Дукач Юлія Олександрівна Структура протестного поля суспільних рухів в Україні

brief description

Дукач Юлія Олександрівна, викладач кафедри соціо­логії Національного технічного університету України «Київ­ський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»: «Структура протестного поля суспільних рухів в Україні» (22.00.03 - соціальні структури та соціальні відносини). Спецрада Д 26.001.30 у Київському національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка МОН України

Національний технічний університет України
“Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
Дукач Юлія Олександрівна
УДК 316.423:316.472.4
ДИСЕРТАЦІЯ
СТРУКТУРА ПРОТЕСТНОГО ПОЛЯ СУСПІЛЬНИХ РУХІВ
В УКРАЇНІ
22.00.03 – «соціальні структури та соціальні відносини»
соціологічні науки
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________________ Ю.О. Дукач
Науковий керівник: Кутуєв Павло Володимирович, д-р соціол. наук, проф.
Київ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП.................................................................................................................... 14
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
СУСПІЛЬНИХ РУХІВ........................................................................................... 24
1.1 Концептуальні засади визначення суспільних рухів в соціології .............. 24
1.2 Еволюція підходів до дослідження суспільних рухів................................. 31
1.3 Методологічні аспекти дослідження суспільних рухів – реляційний підхід
та вивчення протестної активності .................................................................... 42
1.4 Актуалізація мережевого характеру суспільних рухів ............................... 46
Висновки до розділу 1 ........................................................................................ 50
РОЗДІЛ 2. МЕРЕЖЕВІ ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬНИХ РУХІВ...................... 53
2.1 Визначення основних понять ....................................................................... 53
2.2 Передумови становлення мережевого підходу ........................................... 58
2.4 Систематизація знань та уявлень про мережу............................................. 67
2.5 Мережеві дослідження суспільних рухів .................................................... 75
Висновки до розділу 2 ........................................................................................ 86
РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРА ПРОТЕСТНОЇ СПІВПРАЦІ СУСПІЛЬНИХ РУХІВ В
УКРАЇНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕРЕЖЕВИЙ АНАЛІЗ .................................... 89
3.1 Методологічні аспекти використання мережевого підходу ....................... 89
3.2 Особливості дослідження мережевих зв’язків протестного поля
в Україні. ........................................................................................................... 104
3.3 Організаційна протестна діяльність в Україні в 2011-2013рр.................. 114
3.4 Мережеві спільноти: особливості кластеризації протестних відносин в
Україні............................................................................................................... 139
3.5 Динаміка протестного поля в Україні у 2011-2013 рр. ............................. 148
Висновки до розділу 3 ...................................................................................... 153
ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 158
13
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:............................................................ 164
ДОДАТКИ............................................................................................................ 188
Додаток А. Перелік організацій, що брали участь в протестних подіях в
Україні в 2011-2013 рр. та були включені до подальшого аналізу ................ 189
Додаток Б. Лідери протестного поля. Базові показники протестної активності
100 найбільш протестно активних організацій за період
2011-2013рр....................................................................................................... 197
Додаток В. Міри центральності 50 найбільш протестно активних
організацій......................................................................................................... 200
Додаток Г. Базові показники, розраховані для мереж.................................... 202
Додаток Д. Візуалізація загальних мереж організацій-співучасників протестів
в Україні за період 2011-2013 рр. (без поодиноких вершин) ......................... 203
Додаток Е. Вплив політичних партій на інтегрованість протестного поля.
Візуалізація загальних мереж організацій-співучасників протестів в Україні за
період 2011-2013 рр. (без політичних партій та поодиноких вершин).......... 204
Додаток Ж. Візуалізація загальних мереж організацій-співучасників протестів
в Києві за період 2011-2013 рр. (без поодиноких вершин) ............................ 205
Додаток З. Склад виявлених кластерів організацій із 5+ учасниками, що були
протестно активні та включені до мереж співпраці в Києві у
2011-2013рр....................................................................................................... 206
Додаток К. Список публікацій за темою дисертації....................................... 209

bibliography

ВИСНОВКИ
Сучасні соціально-політичні трансформації в Україні привертають увагу
багатьох дослідників, і паралельно з цим ще більше актуалізується дослідження
суспільних рухів як одних із ключових рушіїв соціальної мобільності та
самоорганізації. Після революції гідності в Україні суттєво трансформувалось
суспільне поле – деякі суспільні рухи отримали ще більше впливу, інші –
навпаки, майже зникли з суспільної арени. Проте чи було це наслідком подій
2013-2014 рр. та зміни політичного вектору? Чи, можливо, цьому сприяли певні
структурні фактори та особливості міжорганізаційної взаємодії представників
даних сил? В сучасних українських дослідженнях суспільних рухів виникає
багато питань, пов’язаних із необхідністю встановлення точки відліку та часто
неможливістю описати структуру існуючих суспільних рухів та її розвиток з
часом. Дана дисертація має стати відповіддю на цей запит.
Крім того, ця робота є першою в Україні демонстрацією використання
можливостей мережевого підходу до дослідження суспільних рухів. Що є
важливою складовою процесу пошуку нових методів дослідження (та загалом
розуміння) як суспільних рухів, так і міжорганізаційних взаємодій. Тим не
менше, в Україні сьогодні, незважаючи на поступове проникнення до
університетських навчальних планів, використання мережевого підходу все ще
залишається скоріше результатом індивідуальних досліджень.
А оскільки в самому розумінні та визначенні суспільних рухів закладений
концепт мережі та мережевих стосунків, використання мережевого підходу
стало логічним наслідком вдосконалення теоретичних конструкцій. І саме
мережевий підхід сьогодні дає можливість реалізувати реляційний аналіз,
поєднавши структурний підхід із врахуванням агентної складової.
Саме завдяки цим можливостям за останні три десятиліття в світовій
соціології, на відміну від української соціологічної спільноти, відбулося значне
збільшення інтересу до мережевого підходу.
159
Виокремленою особливістю даного підходу є спеціалізація на вивченні
сукупності стійких зв'язків між суб'єктами. Незважаючи на суто
структуралістський характер (а, можливо, навіть завдяки йому), мережевий
підхід сьогодні набув статусу міждисциплінарної дослідницької стратегії зі
своїм методологічним апаратом. Його науковій популярності сприяло те, що
він дозволив поглянути на колишні соціальні структури з якісно нової сторони.
Він навіть отримав назву "нової оптики" і почав швидко поширюватися як в
різних галузях соціології, так і в інших науках.
Доказом популярності мережевого підходу сьогодні слугує широка мережа
наукових заходів, ціллю яких є об’єднати в одному місці вчених, що
практикують мережевий аналіз – від щорічної всесвітньої конференції із
мережевого аналізу, що вперше відбулась у 1981 році у США, до першої
європейської конференції із мережевого аналізу у Барселоні у 2014 році.
Незважаючи на вже значну історію розвитку та детально розроблений
методологічний апарат, було виявлено, що сьогодні мережевий підхід все ще не
набув статусу теорії. Втім, було припущено, що це скоріше є його перевагою,
оскільки сприяє його гнучкості – в рамках мережевого підходу можливі
дослідження соціальних акторів різних рівнів – від індивідуального, до
колективного, а одиницею дослідження (вершиною) може бути як окремий
індивід, так і певна організація, політична партія, чи навіть ціла держава. Так
само зв’язки між вершинами встановлюються згідно наукового інтересу та
фантазії автора – ними можуть бути листування, обмін певними ресурсами,
підписання міжнародних договорів тощо.
Обираючи даний метод, значна увага була приділена відповіді на
запитання “чи описують та пояснюють досліджувані нами зв’язки реальні
соціальні об’єднання?”. Або, як сформувала це питання Г.Градосельська
“наскільки реальні ті зв’язки, які ми вимірюємо?” [133].
У даному дисертаційному дослідженні було взято на озброєння таку
сферу використовуваності мережевого підходу, як дослідження зв’язків
всередині організаційної мережі, що була створена на основі подієвої змінної. І
160
саме подієва змінна (а саме організаційна співучасть в протестах) стала тим
фактором, який відповідав за “реальність” зв’язків всередині мережі.
Одним із результатів дослідження стало часткове спростування гіпотези,
що мережа організацій, що активно діє в протестному полі України володіє
характеристиками СПІМ (сегментованої поліцентричної інтегрованої мережі).
Незважаючи на те, що протестна діяльні в Україні є достатньо сегментованою,
а до протестів залучені часто одразу декілька організацій, поліцентричний та
інтегрований характер мережі залишається під питанням.
Розглядаючи показники центральності вершин мережі, була
продемонстрована виключна роль політичних партій – як за абсолютними
показниками кількості та чисельності протестів, так і стосовно їх ролі для
згуртування та об’єднання мережі.
Втім, просторовий аспект вносить свої корективи в розуміння цієї
центральності, тому питання стосовно ролі політичних партій на різних етапах
протесту та в рамках громадської позиції залишається відкритим для
подальших досліджень.
Аналізуючи питання виявлення динаміки, є підстави стверджувати, що
обраний метод майже не дає можливості прогнозувати сплески протестної
активності. Навіть в умовах ретроспективного дослідження, часовою межею
для якого стала дата 21 листопада 2013 року, ані по всій Україні, ані окремо в
Києві, не було помічено жодних ознак відокремлення (або навпаки збільшення)
певних альянсів. Хоча якщо звертатись до показників модулярності на
загальнонаціональному рівні за різні роки, то можна помітити посилення
кластеризації мережі. Втім, даний тренд не є актуальним для мережі в Києві та
області.
При дослідженні кластерної структури було виокремлено групи, які
об’єднували спільні цілі, аудиторія або схожа ідеологія. Втім, така структура
мережі зберігалась протягом всіх трьох років, тому несе скоріше дескриптивну
цінність, а не прогностичну. Також можна побачити зростання протестної
активності чотирьох опозиційних партій (Свобода, Батьківщина, Фронт змін та
161
Удар). Втім, передбачення їхньої ролі в подальших подіях в Україні можливе
хіба що з ретроспективних позицій.
Загалом протестна активність по всій Україні поступово зростала – навіть
враховуючи те, що в даних за 2013 рік відсутній один місяць. При чому
збільшувалась не лише абсолютна кількість протестів, але й тих, що
мобілізували дві і більше організацій. Так само поступово в Україні
збільшувалась кількість організацій, що взаємодіяли в рамках протестної
активності із іншими. Це свідчить про включення до коаліційних відносин
нових акторів та, звичайно, з великою обережністю можна припустити, що це
говорить про посилення відносин кооперації та зростання потенціалу
протестної масової мобілізації. Втім, збільшення кількості вершин в мережі
майже ніяк не вплинуло на показники щільності, діаметру і середнього шляху,
тому про збільшення згуртованості всередині загальної протестної активності
по Україні як передумови до подальшого протестного сплеску говорити не
можна.
Особливістю обраного підходу стала необхідність виокремлення саме
суспільних рухів із загальної мережі протестної взаємодії. Причиною
неможливості зробити остаточні висновки стала нестача інформації стосовно
однієї з характеристик суспільних рухів, а саме – ідентичності. Бо якщо
співучасть в протестах може дати уявлення про спільність цілей, опонентів та
наявність міжорганізаційної взаємодії, то спільна ідентичність залишається
лише гіпотезою. Проте були виявлені організаційні кластери, які, зважаючи на
їх сталість та відтворення власної структури, можуть або дати уявлення про вже
існуючі рухи, або продемонструвати хто має всі передумови для їх утворення.
Тобто, можна сказати, дисертаційна робота зіштовхнулась із поки ще не
вирішеним в світовій соціології суспільних рухів питанням “Коли та за яких
умов із міжорганізаційних альянсів народжуються суспільні рухи?”.
Із інших слабких сторін та можливих обмежень дослідження можна
виокремити як особливості роботи з базою даних (було віднайдено велику
кількість слабких місць використання Моніторингу протестів, репресій та
162
поступок для мережевого аналізу, переважно пов’язаних із мовою створюваної
бази), так і неможливість використання сучасних методів дослідження
мережевої динаміки через особливості афіліативної мережі, створеної на основі
подієвої змінної.
Використання даних про співучасть організацій в окремих подіях впливає і
на інші аспекти аналізу. По-перше, досліджувані зв’язки є дискретними – вони
існують лише в конкретний проміжок часу. По-друге, ці зв’язки не залежать від
дій лише двох вершин (організацій), між якими вони встановлюються, але
мають першопричинами велику кількість зовнішніх факторів. І ці зовнішні
фактори залишаються поза дослідницькою увагою. І, по-третє, дані, якими ми
володіємо, не дають можливості зробити висновки щодо характеру реальних
стосунків під час протесту. Крім того, досліджувалось лише поле протестних
рухів репрезентоване в інтернет ЗМІ. Проте даний аспект з одного боку
мінімізований дуже ретельно розробленою методологією моніторингу
протестів, репресій та поступок, з іншого – проведений аналіз літератури
стосовно особливостей репрезентації суспільних рухів продемонстрував, що
суспільний рух в сучасному світі не може бути не представленим в засобах
масової інформації. А протест, про який ніхто не знає фактично не існував в
публічному просторі.
Крім того, в дослідженні фігурували лише протести, які відбуваються
“офлайн” та передусім передбачають “класичні” моделі протестних практик, як,
наприклад, масова демонстрація або страйк. Проте, розглянувши основні
напрями розвитку та діяльності суспільних рухів, що стали можливі завдяки
поширенню Інтернет, було продемонстровано, що використання його як
інструменту зміни протестного репертуару, це, тим не менше, не призводить до
драматичних змін в протестній діяльності суспільних рухів. Тому
передбачається, що використання саме інтернет репрезентації протестів в цілях
дослідження не мало значущого впливу на отримані результати.
Загалом в процесі дисертаційного дослідження було виявлено високий
евристичний потенціал мережевого підходу для дослідження суспільних рухів.
163
Його використання стало досить ефективним способом ретроспективного
дослідження, оскільки дозволило розглянути структуру міжорганізаційних
взаємодій, виокремити найвпливовіших акторів, зробити висновок про сталість
форми та особливостей формування протестної мережі.
Також відбувся процес актуалізації мережевого підходу та методів
мережевого аналізу для подальших досліджень та публікацій.