародно–правові стандарти
соціального забезпечення в умовах реформування соціальної сфери в
Україні.
Методи дослідження. Відповідно до мети й завдань дисертаційного
дослідження використано загальні і спеціальні методи наукового пізнання
правових явищ, що гарантувало об’єктивність, усебічність і повноту
отриманих результатів. Діалектичний метод сприяв розгляду міжнародно–
правових стандартів соціального забезпечення як складноструктурованого
явища, що перебуває в постійному розвитку. Застосування логіко–
семантичного методу поглибило понятійний апарат правової доктрини
соціального забезпечення: запропоновано дефініції таких категорій, як
«соціальні права», «міжнародно–правові стандарти соціального
забезпечення», «всеосяжність права на соціальне забезпечення», «достатній
життєвий рівень» та ін. Метод класифікації став у нагоді при характеристиці
юридичної своєрідності соціальних прав та їх властивих ознак. Формально–
юридичний послужив універсальним способом аргументації наукових
висновків. Оперування історико–правовим методом дозволило окреслити
основні періоди ґенези соціальних прав в Україні. Порівняльний використано
для проведення співвідношення міжнародно-правових стандартів
соціального забезпечення та вітчизняної правозастосовної та законодавчої
практики в цій сфері. За допомогою соціологічного методу вдалося з’ясувати
прогалини, що істотно впливають на ефективність державних стандартів
соціального забезпечення в Україні. Прогностичний знайшов відбиття у
спробах спрогнозувати шляхи подальшого розвитку соціального захисту в
Україні з урахуванням подальшої імплементації міжнародно–правових
стандартів соціального забезпечення і сконструювати пропозиції з
удосконалення чинного законодавства.
Ключові висновки й положення, які були сформульовані в цій науковій
роботі, базуються на дослідженні чинного вітчизняного законодавства,
10
практики його застосування, законодавства інших країн світу і на
загальновизнаних європейських стандартах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що подана
на захист дисертація є першим у вітчизняній доктрині права соціального
забезпечення самостійною завершеною системною науковою роботою з
вивчення теоретичних і практичних проблем реалізації соціальних прав у
системі прав людини та їх юридичного взаємозв`язку з міжнародно–
правовими стандартами соціального забезпечення. Теоретичні результати
цієї праці полягають в обґрунтуванні конструкції «міжнародно–правових
стандартів соціального забезпечення» як комплексу правових норм,
закріплених у міжнародно–правових актах, норми яких спрямовані на
соціальну захищеність людини. У результаті проведеного дослідження
сформульовано нижченаведені основні висновки і пропозиції, що мають
наукову новизну, практичну значимість і виносяться на захист.
Уперше:
 міжнародно–правові стандарти соціального забезпечення
розглянуті як комплекс правових норм, закріплених у міжнародно–правових
актах, які визначають і врегульовують умови життєдіяльності людей,
спрямовані на забезпечення позитивного розвитку особи та її соціальну
захищеність на території конкретної держави, які повинні бути закріплені в
національному законодавстві держав відповідно до їх міжнародно–правових
зобов’язань;
 обґрунтовано всеосяжність права на соціальне забезпечення як
проголошеної міжнародною спільнотою й гарантованої державою
можливості людини забезпечувати фізіологічні, соціальні й духовні потреби
в обсязі, необхідному для достатнього рівня життя у випадку настання
соціального ризику, що поширюються рівною мірою на всіх і на кожного
члена соціуму, включаючи громадян, іноземних громадян, апатридів,
біженців, рівне право чоловіка й жінки та ін., без будь–якої дискримінації
включаючи користуватися передбаченими правами. Визначено роль
11
твердження про всеосяжність права на соціальне забезпечення у розбудові
моделі соціальної і правової держави;
 встановлено тенденцію посилення значення міжнародно–
правових стандартів соціального забезпечення за умов соціально–
економічних викликів сьогодення і впливу на здійснення соціальних прав
світових процесів глобалізації економіки, серед головних напрямків впливу
яких виділяються: активізація трудової міграції, депопуляція населення,
зростання абсолютного зубожіння людей тощо, що зумовлено низкою таких
обставин, як стихійне лихо, техногенна катастрофа, військовий конфлікт
тощо;
 окреслені й піддані змістовному аналізу засади функціонування
соціального захисту, що ґрунтуються на міжнародних соціальних стандартів:
(а) всебічність(універсальність) соціального захисту; (б) рівність прав і
можливостей, заборона дискримінації; (в) диференціація умов і рівня
соціального захисту; (г) наукова й економічна обґрунтованість соціальних
нормативів; (ґ) незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг;
(д) державна гарантованість установлених прав у сфері соціального захисту;
 висловлено пропозицію про доцільність виділення в системі
національного права соціального забезпечення самостійного правового
інституту «Міжнародно–правові стандарти соціального забезпечення»,
визначено його зміст і співвідношення з іншими соціальнозабезпечувальними правовими інститутами;
 доведено, що широкий спектр міжнародних соціальних
стандартів рівня життя, їх багатогранність зумовлюють потребу у створенні
універсальної системи соціальної експертизи.
Удосконалено:
 трактування поняття «соціальні права» як врегульованих
нормами права соціальних зобов’язань держави з позиції дотримання
міжнародних соціальних стандартів і забезпечення ефективного механізму їх
захисту в суспільстві;
12
 систему ознак юридичної своєрідності соціальних прав: (а)
основною відмінністю соціальних прав людини є те, що вони рівною мірою
поширюються на всіх і на кожного члена суспільства (включаючи громадян,
іноземних громадян, апатридів, біженців та ін.) без будь–якої дискримінації,
в тому числі рівне право чоловіка й жінки користуватися передбаченими
правами; (б) забезпечення соціальних прав людини завжди відбувається за
активної участі держави, яка створює юридичні, економічні, організаційні й
інформаційні умови для їх реалізації й одночасно виступає суб’єктом
соціальних відносин; (в) соціальні права і ступінь їх забезпечення
визначаються рівнем економічного розвитку держави, а також об’єктивною
спроможністю останньої надавати соціальну допомогу людині у всіх
випадках, коли вона цього потребує; (г) соціальні права не лише складають
невід’ємний елемент правового статусу людини, а й включені до системи
міжнародного права й до національних правових систем.
Набули подальшого розвитку:
 думка про співвідношення поняття «достатній життєвий рівень»
із 2–ма основними (природними) правами людини — правом на життя і
правом на людську гідність. Розуміння цього поняття як соціального блага є
основною засадою для обґрунтування необхідності створення й ефективного
функціонування системи соціального захисту, спрямованої на задоволення
базових матеріальних й духовних потреб тих членів суспільства, які з огляду
на об’єктивні чинники позбавлені можливості самостійно подолати важкі
життєві ситуації;
 аналіз ролі міжнародних і регіональних організацій у
встановленні міжнародних і європейських соціальних стандартів й у
здійсненні контролю за їх дотриманням;
 трактування цілей й завдань національного соціального
законодавства, конкретні пропозиції стосовно необхідності розроблення і
прийняття Соціального кодексу України й щодо змістовного наповнення
цього законодавчого акту.
13
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в
дисертаційній роботі теоретичні висновки, положення, пропозиції й
рекомендації сприяють розв’язанню теоретико–прикладних проблем
додержання міжнародно–правових стандартів соціального забезпечення в
умовах реформування соціальної сфери в Україні. Вони можуть бути
використані:
 у правотворчості – у процесі підготовки проектів нових
законодавчих актів (Соціального кодексу України, Закону «Про засади
державної соціальної політики») й удосконалення чинних Законів («Про
соціальні послуги», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні
гарантії», «Про волонтерську діяльність», «Про соціальну роботу з сім'ями,
дітьми та молоддю», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про соціальну
адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі
або позбавлення волі на певний строк»), а також підзаконних нормативно–
правових актів, прийнятих на їх розвиток;
 у правозастосуванні – при використанні рекомендацій і
пропозицій у практичній діяльності центральних і місцевих органів
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суддів, державних і
комунальних закладів та установ, що надають різні види соціального захисту,
громадських, благодійних і релігійних організацій, а також фізичних осіб,
пов'язаних з наданням соціальних послуг;
 у науково–дослідницькій роботі – для здійснення подальших
загальних і спеціальних наукових досліджень теоретичних і практичних
проблем реалізації громадянами своїх конституційних прав на соціальний
захист і достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї;
 у навчальному процесі – при вивченні у вищих і спеціальних
юридичних освітніх закладах таких навчальних дисциплін, як «Право
соціального забезпечення», «Міжнародне право соціального забезпечення»,
«Право соціального забезпечення зарубіжних країн», при підготовці
підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, а також спеціалістами в
14
галузі міжнародного права й прав людини, у науково–дослідницькій роботі
студентів.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки й
рекомендації з удосконалення правозастосовної практики, що містяться в
дисертації, доповідалися й обговорювалися на науково–теоретичних і
науково–практичних конференціях: «Актуальні напрями правового
забезпечення інноваційної та інвестиційної політики в Україні» (м. Харків,
2014 р.); «Сучасні проблеми трудового та пенсійного законодавства» (м.
Харків, 2015 р.); «Сфера дії трудового права та права соціального
забезпечення» (м. Харків, 2016 р.); «Ефективність норм права» (м. Київ.
2016); «Правове забезпечення соціальної сфери» (м. Одеса. 2017).
Публікації. Основні результати дослідження знайшли відбиття у 11
публікаціях, з яких 6 статей у фахових наукових журналах і збірниках
наукових праць, у тому числі одна в іноземному, а також тезах до 5–х
доповідей і наукових повідомлень на вказаних наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою й завданнями
дослідження. Робота складається зі вступу, 3–х розділів, що містять 7
підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг
дисертації – 195 сторінок, з яких основного тексту – 174 сторінки; кількість
використаних джерел – 223 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення наукового завдання й
обґрунтування пропозицій на підставі доктринального доробку юридичної
науки загалом і права соціального забезпечення, зокрема, порівняльного
аналізу національного, міжнародного й зарубіжного законодавства,
опрацювання правозастосовної практики, а також визначено і всесторонньо
охарактеризовано міжнародно–правові стандарти й напрямки розвитку
нормативно–правового соціального забезпечення в суспільстві.
Проведене дослідження дозволило зробити певні висновки і внести
пропозиції, спрямовані на досягнення поставленої мети:
1. Соціальні права – це врегульовані нормами права соціальні
зобов’язання держави з позиції дотримання міжнародних соціальних
стандартів і забезпечення ефективного механізму їх захисту в суспільстві. По
суті, якщо у взаємодії між соціальними правами людини і реалізацією
соціальної функції держави дотримується форма «права людини → соціальні
права → захист соціальних прав», можна стверджувати, що така держава є
соціальною і правовою.
2. Соціальним правам, які мають загальні риси з іншими
основними правами людини, водночас властиві ознаки юридичної
своєрідності:
(а) основною відмінністю передбачених соціальних прав є те, що
скористуватися ними можуть усі без винятку люди у встановлених
законодавством випадках;
(б) забезпечення соціальних прав людини завжди відбувається за
активної участі держави, яка створює юридичні, економічні, організаційні й
інформаційні умови для їх реалізації й одночасно виступає суб’єктом
соціальних відносин;
173
(в) соціальні права та ступінь їх забезпечення визначаються рівнем
економічного розвитку держави, її об’єктивною спроможністю надавати
соціальну допомогу людині у всіх випадках, коли вона цього потребує;
(г) соціальні права людини складають невід’ємний елемент не лише
правового статусу останньої, вони включені до системи міжнародного права
й національних правових систем.
3. Всеосяжність права на соціальне забезпечення тлумачиться як
проголошена міжнародною спільнотою й гарантована державою можливість
людини забезпечувати фізіологічні, соціальні й духовні потреби в обсязі,
необхідному для достатнього рівня життя у випадку настання соціального
ризику, що поширюються рівною мірою на всіх і на кожного члена соціуму,
включаючи громадян, іноземних громадян, апатридів, біженців, рівне право
чоловіка й жінки та ін., без будь–якої дискримінації включаючи
користуватися передбаченими правами.
4. Відсутність одностайного трактування правовій конструкції
«міжнародно–правові стандарти соціального забезпечення» – як в
теоретичному, так і в практичному плані – призводить до нечіткості,
неоднозначності, а часом і невизначеності їх характеристик в міжнародно–
правових актах. Довільне використання термінів, різні значення одних і тих
же понять, брак необхідних дефініцій негативно впливають на якість
міжнародних документів. Це свідчить про необхідність запровадження
єдиного підходу до розроблення правової термінології й понятійного апарату
при формулюванні положень міжнародно–правових документів у сфері
соціального захисту.
Обґрунтовано, що міжнародно–правові стандарти соціального
забезпечення – це комплекс правових норм, закріплених у міжнародно–
правових актах, що визначають і врегульовують умови життєдіяльності
людей, спрямовані на забезпечення позитивного розвитку особи, її соціальну
захищеність на території конкретної держави й мають бути закріплені в
174
національному законодавстві держав відповідно до міжнародно–правових
зобов’язань.
5. Міжнародно–правові стандарти соціального забезпечення не
зафіксовані в якомусь одному міжнародно–правовому документі, а розкидані
по численних правочинах – договорах, угодах і звичаях, оскільки в
міжнародному праві не існує кодифікованих актів (кодексів), подібних до
тих, які є у внутрішньому національному праві кожної держави. Цілком
можливо взяти за основу концепцію, яка включила б у себе тезу, що норми
міжнародного права, які містять у собі стандарти в соціальній сфері,
автоматично належать до загальновизнаних норм і принципів у силу
існуючого принципу поваги до прав і свобод людини.
6. Національне соціальне законодавство має вдосконалюватися
шляхом окреслення місця й ролі міжнародних соціальних стандартів у праві
соціального забезпечення та їх застосування при регулюванні суспільних
відносин у зв’язку з наданням людині того чи іншого виду такого
забезпечення. Крім того, саме соціальні стандарти сприяють створенню
дійового й оптимального механізму реалізації конституційних положень про
найвищі цінності прав та свобод людини і громадянина (ст. 1), умов, що
забезпечують гідне життя й вільний розвиток кожного (ст. 3), а також прав
громадян, закріплених у розділі II Конституції України.
7. Широкий спектр міжнародних соціальних стандартів рівня
життя, їх багатогранність зумовлюють створення універсальної системи
соціальної експертизи в суспільстві. На сьогодні в Україні конче необхідний
суспільний моніторинг державних соціальних стандартів, їх переосмислення
з точки зору безпеки для людей.
8. Поняття «достатній життєвий рівень» співвідноситься з 2–ма
основними (природними) правами людини — (1) правом на життя і (2)
правом на людську гідність. Розуміння цього явища як соціального блага є
основною засадою для обґрунтування необхідності створення й ефективного
функціонування системи соціального захисту, спрямованої на задоволення
175
базових матеріальних й духовних потреб тих членів суспільства, які з огляду
на об’єктивні чинники позбавлені можливості самостійно подолати важкі
життєві ситуації.
9. Ратифікація Конвенції МОП №117 і № 102, а також підписання
Європейського кодексу соціального забезпечення створює для національного
законодавства умови, коли кожен подальший крок, з одного боку,
вимагатиме від держави неухильного виконання відповідних зобов’язань
щодо дотримання мінімальних соціальних норм, а з другого – створить нові
можливості для захисту соціальних прав громадян України й надасть змогу
забезпечити мінімальний рівень соціальних гарантій, що відповідатимуть
міжнародним стандартам.
10. Новітні міжнародні стандарти соціальних прав індивіда
базуються на таких важливих положеннях: соціальні права є особистим
благом, вони є невіддільними та невідчужуваними та діють на принципах
рівності, свободи та заборони дискримінації у сфері соціального захисту. У
цьому значенні соціальні права слід розглядати як права природні, обсяг і
зміст яких установлюються державою. Утвердження й забезпечення
соціальних прав людини є обов'язком держави, яка має створювати належні
умови для їх реалізації у зазначеній царині.
11. Функціонування соціального захисту згідно з міжнародними
соціальними стандартами повинно здійснюватися за певними принципами,
що охоплюють: (а) всебічність (універсальність) соціального захисту;
(б) рівність прав і можливостей, заборону дискримінації; (в) диференціацію
умов і рівня соціального захисту; (г) наукову й економічну обґрунтованість
соціальних нормативів; (ґ) незменшуваність змісту й обсягу соціальних
виплат й послуг; (д) державну гарантованість установлених прав у сфері
соціального захисту.
12. Порівняльно–правовий аналіз міжнародно–правових
стандартів соціального забезпечення і законодавства України щодо основних
соціальних прав дозволяє дійти висновку, що останнє не повністю відповідає
176
вимогам зазначених стандартів, хоча в той же час містить навіть більш високі
стандарти. З огляду на те, що національна система соціального захисту
включає в себе розгалужену мережу соціальних виплат і пільг з дублюванням
певних функцій, дотримання міжнародно–правових стандартів соціального
забезпечення та приєднання до відповідних міжнародно–правових
документів надасть змогу побудувати систему пріоритетів у соціальній сфері,
яка служитиме підґрунтям для формування виваженої соціальної політики,
що ґрунтуватиметься на міжнародних традиціях у правовій сфері й
ураховуватиме економічно обґрунтовані позиції.
13. Імплементація міжнародно–правових стандартів соціального
забезпечення національним законодавством дозволить підтягти мінімальні
розміри окремих страхових виплат, зокрема, пенсій за віком, по інвалідності,
допомоги в разі втрати годувальника, у випадку безробіття, і встановити
гарантії їх виконання. Для досягнення відповідності таким стандартам
потрібно адаптувати чинне законодавство, зокрема, внести зміни до
Конституції, нормативних актів, які регулюють соціальне забезпечення з
урахуванням змін і доповнень, зміст яких викладено в цій дисертації.
14. Узагальнивши зміст проаналізованих нормативно–правових
актів, тенденції розвитку правотворчої діяльності у сфері соціального
забезпечення, можна стверджувати, що у ХХІ ст. міжнародна спільнота
вступила з міжнародним кодексом соціального захисту. Загальними
зусиллями створено звід міжнародно–правових стандартів соціального
забезпечення – нормативної субстанції міжнародного права в цій царині