КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОГРАМУВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП ....................................................................................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОГРАМНОГО ПІДХОДУ ДО ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ
1.1. ГЕНЕЗИС ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМНОГО ПІДХОДУ ДО ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ........... 13
1.2. ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОГРАМУВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ..... 27
1.3. РІВНІ ТА ВИДИ ПРОГРАМУВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ .................................................. 45
1.4. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТІВ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ
ЗЛОЧИННОСТІ …..……………………………………………………………………………….. 59
1.5. ВИХІДНІ ЗАСАДИ МОДЕЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ЗАПОБІГАННЯ
ЗЛОЧИННОСТІ ............................................................................................................................... 73

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ПРОГРАМУВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ
2.1. ПРИНЦИПИ ПРОГРАМУВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ........................................................ 84
2.2. СТРУКТУРА І ЗМІСТ ПРОГРАМИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ...................................................... 98
2.3. ПРОЦЕДУРА ПРОГРАМУВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ................................................... 109

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНИХ РІШЕНЬ
3.1. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОГРАМУВАННЯ ...................................................... 124
3.2. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНИХ РІШЕНЬ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ ........................... 140

ВИСНОВКИ .................................................................................................................................................... 154
ДОДАТКИ ......................................................................................................................................................... 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................................ 184

ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі державотворення в Україні злочинність представляє значну загрозу національній безпеці країни. Поширення злочинності та масштаби злочинної діяльності кримінальних структур є такими, що проблема боротьби з нею зараз називається серед першочергових, тих, які потребують провадження цілого комплексу заходів державної та суспільної протидії. Незважаючи на стійку тенденцію щодо зменшення протягом 2002-2007 років кількості зареєстрованих злочинів в Україні (середній темп зниження у цей період становив 3,0 %) кримінальна ситуація в державі продовжує неухильно загострюватись, що супроводжується істотною трансформацією злочинності, а також якісних та кількісних показників її окремих видів (наприклад, стабільним зростанням питомої ваги рецидивної злочинності, яке становило у 2007 році 24,4 % у структурі загальної злочинності). Разом з тим, як справедливо зазначає А.П. Закалюк, загрозливі тенденції кримінологічної ситуації, «не отримуючи рішучого супротиву політичної влади, мають потенціал подальшого негативного, у тому числі криміногенного розвитку і впливу» .
Реальність кримінальних загроз обумовила необхідність удосконалення форм та методів запобігання злочинності. У зв’язку з цим, актуальним є питання щодо розробки принципово нових підходів у забезпеченні комплексного характеру такої діяльності, зокрема за рахунок застосування та реалізації програмно-цільових завдань.
На жаль, на сьогоднішній день відсутні вагомі підстави проголошувати про суттєві зрушення у цій сфері. Проведення попереднього аналізу дало можливість встановити, що програмні документи носять в основному декларативний характер, відсутнє реальне ресурсне забезпечення з боку держави, наявним є формалізм під час їх реалізації тощо. Таким чином, вжиті останнім часом дії не в повному обсязі адекватні кримінальній ситуації, що склалась у країні, тому не можуть об’єктивно призвести до корінного підриву підґрунтя кримінальних проявів.
Варто відзначити, що проблемам оптимізації діяльності щодо запобігання злочинності у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці приділяється достатня увага. Зокрема у фундаментальних розробках Г.А. Аванесова, О.І. Алєксєєва, В.Г. Афанасьєва, Ю.В. Бауліна, О.М. Бандурки, П.А. Вороб’я, С.І. Герасимова, В.В. Голіни, В.К. Грищука, Л.М. Давиденка, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.І. Долгової, А.Е. Жалинського, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, О.Г. Кальмана, В.В. Коваленка, М.В. Костицького, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, І.П. Лановенка, О.М. Литвака, В.В. Лунєєва, В.Д. Малкова, М.І. Мельника, Г.М. Міньковського, П.П. Михайленка, В.І. Осадчого, В.В.Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, О.Ф. Токарева, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, О.П. Черненка, В.І. Шакуна, Н.М. Ярмиш та інших.
Разом з тим, не дивлячись на інтенсивність та широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам удосконалення запобігання злочинності та проблемам, тісно пов’язаним з програмуванням організаційно-управлінської діяльності, багато питань у цій сфері залишаються ще невисвітленими, відсутня також єдина концепція функціонування відповідних механізмів у кримінологічній науці. Сучасний стан процесу підготовки, ухвалення та реалізації програмних документів у сфері запобігання злочинності характеризується відсутністю високоефективної системи їх наукового, правового та організаційного забезпечення, і, як наслідок, – проблеми комплексного розвитку та функціонування програмних управлінських рішень у нових економічних, політичних та правових реаліях сучасності досліджені недостатньою мірою, концептуальних кримінологічних засад програмного підходу до запобігання злочинності фактично не розроблено.
З цієї точки зору тема роботи представляється, безумовно, актуальною, а важливість і складність теоретичних і прикладних проблем програмування у сфері запобігання злочинності зумовлюють необхідність наукового дослідження та розробки вказаних проблем на монографічному рівні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до вимог п. 2.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (затверджені Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.), Основних напрямків наукових досліджень та річних планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ. Робота спрямована на подальшу реалізацію положень пп. 1, 4 Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 року.
Метою даної роботи є розгляд концептуальних та методичних засад формування програмного підходу до запобігання злочинності, а також розробка пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення практичної сторони цієї діяльності.
Досягнення зазначеної мети здійснюється шляхом розв’язання таких основних завдань:
– на підставі аналізу сучасних теоретичних розробок та практичного досвіду програмної діяльності розглянути поняття, сутність, функції та завдання кримінологічного програмування запобігання злочинності;
– проаналізувати генезис формування програмного підходу та обґрунтувати його методологічну і практичну сумісність із запобіганням злочинності;
– з урахуванням системно-структурних зв’язків та синергетичних залежностей між запобіганням злочинності та програмуванням визначити рівні останнього та охарактеризувати його види;
– здійснити комплексний аналіз вітчизняних програмних рішень у сфері запобігання злочинності та на цій підставі окреслити вихідні засади моделювання регіональної комплексної програми запобігання злочинності;
– визначити систему принципів програмування запобігання злочинності та провести їх класифікацію за певними, спеціально визначеними критеріями;
– проаналізувати комплекс загальних та спеціальних проблем програмування запобігання злочинності з тим, аби через призму отриманих даних розглянути модельні структуру і зміст програм запобігання злочинності та процедуру програмування;
– визначити основні напрямки та окреслити коло спеціальних заходів, спрямованих на оптимізацію та удосконалення програмування запобігання злочинності;
– розглянути проблемні аспекти реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності та запропонувати дієві шляхи їх подолання з урахуванням сучасних потреб правоохоронної практики.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час організації та здійснення суб’єктами запобігання злочинності компетентної діяльності щодо програмування запобігання злочинності.
Предметом дослідження є кримінологічні засади програмування запобігання злочинності.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати правові засади, процедурні та організаційні аспекти програмування запобігання злочинності у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємовпливі.
На даному методологічному фундаменті у дисертаційній роботі застосовуються окремі спеціально-наукові методи пізнання. За допомогою системно-структурного методу досліджено систему запобігання злочинності та її вплив на організацію та здійснення програмування (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу формування програмно-цільового підходу до управління та організації запобігання злочинності (підрозділ 1.1). Логіко-нормативний метод використано для аналізу нормативно-правових актів з питань запобігання злочинності (підрозділ 1.2, 1.4, 2.2). Метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу програмних рішень у сфері запобігання злочинності (підрозділ 1.4). Метод спостереження використано для вивчення процедурних проблем програмування запобігання злочинності та інформаційного забезпечення відповідної діяльності (підрозділ 2.3, 2.4). Статистичний метод застосовано для узагальнення результатів та репрезентації даних, отриманих у ході вивчення емпіричного матеріалу (підрозділи 1.5, 2.2, 2.5). Соціологічні методи дослідження (анкетування, інтерв’ювання, опитування) застосовано для вивчення думки фахівців з відповідних проблемних питань, що розглядаються, та з’ясування соціальної результативності відповідних правових норм та організаційних заходів (підрозділ 1.5, 2.5). Структурно-логічний метод використано для формування системи теоретико-прикладних рекомендацій та пропозицій, спрямованих на оптимізацію практики програмування (висновки) та розробки проекту регіональної комплексної програми запобігання злочинності (додатки).
Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження склали наукові праці у галузі філософії, соціології, кібернетики, теорії інформації та низки галузевих юридичних наук: загальної теорії держави і права, історії держави і права, кримінального права, кримінології, теорії управління, адміністративного права тощо.
Положення та висновки дисертації базуються на приписах Конституції України, чинних нормативно-правових актів, у тому числі відомчих, які регламентують питання розробки, ухвалення та реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності.
Інформаційну та емпіричну основу дисертації склали: здійснені за спеціально розробленою анкетою узагальнення практики діяльності окремих суб’єктів запобігання злочинності щодо програмування своєї компетентної діяльності та відповідні їм документи (вивчено понад 200 програм, планів, директив, наказів, інструкцій, настанов, довідок, методичних рекомендацій тощо); програмні рішення координаційних комітетів по боротьбі зі злочинністю регіонального рівня, ухвалені протягом 1994-2001 рр.; результати опитування 310 працівників адміністративно-командної ланки УМВС (ГУМВС) України в Харківській, Донецькій та Луганській областях; політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали МВС України та Державної судової адміністрації за 2003-2006 рр. Під час роботи над дисертаційним дослідженням використовувався також багаторічний правоохоронний досвід автора.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні монографічним дослідженням проблем програмування запобігання злочинності у сучасних умовах. У результаті проведеного аналізу сформульовано ряд нових концептуальних положень і висновків, які відповідають змістовним ознакам наукової новизни роботи. Основні з них такі:
вперше:
– розглянуто механізм реалізації програм запобігання злочинності та охарактеризовано окремі його елементи. Зокрема, встановлено, що умовою реалізації програм є їх інверсія, яка зумовлює розподіл цілісної системи заходів на автономні процедури, виконання яких спричиняє реалізацію загальних цілей та завдань, обумовлених вихідним рішенням; засобами управлінської та організаційної діяльності у програмуванні виступають відповідальність керівників і виконавців суб'єктів запобігання злочинності за результати реалізації рішень, а також якість виконання запланованих заходів; способом оптимізації програмування виступає контроль як система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта ухваленим рішенням, нормам, стандартам, правилам, наказам, а також виявлення результатів впливу суб'єктів на об'єкти, допущених відхилень від вимог і принципів організації програмування запобігання злочинності; фактором раціоналізації програмування є подальший розвиток його методів, а саме: збору та обробки вихідної програмної інформації, оптимізації програмних рішень, формування програм та організації програмування; інструментом керуючого впливу в системі виступає оцінка ефективності програмної діяльності на основі визначення сукупного ефекту ухвалених та реалізованих програмних рішень;
– на підставі аналізу проблем у практиці підготовки, ухвалення та реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності визначено модельний перелік їх структурних елементів, а саме: паспорт програми, її концепція, прогноз розвитку злочинності, принципи запобігання та основні напрямки, зміст запропонованих до вирішення проблем, заходи впливу на злочинність, удосконалення діяльності суб'єктів запобігання та її ресурсного забезпечення, часові орієнтири, очікувані результати, відомості про фо¬рми державної підтримки, дані про узгодження проекту рішення;
– сформульовано ряд конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-прикладних засад, ефективізацію практичної діяльності щодо програмування, а також запропоноване авторське бачення шляхів оптимізації та раціоналізації окремих складових елементів комплексної системи запобігання злочинності в Україні;
удосконалено:
– поняття програмування запобігання злочинності та відповідних програм. Зокрема, на підставі критичного аналізу наявних у кримінологічній науці визначень, доведено, що програмування запобігання злочинності представляє собою науково-обґрунтовану, базовану на чинному законодавстві спільну діяльність різних суб'єктів із розробки погоджених рішень директивного характеру, що передбачають механізм реалізації довгострокових і поточних заходів щодо виявлення та усунення причин і умов вчинення протиправних дій, виховному впливу на правопорушників та осіб, що скоїли інші протиправні вчинки. У той же час програма запобігання злочинності представляє собою систему відповідних заходів впливу на злочинність та її окремі види за допомогою документального визначення етапності вирішення конкретних завдань, засобів і способів їх реалізації, а також показників очікуваних результатів;
– через аналіз системно-структурних та синергетичних зв’язків між запобіганням злочинності та програмуванням удосконалено рівневу диференціацію останньої та проведено класифікацію її видів. Зокрема, визначено наступні рівні розглянутої діяльності: за суб’єктно-функціональним складом – програмування на рівні великих, на рівні малих соціальних груп та на рівні окремих виконавців; за об’єктно-функціональним складом – програмування на рівні загального, особливого та окремого. За видами програмування запобігання злочинності класифіковано на: загальне та спеціальне, поточне та перспективне, стратегічне і тактичне, традиційне, типове та нетипове, локальне та глобальне, короткострокове та до¬вгострокове, з можливістю корегування та необоротне, детерміноване та вірогідне, просте і складне, одноособове та колективне, документоване та не документоване програмування;
– систему принципів програмування запобігання злочинності. Поруч із загальновідомими принципами (законності, науковості, конкретності, директивності) у роботі досліджено спеціально-юридичні принципи діяльності (системності, диференціації, динамічності, безперервності), а також вимоги до структури та змісту програмних рішень, які визначають найбільш оптимальні та раціональні підходи до створення та удосконалення програмування запобігання злочинності на регіональному рівні відповідно до вимог функціонування систем вищого порядку;
набули подальшого розвитку:
– функціональний підхід до аналізу процедури програмування запобігання злочинності, із застосуванням якого визначено основні його етапи: 1) аналіз суб'єктами запобігання злочинності оперативної обстановки і кримінологічної ситуації на території, що обслуговується; 2) ідентифікація проблем програмування і запобігання злочинності; 3) визначення критеріїв вибору; 4) розробка і вибір альтернатив; 5) узгодження програми; 6) управління реалізацією; 7) контроль і оцінка результатів програмування;
– позиція, що обґрунтовує застосування підходу до організації та забезпечення комплексного характеру запобігання злочинності на основі застосування та реалізації програмно-цільових завдань, на підставі чого доводиться, що програмування є об'єктом комплексного, системного дослідження кримінологічної науки, що поряд з вивченням різноманітних про-блем аналізу і запобігання злочинності, обґрунтовує загальні вимоги, висунуті до будь-яких програмних рішень у сфері запобігання, виробляє найбільш раціона¬льні способи і прийоми програмування.
Практичне значення отриманих результатів полягає в наступному:
– у науково-дослідній сфері – отримані результати дозволяють розширити теоретико-методологічну базу для подальшої розробки проблем, пов’язаних із розробкою та реалізацією програмних рішень у сфері запобігання злочинності (акт впровадження результатів дисертації в науково-дослідну роботу ХНУВС від 26.12.2007р.);
– у практиці правозастосування – розроблені положення та рекомендації слід використовувати у практичній діяльності суб’єктів запобігання злочинності, і в першу чергу штабних та інформаційно-аналітичних підрозділів (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність підрозділів та служб ГУМВС України в Донецькій обл. від 18 січня 2008 р.);
– у навчальному процесі – одержані дослідні дані сприятимуть збагаченню новим теоретичним та емпіричним матеріалом курсів таких навчальних дисциплін, як кримінологія та управління в ОВС, а також можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників, при проведенні лекцій, практичних і семінарських занять (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес КНУВС від 27.12.2007 р.).
Апробація результатів дослідження. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції автора оприлюднювалися, зокрема на: міжнародній науково-практичній конференції „Міграція: проблеми та шляхи їх вирішення” (Донецьк, 2007); міжнародній історико-правовій конференції „Регіональні аспекти історико-правових досліджень” (Донецьк, 2007); всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми розвитку транспортної галузі та удосконалення транспортного законодавства” (Одеса, 2007 р.).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 3 статті у фахових наукових виданнях та 3 тези доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження 198 стор., з яких 158 стор. тексту, 24 стор. додатків та 16 стор. списку використаних джерел (190 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ
Здійснене дисертаційне дослідження дозволяє зробити деякі висновки та сформулювати ряд положень з метою їх подальшого використання у науково-практичній діяльності.
Перш за все варто відзначити, що застосування програмно-цільових структур є одним з елементів принципово нового підходу до організації та забезпечення комплексного характеру запобігання злочинності, який сформовано в межах новітньої концепції, що обумовлює роз¬робку, прийняття та здійснення заходів у взаємозв’язку та відповідності з ви¬значеними системними та програмними вимогами. Програмування запобігання злочинності є об'єктом комплексного, системного дослідження кримінологічної науки, що поряд з вивченням різноманітних про¬блем аналізу і запобігання злочинності, обґрунтовує загальні вимоги, висунуті до будь-яких програмних рішень у сфері запобігання, виробляє найбільш раціона¬льні способи і прийоми програмування.
По-друге, діалектична природа соціально-правових явищ вимагає одночасної інтегра¬ції та диференціації різних видів діяльності у сфері запобігання злочинності, а саме: забезпечення єдності спільних зусиль на рівні держави та локалізації дій суб’єктів на рівні регіонів. Тому розробка будь-якої комплексної програми запобігання злочинності повинна базуватись на концепції функціонування соціального організму окремих адміністративно-те-риторіальних одиниць, що мають істотні соціальні, культурні, демографічні, виробничі розбіжності у той мірі, в якій вони впливають на формування та роз-виток злочинності.
По-третє, основними дослідницькими категоріями цієї роботи є поняття програмування та програми запобігання злочинності. Що стосується першого з них, то програмування запобігання злочинності представляє собою науково-обґрунтовану, базовану на чинному законодавстві спільну діяльність різних суб'єктів із розробки погоджених рішень директивного характеру, що передбачають механізм довгострокових і поточних заходів щодо виявлення та усунення причин і умов вчинення протиправних дій, виховному впливу на пра-вопорушників та осіб, що скоїли інші протиправні вчинки.
Щодо поняття програми запобігання злочинності, то вона представляє собою систему відповідних захо¬дів впливу на злочинність та її окремі види за допомогою документального ви¬значення етапності вирішення конкретних завдань, засобів і способів їх реалі¬зації, а також показників очікуваних результатів. Вона є загальним управ¬лінсь¬ким рішенням, що містить ідейно-директивні орієнтири діяльності у вигляді приписів про заходи організаційного, правового, оперативного, аналі¬тичного, економічного, виховного та іншого характеру, спрямованих на запобі¬гання злочинів та інших правопорушень.
По-четверте, необхідність визначення рівнів та видів програмування запобігання злочинності обумовлена нагальними, не лише суто теоретичними, але й практичними, по¬требами. Зокрема тим, що рівнева диференціація визначає міжсистемні зв’язки, а класифікація слугує більш чіткому розмежуванню та визначенню ознак окре¬мих програмних рішень та документів. З урахуванням системно-структурних та синергетичних зв’язків між запобіганням злочинності та програмуванням визначено наступні рівні проаналізованої діяльності: за суб’єктно-функціональним складом – програмування на рівні ве¬ликих, на рівні малих соціальних груп та на рівні окремих виконавців; за об’єктно-функціональним складом – програмування на рівні загального, особ¬ливого та окремого.
На підставі аналізу конкретних програмних рішень, пов’язаних з предметною сферою дослідження, визначено такі види програмування запобігання злочин¬ності: загальне та спеціальне, поточне та перспективне, стратегічне і тактичне, традиційне, типове та нетипове, локальне та глобальне, короткострокове та до¬вгострокове, з можливістю корегування та необоротне, детерміноване та вірогі¬дне, просте і складне, одноособове та колективне, документоване та не докуме¬нтоване.
По-п’яте, принципи програмування запобігання злочинності характеризують внутрішні, іманентні якості, взаємозв'язки між еле¬ментами діяльності, а також інші властиві їй особливості, що мають зна¬чення для правильного розуміння її суті. Вони відображають характер пануючих у системі переконань і поглядів, що визначають норму поведінки, і в цьому зв'язку є загальновизнаними і обо¬в'язковими для дотримання і виконання всіма суб'єктами, чия діяльність ними регламентується. Особливе значення у сучасних умовах мають спеціально-юридичні принципи діяльності, а також вимоги до структури та змісту програмних рішень, які визначають найбільш оптимальні та раціональні підходи до створення та удосконалення програмування запобігання злочинності на регіональному рівні відповідно до вимог функціонування системи вищого порядку. При цьому відношення до принципів, як до аксіоматичних конструкцій, що не потребують доказування, є не прийнятним, тому що в з урахуванням по¬ступального розвитку і прогресу в соціальних системах їх доробка і удоскона¬лювання є важливим прикладним завданням.
По-шосте, у структурі програмних рішень виділяються наступні елементи: пас¬порт програми, її концепція, прогноз розвитку злочинності, принципи запобігання та основні напрямки, зміст запропонованих до вирішення проблем, заходи впливу на злочинність, удосконалення діяльності суб'єктів запобігання та її ресур¬сного забезпечення, часові орієнтири, очікувані результати, відомості про фо¬рми державної підтримки, дані про узгодження проекту рішення. Зміст програми запобігання злочинності становлять організаційні, управлінські, правові, інформаційні, кадрові, правової пропаганди, технічні, спрямовані на формування і розвиток інститутів громадянського суспільства, ресурсно-забез¬печувальні, методичні та деякі інші заходи. Типова структура і зміст програм запобігання злочинності, а також перелік ви¬мог, що висуваються до інших подібного роду рішень, повинні бути чітко визначені та зафіксовані на рівні нормативно-правового акту.
По-сьоме, у практиці підготовки, ухвалення та реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності наявна значна кількість проблем, які потребують негайного вирішення та усунення. Недоліки характерні для усіх елементів процесу програмування, що обумов¬лює необхідність вжиття комплексних заходів впливу з метою удосконалення. Зокрема, в системі на теперішній час відсутня чітка структурована схема орга¬нізації діяльності, ухвалені рішення не виконують свої соціальні функції, через те, що процес і процедура їх прийняття поглинаються управлінськими аспектами пра-воохоронної діяльності. При цьому відсутній науковий підхід до програмування, а наявні методичні посилки малоефективні через власну надмірну узагальненість. Зокрема, в них відсутні рекомендації щодо визна-чення системи вихідних програмних показників у досліджуваній області, сис-тема інформаційного забезпечення, чіткий перелік заходів щодо боротьби і за-побігання злочинів, а також контролю за їх виконанням.
Тому, проблема якісного вдосконалення процедури програму¬вання запобігання злочинності є актуальною з теоретичної і прикладної точок зору. Уявляється, що в зміст зазначеної процедури повинні бути включені такі етапи: 1) аналіз суб'єктами запобігання злочинності оперативної обстановки і криміноло¬гічної ситуації на території, що обслуговується; 2) ідентифікація проблем про¬грамування і запобігання злочинності; 3) визначення критеріїв вибору рішення; 4) розробка і вибір альтернатив рішення; 5) узгодження програми; 6) управління реалізацією; 7) контроль і оцінка результатів програмування.
По-восьме, вивчення та аналіз проблем реалізації програм запобігання злочинності дозволяють визначити окремі елементи цього механізму. Зокрема, умовою реалізації програм є їх інверсія, що обумовлює розподіл цілісної системи заходів на автономні процедури, виконання яких спричиняє реалізацію загальних цілей та завдань, обумовлених вихідним рішенням; засобами управлінської та організаційної діяльності у програмуванні виступа¬ють відповідальність керівників і виконавців суб'єктів запобігання злочин¬ності за результати реалізації рішень, а також якість виконання запланованих заходів; способом оптимізації програмування виступає контроль як система спостере-ження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта ухва¬леним рішенням, нормам, стандартам, правилам, наказам, а також виявлення результатів впливу суб'єктів на об'єкти, допущених відхилень від вимог і прин-ципів організації програмування запобігання злочинності; фактором раціоналізації програмування є подальший розвиток його методів, а саме: збору та обробки вихідної програмної інформації, оптимізації програм¬них рішень, формування програм та організації програмування; інструментом керуючого впливу в системі виступає оцінка ефективності програмної діяльності на основі визначення сукупного ефекту ухвалених та реалізованих програмних рішень.
Що стосується останньої, то вона є органічною частиною програмної діяльності і полягає в отриманні належної інформації, яка характеризує показники ефективності (кількісні та якісні), порівнянні цієї інформації з правовими та організаційними вимогами (мета та завдання запобігання злочинності, які нормативно визначені та закріплені у відповідних актах) та формулюванні висновку про відповідність (або невідпо¬відність) діяльності заданим параметрам.
По-дев’яте, на підставі викладеного запропоновано наступні заходи, спрямовані на подолання проблем програмування запобігання злочинності:
– підготувати єдині методичні рекомендації із програмування запобігання злочин¬ності, у яких визначити систему обов'язкових для всіх суб'єктів приписів про заходи соціально-економічного, культурного, організаційно-правового та вихо¬вного характеру, спрямовані на запобігання злочинів;
– створити із числа керівників основних суб'єктів запобігання злочинності коорди¬наційний орган (по типу координаційно-методичної наради) з метою ор-ганізації підготовки, прийняття і реалізації програмних рішень на якісно но-вому рівні, що відповідатиме сучасним вимогам;
– сформувати робочі групи із представників суб'єктів запобігання злочинності для координації діяльності на окремих напрямках здійснення запобіжних захо-дів;
– істотно доповнити перелік програмних параметрів не тільки спеціальними показниками, що відображають стан правоохоронної діяльності, але й систе-мою загальних соціально-правових, економічних, культурних і демографічних даних, з використанням яких повинні програмуватись та здійснюватись заходи контролю і моніторингу складеної статистичної картини регіону;
– кардинально змінити типову структуру програми запобігання злочинності за раху¬нок систематизації цілей, завдань і основних орієнтирів програмної діяль¬ності, включення в програму нових розділів і параграфів, що передбачають рі¬зні за спрямованістю види профілактичних заходів, диференціацію їх виконав¬ців і строків реалізації;
– активізувати роботу в рамках правового виховання і навчання населення, а також правової пропаганди, за рахунок стимулювання участі в ній представни-ків навчальних закладів, профспілкових і громадських організацій, засобів ма-сової інформації, різних форм самоорганізації населення.
По-десяте, зроблено остаточний висновок, що правоохоронною практикою на порядок денний поставлено питання про формування типової моделі програми запобігання злочинності з урахуванням останніх надбань теорії та застосуванням сучасних методів юридичної техніки. Актуальним є також формування системи рекомендацій щодо оптимальної процедури програмування запобігання злочинності, а також інтеграції результатів попередньо здійсненого прогнозування кримінологічної обстановки в умовах певного регіону. Відповідні пропозиції знайшли своє відображення у запропонованому проекті комплексної програми запобігання незаконному обігу наркотичних засобів в умовах регіону (на прикладі Донецької області).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозиро-вания. – М.: Юрид. лит., 1972. – 562 с.
2. Аванесов Г.А. Криминология.  М.: Юрид. лит., 1984.  500 с.
3. Актуальные проблемы борьбы с коррупцией и организованной преступностью в сфере экономики: Материалы научно-практической конференции. – М., 1995. – 256 с.
4. Актуальные проблемы правового регулирования социально-
экономических отношений: Сборник статей. – М., 2001. – 142 с.
5. Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. – М.: Издательство “Щит-М”, 1999. – 340 с.
6. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. – М.: Норма, 2001. – 496 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 225 с.
8. Архівні матеріали засідань координаційного комітету при Полтавській обласній державній адміністрації: 1994-2001 рр. – 243 с.
9. Архівні матеріали засідань координаційного комітету при Миколаївській обласній державній адміністрації: 1996-2001 рр. – 176 с.
10. Архівні матеріали засідань координаційного комітету при Харківській обласній державній адміністрації: 1994-2001 рр. – 288 с.
11. Атаманчук Г.В. Проблемы становления российской общественной науки // Глобализационные процессы в сфере права: проблемы правового развития в России и СНГ. – М., 2001. – С. 226-231.
12. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М.: Политиздат, 1968. – 384 с.
13. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. – Харьков: Основа, 2003. – 368 с.
14. Бенвенисте Г. Овладение политикой программирования: Пер. с англ. / Под ред. М. Калантаровой. – М., 1994. – 304 с.
15. Бестужев-Лада И.В. Прогнозное обоснование социальных нововведений. – М.: Наука. 1993. – 150 с.
16. Биккинин И.А. Программирование борьбы с организованной преступностью на уровне субъекта Российской Федерации (по материалам Республики Башкортостан): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М.: Московский институт МВД РФ, 2000. – 24 с.
17. Бойцов Л.Н., Гонтарь И.Я. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью: иллюзии, реальность и возможная альтернатива // Государство и право. – № 11. – 2000. – С. 35-43.
18. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. – М.: Наука, 1990. – 272 с.
19. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. – М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. – 293 с.
20. Брусицын Л.В. Посткриминальное воздействие – угроза правосудию XXI века // Государство и право. – № 11. – 2001. – С. 23-34.
21. Бурлаков В.Н. Индивидуальная профилактика правонарушений: проблемы и суждения // Вестник Ленинградского университета. Серия: Экономика. Философия. Право. – 1982. – № 23. – С. 103-108.
22. Быков В.М., Иванов Л.Н. Опыт психолого-криминологического исследования организованных преступных групп, включающих сотрудников правоохранительных органов // Право и политика. – № 1. – 2001. – С. 78-87.
23. Быргэу М.М., Литвинов А.Н. Опыт системного исследования профилактики преступлений. Современное состояние проблемы.  М.: «Юркнига», 2004.  160 с.
24. Ванюшкин С.В. Методологические вопросы борьбы с коррупцией и ор-ганизованной преступностью // Преступность и правовое регулирование борьбы с ней. – М.: Криминологическая ассоциация. – 1996. – С. 171-174.
25. Ванюшкин С.В. Проблема организованной преступности и неотложные меры борьбы с ней // Преступность: стратегия борьбы / Под ред. А.И. Долговой. – М.: Криминологическая Ассоциация, 1997. – С. 173-180.
26. Ванюшкин С.В. Организованная преступность и законотворчество // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 319-325.
27. Васильченко А.А. Некоторые проблемы борьбы с преступностью уголовно-правовыми средствами // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 419-426.
28. Васин Ю.Г. Криминологическое и уголовно-правовое прогнозирование законодательной деятельности в сфере борьбы с организованной преступностью: Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук (12.00.08). – М.: Московский институт МВД России, 1999. – 25 с.
29. Ведерникова О.Н. Основные криминологические системы современности // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 529-532.
30. Ведерникова О.Н. Современная уголовно-исполнительная политика за рубежом // Роль органов юстиции в правовом государстве: Материалы научно-практической конференции. – М.: РПА, 2002. – С. 249-252.
31. Вицин С.Е. Системный подход и преступность. Учебное пособие. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 140 с.
32. Взаимодействие милиции и населения: к итогам харьковского эксперимента. – Х.: НУВД, 2003. – 288 с.
33. Волков М.Д., Горяинов К.К., Кондратюк Л.В. Региональное криминологическое прогнозирование. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1980. – Ч. 1. – 46 с.
34. Волков М.Д., Горяинов К.К., Кондратюк Л.В. Региональное криминологическое прогнозирование. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1980. – Ч. 2. – 80 с.
35. Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 46.–М.: Юрид. лит., 1988.– 224 с.
36. Воронин Ю.А. Система борьбы с преступностью в США. – Свердловск: Изд-во Свердловского ун-та, 1990. – 192 с.
37. Гаухман Л.Д. Правовые основы предупреждения преступлений. Лекция.
– М.: Академия МВД СССР, 1990. – 42 с.
38. Герасимов С.И. Концептуальные основы и научно-практические проблемы предупреждения преступности: Автореф. дисс. ...докт. юрид. наук. – М., 2001. – 54 с.
39. Герасимов С.И. Повышение эффективности профилактики правонарушений // Сб. материалов научно-практического семинара. – М., 1999. – С. 14-21.
40. Герасимов С.И. Проблемы предупреждения преступности // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 68-86.
41. Герасимов С.И. Организация криминологической профилактики в городе Москве (опыт и перспективы). – М.: Приоритет, 2000. – 260 с.
42. Голик Ю.В. Глобализация и преступность // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 114-124.
43. Голіна В.В. Попередження злочинності: Конспект лекції. – Х.: Укр. юрид. академія, 1994. – 40 с.
44. Головин А.Ю. Факторы, влияющие на усиление противодействия
расследованию преступлений организованных преступных формирований // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 377-380.
45. Горяинов К.К. Криминологическая обстановка: методологические аспекты. – М.: ВНИИ МВД России, 1991. – 98 с.
46. Гриб В.Г., Ларичев В.Д., Федоров А.И. Организованная преступность – различные подходы к ее пониманию // Государство и право. – № 1. – 2000. – С. 48-53.
47. Давиденко Л.М. Проблеми оцінки та виміряння ефективності діяльності прокуратури // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності. – Харків, 1999. – С. 67-81.
48. Давыденко Л.М., Мычко Н.И. Криминология: Учеб. пособие. – Донецк, 2005. – 176 с.
49. Демидов В.Н. Социально-правовые исследования современных проблем преступности // Государство и право. – № 8. – 2000. – С. 108-109.
50. Дербичева С., Астапенко П. Социализация полиции и партнерство с населением как стратегия борьбы с преступностью: европейские ноу-хау //
Закон и право. – № 1. – 2002. – С. 50-55.
51. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами. – Київ: Атака, 2001. – 368 с.
52. Джужа О.М., Орлов Ю.Ю. Аналіз загальнодержавних комплексних заходів запобігання злочинам в України // Правове забезпечення діяльності міліції/поліції: історія, сучасні проблеми, міжнародний досвід: Зб. наук. праць / Київ. націон. ун-т внутр. справ. – К.: Атіка, 2006. – С. 14-26.
53. Долгова А.И. Закономерности преступности и проблемы криминологической защиты общества // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 24-41.
54. Долгова А.И. Преступность и борьба с ней: законотворчество и теоретические устои // Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 88-93.
55. Дробатухин В.С. Использование метода кибернетического моделирования в организации расследования экономических преступлений: Лекция. – М.: Академия МВД России, 1996. – 40 с.
56. Дусаев Р.Н. Эволюция уголовного права стран Западной Европы и
США. – Петрозаводск: Изд-во Петрозаводского ун-та, 1999. – 267 с.
57. Жалинский А.Э., Тишкевич Б.И. Контроль за осуществлением планов профилактики // Вопросы социального планирования борьбы с преступностью. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1979. – С. 21-24.
58. Жалинский А.Э., Костицкий М.В. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. – Львов: Вища школа, 1980. – 212 с.
59. Жалинский А.Э. Социально-правовое мышление: проблемы борьбы с преступностью. – М.: Наука, 1989. – 199 с.
60. Жилинский С.Э. Система планирования охраны правопорядка // Комплексное планирование профилактики правонарушений. – М.: Юрид. лит., 1987. – С. 38-43.
61. Заблоцкис Н.Я., Романов Г.А. Информационно-методическое обеспечение анализа и прогнозирования преступности. Методические рекомендации. – М.: ВНИИ МВД России, 1994. – 59 с.
62. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1986. – 192 с.
63. Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон / Под ред. профессора А.И. Долговой. – М.: Российская криминологическая ассоциация,
2001. – 576 с.
64. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 // Відомості Верховної Ради України. –1993. – №35.
65. Закон України „Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р. № 183/98.
66. Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 15. – Ст. 1028.
67. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Харків: Рубікон, 2000. –240 с.
68. Зубков И.Н., Селиверстов В.И., Ситковский А.Л., Шестак А.Д. Организация прогнозирования преступности в регионе и использование данных прогноза в подготовке управленческих решений. Методическое пособие. – М.: МЦ при ГУК МВД России, 1998. – 21 с.
69. Игошев К.Е., Шмаров И.В. Социальные аспекты предупреждения правонарушений. – М.: Юрид. лит., 1980. – 176 с.
70. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 383 с.
71. Иншаков С.М. Криминология. – М.: Юриспруденция, 2001. – 304 с.
72. Ипакян А.П. Орган внутренних дел как система управления // Основы научной организации управления и труда в органах внутренних дел. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 32-43.
73. Карпец И.И. Проблемы комплексного планирования профилактики правонарушений на современном этапе // Комплексное планирование социальной профилактики правонарушений. – М., 1981. – С. 6-18.
74. Кальман О.Г. Стан та головні напрямки попередження економічної злочинності в Україні: теоретичні і прикладні проблеми. – Харків: Гімназія, 2003.– 352 с.
75. Кальман О.Г. Злочинність у сфері економіки України: теоретичні та прикладні проблеми попередження: Дис. ... докт. юрид. наук (12.00.08). – Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2004. – 433 с.
76. Кауфман М. Уголовное право и уголовный закон (вопросы теории) //
Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 33-36.
77. Керимов Д.А. Методические вопросы комплексного планирования социальной профилактики правонарушений // Комплексное планирование социальной профилактики правонарушений. – М., 1981. – С. 3-6.
78. Клейменов М.П. Уголовно-правовое прогнозирование и его роль в борьбе с преступностью: Учебное пособие. – Омск: Высшая школа милиции МВД СССР, 1989. – 100 с.
79. Клейменов М.П. Прогнозирование криминологической безопасности // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 41-45.
80. Коваленко В.В. Взаємозв’язок організованої злочинності та тероризму // Збірник наукових праць Національної академії служби безпеки України.  Київ, 2001.  С. 95-100.
81. Коваленко В.В. Профілактика економічної злочинності в Україні: концептуальні засади, організаційно-правові основи, проблеми управління: Монографія. – Харків: Вид-во НУВС, 2004. – 420 с.
82. Комплексное планирование профилактики правонарушений. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1979. – 95 с.
83. Комплексное планирование социальной профилактики правонарушений. – М.: Юрид. лит., 1981. – 112 с.
84. Кондаков Н.И. Логический словарь. – М.: Наука, 1971. – 656 с.
85. Кондратьєв Я. Координація діяльності правоохоронних органів – запорука ефективної боротьби зі злочинністю // Крок. – 2001. – № 22. – С.5.
86. Кондратюк Л.В. Система криминологических показателей и методы их вычисления. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1978. – 120 с.
87. Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України. – К., 2006. – 117 с.
88. Косоплечев В.В. Основные принципы организации предупреждения преступности // Организация предупреждения преступности и иных правонарушений (Сб. научных трудов). – М. 1986. – С. 3-21.
89. Криминологические и уголовно-правовые идеи борьбы с преступностью. – М.: ИГП РАН, 1996. – 96 с.
90. Криминологическое прогнозирование: методология, методика, резуль-таты. Сб. документов № 1. – М.: Академия МВД СССР, 1990. – 206 с.
91. Криминология: Учебник / Под. ред. В.Н. Кудрявцева и В.Е. Эминова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 678 с.
92. Криминология. Учебник для вузов / Под общей ред. проф. А.И. Долговой. – М.: Изд-во Норма, 2000. – 784 с.
93. Крупнов И. О феномене преступности // Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 94-96.
94. Кувакин А.Б. Разработка региональных комплексных программ борьбы с преступностью (организационно-правовой аспект): Автореферат дисс. ...канд. юрид. наук (12.00.08). – М.: Академия МВД России, 1993. – 24 с.
95. Кузніченко С.О. Управління органами внутрішніх справ в особливих умовах, викликаних аномальними явищами техногенного і природного характеру. – Харків: Основа. – 152 с.
96. Кузьмин Г. О сущности и форме процессуальных решений следователя // Закон и право. – № 1. – 2002. – С. 12-14.
97. Кургузкина Е.Б. Индивидуальное предупреждение насильственных преступлений // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон: Материалы международной научно-практической конференции. – М., 2001. – С. 274-276.
98. Курс советской криминологии: Предупреждение преступности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 352 с.
99. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. редакцією О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
100. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, В.Б. Романюк, І.М. Мельник та ін.; За заг. редакцією О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
101. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 280 с.
102. Литвинов О.М. Сучасні проблеми управління профілактикою злочинів: Монографія. – Херсон: „Олді-плюс”, 2003. – 312 с.
103. Литвинов А.Н., Гавриш Т.С. Профилактика преступлений. От теории к практике. Научно-практическое пособие. – М.: ИКФ “Экмос”, 2003. – 160 с.
104. Литвинов А.Н. Предупреждение преступлений и правонарушений. Профилактическая работа с населением: Научно-практическое пособие.  М.: «Юркнига», 2004.  160 с.
105. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навч. посіб. – К., 2003. – 208 с.
106. Лопушанский Ф.А. Следственная профилактика преступлений: опыт, проблемы, решения. – К., 1980. – 212 с.
107. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. Предисловие академика РАН В.Н.Кудрявцева.  М.: НОРМА, 1999.  516 с.
108. Майдыков А.Ф., Малков В.Д., Нечевин Д.К., Ревин В.П., Баринова Л.В. Концептуальные основы развития государственной системы социальной профилактики правонарушений и предупреждения преступлений. – М.: Академия МВД России, 1998. – 100 с.
109. Максимов С. Какой быть программе // Социалистическая законность. – 1990. – № 9. – С. 36-37.
110. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Юридический центр, 2000. – 316с.
111. Малков В.Д. Основы программирования работы органов внутренних дел // Основы научной организации управления и труда в органах внутренних дел. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 92-114.
112. Малков В.Д. Организационно-методическое обеспечение планирования деятельности органов внутренних дел. – М.: Право, 1980. – 86 с.
113. Максимов В.В. Глобализация и проблемы борьбы с правонарушениями // Глобализационные процессы в сфере права: проблемы правового развития в России и СНГ. – М., 2001. – С. 34-35.
114. Максимов А.А. Концепция структурных уровней материальных систем: становление, сущность и методологические функции: Автореферат дисс. …канд. филос. наук. – Свердловск, 1987. – 19 с.
115. Максимов С.В. Эффективность общего предупреждения преступлений: Автореферат дисс. ... д. ю. н. – М.: Академия МВД России, 1993. – 40 с.
116. Мельников А.М. Обеспечивая правопорядок // Закон и право. – № 10. – 2001. – С. 56-57.
117. Методология и методика прогнозирования в сфере борьбы с преступностью. Труды Академии МВД СССР. – М., 1989. – 169 с.
118. Миньковский Г.М. Проблемы информационного обеспечения криминологического планирования // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1977. – Вып. 26. – С. 3-14.
119. Миньковский Г.М. Социальное планирование в сфере борьбы с преступностью и проблем борьбы с рецидивом // Планирование мер борьбы с преступностью. – М.: АН СССР, 1982. – С. 119-125.
120. Миньковский Г.М. Прогноз криминологической ситуации и его значение для предупреждения преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1987. – Вып. 47. – С. 136-138.
121. Модель регионального криминологического и уголовно-правового про-гноза. Учебное пособие / Под ред. А.И. Алексеева. – М.: Академия МВД Рос-сии, 1994. – 90 с.
122. Модель региональной программы борьбы с преступностью. Научно-практическое пособие. – М.: Академия МВД РФ, 1993. – 55 с.
123. Моисеев А.А. Правосознание, правовая культура и правовой нигилизм: Учебное пособие. – М.: Правда, 1994. – 55 с.
124. Науково-прикладна програма використання наукових та технічних досягнень у боротьбі зі злочинністю у сфері економіки і фінансів (економічними злочинами) / Розроб. Матусовський Г.А. (керівник) та ін.; НДІ вивчення проблем злочинності АПрН України. – Харків, 1997. – 50 с.
125. Національна програма боротьби з корупцією затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 року № 319/97 // Закон і бізнес. – 1997. – № 19.
126. Никифоров А.С. Гангстеризм в США: сущность и эволюция. – М., 1991. – 145 с.
127. Организация деятельности органов внутренних дел по предупреждению преступлений: Учебник для слушателей Академии управления МВД России.  М., 2000.  322 с.
128. Организация предупреждения преступности и иных правонарушений. Сборник научных трудов. – М., 1986. – 100 с.
129. Орехов В.В. Социальное планирование и вопросы борьбы с преступностью. – Л.: ЛГУ, 1972. – 133 с.
130. Основы научной организации управления и труда в органах внутренних дел / Под ред. проф. Г.Г. Зуйкова. – М.: Юрид. лит., 1974. – 176 с.
131. Пашков А.С., Гревцов Ю.И. Комплексное планирование социальной
профилактики правонарушений в трудовом коллективе // Комплексное планирование социальной профилактики правонарушений. – М., 1981. – С. 67-76.
132. Петров В.А. Понятие уголовно-правовой информации, ее структура и содержание. Лекция. – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 35 с.
133. Петров В.А. Деятельность руководителя органа (службы) внутренних дел по организации уголовно-правовой борьбы с преступностью в городе (районе) // Проблемы уголовно-правовой борьбы с преступностью. Труды Академии МВД РФ. – М.: Академия МВД РФ, 1992. – С. 24-27.
134. Петров Э.И. Модель комплексной программы предупреждения преступлений в малом или среднем городе. – М.: НИИ Генеральной прокуратуры РФ, 2000. – 25 с.
135. Планирование мер борьбы с преступностью / Отв. ред. Коган В.М. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1982. – 158 с.
136. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук. Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 702 с.
137. Побегайло Э. Проблемы уголовной политики в сфере обеспечения безопасности жизни граждан (законотворческий аспект) // Уголовное право. – № 1. – 2001. – С. 35-39.
138. Постановление I съезда народных депутатов СССР от 23 декабря 1989 года «Об усилении борьбы с организованной преступностью» // Ведомости съезда народных депутатов и Верховного Совета СССР. – 1989. – № 29. – Ст. 576.
139. Постанова Верховної Ради України “Про стан боротьби iз злочиннiстю та забезпечення законностi в державi” від 18 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 6-7.
140. Постанова Кабінету Міністрів України “Про план заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 27.
141. Постанова Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 року „Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки”.
142. Право как социокультурная ценность: Материалы конференции. – М.: МАМХ, 2001. – 191 с.
143. Преступность и правовое регулирование борьбы с ней. – М.: Кримино-логическая Ассоциация, 1996. – 400 с.
144. Проблемы борьбы с преступностью (региональный аспект): Сборник научных трудов. – М.: ВНИИ МВД России, 1996. – 156 с.
145. Проблемы повышения эффективности борьбы с организованной преступностью. Сборник научных трудов. – М.: Академия управления МВД России, 1998. – 199 с.
146. Рабочая книга по прогнозированию. – М.: Мысль, 1982. – 680 с.
147. Рассолов М.М., Бевз В.П., Селезнев В.И., Савелий М.Ф. Система информации о правонарушениях, совершенных работающими на предприятиях и в организациях района (методические рекомендации). – М., 1986. – 16 с.
148. Рассолов М.М. Управление, информация и право. – М.: Мысль, 1983. –
157 с.
149. Рассолов М.М., Шамба Т.М., Сапожников В.Н. и др. Планирование профилактики правонарушений в районе (методические рекомендации). – М., 1983. – 57 с.
150. Реализация программно-целевого подхода к планированию мер борьбы с преступностью в городе и области. Экспресс информация. – Вып. 6. – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 15 с.
151. Ременников В.В. Разработка управленческого решения. – М.: Юнити Дана, 2000. – 140 с.
152. Сальников В.П. Правовая культура // Теория государства и права. – М.: Юристь, 2001. – С. 626-637.
153. Садовский В.Н. Основания общей теории систем. – М.: Наука, 1974. – 264 с.
154. Селиванов Н.А. Некоторые спорные вопросы теории комплексного планирования профилактики правонарушений // Комплексное планирование социальной профилактики правонарушений. – М., 1981. – С. 18-23.
155. Середа В.А. Критерии эффективности работы прокурора по поддержанию государственного обвинения в суде // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її роботи. – Х., 1999. – С. 118-122.
156. Сибиряков С.Л. Методика разработки и реализации «прогностических сценариев» развития преступности и ее превенции (основные принципы и подходы) // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон. – М., 2001. – С. 51-52.
157. Словарь иностранных слов. – 13-е изд. стереотип. – М., 1986. – 608 с.
158. Солдатов А.С. Право как инструмент социального управления. – М., 2001. – 146 с.
159. Солопанов Ю.В. Криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступностью. Лекция. – М.: МВШМ МВД СССР, 1983. – 38 с.
160. Сомин В.Н. Социальное управление предупреждением преступности: Введение в теорию. – Иркутск: Изд-во Иркутс. ун-та , 1990. – 232 с.
161. Социальная профилактика правонарушений: советы, рекомендации. – М.: Юрид. лит., 1989. – 256 с.
162. Соя-Серко Л.А. Программирование расследования // Соц. законность. – 1980. – № 1. – С. 50-51.
163. Табан С.В. Проблемы формирования позитивного имиджа сотрудников ОВД // Закон и право. – № 10. – 2001. – С. 49-53.
164. Тарасов Ю.Н. Философия науки. – Воронеж: МОУ ВЭПИ, 2006. – 212 с.
165. Теоретические основы предупреждения преступности / Ответственные редакторы В.К. Звирбуль, В.В. Клочков, Г.М. Миньковский. – М.: Юрид. лит., 1977. – 255 с.
166. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник. – М.: Издательство БЕК,
1995. – 496 с.
167. Токарев А.Ф. Криминологическое прогнозирование и планирование предупреждения преступлений. Лекция. – М.: Академия МВД СССР, 1990.– 28 с.
168. Токарев А.Ф. Криминологические основы программно-целевого преду-преждения преступности. Учебное пособие. – М.: Академия МВД России, 1993. – 73 с.
169. Туманов Г.А. Организация исполнения управленческих решений // Основы научной организации управления и труда в органах внутренних дел. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 116-128.
170. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо зміцнення законності і правопорядку в Україні” № 628 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 149-150.
171. Указ Президента України “Про концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки” від 28 квітня 1998 р. № 367/98 // Закон і бізнес. – 1998. – № 24.
172. Указ Пр