Письменський Євген Олександрович. Теоретико-прикладні проблеми звільнення від покарання та його відбування за кримінальним правом України

brief description

Письменський Євген Олександрович. Теоретико-прикладні проблеми звільнення від покарання та його відбування за кримінальним правом України.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.08, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 560 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ імені Е.О. ДІДОРЕНКА

На правах рукопису

ПИСЬМЕНСЬКИЙ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 343.28/.29

ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Науковий консультант:

Дудоров Олександр Олексійович
доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

Луганськ – 2014

2

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. Правова природа звільнення від покарання та його відбування і

місце цього інституту в системі кримінального права України .20

1.1. Реалізація кримінальної відповідальності шляхом звільнення від покарання

та його відбування: вихідні засади 20

1.2. Співвідношення звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення

від покарання та його відбування 60

1.3. Проблеми класифікації звільнення від покарання та його

відбування 75

Висновки до Розділу 1 94

Розділ 2. Звільнення від покарання: проблеми тлумачення, застосування

та вдосконалення кримінального законодавства 99

2.1. Звільнення від покарання внаслідок втрати особою суспільної

небезпечності 99

2.2. Звільнення від покарання у зв’язку з давністю притягнення до кримінальної

відповідальності 113

2.3. Звільнення від покарання з випробуванням 118

Висновки до Розділу 2 187

Розділ 3. Проблемні питання звільнення від відбування частини покарання

в доктрині, законотворчій діяльності та правозастосуванні 192

3.1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання 192

3.2. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким 236

3

3.3. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають

дітей віком до трьох років 258

3.4. Звільнення від відбування покарання на підставі акту про

помилування 281

Висновки до Розділу 3 301

Розділ 4. Теоретичні, правотворчі та правозастосовні проблеми звільнення

від покарання та відбування його частини 306

4.1. Звільнення від покарання у зв’язку з усуненням караності діяння та

пом’якшенням покарання 306

4.2. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків

давності виконання обвинувального вироку 317

4.3. Звільнення від покарання за хворобою 334

4.4. Звільнення від покарання за законом про амністію 359

Висновки до Розділу 4 393

ВИСНОВКИ 398

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 407

ДОДАТКИ 504

4

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВРУ Верховна Рада України

ВССУ Вищий спеціалізований суд України з розгляду
цивільних і кримінальних справ

ВСУ Верховний Суд України

грн. гривня

ДПтС України Державна пенітенціарна служба України

ЗМІ засоби масової інформації

КВК України Кримінально-виконавчий кодекс
України від 11 липня 2003 року

КЗУпП Кодекс законів України про працю

КК Кримінальний кодекс

КК України Кримінальний кодекс України
від 5 квітня 2001 року

КПК Кримінальний процесуальний кодекс

КПК України 1960 р. Кримінально-процесуальний кодекс України
від 28 грудня 1960 року

КПК України 2012 р. Кримінальний процесуальний кодекс України
від 13 квітня 2012 року

КСУ Конституційний Суд України

КУпАП Кодекс України про адміністративні
правопорушення

МВС України Міністерство внутрішніх справ України

п. пункт

р. рік

РБ Республіка Білорусь

РНК Рада народних комісарів

РФ Російська Федерація

РРФСР Російська Радянська Федеративна

5

Соціалістична Республіка

с. сторінка

СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік

ст. стаття

т. ч. тому числі

УДЗ умовно-дострокове звільнення

УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка

УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка

ФРН Федеративна Республіка Німеччини

ч. частина

6

ВСТУП

Актуальність теми. Проблеми звільнення від покарання та його відбування є одними з найбільш складних у теорії сучасного кримінального права, незважаючи на те, що їх загальне або поверхове сприйняття створює ілюзію про зрозумілість окремих соціально-правових аспектів кримінально-правових наслідків вчиненого злочину. Ці проблеми безпосередньо пов’язані із ключовими викликами сьогоден-ня: забезпеченням прав і свобод людини і громадянина, реалізацією принципів гуманізму і справедливості у кримінальному праві, модифікацією форми і змісту кримінальної відповідальності тощо.

Природно, що сучасна юридична наука знаходиться у стані перманентного розвитку, час від часу вимагаючи істотного переосмислення низки своїх здобутків. Це стосується багатьох кримінально-правових доктрин, зокрема пов’язаних з визначенням ролі, змісту та суті звільнення від покарання та його відбування. Наявність узгодженої теоретичної концепції такого звільнення, його належне нор-мативне регулювання вкрай важливі для кримінально-правової політики Українсь-кої держави.

КК України 2001 р. інституту звільнення від покарання та його відбування присвячено самостійний розділ, а саме Розділ ХІІ Загальної частини. Таке рішення законодавця є прогресивним і правильним, оскільки в КК України 1960 р. норми про звільнення від покарання та його відбування були розпорошені в межах кіль-

кох глав, що в багатьох випадках ускладнювало розуміння правової природи окре-мих видів звільнення від покарання, а також застосування відповідних законодав-чих приписів.

З ухваленням нового кримінального закону в правовій регламентації зазначено-го інституту відбулися зміни не лише за формою, а і за змістом. КК України 2001 р. максимально відобразив нові явища, що відбуваються в житті суспільства. У кримінальне законодавство включено низку принципово нових правових поло-жень, удосконалено ті з них, що мали місце раніше, і водночас виключено архаїчні норми, які не відповідали реаліям сьогодення. Більшість з цих змін слід оцінити

7

схвально як такі, що сприяли подальшому вдосконаленню кримінального законо-давства та покращенню практики його застосування. Проте відхід від деяких законодавчих підходів, як і збереження низки інших, були навряд чи до кінця продуманими.

Істотний вплив на кримінальне законодавство загалом і в частині звільнення від покарання та його відбування зокрема мав КПК України 2012 р. Так, законодавча новела щодо угоди про примирення та про визнання винуватості зумовила зміни до ст. 75 КК України. Водночас КПК у багатьох своїх аспектах залишається неуз-годженим з кримінальним законом і, навіть більше того, – породжує необхідність його кардинального реформування.

Розвиток кримінально-правового інституту звільнення від покарання та його відбування зумовив появу ряду інших проблем, важливих як з теоретичної, так і практичної точок зору. На жаль, закон містить явні суперечності, невизначені формулювання тощо. Окремі очікувані зміни так і не знайшли свого відбиття у правових нормах. Як результат, зазначені вади негативно впливають на правильне розуміння нормативних положень і, у деяких випадках, тягнуть неоднозначне тлумачення та застосування відповідних кримінально-правових приписів.

При цьому за понад десять років чинності нового кримінального закону законо-давець рідко звертав увагу на проблеми правової регламентації звільнення від покарання та його відбування. У відповідний розділ вносилися переважно незнач-ні технічні зміни; майже жоден вид звільнення не зазнав змін змістовного характе-ру. Слід, щоправда, указати на перманентні намагання законодавця ініціювати вдосконалення окремих статей КК України, якими регламентовано звільнення від покарання та його відбування. На сьогодні певні законопроекти мають шанс бути ухваленими, однак не всі з них здатні покращити ефективність дії кримінального закону через відсутність системного підходу в реформуванні аналізованого право-вого інституту.

За таких умов особливого значення набувають комплексні наукові дослідження теоретико-прикладного характеру, які дозволяли б проаналізувати правові приписи та узагальнити практику застосування кримінального закону, теоретично обґрунту-

8

вати та сформулювати пропозиції з удосконалення цих приписів. Але треба визна-ти, що за останні десять – п’ятнадцять років вітчизняні науковці працювали з обра-ної проблематики досить інертно. З безлічі актуальних проблем звільнення від по-карання та його відбування (а їх накопичилось чимало) було захищено дев’ять кан-дидатських дисертацій. Кримінально-правові аспекти звільнення від відбування покарання з випробуванням досліджували О.О. Книженко і А.О. Клевцов, амністії – С.М. Школа, О.В. Палійчук і В.С. Малишев, умовно-дострокового звільнення (далі

– УДЗ) – О.В. Дащенко і Д.В. Казначеєва, заміни покарання більш м’яким – В.П. Герасименко, звільнення від покарання та його відбування за злочини у сфері господарської діяльності – А.І. Золотарьов.

Інтерес правників до зазначених видів звільнення від покарання та його відбу-вання не можна вважати випадковим. Так, звільнення від покарання з випробу-ванням є найбільш застосовуваним видом звільнення; друге місце посідає УДЗ; на третьому місці знаходиться заміна невідбутої частини покарання більш м’яким. Застосування всіх інших видів звільнень у середньому становить менше 1 % кожен. Усього, за свідченням фахівців (М.В. Галабала), у період після відновлення неза-лежності України над проблематикою звільнення від покарання та його відбування системно працювало не більше двадцяти науковців.
Слід ураховувати і той факт, що різні види звільнення від покарання та його відбування розрізняються за часом виникнення та закріплення в праві. Так, якщо іс-торія помилування обчислюється століттями, то звільнення від відбування пока-рання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, застосовується не більше останніх двадцяти років. Відповідно, рівень наукового опрацювання кожного з ви-дів звільнення від покарання та його відбування не може не відрізнятись.

Проблематика деяких видів звільнення від покарання ставала об’єктом ґрунтов-них досліджень у минулих сторіччях. У дореволюційний період вельми активно її розробляли Л.С. Білогриць-Котляревський, Д.А. Дриль, О.О. Жижиленко, А.А. Піонтковський, С.В. Познишев, В.К. Саблер, М.Д. Сергієвський, В.К. Слу-чевський, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький та інші.

9

радянський період окремим аспектам розуміння та правової регламентації інституту звільнення від покарання та його відбування були присвячені праці Ю.В. Голіка, М.А. Єфімова, С.Й. Зельдова, Г.А. Кригера, В.А. Ломака, О.С. Міхлі-

на, Л.Є. Орла, Н.Ф. Саввіна, Е.А. Саркісової, В.В. Скибицького, Ю.М. Тка-чевського, С.Я. Улицького та інші.

Серед сучасників, які у своїх дослідженнях звертали увагу на проблеми звільнен-ня від покарання, варто згадати, зокрема, таких науковців, як Ю.В. Баулін, А.А. Бе-резовський, П.С. Берзін, І.Г. Богатирьов, Р.І. Брящей, В.М. Бурдін, О.П. Горох, В.К. Грищук, О.О. Дудоров, О.Ф. Ковітіді, І.В. Красницький, В.М. Куц, В.Т. Маля-ренко, М.І. Мельник, В.О. Меркулова, А.А. Музика, Є.С. Назимко, Ю.А. Понома-ренко, М.В. Романов, В.І. Тютюгін, О.В. Ус, В.В. Устименко, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, С.І. Халимон, П.В. Хряпінський, І.І. Чугуников, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко.
Незважаючи на відносну численність, теоретичну і практичну значущість праць названих авторів, багато кримінально-правових аспектів звільнення від покарання та його відбування залишаються гостро дискусійними (йдеться про побудову оптимальної системи норм про звільнення особи від покарання та його відбування, коректність законодавчого визначення підстав і умов застосування такого звіль-нення, ефективність правових наслідків умовних видів звільнення від покарання та його відбування тощо), що зумовлює актуальність проведеного дослідження, вима-гає комплексного підходу до розв’язання зазначених проблем у контексті розроб-лення ефективної системи заходів кримінально-правового впливу на осіб, які вчи-нили злочин1.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота викона-на на кафедрі кримінального права Луганського державного університету вну-трішніх справ імені Е.О. Дідоренка відповідно до: Пріоритетних напрямів розвит-ку правової науки на 2011 − 2015 рр., затверджених Постановою загальних зборів

Пропоноване дослідження не охоплює весь спектр кримінально-правових проблем звільнення від покарання та його відбування. Так, у дисертації (у зв’язку з обмеженим її обсягом) не розглядаються проблеми спеціальних видів звільнення від покарання та його відбування щодо неповнолітніх і деяких видів звільнення від покарання та його заміни, передбачених іншими розділами Загальної частини КК України. Натомість робиться наголос на тих питаннях, які, на переконання автора, є ключовими і першочерговими на сучасному етапі розвитку кримінально-правової науки, законотворення і правозастосування.

10

Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14−10; Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010 − 2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347 (п. 15 додатку № 17); розділу 3 Плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Луганського державного університету внутріш-ніх справ імені Е.О. Дідоренка на 2014 р., схваленого вченою радою цього нав-чального закладу (протокол № 6 від 20 грудня 2013 р.). Дослідження узгоджується

Концепцією реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від

30 листопада 2011 р. № 1209-р.

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Лу-ганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (прото-кол № 8 від 22 грудня 2011 р.) та схвалена відділенням кримінально-правових наук НАПрН України (п. 1123, 2011 р.).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням з’ясованих проблем тлумачення і застосування кримінального закону в частині звільнення від покарання та його відбування, вітчизняного та зару-біжного досвіду правової регламентації цього інституту комплексно вирішити найбільш складні теоретико-прикладні проблеми звільнення від покарання та його відбування, розробивши доктринальну модель розділу КК України про звільнення від покарання та його відбування, і сформулювати на цій основі пропозиції, спрямо-вані на вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:

– розглянути вихідні засади реалізації кримінальної відповідальності шляхом звільнення від покарання та його відбування;

– проаналізувати питання взаємозв’язку та співвідношення звільнення від кри-

мінальної відповідальності і звільнення від покарання та його відбування як су-міжних кримінально-правових інститутів;

11

– здійснити класифікацію звільнення від покарання та його відбування з позиції теоретичної обґрунтованості побудови відповідних норм КК України та практики їх застосування;
– розглянути проблеми тлумачення, застосування та вдосконалення кримі-

нального законодавства щодо звільнення від покарання;

– з’ясувати проблемні питання звільнення від відбування частини покарання в доктрині, законотворчій діяльності та правозастосуванні;

– розкрити теоретичні, правотворчі та правозастосовні проблеми звільнення від покарання та відбування його частини;

– з урахуванням сучасних досягнень кримінально-правової науки розробити доктринальну модель відповідного розділу КК України, внести пропозиції щодо вдосконалення КК України в частині регулювання звільнення від покарання та його відбування і практики застосування кримінально-правових норм.

Об’єктом дослідження є система заходів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили злочин.

Предмет дослідження – теоретико-прикладні проблеми звільнення від покарання та його відбування за кримінальним правом України.

Методи дослідження обрано з огляду на його об’єкт, предмет, мету і задачі. У роботі в сукупності використовувались такі загальнонаукові і спеціально-наукові методи: метод системно-структурного аналізу явищ у їх взаємообумовленості і взаємодії дозволив встановити місце звільнення від покарання та його відбування в системі заходів кримінально-правового впливу та співвіднести звільнення від кри-мінальної відповідальності зі звільненням від покарання та його відбування (підроз-діли 1.1, 1.2); формально-догматичний метод забезпечив дослідження змісту норм

України як складової механізму реалізації заходів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили злочини, а також розроблення пропозицій щодо оптимі-

зації їх змісту, зокрема з точки зору дотримання правил законодавчої техніки (роз-діли 1 – 4); формально-логічний метод слугував виявленню суперечностей понятій-ного апарату КК України щодо звільнення від покарання та його відбування (роз-діл 1); метод аналізу та синтезу використовувався для визначення передумов і

12

підстав звільнення від покарання та його відбування (розділи 2 – 3); історичний метод дозволив показати генезис кримінального законодавства України про звіль-нення від покарання та його відбування (підрозділи 1.1, 2.3, 3.1, 3.3, 3.4, 4.4); компа-ративістський метод використовувався для зіставлення положень КК України і приписів зарубіжного законодавства в плані висунення таких пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, які б ураховували позитив-ний досвід правової регламентації звільнення від покарання та його відбування в ін-ших країнах (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 4.2, 4.3, 4.4); статистич-ний метод застосовувався для аналізу даних Державної судової адміністрації Украї-ни про осіб, які звільнялися від покарання та його відбування (підрозділи 1.1, 2.3, 3.1); метод спостереження використовувався для вивчення матеріалів правозасто-совної практики (підрозділ 1.1, розділи 2 – 4).

Науково-теоретичним підґрунтям роботи стали праці вітчизняних та зару-біжних учених у галузі кримінального права, кримінально-процесуального права, кримінології та кримінально-виконавчого права.

Нормативна база дисертації охоплює чинні законодавчі акти України та інших держав, а також міжнародно-правові акти.

Емпіричну базу дослідження становлять: дані офіційної статистики; результати вивчення: а) аналізу стану здійснення судочинства, проведеного ВССУ та ВСУ; б) 310 кримінальних справ, розглянутих судами України в період з 2001 р. по 2013 р., у яких приймались рішення про звільнення від покарання; г) 425 постанов про застосування умовно-дострокового звільнення, заміни покарання більш м’яким та інших видів звільнення від відбування покарання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим після набрання чинності КК України комплексним науковим досліджен-ням кримінально-правових проблем звільнення від покарання та його відбування,

якому розроблена доктринальна модель відповідного розділу КК. У проведеному дослідженні обґрунтовано і сформульовано положення, які є новими для науки кримінального права або які наділені істотними ознаками новизни та виносяться на захист, а саме:

13

уперше:

обґрунтовано концепцію адекватності кримінально-правового впливу, яка полягає в необхідності забезпечення такого результату його здійснення, за якого кожна особа, котра заслуговує максимально суворих заходів впливу, зазнавала б їх на собі, а кожна особа, до якої слід виявити поблажливість, могла б бути піддана найменш репресивним заходам або позбавлялась таких;

у межах запропонованої концепції адекватності кримінально-правового впливу визначено, що система видів звільнення від покарання та його відбування є варіативним реагуванням держави на злочин (складовою заходів кримінально-

правового впливу на особу, яка його вчинила), здійснюваним у межах двох форм реалізації кримінальної відповідальності: «ліберальної» (засудження + покарання

умовне / безумовне звільнення від нього або відстрочка виконання покарання) та

«репресивної» (засудження + покарання + відбування покарання + судимість). Завдяки цьому визначено такий вектор пізнання: «кримінально-правовий вплив – кримінальна відповідальність – звільнення від покарання та його відбування»;

обґрунтовується виокремлення в межах досліджуваного інституту чотирьох субінститутів, з урахуванням змісту яких запропоновано здійснити зміни у відпо-

відному розділі КК України: 1) звільнення від покарання, за якого особа засу-джується за вчинення злочину обвинувальним вироком суду, їй призначається конкретна міра покарання, яку вона умовно або безумовно не відбуває; 2) звільнен-ня від відбування частини покарання, за якого особа починає відбувати призначе-не покарання та звільняється від частини покарання, що залишилася; 3) заміна покарання, за якої особа звільняється від покарання, призначеного при її засу-дженні, та їй призначається новий вид покарання; 4) відстрочка виконання пока-рання (de lege ferenda), яка передбачає звільнення від покарання або відбування його частини з відкладенням його виконання на певний строк у зв’язку з неможли-вістю або недоцільністю виконання покарання на певному етапі реалізації кримі-нальної відповідальності;

з метою усунення колізій та невиправданої конкуренції між нормами про різні види кримінально-правового впливу пропонується: а) виключити з КК Украї-

14

ни із залишенням єдиної підстави для звільнення від покарання (ст. 791 КК Украї-ни) положення про закінчення строків давності вчиненого злочину як підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 49 КК України), а так само аналогічний йому припис, передбачений ч. 5 ст. 74 КК України; б) доповнити КК України статтею 742 з назвою «Звільнення від покарання або відбування його час-тини у зв’язку з установленням обставин, що унеможливлюють застосування по-карання», у якій установити ті види звільнення від відбування частини покарання, які мають застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді громадських робіт, виправних робіт та обмеження волі; в) здійснювати помилування лише у ви-ді заміни довічного позбавлення волі на двадцятип’ятирічний строк позбавлення волі та звільнення від відбування частини покарання, а також заміни позбавлення волі на більш м’яке покарання в разі неможливості їх застосування в порядку ст. 81 і ст. 82 КК України за формальною підставою;

доведено необхідність подальшої формалізації низки положень КК України,

яку доцільно здійснити, визначивши: а) підставу для звільнення від покарання з випробуванням у виді встановленої судом можливості досягнення мети покарання без його відбування, який формується з урахуванням установлення пропонованого в роботі співвідношення між обставинами, які пом’якшують та обтяжують пока-рання, що диференційовано за ознакою ступеня тяжкості вчиненого злочину; б) матеріальну підставу для застосування умовно-дострокового звільнення як втрату засудженим суспільної небезпечності, що мають засвідчувати встановлені згідно з кримінально-виконавчим законодавством основні та додаткові критерії виправлення; в) матеріальну підставу для заміни невідбутої частини покарання більш м’яким як часткову втрату особою суспільної небезпечності, що засвід-чують встановлені згідно з кримінально-виконавчим законодавством основні та додаткові критерії виправлення;

задля оптимізації оціночних ознак, використовуваних для позначення окре-

мих умов та підстав застосування звільнення від покарання та його відбування, за-пропоновано: а) відмовитись від використання в ч. 2 ст. 74 КК України слова «не-гайному», установивши строк для такого звільнення не більше місяця після на-

15

брання чинності законом, що декриміналізує певне діяння; б) розв’язати на нор-мативному рівні (ухваливши новий Перелік захворювань та вдосконаливши процедуру звернення до суду засудженого та інших осіб) питання про належність того або іншого захворювання до категорії тяжких (ч. 2 ст. 84 КК України);

визначено подальшим напрямом удосконалення норм про амністію звуження сфери дії закону про амністію із застосуванням її до осіб, котрі засуджені за вчи-

нення злочинів проти держави, та у зв’язку з неординарними подіями в суспільно-політичному житті країни, з установленням можливості звільнення вказаних осіб від відбування частини покарання та заміни покарання більш м’яким; з ураху-ванням цього застосування амністії пропонується зробити обов’язковим для суду;

ураховуючи позитивний законодавчий досвід окремих зарубіжних країн і з огляду на необхідність забезпечення дієвого диференційованого впливу на різні категорії осіб, а також всебічного та реального утвердження принципу гуманізму запропоновано доповнити КК України статтею 801 «Відстрочка виконання покарання
зв’язку з надзвичайними обставинами», яка дозволятиме відстрочувати виконання покарання для осіб, які вчинили нетяжкі злочини, з урахуванням виникнення складних форс-мажорних обставин у засудженого або в його родині;
удосконалено:

наукові позиції стосовно ефективності кримінального закону в частині звіль-

нення від покарання та його відбування, яка має визначатись як взаємопов’язані рівні досягнення, з одного боку, цілей, які ставилися при прийнятті відповідних кримінально-правових норм, та, з іншого, тих результатів, які планувалися під час застосування цих норм у конкретній ситуації; запропоновано основні критерії визначення ефективності звільнення від покарання та його відбування;

класифікацію звільнення від покарання та його відбування за КК України,

яка може здійснюватись залежно від таких критеріїв: ступінь обов’язковості засто-сування; наявність спеціальних обов’язків у засудженої особи після її звільнення; юридичні факти, з якими законодавець пов’язує звільнення від покарання та його відбування;

16

підхід, за якого пропонується розробити (з ініціативи Президента України)

проект Закону «Про помилування», покликаного регламентувати: види помилуван-ня; випадки, за яких здійснення помилування унеможливлюється або обмежується, тощо (до цього аналогічні питання потребують розв’язання у ст. 87 КК України);

положення про необхідність розширення можливостей для більш диференці-

йованого впливу на особу, яка звільняється від покарання та його відбування, з метою чого, зокрема, пропонується: а) збільшити перелік обов’язків, які можуть бути покладені на особу при її звільненні від покарання з випробуванням, з поділом їх на суто контрольні і такі, що безпосередньо пов’язані з кримінально-правовим впливом, здійснюваним на засудженого; б) диференціювати правові наслідки вчи-нення жінкою нового злочину після її звільнення від відбування покарання на підставі ст. 83 КК України; в) вилучити з ч. 2 ст. 74 КК України слово «законом», наявність якого звужує сферу застосування цієї норми, що дозволить реагувати на випадки опосередкованої декриміналізації; г) усунути в ч. 1 і ч. 2 ст. 84 КК України вказівку на момент виникнення хвороби;

підходи щодо співвідношення звільнення від покарання та його відбування зі звільненням від кримінальної відповідальності;

позицію, згідно з якою в разі умисного посилення особою певних хворобли-

вих симптомів вона не повинна підлягати звільненню за ч. 2 ст. 84 КК України, а відповідне застереження має бути закріпленим у законі;

набули подальшого розвитку:

аргументація, згідно з якою звільнення від покарання та його відбування є прогресивним кримінально-правовим явищем, спроможним бути корисним і ефек-

тивним, що зокрема засвідчує історична ретроспектива та зарубіжний досвід. Ра-зом з тим наявні тенденції вітчизняного правозастосування дають змогу поставити під сумнів ефективність окремих різновидів звільнення від покарання та його від-бування;

положення про зумовленість звільнення від покарання та його відбування юридичною недоцільністю такого звільнення або (та) об’єктивною неспроможніс-

тю досягнення мети покарання;

17

доктринальні підходи щодо визначення цілей звільнення від покарання та його відбування;

теза про недоцільність пропонованої в доктрині заміни всіх передбачених

України (або його Загальною частиною) видів звільнення від кримінальної від-

повідальності аналогічними видами звільнення від покарання з розширенням сфери дії інституту звільнення від покарання;

положення про необхідність скасування законодавчого припису щодо звільнення від покарання внаслідок втрати особою суспільної небезпечності, у зв’язку з чим ч. 4 ст. 74 потребує виключення з КК України;
аргументи на користь того, що з метою усунення виявлених прогалин у зако-

нодавчому регулюванні звільнення від покарання та його відбування необхідно: а) надати чоловіку-одинаку, який виховує дитину, рівні з жінкою можливості для більш привілейованих умов звільнення від покарання з випробуванням, визначених

ст. 79 КК України; б) урегулювати в ст. 83 і ст. 84 КК України питання про звільнення від додаткових видів покарань; в) установити в ст. 80 КК України строки давності виконання обвинувального вироку, яким особа засуджена до тримання в дисциплінарному батальйоні; г) урегулювати в ст. 80 КК України питання про звільнення від покарання у виді довічного позбавлення волі;

науковий погляд щодо доцільності врахування при пом’якшенні покарання, призначеного особі, засудженій за діяння, караність якого законом пом’якшена (ч. 3 ст. 74 КК України), не лише верхньої, а і нижньої межі нової санкції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані: 1) у науково-дослідній діяльності – як матеріал для подальшого дослідження проблем кримінально-правового впливу (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 30 квітня 2014 р.); 2) у законотворчій роботі – для вдосконалення законодавства України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верхов-ної Ради України № 04-20/12-708 від 3 квітня 2014 р.); 3) у правозастосовній

18

діяльності – при застосуванні положень КК України, що регулюють звільнення від покарання та його відбування (згідно з актом впровадження результатів дисертацій-ного дослідження в діяльність ВССУ № 223 – 522/0/4-14 від 10 квітня 2014 р. запро-поновані рекомендації можуть бути використанні при підготовці постанов Плену-му); 4) у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін «Кримі-нальне право», «Кримінально-виконавче право», «Кримінальне право зарубіжних країн», «Актуальні питання кримінального права», «Звільнення від покарання та йо-го відбування» в частині, що стосується проблем звільнення від покарання та його відбування (акти впроваджень Запорізького національного університету від 18 квітня 2014 р., Львівського національного університету імені Івана Франка від 22 квітня 2014 р., Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка від 25 квітня 2014 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем особисто і є самостійним дослідженням. У працях, написаних у співавторстві, власні теоре-тичні розробки дисертанта становлять обсяг, визначений у списку опублікованих праць за темою дисертації. Наукові ідеї, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено під час наукового семінару, який проводився Координаційним бюро з проблем кримінального права відділення кримінально-правових наук НАПрН України спільно з кафедрами кримінального права № 1 і № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та сектором дослідження кримінально-правових проблем боротьби зі злочинністю Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені акад. В.В. Сташиса НАПрН України (протокол № 2 від 19 червня 2014 р.). Результати, які розкривають основні положення дисертаційного дослідження, оприлюднювались на симпозіумах і науково-практичних конферен-ціях, зокрема 16 міжнародних: «Кримінальне право: стратегія розвитку в ХХІ сто-літті» (м. Москва, 29 – 30 січня 2009 р.); «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Диференціація кримінальної відповідальності» (м. Львів, 11 – 12 вересня 2009 р.); «Актуальні проблеми розкрит-

19

тя та розслідування злочинів у сучасних умовах» (м. Запоріжжя, 5 листопада 2010 р.); «Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих вчених» (м. До-нецьк, 25 лютого 2011 р.); «Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України» (м. Луганськ, 20 – 21 травня 2011 р.); «Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань» (м. Львів, 23 – 24 вересня 2011 р.); «10 років чинності Кримі-нального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн» (м. Харків, 13 – 14 жовтня 2011 р.); «Теоретичні та прикладні проблеми сучасного кримінального права» (м. Луганськ, 19 – 20 квітня 2012 р.); «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проб-леми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 21 – 22 вересня 2012 р.); «Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність» (м. Харків, 11 – 12 жовтня 2012 р.); «Реформування системи кримінальної юстиції в Україні: кримінально-правові, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми» (м. Ірпінь, 16 листопада 2012 р.); «Сучасний стан і проблеми кримінального та кримінально-процесуального права, юридичної психології» (м. Волгоград, 13 – 14 грудня 2012 р.); «Проблеми боротьби зі злочинністю та підготовки кадрів для пра-воохоронних органів» (м. Мінськ, 4 квітня 2013 р.); «Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р.: кримінально-правові та процесуальні аспекти» (м. Львів, 19 – 20 вересня 2013 р.); «Актуальні проблеми кримінальної відповідальності» (м. Харків, 10 – 11 жовтня 2013 р.); «Заходи кримінально-правового впливу: проблеми нормативної регламентації та ефективності застосування» (м. Одеса, 7 лютого 2014 р.); «Азовські правові читання» (м. Бердянськ, 18 – 19 квітня 2014 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано: дві одноособові монографії; розділ у колективній монографії; розділ у підручнику; розділ у навчально-мето-дичному посібнику; коментар до закону; двадцять дев’ять наукових статей, з яких двадцять чотири – у виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань України, та п’ять – у виданнях іноземних держав; тридцять одна робота в інших виданнях, включаючи тези доповідей на конференціях і семінарах.

bibliography

ВИСНОВКИ

висновках дисертації узагальнено нові науково обґрунтовані результати проведеного дослідження, яке розв’язує конкретну науково-прикладну проблему,

що має істотне значення для кримінального права, а саме: вирішено найбільш складні теоретико-прикладні проблеми звільнення від покарання та його відбу-вання, розроблено доктринальну модель розділу КК України про звільнення від покарання та його відбування, і сформульовано на цій основі пропозиції, спрямо-вані на вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосуван-ня. Основні наукові здобутки дисертанта, окрім висвітлених вище, відображені, зокрема, у таких положеннях.

У результаті розгляду вихідних засад реалізації кримінальної відповідальнос-

ті шляхом звільнення від покарання та його відбування і з’ясування їх особливос-тей установлено, що стан розроблення кримінально-правових проблем звільнення від покарання та його відбування є таким, що не повною мірою відповідає потре-бам правотворчості, правозастосування та юридичної освіти. Незважаючи на те, що обрана проблематика неодноразово розглядалась у юридичній літературі, низ-ка проблемних аспектів звільнення від покарання та його відбування як елементу заходів кримінально-правового впливу висвітлюється недостатньо або ж взагалі не досліджувалася. Серед них: види звільнення від покарання та його відбування (de lege latа і de lege ferenda); його співвідношення із суміжними інститутами; вплив нового кримінального процесуального законодавства на кримінально-правове ре-гулювання звільнення від покарання та його відбування; ефективність правового регулювання та практики звільнення від покарання та його відбування; межі суд-дівського розсуду при застосуванні норм про вказане звільнення; доцільність змі-ни законодавчої регламентації підстав і передумов окремих видів звільнення від покарання та його відбування etc.

З’ясування правової природи звільнення від покарання та його відбування, визначення місця цього інституту в системі кримінального права України дозволяє констатувати таке:

399

а) реформування звільнення від покарання та його відбування, передбаченого Розділом ХІІ Загальної частини КК України, як кримінально-правового інституту має відбуватись шляхом конкретизації та поміркованої формалізації відповідних за-конодавчих приписів, що уможливить адекватність кримінально-правового впливу через забезпечення застосування норм про звільнення від покарання та його відбу-вання до кожного, хто цього насправді потребує, та його унеможливлення до особи, яка не заслуговує на відповідний обсяг кримінально-правового привілею;

б) за змістом КК України звільнення від покарання та його відбування стано-вить собою систему заходів реагування держави на злочин (як складова заходів кримінально-правового впливу на особу, яка його вчинила), здійснюваних у межах різних форм реалізації кримінальної відповідальності. При цьому частину норм про звільнення від покарання та його відбування можна віднести до заохочуваль-них (реакція на позитивну посткримінальну поведінку), іншу – до пільгових (або до «квазізаходів», які зумовлюються певними подіями, що безпосередньо не зале-жать від поведінки засудженого);

в) установлена залежність ефективності кримінального закону в частині звіль-нення від покарання та його відбування від можливості досягнення його загальної мети та цілей кримінально-правових норм, що регламентують певний вид звіль-нення. Якщо те або інше нормативне положення сконструйоване таким чином, щоб досягти відповідних цілей (ураховуючи соціально-політичні, економічні та культурні фактори певного етапу розвитку держави), можна говорити про його по-тенційну ефективність. Запропоновано такі основні критерії визначення ефектив-ності звільнення від покарання та його відбування: 1) динаміка застосування звіль-нення від покарання та його відбування в судовій практиці; 2) вчинення нового злочину після звільнення від покарання (його відбування) або (та) порушення визначених законом умов його застосування;

г) у межах інституту звільнення від покарання та його відбування слід виокре-мити чотири субінститути, з урахуванням змісту яких запропоновано здійснити в тому числі термінологічні зміни у відповідному розділі КК України: 1) звільнення

400

від покарання; 2) звільнення від відбування частини покарання; 3) заміна покаран-ня більш м’яким; 4) відстрочка виконання покарання (de lege ferenda);

ґ) доцільність доповнення КК України ст. 801 «Відстрочка виконання покарання у зв’язку з надзвичайними обставинами».

За підсумками аналізу взаємозв’язку та співвідношення звільнення від кримі-

нальної відповідальності і звільнення від покарання та його відбування як суміж-них кримінально-правових інститутів визнано недоцільною заміну всіх передбаче-них КК України (або його Загальною частиною) видів звільнення від кримінальної відповідальності аналогічними видами звільнення від покарання з розширенням сфери дії інституту звільнення від покарання. Запропоновано компромісний ва-ріант розв’язання цієї проблеми.

На підставі здійсненої класифікації звільнення від покарання та його відбу-

вання установлено, що така класифікація може здійснюватись залежно від таких критеріїв: ступінь обов’язковості застосування; наявність спеціальних обов’язків у засудженої особи після її звільнення; юридичні факти, з якими законодавець пов’язує звільнення від покарання та його відбування.

У результаті розгляду проблем тлумачення, застосування та вдосконалення кримінального законодавства про звільнення від покарання доведена необхідність скасування законодавчого положення про звільнення від покарання внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (виключення ч. 4 ст. 74 з КК України).

Щодо положення про закінчення строків давності вчиненого злочину як підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 49 КК України), то воно і аналогічний йому припис, передбачений ч. 5 ст. 74 КК України, потребують виключення із КК України із залишенням єдиної підстави для звільнення від покарання (ст. 791 КК України).

З метою вдосконалення правового регулювання звільнення від покарання з ви-пробуванням, підвищення ефективності його застосування пропонується: 1) упов-новажити суд у випадках затвердження угоди, де сторони узгодили види та розмі-ри покарань, передбачені в ч. 1 ст. 75 КК України, звільняти осіб від покарання з випробуванням на підставі, визначеній у ч. 1 ст. 75 КК України; 2) передбачити

401

можливість такого звільнення лише від чотирьох найбільш суворих видів покаран-ня; 3) залишити можливість застосування додаткових покарань у разі звільнення від основного покарання з випробуванням; 4) заборонити застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо окремої категорії осіб; 5) вважа-ти підставою для звільнення від покарання з випробуванням висновок суду про можливість досягнення мети покарання без його відбування, який формується з урахуванням установлення пропонованого співвідношення між обставинами, які пом’якшують та обтяжують покарання, що диференційовано за ознакою ступеня тяжкості вчиненого злочину; 6) розширити перелік обов’язків, які можуть бути по-кладені на особу при її звільненні від покарання з випробуванням, поділивши їх на суто контрольні та такі, що безпосередньо пов’язані з кримінально-правовим впли-вом, здійснюваним на засудженого; 7) установити при звільненні від покарання з випробуванням, призначеного особі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, макси-мальний іспитовий строк; 8) крім скоєння нового злочину, вважати виключними об-ставинами, які свідчать про порушенням режиму випробуванням з настанням не-сприятливих наслідків відповідно до ч. 2 ст. 78 КК України, невиконання хоча б од-ного з покладених на засудженого обов’язків, а також ухилення від виконання до-даткового покарання; 9) надати чоловіку-одинаку, який має малолітню дитину, рів-ні з жінкою можливості для більш привілейованих умов звільнення від відбування покарання з випробуванням, визначених у ст. 79 КК України; 10) дозволити засто-сування звільнення з випробуванням, передбаченого в ст. 79 КК України, лише до особи, яка має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

З’ясування проблемних питань звільнення від відбування частини покарання

доктрині, законотворчій діяльності та правозастосуванні дозволило констатува-

ти, що УДЗ є одним із найбільш затребуваних у сучасній практиці правозастосу-вання; це не є випадковим з огляду на доведену в роботі корисність корегування обсягу та характеру кримінально-правового впливу задля досягнення найбільш позитивного ефекту. У роботі сформульовані такі пропозиції, які можуть сприяти успішній реалізації цього завдання: 1) установлено, що передбачений законом

402

строк відбуття покарання для звернення з клопотанням про помилування до Пре-зидента України потребує скорочення до 10 років; 2) доведено, що УДЗ особи від додаткового покарання можливе тільки одночасно з ухваленням рішення про зас-тосування цього ж виду звільнення від основного покарання; УДЗ лише від додат-кового покарання справедливо унеможливлюється за змістом положень ч. 1 ст. 81 КК України; 3) матеріальною підставою для застосування УДЗ має бути втрата за-судженим суспільної небезпечності, що засвідчують встановлені згідно з кримі-нально-виконавчим законодавством основні та додаткові критерії виправлення;
доведено недоцільність скорочення у КК України тривалості частини строку покарання, обов’язкової для відбування при УДЗ; 5) запропоновано в ст. 81 КК України зафіксувати правило про вирахування мінімально необхідної частини по-

карання в разі засудження особи за сукупністю злочинів; 6) ініціюється встанов-лення обмежень щодо застосування УДЗ стосовно певних категорій осіб; 7) пропо-нується покладати на умовно-достроково звільнених осіб певні обов’язки, при ухиленні від виконання яких суд повинен мати право приймати рішення про на-правлення засудженого для відбування частини покарання, від якої він звільнявся;

установлена необхідність доповнення ст. 81 КК України положенням про здій-

снення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбуван-ня покарання.

Заміну невідбутої частини покарання більш м’яким визнано потенційно ефек-тивним засобом коригування первинно призначеного покарання під час його від-бування шляхом заміни цього покарання іншим, більш м’яким видом задля стиму-лювання до найшвидшого виправлення засуджених, заохочення їх до відмови від подальшої злочинної поведінки тощо. З приводу вдосконалення правової регла-ментації та практики застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким сформульовано такі висновки: 1) пропонується заміняти лише один вид покарання у виді позбавлення волі більш м’якими видами; 2) більш м’яким пока-ранням, яким можна замінити позбавлення волі, визнано покарання у виді обме-ження волі, виправних робіт (лише за умови підтвердження можливості праце-влаштування засудженого), громадських робіт, а також позбавлення права обій-

403

мати певні посади або займатися певною діяльністю (якщо засуджений відбуває покарання за злочин, учинений за певною посадою або у зв’язку із зайняттям певною діяльністю); відповідне застереження має бути зроблене в примітці ст. 82

України; 3) матеріальна підстава для заміни невідбутої частини покарання більш м’яким визначена як часткова втрата особою суспільної небезпечності, що засвідчують встановлені згідно з кримінально-виконавчим законодавством основ-

ні та додаткові критерії виправлення; 4) зазначені критерії вимагають певної формалізації шляхом їх регламентації у КВК України, у якому варто розрізняти два ступені виправлення; у зв’язку з цим потребує розроблення система умовних одиниць оцінки виправлення засудженого, за якої йому мають присуджуватися певні бали з урахуванням поведінки в процесі відбування покарання; 5) установле-но необхідність законодавчої заборони застосування заміни покарання більш м’яким щодо окремої категорії осіб.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є закономірною реакцією держави на необхідність забезпе-чення охорони дитинства, заохочення материнства тощо. У процесі вдосконалення відповідних положень закону доведено необхідність: 1) надати суду можливість застосування звільнення від відбування покарання за ст. 83 КК України тим жінкам, які засуджені до позбавлення волі за умисні злочини (будь-якого ступеня тяжкості) строком більше п’яти років; 2) передбачити можливість звільнення жін-ки від виконання додаткових покарань у виді штрафу і конфіскації майна; 3) до-зволити застосування до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, звільнення від відбування покарання у виді арешту, виключивши можли-вість такого звільнення жінок, які відбувають покарання у виді обмеження волі;

усунути притаманну ч. 1 ст. 83 КК України бланкетність та зафіксувати в законі можливість звільняти жінок, які завагітніли під час відбування покарання, на строк до досягнення дитиною трьох років; 5) доповнити КК України статтею 742

«Звільнення від покарання або відбування його частини у зв’язку з установленням обставин, що унеможливлюють застосування покарання»; 6) доповнити ч. 1 ст. 83 КК України положенням, відповідно до якого при вирішенні питання про звіль-

404

нення суд повинен ураховувати тяжкість вчиненого злочину, особу засудженої та інші обставини; 7) диференціювати правові наслідки вчинення звільненою особою нового злочину; 8) трансформувати зазначений вид звільнення в аналогічний різ-новид відстрочки виконання покарання.

Подальший розвиток норм про помилування доцільно здійснювати за такими напрямами: 1) розроблення з ініціативи Президента України проекту Закону «Про помилування», покликаного регламентувати: види помилування; випадки, за яких здійснення помилування унеможливлюється або обмежується тощо (до цього ана-логічні питання потребують розв’язання у ст. 87 КК України); 2) установлення можливості заміни довічного позбавлення волі покаранням у виді позбавлення волі на строк не тільки не менше, але і не більше 25 років; 3) запровадження забо-рони застосування помилування до осіб з потенційно високим рівнем рецидивво-небезпечності; 4) здійснення помилування у виді: а) заміни довічного позбавлення волі на двадцятип’ятирічний строк позбавлення волі та б) звільнення від відбуван-ня частини покарання та заміни позбавлення волі на більш м’яке покарання в разі неможливості їх застосування в порядку ст. 81 і ст. 82 КК України за формальною підставою, у т.ч. стосовно окремої категорії громадян, на яких de lege ferenda не поширюється УДЗ та заміна покарання більш м’яким.

Розкриття теоретичних, правотворчих та правозастосовних проблем звільнен-

ня від покарання та відбування його частини дозволяє стверджувати про: 1) необ-хідність створення окремої кримінально-правової норми, присвяченої звільненню від покарання у зв’язку з усуненням караності діяння та пом’якшенням покарання (ст. 741 КК України); 2) доречність відмови від використання в ч. 2 ст. 74 КК Украї-ни слова «негайному» та установлення строку для такого звільнення не більше міся-ця після набрання чинності законом, що декриміналізує певне діяння; 3) доцільність урахування при пом’якшенні покарання, призначеного особі, засудженій за діяння, караність якого законом пом’якшена, не лише верхньої, а і нижньої межі нової санкції; 4) необхідність вилучення з ч. 2 ст. 74 КК України слова «законом».

Правова регламентація звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінч-енням строків давності виконання обвинувального вироку потребує вдосконален-

405

ня, а саме: 1) доведено, що в контексті ст. 80 КК України треба використовувати не кримінально-процесуальне поняття «виконання обвинувального вироку», а кримінально-правове поняття «виконання покарання»; 2) визначено, що ст. 80 КК України не встановлює строки давності виконання обвинувального вироку, яким особа засуджена до тримання в дисциплінарному батальйоні, що є вадою цієї норми, яка (вада) потребує усунення; 3) установлено прогалину в правовому ре-гулюванні звільнення за ст. 80 КК України від покарання у виді довічного позбавлення волі, через що необхідно внести зміни до ч. 1 та ч. 5 зазначеної статті;
визнано доцільним пропорційно збільшити строки давності, визначені в ч. 1

ст. 80 КК України, на один щабель; 5) ініційовано пропозицію про подвоєння всіх строків давності, установлених у ч. 1 ст. 80 КК України, у випадку ухилення особи від виконання покарання; 6) з’ясовано, що переривати перебіг давності має будь-який умисний злочин незалежно від ступеня його тяжкості.

Аналіз звільнення від покарання за хворобою дозволив сформувати такі поло-ження: 1) запропоновано трансформувати звільнення, передбачене ч. 1 і ч. 2 ст. 84

України, в аналогічні види відстрочки виконання покарання; 2) установлена недоречність вказівки в цих частинах ст. 84 КК України на момент виникнення хвороби; 3) визнано за доцільне врегулювати в ст. 84 КК України питання про звільнення за хворобою особи від додаткових видів покарань; 4) запропоновано в ст. 92 КК України визначити загальне правило стосовно випадків, за яких до особи застосовуються примусові заходи медичного характеру; 5) визнано несправедли-

вим прирівнювання в ч. 4 ст. 84 КК України всіх видів примусових заходів медич-ного характеру до позбавлення волі, у зв’язку з чим висловлено пропозицію в строк покарання зараховувати такі заходи, ураховуючи спосіб, у який вони здій-снювались (амбулаторно або стаціонарно); 6) констатовано, що в разі умисного посилення особою певних хворобливих симптомів вона не повинна підлягати звільненню за ч. 2 ст. 84 КК України; 7) визначено, що питання про належність то-го або іншого захворювання до категорії тяжких повинне бути розв’язане на нормативному рівні з удосконаленням процедури звернення до суду засудженого та інших осіб, яка б дозволяла враховувати відповідний припис; 8) визнано за до-

406

цільне виключити з ч. 4 ст. 84 КК України посилання на ст.ст. 49 і 80 КК України, обмежившись загальною вказівкою на сплив строків давності; 9) запропоновано здійснювати за особами, звільненими від покарання за хворобою, контроль за їх поведінкою та лікуванням, установивши для цього конкретні обов’язки, які особа має виконувати; 10) висловлено пропозицію щодо диференціації правових наслід-ків застосування ст. 84 КК України; 11) зазначено, що правова регламентація звільнення від покарання військовослужбовців (ч. 3 ст. 84 КК України) має зазна-ти змін, серед іншого спрямованих на безумовне звільнення тих з них, які вчинили злочини невеликої тяжкості, і встановлення можливості для решти замінювати покарання більш м’яким.

Особливістю правового регулювання амністії є її регламентація поряд з КК Ук-раїни в окремому законі – Законі України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р., який у 2011 р. зазнав істотних змін, спрямованих на звуження сфери дії амністії (зокрема, унеможливлюється звільнення від кримінальної відпові-дальності за амністією). Такий законодавчий крок (на відміну від здійсненого в 2014 р. запровадження індивідуальної амністії) заслуговує на схвальну оцінку, адже він свідчать про можливі зміни кримінально-правової політики держави в частині реалізації принципу гуманізму, упорядкування елементів системи заходів кримі-нально-правового впливу тощо. Разом з тим нова редакція згаданого Закону зумо-вила появу інших вад, на яких наголошується в роботі та які потребують усунення.

Перспективним напрямом вдосконалення норм про амністію визнається подаль-ше звуження сфери дії закону про амністію із застосуванням її до осіб, котрі засу-джені за вчинення злочинів проти держави у зв’язку з неординарними подіями в суспільно-політичному житті країни, з установленням можливості їх звільнення від відбування частини покарання та заміни покарання більш м’яким.

З урахуванням сучасних досягнень кримінально-правової науки в роботі роз-

роблено доктринальну модель розділу КК України про звільнення від покарання та його відбування, яка подається в додатках. Ця модель може бути покладена в осно-ву законопроекту «Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу Украї-ни» (щодо вдосконалення інституту звільнення від покарання та його відбування).

407

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абдуллин Э.М. Нарушение принципа системности при регулировании замены наказания / Э.М. Абдуллин // Актуальные проблемы российского права. –

2007. – № 2 (5). – С. 307 – 313.

Авакьян С.А. [и др.] Экспертное заключение о правовом смысле института

помилования[Электронныйресурс]–Режимдоступа:

//http://khodorkovsky.ru/files/_docs_/ea2d38dc5b53eb361485b0b65045161b/expzak1.pdf

Азаров Д.С. Диференціація кримінальної відповідальності та судова дис-

креція: утопія і реальність / Д.С. Азаров // Кримінальний кодекс України: 10 років

очікувань : тези доповідей та повідомлень учасників Міжнародного симпозіуму,

23 – 24 вересня 2011 року. – Львів : Львівський державний університет внутрішніх

справ, 2011. – С. 5 – 9.

Азаров Д.С. Проблеми диференціації та індивідуалізації кримінальної від-

повідальності з урахуванням ступеня тяжкості злочинів / Д.С. Азаров // Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 11 – 12 жовт. 2012 р. / редкол. : В.Я. Тацій (голов. ред.), В.І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. – Х. : Право, 2012. – С. 256 – 259.

Азарян Е.Р. Преступление. Наказание. Правопорядок / Е.Р. Азарян. –

СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 229 с.

Александров А.С. Назначение уголовного судопроизводства и наказания :

монография / А.С. Александров, И.А. Александрова, И.В. Круглов. – Н. Новгород :

Нижегородская правовая академия, 2006. – 111 с.

Александров Ю.В. Інститут амністії: його розвиток і можливі перспективи

Ю.В. Александров // Наукові праці Міжрегіональної академії управління персо-

налом. – 2011. – № 4 (31). – С. 154 – 157.

Алексеев И.Н. Условное осуждение в уголовном праве / И.Н. Алексеев. –

Ростов н/Д. : Феликс, 2007. – 256 с.

408

Алєксєєв А. На шляху до нової практики кримінальних покарань / Андрій Алєксєєв // Вісник Центру суддівських студій. – 2004. – № 2 – 3. – С. 10 – 11.

Алфимова О.А. Освобождение от наказания в связи с болезнью : уголовно-

правовой и уголовно-исполнительный аспекты : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право» / О.А. Алфимова. – Тюмень, 2006. – 23 с.

Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2009

(за даними судової статистики) [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Вер-

ховного Суду України. – Режим доступу: //www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/09F80 5995C5F5CA6C2257752002A196D?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCateg ory=09F805995C5F5CA6C2257752002A196D&Count=500&

Андрєєв А.В. Безумовні види звільнення від покарання: проблеми вдос-

коналення кримінального законодавства та практики його застосування / А.В. Ан-дрєєв // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2012. – № 4 (51).

– С. 162 – 168.

Андрєєв А.В. Законотворчі та правозастосовні проблеми звільнення від покарання з випробуванням / А.В. Андрєєв // Науковий вісник Львівського держав-

ного університету внутрішніх справ. Серія Юридична. – 2012. – № 4. – С. 236 – 245.

Андрєєв А.В. Засоби посткримінальної диференціації кримінально-

правового впливу на особу, яка вчинила злочин, за КК України / А.В. Андрєєв

Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідо-

ренка. – 2013. – № 1. – С. 70 – 80.