КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЕКСПЛУАТАЦІЮ ДІТЕЙ Диссертация

brief description:
ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ІМЕНІ Е.О. ДІДОРЕНКА

На правах рукопису

КАЛМИКОВ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 343.62:343.4

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЕКСПЛУАТАЦІЮ ДІТЕЙ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Хавронюк Микола Іванович,
доктор юридичних наук, доцент,
заслужений юрист України

Луганськ – 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.....................................................................................4

ВСТУП..............................................................................................................................................5

РОЗДІЛ 1
АНАЛІЗ ОСНОВНОГО СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «ЕКСПЛУАТАЦІЯ ДІТЕЙ»............15
1.1. Об’єкт складу злочину «експлуатація дітей».....................................................................15
1.2. Об’єктивна сторона складу злочину «експлуатація дітей».............................................33
1.3. Суб’єкт складу злочину «експлуатація дітей»...................................................................48
1.4. Суб’єктивна сторона складу злочину «експлуатація дітей»...........................................64
Висновки до розділу 1...................................................................................................................78

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ КВАЛІФІКОВАНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ «ЕКСПЛУАТАЦІЯ ДІТЕЙ»...........................................................................................................................................83
2.1. Експлуатація кількох дітей...................................................................................................83
2.2. Експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду здоров’ю, фізичному розвитку або освітньому рівню дитини......................................................................................................90
2.3. Експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві..................................................................................................................................115
Висновки до розділу 2.................................................................................................................123

РОЗДІЛ 3
УРАХУВАННЯ ОКРЕМИХ ПОЛОЖЕНЬ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ СТАТТІ 150 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ......................................................................125
3.1. Особливості дії закону про кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей................................................................................................................................................125
3.2. Експлуатація дітей, що через малозначність не становить суспільної небезпеки. Кримінальна відповідальність за готування до експлуатації дітей і за замах на експлуатацію дітей......................................................................................................................134
3.3. Покарання за експлуатацію дітей і призначення покарання за цей злочин............................................................................................................................................150
3.4. Звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання за експлуатацію дітей......................................................................................................................169
Висновки до розділу 3.................................................................................................................182

ВИСНОВКИ................................................................................................................................189

ДОДАТКИ...................................................................................................................................197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................................270

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Абз. – абзац;
АРК – Автономна Республіка Крим;
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я;
ВСУ – Верховний Суд України;
Див. – дивитись;
ЗУ – Закон України;
КВК України – Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року;
КК – Кримінальний кодекс;
КК України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року;
КК Української РСР 1960 року – Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28 грудня 1960 року;
КМУ – Кабінет Міністрів України;
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року;
КСУ – Конституційний Суд України;
м. – місто;
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України;
МОЗ України – Міністерство охорони здоров’я України;
МОП – Міжнародна організація праці;
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
п. – пункт;
ППВСУ – Постанова Пленуму Верховного Суду України;
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка;
с. – сторінка;
СК України – Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року;
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік;
ст. – стаття;
УМВС України – Управління Міністерства внутрішніх справ України;
ЦК України – Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;
ч. – частина.

ВСТУП

Актуальність теми. Згідно з положеннями Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року та Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, дитина унаслідок фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. До одних з основних засобів такого захисту міжнародне співтовариство відносить визнання права дитини на захист від економічної експлуатації, примусової праці, виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку здоров’ю, бути перешкодою в одержанні освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному або соціальному розвитку (ч. 1 ст. 32 Конвенції «Про права дитини», ч. 1 ст. 1 Конвенції «Про примусову чи обов’язкову працю», ст. 10 Міжнародного пакту «Про економічні, соціальні і культурні права», статті 1, 3 Конвенції «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182»).
Український законодавець підтримав зазначену загальносвітову тенденцію, закріпивши в ч. 2 ст. 52 Конституції України положення про те, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом, а приписами частин 3, 5 ст. 43 Основного Закону України категорично заборонив використання примусової праці дітей і праці дітей на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.
Утім, не зважаючи на комплекс міжнародних і національних заборон, кількість фактів протизаконного використання праці дітей як в Україні, так і за її межами вражала. За даними МОП наприкінці ХХ століття у всьому світі понад 250 мільйонів дітей віком від 5 до 14 років працювали, попри законодавчу заборону та небезпечність цього явища. Майже половина з них працювала щодня протягом усього року [41, с. 11]. Дослідженням, проведеним Державним комітетом статистики України у співпраці з МОП було встановлено, що в 1999-2000 роках середньомісячна чисельність дітей, які працюють в Україні, становила 456 тисяч осіб, з яких 48% – це діти у віці, у якому офіційно працювати заборонено, до того ж майже половина з таких дітей працювали у віці від 7 до 12 років [338, с. 6, 20].
Така ситуація засвідчувала неспроможність існуючих правових засобів ефективно протидіяти незаконному використанню праці дітей і зумовлювала необхідність вживання більш рішучих заходів у боротьбі з розглядуваним антисоціальним явищем. Саме тому, в ст. 150 нового КК України вперше в історії українського законодавства було передбачено кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей, які не досягли віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку.
Водночас, попри безспірно правильне рішення українських парламентаріїв щодо боротьби з суспільно небезпечним використанням праці дітей засобами кримінально-правового впливу, назвати цю боротьбу ефективною навряд чи можна. Так, згідно з проведеним у вересні 2010 року опитуванням дітей Луганщини віком від 7 до 16 років встановлено, що, як мінімум, праця кожного сьомого з них використовується сторонніми особами з порушенням норм трудового законодавства, а кожного п’ятнадцятого – із застосуванням фізичного чи психічного примусу (див. Додаток А). І в цьому, мабуть, немає нічого дивного, адже за більше ніж 9 років чинності ст. 150 КК України до кримінальної відповідальності за фактом вчинення експлуатації дітей у Луганській області була порушена лише 1 кримінальна справа, а в усій Україні – 146 (див. Додаток Б). Викладені обставини свідчать про наявність певних проблем законодавчого або правозастосовного характеру у цій сфері, а отже й зумовлюють потребу комплексного дослідження кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей з метою пошуку шляхів більш ефективного застосування положень ст. 150 КК України та розробки пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства України у сфері боротьби з суспільно небезпечними формами використання праці дітей.
Наступною обставиною, яка свідчить про необхідність дослідження обраної теми, є те, що питанням кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей у вітчизняній кримінально-правовій літературі приділено недостатньо уваги. Їх аналіз міститься здебільшого на сторінках науково-практичних коментарів і підручників з кримінального права. Вагомий внесок у дослідження кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей зробили, зокрема, такі науковці, як М.І. Бажанов, В.І. Борисов, Т.В. Варфоломеєва, М.Й. Коржанський, В.О. Корнієнко, І.Г. Поплавський, С.І. Селецький, О.С. Сотула, Є.Л. Стрельцов, С.Д. Шапченко, О.П. Шем’яков, М.І. Хавронюк та І.В. Хохлова. Окремі аспекти складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, було розглянуто в публікаціях М.О. Колесник та А.М. Орлеана.
Лише нещодавно явище експлуатації дітей і юридичний склад злочину, передбаченого ст. 150 КК України, стали предметом більш ґрунтовних досліджень. Зокрема, у 2008 році було успішно захищено дві дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук – І.М. Доляновською за темою «Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей (аналіз складу злочину)» та О.В. Паньчук за темою «Кримінологічна характеристика експлуатації дітей». Проте багато важливих питань кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, які потребують негайного вирішення, залишилися поза увагою цих криміналісток. Крім того, деякі з обстоюваних цими авторками положень, а також висунутих ними пропозицій видаються недостатньо аргументованими або ж дискусійними (зокрема, висновки І.М. Доляновської про те, що основним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, є трудові права дітей; що життя дитини належить до додаткових об’єктів цього злочину; що тілесна недоторканість дитини є предметом злочину «експлуатація дітей»; що під заподіянням істотної шкоди для здоров’я дитини слід розуміти не лише заподіяння їй фізичної шкоди, а й шкоди моральної, яка полягає у втраті соціальних зв’язків дитини та, відповідно, деформації моральних норм; а також пропозиція декриміналізувати діяння, передбачене ч. 1 ст. 150 КК України, через малозначність).
Суперечлива ж слідча та судова практика застосування відповідних положень кримінального закону, численні помилки, допущені правозастосовними органами під час кваліфікації дій винних осіб, звільнення їх від кримінальної відповідальності та від покарання, а також під час призначення покарання, додатково підтверджують актуальність теми дисертації, її науково-теоретичну та практичну значимість.
Для проведення повного та всебічного аналізу кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей у дисертації широко використовувалися загальнотеоретичні положення науки кримінального права, розроблені такими вченими, як Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, В.К. Грищук, О.О. Дудоров, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.М. Куц, В.Т. Маляренко, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький, А.А. Піонтковський, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко та інші.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка відповідно до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років, затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 року № 347 (п. 6 «Запобігання, виявлення, припинення та розслідування окремих видів злочинів»), розділу 3 Плану проведення науково-дослідної роботи Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на 2011 рік і спрямовано на реалізацію положень Концепції Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки», схваленої розпорядженням КМУ від 22 квітня 2006 року № 229-р; Концепції запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей, затвердженої розпорядженням КМУ від 16 червня 2003 року № 364-р; Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 роки, затвердженої постановою КМУ від 11 травня 2006 року № 623; ЗУ «Про права дитини». Тема дослідження затверджена рішенням вченої ради Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 12 від 30 липня 2010 року).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування сучасного стану кримінально-правової охорони дітей від експлуатації, комплексний науковий аналіз проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій і надання рекомендацій щодо вдосконалення кримінального законодавства України у сфері боротьби з суспільно небезпечними проявами використання праці дітей, а також практики його застосування.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:
– здійснити кримінально-правовий аналіз основного складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 150 КК України, з урахуванням відповідних положень міжнародного законодавства, Конституції та трудового законодавства України;
– дослідити кваліфіковані склади експлуатації дітей і техніку їх регламентації в законі про кримінальну відповідальність;
– визначити та дослідити особливості дії в часі та просторі положень КК України, що регламентують кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей;
– розглянути основні аспекти малозначності експлуатації дітей;
– проаналізувати кримінальну відповідальність за готування до експлуатації дітей і за замах на експлуатацію дітей;
– дослідити питання, пов’язані з покаранням за експлуатацію дітей та призначенням покарання за цей злочин;
– здійснити системне кримінально-правове дослідження підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання за експлуатацію дітей;
– вивчити та узагальнити матеріали слідчої та судової практики застосування ст. 150 КК України;
– на основі комплексного дослідження кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, проведеного з урахуванням досягнень вітчизняної кримінально-правової науки, виявити наявні в цій сфері проблеми, запропонувати шляхи їх вирішення, сформулювати теоретичні положення та практичні рекомендації щодо вдосконалення КК України.
Об’єкт дослідження – сукупність суспільних відносин, пов’язаних з експлуатацією дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за експлуатацією дітей.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань під час аналізу предмета дослідження використовувалися такі загальнонаукові та спеціально-наукові методи: аналізу – під час розгляду всіх питань кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, які потребували процедури поділу цілого на частини; синтезу – у ході дослідження проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, для вирішення яких використовувалася процедура об’єднання кількох елементів у єдине ціле (зазвичай під час формулювання понять); індукції – для формулювання висновків щодо існуючої практики застосування положень кримінального закону, спрямованих на протидію експлуатації дітей, за результатами аналізу наявного емпіричного матеріалу; дедукції – у процесі вивчення питань, пов’язаних з дією в часі та просторі ст. 150 КК України, малозначністю експлуатації дітей і незакінченими видами експлуатації дітей; абстрагування – для виявлення окремих тенденцій у практиці застосування ст. 150 КК України; конкретизації – під час визначення змісту понять «істотна шкода здоров’ю дитини», «істотна шкода фізичному розвитку дитини», та «істотна шкода освітньому рівню дитини»; моделювання – для характеристики механізму спричинення істотної шкоди фізичному розвитку дитини, встановлення всіх можливих випадків, коли експлуатацію дітей слід кваліфікувати як експлуатацію кількох дітей, як експлуатацію дітей, що спричинила істотну шкоду фізичному розвитку дитини; системного аналізу – під час встановлення місця й значення ст. 150 КК України в загальній системі норм кримінального законодавства та в системі норм розділу ІІІ Особливої частини КК України, а також для встановлення змісту: а) цінності, що є основним безпосереднім об’єктом експлуатації дітей; б) діяння «експлуатація дітей»; в) злочину «експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці у шкідливому виробництві» тощо; юридичний (догматичний) – широко використовувався під час розкриття змісту юридичних термінів, що використовуються у чинній редакції ст. 150 КК України, формулювання юридичних понять, з’ясування змісту ознак юридичного складу експлуатації дітей, побудові запропонованих юридичних конструкцій тощо; соціологічний – у процесі дослідження матеріалів правозастосовної практики, проведення анкетування дітей, суддів, працівників правоохоронних органів і науковців, опрацювання статистичних даних.
Емпіричну базу дослідження складають: матеріали 85 кримінальних справ, порушених за ознаками злочину, передбаченого ст. 150 КК України, за період з 1 вересня 2001 року до 1 вересня 2010 року (58% від загальної кількості таких справ); статистична інформація, надана Департаментом інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України та Державною судовою адміністрацією України за 2001-2010 роки; результати анкетування 32 суддів місцевих судів Луганської області, 11 суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Луганської області, 55 працівників правоохоронних органів Луганщини, 10 науковців і 180 дітей віком від 7 до 16 років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей і першим монографічним дослідженням у якому проаналізовано особливості дії в часі та просторі положень кримінального закону щодо відповідальності за експлуатацію дітей; експлуатацію дітей, яка через малозначність не становить суспільної небезпеки; кримінальну відповідальність за готування до експлуатації дітей і за замах на неї; покарання за експлуатацію дітей та призначення покарання за вчинення цього злочину; звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання за експлуатацію дітей, а також узагальнено матеріали слідчої та судової практики застосування приписів ст. 150 КК України.
До найбільш важливих положень, що відображають наукову новизну дисертаційної роботи та виносяться на захист, слід віднести те, що в ній:
уперше:
– обґрунтовано доцільність закріплення в ст. 150 КК України ознак, які розкривали б примусовий характер цього діяння, і водночас доведено, що використання хоч і добровільної праці дитини, але на небезпечній для її здоров’я роботі, характеризується суспільною небезпекою і також потребує кримінально-правової заборони. Запропоновано доповнити розділ ΙΙ Особливої частини КК України новою статтею 137-1 «Використання добровільної праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі»;
– установлено, що використання в диспозиції ст. 150 КК України законодавчої конструкції «діти, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування», є неправильним з теоретичної точки зору і таким, що перешкоджає застосуванню цієї статті на практиці. Запропоновано використовувати в аналізованій статті терміни «дитина» та «малолітній», зміст яких чітко визначений у сімейному законодавстві. Крім того, у назві та тексті ч. 1 ст. 150 КК України слово «дітей» слід замінити словом «дитини», оскільки експлуатація, яка вичиняється щодо двох або більше дітей, є кваліфікованим видом цього злочину;
– доведено, що під використанням праці дітей у ст. 150 КК України розуміється цілеспрямована діяльність людини із забезпечення та стимулювання примусової фізичної або розумової діяльності дитини;
– розроблено правила кваліфікації експлуатації дітей, вчиненої службовою особою, а також запропоновано передбачити в ч. 2 ст. 150 КК України кримінальну відповідальність за вчинення експлуатації дітей «службовою особою з використанням службового становища»;
– доведено, що закріплення корисливого мотиву та мети отримання прибутку як обов’язкових ознак складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, є науково необґрунтованим і практично недоцільним, оскільки вони майже не впливають на суспільну небезпеку відповідного діяння;
– установлено, що експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду для фізичного розвитку дитини, – це експлуатація, наслідком якої є заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, поєднаного з порушенням нормального процесу становлення й зміни морфологічних чи функціональних властивостей організму дитини або порушенням її нормального морфофункціонального стану;
– у контексті аналізу кваліфікованих складів експлуатації дитини обґрунтовано, що: 1) використання неозначено-кількісного числівника «кілька» у ч. 2 ст. 150 КК України суперечить правилам законодавчої техніки щодо точності юридичних формулювань і потребує заміни словами «два чи більше»; 2) оціночне поняття «істотна шкода для здоров’я» викликає певні труднощі в розумінні його змісту, тому запропоновано замінити слова «істотна шкода для здоров’я» словами «середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження»; 3) істотна шкода фізичному розвитку дитини як кваліфікуюча ознака експлуатації дітей: а) є похідним наслідком від істотної шкоди здоров’ю дитини, яка передбачена у цьому ж кваліфікованому складі злочину як альтернативний наслідок; б) не впливає ні на ступінь суспільної небезпеки вчиненого, ні на кваліфікацію скоєного, – у зв’язку з чим запропоновано виключити з диспозиції ч. 2 ст. 150 КК України слова «фізичному розвитку». Крім того, обґрунтовано необхідність: а) опису експлуатації дітей, яка спричинила істотну шкоду освітньому рівню дитини, за допомогою конструкції «дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони порушили право дитини на отримання повної загальної середньої освіти»; б) заміни конструкції «поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві» словами: «якщо вони полягають у використанні праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі»;
– аргументовано, що кримінальна відповідальність за готування до злочину, передбаченого ст. 150 КК України, de lege lata може наставати лише у випадках, коли особа умисно створює умови для вчинення експлуатації кількох дітей або експлуатації дітей, поєднаної з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, якщо таке діяння не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного;
– установлено, що за вчинення експлуатації дітей вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до 7 років, кримінальним законодавством не передбачено жодного покарання, а також доведено, що санкції ст. 150 КК України: 1) є такими, що не відповідають типовій суспільній небезпеці описаних у диспозиціях цих норм злочинів (є занадто суворими); 2) не узгоджені з санкціями норм, які передбачають однорідні за характером і ступенем суспільної небезпеки діяння; 3) не враховують ступеня формалізованості диспозицій цих норм; 4) не передбачають необхідної альтернативи у виборі основних видів покарань; 5) мають інші недоліки змістовного та технічного характеру. Сформульовано правила призначення покарання особам, які вчинили експлуатацію дітей;
удосконалено:
– зміст основного безпосереднього об’єкта експлуатації дітей, під яким пропонується розуміти волю дитини як можливість вчиняти будь-які дії або утримуватися від них, не порушуючи цією поведінкою прав, свобод і законних інтересів фізичних або юридичних осіб, суспільства або держави;
– дефініцію поняття «експлуатація дітей», яке у диспозиції ст. 150 КК України означає свавільне (з використанням примусу) привласнення продуктів праці дітей власниками засобів виробництва;
– визначення змісту кваліфікованих видів експлуатації дітей: «експлуатація кількох дітей» – одночасна експлуатація двох чи більше потерпілих або експлуатація двох чи більше потерпілих, вчинена в різний час, але за умови, що експлуатація саме двох чи більше потерпілих охоплюється єдиним умислом винного; «експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду для освітнього рівня дитини» – експлуатація, яка призвела до багаторазового пропуску дитиною занять у загальноосвітньому навчальному закладі або навчальному закладі системи загальної середньої освіти; «експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці у шкідливому виробництві» – експлуатація дитини на небезпечній для її здоров’я роботі;
дістали подальшого розвитку:
– аргументи на користь того, що дитина в складі злочину, передбаченого ст. 150 КК України, є потерпілим від злочину як особа будь-якої статі, праця якої використовується з порушенням приписів ст. 188 Кодексу законів про працю України;
– положення про те, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 150 КК України, може бути вчинено лише з прямим умислом, а корисливий мотив і мета отримання прибутку de lege lata є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони його юридичного складу;
– позиція, згідно з якою експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду для здоров’я дитини, – це експлуатація, яка спричинила потерпілому з необережності тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: а) у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства України в сфері протидії незаконному використанню праці дітей; б) у правозастосовній діяльності – під час вирішення питань, пов’язаних з кваліфікацією дій за ст. 150 КК України, призначенням покарання та звільненням від покарання за експлуатацію дітей, звільненням від кримінальної відповідальності та звільненням від покарання за експлуатацію дітей; в) у науково-дослідній роботі – у ході подальшого дослідження проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей; г) у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, а також у процесі викладання кримінально-правових дисциплін.
Зокрема, як випливає з листа Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності ВРУ від 17 грудня 2010 року № 04-19/14-2780, висловлені автором пропозиції щодо вдосконалення КК України в частині протидії незаконному використанню праці дітей, будуть враховані у подальшій законодавчій роботі Комітету (див. Додаток Р). Результати проведеного дисертаційного дослідження вже використовуються у навчальному процесі (зокрема під час проведення занять у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка), про що свідчить Акт впровадження в навчальний процес від 14 грудня 2010 року (див. Додаток С).
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що складають її наукову новизну, розроблені автором особисто. Власні теоретичні розробки здобувача в науковій праці, опублікованій у співавторстві, становить 20%. Наукові ідеї та розробки співавтора опублікованої праці в дослідженні не використовувались.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, а також були оприлюднені автором на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого та адміністративного законодавства у сфері захисту прав дітей» (м. Кіровоград, 21 – 22 червня 2007 року); на Міжнародній науковій Інтернет-конференції «Проблеми реформування кримінальної юстиції: український контекст і міжнародний досвід» (м. Луганськ, 25 лютого – 5 березня 2010 року); на Міжнародній науково-практичній конференції «Механізм кримінально-правового впливу: український і зарубіжний досвід» (м. Одеса, 9 – 10 квітня 2010 року); на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, 29 квітня – 1 травня 2010 року).
Публікації. Основні результати дисертації висвітлено в 11 публікаціях, із яких: 9 статей, опублікованих у наукових фахових виданнях України, 2 тез виступів у інших виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають одинадцять підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), шістнадцяти додатків і списку використаних джерел (464 найменування). Повний обсяг рукопису дисертації становить 309 сторінок, із яких основний текст – 196 сторінок, додатки – 73 сторінки; список використаних джерел – 40 сторінок.

bibliography:
ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки проведеного дослідження кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, вважаємо за необхідне навести найважливіші наукові та практичні результати, одержані в ході його проведення, а також висловити пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства України у сфері протидії суспільно небезпечному використанню праці дітей.
1. Оцінюючи стан розробленості теми дисертації, слід зазначити, що питанням кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей у вітчизняній літературі приділено недостатньо уваги, адже ці питання розглядаються здебільшого на сторінках науково-практичних коментарів і підручників з кримінального права. Лише нещодавно явище експлуатації дітей і юридичний склад цього злочину стали об’єктом більш ґрунтовного вивчення. Зокрема, у 2008 році І.М. Доляновська успішно захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за темою «Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей (аналіз складу злочину)». Окремі аспекти складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, було розглянуто в публікаціях М.О. Колесник та А.М. Орлеана. Водночас, багато важливих питань кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, що потребують негайного вирішення, залишилися поза увагою криміналістів.
2. Дослідження питань антисоціальної спрямованості експлуатації дітей дозволило дійти висновку, що родовим об’єктом складів злочинів, об’єднаних у розділі ΙΙΙ Особливої частини КК України, є сукупність цінностей, зафіксованих у назві цього розділу (воля, честь і гідність людини), а основним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, – воля дитини як можливість вчиняти будь-які дії або утримуватися від них, не порушуючи цією поведінкою прав, свобод і законних інтересів фізичних або юридичних осіб, суспільства або держави.
Установлено, що обов’язковою ознакою складу розглядуваного злочину є потерпілий, яким може бути дитина, яка не досягла віку працевлаштування, – особа будь-якої статі, праця якої використовується з порушенням приписів ст. 188 КЗпП України.
3. Діяння «експлуатація дітей», як ознака об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, означає свавільне привласнення продуктів праці дітей власниками засобів виробництва, а спосіб учинення цього злочину (шляхом використання праці) – цілеспрямовану діяльність людини із забезпечення та стимулювання примусової фізичної або розумової діяльності дитини.
4. Суб’єктом складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, може бути лише людина, яка, з одного боку, на момент вчинення експлуатації дітей досягла 16-річного віку, а з іншого – має такий рівень психічного здоров’я, який забезпечує їй можливість усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку вчинюваної експлуатації дітей, а також керувати цими діями.
5. Аналіз суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 150 КК України, показав, що експлуатація дітей може бути вчинена лише з прямим умислом.
Мета, як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони розглядуваного складу злочину, полягає в бажанні винного отримати прибуток від використовуваної праці потерпілого. Вона може знаходити свій прояв у двох формах: а) у намірі винного отримати будь-які доходи, не понісши при цьому жодних витрат; б) у намірі винного отримати доходи, що перевищують пов’язані з ними витрати.
Корисливий мотив поряд з умисною виною та метою отримання прибутку є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони як самого злочину, передбаченого ст. 150 КК України, так і його юридичного складу.
6. За результатами дослідження кваліфікованих складів злочину, передбаченого ст. 150 КК України, встановлено, що: а) експлуатація кількох дітей – це одночасна експлуатація двох чи більше потерпілих або експлуатація двох чи більше потерпілих, вчинена в різний час, але за умови, що експлуатація саме двох чи більше потерпілих охоплюється єдиним умислом винного; б) експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду здоров’ю дитини, – це експлуатація, яка спричинила потерпілому з необережності тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження; в) експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду фізичному розвитку дитини, – це експлуатація, наслідком якої є заподіяння потерпілому з необережності тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, поєднаного з порушенням нормального процесу становлення й зміни морфологічних чи функціональних властивостей організму дитини або порушенням її нормального морфофункціонального стану; г) експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду освітньому рівню дитини, – це експлуатація, що призвела до багаторазового пропуску дитиною занять у загальноосвітньому навчальному закладі або навчальному закладі системи загальної середньої освіти; д) експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, – це експлуатація дитини на небезпечній для її здоров’я роботі.
7. Комплексний аналіз дії кримінального закону в частині регламентації кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей дозволив виявити декілька особливостей у цій сфері. Зокрема, було встановлено, що в разі прийняття Трудового кодексу України відбудеться зміна бланкетної основи ст. 150 КК України, яка призведе не лише до криміналізації, а й до декриміналізації певних форм використання праці дітей. Проте, й у цих випадках ст. 150 КК України не матиме зворотної дії в часі, адже чинний КК України не передбачає такої можливості. Згідно з принципом громадянства дії кримінального закону в просторі, громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні та які вчинили експлуатацію дітей за межами України, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 150 КК України, оскільки, як показав аналіз міжнародних нормативно-правових актів, інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. При цьому для правильної оцінки дій громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні та які з метою отримання прибутку використовують працю дітей на території інших держав, необхідно кожного разу встановлювати зміст бланкетної основи диспозиції ст. 150 КК України, виходячи з приписів чинного на їх території трудового законодавства.
8. Дослідження експлуатації дітей, що через малозначність не становить суспільної небезпеки, привело до висновку, що малозначність закінченої експлуатації дітей має місце тоді, коли в діях особи формально наявні всі ознаки складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, але ці дії спричиняють лише неістотну шкоду волі дитини та не завдають і не можуть завдати істотної шкоди здоров’ю дитини, її фізичному розвитку, освітньому рівню, честі та гідності. Під малозначністю ж незакінченої експлуатації дітей слід розуміти дії особи, що формально містять ознаки складу готування до експлуатації дітей чи замаху на експлуатацію дітей, але спричиняють або можуть спричинити лише неістотну шкоду основним безпосереднім об’єктам цих злочинів та не завдають і не можуть завдати істотної шкоди їх додатковим об’єктам. При цьому не може визнаватися малозначним діянням готування до експлуатації дітей, передбаченої ч. 1 ст. 150 КК України.
9. Кримінальна відповідальність за готування до злочину, передбаченого ст. 150 КК України, настає лише у випадках, коли особа умисно створює умови для вчинення експлуатації кількох дітей або експлуатації дітей, поєднаної з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, якщо таке діяння не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Під замахом на експлуатацію дітей слід розуміти цілеспрямовані дії особи щодо забезпечення та/або стимулювання фізичної чи розумової діяльності дитини, якщо ця дитина не почала виконувати роботу з причин, що не залежали від волі винного.
10. Санкції ст. 150 КК України є такими, що не відповідають типовій суспільній небезпеці описаних у диспозиціях цих норм злочинів (є занадто суворими), не узгоджені з санкціями норм, що передбачають однорідні за характером і ступенем суспільної небезпеки діяння, не враховують ступінь формалізованості диспозицій цих норм, не передбачають необхідної альтернативи у виборі основних видів покарань, а також мають інші недоліки змістовного та технічного характеру.
У судовій практиці призначення реального покарання за експлуатацію дітей має місце лише в поодиноких випадках. Утім, навіть у цих випадках на підставі ст. 69 КК України суди не призначають додаткове покарання, передбачене в санкціях ст. 150 КК України як обов’язкове, а також переходять до більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкціях ст. 150 КК України – штрафу. Розміри цих штрафів незначні – у межах від 510 гривень до 1700 гривень.
11. Науково значущою є інформація, отримана в ході дослідження теоретичних і практичних аспектів звільнення осіб, які вчинили експлуатацію дітей, від кримінальної відповідальності та від покарання. Зокрема, було встановлено, що в 55% кримінальних справ, у яких винність осіб у вчиненні експлуатації дітей не ставиться під сумнів, суди звільняють підозрюваних, обвинувачених чи підсудних від кримінальної відповідальності. У всіх випадках застосування положень ст. 48 КК України (а це 49% від загальної кількості звільнених від кримінальної відповідальності за вчинення експлуатації дітей), має місце порушення норм чинного законодавства. Звільнення осіб, які вчинили експлуатацію дітей, від кримінального покарання та його відбування має місце щодо 76% засуджених. При цьому 91% із них звільняються від відбування покарання з випробуванням, тобто коли таке звільнення є правом суду, а не його обов’язком.
12. У процесі дослідження кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, проведеного з використанням досягнень вітчизняної кримінально-правової науки, було також встановлено, що:
– диспозиція чинної редакції ст. 150 КК України не повною мірою відображає антисоціальний зміст експлуатації дітей, зокрема, не містить вказівки на примусовість використовуваної праці дитини. У зв’язку з цим запропоновано в ст. 150 КК України передбачити кримінальну відповідальність за злочин «Використання примусової праці дитини»;
– використання хоч і добровільної праці дитини, однак на небезпечній для її здоров’я роботі, характеризується суспільною небезпекою і також потребує кримінально-правової заборони. Тому запропоновано доповнити розділ ΙΙ Особливої частини КК України статтею 137-1, що передбачала б кримінальну відповідальність за «Використання добровільної праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі»;
– законодавча конструкція «діти, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування», що використовується в диспозиції ст. 150 КК України, є спірною з теоретичної точки зору та важко застосовною – з практичної. Тому більш логічним є використання в цій статті чітко визначених сімейним законодавством термінів «дитина» та «малолітній»;
– чим менший вік дитини, праця якої використовується, тим більшої шкоди вона (праця) їй завдає. Тому висловлена пропозиція щодо диференціації кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей шляхом уведення кваліфікуючої ознаки «вчинені щодо малолітнього»;
– словосполучення «експлуатація дітей», уживане в назві та диспозиції ст. 150 КК України, є складним і багатозначним поняттям, якому в загальнотеоретичних, кримінологічних та нормативних джерелах надаються різні за змістом і обсягом визначення. Така ситуація створила проблеми під час тлумачення змісту діяння, передбаченого ст. 150 КК України, та в ході застосування приписів цієї статті. У зв’язку з цим запропоновано відмовитися від вживання поняття «експлуатація дітей» у назві та диспозиції ст. 150 КК України;
– згідно з буквальним тлумаченням диспозиції ч. 1 ст. 150 КК України (у якій використовується слово «дітей» у множині) виходить, що кримінально караною є лише експлуатація, що вчиняється щодо двох або більше дітей. Утім, системний аналіз положень ст. 150 КК України дозволив спростувати таке припущення, оскільки за «дії, вчинені щодо кількох дітей», винний має бути притягнений до кримінальної відповідальності за вчинення кваліфікованого виду злочину, передбаченого ч. 2 ст. 150 КК України. Тому в назві та ч. 1 ст. 150 КК України слово «дітей» у множині слід замінити словом «дитини» в однині;
– експлуатація дітей службовими особами, з одного боку, є поширеним явищем (див. Додаток И. 7), а з іншого – таким, що викликає суттєві труднощі під час правової оцінки таких дій. Для вирішення цих проблем, а також з метою врахування підвищеної суспільної небезпеки використання праці дітей, зумовленого службовим становищем особи та пов’язаного з її службовими повноваженнями, запропоновано як у ст. 150 КК України, так і в ст. 137-1 КК України передбачити підвищену кримінальну відповідальність за такі види злочинів шляхом уведення кваліфікуючої ознаки «ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища»;
– закріплення корисливого мотиву та мети отримання прибутку як обов’язкових ознак складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, є науково необґрунтованим і практично недоцільним, адже вони практично не впливають на суспільну небезпеку описуваного діяння. У зв’язку з цим запропоновано виключити з тесту ч. 1 ст. 150 КК України слова «з метою отримання прибутку»;
– використання неозначено-кількісного числівника «кілька» в ч. 2 ст. 150 КК України суперечить правилам законодавчої техніки щодо точності юридичних формулювань, оскільки за загальним правилом цей числівник вживається для позначення невизначено малої кількості предметів або явищ (у межах від трьох до десяти), а у ч. 2 ст. 150 КК України він вживається у значенні «два чи більше». Тому для позначення двох або більше потерпілих, предметів або явищ у КК України (зокрема й у ч. 2 ст. 150 КК України) запропоновано вживати простий і однозначний вираз «два чи більше»;
– під оціночним поняттям «істотна шкода для здоров’я», що вживається в ч. 2 ст. 150 КК України, розуміється середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження. Проте, на основі аналізу теоретичних джерел і матеріалів кримінальних справ встановлено, що серед криміналістів немає єдиного та чіткого розуміння змісту цієї ознаки. Тому для позначення такої шкоди здоров’ю запропоновано використовувати формально-визначений понятійний зворот «середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження»;
– істотна шкода фізичному розвитку дитини є похідним наслідком від істотної шкоди її здоров’ю, що передбачена в цьому ж кваліфікованому складі злочину як альтернативний наслідок. Оскільки ж законодавець передбачив обидва ці наслідки в ч. 2 ст. 150 КК України, доведено, що зазначений похідний наслідок не впливає ні на ступінь суспільної небезпеки вчиненого, ні на його кваліфікацію. У зв’язку з цим висловлена думка, що закріплення в ч. 2 ст. 150 КК України альтернативного наслідку «істотна шкода фізичному розвитку дитини» є зайвим і таким, що суперечить правилам законодавчої техніки побудови кваліфікованих складів злочину;
– експлуатація дитини, що призвела до багаторазового пропуску нею занять у загальноосвітньому навчальному закладі або навчальному закладі системи загальної середньої освіти (тобто спричинила істотну шкоду освітньому рівню дитини), є порушенням конституційного права дитини на обов’язкову загальну середню освіту. У зв’язку з цим обґрунтована пропозиція в ч. 2 ст. 150 КК України описати цей кваліфікований вид експлуатації дітей за допомогою конструкції «дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони порушили право дитини на отримання повної загальної середньої освіти»;
– під експлуатацією дітей, поєднаною з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, слід розуміти експлуатацію дитини на будь-яких небезпечних для її здоров’я роботах. Тому запропоновано в ч. 2 ст. 150 КК України слова «поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві» замінити конструкцією «якщо вони полягають у використанні праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі»;
– за вчинення експлуатації дітей вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до 7 років, законодавцем не передбачено жодного покарання, адже основні покарання, передбачені в санкції цієї норми, не застосовуються до зазначених категорій осіб. Тому доведено, що санкції ст. 150 КК України мають передбачити й такі види основних покарань, які можна застосовувати до будь-яких категорій осіб, у тому числі до зазначеної;
– практика призначення судами кримінального покарання за експлуатацію дітей, результати аналізу кримінальних справ, узагальнення проведеного опитування респондентів, соціально-демографічна характеристика осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей, відносно незначний ступінь суспільної небезпеки цього злочину та його переважно корисливий характер засвідчують необхідність широкого використання штрафу та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю як основних, так і додаткових покарань за окремі види суспільно небезпеки використання праці дітей.
З урахуванням зазначеного вище пропонується:
1) викласти ст. 150 КК України у такій редакції:
«Стаття 150. Використання примусової праці дитини
1. Використання примусової праці дитини, яка не досягла шістнадцятирічного віку, –
карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років, або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо малолітнього або щодо двох чи більше дітей, або якщо вони порушили право дитини на отримання повної загальної середньої освіти, або полягають у використанні праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі, –
караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від трьох до п’яти років або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років, зі штрафом до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, або якщо вони спричинили дитині середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, –
караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, зі штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони спричинили загибель дитини, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років зі штрафом від восьмисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років».
2) доповнити розділ ІІ Особливої частини КК України ст. 137-1 такого змісту:
«Стаття 137-1. Використання добровільної праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі
1. Використання добровільної праці дитини на небезпечній для її здоров’я роботі, –
карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років, або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо малолітнього або щодо двох чи більше дітей, –
караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від трьох до п’яти років або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років, зі штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Дії, передбачені частиною першою чи другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, або якщо вони спричинили дитині середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, –
караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, зі штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, якщо вони спричинили загибель дитини, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років зі штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агаджанян Н. А. Проблемы адаптации и учение о здоровье : учебное пособие / Н. А. Агаджанян, Р. М. Баевский, А. П. Берсенева. – М. : Издательство Российского университета дружбы народов, 2006. – 284 с.
2. Азаров Д. С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Азаров Денис Сергійович. – К., 2002. – 246 с.
3. Александров Ю. В. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. – К. : МАУП, 2004. – 328 с.
4. Алиев З. Г. Ошибка как особое обстоятельство оценки поведения субъекта преступления и ее уголовно-правовое значение : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Алиев Зияфат Гаджиевич. – М., 2007. – 25 с.
5. Андрушко П. П. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська // Законодавство України. – 2005. – № 9. – С. 28–88.
6. Андрушко П. П. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України): кримінально-правова характеристика / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 1. – С. 32–36.
7. Андрушко П. П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: об’єкт і система / П. П. Андрушко // Кримінальне право України. – 2006. – № 12. – С. 3–63.
8. Андрушко П. П. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів у сфері службової діяльності / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська // Законодавство України. – 2005. – № 10. – С. 31–79.
9. Андрушко П. П. Об’єкт кримінально-правової охорони, об’єкт злочину, об’єкт злочинного посягання та об’єкт злочинного впливу: основний зміст понять та їх співвідношення / П. П. Андрушко // Наука і правоохорона. – 2008. – № 1. – С. 55–62.
10. Апанасенко Г. Л. Медична валеологія / Г. Л. Апанасенко, Л. О. Попова. – К. : Здоров’я, 1998. – 248 с.
11. Бабешко О. Показники рівнів фізичного розвитку і морфофункціонального стану дітей і підлітків Луганської області / О. Бабешко, В. Завадич // Освіта на Луганщині. – 2006. – № 1 (24). – С. 113–116.
12. Багиров Ч. М. Малозначительность деяния и ее уголовно-правовое значение : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Багиров Чингиз Мамедшах оглы. – Тюмень, 2005. – 18 с.
13. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву / М. И. Бажанов. – К. : Вища школа, 1980. – 216 с.
14. Бантишев О. Ф. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності / О. Ф. Бантишев // Юридичний журнал. – 2003. – № 7. – С. 69–77.
15. Бантишев О. Ф. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності: питання кваліфікації злочинів, передбачених розділом XVII Кримінального кодексу України : навчальний посібник / О. Ф. Бантишев, В. І. Рибачук. – К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2003. – 115 с.
16. Баулін Ю. В. Система злочинів проти особистої волі людини / Ю. В. Баулін // Злочини проти особистої волі людини : збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару, Харків, 19–20 вересня 2000 року / Голов. ред. В. В. Сташис. – Х. : Книжкове видавництво «Лествиця Марії», 2002. – С. 23–26.
17. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності : монографія / Ю.В. Баулін. – К. : Атіка, 2004. – 296 с.
18. Бахрах Д. Н. Действие правовой нормы во времени / Д. Н. Бахрах // Советское государство и право. – 1991. – № 2. – С. 11–20.
19. Безлепкин Б. Т. Судебная защита чести и достоинства граждан в охранительных отношениях / Б. Т Безлепкин // Правоведение. –1990. – № 1. – С. 32–39.
20. Белова О. І. Родовий об’єкт злочинів проти сім’ї та неповнолітніх / О. І. Белова // Право і безпека. – 2005. – № 3. – С. 29–32.
21. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник Русского уголовного права. Общая и Особенные части / Л. С. Белогриц-Котляревский. – Киев; Петербург; Харьков : Южно-Русское книгоиздательство Ф. А. Йогансона, 1903. – 618 с.
22. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Николай Александрович Беляев. – Л., 1963. – 41 с.
23. Березюк О. Амнистия: карать нельзя помиловать / О. Березюк, М. Хавронюк // Зеркало недели. – 2005. – № 38 (566). – С. 7.
24. Берзін П. С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення : монографія / П. С. Берзін. – К. : Дакор, 2009. – 736 с.
25. Берзін П. С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Берзін Павло Сергійович. – К., 2004. – 22 с.
26. Бибик С. П. Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання / С. П. Бибик, Г. М. Сюта ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – Х. : Фоліо, 2006. – 623 с.
27. Богдановский А. Развитіе понятій о преступленіи и наказаніи въ русскомъ праве до Петра Великого : разсужденіе / А. Богдановский. – М. : Типография Каткова и Ко, 1857. – 146 с.
28. Богомяков Ю. С. Уголовно-правовая невменяемость: критерии и признаки / Ю. С. Богомяков // Советское государство и право. – 1989. – № 4. – С. 103–108.
29. Бойцов А. И. Действие уголовного закона во времени и пространстве / А. И. Бойцов. – СПб. : Издательство СПбГУ, 1995. – 257 с.
30. Большая медицинская энциклопедия : в 30 т. / Главн. ред. Б. В. Петровский. – [3-е изд.]. – М. : Советская энциклопедия, 1977. – Т. 6. – 632 с.
31. Большая медицинская энциклопедия : в 30 т. / Главн. ред. Б. В. Петровский. – [3-е изд.]. – М. : Советская энциклопедия, 1978. – Т. 8. – 528 с.
32. Большая медицинская энциклопедия : в 30 т. / Главн. ред. Б. В. Петровский. – [3-е изд.]. – М. : Советская энциклопедия, 1979. – Т. 10. – 528 с.
33. Большая медицинская энциклопедия : в 30 т. / Главн. ред. Б. В. Петровский. – [3-е изд.]. – М. : Советская энциклопедия, 1980. – Т. 13. – 552 с.
34. Большая медицинская энциклопедия : в 30 т. / Главн. ред. Б. В. Петровский. – [3-е изд.]. – М. : Советская энциклопедия, 1984. – Т. 23. – 544 с
35. Большая медицинская энциклопедия : в 30 т. / Главн. ред. Б. В. Петровский. – [3-е изд.]. – М. : Советская энциклопедия, 1985. – Т. 26. – 560 с.
36. Большая Советская Энциклопедия : в 30 т. / Главн. ред. А. М. Прохоров. – [3-е изд.]. – М. : Советская Энциклопедия, 1978. – Т. 29. – 640 с.
37. Большой психологический словарь / Под ред. Б. Г. Мещерякова, В. П. Зинченко. – [3-е изд. дополн. и перераб.]. – СПб. : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2006. – 672 с.
38. Борисов В. И. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации / В. И. Борисов, В. Н. Куц. – Х. : НПКФ «КОНСУМ», 1995. – 104 с.
39. Борисов В. И. Уголовная ответственность за нарушение правил охраны труда. Учебное пособие. – К. : Издательство УМК ВО при Минвузе УССР, 1990. – 60 с.
40. Борисов В. І.Законодавство про кримінальну відповідальність та його чинність у часі / В. І. Борисов, Ю. А. Пономаренко // Законодавство України. – 2003. – № 8. – С. 23–32.
41. Боротьба проти експлуатації дітей : посібник для інспекторів праці : матеріали для семінарів-тренінгів / Міжнародна організація праці ; [пер. з англ. І. О. Іноземцевої] ; [заг. ред. укр. вид.: В І. Тьоткін, О. П. Петращук]. – К. : Міленіум, 2002. – 116 с.
42. Боротьба проти застосування дитячої праці : посібник для інспекторів праці : пер. з англ. / Міжнародна організація праці ; [заг. ред. укр. вид. Т. О. Міненко]. – К. : ПЦ «Фоліант», 2005. – 102 с.
43. Бортник В. А. Кримінально-правова охорона честі та гідності особи : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Бортник Валентин Анатолійович – К., 2004. – 202 с.
44. Брайнин Я. М. Основания уголовной ответственности и важнейшие вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Я. М. Брайнин. – Х., 1963. – 32 с.
45. Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение / Я. М. Брайнин. – М. : Юридическая литература, 1967. – 240 с.
46. Булатов С. Я. Руководящие начала по уголовному праву РСФСР / С. Я. Булатов // Правоведение. – 1959. – № 4. – С. 126–132.
47. Булич Э. Г. Здоровье человека. Биологическая основа жизнедеятельности и двигательная активность в ее стимуляции / Э. Г. Булич, И. В Муравов. – К. : Олимпийская литература, 2003. – 424 с.
48. Бушуев Г. В. Способ совершения преступления и его влияние на общественную опасность содеянного : лекция / Г. В. Бушуев. – Омск : Высшая школа милиции МВД СССР. – 1988. – 24 с.
49. Васильев И. М. Наказание по советскому уголовному праву : учебное пособие для слушателей и курсантов учебных заведений МВД СССР / И. М. Васильев ; [под ред. доктора юрид. наук, проф. В. А. Владимирова].— М., 1970. – 89 с.
50. Васкес Э. Медико-социальные аспекты здоровья населения : учебное пособие / Э. Васкес, Д. Кресный. – К. : Издательство Европейского университета, 2003. – 491 с.
51. Векленко В. Уголовно-правовой анализ понятия «вред здоровью» / В. Векленко, М. Галюкова // Уголовное право. – 2007. – № 1. – С. 7–11.
52. Велиев С. А. Принципы назначения наказания / С. А. Велиев. – СПб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 388 с.
53. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
54. Вильнянский С. И. Защита чести и достоинства человека в советском праве / С. И. Вильнянский // Правоведение. – 1965. – № 3. – С. 139–141.
55. Владиміровъ Л. Е. Учебникъ русскаго уголовнаго права. Общая часть / Л. Е. Владиміровъ. – Харьковъ : Изданіе типографіи Каплана и Бирюкова, 1889. – 253 с.
56. Волженкин Б. Еще раз об обратной силе уголовного закона / Б. Волженкин // Законность. – 1994. – № 11. – С. 29–31.
57. Волков Б. С. Мотив и квалификация преступлений / Б. С Волков. – Казань : Издательство Казанского университета, 1968. – 166 с.
58. Волков Б. С. Мотивы преступлений (уголовно-правовое и социально-психологическое исследование) / Б. С. Волков. – Казань : Издательство Казанского университета, 1982. – 152 с.
59. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность / Б. С Волков. – Казань : Издательство Казанского университета, 1965. – 136 с.
60. Воробей П. А. Завдання і дія кримінального закону / Воробей П. А., Коржанський М. Й., Щупаковський В. М. ; [наук. ред. П. П. Михайленко] – К. : Генеза, 1997. – 156 с.
61. Воронов М. В. Динаміка фізичного розвитку дітей дошкільного віку, які мешкають в жовтневому районі м. Луганська / М. В. Воронов, С. Г. Петрова, Л. М. Осичнюк // Український медичний альманах. – 2007. – № 5. – 36–38.
62. Всеукраїнський перепис населення 2001 року [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України // Офіційний веб-сайт Державного комітету статистики України. – Режим доступу : http://www.ukrcensus.gov.ua/.
63. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії застосування і розвитку кримінального законодавства / С. Б. Гавриш. – К. : Видавництво інституту законодавства Верховної Ради України, 2002. – 636 с.
64. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства / С. Б Гавриш. – Х. : Основа, 1994. – 640 с.
65. Гаер. Учебникъ уголовнаго права. Часть общая / Сочинения Гаера ; Переводъ просмотренный профессоромъ Угол. Права А. М. Богдановскимъ. – Одесса : Изданіе А. Е. Кехрибарджи, 1873. – 74 с.
66. Гальперин И. М. Наказание: социальные функции, практика применения / И. М. Гальперин. – М. : Юридическая литература, 1983. – 208 с.
67. Гальперина И. М. Основные направления борьбы с преступностью / И. М. Гальперина, В. И. Курляндский. – М. : Юридическая литература, 1975. – 176 с.
68. Герцензон А. «Руководящие начала по уголовному праву РСФСР» и их значение в истории социалистического уголовного права / А. Герцензон // Советская юстиция. – 1937. – № 12. – С. 8–12.
69. Гладун З. Людина і охорона її здоров’я / З. Гладун // Вісник прокуратури. – 2004. – № 10. – С. 93–102.
70. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений / В. К Глистин. – Л. : Издательство Ленинградского университета, 1979. – 127 с.
71. Готин А. Н. Объект преступления в теории уголовного права / А. Н. Готин // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – № 3. – С. 39–58.
72. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками : затверджені наказом МОЗ України № 241 від 10 грудня 1993 року [Електронний ресурс] / Міністерство охорони здоров’я України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0194-93.
73. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми : затверджені наказом МОЗ України № 59 від 22 березня 1996 року / Міністерство охорони здоров’я України [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0183-96.
74. Гребняк М. П. Оцінка фізичного розвитку в системі соціально-гігієнічного моніторингу здоров’я дитячого населення (методичні рекомендації) / [М. П. Гребняк, С. А. Шудро, В.В. Ніколаєнко та ін.]. – К. : Друкар, 2007. – 27 с.
75. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : монографія / Н. О. Гуторова. – Х. : Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2001. – 384 с.
76. Гуторова Н. О. Усвідомлення протиправності і його значення для кримінальної відповідальності за злочини проти державних фінансів // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – № 16. – С. 3–7.
77. Дагель П. С. Потерпевший в советском уголовном праве / П. С. Дагель // Потерпевший от преступления (тематический сборник). – Владивосток : ДВГУ, 1974. – С. 16–37.
78. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Издательство Воронежского университета, 1974. – 244 с.
79. Дагель П. С. Теоретические основы установления вины / П. С. Дагель, Р. И. Михеев – Владивосток : Дальневосточный государственный университет, 1975. – 167 с.
80. Дагель П. С. Условия установления уголовной наказуемости / П. С. Дагель // Правоведение. – 1975. – № 4. – С. 67–74.
81. Дагель П. С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве / П. С. Дагель. Владивосток : Издательство Дальневосточного государственного университета, 1970. – 129 с.
82. Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / Владимир Даль – М. : Русский язык, 1978. – Т. 1. – 699 с.
83. Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / Владимир Даль – М. : Русский язык, 1980. – Т. 4. – 683 с.
84. Данилюк С. Е. Ошибка в противоправности деяния и ее уголовно-правовое значение : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Данилюк Станислав Евгеньевич. – Москва, 1990. – 22 с.
85. Дементьев С. И. Построение уголовно-правовых санкций в виде лишения свободы / С. И. Дементьев. – Ростов-на-Дону : Издательство Ростовского университета, 1986. – 160 с.
86. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Ю. А. Демидов. – М. : Юридическая литература, 1975. – 184 с.
87. Денисова О. В. Некоторые проблемные вопросы назначения наказания в виде лишения свободы и применение в Украине альтернативных санкций / О. В. Денисова // Економыка. Фынанси. Право. – 2006. – № 10. – С. 22–26.
88. Доляновська І. М. Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей (аналіз складу злочину) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Доляновська Інна Миколаївна. – К., 2008. – 228 с.
89. Дрьомов С. В. Коментар до