Краснокутський, Олександр Володимирович Взаємозв'язок політичної та правової свідомості проблема формування ідеології державотворення

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КРАСНОКУТСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 141.7:342.22:32.019.5

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ: ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

09.00.03 соціальна філософія та філософія історії

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
філософських наук

Науковий консультант:
Воловик Віталій Іванович,
доктор філософських наук,
професор

Запоріжжя 2015

ЗМІСТ

ВСТУП..4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ 18
1.1. Ґенеза проблеми формування ідеології державотворення та її філософської рефлексії 18
1.2. Феномен ідеології державотворення: сутність і зміст поняття,
що його позначає...74
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ....124
РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ТА ЙОГО ПРОВІДНІ СКЛАДОВІ ..126
2.1. Поняття процесу формування ідеології державотворення ..126
2.2. Політична свідомість як утворююча складова процесу формування ідеології державотворення .....160
2.3. Правова свідомість як перетворююча наслідкова складова процесу формування ідеології державотворення .190
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ..226
РОЗДІЛ 3. ЗАКОНОМІРНИЙ ХАРАКТЕР РОЗВИТКУ ІДЕОЛОГІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ..228
3.1. Взаємозв’язок політичної та правової свідомості як закономірність становлення й розвитку ідеології державотворення .228
3.2. Особливості прояву взаємозв’язку політичної та правової свідомості на різних етапах історії ...262
3.2.1. Природна обмеженість вияву взаємозв’язку політичної та правової свідомості за часів Стародавнього світу, Середньовіччя й Відродження ...262
3.2.2. Повноцінний характер прояву взаємозв’язку політичної та правової свідомості в епоху Нового й Новітнього часів ..293
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ...312
РОЗДІЛ 4. СТАН І ОСНОВНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ОПТИМІЗАЦІЇ РОЗВИТКУ ІДЕОЛОГІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ НА ЕТАПІ ЙОГО ТРАНСФОРМАЦІЇ .....314
4.1. Сучасний стан ідеології державотворення в Україні ...314
4.2. Система детермінант оптимізації розвитку ідеології державотворення в українському суспільстві на етапі його трансформації ..361
4.2.1. Основи системи оптимізації розвитку ідеології державотворення в сучасній Україні .361
4.2.2. Підвищення рівня політичної та правової культури як базовий фактор і загальний критерій оптимізації розвитку ідеології державотворення в Україні на етапі її трансформації 376
ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ..401
ВИСНОВКИ ....403
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..411

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В актуальності обраної теми виокремлюються два складники теоретичний і практичний. Перший пов'язаний із необхідністю розв’язання проблеми ідеології державотворення, а точніше проблеми формування такої ідеології, що тривалий час чекає на ґрунтовну соціально-філософську дослідницьку увагу. Другий зумовлений потребою здійснення та вдосконалення державотворчої практики, необхідністю творення й подальшої розбудови України як дійсно суверенної й незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, що передбачає наявність сформованої, оптимально налагодженої вищої сфери практичної свідомості провідників державотворчого процесу, у ролі якої якраз і має виступати згаданий різновид ідеологічного явища, тобто ідеологія державотворення.
Підвищений інтерес до неї, як і до всієї державотворчої ідеологічної проблематики, виникає в переломні епохи суспільного й державного розвитку, коли посилюється загроза дестабілізації соціального організму країни і багато що залежить від ефективності формування й функціонування держави, якості ідеологічного забезпечення процесу її розбудови та практичної діяльності. Саме такий момент переживає сьогодні Україна, фактично виборюючи можливість здійснювати свій незалежний державницький поступ. Розклад, деградація колишніх владних структур і становлення основ нової, демократичної системи влади, анексія частини території, збройне протистояння на південному сході внаслідок агресивної політики північного сусіда й необхідність захисту територіальної цілісності, розробка антикризових програм модернізації суспільства, держави й визначення абрисів конституційної реформи сучасної України усе це актуалізує, з одного боку, пошук теоретичних основ адекватної часу загальнонаціональної політичної стратегії, створення новітньої теорії державного будівництва, а з іншого знаходження магістральних шляхів удосконалення наявної ідеології державотворення, формування її стану, здатного забезпечити прогресивний розвиток країни, творення сучасного високоефективного державного організму Української держави.
Повноцінне соціально-філософське дослідження проблеми формування державотворчої ідеології здатне виступити, як уявляється, вагомим кроком на шляху до оновлення методології соціального пізнання, яке в Україні, як і на всьому пострадянському просторі, останнім часом переживає кризовий стан, позаяк виявилося не спроможним запропонувати адекватну відповідь на ті виклики, загрози, які постали наприкінці минулого століття перед країною, що, врешті-решт, отримала омріяну в віках державну незалежність, а також іншими молодими республіками колишнього СРСР, і які, модифікуючись, так чи інакше, де-факто продовжуються, як відомо, й понині. Оновлення ж такої методології, нагадаємо, здійснюється не інакше, як шляхом соціально-філософської рефлексії мисленнєвих моделей соціуму та його структурних елементів, тобто теоретичних напрацювань суспільствознавчої науки, перевірки їх адекватності реально існуючим соціальним феноменам, виявлення детермінант оптимізації розвитку соціального знання та його використання в управлінні соціальними процесами [598, с. 5].
Ось чому з кожним днем зростає актуальність проведення соціально-філософського аналізу проблеми формування ідеології державотворення, дослідження, яке дозволяє визначити істинність пропонованих мисленнєвих теоретичних моделей цього ідеологічного явища, суміжних із ним інших соціально-духовних феноменів, відповідність такого роду явищ об’єктивній реальності й виявити основні напрями оптимізації розвитку державотворчого ідеологічного знання, державотворчої ідеології в сучасному соціумі, зокрема, в українському суспільстві на етапі його трансформації. Тим самим такий аналіз дає підстави для міждисциплінарного синтезу знань і стратегічних комунікацій у науці відносно державотворчого ідеологічного феномена, необхідності його поступу, що дозволить пришвидшити розробку, впровадження нової теорії сучасного державного будівництва, механізмів удосконалення відповідного різновиду теоретично обґрунтованої практичної свідомості, а разом з тим оптимізувати народження якісно нової України як суверенного та незалежного державного утворення, насправді демократичного, соціального, правового за своїм змістом і духом.
Підвалини згаданого знання почали формуватися вже в контексті розвитку соціально-філософської думки у Стародавньому світі. Народжені стародавніми філософами державотворчі концепції, на які спиралися будівничі державних форм, продовжили своє збагачення в подальші історичні часи, закономірно набувши при цьому спочатку переважно релігійного (Середньовіччя), а потім у загальних рисах і реалістичного (Відродження) характеру. Новий час, поряд з ідейним оновленням державотворчих концепцій, викликаним природним поступом капіталістичної формації, додав нового імпульсу до розгортання вказаного ідеологічного знання: у філософський та науковий дискурс введено концепт ідеології (А. Дестют де Трасі). У Новітній час закріпився один із визначальних трендів еволюційного руху державотворчих концепцій становлення й суперництво «індивідуально-групової» (М. Вебер, К. Маркс та ін.) і «суспільної» (Г. Арендт, Т. Парсонс та ін.) державно-владних парадигм. У західній, немарксистській традиції осмислення концепту ідеології продовжено головно в руслі «соціології знання» К. Маннгайма, ідейна лінія якого стала основою цілого ряду системних мисленнєвих теоретичних моделей, і насамперед концепції «деідеологізації» (Р. Арон, Д. Белл, С. Ліпсет, К. Поппер, Е. Шилз та ін.), що згодом була змінена іншою концепцією «реідеологізації» (А. Вінер, Дж. Кебот-Лодж молодший, О. Лемберг, К. Менерт, Л. Фойер та ін.).
На відміну від згаданої ідеологічної мисленнєвої традиції, що поступово вкорінювалась на Заході, у суспільствознавчій думці країн соціалістичної співдружності домінувала парадигма осмислення ідеології як вищого, теоретичного рівня суспільної свідомості. За радянських часів, у другій половині XX ст., внесок у пізнання феномена ідеології внесли у першу чергу роботи В. Андрущенка, Н. Біккеніна, В. Воловика, Л. Губерського, П. Гуревича, Г. Журавльова, В. Іванова, В. Келле, М. Михальченка, Л. Москвичьова, Ж. Тощенка, І. Троценка, О. Уледова, В. Ядова, М. Яковлєва та інших мислителів-ідеологознавців СРСР і держав соціалістичного табору. Після розпаду єдиної Союзної держави на її теренах кращі традиції філософської розробки ідеології, що були закладені в радянську добу, продовжили В. Андрущенко, В. Воловик, Л. Губерський, М. Михальченко, а також В. Бех, Р. Додонов, О. Заздравнова, А. Майхрович, М. Недюха, З. Самчук, В. Таран та інші сучасні дослідники.
Проголошення незалежності України, її державницький поступ зумовлюють посилену увагу з боку філософів і науковців до державотворчо-ідеологічного знання, концептуальне поєднання двох його складників (державотворчого та ідеологічного), його еволюційний розвиток. Із початком 90-х років минулого століття дослідники чітко виокремлюють проблемне державотворче ідеологічне поле, формулюють ідеологію державотворення як проблему, акцентують увагу на проблемності формування такої ідеології. З проблеми державотворчого ідеологічного явища проводяться, по-перше, засідання Президії НАН України та приймається відповідна постанова від 10.07.1996 р. № 227 «Про концепцію ідеології державотворення в Україні» [522]; по-друге, всеукраїнські науково-практичні й теоретичні конференції, серед яких «Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні» (м. Київ, 1992 р.), «Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність» (м. Київ, 1996 р.), «Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука» (м. Запоріжжя, 2001 р.); по-третє, видаються відповідні матеріали до цих конференцій [198; 199; 294]. Поряд із цим виходять окремі монографічні розвідки й статті в періодичних фахових виданнях, де прямо чи опосередковано порушуються різні аспекти розгляданої проблеми; з’являються, нарешті, дисертаційні праці, у тому числі філософського напряму (А. Решетніченко, 2000 р.; М. Плешко, 2011 р.) [470; 537], у яких автори намагаються розглянути окремі її аспекти, акцентуючи при цьому увагу, серед іншого, й на важливості формування державотворчої ідеології (І. Миклащук, 2010 р.) [388].
Зазвичай виокремлюються п’ять напрямків осягнення проблематики ідеології державотворення, у межах яких дослідники аналізують державотворче ідеологічне явище поряд з іншими соціальними феноменами навкружної дійсності: а) теоретико-методологічні основи та проблеми державотворення (В. Андрущенко, В. Бех, В. Воловик, В. Воронкова, П. Гнатенко, Р. Додонов, В. Жадько, С. Катаєв, А. Комарова, В. Кремень, М. Лепський, В. Медведчук, Є. Назаренко, В. Опришко, В. Пазенок, В. Погорілко, Ю. Римаренко, В. Селіванов, О. Скакун, В. Смолій, Є. Стрельцов, В. Таран, Є. Тихонова, Ю. Шемшученко, Ф. Шульженко та ін.); б) історичний досвід і сучасні проблеми формування незалежної Української держави (В. Бодрухин, Т. Бутченко, І. Довжук, П. Єщенко, В. Космина, В. Рубаник, Ф. Турченко, М. Фролов та ін.); в) ідеологічні засади організації та функціонування державної влади й місцевого самоврядування у світлі нової Конституції України (В. Авер’янов, О. Андрійко, М. Баймуратов, М. Воронов, І. Голосніченко, В. Горбатенко, А. Заєць, Р. Калюжний, А. Колодій, В. Копєйчиков, В. Костицький, Р. Метельський, О. Мурашин, Н. Мяловицька, Н. Нижник, І. Пахомов, А. Селіванов, В. Семчик, О. Фрицький, В. Цвєтков, В. Шаповал та ін.); г) проблеми практичного впровадження державницької ідеї (О. Александрова, О. Бондаренко, О. Додонов, В. Додонова, Т. Коломоєць, Г. Нестеренко, В. Огаренко, С. Подмазін, Л. Удовика та ін.); д) Україна в європейському й світовому співтоваристві: ідеологічні аспекти (В. Акуленко, Д. Вєдєнєєв, О. Висоцький, С. Ківалов, П. Стецюк та ін.).
Дослідницькою увагою охоплене і вузьке коло питань, що прямо пов’язані з ідеологією державотворення, її розробкою: по-перше, світоглядні (В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко) [123], ментальні (Р. Додонов) [147], наукові (Ю. Шемшученко) [694], конституційно-правові (О. Андрійко, Л. Кривенко, В. Погорілко) [13; 291; 471] основи ідеології державотворення; по-друге, сутність згаданого ідеологічного феномена, його нинішній стан і ключові дороговкази оптимізації його розвитку в сучасному українському суспільстві (В. Воловик) [83; 86; 87; 88; 89; 598]; по-третє, визначення поняття державотворчої ідеології, її концептуалізація як цілісної системи (В. Воловик, І. Миклащук) [89; 388], характеристика у розрізі елітних груп незалежної України (М. Єнін) [166]; по-четверте, витоки й еволюція ідеології українського державотворення в середньовічну й ранньомодерну добу (М. Плешко) [470]; по-п’яте, актуальні питання визначення нової ідеології державотворення та формування політики розбудови незалежної України на засадах гуманістичного світогляду (А. Решетніченко) [537]; по-шосте, державотворча ідеологія як чинник демократичного розвитку та формування політичної нації (І. Миклащук, О. Хорошилов) [387; 665]; по-сьоме, соціальне прогнозування як фактор ідеології державотворення (В. Васильченко) [68]; по-восьме, національна самосвідомість як чинник її формування (С. Мофа) [414]; по-дев’яте, власність і право власності (В. Рубаник) [541], формування соціального порядку (В. Таран) [615] у контексті державотворчого ідеологічного явища та ін.
Цілком очевидні концептуальна розмитість більшості з нині наявних мисленнєвих моделей державотворчої ідеології, гострий брак фундаментальних розвідок, що їй безпосередньо присвячуються, фрагментарність розгляду актуальних її питань, що значно стримує осягнення й пізнання державотворчого ідеологічного явища, якісне зростання державотворчо-ідеологічного знання й, врешті-решт, вирішення й ефективне розв’язання проблеми формування ідеології державотворення. Переважає розгляд окремих її фрагментів без ґрунтовного аналізу низки взаємопов’язаних питань, а саме: 1) дослідження ґенези згаданої проблеми, її філософської рефлексії, розкриття інтегрального багатства сутності ідеології державотворення, цілісного змісту поняття, що позначає цей різновид ідеологічного явища й включає його основні сутнісні структурні аспекти; 2) концептуалізація процесу формування ідеології державотворення, політичної свідомості як утворюючої його складової, а правової свідомості як перетворюючої наслідкової, відповідно; 3) визначення провідної закономірності становлення й розвитку державотворчого ідеологічного явища; 4) осмислення державотворчо-ідеологічної картини сьогодення в її системній цілісності та всього комплексу детермінант і загального критерію оптимізації розвитку ідеології державотворення в українському суспільстві на етапі його трансформації.
Наведені моменти зумовили актуальність теми дисертації, визначили коло питань, структуру, особливості, цілі й завдання дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до науково-дослідної теми № 0109У002518 «Удосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософії на гуманітарних факультетах ВНЗ», затвердженої наказом МОН України від 17.11.2008 р. № 1043, а також планів науково-дослідної роботи кафедри соціальної філософії та управління Запорізького національного університету.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертації є здійснення соціально-філософського аналізу проблеми формування ідеології державотворення й виявлення детермінант оптимізації розвитку державотворчого ідеологічного явища в сучасній Україні.
Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:
- дослідити ґенезу проблеми формування ідеології державотворення та її філософської рефлексії;
- проаналізувати феномен ідеології державотворення, виявивши його інтегральну сутність і цілісний зміст поняття, що його позначає;
- провести загальну концептуалізацію процесу формування ідеології державотворення;
- здійснити аналіз політичної свідомості як утворюючої складової процесу формування ідеології державотворення;
- розглянути правову свідомість як перетворюючу наслідкову складову процесу формування ідеології державотворення;
- обґрунтувати взаємозв’язок політичної та правової свідомості як провідну закономірність становлення й розвитку ідеології державотворення;
- встановити особливості прояву взаємозв’язку політичної та правової свідомості у розвитку ідеології державотворення на різних етапах історії;
- з’ясувати сучасний стан ідеології державотворення в Україні;
- виявити систему детермінант і загальний критерій оптимізації розвитку ідеології державотворення в українському суспільстві на етапі його трансформації.
Об’єктом дослідження є мисленнєві теоретичні моделі ідеології державотворення.
Предметом дослідження виступають основні детермінанти оптимізації розвитку ідеології державотворення в сучасній Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають принципи, які, відображаючи об’єктивні моменти розвитку світу у всій його різноманітності, орієнтують і направляють наукове пізнання, у тому числі й осмислення ідеології державотворення, на пошук істини. Це принципи єдності логічного й історичного, розвитку (використані, зокрема, під час розгляду питань щодо ґенези проблеми формування ідеології державотворення та її філософської рефлексії, концептуалізації процесу формування ідеології державотворення та його провідних складових, особливостей прояву взаємозв’язку політичної та правової свідомості на різних етапах історії тощо), об’єктивності, системності, цілісності, загального зв’язку, причинності (використані, насамперед, під час виявлення сутності державотворчого ідеологічного феномена і змісту поняття, що його позначає, обґрунтування провідної закономірності становлення й розвитку цього явища, з’ясування його сучасного стану в Україні, а також опрацювання системи детермінант оптимізації розвитку ідеології державотворення в українському суспільстві на етапі його трансформації), які виявляють себе, зокрема і у світі буття державотворчого ідеологічного явища, як: єдність і боротьба протилежностей; взаємний перехід кількісних і якісних змін; заперечення заперечення; сутність і явище; зміст і форма; структура й елемент; ціле і частина; необхідність і випадковість; можливість і дійсність; причина і наслідок; одиничне, загальне й особливе.
У дисертації використані й методологічні принципи, котрі визначають соціально-філософську специфіку дослідження державотворчої ідеології, а саме: принцип комплексності, який націлював на аналіз згаданої ідеології з позицій усіх гуманітарних наук, що дозволило наблизитися до розв’язання проблеми її формування; принцип соціального детермінізму, що орієнтував на розгляд цілісних соціальних ситуацій, дій мас, макроскопічних закономірностей під час дослідження державотворчого ідеологічного явища, спираючись при цьому на причинне мислення в усіх суспільних процесах, що дозволило з’ясувати процесуальну природу аналізованого феномена, розкрити закономірний характер його розвитку; принцип історизму, відповідно до вимог якого феномен ідеології державотворення розглянуто в закономірному історичному розвитку, в тісному зв’язку з конкретно-історичними умовами його існування в суспільстві, що дозволило встановити основні тренди розвитку досліджуваної ідеології в історії людства; принцип діалектичної єдності соціальної теорії та соціальної практики, який вказував на надійний критерій перевірки істинності теоретичних положень, пов’язаних із досліджуваним ідеологічним феноменом, і завдяки якому вдалося з’ясувати низку концептуально важливих основних рис цього явища, розкрити блочну конструкцію факторів оптимізації його розвитку в сучасному українському суспільстві.
Застосування згаданих методологічних принципів дозволило розглянути ідеологію державотворення у контексті історичного розвитку всього людства, визначити її функціональну роль у надскладній соціальній системі (суспільстві), виявити й обґрунтувати взаємозв’язок політичної та правової свідомості як провідну закономірність державотворчого ідеологічного процесуального явища, детермінанти оптимізації розвитку цього феномена в сучасному соціумі, зокрема, в Україні.
У роботі використані й загальнонаукові методи (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, моделювання та ін.), що дозволили найбільш повно провести соціально-філософське дослідження проблеми формування

bibliography

ВИСНОВКИ

У межах дисертаційного дослідження на підставі філософської рефлексії ідеології державотворення розв’язано проблему її формування, концептуалізовано державотворче ідеологічне процесуальне явище та його провідні складові, виявлено й обґрунтовано взаємозв’язок між ними як основну закономірність його становлення й розвитку, а також детермінанти оптимізації розвитку розгляданого різновиду ідеологічного феномена в сучасній Україні. Підбиваючи загальні підсумки, зупинимося ще раз на ключових моментах дисертаційної роботи.
1. Ґенеза проблеми формування ідеології державотворення та її філософської рефлексії триває упродовж чотирьох основних історичних етапів: Стародавнього світу (перший етап), Середньовіччя й Відродження (другий), Нового й Новітнього часів (третій та четвертий). Тут принагідно виокремлюється: а) латентний період осмислення цієї проблеми (розпочинається в часи Стародавнього світу, триває упродовж тисячоліть і згасає з настанням 90-х років XX ст.); б) чітко виявлений період (від середини 90-х років минулого сторіччя й до сьогодення). У латентний період першою закладається тенденція осмислення державотворчого сутнісного аспекту досліджуваної ідеології та конструювання самобутніх державотворчих концепцій як відгуку на необхідність ідейного, духовного супроводу практики державного будівництва (Конфуцій і Лао-цзи, Платон і Аристотель та ін.); значно пізніше формується традиція осягнення також і ідеологічного істотного її аспекту (А. Дестют де Трасі і К. Маннгайм, К. Маркс і В. Ленін та ін.). Марксистський підхід до держави й державотворення, з одного боку, орієнтація в концептуалізації ідеології на вищий, теоретичний рівень суспільної свідомості з іншого в умовах необхідності розбудови незалежної державності зумовлюють буттєвість другого означеного періоду чітко виявленого, підводять дослідників до усвідомлення цілісності державотворчого ідеологічного явища й постановки проблеми його формування, розв’язання котрої дозволить виробити чіткий алгоритм упорядкування державотворчо-ідеологічного поля, а разом з тим і всього державно-політичного буття, забезпечити прогресивне його творення в суспільстві, що трансформується.
2. Ідеологія державотворення постає як особливий різновид ідеології, теоретично обґрунтованої практичної свідомості, що спрямований на створення якісно нової держави, тобто окремої політичної форми організації суспільного буття на певній території за допомогою державної влади і спеціального механізму на основі права для збереження суспільства та його вдосконалення, причому з такими основними властивостями, що детермінують якісну визначеність цієї форми, котрі суттєво відрізняють її від інших державних утворень, форм, що існували чи існують в історичному просторі-часі.
3. Сутність ідеології державотворення складається щонайменше з двох провідних рівнів, що детермінують наявність основних сутнісних структурних аспектів цього явища первинного, ідеологічного аспекту, з одного боку, й вторинного, державотворчого з іншого, і полягає в тому, щоб бути теоретично обґрунтованою практичною свідомістю, спрямованою на створення якісно нової держави (у широкому сенсі), об’єднавчою ідеальною площиною для теорії й практики державного будівництва (у вузькому).
4. Ідеологія державотворення це соціально-філософська категорія для позначення сукупності теоретично обґрунтованих ідей та поглядів на державно-політичне буття, які сприймаються суб’єктом як правильні й потрібні у вирішенні практичних завдань зі створення якісно нової держави. Таке поняття-категорія, по-перше, має унікальний, відносно близький до традиційного значення слів, які його репрезентують, цілісний зміст, що включає основні сутнісні структурні аспекти ідеології державотворення; по-друге, пов’язане та співвіднесене з іншими соціальними поняттями; по-третє, має точність, послідовність, корисність, а також структуру, що забезпечує чітке та ясне розуміння державотворчого ідеологічного явища.
5. Процес формування ідеології державотворення слід концептуалізувати як соціально-філософську категорію для позначення сукупності державотворчо-ідеологічних станів (політичного та правового), що послідовно змінюють один одного, перебуваючи у взаємозв’язку, взаємопереходах попереднього й наступного, яка об’єктивно складається і в якій виражається, маючи певну спрямованість, зміна суттєвих властивостей і відношень, притаманна ідеології державотворення, що розвивається. Діалектика державотворчого ідеологічного процесуального феномена яскраво виявляється насамперед у взаємозв’язку об’єктивного й суб’єктивного, форми та змісту, явища й сутності, причини й наслідку у такому процесі. Якщо протиріччя між суспільними державотворчими потребами у здійсненні прогнозування й проектування процесів творення нового державного організму та можливістю їх задоволення виступає основним джерелом розвитку досліджуваного процесу, то протиріччя між індивідуально-груповими й суспільними інтересами становить рушійну силу його розвитку. Джерело розвитку процесу формування ідеології державотворення, що формується першим протиріччям (це по-перше), суб’єкти аналізованого процесу ідеологи державотворення, ідеологічно-державотворчі агітатори й пропагандисти-активісти, самі носії державотворчої ідеології (це по-друге), а також інтереси означених суб’єктів, вищевказане друге протиріччя (по-третє), утворюють єдину систему рушійних сил розвитку названого процесуального явища.
6. Під ідеологічно-державотворчою діяльністю, за рахунок якої відбувається процес становлення й розвитку ідеології державотворення, доцільно розуміти соціально-філософську категорію для позначення духовної форми активного ставлення до об’єктивного соціального світу з метою його перетворення, формування сукупності теоретично обґрунтованих ідей та поглядів на державно-політичне буття, котрі сприймаються як правильні й потрібні у вирішенні практичних завдань зі створення якісно нової держави. Ідеолог державотворення це поняття для позначення особливої групи людей та окремих осіб, котрі входять до її складу, які здійснюють розробку, формування сукупності теоретично обґрунтованих ідей та поглядів на державно-політичне буття, що сприймаються як правильні й потрібні у вирішенні практичних завдань зі створення якісно нової держави, впливаючи при цьому на свідомість об’єкта.
7. Політична свідомість, постаючи як одна з основних форм суспільної свідомості, яка складається з певної сукупності ідеальних форм, що охоплюють і відображають політичне буття, суб’єктивних образів державного устрою, системи державної влади, напрямку розвитку держави, які формуються в суспільстві на відповідному етапі його історичного розвитку шляхом накопичення, збереження й перетворення інформації про них, має певний державотворчий потенціал і у своїй цілісності іманентно спрямована на процес формування держави, розгортання всього державного організму, виконуючи функцію державотворення, виступаючи таким чином у ролі утворюючої складової досліджуваного ідеологічного процесу.
8. Правосвідомість, будучи однією з основних форм суспільної свідомості, котра утворюється з певної сукупності ідеальних форм, що охоплюють і відображають правове буття, суб’єктивних образів системного різноманіття правових відносин (у тому числі правовідносин у сфері державного будівництва), норм права, на підставі яких ці відносини складаються, які (образи) формуються в суспільстві на відповідному етапі його історичного розвитку шляхом накопичення, збереження й перетворення інформації про них, володіє, поряд із політичною свідомістю, певним державотворчим потенціалом і у своїй цілісності спрямована на процес розбудови держави, розвиток, створення державного організму, виконуючи державотворчу функцію, виступаючи як перетворююча наслідкова складова процесу формування ідеології державотворення.
9. Якщо політична ідеологія виступає в ролі теоретично обґрунтованої практичної політичної свідомості, то правова як теоретично обґрунтована практична правова свідомість: політична ідеологія це соціально-філософська категорія для позначення систематизованого, теоретично обґрунтованого духовного відбиття об’єктивної реальності, сукупності теоретично обґрунтованих ідей та поглядів на навколишню політичну дійсність і самого себе, державний устрій, систему державної влади, напрямок розвитку держави, які сприймаються суб’єктом як правильні й потрібні у вирішенні певних завдань політичної практики; правова ідеологія є соціально-філософською категорією для позначення систематизованого, теоретично обґрунтованого духовного відбиття об’єктивної реальності, сукупності теоретично обґрунтованих ідей та поглядів на довколишню правову дійсність і самого себе, правовідносини, норми права, на підставі яких ці відносини складаються, які (ідеї та погляди) сприймаються суб’єктом як правильні й потрібні у вирішенні певних практичних завдань у правовій сфері. І для першої означеної ідеології, і для другої властиве виконання такої генеральної їх функції, як державотворча.
У широкому сенсі сутність цих ідеологічних феноменів полягає в тому, щоб бути систематизованим теоретично обґрунтованим духовним підґрунтям відповідної практичної діяльності політичного спрямування (політична ідеологія) і правового, реалізації правовідносин (правова ідеологія). У вузькому сенсі така сутність становить взаємозв’язок певної (політичної або правової) теорії й практики.
10. Процесуальний характер державотворчого ідеологічного явища зумовлює каузальну природу останнього, його ідеальну буттєвість як специфічного причинного відношення із такими основоположними ознаками: а) наявність між певною активізацією політичної свідомості й активністю правосвідомості відношення генетичного «продукування»; б) однонаправленість; в) внутрішній, необхідний, об’єктивний характер; г) просторова, часова безперервність. Причина в ідеології державотворення як каузальному соціально-духовному відношенні це створювана за наявності відповідних умов (насамперед, політичної ідеологічно-державотворчої діяльності, вищого рівня самосвідомості політичних суб’єктів) певна активізація політичної свідомості, що, утворюючи політичний державотворчо-ідеологічний стан, із необхідністю спричиняє активність правової свідомості, а разом із нею й народження правового державотворчо-ідеологічного стану. Наслідок у державотворчому ідеологічному каузальному соціально-духовному відношенні це належна активність правової свідомості, що створює правовий державотворчо-ідеологічний стан і зумовлюється в цілому активізацією політичної свідомості. Ідеологія державотворення як причинне відношення у своїй концептуальній цілісності являє собою взаємодію його сторін, і така взаємодія є віддзеркаленням взаємозв’язку політичної та правової свідомості.
11. Взаємозв’язок між політичною свідомістю й правосвідомістю має суттєвий, стійкий, повторюваний, внутрішній, об’єктивний і необхідний характер і тим самим виступає в ролі провідної закономірності державотворчого ідеологічного феномена, яка зумовлює становлення й розвиток цього явища, формує закономірний характер розвитку ідеології державотворення.
12. Взаємозв’язок політичної та правової свідомості зумовив формування двох основних трендів розвитку ідеології державотворення в історії: перший це одностороння дія політичної свідомості на правосвідомість і асиметричний зворотній вплив правової свідомості на політичну (епоха Стародавнього світу, Середньовіччя й Відродження), другий це одностороння дія політичної свідомості на правову й симетричний зворотній вплив правосвідомості на політичну свідомість (Новий та Новітній часи). Ці тренди як ключові державотворчо-ідеологічні тенденції в узагальненій формі віддзеркалюють найбільш істотні особливості прояву взаємозв’язку згаданих форм суспільної свідомості й водночас розвитку державотворчої ідеології на різних етапах історії людської спільноти, що позбавилась соціальної однорідності. Досліджуваний взаємозв’язок набуває максимального вияву в життєдіяльності державно-організованого суспільства, коли спостерігається високий рівень розвитку соціально-економічних, політико-правових інститутів, піднесення політичної та правової культури, що цілком природно сприяє активності правової державотворчо-ідеологічної діяльності, а разом із тим закономірному вкоріненню симетричності зворотного впливу правової свідомості на політичну у специфічній державотворчо-ідеологічній взаємодії, що, урешті-решт, обумовлює формування повноцінного формату останньої і, відповідно, поступальний розвиток ідеології державотворення шляхом односторонньої дії політичної свідомості на правову й симетричного зворотного впливу правосвідомості на політичну свідомість.
13. Сучасний стан ідеології державотворення в Україні характеризується такими рисами: 1) відсутність чітко вираженої спрямованості розвитку суспільства; 2) існування когнітивного державотворчо-ідеологічного дисонансу; 3) фрагментарність державотворчо-ідеологічного поля й різноплановість його напрямків; 4) зростання соціального песимізму; 5) існування синдрому дива; 6) певна кволість, розпорошеність у просторі й часі, безсистемність ідеологічно-державотворчої діяльності, відсутність у ній чіткого ядра, «мозкового центру», специфічної національної «фабрики державотворчої думки», де б відбувалась генерація та провадження такої діяльності; 7) недосконалість формату державотворчо-ідеологічної взаємодії, другої її форматної лінії (переважно асиметричний зворотній вплив правосвідомості на політичну свідомість у межах відповідної духовної матриці); 8) просування на перший план у суб’єктності державотворчої ідеології носіїв державної влади та відхід на другі плани інших суб’єктів цієї ідеології, й передусім широких народних мас; 9) укорінення в ідеальних обріях суспільства ілюзорного державотворчо-ідеологічного кластеру, відособлення іншого, вищого та більш визначального наукового, унаслідок чого духовні сили ідеології державотворення залишаються сповна не задіяними, а її державотворчий потенціал невикористаним; 10) зростання радикалізму.
14. Система детермінант оптимізації розвитку ідеології державотворення в українському суспільстві на етапі його трансформації складається з п’яти блоків, що, у свою чергу, включають у цілому дев’ять провідних факторів: 1) «теоретичний» блок (основи системи) творення відповідної метатеорії як єдиної теорії суспільства, держави й державотворення; 2) «культурний» блок підвищення рівня політичної та правової культури, з одного боку, відповідальності державно-владних структур, суб’єктів державної влади, з іншого; 3) «організаційний» формування ефективної системи агітаційно-пропагандистських заходів щодо поширення й ствердження в практичній свідомості мас теоретичних напрацювань державотворчого змісту; розробка й практична реалізація конкретних програм-символів незалежної України; вихід на історичну авансцену блоку партій соціального прогресу, котрі спроможні взятися за справу оновлення державотворчої ідеології; підготовка до державотворчих справ молодих поколінь громадян, усебічний розвиток, ґрунтовна освіта, патріотичне виховання дітей та молоді як майбутніх повноцінних носіїв ідеології державотворення; 4) «економічний» удосконалення структури власності на знаряддя праці й засоби виробництва, що створить умови для найшвидшого формування означеної партійної конструкції; 5) «духовний» блок, що передбачає системне утвердження в суспільстві трьох християнських чеснот віри, надії та любові, перенесення цієї тріади в державотворчу площину.
15. Правову культуру можна визначити як окрему категорію для позначення правової системи, що історично склалася, інститутів державно-організованого суспільства, які з нею корелюють, а також зумовлених їхньою діяльністю правових знань і мотивів, форм, способів та методів правової діяльності, цінностей, оцінок, із необхідністю притаманних кожному народу, класу, нації, іншій соціальній групі, окремій особистості на певному етапі їх розвитку.
16. Підвищення рівня політичної та правової культури є базовим фактором і водночас загальним критерієм оптимізації розвитку ідеології державотворення в Україні на етапі її трансформації. Політико-правова культуротворча програма, яка здатна забезпечити поступальний розвиток такої ідеології, вибудовується за чотирма концептуальними напрямами, котрі одночасно виступають основними показниками, за якими можна оцінювати поступ державотворчого ідеологічного явища: а) зростання елементарної політичної (та правової) грамотності громадян; б) підвищення їхньої політичної (та правової) освіченості; в) підвищення теоретичного обґрунтування існуючої політичної (та правової) реальності, перспектив її подальшого розвитку, збільшення ефективності політичної теорії (й теорії права); г) формування прогресивної політичної (та правової) ідеології.
17. Перший крок до реалізації виявленої системи детермінант пов'язаний з усуненням наявних перешкод на шляху до поглиблення й розбудови теоретичного фундаменту вітчизняного державного будівництва, розробкою розгорнутої карти теорії державотворення (у цьому якраз і полягає перспектива подальших досліджень), що потребуватиме гуртування всіх прогресивних сил суспільства, передусім філософів, науковців, задля спасіння країни, творення, процвітання єдиної якісно нової держави, ім’я якій Україна.