Кримінальна відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби: соціальна обумовленість та склад злочину

brief description

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

МИХАЙЛОВ ВІТАЛІЙ ЄВГЕНІЙОВИЧ

УДК 343.617

Кримінальна відповідальність за зараження вірусом
імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної
хвороби: соціальна обумовленість та склад злочину

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
професор, академік Національної
академії правових наук України,
радник ректора Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого,
державний радник юстиції І класу,
заслужений діяч науки і техніки України
Сташис Володимир Володимирович

Харків – 2010
ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень ……………………………………………….. 4

Вступ
…………………………………………………………………...
5

Розділ 1
Соціальна обумовленість кримінальної відповідально-сті за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво-роби………………………….

15

1.1. Соціально-історичні чинники……………………………………
16

1.2. Нормативні чинники ……………………………..........................
27

1.3. Кримінологічні чинники …………………………………………
33

Висновки до розділу 1 ..........................................................................
42

Розділ 2
Об’єкт зараження вірусом імунодефіциту людини чи ін-шої невиліковної інфекційної хвороби ..………………...

46

2.1. Загальний і родовий об’єкт ………………………………………
47

2.2. Безпосередній об'єкт злочину і механізм заподіяння йому шкоди ………………………………………………………………….

58

Висновки до розділу 2 ..........................................................................
69

Розділ 3
Об’єктивна сторона зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби ..……

72

3.1. Суспільно небезпечне діяння та обстановка його вчинення .....
74

3.2. Суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між ді-янням та суспільно небезпечними наслідками …............................

100

Висновки до розділу 3 ..........................................................................
116

Розділ 4
Суб’єктивні ознаки зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби ……

120

4.1. Кримінально-правова характеристика суб'єктивної сторони.....
120

4.2. Ознаки суб'єкта злочину.................................................................
148

Висновки до розділу 4 ..........................................................................
167

Розділ 5
Обтяжуючі обставини зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби …….

170

5.1. Обтяжуючі та особливо обтяжуючі обставини, що обумовлю-ють застосування ч. 2 та ч. 3 ст. 130 КК ..............................................

170

5.2. Обставини, що обумовлюють застосування ч. 4 ст. 130..............
182

Висновки до розділу 5 ..........................................................................
184

Висновки
…………………………………………………………………....
187

Список використаних джерел ……………………..……………………….
195

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс
КЗпП – Кодекс законів про працю
КК – Кримінальний кодекс України 2001 року
Конституція – Конституція України 1996 року
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України
ООН – Організація Об’єднаних Націй
Основи – Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ
СНІД – синдром набутого імунодефіциту людини
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
США – Сполучені Штати Америки
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ХКЯ – хвороба Крейтцфельдта-Якоба
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина

В С Т У П

Актуальність теми визначається гостротою проблем, пов'язаних із охороною життя та здоров'я людини в сучасних соціально-економічних умовах розвитку України. Особливої важливості набули питання медичного та правового захисту суспільства від поширення епідемій та пандемій інфекційних хвороб, небезпечних для життя людини (ВІЛ/СНІД, туберкульоз); «сезонних» інфекцій, до кола яких відносяться різновиди грипу; інших інфекційних хвороб (нейроінфекції, в тому числі менінгіти, хвороба Крейцфельда-Якоба, дифтерія, гепатити тощо), загроза епідемій яких також реально існує, але попереджається завдяки застосуванню системи профілактичних заходів.
Проблема кримінально-правового захисту законного права на здорові та безпечні умови життя, забезпечення спокою громадян за власне здоров’я є ду-же складною і важливою для суспільства, держави, окремо взятих родин та їх членів. Недбале ставлення носіями особливо небезпечних інфекційних хвороб до загальновідомих вимог профілактики поширення таких захворювань чи, бі-льше того, умисне ігнорування правил обережності під час перебування у громадських місцях, спілкування з оточуючими загрожує заподіянням непоправних наслідків у виді шкоди здоров'ю іншої людини, тяжких наслідків або смерті. В окремих випадках взагалі є підстави розцінювати поширення окремих інфекційних хвороб як злочин проти основ національної безпеки. Це, в свою чергу, формує передумови заподіяння шкоди майбутньому нашої країни, створює загрозу виникнення проблем економічного, соціального, політичного та культурного характеру, знижує потенціал нашої держави і суспільства в цілому. У зв'язку з цим держава в особі правоохоронних органів й органів судової влади у тісній взаємодії з установами та організаціями охорони здоров'я повинна забезпечувати захист прав і законних інтересів наших громадян та населення країни в цілому.
Комплекс питань, пов’язаних з проблемою кримінально-правової охорони життя і здоров’я особи, стану душевного, соціального та фізичного благополуччя людини стосовно її здоров’я, неодноразово розглядалися вченими кримінально-правових наук, у роботах яких розкривається зміст і значення життя і здоров’я як для окремо взятої людини, так і для суспільства в цілому, відзначається важливість захисту цих соціальних цінностей, визначаються заходи щодо запобігання вчиненню суспільно небезпечних посягань, надається розгорнута характеристика ознак окремих складів злочинів. У числі таких слід назвати Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова, С. В. Бородіна, А. О. Байду, В. О. Глушкова, В. В. Голіну, С. В. Гринчака, І. І. Гореліка, Є. Б. Дороніну, М. І. Загороднікова, М. Г. Заславську, В. І. Касинюка, М. І. Ковальова, М. Й. Коржанського, М. П. Короленка, В. М. Куца, І. П. Лановенко, В. О. Навроцького, А. С. Нікіфорова, П. І. Орлова, Е. Ф. Побегайло, А. М. Попова, Ш. С. Рашковську, В. П. Тихого, В. І. Ткаченко, Б. С. Утевського, М. Д. Шаргородського, Г. В. Чеботарьову, Н. М. Ярмиш та ін.
Особливої уваги заслуговують ті наукові дослідження, в яких питання кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ст. 130 КК), мали вузькоспеціалізований цільовий характер. До кола цих робіт слід віднести доробки П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, Л. П. Брич, І. С. Вікто-рова, О. М. Джужи, О. О. Дудорова, Р. Г. Камнєва, М. П. Короленка, Л. В. Ло-банової, Е. Л. Сидоренко, В. В. Сташиса.
Крім цього, проблема охорони здоров’я від враження інфекційними хворобами досліджувалася з метою з’ясування етіології (походження) відповідних мікроорганізмів, шляхів інвазії (інфікування) ними, наявної можливості застосування запобіжних щеплень, особливостей клінічного перебігу та методів лікування. Такі дослідження органічно доповнюють, а в деяких випадках слугують основою для висновків фахівців-юристів у частині доцільності забезпечення охорони тих або інших прав людини заходами кримінального закону. Серед авторів таких наукових доробок (монографій, наукових посібників, рекомендацій, науково-популярних видань і окремих статей) можна назвати М. І. Бідочка, Т. В. Голосову, І. К. Нікітіна, І. В. Сорокіну, Б. Л. Черкаського, С. О. Шерстюка, авторські колективи численних медичних енциклопедій та інших. Дослідження ознак складу злочину, передбаченого ст. 130 КК України, є науковою працею, результати якої дозволяють доповнити теоретичний аналіз проблем забезпечення охорони стану душевного та соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я в цілому, а в окремих випадках – запропонувати принципово новий теоретичний підхід до розуміння змісту ознак розглядуваного злочину.
Актуальність роботи обумовлена й тим, що питання охорони стану душев-ного та соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я досліджені не повністю. Окрім іншого, така невирішеність зумовлена наявністю проблем за-гальнотеоретичного характеру, дискусійністю змісту окремих елементів складу злочину або їхніх ознак (об'єкта, причинного зв'язку, суб’єктивної сторони, суб’єкта злочину). Також слід визнати, що стан душевного та соціального бла-гополуччя людини стосовно її здоров’я, як соціальна цінність, що потребує кримінально-правової охорони, в попередніх дослідженнях не виокремлювався і відповідному науковому аналізу не піддавався.
Значною мірою актуальність дослідження визначена прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу України і розширенні кола тих інфекційних хвороб, поставлення в небезпеку зараження чи зараження якими підпадає під його дію. Так, у КК 2001 р. міститься вказівка на «інші невиліковні інфекційні хвороби, що є небезпечними для життя людини». Подібне доповнення не в повній мірі відповідає положенням регуляторного законодавства і, з одного боку, відбиває перспективи у застосуванні нормативного припису, викладеного у ст. 130 КК, до випадків зараження інфекційною хворобою, яка на сьогоднішній день не досліджена або ж невідома взагалі, а з іншого, потребує ретельного дослідження в плані відмежування злочинно-караного від іншого правопорушення. Безумовно, це вимагає відповідного наукового дослідження і обґрунтування. Дослідження соціальної обумовленості та складу злочину, передбаченого ст. 130 КК, дозволило запропонувати уточнення і доповнення до цієї статті КК з тим, щоб забезпечити всебічний захист відповідних суспільних відносин, полегшити практичне застосування даної статті з точки зору юридичної характеристики суспільно небезпечного діяння та особи, яка його вчинила. Це вказує на вагомість дослідження.
Значимість дослідження пов'язана також і з необхідністю підвищення пра-вової культури населення, пропаганди знань про існуючі загрози інфікування, прищеплення навичок особистої гігієни та поважливого ставлення до норм са-нітарно-епідеміологічного законодавства. Принципової зміни вимагає й юридичне мислення носіїв патогенних мікроорганізмів, формування у них високого рівня відповідальності до обов’язку суворого дотримання вимог профілактики поширення наявних інфекційних хвороб, захисту оточуючих від потенційного інфікування при одночасному збереженні соціальних зв’язків, продовження активної участі у суспільному виробництві, вирішення питань облаштування особистого життя.
Вищенаведене свідчить про актуальність і необхідність проведення дослі-дження з метою узагальнення теоретичного, нормативного матеріалу, матеріа-лів практики про притягнення до майнової, дисциплінарної і кримінальної від-повідальності винних у зараженні вірусом імунодефіциту людини чи іншої не-виліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 9 від 19 березня 2010 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є кримі-нально-правова характеристика соціальної обумовленості кримінальної відпо-відальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК), а також науково-правовий аналіз ознак скла-ду цього злочину: об'єкта і об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні задачі:
1. Охарактеризувати чинники соціальної обумовленості встановлення і збереження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, та її посилення у випадках настання суспільно небезпечних наслідків від такого зараження у вигляді смерті потерпілої особи, інших тяжких наслідків.
2. Надати кримінально-правовий аналіз об'єкту злочину, передбаченого ст. 130 КК, а саме визначити обсяг та зміст суспільних відносин, які перебувають під безпосередньою охороною закону про кримінальну відповідальність, закрі-пленому в цій статті; визначити механізм спричинення їм шкоди.
3. Надати кримінально-правову характеристику об'єктивній стороні зара-ження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво-роби, що є небезпечною для життя людини зокрема:
а) визначити зміст і форми суспільно-небезпечних діянь, зазначених в дис-позиціях цієї статті, а також виявити інші суспільно небезпечні діяння у сфері охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин;
б) визначити зміст і обсяг суспільно-небезпечних наслідків зараження ві-русом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, та надати належну правову оцінку наслідкам у вигляді смерті потерпілої особи, інших тяжких наслідків;
в) розглянути і теоретично обґрунтувати причинний зв'язок між постав-ленням в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невилі-ковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, і суспільно небезпечними наслідками;
г) конкретизувати зміст інфекційних хвороб та визначити їх місце в систе-мі ознак об’єктивної сторони зараження вірусом імунодефіциту людини чи ін-шої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.
4. Надати кримінально-правову характеристику суб'єктивній стороні зара-ження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво-роби, що є небезпечною для життя людини:
а) визначити можливі форми поєднання свідомості і волі винного під час вчинення злочинів, що досліджуються, а також мотиви їх вчинення;
б) охарактеризувати особливості ставлення особи до наслідків у виді зара-ження двох чи більше осіб або неповнолітнього, передбачених ч. 3 ст. 130 КК;
в) з’ясувати зміст умисного ставлення особи до зараження (ч. 4 ст. 130 КК).
5. Надати кримінально-правову характеристику суб'єкту злочину, передба-ченого ст. 130 КК, а саме:
а) визначити його загальні й додаткові ознаки;
б) розглянути випадки вчинення цього злочину обмежено осудною особою.
6. Провести узагальнюючий теоретичний аналіз обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.
Об’єктом дослідження є правове забезпечення життя та здоров'я людей від небезпечних інфекційних хвороб.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за зараження ві-русом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини: соціальна обумовленість її встановлення та склад злочину, як підстава такої відповідальності.
Методи дослідження. Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфек-ційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. При проведенні дослі-дження застосовувалися наступні наукові методи:
- логіко-історичний та історико-правовий, що дозволило проаналізувати чинники соціальної обумовленості кримінально-правового захисту відносин щодо охорони стану душевного та соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я;
- діалектичний - при дослідженні елементів і ознак складу злочину;
- догматичний - при опрацюванні законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини щодо охорони життя та здоров’я людини, зокрема від зараження інфекційними хворобами;
- порівняльно-правовий - при проведенні порівняльного аналізу норм чин-ного КК, а також окремих норм законодавства України та інших країн;
- системно-структурний і функціональний методи, завдяки використанню яких досліджувалися суспільні відносини щодо забезпечення стану душевного та соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я, а також ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину під кутом зору порівняння змісту норм чинного кримінального, адміністративного та цивільного законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що пропонована робота є першим з часу прийняття у 2001 році нового КК України монографічним дослідженням злочинного посягання на життя та здо-ров’я особи шляхом зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої неви-ліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Найбільш значущими результатами, які розкривають наукову новизну дисертаційного дослідження, можна вважати наступні положення, висновки та пропозиції:
вперше:
- з позицій соціально-історичних, нормативних і кримінологічних груп чинників обґрунтована необхідність встановлення та подальшого збереження в кримінальному законодавстві відповідальності за зараження вірусом імуноде-фіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини;
- доведена необхідність доповнення ч. 3 ст. 130 КК вказівкою на спричи-нення смерті потерпілої особи або інших тяжких наслідків, а також доповнення ст. 130 КК частиною п’ятою, згідно з якою встановити кримінальну відповідальність за умисне зараження, що спричинило смерть потерпілої особи або інші тяжкі наслідки;
- визначено безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ст. 130 КК, як суспільні відносини, що забезпечують стан душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я; досліджена структура цих відносин і доведено, що шкода їм заподіюється шляхом розриву соціального зв’язку з боку суб’єкта злочину;
- визначено, що при зараженні двох або більше осіб, винна особа може діяти злочинно самовпевнено щодо зараження першої особи та злочинно самовпевнено чи злочинно недбало до зараження другої та інших осіб;
- доведено, що ставлення винної особи до неповнолітнього віку потерпілого не впливає на визначення форми вини вчинення злочину;
- доведена теоретична доцільність визнання зазначених у ст. 130 КК інфек-ційних хвороб обстановкою вчинення злочину.
удосконалено:
- характеристику з правової точки зору суспільно небезпечного діяння, для чого визначені нормативні акти, що передбачають обов'язки носіїв відповідних інфекційних хвороб щодо охорони життя та здоров’я оточуючих осіб;
- розуміння змісту суспільно небезпечних наслідків злочину, у тому числі поняття «зараження іншої особи», «зараження двох або більше осіб», «зара-ження неповнолітнього»;
- характеристику причинного зв’язку, як ознаки об’єктивної сторони зло-чину, в частині визначення, що у більшості випадків він має опосередкований характер оскільки шкода життю та здоров’ю (зараження) заподіюється чинни-ками, що лежать поза волею винної особи;
- розуміння поняття «інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини», в межах чого запропоновано охоплювати нею особливо небезпечні інфекційні хвороби, що передбачені Переліком особливо небезпечних, небезпе-чних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, а також інші інфекційні хвороби, що є небезпечними для життя люди-ни, однак цим Переліком не передбачені (наприклад, хвороби пріонової етіоло-гії);
- тлумачення суб'єктивної сторони злочину, її ознак: вини і мотиву, а також можливих варіантів поєднання свідомості і волі винної особи при вчиненні злочину;
- характеристика ознак суб'єкта злочину. В числі додаткових ознак виділе-ні:
а) наявність у особи вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини;
б) наявність знання особи про існування у неї або в її організмі вказаного виду чи видів вірусу, а також, принаймні у загальних рисах, передбачені законодавством вимоги профілактики поширення наявної інфекційної хвороби;
- характеристику ст. 130 КК з точки зору кількості передбачених нею су-спільно-небезпечних діянь. Зокрема наводяться аргументи на користь закріп-лення частинами 1 та 4 ст. 130 КК ознак самостійних складів злочинів, а части-нами 2 та 3 – обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність за вчинен-ня злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК;
- відмежування зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої неви-ліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, від злочи-нів, що передбачені ст. 121 та 115 КК України, шляхом доповнення системи використовуваних ознак вказівкою на обстановку вчинення злочину.
набули подальшого розвитку:
- пропозиції щодо використання, на відміну від діючої редакції ст. 130 КК, поняття «порушення» при визначенні форми діяння, що дозволяє більш точно відбити в законі зміст способу вчинення вказаного злочину;
- пропозиції щодо відмови від вказівки у ст. 130 КК на «вірус», як на збудника інфекційної хвороби;
- обґрунтування щодо визнання у ч. 4 ст. 130 КК ознак окремого виду злочину.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів дисертації: у сфері науково-дослідної діяльності – для подальшого вивчення проблем охорони життя та здоров’я особи, стану душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я; у правотворчій – при внесенні змін і доповнень до редакції ст. 130 КК; у правозастосовчій діяльності – для вдосконалення практики застосування ст. 130 КК щодо встановлення ознак злочину, нею передбаченого, та його кваліфікації, встановлення причинного зв'язку між діянням і наслідками у виді зараження іншої особи, двох або більше осіб, неповнолітнього, визначення змісту ознак суб’єкта злочину, суб'єктивної сторони та інших ознак; у навчальному процесі – при підготовці викладачами відповідних розділів підручників і навчальних посібників, у викладанні ними курсів Загальної і Особливої частин кримінального права, при вивченні аспірантами, студентами, курсантами і слухачами юридичних навчальних закладів питань застосування ст. 130 КК.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обгово-рено та йому надано позитивну рецензію на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на: а) міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 13-15 квітня 2007 р.); б) науковій конференції «Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні» (м. Харків, 15 травня 2009 р.); в) ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Освітньо-наукове забезпечення діяльності правоохоронних органів і військових формувань України» (м. Хмельницький, 20 листопада 2009 р.).
Публікації. Результати дослідження викладені в семи наукових працях, а саме: чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових наукових збірни-ках, а також трьох тезах доповідей на наукових конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби: соціальна обумовленість та склад злочину, які детально викладені в тексті дисертації та у висновках до її розділів, узагальнено можна відобразити наступним чином.
1. Забезпечення охорони життя та здоров’я людей від небезпечних інфек-ційних хвороб довгі століття не було предметом кримінального права, а право-ве регулювання такої охорони тривалий час обмежувалося дотриманням правил сімейного співжиття, складанням лікарських порадників тощо.
2. Перші передумови встановлення кримінальної відповідальності за винне зараження іншої особи інфекційною хворобою відносяться до XIХ століття і вбачаються, зокрема, у законодавчому акті Російської імперії – Статуті про покарання, що призначаються мировими суддями (1864 р.). Більшої деталізації цей інститут набув в Уложенні про покарання кримінальні та виправні (1885 р.).
3. На початку ХХ століття, при утворенні УРСР і прийнятті Кримінального кодексу 1922 р., відбулася «втрата» низки кримінально-правових приписів, що мали важливе значення для забезпечення захисту людини від небезпечних інфекційних хвороб. Існуюча прогалина була частково заповнена в КК УРСР 1960 р. лише у 1987 році, шляхом його доповнення ст. 1082 КК «Зараження вірусом імунодефіциту людини». З часу введення до КК УРСР 1960 р. цієї норми та її відтворення із сутнісними доповненнями в ст. 130 КК України 2001 р. «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» система нормативно-правової охорони людини від інфекційних хвороб набула в Україні відносної цілісності.
4. Кожна людина має законодавчо закріплене право на охорону життя та здоров’я, в тому числі від інфекційних хвороб. Зазначене право засноване, на-самперед, на нормах Конституції України (зокрема, ст. 27, ст. 49), законах України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (12 грудня 1991 р.), «Основи законо-давства України про охорону здоров’я» (19 листопада 1992 р.), «Про захист населення від інфекційних хвороб» (6 квітня 2000 р.), «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (5 липня 2001 р.) інших нормативно-правових актах і міжнародних угодах. В системі норм, об'єднаних єдністю об’єкта кримінально-правової охорони – суспільні відносини щодо забезпечення життя та здоров’я особи – закону про кримінальну відповідальність, закріпленому в ст. 130 КК, надана функції охорони суспільних відносин, що безпосередньо забезпечують стан душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я.
5. Основним кримінологічним чинником, що обґрунтовує встановлення і збереження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, є суспільна небезпечність. На ступінь цієї ознаки стосовно злочину, передбаченого ст. 130 КК, впливають: соціальна цінність охоронюваних суспільних відносин; динаміка становлення суспільно небезпечного явища; соціальні властивості шкоди (неможливість повного усунення наслідків і їхня тяжкість), суб’єктивне ставлення особи до вчинюваного.
6. Сутність визначеної в ст. 130 КК небезпеки полягає у руйнуванні тієї складової суспільних відносин щодо охорони життя та здоров’я особи, яка забезпечує стан душевного і соціального благополуччя учасників відповідних суспільних відносин стосовно їх здоров’я. Зазначені відносини являють собою досить високий рівень соціальної цінності і підлягають захисту від посягань, в тому числі законом про кримінальну відповідальність.
7. Родовим об'єктом злочину, передбаченого ст. 130 КК, є суспільні відносини по забезпеченню життя та здоров’я особи, безпосереднім об'єктом – суспільні відносини щодо соціально-правового забезпечення стану душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я.
8. Предметом (соціальною цінністю) суспільних відносин, що утворюють основний безпосередній об'єкт розглядуваного злочину, є душевне і соціальне благополуччя людини стосовно її здоров’я.
9. Суб'єктами (учасниками) цих відносин є ВІЛ-інфіковані особи та особи, які заражені невиліковними інфекційними хворобами. Колом суб’єктів розгля-дуваних суспільних відносин охоплюються також: держава і її органи, органи місцевого самоврядування, службові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, медичні працівники. До кола правомочних учасників цих суспільних відносин також відносяться всі інші фізичні особи, здоров’я яких є предметом уваги та забезпечення з боку держави.
10. Зміст соціального зв'язку полягає в соціально-правовому забезпеченні стану душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я, тобто в створенні та підтриманні належних умов для оптимальної працездатності й соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
11. Шкода зазначеним суспільним відносинам заподіюється шляхом зло-чинного впливу на соціальний зв’язок, що спостерігається у випадках недотримання нормативно-правових приписів щодо профілактики поширення ВІЛ-інфекції чи збудників інших невиліковних інфекційних хвороб їх носіями при спілкуванні з іншими людьми.
12. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, характеризується суспільно небезпечним діянням та обстановкою вчинення злочину. За конструкцією складу розглядуваний злочин відноситься до формальних.
13. Суспільно небезпечне діяння, як ознака об'єктивної сторони, за своїм юридичним змістом є порушенням обов'язків щодо профілактики поширення небезпечних інфекційних хвороб і полягає у невиконанні, неналежному вико-нанні відповідних вимог або вчиненні дій, прямо заборонених нормативними актами. Для злочину, передбаченому ч. 4 ст. 130 КК, нарівні із вказаним пору-шенням, суспільно небезпечне діяння може полягати у вчиненні дій, які безпо-середньо спрямовані на зараження іншої особи.
14. Диспозиція ч. 1 (та, відповідно, ч. 2 та ч. 3) ст. 130 КК є бланкетною і з метою встановлення змісту відповідного обов'язку інфікованої особи необхід-но звертатися до нормативних актів, що регулюють діяльність у сфері охорони здоров’я та профілактики поширення небезпечних інфекційних хвороб. Встановлення нормативного обов’язку інфікованої особи потребується також в окремих випадках умисного зараження (ч. 4 ст. 130 КК). При вчиненні суспільно небезпечного діяння (ч. 1 ст. 130 КК) порушуються виключно писані норми (закони, правила, інструкції, положення тощо), вирішальна роль серед яких відводиться письмовим попередженням інфікованих осіб.
15. Обстановкою вчинення суспільно небезпечного діяння є невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини. Особа є носієм збудника відповідної інфекційної хвороби або ж хворіє на неї.
16. При закріпленні ознак інфекційних хвороб, поставлення в небезпеку зараження чи зараження якими підпадає під дію ст. 130 КК, законодавець використав узагальнюючу термінологію. Вказівка на «вірус» не перешкоджає кваліфікації відповідних діянь за наявності хвороб іншої (бактеріальної, пріонової тощо) етіології, нарівні із вірусною. Тому цілком доречною буде відмова від вказівки у ст. 130 КК на вірус, як на вид патогенного мікроорганізму.
17. Частина 2 ст. 130 КК передбачає кримінальну відповідальність за запо-діяння суспільно небезпечних наслідків злочину, передбаченого ч. 1 цієї статті, у виді зараження іншої особи невиліковною інфекційною хворобою, що є небе-зпечною для життя людини. За конструкцією складу розглядуваний злочин у частині другій трансформується в матеріальний.
18. В силу невиліковності та небезпечності для життя людини інфекційних хвороб, вказаних у ст. 130 КК, пропонуються доповнення до ч. 3 цієї статті, а до самої статті – нової ч. 5, в яких закріпити відповідальність на спричинення смерті потерпілої особи чи інших тяжких наслідків. До обсягу останніх віднести середньої тяжкості тілесне ушкодження, спричинене двом або більше особам, тяжке тілесне ушкодження, самогубство чи замах на самогубство потерпілої особи.
19. Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно не-безпечними наслідками, у разі порушення вимог регуляторного законодавства, має опосередкований характер. У разі вчинення дій, які безпосередньо спрямовані на зараження іншої особи (ч. 4 ст. 130 КК), причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками є безпосереднім.
20. До обов’язкових ознак суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 130 КК, відноситься вина, характеристика якої передбачає визначення сут-ності, ступеню та змісту ставлення особи до суспільно небезпечного діяння та до його наслідків. Принципове навантаження надається сутності вини, яка при вчинені розглядуваного злочину полягає: а) у негативному або зневажливому ставленні винної особи до тих соціальних цінностей, що знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, а саме стану душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоров’я; б) у протиставленні інтересів і потреб власних – інтересам і потребам інших людей, пов'язаних із збереженням їх здоров'я і навіть життя, без чого стає неможливою або практично неможливою реалізація будь-яких інших прав і законних інтересів особи; в) у заподіянні непоправної шкоди природним (невід’ємним) цінностям людського життя.
21. При поставленні іншої особи в небезпеку зараження вірусом імуноде-фіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 1 ст. 130 КК), винна особа діє з прямим умислом.
22. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфе-кційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 2 ст. 130 КК), перед-бачає злочинну самовпевненість щодо наслідків (зараження). З урахуванням ставлення до діяння має місце, в цілому, «змішана» форма вини.
23. Характеристика ставлення винної особи до зараження двох або більше осіб передбачає три варіанти. У першому, коли відбувається декілька послідов-них і не пов’язаних між собою заражень, а також у другому, коли при вчиненні одного діяння відбувається одночасне зараження декількох осіб, має місце злочинна самовпевненість. У третьому варіанті, коли має місце ефект ланцюгової реакції і генеровані діянням винної особи декілька заражень перебувають між собою у причинному зв’язку, ставлення особи до першого зараження також відбувається у межах злочинної самовпевненості, а до другого і подальших заражень може мати місце як злочинна самовпевненість, так і злочинна недбалість. Ознаками ч. 3 ст. 130 КК охоплюються другий та третій варіанти ставлення особи до зараження двох або більше осіб.
24. Ставлення винного до самого зараження неповнолітнього є аналогіч-ним ставленню до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 130 КК. Якість сприйняття суб’єктом злочину вікових особливостей потерпілої особи (неповноліття) значною мірою характеризується його психічним станом і на зміст вини юридичного впливу не справляє. Особа може як достовірно знати про неповноліття потерпілого, так і не усвідомлювати, що потерпілий не досяг повноліття, хоча повинна і могла про це знати.
25. Умисне зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліков-ної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 4 ст. 130 КК), передбачає наявність як прямого, так і непрямого умислу.
26. Мотив та мета вчинення діянь, передбачених ст. 130 КК, на кваліфіка-цію не впливають, однак з огляду на їхній тісний зв’язок з інтелектуальними та вольовими моментами вини, мають значення для встановлення обставин вчи-нення злочину, характеристики особи винного, дослідження обставин, що пом’якшують та обтяжують кримінальну відповідальність і, у кінцевому рахун-ку – враховуються при призначенні покарання.
27. Суб’єкт розглядуваного злочину відноситься до спеціальних. При цьому, крім загальних ознак, він характеризується двома додатковими ознаками: перша додаткова ознака вказує на наявність у особи вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини; друга – передбачає наявність знання особи про існування у неї або в її організмі збудників вказаних інфекційних хвороб, а також, принаймні у загальних рисах, встановлені законодавством вимоги профілактики поширення наявної інфекційної хвороби. У разі вчинення дій, що безпосередньо спрямовані на зараження іншої особи (ч. 4 ст. 130 КК), суб’єкт злочину може і не бути інфікованою особою (носієм хвороби), тобто є загальним.
28. Сутнісна риса особи, яка відображає можливість у більшості випадків визнання особи вказаного злочину обмежено осудною, є важливою складовою кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого ст. 130 КК. Вона має враховуватися при призначенні покарання особі, яка буде визнана винною у вчинені злочину, а також може бути підставою для застосу-вання примусових заходів медичного характеру.
29. При вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, можуть мати місце обтяжуючі кримінальну відповідальність обставини, що зазначені у ч. 2 ст. 130 КК (зараження іншої особи), або особливо обтяжуючі кримінальну відповідальність обставини, що зазначені у ч. 3 ст. 130 КК (зараження двох або більше осіб чи неповнолітнього).
30. Внаслідок особливостей, притаманних об’єкту, об’єктивній стороні, суб’єктивній стороні та суб’єкту, злочин, передбачений ч. 4 ст. 130 КК, має самостійний склад, із своїми ознаками.
31. Пропонується така редакція ст. 130 КК:

«Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковною інфекційною хворобою
1. Свідоме порушення вимог профілактики поширення вірусу імунодефі-циту людини чи інших невиліковних інфекційних хвороб, що є небезпечними для життя людини особою, яка знала про те, що вона є носієм цих хвороб, –
карається …
2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило зара-ження іншої особи , –
карається …
3. Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, що спричинило зара-ження двох чи більше осіб або неповнолітнього, або смерть потерпілої особи чи інші тяжкі наслідки, –
карається …
4. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи ін-шою невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, –
карається …
5. Умисне зараження, передбачене частиною четвертою цієї статті, що спричинило смерть потерпілої особи чи інші тяжкі наслідки, –
карається …»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология: [Текст] учебн. пособ. для студентов вузов / Галина Сергеевна Абрамова. – Екатеринбург : Деловая книга, 2002. – 704 с.
2. Андрушко П. П. Проблеми кваліфікації злочинів, пов’язаних із зара-женням людини інфекційними хворобами (статті 130, 131, 133 КК України) / П. П. Андрушко // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: ма-тер. наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітн. 2004 р. / Головн. ред. Сташис В. В. – К. – Х. : Юрінком Інтер, 2004. – 260 с. – С. 92–97.
3. Антонян Ю. М. Преступность и психические аномалии / Ю. М. Анто-нян, С. В. Бородин. – М. : Наука, 1987. – 208 с.
4. Архив Енакиевского городского суда Донецкой области за 2007 р.
5. Архів Вугледарського міського суду Донецької області за 2006 р.
6. Архів Гайсинського районного суду Вінницької області за 2007 р.
7. Архів Дубровицького районного суду Рівненської області за 2008 р.
8. Архів Ленінського районного суду АР Крим за 2008 р.
9. Архів Маловисківського районного суду Кіровоградської області за 2006 р.
10. Архів Першотравневого районного суду м. Чернівці за 2006 р.
11. Архів Піщанського районного суду Вінницької області за 2008 р.
12. Архів Сніжнянського міського суду Донецької області. за 2007 р.
13. Архів Суворовського районного суду м. Херсон за 2005 р.
14. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: конспект лекций / Марк Игоревич Бажанов. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 168 с.
15. Баліцька О. Як я розумію право на життя / О. Баліцька // Право України, 1999. – № 7 – С. 89 – 92.
16. Баулин Ю. В. Причинение вреда с согласия «потерпевшего» как об-стоятельство, исключающее преступность деяния / Юрий Васильевич Баулин. – Харьков : Кроссроуд, 2007. – 96 с.
17. Белокобыльская Т. К. Криминологическая характеристика несовер-шеннолетних преступников с психическими аномалиями: автореф. дисс. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Т. К. Белокобыльская – М., 1981. – 22 с.
18. Бідочко М. І. Інфекційні хвороби: навч. посіб. / Микола Іванович Бі-дочко – Львів : Каменяр, 2002. – 226 с.
19. Бойко А. Соціальна робота з людьми, які живуть з ВІЛ-інфекцією та СНІДом / Алла Бойко // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – № 2. – С. 54–61.
20. Большая медицинская энциклопедия: в 30-ти т. / [авт.: Блохин И. И., Болдырев Т. Е., Бурчасов П. Н. и др.]; главн. ред. Б. В. Петровский. – М.: «Сов. энциклопедия», 1978. – Т. 9: ИБН-РОШД – ЙОРДАН. – 1978. – 483 с.
21. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. – М.: Большая Рос. энциклопедия, СПб. : Норинт, 2004. – 1456 с.
22. Борисов В. И. Выпуск в эксплуатацию технически неисправных тран-спортных средств // Методические указания и раздаточный материал к самос-тоятельной работе студентов по курсу «Советское уголовное право. Часть особенная» / В. И. Борисов. – Х., 1991.– С. 55– 64.
23. Борисов В. И. Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательстве Украины: дисс. … доктора юрид. наук: 12.00.08. «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Вячеслав Иванович Борисов. – Х., 1992. – 399 с.
24. Борисов В. И. Преступления против жизни и здоровья: вопросы ква-лификации / В. И. Борисов, В. Н. Куц. – Харьков : Консум, 1995. – 104 с.
25. Борисов В. И. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения / В. И. Борисов, С. В. Гизимчук. – Харьков : Консум, 2001. – 160 с.
26. Борисов В. І. До питання про сутність кримінально-правової характе-ристики злочинів / Вячеслав Борисов, Олександр Пащенко // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 180–190.
27. Борисов В. І. Злочини проти волі, честі та гідності особи. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості: (лекція 6 та 7) / Вячеслав Іванович Борисов. – Харків : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2008. – 32 с.
28. Борисов В. І. Родовий об’єкт злочинів проти безпеки виробництва / В. І. Борисов // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 3. – С. 148–149.
29. Брич Л. Спільні та розмежувальні ознаки складів злочинів, передбаче-них ст. 130 КК України «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби», із суміжними складами злочинів / Лариса Брич // Вісник Львівського університету. – 2003. – Вип. 38. – С. 454–467.
30. Брич Л. П. Значення ознак спеціального суб'єкта для розмежування складів злочинів, пов'язаних із впливом на організм потерпілого вірусу імуно-дефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпеч-ною для життя людини / Л. П. Брич // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітн. 2004 р. / Редкол.: Ста-шис В. В. (голов. ред.) та ін. – К. – Х. : Юрінком Інтер, 2004. – 260 с. – С. 94–97.
31. Бурчак Ф. Г. Квалификация преступлений / Федор Глебович Бурчак. – К. : Политиздат Украины, 1983. – 141 с.
32. Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву / Федор Глебович Бурчак. – К. : Наук. думка, 1969. – 216 с.
33. Васильєв А. А. Проблема осудності в кримінальному праві України: дис...канд.юрид.наук: 12.00.08. «Кримінальне право та кримінологія; криміна-льно-виконавче право» / Андрій Анатолійович Васильєв. – Х., 2005. – 239 с.
34. Вауліна О. Бідна країна хворіє на туберкульоз / Ольга Вауліна // Голос України. – 2008. – 15 липня. – С. 7.
35. Викторов И. С. Уголовная правовая ответственность за распро-странение венерических заболеваний / Иван Степанович Викторов. – Саратов : Саратов. ун-т, 1980. – 110 с.
36. Випуск новин «Факти» // Телеканал «IСTV». – 2009. – 10 листопада. - 1845.
37. ВІЛ/СНІД в Україні [Електронний ресурс] // Заголовок з екрану. Ре-жим доступу: http://www.un.kiev.ua/ua/pressroom/pressreleases.
38. Власенко С.С. Поставление другого лица в опасность заражения ВИЧ-инфекцией / С. С. Власенко // Российский следователь. – 2009. – № 12. – С. 6–7.
39. Волков Б. С. Мотивы преступлений. (Уголовно-правовое и соци-ально-психологическое исследование) / Борис Степанович Волков. – Казань : Казан. ун-т, 1982. – 152 с.
40. Волков И. М. Законы вавилонского царя Хаммураби. С 8 рисунками и картой / И. М. Волков. – Москва, 1914. – 80 с.
41. Гизимчук С. В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения: дисс. …. канд. юрид. наук: 12.00.08. «Уголовное право и криминология; уго-ловно-исполнительное право» / Сергей Вячеславович Гизимчук. – Харьков, 1999. – 215 с.
42. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) / Владимир Кузьмич Глис-тин. – Л. : Ленинград. ун-т, 1979. – 127 с.
43. Голосова Т. В. Гемотрансмиссивные инфекции / Т. В. Голосова, И. К. Никитин. – М. : Медицинское информационное агентство, 2003. – 192 с.
44. Горбатович Д. А. Квалификация уголовно-правовых деяний по субъективной стороне: монография / Д. А. Горбатович. – М. : Юрлитинформ, 2009. – 192 с.
45. Горденко О. О. Медичний огляд як засіб забезпечення права на охо-рону здоров’я / О. О. Горденко // Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення: міжнар. наук.-практ. конф, 22-23 квітн. 2009 р. / За ред. В. В. Жернакова. – Х., 2009. – С. 306–308.
46. Горелик А. С. К вопросу о заведомости как признаке вины / А. С. Горелик // Вестник ЛГУ. – Вып. 1. – 1964. – № 5. – С. 130–132. (Сер. «Экономика, философия и право»).
47. Градоблянская Т. Ежедневно в Украине от СПИДа умирают семь че-ловек / Татьяна Градоблянская // Голос Украины. – 2009. – 1 декабря. – С. 4.
48. Гринберг М. С. Понятие преступной самонадеянности / М.С. Грин-берг // Правоведение. – 1962. – № 2. – С. 97–105.
49. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. – Харьков : «Одиссей», 2003. – 320 с.
50. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія / Наталія Олександрівна Гуторова. – Харків : Нац. ун-т внутр. справ, 2001. – 384 с.
51. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление: монография. / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1974. – 243 с.
52. Дашковська О. Р. Репродуктивні права жінки: особливості реалізації та захисту / О. Р. Дашковська // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Вип. 74. – 2005. – С. 3–9.
53. 24 марта 2010 года – Всемирный день борьбы с туберкулёзом // Харьковские известия. Слобода. – 2010. – № 33/1 (2159). – С. 3.
54. Джужа О. М. Запобігання поширенню СНІДу правовими засобами (правовий, кримінологічний і кримінально-виконавчий аспекти): монографія / Олександр Миколайович Джужа. – К. : Укр. акад. внутр. справ, 1994. – 192 с.
55. Дурманов Н. Д. Стадии совершения преступления / Николай Дмитри-евич Дурманов. – М. : Госюриздат, 1955. – 212 с.
56. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями / Вячеслав Павлович Емельянов. – Саратов : Саратовский ун-т, 1980. – 95 с.
57. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризи-рования: уголовно-правовое исследование / Вячеслав Павлович Емельянов. – Санкт-Петербург : Юридический центр Пресс, 2002. – 291 с.
58. Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки: Закон України від 21 жовтня 2009 р. № 1658-VI // Урядовий кур'єр. – 2009. – 25 листопада). – С. 7–8.
59. Загородников Н. И. Преступления против здоровья / Николай Ивано-вич Загородников. – М. : Юрид. лит., 1969. – 168 с.
60. Загородников Н. И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву / Николай Иванович Загородников. – М. : Юрид. лит., 1961. – 277 с.
61. Зайцев О. В. Сутність і критерії обмеженої осудності / О. В. Зайцев / Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 17. – С. 414–418.
62. Зайцев О. В. Щодо деяких аспектів кримінально-правових наслідків визнання особи обмежено осудною / О. В. Зайцев / Наука і освіта – 2005: 8 міжнар. наук.-практ. конф. Т. 46: Право. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2005. – С. 54–56.
63. Заславська М. Г. Кримінальна відповідальність за неналежне вико-нання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08.: «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Марина Георгиєвна Заславська. – Харків, 2006. – 205 с.
64. Зателепин О. К вопросу о понятии объекта преступления в уголовном праве / Олег Зателепин // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 29–31.
65. Злобин Г. А. Умысел и его формы / Г. А. Злобин, Б. С. Никифоров. – М. : Юрид. лит., 1972. – 264 с.
66. Иванов В. Ф. Уголовная ответственность за вовлечение несовершен-нолетнего путем принуждения в преступную или иную антиобщественную дея-тельность / В. Ф. Иванов // Личность преступника и уголовная ответственность. Правовые и криминологические аспекты: межвуз. научн. сб. / Отв. ред. К.Ф. Тихонов – Саратов, 1987. – Вып. 3 – С. 83–86.
67. СПИД в РФ [Элетронный ресурс] // Заголовок с экрана. Режим доступа: http\\ www.rian.ru/society/20100112/204070032.html.
68. Карчевський М. В. Кримінальна відповідальність за незаконне втру-чання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж: монографія / Микола Віталійович Карчевський – Луганськ : РВВ ЛАВС, 2002. – 144 с.
69. Киренко С. Г. Проблеми захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством: автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / С. Г. Киренко. – К. : Нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ, 2003. – 23 с.
70. Кириченко В. Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву / Владимир Федорович Кириченко – М. : Академия наук СССР, 1952. – 96 с.
71. Кодекс законів про працю: за станом на 01.04.2010 р. [Електронний ресурс]. – К.: CD-вид-во «Инфодиск», 2010. – 1 електр. опт. диск (CD-ROM): цв. 12 см. – (Законодательство Украины, апрель 2010). – Системні вимоги: Pentium-233, 32 Mb RAM, CD-ROM Windows 95OSR2/98NT SP6/2000/XP.
72. Конституція України: за станом на 01.04.2010 р. [Електронний ре-сурс]. – К.: CD-вид-во «Инфодиск», 2010. – 1 електр. опт. диск (CD-ROM): цв. 12 см. – (Законодательство Украины, апрель 2010). – Системні вимоги: Pentium-233, 32 Mb RAM, CD-ROM Windows 95OSR2/98NT SP6/2000/XP.
73. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів / Микола Йосипович Кор-жанський. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
74. Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступле-ний / Миколай Иосифович Коржанский. – Волгоград, 1976. – 120 с.
75. Коробеев А. И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний (основания установления, характер и реализация в деятельности органов внутренних дел): учеб. пособ. / Александр Иванович Коробеев. – Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1986. – 80 с.
76. Краткая медицинская энциклопедия: в 2 т. / Под ред. академика РАМН В. И. Покровского. – М. : НПО «Медицинская энциклопедия», 1999. – Т. I: А – Механотерапия. – 1999. – 608 с.
77. Краткая медицинская энциклопедия: в 2 т. / Под ред. академика РАМН В. И. Покровского. – М.: НПО «Медицинская энциклопедия», 1999. – Т. II: Миазы – Ящур. – 1999. – 544 с.
78. Кривич І. П. Проблема психічного здоров’я ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД / І. П. Кривич, С. В. Страшко, Л. М. Левицькі, Г. М. Гусєва, В. В. Олзйа-Верано // Проблеми освіти. – К. : 2006. – Вип. 48 – С. 112–115.
79. Кривуля О. М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом зло-чину? / О. М. Кривуля, В. М. Куц // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків, 1997. – № 2. – С. 73–74.
80. Кригер Г. А. Преступные последствия и структура составов преступ-лений / Г. А. Кригер // Социалистическая законность. – 1980. – № 3. – С. 47–49.
81. Кригер Г. Л. Уголовная ответственность за создание опасности причинения вреда // Уголовное право в борьбе с преступностью / Г. Л. Кригер – М. : Наука, 1981. – С. 42–48.
82. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін].; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : Право, 2010. – 456 с.
83. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.] / За ред. М.І. Мель-ника, В.А. Клименка. – К. : Юридична думка, 2004. – 656 с.
84. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.]; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : Право, 2010. – 608 с.
85. Кримінальне право України. Особлива частина: підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / [ Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, С. Я. Лихова та ін.]; за редакцією П. С. Матишевського та ін. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
86. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / [Ю. В.Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.]; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – X. : Одіссей, 2008. – 1208 с.
87. Кримінально-виконавчий кодекс України: науково-практичний коме-нтар / А. Х. Степанюк, І. С. Яковець; за заг. ред. Степанюка А.Х. – X. : Одісей, 2005. – 560 с.
88. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / Владимир Ни-колаевич Кудрявцев. – М. : Госюриздат, 1960. – 244 с.
89. Кудрявцев В. Н. Право и поведение / Владимир Николаевич Кудряв-цев. – М. : Юрид. лит., 1978. – 191 с.
90. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации / Ни-нель Федоровна Кузнецова; под ред. В. Н. Кудрявцева – М. : Моск. ун-т, 1984. – 208 с.
91. Курс советского уголовного права: в 6 т. / Пионтковский А. А.; под. ред. А. А. Пионтковского, П. С. Ромашкина, В. М. Чхиквадзе. – М. : Наука, 1970. – Т.2: Преступление. – 1970. – 517 с.
92. Курс уголовного права: общая часть / [Борзенков Г.Н., Комисаров В.С., Крылова Н.Е. и др.]; под ред. Кузнецовой Н.Ф., Тяжковой И.М. – М. : Зерцало-М, 2002. – Т. 1: Учение о преступлении. – 2002. – 624с.
93. Курс уголовного права. Особенная часть: учебн. для вузов. / [Борзен-ков Г. Н., Зубкова В. И., Кузнецова Н. Ф. и др.]; под ред. Г. Н. Борзенкова, В. С. Комисарова. - М. : ИКД «Зерцало-М», 2002. – Т. 3 – 2002. – 468 с.
94. Куц В. М. Теоретико-прикладні аспекти проблеми суб’єкта злочину / В. М. Куц // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 17–23.
95. Кучер Ю. А. Типология составов преступлений / Ю. А. Кучер // Віс-ник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України: Наук.-теоретич. Журнал. Спец. випуск. Ч. 3. – Луганськ: Ін-т внутрішніх справ МВС України, 1999. – С. 16–21.
96. Лазюк В. В. Зменшена осудність: за і протии / В. В. Лазюк // Науковий вісник Дніпропетровського юрид. інституту МВС України. – 2000. – № 2. – С. 90–95.
97. Лень В. Питання обмеженої осудності. Аналіз окремих аспектів щодо обмеженої осудності / В. Лень // Вісник прокуратури. – 2009. - № 3(93), бере-зень. – С. 82-87.
98. Лень В. В. Осудність у кримінальному праві і законодавстві: Моног-раф. / В. В. Лень; Передм. д.ю.н., проф. Ю. М. Антоняна. – Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ: Ліра ЛТД, 2008. – 180 с.
99. Лень В. В. Проблемні питання соціально-правового врегулювання трансплантації органів людини / В. В. Лень // Влада. Людина. Закон. – 2003. - № 1. – С. 115-116.
100. Лемешко О. М. Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину / Олександр Миколайович Лемешко. – Харків : ФІНН, 2003. – 160 с.
101. Левенець І. Судово-психіатричне значення психічних розладів при віл-інфікуванні та СНІДі / І. Левенець / Актуальні проблеми правознавства. На-уковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль : ЮІ ТАНГ, 2002. – Вип. 4. – С. 256-258.
102. Личность преступника / [С. Б. Алимов, Г. Н. Борзенков, З. А. Вышинская, Н. Н. Кондратьев и др.]; редкол.: В. Н. Кудрявцев, Г. М. Миньковский, А. Б. Сахаров. – М. : Юрид. лит., 1975. – 269 с.
103. Лобанова Л. В. Уголовно-правовое значение возможного заражения ВИЧ-инфекцией / Л. В. Лобанова, Р. Г. Камнев // Российская юстиция. – 2008. – № 3. – С. 30–31.
104. Ляпунов Ю. Функции состава преступления / Юрий Ляпунов, Любовь Родина // Уголовное право. – 2005. – № 3 (июль – август). – С. 44–48.
105. Макашвили В. Г. О разграничении эвентуального умысла и самонаде-янности / В.Г. Макашвили // Правоведение. – 1965. – № 2. – С. 164– 170.
106. Макашвили В. Г. Уголовная ответственность за неосторожность / Владимир Георгиевич Макашвили. – М. : Госюриздат, 1957. – 211 с.
107. Малинин В. Б. Причинная связь в уголовном праве / Василий Борисо-вич Малинин. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2000. – 316 с.
108. Мальцев А. Состав преступления: структура и виды / Альберт Маль-цев // Уголовное право. – 2005. – № 2 (апрель - июнь). – С. 47–49.
109. Мальцев В. В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное поведение / В. В. Мальцев // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 97– 101.
110. Матвійчук В. К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): монографія / Валерій Констянтинович Матвійчук. – К. : Азимут-Україна, 2005. – 464 с.
111. Матвійчук В. К. Суб'єктивна сторона складу злочину: лекція / В. К. Матвійчук, С. А. Тарарухін. – К. : Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 36 с.
112. Мельник В. До проблеми виконання покарання засудженими з психічними аномаліями в умовах ВТУ / В. Мельник // Право України. – 2000. – №5. – С. 66–68.
113. Михайлов В. Є. Щодо кваліфікуючих ознак зараження вірусом імуно-дефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби / В. Є. Михайлов // Проблеми законності. – 2009. – № 102. – С. 263–271.
114. Михеев Р. И. Социальная безответственность / Р. И. Михеев // Совер-шенствование уголовного законодательства и практики его применения: меж-вуз. сб. – Красноярськ : Краснояр. ун-т, 1989. – 192 с.
115. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій / Вячеслав Олександрович Навроцький. – К. : Знання, КОО, 2000. – 771 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
116. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / [Александров Ю. В., Андрушко П. П., Антипов В. І. та ін.]; за ред. С. С. Яценка. – К. : А.С.К., 2002. – 968 с.
117. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: у 2 т. – Т.1 (за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенко. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К. : Аперта; КНТ; Центр учбової літератури. – 2009. – 963 с.
118. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: у 2-х. ч. / [Андрушко П. П., Арсенюк Т. М., Атаманюк О. Г. та ін.]; під заг. ред. Потебенька М. О., Гончаренка В. Г.– К. : Форум, 2001. – Ч. 2: Особлива части-на. – 2001. – 942 с.
119. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: у 3 кн./ [Андрушко П. П., Арсенюк Т. М., Бантишев О. Ф. та ін.]; за загальною редакцією Гончаренка В. Г., Андрушка П. П. – К. : «ФОРУМ», 2005. – Кн. 2: Особлива частина. – 2005 – 672 с.
120. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / [Бойко А. М., Брич Л. П., Грищук В. К. та ін.]; за ред. М. І. Мель-ника, М. І. Хавронюка. – К. : Каннон, А. С. К., 2001. – 1104 с.
121. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 р./ [Александров Ю. В., Андрушко П. П., Андрусів Г. В. та ін.]; відп. ред. В. Ф. Бойко, Я. Ю. Кондратьєв, С. С. Яценко. – К. : Юрінком, 1997. – 960 с.
122. Наумов А. В. Российское уголовное право. Курс лекций: в 3 т. / Ана-толий Валентинович Наумов. — М. : Волтерс Клувер, 2008. – Т. 1: Общая часть. – 2008. – 736 с. (в пер.).
123. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть: курс лекций / Анатолий Валентинович Наумов. – М. : БЕК, 1999. – 590 с.
124. Нерсесян В. А. О концепции вины в уголовном праве / В. А. Нерсесян // Криминологические и уголовно-правовые идеи борьбы с преступностью. — М. : РАН ИГП, 1996. — С. 60–81.
125. Никифоров Б. С. Применение общего определения умысла к нормам Особенной части УК / Б. С. Никифоров // Советское государство и право —1966. — № 7. — С. 117.
126. Новоселов Г. П. Учение об обьекте преступления: методологические аспекты / Генадий Петрович Новоселов. – М. : НОРМА, 2001. – 198 с.
127. Овдиенко Н. Грипп продолжает убивать. Но людям уже не страшно / Наталья Овдиенко // Голос Украины. – 2009. – 1 декабря. – С. 5.
128. Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. – М. : Азбуковик, 1999. – 944 с. – (Российская академия наук. Институт русского языка им. В. В. Виноградова)
129. Орлов В.С. Субьект преступления по советскому уголовному праву: монография / Виктор Семенович Орлов. – М. : Юрид. лит, 1958. – 260 с.
130. Орлов П. Завідомість як ознака вини / Павло Орлов // Радянське право. – 1984. – № 6. – С. 54–57.
131. Орлов П.И. Уголовная ответственность за оставление в опасности по-терпевшего при автопроисшествии (вопросы квалификации): дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Павел Иванович Орлов. – X., 1980. – 213 с.
132. Орлов П. И. Уголовная ответственность за оставление в опасности потерпевшего при автопроисшествии: учебн. пособ. / Павел Иванович Орлов – Х. : Юридический институт, 1982. – 90 с.
133. Основания уголовно-правового запрета (криминализация и декрими-нализация) / Под ред. В. Н.Кудрявцева и А. М. Яковлева. – М. : Наука, 1982. – 302 с.
134. Основи законодавства України про о