Винокуров Олександр Вікторович Захист прав підозрювано­го при затриманні та застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

brief description

Винокуров Олександр Вікторович, аспірант кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, адвокат: «Захист прав підозрювано­го при затриманні та застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» (12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно- розшукова діяльність). Спецрада Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ВИНОКУРОВ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ
УДК 343.125:342.72/.73](477)(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ЗАХИСТ ПРАВ ПІДОЗРЮВАНОГО ПРИ ЗАТРИМАННІ ТА
ЗАСТОСУВАННІ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ
У ВИГЛЯДІ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ
Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова
експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________ О.В. Винокуров
Науковий керівник
Кучинська Оксана Петрівна,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ....................................................................... 13
ВСТУП............................................................................................................................. 14
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХИСТУ ПРИ ЗАТРИМАННІ
ТА ЗАСТОСУВАННІ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У ВИГЛЯДІ ТРИМАННЯ
ПІД ВАРТОЮ ................................................................................................................ 24
1.1.Місце і роль затримання в системі заходів кримінального процесуального
примусу ......................................................................................................................... 24
1.2. Тримання під вартою як найсуворіший запобіжний захід у кримінальному
провадженні України ................................................................................................... 41
1.3. Сутність захисту прав підозрюваного при застосуванні затримання та
тримання під вартою.................................................................................................... 55
1.4. Практика Європейського суду з прав людини з питань застосування
затримання та тримання під вартою .......................................................................... 70
Висновки до розділу 1 .................................................................................................... 82
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАХИСНИКА ПРИ ЗАТРИМАННІ
ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ............................ 85
2.1. Здійснення захисту прав підозрюваного при затриманні без ухвали слідчого
судді............................................................................................................................... 85
2.2. Здійснення захисту прав підозрюваного при затриманні за ухвалою слідчого
судді............................................................................................................................. 112
2.3. Оскарження захисником дій та рішень, пов’язаних із затриманням
підозрюваного у кримінальному провадженні України ........................................ 122
Висновки до розділу 2 .................................................................................................. 136
РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАХИСНИКА ПРИ
ЗАСТОСУВАННІ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У ВИГЛЯДІ ТРИМАННЯ ПІД
ВАРТОЮ....................................................................................................................... 139
3.1. Зміст діяльності захисника при обранні запобіжного заходу у вигляді
тримання під вартою.................................................................................................. 139
3.2. Зміст діяльності захисника при продовженні та зміні запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою.................................................................................... 163
12
3.3. Діяльність захисника при оскарженні застосування запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою.................................................................................... 177
Висновки до розділу 3 .................................................................................................. 193
ВИСНОВКИ ................................................................................................................. 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................ 202
ДОДАТКИ..................................................................................................................... 238

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено наукове завдання щодо розкриття змісту і сутності
захисту прав підозрюваного при затриманні та застосуванні запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою, сформульовано висновки, пропозиції й рекомендації,
що відповідають вимогами наукової новизни, та спрямовані на удосконалення
механізму захисту при затриманні та застосуванні запобіжного заходу у вигляді
тримання під вартою, зокрема:
1. Визначено, що кримінальне процесуальне затримання, враховуючи
високий ступінь правообмежень прав підозрюваного, займає особливе місце і
відіграє важливу роль в системі заходів кримінального процесуального примусу, і
виражається у короткочасному позбавленні свободи особи, підозрюваної у
вчиненні злочину, за яке може бути призначене покарання у вигляді позбавлення
волі, з метою з’ясування її причетності до вчиненого кримінального
правопорушення та припинення її злочинної діяльності, запобігання втечі чи
переховування від органу досудового розслідування, прокуратури та суду,
приховування, пошкодження або знищення нею доказів.
Затримання підозрюваного є самостійним заходом кримінального
процесуального примусу, який застосовується в порядку та з підстав, визначених
КПК України, з метою з’ясування причетності затриманої особи до вчиненого
кримінального правопорушення та припинення її злочинної діяльності, запобігання
втечі чи переховування від органу досудового розслідування, прокуратури та суду,
приховування, пошкодження або знищення нею доказів. З метою забезпечення
реалізації права підозрюваного на ефективний та дієвий захист його прав при
затриманні необхідно усунути правозастосовчу плутанину у визначенні
кримінального процесуального затримання, нормативно закріпивши його як
самостійний захід кримінального процесуального примусу, та визначити його мету.
2. Аргументовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним
заходом, який застосовується до підозрюваних, вказаних у ч. 2 ст. 183 КПК
України, за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ними злочину, ризиків,
передбачених ст. 177 КПК України, і за умови, що прокурор доведе, що жоден із
більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, вказаним у ст. 177
197
КПК України.
Розглядаючи сутність тримання під вартою, як виняткового запобіжного
заходу, приходимо до висновку, що подальші наукові розробки в цьому напрямку
необхідно спрямувати на удосконалення нормативного визначення поняття
тримання під вартою. Крім того, необхідним є нормативне закріплення і
розмежування понять «обрання» та «застосування» запобіжного заходу, що з
однієї сторони, підвищить значимість процедури саме обрання запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою, що застосовується лише за ухвалою слідчого судді,
суду; а з іншої – виокремить процесуальну діяльність уповноважених службових
осіб щодо застосування тримання під вартою від повноважень слідчого судді, суду
в цьому напрямі.
3. Констатовано, що захист при затриманні та застосуванні запобіжного
заходу у вигляді тримання під вартою є складовою і нерозривною частиною
діяльності захисника проти висунутої підозри чи пред’явленого обвинувачення у
конкретному кримінальному провадженні, яка має свої специфічні особливості,
обумовлені її предметом, що дозволяє її виокремлювати, та в певній мірі
розглядати її як відносно самостійний напрямок діяльності захисника.
Предметом захисту при затриманні та застосуванні запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою є діяльність захисника, спрямована на спростування
законності та обґрунтованості застосування затримання та тримання під вартою.
Суб’єктами здійснення такого виду захисту, поряд із затриманою особою та
підозрюваним, є також залучений у встановленому законом порядку професійний
захисник-адвокат. Метою такого виду захисту є недопущення необґрунтованого та
незаконного процесуального примусу до підозрюваного при затриманні та
застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
4. Визначено, що за своїм правовим характером і наслідками рішення ЄСПЛ
сприяють ефективному відновленню порушеного права. У зв’язку із цим їх реальне
втілення в практичну площину забезпечує дотримання засади верховенства права і
законності в кримінальному провадженні, що є запорукою ефективності
досягнення його завдань і мети. З метою забезпечення практичного застосування
зазначених положень у практичній діяльності правоохоронних органів, слідчих
суддів та судів при затриманні, обранні та застосування запобіжного заходу у
198
вигляді тримання під вартою запропоновано внести зміни до КПК України,
відповідно до яких при вирішенні питання про обрання та продовження строку дії
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахування практики ЄСПЛ є
обов’язковим.
5. Аргументовано, що участь захисника при застосуванні затримання –
складова, нерозривна частина діяльності захисника в цілому по конкретному
провадженню. Разом з цим захист при затриманні утворює специфічну і відносно
самостійну захисну діяльність у кримінальному судочинстві, безпосереднім
предметом якої виступає захист від порушення конституційних та інших прав
затриманого, а її метою – недопущення порушення цих прав та сприяння
законному та обґрунтованому застосуванню затримання.
Особливості здійснення захисту прав підозрюваного при затриманні
охарактеризовано через повноваження адвоката-захисника, які він може
використовувати в ході захисту затриманої особи, до яких належать: 1) мати з
підозрюваним конфіденційне побачення; 2) збирати відомості про факти, що
можуть бути використані як докази, необхідні для здійснення захисту затриманої
особи; 3) брати участь у допиті підозрюваного та інших слідчих, процесуальних
діях, які здійснюються за участю затриманої особи; 4) ознайомлюватися з
протоколом затримання, протоколами слідчих дій, які проводились відносно
підозрюваного; 5) подавати заяви, клопотання та відводи; 6) подавати скарги на дії
чи бездіяльність та рішення уповноваженої службової особи, яка здійснила
затримання, слідчого та прокурора; 7) використовувати інші, не заборонені чинним
законодавством засоби і способи захисту прав затриманої особи.
Захист від незаконного та необґрунтованого затримання, складається з двох
основних етапів: 1) перший етап утворює діяльність захисника під час затримання
підозрюваного; 2) другий етап пов’язаний з оскарженням захисником дій, рішень
або бездіяльності уповноважених осіб, пов'язаних із затриманням.
6. Встановлено, що перевірка законності затримання може відбуватися у
таких формах: а) звернення до прокурора із клопотанням (заявою) про перевірку
законності затримання в порядку нагляду за додержанням законів під час
проведення досудового розслідування (ч. 2 ст. 36 КПК); б) звернення зі скаргою на
незаконне затримання під час підготовчого провадження у суді (ч. 2 ст. 303 КПК);
199
в) звернення до слідчого судді із клопотанням (заявою) про визнання затримання
необґрунтованим та звільнення підозрюваного (ст. 206 КПК). Зазначено, що
остання форма оскарження, попри всю свою процесуальну недосконалість, є
найбільш ефективною.
Відмічено, що предметом скарги захисника при оскарженні незаконного і
необґрунтованого затримання є дії та рішення уповноваженої службової особи, що
здійснила затримання, або слідчого, пов’язані із затриманням підозрюваного, а
підставою для подання такої скарги – порушення прав затриманої особи.
Сформульовано пропозиції із внесення змін до КПК України, відповідно до
яких пропонується наділити слідчого суддю повноваженнями відмовляти у
застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо під час
розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу буде встановлено, що
затримання підозрюваного (обвинуваченого) є незаконним. Крім того,
обґрунтовано положення про необхідність апеляційного оскарження ухвал слідчих
суддів, постановлених в порядку ст. 206 КПК України.
7. Констатовано, що зміст діяльності захисника при застосуванні запобіжного
заходу у вигляді тримання під вартою складається із 5 (п’яти) основних аспектів:
1) конфіденційне побачення і встановлення психологічного контакту з
підозрюваним; 2) збирання доказів, які спростовують підозру та можуть сприяти
відмові в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді
тримання під вартою; 3) отримання клопотання слідчого, прокурора про
застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та роз’яснення
підозрюваному процедури його розгляду та наслідків застосування; 4)
безпосередня участь в розгляді слідчим суддею клопотання про застосування
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 5) оскарження ухвали слідчого
судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Визначено, що важливим напрямком вдосконалення ефективності захисту
при обранні, продовженні та зміні запобіжного заходу у вигляді тримання під
вартою є запровадження можливості та надання нормативно-правової
регламентації процедурі подання та розгляду письмових заперечень
підозрюваного, обвинуваченого, захисника проти застосування запобіжного
заходу, у яких викладаються доводи стосовно незаконності, необґрунтованості і
200
невмотивованості клопотання слідчого, прокурора, відсутність підстав для його
застосування, можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу.
8. Визначено, що обрання, продовження та зміна (в т.ч. скасування)
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здійснюється виключно на
підставі допустимих доказів, у зв’язку із чим обґрунтовується необхідність надання
слідчому судді повноважень щодо визнання недопустимими доказів при вирішенні
питання про обрання, продовження чи зміну запобіжного заходу. Важливим
напрямком зміцнення дієвості механізму захисту при продовженні строків
тримання під вартою є закріплення обов’язку слідчого судді вказувати в ухвалі про
продовження строку тримання під вартою докази на підтвердження кожної із
встановлених судом обставин, передбачених частиною 3 ст. 199 КПК України.
9. Доведено, що відсутність ефективних засобів правового захисту від
неналежних умов тримання під вартою зумовлює впровадження у кримінальне
процесуальне законодавство України превентивних та компенсаційних засобів
юридичного захисту від неналежних умов тримання під вартою, в тому числі
запровадженні інституту пенітенціарного судді. Діяльність захисника при
оскарженні застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
полягає в оскарженні а) ухвали слідчого судді про обрання та продовження строку
дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; б) діянь уповноважених
службових осіб, пов’язаних із порушенням прав ув’язненого, та умов тримання під
вартою.
10. Визначено напрями подальших наукових розробок в сфері захисту прав
підозрюваного при обранні, продовженні та скасуванні запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою, а саме: розробка та впровадження у КПК України
можливості касаційного оскарження ухвал слідчих суддів про застосування
запобіжного заходу у виді взяття під варту. Крім того, аргументовано, що у КПК
України та Законі України «Про національну поліцію» необхідно надати детальну
правову регламентацію фактичного затримання підозрюваного та визначити
порядок його доставлення до органу досудового розслідування. З метою
вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України
щодо забезпечення прав підозрюваного при затриманні та застосуванні
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою запропоновано внести зміни в
201
ст. ст. 3, 42, 45, 52, 87, 89, 176, 178, 184, 191, 194, 199, 200, 201, 206, 207, 208, 213,
309, 401, 422, 424 КПК України.