Бріскін Юрій Аркадійович. Теоретико-методичні основи спорту інвалідів як складової міжнародного олімпійського руху

brief description

Бріскін Юрій Аркадійович. Теоретико-методичні основи спорту інвалідів як складової міжнародного олімпійського руху : дис... д-ра наук з фіз. виховання і спорту: 24.00.01 / Львівський держ. ун-т фізичної культури. — Л., 2007. — 459арк. — Бібліогр.: арк. 360-400

Бріскін Ю.А. Теоретико-методичні основи спорту інвалідів як складової міжнародного олімпійського руху. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.01 Олімпійський і професійний спорт Національний університет фізичного виховання і спорту України, Київ, 2007.
Дослідження присвячено проблемі створення системи знань про спорт інвалідів як складову міжнародного олімпійського руху та теоретико-методичному обґрунтуванню спорту інвалідів як наукової та навчальної дисципліни у системі підготовки фахівців зі спеціальності „Олімпійський та професійний спорт”.
Розроблено концептуальне підґрунтя спорту інвалідів як соціально значущої галузі, створено модель системи знань про спорт інвалідів та здійснено її змістовно-інформаційне наповнення, для чого проведено історичний аналіз спорту інвалідів, виявлено структурні та функціональні особливості його складових, встановлено особливості формування програм, особливості нозологічного складу учасників ігор інвалідів та їх класифікацій. Виділено та охарактеризовано періоди розвитку спорту інвалідів у цілому та його окремих складових. Виявлено тенденції подальшого розвитку спорту інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху.
Розроблено концепцію узагальненої навчальної дисципліни „Спорт інвалідів” та програми проблемно орієнтованих навчальних дисциплін.
Результати дослідження можуть бути використані як вихідна емпіричної та вихідна теоретичної основ створення загальної теорії спорту інвалідів.
Результати дослідження відображено у 62 публікаціях.

Аналіз літературних джерел та документальних матеріалів показав, що спортивний рух інвалідів є структурною складовою сучасного міжнародного олімпійського руху. Спортивний рух інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху включає визнані Міжнародним олімпійським комітетом паралімпійський рух, дефлімпійський рух та рух Спеціальних Олімпіад. Змагання інвалідів проводяться з дотриманням церемоніалу, подібного до Олімпійського, використанням відповідної символіки та ритуалів. Формування програм Ігор інвалідів здійснюється за рахунок спеціально адаптованих олімпійських видів спорту, неолімпійських видів спорту та специфічних нозологічно детермінованих видів спорту або спортивних дисциплін. При аналізі літературних джерел не виявлено робіт, що містять системні дослідження спорту інвалідів як складової міжнародного олімпійського руху, що спричиняє до необхідності теоретико-методичного обґрунтування спорту інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху як наукової та навчальної дисципліни у системі підготовки фахівців зі спеціальності „Олімпійський та професійний спорт”.
Дослідженнями виявлено існування науково-прикладної проблеми невідповідності наявного рівня знань про спорт інвалідів як складову міжнародного олімпійського руху та бурхливого розвитку спорту інвалідів, зумовленого зростанням у ХХ-ХХІ ст. його соціальної значущості.
Проблемне поле спорту інвалідів як наукової та навчальної дисципліни визначено як сукупність проблем спорту інвалідів, як галузі практичної діяльності, та особистісних проблем спортсмена-інваліда, а модель системи знань про спорт інвалідів як таку, що повинна включати загально-філософський, загально-теоретичний та спеціально-теоретичний змістовні блоки із розглядом у структурі загально-філософського змістовного блоку ідейно-філософського підґрунтя спорту інвалідів політичної; гуманістичної та філософсько-педагогічної ідей Олімпізму; у структурі загально-теоретичного змістовного блоку концепції галузі спорту інвалідів, поняттєвого апарату, мети та загальних завдань спорту інвалідів, його основних принципів та соціальних функцій; у структурі спеціально-теоретичного змістовного блоку інформації історичного характеру, що віддзеркалює особливості ґенези спорту інвалідів, хронологію проведення та періодизацію розвитку відповідних Ігор та соціальних рухів інвалідів; методичного характеру щодо загальних, нозологічно обумовлених корекційних й спеціальних завдань та дидактичних особливостей підготовки спортсменів-інвалідів; організаційного та нормативного характеру щодо формування та функціонування організаційних структур спорту інвалідів та впливу особистісних факторів, особливостей формування програм Ігор інвалідів, складу учасників, класифікацій спортсменів та формування стартових груп, правил проведення спортивних змагань інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху, результатів змагальної діяльності тощо.
Виходячи з моделі системи знань про спорт інвалідів як складову міжнародного олімпійського руху, концептуальна модель навчальних дисциплін проблематики спорту інвалідів у системі підготовки фахівців зі спеціальності „Олімпійський та професійний спорт” повинна включати такі змістовні модулі: „Спорт інвалідів як соціальне явище”, „Ґенеза спорту інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху”, „Організація та проведення змагань серед спортсменів-інвалідів”, „Особливості підготовки спортсменів-інвалідів”, а запровадження навчальних дисциплін розробку узагальненої навчальної дисципліни або розробку кількох навчальних дисциплін, які спрямовані на формування професійних знань щодо окремих складових спорту інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху „Паралімпійський спорт”, „Дефлімпійський спорт”, „Спеціальні Олімпіади”, і зміст яких доцільно ідентифікувати із відповідними змістовними модулями узагальненої навчальної дисципліни. У відповідності із другим підходом розроблено структуру та зміст навчальних дисциплін „Паралімпійський спорт” та „Адаптивний спорт. Спеціальні Олімпіади”.
Паралімпійський рух (вершиною якого є Паралімпійські ігри) охоплює спортсменів-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату та вадами зору (у період 1992-2000 рр. спортсменів з вадами інтелекту); дефлімпійський рух (Дефлімпійські ігри) спортсменів з вадами слуху; рух Спеціальних Олімпіад (Всесвітні ігри Спеціальних Олімпіад) спортсменів з вадами інтелекту. Таким чином, паралімпійський рух та рух Спеціальних Олімпіад мають відносно відкриту, а дефлімпійський рух закриту нозологічну структуру. Незважаючи на приналежність до міжнародного олімпійського руху та вирішення групи загальних завдань, паралімпійський рух, дефлімпійський рух та рух Спеціальних Олімпіад є структурно відокремленими. Це зумовлено організаційними особливостями формування їх керівних структур, нозологічними особливостями складу учасників та цільово-результативними особливостями діяльності. У межах олімпійського циклу Ігри інвалідів проводяться у послідовності, яка також віддзеркалює прагнення організаційних структур спорту інвалідів до структурної та іміджевої локалізації: літні Паралімпійські ігри літні Дефлімпійські ігри та зимові Всесвітні ігри Спеціальних Олімпіад зимові Паралімпійські ігри зимові Дефлімпійські ігри та літні Всесвітні ігри Спеціальних Олімпіад.

Аналіз кількості країн і спортсменів-учасників літніх Ігор інвалідів свідчить про невпинне зростання соціальної значущості спорту інвалідів. Так, кількість країн-учасниць Дефлімпійських ігор зросла з 9 у 1924 рр. до 75 у 2005 р. (базисний темп зростання 8,33), кількість країн-учасниць Паралімпійських ігор з 23 у 1960 р. до 136 у 2004 р. (базисний темп зростання 5,91), Всесвітніх ігор Спеціальних Олімпіад з 2 у 1968 р. до 160 у 2003 р. (базисний темп зростання 80). Кількість спортсменів-учасників Дефлімпійських ігор зросла з 145 у 1924 рр. (VIII Олімпіада) до 2300 у 2005 р. (базисний темп зростання 15,86), кількість спортсменів-учасників Паралімпійських ігор від 400 у 1960 р. (ХVII Олімпіада) до 3969 у 2004 р. (базисний темп зростання 9,92), Всесвітніх ігор Спеціальних Олімпіад від 1000 у 1968 р. (ХVIІI Олімпіада) до 7000 у 2003 р. (базисний темп зростання 7,0).
Основними періодами розвитку спорту інвалідів, виділеними на основі аналізу соціально-культурних, ідеологічних, соціально-політичних, соціально-економічних, організаційних та особистісних чинників, і які достовірно (p<0,01) відрізняються за показниками кількості спортсменів та країн-учасниць Ігор інвалідів є:

перший період 1924 1948 рр. період від виникнення спортивного руху інвалідів (І Міжнародні Тихі ігри) до виникнення Сток-Мандевільських ігор;
другий період 1952 - 1988 рр. період від проведення І Міжнародних Сток-Мандевільських ігор до остаточного оформлення спорту інвалідів як складової міжнародного олімпійського руху;
третій період з 1992 р. і далі сучасний період розвитку спорту інвалідів як складової міжнародного олімпійського руху.

Найбільш наближеними до Олімпійських ігор є сучасні літні та зимові Паралімпійські ігри, що проводяться безпосередньо після завершення Ігор Олімпіад та зимових Олімпійських ігор на тих самих відповідно обладнаних спортивних спорудах. Основними періодами формування та розвитку паралімпійського руху, виділеними на основі аналізу соціально-культурних, ідеологічних, соціально-політичних, соціально-економічних, організаційних та особистісних чинників, у т.ч. динаміки залучення спортсменів різних нозологічних груп, і які достовірно (p<0,01) відрізняються за показниками кількості спортсменів та країн-учасниць Ігор є:

Сток-Мандевільський період 1952-1959 рр. період зародження Паралімпійських ігор; проведення І-VІІІ Міжнародних Сток-Мандевільських ігор;
перший паралімпійський період 1960-1972 рр. період участі у змаганнях виключно спортсменів з пошкодженнями хребта і спинного мозку; проведення ХІ-ХІІ Міжнародних Сток-Мандевільських ігор (I-IV Паралімпійських ігор) під керівництвом Міжнародної організації Сток-Мандевільських ігор;
другий паралімпійський період 1976-1988 рр. період активного залучення до участі у Паралімпійських іграх спортсменів різних нозологічних груп, формування організаційних структур паралімпійського спорту, використання виключно медичних критеріїв формування змагальних груп; проведення V-VІІІ Паралімпійських ігор;
третій паралімпійський період з 1992 р. і далі період орієнтації Паралімпійських ігор на досягнення спортивного результату, залучення до участі у них команд незалежних країн - колишніх республік СРСР; з року проведення ІX Паралімпійських ігор під керівництвом Міжнародного паралімпійського комітету.

Структурна відокремленість дефлімпійського руху, в основному, зумовлена позицією Міжнародного дефлімпійського комітету, що полягає в обґрунтуванні недоцільності участі у Паралімпійських іграх, з одного боку, соціальним самопозиціонуванням осіб з вадами слуху як культурної та мовної меншості та, з іншого боку, відсутністю нозологічно обумовлених трансформацій змагальної діяльності у Дефлімпійських іграх, за винятком деяких змін технічного характеру (візуалізація дій арбітрів тощо). Основними періодами формування та розвитку Дефлімпійських ігор, виділеними на основі аналізу соціально-культурних, ідеологічних, соціально-політичних, соціально-економічних, організаційних та особистісних чинників, у т.ч. динаміки залучення спортсменів різних нозологічних груп, і які достовірно (p<0,01) відрізняються за показниками кількості спортсменів та країн-учасниць Ігор є:

перший період 1924-1953 рр. період до офіційного визнання Міжнародним олімпійським комітетом; проведення І-VII Міжнародних Тихих ігор;
другий період 1957-1989 рр. період після офіційного визнання Міжнародним олімпійським комітетом; набуття іграми глухих всесвітнього характеру; проведення VIIІ Міжнародних Тихих ігор - ХVІ Всесвітніх ігор глухих;
третій період з 1993 р. період після прийняття Міжнародним спортивним комітетом глухих рішення про відмову від участі у Паралімпійських іграх та продовження проведення Всесвітніх ігор глухих, залученням до участі у них команд незалежних країн - колишніх республік СРСР.

Визначною рисою руху Спеціальних Олімпіад є адаптивно-реабілітаційна, а не спортивно-результативна спрямованість змагань, яка забезпечується специфікою комплектування стартових груп (дивізіонів) за принципом рівності (подібності спортивних результатів у межах 10-15%). Основними періодами формування та розвитку Спеціальних Олімпіад, виділеними на основі аналізу соціально-культурних, ідеологічних, соціально-політичних, соціально-економічних, організаційних та особистісних чинників, і які достовірно (p<0,01) відрізняються за показниками кількості спортсменів та країн-учасниць Ігор є :

перший період 1968-87 рр. період до офіційного визнання руху Спеціальних Олімпіад Міжнародним Олімпійським комітетом; проведення І-VII Міжнародних ігор Спеціальних Олімпіад;
другий період з 1991 р. період після офіційного визнання руху Спеціальних Олімпіад Міжнародним олімпійським комітетом; набуття Іграми Спеціальних Олімпіад всесвітнього характеру, залученням до них національних програм незалежних країн колишніх республік СРСР; з року проведення VIII Всесвітніх ігор Спеціальних Олімпіад.

Тенденціями подальшого розвитку спорту інвалідів як складової міжнародного олімпійського руху є:

подальша інтеграція локальних спортивних рухів інвалідів до міжнародного олімпійського руху;
об’єктивізація критеріїв включення видів спорту до програм ігор інвалідів;
відносна стабілізація програм змагань з розширенням переважно за рахунок включення олімпійських видів спорту, а також видів змагань та спортивних дисциплін для спортсменів з важкими вадами;
значне загострення конкурентної боротьби у межах паралімпійського та дефлімпійського рухів;
ревізія певних первинних положень спорту інвалідів (зміщення паралімпійських пріоритетів з реабілітаційних на спортивно-результативні, зниження вимог щодо обмеження рухових можливостей спортсменів в окремих видах спорту фехтуванні, тенісі тощо, включення до програм Спеціальних Олімпіад виду єдиноборств дзюдо тощо);
регулювання кількості учасників Ігор інвалідів за рахунок використання механізмів функціональних класифікацій, рейтингу та ліцензування; кількісних квот тощо.

Здобуті нові знання істотно розширюють теоретико-методичні основи олімпійського та професійного спорту як освітньої та наукової галузі:

обґрунтовано структуру спорту інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху;
обґрунтовано концепцію функціонування спорту інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху.
здійснено загальну структурно-змістовну характеристику спорту інвалідів як складової міжнародного олімпійського руху;
виявлено загальну періодизацію ігор інвалідів та періодизацію розвитку паралімпійського руху, дефлімпійського руху руху Спеціальних Олімпіад;
встановлено загальні особливості формування програм та складу учасників ігор інвалідів;
виявлено основні загальні тенденції подальшого розвитку спорту інвалідів у системі міжнародного олімпійського руху.

Результати дослідження можуть бути використані у якості вихідної емпіричної та вихідної теоретичної основ створення загальної теорії спорту інвалідів; як навчально-методичні матеріали у системі підготовки та підвищення кваліфікації фахівців спеціальності „Олімпійський та професійний спорт” у вищих навчальних закладах фізичної культури і спорту; а також для визначення стратегії подальшого розвитку паралімпійського та дефлімпійського спорту і Спеціальних Олімпіад в Україні