ГУЗЬ НАТАЛІЯ ГРИГОРІВНА. СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ З РАДОЮ ЄВРОПИ (1991 – 2014 рр.): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

brief description

ГУЗЬ НАТАЛІЯ ГРИГОРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ З РАДОЮ ЄВРОПИ (1991 – 2014 рр.): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
УДК 94(477):341.176(4)«1991/2014»(043.3/.5)
ГУЗЬ НАТАЛІЯ ГРИГОРІВНА
СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ З РАДОЮ ЄВРОПИ (1991 – 2014 рр.):
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Спеціальність 07.00.01 - Історія України
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник –
кандидат історичних наук,
доцент Петасюк О. І.
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ_______________________________ 3
ВСТУП__________________________________________________________4
РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ТА
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Історіографія теми ____________________________________________10
1.2. Характеристика джерел ________________________________________18
РОЗДІЛ 2. УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ВСТУПУ ДО РАДИ ЄВРОПИ
2.1. Ідея євроінтеграції як фактор поступу держави____________________ 30
2.2. Європейські орієнтири зовнішньої політики України
напередодні входження до Організації_______________________________ 58
РОЗДІЛ 3. НАБУТТЯ УКРАЇНОЮ ЧЛЕНСТВА В РАДІ ЄВРОПИ
3.1. Переговори щодо вступу України до Ради Європи_________________ 71
3.2. Зобов’язання держави перед Організацією та хід їх виконання ______ 92
3.3. Участь України у роботі структурних органів Ради Європи_________ 118
РОЗДІЛ 4. ТРУДНОЩІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ
УКРАЇНИ З РАДОЮ ЄВРОПИ
4.1. Позиції держав-учасниць Організації щодо України_______________ 132
4.2. Суспільно-політичні реалії України як підґрунтя подальшої
співпраці з Радою Європи ________________________________________ 142
ВИСНОВКИ____________________________________________________160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ__________ 166
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АП України – Адміністрація Президента України
Архів ЦУІ – Архів Центру усної історії
Венеціанська комісія – Європейська комісія «За демократію через
право»
ВР України – Верховна Рада України
ГПУ – Генеральна Прокуратура України
ЄС – Європейський Союз
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
Кабмін – Кабінет Міністрів України
КМРЄ – Комітет міністрів Ради Європи
КМРВ – Конгрес місцевої та регіональної влади
НБУ – Національний Банк України
ОБСЄ – Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі
ПАРЄ – Парламентська Асамблея Ради Європи
РЄ – Рада Європи
РФ – Російська Федерація
СБУ – Служба Безпеки України
СНД – Співдружність Незалежних Держав
ЦВК – Центральна Виборча Комісія
ЦДАГО України – Центральний державний архів громадських об’єднань
України
ЦДАВО України – Центральний державний архів вищих органів влади і
управління України
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Україна упродовж багатьох років
співпрацює з численними світовими, європейськими та регіональними
організаціями, участь у яких пришвидшила процеси здобуття державою
незалежності й інтегрування в міжнародний політичний, правовий,
економічний та культурний простір. Саме тому, важливе місце в сучасній
історичній науці належить роботам, присвяченим співробітництву України з
міжнародними організаціями.
Розбудова демократичного суспільства та набуття повноправного
членства в європейському співтоваристві унеможливлюється без
запровадження норм та принципів, викладених в міжнародних угодах,
підписаних в рамках Ради Європи (далі – РЄ). Враховуючи це, при вивченні
державотворчих процесів початку 1990-х – першої половини 2000-х рр.
зростає потреба в дослідженнях, що розкривають співпрацю України з цією
європейською організацією, її роль та вплив на хід історії.
Актуальність дослідження обраної теми посилюється тим, що у
вітчизняній історіографії відсутнє комплексне дослідження співробітництва
України з РЄ. Вивчення співпраці нашої держави з РЄ дасть змогу доповнити
історичну науку новими фактами, глибше розкрити суспільно-політичне
життя України наприкінці ХХ ст. – на початку XXI ст.
Практичний вектор актуальності дослідження обумовлений тим, що
сучасна Україна потребує розвитку та зміцнення демократичної, правової
держави, а також розширення участі у європейському регіональному
співробітництві. Адже це, зажаючи на сучасні події, пов’язані з Революцією
Гідності, анексією Російською Федерацією (далі – РФ) Кримського
півострова та російською агресією на Сході України, а також на прагнення
країни увійти до європейської спільноти, що є частиною національної
стратегії держави, є надзвичайно актуальним не лише з науково-теоретичної
точки зору, але й з суспільно-практичної. Надважливим для сучасної України
5
є розробка стратегії європейської інтеграції, яка б дозволила задовольнити всі
потреби суспільства, вирішити проблемні питання, що гостро постали перед
Україною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана в контексті науково-дослідницької роботи історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Україна в
загальноєвропейських історичних процесах: пошуки цивілізаційного вибору»
(державний реєстраційний номер № 01 БФ046 – 01).
Зважаючи на те, що на сьогодні в сучасних наукових історичних
розробках обрана тема комплексно та всебічно не розглядалась, метою
дослідження є всебічне вивчення становлення, розвитку та значення співпраці
України з РЄ.
Відповідно до мети сформульовано конкретні завдання дослідження:
– охарактеризувати стан наукової розробки та джерельну базу теми;
– з’ясувати орієнтири політичного, соціально-економічного та
культурного розвитку України напередодні входження держави до РЄ;
– охарактеризувати хід та значення виконання Україною зобов’язань,
взятих державою при вступі до Організації;
– розкрити основні форми, методи та напрямки співпраці нашої держави з
РЄ;
– визначити внесок України у посилення ролі Організації в інтеграційних
процесах через участь нашої держави у структурних органах РЄ;
– проаналізувати значення співпраці з РЄ для України у розвитку та
зміцненні демократичного суспільства;
– дослідити труднощі та перспективи подальшої співпраці з Організацією
задля підвищення ефективності використання потенціалу та ресурсів РЄ у
зміцнення демократії в українській державі.
Об’єктом дослідження є державні органи України та структурні органи
Ради Європи, в полі яких відбувається співробітництво країни з Організацією.
6
Предмет дослідження – процес співпраці України з РЄ, а саме: робота
органів законодовчої та виконавчої влади держави щодо створення передумов
набуття членства в РЄ; внутрішня та зовнішня політика України в частині
співпраці з Організацією; виконання державою зобов’язань, взятих перед РЄ;
форми та методи участі України в РЄ; труднощі і перспективи розвитку
відносин між ними на тлі тих еволюційних процесів, які відбувались в нашій
державі в 1991 – 2014 рр.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1991 по 2014 рр.,
що обумовлено історично важливими етапами в розвитку України. Нижня
хронологічна межа обумовлена здобуттям Україною незалежності та
проголошенням курсу на входження до європейської спільноти, а також
початком співпраці з РЄ. Верхня – пов’язана з політичною та соціальноекономічною кризою в державі, революційними подіями, активізацією
співпраці з РЄ та підписанням Угоди про Асоціацію з ЄС. Певні відступи від
зазначених хронологічних рамок обумовлені прагненням авторки висвітлити
аспекти, пов’язані з передумовами співпраці України з РЄ та сучасний стан їх
взаємодії.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використані
наступні загальні методи: порівняльний, емпірико-аналітичний, логічний,
метод аналізу та синтезу. Так, емпірико-аналітичний та логічний методи
дозволили зробити спробу детального опрацювання науково-теоретичної
бази співпраці України з РЄ, а також виконання взятих зобов’язань. Задля
з’ясування рівня наукової розробки даної проблематики, а також з метою
класифікації наукових досліджень, що стосуються співпраці України з РЄ,
використовувався порівняльний метод та метод системного аналізу
документів і літератури. Задля виявлення основних інструментів, методів та
механізмів підтримки РЄ демократичних перетворень в Україні застосувався
метод аналізу і синтезу.
Під час дослідження використовувались і спеціально-наукові методи:
7
історичний та проблемно-хронологічний метод, які дозволили здійснити
аналіз кожної проблеми дисертації у її часовій послідовності.
У свою чергу, використання аналітичного та порівняльного підходів
дало можливість прослідкувати становлення та розвиток відносин між
Україною та РЄ, а також визначити напрямки подальшої співпраці держави з
цією міжнародною Організацією. Опрацьовуючи офіційні документи РЄ,
дисертант застосовувала системний та структурний підходи, а також метод
контент-аналізу, які посприяли виокремленню основних напрямів у
співробітництві України з РЄ. Критичний підхід, у свою чергу, при
проведенні дослідження допоміг визначити проблемні аспекти у взаємодії РЄ
з державою.
Застосування цих принципів, методів та підходів у дослідженні дало
змогу об’єктивно оцінити співпрацю України з РЄ, а введення до наукового
обігу широкого кола новітніх документів та матеріалів підвищило рівень
обгрунтованості й достовірності наукових положень та висновків дисертації.
Наукова новизна результатів дослідження та особистий внесок
здобувача полягає у тому, що на основі аналізу широкого кола джерел та
наукової літератури вперше проведено цілісне, всебічне дослідження
співпраці України з РЄ в історичному контексті; з’ясовано місце Організації у
розвитку та зміцненні демократичного суспільства в незалежній Україні;
визначено внесок держави у посилення ролі РЄ в інтеграційних процесах
через участь нашої держави у керівних структурних органах РЄ.
Удосконалено та поглиблено знання про співпрацю України з РЄ в період з
1991 – 2014 рр. та основні аспекти, які відображають взаємодію України з
цією Організацією на сучасному етапі. Набули подальшого розвитку аналіз
історіографічного доробку вітчизняних і зарубіжних вчених та вивчення місця
РЄ в демократичних трансформаціях українського соціуму.
Практичне значення результатів дослідження обумовлюється його
науковою новизною та актуальністю. Фактичний і теоретичний матеріал,
8
здобутий в процесі написання оботи, основні наукові положення, оцінки та
аналітичні висновки можуть бути використані у розробці лекційних і
спеціальних курсів з новітньої історії України, в довідковій літературі, при
підготовці узагальнюючих праць, а також для подальшої розробки проблем,
що стосуються європейського поступу України. Результати роботи можуть
бути використані для подальших наукових розвідок з вивчення міжнародного
становища України та її політичного, соціально-економічного та культурного
розвитку наприкінці XX – на початку XXI ст.
Апробація результатів дослідження. Результати даного
дисертаційного дослідження доповідались, обговорювались і були
оприлюднені на наукових конференціях: Міжнародна науково-практична
конференція «Актуальні питання суспільних наук: наукові дискусії»
(м. Дніпропетровськ, листопад 2013 р.); Міжнародна наукова
міждисциплінарна конференція студентів, аспірантів та молодих вчених
«Шевченківська весна» (м. Київ, березень 2014 р.); Міжнародна науковопрактична конференція «Чинники розвитку суспільних наук у ХХІ столітті»
(м. Львів, серпень 2014 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні
тенденції розвитку суспільних наук» (м. Львів, грудень 2014 р.); Міжнародна
науково-практична конференція «Суспільні науки: сучасні тенденції та фактори
розвитку» (м. Одеса, січень 2015 р.); Міжнародна науково-практична
конференція «Пріоритетні напрями вирішення актуальних проблем
суспільних наук» (м. Одеса, жовтень 2015 р.).
Основні положення, результати і окремі проблемні питання дисертації
були опубліковані у 5 статтях у наукових фахових виданнях:
- Гузь Н. Г. Політична та соціально-економічна ситуація в Україні
напередодні вступу до Ради Європи (1992 – 1995 рр.) / Н. Г. Гузь // Гілея:
науковий вісник: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. –
К.: ПП «Видавництво «Гілея», 2014. – Вип. 81 (№ 2). – С. 53 – 56.
9
- Гузь Н. Г. Початковий етап співпраці України та Ради Європи /
Н. Г. Гузь // Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Історія / Київський національний університет імені Тараса
Шевченка. – К.: Київський університет, 2014. – Вип. 1(119). – С. 12 – 15.
- Гузь Н. Г. Співпраця України з Радою Європи у сфері конституційного
законотворення (1996 – 2010 рр.) / Н. Г. Гузь // Науковий вісник СНУ. Історичні
науки. – Луцьк, 2014. – № 7 ( 284 ). – С. 105 – 111.
- Гузь Н. Г. Зобов’язання України перед Радою Європи та їх виконання /
Н. Г. Гузь // Сторінки історії. Збірник наукових праць НТУУ «КПІ». – К.:
НТУУ «КПІ», 2015. – № 39. – С. 147 – 155.
- Гузь Н. Г. Суспільно-політичні реаліїї України як підгрунтя співпраці з
Радою Європи / Н. Г. Гузь // Європейські історичні студії. – К., 2015. – № 1
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eustudies.history.knu.ua
Структура дисертації зумовлена специфікою предмету, метою та
завданнями дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень,
вступу, чотирьох розділів, які поділяються на девять підрозділів, висновків,
списку використаних джерел та літератури (30 с., 267 позицій). Загальний
обсяг дисертації становить 196 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
Зважаючи на те, що для сучасної України характерною є активізація
трансформаційних процесів, які відкривають нові перспективи становлення
українського варіанту сучасної європейської демократичної держави,
вивчення співпраці України з РЄ постає актуальним.
За результатами проведеного дослідження викладено найбільш важливі
узагальнення та положення, основними серед яких є, зокрема, такі:
На основі аналізу історіографії констатовано, що українська історична
наука ще й досі не має цілісного, дослідження співпраці України з РЄ, а деякі
аспекти, такі, як виконання зобов’язань, взятих Україною при вступі до РЄ,
та їх вплив на розвиток держави, а також труднощі та перспективи співпраці
держави з РЄ, є, на жаль, або мало дослідженими, або й зовсім не
дослідженими. Більшість праць, присвячених співробітництву України з РЄ,
належить українським вченим та дослідникам у галузі політичних та
юридичних наук, конкретно-історичні дослідження лише фрагментарно
відображають деякі аспекти взаємодії РЄ з нашою державою. Аналіз
джерельної бази показав, шо вона становить сукупність архівних документів,
опублікованих матеріалів (періодичні видання, публікації учасників подій,
нормативно-правові джерела, інтернет-ресурси) та інтерв’ю, взятих у
державних та громадських діячів, представників РЄ (В. Ар’єв, С. Грищенко,
З. Кондур). Тобто, джерельний комплекс є репрезентативним, достовірним,
достатнім і дозволяє виконати поставлені наукові завдання, грунтовно
дослідити обрану тему.
Орієнтири політичного, соціально-економічного та культурного
розвитку держави в 1991 – 1995 рр. – напередодні вступу України до РЄ –
характеризувались європейським спрямуванням. В політичному поступі
України завдяки поширенню ідеї європейської інтеграції відбулись такі
зрушення, як перехід від тотальтарного до демократичного суспільства,
161
виникнення багатопартійності, формування органів місцевого
самоврядування, запровадження інституту президентської влади, поділ
політичної влади та створення механізму стримувань і противаг. Європейські
орієнтири в зовнішній політиці держави прослідковувались через її
прагнення забезпечити стабільне становище на міжнародній арені, зберегти
територіальну цілісность та недоторканість кордонів, увійти до світового та
європейського співтовариства. В економіці спостерігались зміни, пов’язані з
поступовим переходом до ринкової економіки, подоланням технологічної
відсталості, залученням іноземних інвестицій і новітніх технологій,
створенням нових робочих місць, підвищенням конкурентної спроможності
вітчизняного товаровиробника, виходом на світові та ринки для
повноцінного розвитку. До проявів європейських орієнтирів культурного
потупу України у 1991 – 1995 рр. належать зростання громадських ініціатив,
збільшення кількості інноваційних культурних проектів, формування
нерозривного зв’язку розвитку вітчизняної науки, освіти, релігії, мистецтва з
розвитком європейської культурної традиції.
Хід виконання Україною основних політичних та правових зобов’язаннь
держави перед РЄ – ухвалення Конституції, нових Кримінального,
Цивільного та Цивільно процесуального кодексів, законів про вибори та про
політичні партії, реформування прокуратури та ін. – був проблематичним та
довготривалим. Основними кроками у формуванні законодавчої бази, на якій
грунтувалось становлення України, як члена європейської спільноти, стали
прийняття у листопаді 1991 р. Декларації прав національностей України,
ухвалення у грудні 1991 р. Закону про дію на території України міжнародних
договорів (за яким визнання укладених і ратифікованих державою
міжнародних договорів проголошувалось невід’ємною частиною власного
національного законодавства), створення у липні 1992 р. посту Верховного
комісара в справах національних меншин, ухвалення у липні 1993 р.
«Основних напрямів зовнішньої політики України». Починаючи з 1991 р.
162
Україна окреслила основні національні інтереси та завдання
зовнішньополітичної діяльності, серед яких найважливішими були участь у
європейських та міжнародних структурах та повномасштабне входження до
європейського і світового співтовариства. Метою всіх зобов’язань було
пришвидшення проведення правових та інституційних реформ у державі. У
свою чергу, їх виконання мало важливе значення для України та її входження
до європейського правового простору, адже забезпечило узгодження
міжнародного та національного права.
Основними формами співпраці України з РЄ є консультації на рівні
експертів з обох сторін, участь представникiв країни в структурних органах
РЄ, залучення до розробки та реалізації проектів і програм та інші. Надання
експертної допомоги мало на меті створення законодавчих та інституційних
рамок функціонування суспільства у відповідності до загальноєвропейських
принципів демократії. Участь у роботі структурних органів РЄ дозволила
Україні популяризувати свої ідеї та культуру. Усі проекти та програми в
рамках РЄ покликані сприяти демократичним перетворенням та зміцнення
демократії. До методів співпраці України з РЄ належать підписання угод,
меморандумів між країною і Організацією; надання звітних даних та іншої
інформації в межах впровадження реформ, реалізації проектів або при
підготовці до них; консультаційна підтримка реформ, проектів з боку РЄ;
надання експертної допомоги з різних аспектів розбудови демократичного
суспільства; правовий та політичний моніторинг виконання Україною
зобов’язань; надання фінансування в рамках затверджених Планів дій та
програм. Напрямами співробітництва України з РЄ є реформування чинного і
розробка та імплементація нового законодавства у відповідності до
стандартів РЄ на основі принципів верховенства права та прав людини;
розбудова толерантного, демократичного суспільства, яке базується на
європейських стандартах; продовження роботи органів державної влади
України, спрямованої на виконання обов’язків та зобов’язань України,
163
передбачених Висновками та Резолюціями ПАРЄ; залучення РЄ у взаємодії з
ЄС до вирішення актуальних питань.
Україна відіграє важливу роль у посиленні ролі Організації в
інтеграційних процесах через участь держави в структурних органах РЄ.
Держава є активним учасником діяльності Організації, а також
популяризатором її основних засад та принципів. У 2006 р. започаткована
регіональна програма РЄ «Київська ініціатива за демократичний розвиток
через культуру в Азербайджані, Вірменії, Грузії, Молдові та Україні», метою
якої є розвиток міжкультурного діалогу. Під час головування в КМРЄ у
травні-листопаді 2011 р. Україна виконала важливу місію спрямування
діяльності РЄ на вирішення пріоритетних питань загальноєвропейського
розвитку. Наша держава виступає учасником спільного проекту
Європейської Комісії і РЄ «Дні європейської спадщини», покликаного
привернути увагу до культурної спадщини та її ролі у розвитку сучасного
суспільства. Україна залучається до процесу інституційного реформування
РЄ, а також бере участь у посиленні співпраці між РЄ та ЄС. Україна разом з
РЄ, в рамках імплементації Меморандуму про взаєморозуміння між РЄ та
ЄС, проводить конференції та круглі столи, що визначають політику та
основні напрямки діяльності РЄ.
РЄ має важливе значення у становленні та розвитку демократичного
суспільства незалежної України. Організація відіграє дорадчу, контрольну та
попереджувальну роль у процесі зміцнення демократії в Україні. РЄ сприяє
зміцненню демократичних інститутів на національному, регіональному та
місцевому рівнях, розширенню демократичної культури, побудові
громадянського суспільства шляхом підвищення рівня толерантності та
розширення участі ключових громадських діячів у процесі прийняття рішень.
Водночас, стратегія РЄ щодо зміцнення демократії в нашій державі має й
недоліки. Зокрема, вимоги, які висувала Організація до України, не завжди
мали першочергове значення для забезпечення прав людини, розвитку та
164
зміцнення демократії у країні. Крім того, заяви та наміри РЄ інколи носили
декларативний характер. Так, проблеми скасування смертної кари та
забезпечення свободи слова в Україні неодноразово обговорювалися у РЄ та
отримували різкі критичні оцінки. Однак, конкретних заходів щодо
вирішення зазначених проблем було вжито зі значним запізненням. У зв’язку
зі складністю процесу демократизації в Україні, а також, зважаючи на
агресію РФ проти проти нашої держави, РЄ віднайшла ефективні
інструменти та механізми впливу, які проявились у розвитку політичного
моніторингу, а також досягненні домовленості з ЄС щодо спільного
фінансування програм зміцнення демократії, захисту прав людини в Україні.
Наша держава не докладала активних зусиль щодо підписання та ратифікації
міжнародних угод, укладених в рамках РЄ, не достатньо активно долучалася
до роботи органів та організацій РЄ у соціально-економічній галузі та у
галузі освіти, які, шляхом міжнародного співробітництва, сприяють
зміцненню демократії на національному рівні.
На розвиток співпраці України з РЄ впливають такі фактори, як
налаштування країн-учасниць Організації до України (в РЄ є «українофіли»,
«помірковані скептики», «скептики» та країни з нейтральною позицією) та
суспільно-політичні реалії нашої держави. Найбiльш перспективними
напрямами спiвробiтництва України з РЄ визначено подальшу участь
держави в реалiзацiї програм спiвпраці РЄ з державами Центральної та
Схiдної Європи; продовження роботи органiв державної влади України,
спрямованої на вивчення доцiльностi участi України в мiжнародно-правових
договорах РЄ, не передбачених Висновком ПАРЄ №190 (1995); залучення
українських фахiвцiв та науковцiв в якостi експертiв РЄ до розробки та
реалiзацiї заходiв, що проводяться в рамках програм спiвробiтництва РЄ.
Доцільним і перспективним є вступ України до Банку розвитку Ради Європи,
що сприятиме вирішенню ряду актуальних соціально-економічних проблем,
165
підвищенню соціального добробуту населення, що є невід’ємною складовою
зміцнення демократії.
Успішність подальшої взаємодії України з Організацією значною мірою
залежить від політичної волі держави проводити демократичні перетворення.
У зв’язку з революційними подіями 2013 – 2014 рр. та поступовим
входженням України до європейського простору (підписання Угоди про
асоціацію з ЄС), слід очікувати продовження співпраці, яка є важливим
фактором наближення до європейських стандартів.
Таким чином, співпраця України з РЄ в 1991 – 2014 рр. не переривалась.
Вона мала форму безпосередніх та опосередкованих контактів державних
органів України зі структурними органами РЄ. На сучасному етапі, у зв’язку з
революційними подіями 2013 – 2014 рр. та поступовим входженням України
до європейського простору (підписання Угоди про асоціацію з ЄС), слід
очікувати продовження співпраці, що, безумовно, заслуговує на подальші
наукові дослідження як окремий предмет студій.