ІЗМАЇЛЬСЬКО-БЕССАРАБСЬКА СТАРООБРЯДНИЦЬКА ЄПАРХІЯ ЯК ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ТА КОНФЕСІЙНИЙ ФЕНОМЕН (1857 – 1946 рр.)

brief description

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КУЧЕРЯВЕНКО ІРИНА ФЕДОРІВНА

УДК 347.471.7(477.74) "1857/1946"

ІЗМАЇЛЬСЬКО-БЕССАРАБСЬКА СТАРООБРЯДНИЦЬКА ЄПАРХІЯ ЯК ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ТА КОНФЕСІЙНИЙ ФЕНОМЕН
(1857 1946 рр.)

07.00.01 історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Реєнт Олександр Петрович,
доктор історичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України

Ізмаїл 2007

ЗМІСТ:
ВСТУП...........................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Огляд наукової літератури, джерела та методологія дослідження..............................................................................................10

1.1 Ізмаїльсько-Бессарабська старообрядницька єпархія в історіографії.............................................................................................10
1.2 Джерела з історії Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.......................................................................................................24
1.3 Теоретико-методологічні засади дослідження.....................................38
РОЗДІЛ 2. Внутрішньополітичні умови створення, становлення та особливості діяльності Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії ...................................................................................................................42
2.1 Старообрядництво Півдня Бессарабії в умовах завершення колонізації регіону..................................................................................42

2.2 Ізмаїльсько-Бессарабська старообрядницька єпархія адміністративний центр старообрядців Південної Бессарабії...........66
2.3 Особливості церковної організації та внутрішнього устрою Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії........................89

2.4 Управління приходами старообрядницької єпархії.............................100
РОЗДІЛ 3. Старообрядницькі монастирі та скити Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.................................................................117

3.1 Основні засади управління та матеріальне забезпечення монастирів Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії......................117

3.2 Особливості функціонування монастирів та скитів...........................126
РОЗДІЛ 4. Духовна та матеріальна культура Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.................................................................146
4.1 Специфічні риси старообрядницької родини Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії......................................146

4.2 Старообрядницькі книги та ікони Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.................................................................159

4.3 Особливість богослужіння в старообрядницькій церкві.................169

4.4 Матеріальна культура старообрядців Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.................................................................175

ВИСНОВКИ..............................................................................................................182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ...........................189

СЛОВНИК.................................................................................................................226

ДОДАТКИ.................................................................................................................235

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Вивчення особливостей духовного розвитку будь-якого народу, який входить до складу сучасної України, становить головний зміст історичного розвитку нашої держави. Це особливо актуально для багатонаціонального краю, яким є Південна Бессарабія. Серед народів краю значне місце посідають російські старообрядці, які проживають тут більше двох століть.
Важливість і актуальність дослідження цієї теми визначається релігієзнавчими, політичними та духовно-культурними чинниками. Вона стосується історії становлення та функціонування духовного центру старообрядництва, який майже сторіччя існував на території Південної Бессарабії Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії, до складу якої входили старообрядницькі монастирі, церкви та приходи Південної Бессарабії. Дисертацію присвячено вивченню духовної та матеріальної культури Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії, яка справила вирішальний вплив на розвиток соціального, економічного, духовного та культурного надбання Південної Бессарабії.
Розробка цієї теми має також евристичну цінність, оскільки духовна культура старообрядців характеризується архаїчністю, консерватизмом та сталістю обрядових компонентів. Ці особливості пояснюються слабким впливом православної церкви на традиційну обрядовість старообрядців Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії, частковою етнічною ізоляцією переселенців, а також створенням великих моногамних сільських поселень, де були сприятливі умови для відтворення традиційної культури.
Старообрядницька єпархія з центром у м. Ізмаїлі була запроваджена румунським урядом у 1857 р. Зрозуміло, що за радянських часів діяльність старообрядницьких установ не могла стати предметом всебічного наукового аналізу. Цим пояснюється той факт, що в історіографії відсутні праці, які б комплексно висвітлювали історію старообрядницької єпархії на Півдні Бессарабії. В умовах суверенної України увага дослідників до історії духовних центрів старообрядництва зросла, проте практична діяльність Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії й досі залишається малодослідженою.
Поза увагою науковців залишилася духовна, виховна, освітня, культурологічна, літературна спадщина представників старообрядницького духівництва та прихожан Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії. А ті аспекти, які зрідка висвітлювались у науковій літературі, не завжди відповідали об’єктивній реальності.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена її загальногуманітарним, суспільно-політичним та науковим значенням, а саме, аналізом наукового доробку щодо вивчення історії старообрядницької єпархії на Півдні Бессарабії та виявленням кола історичних джерел, необхідних для дослідження даної проблеми; необхідністю вивчення досвіду діяльності Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії та нагальністю подолання упереджених та заангажованих підходів при вивченні історії старообрядництва; вивченням досвіду діяльності старообрядницьких монастирів у процесі колонізації Південної Бессарабії та аналізом досвіду минулого Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії на прикладі старообрядницької родини, старообрядницького іконопису, відбування церковних богослужінь та матеріальної культури старовірів Південної Бессарабії.
Зв’язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація виконана згідно наукової проблематики кафедри історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету „Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у ХХ ст.”.
Об’єктом дослідження є Ізмаїльсько-Бессарабська старообрядницька єпархія. Об’єкт включає в себе всі підрозділи єпархіального інституту регіону, взаємовідносини єпархії з іншими релігійними старообрядницькими центрами.
Предмет дослідження матеріальна та духовна культура Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1857 1946 роки. Вибір нижньої хронологічної межі (1857 р.) обумовлений запровадженням Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії, а верхньої (1946 р.) припиненням її існування.
Територіальні межі. Опрацьовані матеріали стосуються території Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії, яка протягом 1857 1946 років становила окремий адміністративно-територіальний та господарсько-культурний регіон, входила до складу Ізмаїльського повіту.
Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі комплексу виявлених джерел, здобутків історіографії дослідити організаційно-правові засади запровадження та функціонування Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії, господарську й культурно-просвітницьку діяльність, а також її матеріальну та духовну культуру.
Досягнення означеної мети здійснювалося шляхом вирішення наступних дослідницьких завдань:
· з’ясувати стан наукового вивчення теми, рівень та повноту її джерельної бази;
· визначити роль старообрядців-переселенців у колонізації Південної Бессарабії;
· з’ясувати внутрішньополітичні умови створення Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· дослідити особливості становлення Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії та організаційно-правові засади її функціонування;
· охарактеризувати управління приходами старообрядницької єпархії;
· проаналізувати особливості управління та матеріального забезпечення монастирів Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· визначити причини ліквідації Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· розкрити специфічні риси старообрядницької родини Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· розкрити особливості духовної культури Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· охарактеризувати матеріальне надбання старообрядців Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.
В нашому дослідженні як основний застосовується термін старообрядці”. Вибір його не є свідченням вибору дисертантом однієї із сторін в суперечці, що має богословський характер і виходить за рамки даного дослідження. У ряді випадків вимушено використовується термінологія джерела. Терміни, які походять з конкретних згод та напрямків старообрядництва, беруться в лапки. Під згодою ми розуміємо більш великі підрозділи старообрядців за віровченням, під напрямком — більш дрібні (усередині згоди). Самоназви вживаються без лапок.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:
· вперше в українській історіографії здійснено спробу вивчення становлення та діяльності Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· визначено роль старообрядців-переселенців, яку вони відіграли в колонізації Південної Бессарабії;
· з’ясовано передумови створення та становлення Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· розглянуто особливості функціонування старообрядницьких монастирів Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· проаналізовано причини ліквідації Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії;
· досліджено особливості духовної та матеріальної культури Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний матеріал, основні положення, висновки можуть бути використані при написанні навчальних посібників і довідкових видань з історії України, узагальнюючих праць з історії діяльності духовних центрів України, в навчальній та краєзнавчій роботі, практичній діяльності релігійних установ.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії України (протокол № 3 від 10 жовтня 2007 р.). Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях та повідомленнях на IІ Всеукраїнській конференції „Старообрядництво України та Росії: минуле та сучасне” (Київ, жовтень 2004 р.); І Науково-практичній конференції „Липовани-старообрядці на Дунаї: 350-річний досвід збереження російської мови, традицій та культури” (м.Ізмаїл, Одеська обл., жовтень 2004 р.); V Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (Чернівці, вересень 2005 р.); ІІ Науково-практичній конференції „Липовани-старообрядці на Дунаї: історія та культура” (м.Кілія, Одеська обл., листопад 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених „Актуальні проблеми сучасної науки” (м.Ізмаїл, Одеська обл., квітень 2006 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції „Доля старообрядництва у ХХ початку ХХІ ст.: історія та сучасність” (м.Чечельник, Вінницька обл., вересень 2006р.); І міжнародній конференції історичних факультетів єврорегіону Нижній Дунай на базі університету „Dunarea de Jos” (м. Галац, Румунія, жовтень 2006 р.); ІІІ-ій Науково-практичній конференції „Липовани-старообрядці на Дунаї: історія та культура” (м.Ізмаїл, Одеська обл., жовтень 2006 р.); а також у публікаціях:
1. Кучерявенко І.Ф. Одна з сторінок історії заселення старообрядцями Бессарабії // Липовани-старообрядці на Дунаї: історія та культура. - Вип. 1. Одеса, 2004. С. 67 71.
2. Кучерявенко І.Ф. Духовний центр старообрядництва на Півдні України // Проблеми історії України ХІХ початку ХХ ст. Вип. ІХ. К.: Інститут історії України НАН України, 2005. С. 239 245.
3. Кучерявенко І.Ф. Правовий стан старообрядництва та його відношення з офіційною церквою // Липовани-старообрядці на Дунаї: історія та культура. Вип. 2. Одеса, 2005. С. 69 71.
4. Кучерявенко І.Ф. Історія та сучасність старообрядницького іконопису // Проблеми історії України ХІХ початку ХХ ст. Вип. ХІ. К.: Інститут історії України НАН України, 2006. С. 268 273.
5. Кучерявенко І.Ф. Старообрядницькі общини Подунав’я // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Вип. 20. Ізмаїл, 2006. С. 27 34.
6. Кучерявенко І.Ф. Діяльність протирозкольничої місії в Ізмаїльському повіті в кін. ХIХ поч. ХХ ст. // Липовани-старообрядці на Дунаї: історія та культура. Вип. 1. Одеса, 2006. С. 101 107.
7. Кучерявенко І.Ф. Старообрядницька церква Ізмаїльської єпархії у 1918-1940 рр. // Доля старообрядництва у ХХ початку ХХІ ст.: історія та сучасність Київ, 2006 С. 148 159.

Обсяг і структура роботи зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом, покладеним в основу дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають тринадцять підрозділів, висновків, списку джерел та літератури (37 сторінок, 434 найменувань), словника, 7-х додатків. Загальний обсяг дисертації становить 251 сторінку.

bibliography

ВИСНОВКИ

Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що досі вона не була предметом спеціального вивчення. Залучена до дослідження джерельна база є достатньо репрезентованою і достовірною, що дозволило виконати визначені у дисертації дослідницькі завдання.
Поселення старообрядців в Південній Бессарабії розпочалося наприкінці ХVІІ ст. Ряд сучасних дослідників із старообрядницької колонізації (О.Бачинський, О.Бачинська, О.Пригарін) дотримуються думки, що старообрядницька колонізація Південної Бессарабії пройшла в п’ять етапів. Початком колонізації дослідники називають 40-і рр. ХVІІІ ст., а кінцевою межею стали 30-і рр. ХІХ ст.
Старообрядці Південної Бессарабії опинились в досить сприятливих для свого розвитку умовах. Старовірські населені пункти розглядалися царизмом як опора монархії в новопридбаних володіннях. Тут майже не було утисків, переслідувань в релігійному житті старовірів на відміну від центральних районів Росії. Комендант Ізмаїла генерал С. Тучков одержав орден за переселення старовірів до Ізмаїлу із земель, які залишались тоді під турецьким володінням. Так виникли існуючі понині старообрядницькі поселення Стара і Нова Некрасівки, Муравлівка, Мирне, Вилкове, Кілія та інші. До старообрядців також лояльно ставився румунський уряд, який керував цією територією досить довгий період.
На початку ХІХ ст. старообрядницьке населення Бессарабії досягло приблизно 15 тис. чоловік. Місцеве українське населення ставилося до старообрядців поблажливо, а чиновники та військові поводили себе лояльно, що забезпечувало нормальне релігійне життя прихильників староправославного обряду. Громади старообрядців жили ізольовано, складались виключно з росіян-переселенців, що було гарантією збереження релігійних переконань, способу життя, обрядів тощо. Вони не робили спроб розширити коло своїх общинників за рахунок місцевого населення.
Розташування старообрядницьких поселень в прикордонній смузі Російської імперії визначило толерантне ставлення влади до старовірів. Підтримувались досить коректні взаємовідносини між старообрядцями й представниками державної влади. Поява російських переселенців в межиріччі Дунаю і Дністра відіграла важливу роль в заселенні і господарському освоєнні цього регіону.
У ХІХ ст. російські старовіри Бессарабії встановили тісні та діяльні зв’язки з Білою Криницею, Лівобережним Подністров’ям, зберігаючи контакти з іншими центрами старообрядництва в Україні, Білорусії та Росії. А територія Південної Бессарабії стала проміжною базою для старообрядців Москви, Білої Криниці, Польщі та України.
Центром зосередження старообрядців був Ізмаїл, де вони складали 1/3 населення. В повіті існували великі старовірські поселення: Муравлівка 1124 особи, Коса 100 осіб, Стара Некрасівка 1204 особи, Нова Некрасівка 1344 особи, Підковка 600 осіб, Жебріяни 1700 осіб, Карячка 1240 осіб. До 1908 р. до Ізмаїльського повіту входили також міста, де мешкали старообрядці: Рені 320 осіб, Кагул 1220 осіб, Кілія 900 осіб, Вилкове 4652 особи. В Ізмаїлі формуються дві старообрядницькі громади: Некрасівська міщанська громада кількістю 561 особа (1814 р.) та Пилипонська, яка нараховувала 1321 особу (1815 р.).
Аналіз динаміки чисельності дозволив виявити тенденцію збереження частки старообрядців приблизно на одному рівні за рахунок як природного, так і механічного приросту. Найбільш населеним старообрядцями був Ізмаїльський повіт. В загальній структурі старообрядництва регіону, пануючим напрямом весь час було попівство білокриницької згоди.
Духовними центрами старообрядництва були переважно храми та монастирі, навколо яких і об'єднувалася церковна діяльність старовірів. Довгий час вони були центрами просвітницької діяльності старообрядництва. Вже наприкінці XVIII на початку XIX ст. Південна Бессарабія стала одним з відомих центрів старообрядницького благочестя.
У 1846 р. на території Буковини в Білій Криниці було утворено старообрядницьку митрополію. Ця подія стала знаменою в житті старообрядців Південної Бессарабії. За цих умов, у 1857 р., за дозволом румунського уряду була утворена Ізмаїльсько-Бессарабська старообрядницька єпархія, яка підпорядковувалась білокриницькій ієрархії. Резиденцією Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії став старообрядницький Нікольський монастир Ізмаїльського повіту. Крім цього монастиря, до старообрядницької єпархії входили ще два чоловічих монастиря в м. Вилкове та в с. Новій Некрасівці, жіночий монастир в с.Муравлівці Ізмаїльського повіту та жіночий скит в м. Ізмаїлі. Юрисдикція Ізмаїльського єпископа поширювалась на старообрядницькі приходи міст Ізмаїл, Кілія, Вилкове та сіл Нова й Стара Некрасівки, Муравлівка, Підковка, Жебріяни, Карячка, Коса.
Адміністративним центром Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії було місто Ізмаїл, але у зв’язку з тим, що управління та архієпископ переїжджали до Архангело-Михайлівського монастиря, то центр перемістився туди. Тут знаходилась кафедра архієрея, який до 1900 р. носив титул Архієпископ Ізмаїльський та всея Бессарабії.
До складу Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії входили монастирі, церкви та старообрядницькі приходи Ізмаїльського повіту. Ізмаїльський єпископ керував старообрядницьким духівництвом, відповідав за стан віри та моралі в приходах. Для здійснення єпархіального управління Ізмаїльська старообрядницька єпархія мала особливу церковно-адміністративну структуру, центральне місце в якій займала духовна консисторія вона виконувала адміністративну, фінансову та судову функції.
Духовенство Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії активно проводило богословську, пастирську, місіонерську та освітню діяльність в межах своєї єпархії. Особливо треба відзначити освітню діяльність єпархії. Старообрядницьке духовенство високо оцінювало значення церковної школи як засобу розповсюдження освіти та збереження особливостей церковного співу, іконописання та переписування стародрукованих книг, про що свідчить велика кількість публікацій на цю тему в єпархіальних виданнях, зростання мережі церковних шкіл, висока питома вага витрат на церковну школу в загальному кошторисі єпархіальної скарбниці.
Приєднання Бессарабії до Російської імперії сприяло піднесенню рівня життя старообрядців, налагодженню і зміцненню зв’язків з історичною батьківщиною. Це був період процвітання бессарабських монастирів. Територія краю була близькою до зовнішніх кордонів імперії, що визначало толерантне ставлення царської влади до старообрядницьких монастирів. Як свідчать архівні матеріали, між монастирським керівництвом і представниками влади підтримувались досить коректні відносини. Матеріальне становище монастирів в цей період значно покращилось. Розширились і зміцнили зв’язки бессарабських старообрядців між собою, а також з одновірцями з інших старообрядницьких центрів.
Такий розквіт старообрядництва Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії призвів до активних дій протирозкольничих місіонерів Кишинівської єпархії, яка намагалась заснувати тут єдиновірство перехідну форму між старообрядництвом та офіційним православ'ям.
Результатами їх діяльності стали заснування єдиновірської церкви та школи в м. Ізмаїл у 1898 р., а також перехід деяких старообрядців до православ’я. З часом заходи проти старообрядців Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії, що проводились Кишинівською єпархією, пом’якшувались. Старообрядці ухилялись від зустрічей з приходськими священиками і протирозкольничими місіонерами. Єдиновірство не отримало розповсюдження в Ізмаїльсько-Бессарабській старообрядницькій єпархії, а результатом діяльності „протирозкольничих” місіонерів в Південній Бессарабії стало заснування в єпархії посади „протиниконіанського” місіонера. Посади єпархіальних місіонерів в Ізмаїльсько-Бессарабській старообрядницькій єпархії були запроваджені для протидії залученню старообрядців до православ’я. Основною формою діяльності старообрядницьких місіонерів, як правило, людей освічених, з літературними та ораторськими здібностями, була безпосередня робота в приходах: публічні й приватні зустрічі та бесіди з членами причту, полеміка з „протирозкольничими” місіонерами, методична та теоретична допомога приходським священикам.
Високій збереженості старообрядницької традиції Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії сприяло найбільш тривале існування на території цього краю міцних, матеріально і духовно заможних монастирів. Занепад старообрядницьких монастирів розпочався після 1940 р., коли радянська влада вперше прийшла на територію Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії. Політика нової влади була спрямована на викорінення монастирського укладу з радянського життя. Стан монастирів різко погіршився, тому що заможні старообрядці, які щедро жертвували на утримування монастирів, підтримували їх фінансово і матеріально, втратили землі, майно і самі боролися за виживання. Ці монастирі були знищенні радянською владою тільки у 1946 р., в той час, як на інших територіях це було зроблено значно раніше. Монастирі мали великий вплив на ціннісні орієнтації місцевого населення, сприяли збереженню найбільш важливих культурних і духовних цінностей. Так, навички самобутнього церковного співу, читання церковнослов’янських текстів, старовинного іконопису, плетіння лестовок, поясів місцеве населення переймало в освічених ченців. Чітко налагоджена організація господарства, побуту в монастирях, була також взірцем для селян-старообрядців.
Старообрядницькі традиції Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії можна простежити на прикладі функціонування її приходів, які зберігали патріархальні звичаї. Родини старообрядців Південної Бессарабії в ХІХ ХХ ст. славились багатодітністю, міцністю моральних устоїв, упорядкованим побутом. В середовищі старообрядців склалась трудова етика, що базувалась на вірі в Бога, високих духовних і моральних принципах. Більшість з них щедро жертвували гроші на допомогу бідним і хворим, на будівництво лікарень і богоділень. Старообрядців Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії відрізняло від інших мешканців Південної Бессарабії зовнішнє благочестя, більш суворий образ життя, матеріальний достаток більшості, який пояснюється як трудолюбством, відсутністю неробства та марнотратства, так і взаємодопомогою всередині єпархії. У звязку з тим, що територія єпархії була відносно невеликою і приходи з церквами в ній були розташовані компактно, це спряло міцним зв’язкам між старообрядцями. Суворість релігійних устоїв, замкнутість в місцях компактного проживання, великі міцні сім’ї все це допомогло старообрядцям Ізмаїльської єпархії зберегти в іноетнічному середовищі свою культуру, мову і звичаї. Не зважаючи на утиски, на трагічну долю своїх предків, відірванність від Росії, вони залишились старовірами.
Основою духовної культури старообрядців Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії була релігія. Зіткнувшись із необхідністю жорсткої полеміки з РПЦ, старовіри розвили у своєму середовищі писемність, релігійну освіту та набули релігійного аскетизму, що розповсюджувався на інші сфери діяльності, в тому числі і господарювання. Відданість християнству в них була настільки великою, що зовсім витіснила давні поганські звичаї (на відміну від традиційного православ’я). Російські старообрядці Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії створили в іконописі та книгодрукуванні свій оригінальний стиль, який зробив старообрядництво неповторним. Література, що була написана старообрядцями, особливо в період їх протистояння церковним реформам Никона, являє собою новаторське та неповторне явище. В цілому, твори старообрядців це прагнення зберегти національний варіант своєї культури, опираючись при цьому на загальні стандарти літературно-публіцистичного забарвлення. Старовіри-письменники розглядали у своїх творах спадщину традиційної російської культури, уклад життя, уявлення про ідеальне та матеріальне, про добро і зло.
У старообрядницьких поселеннях старообрядницької Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії була добре розвинута культура іконописання, про що свідчать роботи Платона Кузьмича Труханова та Стефана Купріяновича Кравцова. При монастирях Ізмаїльської єпархії діяли іконописні майстерні. Іконописна школа єпископа Силуяна була відома далеко за межами Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії.
Російські старообрядці, не зважаючи на довготривале перебування в іноетнічному оточенні, зберегли власну конфесійну і етнокультурну ідентичність, багату матеріальну і духовну культуру. Вони знайшли свою нішу в економіці краю, займаючись рибальством, садівництвом, городництвом, торгівлею і земляними роботами.
Старовіри Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії зуміли зберегти дониконівські церковні обряди та побутові норми, неповторні культурні традиції середньовічної Росії церковний спів, канонічний іконопис, мистецтво книжкової мініатюри тощо. Отже, можна сказати, що старообрядництво Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії це не противага окремої секти по відношенню до РПЦ, це цілий пласт народної культури, яка зберегла писемні та художні традиції, особливості побуту та укладу життя, має право на існування.
Робота над темою дослідження може бути продовжена за такими напрямками:
· ставлення до діяльності старообрядницької єпархії широких верств українського суспільства, зокрема селянства;
· вивчення співпраці Ізмаїльсько-Бессарабської старообрядницької єпархії із владою Румунії та Російської імперії у господарській та культурно-просвітницькій діяльності;
· участь у просвітницькій діяльності старообрядців російської інтелігенції;
· визначення взаємозв’язків між старообрядницькими єпархіями України, Росії та Румунії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Абакумова Н. Старообрядцы в городах Бессарабии (ХІХ в.). Расселение и численность // Материалы международной научно-практической конференции «Старообрядчество Молдавии: истоки и современность». Кишинёв, 2003. С. 103 111.
2. Абакумова-Забунова Н.В. Русское население городов Бессарабии ХІХв. / Н.В. Абакумова-Забунова; Академия наук Молдовы. Ин-т межэтн. исслед. Сh.: Business-Elita, 2006. 519 р.
3. Абдулаєва М.А. Православні храми та монастирі Криму як осередки духовного життя грецького населення : Дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 / Ін-т історії України НАН України. К., 2001. 233 арк.
4. Аввакум (протопоп). Житие протопопа Аввакума им самим написанное и другие его сочинения / Н.К. Гудзий М.: ЗАО «Сварог и К», 1997. 493 с.
5. Аксаков И.С. О бессарабских раскольниках // Русский архив. 1888. № 11. 446 с.
6. Аксаков И.С. Письма из провинции. М., 1991. 298 с.
7. Алексеев В. Православие и старообрядчество: К 250-летию переселения в Бессарабию казаков-старообрядцев // Советский Измаил. 1990. 6 декабря. С. 4.
8. Alexandru Boldur. Bassarabia si relatiunile Romano-Ruse. Bucuresti, 1927. 124 p.
9. Андреева Е. Встреча с некрасовцами: Старообрядчество Придунавья // Бессарабские ведомости 1997. № 39. С. 5.
10. Андреева Е.А. Народоведение и этнография Бессарабии: Сборник материалов. Измаил, 1996. 132 с.
11. Андрианов И. Русский фактор в культурно-историческом развитии Южной Бессарабии // Собеседник Измаила. № 1. 2003 . С. 1.
12. Анцупов И.А. Казачество российское между Бугом и Дунаем. Кишинёв, 2000. 285 с.
13. Анцупов И.А. Русское население Бессарабии и Левобережного Поднестровья в конце ХVІІІ ХІХ в.: Социально-економический очерк/ Академия наук Республики Молдова, Институт национальных меньшинств; Кишинёвская община россиян. Кишинёв: Инесса, 1996. 252 с.
14. Архив Юго-Западной России, изд. Комис. для разбора древних актов. Ч.7., т.1: Акты о заселении Юго-Западной России. К., 1886. 647 с.
15. Архив Юго-Западной России, изд. Комис. для разбора древних актов. Ч.7., т.2: Акты о заселении Юго-Западной России. К., 1890. 644 с.
16. Архив Юго-Западной России, изд. Комис. для разбора древних актов. Ч.7., т.1: Акты о заселении Южной России ХVІІ ХVІІІ вв. К., 1905. 596 с.
17. Архимандрит Евлогий (Гутченко). К проблеме наших взаимоотношений со старообрядцами // Андреевский вестник (Пастырско-Богословский журнал Одесской духовной семинарии). 2003. № 2 (8). С. 54.
18. Атеистический словарь. М., 1986. 501 с.
19. Багатокультурність: історія, функціонування, проблеми вивчення: Зб. наук. пр. за підсумками наук.-прак. конф. „Заселення півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” / НАН України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. Відділення історико-культурних проблем півдня України. Херсон, 1997. 92с.
20. Барановский В. Вековые святыни. Из истории старообрядческих общин, храмов, кладбищ Зарасайского края. Зарасай, 2004. 100 с.
21. Барсов Е. Новейшие исследователи русского раскола. Люди Божие и скопцы. Историческое исследование (из достоверных источников и подлинных бумаг) Н.В. Реутского. М., 1827. Раскол и его значение в народной русской истории. Историч. очерк В.В. Андреева, 1870. М., 1873. 402 с.
22. Бахревский В. Никон: Роман. М.: Пов.писатель, 1988. 398 с.
23. Бачинский А.Д., Добролюбский А.О., Новицкий И.Ю. Книги для чтения по истории Одесщины. Выпуск І. Одесса, 1992. 112 с.
24. Бачинський А.Д. Задунайська Січ 1775 1828. Історико-документальний нарис. Одеса, 1994. 198 с.
25. Белая Криница: Православно-старообрядческий художественно-иллюстративный публицистический журнал // Старообрядческая епархия Киевская и всея Украины. К. 2002. 59 с.
26. Беленький Т.И. Опись церковно-богослужебных книг, принадлежащих комитету для историко-статистического описания Подольской епархии: Из Подольских епархиальных ведомостей. Каменец-Подольский, 1876. 14 с.
27. Беликов С.Д. Старообрядческий раскол в Томской губернии (по судебным данным). Томск, 1894. 69 с.
28. Белоликов В. Один из многих. Из истории беглопоповщины во ІІ пол. ХVІІІ в. 1912. 12 с.
29. Белоликов В.В. Историко-критический обзор существующих мнений о происхождении, сущности и значении русского раскола старообрядчества. К., 1913. 52 с.
30. Берх В. Царствование царя Алексея Михайловича. Ч.ІІ. СПб.: Изд. И.Сленин, 1831. 269 с.
31. Бессарабец // Ежедневная газета. Кишинёв, 1916. 8 с.
32. Бессарабская губерния // Большая энциклопедия. Т.3. СПб., 1901. 601 с.
33. Бессарабская губерния // Новый энциклопедический словарь. СПб., 1893. Т.6. 423 с.
34. Бобрищев-Пушкин А.М. Суд и раскольники-сектанты. СПб., 1902. 207 с.
35. Бойко А.В. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ ст. / Запорізький держ. ун-т. Науково-дослідна лабораторія історії Півд. України Запоріжжя: Тандем-У, 1997. 398 с.
36. Бойко А.В. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ століття: Аналіз джерел / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України; Запорізьке наукове товариство ім. Я.Новицького. — К., 2000. — 308с.
37. Бойко Я.В. Заселение Южной Украины: 1860 1890 гг.: Историко-экономическое исследование. Черкассы: Облредиздат «Сіяч», 1993. 256 с.
38. Болонев Ф.Ф. Из опыта этнографического изучения русского населения Сибири // Русские Сибири: культура, обычаи, обряды. Новосибирск, 1998. С. 20.
39. Большая советская энциклопедия. Т.24(І)27. М., 1977. 524 с.
40. Бондар О. Мужицький генерал Йосип Гладкий кошовий отаман Задунайської Січі (1789 1866) // Хроніка-2000. Вип. 45 46. С. 453.
41. Бороздин А.К. Протопоп Аввакум. Очерк из истории умственной жизни русского общества в ХVІІ в. СПб., 1898. 171 с.
42. Бубнов Н.Ю. Старообрядческая книга в России во ІІ пол. ХVІІ в.: источники, типы и эволюция. СПб., 1995. 435 с.
43. Буганов В.И., Богданов А.И. Бунтари и правдоискатели в Русской православной церкви. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
44. Булгаков С.В. Православие: Праздники и посты. Богослужение. Требы. Расколы, ереси, секты М.: Современник, 1994. 575 с.
45. Буркин Н. Монастыри в России, их эксплуататорская и контрреволюционная роль. М.: Безбожник, 1931. 40 с.
46. Бутенко В.І. Йосип Гладкий /1789 1866/ (останній кошовий Задунайської Січі) // Історія та правознавство. 2004. № 4. С. 7.
47. Быков А.А. Патриарх Никон. СПб.: Изд. Ф. Павленкові, 1891. 141 с.
48. Быковский И.К. История старообрядчества всех согласий. М.,1906. 240 с.
49. Быстров С.И. Двоеперстие в памятниках христианского искусства и письменности. Барнаул, 2001. 214 с.
50. Варона А. Раскол и старообрядчество в Румынской историографии // Материалы международной научно-практической конференции «Старообрядчество Молдавии: истоки и современность». Кишинёв, 2003. С. 103 111.
51. Васильева О.Ю. Русская православная церковь и советская власть в 1917 1927 годах // Вопросы истории. 1993. № 8 . С. 40 55.
52. Введенский А. Действующие законоположения касательно старообрядцев и сектантов. Одесса, 1913. 197 с.
53. Верещагин А. К вопросу о регистрации браков раскольников. Б. м., б. г. С. 288 303.
54. Виденеева А.Е. Ростовский архиерейский дом и система епархиального управления в России ХVІІІ века / А.Е. Виденеева; отв. ред. С.М. Каштанов; Ин-т всеобщей истории. М.: Наука, 2004. 434 с.
55. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 1195. Статистические сведения о количестве прихожан церквей по вероисповеданиям за 1930 г. Без арк.
56. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 1226. Материалы конгресса миссионеров Хотинской и Измаильской епархий; докладные записки епархиальных миссионеров о результатах обследования приходов и сведения о количестве сектантов по уездам епархии за 1932 г. Без арк.
57. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 1227. Протоколы миссионеров о работе сельских церквей и списки сектантов по селам уезда за 1931 г. Без арк.
58. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 1264. Дело о переходе в сектанты из православного вероисповедания Ткаченко Т., Бурзаковского Ш., Кибалка Е., Левченко А., Мирошниченко А. за 1933 г. Без арк.
59. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 1298. Сведения о кол-ве сектантов по уездам Измаил, Кагул, Четатя-Албэ за 1933 г. Без арк.
60. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 1366. Директивы Министерства культов о борьбе с сектантством и сведения о старообрядцах, проживающих в Уездах Измаил, Кагул и Четатя-Албэ за 1936 г. Без арк.
61. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 1471. Протоколы по проверке работы церквей за 1937 г. Без арк.
62. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 1528. Протоколы по проверке работы церквей за 1938-39 гг. Без арк.
63. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 192. Сведение о состоянии церкви предместья города Измаила Кугурлуй за 1918 г. Без арк.
64. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 33. Дело о переходе Епифания Митика и Штефана Иванова в старообрядческую секту 13 июня 1860 г. Без арк.
65. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Оп. 1. Спр. 418. Переписка с центральным церковным советом и Синодом о применении закона по реорганизации церквей; сведения о церквях, имеющих историческое значение и о кол-ве сектантов за 1920 г. Без арк.
66. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 550. Приказ министерства внутренних дел о содействии административных и церковных органов в борьбе с приверженцами старого стиля за 1933 г. Без арк.
67. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 597. Переписка с Измаильской префектурой, парохиями о священниках, проводивших религиозную службу в церквях на славянском языке и по старому стилю за 1935 г. Без арк.
68. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 774. Списки умерших прихожан старообрядческой церкви Рождества Христова г. Измаила за 1918-1929 гг. Без арк.
69. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 779. Духовное указание святого Синода и переписка с окружными протопопиями по борьбе с сектантами; списки сектантов по приходам епархий за 1923 г. Без арк.
70. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 797. Инструкция по борьбе с сектантами за 1925 г. Без арк.
71. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 798. Инструкция по борьбе с сектантами за 1926 г. Без арк.
72. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 110. Нижне-Дунайская Епископия г. Измаил. Оп. 1. Спр. 851. Отчеты и докладные записки помощника миссионера Пугачёва Ф. о проведённой работе по борьбе с сектантами; списки сектантов по сёлам епархии за 1928 г. Без арк.
73. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 2. Измаильская городская управа, годы: 1878 1919. Оп. 1. Спр. 250. Переписка с бессарабским губернатором о высылке планов участков земли, принадлежащих обществам предместий Старой и Новой Некрасовки. 1894 г. 9 арк.
74. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 2. Измаильская городская управа, годы: 1878-1919. Оп. 1. Спр. 266. Дело об отводе участка земли на Гарманной площади под постройку единоверческой церкви и училища. 1894 г. 4 арк.
75. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 2. Измаильская городская управа, годы: 1878 1919. Оп. 1. Спр. 511. Дело о выборах старосты в предместье Старая Некрасовка. 1910 г. 5 арк.
76. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 4. Вилковская посадская управа, годы: 1879 1918. Оп. 1. Спр. 100. О переселении старообрядцев. Без дат. Без арк.
77. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 4. Вилковская посадская управа, годы: 1879 1918. Оп. 1. Спр. 105. Об основании сёл и городов на территории Бессарабии. Без дат. Без арк.
78. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 4. Вилковская посадская управа, годы: 1879 1918. Оп. 1. Спр. 122. О церквях и монастырях. 1890 г. Без арк.
79. Відділ ДАОО в м. Ізмаїлі. Ф. 4. Вилковская посадская управа, годы: 1879 1918. Оп. 1. Спр. 140. Дело об израсходовании денежных средств на содержание вилковского старообрядческого притча 22 июня 1899 г. Без арк.
80. Відділ ДАО