Андреєв Дмитро Володимирович. Соціально-правові комунікації в забезпеченні взаємодії влади та громадянського суспільства

brief description

Андреєв Дмитро Володимирович. Соціально-правові комунікації в забезпеченні взаємодії влади та громадянського суспільства.- Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.12, Нац. акад. внутр. справ. - К., 2014.- 360 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

АНДРЕЄВ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 340.12:075.8

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ КОМУНІКАЦІЇ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

12.00.12 – філософія права

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Науковий консультант
Вовк Вікторія Миколаївна,
доктор юридичних наук, доцент

Київ – 2014

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………........…........4
Розділ 1. Соціально-правові комунікації – сучасний об’єкт
філософсько-правового дослідження ………..................................................16
1.1. Стан наукового дослідження проблеми:
джерелознавча характеристика…………….……………………………….…..16
1.2. Теоретико-методологічні засади дослідження
соціально-правових комунікацій …………………………………………..…..43
1.3. Генезис та основні парадигми соціально-правових комунікацій…………………………………………………………..….……….70
Висновки до розділу 1……..................................................................................88
Розділ 2. Право як фактор забезпечення соціально-правових
комунікацій влади та громадянського суспільства ......................…..……91
2.1. Комунікаційний феномен права та його функціональне завдання ……...91
2.2. Правовий простір і соціально-правові комунікації:
взаємозв’язок та взаємозалежність ……………………….………………......108
2.3. Поняття та концепти комунікаційної взаємодії влади
й громадянського суспільства ……………………………………..…..……...125
Висновки до розділу 2 …….………………………..........………………..…...144
Розділ 3. Роль комунікаційних процесів у формуванні
національної правосвідомості …………………….…….....................……..147
3.1. Правосвідомість як елемент соціально-правових комунікацій ……...147
3.2. Етносоціокультурні чинники національної правової свідомості …...…175
3.3. Завдання діалогічної моделі комунікацій у становленні
національної правосвідомості ………………………………………….……..201
Висновки до розділу 3………. ………………..……………………..........…...225
Розділ 4. Українська комунікаційна практика залучення
засобів масової інформації до процесів взаємодії органів влади
та громадянського суспільства ......................................................................229
4.1. Система сучасних засобів масової інформації як інструмент конструювання соціально-правового простору.……………..…………….....229
4.2. Особливі форми діяльності засобів масової інформації
в забезпеченні соціально-правових комунікацій ………...…………………..249
4.3. Правові засади вдосконалення механізмів функціонування вітчизняних засобів масової інформації ……….…………….……………….269
Висновки до розділу 4 ………………………..………..…….............…….…..291
Розділ 5. Соціально-правові комунікації як імператив
взаємодії влади та громадянського суспільства в Україні ..............……293
5.1. Основні моделі комунікацій: актуальні механізми вітчизняного впровадження в умовах транзитивності ………………………………….….293
5.2. Шляхи покращення комунікаційної взаємодії влади
та громадянського суспільства в Україні …………..……….…………...…...322
5.3. Легітимовані очікування від соціально-правових комунікацій
у вдосконаленні відносин влади та громадянського суспільства ……..........339
Висновки до розділу 5 ……………………………………………..…..............353
Висновки ………..…………………………………………………..................355
Список використаних джерел ........................................................................362
Додатки .………………………………………………………………..............413

ВСТУП

Актуальність теми. Активізація сучасних суспільно-правових відносин, насамперед між державою та суспільством, потребує наукового обґрунтування та запровадження нових комунікаційних форм у складній взаємодії системи координат «громада – влада». Соціально-правові комунікації транзитивної доби виступають як засіб забезпечення діалогу держави й громадянина та як регулятивний і соціально-конструктивний чинник суспільного розвитку. У цьому контексті застосування інноваційних моделей соціально-правових комунікацій потребує перегляду сталих засад формування цілісної теорії комунікаційного процесу та передбачає додаткове дослідження як вербальних, так і невербальних механізмів суспільної взаємодії.
У сучасних процесах українського державотворення, зумовлених соціальними політико-правовими змінами переходу від авторитаризму до демократії, формуванням основ громадянського суспільства та правової держави, питання взаємодії органів влади і громадян набувають важливого значення. Очевидно, що соціально-правові комунікації постають домінантною складовою взаємовідносин правового характеру означеного процесу, оскільки вони включають у себе не лише систему владних відносин, а й, насамперед, оцінку та реакцію суспільства на дії влади.
Актуальність обраної теми зумовлена також і наявною прогалиною у вітчизняному філософсько-правовому знанні – відсутністю спеціальних наукових досліджень, присвячених особливостям вияву та реалізації суспільно-правової комунікації як засобу ефективної взаємодії влади і громадянського суспільства в Україні.
Стрімке впровадження в процеси налагодження діалогу між владою та громадою комунікаційних технологій зумовлює формування нового типу комунікаційно-правових відносин, а відповідно, формування нового виду суспільства – інформаційного.
Проблематика становлення та розвитку інформаційного суспільства як дієвої соцієтальної інституції, що змінює природу взаємовідносин влади і громадськості, у другій половині ХХ ст. постає центральним дискурсом науковців різних сфер: правників, філософів, соціологів, психологів, семіотиків, політологів, фахівців комунікаційної та журналістської діяльності тощо. Водночас уже на початку ХХІ ст. проблема комунікаційних взаємовідносин опиняється в епіцентрі наукових досліджень, зокрема філософсько-правових.
Правознавчою основою дослідження є наукові здобутки П. Баранова, В. Бурмистрова, В. Вовк, О. Гвоздіка, Є. Гіди, Н. Голєва, В. Головченка, О. Зайчука, В. Зеніна, Г. Злобіна, В. Казміренка, В. Казимірчука, В. Камінської, Д. Керімова, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, М. Костицького, В. Котюка, В. Кудрявцева, Н. Кушакової-Костицької, О. Лукашової, М. Матузова, Г. Маркової, В. Оксамитного, Н. Оніщенко, Г. Остроумова, Д. Потопейка, І. Разумовського, О. Ратінова, М. Рейснера, Р. Русинова, В. Сальникова, В. Сапуна, Н. Соколова, О. Семітка, В. Сирцева, Р. Сафарова, С. Сливки, О. Татаринцевої, О. Тихомирова, Є. Федика, В. Щегорцева, Л. Явича, Б. Яковлєва та ін.
Повноцінне дослідження проблем соціально-правових комунікацій неможливе без аналізу фундаментальних праць зарубіжних авторів: А. Барда, Ж. Бодрийяра, Ю. Габермаса, Д. Галліна, У. Еко, М. Кастельса, Дж. Кіна, К. Кросса, Н. Лумана, Д. Мак-Квейла, М. Маклюена, М. Манфреда, Д. Нелкена, А. Полякова, М. ван Хоєка. Важливу роль у процесі налагодження взаємодії між владою та суспільством відіграють засоби масової інформації, принципи діяльності яких слід розглядати в контексті сучасних наукових концепцій: теорії масового суспільства (Г. Блумер, Р. Міллс, E. Фромм); критичної теорії суспільства (Т. Адорно, Г. Маркузе, М. Хоркхаймер); структурно-функціональних теорій (Р. Мертон, Т. Патерсон); теорії егалітарної масової комунікації (Ж.-Д. Арсі), деконструктивізму, культурологічної теорії комунікації (Д. Белл, А. Тоффлер), теорії гегемонії масової комунікації (Л. Альтюссер, Н. Пулантаз) та ін.
В Україні проблематиці взаємовідносин органів державної влади та суспільства, засобів масової інформації присвятили свої наукові праці В. Бадрак, В. Бебик, О. Бухтатий, Г. Вартанов, І. Гаврада, Ю. Ганжуров, В. Горобцов, Л. Губернський, О. Демченко, В. Здоровега, В. Іваненко, В. Іванов, Є. Камінський, С. Квіт, О. Копиленко, Т. Котюжинська, В. Кравченко, І. Кресіна, Є. Макаренко, О. Маліс, А. Манойло, А. Марущак, В. Набруско, В. Недбай, Б. Потятиник, Г. Почепцов, О. Радченко, В. Різун, М. Свірін, Л. Сідак, А. Сіленко, М. Сомов, Є. Тихомиров, Ю. Фінклер, Є. Цокур, С. Чукут, В. Шкляр та ін.
Водночас недостатньо дослідженими є питання законодавчого регулювання інформаційно-правових відносин, адаптації вітчизняного законодавства у сфері інформаційної галузі до європейських стандартів, а також визначення ролі мас-медіа в налагодженні комунікацій між владою і громадськістю.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є науково-теоретичне та методологічне обґрунтування процесів i форм соціально-правових комунікацій, спрямованих на забезпечення демократичних взаємовідносин і взаємодії органів державної влади та інституцій громадянського суспільства. Відповідно до мети, було сформульовано такі задачі:
– з’ясувати й систематизувати поняття, принципи, моделі та категорії наукового дискурсу комунікаційних взаємовідносин влади й суспільства вітчизняних і зарубіжних наукових шкіл;
– виокремити суспільно-буттєві, гносеологічні, антропологічні та ціннісні виміри парадигми соціально-правових комунікацій;
– визначити місце соціально-правових комунікацій у вимірі правового простору та з’ясувати особливості реалізації принципів права як комунікаційного феномена;
– охарактеризувати зміст і сутність інформаційно-правових відносин та їх легітимаційний потенціал у структурі правової мови сучасної держави;
– окреслити концептуальні засади та основні напрями сучасних досліджень комунікаційної природи права й соціально-правових комунікацій як політичного, соціального та етнокультурного чинника формування національної правосвідомості;
– визначити основні чинники та механізми впливу на формування діалогу влади й громадськості в процесах становлення та розвитку національної правосвідомості;
– виділити й охарактеризувати основні тенденції розвитку та засоби й інструменти конструювання соціально-правового простору держави;
– проаналізувати сучасний стан забезпечення прав громадян на вільний доступ, одержання, зберігання і поширення суспільно значущої інформації та визначити роль і форми діяльності засобів масової інформації в цих процесах;
– розкрити проблематику законодавчого регулювання комунікаційних процесів у сфері засобів масової інформації та розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в частині регулювання інформаційно-правових відносин;
– з’ясувати концептуальні засади й особливості актуальних практик правової комунікаційної взаємодії органів влади та громадянського суспільства через засоби масових комунікацій і новітні інформаційні технології та окреслити орієнтири вдосконалення її нормативних підвалин;
– уніфікувати критерії та чинники підвищення спроможності механізмів комунікаційної взаємодії (моделей комунікації) як організаційно-правових інструментів державного регулювання соціально-правового простору;
– запропонувати перспективні напрями та шляхи вдосконалення соціально-правових комунікацій у системі взаємодії державної влади та громадянського суспільства в сучасній Україні.
Об’єктом дослідження є процес комунікаційної взаємодії влади та громадянського суспільства як організаційно-правового механізму самоорганізації соціуму.
Предметом дослідження є соціально-правові комунікації в забезпеченні взаємодії влади та громадянського суспільства.
Методи дослідження. Методологію дослідження становить сукупність філософських і загальнонаукових методів. Вирішенню поставлених пізнавальних задач сприяли такі методи: системний метод став базовим для цілісного дослідження феномена соціально-правових комунікацій як конкретно-буттєвої форми комунікації (розділ 1); метод моделювання використано при реконструкції архітектоніки правового простору та місця в ньому правової комунікації (розділ 2); аналіз динаміки розвитку комунікаційної взаємодії влади та громадянського суспільства здійснено в межах діалектичного методу, через конкретизацію діалектичної єдності суб’єктивного та об’єктивного, сущого та належного (розділи 3, 5). Метод критичного аналізу як один із провідних у філософсько-правових та історико-юридичних дослідженнях використано при огляді наукової літератури з теми дисертації (підрозділ 1.1). Описовий метод застосовано на всіх етапах дослідження. Системно-структурний і порівняльно-правовий методи дали змогу дослідити соціально-правові комунікації щодо взаємозв’язку її структурних елементів (розділ 3). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено поняттєвий апарат філософії права, визначено сутність й особливості соціально-правових комунікацій (розділи 1, 2, 3). Застосовано також герменевтичний метод – для пояснення й розкриття основних положень нормативно-правових актів, які врегульовують інформаційні процеси в сучасній Україні (розділ 5). Кожний з цих методів застосовано для вирішення конкретних дослідницьких завдань.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним дослідженням ролі соціально-правових комунікацій у забезпеченні взаємодії влади та громадянського суспільства в умовах прискореного становлення глобального інформаційного суспільства, зокрема:
вперше:
– здійснено науково-теоретичне й методологічне обґрунтування процесів і форм соціально-правових комунікацій, спрямованих на забезпечення демократичних взаємовідносин і взаємодії органів державної влади та інституцій громадянського суспільства;
− проведено комплексну систематизацію правових основ комунікаційної взаємодії влади й суспільства в правовому просторі транзитивного суспільства шляхом виокремлення та характеризування елементів системи і структури соціально-правових комунікацій, зокрема, ролі правової мови в комунікаційній взаємодії державної влади та суспільства;
– сформульовано етносоціокультурологічні чинники правосвідомості в процесі тренду розгортання конвергенційних процесів зближення ціннісних орієнтирів правосвідомості громадян Сходу й Заходу України, на основі яких обґрунтовано представлені ефективні механізми здійснення соціально-правових комунікацій у формуванні та розвитку національної української правосвідомості;
– науково обґрунтовано необхідність упровадження та правові засади організації транзактно-діалогічної циклічної моделі соціально-правових комунікацій влади і громадськості за допомогою використання засобів масових комунікацій, інноваційних інформаційних технологій, активного залучення органів державної влади до мережевих спільнот громадян, у тому числі окреслено правовий статус та перспективи нормативно-правового забезпечення інформаційних інтернет-ресурсів;
удосконалено:
– наукове усвідомлення генезису й основних парадигм соціально-правових комунікацій, суспільно-буттєвих, гносеологічних, антропологічних особливостей взаємозв’язку та взаємозалежності влади й суспільства шляхом установлення історичної закономірності взаємозалежності рівня ефективності комунікації влади й суспільства та рівня політичного, економічного, соціального й правового розвитку державного утворення;
– теоретико-методологічні засади аналізу дослідження комунікаційної природи права як феномена, його концептуальних ознак, що відрізняються синергетичним поєднанням правосвідомості, правових норм, правовідносин і механізмів передачі правової інформації, кожний з яких як системний елемент виконує важливу роль в єдиному процесі функціонування владно-суспільного діалогу в правовому просторі держави;
– наукове тлумачення категорій «нація» (як історичного товариства людей, об’єднаних єдиним етносом, яке має поліетнічний характер, спільну мову, як правило, спільну територію, є носієм спільної правосвідомості й обов’язково самоусвідомлює себе як націю зі спільними інтересами, волею, національною культурою; визначаючи спільності минулого, сучасного й майбутнього) та «національна правосвідомість» (як синтез індивідуальної та колективної свідомості, що виникає внаслідок формування нації, національної інтеграції, включення етнокультурних цінностей у сферу правовідносин; це ступінь адаптованості етнокультурного світогляду в державотворчий і суспільний процес, а також міра проникнення правової спроможності у владні нормативно-правові імперативи, у парадигми екстенсивного та інтенсивного соціального розвитку, еволюційного й інволюційного буття);
– основні принципи, напрями та шляхи покращання українського законодавства, яке регулює правовідносини в інформаційній сфері формулюванням взаємопов’язаного комплексу пропозицій щодо вдосконалення процедур забезпечення доступу до публічної інформації, її збереження та використання, а також удосконалення регулюванням інформаційно-правових відносин, зокрема, що стосуються професійної діяльності журналістів та юридичного забезпечення громадян базовими правами демократичного суспільства: на вільний доступ, отримання, зберігання і поширення суспільно значущої публічної інформації та апроксимації вітчизняного законодавства інформаційної сфери до стандартів Ради Європи;
– теоретичне розуміння еволюції комунікаційної взаємодії влади й громадянського суспільства через систематизацію принципів, напрямів та способів покращання вітчизняного законодавства, що регулює правові відносини в інформаційній сфері, та з’ясування правових наслідків застосування нових форм соціально-правових комунікацій, що базуються на відкритому партнерському соціально-правовому діалозі влади й громадянина та зумовлюють зміни, відповідно, у всіх галузях права й призводять до системних змін правового простору суспільства загалом;
дістало подальший розвиток:
– систематизація категоріального апарату наукового дискурсу комунікаційних взаємовідносин влади та суспільства в межах вітчизняної і зарубіжних наукових шкіл шляхом виокремлення шести підвидів моделей співіснування державної влади й суспільства: раціонально-довірчого підпорядкування, примусово-вимушеного підпорядкування, системно-опозиційного протистояння, позасистемно-руйнівного протистояння, абсентеїстично-пасивного ігнорування та мовчазно-саботажного ігнорування;
– теоретичне розуміння багатоплановості структурно-функціональної побудови феномена правосвідомості шляхом визначення консолідуючої ролі національної правової свідомості в комунікаційному процесі та розширення притаманного правосвідомості кола функцій за рахунок когнітивної, регулюючої, правоутворювальної і комунікаційної та виокремлення ролі структурних елементів правосвідомості – правових норм, правовідносин і механізмів трансляції правової інформації в єдиному процесі соціально-правового діалогу;
– актуалізація самореферентності соціально-правових комунікацій у межах правового простору шляхом виокремлення комунікаційного чинника права в налагодженні правового діалогу влади й провідної ролі засобів масової інформації в процесі конструювання соціально-правового простору;
– визначення критеріїв демократизації та поліпшення взаємовідносин між органами державної влади, представниками громадянських інституцій, засобами масової інформації (щодо правових гарантій неупередженої діяльності органів державної влади, які виконують функції державної реєстрації та регулювання суб’єктів інформаційної діяльності, рівного доступу засобів масової інформації до інформації та ін.), на основі яких запропоновано сучасні моделі соціально-правових комунікацій, спрямованих на підвищення ефективності діалогу влади та суспільства;
– визначення загальних правових тенденцій щодо посилення впливу засобів масової інформації на розвиток демократичних засад державотворення, основоположна з яких наголошує на домінуючій позиції засобів масової інформації в сучасних комунікаційних процесах взаємодії влади та суспільства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції впроваджено у:
– науково-дослідній діяльності – для подальшого дослідження спроможності соціально-правових комунікацій щодо налагодження ефективного діалогу між владою та громадськістю; вдосконалення інформаційної галузі як комунікаційного механізму; покращення системи державного управління у сфері зв’язків із громадянськими інституціями та засобами масової інформації; з’ясування генези правосвідомості в контексті розвитку національного самоусвідомлення; для розроблення проблем правової онтології, порівняльного права тощо (акт впровадження Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 19 листопада 2013 р., довідка про використання матеріалів Національної спілки журналістів України від 30 вересня 2013 р.) (додатки А, Б);
– законотворчій діяльності – при розробленні окремих положень удосконалення законотворчих основ залучення громадськості до процесів державотворення результати дисертаційного дослідження використані під час підготовки законів України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р. № 4572-VI та «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 16 жовтня 2012 р. № 5428-VI (акт впровадження Апарату Верховної Ради України від 9 січня 2014 р.) (додаток В);
– практичній діяльності – у процесі приведення у відповідність з вимогами нового інформаційного законодавства низки підзаконних актів, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України «Питання виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади» від 25 травня 2011 р. № 583, Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції створення Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади» від 9 червня 2011 р. № 589, Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення плану дій з впровадження в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» від 5 квітня 2012 р. № 220, Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Ради голів громадських рад при органах виконавчої влади» від 20 червня 2012 р. № 658, Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Молодіжної ради» від 20 червня 2012 р. № 673 (довідка про використання матеріалів Адміністрації Президента України від 13 вересня 2013 р., довідка про використання матеріалів Секретаріату Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р.) (додатки Д, Е);
– навчальному процесі – при підготовці навчально-методичних матеріалів і викладанні дисциплін «Філософія права», «Теорія держави і права» та в процесі викладання навчальних курсів і спецкурсів, предметом досліджень яких є процес комунікації влади та громадськості, а також проведення занять із філософії права, державного управління, історії та теорії держави і права, історії політичних та правових вчень (довідка про використання матеріалів Київського університету туризму, економіки та права від 20 листопада 2013 р., акт впровадження Львівського державного університету внутрішніх справ від 7 листопада 2013 р.) (додатки Ж, З).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Усі сформульовані в ній висновки, теоретичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях. У колективному навчальному посібнику «Філософія права: актуальні проблеми і сучасні інтерпретації» (Київ, 2012) автором написані тема 6 (10 % обсягу видання), теми 7, 8 у співавторстві з В. М. Вовк (20 % обсягу видання).
Апробація результатів дисертації. Теоретичні здобутки, положення, висновки, пропозиції та рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, обговорено та оприлюднено на таких науково-комунікаційних заходах: «Архетипіка і державне управління» (Шарм-ель-Шейх, Єгипет, 23−30 січня 2011 р.); «Глобальні, континентальні, національні та регіональні чинники місцевого розвитку» (м. Гданськ, Польща, 23 жовтня 2011 р.); «Державне управління третього тисячоліття: виклики та перспективи»: ІV Форум докторів наук з державного управління (м. Севастополь, 24−26 листопада 2011 р.); «Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку» (м. Херсон, 1−2 березня 2013 р.); «Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Харків, 2−3 березня 2013 р.); «Нові тенденції у розвитку правової системи РФ та країн СНД» (м. Москва, 15−16 березня 2013 р.); «Перспективні напрями розвитку сучасної юридичної науки» (м. Сімферополь, 16−17 березня 2013 р.); «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 30−31 березня 2013 р.).
Публікації. Основні положення й результати дослідження відображено в 40 публікаціях, з яких одна монографія, 22 статті в наукових фахових виданнях (п’ять – в іноземних), вісім тез доповідей на науково-практичних конференціях та дев’ять публікацій, які додатково відображають результати дослідження.

bibliography

ВИСНОВКИ

Узагальнення проблеми науково-теоретичного та методологічного обґрунтування процесів і форм соціально-правових комунікацій, спрямованих на забезпечення демократичних взаємовідносин і взаємодії органів державної влади та інституцій громадянського суспільства, філософсько-правове визначення концепту, ролі та перспектив здійснення соціально-правових комунікацій в означеному процесі, дослідження парадигми правового регулювання вітчизняної інформаційної галузі в транзитивному суспільстві в контексті його демократизації та розроблення на її основі механізмів (моделей) комунікацій надали можливість сформулювати низку нових положень, рекомендацій і висновків.
1. Запровадження у філософсько-правовій науці інноваційних методологічних підходів до дослідження комунікаційної природи права, соціально-правових комунікацій як найдієвішої моделі взаємодії влади та громадянського суспільства передбачає зміну конфігурації принципів державотворення. Систематизувавши принципи, поняття, моделі та категорії наукового дискурсу комунікаційних взаємовідносин влади й суспільства вітчизняних і зарубіжних наукових шкіл, можна стверджувати, що на етапі становлення глобального інформаційного суспільства в суспільно-владних відносинах першочергового значення набувають соціально-правові комунікації як соцієтальний феномен, суспільно-буттєві, гносеологічні, антропологічні та ціннісні виміри якого зумовлюють стан і характеристики новітніх державотворчих процесів.
2. Прогностичний аналіз генезису й основних парадигм соціально-правових комунікацій, суспільно-буттєвих, гносеологічних, антропологічних особливостей взаємозв’язку та взаємозалежності влади і суспільства, здійснений в історичній ретроспективі й на прикладі різних правових культур, свідчить про актуалізацію проблематики організації владно-суспільного діалогу, що пропорційно поглиблюються з кожним новим етапом цивілізаційного розвитку. Весь історичний період зародження, формування та становлення громадянського суспільства характеризується спільною особливістю: від рівня ефективності комунікації органів влади та громади безпосередньо залежить політичний економічний, соціальний та правовий стан державотворення.
3. Завдяки тому, що до структури правового простору та соціально-правових комунікацій належать правосвідомість, правові норми, правовідносини й механізми передачі правової інформації, кожний елемент з яких виконує важливу роль в єдиному процесі функціонування владно-державного діалогу, цей вид комунікацій постає головним інструментом формування взаємовідносин правового характеру між владою та громадянським суспільством. Таким чином, соціально-правові комунікації безпосередньо забезпечують залучення громадськості до процесів законотворення в процесі синтезування правової мови кожного конкретного суспільства.
4. Соціально-правові комунікації як процес порозуміння та обміну інформації щодо легітимізованого впорядкування суспільного життя, змісту й правил поведінки відіграють важливу роль у підтриманні соціальної рівноваги та єдності спільноти. Єдність правового простору можна забезпечити лише спираючись на досягнення соціально-правової комунікативістики: норми права можуть існувати тільки у зв’язку з поведінкою людей, а правовий простір – це, по суті, і є простір суспільних відносин, що регулюються правовими нормами. Водночас дієва спроможність правових норм можлива лише за умови їх легітимізації, процес якої, за своєю сутністю, має комунікаційний характер, оскільки ціннісну змістовність правових норм мають розуміти, підтримувати й укріплювати всі суб’єкти соціально-правового діалогу в процесі його відтворення.
5. На сучасному етапі комунікаційні відносини постають головним чинником формування національної правової свідомості, правової культури, фундатором і провідником демократичного розвитку українського суспільства шляхом органічного поєднання реалізації ідеї відкритого громадянського суспільства з проблемами правового будівництва. При цьому національна правосвідомість виступає як синтeз індивiдуальнoї тa колeктивної свідoмості, щo виникaє внaслідок формyвання нaції, націoнальної інтeграції, включeння eтнокyльтурниx ціннoстей y сфeру прaвовіднoсин. Цe стyпінь адaптовaності eтнокyльтурнoго світoглядy в дeржавотвoрчий i суспiльний прoцес, a такoж мiра прoникнeння прaвовoї спрoможнoсті y влaдні нoрмaтивнo-прaвові імпeрaтиви, парaдигми екстeнсивного тa інтeнсивнoго соціaльного рoзвитку, евoлюційнoго й інвoлюційнoго бyття. За нових умов демократичного державотворення все більшого значення набуває використання соціально-правових комунікацій як політичного, соціального та етнокультурного чинника формування національної правосвідомості.
6. Сучасний стан розвитку українського суспільства гостро потребує встановлення нових критеріїв демократизації та покращення взаємовідносин органів державної влади з представниками громадянських інститутів, вироблення об’єднувального механізму подальшого національного розвитку. Функцію зазначеного механізму спроможні виконати на основі забезпечення взаємних національних інтересів та врахування етносоціокультурних чинників соціально-правові комунікації, у зв’язку з тим, що вони компілювали не лише систему владних стосунків, а й, що набагато важливіше, – оцінку та реакцію суспільства на дії влади щодо збереження національного суверенітету. У ціннісному аспекті такі соціально-правові комунікації мають спиратися на національну правосвідомість як синтез індивідуальної та колективної свідомості, що виникає внаслідок формування нації, національної інтеграції, включення етнокультурних цінностей у сферу правовідносин, суспільно-політичних і державотворчих процесів.
7. Використання позитивних прикладів історії державотворення, що об’єднують націю, істотно підвищує якість соціально-правових комунікацій. В окресленому сенсі системний пошук моделей комунікацій, які б забезпечили максимальну дієвість діалогу органів державної влади та громадянського суспільства, стає пріоритетним. Для обрання найефективніших методів налагодження владно-суспільного діалогу запропоновано застосовувати транзактно-діалогічну циклічну модель комунікації. Сенс її полягає в тому, що коли суспільство отримує від влади правову інформацію та «пропускає» її крізь себе, громада повертає її до влади вже з новим змістом: і влада, і суспільство щоразу, заново «прочитуючи» це повідомлення, усвідомлюють його оновлене юридичне наповнення. Цей процес має постійно відбуватися в циклічному режимі.
8. Сучасні соціально-правові комунікації передбачають посилення ролі інститутів мас-медіа як механізму здійснення комунікаційного процесу та провідного засобу конструювання соціально-правового простору, передусім, у період соціально-економічних перетворень. Відповідно, відбувається переосмислення сутності державної інформаційної політики щодо засобів масової інформації, яка спонукає органи влади створювати законодавчі основи для покращання умов розвитку та функціонування всієї системи засобів масових комунікацій (незалежно від форм власності). Зокрема, пропонується низка правових механізмів, які унеможливлюють економічний тиск на засоби масової інформації, запроваджувати цензуру, відмовляти в реєстрації тощо.
9. Фактор зростання ролі засобів масової інформації в забезпеченні прав громадян на вільний доступ, одержання, зберігання й поширення суспільно значущої інформації та організації діалогічної моделі соціально-правових комунікацій влади й громадянського суспільства за своєю природою дуалістичний: засоби масової інформації, як виробники інформаційного продукту, отримують преференції від держави над іншими суб’єктами підприємницької діяльності та, водночас, використовують свій привілейований статус у маніпулюванні громадською думкою та для поширення неправдивої інформації. В умовах розвитку інноваційних комунікаційних технологій перед владою постають завдання інформаційної безпеки суспільства, що полягають у створенні нормативної бази для саморегуляції інформаційної сфери. Запропоновано законодавчо прирівняти веб-сайти, які професійно здійснюють продиціювання інформації, до інформаційних агентств з відповідним правовим регулюванням їх діяльності.
10. Застосування соціально-правових комунікацій безпосередньо пов’язано з питаннями модернізації демократичних засад державотворення та, відповідно, залежить від них. Удосконалення правових засад, принципів і методів державного регулювання інформаційно-правових відносин, започаткування нових форм забезпечення громадян демократичними принципами на вільний доступ, одержання, зберігання та поширення публічної інформації постають не лише базовими ознаками розвитку громадянського суспільства в Україні, а й забезпечують адаптацію вітчизняного законодавства інформаційної сфери до стандартів Ради Європи та є важливою передумовою інтеграції України в Європейське Співтовариство.
11. Еволюція комунікаційної взаємодії влади та громадянського суспільства й безпосередньо соціально-правових комунікацій логічно призводять до вдосконалення принципів, напрямів та способів покращання вітчизняного законодавства, що регулює правові відносини в інформаційній сфері (статус журналіста, доступ до публічної інформації, вдосконалення інформаційно-правових відносин щодо функціонування засобів масової інформації та ін.). На концептуально державотворчий рівень виходять інноваційні комунікаційні та інформаційні технології, що базуються на відкритому партнерському соціально-правовому діалозі влади і громадянина, що й зумовлює зміни, відповідно, у всіх галузях права та призводить до системних змін правового простору суспільства.
12. Модернізаційний вектор розвитку українського суспільства потребує досягнення максимально можливого рівня узгодження інтересів громадянського суспільства та інтересів держави. Водночас моделі комунікаційної взаємодії, які мають забезпечити цей процес, зазнають суттєвих змін не лише під впливом політичних, економічних, культурних змін, а й, насамперед, темпів упровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.
13. З огляду на отримані результати дисертаційного дослідження можна окреслити перспективні напрями та шляхи вдосконалення соціально-правових комунікацій у системі взаємодії органів державної влади та громадянського суспільства в сучасній Україні, які передбачають стимулювання різноманітних методів соціального контролю суспільства з метою послаблення зовнішнього контролю, підвищення рівня громадянської активності, демократизації, вдосконалення правових механізмів тощо; розроблення та затвердження комплексу механізмів та інструментів управління, насамперед, у сфері соціально-правових комунікацій, завдяки яким прийняті рішення набувають легітимності з точки зору громадського сприйняття; законодавче закріплення нового, більш високого статусу вітчизняних засобів масової інформації та, відповідно, їх більшого рівня відповідальності перед суспільством як наймогутнішого інструменту конструювання соціально-правового простору та демократичного інституту суспільного контролю діяльності всіх органів публічної влади, що вимагає, насамперед, повного, остаточного роздержавлення українських засобів масової інформації; встановлення інформаційної відкритості й прозорості влади та дієвого громадського контролю за її рішеннями й діями шляхом упровадження інноваційних діалогічних моделей комунікаційної взаємодії держави й громадянського суспільства, що включають як суб’єктів державні органи, засоби масової інформації та інституції громадянського суспільства, у тому числі мережеві спільноти, і спираються на ціннісні й нормативно-правові засади організації соціально-правових комунікацій демократичного суспільства.
Від позитивного вирішення цих завдань безпосередньо залежить не лише рівень розвитку комунікаційної складової у взаємодії держави й суспільства, а й подальша перспектива соціально-правового розвитку України. Адже, не з’ясувавши природи та суті проблеми комунікацій влади та громадськості, взаємозалежності права на свободу інформації для індивіда, суспільства та держави, не варто сподіватися на позитивні зміни в соціально-правовій системі загалом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аквінський Т. Коментарі до Аристотелевої Політики / Тома Аквінський ; [пер. с лат. А. Кислюка]. – К. : Основи, 2003. – 794 с.
2. Александров А. Юридическая техника – судебная лингвистика – грамматика права / А. Александров // Проблемы юридической техники : cб. ст. / под ред. В. М. Баранова. – Н. Новгород, 2000. – С. 101–108.
3. Алексеев С. Право – конституционное социальное образование / С. Алексеев // Вопросы теории государства и права. – Саратов, 1983. – С. 7.
4. Алмонд Г. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор : [учеб. пособие] / Г. Алмонд, Дж. Пауэлл, К. Стром [и др.] ; [сокр. пер. с англ. А. С. Богдановского, Л. А. Галкина; под ред. М. В. Ильина, А. Ю. Мельвиля]. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 537 с.
5. Андреев Д. В. Законодательные основы социально-правовой коммуникации / Д. В. Андреев // Перспективные направления развития современной юридической науки : материалы науч.-практ. конф. (Симферополь, 16–17 марта 2013 г.). – Симферополь, 2013. – С. 55–57.
6. Андреев Д. В. Коммуникативные потоки, как составляющие правового порядку / Д. В. Андреев // Новые тенденции в развитии правовой системы РФ и стран СНГ : междунар. науч-практ. конф., 15–16 марта 2013 г. / Московский центр правовых исследований. – М., 2013. – С. 7–8.
7. Андреев Д. В. Пробелы законодательства Украины в обеспечении информационной сферы / Д. В. Андреев // Пробелы в российском законодательстве. – 2013. – № 3 – С 167–170.
8. Андреев Д. В. Роль масс-медийных коммуникаций в формировании правового пространства: философско-правовой аспект [Электронный ресурс] / Д. В. Андреев // Ученые записки. Электронный научный журнал Курского государственного университета. – 2013 – № 3 (27). – Ч. 1. – Режим доступа :
http://scientific-notes.ru/pdf/031-019.pdf.
9. Андреев Д. Типизация моделей коммуникации власти и общества: философско-правовой аспект / Д. Андреев // Вестник академии МВД Республики Беларусь. – 2013. – № 2. – С 59–64.
10. Андреев Д. В. Методологические принципы исследования процесса социально-правовых коммуникаций / Д. В. Андреев // Legea si Viata. – 2014. – № 1. – С. 3–6.
11. Андреєв Д. Актуальні проблеми правового забезпечення діяльності електронних ЗМІ / Д. Андреєв // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. – 2013. – Вип. 2 (63). – С. 12–23.
12. Андреєв Д. В. Витоки та парадигми соціально-правової комунікації / Д. В. Андреєв // Право та безпека. – 2013. – № 2 (49). – С. 7–12.
13. Андреєв Д. В. Завдання та механізми правового регулювання діяльності інформаційних агентств / Д. В. Андреєв // Віче. – 2013. – № 10 (343) – С. 2–4.
14. Андреєв Д. В. Здійснення правосуддя в ретроспективі формування громадської думки / Д. В. Андреєв // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2013. – № 1. – С. 19–23.
15. Андреєв Д. В. Злочин та покарання: цивільно-правовий аспект в умовах зростаючої соціалізації громади / Д. В. Андреєв // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2012. – № 1. – С. 59–63.
16. Андреєв Д. В. ЗМІ в системі суспільно-правової комунікації: моделі реалізації інформаційної політики / Д. В. Андреєв // Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 30–31 берез. 2013 р. – Ужгород, 2013. – C. 253–255.
17. Андреєв Д. В. Комунікація як складова системи суспільно-правових відносин влади та суспільства / Д. В. Андреєв // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2013. – № 1 (86). – С 51–55.
18. Андреєв Д. В. Національне законодавство щодо регулювання державної інформаційної політики: філософсько-правовий аспект / Д. В. Андреєв // Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 1–2 берез. 2013 р. – Херсон, 2013. – С. 172–174.
19. Андреєв Д. Національні чинники забезпечення дієвості соціально-правової комунікації влади та громади / Д. Андреєв // Часопис Київського університету права. – 2013. – Вип. 2. – С. 26–30.
20. Андреєв Д. В. Права людини та індивідуалізм у європейському правовому просторі: роль соціально-правової комунікації / Д. В. Андреєв // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». – 2013. – Вип. 20. – Ч. ІІ. – Т. 1. – С. 99–101.
21. Андреєв Д. Правові засади державного регулювання інформаційної політики / Д. В. Андреєв // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2013. – № 2. – С. 78–84.
22. Андреев Д. Правовые проблемы демонополизации права на массовую информацию в Украине / Д. Андреев // Право. by. – Минск, 2013. – № 4 (24). – С. 89–101.
23. Андреєв Д. В. Правосвідомість в структурі соціально-правової комунікації / Д. В. Андреєв // Юридична Україна. – 2013. – № 5 (125). – С. 11–15.
24. Андреєв Д. В. Природне право у працях Лейбніца / Д. В. Андреєв, В. М. Вовк // Юридична Україна. – 2012. – № 5 (113). – С. 12–15.
25. Андреєв Д. Роль етносоціокультурних чинників правосвідомості в структурі соціально-правової комунікації / Д. Андреєв // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2013. – Вип. 2. – С. 448–456.
26. Андреєв Д. В. Теоретичні дослідження комунікаційного впливу мас-медіа на соціальну аудиторію / Д. В. Андреєв // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». – 2013. – Вип. 21. – Ч. І. – Т. 3. – С. 243–245.
27. Андреєв Д. В. Транзактна модель комунікації влади та суспільства: філософсько-правовий аспект / Д. В. Андреєв // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2013. – Вип. 2 (61). – С. 15–22.
28. Андреєв Д. В. Філософсько-правові аспекти правового порядку у вимірі соціального простору / Д. В. Андреєв // Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання суспільних відносин : матеріали міжнар. наук.-практ. конф, 2–3 берез. 2013 р. – Х., 2013. – С. 7–9.
29. Андреєв Д. В. Правовий порядок як різновид соціального порядку / Д. В. Андреєв // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право». – 2013. – № 1062. – С. 42–44.
30. Андреєв Д. В. Суспільнотворчий характер ЗМІ в конструюванні соціального простору / Д. В. Андреєв // Віче. – 2013. – № 8 (341) – С. 3–5.
31. Андрущенко В. Запорозька Січ як український феномен / В. Андрущенко, В. Федосов. – К. : Заповіт, 1995. – 174 с.
32. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / [рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин]. – М. : Мысль, 1999. –
Т. ІІ : Европа V–XVII вв. – 1999. – 820 с.
33. Антологія української юридичної думки : у 6 т. / [редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. ; упоряд. : І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук, О. О. Самойленко ; відп. ред. І. Б. Усенко]. – К. : Вид. дім «Юридична книга», 2003. –
Т. 3: Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба. – 2003. – 584 с.
34. Аристотель. Риторика [Электронный ресурс] / Аристотель ; [пер. с греч. Н. Платоновой]. – М. : Наука, 1978. – Режим доступа :
http://lib.ru/POEEAST/ARISTOTEL/ritoriki.txt.
35. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэзия. Категории / Аристотель. – Минск : Литература, 1998. – 1392 с.
36. Арістова І. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : [моногр.] / Арістова І. В. – Х. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 368 с.
37. Армстронг К. Краткая история мифа / Карен Армстронг ; [пер. с англ. А. Блейз]. – М. : Открытый мир, 2005. – 160 с.
38. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Арон Р. ; [пер. с фр. Г. И. Семенова]. – М. : Политическая наука, 1993. – 273 с.
39. Аронсон Э. Эпоха пропаганды: механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление / Э. Аронсон, Э. Пратканис ; [пер. с англ. И. Н. Волкова, Е. Н. Волков]. – СПб. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с.
40. Аскольдов С. А. Концепт и слово / С. А. Аскольдов // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста. Антология. – М. : Academia, 1997. – С. 267–280.
41. Бард А. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / А. Бард, Ян Зодерквист. – СПб. : Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с.
42. Барихин А. Большой юридический энциклопедический словарь / Барихин А. – М. : Книжный мир, 2004. – 720 с.
43. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Барт Р. – М. : Прогресс; Универс, 1994. – С. 72–130.
44. Барциц И. Правовое пространство России: вопросы конституционной теории и практики / Барциц И. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 496 с.
45. Барциц И. Правовое пространство: основные признаки и закономерности развития / И. Барциц // Ежегодник российского права. – 2000. – С. 103–114.
46. Бауман З. Глобалізація. Наслідки для людини і суспільства / Зігмунд Бауман ; [пер. з фр. І. Андрущенка]. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 109 с.
47. Бауман З. Свобода как социальное отношение / Зигмунд Бауман ; [пер. с англ. Г. Дашевского]. – М. : Новое изд-во, 2006. – 132 с.
48. Бачинин В. А. Морально-правовая философия / Бачинин В. А. – Х. : Консум, 2000. – 208 с.
49. Бебик В. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз / Бебик В. М. – К. : МАУП, 2005. – 440 с.
50. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Даниел Белл ; [пер. с англ. В. Л. Иноземцева]. – М. : Аcademia, 1999. – 956 с.
51. Белл Д. Кінець ідеології / Даніел Белл. – Л., 1986. –
86 с.
52. Белоусов А. Б. Лоббизм как политическая коммуникация / Белоусов А. Б. – Екатеринбург : УрО РАН, 2005. – 217 с.
53. Бельский К. Феноменология административного права / Бельский К. – Смоленск : Смоленский гуманитарный ун-т, 1995 – 144 с.
54. Бельский К. Формирование и развитие социалистического правосознания / Бельский К. – М. : Высш. шк., 1982. – 183 с.
55. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л. Бержель ; [пер. с фр. Г. В. Чуршукова ; под общ. ред. В. И. Даниленко]. – М. : Nota bene, 2000. – 575 с.
56. Бехманн Г. Современное общество: общество риска, информационное общество, общество знаний / Готтхард Бехманн ; [пер. с нем. А. Ю. Антоновского, Г. В. Гороховой, Д. В. Ефременко]. – М. : Логос, 2010. – 248 с.
57. Блохин Н. Конституции и законодательные акты буржуазных государств (ХVII–XIX вв.). : сб. док. / Блохин Н. Н. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1957. – 588 с.
58. Богданов Д. Модели коммуникативного (коммуникационного) процесса [Электронный ресурс] / Д. В. Богданов // Социально-коммуникативная сфера общества. – Н. Новгород. – 116 с. – Режим доступа :
http://nauchenie.narod.ru/index/0-30.
59. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального / Бодрийяр Ж. ; [пер. с фр. Н. В. Суслова]. – Екатеринбург : Изд-во Уральского ун-та, 2000. – 96 с.
60. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры / Бодрийяр Ж. ; [пер. с фр. Е. Самарская]. – М. : Республика, Культурная революция, 2006. – 269 с.
61. Бодрийяр Ж. Реквием по масс-медиа / Ж. Бодрийяр // Поэтика и политика. Альманах российско-французского центра социологии и философии. – СПб. : Алетейя, 1999 – С. 139–266.
62. Бодрійяр Ж. Симулякри і симуляція / Жан Бодрійяр ; [пер. з фр. В. Ховхун]. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 230 с.
63. Бойчук М. А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії / Бойчук М. А. – К. : АтлантЮЕмСі, 2007. – 207 с.
64. Большая юридическая энциклопедия. – М. : Эксмо, 2005. – 688 с.
65. Брайант Д. Основы воздействия СМИ (Fundamentals of Media Effects) / Д. Брайант, С. Томпсон ; [пер. с англ. В. В. Кулебы и Я. А. Лебеденка]. – М. : Вильямс, 2004. – 432 с.
66. Браун Дж. Техніки впливу: від пропаганди до промивання мізків / Дж. Браун // Почепцов Г. Паблік рилейшнз : [навч. посіб.]. – К. : Знання, 2000. – 506 с.
67. Британский судья приговорил прессу. Закон о СМИ расколол Великобританию // Коммерсантъ. – 2012. – № 228/П (5013). – 3 дек.
68. Бура Н. Функции общественного правосознания / Бура Н. – К. : Наук. думка, 1986. – 87 с.
69. Бурдье П. Социология политики / Бурдье П. ; [пер. с фр. Г. Чередниченко] ; под общ. ред. Н. А. Шматко. – М. : Socio-Logos, 1993. – 336 с.
70. Бухтатий О. Інформаційно-комунікаційна парадигма розвитку сучасного суспільства / О. Бухтатий // Публічне управління: теорія та практика. – 2012. – № 1 (9). – С.158–166.
71. Бухтатий О. Конституційно-правові засади державного управління в інформаційній сфері : цілі, завдання, функції та існуючі протиріччя / О. Бухтатий // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. / редкол. : В. В. Корженко [та ін.]. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. – № 2 (36). – С. 394–403.
72. Бухтатий О. Система обліку публічної інформації як складова модернізації інформаційної функції сучасної держави / О. Бухтатий // Вісник державної служби. – 2012. ‒ № 4. – С. 52–58.
73. Вакуліна В. Двоїстий характер людського буття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.04 / В. М. Вакуліна. – К., 1996. – 24 с.
74. Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу / Й. Васькович // Право України. – 1998. – № 6. – С. 108–110.
75. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Макс Вебер ; [пер. з нім. Олександр Погорілий]. – К : Основи, 1998. – 534 с.
76. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю. Шемшученка]. – К. : Юридична думка, 2007. – 992 с.
77. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТ «Перун», 2004. – 1440 с.
78. Веремеенко И. Сущность и понятие общественного порядка / И. Веремеенко // Советское государство и право. – 1982. – № 3. – С. 27.
79. Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере [Электронный ресурс] / В. И. Вернадский. – Режим доступа :
http://vernadsky.lib.ru/e-texts/archive/noos.html.
80. Вернан Ж. Происхождение древнегреческой мысли / Ж. Вернан – М. : Прогресс, 1988. – 224 с.
81. Винер Н. Кибернетика и общество / Н. Винер ; [пер. с англ. Е. Г. Панфилова]. – М. : Иностранная лит., 1958. – 200 с.
82. Висоцький О. Ю. Технології легітимації політичної влади: теорія та практика : [моногр.] / О. Ю. Висоцький– Дніпропетровськ : Пороги, 2010. – 318 с.
83. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські дослідження / Л. Вітгенштайн ; [пер. з нім. Є. Поповича]. – К. : Основи, 1995. – 311 с.
84. Вовк В. М. Бівалентність римської правової дійсності / В. М. Вовк – Полтава : Копі-центр, 2011. – 348 с.
85. Волошинов В. Марксизм и философия языка: Основные проблемы социологического метода в науке о языке / В. Волошинов (М. Бахтин); коммент. В. Махлина. – М. : Лабиринт, 1993. – 189 с.
86. Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ / Ю. Габермас // М. А. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія. – К. : Лібра, 1999. – С. 237–324.
87. Габермас Ю. Философский спор вокруг идеи демократии : [Электронный ресурс] / Ю. Габермас. – Режим доступа:
http://kant.narod.ru/habermas.htm.
88. Гаврада І. Політика органів державної влади щодо ЗМІ в Україні: проблеми взаємодії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політичних наук. : спец. 23.00.02 / І. О. Гаврада. – Чернівці : Вид-во «Рута» Чернівецького нац. ун-ту, 2007. – 20 с.
89. Гаєк Ф. А. Конституція свободи / Гаєк Ф. А. ; [пер. з англ. М. Олійник та А. Королишина]. – Львів : Літопис, 2002. – 556 с.
90. Гак Н. Учение об общественном сознании в свете теории познания / Гак H. – М. : Изд-во ВПШ и АОН при ЦК КПСС, 1960. – 200 с.
91. Галлін Д. Сучасні медіа-системи: три моделі відносин ЗМІ та політики / Д. Галлін, П. Манчіні ; [пер. з англ. О. Насика]. – К. : Наука, 2008. – 320 с.
92. Галумов Э. А. Основы PR / Э. А. Галумов – М. : Летопись ХХІ, 2004. – 408 с.
93. Ганцева Л. Правовое пространство: социально-философский анализ (на примере Российской Федерации) [Электронный ресурс] : дис. ... канд. филос. наук / Ганцева Л. – Уфа, 2001. – Режим доступа :
http://www.dissercat.com/content/pravovoe-prostranstvo-sotsialno-filosofskii-analiz-na-primere-rossiiskoi-federatsii.
94. Геґель Г. Собрание сочинений / Г. Геґель // Философия духа. Т. І : Энциклопедия философских наук : сб. науч. тр. / под ред. А. Деборина и Д. Рязанова ; [пер. Б. Столпнера]. – [3-е изд.]. – М. ; Л. : Гос. изд-во, 1929. – – 367 с.
95. Геґель Г. Философия истории / Г. Геґель – М. : Гос. социально-экономическое изд-во, 1935. – 470 с.
96. Гелен А. Людина. Її природа і місце в світі / А. Гелен – К., 1993. – С. 17–23.
97. Гіда Є. О. Юридичний механізм реалізації прав людини / Є. О. Гіда // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. – 2005. – Вип. № 1. – С. 35–42.
98. Гіда Є. О. Деонтологічні засади забезпечення прав і свобод людини та громадянина працівниками міліції у сфері правопорядку : [моногр.] / Є. О. Гіда– К. : Нац. акад. внутр. справ, 2011. – 416 с.
99. Гіда Є. О. Механізм деонтологічного регулювання діяльності працівників міліції (поліції) [Електронний ресурс] / Є. О. Гіда // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2011. – № 3 (46). – Режим доступу :
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pppd/2011_3/12Gida.pdf.
100. Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура / [Д. Гелд, Е. МакГрю, Д. Голдблатт, Дж. Перратон]. – К. : Фенікс, 2003. – 584 с.
101. Глущенко С. «Ніякий» інформаційний простір / С. Глущенко // День. – 2007. – № 9. – С. 3.
102. Гнатовський М. Концепція європейського правового простору в контексті проблем європейської інтеграції [Електронний ресурс] / М. Гнатовський // Право України. – 2003. – № 1. – Режим доступу :
http://www.info-pressa.com/article-808.html.
103. Гнатюк С. Нормативно-правове регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ в Європейському Союзі і в Україні: порівняльний аналіз [Електронний ресурс] / С. Гнатюк. – Режим доступу :
http://old.niss.gov.ua/Monitor/april08/19.htm.
104. Гоббс Т. Левіафан / Томас Гоббс ; [пер. з англ. Р. Димерець]. – К. : Дух і літера, 2000. – 606 c.
105. Голев Н. Правовая коммуникация в зеркале естественного языка [Электронный ресурс] / Н. Голев. – Режим доступа :
http://konference.siberiaexpert.com/publ/doklad_s_obsuzhdeniem_na_sajte/golev_n_d_pravovaja_kommunikacija_v_zerkale_estestvennogo_jazyka/2-1-0-86.
106. Головченко В. Деякі тенденції розвитку масової правосвідомості / В. Головченко // Правова держава. – К., 1994. – С. 17–19.
107. Гонцяж Я. Свобода інформації та виконавча гілка влади: Правові норми. Інституції. Процедури / Я. Гонцяж, Н. Гнидюк. – К. : Міленіум, 2002. – 240 с.
108. Григор’єва О. Микола Міхновський. Життя проти течії / О. Григор’єва // Дзеркало тижня. – 2013. – № 15. – С. 11. – 20 квіт.
109. Гришаев П. И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка / П. И. Гришаев – М. : ВЮИ, 1957. – 162 с.
110. Грушевицкая Т. Основы межкультурной коммуникации [Электронный ресурс] : учеб. для вузов / Т. Грушевицкая ; под ред. А. П. Садохина. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 352 с. – Режим доступа :
http://www.azbuk.net/books/2024/6831.rtf.
111. Грушевський M. Історія української літератури : [в 6 т. 9 кн. Т. l] / М. Грушевський ; упоряд. В. В. Яременко. – К. : Либідь, 1993. – 392 с.
112. Грушевський М. Якої автономії і федерації хоче Україна / М. Грушевський – Відень : Союз визволення України, 1917. – 22 с.
113. Грушин Б. Мнения о мире и мир мнений: Проблемы методологии исследования общественного мнения / Б. А. Грушин– М. : Политиздат, 1967. – 400 с.
114. Губерський Л. В. Інформаційна політика України: європейський контекст : [моногр.] / [Л. В. Губерський, Є. Є. Камінський, Є. А. Макаренко та ін.]. – К. : Либідь, 2007. – 360 с.
115. Гундарин М. Теория и практика связей с общественностью: основы медиа-рилейшинз : [учеб. пособие] / М. В. Гундарин– [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : ФОРУМ, 2011. – 312 с.
116. Гуревич А. Категории средневековой культуры / А. Гуревич – М. : Искусство, 1984. – 350 с.
117. Гуслякова Л. Обыденное сознание как объект философского анализа : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филос. наук : спец. 09.00.01 / Л. Гуслякова – Л., 1978.
118. Даль Р. Демократия и ее критики / Даль Р. ; [пер. с англ. М. В. Ильина]. – М. : Рос. полит. энцикл., 2003. – 576 с.
119. Даль Р. Дилеми плюралістичної демократії / Роберт Даль // Демократія : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Смолоскип, 2005. – С. 533–544.
120. Даль Р. О демократии / Р. Даль ; [пер. с англ. А. С. Богдановского]. – М. : Аспект-пресс, 2000. – 208 с.
121. Даніл’ян В. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз) : [моногр.] / В. Даніл’ян. – Х. : Право, 2008 . – 184 с.
122. Дегтярев А. Основы политической теории : [учеб. пособие] / А. Дегтярев – М. : Высш. шк., 1998. – 239 с.
123. Дергачов В. С. Правова природа та зміст поняття «інформація» в законодавстві України / В. С. Дергачов // Право : зб. наук. пр. – 2007. – Вип. 8. – С. 10–15.
124. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики : Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовт. 2004 р. № 1378 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 42. – Ст. 2773.
125. Джервіс Р. Сприйняття в міжнародній політиці: адекватність та неадекватність / Р. Джервіс ; [пер. з англ. М. Ю. Григорьєва, С. І. Фатія]. – Х. : Каравела, 2003. – 464 с.
126. Джинсова свобода. Роль медіа у парламентській виборчій кампанії – 2006 / [упоряд. О. Довженко, Н. Лігачова]. – К. : Вістка, 2006. – 224 с.
127. Довженко О. Українські медіа сьогодні: з гарему в бордель / О. Довженко // Дзеркало тижня. – 2008. – № 19 (698). – С. 15.
128. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. I (до половини XVII століття) / Д. Дорошенко – [2-ге вид.]. – К. : Глобус, 1992. – 238 с.
129. Дослідження каналів комунікації, зокрема нових медіа-платформ, які використовуються у трикутнику відносин «Органи виконавчої влади – Громадські організації – Засоби масової інформації» : проблеми і перспективи» / Звіт за результатами експертного дослідження. – К. : USAID : Програма сприяння парламенту ІІ : Свобода слова, 2011. – 40 с.
130. Доступ до інформації та електронне урядування / [авт.-упоряд. М. С. Демкова, М. В. Фігель]. – К. : Факт, 2004. – 336 с.
131. Драгоманов М. Старі хартії вільності: Історичні нариси / М. Драгоманов – [2-ге вид.]. – К. : Ранок, 1907. – 84 с.
132. Дубас О. Інформаційно-комунікаційний постір: культурно-політичні детермінанти : [моногр.] / О. Дубас – К. : Генеза, 2011. – 256 с.
133. Дубов Д. Засоби масової інформації як якісно нові суб’єкти політичних комунікацій / Д. Дубов // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1 (22). – С. 57–65.
134. Думбрава А. C. Парадигма свободи слова в інформаційній політиці держави / А. С. Думбрава // Демократичні стандарти державного врядування й публічного адміністрування : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 4 квіт. 2008 р. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2008. – Ч. 1. – С. 177–179.
135. Дуцик Д. Політична журналістика / Д. Дуцик – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 138 с.
136. Дюмон Луи. Эссе об индивидуализме / Луи Дюмон ; [пер. с фр. А. Д. Гарькавого]. – Дубна : Феникс, 1997. – 304 с.
137. Дьякова Е. Г. Массовая коммуникация: модели влияния. Как устанавливается повестка дня? / Е. Г. Дьякова, А. Д. Трахтенберг. – Екатеринбург : Гуманитарный ун-т, Ин-т философии и права УрО РАН, 2001. – 129 с.
138. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / ред. кол. : Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас (відп. ред.) [та ін.]. – К., 1993. – 807 с.
139. Європейська конвенція з прав людини. Свобода вираження поглядів : довідник з українського та європейського інформаційного законодавства / [уклад. В. Ф. Іванов, Ю. Є. Зайцев]. – К. : Центр вільної преси, 2002. – 518 с.
140. Європейські стандарти громадського мовлення / [за заг. ред. Т. С. Шевченка]. – К. : Ін-т Медіа права, 2005. – 210 с.
141. Жмир В. На шляху до себе (Історія становлення української національної свідомості) / В. Жмир // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – № 1–3. – С. 136–152.
142. Жоль К. Философия и социология права : [учеб. пособие] / К. Жоль – К. : Юринком Интер, 2000. – 480 с.
143. Журавлев В. Об относительной самостоятельности общественного сознания / В. Журавлев – М. : Право, 1961. – 41 с.
144. Забезпечення доступу до публічної інформації як стратегічний пріоритет державної політики України : аналіт. доп. / О. А. Корнієвський, П. Ф. Вознюк, Д. М. Горєлов, Ю. В. Опалько [та ін.] ; за ред. О. А. Корнієвського, В. М. Яблонського. – К. : НІСД, 2012. – 72 с.
145. Загальна декларація прав людини від 10 груд. 1948 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. – № 3.
146. Загоруйко Ю. Про етику журналістів і цензуру преси / Ю. Загоруйко // Дзеркало тижня. – 2012. – № 45. – 7 груд.
147. Зайчук О. В. Вступ до теорії правових систем : [моногр.] / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. – К. : Юридична думка, 2006. – 432 с.
148. Зайчук О. В. Правова культура українського суспільства: програмні цілі, реальний стан, науковий пошук / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2011. – № 4 (7) – С. 5–9.
149. Зайдель М. Взаємодія влади та бізнесу в контексті українського державотворення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 / М. І. Зайдель. – Х., 2013. – 16 с.
150. Засоби масової інформації та книговидання в Україні у 2003 році : [стат. бюл.]. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 31 с.
151. Засоби масової інформації та книговидання в Україні у 2004 році : [стат. бюл.]. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2005. – 31 с.
152. Засоби масової інформації та книговидання в Україні у 2005 році : [стат. бюл.]. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2006. – 32 с.
153. Засоби масової інформації та книговидання в Україні у 2006 році : [стат. бюл.]. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2007. – 32 с.
154. Засоби масової інформації та книговидання в Україні у 2007 році : [стат. бюл.]. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2008. – 33 с.
155. Засоби масової інформації та книговидання в Україні у 2008 році : [стат. бюл.]. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2009.