КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ЯК КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЯВИЩА..........................11
1.1. Поняття крайньої необхідності. Юридична
та соціальна природа діянь, вчинюваних у стані крайньої необхідності.......................................................................................................................11
1.2. Історія розвитку інституту крайньої необхідності у
кримінальному праві.........................................................................................................31
1.3. Інститут крайньої необхідності у сучасному
кримінальному праві зарубіжних держав .......................................................... ...........56
Висновки до розділу…………………………………………………………………..…76

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ СТАНУ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ТА ДІЯННЯ, ВЧИНЮВАНОГО У ЦЬОМУ СТАНІ........................................................................ 79

2.1. Проблеми наукового аналізу стану крайньої необхідності
та діяння, вчинюваного у цьому стані ............................................................................79
2.2. Кримінально-правова характеристика умов, що відносяться
до стану крайньої необхідності........................................................................................86
2.2.1. Умови, що стосуються небезпеки та створюваної нею обстановки.................. 86
2.2.2. Наявність та реальність (дійсність) небезпеки.................................................. 106
2.2.3. Неможливість усунення небезпеки іншим чином, окрім
заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам......................................................110
2.3. Умови, що стосуються діяння по захистові
правоохоронюваних інтересів від небезпеки.............................................................. 115
Висновки до розділу……………………………………………………………………146
РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРЕВИЩЕННЯ МЕЖ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ТА УЯВНОЇ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ....................................................................................150

3.1. Поняття, юридична і соціальна природа
перевищення меж крайньої необхідності..................................................................... 150
3.2. Проблеми регламентації кримінально-правової відповідальності
за діяння, вчинене з перевищенням меж крайньої необхідності............................... 165
3.3. Уявна крайня необхідність .....................................................................................170
Висновки до розділу……………………………………………………………………182

ВИСНОВКИ................................................................................................... 184
ДОДАТКИ ...................................................................................................... 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................. 200

ВСТУП

Актуальність теми. Період, який переживає сучасне українське суспільство, характеризується докорінною зміною та бурхливим розвитком багатьох інституцій – політичних, економічних, правових, соціальних та інших. Не становить винятку у цьому відношенні і кримінальне право, котре з необхідністю мусить розвиватися у руслі тих кардинальних змін, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя.
Кримінальне право впливає на суспільні відносини шляхом встановлення кримінальної протиправності та караності суспільно небезпечних діянь – злочинів. На додаток до цього у даній галузі права використовується також інший спосіб – встановлення незлочинності діянь, що подібні за окремими ознаками до злочинів, але за своєю соціальною та правовою природою не є злочинними. До числа таких діянь відносяться і діяння, вчинювані за особливих обставин, що виключають їх злочинність, які з позиції закону можуть визнаватися допустимими, прийнятними чи навіть соціально корисними, у тому числі – діяння, вчинювані у стані крайньої необхідності. Визначення видів та детальна правова регламентація подібних діянь становлять важливий напрям кримінально-правової політики. Як показує законодавча практика, у сучасних умовах цьому напряму приділяється особлива увага, доказом чого є, серед іншого, виділення у Загальній частині Кримінального кодексу України 2001 року окремого розділу "Обставини, що виключають злочинність діяння".
У законодавчій регламентації діянь, вчинюваних за обставин крайньої необхідності, з прийняттям нового Кримінального кодексу України відбулися суттєві зміни, що актуалізують потребу їх теоретичного осмислення. Зокрема, чинний кримінальний закон суттєво змінив умови правомірності зазначених діянь, ввів визначення поняття перевищення меж крайньої необхідності, передбачив ненастання кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди при перевищенні меж крайньої необхідності у стані сильного душевного хвилювання (ч.3 ст.39 КК). Окремі нововведення є спірними. Викликає зауваження редакція законодавчого описання крайньої необхідності, котре, через його складність та деяку суперечливість, не зовсім доступне для сприйняття, при тому, що інститут крайньої необхідності спрямований на його реалізацію широким колом осіб, більшість із яких не мають спеціальних юридичних знань та відповідних навичок тлумачення закону.
Проблемі крайньої необхідності у теорії кримінального права впродовж тривалої історії його розвитку приділялася значна увага. У різні часи до неї зверталася велика кількість вчених-криміналістів, зокрема: П.П. Андрушко, В.Ф. Антонов, Ю.В. Баулін, В.О. Глушков, С.А. Домахін, В.Л. Зуєв, В.Н. Козак, М.Й. Коржанський, Н.В. Лісова, П.С. Матишевський, Н.А. Овезов, В.В. Орєхов, Т.Ю. Орєшкіна, Н.Н. Паше-Озерський, І.І. Слуцький та інші. Водночас не можна не помітити, що ряд аспектів даної проблеми залишаються до кінця не з’ясованими, стосовно ж інших продовжуються дискусії. Так, немає єдиного підходу до розуміння суті крайньої необхідності, її правової та соціальної природи, умов виникнення стану крайньої необхідності; ведуться суперечки щодо перевищення меж крайньої необхідності тощо.
Не зайве вказати, що недосконалість законодавчої регламентації крайньої необхідності, а також суперечливість теоретичних тлумачень окремих її аспектів негативно позначаються на практиці застосування інституту крайньої необхідності. Дана робота є одним із перших в Україні комплексних кримінально-правових досліджень проблеми крайньої необхідності, проведених після прийняття у 2001 році нового КК України. У 2007 році захищена дисертація Н.В. Лісової на тему "Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння". У роботі проведений ґрунтовний аналіз крайньої необхідності, проте не розглянуто низку важливих у теоретичному та практичному аспектах питань, зокрема, про уявну крайню необхідність; окремі висновки автора, у тому числі концептуального характеру, видаються спірними.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до положень плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти", затвердженої на 2005-2010 роки (протокол засідання кафедри № 12 від 17 березня 2005 року). Робота також базується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року за № 1767/2006.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування, виходячи із чинного кримінального законодавства України та сучасної кримінально-правової доктрини, суті крайньої необхідності як кримінально-правового феномену; комплексна характеристика її законодавчої регламентації; вироблення пропозицій по вдосконаленню правової регламентації умов правомірності поведінки особи у стані крайньої необхідності та відповідальності за їх недотримання. У межах означеної мети сформульовані наступні завдання дослідження:
1) на основі історико-правового та порівняльного аналізу виявити світові тенденції розвитку крайньої необхідності як інституту кримінального права; 2) дослідити особливості регламентації крайньої необхідності у чинному Кримінальному кодексі України; 3) з’ясувати соціальну та кримінально-правову природу діяння, вчинюваного у стані крайньої необхідності, та визначені кримінальним правом України умови його правомірності; 4) проаналізувати питання кримінальної відповідальності особи за перевищення меж крайньої необхідності; 5) з'ясувати юридичну природу уявної крайньої необхідності та кримінально-правові наслідки діяння, вчинюваного за умов уявної крайньої необхідності; 6) сформулювати відповідні пропозиції по вдосконаленню кримінально-правового інституту крайньої необхідності.
Об’єктом дисертаційного дослідження є крайня необхідність як кримінально-правове явище.
Предметом дослідження є крайня необхідність за кримінальним правом України.
Методи дослідження. При написанні даної роботи були використані наступні наукові методи: а) історико-правовий – при дослідженні еволюції крайньої необхідності як інституту кримінального права у різні історичні періоди розвитку світової правової думки; б) порівняльно-правовий — при співставленні підходів до регламентації крайньої необхідності в українському кримінальному законодавстві та у законодавстві інших країн; в) формально-догматичний – при з’ясуванні змісту відповідних кримінально-правових норм та окремих термінів, понять та формулювань у кримінальному законодавстві України та інших країн; г) системно-структурний – при дослідженні юридичної конструкції крайньої необхідності та її місця серед інших обставин, що виключають злочинність діяння; д) соціологічний – при проведенні опитувань юристів-практиків з окремих аспектів інституту крайньої необхідності.
Наукова новизна одержаних результатів. Особистий внесок дисертанта у наукову розробку проблеми полягає, насамперед, у виробленні власного підходу до понять крайньої необхідності та уявної крайньої необхідності. Вперше проаналізовано розвиток кримінально-правового інституту крайньої необхідності як на території Центральної та Східної України, так і на теренах Західної України. Розроблено низку пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України у напрямку вдосконалення інституту крайньої необхідності.
Наукову новизну дисертаційного дослідження відображають наступні теоретичні положення та висновки:
1. Вперше, з урахуванням змісту ч. 1 ст.39 чинного КК України, обґрунтовано важливість розуміння крайньої необхідності: на фактичному рівні – як певного стану, створюваного винятково несприятливим збігом обставин, у який потрапляє особа і під тиском яких вимушено заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам, відвертаючи небезпеку від інших інтересів (особи, суспільства, держави); на юридичному – як обставини, що виключає злочинність діяння. Проводиться ідея розмежування при визначенні крайньої необхідності діяння, вчинюваного у цьому стані та її самої – як умови виникнення зазначеного діяння.
2. Вперше на основі аналізу кримінального законодавства різних державних утворень, що функціонували у різні історичні періоди на теренах сучасної України, у тому числі на її західних землях, досліджено історичні передумови формування в українському кримінальному праві інституту крайньої необхідності у його теперішньому вигляді, виявлено тенденцію зміни кримінально-правового значення крайньої необхідності – від, умовно кажучи, обставини, що пом’якшує покарання, – до обставини, що виключає злочинність діяння.
3. Вперше проведено комплексний аналіз законодавчих положень щодо різновидів діянь, вчинюваних у стані крайньої необхідності. При цьому, зокрема, встановлено, що у частині першій статті 39 КК України йдеться про діяння, що вчиняється у стані крайньої необхідності; у частині другій мова йде про діяння, вчинюване у зазначеному стані, проте із перевищенням її меж; у наступній частині йдеться про діяння, вчинюване так само у стані крайньої необхідності, проте з недотриманням умови відповідності розміру шкоди заподіяної та шкоди відверненої, що зумовлюється помилкою, викликаною сильним душевним хвилюванням особи. Окремо досліджується різновид діяння, який хоча і не випливає із стану крайньої необхідності, однак є близьким за своєю природою до діяння, вчинюваного у цьому стані – діяння у стані уявної крайньої необхідності.
4. Вперше обґрунтовується висновок про необхідність пом’якшення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при перевищенні меж крайньої необхідності. Пропонується закріпити у розділі ХІ "Призначення покарання" Загальної частини КК України норму про те, що при призначенні покарання за злочин, вчинений при перевищенні меж крайньої необхідності, розмір покарання не може перевищувати трьох чвертей максимального розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
5. Набули подальшого розвитку теоретичні положення, що стосуються ситуації відвернення небезпеки особою, яка її створила. При цьому пропонується розрізняти випадки, коли особа: 1) умисно створює небезпеку, передбачаючи при цьому заподіяння шкоди при її відверненні інтересам третіх осіб (так звана провокація крайньої необхідності); 2) умисно створює небезпеку, але без наміру подальшого її відвернення шляхом заподіяння шкоди певним об’єктам кримінально-правової охорони; 3) створює небезпеку необережним діянням. Обґрунтовуються варіанти окремої законодавчої регламентації такого роду ситуацій.
6. Набуло подальшого розвитку теоретичне обґрунтування поняття уявної крайньої необхідності. Сформульовано авторське визначення цього поняття. Під уявною крайньою необхідністю пропонується розуміти стан, за якого особою заподіюється шкода правоохоронюваним інтересам для відвернення небезпеки від рівноцінних або більш важливих інтересів, коли фактично небезпеки, що загрожувала б таким інтересам, не існувало, але особа мала достатньо підстав помилятися в її дійсності. Запропоновано закріпити у розділі VIII Загальної частини КК України норми, що регулюватимуть особливості відповідальності за спричинення шкоди у стані уявної крайньої необхідності.
7. Набула подальшого розвитку висловлювана у літературі пропозиція про необхідність вилучення непереборного фізичного примусу, передбаченого ч. 1 ст.40 КК України, із числа обставин, що виключають злочинність діяння. Водночас переборний фізичний чи психічний примус пропонується розглядати у контексті крайньої необхідності – як джерело небезпеки, що утворює цей стан, а діяння, вчинюване під його впливом, – як таке, що скоюється у стані крайньої необхідності. У зв’язку з цим пропонується виключити статтю 40 із КК України.
8. Обґрунтовано низку пропозиції по удосконаленню законодавчої регламентації крайньої необхідності. Зокрема, запропоновано наступні зміни до ст. 39 КК: а) змінити назву статті на "Заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності", з метою її узгодження із змістом статті; б) змінити редакцію ч.3 ст. 39 КК України, із зазначенням про незлочинність заподіяння більш значної, ніж відвернена, шкоди, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпеці, що виникла; в) доповнити ст. 39 КК України трьома новими частинами, у яких окремо дати кримінально-правову оцінку діянь осіб, котрі заподіюють шкоду за наступних обставин: під впливом фізичного примусу, внаслідок якого вони зберігали можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу; коли вони умисно створили небезпеку, причому заздалегідь метою її відвернення було заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам інших осіб, суспільства чи держави; коли вони в силу своїх професійних чи службових обов’язків повинні усувати небезпеку, що загрожує правоохоронюваним інтересам.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у таких сферах: а) у науково-дослідній – у дисертації порушується низка дискусійних питань, що можуть слугувати базою при подальшому дослідженні проблеми крайньої необхідності; б) у законотворчій – при розробці змін та доповнень до чинного кримінального законодавства у напрямі удосконалення інституту крайньої необхідності (розроблені на основі цього дослідження конкретні рекомендації направлені до Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (Акт впровадження від 22 листопада 2007 року за № 06-18/15-2554); в) у правозастосовній – з метою покращення практики застосування норм про крайню необхідність, зокрема, у частині визначення пріоритетності об’єктів кримінально-правового захисту; г) у навчальному процесі – при розробці відповідних підрозділів чи розділів підручників з кримінального права, а також при викладанні курсу "Кримінальне право України. Загальна частина"; у науково-дослідній роботі студентів.
Апробація результатів досліджень відбувалася на міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція молодих вчених "Другі осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.), Міжнародна науково-практична конференція "Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників" (м. Київ, 8-9 квітня 2004 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція "Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки" (м. Чернігів, 19 травня 2005 р.). Теоретичні підходи та висновки даного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і практичні результати, отримані у процесі роботи над темою дисертації, викладено у п’яти публікаціях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Як показало проведене дослідження, крайня необхідність становить складну і не до кінця з’ясовану проблему кримінального права, незважаючи на те, що як кримінально-правове явище вона відома досить давно і так чи інакше відображена у кримінальному законодавстві переважної більшості країн світу. Вивчення зазначеної проблеми дозволило зробити у даній роботі наступні висновки.
1. Крайня необхідність насамперед становить собою стан, у якому небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, що перебуває у ньому, або інших осіб, суспільства чи держави, змушує цю особу вдатися до захисту вказаних інтересів шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам, оскільки відвернення небезпеки за обставин, що склалися, не може бути здійснене іншим чином. У межах кримінально – правової характеристики крайньої необхідності є потреба розмежування її фактичного змісту (сторони) та її юридичного, кримінально – правового значення. З фактичної сторони вона становить певний стан, винятковий несприятливий збіг обставин, наявний та реальний у даний час, у який потрапляє особа і під тиском яких вимушено заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам, з юридичної сторони вона визнається обставиною, що виключає злочинність діяння.
Крайня необхідність становить також окремий інститут кримінального права, основою якого є норми, що передбачені ст. 39 КК України.
2. Аналіз стану крайньої необхідності дає можливість збагнути специфіку діяння, яким заподіюється шкода правоохоронюваним інтересам; водночас розгляд вказаного діяння є передумовою з’ясування соціальної та юридичної природи крайньої необхідності, що визнається у кримінальному праві обставиною, що виключає злочинність діяння. І те, і друге є необхідним для вирішення питання про підстави та можливість непритягнення особи до кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди.
3. При розгляді історичної еволюції крайньої необхідності як інституту кримінального права серед загальних закономірностей його становлення та розвитку встановлено, серед іншого, суттєву зміну кримінального-правової оцінки заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності, котре визнавалось у більш ранніх періодах як таке, що здійснене за обставини, що пом’якшує відповідальність; згодом за вчинення подібного діяння виключалася кримінальна відповідальність і, як наслідок, на сучасному етапі виключається його злочинність. Інша закономірність полягає у розширенні кола інтересів, що можуть захищатися особою у стані крайньої необхідності. У перших згадках про крайню необхідність вказувалося лише на можливість захисту свого життя від небезпеки, що загрожує, у подальшому ж йдеться про інші інтереси особи, яка їх захищає. На сучасному етапі особа вправі відвертати небезпеку від будь-якого правоохоронюваного інтересу у випадку дотримання умов правомірності захисних дій.
4. У ході дослідження зарубіжного законодавства, що стосується інституту крайньої необхідності, виявилася схожість змісту розглядуваного інституту у кримінальних кодексах країн СНД, що пояснюється єдністю історичних передумов формування їх кримінального права та кримінально–правової науки. Вивчення кримінальних законів країн Європи, США, Азії, Австралії показує наявність багатьох особливостей у підходах до бачення крайньої необхідності, зокрема, у окремих нормативних актах встановлюється неможливість посилання на стан крайньої необхідності певних категорій осіб, які винно створили такий стан.
5. У ч.1 ст. 39 КК України йдеться про особливий вид діяння особи, пов’язаного із заподіянням шкоди, яке в силу його вчинення у стані крайньої необхідності не є злочином. У зв’язку із цим доцільно змінити назву даної статті із "Крайня необхідність" на "Заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності".
6. Юридична природа діяння, вчинюваного у стані крайньої необхідності, діаметрально протилежна юридичній природі злочину, і полягає у відсутності у ньому всіх ознак злочину – суспільної небезпечності, протиправності, винності та караності. Відповідно, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам таким діянням визнається правомірним. З огляду на це пропонується використовувати у законі (ч. 1 ст. 39 КК) замість "не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності", наступне формулювання: "правомірним визнається заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності". З соціальної точки зору таке діяння треба визнавати суспільно корисним або ж допустимим (прийнятим).
7. Правомірність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності полягає у дотримання ряду умов. Такі умови доцільно розподіляти на дві групи. До першої групи умов потрібно віднести: правоохоронюваним інтересам особи, інших осіб, інтересам суспільства або держави загрожує небезпека, джерела якої можуть бути різні, їх перелік є невичерпним; небезпека є наявною та реальною (дійсною); в обстановці, що склалася, неможливо уникнути небезпеки інакше, окрім шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам. До другої – об’єктом захисних діянь є правоохоронювані інтереси особи, інтереси інших осіб, суспільства або держави, яким вимушено заподіюється шкода; захисні дії здійснюються з метою усунення небезпеки, що загрожує іншим правоохоронюваним інтересам; заподіяна шкода не повинна перевищувати шкоду, що таким діянням відвертається.
8. Небезпека, що може створювати стан крайньої необхідності, виходить із різноманітних джерел, а також повинна бути наявною та реальною (дійсною). Джерелами небезпеки можуть бути: певні природні явища (повінь, землетрус, виверженням вулкану, снігопад, різке похолодання), будь-які дії (бездіяльність) людей, включаючи діяння особи, яка знаходиться у стані крайньої необхідності, технічні обставини (поломка технічних пристроїв, порушенням режиму роботи автоматизованих систем), фізіологічний стан людей (необхідність надання термінової медичної допомоги особі, яка знаходиться у небезпечному для життя стані внаслідок аварії, різкого загострення хвороби, станом голоду чи замерзанням), поведінкою тварин (напад розлюченого бугая, диких тварин, собаки, сказ тварин), чинники економічного характеру, тощо. Перелік джерел небезпеки у зв’язку із розвитком суспільства та середовищем його існування постійно змінюється. Відповідно, кримінальним законом об’єктивно не можуть бути передбачені загальна кількість та всі їхні види.
9. Особа може посилатися на стан крайньої необхідності при заподіянні шкоди тільки у випадку неможливості відвернення небезпеки інакше як способом, пов’язаним із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. За наявності інших можливостей відвернути шкоду такий стан не виникає взагалі.
10. При проведенні даного дослідження було встановлено, що якщо виникнення небезпеки було наслідком необережної чи умисної діяльності особи (якщо заздалегідь не було поставлено мети заподіяти шкоду інтересам інших осіб, суспільству, державі), і якщо в ході її відвернення були врятовані блага більшої цінності, ніж порушені, то такі дії будуть визнаватися правомірними, тобто такими, що вчиняються у стані крайньої необхідності. Винятком є провокація крайньої необхідності, коли створення небезпеки було метою заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам інших осіб з подальшим прикриттям заподіяння шкоди станом крайньої необхідності з метою уникнення кримінальної відповідальності.
11. Аналіз умов правомірності діяння у стані крайньої необхідності показує, що воно може здійснюватися у формі як дії, так і бездіяльності. При встановленні правомірності такого діяння передбачається проведення насамперед проведення порівняльного аналізу об’єкту заподіяння шкоди та об’єкта, який захищається від небезпеки, що загрожує. При різнорідних об’єктах (життя і здоров’я, національна безпека і відносини у сфері власності) проводиться їх співставлення відповідно до їхньої суспільної цінності, визначеної Конституцією, Кримінальним кодексом та іншими правовими актами. У випадку, коли об’єкти однорідні, порівнюється розмір заподіяної шкоди, що виливається у певні наслідки та можливі наслідки (тяжкі, особливо тяжкі), що були відвернені діянням.
12. У ч. 2 ст. 39 КК України зазначено про можливу рівність шкоди заподіяної та шкоди, що відвертається діянням, вчиненим у стані крайньої необхідності, що дає підстави для тверджень про можливість позбавлення життя однієї людини заради врятування життя іншої, що невірно. Можна допустити лише можливість позбавлення життя однієї особи заради врятування життя двох і більше осіб, і то тільки у випадку, якщо всі вони знаходилися у стані крайньої необхідності і дії потерпілого створювали реальну загрозу життю групи людей, що рятувалися.
13. Суб’єктом діяння, вчинюваного у стані крайньої необхідності, може бути фізична осудна особа будь-якого віку, на яку законодавством не покладено спеціального зобов’язання виконувати свої службові чи професійні обов’язки, незважаючи на небезпеку, що загрожує.
14. Ставлення особи до вчинюваного у стані крайньої необхідності діяння та його наслідків полягає в усвідомленні нею, що дане діяння носить не злочинний, а суспільно корисний або суспільно допустимий характер і пов’язане безпосередньо із захистом правоохоронюваних інтересів від небезпеки, що загрожує. Мета є обов’язковою ознакою внутрішньої сторони діяння у стані крайньої необхідності, оскільки у певних випадках, коли поставленої мети не вдалося досягти і об’єкту, який захищався, заподіяно шкоду, наявність мети захисту правоохоронюваних інтересів буде вказувати на те, що вчинене діяння є правомірним.
15. Діяння, яке хоча і вчиняється за наявності стану крайньої необхідності, однак із перевищенням допустимих законом меж, вважається злочином і має діаметрально протилежну юридичну природу у порівнянні із діянням, вчиненим у стані крайньої необхідності, оскільки полягає в умисному заподіянні шкоди правоохоронюваним інтересам, що є більш значною за ту, що цим діянням відвертається.
З метою вдосконалення інституту крайньої необхідності доцільно у чинному кримінальному законодавстві зробити наступні зміни та доповнення.
А. Викласти ч.3 ст. 39 КК України у наступній редакції: "Не є перевищенням меж крайньої необхідності і, як наслідок, не є злочином заподіяння більш значної шкоди, ніж відвернена шкода, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці".
Б. Доповнити ст. 39 КК України частиною четвертою наступного змісту: "Не може посилатися на стан крайньої необхідності особа, яка умисно створила небезпеку, якщо заздалегідь метою її відвернення було заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам інших осіб, суспільства чи держави".
В. Доповнити ст. 39 КК України частиною п’ятою наступного змісту: "Не можуть посилатися на стан крайньої необхідності особи, які в силу своїх професійних чи службових обов’язків повинні усувати небезпеку, що загрожує правоохоронюваним інтересам, у випадку невиконання цих обов’язків."
Г. Доповнити ст. 39 КК України частиною шостою наступного змісту: "Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень цієї статті".
Д. З метою уникнення застосування невиправдано суворого покарання до осіб, котрі вчинили злочин із перевищенням меж крайньої необхідності, доповнити розділ ХІ "Призначення покарання" Загальної частини КК України статтею 661 під назвою "Призначення покарання за злочин, вчинений із перевищенням меж крайньої необхідності". Дану статтю наповнити наступним змістом:
"У випадку вчинення злочину із перевищенням меж крайньої необхідності розмір покарання не може перевищувати трьох четвертих максимального розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу."
Е. Доповнити Розділ VIII "Обставини, що виключають злочинність діяння" статтею 391 "Уявна крайня необхідність" наступного змісту:
"1. Під уявною крайньою необхідністю розуміється стан, за якого особою заподіюється шкода правоохоронюваним інтересам для відвернення небезпеки від рівноцінних або більш важливих інтересів, коли фактично небезпеки, що загрожувала б таким інтересам, не існувало, але особа мала достатньо підстав помилятися в її дійсності.
2. У разі перевищення меж уявної крайньої необхідності, тобто умисного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода була більш значною, ніж шкода, яка, на переконання особи, могла б настати від уявної небезпеки, кримінальна відповідальність настає як за перевищення меж крайньої необхідності.
3. Якщо обстановка, що склалася, не давала особі достатніх підстав вважати, що небезпека об’єктивно існує, така особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність."

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Медведев М.Ф. Гражданско-правовая ответственность за вред, причиненный при привышении пределов необходимой обороны и при крайней необходимости // Юридическая ответственность в советском обществе. – Волгоград, 1974. Вып.9 – С. 124-126.
2. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праве. – М.: Юриздат, 1940. – 376 с.
3. Шевченко А.С. Возмещение вреда причиненного правомерными действиями. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. – 126 с.
4. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного в состоянии необходимой обороны и крайней необходимости // Советская юстиция. – 1964. – №20. – С.25-29.
5. Донцов С. Имущественная ответственность за вред, причиненный в состоянии необходимой обороны и крайней необходимости // Социалистическая законность – 1973. - №7. – С.39-43.
6. Новосельцева Л.С. Возмещение вреда, причиненного в состоянии крайней необходимости и необходимой обороны. Автореф. дис ... канд. юрид. наук. – М., 1971. – 23 с.
7. Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М., 1955. – 80 с.
8. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость. – М., 1962. – 127 с.
9. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. – М.: Изд-во "Наука", 1970. – Т. 2. – 632 с.
10. Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность. – Л., 1956. – 118 с.
11. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекций. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
12 Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 359 с.
13. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1992. – 150 с.
14. Пионтковский А.А. Обстоятельства, исключающие общественную опасность деяния. – В кн.: Уголовное право. Общая часть. – М., 1938., – 355 с.
15. Санталов А.И. Обстоятельства, исключающие общественную опасность деяния. – В кн.: Советское уголовное право. Часть общая. – Л., 1960. – 496 с.
16. Козак В.Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. – Саратов : Изд-во Саратовского университета, 1981. – 157 с.
17. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
18. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 271 с.
19. Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (Загальна частина). Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
20. Михайлов О.Є. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 284 с.
21. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський. – К.: Істина, 2005. – 380 с.
22. Антонов В.Ф. Крайняя необходимость в уголовном праве: Монография / В.Ф. Антонов. – М.: ЮНИТА-ДАНА, 2005. – 112 с.
23. Орехов В.В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния. – СПб.: Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2003. – 217 с.
24. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
25. Александров Ю.В., Антипов В.И., Володько Н.В. и др. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Отв. ред. Кондратьев Я.Ю. / Под ред. Клименко В.А., Мельника Н.И. – К.: Атика, 2002. – 448 с.
26. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом на 5 квітня 2001 року / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.:" А.С.К"., 2002. – 936 с.
27. Пархоменко С.В. Деяния, преступность которых исключается в силу социальной полезности и необходимости. – СПб: Изд-во Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2004. – 267 c.
28. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТ "Перун", 2004. – 1440 с.
29. Андрушко П.П. Юридическая природа и значение исполнения приказа и выполнения профессиональных функций в советском уголовном праве. Автореф. дис… канд. юр. наук. – К., 1987. – 21 с.
30. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – ВВР. – 2001. – №25-26. – С.131.
31. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. –– М.: Наука, 1994. – Т. 1. – 384 с.
32. Есипов В.В. Очеркъ русскаго уголовнаго права. Часть общая. Правоведение. – М., 1904. – 432 с.
33. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: "Госюриздат", 1957. – 364 с.
34. Овезов Н.А. К вопросу об обстоятельствах, устраняющих общественную опасность и противоправность деяния в советском уголовном праве. – Ашхабад, 1972. – 103 с.
35. Баулин Ю.В. Основания, исключающие преступность деяния / М-во высш. и сред. спец. образования УССР; Харьк. юр. институт им. Ф.Э. Дзержинского. – К., 1989. – 117 с.
36. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./ Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
37. Утевський Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1950. – 319 с.
38. Гринберг М.С. Преступления против общественной безопасности. – Свердловск, 1974. – 186 с.
39. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник для студентів вищих закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація – Київ – Харків: Юрінком Інтер. – Право, 2002. – 416 с.
40. Кримінальний кодекс України. Проект /Комісія Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби із злочинністю. – К.: Право, 1994. – 65 с.
41. Разгильдиев Б.Т. Уголовно-правовые отношения и реализация ими задач уголовного права РФ. – Саратов, 1994. – 320 с.
42. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Институт международного права и экономики имени А.С. Грибоедова, 2001. – 576 с.
43. Розин Н.Н. О крайней необходимости. – СПб., 1899. – 238 с.
44. Бойко А.И. Римское современное уголовное право. – СПб.: Изд-во "Юридический центр Пресс", 2003. – 259 с.
45. Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; в ст. С.В. Кульчицького. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.
46. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. До середини XVII століття. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1993. –Т.1. – 640 с.
47. Пашуто В.Т. Галицко-Волынское княжество времен Данила Романовича // Научн. зап. ЛГУ. – Л., 1939. – 598 с.
48. Історія держави і права України. Підручник. – У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. –– К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – Т.1. – 656 с.
49. Статут Великого князівства Литовського у 3 т. / С.В. Ківалов та ін. – О.: "Юридична література", 2002 Т. 1; Статут Великого князівства Литовського 1529 року, 2002. – 426 с.
50. Статут Великого князівства Литовського у 3 т. / С.В. Ківалов та ін. – О.: "Юридична література", 2002 Т. 2; Статут Великого князівства Литовського 1566 року, 2003. – 558 с.
51. Малиновский Й. Учение о преступлении по Литовскому статуту. – К.: Типография Императорского университета св. Владимира, 1894. – 188 с.
52. Історія держави і права України: Навч. посібник. – К., 1997. – 240 с.
53. Российское законодательство Х-ХХ в.в. – Т. 6. Законодательство первой половины ХІХ века. – М.: Юрид. лит., 1994. – 432 с.
54. Шемшученко Ю.С. Права, за якими судиться малоросійський народ. – К., 1997. – 674 с.
55. Солодкин И.И. Очерки по истории русского уголовного права. – Л., 1961. – 256 с.
56. Бардах и др. История государства и права Польши. – М.: "Юрид. лит.", 1980. – 560 с.
57 Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774-1918 р.р. – Чернівці: Рута, 2000. – 280 с.
58. Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (ХІХ-ХХст.). – Львів, 1965. – 67 с.
59. Стрельбицький П. Австрійське карне право. Після викладу 1902-1903. – Львів: Кружок правників в Академічній громаді, 1903. – 419 с.
60. Материалы для пересмотра нашего уголовного законодательства. – СПб. Изд. Мин. юстиции, 1880. – Т. 1. – 514 с.
61. Уголовное Уложение Царства Польского 1818 года. – 67 с.
62. Makarewicz, Juljusz. Kodeks karny z komentazem. 2-e wyd. Lwow. Wyd-wo zaklady narodowego Imenia Ossolinskich, 1932 – 366 s.
63. Кримінальний кодекс Республіки Польща // http: //www.seim.gov.pl.
64. Лісова Н. Крайня необхідність: особливості визначення поняття // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. - №1. – С. 43-48.
65. Кримінальний кодекс Української РСР. Офіційний текст із змінами на 1 вересня 1958 року та з додатками постатейно-систематизованих матеріалів. – К.: Держполітвидав УРСР, 1958. – 163 с.
66. Кримінальний кодекс Української РСР: Офіц. текст із змінами та допов. за станом на 1 квітня 1985 р. – К.: Політвидав України, 1985. – 176 с.
67. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
68. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /Відп. ред. В.Ф. Бойко та інші.- 6-те вид., допов. – К.: А.С.К., 2000. – 1120 с.
69. Уголовный закон: опыт теоретического моделирования. – М.: Наука, 1987. – 276 с.
70. Уголовное право России. Общая часть / Изд. "Зерцало" – М., 1999. – 612 с.
71. Уголовный кодекс Грузии / Науч. ред. З.К. Бигвава. Вступ. статья к.ю.н. доц. В.И. Михайлова. – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. – 409 с.
72. Уголовный кодекс Республики Узбекистан / Вступительная статья М.Х. Рустамбаева, Я.С. Якубова, З.Х. Гулямова. – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2001. – 338 с.
73. Уголовный кодекс РСФСР. – М.: Юрид. лит., 1994. – 658 с.
74. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А.В. Наумов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристь, 2000. – 864 с.
75. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики // http://www.nadzor.pk.ru/law2/show_article.php_id_492.
76. УК Республики Білорусь // http://www.nadzor.pk.ru/comments/show_article.php?art_id=440.
77. УК Республики Армения // http://www.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=1349.
78. Уголовный кодекс Республики Казахстан // Ведомости Парламента РК, 1997 г. –№ 15-16. – С. 211.
79. Конституция Республики Азербайджан // http://www.meclis.gov.az/cons/index.htm.
80. Конституция Республики Казахстан // http://www.parlam.kz/constitution.asp?Part=2.
81. Конституция Республики Белорусь // http://www.pravo.by/webnpa/text_html.asp?start=1&RN=v19402875.
82. Конституция Республики Узбекистан // http://www.gov.uz/ru/ctx.scm?sectionId=2780.
83. Конституция Республики Армения // http://www.parliament.am/parliament.php?id=constitution&lang=rus.
84. Уголовный кодекс Таджикистана // http://www.nadzor.pk.ru/comments/show_article.php?art_id=439.
85. Кримінальний кодекс України. – К.: Видавничий дім "Скіф", 2007. – 152 с.
86. Уголовный кодекс Киргизской Республики // http://www.nadzor.pk.ru/comments/show_article.php?art_id=488.
87. УК Республики Молдовы // http://www.nadzor.pk.ru/comments/show_article.php?art_id=461.
88. Roman Goral. Kodeks Karny. Praktyczny komentarz z orzecznictwem. Wydanie IV Wydawnictvwo zrzeszenia prawnikow polskich. –Warszawa, 2005. – 655 s.
89. Уголовный кодекс Франции / Науч. ред. к.ю.н. доц. Л.В. Головко. – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. – 650 с.
90. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Издательство "Зерцало", 1999. – 352 с.
91. Уголовный кодекс Швейцарии / Науч. ред., предисловие и перевод с немецкого к.ю.н. А.В. Серебренниковой. - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. – 350 с.
92. Уголовный кодекс Республики Сан-Марино / Науч. ред. и вступительная статья д.ю.н. С.В. Максимова. – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. – 253 с.
93. Лейленд Пітер. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство: Англійський підхід. — К. : Основи, 1996. — 207 с.
94. Уголовний кодекс Австралии 1995 г. / Науч. ред. и предисловие к.ю.н. проф. И.Д. Козочкина. – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. – 388 с.
95. Уголовный кодекс Японии / Науч. ред. и предисловие д.ю.н. проф. А.И. Коробеева. - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. – 226 с.
96. Баулин Ю.В. Уголовно-правовые проблемы учения об обстоятельствах, исключающих преступность (общественную опасность и протиправность) деяния: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – 12.00.08 / Укр. юр. акад. им. Ф.Э. Дзержинского. – Х., 1991. – 41 с.
97. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві. (Осн. поняття, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства). – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
98. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що включає злочинність діяння: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2004. — 20 с.
99. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ "Одісей", 2007. – 1184 с.
100. Омар Мухаммед Мусса Исмаил. Обстоятельства, исключающие преступность деяния, в уголовном праве Украины и Иордании: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН Украины; Институт государства и права им. В.Н.Корецкого. — К., 2003. — 194 с.
101. Кримінальне право України. Загальна частина: Практикум: Навчальний посібник / І.П. Козаченко, О.М. Костенко, В.М. Матвійчук, та ін. – К.: КНТ, 2006. – 432 с.
102. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред. В.М. Стратонова. – К.: Істина, 2007. – 400 c.
103. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник. - М.: Спарк, 1997. – 256 с.
104. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 267 с.
105. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 272 с.
106. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 704 с.
107. Курбанов С.Г. Обстоятельства, устраняющие общественную опасность и противоправность деяния. – Баку, 1991. – 124 с.
108. Меркурьев В.В. Состав необходимой обороны. – СПб.: Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2004. – 216 с.
109. Мантуляк Ю. В. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – 12.00.08 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2005. – 22 с.
110. Винокуров В.Н. Крайняя необходимость как обстоятельство, исключающее преступность деяния: Дис... канд. юрид. наук / Рязанский институт права и экономики. – Рязань, 1999. – 189 с.
111. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
112. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 4-те видання, переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. - К.:" А.С.К"., 2005. – 848 с.
113. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Атіка, 2004. – 488 с.
114. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 1196 с.
115. Шардумов А.Ю. Понятие обстоятельств, исключающих преступность деяния. – Нальчик: Изд-во "Эль-фа", 2000. – 105 с.
116. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанова, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 427 с.
117. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск: Омская ВШМ, 1978. – 97 с.
118. Орешкина Т. Физическое или психическое принуждение как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Уголовное право. – 2000. – №1. – С. 38-41.
119. Побегайло Э. Ф. Уголовное право России. Учебник для вузов. В 2-х томах. Т. 1. Общая часть. Под ред. А.И. Игнатова и Ю. А. Красикова. – М., 2000. – 303 с.
120. Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1.: Учение о преступлении. Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. – М.: "Зерцало", 1999. – 619 с.
121. Лісова Н. Місце крайньої необхідності у системі обставин, що виключають злочинність діяння // Вісник прокуратури. – 2006. – №5. – С. 56-65.
122. Вирок Городоцького районного суду Львівської області від 21 березня 2007 року // Кримінальна справа № 1-28/2007.
123. Яни П. Крайняя необходимость: непреступный вред экономического преступления // Закон. – 2000. – №7. – С. 47-51.
124. Ухвала Апеляційного суду Рівненської області від 26 грудня 2006 року // Кримінальна справа № 11а-553-2006 р.
125. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / За заг. ред. В.Т. Маляренка; Упорядник П.П. Пилипчук. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 408 с.
126. Ухвала Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного суду України від 3 квітня 2007 року // Кримінальна справа № 5-863км07.
127. Ухвала Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного суду України від 26 червня 2007 року // Кримінальна справа № 5-2112км07.
128. Ухвала Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного суду України від 22 травня 2007 року // Кримінальна справа № 5-1064км07.
129. Ухвала Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного суду України від 6 листопада 2007 року // Кримінальна справа № 5-4411км07.
130. Ухвала Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного суду України від 24 жовтня 2006 року // Кримінальна справа № 5-4318км06.
131. Ухвала Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного суду України від 3 серпня 2006 року // Кримінальна справа № 11-441/2006р.
132. Блинова Л.И., Криволапов Г.Г. Основные вопросы Общей части советского уголовного права: Учебное пособие. – М.: Академия МВД СССР, 1976. – 122 с.
133. Орешкина Т. Крайняя необходимость как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Уголовное право. – 1999. – №3. – С.15-18.
134. Лісова Н.В. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння: Дис... канд. юрид. наук / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. –– К., 2006. – 199 с.
135. Плешаков А.М., Шкабин Г.С. Институт крайней необходимости в российском уголовном праве. – М.: Издательство "Юрлитинформ", 2006. – 240 с.
136. Ухвала колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Чернігівської області від 31 серпня 2006 року // Кримінальна справа № 11-637/2006 р.
137. Смирнова Л.Н. Уголовно-правовое регулирование задержания лица, совершившего преступление. – Спб.: Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2005. – 281 с.
138. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М., 1980.– 354 c.
139. Коржанський М.Й. Предмет і об’єкт злочину: Монографія. – Д.: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ; Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.
140. Никифоров Б.С. Объект уголовно-правовой охраны по советскому уголовному праву. – М., 1960 – 412 c.
141. Лихова С.Я. Конституція України та кримінальне законодавство (окремі питання взаємодії) // Вісник Конституційного суду України. – 2005. – №2. – С. 96-99.
142. Гаврыш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды. Проблемы теории и развития законодательства. – Харьков, 1994. – 177 с.
143. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
144. Фесенко Є.В. Об’єкт злочину під кутом зору теорії цінностей, а також опонентів цієї концепції // Адвокат. – 2003. – №6. – С. 9 -12.
145. Фесенко Е. Объект преступления с точки зрения ценностной теории // Уголовное право. – 2003. – №3. – С. 71-73.
146. Наумов А.В. Российское уголовное право. Курс лекций. В двух томах. Т.1. – Общая часть. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юридическая литература, 2004. – 496 с.
147. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. – К.: "Юрисконсульт", 2006 – 342 с.
148. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18 р-п/2004 // Урядовий кур’єр. – 2004. - №239. – С. 7-12.
149. Мантуляк Ю. Визначення змісту правоохоронюваних інтересів у ст. 42 КК України через призму рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. // Право України. – 2005. – №7. – С.107-109.
150. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Х., 1994. – 75 с.
151. Тер-Акопов А.А. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник. – М.: Спарк, 1997. – 398 с.
152. Винокуров В.Н. Крайняя необходимость как обстоятельство, исключающее преступность деяния: Автореф. дисс... канд. юрид. наук. – Рязань, 1999. – 21 с.
153. Бажанов М.И., Баулин Ю.В., Борисов В.И., Гавриш С.Б., Кривоченко Л.Н. Уголовное право Украины. Общая часть: Учеб. для студ. юрид. вузов и фак. / Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого; Академия правовых наук Украины / М.И. Бажанов (ред.). — 2-е изд., перераб. и доп. — Х. : Право, 1999. — 397 с.
154. Пинаев А.А. Уголовное право Украины. Общая часть. – Харьков: "Харьков юридический", 2005. – 664 с.
155. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2006. – 846 с.
156. Лісова Н.В. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння: Автореф. дис...канд. юрид. наук / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2007. – 21 с.
157. Карпец И.И Современные проблемы уголовного права и криминологии. – М., 1976. – 254 с.
158. Шаргородский М.Д. Научный прогресс и уголовное право // Советское государство и право. – 1969. – №12. – С. 94-102.
159. Кириченко. Значание ошибки по советскому уголовному праву. – М., Изд-во АН СРСР, 1952. – 87 с.
160. Лісова Н. Деякі аспекти кримінальної відповідальності при перевищенні меж крайньої необхідності // Вісник Прокуратури. – 2006. – №9. – С.83-89.
161. Магарин М.С. Бараненко Д.В. Субьект преступления в новом уголовном кодексе Украины: Монография / Под ред. д-ра юрид. наук, профессора Е.Л. Стрельцова. – Одесса: Астропринт, 2001. – 146 с.
162. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум: Университет внутренних дел, 2000. – 691 с.
163. Ухвала Апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2006 року. // Кримінальна справа № 22-9813\2006 р.
164. Дурманов Н.Д. Обстоятельства, исключающие опасность и противоправность деяния. – М., 1961. – 84 с.
165. Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч. ред. к.ю.н. проф. А.И. Лукашова – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2001. – 298 с.
166. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991 р. – N 4. – Ст. 20; Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992 р., (N 36, ст. 526; 1993 р., N 11, ст. 83).
167. Битеев В., Мазин П., Пономарев Г. Крайняя необходимость и обоснованный риск в медицинских отношениях // Уголовное право. - 2001. - №3. – С. 23-26.
168. Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 р. № 2745-ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. – N 5 – С. 21.
169. Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" від 14 грудня 1999 р. № 1281-ХІV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000. – N 4. – С. 25.
170. Закон України "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – N 27. – С.382.
171. Закон України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" від 26 березня 1992 р. № 2235-ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – N 29. – С.397.
172. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.
173. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 243 с.
174. Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. – Чебоксары, 1997. – 433 с.
175. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України (витяг) від 01.11.2001// http:// www.scourt.gov.ua.
176. Кудрявцев В.Н. Закон. Проступок. Ответственность: Монография. – М.: Наука, 1986. – 448 с.
177. Ухвала Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного суду України від 3 липня 2007 року // Кримінальна справа № 5-2872км07.
178. Ухвала Колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Житомирської області від 24 жовтня 2006 року // Кримінальна справа № 11-881/2006.
179. Ухвала Колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області від 16січня 2007 року // Кримінальна справа № 11-16/2007.
180. Сахаров А.Б. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность // Советское государство и право. – 1987. - №11. – С.115 – 118.
181. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
182. Науково-практичний коментар Кримінального