КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, В УМОВАХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

brief description

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

ГУСАК Андрій Петрович

УДК 343.915

КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, В УМОВАХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кваша Оксана Олександрівна
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник

Луцьк – 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………
ВСТУП ..............................................................................................
РОЗДІЛ 1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми......................................................
1.1. Неповнолітній як суб’єкт злочину за чинним КК України ..
1.2. Поняття насильницького злочину та його види ....................
1.3. Груповий характер насильницьких злочинів, вчинених за участю неповнолітніх ...............................................................................
Висновки до розділу 1 .....................................................................

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан насильницької злочинності неповнолітніх в Україні .........................................................................
2.1. Стан, структура та динаміка сучасної насильницької злочинності неповнолітніх ........................................................................
2.2. Детермінанти насильницької злочинності неповнолітніх ......
Висновки до розділу 2 .......................................................................

РОЗДІЛ 3. Ресоціалізація неповнолітніх, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі.....
3.1. Кримінологічна характеристика особистості неповнолітнього, який вчинив насильницький злочин….……...............
3.2. Поняття ресоціалізації та її співвідношення із суміжними поняттями ..................................................................................................
3.3. Структура процесу ресоціалізації .............................................
3.4. Напрямки ресоціалізації неповнолітніх злочинців, що засуджені за насильницькі злочини, в умовах позбавлення волі..........
3.5. Шляхи вдосконалення ресоціалізаційної роботи з неповнолітніми у виховних колоніях на сучасному етапі ...................
Висновки до розділу 3 .....................................................................

ВИСНОВКИ ....................................................................................

ДОДАТКИ ........................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................... 4

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВК – виховна колонія
ГУМВС – Головне управління Міністерства внутрішніх справ
ДДУПВП - Державний департамент України з питань виконання покарань
ЗМІ – засоби масової інформації
КВК України – Кримінально-виконавчий кодекс України
КЗпП - Кодекс законів про працю
КК України – Кримінальний кодекс України
КМСД – кримінальна міліція у справах дітей
КПК України - Кримінально-процесуальний кодекс України
КпШС - Кодексу про шлюб та сім’ю України
КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення
ОВС – органи внутрішніх справ
СІЗО – слідчий ізолятор
УВП - учбово-виробниче підприємство
ЦК України - Цивільний кодекс України
ЦСССДМ - центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі швидких і масштабних соціально-економічних і політичних змін в українському суспільстві особливо важко доводиться молоді з її ще невизначеним світоглядом, динамічною системою цінностей. Виникають конфлікти у взаємостосунках підростаючого покоління з традиційними суспільними інститутами. Це, в значній мірі, призводить до того, що збільшується число агресивно налаштованих молодих людей, які визнають насильство звичним способом протидії соціальному середовищу.
Ситуація ускладнюється зростанням впливу кримінальної субкультури на суспільство, романтизацією її архетипів, які стали сьогодні соціокультурною реальністю України. Неповнолітні через свої вікові особливості більше ніж дорослі піддаються негативним впливам макро- і мікросередовища.
Разом з тим, у наукових дослідженнях насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми як однорідними групами, недостатньо уваги приділяється мотиваційній схильності до здійснення певних видів злочинів кожного підлітка зокрема. Констатовано зростання кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми (5,8 % – від загальної кількості у 2001 р., 17,4 % – у 2008 р.), зокрема особами, раніше судимими (2006 р. – 9,4%, 2007 р. – 12 %, 2008 р. – 13 %).
Слід також відзначити, що в умовах підвищення пріоритету загальнолюдських цінностей, накопичених світовою культурою та закріплених у законодавстві України, актуалізується потреба у нових підходах до запобігання вчиненню неповнолітніми злочинів, у тому числі насильницьких, зростає необхідність поглибленого вивчення особистості неповнолітніх злочинців з метою організації подальшої успішної коригувально-профілактичної роботи.
Для всіх держав, в тому числі і для України, дуже важливим є забезпечення достатнього рівня життєдіяльності та адекватної соціальної активності кожного члена суспільства. Саме тому на перший план у роботі установ, які виконують кримінальні покарання, висувається проблема ресоціалізації засуджених. Згідно із затвердженою Указом Президента України від 25 квітня 2008 року «Концепцією реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» № 401/2008 у ході реформування кримінально-виконавчої служби необхідно враховувати, що ресоціалізація засуджених є головною кінцевою метою функціонування кримінально-виконавчої служби; а виправлення та ресоціалізація засуджених є такими ж обов'язковими завданнями в реалізації покарання, як і покарання за вчинений злочин.
Зазначимо, що різним проблемам злочинних проявів неповнолітніх присвятили фундаментальні праці такі вчені як: Ю. М. Антонян, В. М. Бурдін, А. Є. Голубов, Т. О. Гончар, А. І. Долгова, Т. Л. Кальченко, С. М. Корецький, В. М. Кудрявцев, Г. М. Міньковський, В. Ф. Мороз, В. М. Оржехівська, А. Б. Романюк, Т. М. Чапурко та ін. До проблем насильницької злочинності зверталися Ю. М. Антонян, В. В. Василевич, Л. Д. Гаухман, І. М. Даньшин, О. М. Джужа, К. Є. Ігошев, О. М. Костенко, В. М. Кудрявцев, О. М. Литвак, Л. В. Левицька, М. О. Луняк, Г. М. Міньковський, Г. М. Самілик, Л. В. Сердюк, П.Л. Фріс, О. О. Ходимчук та ін.; власне насильницькій злочинності неповнолітніх присвячені роботи В. В. Голіни, С. М. Корецького, І. І. Лановенка, О. Є. Михайлова та ін.; проблеми групових насильницьких злочинів неповнолітніх у своїх дослідженнях торкалися З. Д. Астеміров, Ю. Д. Блувштейн, Л. Д. Гаухман, О. В. Головкін, А. І. Долгова, А. Ф. Зелінський, О. О. Кваша, М. П. Пляшечник, В. Ф. Пирожков, Н. В. Яницька та ін. Проте комплексних досліджень таких злочинів з урахуванням особливостей криміногенної ситуації останніх років в умовах корінних соціально-економічних перетворень не проводилося.
Різні аспекти питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися в працях Є. М. Бодюла, С. В. Горенко, В. А. Льовочкіна, С. Ю. Лукашевича, А.А. Музики, В. С. Наливайка, О. М. Неживець, О. Б. Пташинського, В. М. Синьова, А. Х. Степанюка, С. О. Стефанова, Б. М. Телефанко, В. М. Трубнікова, Ю. А. Чеботарьової, Д. В. Ягунова, І. О. Ярмиш, А. О. Ярового та інших науковців. Але ця проблема, з одного боку, аналізувалася переважно в межах кримінально-виконавчого права, з іншого боку, увага приділялася ресоціалізації засуджених, які відбули покарання. Ресоціалізація ж неповнолітніх у пенітенціарних установах висвітлена недостатньо.
Все вищенаведене свідчить про актуальність, важливість та своєчасність даного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки «Реформування органів і установ виконання покарань», затвердженої Вченою радою університету (протокол № від 2007 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення кримінологічних аспектів ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за вчинення насильницьких злочинів, та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо забезпечення ефективної ресоціалізації неповнолітніх злочинців в умовах позбавлення волі. Мета дослідження обумовила вирішення таких завдань:
– визначити ознаки неповнолітнього як суб’єкта злочину за чинним КК України;
– визначити поняття «насильницький злочин, вчинений неповнолітнім» та з’ясувати особливості насильницьких злочинів неповнолітніх;
– виявити детермінанти насильницької злочинності неповнолітніх, її стан, структуру та динаміку в Україні;
– встановити специфічні властивості особистості неповнолітніх, які вчинили насильницькі злочини та відбувають покарання у вигляді позбавлення волі;
– визначити поняття ресоціалізації;
– висвітлити особливості ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за насильницькі злочини до позбавлення волі;
– обґрунтувати зміст та напрямки ресоціалізаційної роботи з неповнолітніми в умовах позбавлення волі у сучасній Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням в умовах позбавлення волі ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за вчинення насильницьких злочинів.
Предметом дослідження виступає процес ресоціалізації неповнолітніх, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставлених завдань і мети дослідження: системно-структурний – при визначенні загальної характеристики насильницької злочинності та особливих рис неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі за насильницькі злочини; порівняльний – із метою вивчення та узагальнення соціально-демографічних, кримінально-правових та морально-психологічних характеристик неповнолітніх злочинців; статистичний аналіз дозволив проаналізувати стан, структуру та тенденції насильницької злочинності неповнолітніх (статистичні дані ДДУПВП, установ виконання покарань; 240 архівних кримінальних справ, розглянутих судами Волинської та Рівненської областей у 2005-2008 рр. щодо неповнолітніх осіб, які вчинили насильницькі злочини); конкретно-соціологічний (бесіда, анкетування, інтерв’ювання) – застосовано при опитуванні 122 неповнолітніх, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у Ковельській виховній колонії Волинської області та Дубнівській виховній колонії Рівненської області, та 47 співробітників цих установ; 27 спвіробітників КМСД м.Луцька; експертних оцінок – при обґрунтуванні основних напрямів подальшого удосконалення ресоціалізації неповнолітніх в умовах позбавлення волі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в Україні вперше на дисертаційному рівні проведене комплексне кримінологічне дослідження ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі. У межах дисертаційного дослідження одержано результати, які мають наукову новизну:
вперше:
– визначено поняття насильницької злочинності неповнолітніх як виду злочинності, яку утворює сукупність суспільно небезпечних умисних діянь, що полягають у застосуванні фізичного або психічного насильства фізичною осудною особою у віці з 14 до 18 років;
– запропоновано здійснювати поділ насильницьких злочинів на:
• власне насильницькі: такі суспільно небезпечні умисні діяння, які спрямовані, насамперед, проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності особи: умисні вбивства (ст. 115-118 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК), погроза вбивством (ст. 129 КК), умисні тілесні ушкодження (ст. 121-125 КК) та інші;
• інструментально-насильницькі: такі суспільно небезпечні умисні діяння, у яких психічне чи фізичне насильство виступає засобом досягнення різноманітних цілей та інтересів: незаконне позбавлення волі чи викрадення людини (ст. 146 КК), захоплення заручників (ст. 147 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК) тощо;
– на підставі аналізу особливостей насильницьких злочинів, які вчиняються неповнолітніми, виділено специфічні риси злочинної групи неповнолітніх: свідоме або неусвідомлене підкорення її членів спільній злочинній меті, єдність цинічного ставлення до соціальних цінностей і норм, специфічна групова діяльність – здійснення злочинів;
– визначено поняття «ресоціалізація неповнолітнього» як процес повернення необхідних можливостей і здібностей неповнолітнього шляхом нейтралізації отриманих ним в результаті негативної соціалізації антигромадських цінностей і норм та подальшого засвоєння повторно або вперше позитивних, за оцінкою суспільства, соціальних норм, цінностей, зразків поведінки;
– доведена необхідність врахування соціокультурних чинників формування особистості в процесі ресоціалізації неповнолітніх в умовах позбавлення волі та запропоновано відповідні напрямки ресоціалізації: створення соціально-культурного ресоціалізаційного центру при соціально-виховній та психологічній службі колоній; організація відповідної ресоціалізаційної соціокультурної роботи з сім’ями неповнолітніх засуджених; організація групової роботи щодо формування соціокультурних навичок; правове виховання засуджених; взаємодія та співпраця фахівців різних установ; створення інституту опікунського нагляду; розширення застосування до засудженого вперше неповнолітнього заходів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; запобігання формуванню антисоціальної спрямованості молодіжних угрупувань;
– доведено, що соціально-виховна робота із засудженими – це не самостійна стадія ресоціалізації, а засіб досягнення виправлення засуджених, який полягає у застосуванні складного комплексу заходів трудового, правового, естетичного, фізичного, педагогічного, освітнього характеру;
набуло подальшого розвитку:
– визначення детермінант насильницької злочинності неповнолітніх: психологічні та морально-етичні особливості особи; слабкість правових механізмів регулювання соціальної взаємодії як комплексної детермінанти, що допускає негативний вплив охарактеризованих вище детермінант; провідна роль сім'ї у формуванні особистості неповнолітнього;
– форми та види організації групової роботи щодо формування соціокультурних навичок як пріоритетного напряму ресоціалізаційної роботи з неповнолітніми, засудженими за вчинення насильницьких злочинів: соціальний тренінг, група соціальної дії, дозвіллєва група, житлова група. Ефективність групової ресоціалізаційної роботи з неповнолітніми обумовлена визначеною специфікою та груповим характером вчинених ними насильницьких злочинів;
– обґрунтування сучасної тенденції до збільшення кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми жіночої статі, специфічною рисою яких є особливо жорстокий характер; відповідно визначена доцільність існування гендерної рівності в частині кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх злочинців чоловічої і жіночої статі;
– морально-психологічна характеристика неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі за вчинення насильницьких злочинів, зокрема обґрунтовано, що ними є психічно здорові особи, а деформації в їх психіці не виключають осудність. Однак, для них властиві такі особливості, як, насамперед, комплекс сваволі й ілюзій, жорстокість, озлобленість, черствість;
удосконалено:
– розмежування суміжних з ресоціалізацією понять: ресоціалізація є більш ширшим поняттям ніж соціальна адаптація, соціальна реабілітація та виправлення. Співвідношення даних понять таке: соціальна адаптація – це процес, суб’єктом якого виступає сама особа, яка відбула покарання; соціальна реабілітація є процесом надання допомоги щодо відновлення основних соціальних функцій, психологічного, фізичного, морального здоров'я, соціального статусу засудженого; ресоціалізація – це більш широкий процес, в якому засуджений виступає і як суб’єкт, і як об’єкт; виправлення є однією зі складових ресоціалізації. Це дозволило, відповідно, запропонувати внести ряд змін у чинні законодавчі акти.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції дисертаційного дослідження можуть бути використані:
– у науково-дослідній галузі – стати основою для подальшої розробки засад ресоціалізації неповнолітніх злочинців в умовах позбавлення волі;
– у правозастосовчій діяльності – для вдосконалення ресоціалізаційної та, зокрема, соціально-виховної діяльності органів виконання покарань щодо забезпечення соціокультурного розвитку засуджених; розроблені в дисертації пропозиції впроваджено у практичну діяльність органів та установ виконання покарань Волинської області (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження 2/3-1389 від 13.10.2009 р.);
– у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження використовуються при викладанні навчальних дисциплін «Кримінальне право», «Кримінально-виконавче право», «Кримінологія» на юридичному факультеті Волинського національного університету імені Лесі Українки (акт впровадження матеріалів дисертаційного дослідження № 3/3433 від 13.10.2009 р.), а також результати дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних навчальних посібників та методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, теоретичні висновки, практичні пропозиції і рекомендації, що містяться в роботі, доповідались на науково-практичних конференціях: IV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 1-2 червня 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону» (Ялта, 5-7 квітня 2007р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Правова система України в світлі європейського вибору» (Київ, 13 червня 2008р.), ІХ Міжнародній науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Косів, 27-31 січня 2008 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє» (Луцьк, 16-17 квітня 2008 р.).
Публікації. Основні положення дослідження опубліковано у восьми наукових публікаціях, зокрема трьох статтях, включених до переліку фахових видань, затвердженого ВАК України, та тезах п’яти доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка виявляється у комплексному кримінологічному дослідженні ресоціалізації неповнолітніх, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі. Результати теоретичного та емпіричного дослідження дали підстави для таких висновків:
1. Встановлено, що стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоку занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів її запобігання, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних органів та громадськості, які привели б до поступового зниження злочинних проявів серед неповнолітніх. Саме тому на перший план в роботі установ, які виконують кримінальні покарання, висувається проблема ресоціалізації засуджених. Процес ресоціалізації особи в умовах позбавлення волі представляє значний інтерес, оскільки від його успішності багато в чому залежить подальша спрямованість індивіда, його діяльність після виходу на волю – конструктивна, творча або деструктивна, злочинна.
Необхідність виділення для самостійного кримінологічного дослідження ресоціалізації неповнолітніх злочинців детермінована наступним: важливістю і масштабністю задач щодо охорони життя та здоров'я підростаючого покоління та формуванням у зв'язку з цим державної політики щодо захисту прав і законних інтересів дітей і підлітків як самостійного напряму діяльності державних органів і суспільства в цілому; особливостями в генезисі та мотивації скоюваних неповнолітніми злочинів, обумовленими специфікою їх виховання та життєдіяльності, особливостями особистісних, соціально-групових та інших характеристик; тісно пов'язаними з цими особливостями специфікою рівня та структури злочинності, її причин і динаміки, високою злочинною активністю підлітків.
2. Констатовано, що при розгляді ознаки суб’єкта злочину, яким виступає неповнолітній, законодавець по-різному підходить до змісту поняття неповноліття, вкладаючи в нього різні вікові межі (дитина, неповнолітній, малолітній та ін.). У зв’язку з цим, нами визначено, що неповнолітній як суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці від 14 до 18 років, та запропоновано ст. 22 КК України доповнити частинами третьою та четвертою у такій редакції:
«Ч. 3. Неповнолітніми, що підлягають кримінальній відповідальності, є особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. У разі відсутності необхідних даних про вік неповнолітнього, що притягується до кримінальної відповідальності, біологічний та психосоціальний вік останнього встановлюється на основі обов’язкової медико-психологічної експертизи.
Ч.4. Особи, що вчинили злочин у віці від вісімнадцяти до двадцяти одного року, котрі у встановленому порядку були визнані медико-психологічною експертизою такими, які не досягли свого біологічного та психосоціального повноліття, підлягають кримінальній відповідальності у відповідності до положень, що визначають особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх».
3. На основі аналізу відповідної літератури насильницьку злочинність нами визначено як одну зі складових частин загальної структури злочинності. Наголошено, що в основі об’єднання насильницьких злочинів в окрему кримінологічно значиму групу лежать такі критерії: 1) об’єкт посягання − суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, які забезпечують недоторканість фізичного статусу особи; 2) форма вини − прямий умисел; 3) спосіб дій злочинця − фізичне або психічне насильство; 4) насильство відбувається проти волі потерпілого.
Насильницький злочин неповнолітнього виділено в самостійну категорію, що розглядається як суспільно небезпечне умисне діяння, яке полягає у застосуванні фізичного або психічного насильства, вчинене фізичною осудною особою у віці з 14 до 18 років. Відповідно насильницька злочинність неповнолітніх − це вид злочинності, яку утворює сукупність суспільно небезпечних умисних діянь, які полягають у застосуванні фізичного або психічного насильства, вчинених фізичною осудною особою у віці з 14 до 18 років. Встановлено поділ насильницьких злочинів на власне насильницькі – такі суспільно небезпечні умисні діяння, які спрямовані, насамперед, проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності особи: умисні вбивства (ст. 115-118 КК), вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), доведення до самогубства (ст. 120 КК), погроза вбивством (ст. 129 КК), умисні тілесні ушкодження (ст. 121-125 КК) та інші; інструментально-насильницькі – такі суспільно небезпечні умисні діяння, у яких психічне чи фізичне насильство виступає засобом досягнення різноманітних цілей та інтересів: (незаконне позбавлення волі чи викрадення людини (ст. 146 КК), захоплення заручників (ст. 147 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК) тощо.
4. На основі кримінологічного аналізу доведено, що вивчення насильницької злочинності неповнолітніх вимагає звернення до однієї з найбільш важливих її характеристик, а саме − її групового характеру. Констатовано, що частка групових злочинів в злочинності неповнолітніх в 2-5 разів вища, ніж аналогічний показник злочинності дорослих, і складає приблизно 61,2%. В основному, це відносно нечисельні підлітково-молодіжні угрупування (40,2% по 2 осіб; 55% по 3-5 осіб). До специфічних рис злочинної групи неповнолітніх включено: свідоме або неусвідомлене підкорення її членів загальній злочинній меті, єдність цинічного ставлення до соціальних цінностей і норм, специфічна групова діяльність – вчинення злочинів.
Встановлено, що об'єднання неповнолітніх у неформальні угрупування є закономірним процесом; угрупування асоціальної та відверто кримінальної спрямованості стають стійкішими та небезпечними, тому участь у них неповнолітніх завдає істотного збитку для їх психіки та вкрай негативно впливає на подальше становлення та розвиток їх особистості; оскільки групова поведінка неповнолітніх як законослухняна, так і злочинна − це норма для неповнолітніх, тому не є перебільшенням визначити злочинність неповнолітніх як груповий злочин. Наголошено, що групова природа насильницьких злочинів обумовлює специфічність заходів, що здатні здійснювати ефективну ресоціалізацію неповнолітніх. Тому заходи, спрямовані на ресоціалізацію неповнолітніх, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення насильницького злочину обов’язково повинні враховувати його груповий характер.
4. Встановлено, що при поясненні різних злочинних проявів використовують ряд термінів та словосполучень: причини та умови, фактори, обставини, детермінанти, мотив, привід тощо. Детерміністичний підхід виділено як такий, що дозволяє розглядати злочинність як результат складної, багатопланової детермінації. Серед детермінант насильницької злочинності особливу увагу звернено на особливості особистості неповнолітнього як суб’єкта злочину: психологічні (прояв в особи певного типу темпераменту, акцентуації характеру, неврахування у навчанні та вихованні психофізіологічних порушень неповнолітнього, його емоційно-вольових якостей, утруднень пізнавального розвитку; важковиховуваність, соціальна обтяженість дефектами психофізичного й інтелектуального розвитку, порушення потреб неповнолітнього; психопатичні риси та ін.) та морально-етичні (наявність хибних, ірраціональних уявлень неповнолітніх про моральні норми, комплекс сваволі й ілюзій та ін.). Наголошено, що психопатичні риси злочинців у 80-85% випадків набуті внаслідок несприятливих умов життя і виховання.
Виявлено, що дисфункції соціальних інститутів (сім'ї, сфери освіти, неформальних угрупувань), в більшості випадків не призводять безпосередньо до закріплення у підлітка протиправної поведінки, а зумовлюють піддатливість неповнолітніх іншим негативним впливам соціального середовища. Доведено особливе місце в цій системі сім'ї, яка виконує провідну роль у формуванні особистості неповнолітнього.
Виявлено особливий зв'язок групової насильницької злочинності неповнолітніх з впливом ЗМІ, неблагополучним дозвіллям, вживанням алкоголю та наркотиків, залучення їх в злочинну і іншу антигромадську діяльність дорослими, впливом великого міста. Наголошено, що це відбувається лише у поєднанні з психологічною нестійкістю, пониженим рівнем загальної мотивації, нерозвиненою правосвідомістю та правовою культурою неповнолітніх.
Вперше означено слабкість правових механізмів регулювання соціальної взаємодії як комплексну детермінанту, яка допускає негативний вплив охарактеризованих вище чинників. Її прояв визначено як: недостатнє правове регулювання захисту особистості неповнолітнього; втрату опори правоохоронних органів на широкі маси населення у попередженні насильства; відсутність координації у діяльності органів і служб, які відповідають за профілактичну діяльність серед дітей; неефективна робота багатьох державних органів, у тому числі правоохоронних, які не забезпечують громадянам доступних, швидких і ефективних способів захисту своїх прав та законних інтересів; позиція держави щодо правового виховання молодого покоління; безкарність неповнолітніх, що скоюють правопорушення та злочини, недоліки та прорахунки в діяльності ОВС щодо запобігання рецидивній злочинності неповнолітніх.
5. На основі наукового аналізу стану, динаміки та структури сучасної насильницької злочинності неповнолітніх доведено, що її показники, як і будь-якого великого системоутворення, мають досить сталі параметри. Встановлено, що рівень злочинності характеризується відносно плавним зростанням протягом тривалого періоду часу (5,8 % – від загальної кількості таких злочинів скоєних за 2001 р., 17,4 % – за 2007 р.). Наголошено небезпечні тенденції збільшення кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми жіночої статті (у 2006 р. засуджених за зґвалтування 2,5 %, а в 2007 р. – 4,9 %), що підтверджує доцільність існування гендерної рівності в частині кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх злочинців чоловічої і жіночої статті. Виявлено збільшення рецидивної злочинності неповнолітніх (2006 р. – 9,4% від загальної кількості засуджених, 2007 р. – 12 %, 2008 р. – 13 %) та характерну, насамперед, для сексуальних злочинів, латентність (реєструється лише 1 із 8 вчинених сексуальних злочинів). Простежено омолодження неповнолітньої злочинності – частка підлітків 14-15 років у складі неповнолітніх, що фактично вчинили злочини (14,5 %), вища, ніж у складі засуджених (9 %), і тим більше у складі засуджених до позбавлення волі (6 %). Констатовано зростання кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми, над корисливими (55%). Виявлено, що вони скоюється неповнолітніми в основному взимку (40,2%), у вихідні дні (42,7%), в період між 20.00 та 24.00 (35,1%).
Вивчення кримінологічних характеристика особистості неповнолітніх, які вчинили насильницький злочин, показало, що за соціально-демографічними ознаками це переважно неповнолітні особи чоловічої статі (90,6%) 16-17 років (56,1%), з неповною середньою освітою (69,6%), що навчаються (63,4%). В основному це вихідці з неповних сімей (52-59% за останні 10 років), майже половина з них є сиротами.
Щодо кримінально-правових ознак особистості неповнолітніх злочинців, то досить високим (50% і більше) залишається відсоток осіб, яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 5 років. Основним мотивом їх злочинів виступало самоствердження (49,7%), намір виник раптово (59,6%), а тому нанесення тілесних ушкоджень у 45,6% здійснювалося руками і ногами. 92% засуджених під час вчинення злочину було у стані алкогольного сп’яніння та 61,2%, діяло у групі чисельністю 3-5 осіб – 55%.
Виявлено, що для неповнолітніх осіб, засуджених за тяжкі злочини проти особистості, в тому числі зґвалтування, властиві такі особливості, як жорстокість, злобність, черствість. Водночас, 92% неповнолітніх злочинців – це здорові психічно особи, а деформації в їх психіці не виключають осудність (неврози, психопатії, сексуальні відхилення тощо).
6. Констатовано, що ресоціалізація частіше всього розглядається як вторинний процес, який, як правило, пов'язаний з необхідністю корекції попередніх результатів соціалізації, при якій мали місце невідповідність процесів соціалізації та інкультурації. Виділено різноманітність підходів щодо структурування процесу ресоціалізації та встановлено тенденцію до виділення таких основних її видів – пенітенціарна та постпенітенціарна.
Дано визначення ресоціалізації неповнолітніх засуджених на державному рівні як тривалий процес, що має в своїй основі складний комплекс психолого-педагогічних, а також економічних, медичних, юридичних і організаційних заходів, спрямованих на формування у неповнолітнього засудженого здібностей і готовності включитися після відбування покарання в звичайні умови життя суспільства. На особистісному рівні ресоціалізацією визначено процес повернення необхідних можливостей і здібностей неповнолітнього шляхом нейтралізації отриманих ним в результаті негативної соціалізації антигромадських цінностей і норм та подальшого засвоєння повторно або вперше позитивних, за оцінкою суспільства, соціальних норм, цінностей, зразків поведінки.
Встановлено, що частиною процесу ресоціалізації, одним з її видів, а також її метою та результатом виступає соціальна адаптація. На основі аналізу тлумачення цього поняття пропонується у ст. 1 Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» його замінити на поняття «ресоціалізація» як більш адекватне у поданому контексті.
Запропоновано ч.1. та ч.2 у ст.6 КВК України замінити місцями, оскільки, «ресоціалізація» більш ширше поняття, що включає виправлення, а не починається лише тоді, коли певні зміни в особистості відбулися. Частину 1. ст.6 пропонується подати у такому формулюванні: «Виправлення засудженого – закономірний процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості в ході ресоціалізації та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки». Крім того, рекомендовано внести відповідні зміни і до ч.1 ст.123 КВК України, знявши поняття «виправлення» як окремий самостійний процес та подати цю статтю у такому формулюванні: «1. Соціально-виховна робота — цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети ресоціалізації засуджених. Соціально-виховна робота спрямована на навчання новим просоціальним цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки та на їх основі формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівні».
7. Виявлено труднощі загального характеру при організації соціально-виховного процесу у виправних установах: ситуація повної або часткової ізоляції засуджених від суспільства; виникнення соціально-психологічного ефекту позбавлення волі; постійна боротьба між вимогами режиму та злочинною субкультурою, що не сприяють відновленню соціальної адекватності неповнолітніх. Наголошено на необхідності створення таких умов, які дозволили б захистити підлітка від впливу кримінального світу та при цьому не зламати режимними розпорядженнями та вимогами, а нормативні стандарти соціуму перетворити на особисто усвідомлені та необхідні.
При вивченні питань ресоціалізації в умовах позбавлення волі було звернено особливу увагу на рівень загальної культури неповнолітніх. Встановлено, що неповнолітні, котрі мають повертатися на волю після відбуття покарання, не володіють достатнім рівнем культури, а у деяких випадках навіть мінімальним, досить часто не можуть проявити елементарних навичок етикету, що повинні бути властиві кожній людині, виражають байдужість до мистецтва і надають перевагу примітивним задоволенням свої інтересів та потреб. Це дозволило припустити, що в ході пенітенціарної ресоціалізації неповнолітніх недостатньо враховуються соціокультурні чинники формування особистості.
8. Враховуючи виявлені труднощі соціокультурної обізнаності неповнолітніх засуджених та усвідомлюючи необхідність побудови пенітенціарного ресоціалізаційного процесу таким чином, щоб він попереджував негативні впливи кримінальної субкультури, нами було визначено соціокультурну основу ресоціалізаційної роботи з засудженими неповнолітніми пріоритетною. До напрямків ресоціалізаційної роботи при цьому віднесено: створення соціально-культурного ресоціалізаційного центру при соціально-виховній та психологічній службі колоній; організацію відповідної ресоціалізаційної соціокультурної роботи з сім’ями неповнолітніх засуджених; організація групової роботи щодо формування соціокультурних навичок; правове виховання засуджених; взаємодія та співпраця фахівців різних установ; створення інституту опікунського нагляду; розширення застосування до засудженого вперше заходів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; запобігання формуванню антисоціальної спрямованості молодіжних угрупувань.
Зроблено пропозицію внести і деякі законодавчі зміни в існуючу систему роботи щодо ресоціалізації засуджених неповнолітніх. Зокрема, доповнити ст. 10 Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» окремим пунктом, що стосується такої роботи у ВК та СІЗО, і сформулювати таким чином: «Соціальна реабілітація дітей та молоді передбачає здійснення: … соціально-педагогічної реабілітації неповнолітніх у СІЗО та ВК з метою дотримання їхніх прав, організація соціально-позитивної діяльності вихованців, проведення лекцій та тренінгів для пропагування здорового способу життя та привчання до нього».
Пропонується у ч.7 «Примірного положення про спеціалізовану службу соціального супроводу молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі чи повернулася з місць позбавлення волі, центрів соціальних служб для молоді» розширити головні завдання Служби. Крім того, пропонуємо ч.1 ст. 25 «Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених» Кримінально-виконавчого кодексу України доповнити окремим положенням щодо напрямків проведення громадськістю соціальної роботи з неповнолітніми в СІЗО та ВК.
У ході організації роботи нами визначено соціально-культурні умови ресоціалізації неповнолітніх правопорушників у виховних колоніях: врахування вікових, індивідуально-особових особливостей підлітка, а також соціальної ситуації його розвитку; комплексне використовування інтегрованих технологій педагогічної, соціальної та психологічної дії; розробка та впровадження програм з використанням інтегрованих соціально-культурних технологій, спрямованих на стабілізацію емоційно-особового стану підлітків з протиправною поведінкою, формування у них позитивних ціннісних установок і моделей поведінки, розвиток здібностей до самоаналізу та самоконтролю; цілеспрямована підготовка персоналу виховних колоній для неповнолітніх з питань соціально-культурної адаптації неповнолітніх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельцев С. Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия / С. Н. Абельцев. – М. : ЮНИТИ-ДАНА. Закон и право. – 2000. – 207 с.
2. Абросімова Ю. Значення соціально-економічного становища сім’ї у структурі причин та умов злочинності неповнолітніх в Україні [Електронний ресурс] / Ю. Абросімова // Інтернет-видання «Юриспруденція он-лайн» – 01.03.2004, 13:01 – Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=13&d=434
3. Абызов Р. М. Типологические проблемы личностных деформаций несовершеннолетних преступников и их предупреждение: дисс. … д-ра. юрид. наук : 12.00.08 / Абызов Равиль Михайлович. – М., 1998. – 400 с.
4. Авдеев В. Актуальные вопросы лишения свободы несовершеннолетних / В. Авдеев // Уголовное право. – М. : Интел-Синтез, 2001. – № 2. – С. 3-6.
5. Авер'янова Г. М. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства / Г. М. Авер'янова, Н. М. Дембицька, В. В. Москаленко. – К. : «ППП», 2005. – 307 с.
6. Адамов И. Н. Наука психология и социологические понятия / И. Н. Адамов. – К., 1992. – С. 34, 38-46.
7. Алахуанов Е. О. Криминологические проблемы предупреждения корыстно-насильственных преступлений / Е. О. Алахуанов.  СПб, 2005.  282 с.
8. Александров Ю. Серійні вбивства : проблемні питання / Ю. Александров, О. Терлецька // Право України. – 2001. – № 10. – С. 94-98.
9. Александрова Т. А. Дочки-матери / Т. А. Александрова. – М. : Знание, 1986. – 80 с. – (Нар. ун-т. Пед. ф-т; № 2).
10. Алексеев А. И. Причины преступлений и их устранение органами внутренних дел / А. И. Алексеев, А. Б. Сахаров. – М. : МВШМ МВД СССР, 1982. – 47 с.
11. Аминов Д. Предупреждение преступлений, совершаемых молодежными группами экстремистской направленности [Электронный ресурс] / Д. Аминов, Р. Оганян. – Режим доступа: http://www.narcom.ru/ideas/common/81.html
12. Антонян Ю.М. Преступники с умственной отсталостью / Антонян Ю. М., Горинов В. В., Саблина Л. С. – М. : НИИ МВД РФ, 1995. – 340 с.
13. Антонян Ю. М. Взаимодействие личности преступника и социальной среды / Ю. М. Антонян // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 30. – М. : Юрид. лит., 1979. – С. 27-38.
14. Антонян Ю. М. Жестокость в нашей жизни / Ю. М. Антонян. – М. : ИНФРА-М, 1995. – 320 с.
15. Антонян Ю. М. Изучение личности преступника : учеб. пособие / Ю. М. Антонян. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1982. – 79 с.
16. Антонян Ю. М. Криминальная патопсихология / Ю. М. Антонян, В. В. Гульдан. – М. : Наука, 1991. – 248 с.
17. Антонян Ю. М. Криминальная сексология / Ю. М. Антонян, А. А. Ткаченко, Б. В. Шостакович ; под ред. Ю. М. Антоняна. – М. : Спартак, 1999. – 464 с.
18. Антонян Ю. М. Криминологические черты агрессивного поведения / Ю. М. Антонян // Агрессия и психическое здоровье / [ред. Т. Б. Дмитриевой и Б. В. Шостаковича]. – СПб., 2002. – С. 33-35.
19. Антонян Ю. М. Личность корыстного преступника / Ю. М. Антонян, В. П. Голубев, Ю. П. Кудряков. – Томск, 1989. – 121 с.
20. Антонян Ю. М. Насилие среди осуждённых : учеб. пособие / Ю. М. Антонян, И. Б. Бойко, В. А. Верещагин ; под ред. Ю. М. Антоняна. – М. : ВНИИ МВД России, 1994. – 117 с.
21. Антонян Ю. М. Насильственная преступность в России / Ю. М. Антонян // Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом. – М. : РАН ИНИОН, 2001. – 104 с.
22. Антонян Ю. М. Некоторые проблемы ресоциализации ранее судимых лиц / Ю. М Антонян // Проблемы борьбы с рецидивной преступностью : сб. науч. трудов. – М., 1980. – С. 69.
23. Антонян Ю. М. Преступное поведение и психические аномалии / Ю. М. Антонян, С. В. Бородин ; под ред. В. Н. Кудрявцева. – М. : СПАРК, 1998. – 215 с.
24. Антонян Ю. М. Психология преступника и расследования преступлений / Ю. М. Антонян, М. И. Еникеев, В. Е. Эминов. – М. : Юристъ, 1996. – 336 с.
25. Антонян Ю. М. Психология убийства / Ю. М. Антонян. – М. : Юристь, 1997. – 303 с.
26. Архів Луцького міськрайонного суду Волинської області: кримінальна справа № 36-27-06.
27. Архів Луцького міськрайонного суду Волинської області: кримінальна справа №.03-23-07.
28. Архів Луцького міськрайонного суду Волинської області: кримінальна справа № 18-46-08.
29. Архів Луцького міськрайонного суду Волинської області: кримінальна справа № 05-15-09.
30. Архів Луцького міськрайонного суду Волинської області: кримінальна справа № 22-70-09.
31. Асмолов А.Г. Психология индивидуальности / А.Г. Асмолов – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1986. – 96 с.
32. Астемиров З. А. О понятии и сущности исправления и перевоспитания осужденных к лишению свободы / З. А. Астемиров. // Труды Рязанской высшей школы МВД СССР. – Рязань, 1973. – С. 16.
33. Астемиров З. А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних / З. А. Астемиров. – М. : Юрид. лит., 1970. – 214 с.
34. Базаров Р. А. Уголовно-правовая характеристика насилия / Р. А. Базаров // Проблемы обеспечения личной безопасности граждан. – М. : Академия МВД России, 1995. – С. 42-43.
35. Балабанова Л. М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений) / Л. М. Балабанова. – Д. : Сталкер, 1998. – 432 с.
36. Башкатов И. П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей (социально-психологические особенности) / И. П. Башкатов. – М. : Прометей, 1993.  251 с.
37. Башкатов И. П. Социально-психологические особенности развития криминогенных групп подростков / И. П. Башкатов // Психология и профилактика асоциального поведения несовершеннолетних / [ред. С. А. Беличевой]. – Тюмень : ТГУ, 1985. – С. 15-26.
38. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях / О. В. Безпалько. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 138 с.
39. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Чезаре Беккариа ; перев. М. М. Исаев. – М. : Инфра-М, 2009. – 184 с.
40. Беличева С. А. Основы превентивной психологии / С. А. Беличева. – М. : Редакц.-изд. центр консорциума «Социальное здоровье России», 1994. – 221 с.
41. Беляев Н. А. Уголовно-исполнительное право и его место в системе права / Н. А. Беляев, Н. А. Петухов // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России. – С.-Пб. : Изд-во С.-Петербург. ун-та МВД России, 2000. – № 2. – С. 101-104.
42. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения / Н. А. Беляев. – М. : Изд-во ЛГУ, 1981. – 136 с.
43. Беца О. В. Залучення громадськості до соціальної роботи з неповнолітніми, які знаходяться в слідчих ізоляторах / О. В. Беца // Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі / [Беца О. В., Вакуленко О. В., Дубиніна І. М. та ін.] ; В.М. Синьов (ред.). – К., 2003.  С. 91-95. – (Бібліотека соціального працівника; Довіра і надія).
44. Блувштейн Ю. Д. Криминологическая характеристика и профилактика отдельных видов преступности / Ю. Д. Блувштейн. – Минск : МВШ МВД СССР, 1980. – 108 с.
45. Бойцов А. И. Понятие насильственного преступления / А. И. Бойцов // Криминологические и уголовно-правовые проблемы с насильственнои преступностью : Межвуз. сб. науч. трудов. – Ленинград, 1988. – С. 134-150.
46. Борьба с групповыми правонарушениями несовершеннолетних / [И. П. Лановенко, А. Я. Светлов, А. И. Рощин и др.] ; Отв. ред. И. П. Лановенко. – К. : Наук. думка, 1982. – 201 с.
47. Браун А. Групповая работа в Великобритании / А. Браун // Практика социальной работы / [Под ред. Кристофера Ханвея й Терри Филлпота]. – Амстердам-Киев, 1996. – С. 53-67.
48. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні / В. М. Бурдін.  К. : Атіка, 2004.  239 с.
49. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Бурдін Володимир Миколайович. – Львів, 2001. – 225 с.
50. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1994. – № 2. – С. 144-147.
51. Вакуленко О. В. Соціально-демографічні особливості неповнолітніх, які перебувають у конфлікті з законом / О. В. Вакуленко // Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі / [Беца О. В., Вакуленко О. В., Дубиніна І. М. та ін.] ; В.М. Синьов (ред.). – К., 2003.  С. 9-26. – (Бібліотека соціального працівника; Довіра і надія).
52. Валуйская М. Ю. К проблеме личности преступника / М. Ю. Валуйская // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышение эффективности правоприменительной деятельности : Темат. сб. науч. тр. / [Отв. ред. Н. И. Панов]. – Харьков : Нац. юрид. акад. Украины, 1997. – С. 133-139.
53. Василевич В. В. Боротьба з озброєними формами організованої злочинності корисливо-насильницького спрямування: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Василевич Віталій Вацлавович. – К., 1998. – 205 с.
54. Васильев В. Л. Предупреждение правонарушений несовершеннолетних / В. Л. Васильев. – Ленинград : Знание, 1980. – 36 с.
55. Васильев В. Л. Юридическая психология : учебник [для вузов по специальности «Юриспруденция»] / В. Л. Васильев. – [5-е изд., доп. и перераб.]. – СПб. : Питер, 2002. – 654 с.
56. Вермеш М. Основные проблемы криминологии / Миклош Вермеш ; под ред. Стручков Н. А. (Вступ. ст.) ; пер. с венг.: С. Г. Келина. – М. : Прогресс, 1978. – 272 с.
57. Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив на віктимну поведінку / В. Веселуха // Право України. – 1999. – № 7. – С. 93-97.
58. Ветошкин С. А. Пенитенциарная педагогика в теории и практике : Монография [Электронный ресурс] / С. А. Ветошкин. – Режим доступа: htpp://www.oim.ru/reader.asp?whichpage=1&mytin=1&word=&pagesize=15&Nomer=419
59. Ветров Н. И. Профилактика нарушений среди молодежи / Н. И. Ветров. – М. : Юрид. лит., 1980. – 182 с.
60. Волобоева М. Несовершеннолетняя преступность, или Почему наши дети выходят на «тропу» преступлений [Электронный ресурс] / Марина Волобоева // Интернет-версия «Азовский машиностроитель» – 2006. – № 81. – 29 июля. – Режим доступа: http://www.azovmash.info/article.php?id_new=344&id_num=31
61. Волошина А. А. Создание службы ресоциализации – насущная проблема времени / А. А. Волошина // Связь юридической науки и практики. – М., 1986. – С. 323.
62. Галимов О. Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве / О. Х. Галимов. – СПб. : Питер, 2001. – 224 с.
63. Галузинський В. Я. Педагогіка : теорія та історія : Навч.посіб. / В. Я. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.
64. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами / Л. Д. Гаухман. – М. : Юридическая литература, 1969. – 148 с.
65. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления / Л. Д. Гаухман. – М. : Юридическая литература. – 1974. – 167 с.
66. Гаухман Л. Д. Проблемы уголовно-правовой борьбы с насильственными преступлениями в СССР / Л. Д. Гаухман. – Саратов : Изд-во Саратовского гос. ун-та, 1981. – 184 с.
67. Голина В. В. Современные тенденции тяжкой насильственной преступности против личности и основные направления борьбы с ней / В. В. Голина // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні. – Харків : Лествиця Марії, 2001. – С. 54-60.
68. Голіна В. В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя, здоров’я особи / В. В. Голіна. – X. : Право, 1997. – 298 с.
69. Головкін О. В. Групова злочинність : Специфіка виникнення і розвитку, механізми попередження : Монографія. – К. : Видання Інституту законодавчих передбачень і правової експертизи, 2007. – 204 с.
70. Голубев В. П. Типология осуждённых за насильственные преступления и индивидуальная работа с ними : учеб. пособие / В. П. Голубев, Ю. Н. Кудряков, А. В. Шамис. – М. : Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1985. – 52 с.
71. Голубов А. Є. Процесуальне становище в кримінальному судочинстві України неповнолітнього, який скоїв злочин або суспільно небезпечне діяння : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / А. Є. Голубов. – Х., 2005. – 20 с.
72. Гончар Т. О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Гончар Тетяна Олександрівна. – Одеса, 2004. – 211 с.
73. Горенко С. В. Педагогічні умови ресоціалізації неповнолітніх засуджених у закладах пенітенціарної системи: дис. … канд. пед. наук : 13.00.05 / Горенко Сергій Володимирович. – Луганськ, 2004. – 206 с.
74. Гостунская Я. И. К вопросу о содержании термина «ресоциализация» / Я. И. Гостунская // Материалы VI региональной научно-технической конференции [«Вузовская наука – Северо-Кавказскому региону»]. Общественные науки. Часть четвертая. – Ставрополь : СевКавГТУ, 2002. – С. 30.
75. Готтфредсон М. Загальна теорія злочину / М. Готтфредсон, Т. Герші. − Х. : Акта, 2000. − 326 с.
76. Грушевицкая Т. Г. Основы межкультурной коммуникации : учебник для вузов / Т. Г. Грушевицкая, В. Д. Попков, А. П. Садохин ; под ред. А. П. Садохина. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 352 с.
77. Гузов А. П. Мотивация протиправного поведения несовершеннолетних / А. П. Гузов. – К. : Вища школа, 1982.  184 с.
78. Гульман Б. Л. Сексуальные преступления / Б. Л. Гульман. – Харьков : ИМР Рубикон, 1994. – 271 с.
79. Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и современность / А. И. Гуров. – М. : Юрид. лит., 1990. – 304 с.
80. Даньшин И. Н. Криминологическое понятие насильственной преступности, ее количественно-качественные показатели и тенденции развития / И. Н. Даньшин // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні. – X. : Лестивця Марії, 2001. – С. 61-67.
81. Даньшин И. Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия : учеб. пособие / И. Н. Даньшин. – К. : УМК ВО, 1988. – 99 с.
82. Дапшис А. Проблемы коррекции социальных позиций несовершеннолетних правонарушителей / А. Дапшис // Формирование социальной активности молодежи : матер. респ. науч.-практ. конф., посв. 65-летию ЛКСМ Литвы. – Вильнюс, 1983. – Ч. 2. – С. 158-163.
83. Детков М.Г. Подготовка осужденных к освобождению из исправительно-трудовых учреждений. – Рязань, 1984.
84. Довнар Н. За порнографию придется ответить [Электронный ресурс] / Н. Довнар // Законодательство и практика масс-медиа. Белоруссия. – 2005. – № 1(9). – Режим доступа:
http://www.medialaw.ru/publications/zip/national/new/by/9.htm#1
85. Долгова А. И. Правовое воспитание несовершеннолетних и молодежи / А. И. Долгова, Г. М. Миньковский // Правовая культура и вопросы правового воспитания : сб. науч. труд.  М., 1974.  С. 68-85.
86. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних / А. И. Долгова. – М. : Юрид. лит., 1981. – 159 с.
87. Евтушенко И. И. Условно-досрочное освобождение осужденных к лишению свободы и их ресоциализация : Монография / И. И. Евтушенко ; ВолгГТУ. – Волгоград : РПК «Политехник», 2005. – 174с.
88. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии : учебник для вузов / М. И. Еникеев. – М. : Юрид. лит., 1997. – 631 с.
89. Жигарев Е. С. Административная делинквентность несовершеннолетних: понятие, виды и профилактика / Е. С. Жигарев. – М., 1992. – 216 с.
90. Журавлев В. Л. Основы, принципы и организация процесса воспитательно-педагогического воздействия на несовершеннолетних осужденных / В. Л. Журавлев // Преступление и наказание. – 2002. – № 4. – С. 25-40.
91. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / [За ред. В. В. Копєйчикова]. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 317 c.
92. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх» // Офіційний вісник України від 23.03.2007. – 2007. – № 18. – С. 11. – ст. 690. – код акту 39096/2007.
93. Закон України «Про охорону дитинства» (зі змінами від 3.02.05) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. ст. 142; Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 11. – ст. 202.
94. Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2353-IV (2353-15) від 18.01.2005) // Відомості Верховної Ради. – 2004.– № 6. – ст. 39; Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 10. – ст. 191.
95. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (зі змінами від 15.01.09) // Голос України вiд 31.01.2009 – № 17.
96. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (зі змінами від 15.01.09) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 16; ВВР. – 2000. – № 27. – ст. 211; ВВР. – 2003. – № 10-11. – ст. 86; ВВР. – 2004. – № 17-18. – ст. 250; Урядовий кур'єр вiд 31.01.2009. – № 17.
97. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі : Методичні рекомендації / [Комо О. І., Барчук А. І., Кулічук М. М., Телефанко Б. М. та ін.]. – Луцьк : Волин. держ. ун-т ім.Лесі Українки, 2000.
98. Зелинский А.Ф. Некоторые проблемы исправительно-трудового права в свете современных психологических представлений / А. Ф. Зелинский // Повышение эффективности исполнения уголовных наказаний в свете решений ХХVІІ съезда КПСС : Сб. науч. тр. Рязан. ВШ МВД СССР. – Рязань : Рязан. ВШ МВД СССР, 1988. – С. 96-97.
99. Зелинский А. Ф. Криминология / А. Ф. Зелинский. – X. : Рубикон, 2000. – 224 с.
100. Зелинский А. Ф. Криминология: Курс лекций / А. Ф. Зелинский. – Х. : Прапор, 1996. – 260 с.
101. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів : зміна поглядів на кримінальне судочинство / В. Землянська // Право України. – 2003. – № 10. – С. 154-156.
102. Зер X. Восстановительное правосудне : новый взгляд на преступление й наказание / X. Зер ; пер. с англ. – М. : Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354 с.
103. Зиядова Д. Почему подросток совершает преступление? / Д. Зиядова // Воспитание школьников. – 2002. – № 8. – С. 17-21.
104. Зиядова Д. З. Неблагополучная семья – криминогенный фактор подростковой преступности / Д. Зиядова // Следователь. – 2002. – № 9 (53). – С. 35-37.
105. Злочинність неповнолітніх : причини, наслідки та шляхи запобігання : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [С. І. Яковенко, Н. Ю. Максимова, Л. І. Мороз, Л. А. Мороз] ; Київ. юрид. ін-т Київ. міськ. упр. внутр. справ, Громад. об-ня «Ін-т пробл. наркоманії і наркозалежності». – К. : Паливода А. В., 2006. – 258 с.
106. Иванов В. Ф. Уголовно-правовая оценка принуждения: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / В. Ф. Иванов. – Саратов, 1986. – 196 с.
107. Игошев К. Е. Преступность и ответственность несовершеннолетних : Социально-психологический очерк / К. Е. Игошев. – Свердловск : Средне-Уральск. кн. изд-во, 1973. – 160 с.
108. Игошев К. Е. Психология преступных проявлений среди молодежи / К. Е. Игошев. – М. : Науч.-исслед. и редакц.-издат. отдел, 1971.  173 с.
109. Игошев К. Е. Типология личности иреступника й мотивация преступного поведения / К. Е