ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ ЩОДО ЖІНОК У СІМ’Ї

brief description

Львівський державний університет внутрішніх справ

Говор Юрій Олександрович

УДК 343.22:351.741(477)

ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ
ЩОДО ЖІНОК У СІМ’Ї

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право; кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Гумін Олексій Михайлович,
кандидат юридичних наук, доцент

Львів – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРОБЛЕМИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ЖІНОК У СІМ’Ї 12
1.1. Стан дослідження проблеми
запобігання насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї 12
1.2. Історія розвитку законодавства щодо протидії насильству
відносно жінок у сім’ї 21
1.3. Поняття та види насильства в сім’ї щодо жінок 40
1.4. Зарубіжний досвід запобігання правоохоронними органами
насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї 53
Висновки до Розділу 1 64
РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ЩОДО ЖІНОК У СІМ’Ї 66
2.1. Кримінологічна характеристика
насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї 66
2.2. Кримінологічна характеристика осіб,
які вчинили насильницькі злочини щодо жінок у сім’ї 81
2.3. Віктимологічний аспект щодо насильницьких
злочинів відносно жінок у сім’ї 98
2.4. Детермінанти насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї 114
Висновки до Розділу 2 132
РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ ВІДНОСНО ЖІНОК У СІМ’Ї ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ 134
3.1. Кримінологічний аспект організації діяльності органів внутрішніх
справ щодо запобігання насильницьким злочинам
відносно жінок у сім’ї та шляхи її удосконалення 134
3.2. Взаємодія органів внутрішніх справ з громадськістю, органами й установами на які покладено обов’язок запобігання насильству в сім’ї 159
Висновки до Розділу 3 181
ВИСНОВКИ 184
ДОДАТКИ 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 211

ВСТУП
Актуальність теми. Сім’я – це особливий суспільний механізм, що передбачає стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, родиною, які пов’язані не лише спільністю побуту, але й засновані на взаємній моральній відповідальності і взаємодопомозі. Сім’я – це не лише правова, суспільна чи економічна одиниця. Це спільнота, де зустрічаються різні покоління й допомагають зростати в людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Разом з тим, в умовах економічної, соціальної кризи, девальвації моральних цінностей, інститут сім’ї також зазнає згубних впливів і може перетворитися в осередок насильства. Правоохоронні органи й, зокрема, органи внутрішніх справ, не завжди виявляють готовність до ефективного реагування в умовах сімейних конфліктів з метою запобігання насильницьким злочинам. Значною мірою це зумовлено недосконалим законодавством та практикою його застосування. При цьому, зокрема, спеціальні заходи протидії не завжди ефективно захищають жінок-жертв насильства в сім’ї; виникають складнощі розмежування насильницьких та ненасильницьких злочинів; існують розбіжності у поглядах на види насильства в сім’ї тощо. Зрештою, вбачається потреба приведення національного законодавства до вимог міжнародних стандартів, з огляду на рекомендації ООН щодо протидії насильству відносно жінок.
Насильство у різних проявах досліджували В.В. Голіна, В.Д. Губін, О.М. Гумін, І.Н. Даньшин, В.І. Женунтій, А.М. Ковальов, А.П. Огурцов, В.М. Попович та ін. Зокрема, віктимологічним аспектам кримінально караного насильства присвятили свої праці О.М. Бандурка, Є. Н. Банних, Н.О. Гуторова, О.М. Джужа, А.Ф. Зелінський, В.М. Кудрявцев, Н.П.Осипов, М.І. Панов, В.І. Полубинський, Д.В. Рівман, В.О. Туляков, Г. Хентіг та інші провідні вчені. Визнаючи цей вагомий внесок у кримінологічну теорію та практику, зауважимо, що в дослідженнях, зазвичай, не акцентувалася увага на кримінологічних проблемах запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї. Тож досі належно не висвітлено специфіки насильницьких злочинів, що вчиняються в сім’ї, а також не розроблено ефективного механізму їх запобігання органами внутрішніх справ, не втілено новітніх форм, заходів, методів у їх діяльність щодо запобігання насильницьким злочинам відносно жінок у сім’ї.
Отже, актуальність теми дисертації, передусім, зумовлена потребами: пошуку оптимальних шляхів забезпечення системної протидії насильству щодо жінок у сім’ї; удосконалення професійної підготовленості органів внутрішніх справ до виконання завдань запобігання насильницьким злочинам в умовах сімейних конфліктів; комплексного розроблення механізму запобігання насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї в умовах реформування діяльності органів внутрішніх справ.
Зазначені обставини обумовили вибір теми дослідження, визначили його актуальність і науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №755 від 5 липня 2004 р.; а також положень «Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. №1767; «Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року», затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. № 1911-р.; Державної Концепції програми підтримки сім’ї у 2006-2010 рр., затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2004 р. № 259. Обрана тема узгоджується з пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2005-2010 рр., рекомендованими Академією правових наук України (постанова від 18 червня 2004 р. №2/04-2), а також планами науково-дослідної роботи Львівського державного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам відносно жінок у сім’ї, на основі всебічного вивчення проблеми насильства в сім’ї та комплексного аналізу діяльності органів внутрішніх справ у даному напрямку.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- з’ясувати сутнісний зміст поняття насильства щодо жінок у сім’ї, уточнити його види;
- в історичному аспекті дослідити законодавство щодо протидії насильству відносно жінок у сім’ї та узагальнити основні напрями його розвитку;
- виявити специфіку насильницьких злочинів, які вчиняються щодо жінок у сім’ї та вирізняють їх з поміж інших видів насильницьких злочинів, а також провести їх класифікацію;
- здійснити кримінологічну характеристику щодо насильницьких злочинів відносно жінок у сім’ї; осіб, які вчиняють такі насильницькі злочини; а також жінок-жертв насильства в сім’ї;
- проаналізувати детермінанти насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї;
- узагальнити закордонний досвід протидії насильству в сім’ї та сформулювати пропозиції щодо можливості його використання в Україні;
- обґрунтувати пропозиції щодо комплексного вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ в напрямку запобігання насильницьким злочинам відносно жінок у сім’ї.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї .
Предметом дослідження є запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї .
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять, зокрема: діалектичний метод, за допомогою якого поглиблено понятійний апарат, виявлено сутність і зміст поняття насильства в сім’ї, заходів запобігання насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї (розділи 1, 3); формально-юридичний метод, у поєднанні з методом логічного аналізу, сприяв удосконаленню правових норм, що закріплюють систему спеціальних заходів попередження насильства в сім’ї (розділи 1, 2, 3); системний підхід застосовано з метою досягнення принципової єдності розуміння системно-функціональної характеристики запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї та окреслення шляхів удосконалення цього процесу (підрозділи 3.1, 3.2); історико-правовий – для дослідження законодавства щодо протидії насильству відносно жінок у сім’ї, основних тенденцій його розвитку (підрозділи 1.3, 3.1); порівняльно-правовий – дав змогу виявити особливості законодавства щодо протидії насильству відносно жінок у сім’ї, практики його застосування в Україні та за її межами, з’ясувати специфіку насильницьких злочинів, що вчиняються в умовах сімейних конфліктів (підрозділи 1.4, розділ 2); статистичні та соціологічні – застосовано для проведення кримінологічної характеристики, а також з’ясування проблемних питань запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї, їх взаємодії з громадськістю (розділи 2, 3).
Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених із кримінології, кримінального права, юридичної психології, соціології т.ін., під час опрацювання яких було застосовано комплексний міжгалузевий підхід. Нормативною основою є Конституція України, кримінальне законодавство та законодавство суміжних галузей права, у тому числі зарубіжне; відомчі нормативні акти правоохоронних органів, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім’ї відносно жінок.
Емпірична база дослідження. У дисертації проаналізовано судово-слідчу практику підрозділів системи МВС у Львівській області у 2004–2009 рр. Вивчено 214 кримінальних справ щодо насильницьких злочинів, вчинених відносно жінок у сім’ї, передбачених ст.ст. 121, 122, 125–127, 129 КК України. За спеціально розробленою дисертантом анкетою опитано жінок-жертв сімейно-побутових насильницьких злочинів (164 особи), проінтерв’юйовано представників державних та громадських організацій, правоохоронних органів, медичних закладів (273 особи).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших в українській юридичній науці комплексним монографічним дослідженням, що спеціально присвячене кримінологічному забезпеченню запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї. В роботі сформульовано та обґрунтовано низку теоретико-прикладних положень й, зокрема:
вперше:
запропоновано у ст.1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», задля цілей цього закону, під насильством у сім’ї, розуміти не лише дії, але й бездіяльність, що усуне протиріччя між загальним поняттям насильства та його складовими, а також гарантуватиме захист всім без винятку членам сім’ї, зокрема, особам похилого віку, хворим, інвалідам, які можуть зазнавати проявів насильства в сім’ї у формі бездіяльності;
сформульовано авторське поняття злочинного насильства в сім’ї щодо жінки як владно-силового протиправного фізичного чи психічного впливу за соціостатевою ознакою одного чи декількох членів сім’ї на жінку, як члена сім’ї, що виражається у формі умисних суспільно небезпечних діянь, які заподіюють шкоду жінці як члену сім’ї та посягають на її права та свободи як особистості;
визначено основні напрями розвитку законодавства щодо протидії насильству відносно жінок у сім’ї: а) галузеве законодавство, що встановлює відповідальність за насильство в сім’ї; визначає процесуальний порядок розгляду справ даної категорії; б) спеціальне законодавство, що визначає основні засади протидії насильству щодо жінок; в) законодавство, що регламентує запобігання конкретним найбільш типовим і поширеним проявам насильства щодо жінок, у тому числі в сім’ї;
розроблено типологію сімей, як об’єкта профілактики насильницьких злочинів органами внутрішніх справ, в залежності від характеру особистісних взаємин між членами сім’ї, морально-психологічного клімату та розподілу прав і обов’язків в родині;
удосконалено:
знання про види кримінального насильства в сім’ї й, зокрема, що сексуальне насильство є різновидом фізичного; економічне насильство, не варто виділяти в якості самостійного виду злочинного насильства в сім’ї, оскільки це насильство є інструментальним, а не сутнісним й переважно застосовується для того, щоб зламати волю жінки як рівноправного члена сім’ї, поставити її в ще більш залежне становище;
класифікацію насильницьких злочинів у сім’ї щодо жінок, яка розвиває уявлення про їх особливості, а саме: за видами кримінального насильства; за роллю насильства у механізмі злочинної поведінки; за мотивами міжособистісного спілкування;
нормативно-правове забезпечення попередження насильства в сім’ї, з огляду на міжнародні стандарти протидії, та виявлену доцільність: визначити у загальній частині кримінального кодексу України поняття та види кримінального насильства в сім’ї; справи про насильство в сім’ї віднести до категорії справ публічного обвинувачення; охоронний ордер, як спеціальний захід, видавати жертві насильства в сім’ї для її ознайомлення з процедурами та механізмами захисту прав та інтересів; розвивати альтернативні процедури подання та реєстрації заяв про насильство в сім’ї й, зокрема, у кризових центрах та центрах медико-соціальної реабілітації;
набули подальшого розвитку:
система ознак, що визначають специфіку насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї та вирізняють їх з поміж інших видів насильницьких злочинів: особистісні довірчі стосунки між злочинцем і жертвою; залежність жертви від злочинця; системність і циклічність насильства; інверсія, коли злочинець і жертва з часом можуть заміщуватися ролями; підвищена латентність; незначна частка вчинення злочинів групою осіб; гендерний характер, коли, зазвичай, жінка є жертвою насильства з боку чоловіка; насильство проявляється як мотив міжособистісного спілкування; шкода завдається жінці не лише як особистості, але й як члену сім’ї, де вона виконує конкретну соціокультурну роль, переважно, дружини чи (та) матері;
знання про інтенсивність детермінуючого впливу окремих чинників соціально-психологічного рівня на насильницьку злочинну поведінку щодо жінок у сім’ї, а саме: емоційно-вольової сфери, що призводить до афектованого спалаху насильства (57%); невідповідності між соціальними очікуваннями особи та її статусом (19%); асоціальної установки на жорстокість (15%); насильства як ціннісного зразка поведінки (9%). З підвищенням ступеня тяжкості вчинюваних насильницьких злочинів зростає частка жінок-жертв «сімейного» насильства, які зловживали спиртними напоями та характеризувалися агресивно-провокуючою поведінкою;
кримінологічна інформація шляхом її доповнення відомостями про причини й умови насильства в сім’ї; а, зокрема, документів первинного обліку, що злочин вчинено у середовищі сім’ї;
шляхи удосконалення запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї, а саме: - у Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р. передбачити положення про попередження насильства в сім’ї як один з пріоритетних напрямів; у відомчих навчальних закладах системи Міністерства внутрішніх справ України запровадити спеціальні курси з метою одержання додаткових навиків реагування на насильство в умовах сімейних конфліктів; формувати спеціальні слідчо-оперативні групи на паритетних засадах; зосередити увагу на ранній профілактиці; в більшій мірі практикувати методи надання допомоги та посередництва; у положеннях Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» закріпити обов’язок взаємодіяти з засобами масової інформації та громадськими організаціями.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть використовуватися:
- у науково-дослідній сфері - для подальшого розроблення проблеми насильства щодо жінок;
- у правотворчій діяльності – при підготовці змін і доповнень до нормативно-правових актів щодо запобігання насильницьким злочинам органами внутрішніх справ щодо жінок у сім’ї ;
- у правозастосовній діяльності –для більш ефективного реагування на прояви насильства в сім’ї щодо жінок;
- у навчальному процесі – під час викладання навчальної дисципліни «Кримінологія» та спецкурсу «Профілактика правопорушень», а також при підготовці навчальних посібників, лекцій, методичних рекомендацій для студентів вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях й, зокрема, «Всеукраїнська конференція ад’юнктів, аспірантів та здобувачів» (м. Львів, 2009 р.), «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (м. Львів, 2011 р.), «Компаративістські читання» (м. Львів, 2011 р.).
Публікації. Основні положення проведеного дослідження відображено у чотирьох наукових статтях у фахових видання ВАК України та трьох виданнях тез доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дослідження 232 сторінки, з яких 193 сторінки основного тексту, 22 сторінки списку використаних джерел (243 найменування) та 17 сторінок додатків.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене комплексне дослідження проблеми запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї дозволило сформулювати такі основні висновки.
Як випливає зі змісту міжнародно-правових документів, законодавство щодо протидії насильству відносно жінок у сім’ї розвивається в таких основних напрямах: а) галузеве законодавство, що встановлює кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність за насильство в сім’ї; визначає процесуальний порядок розгляду справ про насильство в сім’ї; б) спеціальне законодавство, що регулює загальні положення стосовно проблем насильства щодо жінок крізь призму гендерної рівності; в) законодавство, що присвячене проблемам запобігання конкретним найбільш типовим і поширеним проявам насильства щодо жінок, зокрема в сім’ї.
Національне законодавство загалом відповідає міжнародним стандартам протидії насильству в сім’ї. Його розвиток головним чином відбувається з урахуванням положень Модельного законодавства про насильство в сім’ї, рекомендованого Організацією Об’єднаних Націй. Разом з тим проблемною залишається практика застосування такого законодавства через нечіткість механізмів реалізації його положень, відсутність належної вітчизняної практики запобігання насильству в сім’ї органами внутрішніх справ, а також через недостатнє усвідомлення громадянами, зокрема жінками, своїх прав, відсутність у них знань і навиків щодо можливості їх судового захисту.
У ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», задля цілей цього закону, поняття насильства в сім’ї доцільно викласти в такій редакції: насильство в сім’ї – це будь-яке умисне діяння фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного (чи декількох) членів сім’ї щодо іншого члена сім’ї, якщо воно порушує конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдає йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров’ю. Запропоноване розуміння насильства в сім’ї не лише як відповідних дій, але й бездіяльності, по-перше, усуне суперечність, яке випливає зі змісту загального поняття насильства в сім’ї та його складових, наприклад, економічного насильства, яке може проявлятися у формі бездіяльності; по-друге, забезпечить необхідний захист усім без винятку членам сім’ї, зокрема особам похилого віку, хворим, інвалідам, які можуть зазнавати проявів насильства в сім’ї у формі бездіяльності.
За видами насильства, що застосовується чоловіками в українських сім’ях, переважає фізичне насильство – побої, катування, тілесні ушкодження тощо (72% опитаних жертв насильства). Проте 51% респондентів вказали на застосування психічного насильства; до 12% жертв насильства в сім’ї було застосоване економічне; до 8% жінок – сексуальне. При цьому види насильства переважно поєднувалися між собою.
Доцільно розрізняти злочинне та незлочинне насильство в сім’ї. Зокрема, під злочинним насильством у сім’ї щодо жінки варто розуміти владно-силовий протиправний фізичний чи психічний вплив за соціостатевою ознакою одного чи декількох членів сім’ї на жінку як члена сім’ї, що виражається у формі умисних суспільно небезпечних діянь, які заподіюють шкоду жінці як члену сім’ї та посягають на її права та свободи як особистості.
Відповідно до сучасної доктрини кримінального права та чинної судово-слідчої практики розрізняють два види кримінального насильства в сім’ї: 1) фізичне, яке полягає у протиправному впливі на організм людини всупереч або ігноруючи її волю; 2) психічне – полягає у впливі на психіку людини шляхом залякування, погроз (зокрема фізичної розправи), шантажу щодо вчинення діянь, небезпечних для життя та здоров’я. При цьому, зокрема, сексуальне насильство є різновидом фізичного; а економічне насильство, не варто виділяти як самостійний вид злочинного насильства в сім’ї, оскільки це насильство є інструментальним, а не сутнісним. Таке насильство радше застосовують для того, щоб зламати волю жінки як рівноправного члена сім’ї, поставити її в ще більш залежне від чоловіка становище.
Насильницькі злочини в сім’ї, на відміну від видів інших насильницьких злочинів, характеризуються такими типовими ознаками: а) близькість, особистих взаємин між злочинцем і жертвою; б) залежність жертви від злочинця; в) системність і циклічність насильства; г) інверсія, коли злочинець і жертва з часом можуть заміщуватися ролями; ґ) підвищений рівень латентності; д) зазвичай не вчиняються групою осіб; д) гендерний характер, коли саме жінка в більшості випадків стає жертвою насильства з боку чоловіка; е) насильство проявляється як мотив міжособистісного спілкування; є) шкода завдається жінці не лише як особистості, але й як члену сім’ї, де вона виконує конкретну соціокультурну роль, переважно дружини та (чи) матері.
Залежно від видів кримінального насильства розрізняють: а) умисні злочини, що вчинені одним членом сім’ї (чи декількома) відносно жінки як члена сім’ї, із застосуванням фізичного насильства; б) умисні злочини, що вчинені одним членом сім’ї (чи декількома) відносно жінки як члена сім’ї, із застосуванням психічного насильства.
За роллю насильства в механізмі злочинної поведінки: а) умисні злочини, де насильство використовується як засіб досягнення цілі (наприклад, корисливої); б) умисні злочини, де насильство виступає елементом мотивації.
За мотивами міжособистісного спілкування: а) насильницькі злочини, що вчиняються з мотивів особистої неприязні, образи, помсти, ревнощів, інших спонукань, які безпосередньо пов’язані з конфліктом між злочинцем і жертвою-жінкою як членами однієї сім’ї; б) насильницькі злочини, що вчиняються з мотивів самоствердження, егоцентризму, демонстрації переваги над іншими членами сім’ї, зокрема жіночої статі, що не пов’язано з безпосередніми конфліктними взаєминами між членами однієї сім’ї; в) насильницькі злочини, які вчиняються на тлі конфлікту, що виник між злочинцем й іншою стороною, що не відноситься до сімейного оточення (злочин спровокований почуттями роздратованості, невдоволення, розчарування з приводу невиправданих сподівань, домінує хуліганський мотив, пов’язаний зі зневажливим ставленням до суспільства, інших людей; жертвою насильства є член сім’ї, який намагається заспокоїти бешкетника).
Вище згадані класифікації розвивають уявлення про особливості насильницьких злочинів у сім’ї, зокрема щодо жінки.
Дослідження сім’ї, як середовища в якому вчиняється насильство щодо жінок, дозволяє виділити такі типи кризових сімей, залежно від характеру особистісних взаємин між членами сім’ї, морально-психологічного клімату та розподілу прав і обов’язків в родині:
а) «деструктивна» сім’я (злочинному насильству передує конфлікт, що, зазвичай, виникає на підґрунті спільного вживання алкогольних напоїв, статевої розбещеності чи інших проявів аморальної поведінки; у взаєминах між чоловіком та жінкою не спостерігається чіткої підпорядкованості ролей (жінки чоловікові чи навпаки), сімейний конфлікт, зазвичай, супроводжується фізичним насильством); б) «владно-елітарна, респектабельна» сім’я, де насильство ретельно приховане від сторонніх осіб через високе матеріальне та (чи) соціальне становище чоловіка, жінка перебуває в цілковитій матеріальній залежності, не має жодного впливу на прийняття рішень у родині, обмежена у спілкуванні з довколишніми, змушена терпіти численні подружні зради, приниження, конфлікт розвивається на тлі економічного, сексуального, психологічного та (чи) фізичного насильства, яке з часом може «перерости» в насильницький злочин щодо жінки; в) «кризова сім’я», де раніше були цілком прийнятні сімейні стосунки, проте через тимчасові життєві труднощі, негаразди, розпач, розчарування, стреси, пов’язані, зокрема, з професійною діяльністю з підвищеним ризиком, в окремих членів родини може проявлятися емоційний зрив, безпідставні ревнощі, агресія тощо, які переносяться на міжособистісні взаємини, спричиняючи конфлікт, що може «перерости» в насильницький злочин проти жінки.
При цьому в полі уваги правоохоронних органів, переважно, перебувають сім’ї, що відносяться до «деструктивного» типу, де сварки та бійки є нормою міжособистісного спілкування. В свою чергу сім’ї, де насильство ретельно приховується, а жертва перебуває в цілковитій матеріальній та психологічній залежності від чоловіка (так звана «владно-елітарна, респектабельна» сім’я) й надалі залишаються «недосяжними» для органів внутрішніх справ, а отже, такі жінки – найбільш незахищені від провів насильства в сім’ї. Окрім цього, підвищеною латентністю може характеризуватися насильство, що вчиняється у сім’ї кризового типу, особливо, коли це стосується сімей працівників міліції, які зазнають впливів стресових ситуацій, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.
Насильницькі злочини відносно жінок у сім’ї найчастіше вчинялися: без будь-якої попередньої підготовки, внаслідок невизначеного наміру, що виник раптово (93,5% злочинів); чоловіками відносно дружин; у місці спільного проживання винного і жертви або за місцем проживання жертви (понад 80%); у вечірні години; вихідні дні, що збігається з періодом найбільш інтенсивного спілкування між членами родини.
Аналіз характерологічних особливостей особистості злочинців, що вчиняють насильство в сім’ї відносно жінок, дозволяє узагальнити, що в основному – це акцентуйовані особистості, переважно збудливого типу акцентуації, що, зазвичай, вчинюють злочинне фізичне насильство з мотивів помсти за зраду (19,5% випадків), звернення жертви «сімейного» насильства до правоохоронних органів (10% випадків), за відмову дати гроші на спиртне (8,5% випадків). У ціннісній ієрархії сім’я, як особливий соціальний інститут, не посідає важливого місця. До того ж особи, які вчиняють злочинне насильство можуть мати сексуальні відхилення, психопатії, інші психологічні розлади, що сприяють роздратованості, агресивності, жорстокості, низьким комунікативним здібностям, зниженню вольових процесів, що послаблює стримуючі контрольні механізми, зумовлює неадекватний характер реагування на зовнішні подразники та відповідає ситуативній установці на злочинне насильство в сім’ї.
Жінки, які зазнають насильства в сім’ї, можуть мати такі спільні характеристики, що визначають їх віктимність: занижена самооцінка; віра у міфи про насильницькі стосунки як норму співжиття чоловіка та жінки; беруть на себе провину за дії кривдника; глибоко душевно переживають сімейні негаразди, заперечують своє почуття гніву до кривдника; мають різко вираженні реакції на стрес і психосоматику; вірять в те, що сексуальні стосунки можуть стабілізувати стосунки загалом; впевнені, що ніхто не може їм допомогти у вирішенні проблеми насильства в сім’ї.
Зокрема, підвищена віктимність жінок-жертв насильства в сім’ї припадає на вік 25–40-45 років (понад ½), що відповідає періоду високої соціальної активності, накопичення емоційно-психологічних переживань, зокрема за своє майбутнє, загострення індивідуально-психологічних конфліктів. У сімейних відносинах цього вікового періоду спостерігається відсутність почуття закоханості, що посилюється подружніми зрадами. Прояви пияцтва та жорстокість зумовлюють конфліктність взаємин та їх ускладнення.
Відносно низьке соціальне становище більшості жертв насильства в сім’ї викликає ще більшу їх матеріальну та психологічну залежність від інших членів сім’ї. Нижчий соціальний статус жінок-жертв насильства часто пов’язаний із соціальною роллю жінки в сім’ї (матір та домогосподарка) в результаті чого основна увага приділяється турботі про інших членів сім’ї, а не особистому професійному зростанню, удосконаленню свого соціального статусу поза рамками сім’ї. Особи з вищим соціальним статусом, зазвичай, є потерпілими від менш тяжких насильницьких злочинів.
До найбільш поширених відхилень в емоційно-вольовій, ціннісно-нормативній та психологічній сферах особи, що вчиняє насильство в сім’ї, відносять: нестриманість, дратівливість, високий рівень агресивності, цинічність, подвійна мораль, безжалісність.
Детермінація насильницьких злочинів у сім’ї є складною взаємодією суб’єктивних та об’єктивних чинників насильства. З’ясовано, що різні чинники соціально-психологічного рівня можуть виявляти не однакий детермінуючий вплив на насильницьку злочинну поведінку щодо жінок у сім’ї, а саме: вплив емоційно-вольової сфери, що призводить до афектованого спалаху – 57%; невідповідність між соціальними очікуваннями особи та її статусом – 19%; асоціальна установка на жорстокість – 15%; насильство як ціннісний зразок поведінки – 9%. Окрім цього, існує взаємозв’язок між тяжкістю вчинюваних насильницьких злочинів та станом алкогольного сп’яніння жертв насильства в сім’ї, які характеризуються агресивно-провокуючою поведінкою.
Серед чинників, які сприяють латентності насильницьких злочинів у сім’ї відносно жінок, варто відзначити: а) недосконалу адміністративну практику, яка в основному зводиться до стягнення штрафів з осіб, котрі допустили насильство в сім’ї (74,8% випадків), що, зазвичай, ставить соціально незахищену сім’ю в ще більш скрутне матеріальне становище, пов’язане з безгрошів’ям, та посилює агресію з боку насильника; б) ізольованість простору, де вчиняється насильство (у 69% випадків злочинне насильство було вчинено в окремій квартирі; у 22% – в індивідуальному будинку, де відсутні сторонні особи, які б могли завадити злочинцеві реалізувати насильство); в) небажання жертв та очевидців злочину розголошувати інтимні подробиці особистого життя членів сім’ї через побоювання презирства навколишніх; г) матеріальна залежність від винної особи; ґ) зневіра жінок-жертв «сімейного» насильства у спроможність правоохоронних органів захистити їх та надати допомогу у вирішенні гострих конфліктних ситуацій; д) непрофесійність дій працівників органів внутрішніх справ, які не мають потрібних навиків реагування на насильство в сім’ї; е) відсутність альтернативних процедур подачі скарг, оскільки кримінальні справи, зазвичай, порушуються за заявами та повідомленнями жінок-жертв «сімейного насильства (64,5% випадків), які їх подають до органів внутрішніх справ; є) відсутність у чинному законодавстві адекватної правової оцінки випадкам насильства щодо жінок.
З огляду на міжнародні стандарти протидії вбачається доцільність запозичити кращі зразки зарубіжного досвіду, зокрема: а) в загальній частині кримінального кодексу України – визначити поняття кримінального насильства в сім’ї; б) у кримінально-процесуальному кодексі України – закріпити положення про переведення справ про насильства в сім’ї з категорії справ приватного обвинувачення у розряд справ публічного обвинувачення, що сприятиме зниженню рівня латентності насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї, а також більшій узгодженості норм національного та міжнародного законодавства; в) у розділі ІІІ «Спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї» Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» додатково передбачити такий захід, як охоронний ордер, що видається жертві насильства задля ознайомлення з процедурами та механізмом захисту своїх майнових та немайнових прав та інтересів, а також особі, яка надавала допомогу жертві насильства, щоб захистити її від можливої помсти агресора; г) запровадити спеціалізацію суддів щодо розслідування та закритого розгляду справ про насильство в сім’ї; ґ) передбачити альтернативну процедуру подання та реєстрації заяв про насильство в сім’ї у кризових центрах та центрах медико-соціальної реабілітації, які направляють ці заяви до органів внутрішніх справ за місцем знаходження цих спеціалізованих установ для жертв насильства; що закріпити у ст. 8–9 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» та в Постанові Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 616 «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї»; д) активніше практикувати вже апробоване закордоном відновне правосуддя щодо справ про насильство в сім’ї щодо жінок.
Зниженню проявів латентності повідомлень про насильство в сім’ї сприятиме уточнення положення, наведеного в ч. 1 ст. 94 КПК України «Приводи і підстави до порушення кримінальної справи», а саме привід «заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян» доповнити словами – «або соціальної служби (кризового центру), що подаються за згодою потерпілої особи у випадках неспроможності здійснювати захист своїх прав та інтересів».
Для удосконалення збору та систематизації кримінологічної інформації про насильство в сім’ї, зокрема щодо жінок, доцільно доповнити статистичні картки на зареєстровані злочини (Ф-1) та на особу, яка вчинила злочин (Ф-2) відповідними відомостями про те, що злочин вчинено саме в сім’ї, а також у статистичних звітах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України відображати інформацію про причини та умови насильства в сім’ї. У зв’язку з цим форму Акта з’ясування обставин вчинення насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення доповнити графою щодо виявлених причин й умов насильства в сім’ї (Додаток до Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь відділів у справах сім’ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, затвердженої наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України № 3131/386 від 7 вересня 2009 р.).
Для удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання насильницьким злочинам відносно жінок у сім’ї доцільно, зокрема: у «Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року», затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. № 1911-р., передбачити попередження насильства в сім’ї одним з пріоритетних напрямів у діяльності органів внутрішніх справ на зазначений період; у відомчих навчальних закладах системи Міністерства внутрішніх справ України передбачити спеціальні курси підвищення кваліфікації дільничних інспекторів міліції та співробітників кримінальної міліції у справах дітей з метою одержання додаткових навиків реагування на насильство в умовах сімейних конфліктних ситуацій; для виїзду за викликами про насильство в сім’ї формувати спеціальні слідчо-оперативні групи, зокрема на паритетних засадах (за участю співробітників органів внутрішніх справ жіночої статі та психологів); зосередити увагу на ранній профілактиці насильства в сім’ї, коли насильство ще не набуло злочинних форм; більше практикувати застосовування методів надання допомоги та посередництва.
Зокрема, реалізація органами внутрішніх справ методу посередництва може здійснюватися у двох основних напрямках: 1) між конфліктуючими сторонами, де є загроза вчинення насильства щодо жінки-члена сім’ї; 2) для забезпечення належних умов виконання соціальної роботи в сім’ї, де є загроза вчинення насильства щодо соціального працівника. Зокрема, реалізація методу посередництва між конфліктуючими сторонами виявиться ефективною за наявності виконання таких основних умов: а) ретельного з’ясування причин конфлікту, що призвів чи може призвести до насильства в сім’ї, зоекрема злочинного; б) набуття співробітниками органів внутрішніх справ додаткових знань і навиків у сфері сімейної психології; в) створення спецпідрозділів для реагування на насильство в сім’ї .
В умовах громадянського суспільства працівники органів внутрішніх справ мають стати ключовою фігурою в механізмі взаємодії з громадськістю. Відповідно до цього пропонується доповнити положення ст. 6 «Повноваження відповідних підрозділів органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім’ї» Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» та викласти в такій редакції: «…взаємодіють із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, з органами опіки і піклування та спеціалізованими установами для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства, а також із засобами масової інформації, громадськими організаціями у проведенні просвітницької та виховної роботи з питань попередження насильства в сім’ї».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельцев С. Н. Криминологическое изучение насилия и защита личности от насильственных преступлений : дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / С. Н. Абельцев. – М., 2000. – 353 с.
2. Аванесов Г. А. Криминология / Г. А. Аванесов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 1984. – 500 с.
3. Айвазова С. К. История феминизма / С. К. Айвазова // Женщина в обществе. – 1992. – № 6. – С. 155–160.
4. Актуальні проблеми кримінального права : навч. посіб. / [В. М. Попович, П. А. Трачук, А. В. Андрушко, С. В. Логін]. – К. : ЮрінкомІнтер, 2009. – 256 с.
5. Актуальні проблеми кримінального права : навч. посіб. / В. М. Попович, П. А. Трачук, А. В. Андрушко, С. В. Логін. – К. : ЮрінкомІнтер, 2009. – 256 с.
6. Акутаев Р. М. К вопросу о методах измерения латентной преступности Р. М. Акутаев // Государство и право. – 1998. – № 7. – С. 57–60.
7. Алексеев А. И. Криминология: курс лекций / А. И. Алексеев. – М., 1998. – 298 с.
8. Алексеев А. И. Основы государственной политики борьбы с преступностью в России. Теоретическая модель / А. И. Алексеев. – М., 1997. – 291 с.
9. Алт Л. Ф. Легальные определения в законодательстве и судебной практике / Л. Ф. Алт. – М. : Российская академия правосудия, 2010. – 231 с.
10. Аніщук Н. В. Правові засоби викорінення гендерного насильства в Україні: історико-теоретичний аналіз : дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Н. В. Аніщук. – О., 2008. – 398 с.
11. Антонян Ю. М. Проблемы внутрисемейной агрессии / Ю. М. Антонян, И. В. Горшков, Р. М. Зулкарнеев. – М. : НИИ МВД. – 1999. – 223 c.
12. Антонян Ю. М. Изучение личности пре ступника : учеб. пособ. / Ю. М. Антонян. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1982. – 80 с.
13. Антонян Ю. М. Почему люди совершают преступления? / Ю. М. Антонян. – М. : Камерон, 2006. – 114 с.
14. Антонян Ю. М. Предупреждение убийств, совершаемых лицами с психическими аномалиями / Ю. М. Антонян, М. В. Власова. – М. : ВНИИ МВД России, 2005. – 85 с.
15. Антонян Ю. М. Преступность и психические аномалии / Ю. М. Антонян, С. В. Бородин. – М. : Наука, 1987. – 208 с.
16. Антонян Ю. М. Социальная среда и формирование личности преступника / Ю. М. Антонян // Неблагоприятные влияния на личность в микросреде. – М., 1975. – 150 с.
17. Антонян Ю. М. Методы моделирования в изучении преступника и преступного поведения: учеб. пособие. / Ю. М. Антонян, Ю. Д. Блувштейн. – М. : Юрид. лит. – 1977. – 54 с.
18. Антонян Ю. М. Преступное поведение лиц с психическими аномалиями и его профілактика. Кн. 3 : Вопросы борьбы с преступностью / Ю. М. Антонян, М. В. Виноградов, И. Л. Голумб. –– М., 1980. – Вып. 42. – 169 с.
19. Антонян Ю. М. Изнасилования: причины и предупреждение / Ю. М. Антонян, В. П. Голубев, Ю. Н. Кудряков. – М. : ВНИИ МВД СССР. 1990. – 192 с.
20. Асеев В. Г. Мотивация поведения и формирование личности / В. Г. Асеев. – М., 1976. – 158 с.
21. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть / М. И. Бажанов, В. В. Сташиса, В. Я. Тация. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков : Право, 1999. – 400 с.
22. Беляев Н. А. Методологические основы изучения причин преступности / Н. А. Беляев // Тез. док. и сообщ. на межвуз. конференции по теоретическим и методологическим проблемам правовой науки. – Кишинев, 1995. – С. 20.
23. Берковиц Л. Агрессия: причина, последствия и контроль / Л. Берковиц. – СПб. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. – 510 с.
24. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль / Л. Берковиц. – М. : «ОЛМА-ПРЕСС», 2007. – 510 с.
25. Бєлова О. І. Кримінально-правова характеристика системи злочинів проти сім’ї та неповнолітніх : дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юридичних наук : спец. 12.00.08 / О. І. Бєлова. – Х., 2006. – 184 с.
26. Блага А. Б. Діяльність органів внутрішніх справ з попередження насильства в сім’ї: вітчизняний та зарубіжний досвід / А. Б. Блага // Права людини в діяльності органів внутрішніх справ України: матеріали науково-практичної конференції (м. Євпаторія, 11–13 травня 2006 р.). – Євпаторія : Титул, 2006. – С. 156–161.
27. Бова А. А. Кримінологія гендера: Дослідження подружнього насильства / А. А. Бова // Український соціум. – 2004. – № 2 (4). – С. 13–20.
28. Бородин С. В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы / С. В. Бородин. – М. : Юрид. лит., 1985. – 396 с.
29. Бородин С. В. Преступления против жизни / С. В. Бородин. – М. : Юристъ, 1999. – 356 с.
30. Борщов Н. А. Социально-философские проблемы информационного насилия : дис. на соискание уч. степени канд. философ. наук : спец. 09.00.11 / Н. А. Борщов. – Саратов, 2004. – 172 с.
31. Бэрон Р. Агрессия. / Р. Бэрон, Д. Ричардсон, – СПб. : Питер 1997. – 336 с.
32. Валуйська М. Ю. Кримінологічна характеристика особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. / М. Ю. Валуйська. – Х., 2002. – 240 с.
33. Вандишев В. В. Воздействие на жертву преступления как средство побуждения ее к участию в противодействии расследованию / В. В. Вандишев // Человек против человека. Преступное насилие. – СПб. : Питер, 1994. – 158 с.
34. Васильківська І. П. Кримінологічні аспекти сімейного виховання: дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юридичних наук: спец. 12.00.08 / І. П. Васильківська. – К. : Нац. педагог. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2000. – 220 с.
35. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2003. – 1114 с.
36. Власов Д. В. Криминологическая характеристика и предупреждение рецидива насильственных преступлений против собственности : дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. / Д. В. Власов. – М., 2006. – 208 с.
37. Власов П. О. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню : інформаційно-практичний посібник / П. О. Власов, А. В. Запорожцев, В. О. Брижик. – Дніпропетровськ : Дніпропетровська міська громадська організація «Жіночий інформаційно-координаційний центр», 2006. – 130 с.
38. Власов П. О. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню : інформаційно-практичний посібник / П. О. Власов, А. В. Левков. – Дніпропетровськ : Дніпропетровська міська громадська організація «Жіночий інформаційно-координаційний центр», 2005. – 130 с.
39. Волошина Л. А. Генезис агрессивно-насильственных преступлений / Л. А. Волошина // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально-психологические исследования. – М. : ВНИИ Проблем укрепления законности и порядка, 1990. – 40 с.
40. Герцензон А. А. Введение в советскую криминологию / А. А. Герцензон. – М. : Юрид. лит., 1965. – 227 с.
41. Гилинский Я. И. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других «отклонений» / Я. И. Гилинский. – 2-е изд., испр. и доп. – СПб. : «Юридический центр Пресс», 2007. – 528 с.
42. Гилинский Я. И. Криминология : курс лекций / Я. И. Гилинский. – СПб. : Питер. – 2002. – 384 с.
43. Гилинский Я. И. Социальное насилие и насильственная преступность / Я. И. Гилинский // Человек против человека. Преступное насилие. – СПб., 1994. – С. 43.
44. Голина В. В. Специально-криминологическое предупреждение преступности (теория и практика) : дис. на соискание уч. степени д-ра. юрид. Наук : 12.00.08 / В. В. Голина. – Х., 1994. – 596 с.
45. Голіна В. В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом. Соціально-правове та кримінологічне дослідження / В. В. Голіна. – Х. : Регіон-інформ, 2004. – 210 с.
46. Голіна В. В. Попередження насильства у сім’ї – захист прав людини / В. В. Голіна // Права людини и правова держава : тези доп. та наук. повідомл. наук. конф. проф.-виклад. складу (10–11 грудня 1998 р.) – Х. : Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 112–114.
47. Голіна В. В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи: навч. посібник / В. В. Голіна. – Х. : НЮАУ, 1997. – 52 с.
48. Головкін Б. М. Сімейно-побутові конфлікти у системі детермінації умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. Наук : спец. 12.00.08 / Б. М. Головкін . – Х., 2002. – 218 с.
49. Государственное право Германии. – М., 1994. – Т. 2. – 364 с.
50. Гроф С. Путешествие в поисках себя. Измерения сознания. Новые перспективы / С. Гроф. – М. : АСТ, 2001. – 55 с.
51. Гуторова Н. О. Проблеми кримінальної відповідальності за насильство в сім’ї / Н. О. Гуторова, О. А. Шаповалова // Права людини в діяльності органів внутрішніх справ України : матер. наук.-практ. конф. (м. Євпаторія, 11–13 травня 2006 р.). – Євпаторія : Титул, 2006. – С. 140–143.
52. Дагель П. С. «Вина» потерпевшего в уголовном праве / П. С. Дагель // Сов. юстиция. – 1967. – № 6. – С. 50–60.
53. Дагель П. С. Имеет ли «согласие потерпевшего» уголовно-правовое значение? / П. С. Дагель // Советская юстиция. – 1972. – № 3. – С. 25–27.
54. Даль В. Толковый словарь живого русского язика в 4 т. – М. : Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1955. – Т. 4. – 684 с.
55. Даниэль Шапиро Конфликт и общение: путеводитель по лабиринту регулирования конфликтов / Даниэль Шапиро. – Кишинев : «ARC», 1997.
56. Даньшин И. Н. Общетеоретические проблемы криминологии : монография / И. Н. Даньшин. – Х. : Прапор, 2005. – 224 с.
57. Даньшин И. Н. Понятие, негативные последствия и методы выявления латентной преступности. / И. Н. Даньшин // Латентная преступность: познание, политика, стратегия : сбор. мат. междунар. сем. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1993. – 149 с.
58. Джеллес Р., Штраус М. Психология человеческой агрессивности [Електронний ресурс] / Р. Джеллес, М. Штраус. – Режим доступу : www.syntone-ufa.ru/library/books/?...book.
59. Джужа О. М. Запобігання злочинам, пов’язаним із сексуальним насильством : монографія / О. М. Джужа. – К. : Атіка, 2009. – 240 с.
60. Джужа О. М. Кримінологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П. Михайленко та ін. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
61. Довідник про автореферати виконаних в Україні за 1991–2009 роки дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора і кандидата юридичних наук / уклад. : В. К. Грищук, Б. О. Кирись, О. Ф. Пасєка. – Вид. 2-ге, доп. – Львів : ЛДУ внутр. справ, 2010. – 568 с.
62. Долгова А. И. Криминология: учебник / А. И. Долгова . – М. : Раритет, 1999. – 107 с.
63. Долгова А. И. Криминологическое изучение личности преступника / А. И. Долгова // Сов. гос-во и право. – 1973. – Вып. 6. – С. 90–98.
64. Долгова А. И. Криминология: учебник для юридических вузов / А. И. Алексеев, Ю. Н. Аргунова, С. В. Ванюшкин и др. – М. : НОРМА : ИНФРА – М., 1999. – 784 с.
65. Желудков А. Криминология : конспект лекций / А. Желудков. – М. : ПРИОР, 2001. –74 с.
66. Жижкин А. Е. Криминологическое изучение насильственных преступлений, совершаемых в сфере экономической деятельности, и их предупреждение органами внутренних дел : дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. Наук : спец. 12.00.08 / А. Е. Жижкин. – М., 2004. – 198 с.
67. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. Кн. 1 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки / А. П. Закалюк. – К. : Вид. дім «Ін Юре», 2007. – 424 с.
68. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. Кн. 2 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки / А. П. Закалюк. – К. : Вид. дім «Ін Юре», 2007. – 424 с.
69. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. Кн. 3 : Практична кримінологія / А. П. Закалюк. – К. : Вид. дім «Ін Юре», 2008. – 320 с.
70. Закалюк А. П. Необходимость перестройки индивидуально-профилактической роботы / А. П. Закалюк // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1988. – Вып. 47. – С. 161–162.
71. Звирбуль В. К. Криминология / В. К. Звирбуль, Н. Ф. Кузнецова, Г. М. Миньковский. – М., 1979. – 178 с.
72. Здравомыслова Е. Социология гендерных отношений и гендерный подход в социологии / Е. Здравомыслова, А. Темкина // Социологические исследования. – 2000. – № 11. –С. 15–24.
73. Зелинский А. Ф. Криминология : учеб. пособ. / А. Ф. Зелинский. – Xарьков : Рубикон, 2000. – 240 с.
74. Зигмунд Фрейд. Мы и смерть. По ту сторону принципа наслаждения / Зигмунд Фрейд // Танатология – наука о смерти. – СПб., 1994. – 380 с.
75. Игнатович В. Э. Регулирование вопросов внутрисемейного насилия «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1845 г.» / В. Э. Игнатович // Министерству внутренних дел России – 200 лет. История и перспектива развития / под ред. В. П. Сальникова. – СПб. : Санкт-Петерб. ун-т МВД России, 2002. – С. 74–75.
76. Игошев К. Е. Личность пре ступника : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. Наук : спец. 12.00.08 / К. Е. Игошев. – М., 1975. – 34 с.
77. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения / К. Е. Игошев. – Горький : Горьковск. ВШ МВД СССР, 1974. – 168 с.
78. Ильяшенко А. Н. Основные черты насильственной преступности в семне / А. Н. Ильяшенко // Социс. – 2003. – № 4. – С. 17–20.
79. Иншаков С. М. Криминология : учебник / С. М. Иншаков – М. : Юриспруденция, 2000. – 144 с.
80. Йосипів А. О. Насильницька злочинність: детермінанти та протидія органами внутрішніх справ : дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юридичних наук : спец. 12.00.08 / А. О. Йосипів. – Львів : ЛДУ внутр. справ, 2009. – 290 с.
81. Исаков А. А. Криминологическая характеристика и предупреждение насильственных преступлений, совершаемых в семне : дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. Наук : спец. 12.00.08. / А. А. Исаков. – М., 2004. – 204 с.
82. Інструкція щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї: наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2009 р. № 3131/386 [Електронний ресурс] Режим доступу : zakon.rada.gov.ua.
83. Інтегрування гендерного підходу в державну політику України. Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 128 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.mzz.com.ua/vidannya/gender-parity-.
84. Інформаційна агенція. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.golosua.com/.../zhinki-piddayutsya-nasilstvu-u-4-razi-chastishe-ni/
85. Історія держави і права України : підруч. для юрид. вищих навч. закладів і факультетів: у 2 ч. / А. Й. Рогожин, М. М. Страхов, В. Д. Гончаренко та ін. – К. : Вид. дім «ІнЮре», 1996. – Ч. 1. – 368 с.
86. Кавашкина О. Д. Семейное воспитание в России. Развитие идей от Древней Руси до нач. XX века / О. Д. Кавашкина. – М. : Республика, 1992. – 163 с.
87. Калинина С. Б. Профессиональная деятельность консультанта кризисного центра по оказанию психологической помощи женщинам в ситуациях насилля : дисс. на соискание уч. степени канд. псих. наук : спец. 19.00.13 / С. Б. Калинина. – Тверь, 2002. – 177 с.
88. Кальман А. Г. Криминологическая характеристика, детерминация и предупреждение изнасилований : дис. на соискание наук. ст. канд. юрид. Наук : спец. 12.00.08 / А. Г. Кальман. – Х., 1986. – 219 с.
89. Кетле А. Человек, развитие его способностей или опыт социальной физики / А. Кетле. – К., 1965. – 155 с.
90. Ким Е. П. Криминология бытовых отношений: монография / Е. П. Ким. – Хабаровск : Дальневост. юрид. ин-т МВД России, 2006. – 220 с.
91. Кириллов С. И. Личность преступника (проблема типологии) / С. И. Кириллов. – М.: ЮИ МВД РФ, 1998. – 76 с.
92. Кирюхин А. Б. Насилие – всегда преступление или нет? / А. Б. Кирюхин // Весник Московского университета МВД России. – 2007. – № 3. – С. 111–113.
93. Кларк Р. Преступность в США / Р. Кларк. – М., 1975. – 209 с.
94. Клюєв М. М. Генезис формування програмного підходу до запобігання злочинності / М. М. Клюєв // Наука і правоохорона. – К., 2008. – № 2. – С. 3–13.
95. Ковалкин А. А. Латентная преступность и ее выявление органами внутренних дел : [учеб. пособие] / А А. Ковалкин. – Киев : КВШ МВД СССР, 1985. – 96 с.
96. Ковальова Олена Володимирівна Діяльність служби дільничих інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. : 12.00.07 / Харківський національний ун-т. – 2008. – 20 с.
97. Кодекс України про адміністративні правопорушення : офіц. текст. – К.: Право, 2001. – 196 с.
98. Коларж И. Некоторые сведения, полученные в результате исследования преступлений против нравственности / И. Коларж // Бюллетень иностранной литературы. – М., 1964. – С. 47.
99. Колтыпина М. Ненасилие: от идеи к практике / М. Колтыпина // Обыкновенное зло: исследования насилия в семье / cост. и ред. О. М. Здравомысловой. – М. : Едиториал УРСС, 2003. – С. 76–77.
100. Коментар Закону України «Про міліцію»: науково-практичний посібник / за заг. ред. проф. Є. М. Моісеєва. – К. : КНТ, 2010. – 304 с.
101. Коробейников Б. В. Криминология : учебник / Б. В. Коробейников, Н. Ф. Кузнецова и др. – М. : Юрид. лит. 1988. – 208 с.
102. Королев А. И. Государство и власть /