КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ, НЕ ПОВ’ЯЗАНІ З ПОСЯГАННЯМ НА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1
Історико-правовий огляд проблеми кримінальної відповідальності за порушення законодавства про працю, не пов’язані з посяганням на життя та здоров`я..........................................................................................................................11
1.1. Історія розвитку кримінально-правової охорони трудових прав людини............................................................................................................................11
1.2. Кримінально-правова охорона трудових прав людини в законодавствах зарубіжних країн................................................................................37
РОЗДІЛ 2
Підстави встановлення кримінальної відповідальності за порушення законодавства про працю, не пов’язані з посяганням на життя та здоров`я..........................................................................................................................58
2.1. Сучасний стан, причини і передумови виникнення проблеми порушень трудових прав людини, не пов’язаних з посяганням на життя та здоров`я...........................................................................................................................58
2.2. Підстави та принципи криміналізації порушень трудових прав людини, не пов’язаних з посяганням на життя та здоров`я......................................................68
РОЗДІЛ 3
Кримінально-правова характеристика порушень законодавства про працю, не пов’язаних з посяганням на життя та здоров`я................................. 97
3.1. Поняття злочинів проти трудових прав людини.......................................97
3.2. Об’єктивні ознаки злочинів проти трудових прав людини, не пов’язаних з посяганням на життя та здоров’я людини................................................................99
3.3. Суб’єктивні ознаки злочинів проти трудових прав людини, не пов’язаних з посяганням на життя та здоров’я людини..........................................167
ВИСНОВКИ......................................................................................................197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................204

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила найвищою соціальною цінністю людину, її права та свободи, а визнання, дотримання і захист прав і свобод людини та громадянина — обов`язком держави. Найважливішими серед соціально-економічних прав і свобод людини та громадянина є трудові права. Гарантування прав і свобод людини, зокрема трудових, у правовій державі забезпечується за трьома основними напрямками: 1) законодавчим закріпленням наданих або визнаних державою прав і свобод людини; 2) встановленням механізму реалізації даних прав і свобод; 3) правовим забезпеченням охорони прав і свобод людини у випадку їх порушення. Саме на Кримінальне право покладається обов`язок правового забезпечення охорони (у т. ч. трудових) прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань.
Традиційно наукою кримінального права злочини, пов`язані з порушенням законодавства про працю, поділяються на дві основні групи: 1) порушення трудових прав людини і громадянина, не пов`язані з посяганням на життя та здоров`я; 2) порушення правил охорони праці й техніки безпеки на виробництві, які створюють загрозу заподіяння шкоди життю та здоров`ю людини.
При цьому, якщо проблемам кримінальної відповідальності за злочинні порушення трудових прав людини, що пов`язані з посяганням на життя та здоров`я в радянській період приділялася певна увага у працях таких вчених як В.І. Антипов, В.І. Борисов, М.С. Брайнін, І.П. Лановенко, Ю.Б. Мельникова, О.Б. Сахаров, то злочинам першої групи протягом останніх 30-ти років увага або взагалі не приділялася, або питання кримінальної відповідальності за ці злочини розглядалося у контексті більш важливої, на думку науковців, проблеми кримінальної відповідальності за порушення техніки безпеки [116; 117]. Певною мірою таке положення було зумовлене дієвим та всебічним контролем за дотриманням законодавства про працю з боку держави, суспільства, професійних спілок, що в свою чергу практично виключало наявність злочинних порушень у сфері трудових відносин. Водночас, докорінні зміни в економіці держави, у трудових відносинах на початку 90-х років ХХ ст., зумовили перебудовні процеси в суспільстві, наслідком чого стало значне погіршення стану дотримання трудового законодавства.
Так, починаючи з 1998 р., відбувається вибухоподібне зростання правопорушень у сфері трудових відносин. Якщо у 1996 р. трудові спори складали тільки 2 % усього масиву цивільних справ, то вже у 1998 р. цей показник наблизився до 30 %. Інший показник критичного стану в цій сфері проявляється у тому, що, якщо в 1996 р. одне порушення прав працівників припадало на 2500 осіб, то вже в 2000 р. цей показник склав одне порушення на 90 працівників. Найпоширенішими порушеннями законодавства про працю виявилися незаконна невиплата заробітної плати та незаконне звільнення працівника з роботи. Загальна сума невиплаченої заробітної плати працівникам на 1 жовтня 2003 р. склала 2189,1 млн грн. Кількість осіб, яким своєчасно не виплачено заробітну плату, складає 2156,25 тис. Порушення вказаних найважливіших соціально-економічних прав людини практично унеможливлюють або значною мірою обмежують реалізацію усіх інших прав і свобод людини та громадянина. Відсутність роботи, засобів до існування перетворює людину, як одного з членів суспільства на супротивника цього суспільства.
З іншого боку, у розвинутих країнах Європи та Америки у теперішній час спостерігається переосмислення трудових відносин: від протистояння до відносин соціального партнерства. Це в свою чергу зумовлює наявність не протилежних, а обопільних інтересів роботодавця і працівника, а також тенденцій до лібералізації трудових відносин, що виявляється в обмеженні функцій держави з цих питань та розширенні повноважень роботодавця та робітника.
Вищевказані протилежні тенденції сформувалися в Україні на фоні прийняття 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України. Слід зазначити, що загальна норма щодо відповідальності за грубе порушення законодавства про працю в новому КК практично не зазнала змін, що не відповідає сучасним потребам слідчої та судової практики. У зв`язку з цим питання охорони трудових прав людини набуває нині особливої актуальності.
Формування нового ринку праці й поява нових його учасників в особі роботодавців різних організаційно-правових форм та видів власності зумовили собою значне погіршення стану дотримання законності у сфері трудових відносин, поширення злочинних порушень у цій галузі. На жаль, офіційні статистичні дані не відображають той негативний стан, який склався в трудових відносинах на даний час. Певною мірою це пояснюється недосконалістю існуючих кримінально-правових норм, а також високою латентністю цього виду злочинів.
Прийняття нового КК, а також новий погляд на формування та існування ринку праці зумовили необхідність теоретичного осмислення підстав кримінально-правової заборони порушень законодавства про працю. Поряд з цим, чинне кримінальне законодавство стосовно даної проблеми потребує детального аналізу як окремих науково-теоретичних положень норм про відповідальність за порушення трудових прав людини, так і судово-слідчої практики їх застосування. У сучасній юридичній літературі відсутні монографічні роботи, які висвітлюють власне проблеми кримінально-правового захисту трудових прав людини. Усе це й визначило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001—2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., а також базується на п. 7 розділу I Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002—2005 рр., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 365 та п. 1.4 розділу I Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001—2005 рр., схваленого вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23.03.2001 р. № 3.
Мета і завдання дослідження полягають у комплексній розробці та конкретизації загальнотеоретичних положень щодо питань кримінальної відповідальності за посягання на трудові права людини, не пов`язані із загрозою для життя та здоров`я, та формулюванні на цій основі пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства та правозастосовної практики.
Для досягнення визначеної мети перед дослідником були поставлені такі завдання:
— здійснити історико-правовий аналіз кримінально-правових норм щодо відповідальності за порушення трудових прав людини й громадянина;
— проаналізувати кримінальне законодавство зарубіжних країн щодо наявності кримінально-правової заборони порушень трудових прав людини;
— здійснити порівняльний аналіз вищезазначених законодавств та надати пропозиції щодо їх гармонізації;
— визначити стан наукової розробленості проблеми в теорії кримінального права;
— здійснити правовий аналіз підстав криміналізації порушень законодавства про працю;
— проаналізувати склади злочинів проти трудових прав людини й громадянина й дати їх кримінально-правову характеристику;
— встановити елементи подібності й розходження норм про відповідальність за порушення трудових прав людини з іншими нормами КК, розмежування суміжних складів злочинів;
— розглянути проблеми покарання за злочини проти трудових прав людини;
— розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства та інших нормативних актів України, а також рекомендації щодо практичної реалізації законодавчих новел Кримінального кодексу України.
Об`єктом дослідження виступають злочинні порушення законодавства про працю, не пов`язані з посяганням на життя та здоров`я людини.
Предмет дослідження — міжнародне та національне кримінальне законодавство щодо відповідальності за посягання на трудові права людини, практика його застосування, офіційна статистика, система наукових поглядів та розробок щодо цієї проблеми.
Методи дослідження. За методологічну основу дослідження взято основні положення філософії, соціології, загальної теорії права. Застосування методу структурно-системного аналізу дозволило провести комплексне дослідження проблем кримінальної відповідальності за порушення законодавства про працю. Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису норм про відповідальність за порушення трудових прав людини у вітчизняному кримінальному законодавстві. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту і структури кримінально-правових норм про відповідальність за посягання на трудові права людини, не пов`язані з посяганням на життя та здоров`я, їх відповідності правилам законотворчої техніки. У процесі аналізу норм про відповідальність за порушення законодавства про працю було використано різні способи тлумачення: систематичний, граматичний, історичний і логічної інтерпретації. При розгляді загальної норми про відповідальність за грубе порушення законодавства про працю автор застосовував статистичний, логіко-семантичний, формально-логічний та інші методи. Зокрема при вивченні 112 кримінальних справ щодо порушень трудових прав людини широко застосовувалися такі методи, як статистичного аналізу і соціологічний.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше в Україні на рівні дисертації проведене комплексне дослідження кримінальної відповідальності за посягання на трудові права людини, не пов`язані із загрозою її життю та здоров`ю. Дане дослідження здійснено на базі нового Кримінального кодексу та результатів сучасних наукових досліджень у правознавстві та інших галузях науки. Найбільш важливими теоретичними висновками і практичними положеннями, які відображають їх новизну, є такі:
— уперше було досліджено становлення та подальший розвиток правових норм про відповідальність за порушення трудових прав людини, починаючи з перших законодавчих актів, які діяли на території нашої держави. При цьому виявлено і проаналізовано законодавчі акти минулого, в яких уперше встановлювалася кримінальна відповідальність за порушення трудових прав людини;
— здійснено порівняльний аналіз сучасного національного та зарубіжного кримінального законодавства щодо наявності кримінально-правових норм про відповідальність за порушення трудових прав людини. Встановлено, що охорона трудових прав людини кримінально-правовими засобами не є особливістю українського законодавства, а здійснюється в більшості країн світу;
— уперше здійснено аналіз підстав та принципів криміналізації порушень законодавства про працю, в результаті якого обґрунтовується висновок, що для ефективної протидії цьому явищу була вкрай необхідна його криміналізація, яку, проте, проведено з порушенням деяких принципів її здійснення;
— задля вдосконалення системи Особливої частини пропонується нова назва розділу V Особливої частини КК, яка більшою мірою відповідала б сучасним поглядам науки на систему прав і свобод людини та громадянина;
— здійснено комплексний системний аналіз складів злочинів проти трудових прав людини, більшість з яких є новелами нового Кримінального кодексу України 2001 р.; розкривається їх юридичний зміст;
— визначено зміст оціночного поняття «грубе», яке міститься в нормі про кримінальну відповідальність за порушення законодавства про працю та його значення для кваліфікації; на відміну від позиції законодавця у дисертації аргументовано висновок про недоцільність використання в нормі про відповідальність за грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК) оціночного критерію для розмежування злочинних порушень законодавства про працю від незлочинних. Наведено аргументи на користь встановлення формального критерію для їх розмежування та запропоноване його визначення;
— визначено зміст та встановлено відмінності між поняттям «грубе порушення угоди про працю», як конститутивної ознаки злочину, передбаченого статтею 173 КК, та поняттям «грубе порушення законодавства про працю», закріпленого ст. 172 КК. Згідно ст. 173 КК порушення угоди про працю визнається «грубим» у випадку здійснення його певним способом — обманом, зловживанням довірою або примусом робітника до виконання роботи, не обумовленої угодою;
— доведено і вперше зроблено висновок про те, що під охорону кримінального закону поставлені трудові права людини, передбачені Конституцією України та Законами про працю. Трудові права людини, передбачені підзаконними актами, локальними актами підприємств, не становлять об’єкт кримінально-правової охорони;
— набуло подальшого розвитку визначення поняття особистого мотиву; наводяться аргументи на користь того, що незаконне звільнення певної категорії працівників (жінок, неповнолітніх) згідно ч. 2 ст. 172 КК потребує обов`язкового встановлення особистого мотиву. На відміну від позиції законодавця, обґрунтовується теза про те, що в нових умовах розвитку ринку праці наявність цього мотиву не тільки ускладнює практичне застосування даної норми, але й порушує конституційний принцип рівноправності громадян перед законом. Вказана ознака повинна бути виключена з диспозиції кримінально-правової норми;
— наведено аргументи на користь того, що поряд із правами неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, посиленої уваги з боку кримінального законодавства потребують і трудові права інвалідів. А тому пропонується включення в ч. 2 ст. 172 КК інвалідів, як категорії працівників, порушення прав яких повинно значно підвищувати ступінь суспільної небезпеки даних злочинів;
— запропоновано нове формулювання диспозиції кримінально-правової норми про відповідальність за грубе порушення законодавства про працю, яке забезпечить можливість її практичного застосування і ефективність захисту трудових прав людини;
— запропоновано виділити кваліфікуючу ознаку у ст.ст. 171, 174 КК, яка передбачає посилення відповідальності за вчинення вказаних злочинів шляхом насильства або погрози його застосування.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані:
— у сфері науково-дослідної діяльності — як теоретична основа для подальших наукових розробок проблем кримінальної відповідальності за порушення трудових прав людини, не пов`язані з посяганням на життя та здоров`я;
— у правотворчості — для уточнення формулювань окремих статей Кримінального кодексу;
— у правозастосовчій діяльності — при розв’язанні конкретних кримінальних справ, пов’язаних із злочинними порушеннями трудових прав людини;
— у навчальному процесі — для викладання й вивчення навчальних курсів з дисциплін кримінального циклу, підготовки нових навчальних і навчально-методичних посібників, а також у науково-дослідній роботі студентів та для підвищення рівня юридичної підготовки працівників правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема на:
— науково-практичних та наукових конференціях: 1. Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених (Харків, Національний університет внутрішніх справ, червень 2003 р.). 2. Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку (Харків, НУВС, ХЕПУ, Міжнародний проект «Громадянська освіта» 18—19 грудня 2003 р.);
— засіданнях кафедри: доповіді «Проблеми визначення суб’єкту злочину, передбаченого ст. 172 КК України» — лютий 2003 р.; «Оціночні категорії у кримінальному праві України (на прикладі злочинних порушень законодавства про працю)» — жовтень 2003 р.
Публікації автора. Результати дисертаційного дослідження викладенні в семи публікаціях, з яких: 5 статей у фахових виданнях, тези в матеріалах двох науково-практичних конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об`єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації — 203 сторінки. Список використаних джерел складається з 242 найменувань і займає 19 сторінок.

bibliography

В И С Н О В К И

Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновок про те, що цілі даної наукової праці, визначені у вступі, цілком виконані. Основні положення, що виносяться на захист полягають в наступному:
1. Кримінально-правова охорона трудових прав людини дістає своє визнання з самого початку розвитку цих відносин. Так поряд із виникненням та першими намаганнями регулювання трудових відносин держава також забезпечує їх правову охорону заходами кримінального впливу. Вже в Укладенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. була присутня самостійна глава про відповідальність за порушення Статутів фабричної, заводської та ремісничої промисловості. Й хоча попервах кримінальна охорона охоплювала тільки найважливіші права робітників такі як право на отримання заробітної плати, то з перших радянських кодексів під охорону кримінального законодавства були поставлені практично всі трудові права людини.
2. Порівняльний аналіз кримінальних законодавств зарубіжних країн дає підстави стверджувати, що кримінально-правова охорона трудових прав людини не є винятком, який міститься тільки в українському законодавстві чи в законодавствах пострадянських республік. Кримінальна відповідальність за порушення трудових прав передбачена більшістю законодавств сучасних розвинутих країн. Найбільшої кримінально-правової охорони дані права отримали в новітніх кримінальних кодексах Іспанії, Республіки Польща, Республіки Болгарії Франції. Однак треба зазначити, що зарубіжні КК кінця ХIХ, початку ХХ ст. теж мали норми про відповідальність за посягання на певні права працівників.
3. Погіршення економічного стану в країні на початку 90-х рр. ХХ ст., відсутність дійового контролю за дотриманням законодавства про працю, а також сучасного законодавства, яке б відповідало теперішнім вимогам у сфері регулювання праці, призвело до катастрофічної ситуації щодо дотримання трудових прав людини в Україні. Саме ці причини й зумовлюють необхідність впливу на трудові відносини поряд з цивільними, адміністративними, кримінально-правовими засобами.
4. Аналіз розділу V Особливої частини КК України дає підстави для проведення чотириступеневої класифікації об’єктів злочину. Саме така класифікація об’єктів дозволить чітко встановити, які права і свободи людини зосереджені в даному розділі, та безпомилково визначити безпосередній об’єкт даних злочинів. Так, якщо родовим об’єктом даного розділу вважати увесь комплекс прав та свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України, постає необхідність більш вузького групування суспільних відносин у самому розділі. Тому в розділі V, крім родового, слід виділяти груповий об’єкт злочину, яким є суспільні відносини у сфері трудових прав людини.
5. Назва розділу V Особливої частини КК не в повній мірі відповідає його змісту. Виборчі, трудові та інші особисті права та свободи людини і громадянина не охоплюють собою всього комплексу прав та свобод людини, які поставлені під охорону кримінального закону в даному розділі. Так не підпадають під визначення трудових, виборчих або інших особистих прав та свобод людини такі права, поставлені під захист в п’ятому розділі, як право на освіту, право на медичну допомогу, право на результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші, які є соціально-економічними або культурними правами й свободами. Тому вважаємо за доцільне виключити поняття «інші особисті права і свободи людини» з назви розділу, як терміну, який не узагальнює собою увесь широкий перелік прав та свобод людини, сформулювавши найменування розділу V — «Злочини проти виборчих, трудових та інших прав та свобод людини і громадянина». Дана позиція більш відповідає сучасним поглядам на систему прав та свобод людини у світі, а також базується на Конституції України.
6. В теорії і практиці підтримується теза про те, що під охорону чинного кримінального законодавства поставлено трудові права, які передбачені, як законодавчими, так і підзаконними актами про працю. Однак, таке широке застосування кримінального закону до сфери трудових відносин веде до нестабільності закону та труднощів його застосування. Таким чином, слід визначити, що під охорону кримінального закону поставлено тільки такі трудові права, які передбачені Конституцією та законодавчими актами України. Основними законами, окрім Конституції, в яких закріплено трудові права людини є Кодекс законів про працю, Закони України «Про підприємства в Україні», «Про зайнятість населення», «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності», «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», «Про охорону праці», «Про колективні договори та угоди», «Про основні засади соціального захисту ветеранів та інших громадян літнього віку в Україні», «Про державну службу», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
7. Оціночна ознака «грубе порушення законодавства про працю», яке використовується в загальній нормі про відповідальність за порушення трудових прав, перш за все, характеризує саме діяння, а не його наслідки. Визнання порушення «грубим» залежить від оцінки наступних критеріїв, кожний з яких має самостійне значення: 1) характеру порушуваних трудових прав людини; 2) категорії працівника, права якого порушуються; 3) об’єктивних ознак здійснюваного порушення (систематичність, тяжкі наслідки тощо); 4) суб’єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність, особисті неприязні стосунки). Але в той же час використання в кримінально-правовій нормі оціночних критеріїв укриває в собі можливість судових помилок внаслідок наявності суб’єктивного моменту в їх застосуванні. Тому не викликає заперечень необхідність, там де це можливо, використовувати не оціночні, а формально-визначені критерії для встановлення кримінальної відповідальності. З огляду на аналіз кримінально-правових норм про відповідальність за порушення трудових прав людини цілком логічним є встановлення кримінальної відповідальності тільки за посягання на трудові права людини, що передбачені Конституцією. В цьому випадку розділ V доцільно сформулювати, як «Злочини проти Конституційних прав та свобод людини й громадянина».
На відміну від ст. 172 КК поняття «грубе порушення угоди про працю» визначається в самому законі. Так, згідно ст. 173 КК, порушення угоди про працю визнається грубим у випадку його порушення певним способом — обманом або зловживанням довірою або у випадку примусу робітника до виконання роботи, не зумовленої угодою.
8. Порушення трудових прав людини є тільки умисними злочинами. При цьому інтелектуальний момент умислу при вчиненні вказаних злочинів полягає в усвідомленні не тільки фактичного й соціального характеру скоюваних винним дій, але й їх протиправності.
На відміну від позиції законодавця теорія кримінального права не визнає необхідність поділу мотивів на особисті й суспільні. Під особистими мотивами слід розуміти ті спонукання, які притаманні конкретній людині при здійсненні конкретного злочину і є підставою його вчинення. А тому під особистим мотивом слід розуміти будь-який усвідомлюваний мотив, що спонукає конкретну особу до вчинення суспільно небезпечного діяння. Крім того, виникнення різних форм власності зумовлює визнання, навіть з позицій законодавця, наявність в діях приватних підприємців у будь-яких випадках особистого мотиву при вчиненні злочину, на відміну від інших службових осіб. Таким чином, дана ознака суб’єктивної сторони, крім складнощів її виявлення та встановлення, також порушує конституційний принцип рівності громадян перед законом. У зв’язку з цим пропонується виключення особистого мотиву, як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, пов’язаного з незаконним звільненням працівника з роботи.
Аналіз Особливої частини КК взагалі, і ч. 2 ст. 172 КК зокрема, дає підстави стверджувати, що законодавець, використовуючи в визначенні кваліфікуючих ознак термін «ті самі дії», розуміє під ним не ознаку об’єктивної сторони складу злочину, а злочинне діяння з його суб’єктивним та об’єктивними ознаками. Тому, згідно закону, при незаконному звільненні певної категорії працівників (неповнолітніх, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда) потрібно встановлювати не тільки умисел на здійснення цих дій, але й наявність особистого мотиву.
9. Трудове законодавство, поряд з неповнолітніми й жінками, визнає однією з найбільш незахищених категорій працівників-інвалідів. Згідно Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відмова в укладенні трудового договору або просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається.
Таким чином, порушення трудових прав інвалідів поряд із порушенням прав неповнолітніх і жінок є проявом більшої суспільної небезпечності вказаних діянь, що й повинно знайти своє відображення в кримінальному законодавстві.
10. Враховуючи те, що КК України (ст. 171) передбачає відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналіста будь-яким способом, виявляється необхідним виділення кваліфікуючої ознаки даного злочину в зв’язку з підвищенням його суспільної небезпеки внаслідок здійснення певним способом. Так перешкоджання професійній діяльності журналіста шляхом застосування насильства або погрози його застосування значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вказаного злочину й потребує самостійної кваліфікації.
11. На відміну від більшості зарубіжних законодавств, ст. 174 КК України передбачає відповідальність за перешкоджання участі у страйку будь-яким способом. Однак такий спосіб перешкоджання участі у страйку як насильство або погроза застосування насильства є більш небезпечним на відміну від інших. Тому цілком логічним є виділення в ст. 174 КК частини другої, яка б відзначала більш високий ступінь суспільної небезпеки примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства.
12. Аналіз покарань за злочини проти трудових прав людини дозволяє стверджувати, що законодавець при конструюванні санкцій за дані злочини перейшов від позиції «карного правосуддя» до «правосуддя відновлюючого». Основним завданням, яке покладене на покарання в даному випадку, є відновлення порушуваного права та відшкодування спричинених збитків працівнику, а не намагання покарати винного найбільш суворими заходами кримінально-правового впливу. Саме тому найбільш поширеними видами покарань у санкціях статей за злочини проти трудових прав людини є штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Комплексний системний аналіз складів злочинів, у яких передбачена відповідальність за посягання на трудові права людини, а також практики застосування в цій частині кримінального законодавства показав існування суттєвих недоліків у кримінально-правовій охороні розглядуваних суспільних відносин. Виявлено певні прогалини й суперечності у кримінальному законодавстві, недотримання правил законодавчої техніки при формулюванні окремих складів злочинів, а також невідповідності між деякими нормами кримінального та інших галузей права (трудового, адміністративного тощо). З метою усунення зазначених недоліків існує потреба у внесенні відповідних змін до КК.
На підставі проведеного дисертаційного дослідження пропонується внести наступні зміни в КК України.
Ч. 1 ст. 172 КК України викласти в такій редакції:
«Незаконне звільнення працівника з роботи, а також інше умисне порушення конституційних трудових прав людини,—
караються ...»
Ч. 2 ст. 172 КК України викласти в такій редакції:
«Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, інваліда, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда,—
караються ...»
Ч. 3 ст. 171 КК України викласти такій редакції:
«Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені шляхом насильства чи погрози його застосування,—
караються...»
Ч. 2 ст. 174 КК України викласти в такій редакції:
«Ті самі дії, вчинені шляхом насильства чи погрози його застосування,—
караються ...»
На підставі проведеного дисертаційного дослідження можна стверджувати, що норми про відповідальність за порушення трудових прав людини необхідні, але потребують суттєвих змін, які в більшості своїй стосуються загальної норми, передбаченої ст. 172 КК України. Норми, які були прийняті ще на початку 60-х рр. ХХ століття, не можуть відповідати сьогоденним потребам розвитку сучасних трудових відносин. У той же час слід зазначити, що вивчення та аналіз зарубіжного досвіду щодо проблеми кримінальної відповідальності за порушення трудових прав людини надає можливості для вдосконалення українського законодавства в досліджуваній галузі, що в свою чергу прискорює процеси інтеграції нашої країни в міжнародне, зокрема європейське, співтовариство і створення законодавства яке б відповідало міжнародним стандартам.
Хотілося б сподіватися, що дійсна дисертація здійснить свій внесок у подальше удосконалювання чинного кримінального законодавства та практики його застосування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адміністративний Кодекс У.С.Р.Р. Текст та партикульний коментар за редакцією С. Канарського та Ю. Мазуренка. Х. — 1929. — 400 с.
2. Адміністративний кодекс УСРР. — Офіційне видання. — Х.: Юридичне видавництво НКЮ УСРР, 1928 р. — 70 с.
3. Акопова Е.М. Правовое опосредование отношений найма труда в России // Государство и право. — 2001. — № 9. — С. 29—36
4. Амбрамавичюс А., Драншене А., Павилонис В. Основные положения Уголовного кодекса Литовской республики. / Новое уголовное законодательство стран СНГ и Балтии / Сборник научных статей под ред. Л.Л. Кругликова, Н.Ф. Кузнецовой. — М., 2002. — 464 с. — С. 190—218.
5. Андрушко П. Валюта за кордоном. Чи поверне її нова редакція Кримінального закону? // Закон і бізнес. — № 2 (424). — 6 січня 2000. — С. 6.
6. Андрушко П. Валютний контроль — справа делікатна // Закон і бізнес. — № 6 (428). — 5 лютого 2000. — С. 12.
7. Андрушко П.П. Коментар до статті 173 КК України // Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 2-ге вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. — К.: А.С.К., 2002. — 968 с.
8. Андрушко П.П. Коментар до статті 210 Кримінального кодексу України // Юридичний вісник України. — № 2 (342). — 12—18 січня 2002. — С. 26—32.
9. Андрушко П.П. Коментар до статті 212 Кримінального кодексу України // Юридичний вісник України. — № 5 (345). — 2—8 лютого. — 2002. — С. 17—32.
10. Анікіна Н.В., Біленчук П.Д., Зубань М.А., Ромашко А.В. Психологічна експертиза в слідчій практиці: Навчальний посібник. — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. — 56 с.
11. Архів Київського району суду міста Харкова. Кримінальна справа № 1-1426/1 — 2002 р.
12. Архів Краснопільского міського суду Донецької області. Кримінальна справа № 1—290 — 2002 р.
13. Архів прокуратури Саксаганського району м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Кримінальна справа № 74043826. — 2002 р.
14. Архів прокуратури Червонозаводського району м. Харкова. Кримінальна справа № 2301049. — С. 211.
15. Архів Червонозаводського районного суду міста Харкова. Кримінальна справа № 1-257. — 2003 р.
16. Архів Червонозаводського районного суду міста Харкова. Кримінальна справа № 1 — 177/3. — 2001 р.
17. Бажанов М.И. Преступления против политических и трудовых прав граждан. Конспект лекции. Х. — 1965. — 26 с.
18. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях. — М.: Юриздат, 1939. — 233 с.
19. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. — Монография. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. — 176 с.
20. Борисов В. Коментар до розділу Х КК України // Юридичний вісник України. — 2001. — № 39(327) 29 вересня — 5жовтня. — С. 25—32.
21. Борисов В.И. Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательстве Украины: Дис. д-ра юрид. наук. Х., 1992.
22. Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил охраны труда: Учеб. пособие. — К.: УМК ВО, 1990. — 60 с.
23. Борисов В.И., Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. — Харков: Консум, 2001. — 160 с.
24. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. — Харьков: НПКФ «КОНСУМ», 1995. — 104 с.
25. Быков А.Н. Фабричное законодательство и развитие его в России. Лекции читанные в СПб Политехникуме и в технологическом институте в 1908 — 1909 учебном году. СПб.: Типография «Правда» — 1909. — 282 с.
26. Ведомости Верховного Совета СССР, 1941, № 32.
27. Ведомости Верховного Совета СССР, 1942, № 6.
28. Ведомости Верховного Совета УССР. — 1949. — № 4. — Ст. 20.
29. Вісник Верховного Суду України. — № 1(7). — 1998. — С.43—41.
30. Вісник Верховного Суду України. — № 3. — 1998. — С. 38—43.
31. Вісник Верховного Суду України. — №2(12). — 1999. — С.26—31.
32. Вісник Верховного Суду України. — №4(26). — 2001. — С.20—28.
33. Вісник Верховного Суду України. — № 1 (29). — 2002. — С. 12—26.
34. Вісник Верховного Суду України. — №4 (32). — 2002. — С.15—25.
35. Вісник Верховного Суду України. Рішення у цивільних справах. № 1 (35). — 2003. — С. 23.
36. Волков Б.С. Мотивы преступлений (Уголовно-правовое и социально психологическое исследование). Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. — 152 с.
37. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. — 136 с.
38. Вышинская З.А. Преступления в области трудовых отношений. — М., Госиздат юрид. лит., 1949. — 102 с.
39. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. — 2000. — № 11. — С. 4—15
40. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. Харьков: Основа, 1994. — 640 с.
41. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство // Основные направления борьбы с преступностью. — М.: Юриздат. — 1975. — С. 47—76.
42. Герцензон А.А. Уголовное право. Часть Общая. — М.; 1948. — 496 с.
43. Гилинский Я.И. Криминология. Курс лекций. — СПб.: Питер, 2002. — 384 с. — С. 318.
44. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1979. — 127 с.
45. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. — 384 с.
46. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости // Правоведение. — 1975. — № 4. — С. 67—74.
47. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. — Воронеж: Изд-во Воронеж. Ун-та, 1974. — 244 с.
48. Даньшин И.Н. О значении мотива преступления при изучении и предупреждении преступления // Вопросы борьбы с преступностью. — М.: Юрид. лит.; 1969. — Вып. 10. — С. 65—70.
49. Действующая часть Уголовного Уложения Высочайше утвержденного 22 марта 1903 г., со всеми изменениями и дополнениями по 1-е Января 1908 г., с разъяснениями Уголовного кассационного Департамента Правительствующего Сената и Главного Военного Суда и с приложением дополнительных узаконений об ответственности военнослужащих по Уголовному Уложению. Издали военно-судебного ведомства полковник А.П. Енгельке и подполковник Н.Е. Игнатович. С.-Петербург — 74 с.
50. Доповідь міністра праці та соціальної політики І. Саханя // Засідання Верховної Ради. — 9 січня 2002 р. — № 57.
51. Доповідь міністра праці та соціальної політики І. Саханя // Урядовий кур’єр. — 2002. — №5. — 10 січня. — С. 2.
52. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. — К.: Атіка, 2001. — 608 с.
53. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. Отв. ред.: Шаргородский М.Д.— Л., М.: Изд-во АН СССР, 1948 г. — 315 с.
54. Емельянов В. П. Терроризм — как явление и как состав преступления. Харьков: Право, 1999. — 272 с.
55. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 291 с.
56. Загородников Н.И. Значение объекта преступления при определении меры наказания по советскому уголовному праву // Труды Военно-юридической академии Красной армии, вып. 10. М.; РИО ВЮА, 1949. — С. 3—47
57. Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. // ВВР. — 1997. — № 2. — Ст. 4 зі змінами на 10.07.2003.
58. Закон України «Про внесення змін до Кримінального Кодексу України» від 15.07.99 р. // ВВР. — 1999. — № 34. — Ст. 299.
59. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 21 вересня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 45. — Ст. 387.
60. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. // ВВР. — 1997. — № 50. — Ст. 302.
61. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. // ВВР. — 1993 — № 52. — ст. 490 зі змінами на 13.05. 1999.
62. Закон України «Про друковані засоби масової інформації» від 16 листопада 1992 р. // ВВР. — 1993. — № 1. — Ст. 1; 1993. — № 46. — Ст. 427; 1997. — № 15. — Ст. 115.
63. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. в редакції від 21 листопада 1997 р. // ВВР. — 1998. — № 11—12. — Ст. 44.
64. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 42. — Ст. 551, в редакції Закону № 234/97 — ВР від 25.04.97. // ВВР. — 1998. — № 2. — Ст. 2 зі змінами на 6.02.2003 р. // ВВР. — 2003. — № 15. — Ст. 111.
65. Закон України «Про інформаційні агентства» від 28 березня 1995 р. // ВВР. — 1995. — № 13. — Ст. 83.
66. Закон України «Про колективні договори та угоди» від 1.07.1993 р. // ВВР. — 1993. — № 36. — Ст. 361 зі змінами на 27.01.1997.
67. Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 49. — Ст. 422 зі змінами на 16.01. 2003.
68. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. // ВВР. — 1995. — № 17. — Ст. 121.
69. Закон України «Про основи соціальної захищенності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. // ВВР. — 1991. — № 21. — Ст.. 253 зі змінами на 5.06.2003.
70. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів та інших громадян літнього віку в Україні» // http: // www.rada.kiev.ua
71. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня1992 р. // ЗУ. Том 4. — К., 1996. — С. 119.
72. Закон України «Про підприємництво в Україні» від 7 лютого 1991 р. // ВВР — 1991 — № 14 — ст. 168 зі змінами на 1 липня 1999.
73. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. // ВВР — 1991 — № 24 — ст. 272.
74. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 45. — Ст. 397; 2002. — № 11. — Ст. 79.
75. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. // ВВР України. — 1998. — № 34. — Ст. 227.
76. Законы о частной фабрично-заводской промышленности. (Извлечение из Устава о промышленности изд. 1893 г. и по прод. И из других частей Свода законов). Практическое руководство. Составлено под редакцией Присяжного Повереного Д.И. Гутцайг. Издание неофициальное. — М.: 1913. — 786 с.
77. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание. — К.: Юринком Интер, 1999. — 240 с.
78. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. — Х.: Рубікон, 2000. — Мова рос.,— 240 с.
79. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального Кодексу // Вісник університету внутрішніх справ. — 1997. — № 2. — С. 148—154.
80. Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. — К.: Генеза, 1998. — 144 с.
81. Иванов В.Н. Уголовно-правовая охрана основных прав граждан М., 1967. — 136 с.
82. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. — СПб.: Питер, 2000. — 512 с
83. Киселев И. Международные трудовые отношения. Новый облик трудового права в странах Запада: прорыв в постиндустриальное общество // Трудовое право. — 2002. — №4. — С.48-55.
84. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. — М.: Дело, 1999. — 728 с.
85. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. — М.: Наука, 1983. — 184 с.
86. Кодекс законів про працю України. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. — 152 с.
87. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Издание третье / Под общей редакцией доктора юрид. наук, проф. А.С. Васильева. — Х.: ООО «Одиссей». — 2002. — 1040 с.
88. Конвенція МОП № 1 «Про обмеження тривалості робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день та 48 годин на тиждень» від 13.06.1921 р. // http: // www.rada.kiev.ua
89. Конвенція МОП № 47 «О сокращении рабочего времени до сорока часов в неделю» от 22 июня 1935 г. по состоянию на 31 декабря 1991 г. // http: // www.rada.kiev.ua
90. Конвенція МОП № 131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються» // http: // www.rada.kiev.ua
91. Конвенція МОП № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця» від 22.06.1982 р. // http: // www.rada.kiev.ua
92. Коновалова В.Е. Правовая психология. — Харьков: Консум, 1997. — 160 с.
93. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина Особлива. — К.: Генеза, 1998. — 592 с.
94. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации: монография. — Владивосток: Издательство Дальневосточного Университета, 1987. — 267 с.
95. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний (основания установления, характер и реализация в деятельности органов внутренних дел): Учебное пособие. — Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР. — 80 с.
96. Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? // Вісник університету внутрішніх справ. — 1997. — № 2. — С. 70—75.
97. Кримінальне право України. Загальна частина / За редакцією П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. К., 1997. — 512 с.
98. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Харків: Право, 1997. — 368 с.
99. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Київ-Харків. 2002. — 494 с.
100. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. (Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші) Відпов. ред. Шакун В.І. — К.: НАВСУ — «Правові джерела» — 1998. — 896 с.
101. Кримінальний кодекс України. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2001. — 240 с.
102. Кримінальний Кодекс УРСР від 28.12.1960. // ВВР. — 1961. — № 2. — Ст. 14.
103. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: Юрид. лит, 1972. — 352 с.
104. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. — М.: Госюриздат,— 1960. — 244 с.
105. Кудрявцев И.А. Судебная психоло-психиатрическая експертиза. — М.: Юрид. лит., 1988. — 224 с.
106. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. — М.: Госюриздат, 1958. — 220 с.
107. Кураш Я.М. Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Консп. лекції — Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. — 43 с.
108. Курляндский В.И. Уголовная политика: дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности // Основные направления борьбы с преступностью. — М.: Юр. лит.,— 1975. — С. 77—95.
109. Курс советского уголовного права в 6-ти томах. Том 2 / Под ред. А.А. Пионтковского. — М.: Наука, 1970-1971. — 216 с.
110. Курс советского уголовного права в 6-ти томах. Том 4 / Под ред. Н.А. Беляева. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. — 557 с.
111. Курс советского уголовного права в 6-ти томах. Том 6 / Под ред. А.А. Пионтковского. — М.: Наука, 1971. — 559 с.
112. Курс советского уголовного права в 6-ти томах. Часть Общая. Том 1 / Под ред. Н.А. Беляева и М.Д. Шаргородского. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. — 647 с.
113. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. / Учебник для вузов. Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Тяжковой И.М. — М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. — 592 с.
114. Лаверычев В.Я. Царизм и рабочий вопрос в России (1861—1917 гг.). М.: «Мысль»,— 1972. — 340 с.
115. Лавриненко О.В. Трудовое право Украины: наука, отрасль, учебная дисциплина (современное состояние и перспективы развития в ХХI). Х.: АВГ-Пресс. 2000. — 768 с.
116. Лановенко И.П. Борьба с преступлениями против трудовых прав и безопасности производства. К.: «Наукова думка», 1971. — 146 с.
117. Лановенко И.П., Чангули Г.И. Уголовно-правовая охрана трудовых прав граждан. АН УССР. Ин-т государства и права. Отв. ред. И.П. Лановенко — Киев.: «Наук. думка», 1989. — 280 с.
118. Ленін В.І. Твори, т. 2, с. 262.
119. Леонтьев А.И. Мотивы // БСЕ (в 30 томах). Гл. ред. А.М. Прохоров. 3-е изд. — М.: Изд. «Советская Енциклопедия», 1974, Т. 17. — Моршин-Никиш. — 1974. — 616 с.
120. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство НОРМА, 2000. — 400 с.
121. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. — К.: А.С.К., 2001. — 352 С.
122. Милюков С.Ф. Российское уголовное законодательство: опыт критического анализа. — СПб.: СПбИВЕСЕП: Знание, 2000. — 279 с.
123. Михлин А.С. Последствия преступления. М.: Юрид. лит., 1969 — 104 с.
124. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 2-ге вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. — К.: А.С.К., 2002. — 968 с.
125. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. — К.,— «Форум», 2001., у 2-х ч. — ч. Особлива. — 942 с.
126. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюк. — К.: Каннон, А.С.К., 2002. — 1104 с.
127. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. — 2-е изд. перераб. и доп. — М.: Изд-во БЕК, 2000. — 590 с.
128. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. — М.: Государственное издательство Юридической литературы, 1960. — 229 с.
129. Нова Конституція України. Огляд, коментарі і текст Основного Закону. 3-тє видання. Автор огляду та коментарів д.ю.н. В.Ф. Погорілко. К., Наукова думка. 1998. — 156 с.
130. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Том № 3, О-Р, укладачі: Яременко В.В, Сліпушко О.М. — К.: Аконіт, 1998. — 927 с.
131. Ожегов С.И. Словарь русского языка. / Под ред. Н.Ю. Шведовой. 19-е изд, испр. — М.: Рус. яз., 1987. — 750 с.
132. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, А.М. Яковлев. — М.: Наука, 1982. — 304 с.
133. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. — Харьков: Вища школа, 1982. — 170 с.
134. Парасунько О.А. Положение и борьба рабочего класса Украины (60-90-е годы XIX в.). К., 1963 г. — 576 с.
135. Пашкова Г.Г. Правовая защищенность наемных работников (опыт зарубежных стран) // Юрист. — 2001. — № 7. — С. 40—42.
136. Перша річна доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. «Стан дотримання та захисту прав та свобод людини в Україні (економічні та соціально-культурні права (право на працю))». Доклад омбудсмена Карпачової. — 12.07.2003. — http://www.ombudsman.kiev.ua.
137. Петелин Б. Роль експертизы в установлении мотивов преступления // Советская юстиция. — 1974. — № 8. — С. 16—17.
138. Пионтковский А.А. Советское уголовное право. Особенная часть. Т. 2. Л., М.: Госиздат, 1928. — 428 с.
139. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР: Часть общая. М., 1925. — 230 с.
140. Письмо Міністерства внутрішніх справ України за № 5572 від 28 жовтня 2000р.
141. Познышев С.В. Очерк основных начал науки уголовного права. Особенная часть. М., 1923. — 296 с.
142. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. ХХ. Отделение первое 1845 г. Санкт-Петербург. — 1846 г. — 1045 с.
143. Постанова Кабінету Міністрів Української РСР «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР» № 114 від 29 липня 1991 р. зі змінами на 7 червня 1999 р. // http: // www.rada.kiev.ua
144. Постанова КМ № 159 «Про порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 р. // ОВУ. — 2001. — № 8. — Ст. 322.
145. Права человека. Сборник международно-правовых документов / Составитель к.ю.н. А.Г. Ерицян. Отв. редактор А.В. Багдасарян. — Ер.: Изд. «Мхитар Гош». — 1997. — 320 с.
146. Права человека. Учебник для вузов / Ответственный редактор — член-корр. РАН, доктор юрид. наук Е.А. Лукашева. — М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА*М, 1999. — 573 с.
147. Права человека: Учеб. пособие / Под ред. А.Д. Гусева и Я.С. Яскевич — Мн.: «Тетрасистемс», 2002. — 304 с.
148. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. — К., 2001. — С. 267-287.
149. Про практику розгляду судами трудових спорів. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 зі змінами від 25.05.98. / Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та із загальних питань. — Х.: «Одіссей», 2002. — 400 с. — С. 220—238.
150. Програма «Вікна» в світ. — від 3.03.2003 р. програма УТ.1. 19.00.
151. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання друге, стереотипне — Х.: Консул, 2000. — 480 с.
152. Психологічний словник / За ред. члена-кореспондента АПН СРСР В.І. Войтка. — К.: Вища школа, 1982. — 216 с.
153. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. — 186 с.
154. Рекомендація МОП № 166 «Щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» від 22 червня 1982 р. // http: // www.rada.kiev.ua
155. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник. / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. — М.: Издательство «Спарк», 1997. — 454 с.
156. Российское уголовное право. Т. 1. Общая часть. Под редакцией проф. А.И. Рарога. М., 2001. — 600 с.
157. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. — СПб.: Изд-во Питер, 1999. — 720 с.
158. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. Монографія. — К.: Атіка, 2002. — 144 с.
159. Савченко А.В. Поняття та практичне значення мотиву злочину // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. — 1998. — № 1. — С. 76—83.
160. Семиноженко В. Законодавство про працю має відповідати міжнародним нормам і стандартам // Урядовий кур’єр. — 2002. — №6. — 11 січня. — С.2.
161. СЗ УССР. — 1931. — № 10. — Ст. 90.
162. СЗ УССР. — 1935. — № 26. — Ст. 148.
163. Скобелкин В.Н. Обеспечение трудовых прав в СССР. М.: Юрид. лит., 1987. — 208 с.
164. Словарь синонимов русского языка / Л.П. Алекторова, Л.А. Введенская, В.И. Зимин и др. — 2-е изд., испр. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2002. — 336 с.
165. Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины за 1919 год. Часть первая. (Издание третье. Издание народного коммисариата юстиции) — 797 с.
166. Советское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — 376 с.
167. Советское уголовное право. Учебное пособие для правовых школ. М. Юрид. изд-во НКЮ РСФСР 1938,— 184 с.
168. Советское уголовное право. Часть Особенная: Учебное пособие. Вып. 1 / Под ред. доцентов Е.А. Смирнова и А.Ш. Якупова. К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1975. — 343 с.
169. Советское уголовное право: Особенная часть. Учебник. / Под ред. П.И. Гришаева, Б.В. Здравомыслова. — М.: Юрид. лит-ра, 1988. — 608 с.
170. Статистичні дані департаменту інформаційних технологій МВС Україні за 2002 р. // Рукопис.
171. Статистичні данні // Право України. — 1993. — № 7. — С. 12.
172. Статистичні данні // Право України. — 1993. — № 9-10. — С. 17.
173. Статистичні данні // Право України. — 1994. — № 10. — С. 26.
174. Статистичні показники // Праця і зарплата. — 2003. — № 18 (358). — травень — С. 6.
175. Степанюк А.Ф. Уголовная ответственность за изготовление, сбыт и распространение порнографических предметов.: Диссертация канд. юрид. наук: 12.00.08. / Харьковский юридический институт им. Ф.Е. Дзержинского. — Харьков. — 208 с.
176. Судебная статистика // Российская юстиция. — 1998. — №7. — С.55-58.
177. Судова статистика Вісника Верховного Суду України № 1 — 1998 — С. 43—48.
178. Судова статистика Вісника Верховного Суду України № 3 — 1998 — С. 38—43.
179. Судова статистика Вісника Верховного Суду України № 2 — 1999 — С. 26—31.
180. Судова статистика Вісника Верховного Суду України № 4 — 2001 р. — С. 20—28.
181. Сухов Ю. Суб’єктивна сторона ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (проблемні питання) // Предпринимательство, хазяйство, право. — 1999. — № 12. — С. 25—29.
182. Сушко О. Україна в дзеркалі західних ЗМІ // Дзеркало тижня. — субота. — 27 жовтня — 2 листопада 2001 р. — № 42 (366). — С. 5.
183. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. — К.: Вища школа, 1977. — 152 с.
184. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. — Х.: Вища школа, Изд-во при ХГУ,— 1988. — 196 с.
185. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та. — 1977. — 216 с.
186. Трайнин А.Н. Должностные и хозяйственные преступления / Ин-т права АН СССР. — М.: Юриздат, 1938. — 136 с.
187. Трайнин А.Н. — Общее учение о составе преступления. — М.: Госюриздат, 1957. — 363 с.
188. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. М.: Юриздат, 1951 г. — 384 с.
189. Трайнин А.Н. Уголовное право РСФСР. Часть Особенная. Преступления против государства и социального порядка. Под общей редакцией Магеровский Д.А. Л.: Гос. Изд-во, 1925. — 256 с.
190. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступ