ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

brief description

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………... 3
ВСТУП ……………………………………………………………………… 4
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ІНСТИТУТУ ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ЯК ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ ……………………………….

13
1.1. Історія розвитку інституту затримання особи, яка вчинила злочин, в українському кримінальному законодавстві ………………………
15
1.2. Поняття правомірного затримання особи, яка вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння ………………………..
26
1.3. Затримання особи, яка вчинила злочин в системі обставин, що виключають злочинність діяння ……………………………………..
38
1.4. Співвідношення кримінально-правового затримання особи, яка вчинила злочин, з іншими видами затримання ……………………..
54
Висновки до розділу 1 ……………………………………………………… 73
РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ І ОЗНАКИ ПРАВОМІРНОГО ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ТА ЗАПОДІЯННЯ ЇЙ ШКОДИ ………………………………………………

75
2.1. Підстави та ознаки правомірного затримання особи, яка вчинила злочин ………………………………………………………………….
77
2.2. Підстави та ознаки правомірного заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин ………………………………………………………..
116
2.3. Проблеми реалізації працівниками правоохоронних органів права на заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин …
141
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………… 151
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН ………………..
154
3.1. Поняття та види перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин ……………………………………………
157
3.2. Кримінальна відповідальність за перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин …………………………
167
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………. 185
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………... 188
ДОДАТКИ …………………………………………………………………... 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….. 217

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних умовах розбудови правової та демократичної України особливого значення набуває забезпечення прав людини і громадянина та вдосконалення заходів запобігання злочинності. Рівень ефективності цих двох взаємопов’язаних видів діяльності, в свою чергу, потребує постійного наукового аналізу теорії і практики застосування кримінального законодавства. Особливо нагальна потреба в цьому виникла з моменту набрання чинності Кримінального кодексу України (далі – КК), прийнятого у 2001 році.
Серед закріплених у КК України позитивних положень, які безпосередньо свідчать про пріоритетність забезпечення прав і свобод особи та запобігання злочинності, необхідно виділити оновлену і розширену систему обставин, що виключають злочинність діяння. Проте ступінь досконалості інститутів, що до неї входять, вимагає наукового осмислення і висвітлення, оскільки вони регулюють складні процеси відносин, що виникають між людиною, суспільством та державою, й їх реформування не вирішує всіх проблем, що існували, а навпаки, зумовлює нові.
Важливе місце у механізмі забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина, передбачених Конституцією України, належить такому кримінально-правовому інституту, як затримання особи, що вчинила злочин. Він безпосередньо призначений для реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності таких осіб, попередження вчинення ними нових злочинів та активізації ролі в боротьбі зі злочинністю не лише населення, а й правоохоронних органів.
У галузі кримінального права вагомий внесок у розробку вчення про затримання злочинця як обставини, що виключає злочинність діяння, внесли такі українські вчені: Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.О. Глушков, В.П. Діденко, М.Й. Коржанський, М.Т. Куц, О.М. Литвак, П.С. Матишевський, О.М. Миколенко, П.П. Михайленко, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, М.М. Паше-Озерський, А.О. Пінаєв, Л.М. Подкоритова, А.М. Ришелюк, А.В. Савченко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, С.О. Харитонов, С.А. Шалгунова та ін.
Серед зарубіжних науковців цій проблематиці присвячені праці: М.П. Берестового, Г.В. Бушуєва, М.Д. Дурманова, М.І. Загороднікова, В.Ф. Кириченка, С.Г. Келіної, В.М. Козака, В.М. Кудрявцева, Г.С. Курбанова, Б.А. Курінова, В.В. Орєхова, С.В. Пархоменко, А.А. Піонтковського, Е.Ф. Побєгайла, В.Є. Пономаря, О.М. Попова, В.П. Ревіна, Б.Г. Сехніаідзе, Й.І. Слуцького, Л.М. Смирнової, І.С. Тишкевича, В.І. Ткаченка, С.М. Храмова, Т.Г. Шавгулідзе, Т.Т. Шиктибаєва, М.І. Якубовича та ін.
Окремо слід відзначити, що у вітчизняній науці кримінального права інститут затримання особи, яка вчинила злочин, найбільш глибоко досліджувався у кандидатських дисертаціях: Ю.В. Бауліна “Право громадян на затримання злочинця за радянським кримінальним законодавством” (1981 р.), В.П. Діденка “Затримання злочинця як обставина, що виключає суспільну небезпечність і протиправність діяння за радянським кримінальним правом (на матеріалах Української РСР)” (1981 р.), Л.М. Подкоритової “Затримання осіб, які вчинили злочин, як обставина, що виключає злочинність вчинку (соціальні та кримінально-правові проблеми)” (1999 р.).
У комплексі інших обставин, що виключають злочинність діяння, затримання злочинця розглянуто у докторській дисертації Ю.В. Бауліна “Кримінально-правові проблеми вчення про обставини, що виключають злочинність (суспільну небезпечність і протиправність) діяння” (1991 р.).
Роботи цих науковців, без сумніву, являють собою значну наукову і практичну цінність. У них розглянуто багато питань кримінально-правового регулювання затримання особи, що вчинила злочин, вирішення яких стало важливим здобутком у науці кримінального права. Саме вони і склали теоретичну основу нашого дослідження.
Разом з тим, багато аспектів даної теми, як і раніше, залишаються дискусійними і вирішуються суперечливо. Нові норми про затримання особи, яка вчинила злочин, викликають необхідність їх наукової розробки, оскільки більшість попередніх праць ґрунтувалися на старому законодавстві. Судова та слідча практика також потребують відповідних рекомендацій та розробок.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження відповідає положенням Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р., тематиці пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755, та планам науково-дослідної роботи Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ і кафедри кримінального права та кримінології цього навчального закладу. Дисертація виконана із врахуванням замовлення УМВС України в Дніпропетровській області від 21.03.2005 р. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 29.01.2003 р. (протокол № 4).
Метою дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих положень та висновків щодо визначення юридичної природи, підстав та ознак складів затримання особи, яка вчинила злочин, та заподіяння їй при цьому шкоди, поняття і видів перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, та кримінальної відповідальності за такі дії, а також розробка пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства України. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:
- вивчення історії розвитку затримання особи, яка вчинила злочин, у вітчизняному кримінальному законодавстві;
- проведення в контексті всіх розділів дисертаційного дослідження порівняльного аналізу українського та зарубіжного кримінального законодавства, що регулює затримання особи, яка вчинила злочин, та заподіяння їй шкоди при такому затриманні;
- визначення поняття затримання особи, яка вчинила злочин, та його місця в системі обставин, що виключають злочинність діяння;
- встановлення співвідношення кримінально-правового затримання з іншими видами затримань;
- визначення підстав затримання особи, яка вчинила злочин, та заподіяння їй шкоди при таких діях як двох окремих складових однієї обставини, що виключає злочинність діяння, а також характеристика ознак складів цих обох вчинків;
- виявлення проблем співвідношення права на затримання особи, яка вчинила злочин, передбаченого ст. 38 КК України, та права на застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї працівниками правоохоронних органів;
- визначення поняття та видів перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин;
- аналіз кримінальної відповідальності за перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Об’єктом дослідження є обставини, що виключають злочинність діяння.
Предмет дослідження – затримання особи, яка вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння.
Методи дослідження. За допомогою історико-правового методу було проведено дослідження етапів розвитку норм про затримання особи, яка вчинила злочин, в українському кримінальному законодавстві; порівняльно-правовий метод використовувався у порівнянні кримінально-правових норм, що регламентують затримання особи, яка вчинила злочин, з нормами інших законів та відповідними нормами законодавства зарубіжних країн; формально-логічний метод надав змогу дослідити поняття та юридичну природу кримінально-правового затримання, підстави та ознаки вчинення правомірних дій при затриманні та заподіянні шкоди особі, яка вчинила злочин, поняття та види перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; догматичний метод дозволив провести аналіз норм чинного законодавства, що сприяло виявленню недоліків у ньому та допомогло сформулювати пропозиції щодо вдосконалення окремих законів України; конкретно-соціологічний та статистичний методи застосовувались для узагальнення юридичної практики, опитування та аналізу емпіричних даних; логіко-семантичний метод – для дослідження та поглиблення понятійного апарату стосовно теми дисертації.
Емпіричною базою дослідження є результати: анкетування 330 працівників міліції Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Чернівецької областей та м. Києва; вивчення в управліннях МВС України у Дніпропетровській, Херсонській областях та м. Севастополі 71-го архівного матеріалу службових перевірок та розслідувань, а також 68 постанов про відмову в порушенні чи закритті кримінальних справ за фактами застосування працівниками міліції табельної вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу при затриманнях осіб, які вчинили злочини; аналізу відповідної категорії статистичних даних Департаменту інформаційних технологій МВС України за 1997-2007 рр.; вивчення 54 кримінальних справ, порушених за ст. 118, 124 КК України у 2001-2007 рр.
Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження інституту затримання особи, яка вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння, виконане автором на основі КК України 2001 року, чого раніше на дисертаційному рівні не здійснювалося. Відповідно, ґрунтуючись на результатах проведеної роботи, дисертантом сформульовано наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:
- вперше:
1) запропоновано закріпити у Конституції України право на затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене КК України, із можливістю заподіяння шкоди її життю та здоров’ю, оскільки за своїм змістом ст. 38 КК України суперечить положенням Конституції України (ст. 27, ч.1 ст. 29, ч.1 ст. 64), якими гарантуються права кожної людини на життя, свободу та особисту недоторканість і які не можуть бути обмежені кримінальним законодавством через пряму заборону цього Основним Законом нашої держави;
2) пропонується ввести в науку кримінального права теоретичну категорію “обставини, суміжні обставинам, що виключають злочинність діяння” для позначення тих юридично значущих форм поведінки, які за певними ознаками збігаються з обставинами, що закріплені в Розділі VIII Загальної частини, але знаходяться у різних частинах та розділах КК України, наприклад, малозначне діяння (ч. 2 ст. 11 КК України), воєнна необхідність (ч. 1 ст. 433 КК України) або навіть в інших нормативно-правових актах (здійснення власного права, виконання професійних функцій тощо). Наводиться класифікація обставин, суміжних обставинам, що виключають злочинність діяння;
3) пропонується регламентувати у кримінально-процесуальному законодавстві України дії щодо затримання особи, яка вчинила злочин, без заподіяння їй шкоди, з передбаченням права громадян, які не є спеціальними суб’єктами (як орган дізнання або слідчий), доставляти і затримувати осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, передбачені КК України. Дії, пов’язані із заподіянням шкоди затримуваному, повинні регламентуватися виключно кримінальним законодавством і утворювати обставину, що виключає злочинність діяння, головною ознакою якої є заподіяння шкоди лише життю, здоров’ю та власності особи, яка затримується, а не її волі;
4) доведено необхідність нормативного розмежування статей 118 та 124 КК України на чотири окремі склади, оскільки ступінь суспільної корисності, а відповідно, і небезпечності необхідної оборони та заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин, різний. Крім того, ці обставини є самостійними, що визначено Загальною частиною КК України;
- удосконалено:
1) загальну характеристику етапів розвитку в українському кримінальному законодавстві інституту затримання особи, яка вчинила злочин, шляхом використання результатів аналізу проектів КК України, що передували його прийняттю у 2001 році;
2) поняття правомірного затримання особи, яка вчинила злочин, виходячи з того, що одним із його головних елементів є суспільна корисність;
3) положення щодо необхідності заміни у ст. 38, 118, 124 КК України понять “особа, яка вчинила злочин” та “злочинець” на поняття “особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене КК України”;
4) критерії відмежування кримінально-правового, адміністративного, кримінально-процесуального затримань, а також затримання в криміналістичному аспекті;
5) підхід щодо розкриття правових та фактичних підстав і ознак акту заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, при її затриманні, виходячи з відмінностей між суб’єктами таких дій: а) працівниками правоохоронних органів, що наділені додатковими законодавчими повноваженнями щодо затримання злочинців (право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю); б) громадянами, які не мають додаткових повноважень, а відповідно й обмежень, крім передбачених ст. 38 КК України;
- дістала подальший розвиток аргументація на користь того, що:
1) наукова позиція про доцільність розмежування акту затримання особи, яка вчинила злочин, та акту, що передбачає заподіяння шкоди при такому затриманні, є правильною. У зв’язку з цим правові і фактичні підстави, а також ознаки обох актів досліджено окремо;
2) необхідно виключити зі ст. 38 КК України обмеження щодо часу, протягом якого затримання особи, яка вчинила злочин, буде визнаватися правомірним;
3) правомірне заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, при її затриманні є суб’єктивним правом будь-якого громадянина, у тому числі й працівника правоохоронного органу (спеціального суб’єкта затримання, спеціально уповноваженої особи), а саме затримання особи, яка вчинила злочин, без заподіяння їй шкоди виступає службовим обов’язком, але лише для спеціальних суб’єктів, для інших громадян це право передбачене ст. 38 КК України;
4) працівники правоохоронних органів за умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, повинні нести кримінальну відповідальність лише за ст. 118 та 124, а не за ст. 365 КК України.
Провідною ідеєю дисертації є створення оновленої моделі кримінально-правової оцінки та нормативного регулювання затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене КК України, та заподіяння їй шкоди при такому затриманні.
Практичне значення одержаних результатів визначається пропозиціями стосовно доцільності внесення змін та доповнень до кримінального, кримінально-процесуального законодавства України, Закону України “Про міліцію” (лист вих. № 351 від 19.02.2007 р.), а також у процесі вдосконалення та прийняття постанов Пленуму Верховного Суду України.
Крім того, результати, отримані при проведенні дослідження, використовуються у: правозастосовчій діяльності – при вирішенні питань щодо наявності чи відсутності в діях осіб такої обставини, що виключає злочинність діяння, як затримання особи, що вчинила злочин (акти впровадження у: Департаменті громадської безпеки МВС України від 11.12.2007 р. [Додаток А], УМВС України в Дніпропетровській області від 06.06.2007 р. [Додаток Б], Прокуратурі Запорізької області від 29.01.2007 р. [Додаток В]); науковій діяльності – при проведенні досліджень у сфері кримінального права та кримінології; навчальному процесі – при вивченні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права України та спецкурсів, присвячених проблемам застосування кримінально-правових норм, а також кримінальній відповідальності за окремі види злочинів (акти впровадження у: Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ від 19.10.2007 р. [Додаток Д], юридичному факультеті Запорізького національного університету від 07.11.2007 р. [Додаток Е]).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення кримінального законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені та отримали свою апробацію під час виступів автора на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: “Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)” (м. Львів, 4-5 квітня 2003 р.); “Ідея правової держави: історія і сучасність” (м. Луганськ, 17-18 квітня 2003 р.); “Міжнародна діяльність правоохоронних органів” (м. Дніпропетровськ, 24 квітня 2003 р.); “Образование и наука без границ” (м. Бєлгород, Російська Федерація, 15-17 грудня 2004 р.); “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30 вересня 2005 р.); “Проблеми професійної підготовки слідчих”(м. Дніпропетровськ, 27 квітня 2007 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в одному навчальному посібнику, дев’яти наукових статтях, сім із яких були опубліковані у фахових виданнях, визначених відповідним переліком Вищої атестаційної комісії України, та п’яти тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, до яких входять дев’ять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з яких основний текст – 195 сторінок, додатки – 21 сторінка, список використаних джерел, який охоплює 317 найменувань, – 30 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного нами дисертаційного дослідження затриманням особи, яка вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння, нами було теоретично узагальнено і по-новому розв’язано конкретне наукового завдання, що виявилося у розробці юридичної природи та комплексному вдосконаленні кримінально-правового інституту затримання особи, яка вчинила злочин, шляхом вироблення відповідних положень, висновків та пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства України, зокрема:
1. Історичний розвиток вітчизняних кримінально-правових норм про затримання особи, яка вчинила злочин відзначається такими етапами:
а) формування певних ознак інституту затримання особи, яка вчинила злочин в межах норм про кримінальну відповідальність за умисне вбивство та спричинення тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст. ст. 145, 152 КК УСРР 1922 р.);
б) розширення законодавчої конструкції затримання особи, яка вчинила злочин в межах норм про необхідну оборону із фактичним прирівнюванням до останньої (ч. 3 (ч. 5 в редакції Закону від 26.01.1993 р.) ст. 15 та ст. ст. 97,104 КК УРСР 1960 р.);
в) нормативне виокремлення інституту затримання особи, яка вчинила злочин в самостійну обставину, що виключає злочинність діяння (ст. ст. 38, 118, 124 КК України 2001 р.);
2. Кримінальне законодавство зарубіжних країн представлено багатьма обставинами, що виключають злочинність діяння, але при цьому необхідно враховувати, що їх назви та принципи системоутворення іноді зовсім не відповідають вітчизняним. Найбільш схожими на українські є системи обставин, що виключають злочинність діяння, закріплені в КК країн СНД та Балтії;
3. Інститут затримання особи, яка вчинила злочин, крім України закріплено в кримінальному законодавстві Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Болгарії, Республіки Казахстан, Російської Федерації, Естонської Республіки, Латвійської Республіки, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан і деяких інших країн;
4. Передбачене ст. 38 КК України затримання особи, яка вчинила злочин є правовим інструментом за допомогою якого підвищується ефективність боротьби зі злочинністю, але існування даного інституту суперечить положенням Конституції України. Проте, враховуючи його суспільну корисність є потреба урегулювати дану невідповідність, шляхом внесення змін до Основного Закону. У противному випадку, кримінально-правове затримання, при певних умовах, може бути визнане антиконституційним, як і ряд інших обставин, що виключають злочинність діяння;
5. Правомірне затримання особи, яка вчинила злочин – це насильницькі дії, що включають можливість заподіяння тяжкої шкоди, спрямовані на обмеження особистої свободи затримуваного з метою доставлення його у відповідні органи влади, і які виправдовуються їх суспільною корисністю, а тому не тягнуть за собою кримінальної відповідальності затримуючого;
6. Обставини, що виключають злочинність діяння закріплені лише в Розділі VIII Загальної частини КК України, всі інші обставини є лише суміжними з ними;
7. Затримання особи, яка вчинила злочин є обставиною, що виключає злочинність діяння, оскільки знаходиться в розділі КК України, який закріплює виключно дані обставини;
8. Основними критерієм відмінності кримінально-правового затримання від адміністративного, кримінально-процесуального затримань, а також затримання в криміналістичному аспекті є законодавчо визначена можливість правомірного заподіяння шкоди затримуваній особі, яка вчинила злочин без подальшого притягнення до кримінальної відповідальності, того хто затримував;
9. Підстави затримання особи, яка вчинила злочин та заподіяння їй шкоди при таких діях поділяються на два види – правові і фактичні. Правовою підставою є передбачена кримінальним законом сукупність ознак, що передбачають фактичне заподіяння певної шкоди охоронюваним КК України суспільним відносинам та загрожують новими суспільно небезпечними посяганнями. Фактичною підставою при затриманні злочинця є сукупність факторів об’єктивної дійсності, що складаються при виникненні небезпеки і викликають необхідність її усунення;
10. До ознак складів затримання особи, яка вчинила злочин та заподіяння їй при цьому шкоди відносяться: а) суб’єкт; б) мотив та мета; об’єкт; в) об’єктивна сторона; г) суб’єктивний контроль;
11. Назва ст. 38 КК України не відповідає суті та призначенню самої норми, яка повинна виключати злочинність діяння при правомірному заподіянні шкоди особі, що вчинила злочин, а не при безпосередньому її затриманні, що є більш кримінально-процесуальною категорією;
12. Кримінально-правове затримання включає в себе:
а) позбавлення громадянином особистої свободи злочинця, без заподіяння йому шкоди;
б) заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні, як громадянином
в) заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні спеціально уповноваженою особою (працівником правоохоронних органів);
13. Не правильно вести мову в ст. 38 КК України про затримання особи, яка вчинила злочин, оскільки визнаватися такою особа може лише в установленому законом порядку і лише судом;
14. Не може бути визнане задовільним обмеження потерпілого та інших осіб часом, після якого вони не мають права на правомірне затримання злочинця;
15. Вважається доцільним надати статус правомірності кримінально-правового затримання не тільки осіб, які можуть безпосередньо виступати суб’єктом злочину, а й неосудних та осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності;
16. Працівники правоохоронних органів є повноправними суб’єктами кримінально-правового затримання особи, яка вчинила злочин із заподіянням їй шкоди;
17. Вважається за необхідне у ст. 38 КК України закріпити, поряд з існуючими, ще одну мету затримання особи, яка вчинила злочин – попередження вчинення нею нових злочинів;
18. Об’єктами заподіяння шкоди при затриманні злочинця можуть виступати життя, здоров’я або майно особи, яка вчинила злочин. Проте, для працівників правоохоронних органів, серед цих об’єктів виділяється дві групи специфічних, для яких встановлено абсолютну та неабсолютну заборону заподіяння їм шкоди, шляхом застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї, що зумовлено деякими положеннями Закону “Про міліцію”;
19. При затриманні особи, яка вчинила злочин громадянами, їй може бути заподіяна шкода зброєю, яка перебуває у затримуючих на законних підставах і без них. Але при визнанні кримінально-правового затримання правомірним, у будь-якому разі за застосування зброї, що зберігалася у громадянина незаконно, він повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності по ст. 263 КК України, крім випадків добровільної здачі такої зброї органам влади;
20. Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність працівників правоохоронних органів щодо застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї при затриманні осіб, які вчинили злочини не відповідають положенням КК України і повинні бути узгоджені з ним.
21. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця є умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця, тобто виражається у перевищенні допустимої чи достатньої шкоди або тієї й іншої одночасно. Виходячи із вказаного можна виділити три види перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. а) перевищення допустимої шкоди; б) перевищення достатньої шкоди; в) перевищення допустимої і достатньої шкоди.
22. Громадяни, що є членами громадських формувань по охороні громадського порядку і державного кордону, під час спільного з працівниками ОВС або прикордонниками затримання осіб, які вчинили злочини не мають права використовувати холодну та вогнепальну зброю, у тому числі мисливську, яка згідно з чинним законодавством перебуває у їх особистому користуванні;
23. Умисне позбавлення життя особи, яка вчинила злочин, при її затриманні може визнаватися правомірним, коли воно здійснювалося з непрямим умислом;
24. Норми Особливої частини КК України, що передбачають кримінальну відповідальні за перевищення меж необхідної оборони та перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин повинні бути розділені на чотири склади, в залежності від обставини, що виключає злочинність діяння. Необхідність такого розмежування зумовлена, відмінністю та самостійністю зазначених обставин, а також їх різним ступенем суспільної корисності (по відношенню до ст. ст. 118 та 124 КК України різним ступенем суспільної небезпечності дій, що спричинили, передбачені у цих нормах наслідки);
На підставі вищевикладеного пропонується:
1) доповнити статтю 27 Конституції України частиною 4 такого змісту:
„Кожен має право затримати особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, шляхом заподіяння шкоди її життю та здоров’ю, коли така шкода була необхідна для доставлення затримуваного у відповідні органи влади і запобігання можливості вчинення ним нових суспільно небезпечних діянь та якщо при цьому не було перевищено заходів, необхідних для такого затримання”;
2) статті 38, 118 та 124 Кримінального кодексу України викласти в таких редакціях:
„Стаття 38. Заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України
1. Не є злочином заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, коли така шкода була необхідною для її доставлення у відповідні органи влади і запобігання можливості вчинення нею нових суспільно небезпечних діянь та якщо при цьому не було перевищено заходів, необхідних для такого затримання.
2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, визнається явна невідповідність умисно заподіяної затримуючим тяжкої шкоди небезпечності вчиненого затримуваним суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, або обстановці затримання. Таке перевищення має наслідком кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених в статтях 118¹, 124¹ цього Кодексу.
3. Не є кримінально караним необережне перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом.
4. Правом на заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, в однаковій мірі володіють як спеціально уповноважені на це особи, так і потерпілі та інші громадяни”;
“Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони
Умисне заподіяння смерті при перевищенні меж необхідної оборони, -
карається...”;
“Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, -
карається...”;
3) доповнити Кримінальний кодекс України такими статтями:
„Стаття 118¹. Умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України
Умисне заподіяння смерті при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, -
карається ...”;
Стаття 124¹. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, -
карається …”;
4) доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України статтею:
„Стаття 106². Доставлення і затримання громадянами особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України
Громадяни, крім осіб, зазначених у ст. 101 та 102 цього Кодексу, мають право обмежити свободу і недоторканість особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, з метою її негайного доставлення у відповідні органи влади.
У випадках, коли неможливо негайно доставити особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене КК України, у відповідні органи влади, через далеку відстань, відсутність транспорту, зв’язку, стихійне лихо чи інші об’єктивні причини, громадянин може затримати таку особу у максимально придатному для цього місці до моменту, коли з’явиться реальна можливість доставити її у відповідні органи влади чи передати її представникам влади.
При наявності підстав, передбачених ст. 36 чи 38 Кримінального кодексу України, затримуваній особі може бути заподіяна шкода в межах, визначених цими статями КК”;
5) ч. 4 ст. 12 Закону України “Про міліцію” від 20.12.1990 року викласти в такій редакції:
„У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати меж правомірності, встановлених Кримінальним кодексом України у нормах про обставини, що виключають злочинність діяння. При заподіянні шкоди міліція забезпечує надання необхідної допомоги у найкоротший строк”;
6) п. 4 ст. 15 Закону України “Про міліцію” від 20.12.1990 року викласти в такій редакції:
„для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, і яка намагається втекти”;
7) доповнити Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 року статтею:
„Стаття 21¹. Обставини, що виключають злочинність діяння працівника міліції
На діяльність працівника міліції повністю поширюються норми Кримінального кодексу України про необхідну оборону, уявну оборону, заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене КК України, крайню необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов’язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абакумова Ю.В. Кримінальна відповідальність особи за вчинення злочину при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи організації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2007. – 23 с.
2. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика / Под ред. Р.С. Белкина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2004. – 992 с.
3. Акт від 10.03.1996 р. термінологічно-мовної експертизи проекту Конституції України узгодженого між представниками Президента України, Верховної Ради України, Верховного Суду України і Вищого арбітражного Суду України, в редакції від 24 лютого 1996 року. – 5 с.
4. Альошина О.І. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Дніпроп. держ. у-нт внутр. справ. – Дніпропетровськ, 2007. – 19 с.
5. Андрушко П.П. Юридическая природа и значение исполнения приказа и выполнения профессиональных функций в советском уголовном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Киевский гос. ун-т им. Тараса Шевченка. – К., 1987. – 21 с.
6. Антологія української юридичної думки: У 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.; упорядн.: О.М. Костенко, О.О. Кваша; відп. редакт. О.М. Костенко. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2004. – Т. 7.: Кримінальне право. Кримінальний процес. – 616 с.
7. Анчукова М.В. Місце виправданого ризику в системі обставин, що виключають злочинність діяння. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 417-421.
8. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2004. – 20 с.
9. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння: Монографія. – Харків.: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2006. – 168 с.
10. Архів апеляційного суду м. Києва. Кримінальна справа № 11-а1007.
11. Бабурин В. Уголовно-правовая оценка правомерного причинения вреда // Уголовное право. – 2007. – № 3. – С. 7-11.
12. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – Харьков: Вища школа, 1986. – 157 с.
13. Баулин Ю.В. Основания, исключающие преступность деяния. – К: УМК ВО, 1989. – 48 с.
14. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 360 с.
15. Баулин Ю.В. Уголовно-правовые проблемы учения об обстоятельствах, исключающих преступность (общественную опасность и противоправность) деяния: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Украинская юрид. акад. им. Ф.Э. Дзержинского. – Харьков, 1991. – 41 с.
16. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
17. Баулин Ю.В. Причинение вреда с согласия “потерпевшего” как обстоятельство, исключающее преступность деяния. – Харьков: Кроссроуд, 2007. – 96 с.
18. Бацько І.М. Правова регламентація кримінально-процесуальних відносин, пов’язаних із затриманням підозрюваного у кримінальних справах // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2003. – Спеціальний випуск № 1 (13). – С. 216-223.
19. Берестовой Н.П. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния, и их значение для деятельности органов внутренних дел. – М.: Изд-тво МГУ, 1989. – 87 с.
20. Благов Е.В. Применение уголовного права (теория и практика). – СПб.: Издательство Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 505 с.
21. Блинська С.Г. Юридично-правова природа покарання за перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця // Право і безпека. – 2003/2’4. – С. 93-96.
22. Блинська С. Обставини, що виключають злочинність діяння в зарубіжному та українському законодавствах // Міліція України. – 2003. – № 6. – С. 26-27, № 8. – С. 20-21, № 9. – С. 20-21.
23. Блинська С.Г. Сутність кримінально-правового затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння // Забезпечення прав людини та громадянина в умовах політичної та правової системи України: Тези доповідей наук. практ. конф. – К.: Національна академія внутрішніх справа України, 2004. – С. 181-183.
24. Блинська С.Г. Покарання за перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця // Держава та регіони. Серія: Право. – 2004. – № 1. – С. 116-120.
25. Блинська С.Г. Сутність кримінально-правового затримання особи, яка вчинила злочин // Науковий пошук, розв’язання актуальних проблем юридичної науки – сутність життя вченого і педагога. До 90-річчя академіка Академії правових наук України, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора юридичних наук, професора П.П. Михайленка: Збірник наукових праць / за ред. Я.Ю.Кондратьєва. – К.: НАВСУ, 2004. – С. 301-307.
26. Блинська С.Г. Кримінально-правова природа затримання особи, що вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Київський нац. ун-т. внутр. справ. – К., 2006. – 19 с.
27. Бойко Н.В. Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Харьковский юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского. – Харьков, 1989. – 24 с.
28. Бородин С.В. Преступления против жизни. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 467 с.
29. Бушуев Г.В. Социальная и уголовно-правовая оценка причинения вреда преступнику при задержании. – Горький, 1976. – 88 с.
30. Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1984. – № 5.
31. Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 4. – липень-серпень.
32. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2003. – 1440 с.
33. Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий. Вопросы уголовно-правовой квалификации. – М.: Юридическая литература, 1978. – 96 с.
34. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: Центр ЮрИнфоР, 2001. – 316 с.
35. Гельфанд И.А., Куц Н.Т. Необходимая оборона по советскому уголовному праву. К., 1969. – 47 с.
36. Гончарук С.Т. Адміністративне право України. – К., 2000. – 240 с.
37. Гориславський К.О. Право людини та громадянина на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Київський нац. ун-т. ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 17 с.
38. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого. – М.: ЮрИнфоР, 1999. – 542 с.
39. Гусар Л. Застосування необхідної оборони працівниками міліції // Вісник прокуратури. – 2006. – № 10. – С. 90-94.
40. Давлетов А., Вечтомов С. О совершенствовании процессуального порядка задержания подозреваемого // Советская юстиция. – 1991. – № 5. – С. 12-13.
41. Диденко В.П. К истории развития законодательства о необходимой обороне и задержании преступника // Труды Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского. – 1978. – № 12. – С. 57-66.
42. Диденко В.П. Задержание преступника как обстоятельство, исключающее общественную опасность и противоправность деяния по советскому уголовному праву (по материалам Украинской ССР): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Киевский гос. ун-т. им. Тараса Шевченка. – К., 1981. – 21 с.
43. Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. – К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1984. – 72 с.
44. Диденко В.П. Необходимая оборона в практике органов внутренних дел: – К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1984. – 28 с.
45. Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння. – К: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 40 с.
46. Долженков О.Ф., Саакян М.Б. Бойова діяльність органів внутрішніх справ у сучасних умовах. // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 2. – С. 206-212.
47. Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М., 1955. – 80 с.
48. Донцов С. Правомерность причинения вреда в критических условиях борьбы с преступностью // Советская юстиция. – 1990. – № 6. – С. 13-15.
49. Додаток № 2 до рішення № 7 Української комісії з питань правничої термінології, протокол № 2 від 19 квітня 1996 р. – 4 с.
50. Дячук С.І. Юридична природа виконання наказу; кримінально-правова оцінка діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Київський нац. ун-т. ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 17 с.
51. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві (основні поняття, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства). – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
52. Евдокимов Ф.И. О праве граждан на необходимую оборону. – Чебоксары: Чувашское книжное из-тво, 1973. – 44 с.
53. Задержание вооруженных преступников / В.И. Янушко, В.А. Круглов, С.П. Бабовоз, Г.М. Дворник. – Минск: Академия милиции МВД Республики Беларусь, 1994. – 55 с.
54. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. – К.: Ін Юре, 2007. – Т. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.
55. Закон України “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” від 07.03.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 32. – Ст. 225.
56. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397.
57. Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 04.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
58. Закон України “Про Державну прикордонну службу України” від 03.04.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
59. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 51.
60. Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
61. Закон України “Про попереднє ув’язнення” від 30.06.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 360.
62. Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
63. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
64. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
65. Затримання та взяття під варту в Україні: стан, проблеми удосконалення законодавства та практика його застосування: Посібник. / За ред. Беци О.В., Мельника М.І. – К.: Атіка, 2002. – 96 с.
66. Зброя: придбання, зберігання, використання: Збірка нормат. актів / Уклад.: А.С. Мацько, І.В. Бойко. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 304 с.
67. Злочинність в Україні. Основні показники стану та структури злочинності за 2001-2005 роки: Статистичний збірник. – К.: ВПЦ МВС України, 2006. – 201 с.
68. Інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2003 року. – К.: Генеральна прокуратура України, МВС України. – 31 с.
69. Інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2004 року. – К.: Генеральна прокуратура України, МВС України. – 31 с.
70. Інформація про стан злочинності на території України за 7 місяців 2005 року. – К.: Генеральна прокуратура України, МВС України. – 31 с.
71. Истомин А.Ф. Самооборона: право и необходимые пределы. – М.: Норма, 2005. – 224 с.
72. Каплунов А.И., Милюков С.Ф. Применение и использование боевого ручного стрелкового, служебного и гражданского огнестрельного оружия. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 363 с.
73. Келина С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: понятие и виды // Уголовное право. – 1999. – № 3. – С. 3-8.
74. Кириченко В.Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне в советском уголовном праве. – М., Л.: Из-тво Академии наук СССР, 1948. – 106 с.
75. Кириченко В.Ф. Необходимая оборона и задержание преступника // Советская милиция. – 1966. – № 11. – С. 35-38.
76. Кириченко І. Застосування членами громадських формувань заходів фізичного впливу і спеціальних засобів // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – № 1. – С. 179-184.
77. Коваленко С. Вбивцю Івана Франчука засуджено на 15 років. // Іменем закону. – 2003. – № 13 (5349). – С. 5
78. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка. Принят на 106-м пленарном заседании 34-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН 17 декабря 1979 года // Советская юстиция. – 1991. – № 17. – С. 22-24.
79. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офіц. видан. із змін. та доповн. станом на 1 квітня 2004 р. – К.: Ін Юре, 2004. – 304 с.
80. Козак В. Задержание преступника и крайняя необходимость // Советская юстиция. – 1982. – № 4. – С. 12-13.
81. Комментарий к Уголовному кодексу Республики Казахстан / Ответ. редакт.: Борчашвили И.Ш., Рахимжанова Г.К. – Караганда, 1999. – 960 с.
82. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 896 с.
83. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.М. Лебедев. – 2-е изд., доп. и испр. – М.: Юрайт-Издат, 2003. – 760 с.
84. Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 6. – 176 с.
85. Кондрашов Б.П., Соловей Ю.П., Черников В.В. Комментарий к Закону Российской Федерации “О милиции”. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 448 с.
86. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
87. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. / Авт. – уклад. М.І. Хавронюк, 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 384 с.
88. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Українська правнича фундація, Вид-во “Право”, 1996. – 544 с.
89. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
90. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, Академія, Ельга –Н, 2001. – 656 с.
91. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. Вид. 2-ге. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.
92. Коржанський М.Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 216 с.
93. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии). Изд. 2-е, перераб. и доп. Учебное пособие. – М.: Зерцало, 1998. – 208 с.
94. Кримінальний кодекс України. Проект (внесений на розгляд Верховної Ради України Комісією з питань правопорядку та боротьби із злочинністю) // Іменем закону. – 28 жовтня 1994 р. – № 43. – С. 1-16.
95. Кримінальний кодекс України: Нормативні акти кримінально-правового значення: (За станом законодавства на 1 вересня 1997 р.). Авт.- упоряд.: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: А.С.К., 1997. – 320 с.
96. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
97. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. 3-тє, переробл. та доповн. – Харків: ТОВ «Одіссей», 2006. – 1184 с.
98. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 33. – Ст. 1767.
99. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
100. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2003. – 940 с.
101. Кримінальне право України. Загальна частина / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
102. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
103. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій. / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
104. Кримінальне право України. Загальна частина. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
105. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юридическая литература, 1972. – 352 с.
106. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
107. Куликов С. Причинение вреда при задержании преступника // Советская юстиция. – 1981. – № 22. – С. 14-15.
108. Курбанов Г.С. Обстоятельства, устраняющие общественную опасность и противоправность деяния. – Баку: Гянджлик, 1991. – 124 с.
109. Куринов Б.А. Правни основания и условия за освобождаване на гражданина от вреди, приченени при задържане на престъпника // Социалистическо право. – 1976. – № 3. – С. 47-58.
110. Курс советского уголовного права: В 6 т. / АН СССР. Ин-т гос-тва и права; Ред. колл.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – М.: Изд-тво “Наука”, 1970. – Т. 2: Часть общая. Преступление. – 516 с.
111. Курс советского уголовного права: В 5 т. / Ленинградский гос. ун-т им. А.А. Жданова; Отв. редакторы: Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1968. – Т. 1: Часть общая. – 647.
112. Курс уголовного права: Учебник : В 5 т. / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой; И.М. Тяжковой. – М.: ИКД Зерцало – М, 2002. – Т. 1.: Общая часть. Учение о преступлении. – 624 с.
113. Курс уголовного права: В 5 т. / Под ред. Г.Н. Борзенкова; В.С. Комиссарова. – М.: ИКД Зерцало – М, 2002. – Т. 3.: Особенная часть. – 468 с.
114. Курс кримінології: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 1. – 352 с.
115. Курс советского уголовного права: В 5 т. / Отв. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. – Ленинград: Из-тво. Ленинградского ун-та, 1968. –Т. 1. – 646 с.
116. Кучук А.М. Теоретико-правові засади правоохоронної діяльності в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Ін-т зак-тва Верховної Ради України. – К., 2007. – 20 с.
117. Лашкет О. Необхідна оборона в системі обставин, що виключають злочинність діяння (компаративний підхід) // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 115-117.
118. Лашкет О. Необхідна оборона як одна з гарантій дотримання прав і свобод людини // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 2. – С. 28-30.
119. Лень В.В. Кримінально-правові проблеми визначення осудності злочинця: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Нац. ун-т. внутр. спр. – Харків, 2003. – 19 с.
120. Лефтеров В.О., Тимченко О.В. Чинники психологічної обумовленості загибелі й поранення працівників органів внутрішніх справ // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 2. – С. 325-331.
121. Лісова Н.В. Місце крайньої необхідності в системі обставин, що виключають злочинність діяння // Вісник прокуратури. – 2006. – № 5. – С. 56-65.
122. Лісова Н.В. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. НАНУ. – К., 2007. – 20 с.
123. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 277 с.
124. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: НОРМА, 1997. – 525 с.
125. Макаренко Є.І., Тертишник В.М., Лобойко Л.М., Ліпинський В.В., Шиян А.Г. Дізнання в міліції та в митних органах: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2003. – 452 с.
126. Макаренко Є.І. Розшук і затримання підозрюваних (звинувачених) у наркобізнесі: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС, 2005. – 148 с.
127. Мамчун Е.В. Институт причинения вреда при задержании лица в уголовном законодательстве дореволюционной России // Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С. 56-59.
128. Мамчун Е.В. Причинение вреда при задержании в экстремальных ситуациях // Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С. 107-109.
129. Марисюк К.Б. До питання про кримінологічне поняття “особа злочинця” // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства і практика його застосування: Збірник тез доповідей учасників Регіонального круглого столу (21-22 лютого 2003 р.). – Хмельницький: Хмельницький інститут регіонального управління і права, 2003. – С. 52-54.
130. Марцев А.И. Необходимая оборона. Задержание преступника. Крайняя необходимость. – Омск: ОВШМ, 1987. – 33 с.
131. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
132. Матеріали службового розслідування № 164-1997 р. Архів УМВС України в Дніпропетровській області.
133. Меркурьев В.В. Состав необходимой обороны. – СПб.: Издательство Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 216 с.
134. Миколенко А.И., Миколенко А.Н. Законы Украины «О прокуратуре», «О милиции», «Об адвокатуре»: Комментарии, 6-е изд., испр. и доп. – Харьков: Одиссей, 2007. – 312 с.
135. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. Із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2004 р.: Офіційне видання. – К.: Ін Юре, 2004. – 248 с.
136. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К.: Редакционно-издательский отдел МВД Украины, 1995. – 250 с.
137. Михайленко П.П. Вопросы теории и практики необходимой обороны / Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії): У 3 т. – К.: Генеза, 1999. – Т. 1. – С. 916-927.
138. Михайлов В. Исполнение закона как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Уголовное право. – 2007. – № 1. – С. 40-44.
139. Міжнародний білль про права людини. Виклад фактів. – Харків: Харківська правозахисна група, 2004. – 68 с.
140. Модельный Уголовный кодекс государств – участников СНГ // Приложение к Информационному бюллетеню Межпарламентской ассамблеи государств – участников СНГ. – 1996. – № 10.
141. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Знання, 2000. – 771 с.
142. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
143. Наказателен кодекс. – София: Солотон, 2006. – 180 с.
144. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України за станом законодавства та Постанов Пленуму Верховного України на 1 січня 1997 р. / За ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
145. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / За ред. В.Ф. Бойка та інш. 6-те вид., допов. – К.: А.С.К., 2000. – 1120 с.
146. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 кн. / За загал. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2001. – Кн. 1. – 393 с.
147. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 кн За загал. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2001. – Кн. 2. – 942 с.
148. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид., переробл. та доповн. / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гонч