Академічне народно-інструментальне ансамблеве мистецтво України ХХ ст.: історико-виконавський аспект

brief description

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

На правах рукопису

Пасічняк Лілія Михайлівна

УДК 785 (477)

Академічне народно-інструментальне ансамблеве мистецтво України ХХ ст.: історико-виконавський аспект

17.00.03 музичне мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Дутчак Віолетта Григорівна,
кандидат мистецтвознавства, доцент

Івано-Франківськ 2007

ВСТУП
Актуальність теми. Колективне виконавство на народних інструментах на території України має глибокі історичні традиції свого становлення. Багатоманіття народного інструментарію, популярність явища ансамблевого музикування, яке первинно мало практичне побутове призначення, а в пізніші періоди використовувалось і для задоволення естетичних потреб суспільства, активний розвиток народної інструментальної музики впродовж минулих століть все це спричинилось до формування напряму народно-інструментального ансамблевого виконавства усної традиції”. Узагальнюючи досвід та досягнення попередніх поколінь, плеяда талановитих виконавців, диригентів, композиторів, музикознавців, викладачів, майстрів народних інструментів стали будівничими народно-ансамблевого виконавського мистецтва письмової традиції” ХХ століття. Такі важливі питання, як удосконалення нових і реконструкція традиційних народних інструментів, створення навчальної, методичної та науково-теоретичної бази, організація ансамблів і популяризація ансамблевого виконавства на народних інструментах, композиторська творчість у даній галузі музичного мистецтва, розвиток мистецтва академічної ансамблевої гри на народних інструментах стали основою теоретичних досліджень науковців, мистецтвознавців, інструментознавців та інструментознавства як окремої науки.
Новий етап наукового осмислення щодо вирішення актуальних завдань сучасного академічного народно-інструментального музичного мистецтва України (теоретичне осмислення процесу розвитку академічного сольного та окремих аспектів ансамблевого виконавства на народних інструментах) становлять дисертаційні дослідження вітчизняних науковців, зокрема, І.Алєксєєва [5], А.Омельченка [226], В.Лапченко [170], О.Незовибатька [211], М.Давидова [98; 99], Є.Бортника [40], Ю.Бая [9], В.Самітова [287], В.Шарова [334], Д.Юника [343], Є.Іванова [132], В.Дутчак [107; 108], Фан Динь Тана [308], Н.Брояко [44], О.Олексюк [225], починаючи з 2000 року Ю.Лошкова [178], А.Черноіваненко [329], Д.Кужелєва [167], В.Грищенко [77], Т.Барана [18], Н.Морозевич [203], О.Олексієнка [224], Р.Безуглої [24], Л.Повзун [254], В.Князєва [154] та ін.
Аналіз представлених дисертаційних досліджень засвідчує про відсутність комплексної наукової узагальнюючої праці, об’єктом вивчення якої є цілісна панорама функціонування вітчизняного народно-інструментального ансамблевого виконавства в академічному музичному мистецтві.
Серед зарубіжних науковців проблемами дослідження народного інструментарію займались Г.Благодатов [34], К.Вертков [48-53], Я.Штелін [338], Б.Вольман [58; 59], А.Мірек [198-200], О.Новосельський [214; 215], М.Привалов [261-264], О.Фамінцин [304-306], М.Фіндейзен [310; 311], М.Імханицький [126-129], А.Пересада [246-248]. Серед дослідників народно- інструментального фольклору О.Банін [10], Е.Гіппіус [64], В.Гошовський [73], Ф.Соколов [292], І.Мацієвський [191-197]; народно-інструментального мистецтва письмової традиції А.Басурманов [20-22], Л.Бендерський [26-29], Ю.Ястребов [351], А.Польшина [257]. Слід зазначити, що окремі питання дослідження народно-інструментального мистецтва як фольклорної, так і академічної традицій розглядаються не тільки в монографіях, дисертаційних дослідженнях, але і в численних статтях вищеназваних науковців.
Ансамблева творчість і виконавство на народних інструментах є невід’ємною частиною музичної культури України. Проведення численних концертів, конкурсів, фестивалів народно-інструментальної музики впродовж ХХ століття, де беруть активну участь і ансамблі, яскраво засвідчує плідне їх функціонування і важливе значення у популяризації національної культури. За визначеннями багатьох дослідників ансамблевого виконавства академічної традиції, саме в процесі сумісної творчості формуються основні пріоритети художнього розвитку музиканта-виконавця, рівень його особистісної культури.
Актуальність теми дослідження зумовлена, насамперед, необхідністю історичного узагальнення цінного мистецького досвіду ансамблевого музикування з метою з’ясування ролі і місця народно-інструментального професійно-академічного ансамблевого виконавства в музичній культурі України ХХ століття. Всупереч значному розповсюдженню, неабияким досягненням в академічному мистецтві, великій кількості наукових праць та досліджень сольного народно-інструментального мистецтва, саме академічне ансамблеве виконавство на народних інструментах досі належить до найменш досліджених проблем. Узагальнюючи напрацювання попередників, слід відзначити, що вивчення проблем, сукупність яких складає предмет дослідження, здійснювалося передовсім із точки зору вибіркового аналізу історії становлення фольклорної та академічної традицій ансамблевого виконавства. Відсутність концепції академічного народно-інструментального ансамблю, зокрема його теоретичного осмислення, що охоплює загальні принципи функціонування ансамблю народних інструментів як цілісної системи, виявляє необхідність проведення спеціальних історико-виконавських та теоретичних досліджень. Це зумовлює актуальність пропонованої теми дисертації для з’ясування специфіки академічного ансамблю народних інструментів, визначення принципів його жанрової структури, естетики функціонування та подальших перспектив розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі інструментального мистецтва Прикарпатського університету імені Василя Стефаника відповідно до плану наукової роботи ВНЗ, як складова частина наукової теми кафедри інструментального мистецтва Проблеми координації українського і світового досвіду інструментально-виконавського мистецтва: національно-регіональна специфіка” тематичного плану науково-дослідних робіт Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (протокол № 5 від 15.03.2002 р.) та уточнена (протокол № 9 від 31.05.2005 р.) вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Із врахуванням актуальності дисертаційної теми, сучасного рівня її наукової розробки, визначена мета дослідження створення концепції функціонування академічного народно-інструментального ансамблевого мистецтва України у ХХ столітті, що визначило ряд основних завдань дослідження:
простежити процес удосконалення українського інструментарію в контексті формування ансамблевих традицій;
визначити засади й етапи академізації народно-інструментального ансамблевого виконавства;
класифікувати основні види ансамблів народних інструментів за інструментарієм, характером побутування та репертуаром;
визначити основні тенденції оригінальної композиторської творчості та аранжувань у значенні основних чинників формування репертуару;
узагальнити досягнення концертно-виконавської практики академічних ансамблів народних інструментів.
Об’єкт дослідження є академічне народно-інструментального мистецтво України.
Предмет дослідження українське академічне народно-інструментальне ансамблеве виконавство ХХ століття.
Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є наукові методи, зумовлені вимогами об’єктивного аналізу історичних та наукових джерел, що відображають провідні виконавські тенденції розвитку та побутування народно-інструментальної культури в Україні.
Для досягнення мети дослідження використовується методологія, що поєднує систематизацію, класифікацію, науково-теоретичне узагальнення, комплексний аналіз. Основою дослідження специфіки академічного народно-інструментального ансамблю є інтегрованість вищезазначених методів з гуманітарними науками історією, культурологією, психологією, естетикою, соціологією, історією музичного мистецтва в цілому, інструментознавством та етноорганологією.
Наукову новизну дисертації визначає наступне:
в українському музикознавстві вперше предметом наукового дослідження є академічний народно-інструментальний ансамбль (2-9 виконавців);
розгляд поетапного розвитку академічного народно-інструментального ансамблю у ХХ столітті, зумовленого процесами удосконалення народних інструментів, введенням народних інструментів у навчальну систему музичної освіти, професіоналізацією виконавської майстерності та появою народно-інструментальних ансамблів на міжнародній сцені, створенням оригінальної та перекладеної ансамблевої літератури, організацією української конкурсної системи на засадах міжнародних стандартів;
класифікація видів народно-інструментального академічного ансамблю, що визначають: інструментарій (однорідний, неоднорідний та їх підвиди), характер побутування (автентичний, аматорський, професійно-академічний), репертуар (академічний народно-інструментальний, академічний вокально-інструменталь- ний і т. д.).
Матеріали дослідження. Науковий апарат дослідження формувався на основі етномузикознавчих праць з історії української музичної культури (М. Лисенко, С. Людкевич, К. Квітка, Ф. Колесса, Г. Хоткевич і ін.), етнографії (В. Шухевич), етноорганології (І. Мацієвський, М. Хай), мистецтвознавства (крім ряду названих дисертацій, монографії та статті Д.Пшеничного, М.Різоля, М. Давидова, А. Іваницького та ін.).
Важливе значення для дослідження мали нотні видання авторських і перекладених творів, власний практичний виконавський досвід, прослуховування концертних і конкурсних виступів сучасних академічних ансамблів народних інструментів, безпосереднє спілкування з їх учасниками та керівниками, авторами творів.
Практичне значення результатів дослідження пов’язане з можливістю використання систематизованого фактичного і теоретико-узагальнюючого матеріалу, висновків дисертації в наукових розробках у академічному народно-інструментальному ансамблевому мистецтві, а також для створення навчальних посібників з історії народно-інструментального ансамблевого мистецтва України. Матеріали дисертації можуть стати предметом наукового аналізу щодо подальшої розробки даної проблематики, а також використані у сучасній творчій виконавській практиці. Основні результати дослідження можуть бути використані в загальних курсах історії української музики, історії виконавського мистецтва, а також у спеціалізованих дисциплінах для студентів відділів народних інструментів вищих музичних навчальних закладів, зокрема Історії виконавства на народних інструментах”, Методиці викладання гри на народних інструментах”, Ансамблевому класі”, Музичній педагогіці”.
Особистий внесок здобувача полягає у теоретичному обґрунтуванні основних положень досліджуваної проблеми, створенні класифікації основних видів ансамблів народних інструментів за інструментарієм, характером побутування та репертуаром.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри інструментального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в семи наукових публікаціях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та шести конференціях, матеріали яких опубліковані [231-233; 235-244]. Результати дослідження були апробовані у публічних виступах автора на дванадцяти наукових конференціях: Звітно-наукових конференціях викладачів, аспірантів кафедр та студентів Прикарпатського національного університету (2002-2006 рр.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська художня культура: історія і сучасність” (Київ, 27 листопада 2003 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції Етнокультурні процеси в урбанізованому середовищі українського міста у ХХ столітті” (Івано-Франківськ, 22-23 квітня 2004 р.), Міжнародній науково-теоретичній конфе- ренції Феномен школи в музично-виконавському мистецтві” (Київ, 22-23 березня 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції Львівська баянна школа та її видатні представники (70-річчю від дня народження Анатолія Онуфрієнка присвячується)” (Львів Старий Самбір, 23 квітня 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції Академічне народно-інструментальне мистецтво та вокальні школи Львівщини” (Львів, 3 листопада 2005 р.), Другій Міжнародній науково-теоретичній конференції Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ століття” (Івано-Франківськ, 23 лютого 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Творчість композиторів України для народних інструментів” (Львів, 10 квітня 2006 р.).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг праці складає 178 сторінок, з них 165 основного тексту. Список використаних джерел 352 найменування, додатки 44 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Академічне народно-інструментальне ансамблеве мистецтво України ХХ ст. своїми здобутками і перспективами ознаменувало належне місце у музичній культурі держави. Воно стало активно діючою системою, що об’єднала в собі діячів народно-інструментального мистецтва: майстрів-конструкторів, педагогів, методистів, теоретиків, науковців, композиторів. Якщо до ХХ ст. ансамблеве виконавство на народних інструментах передовсім було здобутком фольклорної сфери (за винятком скоморохів, цехових музикантів, окремих прикладів домашнього музикування), то вже на початку названого століття, завдяки професіоналізації народно-інструментального мистецтва, стає можливою поява на академічній концертній сцені ансамблю народних інструментів.
Дослідження академічного народно-інструментального ансамблевого мистецтва України ХХ ст. дозволяє зробити ряд висновків, які відображають головні виконавські тенденції розвитку цього системного явища у тісному взаємозв’язку із суспільно-культурними процесами.
Академічне народно-інструментальне ансамблеве мистецтво України ХХ ст. є логічним продовженням процесу формування та розвитку національних традицій ансамблевого музикування на народних інструментах, що беруть свій початок у первісному мистецтві палеолітичної доби. Популярність та широке використання народного інструментарію у побуті українців сприяли його удосконаленню, участі в різноманітних народно-інструментальних ансамблях, найпопулярнішими з яких стала троїста музика”. Традиційна народно-інструментальна ансамблева культура, зберігаючи естетичну своєрідність, у свою чергу, живилася позанаціональними чинниками, що стало відображенням процесів європейського музичного мистецтва останніх століть минулого тисячоліття. У результаті сформувалась цілісна система, що являє собою народно-інструментальне ансамблеве мистецтво України ХХХХІ ст. у всій багатоманітності структурних елементів. Діалектична єдність фольклору та академічного мистецтва у народно-інструментальному ансамблевому виконавстві, яке і сьогодні у стінах музичних навчальних закладів, отримавши статус академічного, продовжує називатися народним, є історично-філософською парадигмою розвитку народно-інструментального жанру у вітчизняній музичній культурі.
Аналіз становлення та розвитку академічного народно-інструменталь- ного ансамблевого мистецтва України протягом досліджуваного періоду дозволяє зробити висновок, що першість у відкритті нових перспектив у галузі народно-інструментального ансамблевого виконавства відводимо удосконаленню інструментарію.
Зростаюча популярність народного інструментарію серед населення (перша половина ХХ ст.), як у побуті, так і на концертній естраді викликало потребу у його вдосконаленні. Головним каталізатором цього процесу стала хроматична темперація народних інструментів (бандура, кобза, цимбали, домра, балалайка, гітара, баян, акордеон, сопілка), яка дозволила ввести поняття народно-інструментальний ансамбль” у систему музичної освіти України, зокрема її складової інструментального виконавства на народних інструментах. Нові удосконалені хроматичні народні інструменти спонукали до появи численних колективів у професійно-академічному народно-інстру- ментальному виконавстві як прогресивному явищі ХХ початку ХХІ ст.
Попри окремі негативні моменти процесу серійного виробництва удосконалених народних інструментів вітчизняними фабриками, слід зазначити про їхнє значення у розповсюдженні народного інструментарію та його популяризації серед широкого кола шанувальників. Серійне виробництво хроматичних удосконалених народних інструментів дозволило їх уніфікувати, що сприяло їхній ідентифікації та використанні у різноманітних народно-інструментальних академічних ансамблях. Продовжуються експериментальні роботи із удосконалення конструктивних та акустичних особливостей сучасних народних інструментів. Зокрема, діяльність професора ЛДМА ім. М.В. Лисенка В.Герасименка і заслуженого артиста України, викладача НМАУ ім. П.І. Чайковського Р.Гриньківа у розробці нових моделей бандури; дисертаційне дослідження та науково-практичні розробки кандидата мистецтвознавства, доцента Львівської державної музичної академії ім. М.В. Лисенка Т.Барана у галузі цимбальної термінології, методики виконавства та цимбалобудування; новітні розробки моделей сучасних баянів, акордеонів Житомирською фабрикою та фабриками і фірмами по виготовленню цих інструментів у Росії, зокрема Тульська гармонь”, Баян Юпітер” (Москва), Акко” (Воронеж), в Італії та Німеччині, які користуються популярністю й отримали світове визнання на багатьох міжнародних виставках. Завдяки виготовленню баянів, акордеонів фабриками при збереженні традицій технології виробництва інструментів за індивідуальним замовленням, їхній інструментарій користується популярністю як у самодіяльних музикантів, так і у професійних виконавців та творчих колективів України.
Врегулювання процесу становлення народно-інструментального ансамбле- вого виконавства на професійному рівні, подолання багатьох проблем (репертуар, методична база, навчальний процес) потребували нового вирішення. Питання академізації постало реальною необхідністю, етапною ланкою еволюціонування досліджуваного явища протягом багатьох сторіч і його яскравого розквіту саме в ХХ ст., в епоху бурхливих змін, протиріч, соціальних та політичних звершень, благодатного грунту для розвитку новітнього музичного мистецтва у світовому масштабі.
Виявленням сутності функціонування академічного народно-інструментального ансамблевого мистецтва є ряд компонентів, які, створюючи сприятливі умови для його розвитку, ставали безпосередніми учасниками цього складного процесу. Підтвердженням такого висновку є сучасні досягнення та здобутки. Сьогодні академічне народно-інструментальне ансамблеве мистецтво України представлене на міжнародній арені успішними виступами вітчизняних виконавців (концертні виступи, конкурси, фестивалі).
Професіоналізація освіти музиканта-народника поставила вимоги перед науковцями, теоретиками, мистецтвознавцями, осмислення народно-інстру- ментального мистецтва не тільки з точки зору організації навчальної роботи, створення методики викладання, формування вітчизняної педагогіки, але й становлення та активного розвитку методології та теорії виконавства на удосконалених народних інструментах (відкриття аспірантур, численні дисертаційні дослідження, монографії, наукові розробки). Особлива роль у активізації цього процесу належить доктору мистецтвознавства, академіку, завкафедрою народних інструментів НМАУ ім. П.І. Чайковського М.А. Давидову, який став засновником теорії формування виконавської майстерності музиканта-народника.
Репертуарні тенденції і композиторська творчість були і залишаються тим середовищем, яке є найбільш сприятливим для виявлення характерних стильових особливостей ансамблевого виконавства та формування подальших новітніх перспектив його утвердження у класичному мистецтві. Поява перших оригінальних композицій для ансамблів народних інструментів починаючи з другої половини ХХ ст. ознаменувала шляхи розвитку академічного ансамблевого виконавства. За браком оригінальної літератури одним з основних джерел, що формували індивідуальний народно-інструментальний ансамблевий стиль та утверджували його в академічному мистецтві, стає художня перекладна література світової і вітчизняної класики, зразки авангардної музики, яка представлена різноманітністю за стилями і жанрами творів (від бароко до сучасних авангардно-джазових композицій; від мініатюри до великих полотен оперної, симфонічної музики; від редакції, перекладення до транскрипції, транскрипції-обробки) і не втрачає своєї значимості на сучасному етапі активного функціонування народно-інструментальних академічних ансамблів як у навчальному процесі, так і в концертній практиці.
Отже, довготривалий процес удосконалення народного інструментарію, академізація як цілісна система формування та активного функціонування академічного народно-інструментального ансамблю в Україні упродовж досліджуваного періоду, активна композиторська творчість, що виявила головні шляхи і тенденції розвитку ансамблевого виконавства, стали тим фундаментом, на якому змогло вибудуватись і завоювати міжнародне визнання вітчизняне академічне народно-інструментальне ансамблеве мистецтво ХХ початку ХХІ століть.
Становлення і розвиток ансамблевого народно-інструментального мистецтва України впродовж досліджуваного періоду відбулись також завдяки ряду тенденцій активного функціонування ансамблів, які окреслили найсуттєвіші закономірності формування їх усталених та новітніх різновидів.
Аналіз та виявлення найхарактерніших особливостей цього процесу дозволили класифікувати різноманітні форми спільного інструментального виконавства, виділивши основні види: за інструментарієм однорідні, неоднорідні, які, в свою чергу, поділяються на підвиди (темброво однорідні; темброво неоднорідні; темброво однорідні, у яких поєднуються народні і класичні інструменти; темброво неоднорідні, у яких поєднуються народні і класичні інструменти); за характером побутування автентичні, професійно-академічні, самодіяльні; за репертуаром професійні ансамблі народних інструментів, академічні народно-інструментальні ансамблі, камерно-інструментальні ансамблі, камерні вокально-інструментальні ансамблі, джазові та естрадні ансамблі з використанням народного інструментарію.
Поєднання народних і класичних інструментів в академічному ансамблевому виконавстві стало наслідком його камернізації (90-і рр. ХХ початок ХХІ ст.). Орієнтація творчого задуму на конкретний камерно-інструментальний ансамбль (співпраця композиторів з виконавцями), на особливості його виконавського стилю, технічні можливості, тембрально-колористичне трактування інструментарію є однією з характерних тенденцій цього виконавського напряму.
Актуальність розгляду процесу еволюції основних видів народно-інструментальних ансамблів України упродовж ХХ ст. та виявлення основних тенденцій, що спонукали його активізації, полягає в утвердженні та формуванні теоретичних засад, розробці наукової термінології у галузі народно-інструментального академічного мистецтва як складової сучасної музичної культури України. Визначення і введення у наукову практику та вітчизняну педагогіку категорій, що виявляють суть досліджуваної проблематики, зокрема класифікації народно-інструментальних ансамблів, стало послідовним етапом накопичення науково-практичного досвіду і завданням, яке певним чином є водночас показником сучасного етапу розвитку науково-теоретичної думки в галузі народно-інструментального академічного мистецтва.
Результати дисертаційного дослідження дають підстави і для висновків більш узагальненого характеру, що мають і певну практичну спрямованість:
становлення та розвиток академічного народно-інструментального ансамблевого мистецтва України стали можливими передусім завдяки зміні історичних епох, перебудові устрою суспільства та популярності народного інструментарію серед широкого кола населення;
удосконалення конструкцій народних інструментів, зокрема їх хроматизація та уніфікація як важливі фактори цього процесу, є логічним продовженням академізації інструментів, які вже до ХХ століття отримали статус класичних (скрипка, фортепіано, ударні та духові інструменти симфонічного оркестру та ін.); удосконалений народний інструментарій поклав початок академічному народно-інструментальному ансамблевому виконавству та його утвердженні в академічному музичному мистецтві;
розвиток музичної освіти, залучення у навчальний процес удосконалених музичних інструментів, формування вітчизняної педагогіки, методики та методології, започаткування й активне функціонування науково-теоретичних досліджень стали однією цілісною системою, яка створила сприятливі умови для створення новітньої галузі народно-інструментального мистецтва України академічне ансамблеве виконавство;
академічне народно-інструментальне ансамблеве мистецтво України знаходиться у процесі активного розвитку і його подальші перспективи вбачаються у залученні мистецтвознавців, теоретиків, науковців до зацікавлення цим унікальним явищем другої половини ХХ початку ХХІ ст., яке водночас є оберегом традицій народно-інструментального виконавства у сучасних умовах розвитку музичної культури;
створення оригінального репертуару для академічних народно-інструментальних ансамблів є показником їхнього утвердження та спроможності цього виду виконавства до активного розвитку, зокрема його становлення у камерно-інструментальному музичному мистецтві останніх десятиліть ХХ початку ХХІ ст.;
дослідження академічного народно-інструментального ансамблевого мистецтва України періоду ХХ ст. спонукало до його теоретичного осмислення, систематизації та класифікації ансамблевих видів, що обумовило введення у наукову практику нових категорій та понять з урахуванням сучасних наукових досягнень як у сфері досліджуваної галузі, так і в суміжних музично-виконавських культурах, зокрема камерно-ансамблевій.
Інтегративні процеси музичних культур у міжнародному масштабі другої половини ХХ початку ХХІ ст. відіграли неабияку роль у розвитку академічного народно-інструментального ансамблевого мистецтва України. Успішні виступи вітчизняних виконавців на міжнародних фестивалях, конкурсах, проведення всеукраїнських та міжнародних (як в Україні, так і за її межами) семінарів, наукових конференцій сприяли обміну педагогічними, методичними, репертуарними, науково-теоретичними досягненнями, техноло- гіями виробництва удосконалених народних інструментів. Водночас актуальним постало питання глобалізації та збереження традицій у контексті сучасних досягнень світової народно-інструментальної ансамблевої культури.

Тому сьогодні, на початку третього тисячоліття, постає питання розробки науково-теоретичної бази у галузі академічного народно-інструментального ансамблевого мистецтва України ХХІ ст., яка б створила міцний фундамент для перспектив подальшого розвитку жанру в академічній світовій музичній культурі, не втрачаючи національних художньо-стильових параметрів, які, в свою чергу, мають прямі та опосередковані зв’язки із фольклорно-етнографічними джерелами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХ-ХХІ століть // Матер. міжнарод. наук.-практ. конф. назустріч 90-річчю НМАУ та до 100-річчя від дня народж. М.М. Геліса / За ред. М.А. Давидова. К.: ДП Друкар- ня МВС України”, 2003. 123 с.
2. Акимов Ю. Николай Иванович Ризоль // Баян и баянисты: Cб. статей. М.: Cов. композитор, 1981. Вып. 5. С. 85-110.
3. Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні // Матер. всеукр. наук.-практ. конфер. К., 1995. 100 с.
4. Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва // Матер. другої всеукр. наук.-практ. конфер. К., 1998. 96 с.
5. Алєксєєв І.Д. Основи методики викладання гри на баяні: Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.02 / Київ. держ. консерваторія ім. П.І.Чайков- ського. К., 1953. 23 с.
6. Асафьев Б. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании / Ред. и вступ. ст. Е.М. Орловой. 2-е изд. Л.: Музыка, 1973. 144 с.
7. Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині ранньослов’янського і давньо- руського періодів / За ред. В.В.Ауліх, І.П.Герети, С.І.Пеняк та інші. К.: Наукова думка, 1982. 268 с.
8. Бабий А. Музыкальное образование на Украине после Октября // Советская музыка. 1935. № 1. С. 31-38.
9. Бай Ю.Н. Теоретические основы совершенствования внутренней структуры музыкально-игровых движений баяниста: Автореф. дисс... канд. искусствове-дения: 17.00.02 / Гос. консерватория Лит ССР. Вильнюс, 1986. 23 с.
10. Банин А. Русская инструментальная музыка фольклорной традиции. М.: Государственный республиканский центр русского фольклора, 1997. 248 с.
11. Бандуристе, орле сизий...: Збірка спогадів / За ред. С.В.Баштана, Л.Я.Івахнен- ко. К.: Музична Україна, 1995. 136 с.
12. Баран Т. Методологія цимбального звукоутворення та методичні засади раціоналізації виконавської техніки цимбаліста // Матер. Міжн. наук.-практ. конф. Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХХХІ століть” (2328 березня). К., 2003. С. 106112.
13. Баран Т. П’ятий світовий конгрес цимбалістів // Народна творчість та етно- графія. 2000. №4. С. 141-143.
14. Баран Т. Світ цимбалів. Львів: Світ, 1999. 88 с.
15. Баран Т. Українські концертні цимбали і споріднені з ними музичні інструменти народів світу // Народна творчість та етнографія. 2000. №1. С. 25-32.
16. Баран Т. Цимбали на зламі тисячоліть // Етнос. Культура. Нація: Зб. наук. праць за матеріалами Другої міжн. наук.-практ. конф. Дрогобич, 2000. С. 142-146.
17. Баран Т. Цимбаліст Тарас Баран. Львів: Кобзар, 2001. 113 с.
18. Баран Т.М. Концертні цимбали: історико-теоретичний та методологічно-виконавський підходи: Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. К., 2003. 20 с.
19. Барщевский И. Несколько слов из истории искусства скоморохов. Ростов-Ярославский, 1914. 88 с.
20. Басурманов А. Квартет Ризоля // Музыкальная жизнь. 1970. № 6. С. 6-7.
21. Басурманов А. Кратко об истории баяна // Музыкальная жизнь. 1962. № 2. С. 20-23.
22. Басурманов А. Справочник баяниста. 2-е изд. М.: Cов. композитор, 1987. 424 с.
23. Баштан С. Високий художній рівень традиція кобзарського мистецтва // Україна, 1990. № 37. С. 5.
24. Безугла Р.І. Баянне мистецтво в музичній культурі України (друга половина ХХ ст.): Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.01 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. К., 2004. 20 с.
25. Белкин А. Русские скоморохи. М.: Наука, 1972. 192 с.
26. Бендерский Л.Г. Вопросы методики и истории исполнительства на народных инструментах: Cб. статей / Урал. гос. консерватория им. М.П.Мусоргского; Сост., общ. и научн. ред. Л.Г.Бендерского. Свердловск: Cред.-Урал. кн. изд-во, 1986. 175 с.
27. Бендерский Л.Г. Киевская школа воспитания исполнителя на народных инструментах. Из 50-летнего опыта кафедры Киевской консерватории (1928-1978). Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1992. 192 с.
28. Бендерский Л. Народные инструменты на фронтах Великой Отечественной войны. Екатерингбург, 1995. 236 с.
29. Бендерский Л.Г. Страницы истории исполнительства на народных инстру- ментах. Свердловск: Cред.-Урал. кн. изд-во, 1983. 110 с.
30. Беринда П. Лексикон словенороський Памви Беринди / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Підгот. тексту і вступ. ст. В.В.Німчука; [Відп. ред. К.К. Цілуйко]. Факс. вид. 1627 р. К.: Вид.-во Акад. наук УРСР, 1961. ХХХVІІ, 272 c. (Пам’ятки української мови, ХVІІ ст. Серія наукової літератури).
31. Бибиков С. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта. К.: Наукова думка, 1981. 108 с.
32. Білоус В. Психологічні аспекти формування виконавської художньої майстерності: Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Національ- на муз. академія України ім. П.І.Чайковського. К., 2005. 16 с.
33. Благовещенский И. Заметки о народной инструментальной музыке // Музы- кальная фольклористика. К.: Сов. композитор, 1986. Вып 3. С. 279-288.
34. Благодатов Г. Русская гармоника. Очерк истории инструмента и его роли в русской народной музыкальной культуре. Л.: Музгиз, 1960. 182 с.
35. Бобровников Є. Грай, музико. К.: Муз. Україна, 1968. 84 с.
36. Богданова О.В. Лірницька традиція в контексті української духовної культури: Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Національна муз. академія України ім. П.І.Чайковського. К., 2002. 20 с.
37. Болгарский А.Г. Формирование интереса к народной музыке у подростков на занятиях в вокально-инструментальном ансамбле: Автореф. дисс... канд. пед. наук: 13.00.02 / АПН СССР. Науч.-исслед. ин-т художеств. воспитания. М., 1983. 14 с.
38. Бондар Т. Уславлене тріо бандуристок // Зоря Полтавщини. 1973. 18 січня. С. 3.
39. Бортник Е., Савиных В. Кафедра народных инструментов Украины // Харьковский институт искусств, 1917-1992. Харьков, 1992. С. 197-200.
40. Бортник Е.А. Формирование и развитие домрового искусства на Украине в аспекте русско-украинских музыкальных связей: Автореф. дисс... канд. искусствоведения: 17.00.02 / Ин-т искусствоведения, фольклора и этнографии им. Н.Т. Рыльского НАН Украины. К., 1982. 25 с.
41. Бортник Є. Домра на Україні // Музика. 1979. №6. С. 25-26.
42. Бортник Є. Струнний інструментарій Слобідської України в минулому і сучасному // Музична Харківщина: Зб. праць кол. авт. Харків. ін-ту мистецтв ім. І.П. Котляревського / Упоряд. П.П. Калашник, Н.Л. Очеретовська. Харків, 1992. С. 191-206.
43. Брояко Н.Б. Теоретичні аспекти виконавської техніки бандуриста / Націо- нальна муз. академія України ім. П.І.Чайковського, Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника. Івано-Франківськ: Обл. друкарня, 1997. 148 с.
44. Брояко Н.Б. Теоретичні аспекти виконавської техніки бандуриста: Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Національна муз. академія України ім. П.І.Чайковського. К., 1997. 19 с.
45. Василь Ємець: У золоте 50-річчя на службі Україні; Про козаків-бандурни- ків / Упоряд. А.Гнатишин. Торонто: Василіян, 1961. 381 с.
46. Васильев Ю., Широков А. Рассказы о русских народных инструментах. М.: Сов. композитор, 1976. 95 с.
47. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2004. 1440 с.
48. Вертков К. Гусли; домра // Музыкальная энциклопедия: В 6 т. / Гл. ред. Ю.В.Келдыш. М.: Изд-во Сов. энциклопедия”, 1974. Т.2. С. 116-118; 287-288.
49. Вертков К. Музыкальные инструменты как памятники этнической и историко-культурной общности народов СССР // Славянский музыкальный фольклор: Статьи и материалы / Сост. и ред. И.И.Земцовский. М.: Музыка, 1972. С. 3-118.
50. Вертков К. К вопросу об украинской кобзе // Проблемы музыкального фольклора народов СССР. М.: Музыка, 1973. С. 275-284.
51. Вертков К. Русские народные музыкальные инструменты. Л.: Музыка, 1975. 280 с.
52. Вертков К. Типы русских гуслей // Славянский музыкальный фольклор: Статьи и материалы / Сост. и ред. И.И.Земцовский. М.: Музыка, 1972. С. 275-286.
53. Вертков К.А., Благодатов Г.И., Язовицкая Э.Э. Атлас музыкальных инстру- ментов народов СССР. М.: Музыка, 1975. 399 с.
54. Власов В.П. О творческой деятельности И.А.Яшкевича // Баян и баянисты: Сб. статей. М.: Сов. композитор, 1984. Вып. 6. С. 3-26.
55. Водяний Б. Народні музичні інструменти в традиційній культурі Західного Поділля // Традиційна народно-музична культура Західного Поділля. Тернопіль, 2001. С. 55-60.
56. Водяний Б.О. Народна інструментальна музика Західного Поділля: проблема еволюції традиційних форм музикування: Автореф. дис... канд. мистецтво- знавства: 17.00.02 / Київ. держ. консерваторія ім. П.І.Чайковського. К., 1993. 19 с.
57. Воєводин В. Из истории исполнительства на баяне в Донбассе. Донецк: Донецкий музыкально-педагогический институт, 1974. 24 с.
58. Вольман Б.Л. Гитара в России: Очерк истории гитарного искусства. Л.: Музгиз, 1961. 179 с.
59. Вольман Б.Л. Гитара и гитаристы: Очерк истории шестиструнной гитары. Л.: Музыка, 1968. 187 с.
60. Высоцкий С., Тоцкая И. Новое о фреске Скоморохи” в Софии Киевской // Культура и искусство Древней Руси. Л.: Музгиз, 1967. С. 30-62.
61. Гайдамович Т. Инструментальные ансамбли. М.: Музгиз, 1960. 55 с.
62. Гармоника: История, теория, практика // Матер. Межд. научн.-практ. конф. 19-23 сентября 2000 г. / Ред.-сост. А.Н. Соколова. Майкоп: Ред.-изд. отдел Адыгейского гос. ун-та, 2000. 196 с.
63. Геліс М.М. Поліпшити конструкції народних інструментів // Соціалістична культура. 1958. № 3. С. 30-31.
64. Гиппиус Е. Народные музыкальные инструменты и инструментальная музыка: Сб. статей и материалов: В 2 ч. / Союз композиторов РСФСР, Комис. музыковедения и фольклора; Под общ. ред. Гиппиуса Е.В. М.: Сов. композитор, 1987. Ч. 1. 263 с.
65. Говорушко П. Методика обучения игре на народных инструментах. Л.: Музыка, 1975. 86 с.
66. Гоголь Н. Сочинения / Вступит. статья В.Ермилова. М.: Гослитиздат, 1952. 577 с.
67. Гоголь Н. Петербургские повести. Свердловск: Cред.-Урал. кн. изд-во, 1990. 207 с.
68. Гойхман Л.Н. Про деякі особливості гармонічного мислення у творах сучасних українських композиторів (на матеріалі музики українських композиторів 60-80-х років) // Музичне мистецтво і культура: Науковий вісник Одеської консерваторії. Одеса: Астропринт, 2000. Вип. 1. С. 123-129.
69. Гордійчук М. На музичних дорогах: Статті та рецензії. К.: Музична Україна, 1973. 306 с.
70. Горенко-Баранівська Л. Музичний побут гетьмансько-старшинського середовища другої половини XVII-XVIII ст. в Україні // Музичне виконавство: Науковий вісник / Ред.-упоряд. М. Давидов, В. Сумарокова. К.: НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2000. Вип. 14. Кн. 6. С. 67-75.
71. Горняткевич А. Кобза чи бандура ? // Пам’ятки України. 1995. № 1. С. 58-60.
72. Горячева І. Жанрова класифікація української традиційної інструментальної музики // Народна творчість та етнографія. 1985. № 3. С. 63-69.
73. Гошовский В.Л. У истоков народной музыки славян: Очерки по муз. славяноведению. М.: Сов. композитор, 1971. 304 с.
74. Гриньків Р. Конструкція бандури (київсько-харківська, полтавська) // Матер. Міжн. наук.-практ. конф. Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХХХІ ст.” (2328 березня). К., 2003. С. 103105.
75. Грица С. Мелос української народної епіки. К.: Наукова думка, 1979. 248 с.
76. Грица С. Основные направления социологического изучения фольклора // Актуальные проблемы современной фольклористики. М.: Музыка, 1980. С. 178-180.
77. Грищенко В. Методика організації та роботи підліткового класичного ансамблю гітаристів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.02 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. К., 2003. 23 с.
78. Грінченко М. Українська народна інструментальна музика // Грінченко М. Вибране. К.: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і музичної літ. УРСР, 1959. С. 55-103.
79. Грінченко М. Шевченко і музика. Харків: Мистецтво, 1941. 101 с.
80. Грушевський М. Предок: Із белетристичної спадщини / Упоряд., післямова та примітки С.І.Білоконя. К.: Веселка, 1990. 247 с.
81. Гуменюк А.І. Інструментальна музика. К.: Наукова думка, 1972. 487 с.