ПОБЕРЕЖНИК АЛЬОНА ОЛЕКСАНДРІВНА. ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

brief description

ПОБЕРЕЖНИК АЛЬОНА ОЛЕКСАНДРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРИСТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ПОБЕРЕЖНИК АЛЬОНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 343.13
ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ
НЕДОТОРКАННІСТЬ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова
експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Яновська Олександра Григорівна
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………………………....4
ВСТУП…………………………………………………………………………………….5
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАРАНТІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ В
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ……………………………………………...14
1.1. Поняття гарантій забезпечення права на свободу та особисту недоторканність
в кримінальному провадженні………………………………………………………….14
1.2. Система та структура гарантій забезпечення права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні………………………………………33
1.3. Місце гарантій забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в
системі кримінальних процесуальних гарантій………………………………………..50
Висновки до розділу 1………………………………………………………………….63
РОЗДІЛ 2. ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ
НЕДОТОРКАННІСТЬ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ………………66
2.1. Поняття та правова природа правомірних обмежень права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні……………………………66
2.2. Підстави правомірного обмеження права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні………………………………………83
2.3. Процесуальний порядок правомірного обмеження права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні…………………………..125
Висновки до розділу 2………………………………………………………………...155
РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ПРАВА НА СВОБОДУ
ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ В КРИМІНАЛЬНОМУ
ПРОВАДЖЕННІ………………………………………………………………………159
3.1. Система процесуальних гарантій захисту права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні……………………………………..159
3.2. Механізм реалізації процесуальних гарантій захисту права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні…………………………..186
3
Висновки до розділу 3………………………………………………………………...209
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………212
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………...217
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………...250
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВККС – Вища кваліфікаційна комісія суддів
ЕЗК – електронний засіб контролю
ЄДРСР – Єдиний державний реєстр судових рішень
ЄРДР – Єдиний реєстр досудових розслідувань
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
ЗУ – Закон України
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс
КК – Кримінальний кодекс
МВС – Міністерство внутрішніх справ
абз. – абзац
п. – пункт
ст. – стаття
ч. – частина
5
ВСТУП
Актуальність теми. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються
людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст.3
Конституції України). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість держави. Саме утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головним обов’язком держави. Водночас однією з найбільш суттєвих проблем є
забезпечення прав учасників кримінального провадження на різних його стадіях,
оскільки кримінальним процесуальним законодавством передбачено їх обмеження.
У зв’язку з прийняттям у 2012 році чинного Кримінального процесуального
кодексу України (далі – КПК України) відбулась імплементація нових інститутів у
кримінальну процесуальну діяльність та зміна порядку та підстав застосування
заходів забезпечення кримінального провадження. Зокрема, мова йде про
закріплення механізму забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні та вдосконалення процедури обмеження такого права у
відповідності до міжнародних стандартів.
Чинний КПК України значно розширив гарантії забезпечення права на
свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні. Водночас
результати проведеного аналізу положень кримінального процесуального
законодавства України, правозастосовної практики та анкетування суддів,
прокурорів, адвокатів свідчать про те, що визначені КПК України гарантії
забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в кримінальному
провадженні і механізми їх реалізації є недосконалими та такими, що не повністю
відповідають як міжнародним стандартам, так і потребам правозастосовної
практики. Так, лише 53 % опитаних респондентів під час проведеного анкетування
зазначають про те, що сучасний стан забезпечення права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні відповідає міжнародним стандартам.
Варто зазначити, що питанню забезпечення права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні приділяли значну увагу в
6
процесуальній науці, в тому числі і такі вітчизняні та зарубіжні вчені як: Т.В.
Варфоломеєва, Н.В. Глинська, І.В. Гловюк, П.П. Глущенко, В.Г. Гончаренко, М.Л.
Грібов, В.О. Гринюк, Ю.М. Грошевий, Ю.А. Гурджі, П.С. Елькінд, М.І. Зеленська,
О.В. Капліна, Є.Г. Коваленко, О.Ю. Костюченко, О.П. Кучинська, Л.М. Лобойко,
О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовиловкер, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін,
М.А. Погорецький, В.О. Попелюшко, В.В. Рожнова, Д.Б. Сергєєва, Н.П. Сиза, О.Ю.
Татаров, В.М. Тертишник, А.Р. Туманянц, Л.Д. Удалова, М.С. Цуцкірідзе, В.П.
Шибіко, О.Г. Шило, М.Є. Шумило, О.Г. Яновська та інші.
Проте, незважаючи на значний внесок вказаних вище науковців у теорію
кримінальних процесуальних гарантій, окремі проблемні питання гарантій
забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в кримінальному
провадженні, зокрема в умовах чинного КПК України, залишаються дискусійними,
інші ж досліджені неповно. Зазначене зумовлює необхідність подальших наукових
розробок у цьому напрямку та свідчить про актуальність теми дисертаційного
дослідження, що і визначило її вибір.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
спрямована на реалізацію положень Указів Президента України «Про Концепцію
вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні
відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 р. № 361/2006, «Про
концепцію реформування кримінальної юстиції України» від 08 квітня 2008 р. №
311/2008 та виконана відповідно до пріоритетних напрямів розвитку правової 7
науки на 2011‒2015 рр., ухвалених Національною академією правових наук України
(рішення від 24 вересня 2010 р. № 14-10), планів науково-дослідних робіт
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка за напрямом досліджень юридичного факультету «Доктрина права в
правовій системі України: теоретичні та практичні аспекти» (номер теми 11БФ042-
01, державна реєстрація 01111u008337), а також кафедри правосуддя. Тему
дисертації затверджено Вченою радою юридичного факультету Київського
7
національного університету імені Тараса Шевченка 20 грудня 2013 р. (протокол
№4).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вирішення наукового
завдання щодо розробки теоретичних, нормативних та практичних положень,
спрямованих на вдосконалення гарантій забезпечення права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних задач:
- надати визначення поняття гарантій забезпечення права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
- визначити складові системи та структури гарантій забезпечення права на
свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
- з’ясувати місце гарантій забезпечення права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні в системі кримінальних
процесуальних гарантій;
- визначити поняття та ознаки правомірного обмеження права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
- встановити підстави правомірного обмеження права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні;
- сформулювати поняття порядку правомірного обмеження права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні та виокремити етапи
його реалізації;
- встановити систему процесуальних гарантій захисту права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
- охарактеризувати механізм реалізації процесуальних гарантій захисту права на
свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні.
Об’єктом дослідження є система правовідносин, які виникають під час
застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що пов’язані з
обмеженням права на свободу та особисту недоторканність.
8
Предметом дослідження є гарантії забезпечення права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети й
задач, специфіки об’єкта і предмета дослідження. Їх основу становить загальний
діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ і процесів.
Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод
системного аналізу, який використовувався в ході аналізу правових норм, що
регламентують гарантії забезпечення права на свободу та особисту недоторканність
в кримінальному провадженні (розділи 1–3); системно-структурний – при
дослідженні змісту свободи та особистої недоторканності (підрозділ 1.1.); системи і
структури гарантій забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні (підрозділ 1.2.); змісту механізму реалізації
процесуальних гарантій захисту права на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні (підрозділ 3.2.); порівняльно-правовий – при
дослідженні та аналізі норм вітчизняного і зарубіжного кримінального
процесуального законодавства, що дало можливість внести конкретні пропозиції до
чинного законодавства України (розділи 1–3); формально-логічний (догматичний) –
при аналізі правових норм та їх формулюванні (розділи 1–3); статистичні – при
узагальненні результатів вивчення практики, аналізі проблем, пов’язаних із
реалізацією гарантій забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні, та обґрунтуванні теоретичних положень роботи
(розділи 1–3); соціологічні – забезпечили проведення опитування, використання
результатів анкетування суддів, прокурорів, адвокатів (розділи 1–3). Названі методи
використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило
всебічність, повноту та об’єктивність дослідження.
Нормативно-правовою базою дослідження стали положення: Конституції
України, міжнародно-правових актів з охорони та захисту прав людини, практика
Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), вітчизняне кримінальне
процесуальне законодавство, зарубіжне кримінальне процесуальне законодавство.
9
Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових
положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною
базою дослідження, яку становлять результати вивчення судової практики з питань
застосування заходів забезпечення кримінального провадження, які пов’язані з
обмеженням права на свободу та особисту недоторканність в кримінальному
провадженні (90 кримінальних проваджень); ухвали слідчих суддів (1000 ухвал);
щорічні звіти Генеральної прокуратури за 2013-2016 роки, Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2013-2016 роки;
результати моніторингу застосування судами м. Києва КПК України, що
реалізовувався Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у
співпраці з Харківською міською організацією «Інститут прикладних гуманітарних
досліджень» з 5 липня 2014 по 15 лютого 2015 року; рішення ЄСПЛ (50 справ); дані,
отримані під час анкетування 382 респондентів (100 суддів, 150 прокурорів, 132
адвокати).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є
одним з перших в Україні монографічних досліджень теоретичних, правових та
праксеологічних засад гарантій забезпечення права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні, в якому обґрунтовується низка
концептуальних і важливих для теорії й практики понять, положень, висновків та
рекомендацій, одержаних автором особисто, серед яких найсуттєвішими є такі:
вперше:
- запропоновано визначення поняття гарантій забезпечення права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні як правових засобів, які
закріплені в нормах права, носять загальний та постійний характер, і мають
предметом свого впливу процесуальну діяльність, що забезпечує реалізацію,
охорону та захист фізичної, духовної, психічної недоторканності особи, її
індивідуальної свободи, свободи дій та особистої безпеки від незаконних посягань
під час здійснення кримінального провадження;
10
- визначено систему та складові елементи структури гарантій забезпечення
права на свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
- сформульовано поняття правомірного обмеження права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні як законодавчого звуження
змісту права особи щодо можливостей розпоряджатись свободою своїх дій та
поведінки, що полягає в застосуванні до особи обмежень на підставах та в порядку,
визначених кримінальним процесуальним законом;
- надано визначення поняття порядку правомірного обмеження права на
свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні, під яким
розуміється встановлена кримінальним процесуальним законодавством поетапна
реалізація процесуальних прав та обов’язків учасників кримінального провадження,
щодо забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, свідку зазначеного права на
свободу та особисту недоторканність;
- запропоновано виділити наступні етапи правомірного обмеження права на
свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні: 1) подання та
розгляд клопотання слідчого, прокурора про застосування певного заходу
забезпечення кримінального провадження, пов’язаного з обмеженням права на
свободу та особисту недоторканність; 2) розгляд клопотання слідчого, прокурора
про застосування заходу забезпечення кримінального провадження, пов’язаного з
обмеженням права на свободу та особисту недоторканність; 3) постановлення
ухвали слідчого судді, суду про застосування заходу забезпечення кримінального
провадження, який пов’язаний з обмеженням права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні; 4) звернення ухвали до виконання;
5) вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного заходу
забезпечення кримінального провадження;
- запропоновано розглядати механізм реалізації процесуальних гарантій захисту
права на свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні як
комплекс взаємопов’язаних та взаємодіючих нормативно-правових засобів та
способів, якими охоплюється вся сукупність об’єктивних та суб’єктивних факторів,
11
направлених на реалізацію процесуальних гарантій захисту права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
удосконалено:
- класифікацію гарантій забезпечення права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні за критерієм виділення повноважень
органів та осіб, які їх реалізують;
- систематизацію підстав правомірного обмеження права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
- систему процесуальних гарантій захисту права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні;
- теоретичні засади механізму реалізації процесуальних гарантій захисту права
на свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
набули подальшого розвитку:
- наукові ідеї щодо правової природи гарантій забезпечення права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні;
- наукові положення щодо місця гарантій забезпечення права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні в системі кримінальних
процесуальних гарантій;
- наукові підходи щодо розмежування понять «підстава» та «умова»;
- класифікація суб’єктів реалізації механізму реалізації процесуальних гарантій
захисту права на свободу та особисту недоторканність в кримінальному
провадженні.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного
дослідження мають прикладний характер і можуть бути використані за різними
напрямками діяльності, зокрема у:
- правотворчій діяльності – для удосконалення норм кримінального
процесуального законодавства України, що регламентує підстави та порядок
правомірного обмеження права на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні;
12
- науково-практичній діяльності – пропозиції й рекомендації, викладені у
дисертації, впроваджені в практичну діяльність органів адвокатського
самоврядування (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в
діяльність КДКА м. Києва від 22.09.2016р.), можуть бути враховані у
правозастосовній практиці, зокрема при визначенні правових позицій та розв’язанні
складних і спірних питань у судовій практиці (акти впровадження результатів
дисертаційного дослідження в діяльність Верховного Суду України від 04.10.2016
р.; ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.09.2016 р.), а також
використані під час виконання науково-дослідної роботи «Розробка перспективної
системи інтелектуального відеоконтролю в автомобільних пунктах пропуску на
державному кордоні України», реєстраційний №0115U001187, відповідно до
бюджетної програми КПКВК 3506030 «Прикладні дослідження і розробки у сфері
митної служби» (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в
діяльність Державного науково-дослідного інституту митної справи від
22.10.2015р.);
- навчально-методичній діяльності – при підготовці навчальних та навчальнометодичних посібників, при викладанні в навчальних закладах таких дисциплін, як
«Кримінальний процес», «Актуальні проблеми кримінального процесу України»,
«Проблеми досудового розслідування», «Гарантії прав особи на досудовому
розслідуванні», «Управління підрозділами досудового слідства», «Судові та
правоохоронні органи України» (акти впровадження результатів дисертаційного
дослідження у навчальний та науково-дослідний процеси: юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 10.10.2016 року;
Національної академії внутрішніх справ від 03.10.2016 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки
дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри
правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, а також на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних
конференціях та круглих столах, а саме: «Сутність та значення впливу
13
законодавства на розвиток суспільних відносин» (м. Одеса, 10-11 травня 2013 р.);
«Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (м. Харків, 11-12 травня 2013 р.);
«Актуальні питання розвитку правової держави в умовах сучасного становлення
громадянського суспільства в Україні» (18-19 липня 2014 р.); «Процесуальні,
криміналістичні та психологічні аспекти досудового розслідування» (м. Одеса, 07
листопада 2014 р.); «Цінність права як найефективнішого регулятора суспільних
відносин» (2-3 жовтня 2015 р.); «Інформаційне та науково-методологічне
забезпечення досудового розслідування й судового провадження» (м. Запоріжжя, 21
квітня 2016 р.); «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та
вимоги сьогодення» (м. Запоріжжя, 22-23 липня 2016 р.); «Інтеграція юридичної
науки і практики в сучасних умовах» (м. Запоріжжя, 26-27 серпня 2016 р.); «Шляхи
вдосконалення нормативно-правової бази України як основи сталого розвитку
суспільства» (м. Харків, 2-3 вересня 2016 р.)
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертаційному
дослідженні, опубліковано у 15 наукових публікаціях, з них: 5 – у виданнях,
включених МОН України до переліку наукових фахових видань із юридичних наук,
1 – у фаховому виданні іноземної держави (Республіка Молдова) та 9 – у збірниках
тез доповідей на науково-практичних конференціях і круглих столах.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації, яка визначається
метою, задачами та предметом дослідження, композиційно складається із вступу,
трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних
джерел, додатків. Повний обсяг роботи становить 272 сторінки, із них основний
текст викладено на 216 сторінках, список використаних джерел (297 найменувань)
становить 33 сторінки та 9 додатків на 23 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації розроблено наукові положення та отримані
результати, що спрямовані на вирішення наукового завдання щодо визначення
теоретичних, правових і праксеологічних засад кримінальних процесуальних
гарантій захисника як суб’єкта доказування у досудовому розслідуванні, та
сформульовано висновки, пропозиції й рекомендації, що відповідають вимогам
наукової новизни, зокрема:
1. Гарантії забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні – правові засоби, які закріплені в нормах права, носять
загальний та постійний характер, і мають предметом свого впливу процесуальну
діяльність, що забезпечує реалізацію, охорону та захист фізичної, духовної,
психічної недоторканності особи, її індивідуальної свободи, свободи дій та
особистої безпеки від незаконних посягань під час здійснення кримінального
провадження.
2. Складовими структури гарантій забезпечення права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні є: наявність права на
свободу та особисту недоторканність, що закріплено на законодавчому рівні;
процесуальна форма кримінального провадження, що визначає підстави та порядок
правомірного обмеження права на свободу та особисту недоторканність;
процесуальні санкції, які застосовуються при порушенні чи невиконанні своїх
обов’язків органом, який здійснює кримінальне провадження, щодо існуючого
порядку правомірного обмеження права на свободу та особисту недоторканність.
Система гарантій забезпечення права на свободу та особисту недоторканність
в кримінальному провадженні складається з гарантій-умов і гарантій-засобів.
Правові гарантії-умови – це складові елементи структури гарантій забезпечення
права на свободу та особисту недоторканність; правові гарантії-засоби – це гарантії
забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в кримінальному
провадженні, які складають і визначають механізм реалізації, процес здійснення
213
правових гарантій-умов. Механізм реалізації правових гарантій-умов складається з
правової форми закріплення таких гарантій; діяльності учасників кримінального
провадження, в ході якої забезпечується право на свободу та особисту
недоторканність; суб’єктів реалізації гарантій забезпечення права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні.
3. Гарантії забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні належать до групи гарантій прав особи в системі
кримінальних процесуальних гарантій та складаються з гарантій реалізації, охорони
та захисту права на свободу та особисту недоторканність. За своєю природою вони є
такими, що спрямовані на виконання завдань кримінального провадження,
передбачених ст.2 КПК України, та слугують для забезпечення одного з невід`ємних
прав особи, соціальне значення якого передбачене ст. 29 Конституції України.
4. Правомірне обмеження права на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні – законодавче звуження змісту права особи щодо
можливостей розпоряджатись свободою своїх дій та поведінки, що полягає в
застосуванні до особи обмежень на підставах та в порядку, визначених
кримінальним процесуальним законом.
Ознаки правомірності обмежень права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні: 1) такі обмеження носять
процесуальний характер і регулюються кримінальним процесуальним законом; 2)
спрямовані на досягнення загальної мети – забезпечення належного порядку
кримінального провадження, його дієвості; 3) носять примусовий характер; 4)
застосовуються у випадках, коли іншими процесуальними заходами неможливо
досягнути основних завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК
України; 5) суб’єкт застосування – слідчий суддя, суд (виняток – затримання особи в
порядку ст.ст. 207, 208, 582 КПК України; ст. 580 КПК України); 6) наслідки
застосування – тимчасова неможливість в повній мірі та (або) на свій розсуд
користуватись охоронюваним правом на свободу та особисту недоторканність.
214
5. Підстави правомірного обмеження права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні складаються з: 1) загальних підстав
до обрання запобіжних заходів; 2) підстав до обрання конкретних запобіжних
заходів, які обмежують право на свободу та особисту недоторканність в
кримінальному провадженні: підстави застосування запобіжного заходу у вигляді
домашнього арешту; підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання
під вартою; підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під
вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт); підстави тримання
особи під вартою на території України, які транзитно перевозяться територією
України або тимчасово видані в Україну; підстави застосування запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою до неповнолітнього; підстави застосування до
неповнолітнього запобіжного заходу у вигляді передання його під нагляд батьків,
опікунів, піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, -
під нагляд адміністрації цієї установи; 3) підстави поміщення дитини, яка вчинила
суспільно-небезпечне діяння у віці від 11-ти років до досягнення віку, з якого може
наставати кримінальна відповідальність, до приймальника-розподільника, як
примусового заходу виховного характеру; 4) підстави застосування запобіжних
заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів
медичного характеру або вирішувалось питання про їх застосування; 5) підстави до
затримання особи: підстави застосування до особи приводу в порядку ст. ст. 139-142
КПК України; підстави затримання особи без ухвали слідчого судді, суду (в порядку
ст. ст. 207-213 КПК України); підстави затримання особи за ухвалою слідчого судді,
суду (в порядку ст. ст. 187-181, 204 КПК України).
6. Порядок правомірного обмеження права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні – встановлена кримінальним
процесуальним законодавством поетапна реалізація процесуальних прав та
обов’язків учасників кримінального провадження щодо забезпечення
підозрюваному, обвинуваченому, свідку зазначеного права на свободу та особисту
недоторканність.
215
Етапи правомірного обмеження права на свободу та особисту недоторканність
в кримінальному провадженні: 1) подання клопотання слідчого, прокурора про
застосування певного заходу забезпечення кримінального провадження, пов’язаного
з обмеженням права на свободу та особисту недоторканність; 2) розгляд клопотання
слідчого, прокурора про застосування заходу забезпечення кримінального
провадження, пов’язаного з обмеженням права на свободу та особисту
недоторканність; 3) постановлення ухвали слідчого судді, суду про застосування
заходу забезпечення кримінального провадження, який пов’язаний з обмеженням
права на свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні; 4)
звернення ухвали до виконання; 5) вжиття необхідних додаткових заходів, які
випливають із суті обраного заходу забезпечення кримінального провадження.
Затримання особи в порядку ст.ст. 207, 208, 582 КПК України становить виняток і
не передбачає проходження всіх зазначених етапів правомірного обмеження права
на свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні.
7. Система процесуальних гарантій захисту права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні передбачає: 1) право негайно
постати перед слідчим суддею, судом задля розгляду питання про законність та
обґрунтованість затримання особи, іншого позбавлення свободи та подальшого
утримання; 2) право бути звільненим з-під варти, що може бути обумовлене
обов’язком з’являтись за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного
органу державної влади; 3) право ініціювати провадження, в ході якого суд
протягом розумного строку встановлює правомірність обмеження права на свободу
та особисту недоторканність і приймає рішення про звільнення, якщо таке
обмеження є неправомірним; 4) процедура оскарження обмеження права на свободу
та особисту недоторканність в кримінальному провадженні в апеляційному порядку;
5) кримінальна та дисциплінарна відповідальність осіб, які неправомірно порушили
право особи на свободу та особисту недоторканність у кримінальному провадженні;
6) право на відшкодування шкоди особі, право на свободу та особисту
недоторканність якої неправомірно обмежили у кримінальному провадженні.
216
8. Механізм реалізації процесуальних гарантій захисту права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні – це комплекс
взаємопов’язаних та взаємодіючих нормативно-правових засобів та способів, якими
охоплюється вся сукупність об’єктивних та суб’єктивних факторів, направлених на
реалізацію процесуальних гарантій захисту права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні.
Механізм реалізації процесуальних гарантій захисту права на свободу та
особисту недоторканність в кримінальному провадженні складається з двох
елементів: законодавчо-правове закріплення процесуальних гарантій захисту права
на свободу та особисту недоторканність в кримінальному провадженні; існування
чітко визначених законодавчо суб’єктів його реалізації, а також визначення
інституційних повноважень таких суб’єктів, діяльність яких спрямована на
реалізацію процесуальних гарантій захисту права на свободу та особисту
недоторканність в кримінальному провадженні.