Білобровець Ольга Матвіївна Поляки в Україні: суспільно-політичний та культурний аспекти. 1914–1918 рр.

brief description

Білобровець Ольга Матвіївна, доцент кафедри історії України Житомирського державного університету імені Івана Франка. Назва дисертації: «Поляки в Україні: суспільно-політичний та культурний аспекти. 19141918 рр.». Шифр та назва спеціальності 07.00.01 історія України. Спецрада Д26.001.20 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
На правах рукопису
Білобровець Ольга Матвіївна
УДК 94/477.4(438)«1914–1918»
ДИСЕРТАЦІЯ
ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ: СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА КУЛЬТУРНИЙ
АСПЕКТИ. 1914–1918 РР.
07.00.01 – історія України
Подається на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________ Білобровець О. М.
Науковий консультант:
Терещенко Юрій Іларіонович,
доктор історичних наук, професор
Київ-2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………………… с. 27
ВСТУП ………………………………………………………………………………..с. 29
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА
ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Теорія та методологія дослідження……………………………….……....с. 38
1.2 Історіографія проблеми………………………. ………………………...…с. 53
1.3 Джерельна база дослідження …………………………………………...... с. 73
РОЗДІЛ 2. ПОЛЯКИ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
2.1 Демографічний вимір та соціальна структура польського населення
в Україні ……………………………………………….………......................... с. 85
2.2. Польське суспільно-політичне життя в Україні наприкінці ХІХ –
на початку ХХ ст. …………………………………………………….……….с. 103
РОЗДІЛ 3. ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ ПОЛЬСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ
В УКРАЇНІ (СЕРПЕНЬ 1914 Р. – ЛЮТИЙ 1917 Р.)
3.1 Політичні настрої та суспільні погляди поляків в Україні щодо війни
та вирішення польського питання …………………………………………... с.146
3.2 Участь поляків України в організації надання допомоги польським
біженцям у 1914–1916 рр................................................................................. с. 172
РОЗДІЛ 4. ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ
ПОЛЯКІВ УКРАЇНИ У 1917–1918 РР.
4.1 Діяльність польських політичних партій та громадських
інституцій у березні – жовтні 1917 р….……………………………………. с. 210
4.2 Польські політичні сили в умовах української державності
наприкінці 1917 р. – 1918 р. ………………………………………………… с. 244
4.3. Створення польських збройних формувань та їх перебування на
території України………………………………………………….…………..с. 269
4.4 Громадсько-політичне життя поляків в українських містах і
26
провінції …………………………………………………………………….…с. 299
РОЗДІЛ 5. ОСВІТА ТА КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ ПОЛЯКІВ У
РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
5.1 Розвиток польської освіти в Україні ……………...………..…………... с. 329
5.2 Культурно-мистецьке життя поляків України…………………………. с. 363
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………...... с. 394
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………………с. 407
ДОДАТКИ …………………………………………………………………………..с. 479

bibliography

ВИСНОВКИ
– Таким чином, аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми засвідчив,
що на сучасному етапі відсутнє дослідження суспільно-політичного та культурного
життя поляків в Україні як національної меншини в роки Першої світової війни.
Виявлено, що раніше не розглядалися, або ж були слабко опрацьовані питання
політичних настроїв та зовнішньополітичної зорієнтованості польського населення
на початку війни, позиції польських політичних сил та громадськості щодо
напрямків розвитку та основних питань суспільного життя поляків у роки війни,
зокрема вирішення польського питання, створення польської армії, з’ясування
сутності громадсько-політичного життя в українських містах та провінції.
Під час опрацювання історіографії зазначеної проблеми виділено три періоди
дослідженнях: перші 20 років ХХ ст., радянський час і сучасний період. У перший
період представлено найбільше наукових праць польських і російських істориків,
політиків, публіцистів, які давали характеристику становищу польського населення,
обґрунтовували їх роль і вплив на економічне і суспільно-політичне життя краю,
виходячи, зокрема з партійних ідеологічних установок. Впродовж усього
радянського періоду історики значну увагу приділяли вивченню питань перемоги
більшовиків і співпраці польських і російських революціонерів. Найбільш плідний
період у дослідженнях поляків в Україні розпочався наприкінці 90-х рр. ХХ ст. і
триває до сьогодні. Науковці звертають свою увагу на розкриття окремих сторін
життя поляків України в різні історичні періоди.
Джерельний комплекс складається з критично опрацьованих матеріалів із
близько 100 фондів 9 українських та 2 польських архівів, опублікованих документів,
мемуарної літератури та друкованих засобів періоду Першої світової війни. За
допомогою презентабельної джерельної бази вдалося всебічно і комплексно
відтворити картину суспільно-політичного і культурного життя поляків в Україні в
роки Першої світової війни.
395
– У ході дослідження соціально-демографічного стану та суспільно-політичного
і культурного розвитку польського населення у Наддніпрянській Україні з’ясовано
сутність його суспільних трансформацій у роки Першої світової війни. Зовнішніми
факторами, що кардинально вплинули на розвиток польського населення в Україні в
зазначений період стали події Першої світової війни, російська лютнева революція
та Українська національна революція 1917 р., більшовицький переворот у жовтні
1917 р., та українські державотворчі процеси. Внутрішніми факторами розвитку
польського громадсько-політичного життя був пошук шляхів вирішення нагальних
питань суспільного розвитку.
– Зовнішні фактори впродовж п’яти років кардинально змінили соціальнодемографічне становище та суспільно-політичне життя поляків в Україні.
Напередодні Першої світової війни в Україні польське населення складало незначну
(1,7 %), але добре організовану етнічну групу, представлену усіма верствами
населення. Польська національна меншина, незважаючи на русифікаторську й
асиміляторську політику царської влади, напередодні війни зберігала значний вплив
на економічний і суспільний розвиток України. Найбільша кількість поляків була
зосереджена на Правобережній Україні (3,3 %), що було викликано належністю
території у ХVІІІ ст. до Польщі та її колонізаторською політикою. На Лівобережній і
Південній Україні кількість польського населення була меншою і складала близько
1 %. Зростання кількості польського населення відбувалося шляхом природнього
приросту населення та сприятливої переселенської політики царської влади
впродовж ХІХ – на початку ХХ ст.
Найбільш вагому групу в економічному відношенні складали великі
землевласники, сконцентровані на Правобережній Україні. Впродовж другої
половини ХІХ – початку ХХ ст. через політику обмежень та російської колонізації
економічний і суспільний вплив великих польських землевласників тут зменшився,
однак не був повністю знищений і замінений російським. Польська інтелігенція, що
складала значну групу у містах (до 40 %), була представлена лікарями, викладачами,
адвокатами, а також інженерами та управлінським і обслуговуючим персоналом у
396
польських маєтках і позитивно сприймалася землевласниками і промисловцями.
Велика група польських селян поділялася на прибулих в Україну в першу хвилю
еміграції – ХVІ ст., групи селян-орендарів на поміщицьких землях – чиншовиків,
селян переселенців з Королівства Польського у ХІХ – на початку ХХ ст. Наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст. на Півдні і Сході України з емігрантів з Королівства
Польського почала формуватися група польських робітників завдяки розвитку тут
залізниць та промислового виробництва.
Трансформаційні процеси в соціальному відношенні наприкінці війни в
Україні проявилися у зближенні різних верств польського населення, зокрема
землевласників, інтелігенції та селян, об’єднаних спочатку справою надання
допомоги постраждалому польському населенню та біженцям, після лютневої
революції розвитком польської освіти та культури. Після проголошення урядом
УНР у листопаді 1917 р. соціально-економічних перетворень, які ліквідували
приватну власність, польські землевласники були позбавлені економічного впливу,
стали об’єктом селянських збройних нападів на маєтки. Після завершення Першої
світової війни та проголошення незалежної польської держави в 1918 р. більшість
польських поміщиків та інтелігенції виїхали до Польщі. Натомість вплив робітників
у громадському житті в післяреволюційний час значно зріс. З початком війни
кількість робітників у великих містах і на Півдні та Сході України збільшилась за
рахунок евакуйованих та біженців. Після лютневої революції в робітничому
середовищі посилився вплив соціалістичних ідей та активізувався боротьба за свої
права. Посилення впливу на польських робітників партії СДКПіЛ зумовило появу
значної кількості польських революційно-демократичних організацій, які спільно з
більшовиками сприяли встановленню радянської влади в Україні.
– Польський суспільно-політичний рух в Україні напередодні Першої світової
війни був складовою частиною загального польського руху в усіх розділених
частинах. Тут були представлені всі основні польські політичні табори –
консервативний, націоналістичний, соціалістичний. Після російської революції
1905 р. в Україні розпочалась діяльність новоутворених політичних і громадських
397
організацій і легальний період в роботі політичних партій. Представники
консервативного напрямку створили свої політичні організації, взяли участь у
виборах до Державної думи і Державної ради, були представлені в місцевих органах
влади. Партія Національної демократії, що представляла націоналістичний
напрямок, користувалася значним впливом серед дрібнобуржуазних верств
населення, інтелігенції. В Україні вона мала окремих представників, групи,
організації, поширювала свій вплив на студентське та учнівське середовище. ППСфракція в Україні була складовою організації, центр якої знаходився в Галичині. До
революції 1905 р. було створено Київський округ, який з 1906 р. враховуючи
місцеву специфіку, був фактично автономним. ППС-фракція в Україні виступала за
політичну автономію України і мала тісні зв’язки з УСДРП. Впродовж війни
відбулась зміна конфігурації політичного середовища, викликана революційними
перетвореннями.
– Польське громадсько-політичне життя було сконцентроване, передусім, в
губернських центрах Правобережжя і великих містах Півдня і Сходу України.
Зусиллями національно свідомої заможної верхівки польського населення та
інтелігенції існували нелегальні освітні організації і таємні польські школи.
Польські громади у Харкові, Одесі, Катеринославі зростали за рахунок переселення
значної кількості робітників з Королівства Польського, що почали відігравати
помітну роль у громадському житті. Польська спільнота гуртувалася навколо
костелів, збудованих їх зусиллями, при яких утворювались благодійні товариства і
школи. Ініціаторами багатьох починань в організації поляків виступала інтелігенція.
Після лютневої революції 1905 р. з’явилася значна кількість громадських
організацій і Польських клубів.
Виразником інтересів польських політичних партій, громадських організацій,
ареною дискусій з важливих питань політичного і суспільного життя, засобом
проголошення і обговорення нових ідей, формування поглядів і думок напередодні і
під час Першої світової війни стала польська преса. Головні польські видання
друкувалися у Києві, в Одесі та знаходились під впливом ендеків. «Джєннік
398
Кійовські» і «Тигоднік Одеські» мали прихильників серед різних ідеологічних
угрупувань, оскільки містили різні думки, мали високу інформаційну насиченість,
міжнародні новини, публікації із життя польської провінції, культурологічні
матеріали.
– Дослідженням встановлено феномен активної підтримки польським
населенням в Україні урядової політики Росії на початку Першої світової війни.
Польське населення активно підтримало урядову політику Росії. У ставленні поляків
України до війни можна виділити 4 групи, дві з яких орієнтувалися на Росію,
вважаючи її покровителькою, яка сприяла об’єднанню всіх польських земель, і
змогла б забезпечити національні, релігійні й державні права поляків завдяки їх
лояльності. Дві інших, кількісно менших групи недовіряли Росії, вважаючи
обіцянки полякам тактичним маневром і одна з них виразно орієнтувалася на
Австрію.
Важливим внутрішнім фактором суспільних змін став пошук ідей та шляхів,
які б відповідали на запити часу й вирішували нагальні завдання суспільного
розвитку поляків. У перший період війни 1914–1916 рр. польське населення України
включилося в обговорення важливих тем польського суспільного розвитку, перед
усім вирішення польського питання. Польська суспільна думка в Україні впродовж
цього часу пройшла певну еволюцію і охопила інтелігентські кола в Україні.
Дискусія з цієї проблеми вилилась на сторінки польської преси. В непрямій формі
вирішення польського питання було запропоноване царською владою у відозві «До
поляків» і передбачало надання польському населенню автономії під зверхністю
російського царя. Ця позиція активно підтримувалася партіями націоналістичного і
консервативного табору, зокрема народовцями. Незалежницькі ліві партії
соціалістичного табору на чолі з ППС-фракцією з центром в Галичині підтримали
Австрію, яка не давала виразних обіцянок полякам. Після захоплення німецькими
військами частини Королівства Польського з Варшавою підтримка польським
населенням України царської влади ослабла. Не виконання обіцянок щодо надання
399
полякам автономії і відкладення цього питання до завершення війни викликало у
поляків розчарування.
Після проголошення Німеччиною та Австро-Угорщиною на окупованих
польських землях незалежного Королівства Польського актом 05.11.1916 р. загальні
настрої і політична орієнтація польського населення в Україні змінилися на
утвердження ідей боротьби за незалежність польської держави. Ця позиція
зміцнилася на початку 1917 р. завдяки виступам американського президента
В. Вільсона, що проголошував нові принципи побудови світу, зокрема право поляків
на власну державність. Лютнева революція 1917 р. в Росії задекларувала відозвами
Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів і Тимчасового уряду право
польського народу на незалежність і військовий союз з Росією. Поляки в Україні,
відображаючи загальну тенденцію у цьому питанні, підтримали прагнення
українського народу до самостійності, відстоюючи забезпечення своїх національних
прав.
– Справою, що об’єднала все польське населення в Україні в роки Першої
світової війни, стала діяльність з надання допомоги біженцям. Під час Першої
світової війни мігрантський шлях польських біженців з Королівства Польського та
Галичини проходив українськими землями, значна кількість яких залишилися в
Україні, розраховуючи на близькість до фронту і швидше повернення, наявність
значної польської громади на Правобережжі та можливість працевлаштування у
промислових містах Сходу і Півдня України. Масового характеру біженство набуло
з середини 1915 р. після відступу російської армії з Королівства Польського і
примусової евакуації дорослого чоловічого населення. Серед потоку біженців
переважали жінки і діти, селяни та робітники, інтелігенція. Допомогу польським
біженцям надавала держава через діяльність громадських благодійних організацій та
польська спільнота. Найбільшими організаціями з надання допомоги польським
біженцям були Центральний громадянський комітет (ЦГК) і Польське товариство
допомоги жертвам війни (ПТДЖВ), відділення яких знаходились в Україні у
великих містах і провінційних містечках, де була організована польська спільнота.
400
Діяльність товариств допомоги біженцям полягала у зборі коштів і надання
матеріальної допомоги, створенні дитячих притулків, організації польських шкіл,
облаштуванні дешевих їдалень, проведенні благодійних акцій, зокрема концертів,
тарілочних зборів, самооподаткуванні на користь підтримки біженців, створення
бюро з пошуку праці, організації майстерень тощо. Польські біженці мали значний
вплив на польське населення в Україні, змінюючи соціальну структуру та
демократизуючи його. Вони також сприяли зростанню політичної і суспільної
активності польської громади, розвитку польської преси, шкільництва, піднесенню
культурного життя. Події після лютневої революції 1917 р. та у 1918 р. в Україні
змінили становище польських біженців, що позначилось на зменшенні фінансування
і погіршенні матеріальних умов їх існування. Повернення біженців на батьківщину
проходило у важких умовах перебування їх у вузлових залізничних центрах,
концентраційних таборах, відсутності достатньої кількості транспорту і
матеріальної підтримки. Основна маса біженців до кінця 1918 р. залишила
територію України