КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЗЛОЧИННУ АБО ІНШУ АНТИГРОМАДСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

brief description

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................................. 3
Розділ 1. Втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність як предмет кримінально-правової заборони .................................... 11
1.1. Розвиток кримінального законодавства з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність ..........................................................................

11
1.2. Соціальна обумовленість, підстави і принципи криміналізації втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність .......................................................................................................

30
Розділ 2. Об’єктивні ознаки втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність ..................................................................................... 71
2.1. Об’єкт злочину ...................................................................................... 71
2.2. Об’єктивна сторона злочину ............................................................... 92
Розділ 3. Суб’єктивні ознаки втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність ........................................................................... 148
3.1. Суб’єктивна сторона злочину ............................................................... 148
3.2. Суб’єкт злочину ...................................................................................... 157
Висновки ................................................................................................................... 166
Список використаних джерел ............................................................................. 174

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан становлення України як правової держави характеризується спрямованістю держави на забезпечення прав і свобод людини, вільний і всебічний розвиток її особистості, а також виховання людини в дусі поваги до національних традицій та законодавства України. Згідно ст. 23 Конституції України „кожна людина має право на розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості" [1]. Особлива увага приділяється забезпеченню гармонійного розвитку дітей та підлітків, захисту неповнолітніх від протиправних посягань на їх моральний та фізичний розвиток. У своїй діяльності в цьому напрямку Україна виходить з принципів і документів міжнародної спільноти й у першу чергу з положень Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. [2] і ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. [3]. Відповідно до положень цієї Конвенції в Україні були розроблені та прийняті Національна програма „Діти України”, затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996р. № 63/96, та Додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми „Діти України” на період до 2005 року, затверджені Указом Президента України від 24 січня 2001 р. № 42/2001, в яких визначені основні напрямки державної політики стосовно розвитку дітей та заходи щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму, запобігання дитячій бездоглядності, безпритульності, бродяжництву, жебрацтву, а також негативному впливу на свідомість дітей інформації, яка містить елементи жорстокості, бездуховності, насильства, пропагує антисоціальну поведінку [4; 5].

Захист дітей від протиправних посягань на їх моральний та фізичний розвиток має особливу значущість також у зв'язку з тим, що давно відома певна залежність злочинності загалом від злочинності неповнолітніх, яка сьогодні набула загрозливого розмаху. Особливого занепокоєння на цьому фоні викликає тенденція до зростання злочинності серед неповнолітніх. Так, за даними статистики, опублікованими Верховним Судом України, спостерігається постійна тенденція до збільшення серед засуджених неповнолітніх осіб. Якщо у 1992 році було засуджено 11625 неповнолітніх осіб [6, с. 15-16], то у 2003 році – 21111 [7, с.29]. При цьому підліткова злочинність постійно молодшає, тобто постійно зростає як загальна кількість, так і питома вага неповнолітніх підлітків, які вчинили злочини у віці 14-15 років. Зростає й кількість неповнолітніх, які вчинили злочин у групі з участю дорослих, і якщо у 1992 році таких неповнолітніх було засуджено 2951 особа [6, с.16], то у 2003 році – 6532 осіб [7, с.29], тому підвищення ефективності боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність є однією з найактуальніших проблем сучасності.
Питання кримінально-правової та кримінологічної протидії втягненню неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність розглядалися в працях багатьох вчених, особливо таких як Т.С. Барило, Ю.В. Баулін, М.М. Биргеу, М.І. Блум, Ф.Г. Бурчак, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, В.П. Ємельянов, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, І.П. Лановенко, В.А. Ломако, П.С. Матишевський, Г.С. Мауленов, Г.М. Міньковський, В.О. Навроцький, В.К. Негоденко, А.П. Пермінова, А.А. Примаченок, Ю.Є. Пудовочкін; Г.В. Ткаченко, А.П. Тузов, Є.В. Фесенко, Н.С. Юзікова, С.С. Яценко та багатьох інших.
Праці цих авторів мають велике наукове та практичне значення, але у зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України раніше сформульовані висновки та пропозиції потребують уточнення й доповнення. У 2002 році деякі аспекти цієї проблеми вивчала В.В. Вітвіцька в дисертаційному дослідженні за темою „Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх" [8], у 2003 році ці проблеми аналізувала І.О. Топольскова в дисертаційному дослідженні „Кримінально-правові та кримінологічні аспекти боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність" [9]. У цих працях висвітлюється широке коло питань, але переважно в кримінологічному аспекті. Що ж стосується кримінально-правових характеристик, то в цих працях тією чи іншою мірою мова йде про втягнення неповнолітніх, передбачене ст. 304 КК України. Але в новому КК України відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність передбачена також в багатьох інших статтях, причому як основний склад злочину, так і як кваліфікуюча ознака.
Тому перед вченими-юристами постають нагальні завдання щодо систематичного аналізу нових аспектів проблеми, проведення суто кримінально-правових досліджень з метою розроблення кримінально-правових характеристик всіх діянь, передбачених статтями КК України, в яких встановлюється відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність, визначення їх спільних рис та відмінностей та вдосконалення кримінального законодавства. Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість ця проблема ще не була об'єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконується відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, а також у межах Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова розробка проблем відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.
Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань:
- простежити історію розвитку кримінального законодавства України про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність;
- визначити сучасний стан кримінального законодавства з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність в Україні та інших країнах;
- виявити підходи до досліджуваної проблематики, які мають місце у науковій літературі;
- охарактеризувати склади злочинів, які передбачають відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність;
- з’ясувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність;
- розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства.
Об'єктом дослідження є кримінально-правові засоби протидії втягненню неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України, кримінальне законодавство зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об'єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод дозволив розглянути питання про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність через поглиблене вивчення узагальнених категорій кримінального права в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості, в єдності і протилежності, у відносно статичному стані і водночас у розвитку. Історико-правовий метод було використано при з'ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правових норм про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. За допомогою порівняльного методу здійснено порівняння цих норм між собою та відповідними нормами кримінального законодавства інших країн. Формально-логічний (догматичний) метод дозволив проаналізувати досліджувані норми з точки зору додержання правил законодавчої техніки при їх конструюванні. За допомогою системно-структурного методу показано місце досліджуваних складів злочинів в системі кримінально-правових норм.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам боротьби зі злочинністю неповнолітніх, а також проблемам відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.
Правову базу дисертаційного дослідження становлять Конституція України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України. У роботі також використані нові кримінальні кодекси країн близького зарубіжжя.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним кримінально-правовим дослідженням проблем кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність в світлі нового Кримінального кодексу України. На підставі всебічного аналізу положень колишнього та чинного законодавства України і країн близького зарубіжжя у ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень.
1. Вперше визначені дві тенденції розвитку кримінального законодавства України та країн близького зарубіжжя про відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні дії: тенденція до зменшення спеціальних норм аж до повного виключення з Кримінального кодексу і тенденція до збільшення спеціальних норм за наявністю в кодексі загальної норми або двох норм загального характеру.
2. Вперше встановлено, що наразі українське кримінальне законодавство характеризується тенденцією до збільшення спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у вчинення злочину чи інших антигромадських дій, внаслідок чого в чинному КК України містяться одна загальна норма (ст. 304 КК) і дванадцять спеціальних норм, з котрих дві передбачені на рівні самостійного складу злочину (ст.ст. 323; 324 КК) і десять – на рівні кваліфікуючої ознаки деяких конкретних складів злочинів (ч. 2 ст. 181; ч. 3 ст. 300; ч. 3 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3 ст. 303; ч. 2 ст. 307; ч. 3 ст. 307; ч. 3 ст. 309; ч. 2 ст. 315; ч. 2 ст. 317 КК), але в Україні був і такий період, коли мала місце інша тенденція.
3. Вперше у порівняльному аспекті розглянуто об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів злочинів, передбачених в загальних та спеціальних нормах КК України та країн близького зарубіжжя відносно відповідальності за втягнення неповнолітніх, і встановлено недоліки цих норм.
4. Вперше з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних ознак спеціальних норм про відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні дії встановлена їх недосконалість і суперечливість, особливо тих норм, які передбачені на рівні кваліфікуючої ознаки деяких складів злочинів, зроблено висновок про необхідність виключення їх з Кримінального кодексу України і концентрацію ознак усіх цих діянь з втягнення неповнолітніх у загальній нормі – ст. 304 КК, що дозволить набути закону точності, логічної завершеності й безпробільності, а також передбачити єдині для всіх видів втягнення неповнолітніх кваліфікуючі ознаки складу злочину й оптимальні санкції.
5. Обґрунтовано недоцільність розподілу єдиної загальної норми (ст. 304 КК України) на дві норми загального характеру та представлено авторський варіант назви, диспозиції, кваліфікуючих ознак і санкцій цієї статті.
6. Вперше виділені та окремо розглянуті такі категорії, що характеризують втягнення неповнолітніх у протиправні дії, як сутність, форми, способи та види втягнення.
7. Обґрунтовано, що при втягнені неповнолітніх у пияцтво, у заняття жебрацтвом чи азартними іграми вимога закону про систематичність дій повинна пов’язуватись не тільки з діями винної особи, але й з діями неповнолітнього, в якого бажання займатися антигромадськими діями може виникнути не тільки внаслідок неодноразових утягнень, але й внаслідок певного одноразового впливу.
8. Вперше обґрунтовано і запропоновано уточнити в диспозиції ст. 304 КК України формулювання відносно втягнення неповнолітніх у заняття азартними іграми вказівкою на те, що відповідальності підлягає втягнення в азартні ігри, які тягнуть за собою виникнення матеріальних або інших зобов’язань антигромадського характеру.
9. Наведено додаткові аргументи, що вина суб’єкта злочину стосовно дій з втягнення неповнолітнього в антисоціальну поведінку та їх наслідків може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом, а щодо факту неповноліття втягуваного – як умислом (прямим чи непрямим), так і необережністю у вигляді злочинної недбалості.
10. Наведено додаткові аргументи на користь визнання суб’єктом втягнення неповнолітніх у будь-які злочинні чи інші антигромадські дії лише особи, яка досягла вісімнадцятирічного віку, і запропоновано таке положення прямо передбачити у ст. 304 КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації відносно кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність можуть бути використані: у правотворчості при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосовчій діяльності – для вирішення питань кваліфікації розглядуваних злочинів; у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладенні курсу Загальної й Особливої частини кримінального права.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження включені до дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень”, яка відбулася 21–30 червня 2004 року у м. Дніпропетровськ; на міжнародній науково-практичній конференції „Перспективные разработки науки и техники”, яка відбулася 22 жовтня 2004 р. у м. Белгород (Росія), а також на першій міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу”, яка відбулася 12-15 листопада у м. Дніпропетровськ.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес Донецького національного університету та практичну діяльність органів прокуратури Донецької області, про що є відповідні акти впровадження.
Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособово опубліковано три статті у фахових наукових виданнях України, а також три тези доповідей.

bibliography

ВИСНОВКИ

Викладене у дисертаційному досліджені дозволяє зробити наступні висновки:
1. Розвиток законодавства про втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність характеризується наявністю двох протилежних тенденцій: тенденції до зменшення спеціальних норм аж до їх повного виключення з Кримінального кодексу при удосконаленні загальної норми чи двох норм загального характеру та тенденція до збільшення спеціальних норм за наявністю в кодексі загальної норми або двох норм загального характеру. В новому Кримінальному кодексі України має місце друга тенденція, де наразі міститься 13 норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх в ті чи інші види антисоціальних діянь, при цьому одна норма загальна – ст. 304 КК України і дванадцять спеціальних, дві з яких передбачені в якості самостійних складів злочинів, а десять – на рівні кваліфікуючої ознаки того чи іншого складу злочину. Така тенденція не завжди мала місце у кримінальному законодавстві України, за час його розвитку були періоди, коли домінувала перша тенденція.
2. Тенденція, що намітилася останнім часом, з нарощування у КК України спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальну поведінку, особливо тих норм, що передбачаються в якості кваліфікуючих ознак деяких складів злочинів в науковому плані вбачається досить спірною і необґрунтованою, а в практичному плані недоцільною. Тому вони підлягають виключенню з Кримінального кодексу України, а їх ознаки повинні бути сконцентрованими в диспозиції загальної норми – ст. 304 КК.
3. Основним безпосереднім об’єктом злочину передбаченого ст. 304 КК України, є умови належного розвитку і виховання неповнолітніх. Ознаки об’єкта загальної норми присутні й у всіх спеціальних нормах, що передбачають відповідальність за втягнення неповнолітніх у ті чи інші види злочинних або інших антигромадських діянь, тільки тепер вже волею законодавця вони мають місце не як основний об’єкт, а як додатковий. Проте, фактично основним об’єктом в цих спеціальних нормах є той самий, що й об’єкт загальної норми, а зміна місць об’єктів здійснилася внаслідок законодавчого прийому, коли при створенні нових норм законодавець іноді змінює місцями основний та додатковий об’єкт, і фактично основний об’єкт стає додатковим, а фактично додатковий – основним. В одних випадках це виходить вдало, в інших стає цілком неприйнятним.
4. Вдалим такий прийом є тоді, коли додатковий об’єкт, що виступає як „стрижневий (або крізний)”, дозволяє об’єднати у випадку визнання його основним в єдиному складі ознаки всіх злочинів даного виду, що посягають на різні безпосередні об’єкти та уникнути створення чисельності однотипових складів, „розкиданих” по Кримінальному кодексу. Але саме неприйнятний варіант виходить при створенні спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні діяння, оскільки зміна місцями об’єктів тут призводить до створення серії необґрунтованих ніякими науковими та практичними відомостями безладно „розкиданих” по Кримінальному кодексу норм. Адже тим самим „стрижневим (або крізним)” об’єктом для всіх норм, як загальних, так і спеціальних тут є умови належного розвитку і виховання неповнолітніх, і цей об’єкт вже знайшов своє місце в якості основного у ст. 304 КК України, тому немає ніякої необхідності „дробити” цей цілісний об’єкт і підводити його складові частини до рівня додаткового об’єкту. Тобто, розгляд ознак об’єкта також підтверджує тезу про те, що немає ніякої необхідності в існуванні цих спеціальних норм.
5. Об’єктивна сторона втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську поведінку включає в себе як ознаки об’єктивної сторони загальної норми, так і ознаки об’єктивної сторони спеціальних норм.
6. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 304 КК України, може бути виражена у чотирьох діях: 1) втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність; 2) втягнення неповнолітніх у пияцтво; 3) втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом; 4) втягнення неповнолітніх у заняття азартними іграми. Визначаючи сутність цих дій законодавець вживає термін „втягнення”. Цей термін був уведений у кримінальне законодавство колишніх союзних республік в період кодифікації 1958-1960 років і в наш час вживається в загальних нормах про втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або іншого антигромадського діяння у кримінальних кодексах усіх без винятку країн близького зарубіжжя.
7. Для характеристики об’єктивної сторони втягнення неповнолітніх в антисоціальну поведінку необхідно виділити такі категорії як сутність, форми, способи та види втягнення.
8. Сутність втягнення неповнолітніх полягає в специфічній поведінці винної особи, яка складається з негативного впливу на свідомість та волю неповнолітнього.
9. Формами втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або інші антигромадські дії є пропаганда антисоціального способу життя та схиляння до вчинення злочину чи іншого антигромадського діяння. У свою чергу, схиляння включає в себе такі форми: залучення, спонукання і примушування як складову частину спонукання, але цими формами не вичерпується.
10. Втягнення неповнолітніх в антисоціальну поведінку може здійснюватись різними способами і найбільш типовими з них є обіцянка, переконання, прохання, підкуп, обман, погроза, насильство. В низці КК країн близького зарубіжжя в диспозиції статті про втягнення неповнолітнього у вчинення злочину дається приблизний перелік способів втягнення. На цій підставі деякі дослідники вносять пропозиції про включення подібного переліку способів і в диспозицію ст. 304 КК України. Вбачається, що в такому доповненні ст. 304 КК України немає ніякої необхідності, оскільки передбачити усі способи втягнення в тексті статті неможливо, у будь-якому випадку слід буде вказувати лише деякі з них і закінчувати їх перелік фразою „або іншим способом”.
11. Види втягнення неповнолітнього в антисоціальну поведінку можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні види втягнення передбачені в загальних нормах, спеціальні види – у спеціальних нормах.
12. Згідно ст. 304 КК України загальними видами втягнення є втягнення неповнолітніх: 1) у злочинну діяльність, 2) у пияцтво, 3) у заняття жебрацтвом, 4) у заняття азартними іграми.
У буквальному розумінні втягнення у злочинну діяльність передбачає наявність певної системи витягувальних дій у декілька злочинів, тим часом як у правозастосовчій практиці виробилася стійка тенденція визнавати злочинними й одиничні випадки втягнення неповнолітнього у вчинення злочину, тому вбачається за необхідне змінити диспозицію ст. 304 КК України, де слова „втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” замінити на слова „втягнення неповнолітнього у вчинення злочину”.
Водночас привертає увагу й та обставина, що законодавець у ст. 304 КК України передбачає як злочинне діяння не тільки втягнення неповнолітнього у вчинення одного чи декількох злочинів, але й втягнення в антигромадські дії, однак у назві статті відбито лише втягнення у злочинну діяльність, тобто назва статті не відповідає змісту її диспозиції. З метою приведення у відповідність назву статті зі змістом її диспозиції пропонується змінити диспозицію ст. 304 КК України та викласти її в наступній редакції: „Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або інших антигромадських дій”.
13. Втягнення неповнолітніх у пияцтво, у заняття жебрацтвом чи азартними іграми – це будь-які дії, спрямовані на створення у неповнолітнього бажання, рішучості систематично займатися цими видами антигромадських дій. При цьому слід мати на увазі, що категорія систематичності тут повинна пов’язуватися також з діями неповнолітнього, а не тільки з діями дорослого втягувача, оскільки у неповнолітнього цілком може виникнути бажання систематично займатися вказаними антигромадськими діями не тільки внаслідок неодноразових втягувань, але і в результаті одноразового, ретельно підготовленого і переконливо проведеного втягування.
14. Передбачений у ст. 304 КК України перелік антигромадських діянь слід доповнити ознаками втягнення неповнолітнього у заняття бродяжництвом. Разом з тим, слід уточнити формулювання кримінально-правової заборони стосовно втягнення неповнолітнього в заняття азартними іграми, оскільки з розвитком в країні ринкових відносин, а разом з ними й легального ігорного бізнесу, кримінальне переслідування за втягнення у будь-яку азартну гру не відповідає загальній системі законодавства. З урахуванням же того, що не стільки суспільно небезпечні самі собою нелегальні азартні ігри, скільки наслідки у вигляді виникнення в неповнолітнього матеріальних або інших зобов’язань, пропонується доповнити ст. 304 КК України після слів „азартними іграми” словами „які тягнуть виникнення матеріальних або інших зобов’язань антигромадського характеру”.
15. Аналіз спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у ті чи інші види злочинних або інших антигромадських дій показує їх недосконалість і суперечливість. Вживані в цих нормах для характеристики тих чи інших дій з втягнення неповнолітніх, різні за обсягом і змістом поняття – „примушування”, „спонукання”, „із залученням”, „схиляння” не дозволяють охопити ознаками цих складів ті однорідні діяння з втягнення неповнолітніх, які виходять за межі даних понять, що породжує або пробільність у кримінальному законі, або кваліфікацію за загальною нормою (ст. 304 КК). При цьому, існуючі на рівні кваліфікуючих ознак інших складів спеціальні норми про втягнення неповнолітніх (а їх більшість) не дозволяють встановити кваліфікуючі ознаки відносно діянь, передбачених цими спеціальними нормами. З метою надання кримінальному законодавству України в частині встановлення відповідальності за втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або інших антигромадських дій, більшої впорядкованості, безпробільності, логічної завершеності вбачається за необхідне виключити з КК України усі спеціальні норми про відповідальність за дані види діянь, а всі ознаки цих спеціальних норм сконцентрувати в загальній нормі – ст. 304 КК України.
16. Такий підхід до конструювання норми про відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні дії дозволить охопити її ознаками всі ознаки спеціальних норм, а також передбачити єдині для всіх вказаних діянь кваліфікуючі ознаки складу злочину та оптимальні санкції.
17. Не охоплюються пропонованою конструкцією ст. 304 КК України тільки ознаки ст. 323 КК (спонукання неповнолітніх до застосування допінгу), оскільки дії, передбачені даним складом, хоча зовнішньо і схожі на втягнення неповнолітніх в антигромадські дії, але по суті такими не є.
18. Вина суб’єкта злочину відносно дій з втягнення неповнолітнього в антисоціальні діяння та їх наслідків може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом, а щодо факту неповноліття втягуваного – як умислом (прямим чи непрямим), так і необережністю у вигляді злочинної недбалості.
19. Хоча у постанові вищих судових інстанцій чітко визначено, що суб’єктом втягнення неповнолітнього у вчинення антисоціальних дій може бути особа, яка досягала вісімнадцятирічного віку, в літературі, як і раніше, триває дискусія відносно віку суб’єкта цього злочину. Особливо багато розбіжностей в науковій, навчальній літературі та науково-практичних коментарях до Кримінального кодексу стосовно віку суб’єкта злочинів, передбачених спеціальними нормами. Виключення з КК України спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або інших антигромадських дій усуне і протиріччя відносно віку суб’єкта цих злочинів. В той же час для надання більшої чіткості загальній нормі слід диспозицію ст. 304 КК України доповнити прямою вказівкою на вік суб’єкта цього злочину, а саме диспозицію статті 304 КК України після перелічення тих дій, за які встановлюється тут кримінальна відповідальність, доповнити словами „вчинене особою, яка досягла вісімнадцятирічного віку”.
На підставі викладеного пропонується зробити на законодавчому рівні наступні зміни і доповнення до Кримінального кодексу України:
1) Викласти статтю 304 КК в наступній редакції:
„Стаття 304. Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або
інших антигромадських дій
1. Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину, у пияцтво, у немедичне вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або одурманюючих засобів, у заняття проституцією, бродяжництвом, жебрацтвом, азартними іграми, які тягнуть виникнення матеріальних чи інших зобов’язань антигромадського характеру, а так само в дії, пов’язані з виготовленням матеріалів чи предметів порнографічного характеру або таких, що пропагують культ насильства і жорстокості, вчинене особою, яка досягла вісімнадцятирічного віку, -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленям волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, або відносно двох чи більше неповнолітніх, а так само батьком, педагогом або іншою особою, на яку законом покладені обов’язки по вихованню неповнолітнього, -
караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, пов’язані з втягненням неповнолітнього в організовану групу або злочинну організацію чи у вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років”.
2) Частину 2 статті 181 і частину 3 статті 302 – виключити.
3) В частині 3 статті 300 КК слова „а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості” – виключити.
4) В частині 3 статті 301 КК слова „а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру” – виключити.
5) В частині 3 статті 303 і частині 2 статті 315 КК слова „щодо неповнолітнього” – виключити.
6) В частині 2 статті 307 і частині 2 статті 317 КК слова „або із залученням неповнолітнього” – виключити.
7) В частині 3 статті 307 КК слова „або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього” – виключити.
8) В частині 3 статті 309 КК слова „вчинені із залученням неповнолітнього” – виключити.
9) В статті 323 КК слово „спонукання” змінити на „схиляння”.
10) В статті 324 КК слово „неповнолітніх” – виключити.
Також пропонується внести наступні зміни у постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 „Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність”:
1) В частині 1 пункту 10 слова „схиляння неповнолітнього” змінити на слова „збудження у неповнолітнього бажання”, а слова „збудження у нього такого бажання” – виключити.
2) В частинах 2 і 3 пункту 10 слова „схиляння неповнолітнього” змінити на слова „збудження у неповнолітнього бажання”.
3) У пункті 12 слова „ненасильницьких дій” змінити на слова „насильницьких чи ненасильницьких дій”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
2. Конвенція про права дитини. Прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1990р. Дата підписання Україною 21 лютого 1990 р. Дата ратифікації 27 лютого 1991 р. // База даних «Нормативна база України».
3. Про ратифікацію Конвенції про права дитини. Постанова Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991р. № 789 – XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 13.– Ст.145.
4. Національна програма «Діти України». Затверджено Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. – № 5. – С.190–210.
5. Додаткові заходи про забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005 року. Затверджено Указом Президента України від 24 січня 2001 р. № 42/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 4.– Ст. 116.
6. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. – 2003. № 4(38) –С. 12-35.
7. Судимість осіб та призначення мір кримінального покарання у 2003 р. // Вісник Верховного суду України. – 2004. – № 4(44). – С. 28–33.
8. Вітвіцька В.В. Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх. Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.08 /Нац. акад. внутр. справ України. – Київ, 2002. – 20 с.
9. Топольскова І.Ю. Кримінально-правові та кримінологічні аспекти боротьби із втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Автореф. дис. …. канд. юрид. наук:12.00.08 / Ін-т держави і права НАН України. – Київ, 2003. – 20 с.
10. О введении в действие Уголовного кодекса УССР. Постановление Всеукраинского Центрального Исполнительного комитета от 23 августа 1922г. // Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского Правительства Украины. – 1922. – № 36. – Ст. 554.
11. О комиссиях для несовершеннолетних. Декрет СНК РСФСР от 14 января 1918 г. // СУ РСФСР. – 1918. – № 16.
12. О делах несовершеннолетних, обвиняемых в общественно опасных действиях. Декрет СНК РСФСР от 4 марта 1920 г. // СУ РСФСР. ¬– 1920. – ¬ № 13.
13. Инструкция комиссиям по делам несовершеннолетних. //СУ РСФСР. –¬ 1920. – № 68.
14. Уголовный кодекс УССР. – Харьков: Изд-е Наркомюста УССР, 1922. – 100 с.
15. Уголовный кодекс РСФСР //СУ РСФСР – 1922. – № 15. – Ст. 153.
16. Уголовный кодекс УССР. В редакции 1927 года. 2-е издание официальное. – ¬ Харьков: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1927. – 135 с.
17. Уголовный кодекс РСФСР. В редакции 1926 года. – Л.-М.: Рабочий Суд, 1927. – ¬ 169 с.
18. Кримінальны кодэкс Беларускай Сацыалістычнай Савецкай Рэспублікі. – Менск, 1928. – 163 с.
19. Про заходи боротьби із злочинністю серед неповнолітніх. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 квітня 1935 р. //Збірник законів і розпоряджень СРСР. – 1935. – № 19 – Ст. 155.
20. Про заходи боротьби з злочинністю серед неповнолітніх. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 9 квітня 1935р. //Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського Уряду України. – 1935. – № 11-12. – Ст. 49.
21. Кримінальний кодекс УСРР. Зі змінами на 15 вересня 1935 р. Офіціальний текст з додатками систематизованих матеріалів. – Київ: Вид-во ЦВК УСРР “Радянське будівництво і право”, 1935. – 128 с.
22. Уголовный кодекс РСФСР. Официальный текст с изменениями на 1 сентября 1943 г. и с приложением постатейно систематизированных материалов. – М.: Юриздат НКЮ СССР, 1943. – 224 с.
23. Уголовный кодекс Белорусской ССР. Официальный текст с изменениями на 1 июля 1942 г. и приложением постатейно систематизированных материалов. – М.: Юриздат НКЮ СССР, 1942. – 96 с.
24. Кримінальний кодекс Української РСР. Офіціальний текст із змінами на 1 вересня 1958 р. та з додатками постатейно систематизованих матеріалів. – К.: Державне вид-во політичної літератури УРСР, 1958. – 163 с.
25. Про ліквідацію дитячої безпритульності й бездоглядності. Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 31 травня 1935 р. // Збірник законів і розпоряджень СРСР. – 1935. – № 32 – Ст. 252.
26. Про зміни в законодавстві УСРР у зв'язку з заходами до ліквідації дитячої безпритульності і бездоглядності. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 4 серпня 1935 р. // Збірник законів і розпоряджень робітничо-селянського Уряду України. – 1935. – № 22. – Ст. 126.
27. Кримінальній кодекс УРСР. Зі змінами на 1 червня 1938р. Офіційний текст з додатком систематизованих матеріалів і алфавітно-предметним покажчиком. – К.: Вид-во “Радянське будівництво і право”, 1938. – 320 с.
28. Кримінальний кодекс Української РСР. Прийнятий Законом Української РСР від 28 грудня 1960 р. Набув чинності з 1 квітня 1961 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст.14.
29. Про внесення змін і доповнень в статті 48 і 208 Кримінального кодексу Української РСР. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 18 серпня 1969 р. №2159-VII // Відомості Верховної Ради Української РСР. 1969. – № 35. – Ст. 287.
30. Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів Української РСР. Указ Президії Верховної Ради України від 29 березня 1973 р. №1527-VІII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1973. – № 15. – Ст. 110.
31. Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів Української РСР. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 17 червня 1974 р. № 2718-VІII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1974. – № 27. – Ст. 222.
32. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 21 серпня 1987 р. № 4452-XI // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1987. – № 35. – Ст. 674.
33. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів ” та Закону України „Про заходи протидії незалежному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”. Закон України від 15 лютого 1995 р. № 64/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 64.
34. Уголовный кодекс РСФСР. Принят Законом РСФСР от 27 октября 1960 г. Введен в действие с 1 января 1961 г. // Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1960. – № 40. – Ст. 591.
35. Уголовный кодекс РСФСР. С изменениями и дополнениями по состоянию на 1 июля 1994 г. – М.: Кодекс, 1994. – 168 с.
36. Уголовный кодекс БССР. Принят Законом БССР от 29 декабря 1960 г. Введен в действие с 1 апреля 1961 г. // СЗ БССР. – 1961. – № 1. – Ст. 4.
37. Уголовный кодекс Республики Беларусь. С изменениями и дополнениями по состоянию на 10 января 1998 г. – Мн.: Амалфея, 1998. – 208 с.
38. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 160 с.
39. Уголовный кодекс Республики Беларусь /Вступ. ст. А.И. Лукашова, Э.А. Саркисовой. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн.: Тесей, 2001. – 312 с.
40. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Предисл. министра юстиции Республики Казахстан, докт. юрид. наук, проф. И.И. Рогова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 466 с.
41. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики /Науч. редактир., предисл. докт. юрид. наук, проф. И.М. Рагимова. Перевод с азербайджанского Б.Э. Аббасова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 325 с.
42. Уголовный кодекс Кыргызской Республики / Предисл. канд. юрид. наук, зам. прокурора Санкт-Петербурга А.П. Стуканова, канд. юрид. наук, зам. начальника управления прокуратуры Санкт-Петербурга П.Ю. Константинова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 352 с.
43. Уголовный кодекс Республики Таджикистан / Предисл. А.В. Федорова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 410 с.
44. Уголовный кодекс Туркменистана. – Ашхабад: Туркменистан, 1997. – 352 с.
45. Уголовный кодекс Грузии / Науч. ред. З.К. Бигвава. Вступ. ст. канд. наук, доц. В.И. Михайлова. Обзорн. ст. докт. юрид. наук, проф. О. Гамкрелидзе. Перевод с грузинского И. Мериджанашвили. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409 с.
46. Уголовный кодекс Республики Узбекистан / Вступ. ст. М.Х. Рустамбаева, А.С. Якубова, З.Х. Гулямова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 338 с.
47. Уголовный кодекс Республики Молдова / Вступ ст. канд. юрид наук А.И. Лукашова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 408 с.
48. Уголовный кодекс Эстонской Республики / Науч. ред. и перевод с эстонского В.В. Запевалова; вступ. ст. канд. юрид. наук, доц. Н.И. Мацнева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 262 с.
49. Уголовный кодекс Литовской Республики / Научн. ред. докт. юрид. наук, проф. В. Павилониса; предисл. канд. юрид. наук, доц. Н.И. Мацнева; вступ. ст. докт. юрид. наук, проф. В. Павилониса, докт. юрид. наук, доц. А. Абрамавичюса, докт. юрид. наук, доц. А. Дракшене; перевод с литовского канд. филол. наук, доц. В.П. Казанскене. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 470 с.
50. Уголовный кодекс Латвийской Республики/ Науч. ред. и вступ. ст. канд. юрид. наук А.И.Лукашова и канд. юрид. наук Э.А. Саркисовой. Перевод с латышского канд. юрид. наук А.И. Лукашова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
51. Уголовный кодекс Республики Армения // www.parliament.аm.
52. Кримінальний кодекс України. Прийнятий 5-го квітня 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
53. Миньковский Г.М., Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 215 с.
54. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность / Отв. ред. И.П. Лановенко. – К.: Наукова думка,1986. – 256 с.
55. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 4(44). – С.16-19.
56. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, А.М. Яковлев. – М.: Наука, 1982. – 304 с.
57. Семикін М.В. Створення терористичної групи чи терористичної організації: кримінально-правове дослідження /За заг. ред. проф. В.П. Ємельянова. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 145 с.
58. Топольскова І.О. Боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність / Наук. ред. докт. юрид. наук, проф. В.П. Ємельянов. – Луганськ :РВВ ЛАВС, 2003. – 192 с.
59. Пудовочкин Ю.Е. Ответственность за преступления против несовершеннолетних по российскому уголовному праву / Науч. ред. докт. юрид. наук, проф. Г.И. Чечель. – СПБ.: Юридический центр Пресс, 2002. – 293 с.
60. Международная конвенция о борьбе с захватом заложников от 17 декабря 1979 г. //Сборник международных договоров СССР. – М., 1989. – Вып. 43. – С. 100-105.
61. Конвенция Организаций Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности от 15 ноября 2000 г. //www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi – bin/search.cgi.
62. Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) /Под общ. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Н. Ярмыша. – Харьков: Нац. ун-т внутр. дел, 2002. – 336 с.
63. Демидова Л.М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 /Нац. юрид. акад. Укр. – Харків, 2003. – 20 с.
64. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: ЛГУ, 1984. – 136 с.
65. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учебное пособие. – Харьков: Рубикон, 1997. – 102 с.
66. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.-Л.: АН СССР, 1948. – 316 с.
67. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 230 с.
68. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступления). – Л.: ЛГУ, 1973. – 128 с.
69. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
70. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Харків: Укр. ЮА, 1994. – 76 с.
71. Уголовное право. Общая часть: Учебник /Под ред. Н.И. Ветрова, Ю.И. Ляпунова. – М.: Новый Юрист Кно Рус, 1997. – 592 с.
72. Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. В.Н. Петрашева. – М.: ПРИОР, 1999. – 544 с.
73. Уголовное право. Часть Общая. Часть Особенная: Учебник /Под ред. проф. Л.Д. Гаухмана, проф. М.Д. Колодкина, проф. С.В. Максимова. – М.: Юриспруденция, 1999. – 784 с.
74. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
75. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова , В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480 с.
76. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Харьков: Основа, 1994. –640 с.
77. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів. юрид. вузів. і фак. / Г.В. Андрусів, П. П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
78. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доц. И.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
79. Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини об`єктом злочину? //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1997. – № 2. – С. 70-75.
80. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. – К.: Аттика, 2002. – 288 с.
81. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК,1999. – 590 с.
82. Панов М., Борисов В., Ємельянов В. Новий курс лекцій і сучасна російська кримінально-правова думка // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 1. – С. 214-217.
83. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления: Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 160 с.
84. Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7-11.
85. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 10. – Ст. 85.
86. Концепция национальной безопасности Российской Федерации. Утверждена Указом Президента РФ от 17 декабря 1997 г. № 1300 // Российская газета. – 1997. – № 247.
87. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. – № 1. – С. 81-87.
88. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.; Госюриздат, 1961. – 666 с.
89. Научный комментарий к уголовному кодексу РСФСР / Под ред. докт. юрид. наук М.И. Ковалева и доцентов Е.А. Фролова и М.А. Ефимова.- Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1964. – 510 с.
90. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: МГУ, 1964. – 448 с.
91. Уголовное право. Часть Особенная. – М.: Юрид. лит., 1968. – 582 с.
92. Уголовное право УССР. Особенная часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова. – К.: Вища школа, 1989. – 503 с.
93. Советское уголовное право. Часть Особенная :Учебник / Под ред. В.А. Владимирова, Н.И. Загородникова, Б.В. Здравомыслова. – М.: Юрид лит., 1979. – 584 с.
94. Уголовное право. Особенная часть: Учебник / Под ред. Б.В. Здра-вомыслова. – М.: Юрид лит., 1995. – 544 с.
95. Уголовное право Республики Беларусь. Особенная часть: Учебное и практическое пособие / А.И. Лукашов, С.Е. Данилюк, Э.Ф. Мичулис, Э.И. Саркисова, А.А. Шардаков, И.С. Яцута; Под общ. ред. доц. А.И. Лука-шова. – Мн.: Тесей, 1997. – 576 с.
96. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1973. – 200 с.
97. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. –М.: Юрид. лит., 1964. – 160 с.
98. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: Юрид. лит., 1966. – 559 с.
99. Трофимов Н. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность // Советская юстиция. – 1968. – № 14. – С. 17-19.
100. Негоденко В.К. Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. – К.: Наукова думка, 1971. – 72с.
101. Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. – К.: Вища школа, 1976. – 192 с.
102. Уголовный кодекс Украинской ССР: Науч.-практ. коммент. / Н.Ф. Антонов, М.И. Бажанов, Ф.Г. Бурчак и др. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 880 с.
103. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Відп. редактори Я.Ю. Кондратов, С.С. Яценко; Спец. редактори В.І. Антипов, В.А. Клименко. – К., 1994. – 800 с.
104. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий /Отв. редакторы С.С. Яценко, В.И. Шакун. – К.: Правові джерела, 1998. – 1088 с.
105. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та інші; За ред. П.С. Матишевського та інших. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
106. Юзікова Н.С. Проблема кримінально-правового захисту інтересів неповнолітніх. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1999. – 160 с.
107. Ткаченко А.В. Вовлечение несовершеннолетнего в совершение преступления (уголовно-правовой и криминологический аспекты). Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 /Академия управления МВД РФ. – М., 2000. – 224 с.
108. Уголовный кодекс Украины: Комментарий / Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2001. – 960 с.
109. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничій Дім „Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
110. Ємельянов В.П. Класифікація об’єктів злочинів // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 20. – С.179-183.
111. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник / Отв. ред. докт. юрид. наук, проф. Б.В. Здравомыслов. – М.: Юристъ, 1996. – 550 с.
112. Уголовное право Украины. Особенная часть: Учебник / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др.; Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – К.: Юринком Интер, 2003. – 672 с.
113. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін; за ред. М.І Бажанова, В.В. Ста-шиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2004. –544 с.
114. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
115. Емельянов В.П. Уголовная ответственность за преступления с признаками терроризирования. Автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т. – М., 2001. – 36 с.
116. О судебной практике по делам о вовлечении несовершеннолетних в преступную и иную антиобщественную деятельность. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 12 сентября 1969 г. № 8 // Советская юстиция. – 1969. – № 19. – С. 29-37.
117. О практике применения судами законодательства по делам о преступлениях несовершеннолетних и о вовлечении их в преступную и иную антиобщественную деятельность. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 3 декабря 1976 г. № 16 // Сборник постановлений Пленума Верховного суда СССР (1924-1977 гг.). Часть 2. – М.: Известия советов народных депутатов СССР, 1978. – С. 297-310.
118. О практике применения судами законодательства по делам о преступлениях несовершеннолетних и о вовлечении их в преступную и иную антиобщественную деятельность. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 3 декабря 1976 г. № 16 (с изменениями, внесенными постановлениями Пленума от 9 июля 1982 г. № 6, от 26 апреля 1984 г. № 7, от 18 апреля 1986 г. № 10 и от 5 декабря 1986 г. № 17 // Сборник постановлений Пленума Верховного суда СССР (1924-1986 гг.) / Под общ. ред. Председателя Верховного Суда СССР В.И. Теребилова. – М.: Известия советов народных депутатов СССР, 1987. – С. 736-749.
119. Харшак Е. Роль взрослых в совместной преступной деятельности с несовершеннолетними // Советская юстиция. – 1967. – № 23. – С.12-13.
120. Быргеу М.М. Предупреждение вовлечения несовершеннолетних в преступное или иное антиобщественное поведение. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Укр. акад. внутр. дел. – К., 1996. – 20 с.
121. Примаченок А.А. Проблемы борьбы с преступностью несовершеннолетних / Науч. ред. П.В. Дудковский. – Мн.: Наука и техника, 1980. – 240 с.
122. Кривоченко Л. Поняття втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність // Радянське право. – 1970. – № 11. – С. 76-79.
123. Марцев А.И., Царегоредцев А.М. Уголовно-правовые средства повышения эффективности борьбы с вовлечением несовершеннолетнего в преступную деятельность // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 43. – М.: Юрид. лит., 1985. – С. 73-75.
124. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Том 1 / Укладачі В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 910 с.
125. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Том 4 / Укладачі В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 941 с.
126. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Том 2 / Укладачі В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 912 с.
127. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Том 3 / Укладачі В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 928 с.
128. Ярмыш Н.Н. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики). – Харьков: Основа, 1986. – 84 с.
129. Панов Н.И. Квалификация насильственных преступлений: Учебное пособие. – Харьков: ХЮИ, 1986. – 54 с.
130. Самощенко И.В. Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (понятие, виды, спорные проблемы). Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. Украины. – Харьков, 1997. – 222 с.
131. Уголовное право. Особенная часть: Учебник для вузов / Отв. ред. докт. юрид. наук, проф. И.Я. Козаченко, докт. юрид. наук, проф. З.А. Незнамова, канд. юрид. наук Г.П. Новоселов. – М.: ИНФРА-М – НОРМА, 1998. – 768 с.
132. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. М.: Юрид. лит., 1974. – 166 с.
133. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 3-е, изм. и доп. / Под общ. ред. Генерального прокурора Российской Федерации, проф. Ю.И. Скуратова и Председателя Верхов