КОНЦЕПЦІЯ ДОСВІДУ В ТРАСНЦЕНДЕНТАЛЬНІЙ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАІНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Кебуладзе Вахтанг Іванович

УДК 165.62

КОНЦЕПЦІЯ ДОСВІДУ В ТРАСНЦЕНДЕНТАЛЬНІЙ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ

09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Науковий консультант:
Лой Анатолій Миколайович,
докор філософських наук, професор

КИЇВ – 2012

Зміст

Вступ 4

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади феноменології досвіду 17
1.1. Концептуалізація поняття досвіду та пов’язаних
із ним понять у феноменологічній літературі 17
1.2. Мотиви, принципи і рівні феноменологічного дослідження
досвіду 59
1.3. Від феноменології свідомості до феноменології досвіду 73
1.4. Аісторичне реконструювання як метод феноменологічного дослідження 85
1.5. Попередні феноменологічні прояснення поняття досвіду 113
Висновки до 1 розділу 129

Розділ 2. Феноменологія між емпіризмом і трансценденталізмом 131
2.1. Феноменологічна критика емпіризму 135
2.2. Трансцендентальна феноменологія і класичний
трансценденталізм 156
Висновки до 2 розділу 180

Розділ 3. Статична феноменологія досвіду:
інтенційність як засадова структура досвіду 182
3.1. Поняття інтенційності в психології з емпіричного погляду
Франца Брентано 183
3.2. Інтенційність як умова можливості досвіду
в трансцендентальній феноменології 194
3.3. Проблематизація поняття інтенційності
у феноменологічній філософії 218
3.4. Проблема інтенційного пасиву 227
Висновки до 3 розділу 237

Розділ 4. Генетична феноменологія досвіду 239
4.1. Допредикативний досвід і предикативне судження 242
4.2. Пасивна синтеза й активність свідомості 263
4.3. Інтерсуб’єктивність і тілесність досвіду 280
4.4. Мова як конститутивний елемент досвіду 298
Висновки до 4 розділу 316

Висновки 318

Список використаної літератури 324

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена внутрішньою динамікою розвитку самої феноменології, як варіанту трансцендентальної філософії. Адже якщо трансцендентальна феноменологія прагне бути насправді строгою наукою, тобто наукою, на яку може опертися будь-яке інше наукове дослідження світу, то вона повинна мати засоби опису і розуміння будь-якого можливого досвіду. З іншого боку, так зрозумілий досвід має бути пріоритетною темою будь-якого наукового, а насамперед філософського дослідження.
Утім досвід постає для трансцендентальної феноменології не як самозрозумілий предмет дослідження, а як виклик і проблема, що очікує на розв’язання. Адже поняття досвіду забарвлене розмаїтими конотаціями, що підважують зазіхання на його осмислення з позицій трансценденталізму. Але саме ця проблемність поняття досвіду для трансцендентальної філософії, на нашу думку, робить його вкрай важливим у трансцендентальному дискурсі. Одним із головних завдань феноменології саме і є показати те, що лише на засадах трансценденталізму можна адекватно порушити питання про досвід і сподіватися віднайти відповідь на нього. Отже, можна наважитися на твердження, що феноменологія, перетворюючись із філософії свідомості на філософію досвіду, здійснює приховану тенденцію всієї трансцендентальної філософії.
У розвитку феноменологічної філософії Едмунда Гусерля поняття досвіду відіграє ключову роль, про що свідчать постійні звернення до цього поняття від часів написання першого твору «Філософія арифметики» [Husserl 1970] до останньої незавершеної праці «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія» [Husserl 1954]. Окрім того, одній з останніх своїх праць Гусерль дає назву «Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки» [Husserl 1964], підтверджуючи цим важливість поняття досвіду для всього феноменологічного проекту.
Але й після Гусерля феноменологи й представники інших напрямів сучасної філософії постійно звертаються до поняття досвіду, про що нам йтиметься нижче, коли ми розглядатимемо ступінь наукової розробленості теми.
У вітчизняній філософії останнім часом також помітний інтерес до поняття досвіду, що втілилося в низку досліджень, про які йтиметься нижче, а також у проведення теоретичного семінару на тему «Філософія досвіду», матеріали якого надруковані в 5-ому числі часопису «Філософська думка» 2011 року.
Отже, актуальність теми досвіду зумовлена й іманентними чинниками розвитку самої феноменології, й найважливішими тенденціями в сучасній іноземній і вітчизняній філософії.
Ступінь наукового опрацювання теми
Тема досвіду стало перебуває в центрі уваги філософської думки. Від доби античності аж до сьогодення майже кожна філософська концепція намагається в той чи той спосіб визначити й прояснити поняття досвіду. В деяких із цих концепцій поняття досвіду стає центральним і навіть, як-от в новоєвропейському емпіризмі або в емпіріокритицизмі кінця ХІХ початку ХХ сторіччя, використовується для формулювання їхніх назв. Але й в усіх інших філософських вченнях поняття досвіду відіграє дуже важливу роль. У цьому короткому й через це строкатому огляді ступеня наукової розробленості теми досвіду ми зосередимося лише на тому, де, коли і як поняття досвіду постає у феноменологічній традиції, а також на тому, як це відображено у творах вітчизняних дослідників.
Спочатку зосередьмося на творчості засновника феноменології Едмунда Гусерля. В його текстах поняття досвіду відіграє дуже важливу роль. Ще в дофеноменологічному творі «Філософія арифметики» у фрагменті, в якому Гусерлю йдеться про філософське обґрунтування математичного поняття множини, натрапляємо на таке твердження: «Тепер усе залежатиме від свідчення досвіду» [Husserl 1970, 203]. Зрозуміло, що тут Гусерль розуміє досвід ще з позиції емпіричного психологізму, який критикуватиме в І-ому томі «Логічних досліджень» [Husserl 1975]. Для цієї критики поняття досвіду також має дуже важливе значення, але й тут Гусерлеве розуміння досвіду не дуже відрізняється від погляду на досвід емпіризму. Засновник феноменології ще не створює власну концепцію досвіду, а просто послуговується наявним поняттям досвіду, що його здебільшого розробляв емпіризм, для критики однієї з головних вад самого емпіризму, а саме, психологізму. В лекціях з «Феноменології внутрішньої свідомості часу» [Husserl 1966¹] віднаходимо концепцію універсальної темпоральності досвіду. На початку «Ідей чистої феноменології і феноменологічної філософії» Гусерль використовує поняття досвіду суто інструментально, а саме для визначення психології як досвідної науки, тобто як науки про реальне та про факти, про «matters of fact в сенсі Г’юма» [Husserl 1976, 6]. Зрозуміло, що й в цьому визначенні поняття досвіду ще вживається в тому сенсі, який йому надає емпіризм (про що свідчить хоча би посилання на Г’юма). Але далі в цьому творі, коли Гусерль розпочинає розбудову власної концепції трансцендентальної феноменології, поняття досвіду вже постає дещо в іншому сенсі. Наближаючись до трансцендентального дослідження умов можливості досвіду взагалі, Гусерль починає розуміти досвід як джерело поки що лише природного пізнання: «Природне пізнання починається з досвідом й залишається в ньому» [Husserl 1976, 10]. Тут він також пише про нескінченність і розмаїтість досвіду як про його універсальні характеристики. В цьому ж творі засновник феноменології модифікує власну концепцію інтенційності, перший варіант якої знаходимо ще в ІІ-ому тому «Логічних досліджень» [Husserl 1984]. Інтенційність постає тепер як трансцендентальна умова можливості досвіду взагалі. Нарешті, в пізніх творах Гусерль розробляє витончену концепцію досвіду з позицій трансцендентальної феноменології. Так, у «Картезіанських медитаціях» [Husserl 1950] йому йдеться про умови можливості досвіду власного тіла, тіла Іншого й досвіду Іншого як іншої суб’єктивності, тобто про тілесність і про інтерсуб’єктивність як про трансцендентальні виміри досвіду, а у творах «Формальна і трансцендентальна логіка» [Husserl 1974] та «Досвід і судження» [Husserl 1976] він розробляє концепцію допредикативного досвіду, з якого походять предикативні судження. В незавершеному ж творі «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія» [Husserl 1954] Гусерль розпочинає спроби дослідити досвід життєсвіту в його тотальності.
Після Гусерля у феноменологічній філософії тема досвіду залишається однією з центральних. Майже всі твори таких класиків феноменологічної традиції, як Гайдеґер, Шюц, Сартр, Мерло-Понті так чи інак тематизують поняття досвіду. Інколи тема досвіду стає головним предметом дослідження феноменологів, як-от у статті Ойґена Фінка про онтологічний досвід [Fink 1976] або в одному з останніх досліджень феноменологічної концепції досвіду, а саме у творі Ласло Тенгелі «Досвід і вираження. Феноменологія на зламі в Гусерля та в його послідовників» [Tengelyi 2007]. Інтерпретація феноменології як філософії досвіду постає у творах Бернгарда Вальденфельса «Феноменологія досвіду Едмунда Гусерля» [Вальденфельс 1999] і «Топографія Чужого. Студії до феноменології Чужого» [Вальденфельс 1999]. Поняття допредикативно досвіду у феноменології та його зв’язок із концепціями досвіду Г’юма та Канта ретельно досліджує Дитер Ломар у творі «Досвід і категоріальне мислення. Г’юм, Кант і Гусерль про допредикативний досвід і предикативне пізнання» [Lohmar 1998]. Своєрідне бачення феноменологічної концепції досвіду представлено у творі російського філософа Віктора Молчанова «Розрізнення і досвід: феноменологія неагресивної свідомості» [Молчанов 2004]. Серед російськомовних авторів, які писали й пишуть про феноменологію, насамперед варто зазначити учня і послідовника Едмунда Гусерля Ґустава Шпета, а також філософів другої половини ХХ сторіччя Мераба Мамардашвілі й Нелі Мотрошилову.
У вітчизняній філософії феноменологічна традиція і дослідження в ній досвіду представлено у творах Андрія Богачова «Філософська герменевтика» [Богачов 2006], Степана Кошарного «Феноменологічна концепція філософії Е.Гусерля: критичний аналіз» [Кошарний 2005] і Євгена Причепія «Феноменологічна теорія свідомості Е. Гуссерля (Критичний нарис)» [Причепій 1971]. Андрій Богачов у статті «Філософський початок герменевтики (До історії визначення герменевтичного досвіду)» досліджує поняття герменевтичного досвіду та його історичне походження [Богачов 2011]. Феноменологічну концепцію досвіду досліджували також Анатолій Лой у творі «Свідомість як предмет теорії пізнання» [Лой 1988] і Михайло Мінаков у творі «Історія поняття досвіду» [Мінаков 2007]. До розгляду поняття досвіду звертався у своїх статтях Володимир Рижко. Розвідки щодо різних аспектів феноменологічної традиції у сучасній філософії здійснюють у своїх творах такі вітчизняні дослідники, як Геннадій Аляєв, Євген Бистрицький, Ольга Гомілко, Андрій Дахній, Нелі Іванова-Георгієвська, Анатолій Ішмуратов, Роман Кобець, Сергій Пролеєв, Віталій Терлецький.
Мета дослідження полягає в тому, щоби з позицій трансцендентальної феноменології розглянути досвід й, відповідно, концептуалізувати трансцендентально-феноменологічне вчення як філософію досвіду. Ця мета втілюється у таких завданнях:
• Прояснити розуміння поняття досвіду в його щоденному вжитку, в філософії взагалі й у трансцендентальній феноменології зокрема
• Проаналізувати зв’язки трансцендентальної феноменології як філософії досвіду з новоєвропейським емпіризмом і класичним трансценденталізмом
• Розглянути інтенційність свідомості як основну умову можливості досвіду взагалі, а також вказати на межі можливості застосування поняття інтенційності в філософському дослідженні досвіду та варіанти подолання цих меж
• Дослідити перехід від статичної феноменології до генетичної як втілення тенденції перетворення феноменології з філософії свідомості на філософію досвіду
Об’єктом дослідження є досвід у найширшому розумінні цього слова, предметом дослідження є поняття досвіду в феноменологічній філософії.
Головним методом дослідження є аісторичне реконструювання, що являє собою авторську комбінацію різних методологічних підходів і настанов, а саме феноменологічної топографії Бернгарда Вальденфельса, таких методів літературної критики, як деконструкція, наратологія і постколоніальна критика, а також еволюційної епістемології Томаса Куна. Важливим для методу аісторичного реконструювання є заміна поняття суб’єктивності поняттям етос, яку пропонує Клаус Гельд, і поняття метисного етосу, яке створив автор цього дослідження, спираючись на ідею Гельда. Докладніше основні принципи методу аісторичного реконструювання викладено в четвертому підрозділі першого розділу дослідження.
Окрім цього, автор у дисертаційному дослідженні спирається на феноменологічну методологію і почасти розвиває її, а саме, вказує на можливості модифікації методу конститутивної аналізи на підставі трансформації концепції інтенційності, залучає теорію пасивної синтези до розгляду трансцендентальної інтерсуб’єктивності й проводить паралель між феноменологічною ідеєю чисто-логічної граматики і генеративної граматики Хомського, а також указує на необхідність доповнення такої концепції мови поглядом Мерло-Понті на мовлення як на тілесну практику, створюючи у такий спосіб методологічні засади нового погляду на проблему мови і й мовлення.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше трансцендентальну феноменологію послідовно розглянуто як філософію досвіду й відповідно викладено всі найважливіші аспекти феноменологічного дослідження досвіду.
Наукову новизну конкретизовано в таких положеннях, що їх винесено на захист:
• Феноменологію визначено як антиметафізичний проект, якщо під метафізичністю мислення розуміти «подвоєння світів» відповідно до якого існує щонайменше два світи, а саме, світ, який нам здається, і справжній світ, який можна пізнати, застосовуючи правильні методи наукового пізнання. На таку метафізичність хибують всі великі філософські системи в історії розвитку європейської інтелектуальної культури. Феноменологія, натомість, стверджує, що і в щоденному профанному досвіді й в науковому або філософському дослідженні ми маємо справу з єдиним феноменальним світом досвіду, або із життєсвітом як універсальним горизонтом будь-якого можливого досвіду взагалі. Отже, антиметафізичність феноменологічного проекту зумовлює інтерес феноменології до досвіду. З цього своєю чергою випливає наше друге положення:
• Ґрунтовно розкрито одну з головних тенденцій внутрішнього розвитку феноменології – її перетворення з філософії свідомості на філософію досвіду. Реалізація цієї тенденції дозволяє феноменології подолати суб’єктивізм і його граничну форму – соліпсизм, що вони певною мірою притаманні будь-якій формі філософії свідомості. При цьому варто зауважити, що зазначена тенденція дається взнаки на різних етапах розвитку феноменологічної концепції – від дескриптивної психології або реалістичної феноменології «Логічних досліджень» через статичний варіант трансцендентальної феноменології «Ідей І» аж до генетичної феноменології в пізніх працях Гусерля. Хоча, звісно, саме в останніх творах Гусерля ця тенденція стає домінантною.
• Сформульовано основні положення, що визначають феноменологію як трансцендентальний емпіризм. Це означає, що головною темою феноменологічного дослідження стає досвід, але це дослідження відбувається не з позицій емпіризму, а с позицій трансценденталізму, позбавленого питомих вад філософії свідомості. Для реалізації такого дослідницького проекту феноменологія критично запозичує певні ідеї новоєвропейського емпіризму й класичного трансценденталізму Кантового ґатунку й креативно об’єднує їх в нову концепцію досвіду. Водночас феноменологія відкидає Кантове вчення про «річ-саму-по-собі» і долає різке протиставлення чуттєвості і розуму класичного трансценденталізму. Окрім того, Гусерль на відміну від Канта розробляє концепції інтелектуальної очевидності, пасивної синтези й матеріального a priori. Натомість Кант, як відомо, не визнавав можливість інтелектуальної очевидності, наполягав на активності та спонтанності синтетичної діяльності свідомості й уважав, що апріорна складова пізнання може мати лише формальний характер. Феноменологія долає також спільні упередження емпіризму і трансценденталізму, а саме, зведення пізнання до наукового пізнання й, відповідно, епістемології до теорії наукового пізнання. Гусерль також критикує психологізм, притаманний певною мірою і емпіризму й трансценденталізму. До речі з феноменологічної критики психологізму виростає центральна феноменологічна концепція, а саме, вчення про інтенційність досвіду свідомості. В емпіризмі Гусерля не влаштовує ще й натуралізація розуму, що вона, як і психологізм, веде до релятивізму. Окрім того, Гусерль від самого початку створення свого феноменологічного вчення виступає проти емпіричних концепцій індукції і асоціації як способів утворення загальних понять. Натомість, уже в пізніх творах, на етапі розробки генетичної феноменології він створює власну концепцію вільної варіації у фантазії як способу утворення загальних понять і асоціації як основної форми пасивної синтези, результатом якої є не загальні поняття, а первинний зміст досвіду, з якого свідомість в активних синтезах конституює предметності і зв’язки між ними, що вони у своїй тотальності утворюють світ досвіду як такий.
• Показано, що антиметафізичності феноменології відповідає розуміння свідомості й світу як взаємопов’язаних моментів первинної єдності. Гусерль концептуалізує цю єдність у трансцендентальному вченні про інтенційність свідомості, класичний варіант якого подибуємо у творі «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії», Гайдеґер – в онтологічній реінтерпретації картезіанського cogito, яку він здійснює в розділі «Європейський нігілізм» свого фундаментального дослідження «Ніцше», а Мерло-Понті – в понятті хіазми, яке він розробляє у незавершеному творі «Видиме й невидиме». Ми спробували встановити внутрішні зв’язки між цими феноменологічними концепціями й показати їхній вплив на подальший розвиток феноменологічної філософії.
• Перехід від статичної до генетичної феноменології розглянуто як втілення загальної тенденції перетворення феноменології з філософії свідомості на філософію досвіду. Найбільш яскраво ця тенденція втілена у феноменологічних концепціях допредикативного досвіду, внутрішнього й зовнішнього горизонтів досвіду, пасивної синтези, тілесності й інтерсуб’єктивності досвіду та життєсвіту, які Гусерль розробляв в межах генетичного варіанту феноменологічного вчення насамперед в таких творах, як «Аналіза пасивної синтези», «Формальна і трансцендентальна логіка», «Картезіанські медитації», «Досвід і судження», «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія». Водночас варто зазначити, що концепцію внутрішньої свідомості часу, яка покладена в основу вчення про пасивну синтезу, Гусерль розробляє ще за часи створення статичного варіанту феноменології. Отже, ще раз слід зауважити, що тенденція переходу від статичної феноменології до генетичної, яка втілює тенденцію перетворення феноменології з філософії свідомості на філософію досвіду, притаманна не лише пізньому варіанту феноменологічного вчення, в якому Гусерль і розробляє генетичну феноменологію, а дається взнаки ще на етапі створення статичного варіанту трансцендентальної феноменології.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів.
В роботі феноменологія представлена як цілісний антиметафізичний проект трансцендентальної філософії досвіду, який долає вади й емпіризму, і трансценденталізму, що вони є основними теоретичними джерелами трансцендентальної феноменології. Такий погляд на феноменологічну філософію уможливлює розв’язання в її межах проблеми соліпсизму й релятивізму, а отже, створює підстави для застосування феноменологічної методології в усіх галузях гуманітарного пізнання. Результати дослідження можуть і мають бути залученими до подальших феноменологічних розвідок, а також утворюють теоретичну базу для подальшого удосконалення навчальних курсів «Феноменологія» для студентів філософських факультетів, «Феноменологічна соціологія» для студентів соціологічних факультетів, «Філософія психології» для студентів психологічних і філософських факультетів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконане у межах науково-дослідної теми філософського факультету 11БФ041-01 «Філософсько-світоглядні та політичні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства».
Особистий внесок здобувача. Дослідження здійснено здебільшого на основі першоджерел мовою оригіналу, або перекладів першоджерел, які здійснив сам дисертант. Основні результати дисертації здобувач одержав самостійно.
Апробацію результатів дослідження здійснено у доповідях автора на таких наукових семінарах, конференціях і колоквіумах: «Феноменологія і гуманітарне знання» (Київ, 1998); «Феноменологія і філософський метод» (Київ, 1999); «Феноменологія: рецепція у Східній Європі» (Київ, 2000); «Феноменологія і практична філософія» (Київ, 2001); «Person, Community and Identity (Особа, спільнота та ідентичність)» (Клуж-Напока, Румунія, 2002); «Феноменологія і мистецтво (Київ, 2002); «Дослідницький колоквіум філософського факультету університету м. Констанц» (Констанц, ФРН 2002); «Issues Confronting the Post-European World (Проблеми пост-європейського світу)» (Прага, Чехія, 2002); «Міжнародний симпозіум, присвячений 100-річчю від дня народження Карла Попера (до 10 річниці Австрійської бібліотеки в м. Києві)» (Київ, 2003); «Zum Schlüsselreignis in Politik und Geschichte (Ключова подія в політиці та історії)» (Отерталь, Австрія, 2003); «Everydayness, Language, Communication (Повсякденність, мова, комунікація)» (Мінськ, Білорусь, 2003); «Феноменологія і марксизм» (Київ, 2003); «Phänomenologie in Osteuropa (Феноменологія у східній Європі)» (Прага, Чехія, 2003); «Феноменологія і культура» (Київ, 2004); «Феноменологія і політика» (Київ, 2005); «Розум і самоафектація» (Київ, 2006); «Hipercivilization and Difference. Towards the Political Phenomenology of Europe (Гіперцивілізація і диференція. До політичної феноменології Європи)» (Відень, Австрія, 2006); «Europe, World and Humanity in the 21st Century: Phenomenological Perspectives (Європа, світ і гуманізм у 21-ому сторіччі: феноменологічні перспективи)» (Любляна, Словенія, 2006); «Створюючи світ наново: бриколаж vs стратегія в доместифікації соціального» (Симферополь 2007); «Какая философия науки нам нужна?» (Санкт-Петербург, Росія, 2007); «Alfred Schütz und die Hermeneutik (Альфред Шюц і герменевтика)» (Відень, Австрія, 2007); «Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії» (Львів, 2007); «Europäische Menschenbilder (Європейські образи людини)» (Дрезден, ФРН, 2008); «Феноменологія і релігія» (Київ, 2008); «In statu nascendi: Phenomenology. Pedagogy. Psychotherapy (In statu nascendi: Феноменологія. Педагогіка. Психотерапія)» (Вільнюс, Литва, 2009); Колоквіум з питань культурних трансформацій та культурної політики (Харків, 2011); «Філософія досвіду» (Київ, 2011); Міжнародний науково-освітній семінар «Eschatos: філософія історії в контексті ідеї “границі”» (Одеса, 2011); «Проблема свідомості в сучасній філософії» (Київ, 2012). Основні ідеї і результати дослідження постійно обговорювалися на засіданнях кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2008 – 2011) і використовувалися у практиці викладання курсу «Феноменологія» для студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «Філософія психології» для студентів психологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «Феноменологічна соціологія» для студентів соціологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «Трансцендентальна феноменологія» і «Філософія психології» для студентів магістерської програми «Філософія» Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Публікації.
Основні положення і результати дослідження відображено в монографії «Феноменологія досвіду» обсягом 12, 7 ум.-друк. аркушів, в навчально-методичному посібнику «Феноменологія» обсягом 7,5 ум.-друк. аркушів, підручнику «Основи практичної філософії» (у співавторстві) обсягом 29,76 ум.-друк. аркушів, колективній монографії «Філософська освіта в Україні: історія і сучасність» обсягом 24,2 ум.-друк. аркушів, 45 наукових публікаціях, із яких 25 надруковано у фахових виданнях, 20 – у збірниках наукових праць, матеріалах наукових конференцій та інших наукових виданнях.
Структура роботи слугує досягненню мети дослідження й виконанню окреслених завдань. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (15 підрозділів), висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 350 сторінок, з яких список використаних джерел – 27 сторінок (246 позицій).

bibliography

Висновки

1. Одна з головних амбіцій феноменології полягає в подоланні метафізичності, яка в той чи той спосіб притаманна всім філософським системам. Таку метафізичність дуже влучно описує Жан-Поль Сартр на початку твору «Буття і ніщо», використовуючи Ніцшеву метафору «ілюзії світу поза сценою». Ця метафора висловлює характерну особливість європейського мислення, а саме стале подвоєнні світів. Це подвоєння виникає ще в античній філософії і дістає свій найбільш яскравий вираз у вченні Платона про світ ідей і світ речей. Саме за це Платона критикує Аристотель, утім відтворює цю метафізичну подвійність світу у вигляді протиставлення форми і матерії. Відтоді будь-яка філософська концепція формулює у свій власний спосіб цю подвійність світів і практикує те, що Ганс Ульрих Ґумбрехт називає жестом «виходження за». Тобто онтологічна картина світу, в який примарний світ приховує справжній, зумовлює епістемологічну стратегію виходу за межі цього примарного світу до світу справжнього. Утім тут відбувається подвійне перекручення. Спочатку свідомості приписується замало – вона постає як така, що хибно переживає світ, а потому – забагато, а саме вона наче дістає здатність виходу за межі примарної реальності. Для феноменології притаманно тверезе усвідомлення того, що темою будь-якого філософського дослідження має бути єдиний світ досвіду свідомості, тобто феноменальний світ, який не приховує нічого. В самій цій фактичній феноменальності ми й можемо угледіти сутності. Для цього ми потребуємо зміни настанов з природної на феноменологічну. Проте феноменологічна настанова не відкриває якогось нового світу, вона дає нам змогу адекватно переживати той самий світ досвіду, виявляючи трансцендентальні умови можливості того, що світ переживається саме так. Ці трансцендентальні умови можливості досвіду і є головним предметом дослідження трансцендентальної феноменології. Відповідно до цього феноменологія і має бути розглянута як філософія досвіду. Таке бачення виявляє ще один дуже важливий аспект феноменології, про який ітиметься у другому висновку.
2. Феноменології притаманна внутрішня тенденція перетворення з філософії свідомості на філософію досвіду. Ця тенденція помітна ще в ранніх творах Гусерля, але вона стає домінантною саме в пізньому генетичному варіанті трансцендентальної феноменології. При цьому не варто забувати, що центральна концепція цього варіанту – вчення про пасивну синтезу спирається на ідею ретенційно-протенційних модифікацій свідомості, яка була сформульована в лекція з феноменології внутрішньої свідомості часу, що їх Гусерль читає ще на ранньому ґетинґеньсткому етапі створення феноменології. Отже, тенденція перетворення феноменології з філософії свідомості на філософію досвіду є внутрішнім принципом розвитку феноменологічної доктрини. Реалізація цієї тенденції дозволяє феноменології подолати суб’єктивізм, який в той чи той спосіб притаманний будь-якій філософії свідомості. Внаслідок цього феноменологія може претендувати на статус такої модифікації трансценденталізму в якій можливе несуперечливе вчення про свідомість і світ досвіду свідомості, тобто феноменологія постає і як трансцендентальна епістемологія, і як трансцендентальна онтологія. Відповідно до цього Гусерль і розробляє феноменологічну концепцію регіональних онтологій. Важливим моментом трансцендентальної феноменології є також концепція інтерсуб’єктивності. Саме інтерсуб’єктивність досвіду є запорукою його об’єктивності. Феноменологія досліджує не «приватний», за виразом самого Гусерля, світ окремого суб’єкта, а спільний світ нашого інтерсуб’єктивного досвіду. Феноменологічна аналіза предметного досвіду виявляє те, що навіть фундаментальні характеристики нашого переживання зовнішніх просторових речей зумовлені інтерсуб’єктивним характером такого переживання, адже предмет досвіду в усій його тотальності – це предмет пережитий з усіх боків, тобто в перспективах переживання усіх можливих інших суб’єктивностей. Своєю чергою в обґрунтуванні інтерсуб’єктивності досвіду важливу роль відіграє пасивна синтеза, адже Інший як інша суб’єктивність даний мені завдяки аппрезентації в інтерсуб’єктивній сфері, а така аппрезентація відбувається у формі пасивної синтези.
3. У цьому дослідженні феноменологію представлено як трансцендентальний емпіризм. Від емпіризму феноменологія успадковує досвід як головну тему, але розглядає його вже з позицій трансценденталізму, тобто насамперед намагається віднайти відповідь на питання про умови можливого досвіду взагалі. Водночас і від емпіризму й від трансценденталізму феноменологію відрізняє визнання інтелектуального споглядання в якому свідомості відкриваються сутності. Від трансценденталізму Кантового ґатунку Гусерлеву феноменологію відрізняє також відмова від поняття «річ-сама-по-собі», а також концепції матеріального апріорі й пасивної синтези. Кант натомість наполягав на тому, що апріорі може бути лише формальним. А поняття пасивної синтези в рамках Кантової філософії взагалі виглядає як сontradictio in adjecto, адже синтетична діяльність свідомості для Канта за визначенням має активний характер. Через визнання сфери пасивності всередині активного конституювання в актах свідомості їхніх змістів Гусерль наближається до емпіричної концепції досвіду. Про це також свідчить інтерпретація асоціації як основної форми пасивної синтези в пізніх творах Гусерля, насамперед в лекціях «Аналіза пасивної синтези», які Гусерль читає в 20-х роках минулого сторіччя у Фрайбурзі. Утім не варто забувати, що цьому передує критика асоціації і індукції як способів утворення загальних понять в «Логічних дослідженнях». Замість цього у творі «Досвід і судження» Гусерль створює концепцію вільної варіації у фантазії як основного способу конституювання загальних понять у досвіді свідомості. Асоціація як форма пасивності постає в пізнього Гусерля як спосіб утворення не загальних понять, а первинних змістів досвіду в їхньому триванні у внутрішньому часі свідомості, засадовою структурою якого є ретенційно-протенційні модифікації первинного враження. При цьому часовість досвіду Гусерль розглядає як трансцендентальну умову його можливості, що, безперечно, вказує на походження його концепції темпоральності з Кантового розуміння часу як трансцендентальної форми чуттєвості. Все це дає підстави розглядати феноменологію як специфічну комбінацію емпіризму і трансценденталізму, а отже визначити її як трансцендентальний емпіризм.
4. Найяскравішим проявом антиметафізичної спрямованості феноменології є стверджування компліментарності свідомості та світу. Концепція інтенційності Гусерля зумовлює розуміння того, що свідомість можна розглядати лише як таку, що спрямована у своїх актах на світ, який вона в цих актах переживає, а світ як найширший горизонт актуальних і можливих змістів переживань свідомості. Відтак головною темою феноменології стає досвід, у якому свідомість переживає світ, а світ постає як те, що свідомість переживає. У такий спосіб феноменологія долає дуалізм свідомості та світу. Подальшого розвитку цей мотив феноменологічної філософії набуває в пропозиції Гайдеґера перекладати картезіанське cogito як уявлення, адже в структурі уявлення вже присутні і свідомість як така, що уявляє, і світ як те, що уявляють. Головний принцип Декартової філософії в тлумаченні Гайдеґера перетворюється з епістемологічного на онтологічний. Сogito виявляється первинною онтологічною єдністю свідомості та світу. Специфічну експлікацію ідеї такої єдності свідомості та світу здійснює Мерло-Понті у поняті хіазми або прехерщенення свідомості й світу і їхнього перетікання одне в одне. За Мерло-Понті первинною структурою досвіду є саме ця хіазма як глибинний зв’язок свідомості і світу. Отже, в такий спосіб феноменологія долає одвічне метафізичне протиставлення суб’єктивного й об’єктивного, внутрішнього і зовнішнього, духовного й тілесного, ідеального й матеріального. Відповідно до цього сама феноменологія постає не тільки як вчення про пізнання світу, а також як філософська концепція світу як такого, а отже не лише як специфічна концепція того, як свідомість пізнає світ, а й самого світу, який свідомість переживає у своєму досвіді, тобто не лише як епістемологія, а також як онтологія. Завдяки цьому на феноменологічних засадах можна побудувати трансцендентальну філософію, яка була би здатна здолати релятивізм, суб’єктивізм і психологізм. Чи має при цьому феноменологічна філософія обов’язково бути формою фундаменталізму, це питання, яке не може дістати остаточної відповіді в цьому дослідженні й накреслює напрямок подальших розвідок.
5. Зазначену внутрішню тенденцію перетворення феноменології з філософії свідомості на філософію досвіду особливо наочно виражає перехід Гусерля від статичної до генетичної феноменології. Варто розуміти, що ці визначення лише умовно позначають різні етапи розвитку феноменологічної концепції. Відповідно до цього умовного поділу ми говоримо про статичну феноменологію періоду написання «Ідей чистої феноменології і феноменологічної філософії» і про генетичну феноменологію пізнього Гусерля. Направду ж ідеться не так про різні етапи, як про різні аспекти феноменологічної проблематики. Статична феноменологія – це вчення про конституювання сенсів в окремих інтенційних актах. З огляду на те, що інтенційність залишається центральним поняттям феноменологічної філософії Гусерля впродовж усієї його творчості можна стверджувати, що статична феноменологія залишається обов’язкової складовою Гусерлевого вчення і на пізніх етапах розвитку його феноменологічної концепції. З іншого боку, як зазначалося, центральне вчення генетичної феноменології про пасивну синтезу спирається на концепцію внутрішньої темпоральності свідомості, яку Гусерль розробляє водночас зі створенням статичного варіанту феноменології. Отже, тут ідеться не так про хронологічну послідовність, як про внутрішню тенденцію феноменологічної концепції, яка була присутня в ній від початку її створення. Ця тенденція втілюється зрештою у переході від аналізи поодиноких інтенційних актів до дослідження темпорального потоку досвіду свідомості, а отже – у перетворенні феноменології з філософії свідомості на філософію досвіду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аляев Г. Метафизика С.Франка и М.Хайдеггера: пересеченные параллели/ Аляев Геннадий// Феноменологія: рецепція у Східній Європі. – К. : Тандем, 2001. – С. 7–20.
2. Аляєв Г Філософський універсум С.Л. Франка. Персоналістична метафізика всеєдності в горизонтах нової онтології ХХ століття: Монографія/ Аляєв Геннадій. – К.: Вид. Парпан, 2002. – 368 с.
3. Аристотель. Категории / Аристотель ; [пер. с древнегр. А. В. Кубицкого] // Сочинения : в 4 т. / Аристотель. – М. : Мысль, 1978. – Т. 2. – С. 51–90. – (Философское наследие).
4. Баррі П. Вступ до теорії: літературознавство і культурологія / Баррі Пітер ; [пер. з англ. Ольги Погинайко]. – К. : Смолоскип, 2008. – 360 с. – (Пролегомени).
5. Барт Р. Від твору до тексту / Барт Ролан ; [пер. з франц. Юрія Гудзя] // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. : зб. / [за ред. Марії Зубрицької, пер. з англ., нім., рос., франц.]. – Л. : Літопис, 1996. – С. 380–384.
6. Бинсвангер Л. Бытие-в-мире / Бинсвангер Людвиг ; [пер. В. Хомик, М. Собуцкий]. – М. : Рефл-бук ; К. : Ваклер, 1999. – 336 с.
7. Бистрицький Є. Місце розуміння у пізнавальному досвіді/ Бистрицький Євген// Філософська думка. – 1985. - N5. – C.37–47.
8. Богачов А. Засади та суперечності Гусерлевої феноменології/ Богачов Андрій // Гуманітарні студії. Збірник наукових праць. – 2011. – Вип. 8. – С. 3–14.
9. Богачов А. До історії герменевтичного розуміння досвіду/ Богачов Андрій // Альманах. Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2010. – №19. – С. 140–145.
10. Богачов А. Філософська герменевтика : навчальний посібник / Богачов Андрій. – К. : Курс, 2006. – 405 с. – (Майстерклас).
11. Богачов А. Філософський початок герменевтики (До історії визначення герменевтичного досвіду) / Богачов Андрій // Філософська думка. – 2011. – № 5. – С. 60–75.
12. Бонет Б. Море / Бонет Блай ; [пер. с каталон. М. А. Абрамовой, К. Э. Гущиной]. – М. : Стратегия, 2002. – 272 с.
13. Брентано Ф. Избранные работы / Брентано Франц ; [пер. с нем. В. Анашвили]. – М. : Дом интеллектуал. книги, 1996. – 176 с.
14. Быстрицкий Е. Конфликт культур и философия толерантности / Быстрицкий Евгений // Казахская цивилизация. — 2007. — № 4(28). — С. 18-32.
15. Быстрицкий Е. Научное познание и проблема понимания / Быстрицкий Евгений. – К. : Наук. думка, 1986. – 136 с.
16. Быстрицкий Е. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие / Быстрицкий Евгений.— К.: Наук. думка, 1991. — 200 с.
17. Быстрицкий Е. Философская герменевтика: гносеологиечкие и онтологиечкие аспекты критического анализа/ Быстрицкий Евгений, Кошарный Степан// Философские науки. – 1987. – №1. – С. 71 – 79.
18. Вальденфельс Б. Вступ до феноменології / Вальденфельс Бернгард ; [пер. з нім. Марії Култаєвої]. – К. : Альтерпрес, 2002. – 176 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека).
19. Вальденфельс Б. Интервью с Бернхардом Вальденфельсом / Вальденфельс Бернхард ; [пер. с нем. Ольги Шпараги] // Мотив Чужого : сб. / [под ред. А. А. Михайлова, Т. В. Щитцовой ; пер. с нем.]. – Минск : Пропилеи, 1999. – с. 9 – 42 с.
20. Вальденфельс Б. Міркування щодо генеалогії культури / Бернгард Вальденфельс ; [пер. з нім. Вахтанґа Кебуладзе] // Філософська думка. – 2009. – № 1. – С. 13–26.
21. Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого / Вальденфельс Бернгард ; [пер. з нім. і післямова Вахтанґа Кебуладзе]. – К. : ППС-2002, 2004. – 206 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека).
22. Вальденфельс Б. Феноменология опыта Эдмунда Гуссерля / Вальденфельс Бернхард ; [пер. с нем. Ольги Шпараги] // Мотив Чужого : сб. / [под ред. А. А. Михайлова, Т. В. Щитцовой ; пер. с нем.]. – Минск : Пропилеи, 1999. – 141 – 162 с.
23. Вітгентштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські дослідження / Вітгенштайн Людвиг ; [пер. з нім. Євгена Поповича]. – К. : Основи, 1995. – 311 с.
24. Габермас Ю. Постметафізичне мислення / Габермас Юрген ; [пер. з нім., післямова та прим. В. М. Купліна]. – К. : Дух і літера, 2011. – 280 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека).
25. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Гайдеґґер Мартін ; [пер. з нім. Володимира Кам’янця]. – Львів : Літопис, 2007. – 232 с.
26. Геґель Ґ.В.Ф. Феноменологія духу/ Геґель Ґеорґ Вільгельм Фридрих; [переклав з німецької Петро Таращук]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. – 548 с.
27. Генрих Д. Свідоме життя. Дослідження співвідношення суб’єктивності та метафізики / Генрих Дитер ; [пер. з нім. та післямова Віталія Терлецького]. – К. : Курс, 2006. – 188 с. – (ZETEΣІΣ).
28. Гільдебранд Д. Що таке філософія? / Гільдебранд Дитер ; [пер. з англ. Ю. Підлісного]. – Львів : Колесо, 2008. – 244 с. – (Антологія персоналістичної думки).
29. Гомілко О. Апеляція до тілесності в структурі феноменологічного методу /Гомілко Ольга// Феноменологія і філософський метод. – К. : Тандем, 2000. – С. 50–58.
30. Гомілко О. Деоб’єктивація тіла та світу у феноменології М.Мерло-Понті /Гомілко Ольга// Феноменологія: рецепція у Східній Європі. – К. : Тандем, 2001. – С. 81–88.
31. Гомилко О. Десоматизация ego и «жизненный мир» Гуссерля/ Гомилко Ольга // Феноменология и гуманитарное знание. – К. : Тандем, 1998. – С. 49–56.
32. Гумбрехт Х. У. Производство присутствия: чего не может передать значение / Гумбрехт Ханс Ульрих ; [пер. с англ. С. Зенкина]. – М. : Новое лит. обозрение, 2006. – 184 с.
33. Гусерль Е. Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки / Гусерль Едмунд ; [ред. і вид. Людвіґ Ландґребе ; пер. з нім. і післямова Вахтанґа Кебуладзе]. – К. : ППС-2002, 2009. – 356 с. – (ZETEΣІΣ).
34. Гуссерль Э. Амстердамские доклады. Феноменологическая психология / Эдмунд Гуссерль // Логос. – 1992. – № 3. – С. 62–80.
35. Гуссерль Э. Амстердамские доклады. Феноменологическая психология / Эдмунд Гуссерль // Логос. – 1994. – № 5. – С. 7–24.
36. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Кн. I. Общее введение в чистую феноменологию / Гуссерль Эдмунд ; [пер. с нем. А. В. Михайлова]. – М. : Дом интеллектуал. книги, 1999. – 336 с.
37. Гуссерль Э. Картезианские размышления / Гуссерль Эдмунд ; [пер. с нем. Д. В. Скляднева]. – СПб. : Наука : Ювента, 1998. – 320 с. – (Слово о сущем).
38. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию / Эдмунд Гуссерль ; [сост., подготовка текста и прим. О. А. Сердюкова] // Философия как строгая наука. – Новочеркасск : Сагуна, 1994. – С. 49–100.
39. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия / Эдмунд Гуссерль ; [сост., подготовка текста и прим. О. А. Сердюкова] // Философия как строгая наука. – Новочеркасск : Сагуна, 1994. – С. 101–174.
40. Гуссерль Э. Логические исследования. Т. І : Пролегомены к чистой логике / Эдмунд Гуссерль ; [сост., подготовка текста и прим. О. А. Сердюкова] // Философия как строгая наука. – Новочеркасск : Сагуна, 1994. – С. 175–353.
41. Гуссерль Э. Логические исследования. Т. ІІ : Исследования по феноменологии и теории познания / Эдмунд Гуссерль ; [пер. с нем. В. И. Молчанова] // Собрание сочинений. Т. III (1). – М. : Дом интеллектуал. книги, 2001. – 476 с.
42. Гуссерль Э. Метод прояснения / Эдмунд Гуссерль ; [пер. А. А. Печенкина] // Современная философия науки: знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада : учеб. хрестоматия. – М. : Логос, 1996. – С. 365–375.
43. Гуссерль Э. Начало геометрии / Гуссерль Эдмунд ; [введение Жака Деррида, пер. с франц. и нем. Михаила Маяцкого]. – М. : Ad Marginem, 1996. – 272 с.
44. Гуссерль Э. Феноменология / Гуссерль Эдмунд; [предисловие, перевод и примечания В. И. Молчанова] // Логос. – 1991. – № 1 – С. 12–21.
45. Гуссерль Э. Феноменология внутреннего сознания времени / Гуссерль Эдмунд; [пер. с нем. В. И. Молчанова] // Собрание сочинений. – М. : Гнозис, 1994. – Т. 1. – 192 с.
46. Гуссерль Э. Философия как строгая наука / Гуссерль Эдмунд; [сост., подготовка текста и прим. О. А. Сердюкова] // Философия как строгая наука. – Новочеркасск : Сагуна, 1994. – С. 129–174.
47. Гуссерль Е. Формальна і трансцендентальна логіка. Досвід критики логічного розуму / Гуссерль Едмунд // Читанка з історії філософії : у 6 кн. Кн. 6 : Зарубіжна філософія ХХ століття. – К. : Довіра, 1993. – С. 48–82.
48. Г’юм Д. Трактат про людську природу / Г’юм Девід ; [пер. з англ. Павла Насади]. – К. : Всесвіт, 2003. – 552 с.
49. Ґадамер Г-Ґ. Істина і метод. Основи філософської герменевтики / Ґадамер Ганс-Ґеорґ ; [пер. з нім. Олександра Мокровольського]. – К. : Юніверс, 2000. – 464 с.
50. Ґняздовський А. Феноменологія як трансцендентальна теорія політичного / Ґняздовський Анджей; [пер. з нім. Вахтанґа Кебуладзе] // Філософська думка. – 2009. – № 1. – С. 66–79.
51. Давід П. Dasein/Existenz / Давід Паскаль; [переклад із французької Володимира Єрмоленка, за редакцією Андрія Баумейстера] // Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. – 2 т. – К.: Дух і Літера, 2011. – с. 13 – 19, 22.
52. Дахній А. Фактично-історичний вимір досвіду у філософії раннього Гайдеґера / Дахній Андрій // Філософська думка. – 2011. – № 5. – С. 76–88.
53. Декарт Р. Метафізичні розмисли / Декарт Рене. – К. : Юніверс, 2000.
54. Декомб В. Інституції сенсу / Декомб Венсан ; [пер. з франц., післямова і прим. Оксани Йосипенко]. – К. : Укр. центр духов. культури, 2007. – 368 с.
55. Деррида Ж. О грамматологии / Деррида Жак ; [пер. с франц. и вступ. статья Наталии Автономовой]. – М. : Ad Marginem, 2000. – 512 с. – (Серия «1/16»).
56. Джеймісон Ф. Постмодернізм, або логіка культури пізнього капіталізму / Джеймісон Фредрик ; [пер. з англ. і післямова Петра Дениска]. – К. : Курс, 2008. – 504 с. – (ZETEΣІΣ).
57. Дильтей В. Описательная психология / Дильтей Вильгельм ; [пер. с нем. Е. Д. Зайцевой ; под ред. Г. Г. Шпета]. – СПб., 1996. – 160 с.
58. Єрмоленко В. Dasein Гайдеґґера: від сущого до буття / Єрмоленко Володимир // Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. – 2 т. – К.: Дух і Літера, 2011. – с. 20 – 21.
59. Іванова-Гергієвська Н. Філософські ідеї І.Канта у феноменології Е.Гусерля /. Іванова-Гергієвська Неллі // Феноменологія: рецепція у Східній Європі. – К. : Тандем, 2001. – С. 100–110.
60. Ингарден Р. Введение в феноменологию Эдмунда Гуссерля / Ингарден Роман. – М. : Дом интеллектуал. книги, 1999. – 224 с.
61. Инишев И. Феноменология как метод и как спонтанный эффект / Илья Инишев // Докса : зб. наук. пр. з філософії та філології ; вип. 14 : Німецька феноменологічна традиція у філософії, гуманітаристиці та культурі. – Одеса : Лерадрук, 2009. – С. 9–19.
62. Ишмуратов А. Феноменология и когнитология (к сравнению методов) /Ишмуратов Анатолий// Феноменологія і філософський метод. – К. : Тандем, 2000. – С. 97–105.
63. Какабадзе З. Проблема «экзистенциального кризиса» и трансцендентальная феноменология Эдмунда Гуссерля / Какабадзе Зураб. – Тбилиси : Менцинереба, 1966. – 159 с.
64. Кант І. Критика практичного розуму / Кант Імануель ; [пер. з нім., примітки та післямова І. Бурковського]. – К. : Юніверс, 2004. – 240 с. – (Філософська думка).
65. Кант І. Критика чистого розуму / Кант Імануель ; [пер. з нім., прим. та післямова І. Бурковського]. – К. : Юніверс, 2000. – 502 с. – (Філософська думка).
66. Кант І. Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука / Кант Імануель ; [пер. з нім., вступ. стаття, коментарі і прим. Віталія Терлецького]. – К. : ППС-2002, 2005. – 234 с. – (ZETEΣІΣ).
67. Кебуладзе В. Аісторичне реконструювання як метод феноменологічного дослідження / Вахтанґ Кебуладзе // Філософські діалоги 2011. Людина. Історія. Розум : Філософські читання пам’яті І. В. Бойченка : матеріали читань. – К. : Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди, 2011. – С. 24–41.
68. Кебуладзе В. Вислів І. Канта «думки без змісту порожні, споглядання без понять сліпі» у феноменологічній перспективі / Вахтанг Кебуладзе // Філософська думка. – 2008. – № 6. – С. 155–164.
69. Кебуладзе В. Інтенційність як характеристика емпіричних психічних актів і як трансцендентальна умова можливості досвіду / Вахтанґ Кебуладзе // Філософська думка. – 2009. – № 4. – С. 84–91.
70. Кебуладзе В. Історія розвитку феноменологічної філософії в Україні / Вахтанґ Кебуладзе // Філософська думка. – 2009. – № 1. – С. 5–12.
71. Кебуладзе В. К вопросу о трансформации феноменологического метода / Вахтанг Кебуладзе // Феноменологія і філософський метод. – К. : Тандем, 2000. – С. 105–111.
72. Кебуладзе В. Критика емпіризму в творах Едмунда Гусерля «Логічні дослідження», «Філософія як строга наука» і «Перша філософія» / Вахтанг Кебуладзе // Sententiae. – 2011. – № XXV (№ 2). – С. 120–132.
73. Кебуладзе В. Місце і роль твору Едмунда Гусерля «Досвід і судження» у розвитку феноменологічної філософії / Вахтанґ Кебуладзе ; передмова перекладача // Докса : зб. наук. пр. з філософії та філології ; вип. 14 : Німецька феноменологічна традиція у філософії, гуманітаристиці та культурі, 2009. – Одеса : Лерадрук, 2009. – С. 299–311.
74. Кебуладзе В. Переднє слово / Вахтанґ Кебуладзе // Німецько-український словник гуманітарних наук. – К. : Дух і літера, 2009. – С. 4–13.
75. Кебуладзе В. Переклад. Топос. Етос / Вахтанґ Кебуладзе // Філософська думка. – 2010. – № 3. – С. 22–31.
76. Кебуладзе В. Понятие субъективного смысла социального действия в феноменологической социологии Альфреда Шюца / Вахтанґ Кебуладзе // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Философия культурология, политология, социология. – 2009. – № 2, т. 22 (61). – С. 95–104.
77. Кебуладзе В. «Структури життєсвіту» на перетині трансцендентальної феноменології та феноменологічної соціології / Вахтанґ Кебуладзе // Структури життєсвіту / А. Шюц, Т. Лукман. – К. : Укр. центр духов. культури, 2004. – С. 540–548.
78. Кебуладзе В. Феноменологічне поняття досвіду між повсякденністю і філософією / Вахтанґ Кебуладзе // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2011. – № 104. – С. 13–17.
79. Кебуладзе В. Феноменологічне поняття інтелектуальної інтуїції та його обґрунтування у філософії Густава Шпета / Вахтанґ Кебуладзе // Національний університет «Києво-Могилянська академія». Наукові записки. Філософія та релігієзнавство ; т. 20. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2002. – С. 86–90.
80. Кебуладзе В. Феноменологические мотивы в «Картезианских размышлениях» Мераба Мамардашвили / Вахтанг Кебуладзе // Sententiae XIV–XV. – 2006. – № 1–2. – С. 1–14.
81. Кебуладзе В. Феноменология черного юмора / Вахтанг Кебуладзе // Докса : зб. наук. пр. з філософії та філології ; вип. 5. – Одеса : Лерадрук, 2004. – С. 71–79.
82. Кебуладзе В. Феноменологія : навч. посіб. / Кебуладзе Вахтанґ. – К. : ППС-2002, 2005. – 120 с. – (МАЙСТЕРКЛАС).
83. Кебуладзе В. Феноменологія допредикативного досвіду / Вахтанґ Кебуладзе // Філософська думка. – 2011. – № 5. – С. 24–39.
84. Кебуладзе В. Феноменологія як трансцендентальний емпіризм / Вахтанґ Кебуладзе // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. пр. ; вип. 12. – Кривий Ріг : КДПУ, 2011. – С. 81–89.
85. Кебуладзе В. Філософська освіта в Україні: історія і сучасність: [кол. монографія] / Вахтанґ Кебуладзе ; за ред. М. Л. Ткачук. – К. : Аграр Медіа Груп, 2011. – 419 с.
86. Кобець Р. Методологічна амбівалентність гайдеггерівської феноменології/ Кобець Роман// Феноменологія і філософський метод. – К. : Тандем, 2000. – С. 111 – 119.
87. Кошарний С. Біля джерел філософської герменевтики (В. Дильтей і Е. Гуссерль) / Кошарний Степан. – К. : Наук. думка, 1992. – 124 с.
88. Кошарний С. Загроза соліпсизму й феноменологічні альтернативи цій загрозі / Степан Кошарний // Феноменологія і філософський метод. – К. : Тандем, 2000. – С. 120–134.
89. Кошарний С. Феноменологічна концепція філософії Е. Гусерля : критичний аналіз / Кошарний Степан. – К. : Укр. центр духов. культури, 2005. – 372 с.
90. Кошарний С. Феноменологія Гуссерля і проблема подолання соліпсизму / Степан Кошарний // Феноменология и гуманитарное знание. – К. : Тандем, 1998. – С. 4–22.
91. Кристева Ю. Самі собі чужі / Кристева Юлія ; [пер. з франц. Зої Борисюк]. – К. : Основи, 2004. – 262 с.
92. Кун Т. Структура наукових революцій / Томас Кун ; [пер. з англ. О. Васильєва]. – К. : Port-Royal, 2001. – 228 с.
93. Кундера М. Невыносимая легкость бытия / Кундера Милан. – СПб. : Азбука-классика, 2002. – 352 с.
94. Лаврухін А. Вплив І. Канта на феноменологію Е. Гусерля / Андрій Лаврухін ; [пер. з рос. Вячеслава Недашківського] // Філософська думка. – 2009. – № 1. – С. 109–124.
95. Левінас Е. Між нами: Дослідження. Думки-про-іншого/ Левінас Еманюель; [переклав В.Куринський]. – К. Дух і Літера, Задруга, 1999. – XVI, 312 c.
96. Лембек К.-Х. «Естественные» мотивы трансцендентальной установки? К проблеме метода в феноменологии / Карл-Хайнц Лембек ; [пер. с нем. Вахтанга Кебуладзе] // Феноменологія і філософський метод. – К. : Тандем, 2000. – С. 195–212.
97. Ліотар Ж.-Ф. Ситуація постмодерну / Жан-Франсуа Ліотар // Філософська думка. – 1995. – № 5–6. – С. 15–38.
98. Лой А. Сознание как предмет теории познания / Лой Анатолий. – К. : Наук. думка, 1988. – 247 с.
99. Локк Дж. Розвідка про людське розуміння / Локк Джон ; [пер. з англ. Н. Бордукова]. – Х. : Акта, 2002. – 408 с.
100. Мамардашвили М. Картезианские размышления / Мамардашвили Мераб. – М. : Прогресс : Культура, 1993. – 352 с.
101. Мамардашвили М. Феноменология – сопутствующий момент всякой философии / Мамардашвили Мераб // Как я понимаю философию. – М. : Прогресс : Культура, 1992. – С. 100–106.
102. Менжулін В. Біографічний підхід в історико-філософському пізнанні / Менжулін Вадим. – К. : НаУКМА : Аграр Медіа Груп, 2010. – 455 с.
103. Мерло-Понті. М. Видиме й невидиме / Мерло-Понті Моріс ; [пер. з франц. Євгена Марічева]. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 268 с.
104. Мерло-Понти М. О феноменологии языка / Морис Мерло-Понти ; [пер. с франц., послесл. и прим. И. С. Вдовиной] // В защиту философии. – М. : Изд-во гуманитар. литературы, 1996. – С. 48–65. – (Французская философия ХХ века).
105. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття / Мерло-Понті Моріс ; [пер. з франц. Оксани Йосипенко, Сергія Йосипенка]. – К. : Укр. центр духов. культури, 2001. – 552 с.
106. Мінаков М. Герменевтичний досвід і його роль в аналізі культури/ Мінаков Михайло// Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. – К.: Український Центр духовної культури. – 2004. – №45. – С. 182 – 195.
107. Мінаков М. Історія поняття досвіду / Мінаков Михайло. – К. : Парапан, 2007. – 380 с.
108. Мінаков М. Питання про досвід у формулюванні феноменологічної герменевтики: відповідь з позицій трансцендентальної філософії/ Мінаков Михайло// Практична філософія. – К.: Практична філософія. – 2004. – №1. – С. 167 – 176.
109. Мінаков М. Складний горизонт досвіду і життєсвіт/ Мінаков Михайло// Наукові записки НаУКМА (Серія «Філософія та релігієзнавство»). – К.: Києво-Могилянська Академія. – 2005. – №37. – С. 29 – 34.
110. Молчанов В. И. Время и сознание. Критика феноменологической философии / Молчанов Виктор Игоревич. – М. : Высш. шк., 1998. – 144 с.
111. Молчанов В. И. Гуссерль и Хайдеггер: феномен, онтология, время / Молчанов Виктор Игоревич // Проблема сознания в современной западной философии. – М. : Наука, 1989. – С. 110–136.
112. Молчанов В. И. Различение и опыт: феноменология неагрессивного сознания / Молчанов Виктор Игоревич. – М : Модест Колеров и «Три квадрата», 2004. – 328 с. – (SELECTA).
113. Молчанов В. И. Предисловие / Молчанов Виктор Игоревич // Гуссерль Э. Феноменология внутреннего сознания времени / Гуссерль Эдмунд; [пер. с нем. В. И. Молчанова] // Собрание сочинений. – М. : Гнозис, 1994. – Т. 1. – С. VII – XIV.
114. Мотрошилова Н. В. Анализ «предметностей» сознания в феноменологии Э. Гуссерля / Неля Васильевна Мотрошилова // Проблема сознания в современной западной философии. – М. : Наука, 1989. – С. 63–98.
115. Мотрошилова Н. В. Гуссерль и Кант: проблема «трансцендентальной философии» / Неля Васильевна Мотрошилова // Работы разных лет: избранные статьи и эссе. – М. : Феноменология – Герменевтика, 2005. – С. 221–265.
116. Мотрошилова Н. В. «Идеи I» Эдмунда Гуссерля как введение в феноменологию / Мотрошилова Неля Васильевна. – М. : Феноменология – Герменевтика, 2003. – 720 с.
117. Мотрошилова Н. В. «Картезианские медитации» Гуссерля и «Картезианские размышления» Мамардашвили (двуединый путь к трансцендентальному ego) / Неля Васильевна Мотрошилова // Работы разных лет: избр. статьи и эссе. – М. : Феноменология – Герменевтика, 2005. – С. 390–404.
118. Мотрошилова Н. В. Принципы и противоречия феноменологической философии / Мотрошилова Неля. – М. : Высш. шк., 1968. – 128 с.
119. Ортега-и-Гассет Х. Две великие метафоры / Хосе Ортега-и-Гассет ; [пер. с исп. Н. Д. Арутюновой] // Теория метафоры : сб. / [пер. с англ., исп., нем., польск., франц. ; под ред. Н. Д. Арутюновой, М. А. Журинской]. – М. : Прогресс, 1990. – С. 68–81.
120. Панич О. Історія, поняття, досвід: три складові, три проблеми / Олексій Панич // Філософська думка. – 2009. – № 6. – С. 121–131.
121. Причепій Є. Феноменологічна теорія свідомості Е. Гуссерля (Критичний нарис) / Причепій Євген. – К. : Наук. думка, 1971. – 104 с.
122. Причепій Є. Проблема обґрунтування наук в феноменології Е. Гуссерля / Євген Причепій // Феноменология и гуманитарное знание. – К. : Тандем, 1998. – С. 22–25.
123. Пролеев С. Власть метода и феноменология / Сергей Пролеев // Феноменологія і філософський метод. – К. : Тандем, 2000. – С. 151–159.
124. Пролеев С. Метафизическое поражение феноменологии / Сергей Пролеев // Феноменология и гуманитарное знание. – К. : Тандем, 1998. – С. 84–93.
125. Рижко В. Постнекласична наука і гуманітарна революція як проблема / Рижко Володимир // Totallogy – К. – 2010. – Вип. 24. – С. 48–58.
126. Рікер П. Гуссерль: Аналіз його феноменології/ Рікер Поль; [переклад В.Бурлачука]// Читанка з історії філософії: Зарубіжна філософія ХХ століття. – К.: Довіра, 1993. – С. 201–213.
127. Рікер П. Сам як Інший/ Рікер Поль; [переклад із французької Віктора Андрушка, Олени Сирцової]. – К.: Дух і Літера, 2000. – 428 с.
128. Рорти Р. Витештейн, Хайдеггер и гипостазирование языка // Философия Мартина Хайдеггера и современность / Рорти Ричард; [пер. с англ. И. В. Борисовой]. – Москва: Наука, 1991. – С. 133–138.
129. Рубенис А. А. Телеологизм гуссерлевской концепции сознания / А.А. Рубенис // Проблема сознания в современной западной философии. – М. : Наука, 1989. – С. 99–109.
130. Рыжко В. Опыт-практика-практики / Рыжко Владимир // Постнеклассические практики: определение предметных областей. – Москва: Макс-Пресс, 2008. – С. 52–60.
131. Рыжко В. От опыта к практике и практикам / Рыжко Владимир // Постнеклассика. – Москва, 2010.
132. Рьод В. Шлях філософії: ХІХ–ХХ століття / Рьод Вольфґанґ ; [пер. з нім. Марії Култаєвої, Вахтанґа Кебулдазе, Віталія Терлецького]. – К. : Дух і літера, 2010. – 386 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека).
133. Саїд Е. Культура й імперіалізм / Саїд Едвард ; [пер. з англ. Катерини Ботанової, Тараса Цимбала, Надії Ґзахалі, Тамари Марценюк]. – К. : Критика, 2007. – 608 с.
134. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології / Сартр Жан-Поль ; [пер. з франц. Віталія Ляха, Петра Таращука]. – К. : Основи, 2001. – 854 с.
135. Сартр Ж.-П. Екзистенціалізм – це гуманізм/ Сартр Жан-Поль; [переклад Г.Волинки]// Читанка з історії філософії: Зарубіжна філософія ХХ століття. – К.: Довіра, 1993. – С. 131–193.
136. Сартр Ж.-П. Нудота / Сартр Жан-Поль. – Х. : Фоліо, 2006. – 351 с. – (Бібліотека світової літератури).
137. Святий Августин Сповідь / Святий Августин ; [пер. з латини Ю. Мушика]. – К. : Основи, 1997. – 310 с.
138. Спинелли Э. Экзистенциальная психотерапия: вводный обзор/ Спинелли Эрнесто; [перевод И.Глуховой] // Топос. – 2008. – № 1(18). – С. 121–137.
139. Терлецький В. Феноменологічна концепція Апріорі/ Терлецькій Віталій // Феноменология и гуманитарное знание. – К. : Тандем, 1998. – С. 107–112.
140. Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика / Томашевский Борис Викторович. – М. : Альтер-Пресс, 2002. – 334 с. – (Классический учебник).
141. Фейерабенд П. Против метода: Очерк анархистской теории познания / Пол Фейерабенд // Избранные труды по методологии науки / Фейерабенд Пол ; [пер. с англ. А. Л. Никифорова]. – М. : Прогресс, 1986. – С.125–467.
142. Фреге Г. Избранные работы / Фреге Готлоб ; [сост. В.В. Анашвили, А. Л. Никифорова ; пер. с нем. В. А. Куренного, А. Л. Никифорова, В. А. Плугяна] – М. : Дом интеллектуал. книги : Рус. феноменолог. об-во, 1997. – 160 с.
143. Хайдеггер М. Бытие и время / Хайдеггер Мартин ; [пер. с нем. В. В. Бибихина]. – М. : AD MARGINEM, 1997. – 452 с.
144. Хайдеггер М. Европейский нигилизм // Проблема человека в западной философии / Хайдеггер Мартин ; [пер. с нем. В. В. Бибихина]. – М. : Прогресс, 1988. – С. 261–313.
145. Хайдеггер М. Основные проблемы феноменологии / Хайдеггер Мартин ; [пер. с нем. А. Г. Чернякова]. – СПб. : Высш. религ.-филос. шк., 2001. – 448 с.
146. Хайдеггер Пролегомены к истории понятия времени / Хайдеггер Мартин ; [пер. с нем. и послесл. Е. В. Борисова]. – Томск : Водолей, 1998. – 384 с.
147. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге / Хайдеггер Мартин ; [пер. с нем. ; под ред. А. Л. Доброхотова]. – М. : Высш. шк., 1991. – 192 с. – (Библиотека философа).
148. Хайдеггер М. Що таке метафізика/ Хайдеггер Мартин; [переклад В.Бурлачука]// Читанка з історії філософії: Зарубіжна філософія ХХ століття. – К.: Довіра, 1993. – С. 83–100
149. Херрманн Фр.-В. фон «Бытие и время» и «Основные проблемы феноменологии» // Философия Мартина Хайдеггера и современность / Херрманн Фридрих-Вильгельм фон ; [пер. с нем. В. В. Бибихина]. – Москва: Наука, 1991. – С. 62–80.
150. Хомський Н. Роздуми про мову / Хомський Ноам ; [пер. з англ. О. П. Кошового]. – Львів : Ініціатива, 2000. – 352 с.
151. Черняков А. Онтология времени. Бытие и время в философии Аристотеля, Гуссерля и Хайдеггера / Черняков Алексей. – СПб. : Высш. религ.-филос. шк., 2001. – 460 с.
152. Шелер М. Феноменология и теория познания / Макс Шелер // Избранные произведения / [пер. с нем. А. В. Денежкина]. – М. : Гнозис, 1994. – С. 195–258. – (Феноменология. Герменевтика. Философия языка).
153. Шелер М. Формализм в этике и материальная этика ценностей / Макс Шелер // Избранные произведения / [пер. с нем. А. В. Денежкина]. – М. : Гнозис, 1994. – С. 259–337. – (Феноменология. Герменевтика. Философия языка).
154. Шпет Г. Явление и смысл. Феноменология как основная наука и ее проблемы / Шпет Густав. – М. : Гермес, 1914. – 219 с.
155. Штетер К. Структуралістське мовознавство (ХХ століття) // Класики філософії мови / Кристіан Штетер, Мафнфред Краус, Андреас Ґрезер та ін. ; [упоряд. Тільман Борше ; керівн. укр. проекту Андрій Богачов]. – К. : Курс, 2008. – С. 440–468.
156. Штрёкер Э. Гуссерлевская идея феноменологии как обосновывающей теории науки / Элизабет Штрёкер ; [пер. А. А. Печенкина] // Современная философия науки: знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада : учеб. хрестоматия. – М. : Издат. корпорация «Логос», 1996. – С. 376–392.
157. Шюц А. Структруи життєсвіту / Шюц Альфред, Лукман Томас; [пер. з нім. і післямова Вахтанґа Кебуладзе]. – К. : Укр. центр духовної культури, 2004. – 560 с.
158. Шюц А. Феноменология и социальные науки / Щюц Альфред; [пер. с англ. Вахтанга Кебуладзе] // Феноменологія і практична філософія. – К. : Курс, 2003. – С. 189–205.
159. Эмбри Л. Рефлексивный анализ. Первоначальное введение в феноменолгию / Эмбри Лестер ; [пер. с англ. В. И. Молчанова]. – М. : Три квадрата, 2005. – 224 с.
160. Ясперс К. Гайдеґґер/ Ясперс Карл// Мартін Гайдеґґер очима сучасників. – К.: Стилос, 2002. – С. 24 – 41.
161. Ясперс К. Психологія світоглядів/ Ясперс Карл; [переклад з німецької Олександра Кислюка та Романа Осадчука]. – К.: Юніверс, 2009. – 464 с. – (Філософська думка).
162. Ясперс К. Феноменологическое направление исследования в психопатологии / Ясперс Кар