Шпарик Назар Ярославович Міжнародно-правові акти як джерела екологічного права України

brief description

Шпарик Назар Ярославович, асистент кафедри соціаль­ного права Львівського національного університету імені Івана Франка: «Міжнародно-правові акти як джерела екологічного права України» (12.00.06 - земельне право; аграрне право; еко­логічне право; природоресурсне право). Спецрада Д 26.001.52 у Київському національному університеті імені Тараса Шевчен­ка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА
На правах рукопису

ШПАРИК Назар Ярославович
УДК 349.6 (477)
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ
ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
ВАЩИШИН Марія Ярославівна,
кандидат юридичних наук, доцент
Львів – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП.......................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ
АКТІВ ЯК ДЖЕРЕЛ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА................................................... 11
1.1. Поняття та значення міжнародно-правових актів як джерел екологічного
права............................................................................................................................ 11
1.2. Види міжнародно-правових актів як джерел екологічного права України . 31
1.3. Імплементація міжнародно-правових актів у галузі охорони довкілля в
національне екологічне законодавство ................................................................... 50
Висновки до Розділу 1 .............................................................................................. 74
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО
ПРАВА УКРАЇНИ..................................................................................................... 79
2.1. Глобальні міжнародні договори як джерела екологічного права України .. 79
2.2. Європейські конвенції як джерела екологічного права України .................. 98
2.3. Регіональні (локальні) договори як джерела екологічного права України 123
Висновки до Розділу 2 ............................................................................................ 138
РОЗДІЛ 3. АКТИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ДЖЕРЕЛА
ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ................................................................... 142
3.1. Апроксимація екологічного законодавства України до нормативноправових актів Європейського Союзу .................................................................. 142
3.2. Акти Європейського суду з прав людини як джерело екологічного права
України ..................................................................................................................... 160
Висновки до Розділу 3 ............................................................................................ 177
ВИСНОВКИ............................................................................................................. 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………........187
3
ВСТУП
Актуальність теми. На формування сучасного національного
екологічного законодавства значною мірою впливають прогресивні норми
міжнародно-правових актів, які спрямовані на вирішення глобальних та
континентальних проблем охорони довкілля. Україна після проголошення
незалежності ратифікувала понад 100 таких актів та взяла на себе зобов’язання
щодо виконання міжнародних екологічних проектів у Карпатському,
Дунайському регіонах та у Чорному морі, а також була ініціатором розробки і
підписання Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат.
Підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом
у 2014 році значно посилило євроінтеграційні процеси нашої держави, а
узгодженість екологічної політики стала одним із пріоритетних напрямків
реформ вітчизняної системи охорони довкілля.
Разом з тим правотворча діяльність та правозастосовна практика у сфері
охорони довкілля потребує все більшого врахування прогресивних норм
міжнародного права, які регулюють екологічні відносини. З огляду на це існує
об’єктивна необхідність у проведенні комплексного дослідження поняття,
значення, ознак та видів міжнародно-правових актів, які спрямовані на охорону
довкілля та вироблення рекомендацій щодо імплементації міжнародних
договорів у національне екологічне законодавство й обґрунтування пропозицій
щодо вдосконалення вітчизняного законодавства з урахуванням позитивного
міжнародно-правового досвіду у цій сфері.
Науково-теоретичну основу дослідження особливостей міжнародноправових актів як джерел екологічного права становлять праці вітчизняних
представників науки екологічного та міжнародного права: В.І. Андрейцева,
А.О. Андрусевича, Н.І. Андрусевич, Г.І. Балюк, В.Г. Буткевича, М.Я. Ващишин,
Ю.Л. Власенко, П.О. Гвоздика, А.П. Гетьмана, С.В. Єлькіна, Н.В. Ільків,
Н.Р.Кобецької, З.Я. Козак, С.М. Кравченко, М.В. Краснової, В.І. Лозо,
Н.Р.Малишевої, М.О. Медведєвої, В. Л. Мунтяна, В.В. Носіка, А.К. Соколової,
4
П.М. Сухорольського, Ю.Ю. Туниці, В.І. Федоровича, Н.В. Фролової,
Ю.С.Шемшученка, О.А. Шомпол, М.В. Шульги, О.М. Шуміла та інших.
Обґрунтування основних теоретичних положень і висновків дисертації
проведено із використанням наукових праць сучасних зарубіжних
представників науки екологічного, міжнародного та європейського права. Це,
зокрема, У. Беєрлін, В. Бізек, А. Бойл, Дж. Бонайн, М. Боте, Г. Вінтер,
Г.Вітцтум, М. Гердеґен, А. Кісс, Ф. Комт, Л. Кремер, В. Лянґ, Г. Ляутерпахт,
Т.Мараун, К. Мессершмідт, Г. Петерс, Ф. Сандс, Я. Симонідес, Дж. Фрідріх,
Д.Шелтон та інші.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційну роботу виконано згідно з планом наукової роботи кафедри
трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного
університету імені Івана Франка в межах держбюджетної теми «Проблеми
систематизації трудового, земельного та екологічного законодавства» (номер
державної реєстрації 0111U005531).
Мета і завдання дослідження. Метою цієї наукової роботи є з’ясування
ознак та значення міжнародно-правових актів як джерел екологічного права
України і способів їх імплементації до національного законодавства.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:
– дослідити поняття та значення міжнародно-правових актів, визначити
критерії і здійснити їх класифікацію як джерел екологічного права України;
– проаналізувати способи імплементації міжнародно-правових актів до
національного законодавства у сфері охорони довкілля;
– визначити поняття та виокремити механізм реалізації міжнародноправових стандартів у галузі охорони довкілля;
– охарактеризувати якість імплементації Україною глобальних,
європейських та регіональних міжнародно-правових актів у сфері охорони
довкілля;
– запропонувати необхідні заходи для покращення результатів
імплементації деяких міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля;
5
– дослідити юридичну природу актів європейських організацій та
з’ясувати їх вплив на національне законодавство;
– визначити стан адаптації (апроксимації) екологічного законодавства
України до стандартів Європейського Союзу на прикладі окремих Директив ЄС
у сфері охорони довкілля;
– проаналізувати якість виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини у сфері захисту екологічних прав громадян
України;
– сформулювати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного
екологічного законодавства для подолання проблем, які випливають із рішень
ЄСПЛ, де Україна виступала відповідачем в екологічних справах.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері охорони
довкілля, що врегульовані та потребують правового врегулювання у контексті
міжнародно-правових зобов’язань України.
Предметом дослідження є національне законодавство та міжнародноправові акти, практика Європейського суду з прав людини та джерела права
Європейського Союзу, що містять положення, спрямовані на регулювання
відносин у сфері охорони довкілля, а також положення еколого-правової
доктрини про місце і значення міжнародно-правових актів у системі джерел
екологічного права України та щодо проблем їх імплементації у національне
екологічне законодавство.
Методи дослідження. У процесі наукового дослідження було
використано низку загальноприйнятих у юридичній науці та науці екологічного
права методів. Із загальнонаукових методів застосовано метод аналізу та
синтезу, формально-логічний та структурно-функціональний метод, а із
спеціальних –формально-юридичний, порівняльно-правовий метод, метод
правового моделювання, метод тлумачення правових норм. Метод аналізу та
синтезу, формально-логічний та структурно-функціональний методи
використано для дослідження поняття, ознак та видів міжнародно-правових
актів як джерел екологічного права України, розкриття змісту й обсягу
6
напрямів правового впливу міжнародних договорів у сфері охорони довкілля на
розвиток екологічного законодавства України (підрозділи 1.1., 1.2., 1.3.). Також
за їх допомогою вироблено пропозиції щодо забезпечення ефективної
імплементації міжнародно-правових актів у національне екологічне
законодавство (підрозділи 1.3., 2.1., 2.2., 2.3., 3.2.), адаптації (апроксимації)
законодавства України до законодавства Європейського Союзу (підрозділ 3.1.).
Використання порівняльно-правового методу, методу тлумачення правових
норм дало змогу з’ясувати спільні та відмінні підходи до шляхів імплементації
міжнародно-правових актів як джерел екологічного права в Україні та за
межами нашої держави (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3., 3.2.). Для вдосконалення
чинних положень екологічного законодавства та внесення пропозицій щодо
створення нових приписів застосовано формально-юридичний метод
(підрозділи 1.3., 2.1., 2.2., 2.3., 3.2.).
Основні положення та результати дисертації сформульовані на основі
аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів у сфері
охорони довкілля та юридичної наукової літератури.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших
комплексних наукових досліджень міжнародно-правових актів як джерел
екологічного права України та способів їх імплементації до національного
законодавства.
На захист виносяться нові наукові положення і висновки, сформульовані
відповідно до поставленої мети та задач дослідження. Зокрема:
вперше:
– міжнародно-правові стандарти у сфері охорони довкілля визначаються
як закріплені у міжнародно-правових актах засади та норми, які визначають
прийнятний та безпечний стан довкілля, встановлюють обов’язки держав щодо
забезпечення, охорони й захисту навколишнього середовища, мають сталий
характер і підлягають безумовному виконанню;
– визначено послідовність трансформації міжнародно-правових
стандартів у сфері охорони довкілля у норми національного екологічного
7
законодавства від їх проголошення, міжнародного визнання та підтримки до
ухвалення національних екологічних стратегій, концепцій, програм і планів та
визначення безпосередніх шляхів реалізації у національній системі права;
– запропоновано для визначення ефективності міжнародно-правових
актів у сфері охорони довкілля класифікувати їх за рівнем імплементації у
національне екологічне законодавство як міжнародно-правові акти із:
належним, задовільним та незадовільним рівнем імплементації;
– заходи апроксимації законодавства України до положень Директив ЄС
у секторі управління довкіллям та інтеграції екологічної політики в інші
галузеві політики запропоновано поділяти на загальні та спеціальні. Загальні
заходи стосуються кожної Директиви ЄС з цього сектора незалежно від її
специфіки. Спеціальні заходи апроксимації стосуються конкретних Директив
ЄС у галузі охорони довкілля, що передбачені у Додатку ХХХ Угоди про
асоціацію і в кожному випадку залежать від специфіки закріплених в Директиві
ЄС норм права;
– пропонується законодавчо передбачити створення тимчасових
спеціальних екологічних комісій (ТСЕК) для виявлення причин, можливих
наслідків, шляхів та способів усунення екологічно небезпечної діяльності на
локальному рівні. Склад таких ТСЕК формуватимуть з представників публічної
адміністрації, громадських організацій, експертів-екологів, потерпілих від
екологічно небезпечної діяльності осіб (якщо такі є на момент створення та
роботи комісії);
удосконалено:
– теоретичне визначення міжнародно-правового акту, що є джерелом
екологічного права України як формально визначений результат волевиявлення
суб’єктів міжнародного права, що має загальнообов’язковий характер,
спрямований на врегулювання суспільних відносин у сфері охорони довкілля з
урахуванням їх юридичних, географічних, біологічних та екологічних
особливостей, і є частиною екологічного законодавства України;
8
– теоретичні напрацювання щодо просторового критерію класифікації
видів міжнародно-правових актів як джерел екологічного права України, за
яким вони поділяються на глобальні, європейські, регіональні (або локальні)
міжнародні договори;
– наукові висновки про те, що акти Європейського Союзу хоч і не є
джерелами права України, однак безпосередньо впливають на національне
законодавство, оскільки передбачають необхідність апроксимації нашого
законодавства до права ЄС згідно з Угодою про асоціацію та додатками до неї;
– науково-практичні пропозиції щодо шляхів подолання проблем та
недоліків, які випливають із еколого-правових рішень Європейського суду з
прав людини. Вбачається за потрібне забезпечити оптимальне співвідношення
між публічними інтересами держави і приватними екологічними інтересами
громадян за рахунок підвищення санкцій за порушення екологічного
законодавства, що спричинили шкоду здоров’ю населення, дотримання строків
вирішення відповідних спорів;
набули подальшого розвитку:
– наукові висновки щодо виокремлення ролі та значення джерел «м'якого
права» у системі міжнародних еколого-правових актів, які пропононується
називати «міжнародно-правовими актами-принципами»;
– теоретичні обґрунтування щодо критеріїв поділу міжнародно-правових
актів у сфері охорони довкілля. Зокрема, запропоновано класифікувати їх за
критерієм юридичної сили, за просторовим критерієм, за об’єктом правового
регулювання, за питомою вагою природоохоронних норм. Це дозволяє
найбільш повно відобразити їх ознаки, специфіку, враховувати юридичні,
географічні, біологічні та екологічні особливості цих актів;
– науково-практичні пропозиції щодо імплементації міжнародноправових актів у законодавство України шляхом конкретизації механізмів та
напрямів реалізації міжнародних зобов’язань, створення спеціалізованого
підрозділу у структурі Міністерства екології та природних ресурсів України та
9
залучення спеціалізованих громадських організацій і зацікавлених
територіальних громад до процесів прийняття екологічно-значимих рішень.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Викладені
у дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідній роботі – під час подальших наукових досліджень з
актуальних проблем джерел екологічного права;
– у правотворчій діяльності – для удосконалення імплементації
екологічних міжнародно-правових актів до національного законодавства
України;
– у правозастосовній діяльності – у практичній діяльності органів
державної влади, Міністерства екології та природних ресурсів України,
Державної екологічної інспекції, органів місцевого самоврядування, інших
суб’єктів, які пов’язані із екологічною діяльністю, а також судових органів
різних рівнів тощо;
– у навчальному процесі – при викладанні курсу «Екологічне право
України», при написанні підручників, монографій, навчальних посібників,
довідкової, методичної літератури, а також під час проведення лекцій та
семінарських занять.
Особистий внесок дисертанта. Усі результати дисертант отримав
самостійно. Наукових праць, які стосуються теми дисертації, написаних у
співавторстві, немає.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної
роботи доповідались та обговорювались на одинадцяти науково-практичних
конференціях: ХІІ Міжнародній студентсько-аспірантській конференції
«Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (м. Львів,
2013), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських
правовідносин» (м. Хмельницький, 2013), Круглому столі присвяченому
пам’яті проф. Ю.О. Вовка «Сучасні досягнення наук земельного, аграрного та
екологічного права» (м. Харків, 2013), Міжнародній науковій конференції
10
«Дванадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2013),
IV Міжнародній науково-практичній конференції «Правові відносини:
проблеми теорії та практики» (м. Київ, 2013), Міжнародній щорічній науковій
конференції молодих вчених, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії
та історії прав людини, права і держави» (м. Львів, 2013), ХX звітній науковопрактичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в
Україні», (м.Львів, 2014), Міжнародному міждисциплінарному симпозіумі
«Права людини та довкілля в новій Україні: на честь професора
С. М. Кравченко» (м. Львів, 2014), ХXІ звітній науково-практичній конференції
«Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2015),
ХXІІ звітній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і
захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2016), Круглому столі, присвяченому
40-річчю від часу заснування Кафедри соціального права (трудового, аграрного
та екологічного права) юридичного факультету ЛНУ ім. І. Франка (м. Львів,
2016), Міжнародній науково-практичній конференції «Еволюція правового
регулювання земельних, аграрних та екологічних відносин» (м. Львів, 2016).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у шести статтях
у наукових фахових виданнях, одна з них – у науковому виданні іноземної
держави (Польща) та тезах дванадцяти доповідей на науково-практичних
конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення
наукової задачі, що полягає у визначенні поняття, значення, видів міжнародноправових актів як джерел екологічного права України, з’ясуванні їх
особливостей, механізмів імплементації міжнародно-правових актів у
національне екологічне законодавство. На підставі системного аналізу
міжнародного та внутрішньодержавного законодавства обґрунтовано нові
наукові положення і пропозиції з удосконалення нормативно-правової бази у
сфері суспільних відносин, що досліджувались.
Основні висновки дисертації полягають у такому:
1. Міжнародно-правові акти як джерела екологічного права України є
частиною національного екологічного законодавства і фактором його
подальшого розвитку, адже міжнародно-правові стандарти у сфері охорони
довкілля мають прогресивний характер та сприяють вдосконаленню існуючих
природоохоронних положень, а також формулюють загальнообов’язкові
екологічно обґрунтовані приписи, які потребують ратифікації Верховною
Радою України та імплементації до національного екологічного законодавства.
2. Міжнародно-правовий акт як джерело екологічного права України – це
формально визначений результат волевиявлення суб’єктів міжнародного права,
що має загальнообов’язковий характер, спрямований на врегулювання
суспільних відносин у сфері охорони довкілля з урахуванням їх юридичних,
географічних, біологічних та екологічних особливостей, і є частиною
екологічного законодавства України.
3. Ознаки міжнародно-правових актів як джерела екологічного права
поділяються на загальні (такі, що стосуються всіх міжнародно-правових актів)
та спеціальні (такі, що є характерними лише для екологічних міжнародноправових актів). До загальних ознак потрібно віднести: 1) активну діяльність
суб’єктів міжнародного права, яка в результаті взаємного волевиявлення
матеріалізується у міжнародну домовленість у формі окремого документу; 2)
182
пріоритетне місце у системі права України; 3) стабільність норм; 4) надання
Верховною Радою України згоди на обов’язковість (крім джерел м’якого
права). А до спеціальних відносяться: 1) визнана й обґрунтована необхідність
міжнародно-правового регулювання охорони довкілля; 2) висока інтенсивність
формування системи міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля;
3) значний вплив цих актів на розвиток національного екологічного
законодавства; 4) незадовільний рівень імплементації в екологічне
законодавство.
4. Для детальної характеристики та поглибленого аналізу видів
міжнародних договорів як джерел екологічного права України пропонується
застосувати просторовий критерій класифікації, за яким вони поділяються на
глобальні (у яких Україна долучається до вирішення глобальних екологічних
проблем), європейські (у яких Україна з огляду на своє географічне
розташування співпрацює з іншими країнами Європи у вирішенні
континентальних проблем охорони довкілля), регіональні (або локальні, які
спрямовані на забезпечення екологічного захисту конкретних природних
ресурсів та середовищ, з якими Україна територіально пов’язана) міжнародні
договори.
5. Міжнародно-правові акти у сфері охорони довкілля є рамковими і
залишають за учасниками вибір засобів досягнення їх цілей. Тому найбільш
ефективним способом імплементації таких актів у національне законодавство
України є спосіб трансформації, який полягає у прийнятті державою на основі
тексту міжнародно-правового акту чи окремих його статей відповідних норм
внутрішнього права.
6. Основними шляхами вирішення проблем імплементації міжнародноправових актів у сфері охорони довкілля в Україні є такі:
1) оперативне доповнення або зміна національного екологічного
законодавства;
2) визначення конкретних механізмів та шляхів реалізації взятих
Україною міжнародних зобов’язань у сфері охорони довкілля;
183
3) створення окремих підрозділів у структурі Міністерства екології та
природних ресурсів України, які свою діяльність концентрували б на реалізації
відповідного міжнародно-правового акту та забезпечували б співробітництво у
цьому напрямку;
4) забезпечення інформування та активнішого залучення спеціалізованих
громадських організацій екологічного спрямування та зацікавлених
територіальних громад при прийнятті екологічно-значимих рішень.
7. Міжнародно-правові стандарти у сфері охорони довкілля
трансформуються у норми національного законодавства у такій послідовності:
проголошення міжнародно-правового стандарту у сфері охорони довкілля →
міжнародне визнання та безумовна підтримка цього правила поведінки →
прийняття національних екологічних стратегій, концепцій, програм та планів
дій органів державної влади (декларативна форма імплементації) → розробка і
прийняття норм національного законодавства (регулятивна форма
імплементації) → визначення безпосередніх шляхів реалізації міжнародноправових стандартів у національній системі права (організаційна форма
імплементації). Тому міжнародно-правовий стандарт у сфері охорони довкілля,
утворившись із звичайної міжнародно-правової «спроби» визначити певні цілі,
завдання, принципи, отримує безпосереднє практичне застосування, визнання і
закріплення у національному законодавстві.
8. Механізм реалізації міжнародно-правових стандартів у галузі охорони
довкілля передбачає:
1) юридичне закріплення → правова форма концептуального
закріплення міжнародно-правових стандартів та їх організаційно-правове
забезпечення;
2) фактичне застосування → зміст і обсяг екологічно-правових
стандартів у формі спеціальних правил регламентації здійснення
природоохоронної та обмеження господарської діяльності;
3) інституційне забезпечення → створення спеціально уповноважених
органів, розподіл коштів, які спрямовуються на дотримання та виконання
184
міжнародно-правових стандартів і запобігання вчиненню правопорушень у
сфері охорони довкілля;
4) компенсаційне забезпечення → визначення еколого-правової
відповідальності на міжнародному та національному рівнях, застосування
відповідних санкцій за вчинені екологічні правопорушення і спрямування
одержаних від цього коштів на відновлення та покращення стану довкілля.
9. Основними сферами правового впливу глобальних міжнародних
договорів є запобігання забрудненню атмосферного повітря, руйнуванню
озонового шару, зміні клімату, втраті біологічного різноманіття та забрудненню
довкілля токсичними і небезпечними речовинами. Встановлення міжнародноправових стандартів у сфері охорони довкілля запобігає погіршенню загального
стану навколишнього природного середовища, забезпечує охорону та
здійснення контролю за використанням природних ресурсів, регламентує будьяку торгівлю, що може негативно відобразитися на довкіллі, а також дозволяє
ефективно здійснювати оцінку антропогенного впливу на довкілля.
10. Європейські конвенції як джерела екологічного права України
відображають актуальні екологічні проблеми для європейського континенту:
запобігання втратам біологічного та ландшафтного різноманіття, посилення
охорони дикої флори і фауни та природних середовищ існування. Для
покращення результатів імплементації європейських конвенцій у сфері охорони
довкілля необхідно: 1) враховуючи зарубіжний досвід, внести відповідні зміни
до національного законодавства; 2) скасувати усі застереження з української
сторони, передбачені у Конвенції про охорону дикої флори та фауни і
природних середовищ існування в Європі; 3) об’єктивно оцінювати
ефективність виконання Україною європейських конвенцій та реально
відображати їх результати у Національних імплементаційних звітах; 4) усунути
порушення екологічного законодавства, виявлені Постійним комітетом
Бернської конвенції; 5) розробити програму дій щодо покращення правового
регулювання, забезпечення превентивних заходів та суттєве посилення санкцій
за навмисне добування, відлов або вбивство кажанів та інших видів тварин,
185
занесених до Червоної книги, знищення або пошкодження місць їх схованок;
6) передбачити у державному бюджеті належне фінансування заходів,
пов’язаних із імплементацією європейських конвенцій.
11. Метою регіональних міжнародних еколого-правових угод є
досягнення максимального результату стосовно концепції сталого розвитку на
рівні локальних природних систем у сфері охорони довкілля. Ці договори
поєднують у собі охорону довкілля і життя місцевих громад згідно з принципом
сталого розвитку шляхом всебічного спостереження та контролю за
конкретним унікальним географічним регіоном.
12. Апроксимація законодавства України до положень Директив ЄС в
секторі управління довкіллям та інтеграції екологічної політики в інші галузеві
політики передбачає вжиття загальних та спеціальних заходів. Загальні заходи
стосуються кожної Директиви ЄС з цього сектора незалежно від її специфіки і
передбачають: 1) прийняття відповідного спеціального національного
законодавства та визначення уповноваженого органу з конкретного питання;
2) визначення процедури консультацій з громадськістю з екологічних питань;
3) забезпечення максимального доступу для громадськості у реалізації
екологічно-значимих рішень; 4) забезпечення домовленості з сусідніми
державами щодо обміну екологічною інформацією; 5) встановлення процедури
консультацій та налагодження співпраці між органами влади та місцевого
самоврядування з питань охорони навколишнього природного середовища.
Спеціальні заходи апроксимації конкретних Директив ЄС у галузі охорони
довкілля передбачені безпосередньо Додатком ХХХ Угоди про асоціацію і в
кожному випадку залежать від специфіки закріплених в Директиві ЄС норм
права.
13. Джерела права Європейського Союзу здійснюють опосередкований
вплив на національне законодавство і передбачають конкретні зобов’язання
перед державами-членами Європейського Союзу в рамках Угоди про асоціацію
між Україною і ЄС, а саме необхідність апроксимації національного
законодавства до джерел права ЄС.
186
14. Попри відсутність у Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод норм про екологічні права існує безпосередній зв'язок
між правом на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла,
передбаченого статтею 8 Конвенції, та правом на безпечне для життя і здоров’я
довкілля. Недотримання екологічних норм може зашкодити не лише здоров’ю,
але й власності, приватному та сімейному життю громадян, створити
неможливість для використання людиною своєї нерухомості, що обґрунтовано
у численних зверненнях до ЄСПЛ. Тим часом економічні інтереси не повинні
переважати над екологічними при вирішенні будь-яких суспільних питань.
15. З метою вирішення проблем, які випливають із рішень Європейського
суду з прав людини, де Україна виступала відповідачем в екологічних справах,
вбачається за потрібне:
1) забезпечити оптимальне співвідношення між публічними інтересами
громади і держави та приватними екологічними інтересами громадян;
2) підвищити санкції за ті порушення екологічного законодавства, що
спричинили шкоду здоров’ю населення прилеглих до осередку забруднення
територій;
3) дотримуватися процесуальних строків вирішення спорів, що
стосуються порушення екологічних прав громадян;
4) законодавчо передбачити створення тимчасових спеціальних
екологічних комісій (ТСЕК) для виявлення причин, можливих наслідків і
шляхів та засобів усунення екологічно небезпечної діяльності на локальному
рівні, що будуть складатися з представників публічної адміністрації, місцевої
громади, громадських організацій, експертів-екологів, а також
проводитимуться із залученням до розгляду і вирішення справ потерпілих від
екологічно небезпечної діяльності осіб (якщо такі є на момент створення та
роботи комісії).