Кончаковська Валентина Василівна Примушування давати показання кримінально-правові та кримінологічні аспекти

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

Кончаковська Валентина Василівна

УДК 343.98(043.3)

ПРИМУШУВАННЯ ДАВАТИ ПОКАЗАННЯ:
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

12.00.08 кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Шестопалова
Людмила Миколаївна
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник

Київ 2010

ЗМІСТ

Перелік умовних ПОЗНАЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . .

3

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4

Розділ1. кримінально-правова характеристика ПРИМУШУВАННЯ ДАВАТИ ПОКАЗАННЯ . . . . . . . . . . . . .

12

1.1. Кримінальна відповідальність за примушування давати показання: соціальна обумовленість і генезис . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

12

1.2. Кримінально-правові ознаки примушування давати показання . . . . .

35

1.2.1. Об’єктивні ознаки примушування давати показання . . . . . . .

35

1.2.2. Суб’єктивні ознаки примушування давати показання . . . . . . .

53

1.2.3. Відмежування примушування давати показання від злочинів із суміжним складом і вдосконалення відповідних норм законодавства про кримінальну відповідальність . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

64

Висновки до першого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

76

Розділ2. Кримінологічна характеристика примушування давати показання . . . . . . . . . . . . .

78

2.1. Стан проблеми примушування давати показання в Україні . . . . . . .

78

2.2. Особа злочинця у суспільно небезпечних діяннях, що містять ознаки примушування давати показання . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

87

2.3. Причини та умови вчинення незаконних дій з боку осіб, які провадять дізнання або досудове слідство, що містять ознаки примушування давати показання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

97

2.3.1. Чинники, що впливають на вчинення діянь, які містять ознаки жорстокості, знущання і насильства в слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового тримання та установах виконання покарань . . . . . . .

126

Висновки до другого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

138

Розділ3. Запобігання примушуванню давати показання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

141

3.1. Загальносоціальні заходи запобігання примушуванню давати показання.

144

3.2. Спеціально-кримінологічні заходи запобігання примушуванню давати показання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

170

Висновки до третього розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

182

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

184

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . .

190

Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

211

Перелік умовних скорочень

ВРУкраїни Верховна Рада України
ВПЗГ Вінницька правозахисна група
ВЦВК Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ГСУ Головне слідче управління
ДДУПВП Державний департамент України з питань виконання покарань
ДКВС Державна кримінально-виконавча служба
ДСАУкраїни Державна судова адміністрація України
ЄСПЛ Європейський суд з прав людини
ЗМІ засоби масової інформації
ІТТ ізолятор тимчасового тримання
КВК Кримінально-виконавчий кодекс України
КВС кримінально-виконавча система
КВУ кримінально-виконавча установа
ККРФ Кримінальний кодекс Російської Федерації
КК Кримінальний кодекс України
КПК Кримінально-процесуальний кодекс України
МА Міжнародна Амністія
МВСУкраїни Міністерство внутрішніх справ України
МПВ місце позбавлення волі
ОВС органи внутрішніх справ
ООН Організація Об’єднаних Націй
СБУкраїни Служба безпеки України
Сізо слідчий ізолятор
УВП установа виконання покарань
ХПГ Харківська правозахисна група

ВСТУП
Актуальність теми. У процесі становлення України як демократичної, соціальної, правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, проблема дотримання прав і свобод людини набуває дедалі більшої актуальності. Нині людина не почувається достатньо захищеною від правопорушень, особливо у випадку набуття статусу потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, а також свідка, оскільки нерідко стає об’єктом протиправного посягання, в тому числі з боку осіб, які провадять дізнання і досудове розслідування злочинів, представляють державу й у зв’язку з покладеними на них обов’язками покликані захищати гарантовані Конституцією України права, свободи та законні інтереси людини.
Зазначене й обумовило прийняття значної кількості внутрішньодержавних нормативних актів і ратифікацію міжнародних правових норм, які захищають основні права і свободи людини та забороняють примушування до певних дій, знущання, катування. Імплементувавши положення низки міжнародних нормативних актів, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити розгляд усіх фактів катувань відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність (ст.4 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання). З метою виконання цих зобов’язань до Кримінального кодексу України (далі КК) внесено нову норму ст.127 „Катування”. Змінами 2005р. передбачено відповідальність спеціального суб’єкта, яким визначено працівника правоохоронного органу, у 2008р. змінено на службову особу, а в 2009р. взагалі скасовано відповідальність спеціального суб’єкта за цим складом, що не сприяє посиленню кримінально-правового захисту особи. Загалом стан розв’язання проблеми щодо примушування, знущання, які супроводжувалися катуванням, в Україні залишається складним.
За повідомленнями Уповноваженого Верховною Радою України (далі ВРУкраїни) з прав людини, опублікованими в останній спеціальній доповіді „Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини”, 30% усіх осіб, узятих під варту, є жертвами катувань, а щороку вчиняється від 1053 (у 2007р.) до 1380 (у 2008р.) таких фактів. За даними соціологічних опитувань щодо розповсюдженості незаконного насильства в ході затримання ця цифра складає близько 600 тис. осіб на рік. Крім того, кількість звернень до Уповноваженого ВРУкраїни з прав людини і правозахисних організацій з приводу захисту від жорстокого поводження та знущання збільшується з кожним роком, у той час, коли кримінальні справи, порушені стосовно працівників правоохоронних органів за ознаками цих складів злочинів, вимірюються одиницями. За інформацією Департаменту інформаційних технологій МВСУкраїни, у 2004р. за ст.373 порушено лише 3 кримінальні справи, у 2005р. 2, у 2006р. 2, у 2007р. 1, у 2008 і 2009рр. 0. За цей же період за ст.127 КК органами прокуратури стосовно працівників органів внутрішніх справ (далі ОВС) порушено 16 кримінальних справ. Відповідно до інформації Державної судової адміністрації України (далі ДСА) за вказаний період засуджено за ст.373 КК 2 особи. Це дозволяє зробити висновок про латентність злочинів, вчинених працівниками органів дізнання і досудового слідства. Тому потребує вивчення система причин, що зумовлюють вчинення дізнавачами та слідчими примушування давати показання, фактори того, що ст.373 „не працює”, а також обґрунтування необхідності виявлення таких латентних злочинів і протидія ним.
У зв’язку з тим, що примушування давати показання нерідко супроводжується катуванням, ст.373 КК потребує наукового кримінально-правового аналізу і з’ясування відповідності міжнародним нормативним актам, з огляду на неможливість виконання міжнародних зобов’язань у частині забезпечення розгляду всіх фактів катувань відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність.
Уперше в законодавстві про кримінальну відповідальність закріплена норма, яка передбачала відповідальність за катування у 2001 р. з прийняттям чинного Кримінального кодексу України. Цим пояснюємо підвищення наукового інтересу до проблеми катувань, починаючи з 2003р. Цій темі присвячена монографія О.А.Мартиненка „Детермінація і попередження злочинності серед персоналу органів внутрішніх справ” (2005р.), в якій подано історичний огляд становлення органів міліції в Україні, здійснено аналіз правопорушень, вчинених працівниками поліції у США, Великобританії, Російській Федерації. У роботі А.П.Бущенка, М.М.Мінаєва і М.Ф.Романова „Проти катувань” проаналізовано стан українського законодавства в зазначеній сфері та європейську практику щодо захисту жертв катувань. Крім того, питаннями захисту від примушування давати показання, катувань, жорстокого поводження з людиною і профілактики таких злочинів займалися С.Р.Багіров, М.І.Бажанов, О.П.Букалов, А.П.Бущенко, Л.А.Дорош, О.С.Горелик, О.М.Ігнатов, Я.М.Кульберг, К.Б.Левченко, Л.В.Лобанова, О.А.Мартиненко, М.М.Мінаєв, А.А.Музика, В.І.Осадчий, В.М.Попович, М.Ф.Романов, А.М.Черноусов, А.І.Чучаєв, Н.М.Ярмиш та інші. Водночас у зв’язку з неодноразовим внесенням змін і доповнень до ККУкраїни, що встановлює відповідальність за вчинення примушування давати показання і катування, наявні роботи певною мірою втратили актуальність, хоч і становлять науковий інтерес. Викладене обґрунтовує актуальність проблеми і зумовлює обрання дисертантом теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як планове дослідження в рамках науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова за напрямом „Дослідження проблем гуманітарних наук” (ініціативна тематика; протокол №5 засідання Вченої ради університету від 27січня 2005р.).
Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова 1лютого 2007р. (протокол№6) та включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2007р.) (Національна академія правових наук України, 2008).
Питання, що розглядаються в роботі, мають практичне значення для реалізації завдань Комплексної програми профілактики правопорушень на 20072009 роки, Концепції реформування кримінальної юстиції України від 8квітня 2008р., рішення Ради національної безпеки і оборони України „Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення причин вчинення примушування давати показання, з’ясування правових колізій на основі кримінально-правової характеристики суспільно небезпечних діянь, передбачених ст.373КК, а також розроблення комплексу заходів запобігання таким злочинам.
Для досягнення поставленої мети дисертант ставить такі завдання:
розглянути історичні витоки застосування примушування до певних дій, що суперечать волі особи, у т.ч. давати показання, катування; іноземний та вітчизняний досвід боротьби з катуваннями у процесі становлення і розвитку прав людини;
проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст.373 КК;
відмежувати примушування давати показання від злочинів із суміжними складами, дослідити санкції ст.373 КК і суміжних складів злочинів на предмет їх відповідності тяжкості діяння та наслідків, внести відповідні пропозиції до законодавства про кримінальну відповідальність України;
дослідити стан проблеми примушування давати показання в Україні;
скласти кримінологічний портрет особи злочинця, що вчинив досліджуване діяння;
дослідити та систематизувати детермінанти вчинення незаконних дій з боку осіб, які провадять дізнання або досудове слідство, та з’ясувати чинники, що впливають на вчинення злочинних діянь органами дізнання і досудового слідства, які містять ознаки жорстокості, знущання і насильства в установах для попереднього ув’язнення;
запропонувати систему заходів запобігання примушуванню давати показання з метою мінімізації цих протиправних діянь.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані зі здійсненням судочинства слідчим і дізнавачем.
Предметом дослідження є примушування давати показання як кримінально-правове та кримінологічне явище.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальнонаукові та спеціально-наукові методи. За допомогою спеціально-юридичного методу проаналізовано міжнародні та внутрішньодержавні нормативно-правові акти, що забороняють знущання, насильство, катування. На основі історичного методу досліджено розвиток міжнародного і національного законодавства щодо захисту прав людини від примушування давати показання (підрозділ1.1.). Порівняльний метод дозволив встановити відмінності між ст.373 і суміжними складами злочинів (ст.126, 127, 364 і 365 КК) (підрозділ1.2.3.), а також відмежування дефініцій, які визначені у диспозиціях зазначених статей (підрозділ1.2.). За допомогою формально-логічного методу сформульовано й обґрунтовано низку важливих висновків. Метод анкетування дозволив вивчити думку громадськості та працівників ОВС щодо стану проблеми, що досліджується. З метою уточнення понятійного апарату на основі методу термінологічного аналізу автором уточнено таку дефініцію, як дискримінація у кримінальному праві (підрозділ1.2.). Статистичний метод використовувався при вивченні й аналізі статистики МВСУкраїни, ДСА, територіального управління ДСА України в м.Києві, Державного департаменту України з питань виконання покарань (розділ2). За допомогою аксіологічного методу обґрунтовано значення професійного правового виховання та психологічної роботи, самонавчання працівників правоохоронних органів з метою підвищення знань, поваги до закону, прав, свобод людини, значення моральних і культурних цінностей (розділ3).
Емпіричну базу дослідження становлять норми чинного законодавства України, міжнародно-правові документи, офіційна статистика МВСУкраїни, ДСА, територіального управління ДСАУкраїни в м.Києві; результати вивчення архівних справ (33,3% від порушених) і статистичної інформації судів України щодо примушування давати показання, катування в правоохоронних органах; результати анкетування 1140 респондентів, із них: 600 громадян (різного віку, професій, рівня освіти, статі) і 540 працівників ОВС у західному (Закарпатській, Хмельницькій областях), східному (Харківській області), північному (Чернігівській області), південному (Миколаївській, Одеській областях) і центральному (Житомирській, Київській областях та м.Києві) регіонах України; доповіді Уповноваженого ВРУкраїни з прав людини, відомості правозахисних організацій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших наукових досліджень проблеми примушування давати показання, що здійснено на основі інтегративних методів, в тому числі кримінально-правового аналізу елементів складу злочину за ст.373 і катування, а також розроблено систему заходів запобігання цим злочинам.
До основних положень наукової новизни дослідження слід віднести:
уперше:
обґрунтовано доцільн

bibliography

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки:
1. Тортури, примушування і жорстоке поводження з людиною відомі з давніх часів. Залежно від суспільно-історичних умов людство намагалося знайти відповіді на певні запитання або вирішити проблеми здебільшого насильницькими методами. Нині катування застосовуються не так часто і переважно при розслідуванні злочинів, для отримання свідчень від підозрюваних, обвинувачених, або інформації, що містить факти для розкриття суспільно небезпечного діяння.
2. За результатами досліджених елементів складу злочину, передбаченого ст.373 КК встановлено, об’єктом злочину є соціальні цінності, що забезпечують законний порядок здійснення судочинства і отримання доказів у ході розслідування злочину, а також права, свободи, інтереси особи, яка може бути допитана на законних підставах. Додатковим об’єктом цього злочину виступає життя потерпілого.
Доведено, законодавець використав вузьке поняття (правосуддя) в назві розділу XVIIIКК і включив до нього надто широку групу суспільних відносин, об’єднавши 31 злочин в один розділ під назвою „Злочини проти правосуддя”. Крім того, правосуддя починається з моменту закінчення розслідування злочину і передачі справи до суду. І саме на стадії досудового розслідування вчиняються протиправні діяння, які можуть бути кваліфіковані за ст.373 КК.
Запропоновано виділити 4 підрозділи, об’єднавши їх у розділі XVIII „Злочини проти судочинства”: 1) XVIII-А „Злочини проти судочинства на стадії досудового розслідування” (в т.ч. ст.371373, 380, 381 та ін.); 2)XVIII-Б „Злочини проти правосуддя” (в т.ч. ст.374376, 377379 та ін.); 3)XVIII-В „Злочини проти порядку виконання судових рішень” (ст.388395); 4)XVIII-Г „Злочини, що перешкоджають порядку виконання функцій захисника” (ст.397400).
Виходячи з вимог законодавчої техніки, існує необхідність в офіційному тлумаченні дій, які слід вважати примушуванням давати показання, оскільки діяння об’єктивної сторони зустрічаються в багатьох суміжних складах злочинів, а тому досить складно дати правильну кваліфікацію і забезпечити ефективність окремих статей КК.
Із внесенням змін наприкінці 2009р. до ст.127 КК, якими вилучено кваліфікуючу ознаку, а саме: вчинення катування службовою особою, зведено нанівець усі спроби встановити кримінальну відповідальність за катування і зобов’язання, які брала на себе Україна, ратифікуючи міжнародні нормативно-правові акти, які забороняють катування, зокрема, забезпечити розгляд усіх фактів катувань відповідно до кримінального законодавства. Запропоновано дії, передбачені ч.2 ст.373 КК, вважати такими, що містять ознаки катування, оскільки незаконні дії, насильство і знущання можуть спричинити такі наслідки, як заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. А знущання і насильство, поєднане зі спеціальною метою і спеціальним суб’єктом, що передбачається у диспозиції ст.373 можна вважати катуванням.
За результатами дослідження суб’єктивних ознак злочину з’ясовано, що злочин (ст.373) здебільшого вчиняється з метою підвищення статистичних даних про розкриття злочинів, тобто суб’єкт злочину керується переважно корисливими мотивами. Оскільки протиправне діяння, передбачене ст.373, може бути вчинене лише спеціальним суб’єктом, це наділяє насильницькі злочини, вчинені посадовими особами, які провадять дізнання та досудове слідство, особливостями найбільш високого ступеня суспільної небезпеки, в силу особливого статусу суб’єкта. А тому при призначенні покарання має враховуватися специфіка мотивів.
Примушування давати показання може спричинити тяжкі наслідки у вигляді смерті допитуваного. Зважаючи на те, що складові об’єктивної сторони злочинного діяння, передбаченого ст.373 КК, не включають такої кваліфікуючої ознаки, як смерть потерпілого і, що найголовніше, за ступенем суспільної небезпеки не можуть кваліфікуватися за сукупністю злочинів, оскільки не характеризують повною мірою суспільну небезпеку досліджуваного явища, то необхідно удосконалити цю норму. У запропонованому вигляді ст.373 виключає можливість кваліфікації жорстокого поводження, насильства, знущання, катування, що можуть застосовувати органи дізнання і досудового слідства, за суміжними складами злочинів. Пропонуємо викласти ст.373 таким чином:
„Стаття 373. Примушування давати показання
1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка провадить дізнання або досудове слідство, -
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Дії, передбачені частиною першою і другою цієї статті, вчинені з корисливих або інших особистих мотивів і (або) за попередньою змовою групою осіб,
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою, і (або) третьою, що призвели до тяжких наслідків або смерті потерпілого,
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років”.
3. Доведена схожість у цілях злочинних діянь, передбачених ст.373 і 127КК. За ст.373 суб’єкт злочину має мету отримати зізнання (інформацію, свідчення), примусити дати показання, тобто можна застосувати перші дві цілі ст.127. Іншими словами, за ст. 373 суб’єкту не має сенсу вчиняти дії, що містяться в зазначеній нормі, якщо він не зацікавлений в отриманні показань і притягнення до відповідальності, оскільки це є наслідком розкриття злочину.
У ході порівняльного аналізу ст.127, 365 і 373 КК доведено, що дії, передбачені ст.127 КК (нанесення побоїв, мучення або інші насильницькі дії, а також заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання), дублюють дії, передбачені ч.2ст.365 КК (насильство, застосування зброї, дії болісні й такі, що ображають особисту гідність потерпілого). Адже вони призводять до одних і тих же об’єктивних наслідків фізичний біль, фізичне чи моральне страждання. Виправданим було б вилучення ч.2 ст.365 з КК.
4. На підставі аналізу офіційної статистики з’ясовано: наявність тенденції до збільшення порушених кримінальних справ за ст.127 КК, водночас за ч.3 і 4 цієї статті (до листопада 2009р.), яка передбачала кваліфікуючу ознаку, кількість таких порушених справ так і залишається на низькому рівні; високою є латентність злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, яка є штучною, що є наслідком не завжди правильної кваліфікації злочинних діянь відповідно до КК, оскільки злочини, що підлягають кваліфікації за ст.373 і 127, вчинені працівниками правоохоронних органів, мають великий розголос; негативною є велика різниця, яка у десятки разів перевищує зареєстровані злочини у МВС і ПрокуратуріУкраїни із статистичною інформацією, що надходить до Уповноваженого ВРз прав людини і правозахисних організацій.
Серед порушених кримінальних справ за ст.373 не виявлено справ щодо працівників прокуратури, податкової міліції, органів безпеки, а лише щодо працівників ОВС. Це пов’язано з: підслідністю кримінальних справ переважно ОВС, оскільки більше 90% кримінальних справ про злочини, які реєструються на території України, розслідують слідчі МВСУкраїни; „боротьбою” за „чистоту мундира” в прокуратурі, СБУкраїни; чисельністю слідчих і дізнавачів в ОВС, прокуратурі та СБУкраїни; „закритістю” прокуратури, СБУкраїни та УВП.
5. Встановлено, що найбільш активною віковою групою працівників ОВС, що вчиняють досліджуване діяння, є особи у віці від 3040рр. (41%). Переважна більшість осіб мали вищу юридичну освіту (51%). Найчастіше вчиняють злочини працівники, стаж роботи яких становить від 10 до 20 рр. (40%). Встановлено, що працівник ОВС схильний до застосування психічного насильства (56%), хоча значну частку складають працівники, які застосовують фізичне і психічне насильство (21%), переслідуючи корисливі мотиви.
6. Відповідно до результатів проведеного соціологічного опитування серед працівників ОВС, автор прийшов до висновку, що найбільш вагомими причинами, які впливають на вчинення злочинів органами дізнання та досудового слідства, працівники ОВС називають такі: підвищення кількості розкриттих злочинів(44%), агресивний характер (18%), наказ керівництва (13%). Це підтвердило й опитування громадян. На їх думку, причинами, що зумовлюють вчинення працівниками ОВС насильницьких злочинів, є: покращення показників розкриття злочинів (61%), агресивна поведінка правоохоронців (27%), бажання „вислужитися” (12%). На думку 39% респондентів, причинами вчинення насильства є безкарність дій правоохоронців, 31% низький професійний і культурний рівень окремих працівників ОВС, 13% незадовільні умови праці (матеріальна скрута, конфліктні відносини в колективі, з керівництвом).
Відмічена системність насильницьких злочинів серед правоохоронців з метою розкриття суспільно небезпечних діянь. Оскільки особа, якій притаманне застосування сили, жорстоких методів розслідування злочинів, вважає це ефективним, а тому непритягнення до відповідальності призводить до поширення і подальшого застосування примушування, насильства, жорстокості при затриманні, а також у ході розслідування справ.
Виділено такі основні проблеми, що впливають на вчинення діянь, які містять ознаки жорстокості, знущання і насильства по відношенню до затриманих, підозрюваних, обвинувачених, засуджених у Сізо, ІТТ та УВП: погані умови тримання, переповнення вказаних установ, недостатнє медико-санітарне забезпечення, значна смертність, незаконне насильство і жорстокість, недостатнє та неякісне харчування. Порівнюючи 2003 і 2009роки, відмічаємо забезпеченість 3-разовим харчуванням згідно зі стандартами, проте його якість не повною мірою є належною, що відмічено особами, що перебувають у місцях попереднього ув’язнення, та їх родичами. Встановлено, що людський фактор також впливає на забезпечення прав осіб, які перебувають в установах попереднього ув’язнення, зловживаючи службовим становищем, працівники інколи можуть спричиняти погані умови тримання, не давати їжу, жорстоко поводитися, обмежувати права тощо.
7. Примушування давати показання вчиняється посадовими особами, а тому, за логікою, цей злочин можна було б викорінити повністю, з урахуванням нейтралізації факторів, що зумовлюють його вчинення. Однак з огляду на людську природу та вчення кримінології, цілком усунути досліджувану проблему неможливо, проте реально зменшити застосування незаконних методів ведення дізнання і слідства, визначивши комплекс найбільш результативних заходів. Запропоновано підхід у запобіганні вказаному явищу на двох рівнях загальносоціальному та спеціально-кримінологічному. До загальносоціальних відносимо: економічні (заходи, які забезпечують подолання наслідків недофінансування правоохоронних органів), соціальні (заходи, спрямовані на забезпечення конституційних гарантій соціального захисту працівників правоохоронних органів), правові (забезпечення ефективної роботи Законів України, прийняття Закону України „Про профілактику злочинів”, створення схеми відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої примушуванням давати показання за рахунок суб’єкта злочину, мінімізація причин „недієвості” окремих норм чинного законодавства), організаційно-управлінські (розширюють сферу прав і обов’язків у діяльності окремих суб’єктів запобігання).
До заходів спеціально-кримінологічного характеру відносимо усунення застарілих стереотипів оцінки рівня ефективності роботи правоохоронних органів на основі розкриття злочинів, яка формально перестала бути вирішальною, проте фактично такою і залишається. Підкреслюється необхідність переходу до оцінки рівня ефективності роботи правоохоронних органів на основі: динаміки вчинення злочинів самими правоохоронцями, які вчинені при виконанні службових обов’язків або із перевищенням таких повноважень; співвідношення зафіксованих правопорушень і розкритих злочинів (цей критерій характеризуватиме превентивну діяльність, яку правоохоронні органи мають здійснювати); рівня довіри населення (авторитету), який можна оцінити шляхом проведення соціологічного опитування, порівнявши результати останніх років (зазначений критерій характеризуватиме й соціально-культурний рівень правоохоронців). Обґрунтовується необхідність функціонування Концепції формування правової системи безоплатної правової допомоги в Україні, шляхом створення системи пільг для адвокатів, робота яких оплачується з Держбюджету, чим заохотити і залучити більшу кількість захисників до надання допомоги із внесенням змін до підвищення погодинної оплати праці, за рахунок чого, забезпечити безоплатною кваліфікованою правовою допомогою осіб, узятих під варту. Визначена необхідність розробки статистичного обліку окремо по ст.373 в МВС і ДСАУкраїни для можливості отримати об’єктивної інформації про реальний стан проблеми, оскільки нині облік здійснюється за статтями санкція якої передбачає більш суворе покарання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АбдулаевМ.И. Права человека и закон: историко-теоретические аспекты/ М.И.Абдулаев. СПб: Юрид. центр Пресс, 2004. 320 с. ISBN 5-94201-326-8.
2. АлександровЮ.В. Кримінологія: Курс лекцій / Ю.В.Александров, А.П.Гель, Г.С.Семаков. К.: МАУП, 2002. 296 с. ISBN 966-608-238-1.
3. Антологія української юридичної думки: в 6т. / [упоряд. І.Б.Усенко; ред. Ю.С.Шемшученко]. К.: Вид. Дім „Юрид. книга”, 2002.
Т.2: Історія держави і права України: Руська Правда. 2002. 591 с. ISBN 966-7791-22-X.
4. Арештантів СІЗО, бачте, вбиває антисанітарія // News.ru.ua/ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.newsru.ua/ukraine/14nov2007/sizo_gg.html#1
5. АрхіповВ.І. Попередження насильства та дотримання прав людини в діяльності особового складу міліції: навч.-метод. посіб. / В.І.Архіпов. Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2007. 63 с.
6. БагіровС.Р. Катування за обтяжуючих обставин: юридичний аналіз / С.Р.Багіров // Часопис Київського університету права. 2008. №1. С.167172.
7. Бакірова І. Зміст конституційного права людини і громадянина на судовий захист / І.Бакірова // Право України. 2006. № 12. C.2328.
8. БацуновВ. Головне не боятися. [Електронний ресурс] / В.Бацунов // Офіційний сайт Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС. 2010. Режим доступу: http://www.umdpl.info/index.php?id=1266662679&w.
9. БеккариаЧ. О преступлениях и наказаниях / Сост. и предисл. В.С.Овчинного. М.: ИНФРА М., 2004. VI, 184 с.
10. Борьба с преступностью в Украинской ССР: 19261928 / [сост. П.П.Михайленко]. К., 1967.
Т.2. 1967. 943с.
11. БугераО.І. Насильницька злочинність неповнолітніх та засоби масової інформації / О.І.Бугера // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2008. №1(75) С.8692.
12. Букалов О. Дотримання прав ув’язнених в Україні-2007: доповідь [Електронний ресурс] / О.Букалов. Донецьк, 2008. 34 с. Режим доступу: http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1208872759.
13. БуроменськийМ.В. Оцінка соціально-економічних витрат при застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту: аналітичний звіт/ М.В.Буроменський, О.В.Сердюк, В.І.Точений. К.: Юстініан, 2008. 64с. ISBN 978-966-8257-47-6.
14. БущенкоА.П. Проти катувань. Українське законодавство та практика в світлі стандартів КПК / А.П.Бущенко, М.М.Мінаєв, М.Ф.Романов. Х.: Права людини, 2007. 256с. ISBN 978-966-8919*-20-6.
15. ВакуликО. Проблеми протидії примушуванню давати показання в Україні та інших державах / О.Вакулик // Юридична Україна. 2009. №4. С.9093.
16. Веб-сайт „Право”. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://deputat.pp.net.ua/pravo/tema13.htm.
17. Великий енциклопедичний словник / [ред. Ю.С.Шемшученко] К.: ТОВ Юрид. думка, 2007. 992с. ISBN 978-966-8602-43-6.
18. ВернидубовІ. Органи досудового слідства суб’єкти публічного кримінального переслідування / І.Вернидубов // Право України. 2006. №12. С.6366.
19. Википедия свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Заглавная_страница.
20. ВилковаО. О деле Олега Яковенко / О.Вилкова // Права людини. 2008. №1(473). С.3.
21. В Україні немає політичної волі для викорінення катування в міліції. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://osipov.kiev.ua/novosti/546-v-ukrayini-nemaye-politichnoyi-voli-dlya.html.
22. Герасименко О.І. Судово-медичний російсько-український словник-довідник / О.І.Герасименко. К.: Право, 1997. 368с. ISBN 966-546-010-2.
23. Головченко В.В. Юридична термінологія: довідник / В.В.Головченко, В.С.Ковальський. К.: Юрінком Інтер, 1998. 224 с.
24. ГореликА.С., ЛобановаЛ.В. Преступления против правосудия / А.С.Горелик, Л.В.Лобанова. СПб.: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. 491с. ISBN5-94201-403-5.
25. ГребенюкМ. Кримінально-правова характеристика злочинів, вчинених із особливою жорстокістю / М.Гребенюк // Підприємництво, господарство і право. 2008. №6. С.135138.
26. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. посіб. / В.К.Грищук К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2008. 568с.
27. Громадянський тандем - міліція з народом. Громадянське суспільство. [Електронний ресурс]. 2009. №1(8). Режим доступу: http://www.gromada.lviv.ua/articles/2009/02/17/832.html.
28. Декларація про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: Організація Об’єднаних Націй від 9 грудня 1975р. // Професійна інформаційно-пошукова система з законодавства України „Право. Версія Проф”.
29. ДенисоваО. Некоторые проблемы состава преступления, предусмотренного ст. 127 Уголовного кодекса Украины / О.Денисова // Підприємництво, господарство і право. 2007. № 8(140). С.107111.
30. Денисова Т.А. Громадянське повинно прагнути зменшення кримінальної репресії / Т.А.Денисова // Від громадянського суспільства до правової держави: III Міжнародна науково-практична конференція: зб.тез доповідей. Харків: ХНУ ім.В.Н.Каразіна, 2008. С.266268.
31. Денисова Т.А. Кроки правоохоронця: проблеми та застереження. [Електронний ресурс] / Т.А.Денисова // Офіційний сайт Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС. 2010. Режим доступу: http://www.umdpl.info/index.php?id=1267167952&w.
32. Департамент режиму і охорони, нагляду та оперативно-розшукової діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань // Офіційний сайт Державного департаменту України з питань виконання покарань. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kvs.gov.ua/uprav/naglad.html
33. Дерев’янко О.В. Обмеження свободи при затриманні особи, що підозрюється у вчиненні злочину / О.В.Дерев’янко // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2006. №3(53). С.124131.
34. ДесятерикД. Зло, що об’єднує. [Електронний ресурс] / Д.Десятерик // День. 2010. №93. Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/297553.
35. ДудінВ. Українські в’язниці: проблема ув’язнених чи суспільства? / В.Дудін // Юридичний вісник України. 2008. №15. С.7.
36. Европейский суд обязал Украину выплатить жителю Николаева €1,8 тыс. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.korrespondent.net/main/196802.
37. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність,