ЗАМІНА ПОКАРАННЯ БІЛЬШ М’ЯКИМ ПРИ ЙОГО ВІДБУВАННІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП...…………………………………………………………………..............3

РОЗДІЛ 1
ЗАМІНА ПОКАРАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ....10
1.1. Поняття і правова природа заміни покарання.…………………………....10
1.2. Критерії класифікації та види заміни покарання...….……………............34
1.3. Відмежування заміни покарання від суміжних правових інститутів........53
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...62

РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ І ВИДИ ЗАМІНИ ПОКАРАННЯ БІЛЬШ М'ЯКИМ ПРИ ЙОГО ВІДБУВАННІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ.........67
2.1. Поняття заміни покарання більш м'яким при його відбуванні..................67
2.2. Види заміни покарання більш м'яким при його відбуванні.......................71
Висновки до розділу 2...………………………………………………………....93

РОЗДІЛ 3
ЗАМІНА НЕВІДБУТОЇ ЧАСТИНИ ПОКАРАННЯ БІЛЬШ М'ЯКИМ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ................................………….......97
3.1. Сутність заміни невідбутої частини покарання більш м'яким...………....97
3.2. Передумови заміни невідбутої частини покарання більш м'яким...........108
3.3. Підстави і порядок заміни невідбутої частини покарання більш м'яким...…………………………………………………………......…………........114
3.4. Кримінально-правові наслідки заміни невідбутої частини покарання більш м'яким........................................................................................................168
Висновки до розділу 3...………………………………………………………..174

ВИСНОВКИ...………………………………………………………………….182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...……………………....................192
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Однією з важливих проблем теорії кримінального права, законодавчої та правозастосовчої практики є індивідуалізація кримінального покарання. Але вирішення цієї проблеми для досягнення цілей виправлення засудженого, попередження вчинення нових злочинів можливе не тільки за рахунок правильного застосування загальних засад призначення покарання, а й при здійсненні звільнення від покарання (від його відбування), а також шляхом його заміни.
За останні часи в Україні відбулися серйозні зміни у сфері кримінально-правової політики, яка, ґрунтуючись на принципі невідворотності покарання, у той же час характеризується проявом принципів гуманізму й економії заходів кримінально-правового впливу. До одного із таких заходів належить і заміна покарання. За даними Державної судової адміністрації України число засуджених, до яких була застосована заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК) у 2003 р. склала 4209 осіб, у 2004 р. – 2669, у 2005 р. – 6565, а в 2006 р. – 6099. Крім того, судами України були розглянуті й задоволені клопотання щодо заміни штрафу – громадськими та виправними роботами (ч. 4 ст. 53 КК), виправних робіт – штрафом (ч. 3 ст. 57 КК), обмеження або позбавлення волі – службовими обмеженнями для військовослужбовців (ч. 1 ст. 58 КК), позбавлення волі – триманням у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ч. 1 ст. 62 КК), кількість яких у 2003 р. в цілому склала 428 справ, у 2004 р. – 214, а у 2005 р. – 384 .
Хоча в теорії кримінального права проблема заміни покарання і визнається однією з важливих, водночас досліджена вона ще недостатньо. Різні теоретичні і прикладні питання застосування покарання (в тому числі і його заміни) розглядалися в роботах таких криміналістів, як: Е.Т. Борисов, Д.П. Водяников, М.Д. Дурманов, Ю.М. Ємельянов, С.І. Зельдов, І.І. Карпец, Г.А. Кригер, О.С. Міхлін, Л.Є. Орел, М.О. Стручков, А.І. Тарханов, Ю.М. Ткачевський, С.Я. Улицький, О.Л. Цветинович, М.Д. Шаргородський, М.О. Шнейдер та ін. В Україні окремим аспектам заміни покарання присвячені роботи С.В. Сахнюка, В.В. Сташиса, В.І. Тютюгіна, С.Д. Шапченка, С.М. Школи й інших криміналістів. Комплексному дослідженню заміна покарання була піддана у монографіях Ю.М. Ткачевського «Замена уголовного наказания в процессе исполнения» (Москва, 1982 р.) і І.А. Тарханова «Замена наказания по советскому уголовному праву» (Казань, 1982 р.). Однак ці роботи виконані на базі кримінального й кримінально-виконавчого законодавства, яке вже втратило чинність.
Віддаючи належне роботам цих та інших вчених, слід визнати, що рівень наукового дослідження юридичної природи й ознак заміни покарання, окремих видів заміни покарання більш м’яким при його відбуванні, встановлення критеріїв відмежування заміни покарання від інших правових інститутів і норм КК (призначення покарання і звільнення від покарання та його відбування) є ще недостатнім, що як наслідок викликає на практиці цілий ряд питань при розгляді конкретних справ цієї категорії.
Крім того, Кримінальний кодекс України 2001 р. передбачає ряд нових видів заміни покарання, багато в чому по-новому регулює передумови, підстави і порядок застосування традиційних її видів. Це вимагає наукового осмислення новел КК, узагальнення практики застосування заміни покарання, виявлення прогалин у кримінально-правовій регламентації цього інституту, а також викликає потребу у розробці наукових рекомендацій та пропозицій з удосконалення законодавства про заміну покарання та практики його застосування. З прийняттям Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р., та Положення про здійснення помилування, затвердженого указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005 виникла потреба наукового осмислення новел і щодо заміни покарання на підставі актів про амністію та помилування.
Усе це, а також відсутність комплексних монографічних досліджень з зазначених проблем за часів чинності КК України 2001 р. визначило вибір теми дисертації, обумовило її значимість з точки зору як доктрини кримінального права, так і практики застосування законодавчих положень.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106U002292), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Тема роботи затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 16 грудня 2005 року (протокол № 6).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття і юридичної природи заміни покарання, передумов, підстав, порядку і кримінально-правових наслідків заміни покарання більш м’яким при його відбуванні, а також розробка пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення кримінального законодавства України у цій сфері та практики його застосування.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) дослідити правову природу і на цій основі сформулювати ознаки заміни покарання, визначити її поняття та види; 2) встановити критерії відмежування заміни покарання від суміжних правових інститутів і норм; 3) визначити поняття заміни покарання більш м’яким при його відбуванні; 4) виділити та розглянути види такої заміни; 5) піддати аналізу питання, пов'язані з передумовами, підставами, порядком і кримінально-правовими наслідками заміни невідбутої частини покарання більш м'яким; 6) вивчити й узагальнити судову практику щодо заміни покарання більш м’яким при його відбуванні, обґрунтувати рекомендації щодо її удосконалення; 7) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення КК та інших нормативно-правових актів України стосовно застосування заміни покарання більш м’яким при його відбуванні.
Об'єктом дослідження є проблеми заміни покарання за кримінальним правом України. Предметом дослідження є заміна покарання більш м’яким при його відбуванні.
Нормативно-правовою базою дослідження є положення вітчизняного законодавства, законодавства держав, що утворилися на території колишнього СРСР, та інших окремих зарубіжних країн щодо застосування заміни покарання. Теоретичну основу дослідження склали роботи вітчизняних та зарубіжних вчених минулого і сучасності в галузі кримінального права. Крім того, були використані роботи з філософії, логіки, теорії права, кримінології, кримінально-виконавчого права, кримінального процесу та інших галузевих юридичних наук. Емпіричною базою дослідження є матеріали архівних справ щодо застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, розглянуті місцевими судами Київської (726 справ) та Черкаської (376 справ) областей за 2005-2006 рр..
Методи дослідження. Для досягнення наукової об'єктивності результатів дослідження використовувався комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. Зокрема, філософський (діалектичний) метод пізнання використовувався при дослідженні сутності заміни покарання; історико-правовий метод – при вивченні генезису інституту заміни покарання, який знайшов відображення у кримінальному законодавстві; догматичний метод – при аналізі змісту законодавчих положень, які регламентують заміну покарання більш м’яким при його відбуванні; формально-логічний – для встановлення ознак заміни покарання, формулювання понять і вироблення пропозицій щодо вдосконалення КК і практики його застосування; метод системно-структурного аналізу – для дослідження системи норм, що регулюють питання заміни покарання, а також окремих видів такої заміни, як структурної одиниці цієї системи; порівняльно-правовий метод – для виявлення різних підходів правового регулювання заміни покарання у кримінальному законодавстві зарубіжних країн і КК України; статистичний метод – при аналізі статистичних даних, а конкретно-соціологічний – при вивченні матеріалів судової практики щодо застосування заміни покарання.
Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:
1. Дисертація є першим монографічним дослідженням кримінально-правових проблем застосування заміни покарання на підставі Кримінального кодексу України 2001 р. та інших нормативно-правових актів. Вперше наводяться аргументи на користь того, що заміна покарання – це своєрідний комплексний кримінально-правовий інститут, при застосуванні якого вирішуються питання, пов'язані як із призначенням покарання, так і зі звільненням від покарання або його відбування.
2. Виявлені, сформульовані і проаналізовані ознаки заміни покарання як кримінально-правового інституту. Запропоновані авторські поняття «заміна покарання» і «заміна покарання більш м’яким при його відбуванні».
3. Розвинуті висловлені в теорії кримінального права позиції щодо класифікації заміни покарання на види і запропонована авторська класифікація заміни, в основу якої покладені різні критерії.
4. Вперше доведено, що на відміну від призначення більш м’якого покарання, заміна відбувається в два обов’язкових етапи – на першому – призначається замінюване покарання, а на другому – застосовується заміняюче. На відміну ж від звільнення від покарання та його відбування при заміні особа не звільняється, а продовжує відбувати покарання, хоча й іншого його виду.
5. Вперше наводяться аргументи про недоцільність заміни менш суворого покарання більш суворим його видом (заміна штрафу громадськими або виправними роботами – ч. 4 ст. 53 КК). З урахуванням цього запропоновано закріпити можливість розстрочки або відстрочки виконання штрафу при неможливості його сплати в межах встановлених у законі строків або повного чи часткового звільнення від виконання цього покарання.
6. Вперше висловлена позиція і наведені аргументи на користь того, що при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким як заміняючі покарання можуть використовуватися лише більш м'які, основні, строкові і, як правило, загальні види покарання, до яких належать: обмеження волі, арешт, виправні роботи, громадські роботи. Таке покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може застосовуватися як заміняюче лише за умови, якщо злочин було вчинено засудженим за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю.
7. На відміну від чинної редакції ч. 1 ст. 82 КК, у якій заміняюче покарання обмежене як мінімальним, так і максимальним строками, передбаченими в Загальній частині КК для даного виду покарання, пропонується закріпити можливість застосування заміняючого покарання лише в межах максимального строку.
8. Вперше на базі чинного законодавства обґрунтовується доцільність застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким видом до неповнолітніх і пропонується редакція відповідної статті КК України.
9. Висловлені і аргументовані пропозиції щодо удосконалення положень КК України та інших нормативно-правових актів, які стосуються застосування статей 53, 56, 57, 60, 61, 74, 80, 81, 82, 83, 107 КК, ст. 67 КВК, ст. 2 Закону України «Про застосування амністії в Україні».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють більш глибокій науковій розробці проблем заміни покарання більш м’яким при його відбуванні і можуть бути використані для: 1) наступних наукових досліджень як загальних питань заміни покарання, так і окремих проблем заміни покарання більш м’яким при його відбуванні; 2) подальшого удосконалення КК України; 3) поліпшення практики застосування кримінально-правових норм інституту заміни покарання; 4) підготовки навчальної літератури у процесі викладання кримінального права, а також відповідних спецкурсів у вищих юридичних навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації, що сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Окремі положення дослідження доповідалися на наукових конференціях, серед яких: «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (8-9 лютого 2007 р., м. Львів); «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (23-24 квітня 2007 р., м. Харків).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 5 наукових статей у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, а також тези 2 наукових доповідей і повідомлень.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Повний обсяг роботи – 213 сторінок, з них основного тексту – 191 сторінка.
Законодавство і наукова література використані станом на 1 квітня 2007 року.

bibliography

ВИСНОВКИ

У роботі досліджуються кримінально-правові проблеми заміни покарання більш м'яким при його відбуванні з метою розробки теоретично обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо удосконалення окремих положень КК України і практики застосування інституту заміни покарання.
Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі основні висновки:
1. Заміна покарання це сукупність кримінально-правових норм, на підставі яких суд в стадії призначення покарання (при постановленні вироку) або в процесі його виконання (відбування засудженим) остаточно і безумовно заміняє раніше призначене винному вироком основне покарання (повна заміна) чи невідбуту його частину (часткова заміна) іншим (більш або менш суворим) основним видом покарання.
Проведене дослідження свідчить, що заміна одного покарання іншим завжди припускає наявність двох видів покарань. При цьому перше з них – замінюване – обов'язково має бути спочатку призначено вироком суду, а друге – заміняюче – застосовується в порядку заміни (замість замінюваного). Таким чином, замінити можна лише те покарання, яке раніше вже було призначено вироком суду.
Своєрідність заміни полягає в тому, що вона здійснюється так би мовити у декілька етапів: а) призначення вироком суду певного (згодом замінюваного) виду покарання. У цьому полягає схожість інституту заміни покарання з інститутом його призначення; б) звільнення особи від призначеного покарання в цілому або частково. У цьому вбачається схожість інституту заміни покарання з інститутом звільнення від покарання або його відбування; в) нарешті, заміна всього або невідбутої частини призначеного раніше покарання іншим його видом. Саме на останньому з цих етапів і здійснюється власне заміна, у результаті якої застосовується нове покарання, яке або призначається тим же вироком, або визначається постановою (ухвалою) суду. Звідси випливає, що заміна покарання – це своєрідний комплексний кримінально-правовий інститут, при застосуванні якого вирішуються питання, пов'язані як із призначенням покарання, так і зі звільненням від покарання або його відбування.
Встановлено, що заміна покарання характеризується такими ознаками: 1) підстави різних видів заміни обумовлені цілями покарання і принципами його призначення; 2) заміна покарання застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду з призначенням покарання; 3) застосування цього інституту припускає заміну одного виду покарання іншим («новим») видом покарання, передбаченим у КК; 4) заміні підлягають лише основні види покарання; 5) заміна покарання здійснюється, як правило, на більш м'який його вид; 6) вона може застосовуватися як на стадії призначення покарання, так і в процесі його виконання (відбування засудженим); 7) заміна покарання носить безумовний і остаточний характер; 8) вона здійснюється тільки в судовому порядку.
2. Заміна покарання може бути класифікована на певні види за різними критеріями:
1) залежно від моменту її здійснення: а) заміна покарання в стадії його призначення; б) заміна покарання в процесі його виконання (відбування); в) заміна покарання як у стадії його призначення, так і в процесі його виконання (відбування);
2) залежно від того, чи є заміна покарання правом органу, який приймає рішення про заміну, або його обов'язком: а) обов'язкова (імперативна); б) не обов'язкова (факультативна) заміна покарання;
3) залежно від органу, який приймає рішення про заміну покарання: а) заміна покарання, яка здійснюється на підставі рішення суду; б) заміна покарання, яка здійснюється на підставі рішення іншого органу державної влади (Верховної Ради України, Президента України);
4) залежно від того, застосовується заміна покарання в цілому або частково, вона може бути: а) повною; б) частковою; в) як повною, так і частковою;
5) залежно від обставин, що покладені в основу прийняття рішення про заміну покарання: а) заміна покарання у зв'язку з певною поведінкою засудженого в період відбування покарання або відстрочки його виконання; б) заміна покарання у зв'язку з об’єктивними обставинами, не пов'язаними з поведінкою засудженого; в) заміна покарання у зв'язку з об’єктивними обставинами, а також з урахуванням поведінки засудженого;
6) залежно від нормативно-правового акта, який регламентує заміну покарання: а) заміна покарання, що здійснюється на підставі тільки норм КК; б) заміна покарання, що здійснюється на підставі норм КК й інших законів і нормативно-правових актів України;
7) залежно від суворості покарання, яке застосовується в порядку заміни: а) заміна більш суворого покарання менш суворим (більш м'яким) його видом; б) заміна менш суворого покарання більш суворим його видом.
Аналіз норм КК, і зокрема положень інституту заміни покарання, свідчить про те, що заміна покарання здійснюється, як правило, на більш м'який його вид. КК містить лише єдиний вид заміни покарання більш суворим видом, коли штраф замінюється громадськими або виправними роботами при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК). Така заміна обумовлена єдиною причиною – неможливістю заміни штрафу більш м'яким покаранням. Проведене дослідження призвело до висновку про необхідність виключення положення ч. 4 ст. 53 КК, яке передбачає заміну штрафу більш суворим видом покарання, і закріплення можливості розстрочки або відстрочки виконання покарання у виді штрафу при неможливості його сплати в межах встановлених у законі строків або повного чи часткового звільнення від його виконання.
3. Індивідуалізація покарання виявляється в рамках широкого комплексу кримінально-правових заходів впливу – призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, пом'якшення призначеного покарання, тощо, що призводить до необхідності чіткого відмежування схожих правових інститутів і норм КК.
Проведений аналіз свідчить, що заміна покарання в стадії його призначення, на відміну від пом'якшення покарання на підставі ст. 69 КК, відбувається в два етапи – спочатку призначається замінюване покарання, а лише потім застосовується заміняюче.
При призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків (ст. 70, 71 КК) менш суворе покарання не заміняється, а переводиться в більш суворе за встановленою у ст. 72 КК шкалою еквівалентів.
У випадку звільнення від покарання на підставі ч. 2 ст. 74 КК особа негайно припиняє відбувати покарання і визнається такою, яка не має судимості, тоді як при заміні засуджений продовжує відбувати покарання, хоча й іншого виду – як правило більш м'яке.
Заміна покарання, на відміну від звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75–79 КК), є безумовною, незалежно від її видів. Причому при застосуванні ст. 75–79 КК особа звільняється від реального відбування покарання, а при заміні – продовжує відбувати покарання, хоча й більш м'яке.
Відповідно до положень КК умовно-дострокове звільнення (ст. 81 КК) застосовується до засудженого, який довів своє виправлення, заміна ж невідбутої частини покарання застосовується до засудженого, який лише став на шлях виправлення (ст. 82 КК). Умовно-дострокове звільнення застосовується за певної умови, а заміна невідбутої частини покарання – міра безумовна. При умовно-достроковому звільненні особа в цілому звільняється від подальшого відбування покарання, тоді як при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким засуджений продовжує відбувати покарання, хоча й іншого виду (більш м'яке).
Встановлено, що заміна покарання не є виправленням законодавчої або судової помилки. На відміну від зміни вироку в порядку апеляційного чи касаційного провадження, заміна покарання припускає законний і обґрунтований характер призначеного вироком покарання. Зміна ж режиму відбування покарання, хоча й веде до зміни обсягу правообмежень, однак не змінює вид покарання, призначений вироком суду, а, отже, і не може розглядатися як різновид заміни покарання.
4. В результаті дослідження встановлено, що заміна покарання більш м'яким видом при його відбуванні – це сукупність кримінально-правових норм, на підставі яких в процесі виконання покарання (відбування засудженим) суд остаточно і безумовно заміняє раніше призначене винному вироком основне покарання (повна заміна) чи невідбуту його частину (часткова заміна) іншим менш суворим основним видом покарання.
Незважаючи на те, що різні види покарання можуть призначатися на різні строки й у різних розмірах, а також можуть «уражати» різні сфери інтересів засудженого, більш м'яким покаранням є покарання, розташоване в переліку ст. 51 КК вище замінюваного.
5. Вивчення видів заміни покарання більш м'яким при його відбуванні призвело до таких висновків.
Пропонуємо доповнити статті 56, 57, 60 і 61 КК окремим положенням відповідно до якого, якщо засуджений у процесі відбування покарання придбав статус, який виключає можливість подальшого його виконання, таке покарання (невідбута його частина) підлягає заміні іншим більш м'яким його видом, а при неможливості її здійснення особа звільняється від відбування цього покарання.
При заміні покарання у разі набрання чинності законом, що має зворотну дію, оскільки в його санкції передбачено більш м'яке покарання порівняно з тим, яке призначене вироком суду, призначене особі покарання має бути змінене в рамках санкції нового закону, а потім необхідно зарахувати фактично відбуте більш суворе покарання, враховуючи встановлені ст. 72 КК коефіцієнти перерахунку.
Пропонуємо доповнити положення ч. 3 ст. 74 КК вказівкою на необхідність заміни раніше застосованого (призначеного) судом покарання, якщо в санкції нового закону передбачено лише більш м'який вид основного покарання.
У разі до особи, засудженої до довічного позбавлення волі У випадку закінчення строків давності виконання обвинувального вироку, довічне позбавлення волі слід заміняти позбавленням волі на строк не менше п'ятнадцяти років. Пропонуємо уточнити редакцію ч. 5 ст. 80 КК.
Специфікою застосування заміни покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей у віці до трьох років є те, що в цій ситуації заміна покарання здійснюється на другому етапі заохочення: а) на першому етапі суд звільняє від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку (тобто відстрочує виконання покарання); б) на другому, – залежно від поведінки засудженої, суд може: (a) звільнити від відбування покарання, (b) замінити його більш м'яким покаранням або (c) направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Пропонуємо уточнити редакцію ч. 4 ст. 83 КК, вказавши, що заміні підлягає тільки основне покарання. Від відбування додаткового покарання засуджена або звільняється, або це покарання підлягає реальному виконанню.
З метою підвищення ефективності застосування заміни покарання на підставі акта про амністію або акта про помилування пропонуємо: 1) усунути колізію між положеннями КК і Законом України «Про застосування амністії в Україні» шляхом внесення змін до останнього, встановивши можливість застосування заміни покарання або невідбутої його частини в порядку амністії. У зв'язку з викладеним пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 2 Закону України «Про застосування амністії в Україні» пунктом «(в) заміну строкового й основного покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням». Частину 2 ст. 2 Закону України «Про застосування амністії в Україні» виключити; 2) змінити редакцію ч. 1 ст. 74 КК з метою уточнення положення про можливість застосування заміни покарання або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування; 3) удосконалити законодавчу регламентацію застосування заміни покарання або невідбутої його частини на підставі акта про амністію або про помилування, указавши, що заміні підлягають лише строкові й основні види покарання; 4) застосування помилування (підстави і порядок його здійснення) регламентувати законом України.
6. Проведене дослідження свідчить, що у більшості випадків необхідність заміни покарання виникає лише у зв’язку із застосуванням інших норм та інститутів КК (ст. 53, 57, 80 КК). Заміна ж покарання на підставі ст. 82 КК, характеризується тим, що носить цілковито інший самостійний характер і її регламентації присвячена самостійна стаття Загальної частини КК.
За наявності передумов і підстав застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, яка передбачена в ст. 82 КК, суд не вправі відмовити засудженому в такій заміні на підставі якихось інших причин. Тому вказана заміна покарання належить до обов'язкових її видів.
Замінюваним покаранням, засудження до якого є передумовою застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, можуть бути лише такі строкові, основні і загальні види покарань, як обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Встановлено, що матеріальною підставою заміни, передбаченої ст. 82 КК, є позитивна поведінка засудженого в процесі відбування покарання – становлення особи на шлях виправлення, під яким розуміється не повне виправлення засудженого, а прагнення засудженого до такого виправлення, позитивні зрушення в його поведінці і ставленні до праці, що свідчать про успішне здійснення процесу виправлення, який може ефективно продовжуватися й в умовах відбування менш суворого покарання. При цьому, чим більш тяжкий злочин вчинила особа, тим більш вагомими й істотними повинні бути докази становлення її на шлях виправлення.
Становлення особи на шлях виправлення характеризується двома моментами (критеріями): а) зразковою поведінкою засудженого і б) сумлінним ставленням до праці. На підставі проведеного дослідження, з метою більш точного і ємного формулювання матеріальної підстави застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання пропонуємо в ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 107 КК і в ч. 2 ст. 67 КВК слова «сумлінною поведінкою і ставленням до праці» замінити на «зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці».
Враховуючи тяжкість злочину, форму вини й особу засудженого, законодавець виходить з того, що саме з урахуванням цих критеріїв для засудженого і повинні бути встановлені різні строки фактичного відбування покарання (1/3, 1/2, 2/3) для того, щоб засуджений: а) мав час і можливість стати на шлях виправлення і б) дійсно довів, що він уже не потребує настільки суворого кримінально-виправного впливу, а, отже, і невідбута частина більш суворого покарання може бути замінена більш м'яким його видом.
Пропонуємо доповнити ст. 82 КК окремою частиною, у якій закріпити положення такого змісту: «При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким засудженому, якому покарання було пом'якшено актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання обчислюється виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду».
Пропонуємо доповнити КК статтею, що передбачає можливість заміни невідбутої частини покарання більш м'яким особам, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, оскільки: 1) заборона на застосування заміни невідбутої частини покарання неповнолітнім погіршує їх становище порівняно з особами, які досягли вісімнадцятирічного віку, 2) неповнолітнім у віці від 14 до 16 років (у деяких випадках за відсутності в них самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення) як основне покарання може бути призначене тільки позбавлення волі на певний строк, 3) у стадії виконання покарання до неповнолітнього застосовується лише умовно-дострокове звільнення від відбування покарання як заохочення за зразкову поведінку, сумлінне ставлення до праці і навчання, 4) основною метою покарання для неповнолітніх засуджених повинно бути саме виправлення, а не кара. Для стимулювання ж такого виправлення необхідно застосовувати різні заохочувальні норми й інститути, у тому числі й заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Вважаємо, що при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким як заміняючі покарання можуть використовуватися лише більш м'які, основні, строкові і, як правило, загальні види покарання, до числа яких відносяться: обмеження волі, арешт, виправні роботи, громадські роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Позбавлення права застосовується як заміняюче покарання за умови, що злочин було вчинено засудженим за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю.
Водночас, застосування заміняючого покарання у межах мінімального строку, передбаченого в Загальній частині КК для даного виду покарання, у деяких випадках формально й абсолютно невиправдано, на наш погляд, обмежує його вибір. На підставі проведеного дослідження пропонуємо уточнити редакцію ч. 1 ст. 82 КК, замінивши слова «…більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання» на ««…більш м'яке покарання призначається в межах максимального строку, встановленого в Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання».
При вирішенні питання про звільнення від відбування додаткового покарання, у разі заміни невідбутої частини основного, необхідно враховувати правило, відповідно до якого додаткове покарання повинно бути різнорідним з тим основним, до якого воно приєднується, тобто повинно відрізнятися від основного за змістом (характером і спрямованістю) правообмежень, що його складають. Крім того, основне покарання завжди повинно бути більш суворим, ніж додаткове покарання, яке приєднується до нього, навіть у тих випадках, коли воно застосовується в порядку заміни.
Вважаємо за доцільне передбачити можливість не тільки повного, а й часткового звільнення від додаткового покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким його видом.
Якщо особа при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким видом була звільнена від додаткового покарання, то строк погашення судимості обчислюється з моменту відбування особою після заміни більш м'якого основного покарання (тобто з моменту відбування заміняючого покарання), а його тривалість встановлюється виходячи з раніше призначеного вироком суду покарання за вчинення злочину певного ступеня тяжкості (тобто виходячи зі строку і виду замінюваного покарання).
У тих випадках, коли заміна невідбутої частини основного покарання більш м'яким застосовується без звільнення від додаткового покарання, строки погашення судимості встановлюються виходячи з раніше призначеного вироком суду основного покарання за вчинення злочину певного ступеня тяжкості, однак починають спливати з моменту відбуття додаткового покарання, якщо останнє відбувається після виконання основного покарання або хоча й одночасно з ним, але є більш тривалим, ніж основне, яке застосоване в порядку заміни. Якщо ж додаткове покарання відбувається паралельно й одночасно з більш м'яким основним (заміняючим) покаранням, але є менш тривалим або рівним йому за строком, то строк погашення судимості обчислюється з моменту відбуття більш м'якого основного (заміняючого) покарання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алимов С.А., Шупилов В. Институт условно-досрочного освобождения в США // Советская юстиция. – 1972. – № 5. – С. 30–32.
2. Анашкин Г.З. Гуманизм советского уголовного права // Советское уголовное право. – 1963. – № 8. – С. 49.
3. Антипов В.В., Антипов В.І. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 208 с.
4. Аскеров Э.Ю. История освобождения от наказания в России и в Советском Союзе // История государства и права. – 2004. – № 4. – С. 25–29.
5. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
6. Басков В.И. Условно-досрочно освобождать только доказавших свое исправление // Социалистическая законность. – 1961. – № 8. – С. 17–20.
7. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
8. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1963. – 185 с.
9. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М.: Юрид. лит., 1975. – 176 с.
10. Борисов Э.Т. Основания условно-досрочного освобождения и замены наказания более мягким: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т. – М., 1969. – 15 с.
11. Бородин С.В. Преступления против жизни. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 467 с.
12. Брынцев В.Д., Тютюгин В.И. Некоторые проблемы нового уголовного законодательства Украины // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – Вип. 38. – С. 154–167.
13. Бунденсон У. Надзор за отбывающими наказание на свободе: Пер. со швед. – М.: Юрид. лит., 1979. – 271 с.
14. Бурдін В.М. Проблемні питання застосування кримінальних покарань до неповнолітніх // Питання боротьби зі злочинністю. Зб. наук. праць. Вип. 8. – Х.: Право, 2004. – С. 53–55.
15. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. – 1968. – № 2. – С. 12.
16. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1964. – № 20. – Ст. 244.
17. Водяников Д.П. Дальнейшее развитие институтов досрочного, условно-досрочного освобождения и замены наказания более мягким в действующем законодательстве // Вопросы уголовного права. Сб. статей ВЮЗИ. – М.: ВЮЗИ, 1966. – С. 137–166.
18. Водяников Д.П., Кузнецова Л.В. Условно-досрочное освобождение от наказания и замена неотбытой части наказания более мягким: Учеб. пособие. – М.: ВЮЗИ, 1981. – 37 с.
19. Володарский П.Г. Институт досрочного освобождения в советском уголовном праве и практика его применения // Советское государство и право. – 1957. – № 7. – С. 43–51.
20. Галкин В.М. Система поощрений в уголовном праве // Советское государство и право. – 1977. – № 2. – С. 92–95.
21. Гальперин И.М. Дифференциация уголовной ответственности и эффективность наказания // Советское государство и право. – 1983. – № 3. – С. 69–76.
22. Гальперин И.М. Социальные и правовые основы депенализации // Советское государство и право. – 1980. – № 3. – С. 60–68.
23. Гацелюк В.О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції): Монографія / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ; [Наук. ред. С.С. Яценко]. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. – 280 с.
24. Герасименко В.П. Виды наказаний, применяемых при замене неотбытой части наказания более мягким // Право і безпека. – 2006. – Т. 5. – № 3. – С. 36–39.
25. Герасименко В.П. Деякі питання заміни покарання на підставі акта про амністію або про помилування // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали XIII регіональної науково-практичної конференції. – Львів: Юридичний фак-тет Львівського нац. ун-тету імені Івана Франка, 2007. – C. 449–451.
26. Герасименко В.П. Заміна покарання в стадії його призначення // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наук. праць. Вип. 13 / Ред. кол.: Ю.В. Баулін (голов. ред.) та ін. – Х.: вид-во «Кроссроуд», 2007. – С. 204–211.
27. Герасименко В.П. Заміна покарання у виді штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК) // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: Тези доп. та наук. повідом. всеукраїнськ. науково-практичн. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – C. 216–219.
28. Герасименко В.П. Заміна покарання як інститут кримінального права // Вісник Академії правових наук України. Збірник наук. праць. Вип. 1 (48) / Ред. кол.: В.Я. Тацій (голов. ред.) та ін. – Х.: Право, 2007. – С. 276–283.
29. Герасименко В.П. Поняття покарання та його ознаки за КК України 2001 р. // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 80. – С. 113–115.
30. Герасименко В.П. Проблема визначення поняття «покарання» в кримінальному законодавстві зарубіжних країн // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 77. – С. 119–123.
31. Глазкова В.Н. Исправление осужденного и возможность установления ее судом // Вопросы повышения эффективности борьбы с преступностью / Под ред. А.Л. Ременсона и др. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1980. – С. 45–48.
32. Голик Ю.В. Уголовно-правовое стимулирование позитивного поведения. – Новосибирск, 1992. – 176 с.
33. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. – Х.: Изд-во при ХГУ изд-го объединения «Вища школа», 1979. – 137 с.
34. Голина В.В. Судимість. – Х.: «Харків юридичний», 2006. – 384 с.
35. Гришко А.Я. Амнистия и помилование: Монография. – Рязань: Академия права и управления Федеральной службы исполнения наказаний, 2006. – 199 с.
36. Гришко А.Я. Помилование осужденных в России: Научно-практическое пособие. – М.: Логос, 2005. – 112 с.
37. Денисова Т.А. Вплив покарання на особу засудженого // Часопис Київського університету права. Український науково-теоретичний часопис. – 2006. – № 1. – С. 138–143.
38. Дровосеков Г.В. Применение наказаний, не связанных с лишением свободы к несовершеннолетним // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – Вып. 8. – К., 1974. – С. 171–176.
39. Дровосеков Г.В. Условно-досрочное освобождение от наказания и замена наказания более мягким. – Рязань: НИиРИО, 1979. – 52 с.
40. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1967. – 319 с.
41. Дурманов Н.Д. Освобождение наказания по советскому праву. – М.: Госюриздат, 1957. – 80 с.
42. Дьяченко Р.А. Условно-досрочное освобождение и замена неотбытой части наказания более мягким видом наказания: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Кубанский гос. ун-т. – Краснодар, 1999. – 23 с.
43. Дядькин Д.С. Теоретические основы назначения уголовного наказания: алгоритмический подход. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 510 с.
44. Елеонский В.А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел. Учеб. пособие. – Хабаровск: ХВШ МВД СССР, 1984. – 108 с.
45. Емельянов Ю.Н. К вопросу о понятиях исправления и перевоспитания осужденных / Сб. аспирантских работ по вопросам государства и права. Вып. 1. – Свердловск: Свердловский юрид. ин-т, 1963. –С. 346–361.
46. Емельянов Ю.Н. Основные вопросы освобождения от дальнейшего отбывания наказания по советскому уголовному праву: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Свердловск, 1964. – 188 с.
47. Емельянов Ю.Н., Семернева Н.К. Замена наказания более мягким // Вопросы эффективности уголовно-правовых норм: Сб. научн. трудов. – Вып. 66. – Свердловск: Уральский гос. ун-т, 1978. – С. 109–116.
48. Ефимов М.А. Условно-досрочное и досрочное освобождение по советскому уголовному праву: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Л., 1958. – 196 с.
49. Ефимов М.А. О досрочном и условно-досрочном освобождении // Советское государство и право. – 1958. – № 11. – С. 108–109.
50. Жуков А.В. Замена наказания в уголовном праве России: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Самара, 2002. – 254 с.
51. Загальна теорія держави та права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
52. Зельдов С.И. Освобождение от наказания и его отбывания. – М.: Юрид. лит., 1982. – 136 с.
53. Зельдова О.С. Роль амнистии в осуществлении советской уголовно-правовой политики: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 – Одесса, 1987. – 18 с.
54. Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. Курс российского уголовного права: В 2-х т. – Т. 1. Общая часть. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2001. – 560 с.
55. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1961. – 152 с.
56. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М: Юрид. лит., 1973. – 286 с.
57. Карпушин М.И., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид.лит., 1974. – 232 с.
58. Кауфман М.А. Пробелы в уголовном праве: понятие, причины, способы преодоления. – М: Юрлитинформ, 2007. – 304 с.
59. Квашис В.Е. Амнистия и помилование по советскому уголовному праву: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. – М., 1967. – 16 с.
60. Квашис В.Е. Гуманизм советского уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1969. – 150 с.
61. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974. – 230 с.
62. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 176 с.
63. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А.В. Наумов. – М.: Юрист, 1996. – 824 с.
64. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.И. Радченко. – М.: Вердикт, 1996. – 648 с.
65. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 832 с.
66. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Ю.В. Грачева, Л.Д. Ермакова и др.; Отв. ред. А.И. Рарог. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 640 с.
67. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР. – М.: Юрид. лит., 1980. – 480 с.
68. Конкина О.В. Замена неотбытой части наказания более мягким видом наказания: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Рязань, 2000. – 231 с.
69. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
70. Кригер Г.А. Назначение наказания и освобождение от наказания по советскому уголовному праву. – М., 1961. – 192 с.
71. Кригер Г.А., Кригер Л.Л. Об индивидуализации ответственности и наказания в советском уголовном законодательстве // Вестник МГУ. Серия 11, Право. – 1972. – № 4. – С. 39–47.
72. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
73. Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами: Офіційне видання станом на 20 липня 2000 р. – Ужгород: ІВА, 2000. – 536 с.
74. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В.В Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.
75. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В.Т Маляренка, В.В Сташиса, В.Я. Тація. Видання друге, перероб. та доповн. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 1152 с.
76. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В.В Сташиса, В.Я. Тація. Видання третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 1184 с.
77. Кримінально-процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 264 с.
78. Кругликов Л.Л., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 300 с.
79. Курс российского уголовного права. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
80. Курс советского уголовного права. В 5-ти томах. Ч. Общ. – Т. 2. / Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1970. – 672 с.
81. Курс советского уголовного права. В 6-ти томах. Ч. Общая. –Том IІІ. / Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1970. – 350с.
82. Курс уголовного права: Общ. ч. – Т. 2: Учение о наказании: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 464 с.
83. Куцова Э.Ф. Исполнение приговора. – М.: МГУ, 1960. – 49 с.
84. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: НОРМА, 2000. – 400 с.
85. Лист Ф. Учебник уголовного права. Общая часть. – М.: Товарищество типографии А.И. Мамонтова, 1903. – 103 с.
86. Ломако В.А. О целях наказания и путях их достижения // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1997. – Вип. 32. – С. 111–117.
87. Лопашенко Н.А. Уголовная политика: понятие, содержание, методы и формы реализации // Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной научной конференции на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 31 мая – 1 июня 2001 г. – М.: «ЛексЭст», 2002. – С. 177–181.
88. Малыхин В.И. Изменение санкций уголовно-правовых норм и обратная сила уголовного закона // Уголовно-правовые и процессуальные проблемы реализации уголовной ответственности: Межвуз. сб. статей. / Ред. кол.: В.З. Лукашевич и др. – Куйбышев: Куйбышевский гос. ун-т, 1986. – С. 23–31.
89. Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. – К.: Фонд «Правова ініціатива», 2003. – 156 с.
90. Маляренко В.Т., Музика А.А. Амністія та помилування в Україні: Навч посібник. – К.: Атіка, 2007. – 700 с.
91. Марогулова И.Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1998. – 144 с.
92. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
93. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 120 с.
94. Мирзаджанов К. Вопросы советского уголовного права (досрочное освобождение от наказания). – Ташкент: «Укитувчи», 1980. – 94 с.
95. Михлин А.С. Замена уголовного наказания более мягким // Социалистическая законность. – 1982. – № 10. – С. 60–61.
96. Михлин А.С. Проблемы досрочного освобождения от отбывания наказания. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 152 с.
97. Наумов А.В. Практика применения Уголовного кодекса Российской Федерации: коммент. судеб. практики и доктрин. толкование / А.В. Наумов; под ред. Г.М. Резника. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 1024 с.
98. Непомнящая Т.В. Назначение уголовного наказания: теория, практика, перспективы. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 781 с.
99. Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожные преступления. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 223 с.
100. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1973. – 193 с.
101. Носенко А.М. Условно-досрочное освобождение от лишения свободы. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1974. – 148 с.
102. Нурмиев М.М. Заменяющие наказания по российскому уголовному праву: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Казань, 2005. – 198 с.
103. О внесении изменений в Закон Украины «О применении амнистии в Украине» с целью приведения норм закона в соответствие с действующим уголовным законодательством: Закон Украины от 19 декабря 2006 г. // Голос Украины от 11 января 2007 г. – № 3.
104. О применении амнистии в Украине: Закон Украины от 1 октября 1996 г. // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1996. – № 48. – Ст. 263.
105. Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1995. – 384 с.
106. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Шведовой Н.Ю. – 18-е изд-ние, стереотип. – М.: Рус. яз., 1986. – 787 с.
107. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик. – М.: Юрид. лит., 1983. – 352 с.
108. Перлов И.Д. Исполнение приговора в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1963. – 227 с.
109. Пинаев А.А. Уголовное право Украины: Общ. ч. – Х.: «Харьков юридический», 2005. – 664 с.
110. Пинчук В.И., Царев М.И. Вопросы уголовного права и процесса при исполнении приговора. – М.: Высшая школа МООП РСФСР, 1966. – 69 с.
111. Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании. – М.: Тип. Император. Моск. ун-та, 1904. – 407 с.
112. Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права. – М.: Издание А.А. Карпеца, 1912. – 653 с.
113. Положення про здійснення помилування: Указ Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 25. – Ст. 1705.
114. Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, затверджене указом Президії Верховної Ради України від 22 червня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1124. (Втратило чинність 1 січня 2004 р. у зв’язку з прийняттям Кримінально-виконавчого кодексу).
115. Пономаренко Ю.А. Зворотня дія кримінального закону в часі: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 225 с.
116. Пономаренко Ю.А. Соотношение понятий «уголовное право» и «уголовный закон» // Уголовное право: стратегия развития в XXI веке: материалы 4-й Международной научно-практической конференции. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – С. 46–48.
117. Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону в часі: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 288 с.
118. Про амністію: Закон України від 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 283;
119. Про амністію: Закон України від 11 травня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 24. – Ст. 191;
120. Про амністію: Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 300;
121. Про амністію: Закон України від 24 липня 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – 13 серпня;
122. Про амністію: Закон України від 31 травня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 25. – Ст. 332.
123. Про амністію: Закон України від 5 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 182;
124. Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 //