Попов Георгій Володимирович. ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ У ДЕРЖАВНОМУ МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ДІТЕЙ

brief description

Попов Георгій Володимирович. Назва дисертаційної роботи: "ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ У ДЕРЖАВНОМУ МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ДІТЕЙ"

ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
На правах рукопису
Попов Георгій Володимирович
УДК 347.963
ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ У ДЕРЖАВНОМУ МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ
ПРАВ І СВОБОД ДІТЕЙ
Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор
Дьомін Юрій Михайлович
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………...................4
ВСТУП………....…………………………………………………………………….5
РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретичні аспекти діяльності органів прокуратури із
захисту прав і свобод дітей………………………………….................................16
1.1 Методологічні засади дослідження ролі та місця прокуратури у
державному механізмі захисту прав і свобод дітей…………………………..16
1.2. Становлення діяльності органів прокуратури із захисту прав і свобод
дітей……………………………………………………………………………...33
1.3. Зарубіжний досвід діяльності прокуратури у сфері захисту прав і свобод
дітей……………………………………………………………………………...56
1.4. Правове регулювання діяльності органів прокуратури в умовах
європейської інтеграції…………………………………………………………68
1.5. Співвідношення діяльності органів прокуратури України та інших
органів у сфері захисту прав і свобод дітей…………………………………...76
1.6. Поняття захисту прокурором прав і свобод дітей ……………………….89
Висновки до Розділу 1………………………………………………………….97
РОЗДІЛ 2. Захист прокурором прав і свобод дітей за межами
кримінального провадження…………………………………………………...101
2.1. Досудові повноваження прокурора із захисту прав і свобод дітей……101
2.2. Представництво прокурором інтересів дітей у суді…...…..…………...129
2.3. Захист прокурором прав і свобод дітей при застосуванні до них заходів
адміністративного примусу…………………………………………………...149
2.4. Актуальні питання захисту прав дітей прокурором у сучасних
умовах…………………………………………………………………………..157
Висновки до Розділу 2………………………………………………………...164
РОЗДІЛ 3. Захист прокурором прав і свобод дітей у межах кримінального
провадження……………………………………………………………………...167
3.1. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальних
провадженнях щодо злочинів, учинених неповнолітніми………………….167
3
3.2. Підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях
щодо неповнолітніх…………..………………………………………….……191
3.3. Застосування примусових заходів виховного характеру……………....212
3.4. Діяльність органів прокуратури у сфері протидії злочинності
неповнолітніх…………………………………………………………………..223
Висновки до Розділу 3………………………………………………………...238
РОЗДІЛ 4. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах щодо неповнолітніх………………………………….243
4.1. Загальні засади діяльності прокурора з нагляду за додержанням законів
при виконанні судових рішень у кримінальних справах……………………243
4.2. Захист прокурором прав і свобод дітей при виконанні покарань,
пов’язаних із позбавленням волі …………...………………………………...251
4.3. Захист прокурором прав і свобод дітей при виконанні покарань, не
пов’язаних із позбавленням волі……………………………………………...277
Висновки до Розділу 4………………………………………………………...295
РОЗДІЛ 5. Організація роботи органів прокуратури із захисту прав і свобод
дітей………………………………………………………………………………..299
5.1. Зміст організації роботи прокуратури із захисту прав і свобод дітей та
напрями її оптимізації…………………………………………………………299
5.2. Спеціалізація прокурорів у сфері захисту прав і свобод дітей………...312
5.3. Міжнародна взаємодія органів прокуратури у сфері захисту прав і
свобод дітей……………………………………………………………………321
5.4. Практика Європейського суду з прав людини у діяльності органів
прокуратури щодо захисту прав дітей………………………………………..329
5.5. Критерії оцінки ефективності захисту прав і свобод дітей
прокуратурою.…………………………………………………………………341
Висновки до Розділу 5………………………………………………………...351
ВИСНОВКИ..……………………………………………………………………..358
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...366
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...410
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
ЗМІ – засоби масової інформації
КВК України – Кримінально-виконавчий кодекс України
КК України – Кримінальний кодекс України
КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
ЦК України – Цивільний кодекс України
ПВСУ – Пленум Верховного Суду України
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України
СК України – Сімейний кодекс України
Наказ Генерального прокурора України № 3 гн – наказ Генерального
прокурора України «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і
застосуванням законів» від 7 листопада 2012 року № 3 гн
Наказ Генерального прокурора України № 4 гн – наказ Генерального
прокурора України «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному
провадженні» від 19 грудня 2012 року № 4 гн
Наказ Генерального прокурора України № 6 гн – наказ Генерального
прокурора України «Про організацію роботи органів прокуратури щодо
представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при
виконанні судових рішень» від 28 травня 2015 року № 6 гн
Наказ Генерального прокурора України № 16 гн – наказ Генерального
прокурора України «Про організацію діяльності органів прокуратури щодо
захисту прав і свобод дітей» від 6 грудня 2014 року № 16 гн
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 51 Конституції
України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У ст. 52 Основного Закону нашої країни закріплено, що діти рівні у своїх
правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи
поза ним. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування, покладається на державу.
Згідно зі ст. 3 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини
від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того,
здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються
питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи
законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому
забезпеченню інтересів дитини.
Важливим напрямом діяльності державних інституцій є захист прав дітей,
які потрапили у конфлікт із законом. Зокрема, у Мінімальних стандартних
правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх
(Пекінські правила), визначено: система правосуддя стосовно неповнолітніх
спрямована передусім на забезпечення благополуччя неповнолітнього і
забезпечення того, щоб будь-які заходи впливу на неповнолітніх
правопорушників були завжди сумірні як з особливостями особистості
правопорушника, так і з обставинами правопорушення (п. 5.1).
На реалізацію конституційних норм, а також міжнародних зобов’язань
нашої держави спрямована низка законів і підзаконних актів відомчого та
міжвідомчого характеру. Так, правову основу захисту прав і свобод дітей
становлять закони України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні
установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР, «Про охорону
дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III, «Про попередження насильства
у сім’ї» від 15 листопада 2001 року № 2789-III, «Про забезпечення
організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,
6
позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV.
Крім того, з метою належного виконання Україною взятих на себе
міжнародних зобов’язань у частині забезпечення дітям особливого піклування
та допомоги з боку держави, реалізації положень Конституції України щодо
визнання людини, її життя і здоров’я, честі й гідності найвищою соціальною
цінністю, забезпечення кожній людині права на вільний розвиток своєї
особистості, а також з огляду на рівень дитячої злочинності 24 травня
2011 року Указом Президента України схвалено Концепцію розвитку
кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні.
Проте, незважаючи на розвинену систему правових засобів захисту прав і
свобод дітей та розгалужену мережу державних установ, зобов’язаних
здійснювати такий захист, порушень у цій сфері стає дедалі більше. Так,
протягом 2015 року від учинених злочинів потерпіло 7 050 дітей (у 2014 році –
7 341 дитина). Актуальною залишається представницька діяльність з питань
захисту прав дітей. Зокрема, судами задоволено 1 789 позовів прокурорів у
2015 році (проти 614 позовів у 2014 році) на суму понад 199 млн грн (проти
44,2 млн грн у 2014 році). Стосовно порушень прав дітей у 2015 році
розглянуто 970 звернень, із яких задоволено майже кожне п’яте – 174.
Упродовж 8 місяців 2016 року від злочинів постраждало 6 156 дітей.
Саме тому залишається важливою правозахисна діяльність органів
прокуратури у вказаній сфері, на врегулювання якої Генеральний прокурор
України підписав наказ від 6 грудня 2014 року № 16 гн «Про організацію
діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей», що
зобов’язує прокурорів усіх рівнів особливу увагу приділяти захисту прав і
свобод дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітейінвалідів, дітей, які виховуються в сім’ях, що перебувають у складних життєвих
обставинах, залишених без догляду батьків, переміщених з тимчасово
окупованої території України, районів воєнних дій, збройних конфліктів та
інших надзвичайних ситуацій.
Проблематика діяльності органів прокуратури неодноразово ставала
7
предметом наукових дискусій Є.М. Блажівського, М.М. Говорухи,
В.М. Гусарова, Л.М. Давиденка, В.В. Долежана, Ю.М. Дьоміна, П.М. Каркача,
В.М. Кравчука, І.М. Козьякова, М.В. Косюти, О.М. Литвака, В.І. Малюги,
І.Є. Марочкіна, О.Р. Михайленка, М.І. Мичка, І.В. Назарова, Ю.Є. Полянського,
С.В. Прилуцького, Н.О. Рибалки, М.В. Руденка, Г.П. Середи, Д.В. Суходубова,
В.В. Сухоноса, В.Я. Тація, О.М. Толочка, М.С. Туркота, Ю.С. Шемшученка,
П.В. Шумського, М.К. Якимчука, О.Г. Яновської та інших учених.
Окремі питання захисту прав і свобод дітей, у тому числі й органами
прокуратури, у своїх роботах розглядали, зокрема: Г.О. Ганова, К.І. Годуєва,
О.О. Грабовська, І.І. Присяжнюк, М.І. Копетюк, Н.М. Крестовська,
В.А. Мозгова, В.В. Одуденко, В.О. Остапець, В.А. Павлійчук, О.М. Павлик,
О.О. Панчишина, Н.О. Сущенко, О.О. Храпенко, Я.М. Шевченко,
Г.В. Щербакова, О.О. Ямкова.
Серед останніх дисертаційних досліджень, присвячених окремим
аспектам діяльності органів прокуратури у сфері захисту прав і свобод дітей,
варто виокремити дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук О.О. Панчишиної «Захист прокурором майнових прав дітей»
(2015 рік) та В.В. Одуденко «Організація роботи органів прокуратури у сфері
ювенальної юстиції» (2016 рік). Водночас комплексних наукових розробок,
присвячених дослідженню місця та ролі органів прокуратури у захисті прав і
свобод дітей, на рівні докторського дослідження останнім часом у вітчизняній
науці не було, що обумовлює актуальність представленої дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу
виконано відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму
«Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на
період до 2016 року» від 5 березня 2009 року № 1065-VI, Указу Президента
України «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в
Україні» від 24 травня 2011 року № 597/2011, Пріоритетних напрямів розвитку
правової науки на 2011–2015 роки, затверджених постановою загальних зборів
Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 року № 14-
8
10, та плану наукової роботи Національної академії прокуратури України.
Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні вченої ради
Національної академії прокуратури України (протокол № 10 від 24 квітня
2013 року).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному
науковому опрацюванні актуальних теоретичних та прикладних проблем
функціонування прокуратури України у державному механізмі захисту прав і
свобод дітей та формулюванні на цій основі комплексу пропозицій,
спрямованих на вдосконалення діяльності органів прокуратури щодо захисту
прав і свобод дітей.
Для досягнення окресленої мети було поставлено такі основні задачі:
– дослідити етапи становлення діяльності органів прокуратури України із
захисту прав і свобод дітей;
– надати загальну характеристику зарубіжному досвіду захисту прав і
свобод дітей прокуратурою та іншими державними органами;
– з’ясувати зміст діяльності органів прокуратури України у
співвідношенні з іншими державними органами у сфері захисту прав і свобод
дітей;
– аргументувати позицію про необхідність комплексного підходу при
здійсненні захисту прав і свобод малолітніх та неповнолітніх дітей органами
прокуратури за межами кримінального провадження;
– визначити особливості реалізації прокурором повноважень у межах
кримінального провадження, а також відшукати шляхи оптимізації їх
використання;
– дослідити проблеми захисту прокурором прав і свобод дітей при
виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях щодо них;
– запропонувати напрями оптимізації організації роботи прокуратури із
виявлення порушень прав і свобод дітей та реагування на них;
– розробити концепцію удосконалення діяльності органів прокуратури із
захисту прав і свобод дітей.
9
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають при здійсненні
прокуратурою захисту прав і свобод людини.
Предмет дослідження – прокуратура України у державному механізмі
захисту прав і свобод дітей.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять:
діалектичний метод, який застосовано для пізнання функціонування
державного механізму захисту прав і свобод дітей, діяльності органів
прокуратури у вказаній сфері та динаміки розвитку відповідних явищ (розділи
1–5); індуктивний метод наукового пізнання став засобом дослідження
положень нормативно-правових актів і доктринальних джерел для визначення
проблем, пов’язаних із захистом прокуратурою прав, свобод та інтересів дітей
(підрозділи 1.4–1.6, розділи 2–5); дедуктивний метод застосовано для
формулювання висновків, виходячи із загальних положень науки про захист
прав і свобод людини, діяльність органів прокуратури щодо захисту прав,
свобод та інтересів дітей в Україні (підрозділи 1.4–1.6, розділи 2–5); метод
аналізу дав змогу визначити конкретні наукові положення та норми законів і
підзаконних актів, а також матеріалів практики щодо захисту прав і свобод
вказаної категорії осіб, на основі яких виокремлено проблемні питання
діяльності прокуратури (підрозділи 1.5, 1.6, розділи 2–5); метод синтезу надав
можливість сформулювати авторські пропозиції щодо удосконалення
діяльності органів прокуратури із захисту прав і свобод дітей, а також
визначення місця прокуратури у досліджуваній сфері (підрозділи 1.5, 1.6,
розділи 2–5); за допомогою методу моделювання визначено авторські моделі
функціонування органів прокуратури України у державному механізмі захисту
прав і свобод дітей (підрозділ 1.5, розділи 2–4); історичний метод застосовано
для визначення розвитку наукової думки та діяльності прокуратури України, а
також інших держав щодо захисту прав і свобод дітей (підрозділи 1.2, 1.3);
соціологічний метод став засобом з’ясування думки практиків щодо проблем
діяльності прокуратури України у державному механізмі захисту прав і свобод
дітей (підрозділи 1.5, 2.1, 2.2, 4.3); компаративістський метод застосовано для
10
вивчення досвіду зарубіжних країн у сфері захисту прав і свобод дітей
прокурором (підрозділи 1.3, 5.3, 5.4).
Усі методи дослідження використано у комплексі, що забезпечило
переконливість його результатів.
Науково-теоретичним підґрунтям роботи стали праці вітчизняних і
зарубіжних учених у галузі кримінального процесуального права, цивільного
процесуального права, кримінально-виконавчого права, кримінального права,
цивільного права, сімейного права, філософії, юридичної психології,
ювенальної юстиції, прокурорської діяльності.
Нормативною основою дисертації є міжнародно-правові норми,
Конституція України, законодавство України й інших держав, підзаконні
нормативно-правові акти загального та відомчого характеру.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні й аналітичні
матеріали, узагальнення практики діяльності органів прокуратури України із
захисту прав і свобод дітей (за 2013–2015 роки), акти прокурорського
реагування на порушення, виявлені у досліджуваній сфері, матеріали судової
практики, а також результати анкетування 320 працівників прокуратури, які
мають досвід роботи у сфері захисту прав і свобод дітей.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація
є першим комплексним дослідженням проблем визначення місця, ролі та
функціонування прокуратури України у державному механізмі захисту прав і
свобод дітей. Наукову новизну дисертації становлять такі основні положення:
уперше:
– розроблено та обґрунтовано концепцію удосконалення діяльності
органів прокуратури України із захисту прав і свобод дітей, метою якої є
запровадження в Україні комплексного захисту органами прокуратури прав і
свобод дітей як у межах, так і поза межами кримінальної юстиції, а також
удосконалення організації роботи прокуратури у цій сфері;
– надано комплексну аргументацію особливого місця органів
прокуратури у державному механізмі захисту прав і свобод дітей, що
11
обґрунтовується такими характерними ознаками: 1) комплектування кадрів
органів прокуратури професійними юристами; 2) прокуратура безпосередньо
зобов’язана здійснювати захист прав і свобод людини; 3) прокурор наділений
повноваженнями виявлення правопорушень і реагування на них; 4) прокурору
надані повноваження звернення до суду у разі виявлення порушень; 5) в
органах прокуратури концентрується інформація про стан законності;
6) прокурор має координаційні повноваження; 7) органи прокуратури мають
відомче наукове та методичне забезпечення діяльності;
– запропоновано та обґрунтовано поняття захисту прокурором прав і
свобод дітей, під яким автор розуміє комплексну діяльність органів
прокуратури в межах їхньої компетенції з використанням наданих законом
засобів, що починається з настанням юридичного факту (невиконання приписів
законодавства, порушення вимог закону тощо) та здійснюється з метою
забезпечення правопорядку й лише за умови недопущення підміни органів
відомчого управління та контролю і невтручання у господарську діяльність,
якщо вона не суперечить чинному законодавству;
– обґрунтовано необхідність надання прокурору в сучасних умовах
широкого кола повноважень за межами кримінальної юстиції з метою
комплексного захисту прав і свобод осіб до 18 років, що є однією із додаткових
гарантій забезпечення реалізації ст. 3 Конституції України, в якій визначено:
людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю;
– аргументовано доцільність надання прокурору повноважень щодо
перевірки додержання законів, спрямованих на запобігання насильству в сім’ї,
поза межами кримінального провадження та до погодження захисного припису
з метою оцінки відповідності дій органів і установ вимогам закону, що
сприятиме посиленню ефективності захисту прав, свобод та інтересів дітей;
– запропоновано модель діяльності прокурора у сфері протидії
злочинності неповнолітніх, що передбачає наглядову, інформаційно-аналітичну
та координаційну складові;
12
– зроблено вмотивований висновок про необхідність покладення на
прокурора обов’язку встановлення мотивів подання представником або
захисником неповнолітнього апеляційної скарги, що стане додатковою
гарантією захисту прав та інтересів неповнолітніх обвинувачених;
удосконалено:
– обґрунтування доцільності закріплення у Законі України від 14 жовтня
2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» положення про те, що перевірка
додержання і застосування законів, спрямованих на захист прав та свобод дітей,
проводиться за зверненнями фізичних і юридичних осіб, зверненнями та
запитами депутатів усіх рівнів про порушення законності, що вимагають
реагування прокурора, а за наявності обґрунтованих приводів – також з його
власної ініціативи;
– підходи до створення та функціонування системи підрозділів органів
прокуратури, уповноважених на здійснення захисту прав і свобод дітей з
урахуванням положень Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII
«Про прокуратуру»;
– основні напрями нагляду прокурора за додержанням законів при
виконанні покарань, пов’язаних із позбавленням волі, застосованих до
неповнолітніх (освіта, охорона здоров’я, соціальні права);
– критерії внутрішньої оцінки ефективності захисту прав і свобод дітей
прокуратурою, що передбачають три елементи: рівень професійності
прокурора; рівень відновлення порушених прав дитини; наявність (відсутність)
оскарження дій, а також рішень, прийнятих компетентними органами за
ініціативою прокурора, та задоволення вимог скаржника;
– напрями посилення ефективності захисту прав і свобод дітей органами
прокуратури, що включають такі складові: оптимальна структура та система
підрозділів, які здійснюють захист зазначеної категорії осіб у місцевих,
регіональних прокуратурах і Генеральній прокуратурі України; підбір
працівників, котрі безпосередньо здійснюватимуть захист прав та свобод дітей;
міжнародна взаємодія; критерії ефективності діяльності прокуратури;
13
дістали подальшого розвитку:
– періодизація становлення захисту прав і свобод дітей прокурором;
– аргументація доцільності закріплення на рівні кримінального
процесуального закону обов’язку щодо встановлення причин та умов, що
сприяли вчиненню злочину, і направлення відповідного документа (подання) до
органів, установ та організацій, бездіяльність або неналежна діяльність яких
призвела до вчинення кримінального правопорушення неповнолітньою особою;
– законодавчі пропозиції щодо правового регулювання укладання угод
про примирення та про визнання винуватості за участю неповнолітніх;
– підходи до підготовки кандидатів на посади прокурорів, що полягають
у запровадженні курсу «Захист прокурором прав і свобод дітей»;
– складові елементи вимог до прокурорів, які здійснюють захист прав і
свобод дітей, що передбачають: успішне проходження підготовки щодо
оволодіння теоретичними знаннями та практичними навичками прокурорської
діяльності стосовно захисту прав і свобод дітей; наявність стажу роботи в
органах прокуратури, достатнього для ефективного виконання обов’язків у
зазначеній сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
висновки дослідження і сформульовані на їх підставі пропозиції впроваджено і
використовуються у: науковій сфері – для подальшого наукового опрацювання
проблем захисту прокурором прав і свобод дітей; правотворчості – при
удосконаленні законодавства та розробці відомчих нормативних актів (довідка
про впровадження у правотворчу діяльність Верховної Ради України
результатів дисертаційного дослідження від 17 березня 2015 року № р-28);
правозастосуванні – практичній діяльності органів прокуратури України (акт
впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність
органів прокуратури від 30 січня 2015 року, наданий управлінням захисту прав
і свобод дітей Генеральної прокуратури України); навчальному процесі – при
підготовці та проведенні лекційних, семінарських і практичних занять зі
студентами та слухачами Національної академії прокуратури України у процесі
14
викладання таких навчальних дисциплін: «Прокурорська діяльність у сфері
захисту прав і свобод дітей», «Підтримання прокурором державного
обвинувачення», «Представництво прокурором інтересів громадянина або
держави у суді», «Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням»,
«Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень
у кримінальних провадженнях» (акт впровадження результатів дисертаційного
дослідження у навчальний процес Національної академії прокуратури України
від 3 лютого 2015 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем особисто
і є самостійним дослідженням. У працях, написаних у співавторстві, власні
теоретичні розробки дисертанта становлять обсяг, визначений у списку
опублікованих праць за темою дисертації. Наукові ідеї, що належать
співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки,
пропозиції, що містяться у дисертації, доповідалися автором і були обговорені
на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Сучасні
наукові дослідження представників юридичної науки – прогрес законодавства
України майбутнього» (м. Дніпропетровськ, 24 лютого 2013 року); «Теория и
практика современной юридической науки» (г. Ростов-на-Дону, 26 апреля
2013 года); «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Київ,
19 квітня 2013 року); «Проблеми юриспруденції: теорія, практика, суспільний
досвід» (м. Київ, 8 жовтня 2013 року); «Актуальні питання права та правової
держави: наукова дискусія» (м. Київ, 11 грудня 2013 року); «Перспективные
направления развития современной юридической науки» (г. Симферополь, 24–
25 января 2014 года); «Законодавство України: недоліки, проблеми
систематизації та перспективи розвитку» (м. Херсон, 14–15 лютого 2014 року);
«Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права» (м. Львів, 27–28
червня 2014 року); «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та
основних свобод людини і громадянина» (м. Запоріжжя, 18–19 липня 2014
року); «Сучасне правотворення: питання теорії та практики»
15
(м. Дніпропетровськ, 1–2 серпня 2014 року); «Юридична наука: виклик і
сьогодення» (м. Одеса, 8–9 серпня 2014 року); «Актуальні завдання та
напрямки розвитку юридичної науки у ХХІ столітті» (м. Львів, 22–23 серпня
2014 року); «Актуальні проблеми законодавства України: пріоритетні напрями
його вдосконалення» (м. Одеса, 10–11 жовтня 2014 року); «Людина і закон:
публічно-правовий вимір» (м. Дніпропетровськ, 7–8 листопада 2014 року);
«Права людини в Україні в сучасних умовах: пошук нових механізмів
утвердження та забезпечення» (м. Київ, 19 грудня 2014 року); «Законодавство
України у світлі сучасних реформаційних процесів» (м. Київ, 21–22 листопада
2014 року); «Правова політика України: питання теорії та практики» (м. Київ,
24 жовтня 2014 року); «Актуальні питання державотворення в Україні»
(м. Київ, 22 травня 2015 року).
Публікації. Основні положення та висновки, що містяться у дисертації,
відображено в одній монографії, підрозділі у колективній монографії,
підрозділах у двох науково-практичних посібниках, параграфі у науковопрактичному посібнику, двадцяти трьох статтях, із яких вісімнадцять
опубліковано у наукових фахових виданнях України з юридичних наук, п’ять –
у наукових періодичних виданнях інших держав, та вісімнадцяти тезах
наукових повідомлень.
Структура дисертації визначається темою, метою та задачами
дослідження і складається зі вступу, п’яти розділів, що містять двадцять два
підрозділи, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг
дисертації становить 437 сторінок, із яких основний текст – 365 сторінок,
список використаних джерел (330 найменувань) – 44 сторінки; додатки
(5 найменувань) – 27 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації узагальнено нові науково обґрунтовані результати
проведеного дослідження, яке розв’язує конкретну науково-прикладну
проблему, що має істотне значення для діяльності органів прокуратури, а саме:
науково опрацьовано актуальні теоретичні та прикладні проблеми
функціонування прокуратури України у державному механізмі захисту прав і
свобод дітей та сформульовано на цій основі комплекс пропозицій,
спрямованих на удосконалення діяльності органів прокуратури щодо захисту
прав і свобод дітей.
Основні наукові здобутки дисертанта, крім висвітлених вище,
відображено, зокрема, у таких положеннях.
1. Пропонується становлення захисту прав і свобод дітей прокурором
розділити на такі етапи: 1) закладення першооснов особливого ставлення до
неповнолітніх у межах кримінального судочинства; 2) розвиток особливого
правового регулювання прав неповнолітніх, які потрапили у конфлікт із
законом; 3) розвиток правового регулювання захисту прав і свобод дітей,
пов’язаний із радянською історією України; 4) закладення першооснов
правового регулювання захисту прав і свобод дітей незалежної України;
5) зближення законодавства України та європейського співтовариства,
поступове закріплення у національному законодавстві й відомчій нормативній
базі основ ювенальної юстиції.
2. У зарубіжних країнах органи прокуратури у сфері захисту прав і
свобод дітей наділені широким колом повноважень як у межах дії
кримінальних процесуальних норм, так і поза їх межами. Так, прокурор у
Франції бере участь у цивільному процесі в справах усиновлення (удочеріння),
встановлення опікунства над неповнолітніми і залучається до справ, які
пов’язані з виникненням загрози безпеці, здоров’ю чи освіті таких осіб.
У країнах Європи запроваджено спеціалізацію суддів, прокурорів,
поліцейських (приміром, Англія, Італія, Франція) та навіть адвокатів
359
(наприклад, Нідерланди).
На підставі аналізу законодавства вказаних країн можна констатувати, що
існування у прокурорів України комплексу повноважень із захисту прав і
свобод дітей поза межами кримінального провадження загалом відповідає
європейській практиці, а також цілком узгоджується з міжнародними вимогами
щодо створення якнайкращих умов для розвитку і життя дитини, повного
захисту їхніх прав, свобод та інтересів.
3. Про особливу роль органів прокуратури нашої країни у державному
механізмі захисту прав і свобод дітей можна говорити, виходячи з таких
характерних ознак: 1) комплектування кадрів органів прокуратури
професійними юристами; 2) прокуратура безпосередньо зобов’язана
здійснювати захист прав і свобод людини; 3) прокурор наділений
повноваженнями виявлення правопорушень і реагування на них; 4) прокурору
надані повноваження звернення до суду у разі виявлення порушень; 5) в
органах прокуратури концентрується інформація про стан законності;
6) прокурор має координаційні повноваження; 7) органи прокуратури мають
відомче наукове та методичне забезпечення діяльності.
Під захистом прокурором прав і свобод дітей пропонується розуміти
комплексну діяльність органів прокуратури в межах їхньої компетенції з
використанням наданих законом засобів, що починається з настанням
юридичного факту (невиконання приписів законодавства, порушення вимог
закону тощо) та здійснюється з метою забезпечення правопорядку й лише за
умови недопущення підміни органів відомчого управління та контролю і
невтручання у господарську діяльність, якщо вона не суперечить чинному
законодавству.
4. З метою комплексного захисту прав і свобод дітей органами
прокуратури в Закон України «Про прокуратуру» доцільно включити
положення щодо перевірки додержання і застосування законів, спрямованих на
захист прав та свобод дітей, яка проводилася б за зверненнями фізичних і
юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів про порушення
360
законності, що вимагають реагування прокурора, а за наявності обґрунтованих
приводів – також з його власної ініціативи.
Прокурору доцільно надати й повноваження щодо перевірки додержання
законів, спрямованих на запобігання насильству в сім’ї, поза межами
кримінального провадження та до погодження захисного припису з метою
оцінки відповідності дій органів і установ вимогам закону, що сприятиме
посиленню ефективності захисту прав, свобод та інтересів дітей.
З метою оптимізації захисту прав і свобод дітей прокурору варто надати
право представляти інтереси вказаної категорії осіб у судах, невідкладно
скасувати обов’язковість сплати ним судового збору при реалізації
представницьких повноважень і надати право вступати у виконавче
провадження незалежно від участі у справі для захисту прав та інтересів дитини
(дітей).
Здійснюючи нагляд за додержанням законів при притягненні
неповнолітніх до адміністративної відповідальності, прокурору передусім
необхідно акцентувати увагу на додержанні особливостей законодавства щодо
затримання таких осіб, складання адмінматеріалів та їх розгляду. Окремим
напрямом діяльності прокурора в межах наданих повноважень також повинно
стати запобігання вчиненню адміністративних правопорушень особами до 18
років. Варто зазначити, що прокурору в межах своїх повноважень необхідно
також вживати заходи, пов’язані із запобіганням вчиненню неповнолітніми
адміністративних проступків.
5. Прокурори обов’язково повинні роз’яснювати неповнолітнім
підозрюваним, а також їх законним представникам їхнє право на укладання
угоди про примирення, з’ясовувати питання щодо відсутності в будь-якій формі
примусу до укладання угод, усвідомлення ними передбачених законом
наслідків таких дій, зокрема обов’язкового відшкодування матеріальної шкоди,
обмеження прав на оскарження вироку суду.
Укладення угод про примирення та визнання винуватості обов’язково має
погоджуватись із батьками (опікунами) неповнолітнього або особами, які їх
361
замінюють, про що повинно бути зазначено у цих угодах. Доцільним також є
визначення в угоді про визнання винуватості строків виконання зазначених у
ній обов’язків щодо відшкодування державі збитків унаслідок вчинення
неповнолітнім кримінального правопорушення.
Поданню клопотання прокурора про обмеження участі законного
представника у виконанні окремих судових дій або усунення його від участі у
кримінальному провадженні та залученні замість нього іншого законного
представника має передувати ґрунтовне дослідження матеріалів провадження, а
також взаємовідносин неповнолітнього з представниками, батьками або
особами, які їх замінюють.
Під час свого виступу з обвинувальною промовою прокурору доцільно
надати оцінку діям або бездіяльності відповідних посадових осіб державних
органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності,
якщо це призвело до вчинення неповнолітнім кримінально караного діяння.
На відомчому рівні слід зобов’язати прокурорів перед зверненням до суду
з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру
особливу увагу приділяти встановленню причин і умов, що сприяли вчиненню
злочину неповнолітнім або особою, яка до досягнення віку, з якого може
наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння,
що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною
КК України; виявляти дані, що є складовою ефективного впливу на особу, до
якої застосовані такі заходи (авторитет батьків або осіб, які їх замінюють,
представників педагогічного або трудового колективу тощо); вживати заходів
щодо забезпечення відшкодування шкоди, завданої протиправними діями
особи, до якої застосовано примусові заходи виховного характеру.
Діяльність органів прокуратури у сфері запобігання дитячій злочинності є
комплексною й здійснюється за такими напрямами: наглядовий; інформаційноаналітичний; координаційний.
6. Завданням прокурорського нагляду за додержанням законів при
виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та при застосуванні
362
інших примусових заходів стосовно неповнолітніх пропонується вважати
забезпечення додержання законів у місцях тримання затриманих, попереднього
ув’язнення, в установах виконання покарань, інших установах, а також
фізичними особами, які виконують покарання або заходи примусового
характеру, що призначаються судом, додержання встановлених кримінальновиконавчим законодавством порядку й умов тримання або відбування
покарання неповнолітніми особами у цих установах, їх прав і виконання ними
своїх обов’язків.
Основними напрямами нагляду прокурора за додержанням законів при
виконанні покарань, пов’язаних із позбавленням волі та застосованих до
неповнолітніх, є забезпечення додержання їхніх прав на освіту, охорону
здоров’я, соціальних прав.
З метою посилення ефективності забезпечення додержання прав
неповнолітніх засуджених на охорону здоров’я у наказі Генерального
прокурора України про організацію роботи органів прокуратури щодо захисту
прав і свобод дітей доцільно передбачити обов’язковість залучення до
проведення перевірок відповідних фахівців закладів охорони здоров’я.
Прокурору, здійснюючи перевірку додержання законодавства під час
виконання покарань у виді громадських або виправних робіт, необхідно
звертати увагу на своєчасність складання та направлення йому подання про
ухилення від відбування вказаних видів покарань, а також відповідність його
змісту встановленим вимогам.
Для посилення ефективності забезпечення додержання приписів
законодавства кримінально-виконавчою інспекцією та органами Національної
поліції до проведення перевірки слід залучати психологів і педагогів під час
безпосередньої зустрічі прокурора із засудженими неповнолітніми.
7. Враховуючи комплексність діяльності органів прокуратури у сфері
захисту прав і свобод дітей, у кожній із прокуратур регіонального рівня
необхідно утворити управління ювенальної юстиції, в структурі якого
передбачити два підрозділи: відділ захисту прав і свобод дітей за межами
363
кримінального судочинства та відділ захисту прав і свобод дітей у сфері
кримінальної юстиції. На рівні місцевих прокуратур варто утворити відділ
ювенальної юстиції, на працівників якого покласти обов’язки щодо захисту
прав і свобод дітей як у межах, так і поза межами кримінальної юстиції.
Доцільним убачається зобов’язати військові прокуратури при виконанні
завдань, покладених на них, особливу увагу приділяти захисту прав і свобод
дітей на території проведення антитерористичної операції.
Програма спеціальної підготовки кандидатів на посади прокурорів у
Національній академії прокуратури України повинна включати курс щодо
особливостей діяльності прокурора із захисту прав і свобод дітей.
Перед призначенням на посаду прокурорів, які здійснюватимуть захист
прав і свобод дітей, необхідно проводити дворівневу систему оцінки знань та
навиків.
Перший етап полягає у: тестуванні на знання законодавства,
спрямованого на захист прав і свобод дітей; вирішенні практичних завдань
(змодельована ситуація у сфері кримінального судочинства за участю дитини та
поза межами кримінальної процесуальної сфери); тестуванні на знання
ювенальної психології.
Другий етап полягає у співбесіді за обов’язковою участю представників
ювенальних підрозділів.
Для оптимізації діяльності прокуратури в зазначеній сфері у наказі
Генерального прокурора України № 16 гн пропонується закріпити положення
про те, що безпосереднє виконання обов’язків із захисту прав і свобод дітей
необхідно доручати досвідченим працівникам, які успішно пройшли
підготовку, володіють теоретичними знаннями і практичними навичками
прокурорської діяльності щодо захисту прав та свобод дітей, а також мають
стаж роботи в органах прокуратури, достатній для ефективного захисту прав і
свобод дітей.
Що ж до навчання нинішніх працівників, то вони також мають
ознайомитися із основними положеннями щодо захисту прав та свобод дітей.
364
При цьому вони мають проходити як теоретичне навчання, так і практично
закріплювати результати навчання.
Міжнародне співробітництво прокуратури у сфері захисту прав і свобод
дітей є важливою складовою діяльності прокуратури, що можна умовно
поділити на види залежно від: суспільних відносин, у контексті яких надається
міжнародна правова допомога (в кримінально-правовій чи поза кримінальноправовою сферою); змісту діяльності, що відбувається у контексті
міжнародного співробітництва. У свою чергу, її можна поділити на:
інформаційну, науково-освітню і практичну (наприклад, виконання окремих
процесуальних дій під час розслідування кримінальних правопорушень).
Врахування практики Європейського суду з прав людини в сучасних
умовах є надзвичайно актуальним і вкрай необхідним тому, що: по-перше,
Україна обрала європейський шлях розвитку; по-друге, вивчення рішень
Європейського суду з прав людини дасть змогу мінімізувати прорахунки в
діяльності органів прокуратури нашої країни у сфері захисту прав і свобод
дітей; по-третє, посилання на вказані рішення можуть стати додатковим
обґрунтуванням позиції прокурора при наданні правової оцінки виявленим
правопорушенням.
Критерії оцінки ефективності захисту прав і свобод дітей прокуратурою
пропонується визначати за трьома елементами: рівень професійності
прокурора; рівень відновлення порушених прав дитини; наявність (відсутність)
оскарження дій, а також рішень, ухвалених компетентними органами за
ініціативою прокурора, та задоволення вимог скаржника (приміром, наявність
апеляційних і касаційних скарг заінтересованих осіб, оскарження незаконності
дій прокурора прокурору вищого рівня тощо).
8. В умовах інтеграції України в європейське співтовариство необхідно
враховувати положення міжнародних правових документів під час розробки
законодавства. Водночас зближення національних і європейських правових
актів має відбуватися з обов’язковим урахуванням інтересів нашої країни та
найкращим забезпеченням прав і свобод дітей. Ефективна ж діяльність
365
прокуратури щодо захисту прав та свобод малолітніх і неповнолітніх можлива
тільки за комплексного підходу, тобто з використанням широкого кола
повноважень як у сфері кримінальної юстиції, так і поза її межами.
У зв’язку з цим доцільним убачається впровадження авторської
Концепції удосконалення діяльності органів прокуратури із захисту прав і
свобод дітей.