Кримінально-правове регулювання діяння, пов’язаного з ризиком, за законодавством України

brief description

З М І С Т

Вступ 3

Розділ І. Інститут діяння, пов’язаного з ризиком як
кримінально-правова проблема 12

1.1. Поняття обставин, що виключають злочинність діяння 12
1.2. Історична еволюція інституту діяння, пов’язаного з
ризиком у кримінальному праві 36
1.3. Сучасний стан розвитку інституту діяння, пов’язаного
з ризиком у кримінальному праві зарубіжних країн 53
Висновки до першого розділу 70

Розділ ІІ. Поняття та правова природа діяння, пов’язаного з ризиком 73

2.1. Поняття діяння, пов’язаного з ризиком
(правовий та психологічний аспекти) 73
2.2. Класифікація видів діяння, пов’язаного з ризиком 102
2.3. Порівняльний аналіз діяння, пов’язаного з ризиком з
іншими обставинами, що виключають злочинність діяння 133
Висновки до другого розділу 139

Розділ ІІІ. Умови правомірності діяння, пов’язаного з ризиком 142

3.1. Допустимість ризику у випадку досягнення
суспільно корисної мети 142
3.2. Не досяжність суспільно корисної мети діяннями,
не пов’язаними з ризиком 159
3.3. Достатність заходів для відвернення
шкоди правоохоронюваним інтересам 165
3.4. Неправомірність застосування ризику, при створенні
загрози для життя інших людей, екологічної
катастрофи та інших надзвичайних подій 175
3.5. Перевищення меж діяння, пов’язаного з ризиком
та відповідальність за законодавством України 182
Висновки до третього розділу 186

Висновки 190

Список використаної літератури 199
Додатки 219

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах інтенсивного розвитку науки та техніки у всіх сферах професійної діяльності, широкого руху новаторства на виробництві часом виникають ситуації, коли освоєння нового технологічного процесу або окремої виробничої операції, проведення наукового експерименту пов’язані із ризиком спричинення матеріальної або іншої шкоди правоохоронюваним інтересам.
Процес подальшого розвитку суспільства з невідворотністю призводить до пошуку нових шляхів і засобів для вирішення завдань, які стоять перед ним. Ця обставина, в свою чергу, обумовлює необхідність застосування з боку держави найрізноманітніших заходів (в тому числі і кримінально-правових) заохочення соціальної активності громадян.
Якісні перетворення суспільного життя створюють об’єктивні умови для високого зросту ініціативи, спрямованої на досягнення соціально корисної мети. Однак, в силу одночасної дії різноманітних факторів, частіше виникають випадки неспівпадання між метою та результатом: мета суб’єкта є позитивною, а результат негативний, шкідливий. При цьому суперечності між метою та результатом виникає необхідність дати загальну оцінку всьому вчинку: є він правомірним чи протиправним? Яка в залежності від цього повинна бути реакція суспільства і держави відносно цього вчинку, чи тягне він відповідальність чи повинен заохочуватись? Від чого залежить загальна оцінка і наступна реакція? Закономірно можлива як позитивна, так і негативна оцінка вчинку вцілому. Вона залежить від декількох обставин, до числа яких слід віднести ступінь небезпеки вчиненого діяння; суб’єктивні умови його вчинення; ступінь ймовірності настання результату, можливість його передбачення та інші. Таким чином, існує ймовірність зв’язку між діяльністю людини в різноманітних сферах із ризиком спричинення шкоди, в тому числі і охоронюваним кримінальним законом інтересам.
Критерії розмежування правомірної і протиправної поведінки найбільш важливі для оцінки вчинків, які за зовнішнім своїм проявом співпадають з ознаками злочинних посягань, не пов’язаних з правомірним спричиненням шкоди цінностям, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. В науці кримінального права такі вчинки визнаються обставинами, що виключають злочинність діяння. Кримінальне право в свою чергу виконує не тільки охоронну функцію, але і регулятивну. Дана функція покликана врегулювати та забезпечити застосування особою свого права на необхідну оборону, крайню необхідність, а також вчинення діяння, пов’язаного з ризиком. Ризиковане діяння є субсидіарним правом, тому ним суб’єкт може скористатися лише в обстановці, при якій досягнення значної суспільно корисної мети без ризикованого діяння є неможливим. Саме в обстановці ризику особа вимагає повної захищеності з боку держави від неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності у випадку настання шкідливих наслідків.
Ризик, ризикована поведінка представляє собою досить поширений спосіб людської життєдіяльності, що є протилежним ретельності, передбачливості, педантичності. Більш того, ризик є природним двигуном прогресу.
Людство долає перепони на шляху свого розвитку, застосовуючи нові засоби, рецепти, технології. Ризикуючи сьогодні ми створюємо майбутнє надійне життя. Практично не існує сфери людської поведінки, вільної від експериментування. Досвід, зазвичай побудований на помилках, досягається як в типових, так і екстремальних ситуаціях. При цьому уточнюються нормативи звичної життєдіяльності і готується стартова база для нових натисків на перепони розвитку.
Для вирішення неординарних професійних, господарських або інших завдань потрібні сміливі та ініціативні люди, які здатні ризикувати. Лінія на всебічне розгортання сміливості та ініціативи в тій чи іншій сфері людської діяльності завжди стикалася із правовою незахищеністю людей, які проявляли цю сміливість та ініціативу для досягнення суспільно корисної мети.
З урахуванням соціальної важливості застосування ризику виникла необхідність юридичного урегулювання умов його правомірності і в ст. 42 КК України передбачено в якості однієї із обставин, що виключає злочинність діяння – інститут діяння, пов’язаного з ризиком.
Це є новелою в кримінальному законодавстві України і вимагає детального дослідження. Кожна особа, яка застосовує ризиковані методи як для відвернення негативних наслідків, так і досягнення суспільно корисного результату потребує правової захищеності у разі настання шкоди. Детальний юридичний аналіз інституту виправданого ризику сприятиме реалізації права особи на творчу діяльність, захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, а також своєчасному впровадженню у науково-практичну сферу новітніх технологій і інших розробок.
У вітчизняній кримінально-правовій науці комплексного дослідження проблем діяння, пов’язаного з ризиком, до сих пір не було, а лише вивчалися, окремі види ризику і правомірність його застосування у різних сферах діяльності. Не піддавалися ретельному аналізу такі питання, як сфера допустимості ризикованих дій, поняття діяння, пов’язаного з ризиком, умови його правомірності, класифікація видів ризику, критерії перевищення меж виправданого ризику і відмежування виправданого (правомірного) від не виправданого (протиправного) ризику, а також від інших обставин, що виключають злочинність діяння. Вище викладене і обумовлює актуальність обраної нами теми дисертаційного дослідження.
Ступінь наукової розробки даної теми. Проблема ризику у вітчизняній теорії кримінального права почала активно досліджуватися з середини 50-х років ХХ ст. і сприймалася не всіма вченими однозначно. Спочатку проблема виробничого (професійного) ризику досліджувалась фахівцями інших галузей права (зокрема О.О. Красавчиком, Б.Н. Мезриним, В.О. Ойгензіхтом, А.І. Омельченком, О.О. Пастухіним, С.Н. Приступою, В.В. Расудовським, М.Ф. Орзіхом, Є.О. Харитоновим), але необхідність захисту прав людини у кримінальному аспекті привернула увагу до цієї проблематики вчених-криміналістів. Більшість авторів (П.А. Андрушко, Ю.В. Баулін, О.М. Гав яз, В.О. Глушков, М.С. Грінберг, П.І. Дагель, В.В. Долежан, Н.Д. Дурманов, В.О. Мельникова, С.Г. Келіна, А.Н. Савіцька, О.Б. Сахаров., Ю..М Ткачевський, І.І.Слуцький, Н.Н. Паше-Озерський, А.А. Піонтковський, М.Д. Шаргородський та ін.), розглядали окремі аспекти кримінально-правового регулювання ризику, але комплексного дослідження в межах чинного законодавства не проводилося. Однак широке впровадження новітніх технологій, можливість спричинення шкоди з невідворотністю, яке певною мірою супроводжувалося ризиком можливості спричинення шкідливих наслідків, поставило питання про необхідність кримінально-правового врегулювання діяння, пов’язаного з ризиком. Проблема діяння, пов’язаного з ризиком, є досить актуальною і серед таких вчених зарубіжних країн, як Х. Вельцель, Г. Глязер (Німеччина), Ч. Стар (Англія), А. Кубіцький, А. Спортовський, Х. Поплавський (Польща), Д. Фортц (Чехія), Н. Іосіфов (Болгарія) тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на тему: „Актуальні проблеми розвитку і вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального законодавства та прокурорського нагляду в Україні” (номер державної реєстрації 0101U005307).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на підставі сучасних поглядів проаналізувати інститут діяння, пов’язаного з ризиком, як різновиду системи обставин, що виключають злочинність діяння, і внести пропозиції щодо вдосконалення редакції ст. 42 КК України, спрямовані на стимуляцію застосування виправданого ризику в практичній діяльності та наукових дослідженнях.
Вказана мета зумовила постановку і вирішення таких задач:
- дослідження соціальної обумовленості і визначення місця вказаного інституту в системі обставин, що виключають злочинність діяння, відмежування діяння, пов’язаного з ризиком, від інших видів таких обставин;
- проведення порівняльно-правового та історичного аналізу інституту діяння, пов’язаного з ризиком, в кримінальному законодавстві України та зарубіжних країн;
- визначення кримінально-правового поняття діяння, пов’язаного з ризиком, його основних характеристик з урахуванням правових та психо-логічних аспектів;
- класифікація діяння, пов’язаного з ризиком, та аналіз його особливостей у різних сферах людської діяльності;
- здійснення аналізу умов правомірності виправданого ризику, визначення перевищення його меж та підстав кримінальної відповідальності.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані з ризиком як обставиною, що виключає злочинність діяння.
Предметом дослідження є поняття, ознаки, зміст, правова природа та умови правомірності діяння, пов’язаного з ризиком як обставини, що виключає злочинність діяння, межі кримінальної відповідальності у випадку спричинення шкідливих наслідків.
Методи дослідження. В процесі роботи використовувались фундаментальні положення філософської науки, а також такі методи наукового дослідження: 1) історичний – для аналізу еволюції інституту діяння, пов’язаного з ризиком в кримінальному праві; 2) порівняльно-правовий – для дослідження відповідних кримінально-правових норм законодавства зарубіжних країн; 3) системно-структурний – для встановлення особливостей досліджуваного явища і його відмінностей від суміжних обставин; 4) формально-догматичний – для тлумачення відповідних кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів; 5) конкретно-соціологічний – для опитування працівників правоохоронних органів, наукових закладів, установ охорони здоров’я та суддів. Це дало змогу виявити соціальні аспекти цього явища, процес його детермінації, зібрати необхідний емпіричний матеріал. У ході написання дисертації застосовувались досягнення наук кримінального, цивільного, трудового права, загальної теорії права, психології, соціології, філософії та ін.
Теоретичною та джерельною основою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних учених криміналістів з проблем обставин, що виключають злочинність діяння. Наукові висновки і рекомендації, що містяться у роботі, базуються на положеннях Конституції України, загальної теорії держави і права, досягненнях науки кримінального права, аналізі норм чинного Кримінального кодексу України, Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 16 листопада 1992 року, Закону України “Про лікарські засоби” від 30 червня 1999 року, Закону України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” від 16 липня 1999 року, Закону України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року, Закону України „Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 року, Закону України „Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 року та ін. Також, під час дослідження проаналізовано кримінальне законодавство зарубіжних країн (США, Англії, Франції, Іспанії, Болгарії, Польщі і низки країн СНД – Росії, Білорусі, Узбекистану, Казахстану, Таджикистану, Грузії), а також УРСР та СРСР.
У дослідженні узагальнено дані, отримані в ході опитування понад 180 співробітників правоохоронних органів та анкетування працівників наукових закладів та установ охорони здоров’я Чернівецької області. Використані також матеріали, зібрані під час індивідуальних бесід зі співробітниками МВС і працівниками суду в м. Чернівці та Чернівецькій області з окремих питань дисертації. Таким чином забезпечувалися багатоканальність інформації та її науково обґрунтована перевірка, що дало змогу підтвердити висунуті теоретичні положення, а також сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового врегулювання питань пов’язаних з інститутом діяння, пов’язаного з ризиком.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем діяння, пов’язаного з ризиком у кримінально-правовій науці України. У ній зроблено спробу вирішити низку дискусійних питань про поняття, правову природу, сутність та умови правомірності діяння, пов’язаного з ризиком, межі кримінальної відповідальності у випадку спричинення шкідливих наслідків у разі його застосування, і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. У ході проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків:
- визначено соціальну обумовленість і обґрунтованість включення діяння, пов’язаного з ризиком, до системи обставин, що виключають злочинність діяння, оскільки воно наділене усіма ознаками, що притаманні даним обставинам;
- запропоновано авторське поняття діяння, пов’язаного з ризиком, обґрунтоване на аналізові кримінального та інших галузей права;
- запропоновано класифікацію видів виправданого ризику, з урахуванням сфери діяльності людини, а саме: професійний; виробничий; господарський; медичний; творчий; управлінський; ризик у правоохоронній діяльності; педагогічний; спортивний; технічний; екологічний;
- здійснено відмежування діяння, пов’язаного з ризиком, від інших обставин, які виключають злочинність діяння, за правовими і фактичними ознаками. Правовою підставою для застосування виправданого ризику є небезпека, яка загрожує правоохоронюваним інтересам, і можливість досягнення позитивного соціального результату, а фактичною підставою – можливість вибору між традиційними (не ризикованими) і ризикованими засобами;
- обґрунтовано, що поняття діяння, пов’язаного з ризиком, містить у собі і об’єктивний, і суб’єктивний аспекти, тобто в ситуації невизначеності особа приймає рішення іти на ризик, усвідомлюючи можливість досягнення корисного результату або нанесення шкоди;
- виокремлено особливості регламентації діяння, пов’язаного з ризиком, у кримінальному законодавстві України і зарубіжних країн. Історично інститут діяння, пов’язаного з ризиком, вперше почав отримувати оформлення в законодавстві деяких країн Європи, причому з різним відображенням відповідно до його правової природи, в кінці 60-х років ХХ ст., а нині він існує у всіх правових системах, хоча в кожній має певну своєрідність;
- запропоновано поняття перевищення меж діяння, пов’язаного з ризиком, і внесено пропозицію щодо включення цих положень до ст. 42 КК України;
- доведено необхідність чіткого визначення умов правомірності діяння, пов’язаного з ризиком, з урахуванням волевиявлення суб’єкта, відносно якого застосовується виправданий ризик, і доповнення ст. 42 КК України нормою про те, що обов’язковою умовою неправомірності ризику є нанесення шкоди життю чи здоров’ю людини без її згоди, а також у випадку спричинення значної матеріальної шкоди;
- обґрунтовано доцільність введення кримінальної відповідальності за нанесення шкоди при перевищенні меж діяння, пов’язаного з ризиком, в окремій статті Особливої частини КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
- у науково-дослідній сфері – доповнюють теорію кримінального права, її положення і висновки можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України;
- у сфері правотворчості – можуть бути використані при внесенні змін і доповнень до Кримінального кодексу України, при розробці та прийнятті законів та підзаконних нормативно-правових актів з питань застосування інституту діяння, пов’язаного з ризиком у творчій та практичній діяльності;
- у правозастосовчій діяльності – сприятимуть у діяльності правоохоронних органів при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням норм про виправданий ризик, як обставини, що виключає злочинність діяння;
- у навчальному процесі – при підготовці підручників і навчальних посібників з дисципліни „Кримінальне право України”, а також у процесі викладання курсу та спецкурсів з кримінального права.
Апробація результатів дослідження. Рецензування та обговорення дисертації проводилось на кафедрі кримінального права і процесу юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні положення і висновки дисертації викладені в наукових статтях, тезах і доповідях на науково-практичних конференціях, зокрема, міжнародній науковій конференції „Україна: шляхами віків” (Київ, травень 2002 р.), міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, лютий 2003 р.), науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, березень 2004 р.).
Результати дисертаційного дослідження використовувались при читанні лекцій та проведенні семінарських та практичних занять із кримінального права на юридичному факультеті Чернівецького національного університету.
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і практичні результати отримані в процесі роботи над темою дисертації, викладено у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

Із проведеного дослідження випливають такі основні висновки та пропозиції:
1. Протягом усього існування теорії та практики кримінального права діяння, пов’язане з ризиком, не знаходило свого відображення в системі обставин, що виключають злочинність діяння. Але існування в суспільстві ініціативних і ризикованих людей призводило до порушення гарантій правової захищеності громадян, відсутність інституту виправданого ризику не сприяло підвищенню правової активності у зв’язку із незахищеністю особи від відповідальності за шкоду, яка спричинялася при здійсненні свого права. В результаті досліджень і вивчень проблем ризику постало питання про доцільність і обгрунтованість закріплення в кримінальному законодавстві норми діяння, пов’язаного з ризиком, в якості обставини, що виключає злочинність діяння.
Не зважаючи на відсутність інституту ризику в кримінальному законодавстві дорадянського періоду, все ж таки з’явилася об’єктивна необхідність у його законодавчій регламентації. І якщо в перші десятиліття існування Радянської держави ризик виступав лише в якості цивільно-правової категорії, яка відвертала матеріальну відповідальність особи, то з розвитком сучасного права йому було приділено увагу в межах кримінального права. Отримавши перше законодавче закріплення в ст. 27 Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1991 р., діяння, пов’язане з ризиком, є обставиною, що виключає злочинність діяння, і знаходить своє відображення в ст. 42 Кримінального кодексу України прийнятого 5 квітня 2001 року. Важливими соціально-правовими аспектами, які визначали закріплення інституту виправданого ризику в законодавстві України, були перш за все питання подальшого прогресу в галузі медицини (застосування нових методів лікування, трансплантації органів та тканин, використання нових лікарських засобів) та техніки (освоєння та винайдення нових технологій).
2. Обставини, що виключають злочинність діяння, – це передбачені Кримінальним кодексом України, а також іншими законодавчими актами зовні схожі зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду. Діяння, пов’язане з ризиком, є самостійним видом обставин, що виключають злочинність діяння і наділене усіма ознаками, притаманними даним обставинам, – за своїм соціальним змістом є суспільно корисним (вживається для досягнення значної певної мети або результату), а за юридичною природою – правомірним (хоча і зовні схожа із злочином, але є суспільно корисним) .
3. На основі виокремлення наявних ризику якісних ознак невизначеності, альтернативності, ймовірності, протиріччя та небезпеки пропонується таке визначення поняття ризику в кримінальному праві:
Діяння, пов’язане з ризиком – це вид поведінки, який проявляється у вчиненні діяння в умовах невизначеності дії (бездіяльності) для відвернення небезпеки або досягнення суспільно корисної мети при усвідомленні суб’єктом можливості вибору варіанту поведінки з урахуванням ймовірності нанесення шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам.
Право на виправданий ризик має будь-яка особа незалежно від того, в яких екстремальних умовах вона ризикує (при здійсненні професійної діяльності або при подоланні екстремальних ситуацій, які виникають у сфері побуту чи відпочинку).
4. Діяння, пов’язане з ризиком - найбільш широке поняття і охоплює всі можливі види ризику. Критерії класифікації можуть різноманітними – рід і характер діяльності, механізм прийняття рішення в умовах ризику, ступінь імовірності успіху і невдачі, статус особи та можливості тощо. Виправданий ризик за сферою діяльності можна класифікувати на: професійний (при здійсненні професійної діяльності), виробничий (виготовлення, створення певної продукції); господарський (у сфері господарювання); медичний (лікар часто ризикує заради життя та здоров’я людини); творчий (вчений не прямує раніше відомим шляхом, наповнюючи старі ідеї новим змістом. Для того щоб він здійснив відкриття, його думка повинна зійти з кола звичних уявлень); управлінський (у сфері управління); правоохоронний (у застосуванні нових методів у боротьбі та попередженні злочинності); педагогічний (запровадження ініціативних форм виховання та навчання), спортивний (при досягненні певних результатів у небезпечних видах спорту), технічний (запровадження нових технологій), екологічний (охорона навколишнього середовища) та ін.
5. Діяння, пов’язане з ризиком, необхідно відмежовувати від близьких за своєю природою обставин, що виключають злочинність діяння (крайньої необхідності, виконання наказу або розпорядження). Відмінність можна виявити, аналізуючи підстави та умови конкретного виду обставин. При виправданому ризику правовою підставою може виступати як загрожуюча небезпека правоохоронюваним благам, так і можливість підвищення соціального ефекту, а також можливість вибору між традиційними і ризикованими засобами. При крайній необхідності правовою підставою є лише загрожуюча небезпека правоохоронюваним благам, спричинення шкоди – єдиний вихід, крім того, спричинена шкода повинна бути меншою, ніж відвернута. Отже, ситуації, які виникають в умовах виправданого ризику, не можуть розглядатись у межах крайньої необхідності, оскільки діяння, пов’язане з ризиком, закономірно займає своє місце в системі обставин, що виключають злочинність діяння.
До обставин, які виключають злочинність діяння відноситься виконання наказу або розпорядження. Застосування діяння, пов’язаного з ризиком, з дозволу компетентного керівника звільняє працівника від відповідальності за можливі при цьому шкідливі наслідки. Особа, яка дала дозвіл на виконання наказу, бере на себе відповідальність за його застосування. Звідси випливає, що мова йде не про виключення, а лише про перекладення відповідальності. Але щоб дії відповідного керівника були правомірними, необхідно, щоб ризик не був пов’язаний з наявною небезпекою для життя та здоров’я працівників, щоб він був єдиним засобом досягнення даного результату і містив інші умови виправданого ризику.
6. За юридичною формою діяння, пов’язане з ризиком, є одним із видів здійснення суб’єктивного права, тому тільки від суб’єкта залежить, чи скористатися цим правом у відповідній ситуації, чи ні. Правовою підставою діяння, пов’язаного з ризиком, можуть виступати як загрожуюча небезпека правоохоронюваним благам, так і можливість поліпшення виробництва, підвищення його економічності, поліпшення продукції, отримання нових технологій, посилення охорони навколишнього середовища, отримання нових засобів лікування людей та тварин, уникнення певних втрат, збитків та ін. Фактичною ж підставою виправданого ризику є неможливість досягнення суспільно корисного результату неризикованими засобами.
Досліджуючи та аналізуючи об’єктивну, суб’єктивну та змішану концепції виправданого ризику, вважаємо, що концепція ризику, містить у собі змішані (об’єктивний та суб’єктивний) підходи у зв’язку з тим, що ризик представляє собою специфічну діяльність в умовах невизначеності і ситуації неминучого вибору. Суб’єкт, обираючи варіант поведінки, усвідомлює і можливість спричинення шкоди, і можливість досягнення позитивного результату. Отже, демонструється діалектична єдність об’єктивного та суб’єктивного. В першу чергу це стосується підстав, які викликають стан виправданого ризику, з об’єктивного боку – це небезпека, яка загрожує правоохоронюваним інтересам і невідворотна іншими засобами, а з суб’єктивного – це можливість свідомого вибору варіанта поведінки з урахуванням небезпеки, загрози та можливих наслідків.
Діяння, пов’язане з ризиком, як кримінально-правова категорія, як правило, характеризується такими рисами та елементами: емоційним очікуванням неуспіху при досягненні бажаної мети; мірою очікуваної невдачі у випадку несприятливого кінця діяльності або ймовірності настання при здійсненні певної дії несприятливих наслідків людини, яка йде на ризик; відсутністю впевненості в досягненні поставленої мети; ймовірністю досягнення поставленої мети; вибір між декількома варіантами дій.
7. Аналіз вітчизняного законодавства дозволяє зробити висновок, що інститут діяння, пов’язане з ризиком, не був відомий кримінальному законодавству Української держави до початку 50-х років ХХ століття.
Інститут виправданого ризику в теперішній час існує в усіх сучасних правових системах і в кожній носить специфічний характер. На підставі дослідження законодавства зарубіжних країн необхідно виділити три групи, які охоплюють існування інституту діяння, пов’язаного з ризиком, у кримінальному праві зарубіжних країн:
1) у кримінальному законодавстві країн англосаксонського права (Англії, США) інститут діяння, пов’язаного з ризиком, регламентується через інститут вини: ризиковане діяння правоохоронними органами оцінюється (кваліфікується) як виправдане, якщо воно не містить злочинної недбалості - необережної форми вини. Водночас, злочинна недбалість як вид необережної форми вини в системі загального права розкривається через поняття невиправданого ризику;
2) у кримінальному праві континентальної системи права (романо-германської) регламентація ризику має також свої особливості. Так, у країнах Західної Європи (Іспанії, Франції) інститут виправданого ризику регламентується в межах такої обставини, що виключає кримінальну відповідальність як “здійснення свого законного права чи професійних обов’язків”, що представляє право громадян на здійснення дій пов’язаних з виправданим ризиком. При цьому підході допущені в ситуації ризику дії оцінюються правоохоронними органами як виправдані (правомірні), якщо відповідають умовам правомірності, які висуваються законодавцем до різноманітних видів ризику, які містяться в нормативно-правових документах (наказах, правилах, інструкціях і т.і.), які регламентують конкретну сферу людської діяльності, де допускається той чи інший різновид ризику;
3) кримінальне законодавство країн Східної Європи (Польщі, Болгарії, Німеччини) містить конкретні статті, які передбачають норми виправданого ризику. Інститут виправданого обґрунтованого ризику знайшов своє закріплення і в оновленому кримінальному законодавстві більшості країн пострадянського простору, які входять до СНД (Росія, Білорусія, Латвія, Киргизстан, Казахстан, Узбекистан).
Внесена до Кримінального кодексу України 2001 року норма діяння, пов’язаного з ризиком (виправданого ризику) являє самостійний інститут кримінального права в системі обставин, що виключають злочинність діяння, з наявними тільки йому специфічними ознаками, і свідчить про передовий характер вітчизняного кримінального законодавства, про зближення правової системи України з правовими системами інших розвинутих країн.
Міжнародне товариство визнає необхідною соціально корисну діяльність, спрямованому на підвищення рівня благоустрою людей, дотримання їх прав і свобод, забезпечення науково-технічного прогресу і попередження злочинності, одночасно закликаючи до дотримання вимог, які забезпечують особливий захист правоохоронюваних інтересів при досягненні відповідної суспільної корисної мети. З усього викладеного випливає стосовно діяння, пов’язаного з ризиком, що ці рекомендації спрямовані на досягнення того, щоб при мінімальних затратах ризику отримати значний корисний, позитивний результат.
8. Суб’єктами окремих видів виправданого ризику може бути тільки особа, яка володіє спеціальними знаннями, вмінням, досвідом, оскільки вони усвідомлює ризиковану поведінку в повній мірі. Оскільки діяння, пов’язані з ризиком, тягнуть певні негативні наслідки для правоохоронюваних благ, виправданий ризик повинен задовольняти ряд умов, щоб бути визнаним правомірним.
Для конкретизації та єдиного розуміння в правозастосовчій практиці вказаного інституту вважаємо за необхідне ввести до ст. 42 КК України поняття “перевищення меж діяння, пов’язаного з ризиком”:
перевищенням меж діяння, пов’язаного з ризиком визнається необережне нанесення шкоди в умовах досягнення суспільно корисної мети, коли особою не були вжиті всі можливі заходи для відвернення шкоди, які об’єктивно були спроможні в даній конкретній ситуації попередити настання негативних наслідків”.
Якщо ж суб’єктом перевищено межі виправданого ризику, то це не виключає його кримінальної відповідальності за спричинення шкоди і за звернення до ризикованих дій, однак його мотив та мета, які були спрямовані на досягнення суспільно корисної мети, повинні враховуватись судом при призначенні покарання в якості пом’якшуючої обставини.
9. Згідно зі ст. 42 Кримінального кодексу України, діяння, пов’язане з ризиком, визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи достатні для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Згідно з даним визначенням, усі умови правомірності виправданого ризику можна поділити на дві групи: першу групу складаються умови, які відносяться до підстав ризикованих дій, а другу – ті умови, які характеризують саму дію.
Діяння, пов’язане з ризиком, буде визнаватися неправомірним у випадку, якщо буде створено загрозу для життя інших людей, екологічної катастрофи та інших надзвичайних подій. У деяких сферах діяльності людини, як і в інших, до допустимого ризику, пов’язаного із загрозою спричинення шкоди для життя і здоров’я людини, для визнання його виправданим, окрім передбачених у ст. 42 КК України умов правомірності, висуваються додаткові вимоги. Конкретно, в ситуації допустимості того чи іншого виду (різновиду) ризику і при здійсненні якого існує небезпека спричинення шкоди життю чи здоров’ю людини вона повинна бути проінформована, щоб отримати від неї добровільну згоду. В зв’язку з цим у ситуації допустимого ризику в якості самостійної умови його правомірності необхідно враховувати згоду особи на поставлення в небезпеку його життя і здоров’я.
10. Узагальнюючи все викладене, нами запропонована така редакція статті 42 КК України:
“Діяння, пов’язане з ризиком”
1. Діяння, пов”язане з ризиком, – це вид поведінки, який проявляється у вчиненні діяння в умовах невизначеності дії (бездіяльності) для відвернення небезпеки або досягнення суспільно корисної мети при усвідомленні суб’єктом можливості вибору варіанту поведінки з урахуванням ймовірності нанесення шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам.
2. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке спричинило шкоду правоохоронюваним інтересам при виправданому ризику для досягнення суспільно корисної мети.
3. Ризик визнається виправданим, якщо вказана мета не могла бути досягнута не пов’язаними з ризиком діями (бездіяльністю) і особа, яка допустила ризик, вжила всіх можливих заходів для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.
4. Перевищенням меж діяння, пов’язаного з ризиком, визнається необережне нанесення шкоди в умовах досягнення суспільно корисної мети, коли особою не були вжиті всі можливі заходи для відвернення шкоди, які об’єктивно були спроможні в даній конкретній ситуації запобігти настанню негативних наслідків.
5. Ризик не визнається виправданим, якщо в умовах допустимого ризику дія (бездіяльність) особи потягли настання екологічної катастрофи, надзвичайних подій або спричинило шкоду життю чи здоров’ю особи, яка не виявила на це згоду”.
Враховуючи ознаки і умови правомірності діяння, пов’язаного з ризиком, доцільно було б передбачити в ІХ Розділі Особливої частини КК України самостійний склад злочину про нанесення шкоди при перевищення меж діяння, пов’язаного з ризиком. Це обумовлюється необхідністю врегулювання законом про кримінальну відповідальність різних за своєю природою суспільних відносин, а також становлення правових умов для захисту життя, здоров’я, прав і свобод людини, майнових, господарських та інших охоронюваних кримінальним законом інтересів в умовах невизначеності дії осіб, які застосовують виправданий ризик у своїй творчій та практичній діяльності. Нами запропонована наступна редакція цієї статті:
Нанесення шкоди при перевищенні меж діяння, пов’язаного з ризиком
Необережне спричинення тяжких наслідків при перевищенні меж правомірності діяння, пов’язаного з ризиком, -
караються виправними робота на строк до ... років або обмеженням волі до ... років, з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до ... років.

Список використаної літератури
1. Конституція України прийнята 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. − № 30.
2. Кримінальний кодекс України. від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. − № 25-26.
3. Кодекс законів про працю України. Офіц. текст із змінами і доповненнями за станом на 15 травня 1997 року. – Ужгород: ІВА, 1997.
4. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992р. зі змінами і доповненнями від 26.12.2002. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. − № 10-11. – Ст. 42, 43, 44.
5. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26.06.1991 із змінами та доповненнями внесеними від 05.03.1998 р. // Голос України. − 1998.− 3 квітня. − № 63.
6. Закон України «Про лікарські засоби» від 30 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. − № 22. − Ст. 8.
7. Закон України „Про фізичну культуру та спорт” від 24 грудня 1993 р. із змінами і доповненнями від 18 червня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. − № 22.
8. Закон України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. − № 32.
9. Закон України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. − № 4.
10. Закон України „Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. − № 4.
11. Закон України „Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. −№ 15.
12. Адлер К. Ответственность без вины в гражданском и уголовном праве. − СПб., 1913.
13. Агапеев В.Е., Розанцева Д.Н. Риск как основание защиты имущественных интересов граждан – участников дорожно-транспортных происшествий // Права и свободы советских граждан и роль милиции в их обеспечении. Сборник научных трудов МВШМ СССР. – М., 1981.− С. 88-92.
14. Альгин А.П. Новаторство. Инициатива, риск. – Ленинград, 1987. – 64 с.
15. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни. – М.: Мысль, 1989. – 188 с.
16. Альгин А.П. Риск: сущность, функции, детерминация, разновидности, методы оценки: Дисс. ... доктора философ. наук.– М., 1990. – 350 с.
17. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни // Философские науки. – 1986. −№ 1. − С. 17-22.
18. Альгин А.П., Орзих М.Ф. Перестройка и хозяйственный риск: социально-правовые аспекты // Правоведение. – 1989. − № 5. – С. 20-27.
19. Андрейцев В.І. Екологічний ризик в системі правовідносин екологічної безпеки: проблеми практичної теорії // Право України. – 1999. − №1. – С.62-69.
20. Андрушко П.П. Про поняття та види обставин, що виключають суспільну небезпеку та протиправність діяння // Вісник Київського університету. Юр. науки, 1985. – №26. – С. 67-71.
21. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. – М., 1952. − 118 с.
22. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. – М., 1950. – 139 с.
23. Анчукова М.В. Об’єктивні ознаки діяння, пов’язаного з ризиком // Держава і право: Зб. наук. праць. Юр. і політ. науки. Вип. 18. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 520 с.
24. Бабурин В.В. Профессиональный риск и ответственность работников правоохранительных органов за посягательство на интересы правосудия: уголовно-правовые и уголовно-процессуальные аспекты. Материалы теоретического семинара 30.11.1994. – Омск, 1996. – 68 с.
25. Бабурин В.В. О расширении понятия риска в уголовном праве // Правовые проблемы реализации экономических реформ России.: Материалы науч. конф. – Омск: ВШМ МВД России, 1994. − С.16-17.
26. Бабурин В.В. Понятие риска в уголовном праве // Специфика правового регулирования в период становления социально-экономических отношений: Межв. сб. науч. трудов. / Под ред. В.В. Кожевникова. – Омск, 1996. − С. 193-196.
27. Барон Ю. Система римского гражданского права. – Кн. IV. СПб, 1910.
28. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Изд-во «Основа», 1991. – 360 с.
29. Баулин Ю.В. Основания, исключающие преступность деяния. – К.: УМКВО, 1989. – 48 с.
30. Баулин Ю.В. Уголовно-правовые проблемы учения об обстоятельствах исключающих преступность (общественную опасность и противоправность) деяния. – Автореф. дисс. ... докт. юрид. наук. – Харьков, 1991. – 41 с.
31. Баулин Ю.В. К вопросу о профессиональном и хозяйственном риске в проекте Основ уголовного законодательства. – В кн.: Правовое государство. Вып. 1.− Тарту, 1989.
32. Баулин Ю.В. Обстоятельства и основания, исключающие уголовную ответственность // Актуальные проблемы реализации уголовной ответственности. – Куйбышев, 1988. − С. 32-40.
33. Бахин С.В. Международно-правовая защита прав человека и эксперименты на людях // Вестн. Ленинг. ун-та. − 1987. − Сер. 6. − Вып. 3. − С. 87-90.
34. Бедняков Д.И. Проблема риска в правоприменительной практике // Правовые и специальные средства охраны социалистической собственности, тезисы выступлений в областной научно-практической конференции 9 октября 1989 г. – Харьков, 1989. – 143 с.
35. Белоконь Г.Г. О правомерности профессионального или хозяйственного риска: уголовно-правовые аспекты // Вопросы теории и практики уголовного права, криминологии и криминалистики. – Воронеж, 1989.
36. Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение профессиональных обязанностей. – Москва, 1970. – 128 с.
37. Берестовой Н.П. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния и их значение в деятельности органов внутренних дел: Учеб. пособ. – М., 1989. – 46 с.
38. Богомолов С.Н. О принятии решений в ситуациях неопределенности и риска // В кн.. Личность преступника как объект психологического исследования: (Сб. науч. тр.) / Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер. предупреждения преступности; [Редкол.: А. Р. Ратинов(отв. ред.) и др.]. — М. : Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1979. — 178 с.
39. Большой толковый психологический словарь. / Ребер Артур. – Том 2. – перевод с англ. – М.: Вече, АСТ, 2000. – 560 с.
40. Боровик Е. Возмещение вреда полученного работником в результате рискованных действий // Советская юстиция. – 1970. − №15. − С. 29-30.
41. Бражник Ф.С. Некоторые нормы проекта требуют совершенствования. //Социалистическая законность. – 1989. − № 3. – С. 28.
42. Быков В.В. Научный эксперимент. – М.: Наука, 1989. – 176 с.
43. Ведяхин В. Риск в сфере научно-технического прогресса // Хозяйство и право. – 1992. – № 2. − С. 9-15.
44. Ведяхин В.М., Чигир В.Ф. Проблемы правового регулирования научно-технического прогресса в СССР и ГДР (анализ и обзор литературы) // Правоведение. – 1990. − № 1. – С. 84-90.
45. Винер И. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния // Современные тенденции развития социалистического уголовного права. − М., 1983. – С. 62-65.
46. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони // Право України. – 1998. − № 11. – С.118-122.
47. Гавяз О. Господарський ризик як підстава, що виключає кримінальну відповідальність // Радянське право. – 1988. – № 2. − С.40-44.
48. Гавяз О. Поняття виправданного риску потребує уточнення // Радянське право. – 1989. − № 9. − С. 3-8.
49. Глушков В.А. О врачебном риске и крайней необходимости // Клиническая хирургия. – 1988. − № 4.
50. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. – Киев: Вища школа. – 1987. – 199 с.
51. Глязер Г. Драматическая медицина: Опыты врачей на себе / Пер. с нем. Изд. 2-е. – М., 1965. – 215 с.
52. Гончарук Є., Широкобоков В. Чи виправданий ризик учених, що експериментують на собі? // Вісник НАН України. − № 11. – 2001.
53. Гранат Н.Л. Правовые отношения // Юрист. – 1998. − № 10. − С. 9-14.
54. Грандо А.А., Грандо С.А. Врачебная этика. – Киев: РИА „Тріумф”, 1994. – 255 с.
55. Гринберг М.С. Проблема производственного риска в уголовном праве. – М., 1963. – 125 с.
56. Гринберг М.С. Должностные преступления и крайняя необходимость // Советское государство и право . – 1989. − № 5. − С. 64-72.
57. Гринберг М.С. Значение производственно-хозяйственного риска по советскому уголовному праву. Дисс. на соиск. канд. юрид. наук. − Свердловск.− 1957. – 282 с.
58. Гринберг М.С. Момент оправданного риска в производственном процессе // Советское государство и право. – 1954. – №1. – С. 99-108.
59. Гринберг М.С. Об обстоятельствах, исключающих преступность деяния // Социалистическая законность. – 1989. − № 3. − С. 29.
60. Гринберг М.С. Преступления против общественной безопасности в сфере взаимодействия человека и техники. Автореф. дисс. докт. юрид. наук. − Свердловск. – 1973. – 34 с.
61. Гринберг М.С. Преступления против общественной безопасности: Учеб. пособ. – Свердловск, 1974. – 177 с.
62. Гринберг М.С. Преступное действие (управленческие и психологические аспекты) // Правоведение. – 1983. − № 5. − С. 38-44.
63. Гринберг М.С. Психофизиологические возможности человека и уголовная ответственность // Советское государство и право. – 1974. − № 12. − С. 70-75.
64. Гринберг М.С. Технические преступления. – Новосибирск, 1992. – 144 с.
65. Громов А.П. Врачебная деонтология и ответственность медицинских работников. – М.: Медицина, 1969. – 77 с.
66. Громов А.П. Права, обязанности и ответственность медицинских работников. – М.: Медицина, 1976. – 168 с.
67. Громов А.П. Юридические аспекты хирургической деятельности // Хирургия. – 1992. − № 11-12. – С. 11-16.
68. Губинский А. Риск новаторства // Советское государство и право. – 1960. − № 1.
69. Давидов В.В. Теория деятельности и социальная практика // Вопросы философии. – 1996. − №5. − С. 52-62.
70. Дагель П.С. Об уголовной ответственности врачей // Советская юстиция. – 1964. − №19. − С. 12-14.
71. Дагель П.С. Рецензия на книгу М.С. Гринберга “Проблемы производственного риска в уголовном праве” // Советское государство и право. – 1965. − № 3. − С. 158-160.
72. Дагель П.С. Неосторожная преступность и ее общественная опасноть в условиях научно-технической революции // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью в условиях НТР. − Владивосток, 1976.
73. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка в 4-х томах. Т.3. – М.: Русский язык, 1978 − 1980. – 683 с.
74. Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння. – Київ, 1993.− 125 с.
75. Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. – К.: КВШ МВД СССР, 1984. – 72 с.
76. Довгаль С. Обоснованный риск как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Адвокатские вести. – 2001− № 5.
77. Долгий О.А., Задояний М.Т., Крошко В.П., Попович В.М, Усатий Г.О. Професійний ризик в діяльності працівників податкової міліції: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України / Олександр Олександрович Спиридонов (заг.ред.). — К. : Атіка-Н, 2002. − 319с.
78. Долежан В.В. Профессиональный или хозяйственный риск // Социалистическая законность. – 1989. − № 3. − С. 26-27.
79. Долецкий С.Я. Риск в хирургическом и общем плане // Хирургия. – 1992. − № 3. – С. 3-11.
80. Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М., 1955. – 78 с.
81. Домахин С.А. Ответственность за преступления на автотранспорте. – Москва, 1956.
82. Дурманов Н.Д. Обстоятельства исключающие общественную опасность и противоправность деяния. – Вып.9. – М., 1961. – 43 с.
83. Дьяченко П.К., Галкин В.В. Метод определения и классификация хирургического риска // Вестник хирургии. − Т.115. − Ленинград, 1975. − № 7. – С. 43-49.
84. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві. – К.: Атіка, 2001. − 176 с.
85. Емельянов А.М., Котик М.А. Об уточнении и формализации понятия риска и его разновидностей: Тезисы докладов республиканской научной конференции «Психологические вопросы безопасности деятельности». – Тарту, 1981. − С. 16-17.
86. Завальнюк А.Х. Правовые основы хирургического вмешательства // Клінічна хірургія. – К.: Укрмедінформ, 1994. − № 5. – С. 66-68.
87. Загальна Декларація прав людини від 10.12. 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992.
88. Задорожнюк И.Е., Зозуляк А.Б. Феномен риска и его современные экономико-психологические интерпретации // Психологический журнал. – Т.15. – 1994. – № 2. − С. 26-31.
89. Захаров С.С. Применение института обоснованного риска в оперативно-розыскной деятельности // Уголовная политика и международное право: проблемы интеграции. Материалы Всерос. научн.-практич. конф. 19-20 ноября. 1998. / ВлЮИ МВД России. Ч.1. Владимир, 1999. − С. 93-96.
90. Зейц А.Г. Влияние изменившихся обстоятельств на силу договоров. – Иркутск, 1928.
91. Зуев В.Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. Вопросы квалификации и судебно-следственной практики. Учебное пособие. – М.: Кросна-Лекс, 1996. – 96 с.
92. Иванюшкин А.Я. Профессиональная этика в медицине (философские очерки). – М.: Медицина, 1990. – 224 с.
93. Иойрыш А.И. Концепция риска: его оценка и управление им // Обеспечение безопасности населения и территорий. – М., 1994. – С. 19-26.
94. Иойрыш А.И. Правовые и этические проблемы клонирования человека // Государство и право. – 1997. − № 3. − С. 112-115.
95. Иойрыш А.И. Управление экологическим риском // Право и чрезвычайные ситуации. – М.: ИГП РАН, 1992. – С. 11-20.
96. Иосифов Н. Професионалният риск и научно-техническият прогрес // Проблемы на труда. С., 1994. Г.35, бр. 5.
97. Кабанов П. Риск при расследовании преступлений // Социалистическая законность. – 1989. − № 2. – С. 56-58.
98. Кабышев О. Правомерность предпринимательского риска // Хозяйство и право. – 1994. − № 3. – С.46-60.
99. Кадников Н.Г. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Учебное пособие. – М.: Бизнес Ченел интернешнл Лдт, 1998. – 48 с.
100. Каринский С.С. Материальная ответственность рабочих и служащих по советскому трудовому праву. – М., 1955.
101. Кауфман М.А. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Лекция. – М.: МЮИ МВД России. 1998. – 47 с.
102. Кашанина Т.В. Оценочные понятия в советском праве: Автореф. Дисс. … канд. юрид. наук. – Свердловск, 1974. – 22 с.
103. Кейлин А.Д. Советское морское право. – М., 1954. – 395 с.
104. Келина С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: понятие и виды // Уголовное право. − 1999.− № 3.− С46-60.
105. Келина С. Профессиональный риск как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Советская юстиция. – 1988. − №22. – С.14-15.
106. Кириченко В.Ф. Ответственность за должностные преступления по советскому уголовному праву. – М., 1956.
107. Китайская Народная Республика. Конституция и законодательные акты.- М., 1984. – С. 331-336.
108. Ковалев М.И. Генетика человека и его права // Государство и право. – 1994. - № 1.− С.19.
109. Ковалев М.И., Вермель И.Г. Критерии уголовной ответственности медицинских работников за ненадлежащее лечение // Социалистическая законность. – 1987. − №4. – С.57-58.
110. Козаев Н.Ш. Обоснованный риск как обстоятельство, исключающее преступность деяния: Учеб. Пособ. – Ставрополь: Ставропольсервисшкола, 2001. – 109 с.
111. Козак В.Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. – Саратов: изд-во Саратовского университета, 1981. – 153 с.
112. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации под ред. А.В. Наумова, − М.: Юристь, 1996. – 824 с.
113. Котик М.А. Психология и безопасность. – Таллинн, 1981. – 408 с.
114. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М., 1966. – 150 с.
115. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. – Саратов, 1976.− 120 с.
116. Красницький І. Поняття і значення обставин, що виключають злочинність діяння у кримінальному праві України і Франції: порівняльний аналіз // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003 року. – Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – С. 420-422.
117. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник /Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
118. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов; за ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
119. Крылова Н.Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции. – М.: Спарк, 1996. – 124 с.
120. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право современных зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии). – Изд. 2-е. Учебное пособие. – М.: Зерцало, 1998. – 208 с.
121. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М., 1982. − 239 с.
122. Курбанов Г. Обстоятельства устраняющие общественную опасность и противоправность деяния. – Баку: Гянджлик, 1991. – 121 с.
123. Курбанов Г.С. Юридическая природа и содержание института обстоятельств, устраняющих общественную опасность. – Баку, 1988.
124. Курс уголовного права. Общая часть. Т.1. Учение о преступлении: Учебник для вузов. / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М., 1999.
125. Левченко В.И. О профессиональном риске в науке (На материалах селекционной и изобретательской деятельности) // Советское государство и право. – 1984. - № 4. – С. 127-130.
126. Литвинов В.Д. Латинсько-український словник. – К.: Українські пропілеї, 1998. – 712 с.
127. Лукащук И.И. Нормы международного права в правовой системе России. – М., 1997. – 90 с.
128. Лыхмус У.Э. Правомерный риск как обстоятельство, исключающее общественную опасность деяния. – Ученые записки Тартуского университета. – Вып. 852. – 1989. – С. 178-180.
129. Ляпунов Ю. Реформа уголовного законодательства и пробелы права // Советская юстиция. – 1989. − № 3. – С. 31-32.
130. Магазинер Я.М. Советское хозяйственное право. – М., 1928.
131. Мазин П., Битеев В., Пономарев Г. Обоснованный риск: проблемы толкования и практического применения // Уголовное право. − 2002. − № 1. –. С. 73-80.
132. Макаренко В.П. Риск при принятии решений в научной политике. – Ростов-на-Дону, 1977. – 19 с.
133. Макашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность. – М., 1957.
134. Малеин Н.С. Право на медицинский эксперимент // Советское государство и право. – 1975. - №. 11. – С. 35-41.
135. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М., 1985. – 272 с.
136. Малиновский А.А. Уголовное законодательство зарубежных государств. – М.: Новый Юрист, 1998. – 128 с.
137. Малиновский Н.Н. Степень операционного риска // Хирургия.−1973. − №10.
138. Мамчун В.В. Некоторые аспекты соотношения вины и риска в правоприменительной деятельности // Уголовная политика и международное право: проблемы интеграции. Материалы Всерос. Науч. – прак. Конф. 19-20 ноября 1998 г. – Владимир, 1999. – С.89.
139. Мамчун В.В. Правоприменительный риск. Автореф. дисс. канд юрид. наук.− Н.Новгород, 1999. – С.20.
140. Мезрин Б.Н. О юридической природе риска в советском гражданском праве // Гражданское право и способы его защиты. – Свердловск. – 1974. – С. 47-48.
141. Мельникова В. О профессиональном и хозяйственном риске // Советская юстиция. – 1989. − № 22. – С. 22-23.
142. Милюков С.Ф. Обстоятельства, исключающие общественную опасность деяния. – СПб, 1998.
143. Михайлов В.И. О социально-юридическом аспекте содержания обстоятельств, исключающих преступность деяния // Государство и право.1995. − №12. – С. 59-69.
144. Модельный Уголовный кодекс для государств – участников Содружества Независимых Государств (официальный текст) // Правоведение. – 1996. − № 1. − С. 88-150.
145. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Інтер, 2001.
146. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М., 1999. – 520 с.
147. Наумов А.В. Сближение правовых систем как итог развития уголовного права ХХ века и его перспективы в ХХІ веке // Государство и право. – 1998. − № 6. – С. 50-58.
148. Нерсесянс А. Бесхозяйственность и хозяйственный риск // Социалистический труд. – 1990. − № 5. − С. 64-68.
149. Новий словник української мови у чотирьох томах. Т.3. /Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Вид-во „АКОНІТ”, 1999. – 927 с.
150. Новосельцева Л.С. Возмещение вреда причиненного в состоянии крайней необходимости и необходимой обороны. – Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1977. – 20 с.
151. Новый Уголовный кодекс Франции. – М., 1993.- 212 с.
152. Обстоятельства ис