ФЕНОМЕН ЕМІГРАЦІЇ: ДОСВІД ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ

brief description

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»

На правах рукопису

ЦИМБАЛ ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 101.1:316.314.743

ФЕНОМЕН ЕМІГРАЦІЇ:
ДОСВІД ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант:
НОВІКОВ БОРИС ВОЛОДИМИРОВИЧ,
доктор філософських наук,
професор

Київ - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………....….…….….……….4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ЕМІГРАЦІЇ.…………………………………….23

1.1. Феномен еміграції: історія виникнення та розвитку, понятійний апарат і практика його застосування ....................................................23
1.2. Протоконцепції еміграції в європейському та вітчизняному філософському дискурсі…………..………………………....….…......41
1.3. Основні причини, функції та типологія еміграції.................................90
1.4. Вихідні науково-філософські принципи та методи дослідження феномену еміграції...............................................................................111

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ФАКТОРИ ЕМІГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ…………...……….……..…133

2.1. Тоталітаризм: самозавоювання та знекорінення народів…..…...….133
2.2. Принципи лібералізму та демократичні цінності як важливі чинники стабілізації еміграційних потоків……….……………..…………...143
2.3. Особливості міграційних процесів в умовах глобалізації……….....153

РОЗДІЛ 3. ЕТНО-ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР ФЕНОМЕНУ ЕМІГРАЦІЇ………..………….………….……………..…..175

3.1. Особливості ментальності етносу як важливий чинник еміграційних процесів………………………………………..…………………........176
3.2. Екзистенційні аспекти проблеми еміграції….………...………..…...191
3.2.1. Людина та соціум: взаємодія, адаптація чи протест…..…....194
3.2.2. Еміграція як втеча від життєвої кризи, пошук та вибір людиною самої себе.……………………………..……….....203
3.2.3. Внутрішня еміграція….............................................................210
3.2.4. «Відтік мозків» або мандрівні вчені?......................................222
3.2.5. Міфологічна свідомість емігрантів………..……...…………229
3.2.6. «Свої» та «чужі» крізь призму еміграції………………...…..243
3.2.7. Гендерний аспект проблеми еміграції ………………....…...252
3.3. Моральні виміри еміграції…………………………….……..….…....259
3.4. Діяльнісні засади розв’язання проблеми еміграції на особистісному рівні…………………………………………………..…..………….....278

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАСОБИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ЕМІГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ…….…….…………….…………………......308

4.1. Історичний аспект дослідження української еміграції……………..310
4.2. Сучасний стан еміграційного процесу в Україні: причини та наслідки еміграції…………………………………………..………………....…327
4.3. Способи стабілізації еміграційних потоків з України………..…......338

ВИСНОВКИ……………………………………………………….…......…361

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….….…..….367

ВСТУП

Одними з найактуальніших проблем сьогодення, що потребують філософського осмислення, філософської рефлексії, є ті, що породжені свободою пересування людини, а саме: міграція, еміграція, імміграція та інші, дотичні до названих. Нагадаємо, що поняття «еміграція» традиційно визначається як «примусове або добровільне переселення зі своєї батьківщини в іншу країну за політичних, економічних або інших причин» [181, 808]. Однак до сьогоднішнього дня смислове наповнення поняття «еміграція» та похідних від нього залишається невизначеним остаточно і сприймається в суспільстві по різному: від зрадництва, соціального аутсайдерства, заробітчанства до пошуків пригод, авантюризму. Тому проблема еміграції та міграції потребує детального, глибокого вивчення й визначення чіткого категоріального статусу, що неможливо поза межами філософської рефлексії. Зауважимо, що слово «батьківщина» у дисертації вживається саме у такому написанні, враховуючи неоднозначне ставлення емігрантів до країни походження.
Відомо, що міграції існують стільки, скільки існує людина, мають різні історичні форми та різні значення на певних етапах історичного розвитку людства. Сьогодні міграція є глобальним явищем, що відіграє значну роль у системі зовнішніх зв’язків держав та у внутрішній системі більшості країн. Саме тому наш час називають «плинним» [21], «століттям міграцій» [310], «новітньою ерою міграції», «століттям мобільності» [320] тощо. На користь актуальності теми дослідження свідчить і той факт, що Генеральна Асамблея ООН за рекомендацією Економічної та Соціальної Ради у 2000 році проголосила 4 грудня Міжнародним днем мігрантів. Ця дата обрана тому, що 4 грудня 1990 року було прийнято Міжнародну конвенцію захисту прав усіх трудящих мігрантів та членів їхніх родин. Ініціатива ООН викликана значним збільшенням кількості мігрантів у світі: кожна тридцять п’ята людина сьогодні живе та працює у чужій країні. Міжнародний день мігранта дозволяє усвідомити значення міграцій для економічного та культурного розвитку більшості країн світу. Крім того, проблемами міграцій займається і створена нещодавно Глобальна комісія з міжнародної міграції, і Міжнародна організація міграцій (МОМ). Остання була заснована у 1989 році. Сьогодні до її складу входить 91 держава, а 36 мають статус спостерігачів.
Загальна міграційна активність має в кожній країні певні наслідки: деякі країни потерпають від величезної кількості іммігрантів, що намагаються поліпшити рівень свого життя за рахунок країни-реципієнта, а деякі, навпаки, – втрачають трудові ресурси, інтелектуальний потенціал та потрапляють у «демографічну яму». Так, з 1960 до 2005 року питома вага іммігрантів у розвинених країнах зросла з 3,4% до 10,3% [331]. Значне зростання кількості мігрантів призвело до активізації впливу міграції на життєдіяльність країн у всіх сферах: культурній, політичній, соціальній, економічній та інших. Ці зміни оцінюються експертами неоднозначно, а іноді й прямо протилежно: від оцінки міграції як фактора, що сприяє економічному зростанню, до визнання міграцій фактором, що веде до зростання безробіття серед місцевого населення та надто навантажує соціальну сферу. В останні роки особливої гостроти проблемі міграцій надає терористична загроза, міжетнічні та міжкультурні конфлікти тощо.
Для України, однієї з найбагатших країн світу за природними ресурсами, гостро постає проблема втрати головного капіталу та провідної цінності – корінного населення, українців. У процесі осмислення цієї проблеми дуже важко відділити теоретичну актуальність від політичної злободенності. Адже сьогодні українці фактично поділені навпіл: половина проживає на батьківщині, а половина (за різними оцінками, від 16 до 25 млн.) розкидана по світах [241, 6].
Крім того, еміграція – це складний за своєю природою, різноманітний за формами та причинами, іноді непередбачуваний за соціальними наслідками процес. Емігранти є різними за своїми характеристиками й типами: від заробітчан до політичних вигнанців. А сама еміграція перебуває із суспільством у діалектичному зв’язку: вона не тільки відчуває вплив суспільно-політичних явищ, а й впливає на них. Досвід європейських країн останнього десятиліття переконливо демонструє негативний вплив великої кількості іммігрантів з мусульманських країн на соціальну стабільність. Що стосується еміграції з пострадянських країн, то вона все більше лібералізується та набуває ознак цивілізованості. Ставлення до емігрантів також потребує змін, а саме: переходу від образу ворога-зрадника до визнання права людини на свободу вибору місця проживання.
Однак проблема еміграції українців, як і загалом міграцій, у багатьох аспектах залишається у вітчизняній науці не розробленою. Особливо це стосується філософського аспекту зазначеної проблеми. З усього спектра феномену еміграції (правового, психологічного, етнокультурознавчого, релігійно-конфесійного, економічного, соціального та власне філософського) вітчизняною наукою досліджувалися переважно правові аспекти як умови переселення мігрантів, деякі проблеми розселення, соціально-економічного становища іммігрантів (головним чином, в Америці, зокрема в Канаді), а також історія та надбання української діаспори.
Дослідницький діапазон зарубіжних учених є ширшим і включає, крім соціально-економічного становища мігрантів, умови побуту, форми спілкування, організації. Останнім часом більше уваги приділяється головним проблемам міграцій: механізму адаптації та інтеграції, взаємозв’язку з материнським етнорегіоном, внеску переселенців в економічний і культурний розвиток країн поселення, різноплановим етнокультурним процесам у самому іммігрантському середовищі. Такі дослідження призводять до поліваріантності суджень щодо міграцій, однак породжують і протиріччя. Можливо, саме тому в різних країнах використовують неузгоджені стратегії по відношенню до мігрантів.
У радянський період вивчення української еміграції проводилося в контексті боротьби з контрреволюцією та національно-буржуазною ідеологією. Еміграція як соціальна стратегія була дискредитована та розглядалася як ворожа СРСР сила, що приречена на поразку й загибель. Повернення на батьківщину духовної спадщини української еміграції почалося внаслідок лібералізації духовного життя суспільства наприкінці 80-х років ХХ ст., але більшою мірою – у результаті становлення незалежної Української держави та проведення у 1991 році державної лінії на відтворення духовних цінностей, що були загублені за роки радянської ідеологічної боротьби. Першопочатково процес повернення культури української еміграції проходив у формі «впізнання». Перевидавалися праці українських емігрантів (учених, літераторів), у суспільстві, у пресі почали говорити про явище еміграції. Повернення культури української еміграції розпочинається з літератури, а вивчення еміграції зосереджується, головним чином, у філологічних колах. І це закономірно, адже у зв’язку з особливостями історичного розвитку України література завжди була провідною формою розгортання інтелектуального і творчого потенціалу українства, у ній відображаються ідеали та провідні риси самосвідомості української інтелігенції. Література української еміграції зверталась до болючих проблем державності, влади, незалежності, соціальної справедливості тощо. Ці питання актуальні й сьогодні, коли ми шукаємо шляхи подолання соціально-економічної та духовної кризи, способи оновлення суспільства.
Наступним кроком стала співпраця з українською діаспорою в культурній, освітянській та інших сферах. Отже, прийшов час вивчення та осмислення еміграції, коли вчені, певні академічні інститути звернулись до цієї проблематики й поступово тема еміграції із забороненої перетворилася в нову галузь знання. Головним підсумком таких наукових пошуків стало визнання української еміграції як складової частини української культури загалом, адже культура української еміграції зберегла найкращі традиції і певною мірою сприяє культурному відродженню України, створенню позитивного образу нашої держави у світі. Завдання ж поєднання розділених частин культури української діаспори з культурою метрополії, створення єдиної української культури зберігає актуальність.
Із здобуттям незалежності в Україні значно зросла увага не до вивчення власне процесу еміграції, а до проблем контактування з діаспорою, до культурного доробку зарубіжних українців, зв’язків з ними тощо. Розпочалося вивчення діаспори як особливого соціокультурного осередку. Результатом такої дослідницької роботи стало видання низки праць [94; 96; 97], а також періодичного збірника Інституту соціології НАН України «Українська діаспора». З 90-х років українські науковці стали учасниками проекту Наукового товариства ім. Т. Шевченка (США) зі створення Енциклопедії української діаспори. У 1999 році вийшла ґрунтовна праця Інституту історії НАН України «Українці в світі» [241]. Крім того, були створені Міжнародна асоціація україністів та Національна асоціація україністів.
Однак загалом в українському суспільстві дуже мало уваги приділяється цілісному вивченню проблеми міграції, значення якої неухильно зростає як у внутрішньому житті, так і у міжнародних відносинах. Саме цим зумовлена актуальність авторської спроби філософського осягнення феномену еміграції, пошуків доцільної методологічної основи вивчення останнього, дослідження об’єктивно наявних засад, чинників та детермінант міграційних потоків, а також суб’єктивно-екзистенційних аспектів окресленої проблеми. Їх з’ясування та концептуалізація дозволять зрозуміти не тільки механізм еміграції, а й процеси функціонування етносу загалом та етнотериторіальних утворень, з’ясувати особливості життєзабезпечення й відтворення етносу. Дослідження філософської, глибинної сутності міграційних процесів наблизить до створення цілісної, комплексної та збалансованої концепції еміграції. А це, у свою чергу, стане теоретичним підґрунтям для інших наук і допоможе у розв’язанні прикладних завдань історикам, соціологам, юристам, політикам, державним діячам, виконавчій владі, дозволить ефективніше керувати даними процесами з метою нейтралізації негативних наслідків та посилення позитивних.
В умовах сучасного культурного та світоглядного плюралізму старі форми культури вимагають змін, адже цивілізація вступила до кризового, зламного пункту. Вихід з цієї кризи, формування нових ідеалів, з’ясування умов їх утілення неможливі без участі філософії, без нового рівня відповідальності філософів. Отже, сьогодні філософія не тільки зберігає своє місце в культурі, її значущість саме у якості любові, і тому прагнення до мудрості зростає. Змінюються форми філософування, але зберігається статус філософії як найвищої форми авторефлексії культури. Перед сучасною філософією гостро стоїть завдання збереження тих цінностей, без яких людина, культура як такі неможливі. Адже в потоці змін виникає загроза самому існуванню людини, а на обрії вимальовується «постлюдське майбутнє» (Ф. Фукуяма). Саме тому актуалізується і проблема розробки нової стратегії життєдіяльності людини, і теоретична філософська діяльність все більше виявляє свій практичний характер, безпосередній практичний смисл. Таким чином, філософія сьогодні не тільки рефлектує над підвалинами різних типів діяльності, філософська рефлексія включається в діяльність, змінює її та змінюється сама.
Сьогодні обов’язок філософів полягає у виявленні та проясненні смислу подій, у намаганні всіляко сприяти збереженню людської гідності, укріпленню віри, величі думки, рішучості подолання загрозливих кризових явищ. Роль філософії полягає у продукуванні нових життєстверджувальних смислів та цінностей, у протистоянні руйнівним тенденціям і абсурду. Тим більше, що жодна концепція не може сьогодні подати «остаточне» розв’язання глибинних проблем, а це означає, що потреба у філософському осмисленні різних форм культурної діяльності не тільки не зникла, а й загострилась, набуваючи практичності, допомагаючи орієнтуватися в публічних дискусіях, забезпечуючи досягнення консенсусу, а головне – повертаючись до свого вихідного призначення: мистецтва жити.
Дана дисертація в концептуалізованій формі представляє соціально-філософське розуміння феномену еміграції в контексті авторської концепції буттєвісного укорінення людини. Зауважимо, що головні поняття дослідження («укорінення» – «знекорінення») введені в філософію французькою мислителькою Симоною Вейль [46]. Її філософування стало основою створення нами власної концепції буттєвісного укорінення людини [279]. Проте роздуми С. Вейль обмежувалися лише пошуками шляхів подолання соціально-політичного знекорінення як витіснення сучасної людини із системи соціально-політичних структур та відносин, тобто пошуками засобів подолання одного із аспектів відчуження.
Буттєвісне укорінення людини визначається нами як «буття-для-себе» та «культура себе», як максимальна повнота буття людини, самоактуалізація та самореалізація всіх її сутнісних сил, можливостей, здібностей, смислів культури, цілей та цінностей, горизонт особистісного темпорального простору для вияву екзистенціалів духовності, творчості, свободи, суверенності й відповідальності. Укорінення як онтологічна та екзистенціальна категорія є: по-перше, розуміння внутрішнього, духовного стрижня «зовнішньої» людини як смислоутворюючої константи буття та потреби особистісного самовизначення в умовах проблемного буття і «буття-з-країв»; по-друге, основа відмежування істинного буття як єдності бажаного, сущого та належного від «виживання», імітації, профанації й конформістської формалізації життя, визначеного нами поняттям «знекоріненості» – «позбуттєвості» як однієї з граней соціокультурного відчуження людини; по-третє, духовно-практичний феномен, що засвідчує необхідність виявлення тенденцій, детермінант, форм, рівнів та способів екзистенційного самозбереження, співвідношення законо-, смисло- і ціледоцільного в субстанційній самоорганізації людського буття [279].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлена дисертація є завершеним дослідженням, виконаним на кафедрі філософії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» згідно з науковим напрямком кафедри, а саме: «Дослідження методів розвитку творчої особистості» (№ 0107U0000981).
Основна мета дослідження – розробити соціально-філософську концепцію еміграції, її теоретичну системну модель та визначити функціональний діапазон еміграції в житті суспільства й людини.
Реалізація поставленої мети передбачає необхідність розв’язання таких завдань:
- розглянути проблему еміграції як духовно-практичного феномену в єдності онтологічного, екзистенційно-ціннісного, соціокультурного та діяльнісного підходів;
- обґрунтувати соціально-філософський статус головного поняття дослідження – «еміграція», виявити особливості його інтеграції в категоріально-понятійну систему соціальної філософії;
- проаналізувати протоконцепції еміграції у європейському та вітчизняному філософському дискурсі та на цій підставі визначити вихідні принципи та методи дослідження феномену еміграції, основні критерії класифікації еміграції та її функції;
- виявити політичні та соціально-економічні фактори та детермінанти еміграційного процесу, а також специфіку еміграції в умовах глобалізації;
- дослідити вплив ментальності етносу на формування еміграційних процесів у суспільстві;
- розкрити особливості гендерного аспекту проблеми еміграції на сучасному етапі;
- виявити екзистенційні особливості проблеми еміграції та розкрити зміст поняття «внутрішня еміграція»;
- проаналізувати міфологію еміграції (як зовнішню, так і внутрішню), визначити типи міфів та їхні функції, а також конкретизувати особливості міфологізації понять «свій» – «чужий»;
- виявити й дослідити філософсько-етичний зміст та моральні наслідки еміграції;
- проаналізувати діяльнісні засади розв’язання проблеми еміграції в рамках творення «культури себе»;
- дослідити еміграцію в історії України в контексті світових міграційних процесів та визначити її характер; окреслити особливості сучасного стану проблеми еміграції в нашій країні;
- розробити шляхи й засоби, що сприятимуть укоріненню української людини на вітчизняному ґрунті, та необхідні умови для зменшення інтенсивності еміграції і стимулювання рееміграції.
Об’єктом дослідження є феномен еміграції.
Предмет дослідження – сутність процесу еміграції, об’єктивні та суб’єктивні фактори еміграції, детермінанти й засоби стабілізації еміграційних процесів та досвід їхньої філософської рефлексії.
Провідними методами дослідження є системний підхід і метод теоретичного моделювання, а також наскрізними методами дослідження виступають діалектика та метод філософської рефлексії. Діалектика дозволяє розглянути предмет дослідження об’єктивно, з урахуванням усієї сукупності взаємозв’язків, причин та наслідків, прослідкувати внутрішні протиріччя процесу еміграції, історію його розвитку та розгортання, якісні та кількісні параметри тощо.
Соціально-філософське дослідження передбачає вивчення предмета в широкому історичному контексті, що не дозволить залишитися в рамках емпіричного рівня, а сприятиме піднесенню дослідження до власне філософського категоріального рівня. Метод філософської рефлексії дозволяє виявити найбільш глибокі, сутнісні характеристики феномену еміграції. Крім того, він включає у свій зміст і продукування, конструювання нових смислів філософських категорій. Поза філософською рефлексією предмет нашого дослідження «може усвідомлюватися або суто феноменологічно, себто виключно на рівні фіксації та опису його одиничних проявів (актів) у тих чи інших формах безпосередньої соціальної дійсності, або ж теоретично репрезентуватись на рівні загального …, а не як цілісний соціокультурний феномен, віртуальна безмежність якого задається (детермінується) актуальною безмежністю об’єктивної діалектики» [177, 7].
Для розкриття суб’єктивного та екзистенційного вимірів еміграції використовуються методи антропологічної інтерпретації та антропологічної редукції (О. Больнов). При цьому людина як суб’єкт еміграції та предмет рефлексії розглядається нами у своїй повноті та цілісності і ніколи не може бути взятою як об’єкт, як річ серед речей. Навпаки, пізнання людини завжди виступає і як самопізнання, як осягнення власного внутрішнього простору. Метод антропологічної інтерпретації дозволяє подолати антиномічність даної ситуації, коли перетворення людини (суб’єкта) на об’єкт пізнання, може позбавити її сутнісної визначеності, певних якостей її суб’єктивності. Цьому також сприяє застосування в даній епістемологічній ситуації герменевтичної методології, насамперед такого способу осягнення реальності, як розуміння. Останнє спрямоване, в першу чергу, на світ культури, суб’єктивність, міжособистісну комунікацію. Розуміння є умовою та підґрунтям спілкування, а значить – містить рефлексивну складову як здатність сприймати себе у співвіднесеності з іншим суб’єктом, здатність критично оцінити себе, свої дії, вчинки тощо.
Звичайно, сучасне суспільство та людина, проблеми, що вже існують і тільки-но виникають у соціокультурному просторі, потребують не тільки рефлексії та усвідомлення глибинної сутності, але й певної «терапії». Проте остання повинна виростати на ґрунті розробки конкретних шляхів та методів, з якими можна визначитися лише у процесі проникнення в сутність певної проблеми, у процесі її філософського та соціокультурного осмислення.
Виходячи з того, що теоретичними джерелами дослідження стали переважно праці філософів-екзистенціалістів, персоналістів, психоаналітиків, представників філософії життя, антропологічно спрямованої герменевтики, праці українських філософів та мислителів-емігрантів, методологічною основою обрано інтегральну єдність соціокультурного підходу, екзистенційно-феноменологічної, інтервальної та діяльнісної методологій, доповнену методом антитетичної діалектики вітчизняної філософії, методами соціально-філософського та конкретно-історичного аналізу, загальнонауковими та загальнофілософськими методами, що забезпечили теоретичний аналіз використаних джерел та уможливили системне й комплексне дослідження феномену еміграції. Аксіологічний підхід дозволив розкрити ціннісні аспекти еміграції як в її об’єктивному, так і в суб’єктивному вимірах.
Для виявлення екзистенційних особливостей української еміграції як соціального та історичного феномену, який має глибинні суб’єктивні виміри, мотивацію, особливий внутрішній драматизм та супроводжується емоційно-інтуїтивними поривами, застосовувалися методи біографічного інтерв’ю та усної історії (під час тривалого та змістовного спілкування з українськими емігрантами). Епістемологічна ефективність цих методів забезпечувалась за допомогою герменевтичних процедур інтерпретації та розуміння. При цьому також враховувалася загальна методологічна настанова сучасної гуманітаристики розглядати життєві історії як основу міждисциплінарного підходу, що дозволяє обрати у якості об’єкта дослідження життя окремої людини в конкретних соціокультурних умовах та надає багаті контекстуальні дані для вивчення того чи іншого феномену.
Синтез методологічних підходів на засадах компліментарності дозволив поєднати в авторській концепції окремі уявлення про феномен еміграції, які на перший погляд не сумісні між собою, однак, як було доведено, є такими, що виявляють складові концептуального розуміння процесу «знекорінення» людини (втрати зв’язку з батьківщиною, з рідною культурою, з рідною землею, втрати особистісних життєвих смислів) та «укорінення» (як на новому ґрунті, так і на рідному), тобто досягнення максимальної повноти людського буття.
У межах даного синтезу екзистенційно-феноменологічна методологія використовується переважно як теоретична настанова свідомості на вияв «даності окремого людського життя» (Ф. Лазарев), розуміння людської іманентної спроможності до самоствердження, укорінення в бутті як смислу людського існування, життя, що орієнтує дослідження на розуміння суб’єктивної самості, суверенності, свободи та відповідальності у якості онтологічних сутностей та екзистенціалів. Крім того, екзистенційно-феноменологічна методологія використовується в дослідженні як розуміння смислу включення суверенної ідентичності особистості в комунікативні відносини і зв’язки з буттям Іншого, інтерсуб’єктивністю, як розуміння об’єктивації спроможності – смислу укорінення – у реальність власного життєвого світу, відповідно до особистих потреб та інтересів, загальнолюдських цінностей та смислів культури.
Герменевтична інтерпретація використаних у роботі літературно-мистецьких творів забезпечила: 1) можливість відслідкувати логіку та смисли життєукорінення української «внутрішньої» та «зовнішньої» людини; 2) розуміння вектора реалізації людських потреб, інтересів, цілей та цінностей як єдино правильного шляху творення «культури себе»; 3) усвідомлення як «традиціоналізму», так і особливостей сучасної вітчизняної філософської культури та національної культури життєукорінення. Крім того, концептуалізація еміграції відбувається в тому числі й засобами літературно-художнього дискурсу. Адже проблема еміграції представлена у творах багатьох вітчизняних та зарубіжних письменників, вивчення яких дозволяє знайти концептуальні точки перетину і створити на їх ґрунті соціально-філософську концепцію еміграції.
Діяльнісний підхід до проблеми еміграції забезпечує в дослідженні аналіз сукупності об’єктивних детермінант, потреб та інтересів, вияв специфіки й сутності людського в людині в системі соціальних відносин, у культурі, у системі форм, рівнів і засобів укорінення на вітчизняному ґрунті, вияв ролі, місця і значення останніх у бутті людини.
Методологія інтервального підходу є новим поворотом аналітичного бачення у філософській антропології. Поняття інтервалу дозволяє, на думку Ф. Лазарева, відійти від абсолютизації окремої точки зору, що руйнує всі інші варіанти [135, 6-7]. Тому інтервальний підхід у певному значенні можна ототожнити з принципом багатовимірності мислення як спробою всебічного осягнення об’єктивних умов та пізнавальних передумов дослідження. Відтак і наша власна соціально-філософська концепція еміграції не претендує на остаточну завершеність та істинність.
В антропології різноманітні ракурси задані інтервалами (рівнями) людського буття: вітальним, соціальним, культурним, екзистенційним, духовним та іншими. Таким чином, інтервал є принципом, на якому ґрунтується концепція багатовимірності людини, а інтервальний підхід є відображенням багаторакурсності людського буття як об’єкта пізнання, діалектики відмінності та єдності його граней. Стосовно предмета нашого дослідження це означає необхідність виявлення та осмислення тих соціокультурних просторів, у яких відбувається формування та розвиток людини, а також означає специфічний спосіб розуміння еміграції як багатоаспектного пізнавального об’єкта та механізму її включення в універсальні структури та зв’язки дійсності. Крім того, інтервальна методологія доповнюється синтезуючими методами спектрального аналізу та демінзіональним (В. Франкл) з метою отримання цілісного результату дослідження.
Отже, за допомогою означеного методологічного синтезу можливе встановлення таких закономірностей, які дозволяють осмислити діалог «Я» з «Іншим» як людського взаєморозуміння та порозуміння, сумісність –несумісність інтересів і цінностей особистості, соціуму, поколінь, людські компроміси та консенсуси, на чому особливо наполягає сучасна європейська та вітчизняна філософія.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в започаткуванні нового напряму соціально-філософських досліджень еміграції на засадах взаємопотенціюючого синтезу різних методологічних програм і підходів у поєднанні з інтенційною єдністю онтології, філософської антропології, соціальної філософії та етики, що сприяє подальшому розвитку соціокультурної парадигми дослідження буття людини в сучасній вітчизняній філософії. На засадах такої авторської методологічної програми розроблено багаторівневу системно-теоретичну концепцію еміграції як багатовимірного феномену соціального буття людини, що має універсально-антропологічні та конкретно-історичні параметри і функції, а в сучасних умовах набуває нової специфіки і значення в житті суспільства й людини. Авторська концепція еміграції конкретизується в таких положеннях, які мають наукову новизну й виносяться на захист, а саме:
- уперше в теоретичній сфері соціальної філософії із взаємопотенціюючою інтеграцією онтологічного, екзистенційно-ціннісного, соціокультурного та діяльнісного підходів розкрито суть еміграції як складного духовно-практичного феномену, в якому духовна складова має наскрізне й вирішальне значення;
- виявлено підходи до осмислення проблеми еміграції в історії європейської та вітчизняної філософії, які створюють теоретико-методологічне підґрунтя дослідження, будучи протоконцепціями еміграції; розроблено авторську методологічну програму дослідження, що полягає в системно-теоретичній рефлексії, у синтезі практичного і духовного, соціально-філософського та екзистенційного, морального та екзистенційного, у використанні інтервального та діяльнісного підходів (зі зміщенням акцентів із зовнішнього світу на внутрішній, на самоактуалізацію та самотворення людини);
- доведено, що провідні форми просторової мобільності людей та їхня суспільна оцінка відповідають певним етапам культурно-історичного розвитку та специфічним характеристикам суспільства, а власне феномен еміграції виникає разом із виникненням держави як соціально-політичного інституту; обґрунтовано, що еміграція є показником стану суспільства, а її активізація свідчить про необхідність удосконалення правової та політичної системи, економіки та соціокультурної ситуації загалом; що еміграція обумовлюється комплексом об’єктивних та суб’єктивних факторів, однак перші діють опосередковано: через систему особистих орієнтацій в конкретній екзистенційній ситуації;
- поглиблено розуміння особливостей форм еміграції в різних соціально-політичних умовах: у тоталітарній державі, ліберально-демократичній та в умовах глобалізації, що дозволить переосмислити сутність громадянства, національної та культурної ідентичності, зрозуміти особливості нових форм мобільності, а згодом призведе до створення нової концепції спільного проживання людей;
- визначено роль ментальності українців у формуванні еміграційного потенціалу та доведено, що серед причин української еміграції особливе місце посідає антеїзм;
- на основі дослідження екзистенційного аспекту еміграції розкрито зміст поняття «внутрішня еміграція». Остання означає фізичне перебування в певному просторі й разом з тим екзистенційне дистанціювання, відчуження від наявного буття, перебування в культурно-темпорально-просторовому поміжсвіті; означає втрату сенсу життя, можливості жити в актуальному бутті, в усьому багатстві його чуттєвих форм і може призвести до еміграції реальної;
- проаналізовано специфіку проблеми міфологізації еміграції, типи міфів, їхні функції; обґрунтовано необхідність деміфологізації еміграції з метою вкорінення людини на вітчизняному ґрунті; конкретизовано особливості міфологізації понять «свій» – «чужий» та розглянуто можливості встановлення зв’язку між суб’єктивним досвідом особи та певними структурами «чужого» шляхом перетворення останнього в буттєвий ґрунт, у «своє»;
- істотно поглиблено розуміння гендерного аспекту еміграції; розкрито причини фемінізації української еміграції останньої хвилі, її наявні та можливі наслідки для суспільства загалом і для української родини зокрема;
- уперше на підставі когерентного системного аналізу еміграції з феноменами свободи, ностальгії, патріотизму, відповідальності, справедливості та щастя розкрито системне значення морального аспекту еміграції, що дозволило виявити в даному феномені нові смислові та проблемні конотації й імплікації;
- уперше обґрунтовано вирішальне значення екзистенційних засад життєдіяльного розв’язання проблеми еміграції на особистому рівні як буттєвісного укорінення людини, творення «культури себе» засобами «турботи про себе», пошуку «сродної праці», за допомогою освітньо-виховних практик, самоактуалізації та самореалізації;
- уперше на підставі узагальнення й систематизації запропоновано синтетичне визначення поняття «еміграція», в якому онтологічні, екзистенційні та соціально-філософські категоріальні смисли взаємопідсилюють і взаємодоповнюють один одного, як-от: а) еміграція – це об’єктивація буттєвісного знекорінення людини, намагання подолати трагічний розрив між актуальною локальною присутністю та потенційним глобальним буттям, між абсолютною цінністю особистості та втратою сенсу життя; це усвідомлення та реалізація іманентно-онтологічної спроможності до вкорінення на новому культурно-історичному ґрунті (за умови неможливості або проблематичності цього на батьківщині); б) еміграція – це одна з форм вияву свободи людини, спосіб реалізації індивідуальної гіпотези буття та особистого проекту життєвлаштування; це процес темпорально та локально зорієнтованої самореалізації людини як прямування до бажаного та належного через можливе; в) еміграція – це переміщення людини з одного соціокультурного континууму в інший задля покращення умов особистісного буття та розгортання поля для самореалізації;
- на основі визначення сутності, причин та наслідків історичних хвиль української еміграції запропоновано способи вкорінення сучасної української людини на батьківщині та обґрунтовано необхідність створення державної програми рееміграції, що повинна включати конкретні соціально-економічні заходи та екзистенційно-психологічні стимули.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Система висновків та положень, сформульованих у дисертації, – це перша спроба теоретичної розробки вітчизняною соціально-філософською думкою цілісної концепції еміграції. Результати дослідження є важливими для подальшого філософського осмислення проблеми просторової активності людини загалом та проблеми еміграції українців зокрема, для визначення стратегій рееміграції, для реформування та модернізації освіти з метою укорінення української молоді на вітчизняному ґрунті. Результати дисертаційного дослідження можуть бути широко використані у процесі визначення напрямів і пріоритетів державної міграційної та освітньої політики, у розробці державних науково-технічних програм, спрямованих на системне вивчення наявної міграційної ситуації з метою прогнозування її розвитку та управління нею. Практичне використання результатів дослідження можливе при розробці нормативних курсів та спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів, а саме: «Соціальна філософія», «Філософія освіти», «Філософ

bibliography

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки дослідження феномену еміграції, слід зазначити, що система аргументів, положень та висновків, сформульованих у дисертації, – це перша спроба теоретичного обґрунтування вітчизняною соціально-філософською думкою проблеми еміграції як індикатора стану суспільства та спроби реалізації індивідуальної гіпотези буття.
Основною метою дослідження передбачалось розгортання проблемно-пошукового поля сучасного етапу вітчизняних соціально-філософських та філософсько-антропологічних розвідок шляхом створення концепції еміграції в контексті проблеми знекорінення людини та буттєвісного вкорінення як альтернативи «буттю-з-країв», безвиході та соціокультурному відчуженню.
Розв’язання поставлених завдань дозволило отримати такі результати:
- виявлення провідних тенденцій та підходів, дотичних до соціально-філософського осмислення проблеми еміграції, продемонструвало, що провідні форми просторової мобільності людей та їх суспільна оцінка відповідають певним етапам культурно-історичного розвитку;
- поняття «еміграція» має історичний характер та розкриває як соціальні проблеми суспільства, так і етно-екзистенційні характеристики суб’єкта;
- еміграція виникає разом із виникненням держави як соціального інституту, стосовно ж прадавніх часів можна говорити лише про явище вигнання або протоеміграції;
- філософське розуміння еміграції в контексті концепції буттєвісного вкорінення людини дозволяє визначити дане поняття так: еміграція – це об’єктивація власної знекоріненості шляхом реалізації індивідуальної гіпотези буття та пошуку нового ґрунту для вкорінення, а життя в еміграції – це перебування «по той бік», це інобуття в локусі «іншості»;
- людське буття детерміноване не тільки зовнішніми соціально-історичними чинниками, а й самодетерміноване, тому й еміграція визначається як зовнішніми, так і внутрішніми, екзистенційними факторами. Через це підґрунтям еміграції виступає комплекс об’єктивних та суб’єктивних факторів, які залежать від історичного часу, форми правління в державі, соціально-політичної ситуації загалом, екологічної складової, національного характеру тощо. Таким чином, еміграція – явище багатогранне та характеризується наявністю цілого ряду взаємодоповнювальних мотивів або причин;
- еміграційні потоки залежать від певних об’єктивних чинників, а саме: соціальних, економічних, екологічних, політичних, національно-культурних тощо. Проте діють ці чинники опосередковано: через систему особистісних орієнтацій у конкретній життєвій ситуації конкретної людини. Отже, еміграція має складний багатовекторний характер еміграції, що включає в себе як об’єктивні причини, так і потужний суб’єктивний фактор;
- еміграція є індикатором стану суспільства і свідчить про необхідність удосконалення державного устрою, економічної системи та суспільства загалом: відносин між людьми, окремими спільнотами, етнічними групами тощо. З іншого боку, еміграція забезпечує контакти між окремими культурами в межах однієї цивілізації або міжцивілізаційні зв’язки;
- масштабна еміграція може негативно впливати як на країни-донори, так і на країни-реципієнти. Останні можуть потерпати внаслідок територіальної експансії та значного впливу на етнічний склад населення країни. Найбільш продуктивним є проживання іммігранта в діаспорі, що дозволяє перебувати на межі двох культур, залишатися пов’язаним із культурою метрополії та бути ввімкненим у культуру країни проживання. Подібна бікультурність зменшує трагічність розлуки з батьківщиною, дозволяючи людині плідно використовувати життя в діаспорі як досвід культурної практики, спосіб духовного збагачення власного внутрішнього світу;
- не завжди українська еміграція безпосередньо пов’язана з тими або іншими подіями політичного чи економічного характеру. У період соціальних катаклізмів вона лише посилюється;
- сучасний світ відрізняється посиленням ролі суспільства та суспільних інституцій у житті країн. Однак знизити еміграційний потенціал та негативні наслідки еміграції у країні може, насамперед, держава. Громадянське суспільство, яке в нашій країні знаходиться у процесі становлення, покликане більш ефективно впливати на державні рішення;
- проаналізовано усталені в соціологічних та історичних науках думки про існування певних хвиль еміграції та зроблено висновок, що хвилі еміграції характерні для масових процесів, а індивідуальна еміграція є перманентною;
- доведено, що навіть у роки масової еміграції, у часи історичних катаклізмів мотиви еміграції завжди є індивідуальними;
- еміграція має неоднозначне трактування щодо екзистенції. З одного боку, досвід еміграції є якщо не трагічним, то травматичним, з іншого – він стає джерелом інтелектуальної свободи та творчості, пробудженням продуктивних сил особи, адже в еміграції відбувається своєрідна сублімація трагічності розриву з батьківщиною, туги та ностальгії у творчий процес. Дослідження феномену ностальгії з точки зору практичної філософії дозволило визначити її як спосіб моральної саморефлексії емігранта, що може мати позитивні та негативні наслідки, зокрема, сприяти міфологізації життя емігранта;
- еміграція – це одна з форм свободи людини, пошук автентичного буття, спосіб реалізації індивідуальної гіпотези буття, особистого проекту життєвлаштування. Однак у будь-якому випадку еміграція – це завжди ризик;
- еміграція може бути реальною (фізичною, зі зміною місця проживання) або віртуальною (внутрішньою, без зміни місця проживання);
- фізична реальна еміграція в сучасному світі втрачає статус незмінності. Сучасна еміграція сприймається як зміна країни проживання, що супроводжується певними складнощами, проблемами, однак не є незворотною. Сьогодні людина може бути громадянином двох або більше країн, почуватися космополітом, проте це не позбавляє її від переживання періоду адаптації, культурного шоку, а головне – не гарантує вкоріненості принаймні в якомусь локальному місці, адже можна почуватися «вдома» всюди й водночас ніде;
- екзистенційно-антропологічний аспект еміграції яскраво відображений у феномені внутрішньої еміграції, метафоричного вигнання;
- внутрішня еміграція, що іноді стає першим кроком до еміграції реальної, – це втрата справжності свого існування, відчуження екзистенційного та перехід від буттєвісного укорінення до профанації власного буття. Виправданою внутрішня еміграція може бути як спосіб самозбереження: збереження вітального рівня буття за рахунок втрати автентичності;
- імміграція – це, по суті, субкультура, яка побудована на приховуванні, хитрощах, що допомагають у процесі адаптації. Імміграція для країн-реципієнтів (а особливо – інтелектуальна) в багатьох випадках є формою привласнення людського капіталу. Іммігрант є матрицею рідної культури, її носієм, він здатен розвивати цю культуру на чужому ґрунті. Представники творчих професій в імміграції працюють на стику культур і традицій;
- з використанням досліджень прикладних наук та герменевтичної методології в роботі з художніми текстами здійснено соціально-філософське моделювання еміграції, що дозволило підійти до осмислення практичних проблем, пов’язаних з еміграцією та запропонувати шляхи їх розв’язання;
- визначені способи вкорінення людини на вітчизняному ґрунті. Це, в першу чергу, освіта та виховання, духовність, сродна праця, вибудовування «буття-для-себе» та «культури себе». Запропоновані шляхи рееміграції зарубіжних українців.
На особливу увагу заслуговує проблема української еміграції, що включає п’ять хвиль. Самобутність кожної хвилі еміграції обумовлена цілями, цінностями та певними культурними настановами конкретної емігрантської спільноти. Хвилі української еміграції, що спиралися на певні аксіологічні настанови та сприяли появі певних культурних форм, мають різний онтологічний статус. Емігранти першої хвилі (економічні) намагалися якомога скоріше інтегруватися в суспільство-реципієнт. Еміграція другої хвилі (політична) намагалася зберегти культуру і навіть деякі елементи державності. Пізніше емігранти були більше налаштованими на асиміляцію у країні прибуття, на розрив з радянською культурою та відродження національної української культури й української державності.
Відрізняються еміграційні хвилі й якісним складом. Так, перша хвиля була в основному представлена селянами, що й зумовило низький соціальний статус її представників у країнах-реципієнтах. Лише згодом, через одне-два покоління нащадкам перших переселенців вдалося інтегруватися та посісти більш високі щаблі на соціальних сходинках. Сучасні українські емігранти на Заході – освічені люди, здебільшого представники середнього класу. Вони працюють фактично в усіх сферах життя країн поселення, у тому числі – державній, політичній, громадській тощо.
Як показало проведене дослідження, українська еміграція має певні загальні специфічні риси, а саме: збереження та розвиток національної культури, толерантність та відкритість по відношенню до культури країни проживання, ностальгування і в той же час бажання реалізувати свої здібності на чужині, взаємодія всіх українських діаспор у світі та відчуття себе частинкою української культури, частинкою України. Нами визначено, що впродовж ХХ ст. українська еміграція зазнала суттєвої трансформації. Загалом еміграція 90-х з країн, що були республіками СРСР, є подвійною за своєю сутністю: спочатку еміграція (бажана чи, навпаки, болюча) з Радянської країни в результаті проголошення незалежності певною республікою, а потім еміграція в далеке зарубіжжя. Тому й її вплив на людину має подвійну силу.
Сьогодні Україна переживає важке відродження й повертається до тих, хто є її частиною, хто не втратив духовного, а іноді й реального, зв’язку з нею, турбуючись про долю батьківщини, – до закордонних українців. Ці люди впродовж тривалого часу накопичили великий досвід, що необхідний сьогодні рідній країні. Повернення на Україну емігрантів, які мають високий духовний потенціал, зберегли культурні традиції та готові допомогти батьківщині, буде неоціненною допомогою у відродженні країни. Крім того, роки життя поза межами України надають можливість тверезо подивитись на принади життя за рубежами вітчизни.
Зарубіжні українці накопичили великий інтелектуальний, духовний, практичний потенціал, який необхідний сьогодні батьківщині. Сильні, талановиті та небайдужі, вони повинні за сприяння українських можновладців повернутися (принаймні тимчасово) в рідну країну та докласти зусиль для її відродження та розбудови. Процес зближення України і зарубіжного українства повинен бути двобічним, глибоким та плідним. Однак сьогодні більше активності у цьому напрямку виявляє саме діаспора. На нашу ж думку, ініціатором взаємодії повинна виступити Україна, запрошуючи своїх колись відчужених дітей та створюючи умови для їхнього повернення. Емігранти й сьогодні повертаються на батьківщину книгами, піснями, картинами, матеріальними засобами, нарешті, коштами. Однак це не розв’язує проблему людського капіталу в Україні.
Не засуджуючи та не виправдовуючи еміграцію, дозволимо собі все ж підкреслити, що самоповага національно свідомої людини виявляється не в декларуванні своїх почуттів до батьківщини, не у крикливому псевдопатріотизмі на кшталт закликів: «Ми – великий, найдавніший народ Європи», а в повсякденній праці на користь батьківщини на батьківщині, у здатності розділити «тут і тепер» проблеми та негаразди, разом зі співвітчизниками вибудовувати бажане майбутнє країни.
Вище наголошувалося, що, незважаючи на об’єктивні причини добровільної еміграції, головним є особисте рішення людини. І якщо еміграція – це екзистенційний акт, то й розв’язання проблеми повинно розпочинатися з окремої людини, з її власних рішень, дій та відповідальності за них.
Представлена концепція еміграції, звичайно, не має претензій щодо безперечності та повної вичерпності, адже соціокультурна реальність та світ екзистенції багатовимірні. Тому ми не можемо видавати за реальність загалом декілька її вимірів, які ми розглянули (у яких узвичаїлись). Проведене дослідження продемонструвало, що проблема еміграції відзначається потенційним багатством смислів та можливостей трактування, багатогранністю та глибиною. Це відкриває найширші можливості полідисциплінарному науковому дискурсу для її подальшого теоретичного осмислення та практичного дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-Славская. – М. : Мысль, 1991. – 299 с.
2. Адамович Г. Одиночество и свобода / Г. Адамович. – М. : Республика, 1996. – 448 с.
3. Ажнюк Б. Національна ідентичність і мова в українській діаспорі / Б. Ажнюк // Сучасність. – 1999. – № 3. – С. 128–140.
4. Азраэль Д. Р. Перспективы миграции и эмиграции из бывшего СССР / Д. Р. Азраэль, П. А. Брукофф, В. Д. Школьников // Бывший СССР: внутренняя миграция и эмиграция. – М., 1992. – Вып. 1. – 257 с.
5. Айтматов Ч. Буранный полустанок (И дольше века длится день…). Плаха: романы / Чингиз Айтматов. – Кишинев : Лит. Артистикэ, 1990. – 669 с.
6. Аксенов В. В поисках грустного бэби / В. Аксенов. – М. : Изограф, 2000. – 413 с.
7. Алахвердиева Л. Миграция и рынок труда / Л. Алахвердиева, В. Габзалилова // Методология и методы изучения миграционных процессов. – М. : Центр миграционных исследований, Адамантъ, 2007. – 370 с.
8. Античные философы. Свидетельства, фрагменты, тексты / [под ред. А. А. Аветисьяна]. – К. : КГУ им. Т. Шевченко, 1955. – 300 с.
9. Арендт Х. Джерела тоталітаризму : [пер. з англ.] / Ханна Арендт. – К. : Дух і літера, 2002. – 539 с.
10. Аристотель. О душе / Аристотель // Сочинения: в 4-х т. – Т. 1. – М. : Мысль, 1976. – С. 369–451.
11. Аристотель. Политика / Аристотель // Сочинения: в 4-х т. – Т. 4. – М. : Мысль, 1983. – С. 375–644.
12. Асмус В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М. : Высшая школа, 1998. – 400 с.
13. Аттали Ж. На пороге нового тысячелетия : [пер. с англ.] / Ж. Аттали. – М. : Международные отношения, 1993. – 398 с.
14. Афанасьев А. Л. Полынь в чужих полях / Анатолий Леонидович Афанасьев. – М. : Молодая гвардия, 1987. – 285 с.
15. Баньковская С. П. Роберт Парк / С. П. Баньковская // Современная американская социология. – М. : Изд-во МГУ, 1994. – 296 с.
16. Баранцева К. К. Історична еволюція елітистського дискурсу: теорія та методологія / К. К. Баранцева // Філософська думка. – 2002. – № 1. – С. 56–67; № 2. – С. 48–58; № 3. – С. 90–107; № 4. – С. 59–73.
17. Баранцева К. К. Трансісторичні підстави буття еліти: соціально-філософський аспект / К. К. Баранцева // Філософська думка. – 2005. –№ 1. – С. 23–43; № 2. – С. 13–29.
18. Батай Ж. Литература и зло / Ж. Батай. – М. : Изд-во МГУ, 1994. – 166 с.
19. Батищев Г. Общественно-историческая, деятельная сущность человека / Г. Батищев // Вопросы философии. – 1967. – № 3. – С. 20–29.
20. Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества : [пер. с англ.] / Зигмунд Бауман. – М. : Издательство «Весь Мир», 2004. – 188 с.
21. Бауман З. Текучая современность : [пер. с англ.] / Зигмунд Бауман. – СПб. : Питер, 2008. – 240 с.
22. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет / М. Бахтин. – М. : Худ. лит., 1975. – 504 с.
23. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. Бахтин. – М. : Художественная литература, 1990. – 543 с.
24. Башляр Г. Новый рационализм / Г. Башляр ; [пер. с фр., предисл. и общ. ред. А. Ф. Зотова]. – М. : Прогресс, 1987. – 376 с.
25. Бек У. Что такое глобализация?: Ошибки глобализма – ответы на глобализацию / Ульрих Бек; [пер. с нем. А. Григорьева и В. Седельника]. – М. : Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с.
26. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов / Э. Бенвенист. – М. : Прогресс-Универс, 1995. – 456 с.
27. Берберова Н. Железная женщина / Н. Берберова. – Репринтное издание 1981 г. – М. : Политиздат, 1991. – 383 с.
28. Бердяев Н. Воля к жизни и воля к культуре / Н. Бердяев // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: философия и мировоззрение. – М. : Политиздат, 1990. – С. 73–84.
29. Березовський О. Інтернаймичка. Дочка чи пасербиця Європи? : [роман] / О. Березовський. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. – 352 с.
30. Бестужев-Лада И. Мир нашего завтра / И. Бестужев-Лада. – М. : Мысль, 1986. – 272 с.
31. Библер В. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век / В. Библер. – М. : Политиздат, 1990. – 413 с.
32. Бичко А. Феномен української інтелігенції (спроба екзистенційного дослідження) / А. Бичко, І. Бичко. – К. : Друкарня ПЗЗ, 1995. – 136 с.
33. Бойм С. Конец ностальгии? / С. Бойм // Новое литературное обозрение. – 1999. – № 39. – С. 15–19.
34. Больнов О. Філософська антропологія та її методичні принципи / О. Больнов // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями : хрестоматія. – К. : Ваклер, 1996. – С. 96–111.
35. Большая советская энциклопедия: в 51 т. /[глав. ред. Борис Алексеевич Введенский]. – [2-е изд.]. – Т. 32 : Панипат – Печура. – М. : Гос. науч. изд во «Большая советская энциклопедия», 1955. – 650 с.
36. Большая советская энциклопедия : в 51т. /[глав. ред. Борис Алексеевич Введенский]. – [2-е изд.]. – Т. 49 : Элоквенция – Яя. – М. : Гос. науч. изд во «Большая советская энциклопедия», 1957. – 680 с.
37. Бондырева С. Миграция (сущность и явление) / С. Бондыдрева, Д. Колесов. – М. : Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2007. – 296 с.
38. Борев Ю. Эмигрантология / Ю. Борев // Русское Зарубежье: приглашение к диалогу: сборник научных трудов / отв. ред. Л. В. Сыроватко. – Калининград : Изд-во КНУ, 2004. – С. 6–44.
39. Бродский И. Колыбельная трескового мыса / И. Бродский // Осенний крик ястреба. – М. : ИМА-Пресс, 1990. – С. 28–65.
40. Бубер М. Два образа веры : [пер. с нем.] / М. Бубер. – М. : Республика, 1995. – 463 с.
41. Бугаева Л. Мифология эмиграции: геополитика и поэтика / Л. Бугаева // Ent-Grenzen. Intellectuelle Emigrationin derrussichen Kultures 20 Jahrhunderts: За пределами. Интеллектуальная эмиграция в русской культуре XX века: сборник трудов / под ред. Л. Бугаевой и Е. Хаусбахер. – Frankfurt am Main : Peter Lang, 2006. – С. 51–71.
42. Булгаков С. Героизм и подвижничество (из размышлений о религиозной природе русской интеллигенции) / С. Булгаков // Вехи. Из глубины. – М. : Изд-во «Правда», 1991. – С. 31–72.
43. Ваврищук Н. Г. Еміграція робочої сили з України: теоретико-методологічні аспекти / Н. Г. Ваврищук // Наукові записки КМУ. – Т. 56. – К., 2006. – С. 45–50.
44. Валюков В. «Утечка умов» из России: проблемы и пути регулирования / В. Валюков // Миграция специалистов из России: причины, последствия, оценки. – М. : ИНП РАН ; RAND США, 1994. – С. 10–28.
45. Вассиян Ю. Митець із землі зроджений : твори / Ю. Вассиян. – Торонто : Євшан-зілля, 1974. – 127 с.
46. Вейль Сімона. Укорінення. Лист до клірика : [пер. з фр.] / Вейль Сімона. – К. : «Д. Л.», 1998. – 298 с.
47. Вернадский В. Начало и вечность жизни / В. Вернадский. – М. : Советская Россия, 1989. – 702 с.
48. Віндельбанд В. Платон / В. Віндельбанд. – К. : Зовнішторгвидав України, 1993. – 176 с.
49. Винниченко В. Відродження нації: у 3-х т. / В. Винниченко. – Т. 1. – К. : Політвидав України, 1990. – 348 с.
50. Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис / І. Винниченко. – Житомир : РВДП Льонок, 1992. – 164 с.
51. Витеберг Е. В. Социально-психологические факторы адаптации к социальным и культурным изменениям: автореф. дис. …канд. псих. наук / Е. В. Витеберг. – СПб., 1994. – 16 с.
52. Возняк В. С. Трансформації педагогічного мислення за умов становлення інформаційного суспільства / В. С. Возняк // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка / ред. кол.: Т. Біленко (гол. ред.), В. Скотний, В. Здоровенко та ін. – Дрогобич : РВВ ДДПУ ім. І. Франка, 2011. – Вип. 27 : Філософія. – С. 97–107.
53. Воронков В. Ленинградские евреи: этничность и контекст / В. Воронков, О. Чикадзе // Биографический метод в изучении постсоциалистических обществ: материалы Международного семинара, СПб., 13–17 ноября 1996 г. – СПб.: ЦНСИ, 1997. – С. 74–78.
54. Всемирная энциклопедия. Философия / [главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов]. – М. : АСТ ; Минск : Харвест ; Современный литератор, 2001. – 1312 с.
55. Гадамер Г.-Г. Экзистенциализм и философия экзистенции / Г.-Г. Гадамер // Пути Хайдеггера: исследования позднего творчества. – Минск : Пропилеи, 2007. – С. 23–74.
56. Гартман Н. Старая и новая онтология / Н. Гартман // Историко-философский ежегодник’88. – М. : Наука, 1988. – С. 320–324.
57. Гегель Г. Собраниесочинений : в 14 т. : [пер. с нем.] / Георг Гегель. – Т. 4 : Феноменология духа. Система наук. Ч. 1. – М. : Изд-во соц.-полит. лит., 1959. – 667 с.
58. Гегель Г. Энциклопедия философских наук : в 3-х т. : [пер. с нем.] / Г. Гегель. – Т.1 : Наука логики. – М. : Мысль, 1974. – 452 с.
59. Гегель Г. Энциклопедия философских наук : в 3-х т. : [пер. с нем.] / Г. Гегель. – Т. 3 : Философия духа. – М. : Мысль, 1977. – 471 с.
60. Генисаретский О. Хождения к святыням : Философия путешественности И. М. Гревса / О. Генисаретский // Упражнения в сути дела. – М. : Русский мир, 1993. – С. 150–190.
61. Гердер И. Идеи к философии истории человечества : [пер. с нем.] / И. Гердер. – М. : Наука, 1977. – 703 с.
62. Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Э. Гидденс. – М. : Изд-во «Весь мир», 2004. – 120 с.
63. Главацкий М. Е. «Философский пароход»: год 1922-й. Историографические этюды / М. Е. Главацкий. – Екатеринбург : Изд-во Уральского ун-та, 2002. – 223 с.
64. Гоббс Т. Избранные произведения : в 2 т. : [пер. с англ.] / Т. Гоббс. – Т. 2. – М. : Мысль, 1965. – 752 с.
65. Горбунова Л. Номадизм як спосіб мислення та освітня стратегія. Стаття 2. Концепти та метафори / Людмила Горбунова // Філософія освіти. – 2010. – № 1–2 (9). – С. 103–114.
66. Горський В. Історія української філософії: курс лекцій / В. Горський. – К. : Наукова думка, 1997. – 287 с.
67. Градировский С. Тезисы к докладу «Государство и антропоток» [Електронний ресурс] / С. Градировский. – Режим доступу: http://antropotok.archipelag.ru/text/a178.htm.
68. Градировский С. И. Типология миграционных процессов [Электронный ресурс] / С. И. Градировский, Т. В. Лопухина // Центр стратегических исследований Приволжского федерального округа. Электронный альманах «Государство и антропоток». – 2003. – Режим доступу: http://antropotok.archipelag.ru/text/a302.htm#_ftnt#_fint.
69. Гревс И. М. К теории и практике экскурсий, как орудия научного изучения истории в университетах / И. М. Гревс. – СПб. : Сенат. тип., 1910. – 48 с.
70. Грицанов А. А. Тоталитаризм / А. А. Грицанов // Всемирная энциклопедия. Философия. – М. : АСТ ; Минск.: Харвест ; Современный литератор, 2001. – С. 450.
71. Грушевский М. Украина и украинство / М. Грушевский // Украинская жизнь. – М., 1912. – № 1. – С. 11–28.
72. Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли / Л. Гумилев. – М. : АСТ ; АСТ МОСКВА, 2007. – 548 с.
73. Гуревич А. Я. Средневековый купец / А. Я. Гуревич // Одиссей. Человек в истории. Личность и общество. – М. : Наука, 1990. – С. 97–131.
74. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология / Э. Гуссерль // Философия как строгая наука. – Новочеркасск: Агенство «Сагуна», 1994. – С. 49–99.
75. Делез Ж.Трактат о номадологии / Ж. Делез, Ф. Гваттари // Новый круг. – 1992. – № 2. – С. 182–188.
76. Демидова О. Эмиграция: жизнь на границе двух миров / О. Демидова // Космополис. – 2004. – № 1 (7). – С. 72–73.
77. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский; [перевод М. Л. Гаспарова; ред. тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев] ; АН СССР. – М. : Мысль, 1986. – 571 с.
78. Діти емігрантів про себе. Сповіді. Думки. Судження… Біль / [за заг. ред. І. Калинця, Н. Гумницької]. – Львів : Артос, 2009. – 180 с.
79. Дмитриев А. В. Миграция: конфликтное измерение / А. В. Дмитриев. – М. : Альфа-М, 2007. – 416 с.
80. Донцов Д. Дух нашої давнини / Д. Донцов. – Дрогобич : Відродження, 1991. – 342 с.
81. Донцов Д. Незримі скрижалі Кобзаря / Д. Донцов. – Торонто : Гомін України, 1961. – 230 с.
82. Драгоманов М. К вопросу о самостоятельности украинской культуры / М. Драгоманов // Украинская жизнь. – М., 1912. – № 6. – С. 15–26.
83. Дробницкий О. Проблемы нравственности / О. Дробницкий. – М. : Наука, 1977. – 333 с.
84. Дружинин В. Психология семьи / В. Дружинин. – Екатеринбург : Деловая книга, 2000. – 208 с.
85. Дубровский Д. Проблема идеального / Д. Дубровский. – М. : Мысль, 1983. – 164 с.
86. Дэвид Э. Принципы права вооруженных конфликтов: Курс лекций юридического факультета Открытого Брюссельского университета / Э. Дэвид. – М. : Международный Комитет Красного Креста, 2000. – 720 с.
87. Дюби Ж. Европа в средние века / Ж. Дюби ; [пер. с фр. В. Колесникова]. – Смоленск : Полиграмма, 1994. – 316 с.
88. Дювель Ф. Пространственная мобильность населения: индикаторы, категории и типологии / Ф. Дювель // Методология и методы изучения миграционных процессов. – М. : Центр миграционных исследований, Адамантъ, 2007. – С. 71–85.
89. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение : [пер. с фр.] / Эмиль Дюркгейм. – М. : Канон, 1995. – 352 с.
90. Емігрантські пісні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-4157.html.
91. Енциклопедія українознавства / [гол. ред. проф. В. Кубійович] ; Наук. тов. ім. Т. Г. Шевченка у Львові. – Т. 1. – Львів : Молоде життя, 1993. – С. 1–400.
92. Енциклопедія українознавства / [гол. ред. проф. В. Кубійович] ; Наук. тов. ім. Т. Г. Шевченка у Львові. – Т. 3. – Львів : Молоде життя, 1996. – С. 805–1200.
93. Евтушенко Е. Стихи ХХІ века / Евгений Евтушенко. – М. : Изд-во Эксмо, 2006. – 352 с.
94. Євтух Е. Зберігаючи українську самобутність / Е. Євтух, Є. Каменський, О. Ковальчук, В. Трощинський. – К. : Інтел, 1992. – 100 с.
95. Закон України «Про правовий статус закордонних українців». 4 березня 2004 року. № 1582-ІV// Урядовий кур’єр. – 03.04.2004. – С. 2.
96. Зарубіжні українці: довідник / [редкол. С. Ю. Лазебник, Л. О. Лещенко, Ю. І. Макар]. – К. : Україна, 1991. – 252 с.
97. Заставний Ф. Східна українська діаспора / Ф. Заставний. – Львів : Світ, 1992. – 170 с.
98. Зегберс К. Сшивая лоскутное одеяло… (Шансы и риск глобализации в России) / Клаус Зегберс // Pro et Сontra. – 1999. – Т. 4. – № 4. – С. 65–83.
99. Зиммель Г. Избранное : в 2 т. : [пер. с нем.] / Георг Зиммель. – Т. 1 : Философия культуры. – М. : Юрист, 1996. – 671 с.
100. Зиновьев А. Исповедь отщепенца / А. Зиновьев. – М. : Астрель, 2008. – 605 с.
101. Иванова Е. Феномен внутренней эмиграции / Е. Иванова // Межкультурный диалог: исследования и практика. – М. : Центр СМИМГУ им. М. Ломоносова, 2004. – С. 83–94.
102. Иконников О. А. Эмиграция научных кадров из России: сегодня и завтра / О. А. Иконников. – М. : Компас, 1999. – 104 с.
103. Ильенков Э. Философия и культура / Э. Ильенков. – М. : Политиздат, 1991. – 464 с.
104. Ильин И. Путь к очевидности / И. Ильин. – М. : Республика, 1993. – 431 с.
105. Ионцев В. Классификация основных научных подходов в изучении миграции населения / В. Ионцев // Миграция населения. – Вып. 1 : Теория и практика исследования. – М., 2001. – С. 18–34.
106. Историко-филологический Вестник Украинского Института. – Т. 1. – М., 1997. –350 с.
107. История философии: Запад – Россия – Восток. – Кн. 2 : Философия XV–XIX вв. – М. : «Греко-латинский кабинет» Ю. А. Шичалина, 1996. – 557 с.
108. Кавелин К. Д. Наш умственный строй / К. Д. Кавелин. – М. : Правда, 1989. – 656 с.
109. Камю А. Избранное : сборник /А. Камю ; [пер. с франц., сост. и предисл. С. Великовского]. – М. : Радуга, 1989. – 464 с.
110. Кант И. Сочинения : в 6 т. : [пер. с нем.] / И. Кант. – Т. 6 : Антропология с прагматической точки зрения. – М. : Мысль, 1966. – С. 349–587.
111. Кант И. Ответ на вопрос: что такое просвещение? : [пер. с нем.] / И. Кант // Сочинения : в 4-х т. –Т. 1. – М. : Издательская фирма АО «Ками», 1993. – С. 125–147.
112. Кант И. Письмо Лафатеру. Кенигсберг. 28 апреля 1775 – 10(99) / И. Кант // Трактаты и письма. – М. : Наука, 1980. – С. 536–540.
113. Кант И. Провозглашение близкого заключения соглашения о вечном мире в философии : [пер. с нем.] / И. Кант // Сочинения : в 4-х т. – Т. 1. – М. : Издательская фирма АО «Ками», 1993. – С. 529–557.
114. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием : учебное пособие / С. Г. Кара-Мурза. – М. : Алгоритм, 2002. – 528 с.
115. Кардаш П. Українці в світі / П. Кардаш, С. Кот. – К. ; Мельборн : Фортуна, 1995. – 423 с.
116. Касавин И. Т. Миграция. Креативность. Текст. Проблемы неклассической теории познания / И. Т. Касавин. – СПб. : РХГИ, 1998. – 408 с.
117. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Мануэль Кастельс; [пер.с англ., общ. науч. ред. О. И. Шкаратана]. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
118. Кирилюк Ф. М. Філософія політичної ідеології: навчальний посібник / Ф. М. Кирилюк. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 520 с.
119. Ключевский В. О. Сочинения: в 9 т. / В. О. Ключевский. – Т. 1 : Курс русской истории. – М. : Соцэкгиз, 1956. – 427 с.
120. Князева Е. Н. Синергетическое расширение антропного принципа / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов // Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов. – М. : Прогресс-Традиция, 2000. – С. 53–68.
121. Ковалинський М. Життя Григорія Сковороди / М. Ковалинський // Сковорода Г. Пізнай в собі людину. – Львів : Світ, 1995. – С. 10–44.
122. Кон И. С. О себе и своей работе / И. С. Кон // Социологическая психология. Избранные психологические труды. – М. : Московский психолого-социальный институт ; Воронеж : Изд-во НПО «МОДЭК», 1999. – С. 5–57.
123. Краузе О. Зовнішня трудова міграція населення України / О. Краузе // Галицький економічний вісник. – 2010. – № 2 (27). – С. 26–34.
124. Кримський С. Б. Під сигнатурою Софії / С. Б. Кримський. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 367 с.
125. Кримський С. Про софійність, правду, смисли людського буття: збірник науково-публіцистичних і філософських статей / С. Кримський. – К. : Інститут філософії ім. Г.Сковороди НАН України, 2010. – 464 с.
126. Кримський С. Уособлення як шлях самотворення людини / С. Кримський // Філософсько-антропологічні читання-95. – К. : Інститут філософії НАН України, 1996. – Вип. 1. – С. 37–46.
127. Кристева Ю. Самі собі чужі / Ю. Кристева ; [пер. з фр. З. Борисюк]. – К. : Основи, 2004. – 264 с.
128. Крымский С. Б. Философия как путь человечности и надежды / С. Б. Крымский. – К. : Курс, 2000. – 308 с.
129. Кузанский Н. Сочинения: в 2-х т. / Н. Кузанский. – Т. 1. – М. : Мысль, 1979. – 488 с.
130. Кузнецов А. М. Этническое и национальное в политологическом дискурсе / А. М. Кузнецов // ПОЛИС. – 2007. – № 6. – С. 10–21.
131. Кулешов Д. Теоретико-методологические аспекты изучения миграции населения / Д. Кулешов // Вестник ВЭГУ. –2007. – № 31/32. – С. 202–203.
132. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук / О. Кульчицький. – Мюнхен ; Львів : УВУ, 1995. – 164 с.
133. Кульчицький О. Український персоналізм. Філософська й етнопсихологічна синтеза / О. Кульчицький. – Мюнхен ; Париж : УВУ, 1985. – 192 с.
134. Кьеркегор С. Заключительное ненаучное послесловие к «Философским крохам» / С. Кьеркегор ; [пер. с датск. Н. Исаевой и С. Исаева]. – СПб. : Изд-во СПб. ун-та, 2005. – 680 с.
135. Лазарев Ф. Многомерный человек. Введение в интервальную антропологию / Ф. Лазарев, Л. Брюс. – Симферополь : Сонат, 2001. – 264 с.
136. Левкун О. Зовнішня трудова міграція в Україні як демографічна проблема [Електронний ресурс] / О. Левкун. – Режим доступу: dialogs.org.ua. – 25 вересня 2005. – С. 1–7.
137. Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима / [сост. А. А. Нейхардт]. – М. : Правда, 1988. – 576 с.
138. Ленин В. И. Капитализм и иммиграция рабочих / В. И. Ленин // Полное собрание сочинений. – М. : Изд-во политической литературы, 1976. – Т. 24. – С. 89–92.
139. Ленин В. И. Развитие капитализма в России / В. И. Ленин // Полное собрание сочинений. – Т. 3. – М. : Изд-во политической литературы, 1971. –С. 1–609.
140. Ленин В. И. Философские тетради / В. И. Ленин. – М. : Изд-во политической литературы, 1965. – 752 с.
141. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму / В. Липинський. – Нью-Йорк : Булава, 1954. – 470 с.
142. Лисяк-Руднцький І. Україна між Сходом і Заходом / І. Лисяк-Рудницький // Історія філософії України. Хрестоматія. – К. : Либідь, 1993. – С. 511–520.
143. Локк Дж. Сочинения: в 3-х т. : [пер. с англ.] / Джон Локк. – Т. 1. – М. : Мысль, 1985. – 621 с.
144. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история / Ю. М. Лотман. – М. : Языки русской культуры, 1996. – 464 с.
145. Лотман Ю. Избранные статьи: в 3 т. / Ю. Лотман. – Т. 1 : Статьи по семиотике и топологии культуры. – Таллин : Александра, 1992. – 479 с.
146. Лотман Ю. Культура и взрыв / Ю. Лотман. – М. : Прогресс Гнозис, 1992. – 270 с.
147. Майнцер К. Сложность и самоорганизация. Возникновение основания новой науки и культуры на рубеже века / К. Майнцер // Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов. – М. : Прогресс-Традиция, 2000. – С. 56–79.
148. Макаров В. Пассажиры «философского парохода» (судьбы интеллигенции, репрессированной летом – осенью 1922 года) / В. Макаров, В. Христофоров // Вопросы философии. – 2003. – № 7. – С. 113–137.
149. Маланюк Є. Книга спостережень: фрагменти / Є. Маланюк. – К. : АТІКА, 1996. – 236 с.
150. Малинкин А. Н. Понятие патриотизма: эссе по социологии знания / А. Н. Малинкин // Социологический журнал. – 1999. – № 1–2. – С. 87–117.
151. Малиновська О. Україна, Європа, міграція: міграція населення України в умовах розширення ЄС / Олена Малиновська. – К. : Бланк-Прес, 2004. – 171 с.
152. Мальтус Т. Опыт о законе народонаселення / Т. Мальтус. – Петрозаводск : Петроколь, 1993. – 139 с.
153. Мамардашвили М. Как я понимаю философию / М. Мамардашвили. – М. : Прогресс-Культура, 1992. – 415 с.
154. Мамардашвілі М. К. Картезіанські роздуми / М. К. Мамардашвілі. – К. : Стилос, 2000. – 311 с.
155. Мамардашвили М. Мысль под запретом (Беседы с А. Апельбуэн) / М. Мамардашвили // Вопросы философии. – 1992. – № 5. – С. 100–115.
156. Мамардашвили М. Необходимость себя. Лекции. Статьи. Философские заметки / М. Мамардашвили. – М. : Лабиринт, 1996. – 432 с.
157. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 года : [пер. с нем.] / К. Маркс, Ф. Энгельс// Сочинения. – Т. 42. – М. : Изд-во политической литературы, 1975. – С. 41–174.
158. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1857–1859 гг. : [пер. с нем.] / К. Маркс, Ф. Энгельс // Сочинения.– Т. 46. – Ч. 2. – М. : Изд-во политической литературы, 1969. – С. 5–392.
159. Маркс К. Манифест Коммунистической партии : [пер. с нем.] / К. Маркс, Ф. Энгельс // Сочинения. – Т. 4. – М. : Изд-во политической литературы, 1956. – С. 419–459.
160. Маркузе Г. Одномерный человек. Исследование идеологии Развитого Индустриального Общества : [пер. с англ.] / Г. Маркузе. – М. : Refl-book, 1994. – 341 с.
161. Марунчак М. Укранці в СРСР поза кордонами УРСР / М. Марунчак. – Вінніпег, 1974. – 248 с.
162. Маслоу А. Психология бытия / А. Маслоу ; [пер. с англ. О. Чистякова; под общ. ред. С. Иващенко.]. – М. : Рефл-бук ; К. : Ваклер, 1997. – 304 с.
163. Матич О. Диаспора как отстранение (русская литература в эмиграции) / О. Матич // Russian Studies: Ежеквартальник русской филологии и культуры. – 1996. – Т.2. – № 2. – С. 75–91.
164. Махнач В. Историко-культурное введение в политологию [Электронный ресурс] / В. Махнач. – Режим доступу: http://mahnach.ru/articles/ikvp/3.html.
165. Маховская О. Соблазн эмиграции, или Женщинам, отлетающим в Париж / О. Маховская. – М. : ПЕР СЭ, 2003. – 144 с.
166. Миграции без границ. Эссе о свободном передвижении людей / [под ред. Антуана Пеку и Поля де Гюштенера ; перевод на русск. яз. А. Калинина]. – М. : ЮНЕСКО, 2009. – 292 с.
167. Мичурин В. Двадцатое столетие в России через призму этногенеза / В. Мичурин // Дети фельдмаршала. – 2000. – № 6. – С. 24–38.
168. Міграційні рухи з Західної України до Західної Канади : Матеріяли міжнародної конференції «Еміграція населення західноукраїнських земель до Північної Америки на рубежі ХІХ–ХХ ст. її роль в освоєнні канадського заходу» / [ред. Олександр Макар та Радомир Білаш]. – Едмонтон: Канадський центр української культури та етнографії, 2002. – 392 с.
169. Мірчук І. Історія української філософії / І. Мірчук // Енциклопедія українознавства. – Т. 2. – К. : Наукова думка,1995. – С. 128–216.
170. Мулдашев Э. Загадочная аура России / Э. Мулдашев. – М. : ЗАО «ОЛМА Медиа Групп», 2008. – 400 с.
171. Набоков В. Ада, или Эротиада / В. Набоков. – М. : Аст-Пресс, 2005. – 700 с.
172. Набоков В. К России / Набоков В. // Стихотворения и поэмы. – Харьков : АСТ ; Фолио. – С. 159.
173. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами / С. Наріжний. – Ч. 1. – Прага, 1942. – 367 с.
174. Немецко-русский учебный словарь / [сост. Нина Липеровская, Евгения Иванова]. – М. : Изд-во «Советская энциклопедия», 1966. – 344 c.
175. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое. Веселая наука. Злая мудрость: сборник, [пер. с нем.] / Ф. Ницше. – Минск : ООО «Попурри», 1997. – 704 с.
176. Новейший философский словарь / [сост. А. А. Грицанов]. – Мн. : Изд. В. М. Скакун, 1998. – 896 с.
177. Новиков Б. Творчество и философия / Б. Новиков. – К. : Изд-во при Киевском университете, 1989. – 168 с.
178. Новиков Е. В. Лики ностальгии / Е. В. Новиков // Человек. – 2006. – № 3. – С. 21–31.
179. Ностальгические люди (Интервью с А. С. Панариным) // Логика метаисторического времени. – М. : Изд-во «Социально-политическая мысль», 2004. – 240 с.
180. Нуркова В. Совершенное продолжается: Психология автобиографической памяти личности / В. Нуркова. – М. : Изд-во УРАО ; Библиотека антропологии, 2000. – 320 с.
181. Ожегов С. Словарь русского языка / С. Ожегов. – М. : Русский язык, 1981. – 968 с.
182. Орлова Р. Мы жили в Москве. 1956–1980 / Р. Орлова, Л. Копелев. – М. : Книга, 1990. – 445 с.
183. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс / Х. Ортега-и-Гассет // Вопросы философии. – 1989. – № 3. – С. 119–154.
184. Оссовская М. Рыцарь и буржуа: исследования по истории морали : [пер. с пол.] / М. Оссовская. – М. : Прогресс, 1987. – 527 с.
185. Очерки по истории теоретической социологии ХХ столетия (от М. Вебера к Ю. Хабермасу, от Г. Зиммеля к постмодернизму) / [Ю. Н. Давыдов, А. Б. Гофман, А. Д. Ковалев и др.]. – М. : Наука, 1994. – 380 с.
186. П