ЧЕКАВСЬКА ЯНА ОЛЕГІВНА. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

brief description

ЧЕКАВСЬКА ЯНА ОЛЕГІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЧЕКАВСЬКА ЯНА ОЛЕГІВНА
УДК 349.6
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ СИСТЕМ
ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Спеціалізація 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник
Краснова Марія Василівна,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………..3
Розділ 1. Теоретико-правові аспекти впровадження систем екологічного
менеджменту….………………………………...………………………………...…..13
1.1. Наукові підходи до поняття впровадження систем екологічного
менеджменту в правовій літературі ……………………………….…………...……13
1.2. Ґенеза правового регулювання екологічного менеджменту та його
систем……………………………………………………………………………….…29
1.3. Юридичні ознаки, поняття, види та форми екологічного менеджменту та
його систем ……………………………………………………………………………41
1.4. Сучасний стан правового регулювання систем екологічного
менеджменту……………………………………………………………………..……73
Висновки до розділу 1 ………………….……………………………………108
Розділ 2. Механізм впровадження систем екологічного менеджменту за
законодавством України…………...……………………………….....….……….110
2.1. Правові засади впровадження організаційно-правових форм систем
екологічного менеджменту…………………………………………….……………110
2.2. Правове регулювання функцій екологічного менеджменту…….…......131
2.3. Правове стимулювання впровадження систем екологічного
менеджменту…………………………………………………………………………155
Висновки до розділу 2 …………………………………………...…………..172
Висновки………………………………………………………..…………….174
Список використаних джерел……………..……………...…………..……177
3
ВСТУП
Актуальність теми. Однією з проблем розвитку суспільства на сучасному
етапі є протиріччя між зростаючими потребами людей і обмеженими
можливостями природних ресурсів, що створює відповідну екологічну загрозу
існування всього живого. Тому останні десятиліття характеризуються нагальною
потребою проведення комплексних екологічних та природоохоронних заходів,
спрямованих на докорінне поліпшення екологічної ситуації, в тому числі, й в
Україні.
Вагомим заходом у цій сфері є вдосконалення системи екологічного
управління, яке Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики
України на період до 2020 року (далі – Стратегія), затвердженими Законом
України від 21 грудня 2010 року, визначено одним із принципів національної
екологічної політики. Водночас існуюча система екологічного управління цим
документом охарактеризована як одна з першопричин екологічних проблем в
державі.
Вдосконалення системи екологічного управління можливе за рахунок
реалізації однієї із цілей, визначених Стратегією, зокрема, інтеграції екологічної
політики (ціль 4) шляхом: впровадження систем екологічного управління
(менеджменту); підготовки державних цільових програм з екологізації окремих
галузей виробництва; запровадження системи стимулів для суб’єктів
господарювання, які впроваджують такі системи та застосовують сертифікацію
виробництва; створення умов для впровадження екологічно орієнтованих
технологій у галузі сільського господарства; розроблення стимулів і заохочень
впровадження систем екологічного управління у військових формуваннях, у
галузі туризму та рекреації та інше.
Такі політико-правові засади створюють надзвичайно актуальні передумови
для здійснення наукового аналізу наявності належного правового механізму
впровадження систем екологічного менеджменту як інноваційної форми
екологічного управління, а також для дослідження шляхів оптимізації
4
забезпечення балансу економічних та екологічних інтересів при здійсненні
господарської діяльності суб’єктами екологічного менеджменту. Актуальність
цього дослідження полягає також у відсутності в Україні комплексних досліджень
питань правових засад впровадження в Україні систем екологічного
менеджменту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до державної бюджетної науково-дослідної роботи за темою
«Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти»,
яке проводиться на юридичному факультеті Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (номер теми 11 БФ042-01, номер державної
реєстрації 01016U006631).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є поглиблення теорії
екологічного права теоретико-правовими знаннями про основи правового
регулювання впровадження в Україні систем екологічного менеджменту,
формулювання поняття, юридичних ознак, видів екологічного менеджменту та
його систем, узагальнення існуючого стану науково-теоретичних розробок із цих
питань і чинного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у цій
галузі, аналіз правового механізму впровадження систем екологічного
менеджменту та його елементів, формулювання на його основі пропозицій щодо
вдосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері
функціонування систем екологічного менеджменту.
Досягнення мети дисертаційного дослідження зумовило постановку таких
завдань:
– вивчити й проаналізувати загальнотеоретичну та спеціально-юридичну
літературу про підходи до поняття впровадження систем екологічного
менеджменту;
– дослідити ґенезу правового регулювання відносин впровадження
екологічного менеджменту та його систем;
– розкрити характерні юридичні ознаки поняття, види та форми
екологічного менеджменту та його систем;
5
– проаналізувати сучасний стан правового регулювання функціонування
систем екологічного менеджменту;
– дослідити й охарактеризувати основні складові механізму правового
регулювання впровадження систем екологічного менеджменту, такі як
організаційно-правові форми систем екологічного менеджменту та функції
екологічного менеджменту;
– розкрити особливості правового стимулювання впровадження систем
екологічного менеджменту;
– запропонувати шляхи вдосконалення національного законодавства з
питань правового регулювання впровадження систем екологічного менеджменту.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються в галузі
регулювання впровадження систем екологічного менеджменту в Україні.
Предметом дослідження виступають положення еколого-правової
доктрини щодо правових засад впровадження в Україні систем екологічного
менеджменту, наукові дослідження та положення інших галузевих наук,
національні, міжнародні та європейські нормативно-правові акти, інші нормативні
документи, що містять положення, покликані врегулювати здійснення
об’єктового екологічного управління в Україні, а також практика їх застосування.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження
використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи наукового пізнання.
Так, історичний метод пізнання правових явищ сприяв аналізу процесу
становлення й розвитку правового регулювання впровадження систем
екологічного менеджменту в Україні та світі. Формально-логічний та логікосемантичний методи використано для проведення аналізу поняття та юридичних
ознак екологічного менеджменту, понятійно-категоріального апарату у сфері
впровадження його систем. Застосування структурно-функціонального методу
дало змогу виокремити особливості складу правовідносин з екологічного
менеджменту. Діалектичний метод використано для пізнання загальних
закономірностей розвитку й нормативно-правового регулювання впровадження
систем екологічного менеджменту. Порівняльно-правовий метод покладено в
6
основу аналізу національного, міжнародного, європейського законодавства, яке
містить правові засади впровадження систем екологічного менеджменту. За
допомогою комплексного методу та методу системного аналізу сформовано
пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, сформульовано
наукові визначення та положення дисертаційного дослідження, що виносяться на
захист.
Науково-теоретичну базу дослідження склали праці вітчизняних вченихправознавців України та інших країн, а саме: В.І. Андрейцева, С.О. Балашенка,
Г.І. Балюк, В.М. Бевзенка, А.Г. Бобкової, М.М. Бринчука, Л.О. Бондаря,
В.Л. Бредіхіної, А.П. Гетьмана, О.К. Голіченкова, Т.В. Григор’євої, О.І. Єфімової,
А.І. Жмотова, В.А. Зуєва, О.С. Колбасова, В.В. Костицького, М.В. Краснової,
Н.Р. Малишевої, Р.С. Мельника, А.М. Мірошниченка, О.А. Ніжніченко,
В.В. Носіка, Н.М. Оніщенко, О.Ю. Піддубного, В.В. Петрова, Е.В. Позняк,
В.К. Попова, Т.О. Рахнянської, А.К. Соколової, М.К. Черкашиної,
Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та інших.
При дослідженні питань управління та менеджменту, з огляду на комплексність
такого дослідження, використані роботи науковців з теорії управління, менеджменту,
екологічних, економічних, соціальних, філологічних та інших наук, зокрема:
В.О. Аніщенко, Г.В. Бєлова, Г.О. Білявського, О.І. Вишницької, Т.П. Галушкіної,
Б.М. Данилишина, В.І. Карабана, Н.В. Кучкової, О.А. Лук’янихіної, В.О. Лук’янихіна,
Г.Л. Монастирського, Т.С. Мринської, В.М. Навроцького, С.В. Рудницького,
Ю.М. Саталкіна, Л.Б. Тіунової, О.І. Шапоренко, В.Я. Шевчука та інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших
комплексних досліджень правових засад та особливостей впровадження систем
екологічного менеджменту в Україні. Наукова новизна дисертації
конкретизується в наступних науково-теоретичних положеннях, висновках і
пропозиціях.
Уперше:
1. Здійснено аналіз наукових концепцій екологічного управління, більшість
яких зводяться до розгляду питань реалізації екологічної функції державних,
7
самоврядних та громадських інституцій, натомість лише концепція
корпоративного екологічного управління дозволяє говорити про екологічний
менеджмент як про соціально-правову категорію об’єктного рівня. Доведено, що
в сучасних дослідженнях питань впровадження систем екологічного менеджменту
виокремлюються три основні напрями: соціальний, економічний та правовий.
2. Обґрунтовано, що впровадження систем екологічного менеджменту – це
діяльність заінтересованих осіб, включаючи науковців, уповноважених органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських інституцій,
суб’єктів господарювання, яка спрямована на реалізацію теоретичних та
практичних здобутків сучасної науки в цілому, положень чинного законодавства
та екологічного права, зокрема, про екологічний менеджмент і його системи з
метою отримання позитивного результату у галузі раціонального використання
природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.
3. Досліджено ґенезу формування законодавства про впровадження систем
екологічного менеджменту, яке пройшло два етапи розвитку, у межах першого з
яких переважали заходи державного адміністрування екологічних правовідносин,
а в межах другого мають місце заходи щодо підвищення ролі суб’єктів
господарювання у здійсненні об’єктного екологічного управління шляхом
розробки та запровадження систем такого управління. Встановлено, що в
розвинених країнах світу, зважаючи на важливість таких систем, на зміну заходам
адміністративного примусу, приходять заходи стимулювання та заохочення до
суб’єктів, що впроваджують системи екологічного управління, що й бажано
запозичити для української правової системи.
4. Окреслено юридичні ознаки екологічного менеджменту: 1) екологічний
менеджмент – це один з принципів екологічної політики, закріплений в
законодавстві; 2) екологічний менеджмент – це відповідна система правових
норм; 3) екологічний менеджмент – це відповідний тип екологічних
правовідносин; 4) екологічний менеджмент – це правова форма та система
екологічного управління конкретним господарюючим об’єктом; 5) екологічний
8
менеджмент – це система основних екологічних напрямів діяльності (функцій)
суб’єкта господарювання.
5. Наведено визначення екологічного менеджменту як інноваційної форми
екологічного управління, втіленої в системі правових норм у складі комплексного
міжгалузевого інституту екологічного управління, які спрямовані на регулювання
суспільних відносин із здійснення організаційних повноважень суб’єктами
екологічного менеджменту щодо впровадження відповідних систем, шляхом
створення спеціальних органів, підрозділів, служб, відділів, управлінь,
спеціальних посадових чи службових осіб у їх структурах, діяльність яких
спрямована на реалізацію національної, регіональної, місцевої екологічної
політики та екологічної політики підприємства, установи, організації шляхом
здійснення ними функцій управління у галузі раціонального використання
природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища,
забезпечення екологічної безпеки.
6. Доведено, що екологічний менеджмент знаходить своє практичне
застосування у вигляді спеціальних систем управління – систем екологічного
менеджменту, які пропонується розглядати як сукупність організаційної
структури, відповідних ресурсів та методів, що спеціально впроваджуються на
підприємстві, в установі чи організації для здійснення та актуалізації внутрішньо
господарської екологічної політики з метою попередження, зниження або
усунення негативного впливу їх діяльності на навколишнє природне середовище,
забезпечення раціонального використання природних ресурсів та екологічної
безпеки.
7. Здійснено наукову класифікацію систем екологічного менеджменту за
різними критеріями: залежно від сфери впровадження; залежно від виду
використання та охорони природних ресурсів; залежно від виду здійснюваної
екологічно небезпечної діяльності; в залежності від внутрішньої організації
суб’єкта господарювання, що зумовлює існування відповідних форм екологічного
менеджменту.
9
8. Здійснено аналіз сучасного законодавства, спрямованого на регулювання
діяльності систем екологічного менеджменту та обґрунтовано висновок про
комплексний характер правових норм, які формують окремий підінститут
екологічного менеджменту в межах міжгалузевого інституту екологічного
управління в системі екологічного права України.
Удосконалено:
1. Положення про те, що механізм впровадження систем екологічного
менеджменту формується за рахунок сукупності таких елементів як: створення
організаційно-правових форм його впровадження; реалізація основних напрямів
діяльності таких організаційних форм, тобто, функцій екологічного управління
суб’єктів господарювання; закріплення та реалізація правових стимулів для
впровадження таких систем.
2. Обґрунтування, що організаційно-правова форма системи екологічного
менеджменту – це юридично закріплена форма організації здійснення екологічної
діяльності суб’єктом внутрішньо господарських відносин – екологічний відділ,
управління, служба, лабораторія, уповноважена особа тощо.
3. Наукові підходи до визначення функцій екологічного менеджменту як
основних напрямків організаційної діяльності суб’єктів господарювання у сфері
забезпечення ефективного використання природних ресурсів, реалізації заходів з
охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної
безпеки, з метою дотримання вимог екологічного законодавства, попередження
екологічних правопорушень.
Набули подальшого розвитку:
1. Положення про те, що функції екологічного менеджменту можуть бути
загальними та спеціальними. Правові засади загальних функцій екологічного
менеджменту визначені статтею 16 Закону України «Про охорону навколишнього
природного середовища», а правові засади спеціальних функцій екологічного
менеджменту – Національним стандартом ДСТУ 14004:2006, та які складають
екологічне планування, зовнішнє та внутрішнє екологічне інформування,
10
організацію виробничого та операційного екологічного контролю, проведення
первинного екологічного моніторингу, здійснення екологічного аудиту та інше.
2. Обґрунтування, що в системі екологічного стимулювання відповідна роль
має відводитись заходам стимулювання впровадження систем екологічного
менеджменту, до яких можна віднести: а) податкові пільги та інші фінансові
механізми впровадження систем екологічного менеджменту; б) заходи заохочення
до впровадження систем екологічного менеджменту; в) заходи стимулювання за
впровадження систем екологічного менеджменту; г) заходи відповідальності за
порушення вимог екологічного законодавства щодо впровадження систем
екологічного менеджменту.
Сформульовано пропозиції щодо змін та доповнень до чинного
законодавства з метою удосконалення існуючого механізму впровадження
систем екологічного менеджменту, зокрема, до Законів України «Про охорону
навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря»,
«Про відходи», а також запропоновано прийняти на рівні Кабінету Міністрів
України Типове положення «Про обов’язкову систему екологічного
менеджменту».
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх
використання: в подальших наукових дослідженнях щодо правових засад та
особливостей впровадження в Україні систем екологічного менеджменту; при
підготовці підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів; при
викладанні навчальних дисциплін «Екологічне право України», «Актуальні
проблеми екологічного права», «Право екологічної безпеки», «Міжнародне
екологічне право», «Екологічне право Європейського Союзу», а також спецкурсів
еколого-правового спрямування.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості
використання їх для вдосконалення чинного екологічного й іншого законодавства
України.
11
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною
науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки та
пропозиції одержані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення,
висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорювались і були
схвалені на засіданні кафедри екологічного права юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертації були апробовані у виступах з науковими
повідомленнями та доповідями на: міжнародній науково-практичній конференції
студентів, магістрів, аспірантів, докторантів та молодих вчених «Актуальні
питання державотворення в Україні» (м. Київ, 30 березня 2012 р.); науковопрактичному Круглому столі «Розвиток наук земельного, аграрного, екологічного
та природоресурсного права» (м. Київ, 19 жовтня 2012 р.); міжнародній науковопрактичній конференції «Сім’я в контексті демографічних та гендерних проблем
сучасного суспільства» (м. Мінськ, 31 травня – 1 червня 2013 р.); Всеукраїнській
науково-практичній конференції студентів, магістрів, аспірантів, докторантів та
молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ,
24 квітня 2013 р.); науково-практичному Круглому столі «Актуальні проблеми
становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні» (м. Київ, 28 березня
2014 р.); Всеукраїнському науково-практичному Круглому столі «Проблеми
інтеграції та диференціації в екологічному праві» (м. Дніпропетровськ, 25 вересня
2014 р.); міжнародній конференції «Права та свободи людини та громадянина:
механізм їх реалізації та захисту різними галузями права» (м. Братислава, 19-20
вересня 2014 р.); Круглому столі «Актуальні проблеми екологічних, земельних та
аграрних правовідносин: теоретико-методологічні та прикладні аспекти» (м.
Харків, 5 грудня 2014 р.); міжнародній науковій конференції «Тринадцяті осінні
юридичні читання» (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2014 р); V Всеукраїнській
науково-практичній інтернет-конференції студентів, аспірантів та молодих вчених
«Техногенно-екологічна безпека України: стан та перспективи розвитку» (м. Київ,
10-20 листопада 2015 р.).
12
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли
відображення в 13 опублікованих автором працях за темою дисертації, з яких 3
статті у фахових виданнях України, 2 статті в іноземних наукових періодичних
виданнях та тези 8 доповідей на наукових конференціях.
Структура і обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження.
Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять сім підрозділів, висновків
і списку використаних джерел з 295 позицій. Загальний обсяг дослідження
становить 207 сторінок, із них основного тексту 176 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження, яке спрямовувалось на встановлення правових
засад впровадження в Україні систем екологічного менеджменту, а також на
вдосконалення законодавства в цій галузі, дало змогу сформулювати ряд
висновків і пропозицій. Основними з них є такі.
1. За результатами вивчення й аналізу загальнотеоретичної, спеціальноюридичної літератури й нормативно-правових актів України про підходи до
поняття впровадження систем екологічного менеджменту з’ясовано, що на
сучасному етапі розвитку вітчизняної екологічної науки дослідження питань
впровадження систем екологічного менеджменту здійснюються у трьох основних
напрямах: у соціальному, економічному та правовому. Найбільш розвиненим є
економічний напрям, у межах якого окреслені мета, завдання, принципи, види та
форми, поняття екологічного менеджменту та історія його становлення. Підходи
до екологічного менеджменту, викладені економічними науками доцільно
об’єктувати в правовий напрям, який наразі є найменш розвиненим та який
характеризується відсутністю будь-яких комплексних правових досліджень
питань впровадження в Україні систем екологічного менеджменту, а діюче
законодавства в зазначеній сфері є недосконалим, що проявляється у відсутності
правового закріплення поняття та юридичних ознак екологічного менеджменту та
його систем.
2. Досліджено ґенезу правового регулювання екологічного менеджменту та
його систем, починаючи з формування перших концепцій з організації охорони
природи до розробки міжнародних стандартів впровадження систем екологічного
менеджменту суб’єктами господарювання, визначено основні етапи становлення і
розвитку законодавства у вказаній сфері, проаналізовано закономірності переходу
від одного етапу до іншого.
3. На основі аналізу наукових та законодавчих підходів до визначення
поняття екологічного менеджменту та його систем розкрито характерні юридичні
ознаки екологічного менеджменту, проведено співвідношення словосполучень
175
«екологічне управління», «екологічний менеджмент», «виробниче екологічне
управління», «об’єктне екологічне управління», здійснено семантичний аналіз їх
англомовних відповідників, та доведено можливість паралельного вживання
вказаних понять. Також запропоновано визначення систем екологічного
менеджменту та їх класифікацію за видами та формами.
4. Проаналізовано сучасний стан правового регулювання функціонування
систем екологічного менеджменту, встановлено, що хоча правові засади
впровадження систем екологічного менеджменту містяться у програмних та
концептуальних нормативно-правових актах, сучасне законодавство не містить
конкретних правових норм у вказаній сфері, а лише закріплює основні права та
обов’язки підприємств, установ, організацій з реалізації функцій екологічного
управління на об’єктному рівні, їх організаційні форми, що зумовлює
необхідність внесення змін та доповнень до чинного законодавства щодо
закріплення статусу та повноважень суб’єктів господарювання як суб’єктів
екологічного менеджменту.
5. Досліджено і охарактеризовано такі основні складові механізму
правового регулювання впровадження систем екологічного менеджменту як
організаційно-правові форми систем екологічного менеджменту та функції
екологічного менеджменту. Встановлено, що правові засади організаційноправових форм впровадження систем екологічного менеджменту визначаються
спеціальними нормативно-правовими актами та положеннями національних
стандартів серії ДСТУ ISO 14000 [116, 117]. Запропоновано класифікацію
функцій екологічного менеджменту на загальні – визначені Законом України
«Про охорону навколишнього природного середовища» [220], та спеціальні –
визначені відповідно до положень Національних стандартів серії ДСТУ ISO 14000
[116, 117].
6. Розкрито особливості правового стимулювання впровадження систем
екологічного менеджменту та запропоновано серед заходів такого стимулювання
виокремити: податкові пільги та інші фінансові механізми впровадження систем
екологічного менеджменту; заходи заохочення до впровадження систем
176
екологічного менеджменту; заходи стимулювання за впровадження систем
екологічного менеджменту; заходи відповідальності за порушення вимог
екологічного законодавства щодо впровадження систем екологічного
менеджменту.
7. Запропоновано шляхи вдосконалення національного законодавства з
питань правового регулювання впровадження систем екологічного менеджменту.
Зокрема, з метою удосконалення існуючого механізму впровадження систем
екологічного менеджменту, сформульовано зміни та доповнення до: а) Закону
України «Про охорону навколишнього природного середовища» [220], а саме,
обґрунтовано доцільність внесення зміни до статті 16, щодо закріплення правових
засад впровадження систем екологічного менеджменту та включення статті 21-1
«Повноваження суб’єктів господарювання щодо впровадження систем
екологічного менеджменту»; б) Закону України «Про охорону атмосферного
повітря» [218], шляхом включення до статті 10 вимоги щодо обов’язковості
створення системи екологічного менеджменту у складі суб’єкта, який здійснює
або планує здійснювати викиди в атмосферне повітря; в) Закону України «Про
відходи» [143], доповнивши статтю 15 п. «т» з аналогічними вимогами щодо
обов’язкового створення та впровадження системи екологічного менеджменту в
межах структури суб’єкта поводження з відходами. Запропоновано прийняти на
рівні Кабінету Міністрів України Типове положення «Про обов’язкову систему
екологічного менеджменту».