КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В ХУДОЖНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІВАНА ФРАНКА (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЇ)




  • скачать файл:
  • title:
  • КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В ХУДОЖНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІВАНА ФРАНКА (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЇ)
  • Альтернативное название:
  • КОНЦЕПЦИЯ НАЦИОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРА В художественной интерпретации ИВАНА ФРАНКА (на материале ПОЭЗИИ)
  • The number of pages:
  • 194
  • university:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • The year of defence:
  • 2007
  • brief description:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



    БАНДУРА ТЕТЯНА ЙОСИПІВНА


    УДК 821.161.2 2.09 Франко (043.3)





    КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В ХУДОЖНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІВАНА ФРАНКА (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЇ)



    10.01.01 українська література




    дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук







    Дніпропетровськ 2007








    ЗМІСТ






    ВСТУП


    4 15




    РОЗДІЛ І. Проблема національного характеру: сфери пізнання



    16 49




    1.1. Поняття „характер у трьох суміжних науках (соціологія, психологія, літературознавство): порівняльний аспект



    17 23




    1.2. Специфіка характеротворення в різних родах літератури


    23 30




    1.3. Ліричний герой як уособлення рис національного характеру в поезії останньої третини ХІХ століття



    30 35




    1.4. Національний феномен характеру поета


    36 49




    РОЗДІЛ 2. Кристалізація рис національного характеру та ментальних характеристик у поезії збірки І.Я.Франка „З вершин і низин




    50 85




    2.1. Художня модифікація українського національного характеру в поезії І.Я.Франка 80-х років ХІХ століття (цикли „Веснянки та „Excelsior)




    50 66




    2.2. Синтез героїчного та патріотичного начал як модель психологічного портрету українського народу в циклах „Скорбні пісні, „Думи пролетарія, „Сонети




    66 75




    2.3. Архетипна парадигма національної психіки в патріотичній ліриці циклів „Україна та „Профілі і маски



    75 85




    РОЗДІЛ 3. Діалектика душі в поезії І.Франка 90-х 900-х років (збірки „Зів’яле листя, „Із днів журби)



    86 122




    3.1. Духовні колізії автора і героя в ліриці „Зів’ялого листя


    86 93




    3.2. Динаміка національного виявлення жіночої душі й характеру в інтимній ліриці І.Франка



    93 111




    3.3. Психологічна основа художнього відтворення етноментальних рис українця (на матеріалі поезії збірки „Із днів журби)




    111 122




    4. Коваріативні моделі національної свідомості в поезії збірок „Мій Ізмарагд, „Semper tiro



    123 167




    4.1. Проблема духовного простору особистості в поезії збірки „Мій Ізмарагд



    123 137




    4.2. Імператив України в поетичної свідомості І.Я.Франка, його вираження в циклі „Поклони



    137 148




    4.3. Модерна проекція національної свідомості українця в поезії збірки „Semper tiro І.Франка



    148 167




    ВИСНОВКИ


    168 179




    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    180 194










    ВСТУП



    Геній І.Франка постійно перебуває в полі зору літературознавства, творча спадщина його плідно досліджується в різних аспектах, але в національному дискурсі мало пізнана. Особливо недостатньо уваги приділялось проблемі пізнання сутності українців, українського національного характеру в поезії великого митця. При дослідженні творчості письменника радянське літературознавство акцентувало здебільшого на інтернаціональних мотивах, соціальній тематиці творів. Що ж до проблеми національного, то її висвітлювали однобоко, переважно у взаємозв’язку із соціальним, в плані зображення Франком боротьби проти соціального гноблення. Ми ж маємо на меті провести поезію митця через призму характеру самого поета і характеру його народу в їх взаємодії, інколи суперечливій і тим цікавій. Жахливі політичні умови Франкової доби, в які був поставлений український народ, „випробовують характер нації, розкриваючи консеквентну своєрідність його. Франко-поет поринає в психологічне єство свого народу, руйнуючи всі канони зневажливого ставлення до рідного люду, бо доводить своєю творчістю самобутність, гідність, велич українського етносу. А характер поета в ліриці, що розглядатиметься нами як сутність сміливої людини, яка говорить вголос про національний гніт, характеризуватиметься однією з головних ментальних рис індивідуалізмом.
    У монографіях радянського періоду переважає вузький, обмежений погляд на патріотизм І.Франка, завуальовані міркування щодо позиції письменника в літературі зумовлені впливом політичного клімату. В них ігнорується національне, не знаходимо відповіді на питання, які в часи відродження української державності, культури і всіх сфер суспільно-політичного життя набувають особливої значимості. Перш за все, нас цікавить, як поет відобразив у своїй творчості шляхи розвитку української нації, причини, які цей розвиток зумовлюють і які йому заважають; як вирішуються на національному ґрунті вселюдські проблеми внутрішньої свободи, особи й суспільства, співвідношення в поезії характеру ліричного героя і світовідчуття українського народу.
    Актуальність теми дослідження. Важким, а іноді непосильним був шлях українського народу до незалежності. Ніколи протягом усієї своєї багатовікової історії не мали українці сприятливих умов для власного національного розвитку. І все-таки постали як нація колись поділена між більш щасливими сусідами, відтиснута ними на політичні й економічні задвірки, а нині усе ще не єдина, перейнята сумнівами та ваганнями, виснажена горезвісним комплексом меншовартості. Та чого ж насправді варті ми, українці, ким судилося нам бути в цьому світі, яке місце маємо посісти серед інших народів? На ці запитання годі відповісти, не знаючи самих себе. І не можна сказати, що не було в нас ідеологів, літераторів, філософів, чиї погляди мали б стати духовною наснагою українського народу, засобом його самовідкриття, самоосягнення. Навпаки, в умовах тривалого політичного та етнолінгвістичного гноблення українська нація породила цілу когорту мислителів, які прагнули пояснити українцям їх самих.
    І хоч літературознавча дефініція національного характеру є не до кінця розшифрованою, проте найглибше цей феномен пізнаний саме літературою, яка володіє таємницею художнього узагальнення національного життя в його індивідуальному перетворенні, згущення тих рис і особливостей, тієї образної концентрації, яка відкриває сокровенне, робить явним утаємничене в психології поведінки, моральному стереотипі, інтелектуальному й духовному вираженні, оголює глибинний емоційний пласт, больові точки історичної пам'яті й долі народної, яка має відгомін у долі окремої людини як представника національного суспільства.
    Наша робота звернена до творчості Івана Яковича Франка великого сина українського народу, громадська, політична, культурна, освітня діяльність якого дають право називати його національним Мойсеєм. Життя і творчість Великого Каменяра у радянські часи досить активно вивчалися, досліджувалася знаними вченими. Серед праць, присвячених письменникові, відомі дослідження І.Басса, І.Каспрука „І.Франко: Життя і творчий шлях (1983р.), М.Бернштейна „Франко і Шевченко (1984р), О.Білецького „ Іван Франко. Життя і творчість (1956р.), О.Бойка „Поезія боротьби (1958р.), М.Возняка „З життя і творчості Івана Франка (1955р.), „Велетень думки і праці (1958р.), А.Войтюка „Літературознавчі концепції І.Франка (1981р.), О.Дея „Іван Франко: Життя і діяльність (1981р.), І.Дорошенка „Естетика праці в поетичній творчості І.Франка (1956р.), Є.Кирилюка „Вічний революціонер. Життя і творчість Івана Франка (1966р.), О.Кисельова „Література гарту й боротьби (1972р.), Ю.Кобилецького „Іван Франко. Літературна діяльність та поетична творчість (1951р.), „Творчість Івана Франка (1956р.), П.Колесника „Син народу. Життя і творчість Івана Франка (1957р.), М.Мочульського „Іван Франко. Студії і спогади (1938р.), Л.Полюги „Слово у поетичному тексті І.Франка (1977р.), Ф.Пустової „Іван Франко теоретик літератури (1976р.), І.Стебуна „Питання реалізму в естетиці І.Франка (1958р.), З.Франко „Іван Якович Франко (1956р.), Л.Худаша „Вивчення творчості Івана Франка в школі (1962р.), С.Шаховського „Майстерність Івана Франка (1956р.) та інші.
    На сьогоднішній день порівняно добре і ґрунтовно вивчено життєвий шлях І.Франка, проведено цілісний аналіз його творчості, яка була відкрита для науковців, широкого загалу читачів. Але згадані праці у більшості випадків позбавлені об’єктивної оцінки особистості і творчості Івана Франка, поза увагою вчених залишилися національний світогляд, проблеми національного характеру, не відображена національна естетика, психологія, філософія. Неопубліковані до цього поетичні цикли деяких збірок, літературно-критичні статті, листи, що в свій час не пройшли цензуру, виявили інколи зовсім інші погляди Франка на літературу, її завдання, специфіку. Саме тому й виникає необхідність розгляду творчості І.Франка з нових методологічних позицій, позбавлених ідеологічних та тенденційних викривлень, дослідити поетично-філософський потенціал творів І.Франка на національному ґрунті розуміння проблем добра й зла, щастя й горя, мети, смислу й цінності життя, людської долі, духовної, соціальної свободи особистості. Це дає змогу предметно дослідити питання національних естетичних традицій, психології і філософії, етики, зокрема національного характеру, що значно розширює уявлення, по-перше, про національну своєрідність психологізму творів І.Франка, зумовлену як особистісно-індивідуальними якостями характеру, душі письменника і героїв, особливостями їх світовідчуття й світосприйняття, так і суспільно-політичними умовами життя, по-друге, цілісну концепцію особистості й національного буття в творчості митця. Незаперечною стає необхідність широкого й глибокого розв’язання цієї проблеми, оскільки підвищується інтерес сучасників до світогляду українського народу, національного способу мислення, української культури й духовності, ментальності загалом.
    Досить цікавим і таким, що привертає нашу увагу, є психологізм поезії І.Франка, а поряд з ним близькість стилю письменника до модернізму, що відзначає Т.Гундорова: „Франкове зацікавлення хворобливими станами людської психіки виявляло тяжіння його до модерної школи європейського художнього мислення, що її започаткував натуралізм і розгорнули такі літературні течії, як імпресіонізм, символізм та неоромантизм. Таким чином, Франко був чи не першим українським письменником модерного типу в українській літературі [53, 89]. Ця теза спонукає до плідного дослідження поезії Франка в даному напрямку з погляду сучасного літературознавства.
    В роботі використовуються основні положення праць О.Воропая, П.Гнатенка, М.Грушевського, О.Донченко, О.Кульчицького, І.Лисяка-Рудницького, В.Нарівської, Є.Онацького, В.Працьовитого, І.Старовойта, А.Фурмана, В.Храмової, Б.Цимбалістого, Д.Чижевського, А.Швецової, М.Шлемкевича, П.Юркевича, Д.Яворницького, В.Яніва та інших учених про специфіку національного буття, рис української ментальності, українську „душу, уявлення про людину і світ загалом. Це дало змогу дослідити такі досі мало вивчені аспекти психологізму, як 1) своєрідність національного світовідчуття й світосприйняття; 2) співвідносність традицій української філософії та національної психології, зокрема „філософії серця; 3) роль природи і релігії, української народної пісні у формуванні духовного світу героїв, їх емоційність, естетизм; 4) гармонія та дисгармонія між людиною і світом.
    Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена, по-перше, потребою докорінного перегляду методологічних засад вивчення творчості І.Франка, по-друге, важливістю науково-теоретичного опрацювання проблеми художнього відображення соціальних конфліктів доби у творчості поета через психологічний світ особистості українця.
    Стан дослідження обраної теми. Рецепція творчості Івана Франка протягом ХХ століття показово характеризує основні підходи до аналізу його творів. Як зазначалося раніше, радянським літературознавством, як правило, досліджувалися його революційно-демократичні ідеї, вишукувалися атеїстичні натяки, вивчалося „революційне оточення. Індивідуалістичні мотиви його творчості, ознаки натуралістичного письма, психоаналіз, а особливо проблема національного характеру в поезії мало цікавили літературознавців. Продуктивно досліджувався характер у літературі, а поняттю „національний характер мало приділялося уваги, а особливо в такому роді літератури як поезія. А в І.Франка у небувалий спосіб розширено тематичні, стильові й жанрові можливості української лірики. Його натурі притаманні багата ідеологічна й естетична активність, прагнення впливати поезією на громадське життя.
    Починаючи з 90-х років ХХ століття, у франкознавстві з'являються праці, що по-новому розглядають творчість письменника, виявляючи своєрідні риси індивідуального стилю Івана Франка, котрі розширили обрії недосліджених проблем спадщини майстра українського слова. Виходять з друку праці О.Багана, С.Барабаша, Л.Бондар, Б.Бунчука, М.Гнатюка, Р.Голода, Я.Грицака, З.Гузара, Т.Гундорової, І.Денисюка, М.Жулинського, О.Забужко, П.Іванишина, М.Ільницького, М.Кодака, В.Корнійчука, Б.Криси, Т.Мейзерської, Є.Прісовського, П.Салевича, Т.Салиги, Л.Сеника, А.Скоця, Л.Скупейка, Е.Соловей, М.Ткачука, В.Яременка, що наблизили нас і до вивчення важливої проблеми національного характеру саме в поезії І.Франка. 2004 2006 роки стали плідними у франкознавстві, з приводу 150-ої річниці з дня народження Великого Каменяра виходять цінні літературознавчі монографії: Голод Р. „Іван Франко та літературні напрями кінця ХІХ початку ХХ століття, Іванишин П. „Печать духу: національно-екзистенціальна Франкіана, Клим’юк Ю. „Лірика Івана Франка як система жанрів, Корнійчук В. „Ліричний універсум І.Франка: горизонти поетики, В.Мазепа „Культуроцентризм Івана Франка, Наєнко М. „Іван Франко: тяжіння до модернізму, Пастух Р. „Франкова доля, Тихолоз Б. „Ерос versus Танатос (філософський код „Зів’ялого листя) та „Психодрама І.Франка, Тихолоз Н. „Казкотворчість Івана Франка (генеологічні аспекти), Ткачук М. „Лірика Івана Франка.
    З'являються дослідження, присвячені проблемам нації, національної літератури, національного характеру, ментальності. Цікавими є праці: О.Багана „І.Франко і теперішнє становище нації, П.Гнатенка „Український національний характер, О.Забужко „Філософія української ідеї та європейський контекст, В.Нарівської „Національний характер в прозі 50 80-х років ХХ століття, В.Працьовитого „Національний характер в українській драматургії 20 30-х років ХХ століття, І.Старовойта „Західноєвропейська і українська ментальність, А.Швецової „Національний характер як феномен культури, М.Юрія „Етногенез та менталітет українського народу, безліч статей про погляди І.Франка на національну культуру, духовність.
    Необхідність глибшого вивчення творчості поета, зіставлення його концепції національного характеру з позиціями інших літературних діячів допомагають у виявленні нових і актуальних у наш час ідей, тез, думок, що є ще одним аргументом актуальності та новизни досліджуваного питання. Необхідним є і вивчення проблеми національного характеру, оскільки й у Франкові часи, й сьогодні йде гостра боротьба за виховання в українському народові високих громадянських почуттів, національної гордості, що протистоять вікам панування деспотизму, культивованого рабського духу, схилянню перед сильними світу цього. До того ж національний характер у ліриці фундаментально не досліджувався.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами університету, кафедри. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах кафедральної теми „Національний характер та концепція народу в українській літературі, яку розробляють члени кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова. Тема і план-проспект дисертації схвалені на засіданні вченої ради філологічного факультету 23 листопада 2004 року та Координаційною радою Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (протокол №4 від 14 грудня 2004 року).
    Отже, тема дисертації та її підготовка цілком вписуються в план наукової роботи кафедри, факультету, університету.
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення специфіки художньо-естетичної концепції національного характеру в ліриці І.Франка; з'ясування її змістових факторів (соціальних та індивідуальних), виявлення психологізму їх вираження. Для реалізації мети ставились такі завдання:
    1) визначити світоглядні домінанти І.Франка шляхом аналізу життєвих принципів, ідеалів, переконань, особливостей національного світовідчуття поета; виявити та обґрунтувати джерела й особливості психологізму його поезій;
    2) схарактеризувати основні проблеми національного характеру в поезії І.Франка шляхом аналізу процесу психологічного освоєння дійсності на рівнях соціальної, історичної, філософської зумовленості, розкриття внутрішньо-почуттєвої структури національного характеру героїв;
    3) дослідити вплив архетипних чинників українського менталітету на художнє формування поетом концепції національного характеру, на основі аналізу кола порушуваних авторських тем, ідей та проблем, глибокого і всебічного вивчення сфер національного буття українця, визначити позитивні й негативні риси українців, що підлягають схваленню чи осуду поета;
    4) проінтерпретувати значимість понять „незалежність, „воля як основ самовизначення героїв І.Франка;
    5) визначити засади художньої інтерпретації індивідуального самовияву особистості (індивідуалізм, емоційність, інтровертність, жертовність); простежити співвідношення понять „несправедливість та жертовність в характерах ліричних героїв;
    6) визначити роль І.Франка в духовному житті української нації та людства;
    7) визначити суть творчо індивідуальних особливостей поетики І.Франка у висвітленні проблеми національного характеру.
    Об’єктом дослідження в роботі є поетична творчість Івана Франка, а саме лірика й ліро-епічні твори малих форм поетичних збірок: „З вершин і низин (1893р.), „Зів’яле листя (1896р.), „Мій Ізмарагд (1898р.), „Із днів журби (1900р.), „Semper tiro (1906р.) як найяскравіші у вирішенні проблеми національного характеру.
    Предметом дослідження обрано національний характер як літературний характер у ліриці І.Франка. Досліджено основні типові риси національного характеру, відбиття їх у творах поета. Розроблено типологічне зіставлення позиції І.Франка та інших митців, його попередників і послідовників. Поезія І.Франка досліджувалась не ізольовано, а в контексті його жанрово та сюжетно різноманітної творчої спадщини, враховуючи особливості складного процесу розвитку української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття.
    Теоретичною основою дослідження є осмислена з позицій об’єктивного історизму філософія натуралізму, екзистенціалізму, яка інспірувала естетичні рефлексії Франка як представника модерної течії української літератури. Це по-європейському модерна лірика, що поєднувала й синтезувала громадянський, філософський і особистий зміст, у ній дуже відчутний акцент індивідуалізації ліричного героя, що зближує поета з Т.Шевченком, М.Старицьким, Б.Грінченком, П.Грабовським, Лесею Українкою. Його ліричний герой як носій національного характеру це, передусім, особистість, сильний характер, мислитель і громадянин, поет, що рефлексує над проблемами свободи й поневолення особи та народу, життя й смерті, над долею Вітчизни, і водночас це людина, яка піддається всім багатим враженням особистого життя і насамперед коханню.
    З надбань українського франкознавства в роботі цитуються праці О.Багана, І.Басса, О.Білецького, Т.Гундорової, О.Гнідан, І.Денисюка, С.Єфремова, О.Забужко, М.Зерова, Є.Кирилюка, О.Кисельова, М.Наєнка, Є.Прісовського, Б.Тихолоза, М.Ткачука. Із діаспорних джерел дослідження Ю.Бойка, Д.Донцова, Б.Цимбалістого, М.Шкандрія, Е.Фромма, М.Шлемкевича, К.-Г. Юнга, З.Фройда. Загальнофілософські засади дисертації пов'язуються з іменами М.Бердяєва, Ф.Ніцше, Д.Чижевського, П.Юркевича, осмислюються з позицій історизму.
    Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше здійснено спеціальне синтетичне дослідження проблем національної психології в поетичній творчості І.Франка, пов’язаних з національною історією, різноманітними сферами духовного й матеріального буття українського народу, українським національним характером. Новим у нашій роботі буде зосередження уваги на виокремленні саме в поетичній творчості великого митця ознак індивідуалізму та психологізму, на що до цього мало зверталось уваги. І.Франко став на бік особистісної, а не колективістської моралі, обравши, таким чином, об'єктом зображення індивідуальне неповторне „Я. Активна особистість це той новий характер, що знайшов своє буття у художній концепції особистості І.Франка. Особистість, що здатна протиставити себе натовпу, масі. По-новому автор показує це протистояння, що зумовлюється специфікою українського національного характеру.
    Здійснюється аналіз процесу кристалізації світогляду письменника, художньо-психологічного осмислення дійсності та стильової системи в тісному зв’язку з літературним процесом кінця ХІХ початку ХХ століття, зробити спробу виявити й обґрунтувати ознаки модернізму й новітнє бачення завдань художньої творчості Іваном Франком в кінці ХІХ початку ХХ століття.
    Теоретико-методологічною основою дослідження є комплексне використання культурно-історичного, психоаналітичного та типологічного методів. Використовуються елементи системного методу, а також прийоми ідейно-естетичного аналізу творів І.Я.Франка.
    Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що робота допомагає заповнити „прогалини при цілісному теоретичному аналізі проблеми ліричного героя й автора, встановити зв'язок між характером у творі й національним характером, поповнюють галерею художніх типів портретами активних особистостей у їх відповідності із загальноприйнятими ознаками української ментальності. Ці нестандартні ліричні характери в інтерпретації визначного українського поета можуть бути цікавими і для науковців-філософів, психологів, соціологів, політологів, які зараз активно вивчають сутність людини, роль особистості в історичному процесі.
    Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні вузівських курсів з історії літератури кінця ХІХ початку ХХ століття, написанні відповідних розділів підручників, посібників для вчителів-філологів і студентів, а також враховані в монографічних дослідженнях про творчість І.Я.Франка.
    Апробація результатів дисертації. Окремі аспекти дисертаційного дослідження були викладені на:
    1) ІV-ій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література: духовність і ментальність (Криворізький державний педагогічний університет, Кривий Ріг, 2004);
    2) ІІ-ій Міжнародній науково-практичній конференції „Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє (ОНУ, Одеса, 2004);
    3) П’ятих лесезнавчих наукових читаннях (Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Луцьк, 2005);
    4) V-ій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література: духовність і ментальність (Криворізький державний педагогічний університет, Кривий Ріг, 2005);
    5) Всеукраїнській науковій конференції молодих учених-філологів „Semper tiro, присвяченій 150-ти річчю з дня народження Івана Франка (Львівський національний університет ім. І.Франка, 2006);
    6) Всеукраїнській конференції „І.Я.Франко видатний український мислитель-гуманіст (до 150-річчя з дня народження). (Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, 2006);
    7) Міжнародному науковому конгресі „Іван Франко: дух, наука, думка, воля (до 150-ти річчя від дня народження І.Франка). (Львівський національний університет ім. І.Франка, 2006);
    8) VІ-тій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література: духовність і ментальність (Криворізький державний педагогічний університет, Кривий Ріг, 2006).
    Публікації. Основні положення роботи відбивають статті:
    1. Бандура Т. Ментальність українського народу в поетичній збірці Івана Франка „З вершин і низин // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. К.: Акцент, 2004. Вип. 18. С. 447 - 462.
    2. Бандура Т. Духовність як художня домінанта в розкритті загальнолюдських проблем в поетичній збірці І.Франка „Мій Ізмарагд // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. К.: Акцент, 2005. Вип. 21. С. 385 - 396.
    3. Бандура Т. Трансформація національного характеру в поезії І.Я.Франка 80-х років ХІХ ст. // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. К.: Акцент, 2005. Вип. 22. С. 277 - 285.
    4. Бандура Т. Відтворення рис українського національного характеру в поезії Івана Франка й Лесі Українки (типологічне зіставлення) // Леся Українка і сучасність: Збірник наукових праць. Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. Т.3. С. 11 - 23.
    5. Бандура Т. Духовні колізії автора і героя в ліриці збірки І.Франка „Зів’яле листя// Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. К.: Акцент, 2006. Вип. 24. С. 327 - 334.
    6. Бандура Т. Дослідження динаміки жіночої душі й характеру в інтимній ліриці І.Франка (на матеріалі збірки „Зів’яле листя) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. К.: Акцент, 2006. Вип. 25. С. 318 - 325.
    7. Бандура Т. Імператив України як осердя націософської концепції І.Франка в ліриці збірки „Мій Ізмарагд // Історико-літературний журнал. Одеса: Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова. 2006. № 12. С. 5 - 12.
    8. Бандура Т. Модерністичні аспекти лірики збірки І.Франка „Semper tiro // Історико-літературний журнал. Одеса: Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова. 2007. № 13. С. 13 - 21.
    Структура дисертації.
    Поставлені завдання зумовили таку структуру дисертаційного дослідження:
    1 розділ „Проблема національного характеру: сфери пізнання; 2 розділ „Кристалізація рис національного характеру та ментальних характеристик в поезії збірки І.Я.Франка „З вершин і низин; 3 розділ „Діалектика душі в поезії І.Франка 90-х 900-х років (збірки „Зів’яле листя, „Із днів журби); 4 розділ „Коваріативні моделі національної свідомості в поезії збірок „Мій Ізмарагд, „Semper tiro; „Висновки; „Список використаних джерел.
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ



    Феноменальна постать Івана Франка, найяскравішого українського культурного діяча епохи великих суспільних і духовних трансформацій другої половини XIX початку XX століття, останнім часом немовби відійшла в тінь, порівняно, наприклад, із проблемами модернізму й постмодернізму, що перебувають зараз у фокусі наукової уваги, компенсаторним заповненням „білих плям так званого „розстріляного відродження та еміграційної літератури, тощо. Не йдеться про відсутність фахових студій із франкознавства; вони, на щастя, з'являються, хоч, може, й не так часто, як хотілося б. Вочевидь, дається взнаки сила стереотипів, котрі значною мірою диктують характер і спосіб сприйняття. Над дослідниками і просто читачами все ще виразно тяжіють ідеологічні штампи підрадянської доби, сконцентровані в метафоричному означенні „Каменяр: Франко революціонер-демократ, матеріаліст, „войовничий атеїст, соціаліст, симпатик та популяризатор марксизму, „науковий реаліст, лютий ворог усіляких „декадентів. Одне слово, з постмодерного погляду малосимпатична й неактуальна персона, персона-ідеологема, продукт соціальної міфології тоталітарного режиму. Канон текстів, що репрезентують цього псевдо-Франка (чи принаймні недо-Франка) родом зі старої шкільної хрестоматії: „Вічний революціонер, „Товаришам із тюрми, „Борислав сміється і, нарешті, програмові „Каменярі.
    Сучасні вчені В. Агеєва, М.Бондар, Р. Горак , Р. Гром’як, З. Гузар, Т. Гундорова, І. Денисюк, М. Жулинський, М. Ільницький, Ю. Клим’юк, М. Кодак, В. Корнійчук, Я. Мельник, М. Наєнко, П. Іванишин, Є. Прісовський, Т. Салига, А. Скоць, Л. Скупейко, Б. Тихолоз, Н. Тихолоз, М. Ткачук, С. Хороб, Г. Штонь збагачують франкознавство новими літературознавчими підходами, проблематикою, тематикою.
    Поза тим, існує ще й інший Франко, Франко незнаний (за все ще актуальною формулою Євгена Маланюка півстолітньої давності), Франко-дослідник українського національного характеру, шукач гідної моделі етноменталітету, оригінальний знавець і аналітик народних можливостей і талантів, української вдачі, поет-пророк національного майбутнього.
    Відтак досі існує нагальна потреба подолати гравітацію псевдоміфу генія Івана Франка, водночас не знівелювавши його неперебутньої культурно-історичної вартості та своєрідності. Адже саме завдяки своїй межовій відкритості, еволюційній змінності, а відтак складності, навіть амбівалентності феномен Франка власне як унікальний людський феномен посідає небуденне місце не тільки в історії нашої культури, але й у досвіді становлення новоєвропейської людини загалом з унікальним національним характером. Перед нами все ще стоїть надскладна проблема синтезу розмаїтих іпостасей творчої сутності Франка, потреба погодити „Каменяра й „не-Каменяра, „антидекадента й „декадента, „реаліста і „модерніста, „соціаліста й „націонал-демократа, „ідеаліста й „матеріаліста, „позитивіста й „перед екзистенціаліста, „утилітариста й „психолога, „оптиміста й „песиміста... Бо ж подібних „непослідовностей, внутрішніх антагонізмів у Франковій життєтворчості безліч. Скидається на те, що в душі цієї людини жили й сперечалися, іноді навіть сходились у досмертному герці не одна й не дві, а десятки особистостей. Тож чи можливий у принципі якийсь субстанційний стрижень, у якому були б поєднані, погоджені й діалектично зняті вищезгадані противності, якщо не вважати за нього саму множинність, велегранність, багатоіпостасність творчого „я? Мабуть, „спільний знаменник усіх цих фундаментальних (принаймні з погляду екзистенційної й світоглядної значущості) контроверз може бути тільки один: жива особистість творця. Цікава для дослідження така людина у всій її складній багатогранності, суперечливості, часом навіть роздвоєності, і воднораз у її цілісності. Такого Франка ми любимо, вивчаємо, розуміємо, осучаснюємо, таким творцем гордимося.
    Головний об’єкт нашого дослідження національний характер в ліриці Івана Франка. Вчений Є.Прісовський перший довів наявність характеру в ліриці, хоча до цього багато хто вважав недоцільною розмову про характер у ліриці, ми продовжуємо доводити специфіку літературного характеру в ліриці та ще й переносимо його тлумачення на національний ґрунт, тобто формуємо концепцію національного характеру в досить не властивому для цього поняття роді літератури. Отже, перший розділ дисертації розглядає проблему характеру в трьох соціальних науках: психологія, соціологія та літературознавство. Окреслюється коло проблематики й підходів кожної з наук щодо поняття „характер, виділяються суміжності й розбіжності в поглядах трьох суспільних сфер пізнання. Доводиться, що всі три науки мають за предмет пізнання людський характер, але різняться засобами вивчення й акцентним стрижнем виділення однієї із суттєвих граней характеру. Так соціолог більше акцентує на соціальному місці й призначенні національного характеру, психолог орієнтується на психіку, психічні стани індивіда як носія національного характеру, а література, зокрема поезія, ґрунтується на емоційності, почуттях митця і ставленні його до оточуючої дійсності. Літературний характер художньо сформована особистість, тобто поєднує в собі авторську концепцію людини та історично зумовлені типи її поведінки. Література користується засобами соціології та психології, бо творячи національний характер, письменник бере образ героя із соціуму, передбачаючи їх зв’язки, взаємодії, впливи одне на одного; психологія, досліджуючи психічну наповненість характеру, тим самим формує риси психологізму в літературі, що є безперечним доказом взаємопов’язаності літературознавства й психології. Та все ж література має ширше коло пізнання, бо розглядає людський характер в динаміці, різноманітності, яка є результатом безлічі творінь письменників з їх індивідуальним стилем, творчими можливостями. Художня творчість свідчить, що різноманітні властивості, риси характерів сполучаються в безмежному багатстві комбінацій, трансформуються, домінують в одних і приглушуються в інших ситуаціях, безконечно формуються в результаті взаємодії особистості з соціумом. Отже, говориться про відмінності в поглядах трьох наук на це поняття і в той же час вказується на елемент нерозривності провідних положень суміжних галузей пізнання.
    Говорячи про специфіку характеротворення в трьох родах літератури, доводиться, що специфічний синтез суб’єктивності та об’єктивності в творах різних родів з певною домінантністю в тому чи іншому роді однієї з цих ознак і обов’язковою наявністю, можливо, в меншій мірі, але присутністю другої ознаки і є явищем письменницької майстерності.
    Суб’єкт лірики це літературний тип, це завжди в тій чи іншій мірі результат творчої уяви поета, а не реальна особа, взята з життя. Ліричний твір відтворює характерні властивості соціальної свідомості, створеної обставинами національно-історичного життя, в їх етносвітоглядному осмисленні та оцінці, що самі виражають якусь визначену тенденцію національно-історичного розвитку. Все це призводить до виникнення своєрідного принципу творчої типізації життя, який і робить лірику особливою „внутрішньою формою мистецтва слова.
    Говорячи про національну свідомість, що є предметом зображення в ліриці, підходимо впритул до проблеми національного характеру в поезії і ліричного героя як активного носія рис національного характеру. Звертається увага на літературний процес кінця ХІХ століття, коли, на нашу думку, найбільш гостро перед митцями стало завдання створити новий тип героя, зумовлений історичними, суспільними, естетичними чинниками. Виділяємо народнопоетичну основу характеротворення в літературі останньої третини ХІХ ст., яка й стала одним із джерел художнього поступу, способом вироблення і постійного оновлення національних художніх форм, відкритих і спрямованих у зміст національно-визвольних змагань свого часу. Народний звичай, отже, показник не лише національної неповторності творчої особистості письменника, його таланту, а і його геніальності, адже вона стає ґрунтом, на якому та творча особистість формується, основою переростання національного характеру, форм буття нації, її ідей та світогляду у нову якість. Талант і геніальність митця визначаються глибиною проникнення в народні звичаї, рівнем їх осмислення, художнього потрактування та спрямованості в умови сучасного йому життя, значенням їх для подальшого духовного розвою суспільства.
    Досліджується гостро полемічна проблема характеру автора, що втілює в своїй творчості національну ідею. Говориться про творчу індивідуальність письменника, яка базується на внутрішніх смислових зв'язках між емоціями, почуттями і переживаннями, які мають своїм джерелом народну психологію, стиль народного життя, тобто виразність та насиченість почуттів та переживань, естетизм, філософічну вдумливість, благородство, добродушний гумор, почуття національної честі та гідності. Франкова позиція національного в літературі, що трактується як усвідомлення необхідності „прокинутися й стати в обороні своїх прав, здобути незалежність, приходить не лише у зв'язку з історичним і соціальним поступуванням суспільства й розв'язанням проблем національного буття. Не лише заперечення, а й знищення будь-яких форм національного гніту й експлуатації, осуд духовного занепаду й зневіри у протистоянні злу, насильству та несправедливості ті грані світосприйняття і світорозуміння, які визначають спосіб його мислення, тип взаємин зі світом, національну сутність буття. Зміст національного чинника у такому разі визначається Франком як прагнення відновити історичну та соціальну справедливість, тобто утвердити національні підстави духовного та політичного розвитку українського суспільства.
    Як результат, формулюємо визначення національного характеру в ліриці: це синтетичний комплекс типових людських почуттів, волі, емоцій, сублімацій, свідомих та підсвідомих процесів, архетипів, що мають специфічну національну природу, і детермінований цей, почасти трансцендентний, кодовий ланцюг безпосередньо в образах автора та ліричного героя представників певного етносу.
    Збірка „З вершин і низин збірка не перша, але фундаментальна, книга творчої зрілості, цікава щодо проблеми дослідження української ментальності. Акцентується увага на оновленні естетичних поглядів І.Франка, на переосмисленні ролі поезії в суспільстві, поезія повинна „будить маси, але не для кровопролиття заради майбутнього, а розвивати в людях духовність, моральність, вчити людей бути Людьми, зривати „маски лицемірства. Поет занурюється у внутрішній світ свого нового типу героя людини-патріота, героїчного, сміливого, що бореться з несправедливістю, якою кишить у суспільстві. Цьому сприяє декламаційний характер поезії, і саме за таку ідейну зброю береться І.Франко. Митець відтворює світ почувань селянина і пролетарія, інтелігента й міщанина, багача й бідняка для порівняння й увиразнення духовних цінностей кожного представника певної верстви, хоче показати внутрішні відмінності психіки суспільних виразників із констатацією гідних і ганебних проявів національного характеру. Він увів у поезію мову народної пісні й мову вулиці, в'язниці, конкретику й символіку, предметність слова і його поетичну багатозначність, ємкість, семантичну широту, хоче показати колорит народної української мови, зняв суперечність між мовою поетичною й мовою повсякденною, зробивши побутову лексику носієм ліричного самовираження. І.Франко прокладав нові шляхи в поезії в аспекті осмислення дійсності, у розширенні проблематики лірики, в яку вривається демократична стихія „багатоголосся: герої його поезій часто розповідають самі за себе, їх голоси то перегукуються, то збігаються, то контрастують, то дошукуються істини. Поет водночас культивує тонкий самоаналіз ліричного „Я, глибоко проникає у його психологію, його світ почуттів і жадань, систематизує риси українського національного характеру, виявляючи й прославляючи гідні та засуджуючи негативні, такі, що суперечать духовним зразкам.
    І.Франко новатор в застосуванні психологічної риси в методології, а саме в розкритті національних ментальних ознак. Розглядається архетипна структура національного характеру, що проникає в глибини народного підсвідомого; проблема вирішується на матеріалі поезії розділу „Профілі і маски, циклу „Україна. Поет показує яскраві приклади вияву національного характеру в образі ліричного героя. Це індивідуалізм („Гімн, „Каменярі, „Наймит, „Беркут, „На суді), любов до праці, творчості („Пісня і праця, „Vivere memento!, „Гримить!, „Гріє сонечко, „Земле, моя всеплодющая мати та ін), потяг до оновленого життя, волюнтаризм („Дивувалась зима, „ Весно, ох, довго ж на тебе чекати, Не винен я тому, що сумно співаю, „Всюди нівечиться правда, „Товаришам та ін.), перевага емоційності над раціоналізмом в духовному світі українця („У сні мені явились дві богині, „ І говорила перша: „Я любов, „І говорила друга: „Я ненависть), пріоритетність жіночого начала в українському національному характері („Сікстинська Мадонна, цикл „Україна).
    У 80-х роках ХІХ століття спостерігається зміна художнього світогляду поета, який надає перевагу зображенню романтичного героя-активіста гідного носія національного характеру. Франко стає ближчим до широкої психологізації літератури, в його творчості простежуються архетипні ланцюги, які розкодовують національну психіку, увиразнюючи й унікалізуючи її. Яскравим у вирішенні проблеми архетипів національного підсвідомого є розділ „Профілі і маски. Найбільш типовими для українця є архетипи матері, жінки, землі, праці, пісні, весни, вогню, місяця, божества. Всі ці архетипні символи слугують одній меті гуманізації, облагородженню, високим моральним ідеям.
    Міцно спираючись на народний ґрунт, український фольклор, філіації Шевченка, Франко дав монументальну картину буття України, відстоюючи право свого народу на незалежність і самостійне існування. Лірика епохальної збірки „З вершин і низин підпорядкована розкриттю національної сутності народу і стала великим внеском у формування поняття „національний характер”. Великий Каменяр могутньою силою своєї поезії зумів трансформувати традиційний варіант народу-раба, нещасного й безправного, та сугестивно інтерпретувати свій новий тип національного характеру. Творами видатного поета простежується зародження рис національного характеру свідомого самобутнього народу. Наведені нами приклади поезій констатують факт існування своєрідних ознак українського менталітету, помічених культурними діячами кінця 19ст., зокрема І.Франком, їх виокремлення і спроби узагальнити певні риси етносу в конкретні ознаки саме українського національного характеру, який, як основа духовності, має стати міцною опорою нового характеру мислення, сприймання світу.
    Об’єкт спостереження поета в збірках „Зів’яле листя та „Із днів журби внутрішній світ, душа людини в момент життєвої драми. Суб’єктом поетичної рефлексії виступає ліричний герой, на наш погляд, категорично нетотожний авторові (хоча й увібрав у себе окремі автобіографічні прикмети). Це неповторна, унікальна особистість із напрочуд багатим внутрішнім світом, самотня, інтровертована людина з потребою осмислювати й оцінювати порогові життєві ситуації, асоціальний духовний індивід із виразним тяжінням до естетизації буття і власних екзистенційних станів. Та згодом І.Франко показує духовний перелом героя весь моральний позитив спрямовується на підкорення злу смерті, і це стає кульмінаційним моментом, яким автор застерігає від боягузтва, суїциду, перемоги страшного гріха. Поет взяв на себе велику життєстверджуючу роль місіонера, поборника всього живого, духовного, доброго, показуючи руйнівну силу зла. Тому такий цікавий нам цей об’єкт, бо ми досліджуємо психічні стани людини, а саме в момент душевної драми почуття, емоції, підсвідомі прояви загострюються, кульмінаціюються, увиразнюються. Ми бачимо особливості жіночої та чоловічої душі, простежуємо динаміку їх, порівнюємо. В поезії зароджується психічний портрет представників протилежних статей, цікавий новими відкриттями в інтимному світі національного характеру. Ліричними засобами поет відтворює специфічність поведінки, почувань, підсвідомих бажань чоловіка й жінки, інтерпретує по-новому узвичаєну рису національного менталітету емоційність, яка найповніше розкривається в стані закоханості. І.Франко нам показує своєрідність сприйняття й переживання любові в її трансцендентній природі закоханого й коханої, сублімуючи почуття кохання в чоловічу іпостась природно з приналежності до неї.
    Інтимна лірика І.Франка цікава саме своєю філософською проблемою: добро (любов і життя) та зло (смерть), що розгортається на доволі не властивому їй полі темі кохання. Заслуговує на увагу сам перебіг міркувань ліричного героя н7ад вічними проблемами людського буття у світі, зміна його світоставлення, філософських поглядів на життя і смерть, відбувається рух художньо-філософської концепції. Ліричний суб’єкт збірки не тільки не тільки переживає, а й осмислює свої переживання, розмірковує, медитує над власними почуттями й життєвими явищами, що їх породили, незрідка намагаючись виявити загальні властивості та закономірності буття. Його рефлексії, звичайно, здебільшого стосуються власного внутрішнього світу, індивідуально-психологічних процесів, усвідомлення своєї близькості до української нації, її менталітету, але не уникає він і ширшого погляду на людське існування в масштабі універсально-світоглядної проблематики, часто схиляючись до філософських узагальнень на основі особистого світогляду. І геніальний, на наш погляд, І.Франко у своєму переконанні, утвердженні перемоги життя над смертю у людському існуванні, пріоритету оптимізму, життєлюбства в національному характерові.
    На наш погляд, судячи з такої постановки проблеми добра і зла, І.Франко був близький до такого твердження: найкращою пересторогою від песимізму (і суїциду як його наслідку) є зображення самого песимізму (суїциду); ілюстрацією волі до життя бажання смерті; безнадійність, розпука та безрадісність (духовні недуги людства, негідні прояви національного характеру.
    Моральний висновок із філософського сюжету „Зів'ялого листя, на наш погляд, може бути такий: абсолютизація філософії „болю існування призводить до фатального кінця. Самогубство — логічний вислід резиґнації, зневіри, екзистенційного вакууму, наслідок розчарування, омани, фатальної ілюзії. Проте цей вчинок негідний людини, бо суїцид це не бунт проти зла, а навпаки, примирення зі злом, втеча від нього, згода з власними межами, відмова від бунту й від власної свободи. Не можна втрачати мужності жити, у своє життя завжди треба вкладати певний сенс, не принесений ззовні, а визначений самою людиною.
    Цим дослідженням ми репрезентуємо визначену світоглядну значущість збірки „Зів’яле листя, акцентуємо на суттєвому її аспекті внутрішньому, власне особистісному, екзистенційному. І.Франко занурюється у глибину людської психології, вимальовуючи цікаві людські характери, випробувані коханням, і представляє героєві і авторську позицію щодо життєвих цінностей. Суміжність і протилежність психічних станів, світоглядів, поведінки, моральних принципів показують специфіку прояву колоритного українського національного характеру. Поет стверджує: екзистенційна стратегія ліричного героя провадить його до закономірної екзистенційної поразки. Життя чистою пристрастю, ізоляція у власному внутрішньому світі, зосередження на винятково інтимних проблемах виявляються безперспективними, їхні природні наслідки — розчарування, втрата волі до життя і, врешті, суїцид як пасивна реакція на повну екзистенційну порожнечу. Франко ж відвертий противник такої життєвої реакції українця на випробовування коханням.
    Національна свідомість як складова національного характеру об’єкт дослідження дисертації в збірках І.Франка „Мій Ізмарагд та „Semper tiro. Духовність як стрижень національної свідомості основна тема „Мого Ізмарагду. Автор консеквентно формує ідеальний зразок людської моральності, можна сказати, своєрідний еталон національного характеру. У збірці у формі рефлексій, притч і повчань, певною мірою моралізаторських за формою, але перейнятих не абстрактним, а живим, індивідуальним і моральним чуттям, подаються твори, що могли б служити для новітнього покоління цілою школою гуманістичної культури мислення. Культурно-історичний універсалізм, характерний для Франка, виявився в цьому разі в розширенні особистісного співвідношення до рівня „людськості, в ототожненні духовної сутності індивідуума й роду, пам'яті поколінь і морального досвіду окремої людини-творця. Фактично, І.Франко творець вічної, завжди актуальної, до того ж гідної моделі національного характеру. Часто автор звертається саме до психології селянина, розкриваючи й недоліки, й чесноти етноменталітету. Поет переконаний, що народна мораль, селянська етика могутні виховні сили. Люди, що з роду в рід працювали на землі, здебільшого наділені органічним етичним чуттям, і це робить їх шляхетними за будь-яких злиднів. Франко поєднав гуманність найвищої освіченості й оту спадкову людяну мудрість селянства. Досліджуючи національну свідомість, поет наголошує на гострій чутливості, емоційності українця, домінуванні здорового глузду в поведінці, але засуджує все-таки вияви слабохарактерності, покори несправедливості, що принижує людину.
    В яскраво патріотичному циклі „Поклони пристрасно пульсує тема України, яка перетворюється силою поетичного духу в імператив батьківщини. Гостро-емоційний діалог з матір'ю-Україною підносить автора й ліричного героя на вищий щабель сутності людини-патріота з цілком самодостатньою національною свідомістю. Франко крізь призму власного „я осмислює екзистенційну драму України, мойсеївську долю її проводирів, проблему героїв і „темної юрби. Образи важкого ярма й великого страждання викликають у його душі гіркі роздуми про пасивність, покірність, інфантильність нації, ще не готової до самостійного державницького буття. Ліричний герой циклу „Поклони людина активної життєвої позиції й великого досвіду. Це могутній національний темперамент, котрий швидко реагує на всі прояви життя, втручається в дійсність і прагне оновлювати її. У цій вдачі співіснують тонке емоційне відчуття й раціональне осмислення. Саме таким хоче бачити Великий Каменяр український національний характер.
    Збірка „Semper tiro цікава в проблемі модерністичної проекції нової національної свідомості. Саме ця збірка фіксує переосмислення естетичних поглядів митця та метаморфози авторської свідомості, гармонійний синтез Франкового призначення мистецтва й нових, прийнятних для поета, модерних ознак мистецтва. Франко вже не категорично сприймає новий стиль письма, він знаходить деяку тотожність стилю свого письма й модерністичного. Розмаїта строфіка й ритміка віршів збірки, досконала стилістика, різножанровість (маніфест, станси, співомовки, приказки, притчі), ненав'язливий сцієнтизм, мистецька тематична спрямованість, внутрішня психологічна сюжетність, акцентація на цінності творчого духу, духова релігійність, легка іронія і скепсис, сугестія спокою й гармонії поєднані у високий синтез модерного шедевру. Історіософське бачення громадянської місії мистецтва перегукується з модерними проблемами його гуманності, краси й насолоди, що засвідчує цілком гармонійне існування митця в новій сфері творчості, й національна свідомість у „модерному вигляді імпонує авторові. Як великий митець Франко усвідомив нову естетичну роль поезії проникати в душу людську, характер, розкривати їх красу і цим нести багатющу данину своєму народові.
    Отже, свобода розвитку, вільний, нічим не обмежений вияв суспільного, політичного і духовного становлення нації, отже і її культури та літератури — ось ті підстави, на які звертав увагу І.Франко, той шлях, на який скеровував духовний розвиток українського суспільства. Поет не допускав відчуження індивіда й нації, а прагнув зробити висхідним пунктом подальшого становлення і розвитку літератури українську національну ідею як вияв і здійснення природи нації, національної вишуканості, благородства, досконалості суспільного устрою загалом та духовного світу окремої особистості зокрема таке естетичне кредо великого українського Мойсея.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



    1. Франко Іван. Зібрання творів: У 50 т. К.: Наук. думка, 1976 1986. Тт. 1 50.
    2. Франко Іван. Зібрання творів: У 3 т. К.: Наук. думка, 1991. Т. 1. 672 с.
    3. Агєєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 319 с.
    4. Агєєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. К.: Либідь, 2001. 263 с.
    5. Алексанян Е.А. Национальный характер национальная литература // Национальный вопрос и новое мышление. Ереван: Изд-во Ереван. университета, 1989. С. 201 230.
    6. Аристотель. Об искусстве поэзии. М.: Гос. изд-во худ. лит., 1957. 183 с.
    7. Баган О. Іван Франко і теперішнє становище нації. Дрогобич: Відродження, 1991. 90 с.
    8. Барабаш С. До проблеми фольклоризму І.Франка // Українське літературознавство: Республік. міжвідом. наук. зб. Вип. 54. Іван Франко: Статті та матеріали. Львів: Світ, 1990. С. 20 26.
    9. Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. М.: Наука, 1986. С. 80 160.
    10. Белинский В.Г. Полн. собр. соч. М.: Издательство АН СССР, 1953. Т.3. 684 с.
    11. Белинский В.Г. Полн. собр. соч. М.: Издательство АН СССР, 1954. Т.5. 863 с.
    12. Бернштейн М. Іван Манжура. Життя і творчість. К.: Дніпро, 1977. 186 с.
    13. Бернштейн М. Франко і Шевченко (Спостереження над шевченкознавчою спадщиною І.Я.Франка). К.: Дніпро, 1984. 268 с.
    14. Бехер И. В защиту поэзии. М.: Издательство иностранной литературы, 1959. 373 с.
    15. Бехер И. Любовь моя, поэзия. М.: Издательство художественной литературы, 1965. 559 с.
    16. Білецький О. Іван Франко. Життя і творчість. К.: Вид-во Акад.. наук УРСР, 1956. 358 с.
    17. Бовсунівська Т. Феноменологічна збірка Івана Франка „Зів’яле листя // Дивослово. 1999. №5. С. 2 7.
    18. Боднар Л. Євангельські мотиви в творчості І.Франка // Другий Міжнародний конгрес україністів (Львів, 22 28 серпня, 1993р.): Доповіді і повідомлення. Літературознавство. Львів: Світ, 1993. С. 273 278. Бібліогр.: с. 278.
    19. Бойко О. Поезія боротьби. К.: Державне вид-во худ. літератури, 1958. 180с.
    20. Бондар Л. „Кохання без тями (Штрихи до ліричного портрета Ольги Рошкевич у збірці І.Франка „Із днів журби) // Слово і час. 2006. № 8. С. 32 40.
    21. Бондар Л. Соціальна інвектива чи загадкове love story? (Цикл „Спомини із збірки І.Франка „Із днів журби) // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали Міжнар. наук. конференції Львів: Світ, 1998. С. 399 404.
    22. Бондар М. Поезія Івана Франка і розвиток художніх форм у європейській поезії кінця ХІХ ст. // Іван Франко і світова культура: Матеріали Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11 15 вересня 1986 р.). К.: Наукова думка, 1990. Кн. 1 С. 237 239.
    23. Бунчук Б. Віршування Івана Франка: Монографія. Чернівці: Рута, 2000. 308 с. Бібліогр.: с. 297 306.
    24. Буряк Б. Художественный идеал и характер. М.: Советский писатель, 1972. 294 с.
    25. Василев К. Любовь. М.: Советский писатель, 1982. 384 с.
    26. Вертій О. Народний світогляд і питання національної самобутності українського письменства в літературно-естетичних пошуках 70 90-х років ХІХ ст. // Українська література в загальноосвітній школі. 2004. № 12. С. 2 10.
    27. Виноградов В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 654 с.
    28. Возняк М. Велетень думки і праці: Шлях життя і боротьби Івана Франка. К.: Держлітвидав худ. літ., 1958. 404 с.
    29. Войтюк А. Літературознавчі концепції І.Франка. Львів: Вища школа, 1981. 183 с.
    30. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. 590 с. Бібліогр.: с. 574 578.
    31. В’язовська О. Художній світ генія // Літературна Одеса. 2006. № 2. С. 133 144.
    32. Гаєвська Л. Антропологічна школа і концепція реалізму Франка // Рад. літературознавство. 1989. № 10. С. 31 35.
    33. Галич О., Назарець В. Теорія літератури. К.: Либідь, 2005. 486 с. Бібліогр.: с. 460.
    34. Гарин И. Пророки и поэты. М.: Искусство, 1992. Т.1. 532 с.
    35. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. В 4-х томах. М.: Искусство, 1971. Т. 3. 621 с.
    36. Гинзбург Л. О лирике. Л.: Советский писатель, 1974. 407 с.
    37. Гнатенко П. Український національний характер. К.: ДОК-К, 1997. 116с.
    38. Гнатюк М. Періодизація українського франкознавства // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали Міжнар. наук. конференції Львів: Світ, 1998. С. 32 41.
    39. Головченко Ф. Введение в литературоведение. М.: Высшая школа, 1964. 532с.
    40. Голод Р. Натуралістичний експеримент Франка: випадковість чи закономірність? // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали Міжнар. наук. конференції Львів: Світ, 1998. С. 328 334.
    41. Голод Р. Поетика імпресіонізму в художній творчості І.Франка // Слово і час. 2006. № 8. С. 27 32.
    42. Горак Р. Тричі мені являлася любов: Повість-есе. К.: Радянський письменник, 1983. 152 с.
    43. Горак Р. Ще удар Захист. // Дзвін. 2006. № 8. С. 28 69.
    44. Грабовський П. Вибрані твори: У 2-х томах. К.: Дніпро, 1964. Т.2. 489с.
    45. Грицак Я. „Дух, що тіло рве до бою: Спроба політичного портрета І.Франка. Львів: Каменяр, 1990. 176 с.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА