ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

brief description

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

САЛЬМАН ІЗЯСЛАВ ЮРІЙОВИЧ

УДК 349.4/42(477)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант -
Юлдашев Олексій Хашимович,
доктор юридичних наук, академік
Української Академії Наук

Запоріжжя – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................... .....c. 4
РОЗДІЛ 1. Поняття земельної реформи та її вплив на правове регу-лювання відносин в аграрному секторі економіки ………..с. 15
1.1. Становлення інституту власності в сфері земельних відносин c. 21
1.2. Аналіз сучасного аграрного та земельного законодавства . …….с.64
РОЗДІЛ 2. Тенденції подальшого розвитку аграрних та земельних відносин у ринковій економіці
2.1 Право власності на землю в Україні ……………………………...с. 154
2.2.Реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств як напрям подальшого вдосконалення сільськогосподарського виробництва ………………………………......................................c. 167
2.3.Сучасний етап реформування земельних відносин ……….……с. 190
Висновки до розділів 1, 2................................................................ c. 202
РОЗДІЛ 3. Характеристика законодавства і державної політики з вдосконалення законодавства в аграрному секторі
3.1.Аграрне та земельне законодавство як об’єкт вдосконалення c. 214
3.2. Основні напрями підвищення якості правового регулювання у аграрній сфері ………………………………………………….…...с. 233
3.3 Сутність державної політики правового регулювання в сфері аграрних та земельних відносин ……………………………………………..с. 238
Висновки до розділу 3………………………………………………с.290
РОЗДІЛ 4. Методологічне забезпечення державної політики з вдосконалення законодавства в аграрному секторі
4.1 Планування діяльності з підготовки нормативно-правових актів, аналіз їх регуляторного впливу на оприлюднення проектів правових актів……………………………………………………………….…..с.294
4.2 Погодження проектів нормативно-правових актів в аграрному секторі та експертний висновок щодо їх регуляторного впливу …....…..с. 305
4.3. Затвердження і державна реєстрація нормативно-правових актів в сфері аграрного виробництва. Відстеження результативності, оцінка системності і узгодженості правових актів …………………..….с. 315
Висновки до розділу 4 ......................................................................с.334
.
Висновки до рукопису докторської дисертації ………….…….…с.337

Література…………………………………………………..…….…с.352

ВСТУП

Актуальність дослідження.
Однією з найважливіших проблем реформування аграрного сектора економіки є подальший розвиток правових початків земельної політики України й ефективність правового забезпечення земельних відносин. Дослідження закономірностей їхнього розвитку в умовах формування ринкової економіки проводиться з концентрацією уваги на концептуальних початках правового режиму земельного фонду України як основного національного багатства. Досліджуються правові реформи і методи регулювання сільськогосподарського використання земель у сучасних умовах. Визначається соціально-економічна роль інституту права власності на землю в розвитку суспільства і формуванні моделі регулювання ринкового обороту землі.
Актуальність дисертаційного дослідження визначається не тільки економічною ситуацією, що склалася в країні, але і суспільними потребами екологізації використання різних категорій земель. Реалізація концептуальних положень Земельного кодексу України в значній мірі залежить від активізації порівняльних досліджень в області земельного законодавства України і країн з розвинутою економікою для того, щоб забезпечити розвиток земельних відносин в Україні відповідно до правових концепцій Європейського співтовариства.
Перехід до ринкової економіки в аграрному секторі насамперед передбачає вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин, докорінну перебудову відносин власності, що склалися в умовах централізованого адміністративного управління економічною системою.
Реформування відносин власності, здійснення радикальної земельної реформи, формування багатоукладності у продовольчій сфері, розвиток принципово нового економічного механізму ефективного функціонування АПК, піднесення рівня соціального розвитку — все це має забезпечити формування високоефективного соціально орієнтованого продовольчого ринку.
Сучасні вимоги життя до законодавчого забезпечення аграрних та земельних відносин обумовлюють необхідність модернізації відповідного законодавства. Аналіз практики нормотворчої діяльності свідчить про наявність в ній значних вад: прийняття нормативно-правових актів, що не є першочерговими, їх неякісність, недостатня ефективність, нерідко, соціальна несправедливість, а також техніко-юридичні недоліки: множинність нормативно-правових актів в цій сфері при одночасній наявності прогалин в правовому регулюванні аграрних та земельних відносин, суперечливість, колізії між актами Кабінету Міністрів України і законами України, актами Президента України, втручання органів виконавчої влади у сферу виключно законодавчого регулювання відповідних відносин і, навпаки, прийняття законодавчих актів з проблем, які мали б бути вирішені на рівні підзаконного їх урегулювання, дублювання норм права тощо.
Наявність цих проблем перешкоджає виконанню завдання реально забезпечити запровадження методологічно виваженого підходу до формування системи ефективного аграрного та земельного законодавства.
Питання нормотворчої діяльності отримали певне визначення у законодавстві. Завдання вдосконалення правового регулювання господарських відносин набуло такого рівня значущості, що законодавець, прийнявши Закон України від 11 вересня 2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, виділив це завдання у самостійну постійно здійснювану функцію держави, напрям державної політики – державну регуляторну політику. Характеризуючи цю політику в сфері аграрних та земельних відносин, слід зазначити, що вона значно відстає, за обсягом уваги законодавця, від вдосконалення правового регулювання господарських відносин. Зазначені недоліки державної політики правового регулювання аграрних та земельних відносин обумовлюються дефіцитом саме методологічних розробок і відповідного методичного її забезпечення. З цієї ж причини маємо вищезазначені недоліки аграрного законодавства, що і викликає потребу у створенні науково обґрунтованих методологічних засад здійснення регуляторної політики в цій сфері.
Глибокі дослідження окремих аспектів розвитку правового регулювання аграрних та земельних відносин провели відомі українські вчені такі як В.І.Андрейцев, Г.І.Балюк, А.Г.Бобкова, Л.А.Бондар, О.Г.Бондар, Н.С.Гавриш, А.П.Гетьман, С.В.Гринько, В.К.Гуревський, М.В.Домашенко, Л.П.Заставська, І.І.Каракаш, Н.Р.Кобецька, В.М.Корнієнко, П.Ф.Кулинич, В.І.Лебідь, А.В.Луняченко, Н.Р.Малишева, В.Л.Мунтян, В.В.Носік, О.О.Погрібний, С.О.Погрібний, О.А.Поліводський, В.К.Попов, В.Є.Рубаник, М.Г.Саєнко, О.Д.Святоцький, В.І.Семчик., Н.І.Титова, А.А.Шевчук, Ю.С.Шемшученко, М.В.Шульга, В.З.Янчук та інші.
Серед зарубіжних науковців в галузі земельного права перш за все потрібно зазначити роботи Г.О.Аксененка, Г.Ю.Бистрова, Б.В.Єрофєєва, І.О.Іконицької, М.Д.Казанцева, М.І.Козиря, О.С.Колбасова, М.І. Краснова, Г.В.Чубукова та інших.
В цивілістичній науці, як в дорадянський, так і в радянській період, в період новітньої історії України, надзвичайно велика увага приділялася теоретичним та практичним проблемам інституту права власності та його захисту. Зокрема, значна увага питанням захисту права власності була приділена у роботах таких українських вчених - цивілістів як Ч.Н.Азімов, Д.В.Боброва, І.О.Дзера, О.В.Дзера, М.В.Венецька, Ю.О. Заіка, Н.С.Кузнецова, І.М.Кучеренко, С.І.Пересунько, О.А.Підопригора, Г.В. Пронська, О.А.Пушкін, В.М.Співак, Я.М.Шевченко, Г.Ф. Шершеневич та інших.
Щодо регуляторної політики, то відповідні дослідження проведені представниками теорії права, економічної науки, адміністративного та господарського права. Зокрема, це роботи В.С. Бєлих, Р.Ф. Гринюка, І.Є. Заморського, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, В.В.Цвєткова, О.Х. Юлдашева, О.І. Ющика та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація виконана у відповідності з комплексною темою науково-дослідних робіт Білоцерківського національного державного аграрного університету та плану науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України „Правові проблеми формування та розвитку аграрного і земельного ринків в Україні" (№ державної реєстрації RК 0102U07072).
Мета і завдання дисертаційного дослідження
Полягає у проведенні наукового дослідження наявних теоретичних конструкцій щодо права власності на землю, вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин, змісту регуляторної політики в сфері цих відносин, їх нормативної бази, практики здійснення, а також у розробці теоретико-методологічних засад, теоретико-практичних висновків стосовно вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин.
Досягнення цієї мети обумовило вирышення наступних завдань:
- виявити основні тенденції в регулюванні права власності на землю в Україні;
- розробити і обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення законодавства відносно права власності на земельні ділянки;
- виявити зв’язок якості правових актів з якістю методологічних засад, організації їх підготовки, прийняття та спостереження за результативністю;
- систематизувати всі фактори (чинники), суттєво впливаючі на вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин;
- ввести, з метою забезпечення можливості застосування до вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин, положення щодо реалізації адекватної державної політики;
- обґрунтувати вплив способу, технології підготовки проектів нормативно-правових актів в сфері аграрних та земельних відносин на їх якість та ефективність;
- визначити загальну стратегію забезпечення відповідності правових актів бажаним вимогам до них та розробити пропозиції щодо визначення цих вимог як бажаних властивостей таких актів та спрямовувати регуляторну діяльності на забезпечення цих властивостей;
- проаналізувати етапи здійснення державної правової політики відповідними органами, технологію підготовки та прийняття нормативних актів на предмет її достатності з метою отримання якісних проектів нормативних актів в сфері вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин;
- розробити пропозиції з вдосконалення етапів підготовки проектів нормативних актів, включаючи відстеження їх результативності та оцінки системності і узгодженості;
- проаналізувати проблеми правового статусу юридичних осіб у контексті прав власності на землю відповідно до сучасного земельного законодавства України; визначити особливості земельної правосуб’єктності юридичних осіб;
- визначити поняття державної правової політики з вдосконалення законодавства у сфері аграрних та земельних відносин;
- проаналізувати основні правові ознаки приватизаційних процесів земельних ділянок з наступним визначенням критеріїв класифікації видів приватизації земельних ділянок;
- обґрунтувати доцільність прийняття Аграрного кодексу як джерела аграрного права, визначити предмет та об’єкт його правового регулювання;
- проаналізувати динаміку приватизації землі в Україні з історико-правової точки зору з метою надання об’єктивної і різнобічної оцінки такому кардинальному державно-правовому явищу;
- розглянути методологічні засади національної доктрини правового регулювання у сфері господарської діяльності (аграрного виробництва) з доведенням необхідності докорінного перегляду ролі і місця органів державної влади у системі економічних відносин;
- розкрити юридичну природу поняття набувальної давності як нового правового інструменту реформування аграрних та земельних правовідносин;
- сконструювати науково-юридичну модель формулювання ринку землі;
- визначити поняття нормативної моделі регуляторної діяльності;
- проаналізувати правові підстави розмежування державної правової політики в аграрних та земельних відносинах від інших економіко-правових явищ;
- дослідити положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», принципи вдосконалення правового регулювання аграрних, земельних відносин та залежність якості правового регулювання в аграрному секторі від якості процесів правотворення і правозастосування;
- дослідити питання правового забезпечення інноваційної та інвестиційної політики в аграрному секторі України.

Концепція дослідження базується на специфічних особливостях правового й екологічного забезпечення реалізації земельної політики України. Основна ідея концепції складається в необхідності об'єднання правової і екологічної складових у вирішенні проблем розвитку земельних відносин.
Об’єктом дослідження є аграрні та земельні відносини на етапі розвитку ринкової економіки, існуюче нормативно-правове забезпечення вдосконалення їх правового регулювання, порядок здійснення регуляторної політики і регуляторної діяльності в сфері цих відносин.
Предметом дослідження є наукові концепції та теоретико-методологічні засади вдосконалення державної правової політики у сфері аграрних та земельних відносин, нормативно-правові акти України, практика їх забезпечення, а також міжнародні норми, регулюючі ці відносини.
Методологія дослідження базується на взаємозалежності земельного права, що повинне забезпечити безпечні для життєдіяльності людини умови рішення проблем земельних перетворень. Теоретичною основою дослідження є праці юристів-аграрників і екологів, що обґрунтували доцільність і необхідність переходу аграрного сектора економіки на ринкові умови господарювання. До них відносяться наукові праці В.І.Андрейцева, Г.Ю.Бистрова, А.П.Гетьмана, М.І.Козиря, О.Г.Первушина, В.К.Попова, В.І.Семчика, Ю.С. Шемшученка, М.В.Шульги, О.Х.Юлдашева В.З.Янчука, В.В.Янчука, і ін.
Методи дослідження. В роботі використані комплекс загальнонаукових методів пізнання таких як: методи аналізу й синтезу, соціологічний, діалектичний, істориіко-правовий, догматичний, моделювання, порівняльно-правовий тощо.
Методи аналізу й синтезу використовувалися у розробці теоретичних положень щодо вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин (підрозділ 2.2).
Методи системного аналізу використовувалися при аналізі процесу нормотворення в сфері вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин. Ці ж самі логіка і етапність методу системного аналізу використано при розробці теоретичних положень, а також методики з формування переліку проектів правових актів, що підлягають першочерговій розробці в згаданій сфері (підрозділи 3.3, 4.3). Системний аналіз використано і при визначенні (з метою забезпечення повноти) переліку функцій моніторингу за ефективністю регуляторних актів, етапів підготовки їх концепцій та аналізу регуляторного впливу.
Методи прогнозування, різноманітні економічні моделі застосовувалися при визначенні очікуваних результатів прийняття регуляторних актів.
У формулюванні висновків щодо викладення текстів проектів правових актів застосовувалися методи лінгвістики (підрозділ 4.3).
Нормативною базою дисертації є Конституція України, чинне національне аграрне, земельне, господарське та інше законодавство, міжнародні договори, методичні рекомендації, інструкції, вказівки та інші, що стосуються регламентації планування, організації та технології розробки правових актів в сфері аграрних та земельних відносин, відстеження результативності цих актів тощо.
Емпіричною базою дисертації стали аналіз практики розробки правових актів а також архіви міністерств і відомств, щодо виконання вимог державної регуляторної політики та одержані дисертантом дані з моніторингу правових актів, матеріали з проектування та функціонування окремих етапів регуляторної діяльності, здійснюваних за допомогою засобів комп’ютеризації та електронного урядування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад, теоретико-практичних висновків стосовно вдосконалення регуляторної політики, підвищення результативності її впливу на регуляторну діяльність, якість та ефективність господарсько-правових актів і підтверджується наступними розробками, висновками, рекомендаціями та пропозиціями:
1. Сформульовано теоретичні положення щодо розвитку інституту права власності на землю в Україні як сукупність правових норм, які є невід'ємним елементом системи конституційного, цивільного і господарсько-правового регулювання земельних відносин в Україні, що спрямовані на ефективне господарювання, розвиток аграрного сектору в Україні.
2. На підставі детального історичного екскурсу у розвиток інституту права власності у дореволюційній Україні визначено основні напрямки розвитку цього інституту в сучасному земельному законодавстві; визначено основні напрями вдосконалення правового регулювання у сфері земельних правовідносин.
3. Виявлено та систематизовано фактори (чинники), які можуть суттєво впливати на якість регуляторних актів в сфері регулювання земельних відносин в Україні, що спрямовані на розвиток аграрного сектору в Україні.
Удосконалено:
- існуючу організацію забезпечення якості регуляторних актів регулювання земельних відносин в Україні, що спрямовані на ефективне господарювання, розвиток аграрного сектору в Україні, зокрема, запропоновано реалізацію таких попередньо упорядкованих етапів процесу підготовки та спостереження за результативністю регуляторних актів як: 1) участь громадськості, наукових кіл у процесі підготовки, розміщення проектів регуляторних актів на відповідних сайтах органів влади й управління в сфері АПК для наступного обговорення цих проектів; 2) моніторинг, що включає постійне спостереження за результатами впровадження прийнятих актів, оцінку їхнього виконання, результативності, а також зворотний зв'язок між цими результатами й особами, відповідальними за їхню дію - суб'єктами регуляторної діяльності, коректування (у випадку потреби) відповідних правових рішень;
- діючий підхід до оцінки фактичної ефективності актів шляхом обчислення фактичних або очікуваних значень оцінки впливу проектів регуляторних актів на врегульовані аграрні та земельні відносини.
Дістало подальшого розвитку:
- діючий порядок розроблення проектів регуляторних актів шляхом доповнення переліку стадій підготовки проектів регуляторних актів такими стадіями як виявлення проблем у відповідних аграрних та земельних відносинах, їх оцінка, відбір найголовніших проблем, встановлення причин їх виникнення, а також моделювання (підготовка альтернатив вирішення проблем), формулювання критеріїв вибору тої чи іншої альтернативи і вибір найкращої;
- порядок проведення правової експертизи проектів правових актів в сфері аграрних та земельних відносин, який пропонується доповнити положеннями про необхідність встановлення відповідності проекту правового акта затвердженим планам нормотворчих робіт та концепції самого акта, а також несуперечливості діючому законодавству та законодавству ЄС.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертації можуть бути використані для удосконалення аграрного та земельного законодавства, гармонізації положень ГКУ та ЦКУ, включаючи узгодження суміжних інститутів господарського, аграрного та цивільного законодавства. Основні положення роботи можуть бути використані в практиці діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, навчальному процесі, при підготовці науково-практичних видань, підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для народних депутатів, керівників і працівників регуляторних органів, розробників та експертів проектів правових актів в сфері аграрних та земельних відносин, науковців, юристів-практиків, економістів, викладачів, аспірантів та студентів юридичних вузів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною та завершеною науковою працею. У працях, опублікованих у співавторстві, авторові належить обґрунтування напрямів розроблення методологічних засад регуляторної політики в сфері аграрного виробництва, планування регуляторної діяльності, розробки та проведення експертизи правових актів в сфері аграрних та земельних відносин, пропозицій щодо упорядження та систематизації відповідного законодавства, визначення шляхів подальшого його вдосконалення.
Апробація результатів дисертаційного дослідження.
Результати дисертації докладалися на: засіданні Вченої ради, Міжнародних наукових конференціях (Київ, Біла Церква – 2004, 2006, 2008, 2009 р.р.) тощо.
Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 46 наукових праць, з яких 21 в фахових виданнях.
Результати дослідження висвітлено також в друкованих наукових працях загальним обсягом 36 належать особисто здобувачу.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, поділених на 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 385 сторінках комп’ютерного тексту, з яких список використаних джерел із 321 найменувань складає 33 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ ДО РУКОПИСУ ДОКТОРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ

Виходячи з викладених у дисертації теоретичних положень, аналізу національного законодавства України та європейського правового досвіду у зазначеній сфері, сформульовано низку висновків, спрямованих на вирішення окресленого завдання. До цих висновків можна віднести наступні:
І. Доводиться, що основним комплексним кодифікованим актом, регулюючим суспільні аграрні відносини в Україні, має стати Аграрний кодекс України, предмет правового регулювання якого – це аграрні відносини як комплекс взаємопов’язаних між собою майнових, підприємницьких, земельних, трудових та управлінських суспільних відносин за участю аграрних товаровиробників всіх форм власності й форм господарювання, відносин, націлених на насичення продовольчого ринку продуктами харчування .
Необхідність його розробки зумовлюється потребою підвищення ступеня участі держави в господарській діяльності шляхом видання кодифікованого акту, а не шляхом її регулювання розрізненими законами, відомчими актами органів виконавчої чи місцевої влади.
Поруч з розвитком законодавства про зовнішньекономічну діяльність, має розвиватися і національне законодавство протекціоністської орієнтації з питань внутрішньої компетенції держави і суб’єктів господарювання. І це, якщо мова йде про сільськогосподарське виробництво, доцільно зробити на рівні Аграрного кодексу, встановлюючого механізми взаємодії національних норм законодавства і міжнародно-правових актів.
Аграрний кодекс повинний відображати уявлення про функції публічної влади в галузі створення, забезпечення функціонування і розвитку аграрного комплексу країни. Мова йде не тільки про наявність відповідних правових норм (позитивного регулювання), але й про наявність механізмів, забезпечуючих реалізацію цих норм. Розробка Аграрного кодексу України забезпечить ефективність цього документу, чітке його розмежування з Цивільним кодексом, унеможливить дублювання і розбіжності з Господарським кодексом .

ІІ. У межах дослідження акцентується увага на юридичних властивостях землі як базової категорії і системоутворюючого чинника земельної та аграрної реформи, потребуючого особливо ретельної розробки і зумовлюючого наступне:
а)розвиток суспільства в усі часи був пов'язаний із землею, яка і тепер залишається основним засобом для існування людства і джерелом суспільного багатства; б)винятковість значення землі в усіх сферах життєдіяльності України та її народу закріплена Конституцією України – "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави"; в)земля завжди була й залишається об'єктом особливої уваги суспільства.

ІІІ. Доведено, що Земельний кодекс України закріплює пріоритет екологічних інтересів суспільства над економічними, що створює умови для экологізації використання земельного фонду країни .
Як законодавчий акт Земельний кодекс України визначає основні напрямки розвитку земельних відносин в Україні на тривалу перспективу. Але не всі норми Кодексу є нормами прямої дії. Значна кількість нових його інститутів може бути застосована для регулювання відповідних відносин лише після прийняття правових актів, спрямованих на деталізацію норм Кодексу. Переважна частина таких актів повинна бути прийнята у формі законів. Земельний кодекс передбачає розробку і прийняття законів про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку землі, про охорону земель, про розмежування земель права державної і комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель приватної власності і т.п.. Значна кількість діючих законодавчих актів повинна бути істотно доповнена або прийнята в принципово новій редакції.

IV. Підкреслюється, що вперше в земельному законодавстві був визначений перелік особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико-культурними об'єктами, що особливо охоронялися, вилучення яких не допускалося, а норми земельного законодавства спрямовувалися на всебічну екологізацію землеволодіння і землекористування, що
Земельна реформа увела своєю дією поняття приватної власності на землю, заклала основу для подальшого переходу до нових форм господарювання, які б ґрунтувалися на принципах зацікавленості потенційного товаровиробника в результатах своєї діяльності і в якості результатів своєї праці.

V. Доведено, що вдосконалення правового регулювання у аграрному секторі економіки передбачає два основні напрями: змістовний (предметний) і методологічний. Перший, предметний, напрям вдосконалення правового регулювання діяльності у аграрному секторі пов’язаний з розробкою пропозицій, спрямованих на врегулювання конкретних правовідносин, прийняття нових або зміну (відміну) діючих правових актів в тих чи інших сферах економічної діяльності. Другий, методологічний, напрям полягає у відповіді на питання, як потрібно розробляти проекти правових актів, своєчасно змінювати діюче законодавство, щоб воно найкращим чином виконувало свої функції – підвищення рівня організованості економічних відносин у аграрному секторі, найбільш ефективного їх врегулювання .
Підсумовуючи результати наукового дослідження, зазначимо, що вдосконалення правового регулювання діяльності в аграрному секторі може відбуватися двома шляхами: а) змістовним (предметним) і б) методологічним. Специфіка цих двох напрямів зумовлює їх ознаки: взаємопов’язаність, взаємообумовленість, багаторівневість.

VI. Визначені правові аспекти регулювання самої регуляторної діяльності та управління нею.
Аргументовано, що основним спеціальним нормативним актом, регулюючим регуляторну діяльність та державну регуляторну політику, є Закон України від 11 вересня 2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, за яким зазначена політика як напрям державної політики спрямована на вдосконалення правового регулювання господарських (в аграрному секторі економіки) та адміністративних відносин між регуляторними або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних регуляторних актів.
Вищевикладене зумовлює наступне: а) модель правопорядку в аграрній сфері – це мета і результат правового забезпечення державної регуляторної політики; б) правопорядок в аграрній сфері передбачає існування державних функцій (виходячи із принципу відповідальності держави перед людиною).

VII. Доведено, що в сучасних умовах загальносвітового науково-технічного прогресу правові аспекти забезпечення інноваційної та інвестиційної політики в аграрному секторі України набувають дедалі більшої актуальності, оскільки можуть обумовити забезпечення продовольчої безпеки як складової національної безпеки України, що послідовна системна інвестиційна та інноваційна політика з метою формування прибуткових підприємств в аграрному секторі дозволить створити передумови для виробництва конкурентної продукції, структурної перебудови АПК та розвитку сільського господарства.
Підводячи підсумки, зазначимо, що для інвестиційного та інноваційного забезпечення аграрного сектора економіки необхідна виважена державна підтримка; держава має виконувати функції гаранта стабільності інвестиційного та інноваційного клімату за рахунок проведення регламентованої та передбачуваної податкової, амортизаційної, митної, цінової та кредитної політики.

VIII. Обґрунтоване особливе значення державної регуляторної політики з точки зору потреб антикризового управління в умовах нинішньої ринкової трансформації економіки України оскільки причинами кризового стану підприємств практично усіх галузей економіки України є не тільки вплив зовнішніх факторів, але і недосконале правове поле господарювання в агарній та земельній сферах.
Доводиться, що для збереження національної безпеки необхідно розробити державну політику, яка б забезпечувала оптимальне поєднання національних інтересів країни з вимогами та обмеженнями, що накладає економічна глобалізація.
З розгляду поняття, мети, змісту і правового регулювання державної регуляторної політики, випливає наступне:
1. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (в аграрному секторі економіки) має бути відокремлена не тільки від інших видів політики, а й від таких суміжних явищ, як державне управління у сфері економіки, господарське управління, правове регулювання господарської діяльності.
2. В Законі від 11 вересня 2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, зокрема, в ст. 3 “Сфера дії Закону”, де перераховано групи правових актів, на які не поширюється дія цього Закону, не зазначені правові акти Президента України. В той же час Президент України, згідно із ст. 1 цього Закону, належить до регуляторних органів. Отже, Закон визнає факт прийняття Президентом України регуляторних актів. Це ж саме випливає із ст. 13 Закону, де сказано: “Регуляторні акти, прийняті Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України, офіційно оприлюднюються”. В той же час у наведеному Законі не визначено порядок здійснення державної регуляторної політики Президентом України, що є його суттєвою прогалиною. Згідно ст.106 Конституції, Президент України, на основі та на виконання Конституції і законів України, видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Виходячи з викладеного, слід доповнити Закон України від 11 вересня 2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” відповідною статтею, яка б регулювала здійснення державної регуляторної політики Президентом України.

IX. Неоднозначність позицій законодавця, викладених в Цивільному кодексі України та Земельному кодексі України щодо земельної правосуб’єктності юридичних осіб, не відповідає конституційним засадам «верховенства права», не сприяє зміцненню земельного правового порядку в Україні .
Обґрунтовується необхідність окреслити правовий статус юридичних осіб в контексті прав власності на землю відповідно до сучасного земельного законодавства України ( І-го десятиріччя ХХІ століття) .
За наслідками проведеного дослідження випливає: а) в контексті досліджуваної проблематики юридичні особи можуть бути класифіковані відповідно до концепції Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України; б) визначальним в характеристиці земельної правосуб’єктності юридичної особи є комплекс правомочностей щодо права власності.

X. Доведено, що складовими національної доктрини правового регулювання в сфері економіки, в сфері аграрних та земельних відносин, вдосконалення цього регулювання є: 1) ідеологія правотворення, правового регулювання в сфері економіки (аграрних та земельних відносин), яка має існувати у явному вигляді; 2) теоретико-методологічні концепції: а) правотворення в сфері економічної діяльності і б) вдосконалення правового регулювання такої діяльності. Щодо ідеології правотворення в сфері економічної діяльності, то пропонується базувати відповідне законодавство на філософії солідаризму, пріоритетом якої є загальнонародні інтереси, взаємна відповідальність в сфері економіки державної влади і бізнесу, врахування менталітету, національних звичаїв, в тому числі ділових, культурних традицій українського народу. Теоретико-методологічна концепція правотворення в сфері економіки передбачає використання наукового апарату загальної теорії систем, згідно з якою для створення бажаної системи законодавства потрібно визначити відповідні (бажані) властивості цієї системи та засоби їх забезпечення. Теоретико-методологічна концепція вдосконалення правового регулювання діяльності в сфері економіки побудована на використанні системного аналізу процесу нормотворення в сфері економіки (аграрних та земельних відносин) і полягає у виявленні проблем цього процесу, а також у підготовці альтернатив вирішення цих проблем та формулюванні критеріїв вибору тої чи іншої альтернативи.

XI. Підкреслюється, що Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. заклав основу законності і правопорядку в господарських правовідносинах, а тому і фундамент правопорядку в аграрному секторі, вперше законодавчо закріпив реальну можливість забезпечення прозорості, передбачуваності та ефективності правового регулювання господарських правовідносин (зокрема і в аграрному секторі) шляхом закріплення і нормативного забезпечення процесу підготовки нормативно-правових актів, а також відстеження їх результативності та перегляду. Сукупність зазначених властивостей правових актів (прозорість, передбачуваність, ефективність) можна позначити як їх якість, а етапи, що повинні здійснюватися в процесі розробки, є засобами забезпечення цієї якості. Визначення якості правових актів та етапів їх розробки становить організацію регуляторної діяльності – діяльності з вдосконалення правового регулювання в аграрному секторі.
Функції, виконувані державою щодо регуляторної діяльності, утворюють самостійний напрям державної політики в сфері господарювання, зокрема, і аграрного сектору – регуляторну політику.
Підсумовуючи викладене, зазначимо:
вказаний напрям державної політики знаменує реформування всієї системи правового регулювання в галузі економіки (а відтак в аграрному і земельному секторі України ) - впровадження регуляторної реформи.

XII. Аналізується динаміка приватизації землі в Україні з історико-правової точки зору з метою надання об’єктивної оцінки такому кардинальному державно-правовому явищу, кристалізувати позитивні здобутки, мінімізувати негативні наслідки.
З хронологічно-послідовного аналізу змін в земельному законодавстві України щодо приватизації в період двох десятиліть на зламі епох (з 1992 р. по даний час) випливає: політика Української держави щодо приватизації землі в Україні, попри загальновизначений вектор спрямованості, в зазначений історичний період зазнавала коливань і змін, які зумовлювались специфікою суб’єктного і об’єктного складу.

XIII. Акцентується увага на стані суспільних відносин в сфері господарювання (в їх аграрно-земельному аспекті), визначаючому сучасне і майбутнє держави, її економіку, зовнішню і внутрішню політику, реальність суверенітету тощо.
Доведено, що розроблення концепції управління наукою та освітою сприятиме суттєвому підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки України, реалізації завдання переходу від економіки матеріального виробництва до економіки виробництва знань. Суть концепції полягає у переході до державного системного інноваційного управління економікою шляхом оптимізації діяльності двох ресурсних складових цього управління – науки і освіти, спрямованої на вирішення об’єктивно необхідних суспільно-корисних функцій.
Підводячи підсумки дослідженню поставлених проблем, слід зазначити, що фундаментальні перетворення в економіці України природньо ставлять питання про необхідність визначити “легітимну” зону правового регулювання в сфері аграрних та земельних відносин, вирішити проблему дерегулювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів сфери економіки, а також усунення перешкод для розвитку відповідної діяльності, тобто досягти цілей регуляторної політики держави.

XIV. Доводиться, що набувальна давність як правовий інститут запроваджена в правову систему України так званими «малими конституціями» – спочатку Земельним кодексом 2001р., дещо пізніше – Цивільним кодексом 2003р. Новизна і важливість цього правового інституту вимагають системного аналітичного підходу щодо його дослідження.
З викладеного випливають наступні висновки:
а) обґрунтовані характерні юридичні ознаки «безперервного володіння»;
б) доведений процесуальний порядок підтвердження виникнення права власності на підставі набувальної давності; в) визначено, що суб'єктами набуття права власності на землю за набувальною давністю можуть виступати тільки фізичні особи.

XV. Доведено, що переваги приватної власності стають очевидними в межах правового поля, коли існує ефективно функціо¬нуючий ринок землі як важлий правовий інститут цивілізованої правової держави і атрибут розвинутого громадянського суспільства.
Поняття ринку земель є не лише економічною категорією, а й юридичною.
З дослідження цієї науково-практичної проблеми, випливають наступні орієнтири, притаманні правовій моделі формування ринку землі: а) забезпечення доступу широких верств населення, в першу чергу селян, до землі з метою задоволення їх потреб у земельних ділянках для індивідуального житлового будівництва та ведення підсобного господарства; б) недопущення надмірної концентрації земель у власності громадян та юридичних осіб; в) недопущення надмірної, необґрунтованої парцеляції земельного фонду країни; г) формування сприятливого інвестиційного «клімату» як для вітчизняних, так і для зарубіжних суб'єктів підприємницької діяльності; д) сприяння у набутті сільськогосподарських земель у власність особами, які ведуть ефективне сільськогосподарське виробництво; е) недопустимість приватизації земель сільськогос-подарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва іноземними фізичними та юридичними особами. Зазначені орієнтири доцільно закріпити в проекті закону «Про ринок землі» і залежно від змісту останнього ставити питання про прийняття спеціалізованого законодавчого акта — Закону про ринок земель сільськогосподарського при¬значення.
Значну увагу в законопроекті необхідно приділити питанням детінізації земельного ринку та запобіганню надмірної концентрації земельної власності в однієї приватної особи.

XVI. Обґрунтовується доцільність наступних принципів регуляторної політики, якими мав би керуватися Закон «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності » від 11 вересня 2003 р.,: 1) проблемна спрямованість проекту правового акту; 2) наявність механізмів його реалізації; 3) ефективність правового акту, а точніше, правових норм, що входять до його складу. Критеріями оцінки відповідності правового акту принципам державної регуляторної політики могли б бути: 1) нейтралізація (ліквідація) проблем, на вирішення яких спрямований був правовий акт; 2) практична застосовність правового акту; і 3) відповідність фактичної ефективності правового акту його прогнозованій ефективності. Тоді б не було бюрократизації законотворчої діяльності, не відволікалися б величезні державні і міжнародні кошти, що спрямовуються в Україну і втрачаються марно на неефективну законотворчу діяльність.
Викладене вище зумовлює, що: а) державна аграрна політика має гарантувати продовольчу безпеку країни і вихід на агропродовольчі ринки світу; б) державна аграрна реформа передбачає глибинні зміни відносин власності; в) вищезазначені засади вимагають адекватних змін в правовому регулюванні аграрного сектору і повинні відповідати вимогам державної регуляторної політики.

XVII. Важливим атрибутом соціальної, правової держави є реальне втілення рівності, свободи громадян, що надає особливого значення правовим аспектам приватизації земельних ділянок громадянами України.
Доводиться, що земельно-правова література розрізняє приватизацію земельних ділянок у широкому і вузькому аспектах. Перший випадок такої приватизації передбачає будь-який перехід земельних ділянок з публічної власності (державної або комунальної) до приватної власності громадянина або приватної юридичної особи. Приватизація земель у вузькому розумінні полягає лише у переході права державної або комунальної власності на земельну ділянку до громадянина або приватної юридичної особи, якщо зазначена земельна ділянка знаходилася у користуванні цих суб'єктів.
З даної проблематики випливає наступне: а) приватизація земельних ділянок – складне, багатошарове юридичне, економічне та політичне явище; б) неоднозначність процедури приватизації об’єктивно зумовлює існування різних критеріїв класифікації; в) приватизація є правовідношенням публічного характеру.

XVIII. Інтеграційні процеси в світовій економічній системі, вихід на зовнішні ринки незалежної Української держави як активного і перспективного учасника вимагають створення і розширення правової бази для функціонування іноземних юридичних осіб в Україні.
Разом з тим, стаття 82 ЗК передбачає, що іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення з певними обмеженнями.
З аналізу цієї статті випливають наступні висновки:
а) первісним для інвестора – нерезидента є необхідність набуття саме об’єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці. Таким чином, перше обмеження для інвестора – нерезидента полягає в конфігурації об’єкта нерухомого майна;
б) друге обмеження пов’язане із словами «для спорудження об’єктів нерухомого майна з метою ведення господарської діяльності».
Таким чином, в разі зацікавленості потенційного іноземного інвестора в придбанні земельної ділянки, на якій немає ніякого об’єкта нерухомості, у нього залишається лише один шлях вирішення такої проблеми: або звернутися до послуг юридичної особи – резидента з метою участі в схемі набуття земельної ділянки, включаючи мету створення спільного підприємства, або самостійно створювати резиденту юридичну особу, яка з моменту держаної реєстрації набуде статусу української юридичної особи.
Таким чином, інвестори – нерезиденти вимушені створювати українські юридичні особи, на яких не поширюються наведені вище обмеження або, об’єднуючись з резидентами, створювати спільні підприємства.
На завершення дослідження подаємо наступне: аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що чинне законодавство отримало спрямоване на закріплення легалізації приватної власності на землю визнання землі як нерухомого майна, в якому об’єднуються риси природного об’єкта і товарно-матеріальної цінності.

XIX. Без пошуків нових шляхів пізнання і, як наслідок, регулювання важливих суспільних відносин неможливий подальший розвиток юридичної науки і практики. Значення методології дедалі зростає. Актуальними стають дослідження методів правового регулювання не тільки в межах галузей права, але і в межах окремих інститутів права.
Доведено, що особливість інститутів права власності та права користування землею як основним національним багатством зумовлює наукову задачу – визначити методи правового регулювання відносин власності і користування землею.
З проведеного наукового дослідження випливають наступні висновки: а) для пізнання суті динамічних відносин права власності і користування землею важливим є використання сукупності методів правового регулювання; б) суб’єктний склад учасників відносин щодо власності і користування землею зумовлює специфіку методів, що використовуються при їх правовому регулюванні.

XX. Науковим завданням дослідженння є визначення поняття державної регуляторної політики в аграрному секторі України.
Регуляторна політика звертає на себе увагу як засіб вдосконалення законодавства в аграрній сфері економіки.
Політика поділяється на державну (офіційну, публічну) і недержавну. Якщо результати політичної діяльності (проекти правових актів, рішення) набувають статусу офіційних, то йдеться про державну політику. Вся інша діяльність (крім виробничої) належить до недержавної політики.
Поділяємо наукові погляди на державну політику в широкому розумінні цього терміну як вибір державними інституціями між діяльністю та бездіяльністю щодо вирішення суспільних проблем.
Таким чином, по-перше, на законодавчому рівні закріплюються вимоги до відповідних правових актів, а також фактично визнається, що якість державної політики (державного управління, правових актів) залежить від якості процесу її здійснення – технології управління правотворенням і правозастосуванням. По-друге. В основу цієї політики (управління правотворенням і правозастосуванням) закладено високонауковий системний підхід. Регуляторна політика – це не тільки Закон від 11 вересня 2003 р. Це цілий напрям у здійсненні державного управління, система методичного забезпечення реалізації правотворчої та правозастосовчої діяльності.

XXI. Якість результату будь-якої діяльності забезпечується якістю організації її процесу, а Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року, присвячений організації здійснення регуляторної діяльності (процесу прийняття правових актів та відстеження їх ефективності), акцентує увагу не на результатах цієї діяльності (правових актах), а на вимогах до регуляторних актів і засобах досягнення цих вимог .
Результатом регуляторної діяльності мають бути регуляторні акти певної якості, відповідаючі певним вимогам. Закон від 11 вересня 2003 року встановлює вимоги до цих актів шляхом визначення принципів державної регуляторної політики (принципів вдосконалення правового регулювання господарських, адміністративних, земельних, аграрних відносин).
Доводиться, що вперше діяльність по вдосконаленню правового регулювання в сфері господарювання (в сфері аграрних та земельних відносин) стає функцією держави, функцією державної політики. На законодавчому рівні фактично визнається, що якість правового регулювання у сфері економіки, її земельного та аграрного сектору залежить від якості процесу його здійснення – технології правотворення і правозастосування, акцентуючи при цьому увагу не не результат здійснення регуляторної діяльності - правових актах, а на вимогах до цих актів і засобах досягнення цих вимог.

ЛІТЕРАТУРА

1. Французький кодекс. // Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф. (Юридическое наследие) – 2001. – 720 C.
2. Гражданское уложение Германской Империи: Перевод с немецкого. – С. – Пб .: Тип. Правительствующего Сената. – 1898. – 522 С.
3. Швейцарський кодекс. // Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф. (Юридическое наследие). – 2001. – 720 С.
4. Свод законов Российской Империи. – т. Х. – ч. 1. – кн. 1. – С. 420. – изд. 1914 г.
5. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф. (Юридическое наследие). – 2001. – 720 С.
6. Положення про нотаріальну частину // Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф. (Юридическое наследие). – 2001. – С.159. – п.2 – 720 С.
7. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435 – IV // Відомості Верховної Ради України – 2003. – № 40-44 – Ст. 356.
9. Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст.249.
10. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
11. Цивільний процесуальний кодекс України 18 березня 2004 року
№ 1618-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41,42. – Ст. 492.
12. Закон України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року № 2163-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 349.
13. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств(малу приватизацію)" від 6 березня 1992 року № 2171-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 350.
14. Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 19. – Ст. 80.
15. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436 – IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
16. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі" від 2 жовтня 2003 р. № 1211 – IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 10. – Ст. 102.
17. Закон України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV// Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 46-47. – Ст. 280.
18. Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. № 973-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 363.
19. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. № 3852-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
20. Водний кодекс України від 06 червня 1995 р. № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
21. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" вiд 01 липня 2004 р. № 1952-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 51. – Ст. 553.
22. Земельний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.І.Семчика. – К. – 2003. – С. 250.
23. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563–ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 10. – Ст. 100.
24. Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1970. – № 29. – Ст. 205.
25. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18 грудня 1990 р. № 562–ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 10. – Ст. 99.
26. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 року № 2009-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 14. – Ст. 186.
27. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про форми державних актів на право володіння або користування землею" від 27 березня 1991 року N 889-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 17. – Ст. 204.
28. Постанова Верховної Ради Української РСР "Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок" від 27 березня 1991 р. № 889-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 17. – Ст.204.
29. Закон України "Про форми власності на землю" від 30 січня 1992 р. № 2073-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 18. – Ст.226.
30. Закон України "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР" від 13 березня 1992 р. № 2196-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 25. – Ст.354.
31. Постанова Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" від 13 березня 1992 р. № 2200–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 25. – Ст.355.
32. Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 року № 666/94 // http://zakon.rada.gov.ua
33. Указ Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки" від 30 травня 2001 р. № 372/2001 // Офіційний вісник України вiд 15.06.2001. – 2001. – № 22. – С. 34. – Ст. 986.
34. Указ Президента України "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 р. №32/99 // Офіційний вісник України вiд 05.02.1999. – 1999. – № 3. – Ст. 11.
35. Закон України "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)" від 18 січня 2001 р. № 2242-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 11. – Ст.55.
36. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст.546.
37.Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 5 листопада 2009 року № 1702-VI // http://zakon.rada.gov.ua
38.Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08 серпня 1995 р. № 720/95 // http://zakon.rada.gov.ua
39. Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду" від 31 жовтня 1991 р. № 1767-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст.795.
40. Кулинич П.Ф. Правове регулювання приватизації земель //Земельне право України: Підручник. // За ред. М.В.Шульги. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – С. 89.
41. Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. № 15-92 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 10. – Ст.79.
42. Земельні правовідносини: новели законодавства та їх перспективи // Авт. – упоряд.: Артеменко В.П., Врублевський О.С. – К.: [ Ін-т громадян. Суп-ва: ТОВ «ІКЦ «Леста»]. – 2005. – №9. – C.174.
43. Закон України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від 14 вересня 2000 р. № 1953 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 45. – Ст.375.
44. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. № 469/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 39. – Ст.261.
45. Указ Президента України "Про оренду землі" 23 квітня 1997 року N 367/97 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 17. – С. 6.
46. Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 року N 2114-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 20. – Ст.272.
47. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 // Урядовий кур’єр. – 1999. – №14. – Ст. 215.
48. Декларація "Про державний суверенітет України" 16 липня 1990 р. N 55-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст.429.
49. Конституція Української РСР від 20 квітня 1978 р. № 888-ІХ. // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 11.07.1978. – 1978. – № 18. – С. 268.
50. Закон СРСР "Про власність в СРСР" від 6 березня 1990 р. № 1305-І // http://zakon.rada.gov.ua
51. Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ді-лянок" від 26 грудня 1992 р. № 15-92// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 10. – Ст.79.
52. Указ Президента України "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприєм¬ницької діяльності" від 12 липня 1995 р. № 608/95 // http://zakon.rada.gov.ua
53. Закон України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 р. № 858-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 282.
54. Закон України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р. № 962-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 349.
55. Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 р. № 963-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 350.
56. Закон України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 р. № 1378-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 229.
57. Закон України "Про державну експертизу землевпорядної документації" від 17 червня 2004 р. № 1808-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 38. – Ст. 471.
58. Закон Української РСР "Про затвердження земельного кодексу Української РСР" від 8 липня 1970 р. № 2874-VІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1970. – №29. – Ст. 205.
59. Указ Президії Верховної Ради Української РСР "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР" від 12 березня 1981 р. № 1653-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. – №12. – Ст.178.
60. Кодекс України "Про надра" від 27 липня 1994 року № 132/94 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – Ст.140.
61. Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 року № 3041 – ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 18. – Ст.191.
62. Доручення Президента України "Про прискорення оформлення Державними актами приватної власності на земельні частки (паї)" від 20 грудня 2000 року №1-14/1601 // http://zakon.rada.gov.ua
63. Закон України "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)" від 18 січня 2001 р. № 2242-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст.228.
64. Закон України "Про внесення зміни до статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 2 листопада 2000 р. № 2071-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 51-52. – Ст.448.
65. Указ Президента України "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)" від 15 грудня 1998 р. № 1353/98 // Офіційний вісник України вiд 31.12.1998. – 1998. – № 50. – С. 24.
66. Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах (Держкомзему) "Про затвердження форми Типового договору оренди земельної частки (паю)" від 17 січня 2000 р. за № 5 // Офіційний вісник України вiд 10.03.2000. – 2000. – № 8. – С. 144. – 331 С.
67. Закон України "Про внесення змін до Закону "Про оренду землі" від 2 жовтня 2003 р. № 1211-ІV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 10. – Ст.102.
68. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 р. № 899-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст.314.
69. Закон СРСР "Основи законодавства СРСР і союзних республік "Про оренду" від 23 листопад