МОТИВИ ТА МОТИВАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, УЧИНЕНИХ ЖІНКАМИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1
Кримінологічна характеристика жіночої злочинності
1.1. Кримінально-правова характеристика злочинів, учинених жінками
1.2. Кількісно-якісні показники жіночої злочинності в Україні
1.3. Кримінологічна характеристика особистості жінок, які вчинили злочин

4

11
19
35

РОЗДІЛ 2
Мотиви злочинів, учинених жінками
2.1. Поняття та визначення мотивів діяльності людини
2.2. Кримінально-правове та кримінологічне визначення мотиву злочину
2.3. Види та характеристика мотивів жіночої злочинності
2.3.1. Корисливий мотив у злочинах, учинених жінками
2.3.2. Хуліганські спонукання, як мотиви злочинів, учинених жінками
2.3.3. Мотиви насильницьких злочинів, учинених жінками
2.3.4. Мотиви злочинів, пов’язаних з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

48
59

69
76
81

94

РОЗДІЛ 3
Мотивація поведінки жінок, які вчинили злочин
3.1. Визначення і структура мотивації людської діяльності
3.2. Гендерні відмінності мотивації
3.3. Емпіричне дослідження психологічних особливостей мотивів і мотивації жінок, які вчинили злочин

104
118

129
РОЗДІЛ 4

Попередження злочинів, учинених жінками
4.1. Загальне визначення поняття попередження злочинності
4.2. Загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи попередження жіночої злочинності
4.3. Індивідуальні заходи попередження жіночої злочинності (заходи індивідуальної профілактики)

142

148

164

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

183
191
218

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Наявність жіночої злочинності в Україні, а у певні періоди і її значне зростання має вкрай негативні наслідки. Цей факт призводить до помітного погіршення якості виховання і появи бездоглядних дітей, розпаду існуючих сімей, поглиблює падіння моральності, негативно впливає на рівень духовності суспільства в цілому.
Мотиви, що керують жінками, й до цього часу оточені ореолом незбагненності та відсутності будь-яких сталих закономірностей. Особливої актуальності питання мотивів і мотивації набувають у випадку вчинення жінкою діянь, що за своїм змістом не є загальновживаними чи адаптивними в людському суспільстві. Визначення кількісних та якісних характеристик, змісту мотивів і мотивації людини, питання їх діагностування, домінантний вплив культурного, освітнього рівня особистості, історії її розвитку, особливостей функціонування нервової системи чи ситуації, в якій вона опинилася, на формування мотиву злочину – це лише частина широкого кола питань, які виникають при дослідженні проблем мотивів і мотивації людської діяльності.
Теоретичне підґрунтя дослідження мотивів і мотивації розробляли такі видатні вчені, як А.І. Алексєєв, Б.С. Волков, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, У.С. Джекебаєв, М.І. Єнікєєв, А.Ф. Зелінський, К.Е. Ігошев, Д.П. Котов, В.В. Лунєєв, А.В. Наумов, Т.Г. Рахімов, А.В. Савченко, С.А. Тарарухін, певні аспекти цієї проблеми досліджували І.П. Лановенко, М.І. Мельник, В.О. Коновалова, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, М.І. Панов, В.І. Шакун та інші спеціалісти в галузі кримінального права і кримінології. Мотивації людської діяльності присвячені роботи вчених-психологів Є.П. Ільїна, С.С. Занюка, А.Г. Маслоу, О.М. Леонтьева, П.В. Симонова, Х. Хекхаузена й інших.
Проблема жіночої злочинності в різні часи привертала увагу багатьох дослідників, серед яких слід назвати Ю.М. Антоняна, А.А. Габіані, В.В. Голіну, М.Н. Голоднюк, Л.Ш. Берекашвілі, А.К. Звірбуль, В.М. Зирянова, І.А. Кирилову, В.О. Меркулову, В.А. Серебрякову, О.В. Середу, П.М Тарновську, Д.А. Тузова, Г.Ф. Хохрякова, Л.О. Шевченко, Т.М. Явчуновську, А.І. Яковлєва та інших. Кримінологічні характеристики жіночої злочинності в Україні та питання її попередження в окремі роки досліджувалися на рівні кандидатських дисертацій А.Б. Благою, М.В. Стрюк, Т.А. Шулежко, В.В. Федусик.
Більшість з названих авторів розглядали це питання стосовно реалій минулих років. Крім того, деякі з цих досліджень носять досить фрагментарний характер. Багато з перелічених авторів досліджували переважно проблеми кримінологічної детермінації, мотивації і мотивів злочинної поведінки взагалі або приділяли більше уваги характеристиці злочинів, учинених жінками, рисам їх особистості, заходам з подолання даного різновиду злочинності.
Сьогодні знову зростає інтерес до психології особистості, складних динамічних змін у її діяльності і вчинках, впливу особистісних якостей на вчинення злочину. Все це робить винятково актуальним вивчення мотивів протиправної діяльності людини, її мотиваційної сфери. Комплексне глибоке дослідження мотивів і мотивації саме жіночої складової загальної системи злочинності є новим і необхідним кроком для розуміння процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві, вироблення ефективних стратегій попередження даного різновиду злочинності.
Вважаємо, що аналіз мотивів і мотивації діяльності людини, з’ясування причин порушення людиною суспільних норм і вчинення нею злочину є неодмінною складовою розвитку кримінологічної науки, підґрунтям створення комплексної системи заходів з попередження злочинності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом науково-дослідної роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 24.12.99. р.) та спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття головних закономірностей формування мотивів і мотивації злочинів, учинених жінками, аналіз напрямків й розробка практичних рекомендацій з профілактики жіночої злочинності на сучасному етапі розбудови українського суспільства. Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
– дослідити історичні шляхи відтворення жіночої злочинності, її мотиви на різних етапах розвитку суспільства;
– дати розгорнуту кримінологічну характеристику сучасних злочинів, учинених жінками, виявити найбільш типові соціально-демографічні, кримінально-правові та психологічні риси жінок, які скоїли злочин;
– розкрити міждисциплінарний зміст поняття мотиву, дати визначення мотиву злочину в сучасній кримінології;
– з’ясувати мотиви злочинів, що вчиняються жінками, проаналізувати їх сутність, джерела формування, кримінологічне значення;
– здійснити аналіз поняття і визначити функції мотивації людської діяльності, встановити психологічні особливості мотиваційної сфери жінок, які вчинили злочини;
– визначити головні напрямки попередження жіночої злочинності в умовах розвитку правової держави та розбудови громадянського суспільства;
– розробити науково обґрунтовані і практично здійснимі заходи розвитку і коригування мотиваційної сфери особистості з урахуванням виявлених деформацій та відхилень у мотивах і мотивації жінок, які вчинили злочин.
Об’єктом дослідження є жіноча злочинність, як складова частина загальної злочинності, мотиви і мотивація поведінки жінок, втілені у вчинених злочинах.
Предметом дослідження є поняття, особливості мотивів і мотивації злочинів, їх різновиди, відмінності мотиваційної сфери злочинниць і просоціальних жінок; кримінологічна характеристика злочинів, учинених жінками, соціально-демографічні, психологічні риси осіб жіночої статі, які скоїли злочин; засоби коригування мотиваційної сфери особистості, спрямовані на попередження жіночої злочинності.
Методи дослідження. Досліджуючи проблеми мотивів і мотивації злочинів, учинених жінками, автором застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема: системно-структурний метод (при визначенні поняття, структури особистості жінки-злочинниці та жіночої злочинності; поняття, структури, класифікації та функцій мотивів і мотивації та ін.), історичний ( дослідження розвитку жіночої злочинності, її характерних рис у різні історичні періоди), порівняльний метод (у процесі аналізу кількісно-якісних показників жіночої злочинності, психологічних рис жінок, які вчинили злочин, і просоціальної контрольної групи), логіко-юридичний (аналіз нормативного регулювання правового становища жінок, регламентації діяльності з попередження жіночої злочинності тощо), конкретно-соціологічні та статистичні методи збору інформації (при вивченні матеріалів кримінальних справ та інформаційних звітів міністерств, відомств і їх підрозділів, анкетуванні засуджених жінок, обробці результатів психологічного тестування та ін.), психологічні методи дослідження особистості (діагностика типових рис мотиваційної сфери жінок, які вчинили злочин, і контрольної групи), інші методи. Наукові методи використовувалися у взаємозв’язку і взаємозалежності, що сприяло всебічності та об’єктивності проведеного дослідження, обґрунтованості теоретичних висновків і практичних рекомендацій дисертанта.
Емпірична база дисертаційного дослідження складається з вивчення і аналізу 380 кримінальних справ, за якими засуджувалися жінки в Харківській, Полтавській, Київській областях і м. Києві у 1997-2001 роках; анкетування і психологічного тестування 152 жінок, які вперше відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Качанівській виправній колонії № 54 та Дніпродзержинській виправній колонії № 34; 100 жінок, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк повторно у Чернігівській виправній колонії № 44; анкетування і психологічного тестування 100 жінок контрольної групи, підібраної за відповідними соціально-демографічними характеристиками; аналізу статистичних звітів і інформації МВС України, Державного Департаменту України з питань виконання покарань, Державного комітету статистики України за 1997 – І півріччя 2004 року.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в проведеному на дисертаційному рівні комплексному дослідженні проблеми мотивів і мотивації жіночої злочинності з точки зору її кримінологічних, кримінально-правових, соціальних і психологічних складових, аналізу мотивів і мотивації злочинів, учинених жінками, особливості їх формування, історичного розвитку. До найбільш вагомих результатів віднесені наступні теоретичні положення і практичні рекомендації:
– досліджено сучасну кримінологічну характеристику злочинів, учинених жінками (зібрані і проаналізовані кількісно-якісні показники цих злочинів, розроблена характеристика особистості жінок-злочинниць);
– на базі міждисциплінарного підходу до вивчення мотивів злочинної діяльності, їх глибокого аналізу дано авторське визначення мотиву злочину, їх подальша класифікація;
– уперше отримані комплексні дані про динаміку й гендерні особливості мотивів жінок, які вчинили злочини, а також їх кількісні та якісні характеристики;
– приведено авторське бачення мотивації злочинної діяльності як процесу виникнення мотиву, його оформлення і розвитку, вибору протиправного шляху, активації та коригування діяльності, спрямованої на задоволення певної потреби; удосконалено визначення головних функції, які виконує мотивація (відображувальна, сенсоутворююча, спонукальна, організаційно-керівна та захисна);
– уперше в Україні досліджені психологічні риси мотиваційної сфери жінок, які засуджені за вчинення злочину, здійснено порівняльний аналіз з відповідними показниками контрольної групи просоціальних жінок, діагностовано певні відмінності, деформацію мотивів і процесів мотивації жінок-злочинниць;
– у роботі дістали подальший розвиток комплексні заходи, спрямовані на зміну зовнішніх мотиваційних чинників через зміну оточуючого середовища жінок шляхом покращання соціально-економічного та правового становища жінок, створення реальних механізмів їх захисту;
– удосконалені знання стосовно шляхів позитивної зміни мотивів і мотивації жінок заходами індивідуального соціально-психологічного впливу через дотримання рекомендацій психогігієни й психопрофілактики; запропоновано низку психотерапевтичних заходів з коригування мотиваційної сфери жінок, які вчинили злочин або які за іншими показниками потребують застосування профілактичних заходів.
Наукове значення проведеного дослідження міститься в ґрунтовному аналізі мотивів, якими керуються злочинниці, діагностиці особливостей їх мотиваційної сфери, вивченні сучасної кримінологічної характеристики жіночої злочинності та удосконаленні заходів її профілактики. Дана робота може бути використана іншими дослідниками для подальшого вивчення жіночої злочинності і розробки заходів її подолання.
Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці нових підходів з дослідження жіночої злочинності, діагностики мотивів і особливостей мотивації жінок, які вчинили злочин, розвитку наукових знань про жіночу злочинність, а також у застосуванні заходів попередження жіночої злочинності шляхом впливу на зовнішні та внутрішні фактори мотиваційної сфери особистості, перебудови ієрархії мотивів, засвоєння нових поведінкових стратегій. Наукові здобутки дисертанта можуть бути використані в практичній діяльності суб’єктів загальносоціального, спеціально-кримінологічного та індивідуального попередження жіночої злочинності задля удосконалення правового, соціально-економічного і політичного становища жінок, усунення негативного впливу фонових явищ на формування мотивів протиправної поведінки жінок, покращення виховної, освітньої й психологічної роботи з жінками. Головні положення дисертації можуть бути використані при вивченні в юридичних вузах таких наукових дисциплін як кримінологія, кримінально-виконавче право, кримінальна психологія.
Апробація результатів дослідження. Головні результати дисертаційної роботи були викладені в доповідях на наукових конференціях і науково-практичних семінарах: “Злочини проти особистої волі людини” (Харків, 19-20 вересня 2000 р.), “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 30 червня 2001 р.), “Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення” (Харків, 25-26 жовтня 2001 р.), “Нове законодавство України та питання його застосування” (Харків, 26-27 грудня 2003 р.), "Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження" (Харків, 27 листопада 2003 р.). Результати дослідження використовувались автором при проведенні практичних занять з кримінології, кримінально-виконавчого права і правової статистики.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в трьох наукових статтях, які були надруковані у фахових виданнях, п’яти тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації відповідає її меті і завданням. Вона складається з вступу, чотирьох розділів, які містять дванадцять підрозділів, висновків, списку використаної літератури і 3 додатків, списку використаних літературних джерел у кількості 333 найменувань. Загальний обсяг роботи – 237 сторінок. Текст дисертації – 190 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене нами розгорнуте дослідження жіночої злочинності в Україні взагалі та, зокрема, мотивів і мотивації окремих злочинів, які вчинили жінки, дало можливість сформулювати наступні висновки.
1. У 90-х роках ХХ сторіччя економічна та політична нестабільність перших років державності України, високі темпи інфляції, поширення безробіття та інші кризові фактори цього періоду позначилися стрімкім зростанням рівня загальної та жіночої злочинності. З 1992 р. темпи приросту жіночої злочинності невпинно збільшувалися. Найвищі показники припадають на 1995 – 1998 рр. Рекордний приріст жіночої злочинності – 41,7% зафіксовано у 1995 р., при цьому пік абсолютних показників належить до 1996 р., впродовж якого правоохоронними органами було виявлено 59287 жінки, винних у вчинені злочину, які становили 17,5% загальної кількості злочинців. Починаючи з 1997 р. спостерігається поступове зниження рівня зареєстрованої жіночої злочинності в Україні, обумовлене багатьма неоднозначними факторами, серед яких скорочення кількості населення, декриміналізація деяких діянь та інші.
На початку нового тисячоліття структура жіночої злочинності зазнала змін, хоча все ще традиційними залишаються злочини з корисливих мотивів, перш за все крадіжки. У 2002 р. особи, які їх вчинили, становили 26,7% загальної кількості обвинувачуваних у скоєнні злочину жінок, у 2003 р. – 28,7%. Але майже столітнє лідерство злочинів проти власності, зокрема крадіжок, починає поступатися злочинам у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. В окремі роки їх питома вага становить близько третини серед всіх виявлених осіб жіночої статі, які вчинили злочин.
Необхідно відмітити загальне “омолодження” вікових характеристик жінок – злочинниць. Зважаючи на зменшення абсолютної кількості осіб у віці до 18 років серед населення і загальне зниження рівня злочинності неповнолітніх, зростання злочинності дівчат повинно викликати занепокоєність суспільства. За даними вибіркового дослідження кримінальних справ за злочинами, вчиненими жінками у 1997-2001 роках, кількість неповнолітніх злочинниць збільшується зі збільшенням рівня урбанізації населення. Великі міста надають притулок бездоглядним дітям та підліткам, які впевнено поповнюють ряди неповнолітніх злочинців.
Певний кримінологічний інтерес становить сімейна ситуація у жінок, які вчиняють злочин. За даними нашого дослідження кримінальних справ по злочинам, скоєним жінками, кількість одружених жінок становить 34,3% у м. Києві та Київській області, 38,4% у Харківській області, 43,6% у Полтавській. Не мають дітей 45,2% жінок, які засуджені за вчинення злочину у м. Києві та Київській області, 46,3% у Харківській області та 39,3% у Полтавській. Такий розподіл бездітних і неодружених жінок відповідає загальній структурі населення регіонів. На менш урбанізованих територіях України краще зберігся традиційний патріархальний уклад, вище цінується наявність офіційного шлюбу, дітей і чоловіка. Серед жінок, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, за даними нашого дослідження, питома вага одружених сягає близько 35,7%. Відсутність повноцінної сім’ї утруднює виховання дітей, накладає на жінку додаткові навантаження з забезпечення матеріального добробуту родини, ускладнює її соціальне становище.
Серед жінок які стали на шлях вчинення злочину, значну частину становлять працездатні особи, які не працюють і не навчаються. Звичайно, на тлі загального високого рівня безробіття, від якого потерпають у першу чергу жінки, наявність значної кількості не працюючих серед осіб, які вчинили злочин, не дивує. Хоча особистісні характеристики жінок, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, різняться, певна частина має стійкі антисуспільні установки, що зокрема виражається в небажанні працювати, завищеній самооцінці, вимогах до оточуючих. Багатьом з них притаманне прагнення до паразитичного способу життя й неробства. При цьому в свідомості жінок переважає ідеалізована, прикрашена картина життя на волі.
Даючи характеристику психологічних рис жінок, які вчинили злочин, у роботі відмічається емоційна неврівноваженість, тривожність, імпульсивність, неадекватна самооцінка, зниження вольових процесів, деформація базової самоідентифікації особистості як жінки, що утруднює будь-яку подальшу соціалізацію. Враховуючи особливості окремих категорій злочинниць, пропонується розділяти їх за ступенем суспільної небезпеки наступним чином: 1) злісні злочинниці, які мають глибоку антисуспільну спрямованість, це особи, які неодноразово вчиняли злочини, ведуть негативний спосіб життя, переважно нездатні до постійної і старанної праці, встановлення міцних соціальних зв’язків, виховання дітей; 2) злочинниці, які не мають глибокої антисуспільної установки, але разом з тим, демонструють достатньо стійку позицію безвідповідальності і зневаги до соціальних правил і обов'язків, за окремої ситуації вони вчиняють злочини без будь-яких внутрішніх перешкод, внаслідок притаманних їм негативних рис; 3) злочинниці, загалом достатньо просоціальні жінки, які мають певні дефекти правової свідомості, злочини вчиняють під впливом складної внутрішньосімейної ситуації; 4) випадкові злочинниці, яким не притаманна антисуспільна установка і які вчиняють злочини випадково. Таким чином, для більшості жінок, які вчиняють злочини, характерні: формування особистості під негативним впливом найближчого побутового оточення; відсутність або дефекти правової свідомості; зниження моральних якостей; розлади вольової, емоційної, а звідси й мотиваційної сфер особистості.
2. Поняття мотиву вчиненого злочину базується на понятті мотиву діяльності, яке розгорнуто представлено в психологічній науці. На його основі формується кримінально-правове та кримінологічне розуміння мотиву. Уявляється, що при формулюванні поняття мотиву злочину слід акцентувати увагу на його усвідомленні, спонукальній функції та відповідності мотиву меті вчиненого злочину. Окрім того, мотив є безперечно внутрішнім утворенням, спонуканням до вчинення суспільно небезпечного діяння. Виходячи з цього під мотивом ми розуміємо продукт інтеріоризації зовнішніх чинників, співставлення їх з внутрішніми потребами, цінностями, засвоєними зразками поведінки, та відповідно сформовану спонуку, яка виступає основою активності особистості.
У кримінології мотиви злочинів можна класифікувати на: к о р и с л и в і, різновидами якого є прагнення заволодіти грошима, транспортними засобами, злочини, вчинені на замовлення та інші; х у л і г а н с ь к і мотиви; р е в н о щ і; п о м с т у; о с о б и с т і н е п р и я з н і с т о с у н к и, спорідненими до яких є мотиви міжнаціональної та релігійної ворожнечі; мотиви злочинів, пов’язаних з незаконним обігом та залежністю від в ж и в а н н я н а р к о т и ч н и х з а с о б і в, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Незважаючи на безліч мотивів, які можуть спонукати до вчинення злочину, мотив, встановлений у ході кримінально-правового слідства повинен відповідати меті злочину, бути логічним доповненням об’єктивно вчиненого діяння. При визначенні мотиву злочину необхідно приділити увагу ієрархії мотивів і визначенню найбільш вагомого мотиву, яким керувався злочинець, мотиву, який мав найбільшу спонукальну силу. Так, при проведенні досудового слідства та спілкуванні з підозрюваним, обвинувачуваним може з’ясуватись, що корисливий злочин вчинено з мотивів ревнощів, помсти, особистих неприязних стосунків тощо.
Вивчена нами судова практика ряду регіонів свідчить, що частка жінок, які вчинили злочини з корисливих мотивів, невпинно зростає (67,7% серед мотивів, зазначених у матеріалах кримінальних справ). Збільшується питома вага корисливих злочинів, учинених на ґрунті завищених та егоцентричних матеріальних прагнень, з мотивів задоволення елементарних життєвих потреб, присутня користь сімейного характеру, спрямована на забезпечення власних дітей.
Значного поширення набули злочини, вчиненні у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, психотропних засобів та прекурсорів (29,3% виявлених осіб жіночої статі, які вчинили злочин у 2002 р., 25,7% у 2003 р.). Мотиви до вчинення цих злочинів обумовлені двома найголовнішими чинниками: чималим прибутком від продажу речовини та психологічною і фізіологічною залежністю від токсичної речовини, бажанням отримати наркотичне задоволення, усунути дискомфорт викликаний його відсутністю.
Хуліганським мотивам, як правило, передує егоцентричність, імпульсивність, демонстративність жіночої поведінки, накопичені негативні емоційні переживання, пригніченість свідомості алкоголем. У сучасній структурі жіночої злочинності злочини з хуліганських мотивів впевнено посідають третє місце за частотою вчинення (4,6%).
Насильницькі злочини становлять одну з найнебезпечніших складових всієї злочинності в Україні. Сучасна жіноча насильницька злочинність (12% дослідженої вибірки) відрізняється особливою жорстокістю та цинізмом. Мотивами скоєння насильницьких злочинів найчастіше є мотиви користі (6,5%), особистої неприязні (3,3%), рідше помсти (0,7%), ревнощів (1,5%).
Насильницька злочинність, зумовлена користю, свідчить про домінування у мотиваційній сфері неадекватних цінносних орієнтацій та деформованих зразків поведінки, особливу суспільну небезпеку таких злочинниць.
Мотиви особистої неприязні виникають як наслідок різноманітних конфліктних ситуацій у міжособистісних стосунках; такі мотиви пов’язані з негативним, агресивним ставленням до оточуючих, прагненням принизити, скривдити, завдати шкоду іншій людині.
Помста, як мотив злочинної поведінки, ґрунтується на загальних принципах формування мотивації агресивних вчинків, її мета полягає у випередженні повторної агресії іншого індивіду. У сучасних реаліях помста часто втрачає своє адаптивне значення. Навпаки, акти насильства провокують нову відповідну агресію.
Мотив ревнощів для жінок, з огляду на їх підвищену емоційність, є відносно поширеним у виникненні побутових сварок та наступному вчиненні злочинів. Ревнощі, помста часто є підґрунтям скоєння не тільки злочинів проти особи, але й хуліганства, деяких випадків учинення корисливих злочинів.
При вчиненні жінками насильницьких злочинів стосовно членів сім’ї винятково висока криміногенна роль пияцтва та провокативної, агресивної поведінки потерпілого. Провівши аналіз мотивів учинення таких злочинів, як вбивство новонародженої дитини, нами відмічено певні їх зміни. Якщо раніше найпоширенішим мотивом скоєння таких злочинів був сором і острах громадського осуду за позашлюбну дитину, то в сучасній Україні такі злочини вчиняються як одинокими, так і одруженими багатодітними жінками, причому в якості мотиву жінки посилаються на абсолютну відсутність матеріальних ресурсів на виховання дитини.
3. Мотивацію злочинної поведінки слід розглядати як процес виникнення мотиву на ґрунті актуалізованої потреби, його оформлення й розвитку, вибору противоправного шляху, активації та корегування злочинної діяльності, спрямованої на досягнення поставленої мети. Відтак, зміна фізіологічного стану організму, активності вищої нервової системи, емоційна значущість задоволення певних потреб, засвоєні принципи та зразки поведінки є необхідними елементами мотиваційних процесів, адже саме вони впливають на розбудову ієрархії потреб та мотивів, обрання мотиву, мети та способу діяльності. Мотивація виконує наступні головні функції. В і д о б р а ж у в а л ь н а функція мотивації є однією з фундаментальних проявів загальної детермінованості всього людського існування. Навіть сприймаючи навколишній світ людина вже підкоряється актуалізованим на даний момент потребам, автоматично відбираючи низку можливостей задоволення власних потреб. В обранні мотиву, мети, цілеспрямованості поведінки виявляється інша важлива функція мотивації – с е н- с о у т в о р ю ю ч а. Вона пов’язана з усвідомленням власної діяльності, поясненням для себе причин і мети діяльності. С п о н у к а л ь н а функція мотивації на тлі актуалізованої потреби й сприйняття та усвідомлення безпосередньої життєвої ситуації, відповідає за початок активної діяльності людини в напрямку реалізації сформованого мотиву та досягнення відповідної мети. Планування діяльності відповідно до проаналізованої ситуації, критичний відбір засобів досягнення результату, корекція власних дій на шляху досягнення цілі є проявами о р г а н і з у ю ч о ї та к е р і в н о ї функції мотивації. З обранням невідповідних прийнятним цінностям мотивів, цілей та засобів починає діяти з а х и с н а функція мотивації. Вона також тісно пов’язана із сенсоутворюючою функцією і застосовується для приховування справжніх, непривабливих, негідних мотивів і цілей, зі зміною їх на прийнятну, схвальну “офіційну версію” для виправдання самого себе і своїх дій. Такі “підмінені” мотиви складають м о т и в у в а н н я поведінки особистості.
Враховуючи полімотивованість будь-якої діяльності і безмежну варіативність діючих мотивів, у кримінології доцільно розрізняти мотивацію, спираючись на актуалізовані потреби (чому) та мету діяння (для чого), які трансформувалися в мотив учинення злочину. Уявляється, що класифікація мотивації злочинів повинна бути такою: корислива мотивація, мотивація насильницьких злочинів, мотивація злочинів, спрямованих на порушення громадського порядку та моральності, мотивація злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів тощо.
При вивченні гендерних відмінностей мотивів і мотивації слід враховувати соціально-історичні фактори, статевий розподіл праці, стиль життя та соціальні ролі чоловіків і жінок. Емпіричне дослідження особливостей мотивів і мотивації виявило утруднення статеворольової ідентифікації жінок, які відбувають покарання у виді позбавленні волі, значні відмінності жінок-злочинниць від контрольної групи жінок у реалізації поведінкових стратегій материнства, виховання дітей. Відмічена неврегульованість лабільності мотивації, наявність ригідності мотивів, деформація мотиву досягнення. Жінки, засуджені за вчинення злочину, переважно керуються інтернальною мотивацією, що утруднює засвоєння соціальних вимог і норм. Отримані результати дозволяють скорегувати індивідуальну психокорекційну роботу з жінками, які вчинили злочин, підвищити її ефективність.
4. У дисертації значну увагу приділено комплексним заходам впливу на особистість через зміну її мотиваційної сфери. Розглянуті засоби, спрямовані на зміну зовнішніх мотиваційних чинників, зміну оточуючого середовища шляхом розвитку держави, розбудови громадянського суспільства, покращення соціально-економічного та правового становища жінок. Відмічено необхідність створення реальних механізмів захисту задекларованих прав жінок, втілення заходів, спрямованих на забезпечення економічних і соціальних гарантій материнства і дитинства. Особливо актуальною є позитивна зміна мотивів та мотивації жінок заходами індивідуального соціально-психологічного впливу, через дотримання рекомендацій психогігієни, психопрофілактики, застосування таких психотерапевтичних методик, як раціональна та групова психотерапії, методів когнітивної модифікації поведінки, гіпнотерапії, аутогенного тренування та інших. Заходи індивідуальної профілактики, спрямовані на зміну, корекцію мотиваційної сфери особистості, повинні бути доступними не лише обмеженому контингенту неповнолітніх та засуджених в установах виконання покарань, але й широкому колу жінок, які перебувають у складних, кризових ситуаціях, зазнають насильства в сім’ї, страждають і прагнуть позбутися алкогольної, наркотичної залежностей, прагнуть досягти успіху в просоціальному житті.

Список використаних джерел
1. Забрянский Г.И. Методика статистического изучения преступности: Учебное пособие. – Краснодар: Кубан. гос. ун-т, 1976. – 82 с.
2. Ястребов В.Б. К вопросу о понятии криминологической характеристики преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. 1982. – Вып. 37. – С. 14 – 20.
3. Предупреждение хищений государственного и общественного имущества. Под ред. И.Н. Даньшина. – Харків: Вища школа, 1988. – 178 с.
4. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева и В.Е. Эминова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 678 с.
5. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М. Мельник та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
6. Древнерусские княжеские уставы XI-XV веков. – М.: Наука, Институт истории СССР АН СССР, 1976. – 240 с.
7. Права, за якими судиться малоросійський народ. – Відп. ред. Шемшученко Ю.С. – Київ: АТ «Книга», 1997. – 547 с.
8. Правда Русская. Комментарии под ред. Б.Д. Грекова. – М-Л.: 1-ая тип. АН СССР в Ленинграде, 1947. – 846 с.
9. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак./ А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина. – Харків: Основа, 1993. – 432 с.
10. Соборное Уложение царя Алексея Михайловича 1649 г. – М.: Издание Историко-філологического фак-та Императорского Московского университета. Печатня Снегиревой. – 196 с.
11. Евреинов Н.Н. История телесных наказаний в России: Репринт. изд. – Белгород: Пилигрим, 1994. – 235 с.
12. Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ. – С.-Петербургъ: Государственная типографія, 1908. – 959 с.
13. Уголовное уложение. 22 марта 1903 г. – С.-Петербургъ: Изданіе Н.С. Таганцева, 1904. – 1122 с.
14. СЗ СССР. 1936. № 34. Ст. 309.
15. ВВС СССР. 1954. № 15. Ст. 334.
16. Меркулова В.О. Жінка як суб`єкт кримінальної відповідальності. Автореф. дис. … д.ю.н. Національна академія внутрішніх справ. – Київ. 2003. – 33 с.
17. Меркулова В.О. Жінка як суб`єкт кримінальної відповідальності: Монографія. – Вид. 2-е. – Одеса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2003. – 281 с.
18. Остроумов С.С. Преступность и ее причины в дореволюционной России. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 338 с.
19. Добрынин Н.Д. О влиянии юного возраста на преступную деятельность. По данным русской уголовной статистики // Журнал Министерства юстиции. – 1898. - № 3. – С. 113-152.
20. Яковлев А.Г. Пьянство и преступность в Швеции // Журнал министерства юстиции. – 1900. -№ 4. С. 109-132.
21. Гернет М.Н. Преступность за границей и в СССР. – М.: Советское законодательство, 1931. – 187 с.
22. Мокринский С.М. Наказание, его цели и предположения. – М.: 1902, - 1902. – Часть 1. - 157 с.
23. Гернет. М.Н. Детоубийство. – М.: Тип. Импер. Моск. Ун-та, 1911. – 205 с.
24. Тарновский Е.Н. Статистические данные о преступности в Италии // Журнал министерства юстиции. – 1900. - № 4. – С. 55 – 56.
25. Гернет М.Н. Моральная статистика. – М., 1992. – 75 с.
26. Укше С. Женщины – корыстные убийцы // Проблемы преступности. – 1926. – Вып. 1. – С. 150 – 172.
27. Френкель Е.П. Этническое понятие вора // Изучение преступности и пенитенциарная практика. – 1927. – Вып. 1. – С. 12 – 25.
28. Френкель Е.П. Убийца из экономических мотивов // Изучение преступности и пенитенциарная практика. – 1928. – Вып. 2. – С. 29 – 46.
29. Шестакова А. Убийство матерью новорожденного ребенка // Проблемы преступности. – 1927.- Вып. 3. – С. 154 – 162.
30. Халфин В. Истребление плода (аборт) в Москве и Московской губернии // Проблемы преступности. – 1927. – Вып. 2. – С. 190 – 211.
31. Бердичевский Я.С. Преступления против жизни новорожденного // Изучение преступности и пенитенциарная практика. – 1930. – Вып. 3. – С. 14 – 33.
32. Учеватов А. Тайное винокурение в городе и деревне // Проблемы преступности. – 1927. Вып. 2. – С. 110 –129.
33. Гернет М.Н. Статистика городской и сельской преступности // Проблемы преступности. – 1927. – Вып. 2. – С. 15 – 24.
34. Утевский Б. Рецидив и профессиональная преступность // Проблемы преступности. – 1927. – Вып 3. – С. 91 – 109.
35. Люблинский П.И. Молодые рецидивистки // Изучение преступности и пенитенциарная практика. – 1930. Вып. 3. – С. 14 – 33.
36. Серебрякова В.А. Преступность среди женщин, как объект криминологического исследования // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит. – 1975. – Вып. 22. – С. 22 – 37.
37. Звирбуль В.К. Шупилов В.П. О некоторых тенденциях в развитии криминологии. (По материалам VI Международного криминологического конгресса). – М.: Всесоюзн. Ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1973. – 65 с.
38. Кириллова И.А. Лысягин О.Б. Характеристика женщин, отбывающин наказание в ИТК. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1981. – 61 с.
39. Серебрякова В.А. Зырянов В.Н. Корыстные преступления, совершаемые женщинами: Методическое пособие. – М.: ВНИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1990. – 80 с.
40. Преступность в Украине // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – К.: 1998. № 2. – 192 с.
41. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. – М.: Росс. право, 1992. – 256 с.
42. Джекебаев У.С. О социально-психологических аспектах преступного поведения (на материалах криминологического изучения хищений социалистического имущества). – Алма-Ата: Наука, 1971. – 150 с.
43. Миненок М.Г. Личность расхитителя: криминологическая характеристика и типология. – Калининград: МВССО РСФСР, Калининград: ГУ, 1980. – 108 с.
44. Даньшин И.Н., Голина В.В., Зелинский А.Ф. Предупреждение хищений государственного и общественного имущества. – Харьков: Вища школа, 1988. – 179 с.
45. Статистический отчет о состоянии преступности на территории СССР. – М.: МВД СССР, 1989. – 16 с.
46. Зырянов В.Н. Групповая преступность женщин и ее предупреждение органами внутренних дел: Учебное пособие. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1988. – 96 с.
47. Блувштейн Ю.Д. Криминологическая характеристика и профилактика отдельных видов преступности: Учебное пособие. – Минск: МВД СССР, 1980. – 108 с.
48. Криминологическая характеристика женщин – преступниц (по материалам изучения лиц, содержащихся в ИТК. // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1971. – Вып. 14. – С. 3 – 16.
49. Явчуновская Т.М. Влияние алкоголизма как вида психической аномалии на преступность среди женщин // Личность преступника и уголовная ответственность (правовые и криминологические проблемы). – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1981. – С. 63 – 70.
50. Рзаев А.К. Проблемы преступности в капиталистическом мире. – Баку: Общество Знание АзССР, 1974, – 59 с.
51. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми. - К.: МВС України, 1998. – 97 с.
52. Жінки і чоловіки в Україні: Статистичний збірник. - К.: Державний комітет статистики України, 1999. – 75 с.
53. Статистична звітність Міністерстві юстиції за формою № 11 «Про склад засуджених, місце і час вчинення злочинів» за 1993, 1995, 1998 роки.
54. Експрес - інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 1999 року. – К.: МВС України.
55. Експрес - інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2000 року. – К.: МВС України.
56. Експрес - інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2001 року. – К.: МВС України.
57. Експрес - інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2002 року. – К.: МВС України.
58. Експрес - інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2003 року. – К.: МВС України.
59. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного суду України. № 5 (45), 2004. – С. 23 – 39.
60. Голіна В.В., Батиргареєва В.С. Торгівля людьми: правовий та кримінологічний аналіз // Питання боротьби зі злочинністю. Вип. 8. – Харків: Право, 2004 – С. 211 – 231.
61. Біленчук П.Д., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. та ін. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник. – Київ: Атіка, 2002. – 240 с.
62. European Sourcebook of Crime and Criminal Justice Statistics – WODC, 2003. – 266 p.
63. http://www.womancr.st.pdf
64. Хохряков Г.Ф. Криминология: Учебник / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Юристъ, 2000. – 511 с.
65. Берекашвили Л.Ш., Кириллова И.А. Криминологическая характеристика женщин, совершивших преступления. М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. – 44 с.
66. Шакун В.І. Кримінологічна характеристика урбанізаційного впливу на особистість злочинця: Навчально-практичний посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. – 20 с.
67. Архів місцевого суду Жовтневого районну м. Києва, справа № 1-67, 1999 рік.
68. Архів апеляційного суду Полтавської області, № 1-39, 2000 рік.
69. Криминология – ХХ век / Под ред. д.ю.н., проф. В.Н. Бурлакова, д.ю.н., проф., заслуженного деятеля науки РФ В.П. Сальникова.. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2000. – 554 с.
70. Архів апеляційного суду Полтавської області, справа № 1-36 за 2000 рік.
71. Архів апеляційного суду м. Києва, справа № 1-106, 1998 рік.
72. Архів апеляційного суду м. Києва, справа № 1-57, 1999 рік.
73. Архів апеляційного суду м. Києва, справа № 1-5, 2000 рік.
74. Скоков С. Реформирование уголовно-исполнительной системы и предупреждение рецидива // Тюремная реформа: поиски и достижения / Харьковская правозащитная группа. – Харьков: Фолио, 1999. – С. 61 – 63.
75. Двойнос О.Г. Жінки у місцях позбавлення волі (статистична довідка) // Аспект. Інформаційний бюлетень. – № 2(3), 2001. – С. 13.
76. Денисова Т. Характеристика женщин-рецидивисток, отбывающих наказание в местах лишения свободы // Аспект. Інформаційний бюлетень. – № 2(3), 2001. – С. 14 – 17.
77. Блага А.Б. Кримінологічні особливості жіночої злочинності в Україні. Автореф. Дис. .. к.ю.н. – Харків: Унів. внут. справ, 2000. – 16 с.
78. Арсеньева М.И., Серебрякова В.А. Особенности формирования противоправного поведения женщин и некоторые аспекты его предупреждения // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит. – 1982. – Вып. 36. – С. 15 – 36.
79. Крейдун Н.П., Подильчак О.Н., Петрова Н.В. О некоторых причинах делинквентного поведения женщин // Матеріали других міжнародних читань “Актуальні проблеми сучасної психології”. Секція “Кримінальна та пенітенціарна психологія. Делінквентна поведінка. Психологічні аспекти підготовки та професійної діяльності співробітників органів внутрішніх справ”. – Харків: Ун-т внутрішніх спав, 1995. – С. 25 – 26.
80. Валуйская М.Ю. Факторы, оказывающие воздействие на личность совершившего умышленное убийство // Проблемы законності. Вип. 35: Респ. Міжвідом. Наук. Зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. Юрид.акад. України, 1998 – С. 129 – 132.
81. Середа Е.В. Личность женщин, впервые осужденных за тяжкие насильственные преступления и их исправление и перевоспитание: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / ВНИИ МВД СССР. – М., 1983.
82. Трофимов С.В. Криминологическая характеристика лиц, совершивших преступления против личности на почве семейно-бытовых отношений // Проблемы изучения личности правонарушителя. – М.% ВНИИ МВД СССР. – 1984. – С. 79 – 88.
83. Блага А.Б. Про жіночу злочинність. // Право України, № 9, 1999. – С. 88 – 89.
84. Шулежко Т.А. Особливості карально-виховного впливу на неодноразово судимих до позбавлення волі жінок, які відбувають покарання у виправно-трудових установах: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Українська академія внутрішніх справ. – К., 1996. – 24 с.
85. Заплатина Е.А. Особенности нравственно-психологической характеристики женщин-рецидивисток // Актуальные вопросы государства и права на современном этапе. – Томск: Томский гос. Ун-т. – 1983. – С. 257 – 260.
86. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2000. – 508 с.
87. Кондрашенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. – Минск: Выш. шк., 1997. – 464 с.
88. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М.: Республика, 1993. – 415 с.
89. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности – СПб.: Питер, 2001. – 608 с
90. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. Вступ. ст. А.М. Боровикова. – М.: Фонд за экономическую грамотность, 1995. – 296 с.
91. Allport G.W. Pattern and growth in personality. New York: Holt, Rinehart and Winston. 1961. – 220 p.
92. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. – М.: ЭКСМО-Пресс, 1999. – 512 с.
93. Rogers C.R. A theory of therapy, personality and interpersonal relationships, as developed in the client-centered framework. In S. Koch (Ed.). Psychology: A study of a science New York: McGraw-Hill. 1959. Vol. 3. – pp. 184-256.
94. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. - М.:Изд. ун-та (каф. общей психологии), 1971. – 40 с.
95. Гамезо Н.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информац.-метод. Материалы к курсу «Общая психология»: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1986. – 272 с.
96. Обуховский К. Психология влечений человека. – М.: Прогресс, 1971. – 248 с.
97. Общая психология: Курс лекций для первой ступени педагогического образования / Сост. Е.И. Рогов. – М.: ВЛАДОС, 1995. – 448 с.
98. Маклаков А.Г. Общая психология. СПб.: Питер, 2000. – 592 с.
99. Стасьева Е.В. О хозяйственной мотивации трудовой активности // Мотивационный механизм формирования трудовой активности: Сб.ст. Под ред. Воейкова М.И., Четверниной Т.Я. – М.: Институт економики АН СССР, 1989.– С. 169 – 176.
100. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. – Екатеринбург: Деловая книга; М.: АКАДЕМИЯ, 1995. – 224 с.
101. Божович Л.И. Личность й ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с.
102. Занюк С.С. Психологія мотивації: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 304 с.
103. Еникеев М.И. Кочетков О.Л. Общая, социальная и юридическая психология. Краткий энциклопедический словарь. – М.: Юрид. лит., 1997. – 448 с.
104. Юридична психологія: Підручник / За заг. ред Я.Ю. Кондратьева. – К.: Ін Юрі, 2000. – 352 с.
105. Тузов Д.А. Особистість у сфері мотивації злочинної поведінки // Актуальні проблеми держави і права. Вип. 14. – Одеса: “Юридична література”. – 2002. – С. 69 – 79.
106. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Харьков: Вища школа, 1982. – 161 с.
107. Шарма К.Н. Пищевая сигнализация и «гомеостатическая» мотивация. // В кн.: Мотивация и эмоциональный стресс: [Материалы сов.-инд. симпоз., окт. 1983 г., Цахкадзор: В 2 ч.) – М.: Б.и., 1987. Ч.1. – С. 9 – 17.
108. Duffy E. Activation and Behavior. – New York, 1962.
109. Hebb D.O. The Organization of Behavior. – New York, 1949.
110. Фромм Э. Здоровое общество // Психоанализ и культура: Избранные труды Карен Хорни и Эрика Фромма. – М.: Юрист, 1995. – 623 с.
111. Хорни Карен. Наши внутренние конфликты. Конструктивная теория невроза. // Психоанализ и культура: Избранные труды Карен Хорни и Эрика Фромма. – М.: Юрист, 1995. – 623 с.
112. Маслоу Абрахам. Мотивация и личность. 3-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 352 с.
113. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения.: В 2-х т. (Под. ред. В.В. Давыдова и др.). Т.2. – М.: Педагогика, 1983. – 318 с.
114. Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – 784 с.
115. Иванов П.И. Общая психология. – Ташкент: Средняя и высшая школа, 1964. – 460 с.
116. Ительсон Л.Б. Лекции по общей психологии: Учебное пособие. – Минск: Харвест; М.: ООО «Издательство АСТ», 2000. – 896 с.
117. Симонов П.В. Потребности и эмоции. // Мотивация и эмоциональный стресс: [Материалы сов.-инд. симпоз. окт.1983г., Цахкадзор: В 2 ч.]. – М.: Б.и., 1987. – Ч.1. – 122 с.
118. Москвичев С.Г. Использование фактора мотивации в управлении: Учеб. пособие. – К.: Респ. межотрасл. ит-т повішения руководящих работников при Совете Министров УССР, 1990. – 80 с.
119. Москаленко А.Т., СержантовВ.Ф. Личность как предмет философского познания. Философская теория личности и ее психологическое и биологическое основание.– Новосибирск: Наука, 1984. – 319 с.
120. Тарновская П.Н. Женщины – убийцы. – С.-Петербургъ: «Т-во Художественной печати», 1902. – 512 с.
121. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – СПб, 1899. – Т. 2.– 437с.
122. Судебные речи известных русских юристов. – М.: Госюриздат, 1957. – 872 с.
123. Чубинский М.П. Мотив преступной деятельности и его значение в уголовном праве. – Ярославль: Типо-Литография Г. Фальк, 1900. – 360 с.
124. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. – М.: Наука, 1994. – Т.І.– 380 с.
125. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - СПб, 1910. – 392 с.
126. Троицкий М.М. Наука о духе. Общие свойства и законы человеческого духа. – М., 1882. – Т. 1. – 552 с.
127. Курс советского уголовного права. Часть общая. В 6-ти т. / Ред. кол.: заслуж. деят. науки РСФСР, чл.-кор. АН СССР А.А. Пионтковский и др. – М.: Наука, 1970. – Т. 2. – 516 с.
128. Брайнин Я.М. Основания уголовной ответственности и важнейшие вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Харьков, 1963, – 32 с.
129. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
130. Волков Б.С. Мотивы преступлений (Угол.-прав. и соц. психол. исслед.). - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 с.
131. Курс советского уголовного права. – В 5-ти т. Ред.: Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – Т. 1. – 646 с.
132. Наумов А.В. Мотивы убийств. Учебн. пособие / Под ред. доц. Н.А. Огурцова. – Волгоград, 1969. – 135 с.
133. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР, 1974. – 168 с.
134. Котов Д.П. Мотивы преступлений и их доказывание: (Вопросы теории и практики) / Д.П. Котов. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1975. – 152 с.
135. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – К.: Вища школа, 1977. – 152 с.
136. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. – Харків: Право, 1997. – 368 с.
137. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
138. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 р. /За ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
139. Постанова Пленуму Верховного суду України № 8 від 24.10.2003 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».
140. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. – К.: Б.и., 1996. – 333 с.
141. Даньшин И.Н. О мотивах хулиганства // Правоведение.– 1965. – № 2. – С. 170 – 174.
142. Мартиненко О.А. Кримінологічні проблеми мотивів та мотивації хуліганства. Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. – Харків, 1997. – 23 с.
143. Зелінський А.Ф. Оніка Л.П. Детермінація злочину: навчальний посібник. – Харків: УкрЮА, 1994. – 52 с.
144. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. Монографія. – К.: Атіка, 2002. – 144 с.
145. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 512 с.
146. Герцензон А.А. Уголовное право: Общая часть. – М.: РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
147. Дагель П.С. Классификация мотивов преступления и ее криминологическое значение // Некоторые вопросы социологии и права (Материалы научн.-теор. конф.) – Иркутск, 1967. – С. 265 – 274.
148. Даньшин И.Н. О значении мотива преступления при изучении и предупреждении преступления // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. Лит., 1969. – Вып.10. – С. 65 – 70.
149. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 208 с.
150. Криминология: Учебник / Под общ. ред. А.И. Долговой: – М.: НОРМА-ИНФРА-М., 1999. – 784 с.
151. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений). – Д.: Сталкер, 1998. – 432 с.
152. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Т.2. М., 1955. – 780 с.
153. Ожегов С.И. Словарь русского языка. Изд-е 3-е. – М.: Гос. изд. иностр. и нац. словарей, 1953. – 848 с.
154. Толковый словарь русского языка/ Под ред. Д.Н.Ушакова. Т. 1. – М.: Гос. ин-т "Сов. энциклопедия", 1935. – 1562 с.
155. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий (отв. ред. Яценко С.С., Шакун В.И.). – К.: Правові джерела, 1998. – 1088 с.
156. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
157. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступления. - Казань: Изд. Казан. ун-та, 1968. – 166 с.
158. Курс советского уголовного права. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. – Особ. часть. – Т.3. – 835 с.
159. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. – М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с.
160. Фельдштейн Г.С. Уголовное право и психология. Роль мотива в уголовном праве // Право и жизнь. – 1925. – № 6. – С. 55.
161. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание. – К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.
162. Стась Э.П. Корыстный мотив, как объект криминологического исследования // Актуальні проблеми держави і права. Вип.14. – Одеса: “Юридична література”. – 2002. – С. 99 –104.
163. Лунеев В.В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование, профилактика. – М., 1980. –263 с.
164. Лысодед А.В. Организационно-управленческие меры противодействия коррупции в органах местного самоуправления // Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (11 – 12 травня 2001 р.) / Редкол.: Сташис В.В. (головний редактор) та ін.. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 168 – 171.
165. Миненок М.Г., Миненок Д.М. Корысть. Криминологические и уголовно-правовые проблемы. – СПб: Юридический центр Пресс, 2001. – 367 с.
166. Свенсон Бу. Экономическая преступность. Пер. со ш