ПОПЕРЕДЖЕННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НЕЗАКОННОГО ВИРОБНИЦТВА НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ ТА ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН

brief description

Перелік умовних скорочень.
Вступ.
Розділ I. Соціально-правова характеристика незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин.
1.1. Соціальна природа незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин як суспільно небезпечного явища й історичних заходів протидії йому.
1.2. Загальне поняття незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин і його види.
1.3. Кримінально-правова характеристика незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин.
1.4. Кримінологічна характеристика незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин.
Розділ II. Запобігання органами внутрішніх справ незаконному виробництву наркотичних засобів та психотропних речовин.
2.1. Поняття запобігання незаконному виробництву наркотичних засобів та психотропних речовин.
2.2. Тактика запобігання незаконному виробництву наркотичних засобів та психотропних речовин.
2.3. Особливості виявлення осіб, які займаються незаконним виробництвом наркотичних засобів та психотропних речовин.
2.4. Документування незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин.
Висновки.
Список використаних джерел.

ВСТУП

Актуальність теми. Зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами в Україні набуло рис великомасштабного асоціального явища. Темпи його поширення близькі до епідемічних. У 2001 р. в Україні на обліку перебувало 107 120 споживачів наркотиків. Останнім часом це число стабільно збільшується більше як на 10 тис. осіб щорічно. Якщо взяти до уваги надзвичайно високу латентність такої категорії осіб (за експертними оцінками близько 5–7 невиявлених наркоманів на одного виявленого), то можемо констатувати той факт, що приблизно 1,8–2% населення України зловживає наркотиками. Згідно з підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я ООН, якщо частка наркоманів у структурі суспільства перевищує 7%, це свідчить про початок незворотніх процесів деградації населення країни.
До основних криміногенних факторів, що сприяють розповсюдженню зловживання наркотиками та психотропами в Україні, відноситься незаконне виробництво наркотичних засобів та психотропних речовин (далі – незаконне нарковиробництво). Воно є складовою частиною нелегального наркообігу і його початковою ланкою. Запобігання цьому асоціальному явищу на ранній стадії його розвитку дає змогу перервати останній з менш суспільно небезпечного у більш тяжку форму, пов’язану з фактичним надходженням наркотиків та психотропів у нелегальний обіг, а отже – і зменшення загрози подальшого розповсюдження немедичної наркотизації населення.
Незаконне нарковиробництво вчиняється з різних причин (економічних, соціальних, психологічних, культових тощо), а також внаслідок інших злочинів у сфері охорони здоров’я населення. Разом із тим стабільної позитивної практики соціального реагування як на це явище в цілому, так і на окремі його прояви в Україні дотепер не випрацьовано, немає належних, науково-обгрунтованих методичних розробок щодо цілої низки складних і актуальних питань реагування на незаконне нарковиробництво і в першу чергу його попередження.
Природно, що суспільство потребує всебічної інформації про масштаби, характер та причини незаконного нарковиробництва, розроблення та здійснення ефективних заходів запобігання йому, особливо з погляду на значну латентність явища.
У зв’язку з цим теоретичне та практичне дослідження вказаної злочинної діяльності та її попередження є доволі важливими. Викладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.
Стан дослідження проблеми і ступінь наукової розробки теми. Соціально-правовий, у тому числі й кримінологічний аспект дослідження незаконного нарковиробництва як складного специфічного явища в українській науковій думці перебуває лише на початковій стадії. До другої половини 80-х рр. у Радянському Союзі категорично стверджувалося, що наркотизму та пов’язаного з ним нелегального нарковиробництва як “ганебного соціально-правового явища” в країні немає і не може бути, адже “відсутні причини і умови для його існування”. Про стан і складність дослідження проблеми незаконного наркообігу свідчить різноманітність підходів вчених різних галузей знання до вивчення, всебічного аналізу та попередження його проявів, у тому числі й протиправного нарковиробництва.
Серед радянських вчених, які займалися окремими аспектами цієї проблеми при дослідженні проявів незаконного наркообігу, можна виділити Т.А. Боголюбову, І.І. Велікошина, А.О. Габіані, Ю.М. Денисова, М.Г. Ікрамову, М.М. Кадирова, Б.Ф. Калачова, Л.П. Ніколаєву, Н.І. Ожиганова, М.Л. Хоменкера. До українських вчених цієї категорії відносяться Ю.В. Баулін, В.О. Глушков, О.О. Ковалкін, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, Ю.О. Никифорчин, П.І. Орлов, О.І. Рощин, М.П. Селіванов, В.М. Смітієнко, С.А. Тарарухін, М.С. Хруппа, В.Л. Чубарев та інші. Однак усі ці дослідження були присвячені окремим питанням незаконного наркообігу, у той час як жодного комплексного кримінологічного дослідження проблеми попередження незаконного нарковиробництва в Україні здійснено не було.
Дотепер немає єдиного як міжгалузевого, так і правового підходу до цього феномена. Крім того, аналіз поглядів різних авторів відносно елементів незаконного нарковиробництва свідчить про їх суперечливий характер, що не сприяє розвитку науки і сучасній практиці попередження його проявів. Такий стан речей вимагає відповідного виправлення.
В дисертації зроблено спробу розглянути незаконне нарковиробництво як складне специфічне явище, що виявляється у протиправному культивуванні наркорослин, виробленні з них наркосировини та виготовленні з останньої чи з прекурсорів готових наркотиків та психотропів для задоволення особистої потреби в них чи для збуту, а також обґрунтувати і відпрацювати відповідну систему заходів протидії цим злочинам.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Досліджувана проблема є складовою частиною плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, а також ґрунтується на основних положеннях Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002–2010 рр., затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 січня 2002 р. № 26-р, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка шляхів підвищення ефективності попередження незаконного нарковиробництва в Україні, сприяння створенню науково-обгрунтованих положень і рекомендацій стосовно підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ по запобіганню злочинам такого роду. Цій меті підпорядковані основні завдання роботи:
1) визначити стан наукової розробки проблеми незаконного нарковиробництва в сучасній кримінології та суміжних науках; усвідомити корисність її розв’язання для практики попередження органами внутрішніх справ цього виду наркозлочинності;
2) отримати нові знання про незаконне нарковиробництво в Україні як асоціального явища і суб’єктів-носіїв останнього;
3) дати кримінально-правову та кримінологічну характеристики незаконного нарковиробництва;
4) детально вивчити історичні, соціально-економічні, політичні, правові, культові та інші детермінанти нелегального нарковиробництва в Україні, внаслідок яких значно збільшилися його показники; виявити причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів такого роду;
5) вивчити практику реагування органами внутрішніх справ на прояви незаконного нарковиробництва, а також практику судового розгляду та вирішення кримінальних справ цієї категорії;
6) сформувати і обґрунтувати рекомендації практичним співробітникам органів внутрішніх справ по попередженню незаконного нарковиробництва на загальному та індивідуальному рівнях.
Об’єктом дослідження є саме явище незаконного нарковиробництва, а також специфічні суспільні відносини, що складаються у зв’язку з його існуванням.
Предмет дослідження – стан і тенденції незаконного нарковиробництва в Україні, причини і умови, що детермінують його, практика реагування на це явище органів внутрішніх справ та можливі шляхи підвищення ефективності запобігання йому.
Методологічною основою дисертації є сучасні методи пізнання, що ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей, положення діалектики щодо пізнання, розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, обумовленість антинаркотичних норм та відхилень від них. Методологія та методика дослідження полягають у: комплексному і системному вивченні проблеми попередження незаконного нарковиробництва в Україні; здійсненні дослідження на базі кримінології, кримінального права, кримінального процесу, оперативно-розшукової діяльності, соціології, психології, наркології, фармакології, фармації, релігієзнавства тощо.
Методами дослідження є:
– історичний – при аналізі розвитку кримінологічної думки щодо проблеми злочинів у сфері виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів;
– структурно-системний – при розгляді кількісних та якісних характеристик незаконного нарковиробництва та типології осіб, які беруть у ньому участь;
– порівняльно-правовий – при визначенні сучасних особливостей і тенденцій розвитку незаконного нарковиробництва у його динаміці при порівнянні з аналогічною злочинною діяльністю до прийняття нового антинаркотичного закону України (1995 р.);
– статистичний – при збиранні та обробці статистичних даних щодо кількісних та якісних характеристик незаконного нарковиробництва, його причин та умов, а також особи злочинця;
– соціологічний – при опитуванні співробітників органів внутрішніх справ, які брали участь у протидії незаконному нарковиробництву, осіб, котрі скоїли злочини такого роду, а також при включеному спостереженні за діяльністю співробітників територіальних підрозділів ДБНОН у вказаному напрямі;
– контент-аналітичний – при аналізі вітчизняної та зарубіжної антинаркотичної літератури, матеріалів засобів масової інформації, в яких містилися відомості стосовно напрямів і заходів боротьби з незаконним нарковиробництвом.
Науково-теоретичною базою дослідження були праці як вітчизняних, так і закордонних учених-правознавців із загальної теорії права, кримінального права, кримінального процесу, кримінології, оперативно-розшукової діяльності, юридичної соціології, наркології, фармакології, фармації, психології, релігієзнавства тощо.
Нормативну базу дослідження склали Конституція України, чинне антинаркотичне, кримінальне, кримінально-процесуальне, адміністративне законодавство і відомчі нормативні акти, що регулюють діяльність правоохоронних органів України в сфері боротьби з незаконним наркообігом, а також постанови Пленуму Верховного Суду України. У ході дослідження було проаналізовано й законодавство країн СНД, США, Великобританії, Франції, Німеччини.
Наукова обґрунтованість сформульованих у дисертації теоретичних положень, висновків і рекомендацій для практики визначається репрезентативною емпіричною базою дослідження. Так, для дослідження стану, структури і динаміки незаконного нарковиробництва за 1986–1988 роки з 27 ІБ головних управлінь Міністерства внутрішніх справ України у Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управлінь в областях та місті Севастополі були отримані 95717 реєстраційних карток за формою 1 (на скоєний злочин) і 57566 реєстраційних карток – за формою 2 (на особу, яка скоїла злочин).
Автором також досліджена звітність Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків Міністерства внутрішніх справ України щодо основних показників боротьби з незаконним наркообігом за період 1998–2002 роки, а також звітність Міністерства юстиції України щодо осіб, які були засуджені у вказаний період за скоєння злочинів у сфері виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. За спеціально розробленими анкетами у всеукраїнському масштабі було опитано 230 співробітників територіальних підрозділів Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків Міністерства внутрішніх справ України та 384 особи, які зловживають наркотичними і психотропними речовинами. Використовувався й особистий досвід роботи дисертанта у Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України з 1997 року.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в українській кримінологічній науці монографічним дослідженням, присвяченим теоретичним і прикладним проблемам запобігання незаконному нарковиробництву в Україні, вивченню його комплексу причин, практиці, методам та шляхам посилення ефективності вказаного напряму протидії з цим асоціальним явищем. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-попередників, автор зосередив увагу на недостатньо вивчених питаннях, що мають важливе наукове і практичне значення, а також на тих, щодо яких у теорії та практиці не вироблено єдиної точки зору.
Дисертант пропонує своє рішення низки складних і дискусійних питань, зокрема відмежування незаконного нарковиробництва від інших видів незаконного наркообігу, власну класифікацію цієї злочинної діяльності, формулює пропозиції щодо її попередження, а також удосконалення практики правозастосування у сфері боротьби з незаконним нарковиробництвом.
Найбільш важливими з числа теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій, що сформульовані в дисертації і відповідають вимогам наукової новизни, є такі:
– з урахуванням нових статистичних даних підтверджено, що незаконне нарковиробництво є складним специфічним асоціальним явищем у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів, що притаманне будь-якому суспільству, а на різних етапах розвитку суспільства його поширеність може збільшуватися чи зменшуватися в залежності від стану незаконного попиту та пропозиції вказаних засобів і речовин. Вплив на динаміку зростання останніх можливий шляхом скорочення масштабів незаконного культивування снотворного маку та конопель, вироблення з них сировини, виготовлення з останньої або з прекурсорів власне наркотиків та психотропів;
– обґрунтовано, що оскільки явище незаконного нарковиробництва є інтегрованим показником якості суспільного життя, то особливості складного соціально-економічного стану сучасного українського суспільства призвели до того, що у пострадянський період територія України перетворилася на “індустрію” нелегального вироблення наркосировини, виготовлення природних й синтетичних наркотиків та психотропів, котрі постачаються на внутрішній і зовнішній “чорний” ринок (за експертними оцінками селяни західних і центральних областей виробляють більш як 40 тисяч тонн макової соломи, що задовольняє річну потребу вказаної кількості осіб, які зловживають наркотиками опійної групи) і це створює загрозу заподіяння шкоди здоров’ю населення країни, а разом з цим і генофонду українського народу;
– визначено типологію осіб, які займаються незаконним нарковиробництвом (наприклад, незаконним культивуванням снотворного маку та конопель і виробленням з них наркосировини в основному займаються жінки передпенсійного та пенсійного віку, які проживають в сільській місцевості, а протиправним виготовленням наркотичних, психотропних речовин та їх аналогів – чоловіки у віці від 25 до 40 років, серед яких переважна більшість проживає в містах-споживачах вказаних речовин, раніше не судимі, зловживають наркотиками або психотропами);
– диференційовано чинники, що детермінують незаконне нарковиробництво як на загально-соціальному, так і на індивідуальному рівні: соціально-економічні (відсутність постійної роботи, заробітку, низькі заробітки, що не забезпечують прожиткового мінімуму та можливості утримувати дітей, хибне уявлення про можливість отримання “легкого” приробітку, “швидких” доходів для виживання себе та сім’ї тощо); сімейно-середовищні (наркоманське середовище); культурологічні (поширення інформації про нелегальне нарковиробництво у відеопродукції, книжковій продукції, Інтернеті тощо); індивідуально-особистісні (наркозалежність, інші тяжкі хронічні хвороби);
– виходячи з соціальної обумовленості незаконного нарковиробництва, доведено можливість його успішного попередження як негативного явища та вчинку: шляхом поліпшення економічного та політичного клімату в державі (це головний і найбільш результативний напрям); завдяки цільовому соціальному впливу на окремі контингенти осіб, фактичний ризик вчинення якими дій в сфері виробництва наркотиків, психотропів чи їх аналогів є найбільшим; використання відносно осіб вказаної категорії індивідуально-запобіжних заходів впливу;
– обґрунтовується низка можливих попереджувальних та профілактичних заходів на загально-соціальному рівні: переорієнтувати сільське населення України, яке займається нелегальним вирощуванням наркомістких рослин (особливо її західних і центральних областей), на вирощування інших рентабельних культур, підвищити закупівельні ціни на них; створити достатню кількість робочих місць у містах-споживачах наркотиків та психотропів; впровадити у сільськогосподарське виробництво культивування снотворного маку і конопель з низьким вмістом алкалоїдів чи їх відсутністю; силами держави, громадських організацій відродити традиційний уклад життя суспільства, який раніше успішно перешкоджав нелегальному нарковиробництву та зловживанню наркотичними засобами чи психотропними речовинами; активізувати діяльність церкви, інших релігійних об’єднань та організацій у цьому напрямі; об’єднати громадян України християнською мораллю й національною ідеєю для будівництва нової самобутньої держави. До перспективних завдань належить досягнення економікою України такого рівня розвитку, що відповідав би сучасним вимогам антинаркотичних конвенцій ООН.
На спеціальному рівні обґрунтовуються такі першочергові заходи, як: створення позабюджетного державного фонду протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів і зловживанню ними; створення міжвідомчої лабораторії з метою дослідження та систематизації відомостей про синтетичні та напівсинтетичні наркотичні засоби і психотропні речовини та їх аналоги, що незаконно виготовляються і знаходяться в нелегальному обігу, накопичення інформації про технологічні процеси, які застосовуються в підпільних лабораторіях, про результати перевірок хіміко-фармацевтичних й сільськогосподарських підприємств, діяльність яких пов’язана з обігом наркотичних засобів та психотропних речовин чи культивуванням снотворного маку та конопель; проведення постійного моніторингу та аналізу стану і фактичного поширення незаконного наркообігу й пов’язаних з цим економічних, моральних, фізичних та інших втрат суспільства, а також коригування на основі цього моніторингу та аналізу програм протидії поширенню наркозлочинності на національному і регіональному рівнях; здійснення систематичного контролю за дотриманням ліцензійних умов, встановлених для суб’єктів господарювання, які провадять діяльність, пов’язану з виробництвом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, вжиття превентивних заходів по недопущенню витоку згаданих засобів та речовин з перерахованих організацій до незаконного наркообігу; вжиття комплексу заходів щодо запобігання провадженню діяльності у вказаній сфері без відповідної ліцензії, а також контролю за культивуванням наркомістких рослин (снотворного маку та конопель) шляхом оперативно-профілактичного супроводження діяльності сільськогосподарських підприємств, які отримали ліцензію на право їх вирощування, підвищення вимог до здійснення охорони посівів вказаних культур, місць зберігання і переробки цих рослин, порядку знищення відходів і пожнивних залишків.
На індивідуальному рівні попередження незаконного нарковиробництва органам внутрішніх справ потрібно орієнтуватися на виявлення, вивчення та безпосередній вплив на осіб, які відносяться до категорії потенційних нарковиробників. Вказані заходи повинні проводитися комплексно з метою відмовити осіб вказаної категорії від наміру скоїти незаконні дії у сфері нарковиробництва (статті 307, 309, 310 Кримінального кодексу України).
Відповідно до результатів дослідження пропонуються наступні заходи та методи: індивідуальні психологічні, виховні, медично-правові заходи; індивідуальні психологічні бесіди; формування законослухняної поведінки; зміна мікросередовища; нейтралізація несприятливого впливу зовнішнього криміногенного та наркогенного середовища; робота серед найближчого оточення осіб, які епізодично вживають наркотичні чи психотропні речовини або є наркоманами; інформування державних органів, громадських організацій та трудових колективів про ймовірне вчинення незаконних дій у сфері нарковиробництва виявленими особами та залучення перерахованих органів їх до проведення індивідуальної профілактики відносно осіб вказаної категорії.
Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Сформульовані й викладені в дисертації положення, узагальнення, висновки і пропозиції вносять певний вклад у теорію кримінології, кримінального права з проблем протидії незаконному нарковиробництву, а також позитивно впливають на всі інші галузі знання, з-поміж предметів якої – явище незаконного нарковиробництва, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про специфіку цього явища, його зміст, коло суб’єктів, причини й умови. Робота сприяє збільшенню наукових знань про об’єкт дослідження, заповненню наявних прогалин у науці відносно попередження вказаного виду злочинності.
Основні положення дисертації були сформульовані в пропозиціях, що адресовано: Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків Міністерства внутрішніх справ України – для використання при підготовці проекту Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2002–2010 роки; Пленуму Верховного Суду України при підготовці проекту Постанови “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів”. Отримані автором висновки також можуть братися до уваги іншими авторами при виданні відомчих нормативних актів – наказів та інструкцій з організації запобігання незаконному нарковиробництву та його припинення.
Результати дослідження можуть бути використані і при написанні відповідних розділів підручників і навчальних посібників з кримінології, кримінального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, юридичних соціології та психології, судової медицини, а також при підготовці лекцій, методичних рекомендацій та інших матеріалів з метою удосконалення діяльності органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні й практичні висновки і рекомендації оприлюднені на науково-практичному семінарі “Експертне забезпечення розкриття злочинів підрозділами спеціальних видів досліджень Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру” (Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України, Київ, 2001), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002), міжнародному семінарі “Боротьба з наркозлочинністю” (Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002).
Окремі матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при проведенні семінарських і практичних занять.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох статтях в наукових журналах, одному збірнику методичних рекомендацій, одному науково-практичному нарисі, одному науково-практичному посібнику, одних методичних рекомендаціях, трьох матеріалах конференцій та семінарів.

bibliography

ВИСНОВКИ

Науковці колишнього СРСР (а згодом частково і в Україні) розглядали наркоманію як злочинну діяльність, а осіб, які зловживали наркотичними та психотропними речовинами – як злочинців. У той час доволі типовими назвами публікацій були “Кримінально-правова боротьба з наркоманією” або “Кримінальне законодавство у боротьбі з наркоманією”. Але наркоманія є хворобою і боротьба з нею ведеться не кримінально-правовими засобами, а входить до компетенції органів охорони здоров’я. Натомість, органи внутрішніх справ покликані протидіяти незаконному наркообігу. Тому під час здійснення згаданої діяльності особливу увагу слід приділяти не наркоманам, які є тяжко хворими людьми і потребують медичної та соціальної реабілітації, а наркоділкам. Ці особи займаються наркобізнесом з метою отримання надприбутків, втягують у зловживання наркотиками та психотропами все нових і нових людей (переважно молодь з її не до кінця сформованими психікою та світоглядом). Саме такий підхід до вирішення цієї злободенної проблеми забезпечить успішну боротьбу з незаконним наркообігом взагалі та незаконним нарковиробництвом як його складовою частиною.
Незаконний наркообіг, як і будь-яке явище, має свої стадії. Найпершою з них є незаконне нарковиробництво. Без нього неможливе саме існування ланцюга незаконного наркообігу “виробник – споживач”. Переривання згаданого ланцюга на його першій ланці є найбільш ефективним заходом протидії цьому асоціальному явищу.
Відтак конкретизація і поглиблення дослідження даної стадії наркообігу є науковообгрунтованими, оскільки його результати дають змогу органам внутрішніх справ підняти на більш високий рівень правозастосовчу діяльність, а також вдосконалити тактику боротьби з незаконним нарковиробництвом. Через це з усього загалу напрямів боротьби з незаконним наркообігом була виокремлена саме ця проблема. Її дослідження дало змогу здобувачу дійти наступних висновків.
З часу прийняття в 1995 р. антинаркотичного законодавства терміни “незаконне культивування”, “незаконне вироблення”, “незаконне виготовлення”, “незаконне виробництво” тлумачилися аналогічно до термінів, наведених у ст. 1 Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”. З поля зору спеціалістів випадав той факт, що терміни, наведені у згаданій статті, стосувалися законного наркообігу.
У ст. 1 Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” вказується, що незаконними є діяння, пов’язані з перерахованими речовинами, які здійснюються з порушенням вимог Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”. У дисертаційному дослідженні поняття “незаконне культивування”, “незаконне виробництво”, “незаконне виготовлення”, “незаконне вироблення” тлумачаться у відповідності з цією законодавчою нормою.
Практика внесення змін до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів за поданням лише Комітету по контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України себе не виправдала. Таке внесення змін до Переліку тягне за собою кримінально-правові наслідки стосовно кваліфікації злочинів у сфері обігу згаданих речовин. Так, наприклад, віднесення макової соломи та конопляної сировини до категорії особливо небезпечних наркотиків внесло істотні зміни у розгляд кримінальних справ за ст.ст. 307, 313, 314 КК України, а його можливе скасування призведе до перегляду більшості винесених вироків за цими статтями. Надалі таку процедуру потрібно узгоджувати з МВС, СБУ та Верховним Судом.
Після прийняття нового Кримінального кодексу України і Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26 квітня 2002 р. “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” зникло багато прогалин у правозастосовчій практиці. Разом з тим деякі питання так і залишилися неврегульованими.
При виявленні незаконного культивування наркомістких рослин важливе місце посідає з’ясування мети виробника. Якщо снотворний мак чи коноплі вирощувалися для вироблення нарко- та психотропосировини й виготовлення наркотиків та психотропів, ця діяльність підпадає під дію ч. 1 ст. 14 та ст. 307 чи 309 КК України, а також ст. 310 КК України. Якщо ж ці дії було вчинено з метою отримання харчового насіння, пеньки або для інших сільськогосподарських потреб, виробник повинен бути притягнутий до відповідальності за ст. 310 КК України.
У плані боротьби з незаконним культивуванням наркомістких рослин важливе місце посідає виявлення всіх пособників нарковиробника. Відповідні дії членів сім’ї останнього, його близьких родичів і друзів потрібно кваліфікувати за п. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 310 КК України.
Належного вдосконалення потребує також і адміністративне законодавство у сфері боротьби з незаконним нарковиробництвом. Ст. 1061 КАП України (частина перша) передбачає, зокрема, відповідальність за невжиття заходів щодо знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва, що містять наркотичні речовини. Коноплі містять у своєму складі алкалоїди психотропних, а не наркотичних речовин. Це дає підстави стверджувати, що невжиття заходів щодо знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва конопель не тягне за собою адміністративної відповідальності.
Для виправлення становища пропонується викласти диспозицію ч. 1 ст. 1061 КАП України в такій редакції:
“Невжиття заходів щодо забезпечення встановленого режиму охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць зберігання і переробки врожаю цих культур, а так само невжиття заходів щодо знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва, що містять наркотичні та психотропні речовини…”.
У Кримінальному кодексі України 1960 р. відповідальність за незаконне культивування снотворного маку і конопель передбачалася ст. 2293. У ч. 1 цієї статті містилася вимога адміністративної преюдиції. Саме таку допоміжну роль і виконувала ст. 1062 КАП України.
У Кримінальному кодексі України 2001 р. ст. 310 вже не містить у своєму складі відповідної гіпотези. Таким чином, ст. 1062 КАП та ст. 310 КК України передбачають відповідальність за однаковий делікт. Оскільки саме існування ст. 1062 було обумовлене вимогою адміністративної преюдиції, доцільно виключити її зі складу КАП України.
Аналіз статистичної звітності МВС України за формами 1 (на скоєний злочин), 1.1 (на розкритий злочин) та 2 (на особу, яка скоїла злочин) дало можливість окреслити специфіку осіб, які займаються незаконним культивуванням рослин, стосовно інших категорій нарковиробників. Згадані відмінності виявляються у наступних соціальних показниках: стать, вік, місце проживання, рід занять. Більшість осіб згаданої категорії є жінками, переважно передпенсійного та пенсійного віку, проживають у сільській місцевості, працюють у сільському господарстві або вже пенсіонери. Крім того, такі відмінності мають ще й чіткі регіональні ознаки. Найбільш помітними вони є серед населення західних областей; з просуванням на південь і схід вони поступово зменшуються.
В ході дослідження автор дійшов висновку про необхідність внесення ряду уточнень у тлумачення окремих понять і категорій. Зокрема, поняття “запобігання” та “припинення” включаються у склад загального – “попередження”. Запобігання незаконному нарковиробництву здійснюється на стадії готування до скоєння злочину, а припинення – на стадії замаху. Також є підстави вважати, що поняття “профілактика” не входить до складу поняття “попередження”, оскільки згадана діяльність проводиться лише на стадії виникнення “голого” умислу та усунення причин і умов незаконного нарковиробництва.
З прийняттям нової Конституції України значно ускладнилася процедура проникнення працівника міліції у житло. У зв’язку з цим автор вказує на необхідність більш широкого застосування можливостей адміністративного нагляду.
Згідно з ст. 3 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” та ст. 11 Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” особи, яких було засуджено до позбавлення волі за один із злочинів, пов’язаних з незаконним наркообігом, підлягають адміністративному нагляду. Після його встановлення працівник міліції має право входити у житлові та інші приміщення осіб, які перебувають під наглядом, без відповідного дозволу суду з метою перевірки передбачених обмежень.
Антинаркотичне законодавство України передбачає такі новітні заходи протидії незаконному нарковиробництву як контрольована поставка та оперативна закупка.
Контрольована поставка здійснюється з метою виявлення джерел і каналів незаконного наркообігу, а також осіб, які беруть участь у ньому. Сутність контрольованої поставки полягає у ввезенні в Україну, вивезенні з її території, транзиту чи перевезенні по ній наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів під контролем і оперативним наглядом МВС, СБУ, Держмиткому та Держкомкордону.
У 2001 р. в Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” були внесені зміни, що дозволили застосовувати метод контрольованої поставки стосовно товарів і речей, у тому числі заборонених для обігу, органам, що мають право на проведення оперативно-розшукової діяльності. Порівняльний аналіз дає підстави говорити про відмінності між ними. Остання застосовується для виявлення тіньових угод купівлі-продажу та їх учасників; мета першої була розглянута вище. Крім того, правом проведення контрольованої поставки наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів володіє Держмитком України, який, водночас, не має права проводити оперативно-розшукову діяльність.
Автор дійшов висновку щодо існування двох видів контрольованої поставки наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Перший (внутрішня контрольована поставка) проводиться відносно партії наркотиків, психотропів і прекурсорів, що переміщується в межах України (суб’єктами її проведення є підрозділи ДБНОН МВС). Другий (зовнішня контрольована поставка) проводиться щодо відповідної партії, яка незаконно ввозиться, вивозиться або перевозиться транзитом через територію України (суб’єкти цього виду поставки – підрозділи Держмиткому, Держкомкордону та СБУ). Обов’язковою умовою для проведення останньої є домовленість з відповідними органами іноземних держав чи відповідні державні договори.
Метою проведення оперативної закупки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів є одержання доказів злочинної діяльності. Іншими словами, оперативна закупка у разі позитивного результату дає підстави стверджувати, що певна особа (група осіб) займається незаконним нарковиробництвом. Автор робить висновок, що оперативна закупка не є самодостатнім заходом; вона підтверджує інформацію, що надійшла з гласних чи негласних джерел, і дає підстави до початку оперативної розробки або проведення огляду.
У праці наголошується, що при проведенні контрольованої поставки і оперативної закупки потрібно передбачити способи фіксацій дій осіб, причетних до незаконного наркообігу, заходи по забезпеченню особистої безпеки працівників, які беруть участь в операції, документи їх оперативного прикриття. Ці чинники забезпечують їх успішне проведення.
Отже, боротьба з незаконним виробництвом наркотичних засобів та психотропних речовин в сучасних умовах немислима без ґрунтовного і комплексного її вивчення, активного пошуку нових підходів до проблем протидії цьому явищу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Абазов З.Х. Уголовно-правовые и криминологические меры борьбы с преступлениями, связанными с незаконным оборотом наркотиков. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М., 1988.
2. Абызов Р.М. Предупреждение наркомании (административно-правовой аспект). – Ташкент, 1988. – 39 с.
3. Абызов Р.М., Таджибаев Х.Д. Административно-правовые меры борьбы с наркоманией и их применение ОВД. – Ташкент, 1991. – 47 с.
4. Аванесов Г.А. Криминология. – М., 1984. – 498 с.
5. Его же. Криминология. Прогностика. Управление. – Горький, 1975. – 423 с.
6. Алферов Ю.А. Наркомания в ИТУ: опыт работы с осужденными наркоманами. Учеб. пособие. – Домодедово, 1991. – 102 с.
7. Алферов Ю.А.. Калманов Г.Б., Козюля В.Г., Шипилов Ю.А. Особенности воспитательной работы в ИТУ с женщинами наркоманками. Учеб. пособие. – Домодедово, 1991. – 133 с.
8. Анисимов Л.Н. Наркотики: правовой режим. Международно-правовые и внутригосударственные проблемы регулирования производства, применения и распространения наркотических и психотропных веществ. – Л., 1974. – 144 с.
9. Его же. Профилактика пьянства, алкоголизма и наркомании среди молодежи. – М., 1988. – 173 с.
10. Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1977. – № 26. – С. 25-30.
11. Аргунова Ю.Н., Габиани А.А. Правовые меры борьбы с наркоманией. – М., 1989. – 63 с.
12. Афонькин Г.П. и др. Организация и тактика борьбы с наркоманией в ИТУ. Учеб. пособие. – Домодедово, 1989. – 124 с.
13. Ахмедов Г.А., Кадыров М.М. Наркомания. Преступность. Ответственность. – Ташкент, 1989. – 110 с.
14. Бабаян Э.А., Гонопольский М.Х. Наркология. Учеб. пособие. – М., 1987. – 335 с.
15. Бабоян Дик. Путевка в ад. – М., 1973. – 232 с.
16. Бандурка С.А., Слинько С.В. Наркомания: Уголовно-правовые средства борьбы. Учеб. пособие. – Харьков, 2001. – 320 с.
17. Барцалкина В.В. Повышение эффективности антинаркотического воспитания подростков. – М., 1988. – 45 с.
18. Бахин В.П. Понятие, сущность и содержание криминалистической тактики. – К., 1999. – 34 с.
19. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений.- М., 1991 – 208 с.
20. Берестовский В.Г. Рекомендации по выращиванию мака масличного. – К., 1985. – 21 с.
21. Билибин Д.П., Дворников В.Е. Патофизиология алкогольной болезни и наркомании: Учеб. пособие. – М., 1991. – 104 с.
22. Білоусов О.І. Оцінка окремих джерел доказів у кримінальному судочинстві. – К., 1996 – 51 с.
23. Биологические аспекты наркомании. Майский А.И., Ведерникова Н.И., Чистяков В.В., Лакин В.В. – М., 1982. – 256 с.
24. Билык Г.М., Омигов В.И. Правовые и криминологические вопросы борьбы с пьянством, алкоголизмом и наркоманией. Учеб. пособие. – Пермь, 1989. – 92 с.
25. Битенский В.С. Клинические и терапевтические аспекты наркоманий в подростковом возрасте. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора медицинских наук. – М., 1991.
26. Блюменау Е.Б. Охмеляющие дурманы. – Ленинград, 1925. – 80 с.
27. Богатищев С.В. Организация и правовое совершенствование борьбы с наркоманией и токсикоманией. – М.. 1990. – 48 с.
28. Богданович Л.А. Белый ужас (О наркомании). – М., 1988. – 139 с.
29. Боголюбова Т.А. Наркотизм: основы частной криминологичной теории. Автореферат диссертации на соискание научной степени доктора юридических наук. – М., 1991.
30. Боголюбова Т.А., Толпенкин К.А. Наркотизм и наркомания: основные направления и профилактика // Советское государство и право. – 1987. – № 1. – С. 74-80.
31. Болотовский И.С. Наркомании. Токсикомании. – Казань, 1989. – 91 с.
32. Бориневич В.В. Наркомании. – М., 1963. – 275 с.
33. Бородин В.С. Решение вопроса о возбуждении уголовного дела. – М., 1970. – 117 с.
34. Боротьба з незаконним наркообігом в Україні. Збірник нормативних документів у 3-х частинах (за станом на 1 вересня 2000 р.). – К., 2001. – ч. 1 – 223 с., ч. 2 – 283 с., ч. 3 – 183 с.
35. Борьба с наркоманией. Проблемы и перспективы. – Кишинев, 1990. – 221 с.
36. Браиловский С. Опиум, его культура и потребление в Уссурийском крае. – Хабаровск, 1901. – 127 с.
37. Бросс Жак. Магия растений. – К., 1995.– 283 с.
38. Брылев В.И. Взаимодействие следователя и органов дознания при расследовании и предупреждении преступлений, связанных с наркотизмом. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук.– Свердловск, 1991.
39. Его же. Взаимодействие следователя и органов дознания при расследовании и предупреждении преступлений, связанных с наркотизмом. – Екатеринбург, 1994. – 151 с.
40. Бувайлик Г.Е. Международный контроль над производством и распределением наркотических средств. Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук. – К., 1968.
41. Его же. Международный контроль над производством и распределением наркотических средств. – К., 1968. – 149 с.
42. Буянов М.И. Размышления о наркомании: Книга для учителей. – М., 1990. – 79 с.
43. Бывший победитель школьных олимпиад по химии стал “мозговым центром” Севастопольской подпольной лаборатории по производству сильнодействующего наркотика // Факты и комментарии, № 193, 19 октября 2002 г.
44. Ведомости Верховного Совета СССР. – М., 1974. – № 18.
45. Ведомости Верховного Совета УССР. – К., 1964. – № 29.
46. Ведомости Верховного Совета УССР. – К., 1987. – № 35.
47. Вежновец В.Н., Стешиц В.К., Скворцов С.М. Деятельность участковых инспекторов милиции по борьбе с наркоманией. Учеб. пособие. – Минск, 1990. – 54 с.
48. Великошин И.И. Предупреждение и раскрытие преступлений, связанных с распространением наркомании. – М., 1990. – 64 с.
49. Веселовская Н.В., Коваленко А.Е. Наркотики – М., 2000. – 205 с.
50. Виявлення та ліквідація підпільних лабораторій з виготовлення наркотичних засобів та психотропних речовин: Методичні рекомендації (Пасічник Г.В., Хруппа М.С., Жмінько В.М., Дячук О.Г., Замошець О.П., Павленко Р.М., Стрільців О.М.). – К., 2000. – 35 с.
51. Воинский устав Петра I. – М., 1960 – 82 с.
52. Габиани А.А. На краю пропасти: наркомания и наркоманы. – М., 1990. – 220 с.
53. Его же. Наркотизм вчера и сегодня. – Тбилиси, 1988. – 256 с.
54. Гадырко М.П., Сидоров М.И. Законодательство о борьбе с пьянством, алкоголизмом и наркоманией. – Кишинев, 1988. – 149 с.
55. Генайло С.П., Готлиб Р.М., Романова Л.И. Наркомания: правовые и медицинские проблемы. – Владивосток, 1988. – 190 с.
56. Гонопольский М.С. Себя преодолеть (вред воздействия алкоголя, наркотических и токсикоманических средств на человека). – Алма-Ата, 1987. – 117 с.
57. Горкин А.В., Сунцов А.П. Деятельность службы охраны общественного порядка по борьбе с наркотизмом и токсикоманией. – М., 1990. – 51 с.
58. Горшкова Л.М. Біологічні основи формування каннабіноїдних сполук у конопель та розробка методів визначення їх вмісту у селекційних цілях. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук. – К., 1994.
59. Готлиб Р.М., Романова Л.И., Яцков Л.П. Социально-правовые и медицинские аспекты борьбы с тунеядством, пьянством и наркоманией. – Владивосток, 1987. – 269 с.
60. Гришко А.Я. Правовые и криминологические проблемы социальной реабилитации хронических алкоголиков и наркоманов. Автореферат диссертации на соискание научной степени доктора юридических наук. – М., 1993.
61. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого органами внутренних дел. – Ташкент, 1989 – 121 с.
62. Гумін О.М. Проблеми боротьби з наркотизмом серед засуджених у виправно-трудових колоніях. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – К. – 1997.
63. Гумін О.М., Мельник П.В. Теоретичні основи боротьби з наркотизмом серед засуджених до позбавлення волі. – К., 2000. – 415 с.
64. Дворников В.Е. Патофизиология алкогольной болезни и наркоманий. Учеб. пособие. – М., 1991. – 104 с.
65. Денисов Ю.М. Предупреждение и раскрытие незаконного изготовления, хранения и сбыта наркотиков. – Караганда, 1990. – 152 с.
66. Дидковская С.П., Фесенко Е.В., Гарницкий С.П. Наркомания: уголовно-правовые и медицинские проблемы. – К., 1989. – 157 с.
67. Діяльність дільничих інспекторів міліції по запобіганню наркотизму. Науково-практичний нарис. Хруппа М.С., Павленко Р.М., Семенюк В.А. – К.. 2001. – 140 с.
68. Доклад Международного комитета по контролю за наркотиками за 1994 г. – Вена, 1994. – 75 с.
69. Дорогих Н.М. Низвержение пагубных традиций. – К., 1989. – 126 с.
70. Его же. Принудительное лечение при хроническом алкоголизме и наркомании. Назначение, исполнение и освобождение. Учеб. пособие. – К., 1986.
71. Дружинин И.Н. Ответственность за хищение наркотических веществ по советскому уголовному праву. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – Харьков. 1980.
72. Дунаевский В.В., Стяжкин В.Д. Наркомании и токсикомании. – Л., 1990. – 208 с.
73. Евстигнеев И.С., Лукьяненко А.Г. Предотвращение и раскрытие незаконного изготовления и сбыта наркотических веществ. – М., 1965. – 44 с.
74. Единая конвенция о наркотических средствах 1961 года. – Отд. офиц. издание. – Нью-Йорк, 1977. – 67 с.
75. Емельянов Т.Ф. Тайные тропы “белой смерти” (изготовление и распространение наркотических средств). – М., 1985. – 80 с.
76. Жалинский А.Э. Специальное предупреждение преступлений в СССР. – Львов, 1976. – 192 с.
77. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М., 1986. – 192 с.
78. Закусов В.В. Фармакология. – М., 1966. – 448 с.
79. Известия ЦИК СССР. – 1924 г. – 26 ноября.
80. Икрамова М.Г. Уголовно-правовая борьба с наркоманией. – Ташкент, 1982. – 110 с.
81. Иллюстрированная история суеверий и волшебства: От древности до наших дней. – К., 1993. – 399 с.
82. Інструкція “Про порядок підготовки матеріалів для направлення хворих на наркоманію на примусове лікування у спеціальні лікувальні заклади МОЗ та передачі цих матеріалів у суд”, затверджена Наказом МВС України № 477 від 07.07.1995 року.
83. Кадыров М.М. Проблемы уголовно-правовой борьбы с незаконным оборотом наркотических средств. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук. – Ташкент, 1994.
84. Его же. Уголовно-правовая борьба с незаконным возделыванием наркотикосодержащих культур. – Ташкент, 1991. – 148 с.
85. Кадыров М.М., Омигов В.И. Наркомания: панацея или социальное зло? – Ташкент, 1990, – 78 с.
86. Казаков М.В. Надкушенное яблоко (причины наркомании среди молодежи и борьба с ней в СССР и социалистических странах). – М., 1989. – 222 с.
87. Казаренко Ф.С. Административный надзор как способ предотвращения преступления // Советское государство и право. – 1973. – № 2. – С. 34-40.
88. Карпович К.А. Уголовно-правовые меры борьбы с распространением наркомании. Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук. – Ростов-на-Дону, 1972.
89. Кириченко Б.П. Административно-правовые меры борьбы с наркоманией (лекция). – Хабаровск, 1991.– 65 с.
90. Ковалкин А.А., Хруппа Н.С., Чубарев В.Л. Деятельность органов внутренних дел по выявлению и предупреждению группового сбыта наркотических средств. Учеб. пособие. – К., 1993. – 112 с.
91. Колесник О.В. Уголовно-правовые меры борьбы с наркоманией в СССР. Автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М., 1978.
92. Колесов Д.В. Не допускать беды. О сущности и профилактике наркомании и токсикомании. – М.. 1988. – 160 с.
93. Его же. Эволюция психики и природа наркотизма. – М., 1991. – 310 с.
94. Колесов Д.В., Турцевич С.В. Наркотизм: сущность и профилактика. – М., 1988. – 48 с.
95. Конвенция ООН о борьбе против незаконного оборота наркотических средств и психотропных веществ 1988 года – Отд. офиц. издание. – Нью-Йорк, 1988.– 53 с.
96. Конвенция ООН о психотропных веществах 1971 года. – Отд. офиц. издание. – Нью-Йорк, 1977. – 41 с.
97. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М., 1975. – 720 с.
98. Конторович Я. Средневековые процессы над ведьмами. – С.-Петербург, 1899. – 147 с.
99. Кривошеин П.К. Практика применения уголовного закона по делам о продолжаемых преступлениях. Учеб. пособие. – К., 1990. – 90 с.
100. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів. – Харків, 1998. – 375 с.
101. Криминология. – М., 1968. – 472 с.
102. Криминология. – М., 1976. – 439 с .
103. Криминология. – М., 1988. – 384 с.
104. Круглянский В.Ф. Наркомании и токсикомании у подростков. – Минск, 1989. – 95 с.
105. Курманов К.Ш. Наркомания: уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Фрунзе, 1989. – 231 с.
106. Его же. Уголовно-правовые проблемы борьбы с наркотизмом. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук. – Алма-Ата, 1991.
107. Леви Э., Форгун Д. Тайное без вымыслов. – М., 1994 – 378 с.
108. Левин Б.М., Левин М.Б. Наркомания и наркоманы: Книга для учителя. – М., 1991. – 160 с.
109. Их же. Не оступись…Алкоголизм и наркомания в молодежной среде. – М., 1988. – 155 с.
110. Лекарь А.Г. Некоторые вопросы деятельности органов внутренних дел по предупреждению преступления // Вопросы предупреждения преступности. – М., 1965. – Вып. 1. – С. 14-20.
111. Его же. Профилактика преступлений. – М., 1972. – 102 с.
112. Лихолоб В.Г. Правовые и нравственные вопросы предупреждения преступности органами внутренних дел. Учеб. пособие. – К., 1992. – 119 с.
113. Лихолоб В.Г., Рощин А.И. Предупреждение наркомании и токсикомании среди несовершенолетних. – К., 1988. – 48 с.
114. Личко А.Е., Битенский В.С. Подростковая наркомания: Руководство для врачей –. Л., 1991. – 304 с.
115. Лозинский С.Г. Святая инквизиция. – М., 1927. – 238 с.
116. Ломако З.М., Тимошенко П.Ю. Використання технічних засобів у діяльності оперативних працівників органів внутрішніх справ по попередженню та документуванню правопорушень – К., 1994 – 36 с.
117. Лукьяненко А.Г., Дугашев Р.С. Предотвращение и раскрытие незаконного приобретения, изготовления и распространения наркотических веществ. –Алма-Ата, 1964. – 172 с.
118. Лукьянчиков Е.Д. Приёмы использования оперативно-розыскных данных, полученных с применением технических средств, при расследовании уголовных дел // Актуальные проблемы обеспечения следственной практики научно-техническими достижениями - К., 1987 – С. 35-40.
119. Макарский А.Э. Преступление перед обществом. – К., 1989. – 110 с.
120. Макарь И.М. Наркомания под запретом закона. – Кишинев, 1990. – 134 с.
121. Макеев Г.А. Рабы дурмана: О наркомании и токсикомании. – Волгоград, 1988. – 125 с.
122. Материалы 2-го совещания городов Европы по проблемам новой антинаркотической политики. – Цюрих, 1991. – 32 с.
123. Материалы ХХП съезда КПСС. – М., 1961. – 464 с.
124. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. – М., 1964. – 158 с.
125. Мельникова И.Б. Отравленное детство: О пьянстве и наркомании. – Омск, 1989. – 100 с.
126. Меретуков Г.М. Расследование незаконного изготовления, приобретения, хранения, перевозки или сбыта наркотических средств. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М., 1990.
127. Его же. Расследование преступлений, связанных с незаконным оборотом наркотических средств. – М., 1992. – 146 с.
128. Методические рекомендации по документированию преступной деятельности изготовителей и сбытчиков наркотиков. – М., 1989. – 18 с.
129. Методические рекомендации по задержанию и осуществлению досмотра лиц, занимающихся незаконным оборотом наркотиков. – К., 1991 – 11 с.
130. Методические рекомендации по организации и осуществлению работы горрайорганов ОВД по борьбе с наркоманией. – Вильнюс, 1988. – 110 с.
131. Методические рекомендации производства химико-технологической экспертизы по делам о преступлениях, связанных с наркотиками. – Бишкек, 1992. – 35 с.
132. Метревели Д.Е. Уголовная ответственность за незаконное изготовление, приобретение, хранение, пересылку и сбыт наркотических средств (по материалам Грузинской ССР). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридически наук.– Тбилиси, 1988.
133. Миньковский Г.М ., Арзуманян Т.М., Звирбуль В.К., Кацук М.И., Шинд В.И. Деятельность органов расследования, прокурора и суда по предупреждению преступлений. – М., 1962. – 279 с.
134. Миньковский Г.М., Побегайло Э.Ф., Ревин В.П. Уголовно-правовые средства борьбы с наркотизмом. Лекция. – М., 1991. – 51 с.
135. Их же. Уголовно-правовые средства борьбы с пьянством, алкоголизмом, наркоманией и токсикоманией. Учеб. пособие. – М., 1990. – 86 с.
136. Мирошниченко Н.А. Уголовная ответственность за незаконное изготовление, приобретение, хранение, перевозку или сбыт наркотических веществ. Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук. – Харьков, 1984.
137. Мирошниченко Н.А., Музыка А.А. Уголовно-правовая борьба с наркоманией. – К.; Одесса, 1988. – 298 с.
138. Митрополит Ілларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1965. – 424 с.
139. Мифологический словарь. – М., 1991 – 736 с.
140. Михлин В.М., Дюбин Е.А. Осторожно: белая смерть (О наркомании). – Кишинев, 1989. – 211 с.
141. Мишель Ж. Ведьма. – М., 1912. – 148 с.
142. Молодежь и наркотики. Доклад исследовательской групп Всемирной организации охраны здоровья. – М., 1974. – 59 с.
143. Молчанов Н.И., Сорокин В.А. Алкоголизм и другие наркомании. – Л., 1970. – 32 с.
144. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К., 1998. – 324 с.
145. Його ж. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. – К., 1998.
146. Его же. Деятельность органов внутренних дел по применению лечения алкоголиков и наркоманов. Учеб. пособие. – К., 1987.– 84 с.
147. Его же. Квалификация органами внутренних дел преступлений, совершаемых на почве наркомании. – К., 1988. – 88 с.
148. Його ж. Примусові заходи медичного і виховного характеру. – К., 1997. – 125 с.
149. Его же. Принудительное лечение как уголовно-правовая мера борьбы с наркоманией (по материалам Украинской ССР). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – К., 1984.
150. Наркомании у подростков. Битенский В.С., Херсонский Б.Г., Дворек С.В., Глушков В.А. – К., 1989. – 215 с.
151. Наркомания в ИТУ и пути ее преодоления. Учеб. пособие. – М., 1990. – 77 с.
152. Наркотизм и преступность. (Лановенко И.П., Светлов А.Я., Костенко А.Н. и др.).– К., 1994. – 343 с.
153. Наркотичні засоби, психотропні речовини та їх розпізнавання. Довідник. – К., 1997. – 56 с.
154. Наркотики: социальные, медицинские и правовые аспекты. Справочник. – Минск, 2001. – 400 с.
155. “Наркотическая угроза”. Специальный выпуск научно-практического вестника “Человек в социальном мире: проблемы, исследования, перспективы”. - Тула, 2001. № 3 – 48 с.
156. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К., 2001 – За редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г.– Ч. 2 – 942 с.
157. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К., 1994. – 799 с.
158. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. За редакцією Мельника М.І., Хавронюка М.І. – К., 2001. – 1103 с.
159. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. За редакцією Михеєнка М.М., Шибіко В.П., Дубинського А.Я. - К., 1997 – 622 с.
160. Никифорчин І.О. Кримінальна відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Харків, 1994.
161. Никифорчук Д.Й. Організація і тактика боротьби з розповсюдженням наркоманії. Лекція. – К., 1999. – 68 с.
162. Николаева Л.П., Хоменкер М.Л. Борьба с хищением, незаконным изготовлением, распространением и потреблением наркотических веществ. – М., 1969. – 173 с.
163. Образцов В.А., Сухов С.В. Расследование хищений наркотических веществ, совершенных работниками медицинских учреждений. – М., 1990. – 40 с.
164. Ожиганов Н.И., Кадыров М.М. Уголовно-правовая борьба с преступлениями, связанными с наркотическими средствами. – Ташкент, 1989. – 59 с.
165. Оккультизмъ и магія. – С.-Петербург, 1906. – 673 с.
166. Оперативно-розыскная деятельность. – М., 2001. –798 с.
167. Организационные и тактические вопросы профилактики наркотизма: Методические рекомендации. Сергеев А.Н., Ковалкин А.А., Хруппа Н.С., Цетлин М.Г. – М., 1988. – 88 с.
168. Организация борьбы с наркоманией: Сборник документов и методических материалов. 2-е переработанное издание (составители: Сергеев А.Н., Удод А.П., Галущенко Т.А.). – К., 1988. – 204 с.
169. Организация работы аппаратов УР в борьбе с наркотизмом: Учебно-методическое пособие. Сергеев А.Н., Великошин И.И., Ковалкин А.А., Назарбаев Д.Н., Смитиенко В.И., Хруппа Н.С., Калачев Б.Ф., Орлов Б.П., Исмаилов Х. – М., 1990. – 144 с.
170. Орлов М.А. Искушение нечистой силой. – М., 1996. – 585 с.
171. Павленко Р.М. Кримінально-правова характеристика незаконного нарковиробництва // Вісник Запорізького юридичного інституту. – Запоріжжя, 2000. – № 4. – С. 157-165.
172. Його ж. Незаконне нарковиробництво: шляхи запобігання та припинення. // Підприємництво, господарство і право. – К., 2001. – № 3. – С. 28-31.
173. Його ж. Основні форми і види незаконного нарковиробництва // Підприємництво, господарство і право.– К., 2001. – № 4. – С.86-89.
174. Папюст. Практическая магия. – С.-Петербург, 1912.– 275 с.
175. Петрова В.И. , Ревеко Т.И. Наркотики и яды. – Минск, 1996 – 786 с.
176. Политическая экономия. Словарь. – М., 1990. – 606 с.
177. Попередження співробітниками ДСБЕЗ розкрадання наркотичних засобів. Недашківський В.В., Хруппа М.С., Кукуруз В.Я., Василенко О.А., Вінс А.І. – К., 1994. – 40 с.
178. Порубов Н.И. Криминалистическая тактика и ее роль в раскрытии преступлений. – Минск, 1987.– 36 с.
179. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 27 лютого 1998 р. “Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами” // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973-1998). – К., 1998 – 393 с.
180. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26 квітня 2002 р. “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” // Вісник Верховного Суду України. – К., 2002. – № 4. – 10-21 с.
181. Правовые меры борьбы против пьянства, алкоголизма и наркомании. Матышевский П.С., Дидковская С.П., Туркевич И.К. и др. – К., 1980. – 156 с.
182. Предупреждение алкоголизма, наркомании и токсикомании учащейся молодежи. Методические рекомендации. Завражин С.А., Лапшин В.А., Попов В.А. – М., 1988. – 83 с.
183. Предупреждение наркомании несовершенолетних. Учеб. пособие. Бланков А.С., Вилкс А.Я.,Леонтьев Ю.Б. и др. – М., 1989. – 80 с.
184. Приходько В.В. Если дело табак … (О профилактике и борьбе с пьянством, наркоманией и курением). – Домодедово, 1988. – 207 с.
185. Профилактика правонарушений в среде неформальных группировок. – Горький, 1989 – 176 с.
186. Птицын А.Г. Использование оперативно-розыскной информации на предварительном следствии - К., 1977 – 40 с.
187. Пятницкая И.Н. Клиническая наркология. – Л., 1975. – 333 с.
188. Ее же. Наркомании. (Руководство для врачей).– М., 1994. – 543 с.
189. Распознание наркотизма осужденных: Методические рекомендации. Алферов Ю.А., Козюля В.Г., Савельев Н.Е. – М., 1990. – 52 с.
190. Реджепов А.Э. Эффективность уголовно-правовых норм об ответственности за наркотизм (на материалах Тадж.ССР). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М., 1983.
191. Религиозные традиции мира. В двух томах. – М., 1996. – Т. 1 – 576 с.; Т. 2. –627 с.
192. Розенцвейг П.Э., Сандер Ю.К. Технология лекарств и галеновых препаратов. – Л., 1967. – 772 с.
193. Рощин А.И. Путь в бездну. – К.,1990. – 112 с.
194. Рощин А.И., Плишкин А.В. Деятельность органов внутренних дел по профилактике наркомании и токсикомании среди несовершеннолетних – К., 1990.- 108 с.
195. Рудаков Р.Ф., Бутько Н.И. Организация и тактика предупреждения и раскрытия преступлений, связанных с наркоманией. Учеб. пособие. – Минск, 1989. – 88 с.
196. Руководство ООН по подготовке кадров в области обеспечения законов о наркотиках. – Нью-Йорк, 1991. – 292 с.
197. Самощенко А. О предупреждении преступлений // Советская милиция. – 1959. – № 3. – С. 48-54.
198. Саркисова Э.А. Уголовно-правовые средства предупреждения преступлений. – Минск, 1975. – 191 с.
199. Сафаров И. Борьба с хищением и сбытом наркотических средств (уголовно-правовой и криминологический аспекты). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – Ташкент, 1990.
200. Сбирунов П.Н. Криминологические вопросы предупреждения преступлений, связанных с наркотическими веществами. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М., 1985.
201. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР. – М., 1953 – 464 с.
202. Сборник материалов рабочей встречи делегаций МВД Болгарии, Венгрии, Польши, СССР и Чехословакии по проблемам борьбы с наркоманией. – Ташкент, 1988. – 203 с.
203. Сборник стандартов и норм ООН в области предупреждения преступности и уголовного правосудия. – Нью-Йорк, 1992. – 502 с.
204. Селіванов М.П., Хруппа М.С. Антинаркотичне законодавство України: історія, теорія, коментар. – К., 1997. – 315 с.
205. Скворцов С.М., Гиоргадзе Г.П. Меры административного принуждения в борьбе с незаконным потреблением и оборотом наркотиков // Советское государство и право. – М., 1991. – № 1. – С. 56-60.
206. Скуратівський В. Святвечір. – У 2-х томах. К., 1994. – Т. 2. – 190 с.
207. Словарь жаргонных выражений, применяемых наркоманами при общении между собой. – К., 1992. – 11 с.
208. Словарь иностранных слов. – М., 1987. – 606 с.
209. Словник української мови. – К., 1972. – Т. 3. – 744 с.
210. Словник української мови. – К., 1979. – Т. 10. – 659 с.
211. Смирнов В.Е. Наркомания: знак беды. – М., 1988. – 63 с.
212. Смирнова И. Магия как она есть. – М., 1997 – 425 с.
213. Смитиенко В.Н. Уго