ІСТОРИЧНА ПРОЗА ЮРІЯ МУШКЕТИКА

brief description

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ГОРБАЧ НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА

УДК 883М 3.06

ІСТОРИЧНА ПРОЗА ЮРІЯ МУШКЕТИКА

Спеціальність: 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Шевченко Віталій Федорович,
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя 2002

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................................................
РОЗДІЛ 1. Теоретичні проблеми історичної прози і стан дослідження
творчого доробку Юрія мушкетика................................................................................
РОЗДІЛ 2. Історична істина і художня реалізація........................................................
2.1 Особливості трансформації історичної правди у творах про козаччину.................................
2.2 В інонаціональному контексті........................................................................................................
2.3 Авторська інтерпретація біографічних фактів...............................................................................
2.4 Співвідношення двох правд” у романах про Коліївщину.........................................................
РОЗДІЛ 3. особливості типізації історичних осіб......................................................
3.1 Засоби характеротворення.............................................................................................................
3.2 Новаторські риси авторських інтерпретацій................................................................................
3.3 Морально-етичні виміри.................................................................................................................
ВИСНОВКИ...........................................................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................................................

Вступ

Проблема людини та історії, складні взаємини індивідуума та суспільства, пошук людиною свого місця в світі є однією з важливих проблем сучасності і, закономірно, центральною у багатьох творах літератури ХХ століття, зокрема історичної прози. Якщо перед історичною наукою постала необхідність нової інтерпретації історичних подій і постатей, їх драматичних протиріч, то твори на історичну тематику мають своє специфічне завдання вони покликані формувати національну свідомість, примножувати і розкривати історичний духовний досвід людства, передавати моральні уроки майбутнім поколінням.
Звертання до подій минулого сприяє розумінню історії як діалектичного процесу, усвідомленню залежності долі людини від суспільних обставин, формуванню історичного мислення, яке і робить можливим розуміння особистістю своєї ролі в суспільстві, шляхів самореалізації та самовираження.
Сьогодні історична проза залишається пріоритетною як з точки зору суто кількісних критеріїв, так і з огляду на якість осмислення минулого засобами слова, яке вносить у ці твори актуальний зміст, функціонально перетворюючи їх в акт сучасності, наголошуючи на історичному досвіді, що повинен стати уроком.
Актуальність дослідження визначено місцем історичної прози Юрія Мушкетика в українській літературі другої половини ХХ століття, зумовлено не лише потребою її осмислення відповідно до сучасних літературознавчих вимог, пошуків нових підходів до її вивчення, потребою узагальнення наявних спостережень над творчістю прозаїка, а й необхідністю введення індивідуального художнього досягнення Ю.Мушкетика в контекст літературознавчих уявлень про сучасну українську історичну прозу.
Загальний ракурс розгляду проблеми знаходиться в руслі сучасного літературознавства, в якому аналіз конкретних творів поєднується з постановкою загальнотеоретичних, суспільних і філософських проблем.
Дисертація має зв’язок з науковими програмами і планами Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України і виконана в руслі наукового напрямку Література й історія”, в якому працює кафедра української літератури Запорізького державного університету. Тему дослідження затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України 20 травня 1999 року.
Мета роботи полягає у створенні концепції аналізу історичної прози Ю.Мушкетика під кутом бачення її жанрової своєрідності та художньої вартості, у системному дослідженні структурних особливостей творів, їх образної організації, стильової специфіки, внутріжанрових змін, у типологічному зіставленні їх проблематики і поетики. Поставлена мета вимагає виконання конкретних дослідницьких завдань:
окреслити теоретичні напрямки визначення жанрової природи історичного роману та повісті шляхом виявлення тих категорій і структур, які набувають принципового значення в історичній прозі другої половини ХХ ст;
осмислити жанрову своєрідність і структуру історичної прози Ю.Мушкетика, зробити її цілісний аналіз, виявити і об?рунтувати її внутріжанрові зміни;
з’ясувати роль історичного фактажу, документальних джерел як першооснови окремих текстів, визначити їх ідейно-естетичну роль у художньому відтворенні подій та характерів;
дослідити переломлення”, трансформацію історичної правди в художню;
розкрити теоретичні та творчі аспекти двох правд” співвіднесеність історичної істини і художнього домислу та вимислу;
висвітлити основні риси авторської концепції художнього моделювання портретно-психологічних характеристик історичних осіб;
виявити параметри авторської позиції і ціннісних орієнтацій в інтерпретації подій різних історичних епох, художні принципи прозаїка;
з’ясувати художньо-естетичну, пізнавальну та виховну цінність історичної прози Ю.Мушкетика, її спадкоємні зв’язки і новаторські риси.
Об’єктом дослідження стала історична проза Ю.Мушкетика повісті Семен Палій”, Смерть Сократа”, Суд над Сенекою”, Жовтий цвіт кульбаби”, романи Гайдамаки”, Яса”, Гетьманський скарб”, На брата брат”, Прийдімо, вклонімося”, Погоня”.
Предметом дослідження є співвідношення двох правд” історичної та художньої, особливості інтерпретації історичних постатей, поетикальні засоби.
Джерельною базою роботи, окрім художніх історичних творів Ю.Мушкетика, є доповіді, виступи, публіцистичні статті письменника, інтерв’ю з ним, огляди, рецензії та літературно-критичні статті, присвячені дослідженню творчості прозаїка, праці з історії української літератури другої половини ХХ століття.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять праці з філософії історії (М.Блока, К.Ясперса), естетики історії (А.Гулиги), історії України (М.Аркаса, О.Апанович, М.Грушевського, Я.Дашкевича, Д.Дорошенка, М.Костомарова, О.Субтельного, Д.Яворницького), історії філософії (О.Лосєва, В.Нерсесянца, В.Чалояна, О.Чанишева).
Крім цього, дослідження будується на присвячених проблемам української історичної прози спеціальних працях С.Андрусів, З.Голубєвої, А.Гуляка, М.Ільницького, Б.Мельничука, М.Сиротюка, В.Чумака.
Принципи і методи дослідження. Теоретичний аспект дослідження тісно пов’язано з історико-літературним та літературно-критичним. Використано порівняльно-типологічний, естетичний, системно-описовий та біографічний методи літературознавчого аналізу.
Наукова новизна. Сам предмет дослідження романи і повісті Ю.Мушкетика на історичну тематику визначає наукову новизну роботи, оскільки уперше системно проаналізовано як відомі, так і малодосліджені твори. Робота є першою спробою узагальненого осмислення і аналізу своєрідності історичної прози Ю.Мушкетика у такому обсязі, переглядів чи уточнень із сучасних позицій попередніх літературознавчих тлумачень творів письменника періоду 60-80-х років та долучення аналізу романів останніх років.
У підході до літературних текстів ми спиралися на систематизований нею літературно-критичний матеріал, що дало змогу розглядати вказані твори Ю.Мушкетика у контексті літературного процесу, традицій і новаторства української історичної прози, розкрити особливості художнього моделювання провідних тенденцій, соціальних процесів, охарактеризувати увагу письменника до внутрішнього світу персонажів, їх настроїв та душевних станів, уміння відтворити перебіги їх почувань у кризових ситуаціях, показати психічні злами в особі, спричинені життєвими перипетіями.
Особистий внесок здобувача полягає:
у спробі системного вивчення і аналізу історичної прози Ю.Мушкетика;
у поглибленні бачення ціннісних орієнтацій письменника, досягнень і недоліків їх літературознавчої інтерпретації;
в осмисленні жанрової своєрідності творів, її внутріжанрових модифікацій і змін;
у дослідженні особливостей трансформації історичної правди в художню;
у з’ясуванні ролі історичної істини як першооснови цих творів;
у виявленні співвіднесеності між документальною достовірністю та домислом і вимислом автора;
у визначенні сукупності особливостей художнього моделювання портретно-психологічних характеристик історичних осіб, образної організації творів;
в окресленні специфіки індивідуального стилю письменника, типологічної спорідненості творів та інтертекстуального поля;
у визначенні художньо-естетичного, пізнавального та виховного значення творів Ю.Мушкетика.
Практична цінність одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути застосовані при підготовці вузівських курсів лекцій з історії української літератури, наукових конференцій та семінарів, у подальшій розробці літературознавчих проблем з обраної теми, у шкільній практиці підготовки уроків та факультативів. Положення і висновки дисертації можуть бути використані і для створення узагальнюючих праць з історії літератури, у написанні підручників і навчальних посібників.
Апробація дослідження. Основні положення і висновки дисертації знайшли відбиття у доповідях на міжнародних наукових конференціях Література й історія” (Запоріжжя, 1998, 2000), на науково-теоретичній конференції молодих вчених при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (Київ, 1999), на всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього твору” (Запоріжжя, 2000), на всеукраїнській науковій конференції з філології Vivat Academia” (Львів, 2001), на щорічних наукових конференціях Запорізького державного університету (1998, 1999, 2000, 2001 роки). Дисертацію в повному обсязі обговорено на засіданнях кафедри української літератури Запорізького державного університету і рекомендовано до захисту.
Матеріали і висновки дисертації апробовано на заняттях зі спецкурсу і спецсемінару Сучасна українська історична проза” у Запорізькому державному університеті.
Публікації. Основний зміст роботи відображено у 7 публікаціях, з них 4 у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи 187 сторінок, з них 171 сторінка основного тексту; бібліографія нараховує 244 найменування і подана на 16 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Важливим принципом у розумінні історії як першооснови художнього твору на історичну тематику стало з’ясування відмінностей при відборі та осмисленні матеріалу майбутнього твору істориком та письменником, здійснюваних на різних психологічних основах. Відповідно до цього різним є і результат їхньої роботи у історика понятійний, у письменника образний.
В основу дослідження історичної прози Ю.Мушкетика покладено підхід, що базується на співвідношенні історичних фактів та художнього домислу і вигадки. Згідно з класифікацією С.Андрусів, де цей підхід є основним критерієм поділу історичних творів на історико-художні, художньо-історичні та історичні художньо-документальні. Вважаємо доречним виділяти у прозовому доробку письменника на історичну тематику лише твори двох перших груп, оскільки історичних художньо-документальних творів ми не виявили. Так, романи і повісті Ю.Мушкетика Семен Палій”, Гайдамаки”, Жовтий цвіт кульбаби”, Яса”, Гетьманський скарб”, На брата брат” у дисертації віднесено до групи художньо-історичних, а твори Смерть Сократа”, Суд над Сенекою”, Погоня” і Прийдімо, вклонімося” до групи історико-художніх творів.
У співвідношенні історичної та художньої правди у рамках художнього історичного твору його першоосновою розглядаємо правду історичну як головний чинник достовірності зображуваних подій та осіб. Правда художня виступає нерозривно пов’язаною з художнім домислом та вигадкою, що здобувають значення морально-етичних категорій і в залежності від їх узгодження з історичною правдою можуть наділятися позитивними чи негативними відтінками у значенні.
Творам Ю.Мушкетика про добу козаччини Семен Палій”, Яса”, Гетьманський скарб”, На брата брат”, які належать до групи художньо-історичних творів, властиві риси традиційного історичного роману. В них переважає описовість, відчутне надання переваги зовнішнім виявам подій та характерів, постійна присутність автора, який дає свої коментарі, оцінки з точки зору об’єктивного спостерігача, з точки зору своєї доби, збагачений досвідом історії, часу, що пройшов від моменту подій, описаних у творі, до моменту здійснення творчого задуму.
Ці твори засвідчують, що інтерес Ю.Мушкетика виникає й реалізується не як захоплення минувшиною взагалі, а як зацікавлення минулим саме свого народу. Майстерній трансформації історичної правди в художню у цій групі творів сприяє вдалий добір фактичного матеріалу та органічне його поєднання з авторським домислом та вигадкою, якими його твори не переобтяжено.
Як правило, дія романів та повістей Ю.Мушкетика відбувається у чітких хронологічних та просторових межах із дотриманням лінеарного руху сюжетного часу. Художнє моделювання історичних подій письменник здійснює крізь призму індивідуальної свідомості одного з головних персонажів твору або крізь призму колективної свідомості, носіями якої виступають другорядні герої.
Романи Ю.Мушкетика не переобтяжені надмірним введенням у канву твору подій, осіб як історичних, так і вигаданих, але їх кількість виявляється достатньою для відтворення загально-історичної атмосфери того часу, оживлення задокументованих фактів та явищ. Хоч на змістовому рівні історія в цих творах і має домінуюче значення, але в той же час вона є засобом втілення іншого, абстрактнішого змісту, вона відтворена не сама заради себе автора цікавить людина в історії, людина як носій певної суми індивідуально-психологічних, індивідуально-національних рис. З її допомогою письменник намагається осмислити сучасність у контексті всього історичного досвіду, пізнати сьогодення через осмислення минулого, виявити духовні основи особистості, через посередництво минулого привернути увагу до важливих тем, сфер, проблем нашого життя.
Фактичні невідповідності, необ’єктивні вигадки першого твору Семен Палій”, зумовлені пануючою ідеологією, часом написання роману. В подальших творах навіть сама розповідь стає вільнішою, особистіснішою, полісемічною, багатшою інформаційно. Так, роман Яса”, що написаний у традиційній, але оновленій формі описового, детально-аналітичного повіствування, ґрунтується на всебічному зображенні соціально-історичних обставин 70-х років ХVІІ ст., характерів, зіткненні політичних інтересів цієї доби. Роман Гетьманський скарб”, завдяки майстерному поєднанню історичного матеріалу та художнього домислу із самою методикою дослідження цього матеріалу, стає художньою версією свідомо викресленої сторінки нашої історії політичної діяльності наказного гетьмана Павла Полуботка. Завдяки невеликим хронологічним рамкам (1657-59 рр.) та незначній, як для історичного роману, кількості персонажів, у романі На брата брат” автору вдалося глибоко осмислити взаємодію особистості і суспільства. Драматизм подій національної історії, відтвореної у романі, сприяє тому, що деякі образи-характери стали своєрідними метафорами, втілили у собі понадчасовий і понаднаціональний зміст.
Роман Погоня”, що за авторським визначенням є химерним, має виразно пригодницьку специфіку, але при цьому пригоди вигаданих автором героїв врощені в достеменно виписану атмосферу ІІ половини ХVІІ ст. Роман відрізняється від усіх попередніх творів, оскільки пройнятий намаганнями письменника відійти від звичайної життєподібності. Умовність, що в романі Погоня” стає однією з визначальних якостей художньої структури, націлює на сприйняття двопланової розповіді роману, підтекст якої розкриває глибший, ніж у конкретно-образному плані, зміст. На це націлює вже як сама назва роману, так і рядки твору, що її пояснюють: життя суспіль складається із втеч і погонь, головному героєві весь час доводиться рятуватися від погоні, оскільки саме життя і є погонею. Двопланова оповідь уможливлює прочитання твору і як розповіді про пригоду відчайдушного козака-характерника, і як епічне узагальнення історії козацтва, яка висвітлює універсальний аспект подій, розкриває етичний досвід нашого народу, і як відповіді на вічне питання про сенс людського життя.
Отже, роман Погоня” ми вважаємо історико-пригодницьким химерним романом.
Повісті Ю.Мушкетика на інонаціональну тематику Смерть Сократа” та Суд над Сенекою” за співвідношенням історичних фактів і художнього домислу та вигадки також відносимо до групи історико-художніх творів і визначаємо їх як повісті-притчі.
На матеріалі історії стародавньої Греції та Риму автор порушив важливі проблеми людської моралі, духовного становлення особистості, утвердження віри у високі суспільні ідеали. Життєві долі античних філософів, різних за соціальним статусом, світовідчуттям, ціннісними устремліннями, стали для Ю.Мушкетика імпульсом для порушення проблеми про вічні моральні категорії совість, честь, відповідальність, обов’язок. Уміле поєднання історичних фактів, як першооснови цих повістей, з авторською фантазією сприяло створенню оригінальних, художньо вартісних творів. Історична основа повістей Смерть Сократа” та Суд над Сенекою” служить усвідомленню складності, неоднозначності, діалектичної суперечливості діяльності філософів і виявляє прагнення письменника осягнути її, знайшовши найадекватніше художнє втілення, відтворити через місткі естетико-філософські концепції, через образи людини і світу.
Основою історичної повісті Жовтий цвіт кульбаби” стали факти біографії Миколи Гоголя та Нестора Кукольника. Художньо-філософська концепція життя її героїв, яка властива для творів художньо-історичної групи, в даному разі біографічної повісті, є утвердженням історичного, морального, етичного пафосу, пристрасним запереченням антидуховності. Історичні факти поєднано із майстерно виписаним психологічним станом героїв, перетворено в елементи сюжету. Усвідомлюючи моральну відповідальність перед особами минулого, Ю.Мушкетик прагне дотримуватися характеристик, що були дані його героям, не дозволяє власному домислу порушити історичну справедливість щодо оцінок їх творчості.
Виявивши своє зацікавлення подіями повстання 1768-1769рр., Ю.Мушкетик створює два, самобутні за змістом та формою, романи. Чотири десятиліття, що пройшли від часу написання Гайдамаків” до часу написання Прийдімо, вклонімося”, дозволили письменнику не лише по-новому поглянути на відомі факти Коліївщини, але й залучити до останнього роману нові історичні джерела. Переосмислюючи події двохсотлітньої давності, письменник прискіпливіше ставиться до документу, його увага прикута не лише до відомих, найпоширеніших історичних версій повстання, але й до промовистих деталей історичного тла, виявляє здатність оригінально прочитати скупі документальні відомості. У той же час деякі історичні факти переходять” з одного роману до другого, що викликано або їх значимістю для збереження ідейно-змістової цілісності та емоційної забарвленості твору, або ж бажанням автора доповнити, осмислити ці факти, враховуючи останні наукові дослідження. Використовує автор і деякі поширені вигадки, що їх пов’язують із подіями Коліївщини, як наприклад, обряд посвячення гайдамацьких ножів. Але робить це лише в тих випадках, коли вигадані або перенесені” на ґрунт Коліївщини події міцно закріпилися в усвідомленні читачами перебігу цього повстання, але і якщо вони посилюють ідейно-тематичну спрямованість твору. Різне кількісне співвідношення факту і домислу, різні функції і значення художнього домислу та вимислу в романах про Коліївщину зумовили їхню типологічну приналежність. Якщо роман Гайдамаки” вважаємо зразком художньо-історичної прози, то роман Прийдімо, вклонімося” відносимо до групи історико-художніх творів, дія в ньому розвивається через зміщення часових площин, з порушенням лінеарності сюжетного часу, сюжетом стають не самі події Коліївщини, історія виступає лише як дотична до сюжету у формі введених у канву твору документів або їх рецепції героями твору, а в центрі композиції стоять вигадані автором герої наші сучасники.
Безумовно, важливою рисою історичної прози є наявність у ній не лише історії як сукупності подій і явищ минулого, а й тих, хто здійснював її історичних осіб. Історичні особи, які вводяться письменником до історичного твору, не обов’язково мають бути головними його героями. Але присутність реальних історичних осіб служить однією з перепусток твору до розряду історичних, доказом достовірності зображуваного, чинником додаткового емоційного впливу. Портретно-психологічним характеристикам історичних осіб у творах Ю.Мушкетика властивий документалізм. Автор показав історичні персонажі не застиглими у часі, а наділив їх неповторними, самобутніми рисами та якостями. Письменник намагався інтерпретувати своїх героїв у різноманітних зв’язках зі світом об’єктом його зацікавлення стають не лише їх державницькі, політичні інтереси, але й особисте, інтелектуальне, культурне життя. Історичні особи у творах Ю.Мушкетика є зразком якнайповнішої взаємодії особистості і суспільства. Автор, користуючись великою кількістю наукових досліджень, часом неоднозначних, а то й таких, що суперечать одне одному, залучаючи оцінки, що містяться у фольклорних джерелах, залишає все ж за собою право на власну думку, на перегляд усталених поглядів та оцінок, на створення таких портретно-психологічних характеристик, які відповідають його художній концепції історії. Маючи власну думку щодо діяльності окремих історичних осіб, звертаючись до історичних досліджень різного часу, які їм присвячені, письменник не намагається давати їм однозначні оцінки-присуди, право і можливість розібратися в життєвих перипетіях своїх героїв залишає за читачем.
Морально-етичні виміри суверенності особи, зв’язків людини і суспільства у повістях Смерть Сократа, Суд над Сенекою” утверджують авторське розуміння цінності людини, шляхів її реставрації, злободенну спрямованість, насиченість моральним досвідом.
Особливості характеротворення історичних осіб полягають у тому, що Ю.Мушкетик не лише віднаходить певний тип діяча, а художньо реконструюючи його за низкою документальних свідчень, створює свою образотворчу версію, дає якнайповнішу мотивацію психологічних рис, інтересів, пристрастей, індивідуальних вдач. Так, у романі Яса” письменник акцентує близькість Івана Сірка до кошового товариства, його задумливість, занепокоєння тим, як припинити братовбивчу війну на Україні, як схилити ворогуючих гетьманів до спілки. Психологічний аспект інтерперетації образу набагато об’ємніший від фактографічного, його складовими стали спогади, роздуми героя, інохарактеристики, мова, жести, людська привабливість. Із багатьох деталей скомпоновано характер Павла Полуботка у романі Гетьманський скарб” як заможного, але милосердного і справедливого землевласника, як розумного і далекоглядного діяча, котрий виважував власну долю й долю України”, переймався тим, як не дати, щоб понищили останні вольності та права народу.
Новаторські риси авторських інтерпретацій історичних осіб у підключенні останніх досягнень естетики, психологізму, моделюванні поліструктурних емоційних станів і соціальних колізій, акцентованих візуальних рядів. Спроби І.Виговського визволитися від російської і польської зверхності, його спротив російській експансії набули в романі На брата брат” справедливого осмислення і потрактування. Ставлячи перед собою якнайвищі критерії оцінювання історичних колізій української історії, її постатей, Ю.Мушкетик зосередився на найскладніших перипетіях діяльності І.Виговського, його прорахунках, на суперечностях у характері І.Богуна, на амбітних, честолюбних замірах полтавського полковника М.Пушкаря. Зіставляючи характеристики М.Залізняка в романах про Коліївщину, варто відзначити їх семантичну розгорненість, аргументованість, комплексність.
Нерідко Ю.Мушкетик вказує у тексті художніх творів на ті джерела, з якими погоджується чи полемізує, створюючи портретно-психологічні характеристики історичних осіб. Намагаючись керуватися документальними повідомленнями, дослідженнями науковців щодо головних ліній їх поведінки, автор свідомий того, що без активного залучення художнього домислу та вигадки ці особи ніколи б не зажили у його творах справжнім, насиченим життям. Там, де не вистачає фактів, письменник домислює численні портретні риси, побутові деталі, що сприяють додатковому проникненню у внутрішній світ персонажа, дає змогу читачеві не просто дізнатися про що велися бесіди, а й почути їх так, як вони, на його думку, могли б відбутися, утаємничує читача у роздуми, переживання історичних персонажів, через століття доносить їх найпотаємніші прагнення. Проникаючи у внутрішній світ своїх героїв, письменник часто не лише уявляє, намагається зрозуміти, наблизити для себе і для читача всі їхні поривання, мрії, але й пише про них з позицій свого героя, стаючи на його місце, дивлячись на світ його очима. Або ж, навпаки, може сховатися” за свого героя, як правило, близького йому за світовідчуттям, зробивши його виразником власних поглядів, думок, нерідко висловлених з позицій нашого часу.
Історична проза Ю.Мушкетика стала вагомим прикладом того, як художня література, звертаючись до минулих і, здавалось би, осмислених в науковому плані часів та епох, вносить у них актуальний зміст, функціонально перетворюючи події історії в акт сучасності, наголошуючи на повчальності історичного досвіду. Твори Ю.Мушкетика відрізняє вироблена автором своєрідна філософська концепція, що, накладаючись на науково-достовірне і психологічно-глибоке дослідження історичних постатей і вигаданих персонажів, сповнює його історичні романи та повісті художньою довершеністю. Доробок письменника свідчить про невпинність його пошуків, про подальші можливості розвитку історичної прози у художньому дослідженні історії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авенариус В. Гоголь-гимназист. М.: Всесоюзный молодежный книжный центр, 1990. 170 с.
2. Айтматов Ч. Буранн?й полустанок. Плаха. М.: Профиздат, 1989. 608 с.
3. Акимова Н. Булгарин и Гоголь. Литературная биография и литературная репутация // Русская литература. 1996. № 3. С. 3-18.
4. Александрова Л. Советский исторический роман: Типология и поэтика. К.: Вища школа, 1987. 158 с.
5. Андреев Ю. Волшебное зрение. Специфика литератур? в современн?х преломлениях. Л.: Советский писатель, 1990. 432 с.
6. Андрусив С. Историческая романистика Романа Иван?чука и ее место в развитии жанра: Дис... к. филол. н.: 10.01.01. К., 1987. 174 с.
7. Андрусів С. Мости між часами. Про типологію історичної прози // Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С.14-20.
8. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. К.: Обереги, 1991. 45 с.
9. Апанович О. Гетьман І.Виговський тактик і стратег // Наука і суспільство. 1995. № 9-10. С. 27-34.
10. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. К.: Либідь, 1993. 288 с.
11. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність. К.: Варта, 1994. 96 с.
12. Апанович О. Культура козацтва. Деякі аспекти розвитку культури Запорозької Січі // Українська культура. 1991. № 1. С. 2-4.
13. Апанович О. Славетний кошовий отаман Іван Сірко // Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К.: Дніпро. С. 191-206.
14. Апанович О. Світова велич Богдана // Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К.: Дніпро. С. 149-162.
15. Апанович О. Козацький лицар Іван Богун // Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К.: Дніпро. С. 181-190.
16. Аркас М. Історія України-Русі. Одеса: Маяк, 1994. 392 с.
17. Асмус В. История античной философии. М.: В?сшая школа, 1995. 320 с.
18. Бандура О. Теорія літератури: Посібник для вчителів. К.: Радянська школа, 1969. 286 с.
19. Бантиш-Каменский Д. История Малой Росии от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. К.: Час, 1993. 656 с.
20. Барабаш Ю. Кибинці й недалеко Кибинців. Причинки до Гоголевої духовної біографії // Київська старовина. 1994. № 2. С. 58-70.
21. Барабаш Ю. Самотність Гоголя (Причинки до теми ) // Сучасність. 1995. № 10. С. 83-89.
22. Бахтин М. Современная стилистика и роман // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. С. 73-88.
23. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
24. Бердяев Н. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 175с.
25. Бердяев Н. Философия свободы: смысл творчества. М.: Правда, 1989. 607 с.
26. Бернштейн И. Историзм в изучении литературы // Методология современного литературоведения. Проблемы историзма. М.: Наука, 1978. 78-92 с.
27. Білий О. Літературний герой у контексті історії. К.: Наукова думка, 1980. 120 с.
28. Блок М. Апология истории или ремесло историка. М.: Наука, 1986. 256 с.
29. Богомолов А. Античная философия. М.: Изд-во Московского ун-та, 1985. 368 с.
30. Бойченко О.В. Суд над Сократом в европейських літературах: функціонування традиційної структури: Автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.01.05, 10.01.04. К., 1996. 17 с.
31. Бочаров А. Бесконечность поиска. М.: Советский писатель, 1982. 424 с.
32. Бочаров А. Литература и время. М.: Художественная литература, 1988. 383 с.
33. Брайчевський М. Іван Мазепа: правда і вигадки // Україна. 1990. № 6. С. 10-11.
34. Варфоломеев И. Типологические основы жанров исторической романистики: Классификация видов. Ташкент: Фан, 1972. 163 с.
35. Величко С. Літопис. К.: Дніпро, 1991. Т. 1. 369 с. Т. 2. 640 с.
36. Войцехівська І. Микола Гоголь і українська минувшина // Київська старовина. 1994. №2. С. 36-43.
37. Волинський К. Літературне сьогодення. Літературно-критичні статті. К.: Рад. письменник, 1982. 293 с.
38. Волинський К. До глибин людського / Передмова // Мушкетик Ю. Твори в 2-х т. Т. 1. К.: Дніпро, 1979. С. 5-18.
39. Гамарра П. О возрождении исторического романа // Гамарра П. Читая и перечитывая. М.: Радуга, 1985. С. 165.
40. Гетьман Полуботок: Вступаючись за отчизну, не боюсь кайданів” // Запорізька Січ. 1991. 16 липня.
41. Гетьмани України: історичні портрети. К.: Україна, 1991. 216 с.
42. Горбач Н. Проблема розбрату крізь призму біблійної легенди // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філологічні науки. 2000. № 5. С. 38-42.
43. Голубєва З. Нові грані жанру. Сучасний український радянський роман. К.: Дніпро, 1978. 278 с.
44. Гречанюк Ю., Нямцу А. Проблеми історизму і традиції в літературі 19-20 ст. Чернівці: Рута, 1997. 123 с.
45. Гром’як Р. Естетика і критика. К.: Мистецтво, 1975. 224 с.
46. Грушевський М. Ілюстрована Історія України. К.: Наукова думка, 1992. 544 с.
47. Грушевський М. Історія України. К.: Освіта, 1992. 241 с.
48. Грушевський М. Виговський і Мазепа // Мушкетик Ю. На брата брат. К.: Рада, 1996. С. 309-319.
49. Гулыга А. Искусство истории. М.: Современник, 1980. 288с.
50. Гулыга А. Эстетика историии. М.: Наука, 1974. 127 с.
51. Гуляк А. Становлення українського історичного роману. К.: ТОВ Міжнародна фінансова агенція”, 1997. 293 с.
52. Гус М. Живая Россия и Мертвые души”. М.: Советский писатель, 1981. 334 с.
53. Гусев В. Современная советская проза и классическая традиция. М.: Знание, 1979. 64 с.
54. Гуцало Є. І сучасність, і історія // Українське слово. Кн. 3. К.: Рось, 1994. С. 140-142.
55. Данильченко І. Трансформація життєвої правди в художню у творах української художньої біографії: Автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.01.02. Дніпропетровськ, 1997. 22 с.
56. Дашкевич Я. Павло Тетеря // Володарі Гетьманської Булави / Історичні портрети. К.: Варта, 1994. С. 285-314.
57. Дей О. Відгомони Коліївщини у фольклорі // Народна творчість та етнографія. 1968. №5. С. 35-39.
58. Дончик В. Грані сучасної прози: Літературно-критичний нарис. К.: Радянський письменник, 1970. 323 с.
59. Дончик В. Єдність правди і пристрасті. Літературно-критичні статті. К.: Радянський письменник, 1981. 270 с.
60. Дончик В. Рух часу і логіка стильових тенденцій // Проблеми. Жанри. Майстерність. Літературно-критичні статті. К.: Радянський письменник, 1982. С. 3-25.
61. Дорошенко Д. Нарис історії України. Львів: Світ, 1991. 576 с.
62. Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою лівобережної України к. 17 п. 18 ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 531 с.
63. Ермилов В. Гений Гоголя. М.: Советская Россия, 1959. 407с.
64. Есин А. Принципы и приемы анализа литературного произведения. М.: Фемина, Наука, 1998. 248 с.
65. Єнсен А. Мазепа: Історичні картини. К.: Український письменник, 1992. 205 с.
66. Жулинський М. Істина в людських душах / Передмова // Мушкетик Ю. Твори. У 5-ти т. Т.1. К.: Дніпро, 1987. С. 5-34.
67. Жулинський М. Людина як міра часу. К.: Дніпро, 1979. 273 с.
68. Загребельний П. Я, Богдан: Сповідь у славі. К.: Радянський письменник, 1983. 511 с.
69. Загребельний П. Диво // Загребельний П. Твори: В 6-ти т. К.: Дніпро, 1979. Т. 2. 577 с.
70. Замлинский В. Богдан Хмельницкий. М.: Молодая гвардия, 1989. 336 с.
71. Затонский Д. Искусство романа и ХХ век. М.: Художественная литература, 1973. 535 с.
72. Зінчук С. Іван Гонта. Кайдани стереотипів. К.: Товариство Знання” України. Серія 2. 1991. 32 с.
73. Золотусский И. Гоголь. М.: Молодая гвардия, 1979. 511 с.
74. Иванов В. Категория времени в искусстве и культуре ХХ века // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Сб. статей. К.: Наука, 1974. С. 39-67.
75. Іваничук Р. Мальви // Іваничук Р. Твори: В 3-х т. К.: Дніпро, 1988. Т. 1. 616 с.
76. Іваничук Р. Орда. К.: Український центр духовної культури, 1994. 192 с.
77. Ильченко О. Писатель Юрий Мушкетик // Всеукраинские ведомости. 1997. 24 июля.
78. История античной диалектики / Дынник М., Калинский З., Нарский И. М.: Мысль, 1972. 334 с.
79. История философии / Дынник М., Кедров Б., Митин М. В 4-х т. Т.1. М.: АН СССР, 1957. 717 с.
80. Ільницький М. Безперервність руху. К.: Радянський письменник, 1983. 231 с.
81. Ільницький М. Людина в історії (сучасний український історичний роман). К.: Дніпро, 1989. 365 с.
82. Ільницький М. У вимірах часу: Літературно-критичні статті. К.: Радянський письменник, 1988. 275с.
83. Історія української літератури ХХ століття / Дончик В. У 2-х кн. Кн. 2.: Друга половина ХХ століття. К.: Либідь, 1998. 456 с.
84. Історія русів. К.: Радянський письменник, 1991. 318 с.
85. Історія України в особах: ІХ ХУІІІ ст. / Замлинський В., Войцехівська І., Галаган В. К.: Україна, 1993. 396 с.
86. Історія Української РСР / Шевелєв А., Лось Ф., Слабєєв І. У 8-ми т., 10-ти кн. Т.2. К.: Наукова думка. 286 с.
87. Карпенко А. О народности Н.В.Гоголя. Художественный историзм писателя и его народные истоки. К.: Изд-во Киевского ун-та, 1973. 246 с.
88. Кейда Ф. З відстані століть: Коліївщина в романі Ю.Мушкетика Прийдімо, вклонімося” //Слово і час. 1999. №3. С. 51-55.
89. Кейда Ф. Фольклоризм романів Юрія Мушкетика Гайдамаки” і Прийдімо, вклонімося” // Дивослово. 1999. № 3. С.10-12.
90. Кейда Ф. Художнє осмислення гайдамацьких рухів у літературі новітньої доби // Вісник Луганського державного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філологічні науки. 2001. № 4. С. 50-60.
91. Кессиди Ф. Сократ. М.: Мысль, 1988. 220 с.
92. Килимник О., П’янов В., Романовський О. Перегук епох. Роздуми над новим романом Юрія Мушкетика // Літературна Україна. 1997. 4 грудня.
93. Кирилюк В. У колі освітян Київського інституту удосконалення вчителів відбулась зустріч з Юрієм Мушкетиком // Літературна Україна. 1997. 23 січня.
94. Ключевский В. Н.В.Гоголь // Неопубликованные произведения. М.: Наука, 1983. С.312-316.
95. Коваленко М. М.В.Гоголь історик України (До 160-річчя від дня народження) // Український історичний журнал. 1969. № 4. С.121-123.
96. Ковальчук О. Душа людська на перехресті страху // Київська старовина. 1994. №2. С. 44-57.
97. Коган М.С. Про духовність// Питання філософії. 1985. №9. С. 29-37.
98. Кодак М. Історичне повіствування: замки й ключі // Київ. 1999. № 3-4. С. 119-122.
99. Козьмин Б. Литература и история. 2-е изд. М.: Художественная литература, 1982. 512 с.
100.Колісник Г. Золото Полуботка // Гомін. 1990. № 1. С. 3.
101.Кононенко П. Новаторство і традиції української радянської прози. К.: Радянський письменник, 1980. 480 с.
102.Кононенко П. Стиль прози Юрія Мушкетика // Проблеми. Жанри. Майстерність. Літературно-критичні статті. К.: Радянський письменник, 1982. С.116-135.
103.Костомарів М. Історія України в життєписах визначніших її діячів. К.: Україна, 1991. 492 с.
104.Костомаров М. Галерея портретів. Біографічні нариси. К.: Веселка, 1993. 326 с.
105.Костомаров М. Іван Мазепа // Іван Мазепа. Серія Гетьмани України”. К.: Веселка, 1992. С. 10-42.
106.Костомаров Н. Мазепа. М.: Республика, 1992. 335 с.
107.Костомаров Н. Павел Полуботок // Історичні постаті України. Одеса: Маяк, 1993. С. 310-336.
108.Котляр М., Смолій В. Історія в життєписах. К.: Час, 1994. 328 с.
109.Кравченко І. Де шукати скарби? // Літературна Україна. 1994. 21 липня.
110.Крижанівський С. Таємниця індивідуального стилю. Художні відкриття і літературний процес. К.: Наукова думка, 1979. 289 с.
111.Крип’якевич І. Історія України. Львів: Світ, 1992. 555 с.
112.