Алєксєєва-Процюк Діана Олександрівна ОРГАНІЗАЦІЯ УТРИМАННЯ І ТРУДОВОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНОЗЕМНИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ТА ІНТЕРНОВАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (1939–1953 рр.)

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИrnІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИrnrnrnrnНа правах рукописуrnrnАЛЄКСЄЄВА-ПРОЦЮК Діана ОлександрівнаrnrnrnОРГАНІЗАЦІЯ УТРИМАННЯ І ТРУДОВОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНОЗЕМНИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ТА ІНТЕРНОВАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (19391953 рр.)rnrn07.00.01 історія УкраїниrnrnДисертація на здобуття наукового ступеня rnкандидата історичних наукrnrnrnrnrnНауковий керівник:rnЛИСЕНКО Олександр Євгеновичrnдоктор історичних наук, професорrnrnrnrnКиїв 2007rnЗМІСТrnrnrnrnПерелік умовних скорочень .............................................................................................. 3rnВступ ................................................................................................................................... 7rnРозділ 1. Історіографія та джерела дослідження .......................................................... 14rn1.1. Стан наукової розробки теми .................................................................................. 14rn1.2. Огляд джерельної бази ............................................................................................. 27rnРозділ 2. Становище іноземних військовополонених та інтернованих періоду Другої світової війни в Українській РСР ................................................................................... 35rn2.1. Табірний режим та охорона контингенту .............................................................. 35rn2.2. Умови утримання і матеріально-побутового забезпечення військовополонених та інтернованих ................................................................................................................ 57rn2.3. Харчування контингентів режимних установ УПВІ-ГУПВІ ................................ 70rn2.4. Медико-санітарне обслуговування та лікування бранців ..................................... 83rnРозділ 3. Праця іноземних військовополонених та інтернованих в Україні в передвоєнний період і в роки Великої Вітчизняної війни......................................... 103rn3.1. Працевикористання військовополонених у 1939-1941 рр. ..................................103rn3.2. Організація трудового використання контингентів у системі радянського військового полону в 1941-1945 рр. ..............................................................................111rn3.3. Трудове використання бранців війни в Українській РСР у 1943-1945 рр. ........121rnРозділ 4. Залучення військовополонених та інтернованих до повоєнної відбудови економіки УРСР ............................................................................................................. 143rn4.1. Нормативне регулювання, організація і розподіл трудових ресурсів військовополонених та інтернованих в Україні у 1946-1950 рр. .............................. 143rn4.2. Трудове використання військовополонених та інтернованих на території Української РСР у повоєнний період........................................................................... 161rnВисновки ....................................................................................................................... 183rnСписок використаних джерел та літератури ............................................................... 196rnДодатки ........................................................................................................................... 251rnПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬrnrnrnrnАПП армійський приймальний пунктrnБВУ будівельно-відновлювальне управлінняrnБМУ будівельно-монтажне управлінняrnВБВ військово-будівельний відділrnВБД військово-будівельна дільницяrnВБУ військово-будівельне управлінняrnВБМУ військове будівельно-монтажне управлінняrnВВІ відділ у справах військовополонених та інтернованихrnв/п - військовополоненіrnВЦВК Всесоюзний Центральний Виконавчий КомітетrnГАУ Головне архівне управлінняrnГВІ Група у справах військовополонених та інтернованихrnГВСУ Головне військово-санітарне управлінняrnГУАБ Головне управління авіаційного будівництваrnГУВТУ Головне управління виправно-трудових установrnГУТАБ Головне управління таборівrnГУПВІ Головне управління у справах військовополонених та інтернованихrnГУЦПФ Головне управління цивільного повітряного флотуrnГУШОСДОР Головне управління будівництва шосейних дорігrnДКО Державний Комітет ОборониrnКЕВ квартирно-експлуатаційне відділенняrnКЕЧ квартирно-експлуатаційна частинаrnКОВБУ Київське окружне військово-будівельне управлінняrnМБВМФ Міністерство будівництва військово-морського флотуrnМБВП Міністерство б8удівництва підприємств важкої промисловостіrnМБПП Міністерство будівництва підприємств паливної промисловостіrnМВМБ Міністерство важкого машинобудуванняrnМВПЗР Міністерство вугільної промисловості західних регіонівrnМВС Міністерство внутрішніх справrnМДБ Міністерство державної безпекиrnМЕП Міністерство електропромисловості rnМЕС Міністерство електростанційrnМЗС Міністерство збройних силrnМЖЦБ Міністерство житлового цивільного будівництваrnМОЗ Міністерство охорони здоров’яrnМЛП - Міністерство легкої промисловостіrnММФ Міністерство морського флоту rnМПБМ Міністерство промисловості будівельних матеріалівrnМПП Міністерство паперової промисловостіrnМХП Міністерство харчової (хімічної) промисловостіrnМВПЗР Міністерство вугільної промисловості західних районівrnМСГМБ Міністерство сільськогосподарського машинобудуванняrnМЧМ Міністерство чорної металургіїrnМШС Міністерство шляхів сполученняrnНКАП Народний комісаріат авіаційної промисловостіrnНКБ Народний комісаріат будівництваrnНКБМ Народний комісаріат будівельних матеріалівrnНКБП Народний комісаріат боєприпасівrnНКВП Народний комісаріат важкої промисловостіrnНКВПЗР Народний комісаріат вугільної промисловості західних районівrnНКВС Народний комісаріат внутрішніх справrnНКДБ Народний комісаріат державної безпекиrnНКЕС Народний комісаріат електростанційrnНКЗ Народний комісаріат зв’язкуrnНКЕС Народний комісаріат електростанційrnНКІС Народний комісаріат у іноземних справахrnНКЛП Народний комісаріат лісової промисловостіrnНКМО Народний комісаріат мінометного озброєнняrnНКОЗ Народний комісаріат охорони здоров’яrnНКО Народний комісаріат оборониrnНКПП Народний комісаріат паперової промисловостіrnНКРФ Народний комісаріат річкового флотуrnНКСМ Народний комісаріат середнього машинобудуванняrnНКХП Народний комісаріат харчової (хімічної) промисловостіrnНКЦПП Народний комісаріат целюлозно-паперової промисловостіrnНКЦЖБ Народний комісаріат цивільного житлового будівництваrnНКЧМ Народний комісаріат чорної металургіїrnНКШС Народний комісаріат шляхів сполученняrnОБМТ особливий (окремий) будівельно-монтажний трестrnОБМУ особливе (окреме) будівельно-монтажне управлінняrnОБМЧ особлива (окрема) будівельно-монтажна частинаrnОРБ окремий робочий батальйонrnОШБК Особливий (окремий) шляхово-будівельний корпусrnОШБР Особливий (окремий) шляхово-будівельний районrnПРЗ паровозоремонтний заводrnРСЧА Робітничо-селянська Червона АрміяrnРМ Рада МіністрівrnРНК Рада Народних КомісарівrnТЕЦ ТеплоелектроцентральrnУБВО Управління будівництва військового округуrnУБВР Управління будівельно-відновлювальних робітrnУВТУ Управління виправно-трудових установrnУВШ Управління відновлення шахтrnУМВС Управління МВС (обласне)rnУМДБ Управління МДБ (обласне)rnУПВІ Управління у справах військовополонених та інтернованихrnХЕМЗ Харківський електромеханічний заводrnЦВК Центральний виконавчий комітетrnЦЗФ Центральна збагачувальна фабрикаrnЦПФ Цивільний повітряний флотrnШБД шляхово-будівельна дільницяrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnrnВСТУПrnrnrnrnДруга світова війна увійшла в історію, як планетарна трагедія, що призвела до величезних людських, матеріальних та культурних втрат. Серед численних категорій її жертв окреме місце посідають військовополонені та інтерновані. Лише під владою Німеччини в 1941-1945 рр. перебувало понад 5,7 млн. радянських бранців, із яких, за різними даними, загинуло від 3,3 до 4 млн. осіб. У свою чергу, СРСР полонив понад 4 млн. осіб і на території Радянського Союзу опинився „табірний інтернаціонал” із представників більш як 30 національностей. Історіографія військового полону сьогодні нараховує тисячі різноманітних досліджень та спогадів очевидців. Проте далеко не всі аспекти цієї теми належним чином досліджені. До таких повною мірою відноситься і проблема утримання та трудового використання іноземних військовополонених на території Української РСР.rnПочаток трудовому використанню іноземних бранців в Україні було покладено у 1939-1941 рр., коли у спеціально створених виробничих таборах органи Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС розмістили, утримували та використовували працю десятків тисяч інтернованих польських громадян. У 1943-1945 рр. і в повоєнний період на території республіки УПВІ НКВС (МВС) СРСР та господарські органи створили суворо централізовану, цілісну та структуровану систему працевикористання контингентів таборів військовополонених та цивільних іноземців зі статусом „інтернованих”. Географія і специфіка праці накладали свій відбиток на їх утримання, продовольче, майнове забезпечення, якість медичного обслуговування та, як наслідок, динаміку захворюваності та смертності. Потреба того чи іншого регіону, галузі господарства в робочих руках визначала тривалість термінів перебування військовополонених та інтернованих у таборах і робочих батальйонах на території республіки.rnАктуальність теми зумовлена передусім станом її наукового дослідження. Опрацювання проблеми утримання і трудового використання бранців періоду Другої світової війни ще донедавна вирізнялося політизацією, непослідовністю та сепарацією ідеологічно „незручних” сторін і обставин цього питання. Такий підхід значною мірою зумовлювався політико-ідеологічним протистоянням СРСР і країн Заходу. Якщо злочинна практика нацистських таборів військовополонених знаходила достатньо виважене висвітлення на сторінках різних видань, то радянський військовий полон, а особливо питання, пов’язані з режимом утримання і трудового використання бранців, до початку 90-х рр. ХХ століття залишався заполітизованою темою на Заході і, водночас, − „небажаною для дослідження” в Радянському Союзі. rnРозпад СРСР і демократизація суспільного життя на його колишніх теренах певною мірою вирішили питання доступу до джерельної бази та позитивно вплинули на стан дослідження розглядуваної проблеми. rnТа незважаючи на тематичне розмаїття публікацій і широкий спектр опрацьованих джерел, дотепер в історіографії бракує досліджень, у яких окреслена проблема розглядалася б комплексно, а предметом вивчення стала специфіка утримання і трудового працевикористання бранців війни на території України у 1939-1945 рр. та повоєнний період. Так, системного вивчення потребують організаційно-територіальні й структурні аспекти розміщення трудових ресурсів військовополонених та інтернованих, нормативне забезпечення використання їхньої праці, особливості організації та функціонування системи утримання і трудової експлуатації контингентів таборів військовополонених та робочих батальйонів інтернованих у 1939-1953 рр. Зрештою, виваженої, об’єктивної відповіді вимагає питання про реальний внесок бранців військового полону у повоєнну відбудову економіки Української РСР і подальший її розвиток. Актуальність наукового завдання зумовлюється ще й тим, що, система радянського військового полону й інтернування на території УРСР, незважаючи на її приналежність до компетенції органів внутрішніх справ та апріорі екстериторіальний характер, мала певні територіальні, ресурсні, галузеві та демографічні особливості.rnСуспільне значення наукового аналізу феномену військового полону в межах дисертаційної теми посилюється також з огляду на внутрішні та міжнародні чинники. Зокрема, останній мав значний вплив на суспільний клімат повоєнної України. З іншого боку, громадськість багатьох європейських країн та Японії докладає чималих зусиль, щоб з’ясувати долі сотень тисяч своїх громадян, які, опинились в радянському полоні на території республіки. Відтак, об’єктивне документальне дослідження проблеми утримання і трудового використання іноземних військовополонених й інтернованих в УРСР сприятиме подальшій гармонізації міждержавних стосунків України, зміцненню авторитету держави на міжнародній арені.rnЗв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі науково-дослідних тем відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ: „Українське суспільство і влада на завершальному етапі війни 1943-1945 рр.” (реєстраційний номер 01044003293) за 2003-2006 рр. і „Україна в період німецько-румунської окупації 1941-1944 рр. і соціально-економічний і антропологічний вимір” (реєстраційний номер 01074000237) за 2006-2009 рр. Також у контексті практичної реалізації дисертаційна праця є частиною наукової теми, розробка якої проводиться в рамках міжнародного проекту з вивчення долі військовополонених у роки Другої світової війни, що реалізуються науковцями Росії, Німеччини, Австрії, України, Білорусі, Японії та інших країн. rnОб’єктом вивчення постає створена НКВС (МВС) СРСР система військового полону на території Української РСР у 1939-1953 рр.rnПредметом дослідження визначено організацію утримання і працевикористання іноземних військовополонених та інтернованих у роки Другої світової війни та повоєнний період на території України.rnМетою роботи є комплексний аналіз передумов, причин, практичних завдань, особливостей, форм і методів організації, розбудови й функціонування системи розміщення, утримання, забезпечення та трудової експлуатації контингентів, що знаходилися під охороною на території України.rnДля досягнення визначеної мети дисертанткою сформульовані такі наукові завдання:rn- здійснити комплексний аналіз історіографії проблеми та джерельної бази дослідження;rn- з’ясувати становище військовополонених та інтернованих на території Української РСР у 1939-1953 рр., особливості режиму утримання, матеріально-побутового забезпечення, харчування, лікування та медико-санітарного обслуговування;rn- дослідити нормативно-правові та організаційні аспекти трудового використання контингентів у системі радянського військового полону в 1941- 1945 рр.; rn- проаналізувати специфіку працевикористання військовополонених в Україні у 1939-1941 рр.; rn- виявити регіонально-галузеві особливості розміщення трудових ресурсів військовополонених та інтернованих, розглянути та проаналізувати характер і суттєві риси їх трудової експлуатації в умовах Великої Вітчизняної війни;rn- з’ясувати специфіку повоєнного нормативного регулювання працевикористання військовополонених та інтернованих, організації та розподілу цих трудових ресурсів в Українській РСР у 1946-1953 рр.;rn- встановити особливості трудового використання військовополонених й інтернованих на території УРСР у повоєнний період, оцінити їхній реальний внесок у відбудову економіки республіки.rnХронологічні рамки дисертації окреслені 1939-1953 рр. У цей період на території Української республіки у таборах, їхніх відділеннях, окремих робочих батальйонах, спеціальні структури НКВС (МВС) СРСР та господарські органи утримували й активно використовували працю понад 900 тисяч іноземних військовополонених та інтернованих. rnГеографічні межі роботи охоплюють територію Української РСР у діючих на той час адміністративних кордонах.rnМетодологія дослідження. У світлі новітніх методологічних засад авторка керувалася загальними принципами історизму, об’єктивності та системності, положеннями та принципами, що спираються на досягнення вітчизняної і зарубіжної історичної науки, намагалася врахувати важливі в концептуальному плані розробки учених, теоретичні висновки та узагальнення яких сприяли осмисленню й формуванню принципових положень дисертації.rnЗастосовані методи дослідження залежали передусім від специфіки проблематики, поставленої мети та конкретних завдань роботи. У дисертації застосовуються методи: порівняльно-історичний і типологічний; проблемно-хронологічний та метод компонентного аналізу історичних явищ. Квінтесенцією використаного в дисертації методичного набору історичної науки стало застосування методу комплексного підходу до предмету дослідження. Низку конкретних наукових завдань вирішено за допомогою методичного інструментарію інших наук. Зокрема, для аналізу нормативно-правової бази організації утримання, забезпечення і трудового використання військовополонених та інтернованих, залучено метод контекстної інтерпретації правових актів. При вивченні конкретних кількісних показників активно залучалися математичні та статистичні методи. Результатом статистичного аналізу визначених компонентів стало складання відповідних таблиць. rnНаукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів зумовлені самою постановкою та розробкою комплексної історичної проблеми, до цього часу не виділеної як предмет спеціального наукового дослідження. Здійснено спробу системного вивчення організації утримання, забезпечення і трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих в Україні у 1939-1953 рр. Науковою новизною у дисертації відзначаються наступні аспекти:rn- опрацьовано та вперше залучено до наукового обігу низку документальних матеріалів НКВС (МВС) із фондів Державного архіву МВС України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України і Центрального архіву вищих органів влади та управління України;rn- на основі аналізу джерельної бази зроблено та обґрунтовано періодизацію становлення і розвитку регіональної ланки системи працевикористання військовополонених та інтернованих періоду Другої світової війни та повоєнного часу на території Української РСР;rn- на основі проблемно-хронологічного принципу комплексно і системно розглянуто та проаналізовано особливості організації утримання, забезпечення й трудового використання праці бранців війни в Україні у 1939-1953 рр. У цьому контексті в дисертації конкретизовано такі окремі дослідницькі питання: організація, нормативно-правове регулювання працевикористання і розміщення трудових ресурсів військовополонених та інтернованих у 1939-1945 рр.; трудова експлуатація бранців в умовах війни; охорона здоров’я, умови та оплата їх праці на підприємствах і будовах України у 1939-1945 рр.; нормативне регулювання, основні напрямки та особливості використання праці військовополонених (інтернованих) у 1945-1953 рр.; використання трудових ресурсів зазначеного спецконтингенту у промисловості, комунальній сфері та на будівництві транспортної інфраструктури УРСР.rn- на основі широкого застосування статистичного та порівняльно-історичного методів узагальнено дані про кількість залучених до праці військовополонених та інтернованих, а також результати їх трудової експлуатації в Україні. rnПрактичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть використовуватись при підготовці узагальнюючих наукових праць, нормативних і спеціальних лекційних курсів, підручників і навчальних посібників з історії України. rnІнтеграційні процеси і гуманізація міждержавних стосунків у Європі, що тривають на межі тисячоліть, позначені активізацією зусиль урядів, громадських організацій і науковців, спрямованих на вирішення проблем, які одержало людство у спадок із часів Другої світової війни. Однією з найболючіших серед них лишається трагічна доля військовополонених. Перманентні військові конфлікти, що зазвичай супроводжуються грубими порушеннями міжнародного гуманітарного права, роблять нагальною потребу у вивченні історії та врахуванні негативного досвіду військового полону, зокрема організації і структурної побудови його органів та установ у різних країнах світу.rnАпробація результатів дисертації здійснена в ході міжнародних, всеукраїнських, регіональних і вузівських наукових конференцій, симпозіумів, круглих столів. Дослідження авторки обговорювалось на засіданнях академічних наукових підрозділів і кафедр вузів.rnОсновні положення та висновки сформульовані в дисертації були предметом обговорення на міжнародній науковій конференції до 60‑річчя звільнення України від гітлерівських загарбників Незабутні сторінки історії нашого народу” (Інститут історії України НАН України, 17 грудня 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції Безсмертя Подвигу”: До 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. (Національна академія внутрішніх справ України, м. Київ, 22 квітня 2005 р.), а також на міжнародній науковій конференції „Військовий полон та інтернування: 1939-1956. Погляд через 60 років” (м. Київ, 1-5 червня 2006 р.).rnДисертація обговорювалась на засіданні відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України rnrnПублікації. Основні положення дисертації викладені авторкою у 7 публікаціях. Із них 5 статей надруковані у фахових виданнях, загальний обсяг яких становить 2,1 ум. др. арк.

bibliography

ВИСНОВКИrnrnrnrnСеред малодосліджених проблем вітчизняної історії періоду Другої світової війни і повоєнного часу одне з чільних місць належить темі організації утримання і трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих. Представлена дисертаційна версія засвідчує всю її складність, багатогранність і полягає у комплексному й системному аналізі організації утримання, забезпечення і трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих в Україні у 1939-1953 рр. Отримані головні наукові результати зводяться до наступних положень:rn1. Здобувачкою здійснено аналіз історіографії проблеми утримання, забезпечення і трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих в системі радянського військового полону періоду Другої світової війни та повоєнного часу. У вивченні теми виділено два періоди. Перший охоплює початок 40-х середину 80-х рр. ХХ століття. Для нього є характерним зв’язок наукових досліджень з ідеологічним протистоянням епохи холодної війни, а також однобічність і обмеженість джерельної бази, що її репрезентували переважно спогади колишніх військовополонених та матеріали періодики. Як наслідок, до другої половини 80х рр. ХХ століття історія військовополонених у Радянському Союзі фактично не розроблялася. Поодинокі ж праці, що з’являлися, мали відверто замовний характер і були знаряддям ідеологічної пропаганди. Встановлено, що зарубіжні, передусім західні історики війни, тему становища військовополонених Німеччини її союзників у СРСР намагалися вивчати комплексно. Проте вразливою стороною їх цих праць була обмеженість архівної бази. rnЗвернення до теми іноземних військовополонених та інтернованих в СРСР особливо активізувалося протягом другого періоду розвитку її історіографії у 90-х рр. ХХ на початку нинішнього століття. Наразі зроблено суттєві кроки у студіюванні розглядуваної проблеми періоду Другої світової та Великої Вітчизняної війни в Україні в цілому та вивчення її організаційно-структурних аспектів. Не дивлячись на те, що в літературі з’явилися нові оцінки, а ідеологічні кліше часів холодної війни” поступилися місцем зваженому аналізу, все ж більшість вітчизняних сторінок такого складного і суперечливого явища як радянський військовий полон на території України в роки війни, поки-що залишаються недостатньо вивченими. Це повною мірою стосується і теми утримання та трудового використання іноземних бранців в Українській РСР.rnАналіз джерельної бази дозволив зробити висновок про досить повну забезпеченість дисертаційної теми вітчизняними архівними джерелами. В опрацьованих фондах центральних державних архівів України сконцентрований документальний масив, що охоплює практично всі сторони та напрями діяльності органів військового полону УРСР і дозволяє комплексно вивчити проблему організації утримання і трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих в Українській РСР зазначеного хронологічного періоду. rnНе зважаючи на широке коло історичної літератури, присвяченої долі бранців Другої світової війни в радянському полоні, та систематизовану і достатню архівну базу, не існує спеціальної наукової праці, присвяченої вивченню аспектів організації утримання та працевикористання бранців війни на території України у 1939-1953 рр., а відтак цей напрям дослідження є перспективним.rn2. Комплексний і структурний аналіз нормативної бази та практики організації табірного режиму, охорони, матеріально-побутового, харчового і медико-санітарного забезпечення іноземних військовополонених Другої світової війни дозволяє стверджувати, що радянське керівництво не ставило перед собою завдання фізичного знищення утримуваних, як це практично здійснювалося у нацистських таборах для радянських військовополонених. Протягом усього дванадцятирічного періоду існування мережі установ військового полону на території УРСР головними завданнями системи залишалися ізоляція військовополонених, їх ефективна політико-ідеологічна „обробка” та інтенсивне трудове використання. Відтак, ключовою умовою виконання цієї програми вважалося саме збереження життя і здоров’я бранців.rnВ силу централізованого характеру відомства, котре опікувалося долею бранців війни в СРСР, про якусь виразну „українську специфіку” в загальних, політичних питаннях військового полону говорити не доводиться. Її можна виокремлювати хіба-що на етапі реалізації рішень центральних органів влади та їх конкретного втілення на місцях. rnНезважаючи на відмову приєднатися до міжнародних конвенцій з питань військового полону, радянське керівництво, принаймні у основних компонентах відомчої нормативної бази, намагалося враховувати їх ключові приписи стосовно царині охорони, режиму утримання, забезпечення і лікування військовополонених. При цьому не обійшлося без традиційного для тоталітарної політичної влади, перенесення засад існуючої пенітенціарної системи і на військовополонених та інтернованих. rnЗагальною тенденцією початкового періоду Великої Вітчизняної війни було зменшення норм матеріально-побутового та харчового забезпечення полонених у таборах, погіршення їх медичного обслуговування. Відтак, рівень захворювань, а як наслідок і смертності, у 1941-1943 рр. був дуже високим. Відновлення у кінці 1943 р. табірної мережі для військовополонених на визволених територіях УРСР припало на зміни у ставленні радянського керівництва до іноземних бранців. Відтепер їх почали розглядати як потенційно важливий трудовий резерв, відповідно намагаючись налагоджувати задовільний табірний побут, харчування, боротися із захворюваністю та смертністю. rnНаголошено й на специфіці, що нею вирізнялась територія Української РСР у справі розміщення, утримання і забезпечення військовополонених та інтернованих. Величезні руйнування створювали проблеми з організацією та облаштуванням таборів, забезпеченням бранців найнеобхіднішим. Водночас, масштабність відбудовчих робіт визначила щільність розміщення значних спеціальних контингентів, передусім на промисловому Сході і Півдні України. Повоєнна розруха, тотальний дефіцит, низький рівень життя абсолютної більшості населення України воєнних і перших повоєнних років, каталізували „суб’єктивний чинник” і в середовищі військового полону. Крадіжки, нецільове використання коштів, продуктів і матеріальних цінностей набрали у системі установ ГУПВІ масового характеру.rnАналіз відповідної статистики свідчить про особливості „української” ланки табірної мережі для військовополонених та інтернованих і в режимі їх охорони. Показники кількості втеч військовополонених та інтернованих взагалі, і вдалих втеч зокрема, були одними з найвищих у СРСР. На наш погляд, основною причиною цього є географічний чинник. Кордони УРСР на заході були водночас і західним кордоном Радянського Союзу, а відтак близькість сподіваної волі викликала спокусу втечі куди частіше ніж у таборах східних районів країни.rnОсновною метою створеної у 1941-1945 рр. нормативної бази режиму утримання і охорони військовополонених та інтернованих, залишалася їх ізоляція від оточуючого населення і запобігання втечам. Відомчі інструкції, директиви та накази НКВС (МВС) регламентували правила внутрішнього розпорядку установ утримання, обов’язки і права їх контингенту, перепускний режим, організацію та функції бригад сприяння з числа місцевих мешканців, порядок накладання дисциплінарних стягнень, утримання бранців у таборах особливого режиму, розконвоювання останніх тощо. У повоєнний період важливими чинниками забезпечення табірного режиму стали: воєнізація внутрішньої організації контингентів військовополонених, допоміжні команди із числа бранців, технології їх політичної та етнічної фільтрації. При цьому слід зауважити, що організація охорони та режим, створений для інтернованих, мало чим відрізняв їх від полонених. Документально доведено, що відомчі нормативні положення щодо організації режиму утримання і охорони бранців війни далеко не завжди чітко втілювалися у табірне життя, а натомість допускалися численні порушення та зловживання. Результатом останніх, зазвичай, були втечі контингенту. rnВ роки війни та повоєнний період силові структури, відповідальні за утримання військовополонених та інтернованих, створили повноцінну нормативну базу, що регламентувала їх матеріально-побутове постачання. Проте практика функціонування таборів далеко не завжди відповідала не лише нормам міжнародного права, а й вимогам відомчих нормативних приписів. В умовах повоєнної розрухи, тотального дефіциту будівельних матеріалів, обладнання, відсутності найнеобхіднішого, звичними й системними стали порушення та злочини у цій царині. Гострі проблеми з забезпеченням військовополонених та інтернованих одягом (спецодягом), взуттям, постільною і натільною білизною, спостерігалися й у повоєнний період. До всього, радянський уряд запровадив в установах військового полону систему, що нею якість матеріально-побутового постачання було поставлено в залежність від виконання бранцями виробничих норм. Нерідко це призводило до зростання захворюваності і смертності в таборах.rnУ повоєнні роки нормування та реальне матеріально-побутове забезпечення контингенту поліпшувалося, чому об’єктивно сприяло загальне покращення умов життя населення, відновлення та будівництво інфраструктури, закладів комунальної сфери, житла, об’єктів соціально-побутового призначення тощо.rnВстановлені в 1939-1941 рр. норми харчування полонених у середньому були вищими за чинні для радянських в’язнів ГУТАБу. При цьому, з метою стимулювання виробничої активності працюючих полонених, влада вперше випробувала принцип диференційованого продовольчого постачання. У період Великої Вітчизняної війни нормування продовольчого постачання військовополонених позначалося нестабільністю, спричиненою, передусім, складністю ситуації на фронті та в тилу, дефіцитом основних продуктів харчування, суб’єктивними чинниками. У 1941-1942 рр. норми харчування було зменшено до мінімуму, що не покривав навіть мінімальних фізіологічних потреб організму. Починаючи з 1943 р., харчовий пайок повільно зростає. Упродовж 1941-1945 рр. у практику радянського військового полону увійшов принцип диференціації норм харчування. Рівень калорійності харчів для окремих категорій бранців був поставлений у залежність не лише від військового звання, стану здоров’я і самого факту праці полоненого, а й від характеру виконуваної роботи, рівня її трудомісткості, зрештою від політичної та ідеологічної „благонадійності” кожного конкретного з них. На нашу думку, подібна система харчового постачання бранців походила на елементарний шантаж голодом і не мала нічого спільного з міжнародним гуманітарним правом. Вважаємо, що подібна практика була покликана матеріалізувати два важливих взаємопов’язаних завдання в роботі з військовополоненими фізичне збереження мешканців табірних бараків та їх ефективне трудове використання. Документи свідчать, що з осені 1943 р. подібні принципи знайшли втілення і в продовольчому забезпеченні контингентів режимних установ, що облаштовувалися на визволеній від окупантів території УРСР. Фізіологічна недостатність продовольчого пайка, розкрадання продуктів, інші зловживання призводили до зростання захворюваності та смертності контингенту. Вивчення документальної бази засвідчує актуальність цих тенденцій не лише для періоду війни, але у повоєнні роки. Типовою причиною смертності серед бранців упродовж всього періоду існування мережі режимних установ для військовополонених на території Української РСР залишалася аліментарна дистрофія.rnЗагальною тенденцією повоєнного періоду стало номінальне підвищення рівня калорійності харчування військовополонених, що не завжди гарантувало реальне покращення їх життя. Майже у всіх таборах України спостерігалися порушення технології приготування їжі та встановлених норм котлового постачання, крадіжки харчів, безконтрольність їх розподілу. Особливо відчутними стали продовольчі труднощі, а в окремих регіонах і голод, спричинені посухою та неврожаєм 1946 р. Саме восени 1946 навесні 1947 р. документи фіксують чергове зростання рівня смертності в таборах. У 1947-1953рр. продовольче забезпечення вдалося нормалізувати. Норми харчування зросли, було вдосконалено диференційоване харчове постачання, зменшився рівень зловживань і розкрадання у цій сфері. Такі заходи у поєднанні з загальним покращенням умов утримання в таборах, вплинули на зменшення показника смертності до мінімуму та покращення коефіцієнтів трудового використання бранців.rnУ царині медико-санітарного забезпечення та лікування військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) щільно співпрацював з органами охорони здоров’я. Очевидно головною причиною цього став високий рівень захворюваності, що спостерігався в режимних установах у роки війни та повоєнний період. Наразі медико-санітарне забезпечення поряд із продовольчим постачанням бранців перебували серед головних напрямів діяльності радянських органів військового полону.rnНалагоджуючи у 1939-1941 рр. нову для себе справу медико-санітарного обслуговування полонених, НКВС СРСР використав досвід ГУТАБу. Основними установами, що забезпечували цей напрям, були санітарні відділення таборів і табірні лазарети. Відносно невелика чисельність бранців військового полону у 1939-1941 рр. мирні умови та вжиті заходи забезпечили задовільне медичне обслуговування польських військовополонених у таборах на території України, а випадки смертності були поодинокими.rnПочаток Великої Вітчизняної війни показав неефективність існуючої системи медико-санітарного забезпечення. З часу ж надходження масових партій бранців до таборів ця система виявилася взагалі неспроможною вирішувати завдання збереження життя та здоров’я військовополонених. Смертність серед них у 1941-1943 рр. сягнула загрозливих масштабів. Відтак, радянський уряд розширив мережу лікувально-оздоровчих установ за рахунок організації спеціальних лікувальних установ „спецшпиталів”. Проте кількість цих установ, організованих на території Української РСР, їх забезпеченість медичним персоналом, обладнанням і медикаментами, а відтак і якість лікування, не відповідали ні дійсним потребам ні відомчим нормативам. Особливо загрозливих масштабів захворюваність і смертність серед контингентів таборів досягла взимку-навесні 1944-1945 рр.rnНаголошуємо, що у повоєнний період ефективність медико-санітарного забезпечення військовополонених та інтернованих поступово зростає. Цьому сприяло загальне покращення соціально-економічного становища в ході відбудовчих робіт, покращення побутових умов у шпиталях і лазаретах, постачання лікувальних установ медикаментами та обладнанням, продумана та виважена кадрова політика, спрямована на залучення медичних фахівців із військовополонених.rn3. На початок Великої Вітчизняної війни Радянський Союз, маючи величезний досвід експлуатації праці мільйонів ворогів народу”, фактично не мав його у трудовому використанні військовополонених. Трудові ресурси колишніх польських військовослужбовців використовувалися обмежено на будівництві транспортної інфраструктури і в чорній металургії. Відзначаючи особливості, характерні для сфери їх трудового використання в Українській РСР у 1939-1941 рр. підкреслимо, що нормативна база, котра б враховувала специфіку працевикористання осіб зі статусом військовополонених, була практично відсутня. Віднісши їх до відомчої компетенції НКВС, радянський уряд апріорі створював передумови, коли господарські інстанції звично ототожнювали цей контингент із цивільними в’язнями. Через організаційні проблеми початкового періоду військового полону і відсутність досвіду роботи з бранцями війни, в основу їх трудового використання були покладені досвід і технології ГУТАБу НКВС. Полонені для радянських господарників, звиклих до масового використання підневільної праці в’язнів, виявилися новим, захищеним міжнародними конвенціями, контингентом, для якого мали розроблятися окремі, специфічні умови та правила працевикористання.rn4. Період з липня 1941 р. по вересень 1945 р. характеризувався становленням системи трудового використання військовополонених у СРСР. У цей час їхня праця, хоча і розглядалася як важлива складова режиму утримання (поряд з ізоляцією бранців та збереженням їх як робочої сили), проте, не вважалася абсолютним обов’язком. Як наслідок у нормативних актах НКВС питання трудового використання полонених не деталізувалися, а за цілими їх контингентами, зокрема офіцерами, було визнано право працювати лише за бажанням. rnНаразі протягом 1941-1943 рр. з боку органів УПВІ НКВС спостерігається певна недооцінка важливості та значення трудового використання полонених. На наш погляд, причинами цього були незначна кількість бранців, що не дозволяла сподіватися на реалізацію за рахунок їх трудового використання скільки-небудь значних військово-економічних програм, і ставка радянського уряду на власні, досить значні, трудові ресурси. Не виключено, що певне значення мало також намагання створити видимість дотримання положень Женевської конвенції, оскільки цей документ забороняв використовувати працю бранців у військовій промисловості, на оборонних і небезпечних для життя роботах.rnУ період Великої Вітчизняної війни були визначені й принципи використання праці військовополонених її примусовий загальний характер, максимальна самоокупність, воєнізація праці. Аналіз директивних документів з питань трудового використання військовополонених дозволяє стверджувати, що з 1941 до 1945 р. відбувалося становлення цілої системи їх примусового працевикористання, де ключове місце посіли тилові виробничі табори.rnХоча зовні використання утримуваних контингентів опосередковувалося заробітною платою, побутовим, харчовим і медичним обслуговуванням, нормованим режимом праці та відпочинку тощо, все ж як примусове, воно набувало характеру експлуатації, адже в саму основу системи роботи з полоненими було покладено не загальновизнані принципи Женевської конвенції, а досвід і методи ГУТАБу НКВС.rn5. Початок інтенсивного працевикористання полонених на території УРСР припадає на кінець 1943 початок 1944 рр. Величезні руйнування й необхідність відновлення стратегічно важливих галузей господарства зумовили розміщення в республіці одного з найбільших в СРСР контингентів трудових ресурсів бранців війни. Порівняння даних різних джерел дозволяє припустити, що на кінець 1945 р. у різних галузях економіки Української РСР використовувалося понад 400000 військовополонених та інтернованих. Важливою особливістю сфери їх трудового використання у 1943-1945 рр. стала найбільша в СРСР регіонально-галузева концентрація цього трудового фонду. rnУ 1943-1945 рр. галузями, де особливо активно використовувалася праця бранців, були вугледобування та чорна металургія. На цих підприємствах задіяли від 30 до 40 % наявного трудового фонду. Відчутним було залучення полонених на відбудові підприємств хімічної промисловості, машинобудування, електроенергетики, харчової промисловості та кольорової металургії. Широке застосування трудові ресурси отримали на відбудові комунального господарства міст, урядових і громадських споруд, житла. Застосовувалися вони й на відновленні транспортної інфраструктури, передусім залізниць, автошляхів, морських портів тощо.rnПроблема ефективності використання робочих рук військовополонених на українському ґрунті характеризується активною динамікою вже на завершальному етапі Великої Вітчизняної і Другої світової воєн. Якщо для періоду 1943 початку 1945 рр. спостерігалося нехтування трудовими ресурсами бранців, а продуктивність їх праці дуже низькою, то у середині другій половині 1945 р. ситуація поступово вирівнюється і пересічний показник продуктивності праці військовополоненого почав наближатися до рівня самоокупності витрат на його утримання.rnПевні територіально-галузеві особливості в контексті УРСР мало і трудове використання інтернованих. Близько 80 % усіх іноземців, які були вивезені до СРСР зі статусом „інтернованих-мобілізованих” та „інтернованих-заарештованих”, розмістили на Сході та Півдні УРСР і використовували як робочу силу на підприємствах вугільної та металургійної промисловості. Ще однією суттєвою особливістю сфери трудового використання інтернованих на завершальному етапі війни була вкрай низька ефективність праці останніх та стрімке зменшення трудового фонду внаслідок смертності, репатріації непрацездатних і хворих на батьківщину.rnНаразі встановлено, що на кінець 1945 р. основними тенденціями у сфері працевикористання військовополонених та інтернованих в Українській РСР стали зростання чисельності трудового фонду в загальній кількості контингенту таборів, поліпшення фізичного стану, зменшення захворюваності та смертності бранців, покращення показників їх виходу на роботи, підвищення продуктивності праці до і вище рівня їх самоокупності, покриття витрат на утримання контингенту виробничих таборів, зменшення чисельності табірної обслуги із числа непрацездатних тощо.rn6. Найактивніша нормотворча робота органів ГУПВІ МВС щодо використання робочої сили військовополонених припадає на повоєнний період. Тоді з’являються накази, положення директиви, що закріплюють принципово нове ставлення радянського уряду до праці бранців вона стає обов’язковою для кожного військовополоненого. На нашу думку, головною причиною таких змін став перехід країни до мирного будівництва і пріоритети відновлення зруйнованої війною економіки. Останнє потребувало значних контингентів якомога дешевшої робочої сили. Аналіз відомчих нормативних актів НКВС (МВС) дозволяє стверджувати, що саме у другій половині 1945 на початку 1946 р. в Радянському Союзі завершується формування системи примусової праці полонених й інтернованих. Надалі ця система зазнавала окремих структурних та режимних змін, певним чином удосконалювалася, проте її суть залишалася незмінною це обов’язкове, виключне та примусове у своїй основі використання наявних трудових ресурсів.rnОсновними регіонами пріоритетного застосування робочих рук військовополонених та інтернованих були Центр, Схід і Південь республіки. Саме тут концентрувався промислово-виробничий потенціал, що через своє стратегічне значення для держави та працемісткість технології став сферою їх найактивнішого залучення. Стабільно найбільший контингент (близько третини всього трудового фонду бранців) вже звично використовувався на вугільних копальнях Сталінської та Ворошиловградської областей. Порівняно великі групи полонених працювали на відбудові та будівництві підприємств важкої промисловості, прокладали автомобільні шляхи тощо. Робочі батальйони інтернованих розміщувалися у Сталінській, Ворошиловградській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, а їхні контингенти працювали у вугільній, металургійній, хімічній промисловості та в промисловому будівництві. На Правобережжі та в західних регіонах республіки було розміщено порівняно невелику кількість військовополонених, що використовувалися в транспортній інфраструктурі та на видобутку корисних копалин, у лісопереробній промисловості тощо. Такий розподіл трудового фонду визначався не лише регіонально-галузевою структурою економіки Правобережжя і Західної України, що мала переважно аграрний характер, а й важливим транзитним значенням цього регіону.rn7. Вивчення практики трудової експлуатації контингентів на території Української РСР у 1946-1953 рр. засвідчує, що серед ключових показників її ефективності у повоєнний період були: рівень співвідношення чисельності трудового фонду (тобто, працюючих бранців) до загальної кількості контингенту таборів і ОРБ, закріплених за конкретними підприємствами; рівень виконання планових норм виробітку, середньодобові та середньомісячні значення заробітної плати бранців, фінансові накопичення таборів тощо.rnТиповими проблемами, що впливали на стан трудових ресурсів військовополонених та інтернованих, ефективність використання їхньої праці, у повоєнний період залишалися: незабезпеченість трудових житлом, незадовільні умови харчування, побутового і матеріально-технічного постачання, порушення організації техніки безпеки, нецільове використання фахівців, відволікання на незначні другорядні роботи, незадовільну організацію праці, незабезпеченість робіт спецодягом, інструментом і обладнанням тощо. rnУпродовж 1946-1953 рр. на тлі загалом зростаючого рівня продуктивності праці бранців, табірні адміністрації порушували вказівки ГУПВІ щодо відбору трудових ресурсів, угоди про виділення робочої сили, а господарські органи далеко не завжди створювали належні умови праці. Водночас керівництво МВС СРСР, ГУПВІ, міністерств і відомств, що використовували працю бранців та інтернованих, здійснили низку результативних організаційних і адміністративних заходів, спрямованих на виправлення численних недоліків.rnУ повоєнний період, в умовах припинення надходження нових контингентів, працездатні бранці стали важливим чинником стабілізації виробничих показників підприємств а, між останніми розгорнулось справжнє суперництво за цей трудовий фонд. Поступове перетворення трудового ресурсу військовополонених на дефіцит все частіше спонукало керівництво МВС УРСР, УПВІ, табірні адміністрації ігнорувати ресурсно-виробничі потреби підприємств республіканського підпорядкування на користь союзних відомств. На місцях далеко не завжди зважали на директивні вказівки щодо покращення умов утримання, медичного обслуговування та харчування бранців. Подекуди вони залишалися тяжкими, що призводило до втрати контингентом працездатності. Аналіз документів свідчить, що в силу різних причин реальна кількість військовополонених, які виводилися на роботи, часто значно відставала від планової. Важливе значення для ефективності трудового використання військовополонених та інтернованих мала охорона праці і техніка безпеки на виробництві. Практика працевикористання цих контингентів у повоєнний період засвідчувала, що незважаючи на вживані директивні й адміністративні заходи, порушення вимог техніки безпеки, виробничий травматизм і смертельні випадки, не були рідкістю і суттєво знижували продуктивність праці.rnНезважаючи на всі проблеми, загальні показники ефективності трудового використання військовополонених протягом 1946-1953 рр. значно покращилися. Загальні тенденції показували позитивну динаміку зростання чисельності трудового фонду та підвищення продуктивності праці. Зростання ефективності працевикористання бранців пояснюється не лише покращенням матеріально-побутових умов їх утримання, харчування, медичного обслуговування, матеріальним заохоченням передовиків. Не менш важливим було посилення вимог до організації праці і техніки безпеки на виробництві. По війні розширилась і сфера використання військовополонених та інтернованих на роботах за спеціальністю. Підвищенню продуктивності їх праці, серед іншого, сприяло налагодження фахової підготовки через мережу спеціальних курсів. У повоєнний період характерною була тенденція певної „лібералізації” організації праці бранців. Широких масштабів набуло розконвоювання, використання на роботах дрібними групами, разом із цивільним населенням.rnВійськовополонені та інтерновані, розміщені на території Української РСР, склали значний і важливий контингент трудових ресурсів, що досить ефективно використовувався на відновленні зруйнованого війною господарства. Його загальна чисельність з 1944 по 1953 рр. становила близько 500000, що становило приблизно четверту частину загалу цих спецконтингентів у СРСР. Характеризуючи їхній внесок у повоєнну відбудову як суттєвий, наголошуємо, що головний тягар відбудовчого періоду лягав на плечі радянських громадян.rnrnrnrnrnrnrnrnrnСПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИrnrnrnrn1. Архівні джерелаrnrnЦентральний державний архів вищих органів влади та управління України rn(ЦДАВО України) м. КиївrnФ. Р-2. Управління справами Ради Народних Комісарів Української РСРrnОп. 7. (1936-1949 рр. ). Т. 2.rn1.1. Листування з Раднаркомом СРСР, наркоматами та центральними установами СРСР та УРСР (30 липня 1944 р. 25 листопада 1944 р.). Спр. 839. 74 арк.rn1.2. Матеріали по відбудові Хрещатика (25 лютого 1944 р. 21 грудня 1944 р.). Спр. 1133. Арк. 36-37.rn1.3. Матеріали з питань організованого набору робітників для потреб окремих галузей народного господарства Української РСР та про використання військовополонених для роботи на окремих об’єктах / листи, довідки тощо (8 березня 1946 р. 3 грудня 1946 р.). Спр. 3105. 20 арк.rn1.4. Довідки про природний рух населення за першу половину 1946 року по УРСР, про використання військовополонених на роботах у промисловості (1946р.). Спр. 3126. Арк. 102.rn1.5. Матеріали по окремих питаннях роботи Міністерства внутрішніх справ УРСР (15 травня 16 грудня 1946 р.). Спр. 3486. 69 арк.rn1.6. Матеріали по окремих питаннях роботи МВС УРСР (9 січня 25 жовтня 1947 р.). Спр. 4673. 66 арк. rnФ. КМФ-8. Колекція мікрофотокопій документів німецько-фашистських установ, армійських груп та їх підрозділівrnОп. 1.rn1.7. Становище німец