Грубар Ірина Ярославівна. Дитячий травматизм: профілактика та реабілітація засобами фізичного виховання

brief description

Грубар Ірина Ярославівна. Дитячий травматизм: профілактика та реабілітація засобами фізичного виховання : Дис... канд. наук з фіз. виховання: 24.00.02 / Тернопільський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. — Т., 2004. — 240арк. : рис. — Бібліогр.: арк. 174-198.

Грубар І.Я. Дитячий травматизм: профілактика та реабілітація засобами фізичного виховання. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання та спорту за спеціальністю 24.00.02 фізична культура, фізичне виховання різних груп населення. Львівський державний інститут фізичної культури, Львів, 2004 рік.
Дисертація присвячена проблемі дитячого травматизму, його профілактиці і післятравматичній реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя. У ній проаналізовано рівень дитячого травматизму, вивчено причини та чинники, що спричиняють виникнення травм у дітей, і на цій основі вироблено профілактичні заходи щодо шкільного травматизму.
Метою дослідження було виявлення чинників виникнення травм у дітей та розробка технологічної схеми індивідуальних програм фізичної реабілітації. Об’єктом дослідження був дитячий травматизм в процесі життєдіяльності та занять фізичними вправами. Предмет дослідження передумови виникнення травм у дітей 10-12 років, їх профілактика та індивідуальні програми фізичної реабілітації. Наукова новизна дослідження виявлено і проаналізовано статистичні дані про види, частоту та локалізацію травматичних ушкоджень дітей в Україні, Західному реґіоні і Тернопільській області; визначено морфофункціональні показники травмованих і нетравмованих дітей, властивості їх ЦНС та виявлено психологічні особливості та соціально-побутові чинники травматизму; розроблено спосіб адаптаційної здатності людини до ймовірної дії екстремального чинника; розроблено технологічну схему кінезотерапії у процесі фізичній реабілітації дітей на прикладі переломів кісток нижньої третини передпліччя; розроблено бальну систему оцінки ефективності фізичної реабілітації.

Аналіз наукової літератури з означеної проблеми виявив, що дитячий травматизм є складною й невирішеною проблемою. Незважаючи на профілактичні заходи, рівень дитячого травматизму залишається високим. Недостатньо вивченим є вплив чинників навколишнього середовища, фізичного стану, властивостей нервової системи та психологічних особливостей дітей на рівень травматизму, що утруднює розробку й реалізацію профілактичних заходів. Відсутність адекватних реабілітаційних програм, що відповідають вікові травмованого, характеру та локалізації перелому, призводить до підвищення рівня дитячої інвалідності.
За останні п’ять років загальний рівень дитячого травматизму в Україні, Західному реґіоні і Тернопільській області залишається високим і сталим, із незначною тенденцією до зниження. Водночас змінюється структура дитячого травматизму, стабільно зростає кількість випадків вуличного та шкільного видів травматизму. У дітей шкільного віку за характером та локалізацією ушкоджень переважають травми верхніх кінцівок, а саме переломи кісток нижньої третини передпліччя. Найчастіше травмуються діти 12-річного віку.
Основними причинами дитячого шкільного травматизму на сьогоднішній день вважаємо такі: організаційно-методичні (45,17%), санітарно-гігієнічні (30,75%) та психофізіологічні (24,08%). Їх аналіз дозволив виробити і рекомендувати для реалізації у школах профілактичні заходи організаційного (під час уроків і в позаурочний час), методичного, санітарно-гігієнічного та виховного характеру.
Вивчення стану нервової системи дітей з травмою ОРА показало, що серед травмованих хлопців і дівчат усіх вікових груп переважають особи із середньо-слабкою і слабкою силою та низькою і середньою лабільностю нервових процесів. Для прикладу наводимо результати досліджень стану нервової системи дітей 12-річного віку. Так, серед ХТ виявлено 29,90% дітей із середньо-слабкою силою нервових процесів і 16,80% зі слабкою. У ДТ ці показники були такими: 42,40 і 18,20%. Показники низької лабільності серед ХТ встановлено у 20,70% дітей, а 57,20% мали середню лабільність нервових процесів. У ДТ ці показники були відповідно 18,20 і 66,70%. Подібні результати одержано і в інших вікових групах.
Цінну інформацію про належність дітей до груп ризику можна одержати шляхом опитування (12-факторний опитувальник Р. Кеттелла). Визначаючи групи ризику, треба враховувати високі значення особистісних факторівD(підвищена збудливість, надмірна активність),F(необережність, схильність до ризику),O(високий рівень тривожності),Q4(нервове напруження, фрустрація). У травмованих хлопців порівняно з дівчатами більше проявляються факториD,F,O,Q4.Водночас у них виявлено кореляційний зв’язок між факторамиD,Fr=0,39;D,Q4r=0,32;O,Q4r=0,52. У дівчат за цими ж факторами виявлено кореляцію відповідно r=0,43; r=0,40; r=0,27.
З метою виявлення груп дітей за ступенем ризику отримання травм та формування системи заходів із профілактики дитячого травматизму можна використовувати розроблений нами спосіб визначення адаптаційної здатності людини до ймовірної дії екстремального чинника. Як показав експеримент, адаптаційна здатність дітей під впливом реґулярних профілактично-тренувальних вправ зросла. Так, лише за місяць реґулярних профілактично-тренувальних занять високий індекс адаптаційної здатності зріс із 15,4 до 34,6%.
Програма фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя повинна базуватися на педагогічних принципах (всебічності, доступності й індивідуалізації, циклічності та наочності); передбачати відповідні форми (гігієнічна гімнастика, самостійні заняття), методи (гімнастичний, ігровий, спортивний) та забезпечувати адекватні педагогічні умови, що включають: психологічну підготовку до занять; детальне пояснення техніки виконання вправ; формування внутрішнього настрою; націлювання на відповідальне та свідоме виконання вправ, дотримання їх раціональної послідовності, покращення техніки виконання, збагачення новими елементами для посилення їх впливу; постійне оновлення комплексів з метою досягнення очікуваного ефекту; вказівки на помилки під час виконання вправ та шляхи їх усунення. Етапність відновного лікування розробляли індивідуально для кожної дитини, що виявлялося у характері вибраних рухових дій та послідовності їх використання: від ідеомоторних вправ до ізометричних напружень м’язів, від пасивних до активних рухів у травмованому суглобі та працетерапії.
При розробці технологічної схеми проведення кінезитерапевтичних заходів у процесі фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя необхідно формувати періоди та етапи реабілітації, їх загальні і спеціальні завдання, враховуючи вид та характер перелому, патологічні процеси, що відбуваються у травмованому сеґменті, індивідуальні особливості дитини та наявність супутніх захворювань. Комплекси вправ при цьому орієнтовані на поступове збільшення амплітуди рухів у променево-зап’ястковому суглобі та профілактику розладів функціонального стану м’язів травмованого сеґмента.

9. Розроблена та впроваджена нами програма фізичної реабілітації довела свою ефективність як за клінічними, так і за функціональними показниками. Так, через 2 місяці реабілітації в усіх дітей ЕГ досягнуто добрих і задовільних результатів у ліквідації больового синдрому, тоді як у КГ незадовільні результати склали 7,5%. Консолідації кісткових уламків на час зняття гіпсової пов’язки досягнуто у 91,4% ЕГ та у 77,5% дітей КГ, сповільнену консолідацію виявлено у 8,6% дітей ЕГ і у 22,5% КГ.
У відновленні обсягу рухів променево-зап’ясткового суглоба через місяць після зняття гіпсової пов’язки в ЕГ 82,8% дітей досягнули відновлення долонної флексії 74,3% тильної, 65,7% променево-ліктьової девіації, 68,6% супінаційно-пронаційних рухів. У КГ ці показники склали відповідно 65, 57,5, 40 і 35%.
10. Розроблена нами бальна система дає можливість не тільки загалом оцінити динаміку відновлення функцій травмованого сеґмента, але й визначати ефективність програми фізичної реабілітації у кожному періоді та етапі відновлення відповідно до тих функціональних порушень, що виявлені у дітей.
Згідно з бальною системою оцінювання добрі результати досягнуто у 91,43%, задовільні у 8,57% дітей ЕГ. У КГ вони були такими: добрі у 57,50 %, задовільні у 30,00%, незадовільні у 12,50% травмованих дітей. Досягнення добрих показників функцій травмованого передпліччя дозволило скоротити терміни відновлення та забезпечити дітям швидше повернення до навчального процесу в школі і повноцінного повсякденного життя.
Подальші дослідження означеної проблеми можуть здійснюватися у таких напрямках:
розробка методики, педагогічних принципів, методів та умов проведення профілактично-тренувальних занять у групах дітей з підвищеним ризиком отримання травми;
вивчення структурно-функціонального стану кісткової тканини у дітей з метою його корекції та профілактики травм;
розробка індивідуальних реабілітаційних програм для застосування у разі захворювань та інших видів травм опорно-рухової системи.