КРИМІНАЛЬНО–ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ РОСЛИН

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ЗРАЖЕВСЬКИЙ ОЛЕГ ВАЛЕНТИНОВИЧ

УДК 343.77 + 343.79

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ РОСЛИН

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Воробей Петро Адамович
доктор юридичних наук, професор

Київ - 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ РОСЛИН 12
1.1. Соціальна обумовленість кримінально-правової заборони порушення законодавства про захист рослин 12
1.2. Розвиток законодавства про захист рослин та норми про кримінальну відповідальність за його порушення 23
Висновки до Розділу 1 34

Розділ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ РОСЛИН 36
2.1. Об’єктивні ознаки кримінально-правового порушення законодавства про захист рослин 36
2.2. Суб’єктивні ознаки кримінально-правового порушення законодавства про захист рослин 110
Висновки до Розділу 2 138

Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВІДМЕЖУВАННЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕНЬ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ РОСЛИН 145
3.1. Відмежування порушення законодавства про захист рослин від суміжних злочинів та адміністративно-правових деліктів 145
3.2. Запобігання злочинних порушень законодавства про захист рослин 160
Висновки до Розділу 3 179

ВИСНОВКИ 183
ДОДАТКИ 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ – Верховна Рада України
га – гектар(и)
ЄОЗР – Європейська організація захисту рослин
ЄС – Європейське співтовариство
КК – Кримінальний кодекс
КМУ – Кабінет Міністрів України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
МВС – Міністерство внутрішніх справ
Мінбудархітектури України – Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України
Мінсільгоспрод – Міністерство сільського господарства і продовольства України
млн. – мільйон(и)
млрд. – мільярд(и)
Наркомзем СРСР – Народний комісаріат землеробства Союз Радянських Соціалістичних Республік
ООН – Організація Об’єднаних Націй
п. – пункт
п.п. – пункти
ПСГП – приватне сільськогосподарське підприємство
РНК СРСР – Рада Народних Комісарів Союз Радянських Соціалістичних Республік
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст. – стаття
ст.ст. – статті
т – тона(и)
тис. – тисяча
УкрСЕПРО – Українська національна система сертифікації продукції
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ФАО – продовольча та сільськогосподарська організація ООН
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
ч. – частина

ВСТУП

Актуальність теми. Трансформація суспільних відносин полягає в системному реформуванні моделі їх розвитку з урахуванням загальнолюдських цінностей та орієнтирів. Одним із елементів досягнення такого розвитку є встановлення панування права у державі й суспільстві, неухильне дотримання закону у всіх сферах життя.
Пріоритетом розвитку та існування сучасного суспільства є підтримання сталого, придатного для життя людей навколишнього природного середовища. Оскільки світова спільнота активно шукає шляхи подальшого суспільного розвитку в органічній єдності з природою, Україна не стоїть осторонь цих процесів. Конституція України закріплює ряд принципів побудови відносин у системі «держава – суспільство – навколишнє природне середовище». Зокрема, ст. 16 Основного Закону проголошує: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави». Одночасно ст. 66 Конституції України зобов’язує кожного члена суспільства охороняти природне середовище та відшкодовувати заподіяні ним збитки [1].
Актуальність даного питання пов’язана з тим, що сучасне екологічно необґрунтоване та біосферонесумісне агропромислове виробництво – по суті це руйнування і виснаження ґрунтового покриву, природного потенціалу країни взагалі. За розрахунками «внесок» агропромислового комплексу в екологічну кризу, а точніше – в забруднення та деградацію навколишнього природного середовища, становить в середньому 35–40 %, у тому числі земельних ресурсів – понад 50 %, а поверхневих водойм – близько 45 % [2, c. 180; 3, с. 5].
Незважаючи на те, що у Кримінальному кодексі (КК) України [4] існує окремий склад злочину, який передбачає відповідальність за порушення законодавства про захист рослин (ст. 247), однак він не містить опису конкретного прояву порушення і навіть не окреслює кола можливих ознак такого порушення.
Проблема криміналізації та дотримання закону в сфері охорони навколишнього природного середовища тією чи іншою мірою розроблялися в юридичній літературі. Цьому питанню присвячені наукові праці В.І. Андрейцева, Ю.В. Бауліна, B.І. Борисова, П.А. Вороб’я, С.Б. Гавриша, А.П. Гетьмана, В.О. Глушкова, В.К. Грищука, О.О. Дудорова, М.Й. Коржанського, В.В. Костицького, С.М. Кравченко, І.П. Лановенка, М.І. Малишка, Н.Р. Малишевої, В.К. Матвійчука, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, А.А. Музики, О.І. Нікітіна, В.О. Навроцького, Б.С. Никифорова, М.І. Панова, Г.О. Пономаренка, В.М. Присяжного, О.В. Сасова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрєльцова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, І.О. Харь, Ю.С. Шемшученка, російських вчених – Т.С. Бакуніної, М.М. Брінчука, М.І. Васильєвої, П.С. Дагеля, О.Л. Дубовик, М.Д. Дурманова, О.С. Колбасова, Г.А. Кригера, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Ю.І. Ляпунова, Е.М. Лисицина, В.В. Петрова, О.І. Рарога, М.С. Таганцева та інш. Слід зазначити, що питання кримінально-правової характеристики порушення законодавства про захист рослин критичною думкою ще не досліджувалася, не була предметом вивчення й узагальнення. Відсутність таких досліджень залишає слідчу та судову практику без необхідних орієнтирів, внаслідок чого вона не може уникнути помилок.
Усе це зумовило необхідність комплексного дослідження питань щодо кримінально-правової характеристики порушення законодавства про захист рослин, вироблення науково обґрунтованих пропозицій по вдосконаленню такого законодавства з метою підвищення рівня ефективності боротьби з цим злочином.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання «Основних напрямків державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджених Постановою Верховної Ради України від 05.03.98 за № 188/98-ВР [5], «Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року», схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.07 № 880-р [6], Постанови Верховної Ради України «Про рекомендацію парламентських слухань щодо вимог екологічного законодавства України, напрямків реалізації та вдосконалення екологічної політики» від 20.02.03 № 565-ІV, законів України «Про екологічну мережу» від 24.04.04 № 1864-ІV [7], «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21.09.00 № 1989-ІІІ [8], «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18.10.05 № 982-ІV [9], планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2008–2010 рр. Тема затверджена Вченою радою КНУВС 24.06.08 (протокол № 11) та схвалена Академією правових наук України від 2008 р. (п. 594).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному міжгалузевому вивченні (на підставі аналізу наукових досягнень загальної теорії права, кримінального та кримінально-процесуального права, кримінології, екології та інших галузей знань), кримінально-правової норми щодо порушення законодавства про захист рослин, а також нормативно-правових актів, для яких вона є бланкетною, практики діяльності органів, покликаних боротися з протиправними діяннями в сфері захисту рослин, а також в розробці обґрунтованих рекомендацій та пропозицій щодо їх запобігання, вдосконалення чинного законодавства й практики його застосування з урахуванням пріоритетів державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища, зокрема раціонального використання, відтворення та охорони об’єктів рослинного світу.
Для досягнення поставленої мети в дисертації зосереджено увагу на вирішення таких завдань:
– встановити місце ст. 247 КК України у структурі злочинів проти довкілля;
– розкрити зміст підстав кримінально-правової заборони порушення законодавства про захист рослин;
– визначити поняття і основні ознаки безпосереднього об’єкта та предмета злочину, передбаченого ст. 247 КК України;
– дослідити об’єктивні ознаки суспільно небезпечної діяльності в сфері захисту рослин шляхом аналізу законів та підзаконних нормативних актів, що встановлюють порядок використання, відтворення та охорони рослин;
– проаналізувати суб’єктивні ознаки порушення законодавства про захист рослин, встановити їх правові особливості та зміст;
– обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення ст. 247 КК України;
– розробити чіткі критерії відмежування порушення законодавства про захист рослин від суміжних злочинів та інших деліктів;
– вирішити спірні питання кваліфікації порушення законодавства про захист рослин;
– розробити рекомендації щодо запобігання злочинного порушення законодавства про захист рослин.
Об’єкт дослідження – охоронювані законодавством про кримінальну відповідальність суспільні відносини у сфері використання, відтворення та охорони рослин.
Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика порушення законодавства про захист рослин.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, зокрема використання діалектичного методу дозволило дослідити питання криміналізації порушення законодавства про захист рослин у нерозривному зв’язку з іншими соціальними чинниками, насамперед правового, економічного та екологічного характеру (підрозділ 1.1.); структурного аналізу – розкрити зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак аналізованого злочину, а також структуру вказаних правовідносин, їх безпосередніх учасників (підрозділ 2.1., 2.2.); структурно-функціональний – застосовувався при визначенні місця ст. 247 КК України в системі норм про кримінальну відповідальність (підрозділ 1.2., 2.1.); історико-правовий – дав змогу дослідити передумови становлення та розвитку кримінально-правових норм в сфері захисту рослин в Україні, починаючи з 1922 р. до теперішнього часу (підрозділ 1.2.); за допомогою логіко-юридичного – проведено аналіз складу злочину, передбаченого ст. 247 КК України, а також норм адміністративного, цивільного та екологічного законодавства, які встановлюють порядок здійснення діяльності в сфері захисту рослин (у всіх розділах); статистичний – дозволив визначити кількісні зміни в питанні державного фінансування природоохоронної діяльності, а також поширеність аналізованих протиправних діянь (підрозділ 1.1., 2.1., 3.2.); формально-логічний – посприяв тлумаченню окремих понять та термінів (у всіх розділах); порівняльно-правовий – дозволив провести дослідження досвіду зарубіжних країн, зокрема Австрії, Латвійської Республіки, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Таджикістан, Республіки Узбекистан, Швейцарії, Федеративної Республіки Німеччина, Франції, Бельгії, Данії у сфері кримінально-правової заборони порушення законодавства про захист рослин (підрозділ 2.1.); соціологічний – посприяв проведенню анкетування працівників правоохоронних органів та аналізу його результатів, а також вивченню матеріалів судової та слідчої практики (підрозділ 2.2., 3.1., 3.2.).
Теоретичною основою дослідження є фундаментальні праці вітчизняних та іноземних вчених, новітні досягнення правової доктрини. Проведений аналіз юридичної, соціологічної, екологічної та іншої природоохоронної літератури щодо порушень законодавства про захист рослин.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) дані вивчення матеріалів 56 кримінальних справ про злочини, передбачені ст.ст. 247, 239, 245, 252 КК України, 228 матеріалів адміністративних проваджень за період 2003–2008 рр.; б) результати вивчення норм КК 11 зарубіжних країн, де передбачена відповідальність за посягання на рослинний світ; в) матеріали опублікованої судової практики, статистики та інформації МВС України, щорічні доповіді Міністерства охорони навколишнього природного середовища України за вказаний період щодо злочинів та правопорушень в сфері захисту рослин; г) результати анкетування 270 слідчих ОВС щодо практики розслідування вказаного злочину, а також особистий досвід слідчої роботи автора.
Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім тим, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблемних питань теорії та практики кримінальної відповідальності за порушення законодавства про захист рослин.
Автором обґрунтовано низку важливих теоретичних положень, що відзначаються науковою новизною і виносяться на захист, а саме:
вперше:
– розкрита соціальна обумовленість кримінально-правової заборони порушення законодавства про захист рослин, зокрема сутність її соціально-економічного, нормативного, кримінологічного, історичного та екологічного чинників;
– сформульовано поняття та основні ознаки безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 247 КК України, під яким слід розуміти суспільні відносини щодо умов здійснення правильної, заснованої на законах та інших нормативних актах України діяльності суб’єктів природокористування, спрямованої на захист інтересів держави, громадян і підприємств всіх форм власності в сфері використання, відтворення та охорони рослин;
– запропоновано визначення предмета злочину, передбаченого ст. 247 КК України, під яким слід розуміти сукупність дикорослих рослин та природних рослинних угрупувань усіх видів: лісового, сільськогосподарського та іншого призначення, судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, грибів, їх насіння, а також відповідну продукцію їх життєдіяльності;
– аргументовано положення про те, що зовнішній прояв діянь, передбачених ст. 247 КК України, полягає у вчиненні дій (бездіяльності) у таких сферах використання, відтворення та охорони рослин як застосування пестицидів та агрохімікатів, карантинній діяльності та діяльності з рослинними об’єктами, віднесеними до природно-заповідного фонду чи до особливо охоронюваних рослинних об’єктів (занесених до Червоної книги України);
– констатовано необхідність внесення змін до ст. 247 КК України, що стосуються доповнення вказаної статті ч. 2 в наступній редакції: «Ті самі діяння, що призвели до знищення особливо охоронюваних рослинних об’єктів, занесених до Червоної книги України, або вчиненні щодо карантинних організмів на території, де запроваджено карантинний режим чи відносно особливо небезпечних шкідливих організмів на території, де введено особливий режим захисту рослин»;

удосконалено:
– підстави відмежування порушення законодавства про захист рослин від суміжних злочинів та адміністративно-правових деліктів;
– критерії щодо поділу рослинного світу, що охороняється вищевказаною нормою КК України, на декілька основних видів: лісового, сільськогосподарського та іншого призначення, що обумовлено їх природними характеристиками, цільовим призначенням та правовим становищем;
дістало подальшого розвитку:
– положення щодо визначення і розкриття правових особливостей та змісту суб’єктивних ознак порушення законодавства про захист рослин, а також щодо застосування при визначенні суб’єкта даного злочину терміну «будь-яка особа» і відображення його в диспозиції аналізованої статті;
– необхідність конкретизації терміну «тяжкі наслідки» в примітці до ст. 247 КК України у зв’язку зі специфікою сфери заподіяння такої шкоди та з урахуванням кількісного і якісного критеріїв оцінки наслідків аналізованого злочину;
– питання запобігання порушення законодавства про захист рослин, зокрема конкретизовано суб’єктний склад такої діяльності, зазначено та розкрито зміст соціально-економічних, організаційно-управлінських, природно-географічних, нормативно-правових та культурно-виховних заходів, що дозволяють усунути детермінанти вчинення аналізованого злочину.
Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних засад та практичних рекомендацій застосування норми про порушення законодавства про захист рослин. Положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, використовуються у: законотворчості – при підготовці проектів законів про внесення змін і доповнень до КК України за порушення законодавства про захист рослин та інших злочинів проти довкілля (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 04-19/14-1464 від 21.05.09); правозастосовній діяльності – при вирішенні правоохоронними та судовими органами проблемних питань кваліфікації порушень законодавства про захист рослин та відмежуванні їх від суміжних злочинів та адміністративно-правових деліктів, у діяльності державних природоохоронних органів (довідка науково-консультативної ради при Верховному Суді України вих. № 201-1980/0/8-09 від 20.05.09 та акт Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Рівненській області від 10.04.09); навчальному процесі – при викладанні Особливої частини кримінального права, підготовці відповідних навчальних програм, розділів підручників, навчальних посібників, лекцій та інших дисциплін, спецкурсів в юридичних вищих навчальних закладах і на юридичних факультетах (акт Міжнародного економіко-гуманітарного університету (м. Рівне) від 03.04.09).
Апробація результатів дисертації. Дисертація неодноразово обговорювалася на засіданнях кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ і дістала позитивну оцінку. Основні положення дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях: «Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави» (м. Івано-Франківськ, 2004), «Перспективи розвитку юридичної науки на Рівненщині», (м. Рівне, 2004), «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 2006), «Становлення та розбудова державності в Україні» (м. Хмельницький, 2007), «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 2007), «Взаємодія громадян та правоохоронних органів в контексті формування правової держави: правові, історичні, філософські та психологічні аспекти» (м. Львів, 2008), «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2009).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації викладені автором у дев’яти наукових публікаціях, зокрема у п’яти одноособових наукових статтях, три з яких – опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, чотирьох статтях – у збірниках тез доповідей на конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок дисертаційного дослідження, слід зазначити, що нам вдалося сформулювати теоретичні висновки та аргументовані пропозиції з вдосконалення чинного КК України щодо відповідальності за порушення законодавства про захист рослин.
До сьогодні не було проведено дослідження підстав соціальної обумовленості кримінально-правової заборони порушення законодавства про захист рослин, а тому це дослідження є першим у цій сфері.
Норма, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення законодавства про захист рослин, є необхідною та нагальною.
Із усієї сукупності чинників кримінально-правової заборони порушення законодавства про захист рослин необхідно виділити наступні: соціально-економічний, нормативний, кримінологічний, історичний та екологічний. Вказані чинники лежать в основі криміналізації та обумовили кримінально-правову заборону порушення законодавства про захист рослин.
Нормативний чинник свідчить, що ст. 247 КК України знаходиться в єдиному блоці з багатьма нормами вітчизняного законодавства, одні з яких регулюють позитивні відносини у сфері захисту рослин, а інші встановлюють види та критерії юридичної відповідальності за вказані порушення.
Суспільна небезпека порушення законодавства про захист рослин визначається усією сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину. Діяння, передбачене ст. 247 КК України, об’єктивно посягає на засновану на законах та інших нормативних актах України діяльність суб’єктів природокористування, спрямовану на захист інтересів держави, громадян та підприємств усіх форм власності щодо безпечних, якісних умов життєдіяльності людини по використанню, відтворенню та охороні рослин. Його суспільна небезпека посилюється і тим, що вказане діяння нерідко прямо чи опосередковано пов’язане з іншими протиправними діяннями, зокрема у сфері службової діяльності.
Суспільна небезпека порушення законодавства про захист рослин визначається і суб’єктивними ознаками діяння, зокрема формою вини. Крім того, важливе значення має психічне ставлення особи до порушеного нею блага, до заподіяної об’єкту шкоди. Вина виражається у тому, що особа, яка вчинила злочин, усвідомлює чи повинна усвідомлювати кому і якому інтересу вона заподіює шкоду своїми діями. При цьому необхідно зазначити: зовсім не виключено, що в тому чи іншому конкретному випадку злочинець не тільки ігнорує (не поділяє) загальноприйняту оцінку вчиненого ним діяння, але й протиставляє їм іншу, протилежну вироблену ним оцінку допустимої і навіть єдино можливої та правильної поведінки у даній ситуації.
Аналіз прийняття та розвитку норм про кримінальну відповідальність України показує, що впродовж тривалого етапу його розвитку не завжди встановлювалася та існувала кримінальна відповідальність за порушення законодавства про захист рослин. Насамперед це обумовлено позицією законодавця, який розглядав рослинність в першу чергу як матеріальну (ресурсну) складову економіки, а не як невід’ємний складовий елемент навколишнього природного середовища, тобто превалюванням економічних інтересів над екологічними.
Сучасний стан законодавства щодо захисту рослин дозволяє нам говорити про існування належного правового базису для правоохоронних органів у даній сфері, який поєднує загальноєвропейські підходи та цінності стосовно охорони навколишнього природного середовища з особливостями такої діяльності в Україні.
Рослинність є важливою складовою частиною національної економіки, сфери охорони здоров’я, екології та науки, без якої вони не можуть ефективно функціонувати. Реалізація завдань, покладених на діяльність з вказаною складовою, не можлива без створення надійного та дієвого механізму законодавчого регулювання та охорони суспільних відносин, пов’язаних з сферою використання, відтворення та охорони рослин.
Дослідження емпіричного матеріалу дозволяє стверджувати, що сьогодні діяльність, предметом якої є рослини та рослинні угрупування різноманітного призначення, проводиться зі врахуванням їх екологічної значимості та можливих негативних наслідків такої діяльності, що свідчить не лише про формальне прийняття Україною та імплементацію у власне законодавство вимог міжнародних нормативно-правових актів у сфері навколишнього природного середовища, але й практичне їх втілення в життя.
Родовим об’єктом злочинів проти довкілля є суспільні відносини по використанню, відтворенню та охороні навколишнього природнього середовища.
Безпосереднім об’єктом порушення законодавства про захист рослин є суспільні відносини з приводу умов здійснення правильної, заснованої на законах та інших нормативних актах України, діяльності суб’єктів природокористування, спрямованої на захист інтересів держави, громадян та підприємств усіх форм власності у сфері використання, відтворення та охорони рослин.
Під час вчинення порушення законодавства про захист рослин здійснюється посягання на один чи декілька факультативних об’єктів, залежно від обставин конкретної справи, якими можуть бути здоров’я громадян, власність тощо.
Слід відрізняти об’єкт та предмет порушення законодавства про захист рослин. Під останнім розуміють сукупність дикорослих рослин та природних рослинних угрупувань усіх видів: лісового, сільськогосподарського та іншого призначення, судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, грибів, їх насіння, а також відповідну продукцію їх життєдіяльності.
У зв’язку з тим, що у правозастосовчій діяльності прямо вказується на належність певного виду рослин до вищевказаних груп згідно їх призначення, не визначаючи їх біологічних та морфологічних ознак, було б доречно створити визначений уповноваженими державними органами «Перелік рослин сільськогосподарського призначення», відносячи їх до об’єктів рослинного світу, що зумовлено практичною потребою в розмежуванні таких об’єктів, як умови правильної кваліфікації протиправних дій відносно таких.
У співвідношенні понять «рослинний світ» та «ліс», останнє є більш широким за об’єктним складом, тому з точки зору віднесення «лісу», як об’єкту посягання, передбаченого ст. 247 КК України, потрібно вилучати зі змісту даного поняття такі об’єкти природи як земля, тварини тощо.
У ст. 79 Земельного кодексу України зазначено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Однак дана норма входить у протиріччя з іншими законами, що регулюють питання права власності на об’єкти навколишнього природного середовища, зокрема ст. 324 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Вказане протиріччя потребує усунення шляхом внесення змін до відповідних нормативно-правових актів України згідно з положеннями Земельного кодексу України або ж закріплення відповідної норми щодо права власності на об’єкти рослинного світу в Законі України «Про рослинний світ».
Законодавство України не використовує термін «ліцензія» для позначення дозволу на використання природних ресурсів. Однак, дозволи на спеціальне використання природних ресурсів є певною ліцензійною формою, за допомогою якої виникає можливість реалізації екологічних прав і обов’язків юридичних і фізичних осіб, пов’язаних з використанням, відтворенням та охороною навколишнього природного середовища, що потребує визначення в законодавчому порядку шляхом уніфікації понятійного апарату здійснення різноманітних видів діяльності у сфері захисту рослин згідно спеціальних дозволів терміном «ліцензування».
Порушення законодавства про захист рослин може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності.
Особливістю норми, передбаченої ст. 247 КК України, є те, що її диспозиція не вказує на конкретний прояв порушення законодавства про захист рослин, навіть не окреслює коло норм, які містять опис діянь, що тягнуть відповідальність за вказаною статтею КК України. Аналіз чинного законодавства у сфері захисту рослин дозволяє нам прийти до висновку про необхідність виділення кількох груп правовідносин, покликаних регулювати сферу використання, відтворення та охорони рослин.
Найбільш розробленим із точки зору нормативної урегульованості можна вважати аспект поводження з засобами захисту рослин (пестицидами, агрохімікатами та технічними засобами їх застосування), який і складає першу групу відносин.
У дослідженні в якості форми об’єктивної сторони складу злочину діяльності з пестицидами та агрохімікатами, як системи регламентів, пов’язаних з реалізацією хімічного методу захисту рослин, що полягають у державній реєстрації, виробництві, закупівлі, транспортуванні, зберіганні, реалізації та безпечному для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванні пестицидів і агрохімікатів, ми дотримуємося думки про те, що лише прояв такої активної діяльності особи, як «застосування», може бути причиною настання негативних наслідків і, як результат, слугувати підставою для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за ст. 247 КК України.
Другу групу правовідносин у сфері захисту рослин становить діяльність із запобігання завезення та поширення відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин та бур’янів, яка іменується карантином. Оскільки така діяльність передбачає можливість Кабінету Міністрів України та місцевих органів виконавчої влади запровадження за поданням представників відповідних органів (державної інспекцій захисту рослин та державних служби з карантину рослин відповідного рівня) особливого режиму захисту рослин (карантинного режиму) у межах відповідної територіальної ділянки (населеного пункту, району, області тощо), з нашої точки зору правильно було б визнати кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 247 КК України, перешкоджання (як форма активної поведінки) чи ухилення (бездіяльність) з боку службових та інших уповноважених осіб щодо надання ресурсів підприємств, установ та організацій для локалізації та ліквідації шкідливих факторів. До цього слід віднести також дії з вивезення відповідних матеріалів з територій, де запроваджено особливий режим захисту рослин (карантинний режим).
На нашу думку, підставою доповнення ст. 247 КК України запропонованим нижче положенням є підвищена суспільна небезпека вищевказаних діянь у випадку запровадження особливого режиму захисту рослин або карантинного режиму і необхідності негайної локалізації та ліквідації шкодочинних факторів, небезпечних для рослин. У такому випадку предметом доказування має бути місце вчинення злочину як територія, на якій на час вчинення протиправних дій було запроваджено особливий режим захисту рослин (карантинний режим).
Третю групу відносин у сфері захисту рослин складають норми, які регламентують діяльність щодо обмеженого (спеціального) користування рослинними об’єктами, що входять до особливо охоронюваних територій та об’єктів, або ж мають особливий статус у зв’язку з включенням таких до Червоної книги України. При конструюванні ст. 247 КК України не врахована норма, яка б передбачала кримінальну відповідальність за знищення зазначених видів рослин, зокрема занесених до Червоної книги, що безсумнівно є прогалиною. Це потребує усунення шляхом конструювання спеціальної норми або ж доповнення діючої ст. 247 КК України частиною другою, яка б передбачала кримінальну відповідальність за дії відносно таких об’єктів.
Постійно розширюваний перелік об’єктів, які в силу їх незначної розповсюдженості та представленості на території України заносяться до Червоної книги і підлягають особливій охороні, слід законодавчо об’єднати у межах інтеҐрованого поняття «особливо охоронювані рослинні об’єкти», щоб відобразити при конструюванні норм КК.
У зв’язку з наведеним вважаємо за необхідне врахувати вказані пропозиції при конструюванні кваліфікуючої ознаки складу злочину, передбаченого ст. 247 КК України, у наступній редакції: «2. Ті самі діяння, що призвели до знищення особливо охоронюваних природних рослинних об’єктів, занесених до Червоної книги України або вчинені щодо карантинних організмів на території, де запроваджено карантинний режим чи відносно особливо небезпечних шкідливих організмів, на території, де введено особливий режим захисту рослин».
Злочин, передбачений ст. 247 КК України, вважається закінченим із моменту настання тяжких наслідків.
За логіко-юридичною конструкцією порушення законодавства про захист рослин відноситься до злочинів з так названим матеріальним складом, що потребує встановлення та точного доведення заподіяної шкоди, яка законодавцем формулюється в нормі як «тяжкі наслідки» без конкретизації таких.
На підставі викладеного вважаємо за необхідне в примітці до статті 247 КК України чітко визначити термін «тяжкі наслідки» в наступній редакції: «Під тяжкими наслідками слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому числі в іншому регіоні (місцевості); зникнення, масова загибель чи тяжкі захворювання об’єктів рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші рослинні об’єкти або використовувати їх у певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших рослинних об’єктів».
Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 247 КК України може бути будь-яка особа. Однак, при вчиненні вказаного злочину службовою особою дії винної особи охоплюються ознаками злочину проти довкілля і потребують додаткової кваліфікації за злочин у сфері службової діяльності.
Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 247 КК України, з урахуванням загальноприйнятої класифікації, може бути як загальний (фізична, осудна особа) так і спеціальний ( службова або будь-яка інша особа), який досяг 16-річного віку.
Стосовно аналізованого складу злочину, диспозицію статті 247 КК України в частині суб’єкта пропонуємо викласти в наступній редакції: «Порушення будь-якою особою правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки».
Діяння, передбачене ст. 247 КК України може вчинятися як умисно (непрямий умисел), так і через необережність, у той час відношення особи до суспільно небезпечних наслідків може проявлятися лише у формі необережності.
Інтелектуальний момент умислу виражається в усвідомленні особою необхідності дотримання певних норм, регламентів та заборон при здійсненні діяльності у сфері захисту рослин (наприклад, у поводженні з карантинними об’єктами та матеріалами, використанні пестицидів та агрохімікатів), а також усвідомленні заборони вчиняти такі дії з відступом від таких правил. Крім того, винна особа усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння. Винна особа також передбачає можливість настання шкоди внаслідок її протиправної поведінки.
Вольовий момент умисного вчинення злочину, передбаченого ст. 247 КК України, виражається у відсутності бажання заподіяння суспільно небезпечних наслідків, хоча має місце свідоме допущення настання таких. Мета та мотив діяльності при цьому значення не мають.
Вчинення даного злочину через необережність можливе як у формі злочинної недбалості, так і в злочинній самовпевненості.
Інтелектуальний момент злочинної недбалості характеризується відсутністю передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча об’єктивно ситуація, яка виникла внаслідок порушення особою певних спеціальних правил та заборон, повинна була створити об’єктивну можливість особи передбачити небезпеку наслідків. Також сам суб’єкт за своїми індивідуальними якостями повинен був мати можливість правильно оцінити виниклу ситуацію та передбачити настання небезпечних наслідків.
Вольовий момент злочинної недбалості порушення законодавства про захист рослин виражається в об’єктивних передумовах, які вказують на реальну можливість винного передбачити суспільно небезпечні наслідки допущених нею відхилень від встановленого порядку вжиття певних заходів, спрямованих на захист рослин.
Стосовно ж вчинення особою порушення законодавства про захист рослин зі злочинною самовпевненістю, визначальним елементом є характер передбачення особою наслідків своєї діяльності.
Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості характеризується тим, що суб’єкт передбачає можливість настання заподіяння шкідливих наслідків екологічного характеру.
Вольовий момент злочинної самовпевненості полягає в тому, що суб’єкт легковажно розраховує на відвернення цих наслідків, недооцінюючи можливості настання шкідливих наслідків та переоцінюючи свою здатність чи інші об’єктивні умови перешкодити їх настанню, і такий розрахунок є необґрунтованим.
Мотив та мета вчинення аналізованого складу злочину не впливають на його кваліфікацію. Такі факультативні ознаки слугують підставою відмежування аналізованого складу від суміжних чи подібних складів злочину.
Порушення законодавства про захист рослин має ознаки подібності з іншими злочинами, предметом посягання яких є рослинність (рослинний світ).
Так, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 247 КК України, є суспільні відносини з приводу умов здійснення правильної, заснованої на законах та інших нормативних актах України, діяльності суб’єктів природокористування, спрямованої на захист інтересів держави, громадян та підприємств усіх форм власності в сфері використання, відтворення та охорони рослин.
При вчиненні диверсії об’єктом злочину є внутрішня безпека держави, яка полягає у безпеці життя і здоров’я її громадян, безпеці тваринного, рослинного світу.
Крім того, безпосереднім об’єктом знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК України) є встановлений порядок охорони і відтворення лісу – як важливого екологічного та економічного багатства.
Аналогічним чином, за вказаною ознакою розмежовується аналізований склад злочину та екоцид (ст. 441 КК України), оскільки безпосереднім об’єктом останнього є екологічна безпека людства, а також умисне знищення чи пошкодження чужого майна (ст. 194 КК України), об’єктом якого є чужа власність.
Предметом злочину, передбаченого ст. 247 КК України, є сукупність дикорослих рослин та природних рослинних угрупувань усіх видів, судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, грибів, їх насіння, а також відповідна продукція їх життєдіяльності.
У той же час, предметом посягання при вчиненні забруднення або псування земель (ст. 239 КК України) є земля (земельні ресурси), а при знищенні або пошкодженні лісових ресурсів (ст. 245 КК України) предметом є лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів та інші зелені насадження, віднесені до категорії лісів.
Предмет екоциду (ст. 441 КК України), яким серед інших є рослинний світ, має більш глобальний характер охоронюваних благ і, на відміну від ст. 247 КК України, не включає в предмет охорони окремо взяті рослини, їх насіння та іншу продукцію життєдіяльності.
Відмежування порушення законодавства про захист рослин від інших злочинів слід проводити також за іншими елементами складу злочину.
З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 247 КК України, виражається як в активній дії, так і бездіяльності, наслідком чого є допущення певного порушення правил захисту рослин та заподіяння тяжких наслідків.
За ознаками об’єктивної сторони порушення законодавства про захист рослин відбувається його відмежування від диверсії, екоциду та знищення чи пошкодженні чужого майна, які вчиняються лише шляхом активної дії.
На відміну від злочинів, передбачених ст. 239 КК України («Забруднення або псування земель»), ст. 245 КК України («Знищення або пошкодження лісових масивів»), ст. 252 КК України («Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно – заповідного фонду»), а також ст. 194 КК України («Умисне знищення чи пошкодження чужого майна»), склад порушення законодавства про захист рослин не передбачає вчинення таких дій шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, що свідчить, що прояв порушення у останнього, крім вищевказаних, може включати будь-які інші дії.
За ознаками суб’єктивної сторони порушення законодавства про захист рослин відбувається відмежування від диверсії (суб’єктивна сторона якого включає в якості обов’язкового елементу мету вчинення дій – ослаблення держави), умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави та об’єктів природно-заповідного фонду (суб’єктивна сторона останнього передбачає усвідомлення місця вчинення злочину – певної території, взятої під охорону держави), а також від екоциду, суб’єктивна сторона якого характеризується виною лише у формі умислу, у той час як злочин, передбачений ст. 247 КК України, може вчинятися як умисно, так і через необережність.
За ознакою суб’єкта злочину відмежовується порушення законодавства про захист рослин від названих вище злочинів, оскільки законодавець допускає вчинення першого як загальним, так і спеціальним суб’єктом за умови досягнення особою 16-річного віку.
На сьогодні запобігання злочинам є пріоритетним перед кримінальним покаранням, саме тому надзвичайно важливо розробити дієві заходи профілактики (шляхом стандартизації та сертифікації, ліцензування, екологічної експертизи, моніторингу, контролю та аудиту) діяльності у сфері захисту рослин.
Порушенню законодавства про захист рослин сприяє цілий комплекс чинників, серед яких слід виділити: соціально-економічні, організаційно-управлінські, нормативно-правові та культурно-виховні.
Усунення зазначених детермінант потрібно здійснювати шляхом впровадження різноманітних правових (екологічне ліцензування), екологічних (екологічна експертиза, моніторинг, контроль та аудит), економічних (податкове стимулювання, екологічне страхування), культурно-виховних (еколого-правове виховання) заходів, які б базувалися на досягненні правової, екологічної та економічної наук.
Ефективним заходом запобігання порушенням законодавства про захист рослин повинна бути розробка нормативних механізмів, які б насамперед робили його вчинення фінансово невигідним. Це означає, що винна особа залежно від виду та міри кримінального покарання повинна повністю відшкодувати заподіяну злочином шкоду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К. : Просвіта, 1996. – 80 с.
2. Саблук П.Т. Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / Саблук П.Т. (ред.), Лукінов І.І., Юрчишин В.В. (ред.), Амбросов В. Я., Баланюк І.Ф. – К., 1996. – 664 с.
3. Іваненко О.О. Енергетична оцінка сучасного землеробства / О.О. Іваненко // Вісник аграрної науки. – 2008. – № 10. – С.5.
4. Кримінальний кодекс України : Офіційний текст. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 240 с.
5. Про схвалення Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 880-р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=880-2007-%F0.
6. Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки : Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38–39. – Ст. 248.
7. Про екологічну мережу : Закон України від 24 квітня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 45. – Ст. 502.
8. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки : Закон України від 21 вересня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 47. – Ст. 405.
9. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року : Закон України від 18 жовтня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 1. – Ст. 17.
10. Селіванов В.М. Правова природа регулювання суспільних відносин / В.М. Селиванов, Н.Г. Віденко // Право України. – 2000. – № 10. – С. 10–9.
11. Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права / В.Д. Филимонов. – Томск : Издательство Томского ун-та, 1981. – 212 с.
12. Кригер Г.А. Проблемы социальной обусловленности уголовного закона / Кригер Г.А., Кузнецова Н.Ф. // ХХY съезд и дальнейшее укрепление социалистической законности. – М., 1977. – С. 113–123.
13. Коржанский Н.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Н.Й. Коржанский. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
14. Борисов В.И. Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательстве Украины : автореф. дис. на соискание степени канд. юрид. наук : 12.00.08 / Борисов В.И. – Харьков, 1993. – 34 с.
15. Воробей П.А. Кримінальна відповідальність за незаконну торговельну діяльність : Монографія / П.А. Воробей. – К. : Українська академія внутрішніх справ, 1996. – 116 с.
16. Онищенко О. Аграрна реформа. Які рішення, такий і результат / О. Онищенко // Віче. – 2000. – № 8. – С. 3–5.
17. Про Державний бюджет України на 2003 рік : Закон України від 26 грудня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 10–11. – Ст. 86.
18. Про Державний бюджет України на 2004 рік : Закон України від 27 листопада 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 17–18. – Ст. 250.
19. Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України : Прийнятий 28 грудня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 2. – Ст. 237.
20. Про карантин рослин : Закон України від 30 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – Ст. 352.
21. Про захист рослин : Закон України від 14 жовтня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 50–51. – Ст. 310.
22. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 18.
23. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
24. Про пестициди та агрохімікати : Закон України від 2 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 91.
25. Про екологічну експертизу : Закон України Закон України від 9 лютого 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст. 54.
26. Водний кодекс України : Закон України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 90.
27. Лісовий кодекс України : Закон України від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
28. Бандура О.О. Єдність цінностей і істини в праві : Монографія / О.О. Бандура. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 200 с.
29. Воронков Н.А. Экология общая, социальная, прикладная : учебник для студентов высших учебных заведений / Н.А. Воронков. – М. : Агар, 1999. – 424 с.
30. Хилько М. «Чужої» природи не буває / М.Хилько // Віче. – 1999. – № 1. – С. 52–69.
31. Запольський А.К. Основи екології : Підручник / Запольський А.К., Салюк А.І. ; за ред. К.М. Ситника. – К. : Вища школа, 2003. – 358 с.
32. Яцик А.В. Екологічна безпека в Україні / А.В. Яцик. – К. : Генеза, 2001. – 216 c.
33. Трибель С.О. Захист рослин : сьогодні і завтра / С.О. Трибель // Захист рослин. – 2000. – № 2. – С. 3–4.
34. Лісовий М.П. Не заходи боротьби – а методи захисту (основи концепції розвитку науки про захист рослин в Україні) / М.П. Лісовий // Захист рослин. – 2000. – № 2. – С. 3–5.
35. Статистичний щорічник України за 2007 рік / Держ. ком. стат. України ; за ред. О.Г. Осауленка. – К. : Консультант, 2007. – 571 с.
36. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2006 році. – К. : Міністерство охорони навколишнього середовища України, 2006. – 276 с.
37. Перегудова К.А. Фитосанитарному контролю более 120 лет / К.А. Перегудова // Защита и карантин растений. – 1999. – № 3. – С. 31.
38. Міжнародна Конвенція по захисту рослин : Прийнята 16 квітня 1929 року // Собрание законов и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства СССР. – 1936. – № 30. – С. 597–613.
39. Міжнародна конвенція з карантину і захисту рослин : Нова переглянута редакція, 2003–2004 // Карантин і захист рослин. – 2004. – № 12. – С. 24–31.
40. Международная конвенция по защите растений: Принята 6 декабря 1951 года // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – М., 1960. – Вып. ХVІІІ. – С. 374–384.
41. Конвенция о создании Европейской и Средиземноморской организации по защите растений : Принята 18 апреля 1951 года с поправками, внесенными Советом 27 апреля 1955 года // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – М., 1960. – Вып. ХІХ. – С. 313–321.
42. Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин : Закон України від 2 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 22. – Ст. 168.
43. Про приєднання України до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення : Закон України від 14 травня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 28. – Ст. 232.
44. Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі : Закон України від 29 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 50. – Ст. 278.
45. Про приєднання України до Роттердамської конвенції про процедуру попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі : Закон України від 26 вересня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 46. – Ст. 341.
46. Конвенция о защите окружающей среды посредством уголовного права (Страсбург, 4 ноября 1998 года) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU98252.html
47. Міжнародний кодекс про поведінку відносно поширення та використання пестицидів (переглянута версія) : Ухвалено на 123 засіданні Ради ФАО у листопаді 2002 року // Організація ООН з питань продовольства і сільського господарства. – Рим, 2003. – С. 25–55.
48. Конвенція про безпеку в застосуванні хімічних речовин на виробництві : Прийнята 6 червня 1990 року // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. – Женева : Міжнародне бюро праці, 1999. – Т. 2 : 1965–1999 рр. – С. 1391–1399.
49. Всемирная Хартия природы : Принята 1 января 1982 года // Международное публичное право : Сб. документов. – М. : БЕК, 1996. – Т. 2. – С. 132–135.
50. Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля : Закон України від 6 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 296.
51. Конвенція про охорону біологічного різноманіття : Прийнята 5 червня 1992 р. // Екологія і закон : Екологічне законодавство України : У 2-х кн. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – Кн. 2. – С. 494–517.
52. Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття : Закон України від 29 листопада 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 49. – Ст. 433.
53. Костицький В. Екологічне право України : деякі проблеми теорії та кодифікації / В. Костицький // Право України. – 1998. – № 1. – С. 67–72.
54. Уголовный кодекс УССР : Утв. Постановлением ВУЦИК от 8 июня 1927 года // Сборник Законов. – 1927. – № 26–27. – Ст. 132.
55. Про охорону території СРСР від занесення та поширення сільськогосподарських та лісових шкідників : Постанова Ради народних комісарів від 20 листопада 1934 року № 2598 // Собрание законов и распоряжений РКП СССР. – 1934. – № 58. – С. 436–437.
56. Про порядок притягнення людності до боротьби з масовими шкідниками сільського господарства : Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету й Ради Народних Комісарів УСРР від 17 червня 1925 року // Защита растений. – 1927–1928. – № 3–4. – С. 182–183.
57. Про раціональну постановку справи боротьби з шкідниками в СРСР : Постанова Українського економічної Наради від 22 червня 1925 року // Защита растений. – 1925. – № 4–5. – С. 79–82.
58. Собрание законов и распоряжений РКП СССР. – М., 1936. – № 30. – С. 597 – 614.
59. Соглашение о сотрудничестве в области карантина и защиты растений от вредителей и болезней : Постановление Президиума Верховного Совета СССР от 25 червня 1960 года // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1960. – № 43. – Ст. 971–984.
60. Про заходи щодо покращення організації карантину рослин в СРСР : Постанова Ради Міністрів СРСР від 6 липня 1979 року // Собрание постановлений правительства СССР. – 1979. – № 21. – С. 486–496.
61. Збірник законодавчих актів на допомогу сільським і селищним радам / під ред. М.О. Голодного. – К. : Політвидав, 1967. – 997 с.
62. Конвенция между Правительством Союза Советских Социалистических Республик и Правительством Китайской Народной Республики по карантину и защите растений от 12 октября 1988 года // Сборник международных договоров СССР. – М., 1990. – Вып. ХLIV. – С. 418–421.
63. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України : Спец. випуск / за ред. Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценко. – К. : Юрінком, 1994. – 798 с.
64. Костицький В.В. Екологічна криза і складові її подолання / В.В. Костицький // Право України. – 1998. – № 4. – С. 33–36.
65. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 547.
66. Положення про Державну службу з карантину рослин України : Наказ Міністерства аграрної політики України від 11 грудня 2003 року № 439 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/ cgibin/laws/main.cgi.
67. Фітосанітарні правила ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів : Наказ Міністерства аграрної політики України від 23 серпня 2005 року № 414 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/ laws/ main.cgi.
68. Про транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторгівельних і транзитних вантажів : Постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 року № 770 // Державна служба карантину рослин України: Збірник законів і постанов. – Полтава : ІВА «Астрея», 1994. – 54 с.
69. Положення про порядок накладання штрафів на громадян і посадових осіб за порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур’янами, а також при ввезенні матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку: Наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України від 15 травня 1996 року № 36 // Державна служба з карантину рослин України : Збірник законів і постанов. – Полтава : ІВА «Астрея», 1994. – С. 13.
70. Порядок одержання допуск (посвідчення) на право роботи, пов’язаної з транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами та агрохімікатами: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1995 року № 746 // Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 2. – С. 38.
71. Порядок державного обліку наявності та використання пестицидів та агрохімікатів : Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1995 року № 881 // Збірник постанов Уряду України. – 1995. – № 3. – С. 62.
72. Інструкція про умови і правила проведення підприємницької діяльності з виготовлення і реалізації особливо небезпечних хімічних речовин та контроль за їх дотриманням : Наказ Ліцензійної палати України Міністерства промислової політики України від 15 червня 1999 року № 52210 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 27. – Ст. 13.
73. Порядок здійснення органами Міністерства сільського господарства і продовольства України державного нагляду та державного контролю за додержанням законодавства про пестициди та агрохімікати в галузі рослинництва : Наказ Мінсільгосппроду України від 6 серпня 1996 року № 239 //Вісник екологічної адвокатури. – 1996. – № 18. – С. 5–17.
74. Порядок встановлення нормативного збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору : Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 1998 року № 303 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon1.rada.gov.ua.
75. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань охорони навколишнього природного середовища : Закон України від 6 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 15. – Ст. 70.
76. Коваль М.П. Роль уголовного права в реализации экологической политики в Украине на современном этапе / М.П. Коваль. – Одесса, 1997. – 90 с.
77. Кант И. Критика чистого розума / Н. Лосский (пер.). – М