Григорак Анастасія Костянтинівна Cвітоглядні орієнтири українського соціуму у світлі іконографії Страшного Суду XV–XVIII cт.

brief description

Григорак Анастасія Костянтинівна, тимчасово не працює. Назва дисертації: «Cвітоглядні орієнтири українського соціуму у світлі іконографії Страшного Суду XVXVIII cт.». Шифр та назва спеціальності 07.00.01 історія України. Спецрада Д26.001.20 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ГРИГОРАК АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА
УДК: 94:27-175.3-526.62(477) «14/17»(043.3/.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
СВІТОГЛЯДНІ ОРІЄНТИРИ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ
У СВІТЛІ ІКОНОГРАФІЇ СТРАШНОГО СУДУ XV–XVIII СТ.
07.00.01 – Історія України
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на
відповідне джерело____________________________________А. К. Григорак
Науковий керівник
Чуткий Андрій Іванович,
доктор історичних наук, доцент
Київ – 2020

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………19
ВСТУП…………………………………………………………………..………20
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНА ВІЗІЯ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ТА МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………26
1.1. Стан наукової розробки теми……………………………………………..26
1.2. Характеристика джерельної бази дослідження: основні та допоміжні
джерела………………………………………………………………………………...41
1.3. Методологічні орієнтири дослідження…………………………………..55
РОЗДІЛ 2. CЕМІОТИКА СТРАШНОСУДНИХ ОБРАЗІВ ТА
ЕСХАТОЛОГІЧНІ УЯВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА КРІЗЬ
ПРИЗМУ ІКОН СТРАШНОГО СУДУ XV–XVIII ст.………………………………66
2.1. Уявлення про смерть………………………………………………………67
2.2. Сюжет з митарствами. Семіотика образів змія і веж………………..…..81
2.3. Символи раю та пекла……………………………………………………..89
2.4. Милосердя і Справедливість Божа: образ милостивого блудника……110
РОЗДІЛ 3. ІСТОРИКО-АНТРОПОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА
УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ XV–XVIII СТ. У СВІТЛІ СТРАШНОСУДНОГО
ІКОНОПИСУ………………………………………………………………………...138
3.1. Суд земний і Суд Небесний: паралелі та ідеалістичні установки…….139
3.2. Віддзеркалення соціальних трансформацій у змалюванні багатства та
бідності……………………………………………………………………………….150
3.3. «Проявлення» міжетнічних взаємин на українських теренах на підставі
аналізу сюжету «народів, які йдуть на Суд Божий»………………………………163
3.4. Час «неблагочестивого» дозвілля: рамки дозволеного й недозволеного у
повсякденні………………………………………………………………………….172
3.5. Одяг і мода XV–XVIII ст. крізь призму ікон Страшного Суду………186
3.6. Професії та ремесла в регіональних і темпоральних ракурсах………199
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….214
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…………………221
18
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….252

bibliography

ВИСНОВКИ
У висновках підсумовано результати дослідження, узагальнено обґрунтовані
в дисертації основні положення, що виносяться на захист.
Аналіз історіографії з різних напрямів гуманітаристики засвідчив, що
світоглядні орієнтири українського соціуму в іконографії Страшного Суду є
актуальною, але досі не висвітленою ґрунтовно в науковій літературі темою.
Праці, дотичні до теми, створили історики, мистецтвознавці,
богослови/релігієзнавці, які орієнтувалися винятково на ракурси в межах власних
наукових зацікавлень. Вчені виявили витоки сюжету, відповідність зображень
есхатологічним писемним джерелам, віддзеркалення соціальної проблематики в
пекельних сценах, семантику образів в іконографії Страшного Суду. Однак низка
питань потребує уточнень, розширення проблематики, погляду з нового ракурсу й
ширшого узагальнення через антропологічний код студіювання.
Джерельна база для розкриття поставленої мети достатньо репрезентативна
і представлена, окрім 69 ікон Страшного Суду ХV–ХVІІІ ст. (з них із земель
сучасної України – 42, Польщі – 11, Словаччини – 12, Росії – 1, з Синаю – 1,
невідомого точно походження – 2), комплексом зображальних і писемних
(наративних і актових) джерел.
Визначені завдання роботи та її основна мета досягаються завдяки історикоантропологічній стратегії, за допомогою якої досліджуються світогляд і соціальна
історія України крізь призму страшносудного іконопису ХV–ХVІІІ ст., на засадах
принципів історизму, об’єктивності й системності, поєднання загальнонаукових,
спеціальних історичних методів, методів спеціальних історичних дисциплін та
інших наук.
Виявлено, що персоніфікований образ смерті часто наділяли демонічними
ознаками, які засвідчували негативне ставлення до нього. На іконах присутній
сюжет двох смертей: праведника і грішника. Релігійно-моральний сенс
зображення зміщується в соціальну площину: праведника замінює бідняк, а
грішника – багатій. Біля вбогого присутні райські мешканці, а біля багатія –
власне смерть і біси. В цій сцені зображували один із варіантів смерті. Оскільки
215
на деяких іконах є сцени смерті грішника і праведника без прив’язки до певного
гріха, то так показували смерть будь-якого грішника. Сам образ смерті
еволюціонував від антропоморфної безстатевої істоти, що приходить по одну
людину, до скелета, образів дівчини й воїна, що забирали групи грішників, тому
цей образ передає ставлення в сенсі залежності від земного життя, бо для одних
смерть знаменує радісний перехід у вічне життя, а для інших – вічні муки в пеклі.
З огляду на напружені міжконфесійні відносини на українських теренах
аналізованого часу, можна сказати, що митарства, зображені на іконах Страшного
Суду, не тотожні чистилищу й ілюструють уявлення про посмертний особистий
суд над душею кожного новопреставленого. Митарства постають на іконах в
образах клейм, змія та веж. Кожен із цих символів, хоч і містить єдину ідею
митарств, вносить певні відмінності в розуміння символіки й функцій того чи
іншого образу. З композиційного погляду змій митарств і вежі роблять ікону
ціліснішою. Якщо в ХV cт. образ змія займав усю середину ікони, то вже з ХVІ cт.
через додавання нових образів і сцен митарства довелося зміщувати вбік і
змінювати на компактніші образи веж чи клейм. Місце, звільнене від митарств,
дало змогу деталізувати й краще прописати інші есхатологічні сюжети, зокрема
сцени смерті. Проте заміна символів одне одним викликана не лише
композиційними потребами. Інша причина відділення митарств в окремі вежі
пов’язана з конкретизацією гріха для окремої людини. Проте в
західноукраїнському іконописі Страшного Суду кін. ХVІІ–ХVІІІ cт. сюжет
митарств усе частіше переносився на край композиції й уже не відігравав
центральної ролі або зникав, що пояснюється неактуальністю теми митарств для
Унійної церкви, в яку перейшли західноукраїнські єпархії. Образ митарств
існував на Київській іконі ХVІІ ст., що свідчить не лише про подальше визнання
ідеї митарств, але й про впливи російського іконопису, пов’язані з політикою
уніфікації церковного життя в усій Руській Православній Церкві.
Встановлено, що уявлення про рай і пекло – важливі світоглядні установки
людини XV–XVIII ст. Рай на іконах зображується у варіантах Небесного
Єрусалима, Лона Авраама, Храму Божого. Протягом XV–XVІІІ ст. образ земного
216
раю трансформувався: якщо в XV ст. його змальовували у формі кола, де сидять
святі праотці та Богородиця з ангелами й Розсудливим розбійником; то в XVІ–
XVІІ cт. зник символ кола і почав з’являтися образ раю як Храму Божого; а в
XVІІІ ст. зник сюжет Лона Авраама і надали перевагу зображенню стін і дверей
раю. Небесний Єрусалим – узагальнений образ повноти блаженства, що має
настати для праведників після Останнього Суду, але в XVІІ–XVІІІ ст. він утратив
популярність через композиційні зміни й поступився місцем зображенням ликів
святих. Але в усіх описаних варіантах значення раю як місця блаженства, куди
потраплять душі праведників, не змінилося, тож символи Едемського саду й
Небесного Єрусалима не виключали, а радше доповнювали один одного. Отже,
змінювалася форма раю, але не його символічне наповнення.
Пекло асоціювалося з нечистою силою й грішниками. Аналіз зображень
бісів і диявола дає підстави стверджувати, що за XV–XVIII ст. змінилося
тлумачення лукавих духів: від їх класичного богословського сприйняття як
ейдолонів до фізично жахливих антропоморфних образів. Зміни в іконописі
завдячують відходу від візантійських першозразків і проникненню
західноєвропейських впливів. На українських іконах пекло не таке моторошне й
страшне, як на римо-католицьких зразках, поряд із антропоморфними фігурами
смерті побутують гротескні сцени з багатіями, яких везуть чорти на візках,
шинкарка в пеклі з грішниками теж не наводить страху, але присоромлює,
показуючи негативні наслідки: п’яні танці, бійки після програшу в карти тощо. Це
й указує на ключову ідею подання Страшного Суду в православних і римокатоликів: перші апелювали до «сорому за гріх», другі – до «страху перед
покаранням за гріх».
З’ясовано характерну особливість образу милостивого блудника на
українських страшносудних іконах – зв’язані за спиною руки. У такий спосіб
могла виражатися ідея про те, що один нерозкаяний гріх перекриває всі чесноти.
Іконографічна традиція з ХVІ ст. представляла становище «милостивого
блудника» трагічніше, ніж проложна розповідь («рай бачить, а муку терпить»).
Імовірно, це було зумовлено втратою зв’язку з першоджерелом та самостійним
217
побутуванням і розвитком образу. Зазначена презентація посмертної долі ще
більше актуалізувала виняткову необхідність прижиттєвого покаяння, в чому
полягало головне призначення образу.
Виявлено зв’язок між Судом Небесним і судом земним. Паралелі між
Божим судом і правовою традицією пояснюються схожістю тлумачення понять
«гріх», «кривда» і «злочин» у тогочасному суспільстві. На страшносудних іконах
найчастіше трапляються такі гріхи: чародійство, блуд, злодійство, дітовбивство,
лжесвідчення. Їх розглядали і як злочини. З кожним новим періодом варіативність
«гріхів» зростала, як і уточнювалися види злочинів у законодавстві. Тому правова
система впливала на іконопис, як і він на неї. Однією з центральних категорій
правосвідомості з XV ст. був мир, який заклав Бог. У суспільних уявленнях про
природу суду й Божий суд поєднувались ідеали правосуддя, а відхилення від
цього ідеалу сприймали як різноманітні судові зловживання.
З’ясовано віддзеркалене в іконографії ставлення творців та споглядачів ікон
до різних соціальних груп за рівнем достатку: негативне до багатих і позитивне –
до бідних. Перші зображуються поряд зі смертю, нечистими, в пеклі або на шляху
до нього. Другі – в оточенні Ангелів, царя Давида, на шляху до раю. В аспекті
соціальної ієрархії, поряд зі шляхтою й заможним міщанством, негативно
марковані й зображені на страшносудних іконах представники простого народу –
ремісники, які нечесно збагачувалися. В їхніх образах теж є мотив
несправедливого поводження з ближніми.
Встановлено, що в сцені «Народи, які йдуть на Суд Божий» зображені
народи, до яких ставилися негативно. Про це свідчить наявність серед її дійових
осіб представників різних конфесій, розміщення народів ліворуч від Спасителя,
оповиття їх вогняною рікою на найраніших пам’ятках. На їх гріховність указують
і численні приклади з апокрифів, де наголошено, що це – «нехрещені народи»,
«народи, які підуть за Антихристом» і т. д. Народи трактували як нечестивців
(неправославних) перед Престолом Спасителя. Зафіксовано, що й нечистих
наділяли маркерами іноземців, щоб підкреслити ще раз належність народів до
нечестивих. Перелік зображуваних на іконах народів значно розширився. Нові
218
народи вводили після того, як із ними встановлювали контакти або
«запозичували» з писемних джерел. Траплялось і зображення «русі», але її
розподіляли до праведних або до грішних народів (про що свідчать написи).
Досліджено, що неблагочестиве дозвілля в уявленні українського соціуму
насамперед пов’язувалося з шинком. Це було місце не тільки законного продажу
алкогольних напоїв, але й зібрань, споживання їжі, укладання дрібних майнових
угод тощо. Такі його функції сприяли, крім іншого, тому, що він став осередком,
де поширювалися чутки, відбувалися суперечки, бійки. Понад це, шинок став
розсадником пияцтва, чревоугодництва, розпусти й інших гріхів. З серед. XVI ст.
на іконах Страшного Суду з’явилася ще одна категорія грішників – дударі,
музиканти з волинками й танцюристи. На появу азартних ігор з їхньою
моральною шкодою український іконопис одразу відреагував новим сюжетом у
композиції шинку і пекла. Він став традиційним для страшносудних ікон ХVІ–
ХVІІІ ст. Невідповідність нормам правильного проведення часу віддзеркалилась і
в присутності на іконах Страшного Суду образу чоловіка, який пропускав
церковні служби через пристрасть до сну. В XVII ст. до складових
неблагочестивого дозвілля, які засуджувалися в суспільстві, додалося
тютюнокуріння. Раніше образи не фіксують такого гріха, й це було пов’язане саме
з його поширенням із зазначеного періоду.
Проведення дозвілля мало певну межу, переходячи за яку воно ставало
неблагочестивим. Тож шинок міг сприйматися як місце, де спілкувались і їли, або
місце, де грішили й втрачали людську честь – вибір залишався за кожним. Саме
тому шинок на іконі локалізується в окремій від пекла ділянці, адже важливо було
не перейти межі дозволеного.
Український страшносудний іконопис є й цінним джерелом для вивчення
одягу представників різних соціальних верств і трансформацій, які відбулися з
ним в означений час. Поряд із цим, зображення на іконах не завжди достовірні в
усьому, тому, вивчаючи за ними тогочасну моду, паралельно слід залучати інші
види історичних джерел. Варто мати на увазі й те, що місцем створення більшості
українських страшносудних ікон означеного періоду, які збереглися, є землі
219
сучасної Західної України, Південно-Східної Польщі та Північно-Східної
Словаччини, тому говорити, що вони дають уявлення про моду, яка в XV–
XVIII ст. побутувала на теренах усієї сучасної України, вочевидь, не доводиться.
Проте на підставі вивчення одягу на іконах Страшного Суду можна зробити такі
цінні висновки. Зовнішні впливи на українську моду віддзеркалювали
магістральну спрямованість контактів тогочасної України з відповідними
країнами. Зображення костюмів передавали еволюцію одягу різних соціальних
верств. Вбрання на іконах мало і символічне значення, могло уособлювати
приховану семантику (збереглися зображення диявола в світлих одежах і
Антихриста в білих пелюшках).
Виявлено, що крізь призму образів на страшносудних іконах прочитується й
розвиток ремесла і виробничих професій, точніше пов’язані з ними зловживання,
які породжували соціальні конфлікти й засудження представників тієї чи іншої
діяльності. На іконах ХV ст. з-поміж представників «осуджених» професій
присутня лише корчмарка, з ХVІ ст. додається мельник. З ІІ пол. ХVІ ст. арсенал
представників виробничих професій розширився. На іконах цього часу (ХVІ–
ХVІІІ ст.) є образи коваля, мідника, ювеліра, кравця, кожум’яки, ткача