КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КОРЕЙБА ІГОР ВЯЧЕСЛАВОВИЧ

УДК 342.565.2 (477)

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Городецький Олександр Васильович,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………….3
ВСТУП………………………………………………………………………...................4

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ У СУЧАСНІЙ
ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ
1.1. Конституція як об’єкт правової охорони………………………………………....12
1.2. Правова охорона конституції: поняття та форми ……….………...……..............19
1.3. Система органів правової охорони конституції: поняття та види........................33
1.4. Історія становлення правової охорони конституції в Україні………...................43
Висновки до розділу 1…………………………………………………………..............53

РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ В СИСТЕМІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
2.1. Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної
юрисдикції………………………………………………………………………………56
2.2. Судовий конституційний контроль як елемент правової
охорони Конституції України…………………………………………………….........70
2.2.1. Повноваження Конституційного Суду України у сфері визначення
конституційності нормативно-правових актів…………………………………..........93
2.2.2. Повноваження Конституційного Суду України у сфері дострокового
припинення повноважень Президента України та Верховної Ради
Автономної Республіки Крим …………………………………………………..........118
2.3. Офіційне тлумачення Конституції та законів України як елемент
правової охорони Основного Закону…………….......……………..………………...123
2.4. Належне виконання рішень Конституційного Суду України
як засіб ефективного здійснення правової охорони Конституції України………...134
Висновки до розділу 2………………………………………………………………...144

РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ
УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ОРГАНІВ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
3.1. Взаємовідносини Конституційного Суду України
та Президента України ……………………………………………………………….153
3.2. Взаємовідносини Конституційного Суду України
та Верховної Ради України……………………………………….………………….165
3.3. Взаємовідносини Конституційного Суду України
та Кабінету Міністрів України…………...…………………………………………..176
Висновки до розділу 3………………………………………………………………...188

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..193
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….……….…....205
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Автономна Республіка Крим
Верховна Рада України
Верховний Суд України
Закон України
Кабінет Міністрів України
Конституційний суд
Конституційний Суд України
Конституція України
Президент України
Союз Радянських Соціалістичних Республік
Українська Народна Республіка
Українська Радянська Соціалістична Республіка
Центральний Виконавчий Комітет

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція – це найголовніший правовий акт організації суспільства, акт, який виражає волю народу, насамперед, як нації, акт, що закріплює та охороняє права і свободи людини, оскільки одночасне досягнення свободи і безпеки – природні людські потреби на основі та задоволенні яких ґрунтується будь-яке суспільство. Одним із основних принципів правової держави, за допомогою якого здійснюється організація та функціонування влади в країні є верховенство конституції як основного закону, що посідає особливе місце у праві та у системі нормативно-правових актів. Тому особливої уваги заслуговує питання забезпечення верховенства, реальності та реалізації конституційних норм.
Навіть у найрозвинутішій за демократичним режимом країні конституція не захищена у повному обсязі від порушень. Для їх запобігання та припинення функціонує механізм захисту: спеціальна правова база та система органів. В незалежній Україні цей механізм знаходиться у стадії становлення: проголошення незалежності, прийняття нової Конституції, утворення нових державних органів, серед яких єдиний орган конституційної юрисдикції – КСУ, конституційні зміни 2004 року та їх скасування, постійні розмови і заклики парламентарів, політиків і науковців щодо іншої системи здійснення державної влади, а отже, і зміни структури та обсягу повноважень її органів щодо забезпечення правової охорони. Тим паче, у цій сфері та законодавстві чимало практичних помилок та прогалин. Все це є свідченням незавершеності процесу.
У подібних умовах запобігання, виявлення та припинення конституційних правопорушень стає діяльністю для продовження в нашій країні конституційних реформ, які повинні уособлюватися у злагоджених взаємовідносинах і взаємодії всіх державних інститутів, кожен з яких відповідно до призначення в державній системі бере участь в конституційній охороні.
Таким чином, найважливішими інститутами конституційного права, держави та системи забезпечення законності є правова охорона КУ та КСУ, яким зазвичай приділяється підвищена увага не тільки у науковій доктрині, а й у конституційній практиці. Саме тому, в даному дисертаційному дослідженні робиться акцент на нерозривності їх розвитку та існування, адже діяльність єдиного органу конституційної юрисдикції передбачає активну участь у безпосередній реалізації та охороні конституційних положень. Крім цього, зрозумілим є те, що без безпосереднього, належного, налагодженого та постійно функціонуючого охоронного механізму неможливий не тільки демократичний і правовий розвиток суспільства та країни, але й де-факто існування держави.
Теоретичною основою для написання дисертації та підґрунтям для аналізу окремих її аспектів є праці: українських вчених Георгіци А.З., Гергелійника В.О., Кампа В.М., Козюбри М.І., Лунь З.І., Марцеляка О.В., Мироненка О.М., Погорілка В.Ф., Портнова А.В., Рабіновича П.М., Савенка М.Д., Селіванова А.О., Селівона М.Ф., Скоморохи В.Є., Тація В.Я., Тесленко М.В, Тихого В.Л., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Цвіка М.В., Шаповала В.М., Шульженка Ю.Л., Цимбалістого Т.О. та ін.; зарубіжних вчених Авакьяна С.А., Баглая М.В., Боботова С.В., Вітрука М.В., Ебзєєва Б.С., Кутафіна О.О., Лазарєва Л.В., Мітюкова М.А., Овсепяна Ж.І., Хабрієвої Т.Я., Чіркіна В.Є. та ін.
Необхідно зауважити, що з моменту створення КС в Україні захищено низку дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів його функціонування у системі державної влади, у тому числі, правової охорони Конституції України. Проте, в них майже не досліджено питання взаємовідносин єдиного органу конституційної юрисдикції та інших органів державної влади, зокрема, їх взаємодії у сфері правової охорони Конституції України. Крім цього, КСУ як головний орган захисту Основного Закону та запобігання від його порушень має ознаку постійності як у діяльності, так і у розвитку. Це, в свою чергу, породжує виникнення нових законодавчих прогалин, неоднозначного розуміння норм, практичних та теоретичних проблем, які потребують встановлення, дослідження та вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до: етапу №4 «Підготовка змін та пропозицій до чинного законодавства України» науково-дослідної роботи № 06 БФ042-01, державний реєстраційний номер 0101U003579 по темі «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу», який затверджений Вченою Радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 3 від 04 грудня 2009 року; Постанови ВРУ «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан правосуддя в Україні» вiд 27 червня 2007 року № 1245-V; Постанови ВРУ «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28 квітня 1992 року № 2296-XII; Указу ПУ «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 року № 361/2006.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні місця КСУ в системі органів правової охорони Основного Закону, визначенні ефективних повноважень для реалізації завдань правової охорони Конституції, виявленні теоретичних та практичних проблем, а також визначення шляхів вдосконалення законодавства у сфері забезпечення правової охорони єдиним органом конституційної юрисдикції.
Для вирішення мети дослідження поставлено наступні завдання:
– встановити теоретичні засади правової охорони КУ, визначити її мету, а також складові елементи системи;
– визначити поняття та види системи органів правової охорони КУ;
– з’ясувати роль та особливості єдиного органу конституційної юрисдикції у системі органів правової охорони КУ;
– дати характеристику та проаналізувати види моделей судового конституційного контролю, що склалися у конституційній практиці;
– проаналізувати в порівняльному аспекті функціонування КС Української держави та зарубіжних країн;
– охарактеризувати і класифікувати повноваження, які використовуються органом конституційної юрисдикції у системі правової охорони КУ та виявити основні проблеми;
– визначити ефективність виконання рішень КСУ у системі правової охорони;
– встановити форми та узагальнити досвід взаємовідносин і взаємодії КСУ з іншими головними органами правової охорони – ПУ, ВРУ та КМУ;
– проаналізувати стан правової бази, на основі якої КСУ здійснює правову охорону Основного Закону;
– розробити на цій основі рекомендації і пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції у системі правової охорони КУ.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають в процесі функціонування КСУ у системі органів правової охорони КУ.
Предметом дослідження є КСУ у системі органів правової охорони КУ.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, що використовуються юридичною наукою, принципи, закони та комплексний підхід щодо визначення системи гарантів конституційної законності, дослідження правових засад організації та діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції у сфері правової охорони КУ. Зокрема, автор використовує історико-правовий метод для дослідження розвитку і становлення інституту правової охорони КУ та єдиного органу конституційної юрисдикції (підрозділи 1.4, 2.1); системний метод – для розкриття механізму участі КСУ у забезпеченні правової охорони та при дослідженні форм його взаємовідносин і взаємодії з іншими органами правової охорони (розділи 2, 3); метод логічного аналізу – для обґрунтування понять «правова охорона», «судовий конституційний контроль» тощо (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3); соціологічний метод – для визначення ефективності функціонування КСУ у сфері правової охорони (розділи 2, 3). В роботі використовуються також статистичний (підрозділи 2.2, 2.3, розділ 3), порівняльний (підрозділи 1.3, 1.4, 2.1, 2.2, 2.3) та інші методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в науці конституційного права України здійснено комплексне дослідження КСУ як головного суб’єкта правової охорони КУ, його місця та діяльності в системі правової охорони КУ, форм взаємовідносин між різними вищими органами державної влади та їх взаємодії у сфері правової охорони КУ. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку пропозицій і висновків, які відбивають наукову новизну:
вперше:
– встановлено, що правова охорона не може обмежуватись виключним переліком елементів, оскільки вона завжди перебуває в динамічному розвитку, її елементи постійно розширюються для ефективного забезпечення охорони прав людини;
– надано визначення форм правової охорони як зовнішнього вираження правових дій (опосередкованих та безпосередніх), що направлені на забезпечення конституційного порядку та реалізацію конституційних норм;
– встановлено, що форми правової охорони є ширшими за змістом ніж засоби, оскільки включають в себе як юридичні засоби охорони, так і інші дії (написання скарги, її подача, звернення відповідного суб’єкта до органів правової охорони та інші дії, що не пересікаються із заходами, але направлені на забезпечення конституційного порядку та реалізацію конституційних норм);
– надано визначення конституційного спору як конституційно-правового конфлікту (розбіжності, суперечки), що виникає між суб’єктами права з приводу реалізації норм, які регулюють конституційно-правові відносини;
– детально досліджені взаємовідносини КСУ та вищих органів державної влади – ПУ та КМУ, їх взаємодії у сфері правової охорони Основного Закону;
– встановлено, що укази ПУ, які не відповідають ЗУ можуть бути (при правильному обґрунтуванні) об’єктом розгляду КСУ на конституційність на підставі частини 3 статті 106 КУ;
удосконалено:
– основи теорії правової охорони. Запропоновано авторське поняття правової охорони конституції як запобігання і припинення порушень законного порядку, що здійснюється за допомогою сукупності засобів для реальної реалізації конституційних положень у суспільних відносинах. Визначено: 1) «правовий захист» є різновидом «правової охорони конституції», діяльністю, здійснюваною з метою припинення порушення конституційних норм, коли воно вже відбулося; 2) ефективна правова охорона конституції залежить від застосування засобів, які направлені на відновлення законного стану, виключення та запобігання можливих порушень конституційних положень; 3) що чим ширший арсенал засобів (заходів) державного органу щодо охорони верховенства конституції, чим жорсткіші санкції, які він може застосувати до порушників конституційних норм, тим більш вагоме його місце у системі органів правової охорони конституції; 4) самоохорона конституції прямо залежить від рівня правового нігілізму, чим він менший – тим менше суб’єкти правовідносин звертаються до «органів захисту»; 5) відмінності конституційного спору від конституційного правопорушення (якщо конституційне правопорушення завжди виникає на основі винних дій, то конституційний спір може виникнути внаслідок різного роду прогалин, різних правових позицій провозастосовчих суб’єктів, що виникають на основі неясності чи двоякості розуміння змісту правової норми тощо);
– теоретичні знання про єдиний орган конституційної юрисдикції. Визначено: 1) передумови виникнення (зокрема, суперечливість законодавства перехідного періоду, що вимагає при його застосуванні, згідно з сучасними правовідносинами, оцінки і тлумачення; подолання у правовій свідомості суспільства уявлення про право як про сукупність нормативних актів, зокрема, розуміння того, що закон може бути неправовим та ін.) та особливості судового органу конституційного контролю; 2) терміни «конституційний cуд», «єдиний орган конституційної юрисдикції», «судовий орган конституційного контролю» є синонімічними поняттями; 3) головною ознакою, що вирізняє конституційний спір серед інших спорів є його політичність, оскільки будь-яке конституційне питання носить політичний характер, так як воно впливає на проблеми розподілу і здійснення політичної влади і тому не може бути неполітичним на відміну від інших; 4) поняття рішень та висновків КСУ – це спеціальні правові акти, що є обов’язковими до виконання на території України, приймаються в особливому процесуальному порядку з метою реалізації закріплених за органом конституційної юрисдикції повноважень у сфері правової охорони КУ та є остаточними і не підлягають оскарженню; 5) якщо зміст КУ, ЗУ та інших правових актів може змінюватися шляхом внесення змін до них, – то рішення та висновки КСУ мають постійний (сталий) характер, оскільки не можуть бути скасовані або змінені; 6) рішення КСУ щодо тлумачення саме КУ мають визначальну ознаку прямої конституційної дії, оскільки суб’єкти правовідносин в цьому випадку безпосередньо керуються зазначеним рішенням; 7) рішення щодо тлумачення закону має юридичну силу закону, оскільки розкриває його зміст; 8) інші рішення і висновки КСУ мають юридичну силу, що є вищою за закон, але нижчою за КУ, оскільки ними визначається відповідність Конституції України законів, інших правових актів, дій Верховної Ради АРК та процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту.
– основні засади правової діяльності. Обґрунтовується та вноситься низка нових пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері здійснення правової охорони КСУ;
дістали подальший розвиток:
– визначення місця і ролі КС в системі правової охорони, зокрема, залежно від низки умов: від волі законодавця; від правової доктрини, яка сформувалася і розвивається у тій чи іншій державі; від інших чинників (державного ладу, історичного розвитку, географічного знаходження країни тощо);
– класифікація повноважень КС, а саме, за сферою його правової діяльності (повноваження у сфері визначення конституційності нормативно-правових актів; повноваження у сфері дострокового припинення повноважень вищих посадових осіб або представницьких органів державної влади; офіційне тлумачення);
– розуміння самостійності тлумачення як окремого складового елементу правової охорони, а найголовніше, його неналежності до конституційного контролю. Це проявляється як через окремий юридичний засіб, за допомогою якого реалізується зазначена форма, так і через наслідок, який виникає із реалізації цієї форми;
– визначення основних форм і особливостей взаємовідносин КС та ВРУ, їх взаємодії у сфері правової охорони КУ;
– розуміння КС як «позитивного законодавця», адже визнаючи закони, інші правові акти або їх окремі положення неконституційними, він удосконалює правову систему, позбавляючи її від «норм – порушників».
Практичне значення результатів дослідження спрямоване на розвиток конституційної науки у сфері правової охорони. Сформульовані у дисертації теоретичні та практичні положення, пропозиції і висновки використані: у законотворчій діяльності ВРУ (Акт впровадження № 04-29/17-894 від 9 липня 2010 р.); у навчально-науковій діяльності Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Довідка КНУ імені Тараса Шевченка № 036-997 від 14 червня 2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Наукові результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на наступних науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція Восьмі осінні юридичні читання «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 23-24 квітня 2009 р.); Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Проблеми правотворчості очима науковців» (м. Тернопіль, 9 лютого 2010 р.); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 23 квітня 2010 року); Друга Всеукраїнська науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики» (м. Маріуполь, 12 березня 2010 р.).
Публікації. Результати дисертації опубліковані в шести наукових статтях у фахових юридичних виданнях, рекомендованих ВАК України та в п’яти збірниках тез конференцій.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, яке пов’язане з визначенням місця і ролі КСУ в системі органів правової охорони Конституції України, аналізом його практики та взаємодії з іншими державними органами у сфері правової охорони Конституції України дозволяє сформулювати певні теоретичні та практичні висновки і рекомендації.
У реальному функціонуванні правової держави верховенство права забезпечується верховенством Конституції як Основного Закону держави. Дійсний правовий і практичний характер забезпечення її охорони набуває фундаментального значення тільки у країні з демократичним режимом та в рамках конституційного впорядкованого політичного процесу. Правова охорона здійснюється, насамперед, для забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, реальної реалізації конституційних положень у суспільні відносини та запобігання і припинення їх порушень. Ця діяльність була б неефективною без застосування відповідних законних засобів, які безперечно не мають бути критично обмежені. Вона є глобальною інтегруючою метою всіх елементів політичної системи країни, включаючи інститути громадянського суспільства, оскільки від її успіху залежить життєздатність і безпека держави як політичного союзу, створеного для охорони права. Її суб’єктами є вся система органів державної влади та суспільство в цілому, зокрема, громадяни, народ, громадські інститути, органи самоорганізації населення. Без належної правової охорони не буде Конституції і законів як таких, що породжує хаотичні суспільні відносини, при цьому держава стає «хворим організмом», який без належного правового «лікування» поступово гине.
В теорії конституційного права не можна обмежувати правову охорону виключним переліком елементів, оскільки вони завжди будуть не повними. Правова охорона завжди перебуває в динамічному розвитку, її елементи постійно розширюються для ефективного забезпечення захисту та запобігання порушень прав і свобод людини і громадянина.
Треба зазначити і те, що самоохорона прямо залежить від рівня правового нігілізму в державі, чим він менший – тим менше суб’єкти правовідносин звертаються до «органів-захисту». Для досягнення цього держава повинна виховувати в суспільстві моральні цінності – повагу до права, Конституції як найголовнішого акту народу, суб’єктів правовідносин. Не менш важливим є і те, що держава сама повинна бути еталоном поведінки в межах права. У разі свавілля, упередженості та недодержання норм її органами та посадовими особами «відповідь» на це має бути негайною та беззаперечною. В країні безмежності та вседозволеності ніколи не буде не тільки самоохорони, але й реальної правової охорони як такої.
В той же час КСУ, безумовно, визнається вищим арбітром в питаннях конституційності, і, будучи спеціалізованим інститутом у цій сфері, посідає центральне місце в системі органів правової охорони КУ, в діяльності якого реалізуються основні засоби правової охорони Конституції. Його першочерговою метою є власне забезпечення верховенства права, охорона законного порядку щодо реальної реалізації конституційних положень у суспільні відносини та запобігання їх порушень. Навколо КСУ останнім часом спостерігається досить напружена політична ситуація, яка свідчить про визнання всіма учасниками конституційного процесу основоположної ролі органу конституційної юрисдикції у забезпеченні правової охорони КУ. КСУ є важливим елементом політичної системи, є частиною механіз¬му її саморегуляції і саморозвитку, служить забезпеченню політичних процесів в рамках Основного Закону, адже правова охорона – це є його основна та головна функція. Вся сукупність повноважень органу конституційної юрисдикції є спеціальними, оскільки направлені на реалізацію зазначеного вище напрямку діяльності. Не можливо уявити єдиний орган конституційної юрисдикції з повноваженнями, які не направлені на забезпечення правової охорони КУ.
Для більшості державних органів конституційний контроль не є основною метою їх діяльності, а складає лише частину їх функцій. До того ж, основна діяльність державних органів є об’єктом спеціального конституційного контролю – судового. Тому саме судовий конституційний контроль є визначальним елементом правового механізму захисту та запобігання порушень Основного Закону. Проаналізувавши сутність судового конституційного контролю, можна сформулювати його основне завдання – виконання ролі стримування і противаги всіх гілок влади. Однак питання про зміст судового конституційного контролю так і залишається відкритим, оскільки єдиної точки зору з цього приводу в юридичній літературі немає.
При дисертаційному дослідженні визначено, що положення чинної КУ не можуть бути піддані безпосередньому судовому конституційному контролю (скасуванню), оскільки КС є її охоронцем. Але фактично може застосовуватися опосередкований контроль у випадку порушення процедури прийняття та офіційного оприлюднення конституційних законів.
Повноваження КСУ у сфері визначення конституційності нормативно-правових актів орієнтовані на вирішення конституційно-правових суперечок у сфері нормативного регулювання суспільних відносин, вони забезпечують захист найважливіших соціальних цінностей, вирішення можливих протиріч. Саме з цією метою рішення органу конституційної юрисдикції органічно впливають на законодавство, юридичну практику та суб’єктів правовідносин. Більш того, орган конституційної юрисдикції ще не приймаючи відповідного конституційного рішення, але відкриваючи провадження по справі, здійснює вплив на дії органів державної влади, тобто направляє їх (дії) у конституційне русло.
Для здійснення правової охорони орган конституційної юрисдикції використовує таке важливе повноваження як тлумачення права для вирішення правових спорів між суб’єктами конституційно-правових відносин. Він виступає у ролі «позитивного правового охоронця», оскільки «виправляє» правові норми та «направляє» суспільні відносини у законне русло, тим самим здійснює «найвищу» охорону – охорону, що направлена на захист та запобігання порушень прав і свобод людини і громадянина, конституційного ладу та правового порядку. Метою офіційного тлумачення є виключення різного роду неоднозначного застосування положень КУ і законів, тим самим в них вноситься ясність, яка унеможливлює неправильну їх реалізацію. Хоч існують певні проблемні питання у даній сфері, тільки КС – кваліфікований колективний державний орган, може звести до мінімуму помилкове або не правильне тлумачення. При здійсненні цього повноваження орган конституційної юрисдикції повинен застосовувати за необхідністю не тільки логічні, теологічні, граматичні, системні способи для визначення обсягу і меж тлумачення, але й теоретичну базу, враховувати місце і зв’язок норми у системі права, аналізувати майбутні наслідки свого акту-тлумачення.
В свою чергу, обсяг повноважень та формування тієї чи іншої моделі судового конституційного контролю обумовлене рядом причин, що залежить від: особливостей національного права – системи його джерел, характеру формалізації конституції, ролі судових рішень; організація судової системи; національних і історичних умов та традицій; організації державної влади; географічних і демографічних особливостей держави.
Модель судового конституційного контролю, що склалася в Україні, дійсно вимагає певного системного коректування повноважень. Але такі зміни, що стосуються критеріїв, об’єктів, коло осіб, які володіють правом звернення до КСУ, межі перевірки норми повинні прийматися парламентом у формі законодавчих рішень, тобто потрібний консенсус всіх політичних сил.
У конституційній практиці виникає низка проблемних питань у взаємовідносинах вищих органів державної влади: втручання одних органів у сферу виключної компетенції інших; органи державної влади у більшості випадках трактують свої повноваження у довільній формі, не керуючись конституційними нормами; неподолана слабка узгодженість дій різних органів влади.
Більшість питань вирішується саме за участі в цьому процесі єдиного органу конституційної юрисдикції – КСУ, він безпосередньо у випадку конституційного звернення (подання) здійснює діяльність, яка направлена на подолання різного роду правових суперечок, які виникають між вищими органами державної влади. Участь органу конституційної юрисдикції у взаємовідносинах різних вищих представників влади та народу важко недооцінити.
Деякі нормативно-правові основи взаємовідносин КСУ та ВРУ вимагають детальнішої регламентації в законодавстві, що свідчить про труднощі взаємодії КСУ з ВРУ пов’язані, насамперед, з різним розумінням ними конституційних норм, зокрема, щодо питань компетенції. Без цього форми взаємодії не діятимуть, а в кращому разі стануть малоефективними.
В свою чергу, ПУ не зачіпає прерогатив КСУ. У цих двох державних інститутів є спільна ознака – гарантування Основного Закону, що дозволяє говорити про їх арбітражні властивості в системі забезпечення конституційної законності.
Будучи самостійними органами державної влади, КМУ і КСУ не мають такого значного обсягу форм взаємовідносин (взаємодії), порівнюючи з іншими. Так, КМУ як вищий орган виконавчої влади не має у своєму арсеналі одного із головних повноважень у сфері правової охорони КУ – звернення до КСУ щодо вирішення питань про відповідність Основному Закону відповідних нормативно-правових актів. Це вносить деякий дисбаланс у систему функціонування вищих органів державної влади – КМУ не має важелів для виключення з правової бази неконституційних нормативно-правових актів, які безпосередньо або опосередковано можуть впливати на здійснення функцій управлінської влади, вносити двоякість та безлад. Водночас, ця ситуація може прямо стосуватися інтересів та прав громадян.
Існуюча схема взаємовідносин КСУ і вищих органів державної влади повинна розвиватися і розширюватися при постійному взаємному пошуку нових ефективних форм взаємодії у сфері безпосередньої правової охорони КУ.
Особливе значення має діяльність ПУ, ВРУ і КМУ щодо забезпечення виконання рішень КСУ, оскільки вони можуть використовувати свої владні повноваження для впливу на суб’єктів – порушників у конституційних відносинах. Хоча, як ми побачили, з практики, не завжди і ці органи виконують правові позиції органу конституційної юрисдикції. Все це вказує на проблему, яка існує у сфері виконання, а отже, забезпечення правової охорони КУ, не дозволяючи не тільки ефективно запобігати, але й захищати її від порушень.
В конституційному праві України (як науки і як навчальної дисципліни) слід приділяти більшу увагу не тільки правовій охороні у цілому, але й участі КСУ у ній, як одного із головних елементів системи забезпечення конституційного порядку. Не менш важливим є питання визначення місця у системі джерел рішень органу конституційної юрисдикції та юридичної сили є одними із найважливіших ознак акту, які характеризують його правову природу. В свою чергу, це є основою для вироблення правильної правосвідомості, розуміння юридичної сили рішень, зменшення випадків правового нігілізму щодо останніх. Рішення та висновки КСУ – це спеціальні правові акти, що є обов’язковими до виконання на території України, приймаються в особливому процесуальному порядку з метою реалізації закріплених за органом конституційної юрисдикції повноважень у сфері правової охорони КУ та є остаточними і не підлягають оскарженню. Останні дві ознаки не тільки вирізняють їх з усього масиву підконституційних нормативних актів, але й – з конституційних положень. Адже, якщо зміст КУ, ЗУ та інших нормативних актів може змінюватися шляхом внесення змін до них, то рішення та висновки КСУ мають постійний (сталий) характер, оскільки не можуть бути скасовані або змінені. Треба зауважити і те, що рішення КСУ щодо тлумачення саме КУ мають визначальну ознаку прямої конституційної дії, виходячи з принципу верховенства Основного Закону, оскільки суб’єкти правовідносин в цьому випадку безпосередньо керуються зазначеним рішенням КСУ. Рішення КСУ щодо тлумачення ЗУ набуває юридичної сили ЗУ, оскільки розкриває зміст положення підконституційного правового акту. В свою чергу, всі інші рішення і висновки КСУ мають юридичну силу, що є вищою за ЗУ, але нижчою за КУ, оскільки КСУ ними визначає відповідність КУ законів, інших правовових актів, дій Верховної Ради АРК та процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту.
Відсутність чітко закріпленого у законодавстві України порядку і гарантій виконання правових актів КСУ є причиною їх ігнорування, що в свою чергу, зводить нанівець діяльність суду щодо конституційного контролю у сфері правової охорони. До того ж, залишається невирішеною ситуація, коли положення нормативно-правових актів визнаються неконституційними, але через деякий час або відразу відповідний державний орган приймає нову редакцію нормативно-правового акту з тими ж неконституційними положеннями. На практиці все починається спочатку – конституційне подання, відкриття провадження, розгляд справи, прийняття нового рішення.
Треба зауважити, що окрім процедурних проблем, на виконання рішень і висновків суду може опосередковано або безпосередньо впливати нестабільність та незрілість політичної системи, недостатній рівень соціально-економічного розвитку держави, наявність теоретичних проблем щодо правової природи, місця та значення актів органу конституційної юрисдикції тощо. Таке становище знижує авторитет КС, зневірює громадян і суспільство у їх невід’ємному праві на правовий захист, що поступово веде до анархії і руйнування держаного механізму. Тільки комплексне вирішення проблем, які присутні у сфері виконання актів органу конституційної юрисдикції дозволить ефективно впливати на конституційних суб’єктів, що в свою чергу підвищить реалізацію рішень і висновків суду.
На підставі дослідження можна запропонувати низку рекомендацій щодо вдосконалення чинного українського законодавства для ефективної реалізації функції правової охорони КСУ:
1) доповнити ЗУ «Про Конституційний Суд України» відповідними положеннями, які регулювали б випадки призначення суддів при достроковій вакансії, передбачали продовження виконання обов’язків суддею, термін перебування якого на посаді закінчився, до вступу на посаду новопризначеного судді або до закінчення розгляду справи, розпочатої за його участю;
2) закріпити нове повноваження КСУ щодо обов’язкового попереднього контролю не тільки актів про призначення референдуму, але й питань, які виносяться на референдум;
3) закріпити нове повноваження КСУ щодо обов’язкового попереднього контролю не лише відносно проекту Конституції АРК, а й щодо правових актів, які вносять зміни до її змісту;
4) внести зміни до КУ і ЗУ «Про Конституційний Суд України» щодо включення громадян України до кола суб’єктів на звернення з питань конституційності актів, які порушують права і свобод людини і громадянина гарантованих Конституцією та розширення штату КСУ для ефективної і швидкої реалізації зазначеного права;
5) виключити правову норму, що передбачає повноваження КСУ щодо визначення конституційності чинних міжнародних договорів України (виключення наступного конституційного контролю);
6) прийняти правову норму, яка б виключила можливість розглядати на конституційність правові акти про ратифікацію (ВРУ) або затвердження (ПУ; КМУ) міжнародного договору (виключення опосередкованого контролю);
7) прийняти правову норму, яка б зобов’язувала КМУ та ПУ перед укладенням договору відповідно від імені КМУ та від імені України в обов’язковому порядку вносити його проект до КСУ для визначення його конституційності (запровадження обов’язкового попереднього контролю для всіх міжнародних договорів);
8) доповнити законодавство відповідними нормами, які б врегулювали та усунули суперечності щодо правового місця у системі джерел ЗУ про внесення змін до КУ;
9) законодавчо розкрити зміст терміну «положення» (статті 93, 94 ЗУ «Про Конституційний Суд України» щодо офіційного тлумачення) для виключення можливостей двоякого розуміння та різного роду суперечностей;
10) змінити механізм імпічменту глави держави з більш детальною конкретизацією і систематизацією процедури конституційним законом, адже КСУ відповідно до норм КУ (статті 111, 151 КУ) дає висновок щодо додержання конституційної процедури – процедури, яка повинна бути повністю передбачена і закріплена виключно КУ;
11) закріпити у ЗУ «Про Конституційний Суд України» обов’язкову участь (з деталізованою процедурою) суддів КСУ як спостерігачів (не більше трьох осіб) на засідання спеціальної тимчасової слідчої комісії ВРУ, пов’язане з проведенням нею розслідування щодо усунення ПУ з поста в порядку імпічменту;
12) внести зміни до ЗУ «Про Конституційний Суд України» щодо конкретизації повноваження органу конституційної юрисдикції про дачу висновку про порушення Верховної Ради АРК Конституції України та ЗУ, а саме: які документи і матеріали повинні подаватися до органу конституційної юрисдикції, що розуміється під «порушенням», скільки так званих «порушень» повинно бути (одне чи декілька, систематичне чи одноразове);
13) внести зміни до законодавства, що регулює реєстрацію нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру та контрольних примірників актів законодавства, а саме: закріпити обов’язок Міністерства Юстиції України при отриманні рішень (про неконституційність актів органів держаної влади та про тлумачення) органу конституційної юрисдикції вносити відповідні зміни до положень нормативно-правових актів (або актів у цілому) шляхом: а) якщо вони визнані неконституційними – їх виключення з правової бази (Єдиного державного реєстру та контрольних примірників актів законодавства) із зазначенням підстави (рішення КСУ); б) якщо вони розтлумачені – внесення до правової бази відповідного зрозумілого, точного та, по можливості, короткого тлумачення, яке буде передбачене та закріплене у рішенні КСУ із зазначення відповідної підстави;
14) для ефективного виконання актів КСУ треба закріпити: по-перше, у КУ – підстави, порядок і умови притягнення до конституційної відповідальності (розпуск, відсторонення, звільнення) вищих органів державної влади, посадових осіб та місцевого самоврядування; по-друге, у Кодексі України Про адміністративні правопорушення – підстави, порядок і умови притягнення до адміністративної відповідальності (штраф у великому розмірі) громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, інших об’єднань; по-третє, у ЗУ «Про Конституційний Суд України» – детальний механізм реалізації рішень суду;
15) закріпити в ЗУ «Про Конституційний Суд України» створення органу (апарату) як невід’ємної структурної одиниці органу конституційної юрисдикції із наділенням спеціальних повноважень, зокрема, відслідковувати та реагувати на неналежне виконання рішень і додержання висновків КСУ, провадити систематичну статистику їх не виконання та встановлення причин їх не додержання, щомісячного опублікування цих матеріалів в офіційних виданнях;
16) внести зміни до статті 23 ЗУ «Про Конституційний Суд України» (рішення про припинення повноважень судді КСУ, у випадках передбачених цим законом, приймаються на засіданні КСУ та ВРУ) для приведення у відповідність до статей 149 та 126 КУ (судді звільняються органом, що його обрав або призначив);
17) закріпити в ЗУ «Про Конституційний Суд України» право безперешкодного відвідування конституційними суддями засідань законодавчого органу для ефективного правового розвитку, функціонування КСУ, вирішення питань конституційності актів парламенту, дачі тлумачень законів, а також зміцнення та розширення спільної діяльності у сфері правової охорони конституційних засад;
18) для зміцнення взаємовідносин і ефективної взаємодії КСУ та ВРУ у сфері правової охорони КУ доцільно закріпити в ЗУ «Про Конституційний Суд України» обов’язок органу конституційної юрисдикції щорічного звернення до ВРУ щодо стану дотримання КУ. В якій КСУ зазначав не тільки причини порушення КУ, але й свої пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства;
19) внести зміни до частини 2 статті 150 КУ та статті 40 ЗУ «Про Конституційний Суд України» щодо розширення суб’єктів на конституційне подання, а саме, включення до них КМУ як вищого органу виконавчої влади, її «представника». Адже хто, як не виконавча влада, – головний «реалізатор» актів, найчастіше зустрічається з неконституційними положеннями;
20) Внести зміни до п.16 ч.1 ст. 106 КУ (скасування актів КМУ та актів Ради міністрів АРК Президентом України), а саме, виключити зазначену норму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Портнов А. До питання про визначення сутності конституційного судочинства / А. Портнов // Право України. – 2008. – № 3. – С. 3–7.
2. Юзьков Л. П. Верховенство Конституції і конституційність законів / Л. П. Юзьков // Проблема сучасного українського конституціоналізму : Збірка наукових праць. На пошану першого Голови Конституційного Суду України, проф. Л. Юзькова. – К. : Конст. Суд Укр., Акад. прав. наук Укр., 2008. – С. 9–11.
3. Кравченко Ю. Ф. Свобода як принцип демократичної правової держави : Моногроафія / Ю. Ф. Кравченко. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 406 c.
4. Стрижак А. Конституційність – основа стабільності держави та суспільства / А. Стрижак // Вісник Конституційного Суду України. – 2009. – № 4. – С. 98–102.
5. Савчин М. В. Принцип верховенства права та легітимність конституційних судів у конституційній державі / М. В. Савчин // Другі Конституційні читання : Збірка тез наукових доповідей і повідомлень міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів присвячена пам’яті академіка права Ю. М. Тодики. – Харків : Права людини, 2009. – С. 295–298.
6. Тесленко М. В. Правовая охрана Конституции Украины : Автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право, муниципальное право» / М. В. Тесленко. – М., 2009. – 50 с.
7. Горбунова Л. М. Принцип законності у нормотворчій діяльності органів виконавчої влади : [монографія] / Л. М. Горбунова. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 240 с.
8. Євграфова Є. Питання щодо зв’зків права і держави / Є. Євграфова // Право України. – 2009. – № 6. – С. 46–54.
9. Федоренко В. Верховенство права як основний принцип дієвості системи конституційного права України / В. Федоренко // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 4. – С. 91–100.
10. Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права : [монографія] / Ю. Г. Барабаш. – Х. : Право, 2008. – 220 c.
11. Гладышев А. Г. Основы социального управления : [учебное пособие] / А. Г. Гладышев, В. Н. Иванов, В. И. Патрушев. – М. : Высш. Шк., 2001. – 271 с.
12. Портнов А. В. Правове регулювання конституційного судочинства в Україні : доктрина, суб’єкти і форми конституційного судочинства, створення нових процесуальних інститутів : [монографія] / А. В. Портнов. – К. : Логос, 2008. – 202 с.
13. Тесленко М. Юридична природа правової охорони Конституції / М. Тесленко // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 3. – С. 24–30.
14. Щетинин Б. В. Проблемы теории советского государственного права / Б. В. Щетинин. – М. : Юрид. лит., 1969. – 200 с.
15. Курс советского государственного права : учеб. для юрид. вузов и фак-тов / [Б. В. Щетинин, А. Н. Горшенев, Л. А. Григорян, В. М. Сафронов]. – М. : Высш. шк., 1971. – 448 с.
16. Лунь З. І. Правова охорона конституції // Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : 12.00.02 «Конституційне право» / З. І. Лунь. – К., 2004. – 21 с.
17. Еременко Ю. П. Конституционные проблемы законности в условиях развитого социализма : Автореферат дисс. на соискан. науч. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право» / Ю. П. Еременко. – М., 1982. – 28 с.
18. Иванищева В. П. Конституции зарубежных социалистических стран : Автореферат дисс. на соискан. науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право» / В. П. Иванищева – Л., 1979. – 30 с.
19. Гойман В. И. Действие права (методологический анализ) : Автореф. дис. на соискан. науч. степени д–ра юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория права и государства» / В. И. Гойман. – М., 1992. – 43 с.
20. Шульженко Ю. Л. Самоохрана Конституции / Ю. Л. Шульженко. – М. : Ин-т госуд. и права РАН, 1997. – 62 с.
21. Хабриева Т. Я. Правовая охрана Конституции / Т. Я. Хабриева, Б. Л. Железнов. – Казань : Изд-во Казан¬ского ун-та, 1995. – 220 с.
22. Батанова Н. М. Конституційні делікти в Україні : проблеми теорії та практики : Автореф. дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право» / Н. М. Батанова. – К., 2007. – 21 с.
23. Цимбалістий Т. О. Конституційна юстиція в Україні : [навчальний пос.] / Т. О. Цимбалістий. – К. : Центр учбової літ., 2007. – 200 с.
24. Философский словарь / [Айзенштейн В. А., Альтман В. В., Арзаканян Ц. Г. и др.] ; под. ред. М. М. Розенталя, П. Ф. Юдина. – М. : Политиздат, 1963. – 544 с.
25. Ожегов С. И. Словарь русского языка / С. И. Ожегов ; [под. ред. Н. Ю. Шведовой]. – 16-е изд., доп. – М. : Рус. яз., 1984. – 967 с.
26. Афанасьев В. Г. Основы философских знаний : учеб. пос. / В. Г. Афанасьев. – [10–е изд.]. – М. : «Мысль», 1977. – 335 с.
27. Еременко Ю. П. Советская конституция и законность / Ю. П. Еременко. – Саратов : Изд-во Сарат. Ун-та, 1982. – 164 с.
28. Фрицький О. Ф. Конституційне право України : [підручник] / О. Ф. Фрицький. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
29. Селезнев Л. И. Политические системы современности : сравнительный аналіз / Л. И. Селезнев. – СПб. : ТОО ТК «Петрополис», 1995. – 252 с.
30. Шульженко Ю. Л. Институт конституционного надзора в РФ / Ю. Л. Шульженко. – М. : ИГЛ РАН, 1998. – 112 с.
31. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран : учебник / В. Е. Чиркин. – М. : Юристь, 1997. – 566 с.
32. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [уч-к для юр. вузов] / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. – М. : Инфра–М, 1996. – 512 с.
33. Маклаков В. В. Конституции зарубежных государств : учебное пособие / сост. проф. В. В. Маклаков. – [3–е изд.]. – М. : БЕК, 2000. – 592 с.
34. Козлов А. Е. Конституционное право Российской Федерации : учебник / под ред. Козлова А. Е. – М. : БЕК, 1997. – 464 с.
35. Кряжков В. А. Конституционная юстиция в Российской Федерации : Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов : [учеб. пос. для студ. юрид. вузов и фак.] / В. А. Кряжков, Л. В. Лазарев. – М. : БЕК, 1998. – 462 с.
36. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс : [уч. пособие для вузов] / Н. В. Витрук. – М. : Закон и право, Юнити, 1998. – 383 с.
37. Баглай М. В. Конституционное право зарубежных стран : [уч. для вузов] / под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М. : Изд. Норма, 2000. – 823 c.
38. Стецюк П. Правова охорона конституції України : до питання становлення конституційно-правової моделі / П. Стецюк // Administracja publiczna u progu XXI wieku. –Przemyśl : «Wydaw. Wyż. Szk. Administracji i Zarządzania», – 2000. – S. 525–537.
39. Сравнительное конституционное право / [Абросимова Е. Б., Васильева Т. А., Владимирова Л. Д. и др.]; отв. ред. В. Е. Чиркин. – М. : Манускрипт, 1996. – 730 с.
40. Овсепян Ж. И. Судебный конституционный контроль в зарубежных странах : Правовая защита Конституций / Ж. И. Овсепян. – Ростов н/Д : Литера – Д, 1992. – 320 с.
41. Лазарев В. В. Конституционное право : учебник / В. В. Лазарев. – М. : Новый Юрист, 1998. – 544 с.
42. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ / К. Хессе ; [пер. с нем. Е. А. Сидоровой]. – М. : Юрид. лит., 1981. – 368 с.
43. Шульженко Ю. Л. Конституционный контроль в России / Ю. Л. Шульженко. – М. : ИГиП РАН, 1995. – 175 с.
44. Совгиря О. В. Конституційне право України : Навч. Посібник / О. В. Совгиря, Н. Г. Шукліна. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 632 с.
45. Туманов В. А. Судебный контроль за конституционностью норма¬тивных актов / В. А. Туманов // Советское государство и право. – 1988. – № 3. – С. 10–19.
46. Осипян С. Президентская власть и защита Конституции Россий¬ской Федерации (проблемы конституционного контроля и конститу¬ционного надзора) / С. Осипян // Право и жизнь. – 1998. – № 15. – С. 50–65.
47. Погорілко В. Ф. Конституційне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко. – К. : Юридична думка, 2006. – Т. 1. – 2006. – 544 с.
48. Шульженко Ю. Л. О понятии «правовая охрана Конституции» / Ю. Л. Шульженко // Государство и право. – 2002. – № 7. – С. 5–12.
49. Ярмиш О. Неопарадигма правопорядку / О. Ярмиш // Право України. – 2009. – № 5. – С. 198–200.
50. Вовк Ю. Розмежування сфери компетенції між Президентом і Прем’єр-Міністром України / Ю. Вовк // Право України. – 2009. – № 5. – С. 51–55.
51. Мартинюк Р. Проблема визначення конституційно-правового статусу Президента України в умовах змішаної форми правління / Р. Мартинюк // Право України. – 2009. – №5. – С. 44–51.
52. Лазарев В. В. Конституционное право : [учеб.] / отв. ред. проф. В. В. Лазарев. – М. : Юристь, 1999. – 591 с.
53. Туркіна І. Є. Інститут судової влади в контексті політичного процесу : монографія / І. Є. Туркіна. – Севастополь : вид-во СевНТУ, 2009. – 277 с.
54. Бланкенагель А. Теория и практика конституционного контроля в ФРГ / А. Бланкенагель // Советское государство и право. – 1989. – №1. – С. 99–105.
55. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 – 1996 р., – № 30, стаття 141.
56. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины : проблемы теории и практики : [монография] / Ю. Н. Тодыка. – Х. : «Факт», 2000. – 608 с.
57. Мироненко О. Охорона радянських конституцій у перші два десятиліття існування СРСР / О. Мироненко // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. – №5. – C. 98–117.
58. Логунова Т. А. Дискуссия о конституционном надзоре в отечест¬венной юридической литературе во второй половине 20-х годов / Т. А. Логунова // Правовые проблемы укрепления российской государственности : Сборник статей. – Томск : ТГУ. – 2000. – Ч. 4. – С. 117–126.
59. Дябло В. К. Судебная охрана Конституции в буржуазных государст¬вах и в Союзе ССР / В. К. Дябло. – М. : Юрид. изд-во НКЮ РСФСР, 1928. – 118 с.
60. Мироненко О. Охорона радянських конституцій у перші два десятиліття існування СРСР / О. Мироненко // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – №1. – C. 81–95.
61. Керимов Д. А. Доклад на Втором Съезде народных депутатов СССР «О проекте Закона о конституци¬онном надзоре в СССР» / Д. А. Керимов // Правда. – 1989. – № 308. – С. 2.
62. Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) УРСР : Закон України від 19 червня 1991 р. № 1213а-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 35. – Ст. 467.
63. Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР : Закон України від 24 жовтня 1990 р. № 404-12 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 45. – Ст. 606.
64. Про Конституційний Суд України : Закон України від 3 червня 1992 р. № 2400-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 33. – Ст.471.
65. Скомороха В. Конституційна юрисдикція в Україні : становлення і перспективи розвитку / В. Скомороха // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 1. – C. 50–56.
66. Рішення у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) : рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 [Електронний ресурс] – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v020p710-10
67. Гегель Г. Ф. Философия права / Г. Ф. Гегель. – М. : Мысль, 1990. – 411 с. – (Философское наследие).
68. Баглай М. В. Конституционное правосудие в России : становление и развитие / М. В. Баглай // Журнал российского права. – 2001. – № 10. – С. 5.
69. Скомороха В. Є. Конституційний Суд України : досвід і проблеми / В. Є. Скомороха // Право України. – 1999. – № 1. – С. 8–13.
70. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
71. Скомороха В. Є. Конституційна юрисдикція в Україні : проблеми теорії, методології і практики / В. Є. Скомороха. – К. : «МП Леся», 2007. – 716 с.
72. Шевчук С. В. Основи конституційної юриспруденції : навч. посіб. / С. В. Шевчук. – К. : Український центр правничих студій. – 2001. – 302 с.
73. Шемшученко Ю. Конституційний Суд України як орган конституційної юрисдикції / Ю. Шемшученко, Г. Мурашин // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 4. – C. 3–11.
74. Тодыка Ю. Н. Толкование Конституции и законов Украины : теория и практика : [монографія] / Ю. Н. Тодыка. – Х., Факт, 2001. – 328 с.
75. Гюлумян А. Проблеми розвитку конституційного правосуддя у перехідний період / А. Гюлумян // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 1. – C. 83–86.
76. Ріяка В. О. Конституційне право зарубіжних країн : Навч. посібник / [В. О. Ріяка (керівник авт. кол.), B. C. Семенов, М. В. Цвік та ін.]; За заг. ред. В. О. Ріяки. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.
77. Лотюк О. С. Конституційний контроль в зарубіжних країнах / О. С. Лотюк // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2008. – № 5. – C. 53–59.
78. Боботов С. В. Конституционная юстиция : (Сравнительный анализ) / С. В. Боботов. – М. : «ЕАВ», – 1994. – 127 с.
79. Городецький О. В. Попередній і наступний контроль Конституційного Суду України / О. В. Городецький // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2003. – № 5. – С. 23–28.
80. Інформаційне повідомлення про Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Конституційний процес в Україні : здобутки та проблеми» // Право України. – 2009. – №7. – С. 194.
81. Бабенко К. Роль Конституційного Суду України у забезпеченні верховенства Конституції України / К. Бабенко // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – № 3. – С. 54–62.
82. Чиркин В. Е. Государствоведение : учебник / В. Е. Чиркин. – М. : Юристъ, 1999. – 400 с.
83. Шульженко Ю. Л. Конституционный контроль в России / Ю. Л. Шульженко. – М. : ИГиП РАН, 1995. – 175 с.
84. Гергелійник В. О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України // Автореф. дис. на здобуття ступ. канд. юр. наук : 12.00.02. «Конституційне право». – К. : Науковий світ, 2000. – 18 с.
85. Цвік М. В. Конституційні проблеми розподілу властей (деякі загальнотеоретичні аспекти) / М. В. Цвік // Вісник Академії правових наук України. – 1993. – № 1. – С. 60–68.
86. Чиркин В. Е. Основы сравнительного государствоведения : учебный курс / В. Е. Чиркин. – М. : Артикул, 1997. – 352 с.
87. Чиркин В. Е. Контрольная власть / В. Е. Чиркин // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 10–18.
88. Марцеляк О. В. Контрольно-наглядові органи в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України : дис...канд. юрид. наук : 12.00.02 / Олег Володимирович Марцеляк. – Х., 1997 – 218 с.
89. Тесленко М. Взаємозв’язок права і політики в діяльності Конституційного Суду України / М. Тесленко // Право України. – 1999. – №10. – С. 11–15.
90. Селівон М. Конституційний Суд України : дев’ятиріччя діяльності / М. Селівон // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – №4. – С. 3–17.
91. Ставицька О. В. Конституційні чинники регулювання державно–правових конфліктів / О. В. Ставицька // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства : зб. наук. праць за матеріалами наук. конфер. – Х. : Право, 2001. – С. 151–153.
92. Портнов А. Зміст конституційної юрисдикції: наукові погляди та їх відтворення у законодавстві / А. Портнов // Право України. – 2008. – №5. С. 9–13.
93. Конституция Бельгии от 17 февраля 1994 г. [Електронний ресурс] / – Режим доступу :
http://www.uristys.ru/Zakonodatelstvo/Konstitycia/ConstBelgia.doc
94. Конституция Королевства Дания от 5 июня 1953 г. [Електронний ресурс] / – Режим доступу :
http://www.uristys.ru/Zakonodatelstvo/Konstitycia/ConstDania.doc
95. Конституция Турции от 5 ноября 1982 г. [Електронний ресурс] / – Режим доступу :
http://www.uristys.ru/Zakonodatelstvo/Konstitycia/ConstTurkey.doc
96.Конституция Австрийской Республики от 10 ноября 1920 г. [Електронний ресурс] / – Режим доступу :
http://www.uristys.ru/Zakonodatelstvo/Konstitycia/ConstAustria.doc
97. Конституция Королевства Испания от 27 декабря 1978 г. [Електронний ресурс] / – Режим доступу :
http://www.uristys.ru/Zakonodatelstvo/Konstitycia/ConstSpain.doc
98. Маклаков В. В. Конституции зарубежных государств : Великобритания, Франция, Германия, Италия, Соедин. Штаты Америки, Япония, Бразилия : [учеб. пособие] / В. В. Маклаков. 6-е изд., перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – 624 с.
99. Конституция Болгарии [Електронний ресурс] / – Режим доступу : http://www.uristys.ru/Zakonodatelstvo/Konstitycia/ConstBulgaria.doc
100. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993 г. [Електронний ресурс] / – Режим доступу :
http://www.uristys.ru/Zakonodatelstvo/Konstitycia/ConstRussia.doc
101. Конституция Польской Республики от 2 апреля 1997 г. [Електронний ресурс] / – Режим доступу :
http://www.uristys.ru/Zakonodatelstvo/Konstitycia/ConstPoland.doc
102. Конституция Румынии от 21 ноября 1991 г. [Електронний ресурс] / – Режим дос