ДЗЮБА Юрій Павлович Кримінальна відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (аналіз складу злочину)

brief description

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

ДЗЮБА Юрій Павлович
УДК 343. 35

Кримінальна відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (аналіз складу злочину)

12. 00. 08 — кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
ПАНОВ Микола Іванович,
доктор юридичних наук,
професор

Харків — 2008

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1
ОБ'ЄКТ ВИКРАДЕННЯ, ПРИВЛАСНЕННЯ, ВИМАГАННЯ ДОКУМЕНТІВ, ШТАМПІВ, ПЕЧАТОК, ЗАВОЛОДІННЯ НИМИ ШЛЯХОМ ШАХРАЙСТВА ЧИ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ АБО ЇХ ПОШКОДЖЕННЯ………………………………………………………… 12
1.1. Постановка проблеми…………………………………………... 12
1.2. Родовий об’єкт злочину……………………………………… .. 28
1.3. Видовий і безпосередній об'єкти злочину, передбаченого
ст. 357 КК……………………………………………………………. 39
Висновки до розділу 1…………………………………………………… 47
РОЗДІЛ 2
ПРЕДМЕТ ВИКРАДЕННЯ, ПРИВЛАСНЕННЯ, ВИМАГАННЯ ДОКУМЕНТІВ, ШТАМПІВ, ПЕЧАТОК, ЗАВОЛОДІННЯ НИМИ ШЛЯХОМ ШАХРАЙСТВА ЧИ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ АБО ЇХ ПОШКОДЖЕННЯ…………………………………………………........50
2.1.Загальна характеристика предметів злочину…………………..50
2.2. Документи як предмети злочину, передбаченого ст. 357 КК…57
2.2.1.Кримінально-правове визначення документа………………58
2.2.2.Оіфіційний документ як предмет злочину, передбаченого
ст. 357 КК.…………………………………………………………. 74
2.2.3. Приватні документи як предмет злочину ……………….. 84
2.2.4. Паспорти та інші важливі документи…............................... 88
2.3. Штампи, печатки та бланки як предмети злочину, передбаченого
ст. 357 КК……………………………………………………………..92
Висновки до розділу 2……………………………………………………102

РОЗДІЛ 3
ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ВИКРАДЕННЯ, ПРИВЛАСНЕННЯ, ВИМАГАННЯ ДОКУМЕНТІВ, ШТАМПІВ, ПЕЧАТОК, ЗАВОЛОДІННЯ НИМИ ШЛЯХОМ ШАХРАЙСТВА ЧИ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ АБО ЇХ ПОШКОДЖЕННЯ………………………………………………………...107
3. 1. Загальна характеристика об’єктивної сторони злочину………..107
3. 2. Форми злочинного діяння………………………………………..122
Висновки до розділу 3………………………………………………………145
РОЗДІЛ 4
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ВИКРАДЕННЯ, ПРИВЛАСНЕННЯ, ВИМАГАННЯ ДОКУМЕНТІВ, ШТАМПІВ, ПЕЧАТОК, ЗАВОЛОДІННЯ НИМИ ШЛЯХОМ ШАХРАЙСТВА ЧИ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ АБО ЇХ ПОШКОДЖЕННЯ……………………………148
4. 1. Вина у складі злочину, передбаченого ст. 357 КК…………..148
4. 2. Мотиви злочину………………………………………………..156
Висновки до розділу 4 …………………………………………………...163
РОЗДІЛ 5
СУБ'ЄКТ ВИКРАДЕННЯ, ПРИВЛАСНЕННЯ, ВИМАГАННЯ ДОКУМЕНТІВ, ШТАМПІВ, ПЕЧАТОК, ЗАВОЛОДІННЯ НИМИ ШЛЯХОМ ШАХРАЙСТВА ЧИ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ АБО ЇХ ПОШКОДЖЕННЯ ………………………………………………………165
Висновки до розділу 5…………………………………………………..175
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….186

ВСТУП
Актуальність теми. Сучасний період розвитку демократичної, правової держави, розбудова громадянського суспільства в Україні потребують подальшого вдосконалення управлінської діяльності в усіх сферах соціального життя. Найважливішою ланкою діяльності держави у цьому напрямку є впровадження в управлінську сферу найсучасніших, особливо інформаційних технологій. Цьому присвячені, зокрема, положення законів України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» [187, ст. 650], від 4 лютого 1998 р. «Про затвердження концепції національної програми інформатизації» [186, ст. 182], від 22 травня 2003 р. «Про електронні документи і електронний документообіг» [184, ст. 275], а також Програма інтеграції України в Європейський Союз від 14 вересня 2000 р. та ін. У зв'язку з цим істотно зростає роль та значення документообігу як необхідної умови вдосконалення і розвитку інформаційної діяльності держави у сфері управління. Тому вкрай важливим є подальший розвиток державно-правових засобів захисту зазначених сфер соціального життя, у тому числі кримінально-правових. Ось чому законодавець установив у ст. 357 Кримінального кодексу України 2001 р. (як і раніше, у ст. 193 КК 1960 р.,) кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів і печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх знищення, пошкодження, приховування та вимагання.
Останнім часом чітко простежується достатньо стійкий та відносно високий рівень злочинів, які вчиняються у сфері документообігу. Так, якщо в 2002 р. в Україні було зареєстровано 1976 злочинів, передбачених ст. 357 КК, то вже у 2003 р. - 2902, у 2004 р. - 2055, у 2005 р. - 2097, у 2006 р. – 2197 [64, с.15]. З урахуванням зростання ролі управлінської праці у структурі людської діяльності можна з певним ступенем ймовірності прогнозувати зростання кількості суспільно небезпечних діянь, що посягають на інформаційне забезпечення управління, авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Тому необхідні адекватні кримінально-правові заходи протидії зазначеним злочинам у цій сфері.
На сьогодні правові норми, що регулюють створення та використання документів (документообіг), містяться в численних (їх більше двох десятків) нормативних актах. Це у деяких випадках викликає певні розбіжності в їх тлумаченні та застосуванні і, як наслідок, породжує труднощі у встановленні ознак предмета злочину, передбаченого ст. 357 КК.
Про це свідчить вивчення опублікованої та неопублікованої судової практики, яке показало, що при кваліфікації злочинів, пов'язаних з викраденням, привласненням, вимаганням документів, печаток, штампів, заволодінням ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх знищенням, пошкодженням та приховуванням доволі часто допускаються неточності у встановленні кола предметів даного складу злочину, його об'єктивних і суб'єктивних ознак. Більшість помилок пов'язані з кваліфікацією протиправних діянь, предметом яких виступають офіційні документи, відмежуванням цього злочину від суміжних посягань. Деякі з них викликані появою нових, невідомих раніше видів посягань на відносини у сфері інформаційного забезпечення управління (зокрема, у сфері електронного документообігу), у кваліфікації яких на практиці відчуваються певні труднощі. Дискусійним і до кінця не вирішеним у науці є питання про юридичну природу та кримінально-правову оцінку бланків офіційних документів, нотаріальних документів приватних нотаріусів, документів приватних підприємців та аудиторів. Це, у свою чергу, призводить до того, що найчастіше вони та виникаючі у зв’язку з ними суспільні відносини залишаються поза сферою кримінально-правової охорони.
У КК налічується більше 30 статей, в яких документи безпосередньо вказані як ознака складів злочинів (ст.ст. 158, 200, 221, 329, 330, 357, 358, 366 КК та ін.). Це офіційні, виборчі, митні, бухгалтерські документи, документи, що містять державну, комерційну та інші види таємниць. Крім того, значна кількість злочинів вчиняється або може бути вчинена з використанням викрадених документів, печаток або штампів: шахрайство, привласнення або розтрата майна, яке знаходиться у віданні особи, заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, ухилення від сплати митних платежів та податків, підробка документів, інші кримінально карані обмани. Це вимагає чіткого встановлення ознак предмета злочину, передбаченого ст. 357 КК, вирішення спірних питань кваліфікації злочинів, предметом яких виступають документи, печатки та штампи.
В окремих положеннях та рекомендаціях, що стосуються кваліфікації суспільно небезпечних діянь, пов’язаних з протиправним заволодінням або знищенням документів, штампів та печаток, які містяться в підручниках з кримінального права, науково-практичних коментарях до КК, монографіях та деяких наукових статтях, певною мірою висвітлюються ознаки складу злочину, що розглядається. Однак у них дана проблема не розв’язується до кінця, оскільки висловлені в них позиції є суперечливими або страждають на неповноту. Інші викликають сумніви у своїй аргументованості.
Аналізу злочинів, що посягають на авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (у нашому трактуванні – відносин у сфері управління), у тому числі злочину, передбаченого ст. 357 КК, були присвячені праці багатьох вчених: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, А.В. Бриліантова, Л.О. Букалерової, М.М. Вєтошкіної, Б.В. Волженкіна, Л.Д. Гаухмана, Л.В.Дорош, О.О.Дудорова, А.А.Жижиленка, І.О. Клепицького, О.В. Кузнєцова, Н.О. Лопашенко, С.В. Максимова, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, В.І.Осадчого, М.І.Панова, Б.І. Пінхасова, Г.Ф. Полєнова, B.C. Постнікова, О.Ю. Сабітової, Т.Л. Сергєєвої, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, Т.І. Тихенка, В.П. Тихого, В.І. Тютюгіна, Ю.В. Щиголєва, Я.М.Яковлєва та ін. Однак одні з них написані на базі кримінального законодавства, що втратило чинність, а інші хоча й виконані згідно з новим КК, мають головним чином коментаторський характер. Спеціальних досліджень, присвячених комплексному аналізу зазначеного складу злочину на дисертаційному рівні, дотепер не проводилось. Усе це й зумовило обрання теми даного дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 25 грудня 1990 року).
Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є формулювання та теоретичне обґрунтування об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 357 КК, розроблення практичних рекомендацій з удосконалення кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за даний злочин, вирішення спірних питань його кваліфікації та відмежування від суміжних з ним злочинів. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:
- розглянути історію законодавства про кримінальну відповідальність за досліджуваний злочин та визначити місце суспільних відносин, що виступають об'єктом даного складу, в системі інших суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом;
- розробити питання родового, видового та безпосереднього об'єктів злочину;
- дослідити предмет даного злочину в його зв'язку з видовим та безпосереднім об'єктами;
- розглянути об'єктивну сторону складу злочину, з'ясувати загальні ознаки діяння, притаманні його різним його формам;
- визначити механізм заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам через зв'язок об'єктивної сторони з предметом та об'єктом злочину, розкрити особливості конструкції даного складу злочину;
- дослідити суб'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 357 КК, та розглянути її ознаки: вину, мотиви та мету злочину і розкрити їх зміст;
- проаналізувати ознаки, що характеризують суб'єкта злочину;
- розглянути кваліфікуючі ознаки злочину;
- виробити рекомендації з практики застосування ст. 357 КК, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства.
Об'єктом дослідження виступає кримінальна відповідальність за злочинні посягання на відносини з інформаційного забезпечення порядку управлінської діяльності, авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.
Предметом дослідження є підстави кримінальної відповідальності за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем та їх пошкодження; положення кримінального законодавства України, теоретичні дослідження в цій галузі та практика його застосування.
Методи дослідження. Гносеологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії кримінального права. У процесі дослідження застосовувалися як загальнонаукові (діалектичний, системно-структурний і функціональний), так і спеціальні наукові (догматичний (формально-юридичний), історико-правовий, соціологічний, статистичний та порівняльно-правовий) методи пізнання:
- діалектичний – при дослідженні кримінального правового захисту суспільних відносин у сфері інформаційного забезпечення управління;
- системно-структурний та функціональний – при дослідженні об'єкта злочину шляхом аналізу внутрішньої конструкції та зовнішніх зв'язків відповідних суспільних відносин у системі інших суспільних відносин, об'єктивних і суб'єктивних ознак даного злочину;
- догматичний (формально-юридичний) – при вивченні правових норм, що містяться у законах та підзаконних актах, які діють у сфері інформаційного забезпечення управління;
- історико-правовий – під час аналізу законодавства України про відповідальність за протиправне заволодіння документами, що діяло раніше, та окремих питань систематизації кримінального законодавства щодо злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян;
- статистичний і соціологічний – при обробленні даних як опублікованої, так і неопублікованої судової практики застосування законодавства про відповідальність за посягання на інформаційне забезпечення управління;
- порівняльно-правовий – при вивченні законодавства України, країн СНД та європейських держав, яке регламентує відповідальність за злочини у сфері документообігу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому:
1. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх знищення або пошкодження.
2. В роботі набуло подальшого розвитку вчення про об'єкт злочину. Наведено додаткові аргументи на користь того, що об'єктом розглядуваного злочину є сукупність суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом від злочинних посягань.
3. Наведено додаткові аргументи на підтримку раніше висловленої точки зору, згідно з якою більш вдалим, таким, що відповідає змісту кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, є колишнє найменування розділу КК: «Злочини проти порядку управління». Обґрунтовується пропозиція повернутися до цієї назви на законодавчому рівні.
4. Вперше комплексно розв’язано проблему відмежування родового об'єкта злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (злочинів проти порядку управління) від родових об'єктів суміжних груп злочинів: у сфері службової, господарської діяльності, проти правосуддя.
5. Вперше обґрунтовується необхідність виділення поряд з родовим та безпосереднім об'єктами злочину, передбаченого ст. 357 КК, також його видового об'єкта, а саме – суспільних відносин з інформаційного забезпечення управління; розкрито зміст цих відносин.
6. Дається нове визначення безпосереднього об'єкта аналізованого злочину, під яким розуміються суспільні відносини з інформаційного забезпечення управління у сфері документообігу через: 1) забезпечення схоронності документів, печаток і штампів, що знаходяться у віданні (володінні) суб’єктів управлінської діяльності, при якій унеможливлюється їх протиправне знищення або пошкодження; 2) недопущення протиправного вилучення цих предметів із правомірного обігу; розкрито механізм заподіяння шкоди цим відносинам.
7. Набуло подальшого розроблення поняття предмета злочину і на його підставі вироблені поняття офіційного, приватного, важливого особистого та особливо важливого документів, офіційних штампів і печаток, що виступають предметами злочину, передбаченого ст. 357 КК. Розкрито загальні ознаки вказаних предметів, властиві кожному з них, що утворюють їх зміст: соціальна, фізична і юридична, а також їх спеціальні ознаки: формальна визначеність, інформативність, посвідчувальність та юридична значущість.
8. Вперше запропоновано виділення як самостійних предметів злочину бланків офіційних документів. Обґрунтовується суспільна небезпечність протиправних дій відносно цих предметів, доводиться їх важливе значення у системі відносин з інформаційного забезпечення у сфері управлінської діяльності.
9. Вперше розкрито загальні ознаки злочинного діяння, притаманні різним видовим діям, передбаченим у ст. 357 КК. Зокрема, обґрунтовується позиція, згідно з якою «заволодіння» виступає загальною ознакою не тільки шахрайства та заволодіння предметами злочину шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, а й розкрадання та привласнення документів, печаток або штампів. Доводиться, що на відміну від злочинів проти власності, які вчиняються в аналогічних формах, даний злочин сконструйовано як злочин з формальним складом, а в деяких випадках – з усіченим (при вимаганні).
10. Наведено додаткові аргументи щодо вирішення спірних питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 357 КК, та його відмежування від суміжних злочинів.
11. Обґрунтовується необхідність доповнення ч.2 ст. 357 КК вказівкою на мету збуту як кваліфікуючу ознаку злочину, що підсилює кримінальну відповідальність.
12. Вперше висловлено пропозицію про виділення заволодіння офіційними документами, штампами або печатками шляхом зловживання особи своїм службовим становищем як кваліфікуючої ознаки, що обтяжує кримінальну відповідальність, та закріплення її у ч.2 ст. 357 КК.
13. Наведено додаткові аргументи стосовно необхідності виокремлення вчинення злочину групою осіб, які діють за попередньою змовою, та вперше запропоновано враховувати цю ознаку як кваліфікуючу і внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 357 КК.
14. Запропоновано нову редакцію ст. 357 КК.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання: у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення теоретичних проблем кваліфікації аналізованого злочину, вироблення єдиного комплексу кримінально-правових заходів боротьби з посяганнями на інформаційне забезпечення управління; у правотворчості – для внесення пропозицій про зміни та доповнення до чинного КК України з метою його подальшого вдосконалення; у правозастосовній діяльності – при підготовленні роз'яснень Пленуму Верховного Суду України з проблем кваліфікації злочинів, які вчиняються у сфері управління, а також у практичній діяльності судових і правоохоронних органів як рекомендації при вирішенні спірних питань кваліфікації злочинів у сфері інформаційного забезпечення управлінської діяльності; у навчальному процесі – при викладанні курсу кримінального права в юридичних вищих навчальних закладах країни шляхом підготовки науково-практичних посібників, підручників та методичних рекомендацій.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків), де відбулись її рецензування та обговорення.
Окремі положення наукового дослідження доповідались автором на ІІ Міжнародній («Ключові аспекти наукової діяльності», січень 2007 р., м. Дніпропетровськ) та трьох республіканських науково-практичних конференціях («Актуальні проблеми юридичної науки», квітень 2000 р., м. Харків; «Сучасні проблеми юридичної науки та практики», квітень 2007 р., м. Харків; «Сучасні проблеми юридичної науки», жовтень 2007 р., м. Харків).
Деякі положення дисертації використовуються автором у навчальному процесі під час проведення практичних занять зі студентами Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації відображено у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та тезах чотирьох наукових доповідей.
Структура і обсяг дисертації визначені цілями, предметом і логікою дослідження. Робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків до кожного з розділів, загального висновку і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації – 214 сторінок, з них основного тексту – 185 сторінок. Кількість використаних джерел – 287 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження вирішено важливе для науки і практики кримінального права завдання, що полягає у визначенні об'єктивних і суб'єктивних ознак викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх умисного знищення, пошкодження та приховування. На цій підставі сформульовано практичні рекомендації щодо кваліфікації злочину, передбаченого ст. 357 КК, відмежуванню його від суміжних злочинів та висунуто пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства, яке регламентує відповідальність за даний злочин. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки.
1. Більш вдалим, теоретично обґрунтованим, таким, що відповідає як існуючим традиціям законотворчості, так і змісту самих кримінально-правових норм, що утворюють відповідний розділ КК, а також суспільних відносин, які ними охороняються, є колишнє найменування розділу: «Злочини проти порядку управління», до якого пропонується повернутися у чинному КК.
2. Досліджено сутність та основні риси управління як структурного компонента змісту родового об’єкта злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Розкривається змістовний аспект управління, виділяються його види та ознаки. Формулюється визначення родового об’єкта розглядуваного злочину, під яким розуміється сукупність владних відносин, що забезпечують порядок управління у сфері функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. При цьому порядок управління трактується як такий якісний, що відповідає Конституції та законодавству України, стан управлінської діяльності, при якому забезпечується безперешкодне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у різних галузях управління.
3. Виокремлено видовий об'єкт досліджуваного злочину, під яким розуміються суспільні відносини з інформаційного забезпечення управління. Відносини, охоронювані розглядуваною нормою, складаються у сфері документообігу. Інформаційне забезпечення управління у цій сфері здійснюється (досягається) у такий спосіб: (1) належною схоронністю певних носіїв інформації – документів, печаток, штампів; (2) можливістю безперешкодного використання цих предметів у процесі управління суб'єктами управлінської діяльності; (3) забезпеченням їх дійсності; (4) недопущенням появи в обігу підроблених документів, печаток або штампів, виключенням їх використання, виготовлення і збуту. Ці відносини, взяті в сукупності, становлять єдиний вид (тип) відносин з інформаційного забезпечення управління у сфері документообігу, на які посягають злочини, передбачені ст. ст.357 і 358 КК, та утворюють єдиний для цих двох злочинів видовий об'єкт.
4. Сформульовано нове визначення безпосереднього об'єкта досліджуваного злочину як суспільних відносин з інформаційного забезпечення управління у сфері документообігу, що полягають у правильному, згідно з їх цільовим призначенням використанні документів, штампів, печаток та бланків суб'єктами управлінської діяльності незалежно від форм власності. Ці відносини, врегульовані діючим позитивним правом, охороняються нормою кримінального закону (ст. 357 КК) шляхом визнання злочинним і караним викрадення, привласнення, вимагання документів, печаток, штампів, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх знищення, пошкодження та приховування. Інформаційне забезпечення управління досягається шляхом (1) недопущення протиправного вилучення з обігу суб'єктів управлінської діяльності документів, печаток і штампів; (2) забезпеченням схоронності відповідних предметів, виключенням їх знищення та пошкодження.
5. Предметами злочину, передбаченого ст. 357 КК, визнаються: офіційні та приватні документи, особливо важливі документи, паспорти, важливі особисті документи, штампи та печатки. Відзначається, що кожному з вказаних предметів притаманні індивідуальні (специфічні) ознаки. Разом з тим, одночасно робиться висновок, що всі ці предмети мають також і загальні ознаки, властиві кожному предмету (на рівні загального поняття) у предметних злочинах. Ними визнаються: 1) соціальна; 2) фізична; та 3) юридична ознаки як універсальні ознаки предмета злочину. Розкривається зміст цих ознак. Соціальна ознака цих предметів визначається їх залученням в управлінські відносини і тією роллю, що вони виконують як засоби інформаційного забезпечення управління. Її реалізація зумовлена як власною природою предметів, їх здатністю містити юридично значущу інформацію, так і юридичною природою самої інформації, характером відомостей, які закріплені в цих предметах. Здатність документів, печаток і штампів містити і переносити інформацію, а також засвідчувати певні факти є істотними рисами їх соціальної ознаки. Фізична ознака полягає в тому, що вони виступають матеріалізованими предметами зовнішнього світу, що мають наступні риси: є носіями інформації; мають точно визначену форму; виконують функцію інформаційного забезпечення управлінської діяльності. Юридична ознака предметів даного злочину полягає в тому, що тільки прямо передбачені в диспозиції ст. 357 КК предмети можуть виступати обов'язковими ознаками складу розглядуваного злочину. Вони, на відміну від підробок, повинні бути справжніми і перебувати в документообігу.
6. В роботі також обґрунтовується позиція, згідно з якою всім предметам цього злочину притаманні і спеціальні ознаки, зумовлені головним чином видовим та безпосереднім об’єктами. Такими ознаками є наступні: формальна визначеність, інформативність, посвідчувальність і юридична значущість. Вони притаманні усім без винятку предметам злочину, передбаченого ст. 357 КК. Формальна визначеність полягає у відповідності встановленим нормативно-правовими актами вимогам до форми (це може бути кількісний набір реквізитів документа, необхідні відомості, що містяться в кліше печатки або штампа, та ін.). Інформативність виявляється в тому, що ці предмети є носіями інформації, яка забезпечує нормальне здійснення функцій управління в різних сферах соціального життя. Посвідчувальність полягає в тому, що відповідні носії інформації не тільки містять і переносять ту чи іншу інформацію, а й виступають засобами посвідчення певних фактів. Юридична значущість полягає в тому, що ці предмети містять інформацію про факти, які мають юридичне значення, тобто таку, яка здатна встановлювати, змінювати або припиняти юридичні права та обов’язки. Крім того, печатки і штампи не тільки містять таку інформацію, а й завдяки своєму спеціальному призначенню підтверджують (засвідчують) факти, що містяться в документах. Юридична значущість печаток і штампів через їх відбитки переноситься на документ, для якого вони виступають у встановлених нормативно-правовими актами випадках необхідними реквізитами. Наявність усіх цих ознак в їх сукупності дозволяє говорити про документи, печатки або штампи як про предмети злочину, що розглядається.
7. Розроблено загальне (універсальне) поняття документа та розкрито його ознаки. Під документом розуміється предмет установленої форми як у матеріально-речовинному, так і в електронному вигляді, на паперовому, електронному або іншому носії (пластику, металі), який містить інформацію, що засвідчує (підтверджує) факти, які мають юридичне значення. На цій підставі вироблено поняття і розглянуто ознаки офіційного документа як предмета досліджуваного злочину. Офіційний документ визначається як такий, що виходить від органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та перебуває в офіційному обігу матеріальний предмет, що має необхідні реквізити і містить інформацію, яка засвідчує (підтверджує) факти, котрі мають юридичне значення. Офіційним вважається документ, який: 1) виходить від органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності; 2) має формальну визначеність, відповідає встановленим вимогам складання і має необхідні реквізити; 3) містить інформацію про факти, що мають юридичне значення, тобто такі, що встановлюють, змінюють чи припиняють певні права та обов’язки; 4) складається уповноваженими суб'єктами в межах їх компетенції, з додержанням у необхідних випадках встановленого законом порядку прийняття; 5) виступає носієм владних повноважень соціального установлення – суб’єкта управлінської діяльності, від імені якого виходить; 6) знаходиться в обігу і виконує функцію інформаційного забезпечення управління; 7) виконує в системі документообігу посвідчувальну функцію, підтверджує (закріплює) факти, що мають юридичне значення. Лише сукупність вказаних ознак у їх єдності дає підстави для визнання офіційного документа предметом розглядуваного злочину.
8. Дається визначення приватного документа, під яким розуміється такий, що виходить від приватних осіб матеріальний предмет, оформлений у встановленому законом порядку, що містить інформацію про факти, які мають юридичне значення, і (1) знаходиться в обігу підприємств, установ або організацій або (2) засвідчений у встановленому законом порядку. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, виступають лише приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності. Для приватних документів, на відміну від офіційних, по-перше, не встановлені чітко визначені вимоги щодо їх оформлення, наявності реквізитів, тощо; по-друге, вони виходять від суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями. У роботі проаналізовано особливо важливі документи. Робиться висновок про те, що визнання документів особливо важливими (ч.2 ст. 357 КК) є категорією оціночною і залежить від багатьох обставин: (1) важливості тих чи інших фактів, що засвідчуються документами; (2) можливості їх відновлення, а також витрат, що з цим пов’язані; (3) матеріальних збитків від втрати документів; (4) правових наслідків їх втрати. Аналізується поняття і розкривається зміст поняття паспорта та інших важливих особистих документів. Під паспортом розуміється такий, що виходить від імені держави, видається уповноваженими органами офіційний документ, що містить інформацію, яка засвідчує особу власника і підтверджує його громадянство. До інших важливих особистих документів належать: 1) документи, що виконують функції паспорта; 2) документи, які засвідчують важливі для людини факти і втрата яких істотно ускладнює здійснення нею своїх прав, свобод і законних інтересів. Ними можуть виступати як офіційні, так і приватні документи, що засвідчені у встановленому законом порядку та знаходяться в правомірному володінні фізичних осіб.
9. Наведено поняття печаток і штампів, що виступають предметами цього злочину. Печатки і штампи визначаються як матеріальні предмети, спеціальні прилади (форми, кліше) із заглибленим або рельєфним відображенням текстової, знакової чи образотворчої інформації в негативному (дзеркальному) вигляді для одержання відбитків, що служать для посвідчення фактів, які мають юридичне значення. Цим предметам, так само як і документам, притаманні як загальні, так і спеціальні ознаки предмета злочину. Розкрито їх зміст, визначено види та функції печаток і штампів у суспільних відносинах, пов'язаних з інформаційним забезпеченням управління.
10. Уперше запропоновано включити бланки офіційних документів, а саме бланки суворої звітності, до числа предметів аналізованого злочину. Дається поняття бланка документа, під яким розуміється стандартна форма документа з частково надрукованим текстом, яка для остаточного його складання має бути доповнена необхідними реквізитами. Розглянуто види та ознаки бланків, а також обґрунтовано пропозицію щодо необхідності їх включення до числа предметів розглядуваного злочину.
11. Ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, розглядаються як альтернативні протиправні та суспільно небезпечні дії одного й того самого складу злочину. Стверджується, що даний злочин може бути вчинено тільки шляхом активної поведінки – дії.
12. Підкреслено, що об’єктивна сторона складу даного злочину характеризується складністю та певною казуїстичністю. У зв’язку з цим зроблено спробу виробити низку загальних ознак, притаманних усім його формам, шляхом розподілу їх на три групи залежно від характеру та способу вчинення злочину: 1) пов'язані з протиправним вилученням документів, штампів, печаток з володіння (відання) уповноважених суб'єктів; 2) поєднані з руйнуванням відповідних предметів; 3) форми, що припускають відсутність ознак вилучення або руйнування цих предметів.
13. В першу групу входять такі форми злочинного діяння, як викрадення, привласнення, заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем. Вони виступають різними формами незаконного заволодіння документами, штампами або печатками. Загальною для цих форм ознакою діяння виступає спосіб дії, який полягає в протиправному вилученні предметів злочину з правомірного відання суб'єктів управлінської діяльності. Другу групу утворюють такі форми як знищення та пошкодження документів, печаток або штампів. Зазначеним формам притаманний загальний спосіб дії, який полягає у руйнуванні відповідних предметів злочину. Третю групу складають такі форми злочинного діяння, за якими посягання на охоронювані нормою права відносини можливі без ознак вилучення або руйнування відповідних предметів злочину. До неї входять вимагання офіційних документів, печаток або штампів, а також їх приховування. Далі піддано розгорнутому аналізу особливості зазначених загальних ознак злочинного діяння, притаманні кожній з видових дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 357 КК.
14. Відзначено, що для описання різних форм злочинного діяння, передбаченого аналізованою нормою, законодавець використовує таке поняття, як «заволодіння». У ч.1 ст. 357 КК прямо говориться про заволодіння відповідними предметами злочину шляхом шахрайства або зловживання особи своїм службовим становищем. Робиться висновок про те, що заволодіння виступає загальною ознакою і для таких форм злочинного діяння, як викрадення та привласнення документів штампів або печаток. Під незаконним заволодінням офіційними документами, печатками або штампами слід розуміти їх умисне вилучення будь-яким способом у власника або володаря всупереч його волі. Використання на законодавчому рівні єдиного узагальнюючого поняття робить норму менш казуїстичною, більш ємною та простою для сприйняття. У зв'язку з цим внесено пропозицію змінити диспозицію ч.1 ст. 357 КК і викласти її в новій редакції, що наведено у загальних висновках.
15. Стаття 357 КК передбачає кримінальну відповідальність не тільки за протиправне заволодіння офіційними документами, а й за «здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності». Тобто, обов’язковою ознакою складу злочину в разі протиправного заволодіння приватними документами стає місце їх знаходження. Приватні документи мають знаходитися на відповідних підприємствах, в установах чи організаціях, тобто перебувати в їх правомірному віданні або на зберіганні.
16. У ч. 2 ст. 357 КК окреслено суспільно небезпечні наслідки даного злочину, до яких законодавець відносить "порушення роботи підприємства, установи чи організації". Тобто, вчинення будь-якої з зазначених у ч. 1 ст. 357 КК дій, якщо воно потягло за собою зазначені наслідки, є підставою для притягнення винного до кримінальної відповідальності за кваліфікований склад злочину і встановлення цих наслідків є обов’язковим. Порушення роботи підприємства – поняття оціночне. Кожного разу воно визначається у залежності від конкретних об'єктивно-предметних умов самого злочину. Проте саме поняття "порушення" містить у собі низку ознак: воно призводить до призупинення або припинення роботи підприємства.
17. Заволодіння офіційними документами, печатками або штампами, вчинене службовою особою шляхом зловживання своїм службовим становищем, через більш високий ступінь суспільної небезпечності даної формі вчинення злочину пропонуємо помістити у ч. 2 ст. 357 КК.
18. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 357 КК, характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює фактичну сторону (характер і спосіб діяння) і суспільну небезпечність викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх знищення, пошкодження або приховування, а також соціальні властивості зазначених предметів злочину, знаходження їх в документообігу, через що усвідомлює й об'єкт злочину (хоча б в загальних рисах), те, що своїми діями він посягає на суспільні відносини з інформаційного забезпечення управління та бажає вчинити такі дії.
19. Згідно з законодавчою конструкцією його побудовано як злочин з формальним складом (при вимаганні – з усіченим). Тому визначення психічного ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків діяння знаходиться поза межами закінченого складу злочину. Вольовий момент умислу при цьому полягає у психічному ставленні особи до вчинюваного нею діяння. Винний бажає вчинити передбачені законом протиправні дії з документами, печатками або штампами.
20. Зі змісту диспозиції ч.1 ст. 357 КК випливає, що викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх знищення, пошкодження або приховування вчиняється з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах. Отже, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони даного злочину є вказані мотиви. Формулюються поняття та розкривається зміст вказаних мотивів злочину.
21. При вчиненні зазначених у законі дій щодо приватних документів, які знаходяться на відповідних підприємствах, в установах або організаціях, слід також встановлювати усвідомлення винним додаткової ознаки діяння – місця вчинення злочину. Тобто, винний має розуміти, що приватні документи перебувають у віданні (володінні) відповідного суб'єкта управлінської діяльності і що своїми діями він вилучає ці предмети саме з обігу підприємства, установи чи організації.
22. Щодо порушення роботи підприємства, установи чи організації як кваліфікуючих обставин злочину, передбачених ч. 2 ст. 357 КК, психічне ставлення особи може бути як умисним (у вигляді прямого або непрямого умислу), так і необережним.
23. Протиправне заволодіння офіційними документами, печатками чи штампами, їх вимагання, знищення або приховування, вчинене з метою збуту цих предметів, характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпечності. Вчинення зазначених дій з метою збуту вказаних предметів злочину пропонується врахувати як кваліфікуючу ознаку розглядуваного злочину, а відповідальність за ці дії встановити у ч. 2 ст. 357 КК.
24. Суб'єктом аналізованого злочину у разі його вчинення шляхом використання службового становища виступає службова особа. У диспозиції ст. 357 КК пропонується зробити відповідну вказівку і сформулювати її в цій частині у новій редакції.
25. Вчинення даного злочину службовою особою з використанням свого службового становища та за попередньою змовою групою осіб пропонується врахувати як кваліфікуючі ознаки і доповнити вказівкою на них ч. 2 ст. 357 КК.
Статтю 357 КК України в порядку de lege ferenda пропонуємо викласти в наступній редакції:
Стаття 357. Заволодіння документами, печатками, штампами, бланками, їх вимагання, знищення або приховування.
1. Незаконне заволодіння офіційними документами, печатками, штампами або бланками суворої звітності, їх вимагання, знищення чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, -
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, або якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи організації, або вчинені відносно особливо важливих документів, штампів, печаток, або з метою збуту, -
караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
3. Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом, -
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Примітка 1. «Під незаконним заволодінням офіційними документами, печатками, штампами або бланками в цій статті слід розуміти їх умисне вилучення будь-яким способом у власника чи володаря всупереч його волі».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адміністративне право України: підручник / За ред. Ю.П.Битяка. Автори : Ю.А. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін. – Харків: Право, 2000. – 528 с.
2. Азаров Д.С. Злочини у сфері комп’ютерної інформації (кримінально–правове дослідження) / Д. С. Азаров. – К. : Атіка, 2007. – 304 с.
3. Аллабергенов А.П. Ответственность за хищение, совершенное путем злоупотребления служебным положением : учеб. пособие / А. П. Аллабергенов. – Ташкент : Изд-во ТашГУ. – 1984. – 52 с.
4. Анісімов Г.М. Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину: поняття і кримінально-правове значення : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Анісімов Герман Миколайович ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Харків : [б. в.], 2003. – 20 с.
5. Архів Київського районного суду м. Харкова. – Справа № 1-907/7 – 2003 р.
6. Архів Київського районного суду м. Харкова. – Справа № 1-256/8-2004 – 2004 р.
7. Архів Київського районного суду м. Харкова. – Справа № 1-632/09-2004 – 2004 р.
8. Архів Київського районного суду м. Харкова. – Справа № 1-63/05-2005 – 2005 р.
9. Архів Київського районного суду м. Харкова. – Справа № 1-744/06/11 – 2006 р.
10. Архів Київського районного суду м. Харкова. – Справа № 1-1011/07/18 – 2007 р.
11. Архів Київського районного суду м. Харкова. – Справа № 1-164/07/02 – 2007 р.
12. Архів Київського районного суду м. Харкова. – Справа № 1-456/07/07 – 2007 р.
13. Бажанов М.И. Ответственность за кражу личного имущества граждан и за разбой по советскому уголовному законодательству / М. И. Бажанов. – Х. : Изд-во ХГУ. – 1957. – 40 с.
14. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации) / И. Л. Бачило. – М. : Юрид. лит., 1976. – 200 с.
15. Безверхов А.Г. Имущественные преступления / А. Г. Безверхов. – Самара : Изд-во Самар. гос. ун-та, 2002. – 359 с.
16. Безверхов А.Г. Имущественные преступления : автореф. дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.08 / Безверхов Артур Геннадиевич; Удмуртский гос. ун-т. – Ижевск : [б. и.], 2002. – 42 с.
17. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и особ. часть / Л. С. Белогриц–Котляревский. – К. : Южно–рус. кн. изд-во Ф. А. Йогансона, 1903. – 620 с.
18. Бойцов А.И. Преступления против собственности / А. И. Бойцов. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 773 с.
19. Борзенков Г.Н. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации) / Г. Н. Борзенков. – М. : Юрид. лит., 1971. – 168 с.
20. Бриллиантов А.В. Ответственность за подделку, изготовление или сбыт поддельных документов, штампов, печатей, бланков / А. В. Бриллиантов // Сов. юстиция. – 1982. – № 8. – С. 23–24.
21. Букалерова Л.А. Официальные документы – предметы преступлений против порядка управления / Л. А. Букалерова // Современные разновидности российской и мировой преступности: состояние, тенденции, возможности и перспективы противодействия: сб. научн. труд. / под ред. Н. А. Лопашенко. – Саратов, 2005. – С. 475-480.
22. Букалерова Л.А. Уголовно-правовая охрана официального информационного оборота / Л. А. Букалерова. – М. : Юрлитинформ, 2006. – 360 с.
23. Василенко В.І. Радянське кримінальне право. Частина Особлива / В.І. Василенко. – К. : Вид-во Київськ. держ. ун-ту, 1967. – Вип. 3. – 92 с.
24. Вершинин А.П. Юридические документы в нотариальной и судебной практике / А. П. Вершинин. – М. : Юрид. лит., 1993. – 224 с.
25. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з додатками та доповненнями) / укладач та голов. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2005. – 1728 с.
26. Вершинин А.П. Электронный документ: правовая форма и доказательство в суде / А.П. Вершинин. – М.: ООО «Городец-издат», 2000. – 248 с.
27. Вершинин А.П. Юридические документы в нотариальной и судебной практике / А. П. Вершинин. – М. : Юрид. лит., 1993. – 224 с.
28. Владимиров В.А. Квалификация похищений личного имущества / В. А. Владимиров. – М. : Юрид. лит. – 1974. – 208 с.
29. Владимиров В.А. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность / В.А. Владимиров, Ю.И. Ляпунов. – М. : Юрид. лит., 1986. – 221 с.
30. Владимиров В.А. Квалификация преступлений против личной собственности / В. А. Владимиров. – М. : НИ и РИО ВШ МООП СССР, 1968. – 171 с.
31. Власов И. С. Ответственность за преступления против правосудия / И.С. Власов, И. М. Тяжкова. – М. : Юрид. лит. – 1968. – 136 с.
32. Волженкин Б. В. Служебные преступления / Б. В. Волженкин. – М. : Юристъ, 2000. – 368 с.
33. Волков Б.С. Ответственность за уничтожение и повреждение имущества по советскому праву / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казан. гос. ун-та, 1961. – 91 с.
34. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казан. гос. ун-та, 1968. – 166 с.
35. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казан. гос. ун-та, 1965. – 136 с.
36. Воронков В. Земля не терпит барского отношения/ В. Воронков// Голос Украины. – 2007. – 6 марта (№ 41). – С. 3.
37. Вьюнов В.М. Разбой: уголовно–правовая характеристика: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Вьюнов Вячеслав Михайлович; Томский государственный университет. – Томск : [б. и.], 2003. – 21 с.
38. Гавриш С.Б. Уголовно–правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развития законодательства / С. Б. Гавриш. – Х. : [б.и.], 1994. – 640с.
39. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступления / С. Б. Гавриш // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4-15.
40. Гаухман Л. Д. Преступления в сфере экономической деятельности / Л. Д. Гаухман, С. В. Максимов. – М. : Юринфор, 1988. – 296 с.
41. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления / Л. Д. Гаухман. – М. : Юрид. лит., 1974. – 168 с.
42. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступления) / В. К. Глистин. – Л. : Изд-во Ленінград. гос. ун-та, 1979. – 127 с.
43. Гродзинский М.М. Об усовершенствовании законодательной техники / М. М. Гродзинский // Социалистическая законность. – 1957. – № 1. – С. 11–18.
44. Гончаров В.В. Важнейшие понятия и концепции в современном управлении / В.В. Гончаров. – М.: МНИИПУ, 1998. – 173 с.
45. Государственное управление: основы теории и организации : учебник / под ред. В. А. Козбаненко. – М. : Статут, 2000. – 912 с.
46. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка : лекции для студентов ВЮЗИ / П. И. Гришаев. – М.: Госюриздат, 1957. – 94 с.
47. Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1974. – 243 с.
48. Дагель П.С. Установление субъективной стороны преступления : учеб. пособие / П.С. Дагель, Р.И. Михеев, – Владивосток : Изд-во Дальневост. гос. ун-та, 1972. – 36 с.
49. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка / В. И. Даль. – М. : Изд-во иностр. и нац. словарей, 1955. – Т. 2. – 780 с.
50. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Ю. А. Демидов – М. : Юрид. лит., 1975. – 182 с.
51. Державне управління : теорія і практика / за ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. − 432 с.
52. Дзюба Ю.П. До питання про трактування ознак об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 357 КК України / Ю. П. Дзюба // Проблеми законності : республ. міжвід. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого : відп. ред. В. Я. Тацій. – Х., 2007. – Вип. 88. – С. 110-119.
53. Дзюба Ю.П. История законодательства и понятие преступлений против авторитета органов государственной власти, органов местного самоуправления и объединений граждан в действующем законодательстве Украины / Ю. П. Дзюба // Право і безпека. – 2006. – № 5'4. – С. 135-141.
54. Дзюба Ю.П. О соотношении родовых объектов преступлений должностных и против порядка управления / Ю. П. Дзюба // Проблеми законності : респ. міжвідом. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого : відп. ред. В. Я. Тацій. – Х., 1998. – Вип. 34. – С. 164-169.
55. Дзюба Ю.П. Поняття офіційного документа як предмета злочину, передбаченого ст. 357 КК України / Ю. П. Дзюба // Проблеми законності : респ. міжвідом. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого : відп. ред. В. Я. Тацій. – Х., 2007. – Вип. 87. – С. 121-130.
56. Дзюба Ю.П. Щодо визнання бланків офіційних документів предметом злочину / Ю. П. Дзюба // Сучасні проблеми юридичної науки та практики : тези доп. та наук. повіломл. всеукр. наук. практ. конф. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х. : [б.в.], 2007. – С. 239-242.
57. Дзюба Ю.П. Щодо визначення безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 357 КК України / Ю. П. Дзюба // Ключевые аспекты научной деятельности : материалы II Междунар. науч.-практ. конф. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2007. – Т. 5. – С. 30-32.
58. Дзюба Ю.П. Щодо ознак суб'єктивної сторони протиправного заволодіння офіційними документами, штампами і печатками / Ю. П. Дзюба // Сучасні проблеми юридичної науки : матеріали всеукр. наук.-практ. конф. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х. : [б.в.], 2007. – С. 382-385.
59. Егорова Н.А. Теоретические проблемы уголовной ответственности за преступления лиц, выполняющих управленческие функции : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Н. А. Егорова; Волгоградская академия МВД России ; научн. рук. Галиакбаров Р.Р. – Волгоград : [б. и.], 2006. – 579 с.
60. Емельянов В.П. Концептуальные аспекты исследования объекта преступления / В. П. Емельянов // Право и политика. – 2002. – № 10 – С. 61–72.
61. Емельянов В.П. Понятие объекта преступления в уголовно–правовой науке / В. П. Емельянов // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7–11.
62. Ераксин В. В. Ответственность за грабеж / В. В. Ераксин. – М. : Юрид. лит., 1972. – 128 с.
63. Єдиний державний реєстр судових рішень України / Справа № 1–12. – 2007.
64. Єдиний звіт про злочинність на території України за 2002–2006 р.р. – Форма № 1, затв. наказом Держкомстату України від 10.12.2002 р. № 436. // Режим доступа : www. nau. кiev. ua
65. Жижиленко А.А. Должностные (служебные) преступления. (Глава III УК) : практ. комментарий / А. А. Жижиленко. – М. : Юриздат, 1927. – 100 с.
66. Жижиленко А.А. Подлог документов. Историко-догматическое исследование / А.А. Жижиленко. – СПб.: Нев. тип. , 1900. – 784 с.
67. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении / А. Ф. Зелинский. – Х. : Вища шк., изд-во при Харьк. гос. ун-те, 1986. – 168 с.
68. Зелінський А.Ф. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу / А.Ф. Зелінський, В.М. Куц // Вісник Національного університету внутрішніх справ. –Х., 1997. – Вип. 2. – С. 148-154.
69. Злобин Г.А. Умысел и его формы / Г. А. Злобин, Б. С. Никифоров. – М. : Юрид. лит., 1972. – 264 с.
70. Каиржанов Е.К. Интересы трудящихся и уголовный закон / Е. К. Каиржанов. – Алма-Ата : Изд-во Казахстан, 1973. – 160 с.
71. Кириченко В.Ф. Виды должностных преступлений по советскому уголовному праву / В. Ф. Кириченко. – М. : Изд-во АН СССР, 1959. – 184 с.
72. Кириченко В.Ф. Ответственность за должностные преступления по советскому уголовному праву (Общие вопросы) / В. Ф. Кириченко. – М. : Изд-во АН СССР, 1956. – 132 с.
73. Кириченко В.Ф. Смешанные формы вины / В. Ф. Кириченко // Сов. юстиция. – 1966. – № 19. – С. 13–15.
74. КК України. Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України та пояснювальна записка до нього. – Х. : Tacis, 1997. – 218 с.
75. Клепицкий И.А. Документ как предмет подлога в уголовном праве / И. А. Клепицкий // Государство и право. – 1988. – № 5. – С. 68-76.
76. Клименко В.А. Уголовно-правовая борьба с вымогательством индивидуального имущества граждан : учеб. пособие / В.А. Клименко, Н. И. Мельник. – К. : УкрАВД. – 1993. – 92 с.
77. Козельцов Е.А. Понятие объекта посягательства на деятельность представителя власти или общественных организаций, выполняющих обязанности по охране общественного порядка / Е. А. Козельцов // Ученые записки Саратовского юрид. ин-та. – 1964. – Вып. 11. – С. 18-23.
78. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность / А. П. Козлов. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. – 362 с.
79. Колпаков В.К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков ; відп. ред. В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
80. Комментарий к УК РФ / колл. авт. : Н. И. Ветров., Ю. И. Ляпунов, Н. Г. Иванов и др. – М. : Проспект, 1997. – 760 с.
81. Комментарий к Уголовному Кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А. М. Бойко. – Ростов н/Д : [б.и.], 1996. – 625 с.
82. Комментарий к Уголовному Кодексу Российской Федераци / Генеральная прокуратура РФ; Под общ. ред. Лебедева В.М., Скуратова Ю.И. ; Авторы : Х.М. Ахметшин [и др.]. 2-е изд., изм. и доп. М.: ИНФРА-М – НОРМА, 1999. – 832 с.
83. Консультативное заключение специалистов / Н.И.Панов, А.Я. Светлов, В.А. Навроцкий, Е.В. Фесенко // Відновлена справедливість. Матеріали розгляду Конституційним Судом України справи щодо конституційності указів Президії Верховної Ради України від 26 серпня 1991 р. «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України та від 30 серпня 1991 р. «Про заборону діяльності Компартії України / Упоряд.: Крючков Г.К., Німченко В.І., Бойко І.Г. – К.: Оріяни, 2005. – 912 с.
84. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Н. И. Коржанский. – М. : Акад. МВД СССР, 1980. – 248 с.
85. Коржанский Н.И. Уголовное право Украины. Общая часть : курс лекций / Н. И. Коржанский. – К. : Науч. мысль и укр. издат. группа, 1996. – 336 с.
86. Коржанский Н.И. Предмет преступления (понятие, виды и значение для квалификации) : учеб. пособие / Н. И. Коржанский. – Волгоград : НИ и РИО ВСШ МВД СССР, 1976. – 56 с.
87. Кочои С.М. Ответственность за корыстные преступления против собственности / С. М. Кочои. – М. : Юристъ, 1998. – 186 с.
88. Кравцов С.Ф. Предмет преступления : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Кравцов Сергей Федровоич ; Ленинградский государственный университет. – Л. : [б.и.], 1976. – 20 с.
89. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений / Л. Н. Кривоченко. – Х. : Вища шк., 1983. – 129 с.
90. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества / Г. А. Кригер. – М. : Юрид. лит. – 1974. – 334 с.
91. Кригер Г.А. Борьба с хищениями социалистического имущества / Г. А. Кригер. – М. : Госюриздат, 1963. – 231 с.
92. Кругликов Л.Л. Юридические конструкции и символы в уголовном праве / Л. Л. Кругликов, О. Е. Спиридоновна. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2005. – 336 с.
93. Кругликов Л.Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве/ Л.Л. Кругликов, А.В. Васильевский. – Спб.: Юрид.центр Пресс, 2002. – 300 с.
94. Кримінальне право і законодавство Ураїни. Частина Особлива : курс лекцій / за ред. М. Й. Коржанського. – К. : Атіка, 2001. – 398 с.
95. Кримінальне право України. Загальна частина / відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Правові джерела, 2002. – 432 с.
96. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / М-во освіти і науки України ; за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
97. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / М-во освіти і науки України; за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
98. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка ; Ю. В. Александров [и др.]. – К. : Юрид. думка, 2004. – 656 с.
99. Кримінальний кодекс України : наук.–практ. коментарій / за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2004. – 1152 с.
100. Кудашев Ш.А. Проблемы дифференциации уголовной ответственности за хищения чужого имущества (в законе и судебной практике) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08. / Кудашев Шаймурат Ахмадеевич; Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова – М. : [б. и.], 2007. – 23 с.
101. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений / В. Н. Кудрявцев. – М. : Госюриздат, 1963. – 324 с.
102. Кудрявцев В. Н. Общ