Опанасенко Віталій Ігорович Кримінальна відповідальність за фальсифікацію доказів: особливості регламентації та шляхи вдосконалення

brief description

Опанасенко Віталій Ігорович, заступник начальни­ка відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України: «Кримінальна відповідальність за фальсифікацію доказів: особливості регламентації та шляхи вдосконалення» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Спецра- да Д 26.001.05 у Київському національному університе­ті імені Тараса Шевченка МОН України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ОПАНАСЕНКО ВІТАЛІЙ ІГОРОВИЧ
УДК 343. 364

ДИСЕРТАЦІЯ
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ФАЛЬСИФІКАЦІЮ ДОКАЗІВ: ОСОБЛИВОСТІ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ
ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________ В.І. Опанасенко
Науковий керівник:
Андрушко Петро Петрович,
кандидат юридичних наук, професор
Київ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………………..17
РОЗДІЛ 1. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ ЗБИРАННЯ
ТА ФІКСУВАННЯ ДОКАЗІВ У СИСТЕМІ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ
ПРАВОСУДДЯ………………………………………………………………………..27
1.1. Правосуддя як об’єкт кримінально-правової охорони за чинним КК
України……………………………………………………………….………………...27
1.2. Основні підходи до класифікації (систематизації) злочинів проти правосуддя
у науці кримінального права………………………………………………………….37
1.3. Характеристика загальних ознак злочинів, що посягають на встановлений
порядок збирання та фіксування доказів………………………………….…………61
Висновки до розділу 1 ……………………………………………...…………….…79
РОЗДІЛ 2. ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ДОКАЗІВ ЯК СПЕЦИФІЧНЕ
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ, ОСОБЛИВОСТІ
КВАЛІФІКАЦІЇ……………………………………………………………………...81
2.1. Визначення фальсифікація доказів у теорії кримінального права та її
відображення у нормах чинного КК України………………………………………..81
2.2. Особливості кримінально-правової оцінки окремих ситуацій, пов’язаних із
фальсифікацією доказів, за чинним КК України…………………………….……126
2.2.1. Співвідношення фальсифікації доказів та приховування
злочину………………………………………………………………...…….………..126
2.2.2. Кримінально-правова оцінка фальсифікації речових доказів та
документів………………………………………………………………….………...130
2.2.3. Проблемні питання кваліфікації надання завідомо неправдивих
показань………………………………………………………………………………137
2.2.4. Кваліфікація незаконного впливу на осіб з метою спонукання їх до надання
завідомо неправдивих показань або завідомо неправдивих
висновків……………………………………………………………………………...145
Висновки до розділу 2………………………………………….…………………..152
РОЗДІЛ 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ФАЛЬСИФІІКАЦІЮ ДОКАЗІВ ЗА
ЗАКОНОДАВСТВОМ ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ ТА ШЛЯХИ
ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ У ЧАСТИНІ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ФАЛЬСИФІКАЦІЮ ДОКАЗІВ ……………….....155
3.1. Особливості кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів за
законодавством окремих зарубіжних держав (порівняльно-правове
дослідження)…………………….…………………………………………….……..155
3.2. Шляхи вдосконалення КК України в частині відповідальності за
фальсифікацію доказів………………………………………………………...…….184
15
Висновки до розділу 3……………………………………………………………...213
ВИСНОВКИ…………………………………...…………………………………….218
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...………………226
ДОДАТКИ ………………………………………………………………..………….255

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено узагальнення і нове вирішення наукового завдання,
що виявилось в розробці оптимальної моделі кримінально-правового регулювання
відносин у сфері фальсифікації доказів. Проведене дослідження надало
можливість зробити низку теоретичних висновків і надати окремі практичні
рекомендації щодо вдосконалення КК України та правозастосовчої практики у цій
частині.
1. Виявлення сутності правосуддя як об’єкту кримінально-правової охорони
повинно ґрунтуватись на двох факторах: 1) змісті, який вкладається у поняття
«правосуддя» в Конституції України та базовому регулятивному законодавстві
(законодавстві про судоустрій та статус суддів); 2) реальному кримінальноправовому змісті положень розділу ХVIII Особливої частини КК. У зв’язку з
виявленою невідповідністю цих факторів припускається, що або назва розділу
ХVIII Особливої частини КК є надмірно вузькою та не відповідає реальному
змісту його положень, або ж під правосуддям у назві цього розділу законодавець
має, насправді, на увазі не якусь одну, а відразу декілька доволі різнорідних
соціальних цінностей.
2. Єдиним або основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених
статтями 373, 383, 384, 385, 386, 387 КК, є здійснювана у відповідності до закону
процесуальна діяльність компетентних органів та осіб по збиранню, а також
фіксуванню доказів; враховуючи це, зроблено висновок про можливість
об’єднання вказаних злочинів в одну групу, запропонована назва такої групи –
«Злочини проти встановленого порядку збирання та фіксування доказів».
3. На підставі комплексного критерію – особливостей безпосередніх
об’єктів та відмінностей у механізмі злочинного посягання – пропонується
поділяти кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 373, 383-387 КК, на такі
підгрупи: 1) посягання на встановлений порядок збирання та /або фіксування
доказів, пов’язані із впливом на особу як «носія» доказів (ст.ст. 373, 386 КК); 2)
219
посягання на встановлений порядок збирання та /або фіксування доказів,
пов’язані із впливом на предмет – докази як єдність фактичних даних
(інформацію) та їх процесуальних джерел (ст. 384 КК); 3) посягання на
встановлений порядок збирання та /або фіксування доказів, не пов’язані із
впливом на особу як «носія» доказів чи самі докази (ст.ст. 385, 387 КК).
Обов’язковим компонентом об’єкта злочинів першої підгрупи є потерпілий –
фізична особа, показання чи висновки якої являються або можуть бути джерелом
доказів. Злочини другої підгрупи є «предметними»; предметом виступають
докази, при цьому поняття «предмет» вживається у широкому значенні і охоплює
не лише речі матеріального світу, а й інформацію (відомості), у зв’язку з чим
досліджуються деякі особливості так званих «інформаційних» злочинів.
4. Кримінально-карана фальсифікація – це суспільно-небезпечне протиправне
виготовлення (створення) предмету, який за формою чи/та за змістом відрізняється
від справжнього, чи внесення змін (спотворення) справжнього предмету для надання
йому нових якостей, вчинені з метою видавання сфальсифікованого предмету за
справжній, а також збут чи використання такого предмету.
Ознаками кримінально-караної фальсифікації є суспільна небезпечність та
протиправність поведінки особи. Аналіз норм, у яких встановлюється
кримінальна відповідальність за фальсифікацію (підроблення) дозволяє
стверджувати, що суспільна небезпечність відповідних дій може пов’язуватись: а)
з характеристикою предмета фальсифікації (напр., фальсифікований лікарський
засіб – ст. 3211 КК, сфальсифікований виборчий документ – ст. 158 КК, чи
сфальсифікований доказ обвинувачення у кримінальному процесі – ст. 372 КК); б)
з настанням суспільно-небезпечних наслідків (так, обов’язковою умовою
відповідальності за ст. 2231 КК є не просто підроблення документів, які подаються
для реєстрації випуску цінних паперів, а заподіяння внаслідок таких дій значної
матеріальної шкоди інвесторові; в) із органічним поєднанням фальсифікації з
іншим діянням в межах одного юридичного складу – коли фальсифікація
(підроблення) виступає способом вчинення певного виду забороненої поведінки
220
(напр. у ст. 409 КК підроблення документів є способом ухилення
військовослужбовця від несення обов’язків військової служби).
Протиправність при здійсненні кримінально-караної фальсифікації означає
наступне: а) вчинене суб’єктом діяння передбачене в Особливій частині КК як
злочин певного виду (різновиду) (в окремих випадках діяння з фальсифікації може
відповідати ознакам злочинів різних видів); б) вчинене суб’єктом діяння не є
малозначним у розумінні ч. 2 ст. 11 КК; в) відсутні обставини, які виключають
злочинність діяння.
5. Фальсифікація доказів – це штучне створення або спотворення змісту чи
джерела конкретного доказу, вчинене з метою його використання при здійсненні
офіційного провадження, а також саме використання сфальсифікованого доказу.
6. «Підвидами» фальсифікації доказів, залежно від ознак предмету (об’єкту)
фальсифікації, є: а) фальсифікація речових доказів; б) фальсифікація письмових
доказів (документів); в) фальсифікація електронних доказів; г) фальсифікація
особистісних доказів.
Фальсифікація речових доказів – це створення предмету, який реально не
містить доказової інформації, або спотворення матеріальних характеристик
справжнього речового доказу, що призводить до викривлення інформації, яку той
несе, вчинені з метою використання такого предмету як джерела доказів при
здійсненні офіційного провадження, а також подання чи інше використання
сфальсифікованого речового доказу в офіційному провадженні.
Фальсифікація письмових доказів (документів) – це внесення до
відповідного документу завідомо неправдивих відомостей, які мають істотне
доказове значення, вчинене з метою використання такого документу як джерела
доказів при здійсненні офіційного провадження, а також подання чи інше
використання сфальсифікованого письмового доказу в офіційному провадженні.
Фальсифікація електронних доказів – це внесення завідомо неправдивих
відомостей, які мають істотне доказове значення, до інформації, котра
оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах),
221
автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах та/або зберігається на носіях
електронної інформації, вчинені з метою використання такої інформації як
джерела доказів при здійсненні офіційного провадження, а також подання чи інше
використання сфальсифікованого електронного доказу в офіційному провадженні.
Фальсифікація особистісних доказів – це викривлення фактичних даних, що
мають істотне доказове значення, шляхом надання завідомо неправдивих
показань.
7. Фальсифікація доказів, залежно від механізму її вчинення, передбачає такі
форми: а) фальсифікація доказів, яка вчинюється безпосередньо; б) фальсифікація
доказів, яка вчинюється опосередковано – шляхом впливу на інших осіб з метою
спонукати або примусити їх вчинити дії по фальсифікації доказів.
8. Фальсифікація доказів, з урахуванням ознак суб’єкта, поділяється на: а)
фальсифікацію доказів, вчинену загальним суб’єктом; б) фальсифікацію доказів,
вчинену спеціальним суб’єктом (прокурором, слідчим, свідком, потерпілим та
іншими учасниками офіційного провадження).
9. У Розділі ХVІІІ Особливої частини КК окремі прояви фальсифікації
доказів безпосередньо «представлені» такими ознаками: «завідомо неправдиве
показання» (ч. 1 ст. 384), «завідомо неправдивий висновок експерта» (ч. 1 ст. 384),
«завідомо неправильний переклад» (ч. 1 ст. 384), «подання завідомо
недостовірних або підроблених доказів» (ч. 1 ст. 384 КК), «штучне створення
доказів обвинувачення» (ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 383), «штучне створення доказів
обвинувачення чи захисту» (ч. 2 ст. 384), «примушування (потерпілого, свідка,
експерта) до давання завідомо неправдивих показань чи висновку» (ч. 1 ст. 386
КК).
10. Можливими є дві моделі кримінально-правового регулювання відносин у
сфері фальсифікація доказів. Перша – так звана «унітарна» - передбачає
встановлення відповідальності за фальсифікацію доказів в одній статті
кримінального закону. Друга - «диференційована» – полягає у диференціації
відповідальності за фальсифікацію доказів залежно від механізму фальсифікації
222
(безпосередня чи опосередкована), виду доказів як предмета (об’єкта)
фальсифікації (письмові, речові, електронні, особистісні), суб’єкта фальсифікації
(загальний чи спеціальний). На техніко-юридичному рівні диференціація
здійснюється двома шляхами – шляхом створення окремих статей у
кримінальному законі, кожна з яких містить ознаки юридичного складу злочину
певного виду, а також – створенням кваліфікованих різновидів злочину того чи
іншого виду.
11. Реалізація першої (унітарної) моделі дозволила б усунути будь-які
прогалини у правовому регулюванні відповідальності за фальсифікацію доказів. З
іншого боку, створити норму з надто широким змістом, і уникнути роз’яснень
цього змісту, було б неможливим, отже текст диспозиції єдиної норми про
фальсифікацію доказів виглядав би «переобтяженим».
12. У чинному КК реалізована диференційована модель кримінальноправового регулювання відносин у сфері фальсифікації доказів. Внесення змін
Законом від 3 жовтня 2017 р. до статті 384 КК, а саме – доповнення її першої
частини такою формою, як подання завідомо недостовірних або підроблених
доказів, порушує таку модель: в одній статті штучно поєднуються діяння з
фальсифікації особистісних доказів (завідомо неправдиве показання),
фальсифікації письмових доказів – документів (завідомо неправдивий висновок
експерта, завідомо неправильний переклад), та (дуже фрагментарно) дії по
використанню сфальсифікованих речових, письмових, електронних доказів. При
цьому текстуально не зазначено ознаки з одного боку – суб’єкта, а з іншого –
адресата подання недостовірних або підроблених доказів. Це, а також надто
різний зміст діяння в межах різних форм об’єктивної сторони складу злочину,
передбаченого ч. 1 ст. 384 КК, різний момент закінчення злочину для цих форм,
різний суб’єкт – ускладнюють тлумачення та практичне застосування названої
норми.
13. Оптимальним є встановлення відповідальності за безпосередню
фальсифікацію різних видів доказів у двох статтях кримінального закону (статті
223
про лжесвідчення – як прояву фальсифікації особистісних доказів, та статті про
фальсифікацію речових, письмових, електронних доказів).
14. За результатами дослідження запропоновані такі зміни до КК України:
1) Викласти у новій редакції статтю 384 КК:
«Стаття 384. Лжесвідчення.
1. Надання у будь-якій формі завідомо неправдивих показань, вчинене
особою, яка попереджена у передбаченому законом порядку про можливу
кримінальну відповідальність за таке діяння, -
караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на
строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або
позбавленням волі на строк до двох років.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені під час здійснення
судового провадження, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі
на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони
призвели до прийняття незаконного рішення у справі, або спричинили інші тяжкі
наслідки,-
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років».
2) У ч. 2 ст. 372 – вилучити формулювання «а також поєднане зі штучним
створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією».
3) У ч. 2 ст. 383 – вилучити формулювання «або із штучним створенням
доказів обвинувачення».
4) Доповнити КК статтями 3841
та 3842 такого змісту:
«Стаття 3841 . Фальсифікація речових, письмових та електронних доказів
1. Підроблення речових, письмових або електронних доказів, а також
подання завідомо підроблених доказів органам чи особам, уповноваженим
здійснювати судове чи інше правозастосовче провадження, -
караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на
224
строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або
позбавленням волі на строк до двох років.
2. Підроблення речових, письмових або електронних доказів, вчинене
особами, уповноваженими здійснювати судове чи інше правозастосовче
провадження, а також долучення цими особами завідомо підроблених доказів до
матеріалів офіційної справи щодо застосування норм права, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі
на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені при
здійсненні кримінального провадження, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі
на строк до п’яти років.
4. Дії, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, якщо
вони призвели до прийняття незаконного рішення у справі, або спричинили інші
тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років».
«Стаття 3842 . Умисне знищення або пошкодження доказів
1. Умисне знищення або пошкодження речових, письмових та електронних
доказів, а також їх вилучення з матеріалів офіційної справи щодо застосування
норм права, -
караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на
строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або
позбавленням волі на строк до двох років.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особами,
уповноваженими здійснювати судове чи інше правозастосовче провадження, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі
на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років.
225
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені при
здійсненні кримінального провадження, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі
на строк до п’яти років.
4. Дії, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, якщо
вони призвели до прийняття незаконного рішення у справі, або спричинили інші
тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років».